Соціальні установи по реабілітації інвалідів

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Соціальні установи по реабілітації інвалідів»

Чернігів, 2008

Зміст

Вступ

1. Реабілітація інвалідів

1.1 Правові основи реабілітації інвалідів

1.2 Реабілітаційні послуги і порядок їх надання

2. Система реабілітації

2.1 Установи медико-соціальної реабілітації

2.2 Установи професійно-трудової реабілітації

2.3. Установи фізкультурно-спортивної реабілітації

3. Створення і діяльність реабілітаційних установ

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

За статистичними даними, на даний час в Україні налічується близько 2,5 млн. інвалідів, у тому числі 122,6 тис. дітей-інвалідів. Частка осіб цієї категорії в загальній структурі населення становить близько 5 відсотків.

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, затверджені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р. N 48/96, передбачають рівні стартові можливості для всіх осіб незалежно від їх психофізичного розвитку, стану здоров'я, віку, статі, соціально-економічного статусу і визначають такі цільові сфери - доступність до матеріального оточення, інформації та комунікацій, освіти, зайнятість, підтримка доходів і соціальне забезпечення, сімейне життя і свобода особистості, культура, відпочинок, спорт і релігія.

Актуальність обраної теми для написання курсової роботи полягає в тому, що на законодавчому рівні не чітко визначено структуру соціальних установ по реабілітації інвалідів. Тобто, зараз в Україні діють заклади по реабілітації різного спрямування (медичного, соціального, професійного), різних форм власності, різні за кількістю послуг, що ними надаються, і при цьому на державному рівні не достатньо регулюється їх кількість і типи. Так, при необхідності пройти курс реабілітації, перед інвалідом постає велика кількість питань.

Метою написання даної роботи було - дослідити діяльність соціальних установ по реабілітації інвалідів та реабілітаційний процес в цілому.

Для досягнення поставленої мети було досліджено нормативно -правову базу з реабілітації інвалідів.

1. Реабілітація інвалідів

Для повного і об'єктивного дослідження реабілітаційного процесу, насамперед, необхідно визначитись із загальними поняттями.

Так, реабілітація інвалідів - це система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство.

Інвалід - це особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.

Дитина-інвалід - це особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту.

В свою чергу, інвалідність - це міра втрати здоров'я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.[2]

Обмеження життєдіяльності - це повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки.

З метою визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи застосовується медико-соціальна експертиза. [6]

Медико-соціальна експертиза дає можливість не лише визначити міру обмеження життєдіяльності, але й правильно підібрати реабілітаційний курс.

Виходячи із сукупності засобів, які входять до процесу реабілітації і їх спрямованості, реабілітаційні процеси можна виділити наступним чином:

· медична реабілітація включає в себе систему лікувальних заходів, що спрямовані на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання;

· психолого-педагогічна реабілітація включає в себе систему психологічних та педагогічних заходів, спрямованих на формування способів оволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоутвердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи;

· професійна реабілітація включає систему заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи;

· трудова реабілітація включає систему заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць;

· фізкультурно-спортивна реабілітація включає систему заходів, розроблених із застосуванням фізичних вправ для відновлення здоров'я особи та спрямованих на відновлення і компенсацію за допомогою занять фізичною культурою і спортом функціональних можливостей її організму для покращення фізичного і психологічного стану;

· фізична реабілітація включає систему заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації, що забезпечують функціональне відновлення особи, виявляють і розвивають резервні і компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення;

· соціальна реабілітація включає систему заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації;

· психологічна реабілітація включає систему заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості. [11]

З усього видно, що в реабілітаційних процесах задіяні усі сфери життєдіяльності. Мета такого розширеного реабілітаційного процесу полягає в тому, щоб створити належні умови повноцінного розвитку для людини з обмеженими можливостями.

Так, розроблена і затверджена державна типова програма реабілітації інвалідів, яка спрямована на забезпечення системного підходу до організації реабілітації, послідовності і наступності в проведенні багатопрофільних реабілітаційних заходів, запровадження державних реабілітаційних стандартів і установлення контролю за якістю реабілітаційних послуг.

Метою такої програми є визначення гарантованих державою переліків реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, що надаються інваліду чи дитині-інваліду з урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання (каліцтва) безоплатно або на пільгових умовах.

Для досягнення мети необхідно забезпечити виконання наступних завдань:

реалізація інвалідами їх конституційних прав;

проведення державної політики у сфері реабілітації інвалідів, сприяння їх широкій інтеграції у суспільство;

системний підхід до організації реабілітації інвалідів;

послідовність і наступність у проведенні багатопрофільних реабілітаційних заходів;

контроль за якістю послуг з медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення. [7]

Виконується програма шляхом складення індивідуальних програм реабілітації для інвалідів медико-соціальними експертними комісіями, для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Разом з тим, обсяг реабілітаційних послуг, що надаються за індивідуальною програмою реабілітації інваліда та дитини-інваліда, не може бути менший від передбаченого Програмою.

Для виконання зазначеної програми розроблено

перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням опорно-рухового апарату та центральної і периферичної нервової системи,

перелік послуг, що надаються інвалідам з психічними захворюваннями та розумовою відсталістю,

перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням органів слуху, перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням органів зору,

перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням внутрішніх органів,

перелік послуг, що надаються інвалідам з онкологічними захворюваннями.

На основі державної типової програми розробляється індивідуальна програма реабілітації для інваліда та дитини-інваліда, яка визначається згідно з переліком реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення залежно від нозологій захворювань.

Крім цього, визначається гарантований державою перелік реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, які надаються інваліду чи дитині-інваліду з урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання (каліцтва) безоплатно або на пільгових умовах; забезпечується системний підхід в організації реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів, послідовність і наступність у проведенні багатопрофільних реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство. 

Фінансування індивідуальної програми здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, Фонду соціального захисту інвалідів, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, місцевих бюджетів, а також інших джерел.

1.1 Правові основи реабілітації інвалідів

Забезпечення в Україні соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів є одним з актуальних питань сучасної соціальної політики уряду та парламенту країни. В Україні в 2002 р. вперше було підготовлено Державну доповідь "Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами", яка дала змогу здійснити кількісну та якісну оцінку сучасного стану справ у цій сфері, визначила перспективи та шляхи розв'язання цілої низки питань, що стосуються інвалідів. Парламент у березні 2003 р. ратифікував Конвенцію про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ухвалену Генеральною конференцією Міжнародної організації праці в Женеві 12 червня 1983 р. (Закон України від 6 березня 2003 р. № 624-ГУ).

У своїй постанові від 20 лютого 2003 р. Верховна Рада України наголосила, що 2003 р. оголошений в Європі Роком людей з інвалідністю, і Україна повинна й надалі вирішувати ті питання, що стоять перед нею у сфері проголошеного соціального захисту та забезпечення інвалідів. [16]

Законодавство України з питань реабілітації інвалідів ґрунтується на Конституції України і складається з Закону України «Про реабілітацію інвалідів України», законів України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про соціальні послуги", інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. 

Закон України «Про соціальні послуги» визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. N 83 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу і положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда; Постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2006 року № 1686 затверджено Державну типову програму реабілітації інвалідів; Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 757 затверджено Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда.

З метою реалізації Законів України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та інших нормативно-правових актів, а також удосконалення механізму взаємодії органів системи Мінпраці щодо працевлаштування інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 80 затверджено Порядок надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг.

З метою створення сприятливих психологічних та правових умов і гарантій для реалізації права інвалідів на освіту, професійну підготовку та добровільну посильну працю прийнятий Указ Президента України від 23 травня 2001 року № 335/2001 «Про Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів». Згідно цього Указу основними завданнями якого є:

- професійна реабілітація інвалідів з метою забезпечення їх адаптації до суспільного життя;

- перепідготовка фахівців для центрів професійної реабілітації та інших реабілітаційних установ для інвалідів;

- сприяння розвитку підприємництва інвалідів та його мікрокредитування;

- надання інформаційно-консультаційних послуг інвалідам, громадським організаціям інвалідів, а також підприємствам, установам та організаціям з питань професійної реабілітації цих осіб;

- розроблення та запровадження в Україні методик професійної реабілітації інвалідів, а також іноземних методик.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики Українивід 23 липня 2007 року N 392 затверджено типові положення про реабілітаційну установу змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів з розумовою відсталістю і про установу постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю.

З такої кількості нормативно-правових документів вбачається, що законодавець намагався охопити правовим регулювання всю сферу реабілітаційного процесу.

На мою думку, було би доцільно визначитись з чіткою системою реабілітаційних закладів.

1.2 Реабілітаційні послуги і порядок їх надання

Послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство - це і є реабілітаційні послуги.

Такі послуги надаються інваліду або дитині-інваліду відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

Як уже зазначалось, індивідуальна програма реабілітації інваліда - це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда.

Така програма розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. N 1686.

Для повнолітніх інвалідів індивідуальна програма розробляється медико-соціальною експертною комісією, для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування інвалідів.

Розробляється вона протягом одного місяця з дня звернення інваліда до медико-соціальної експертної комісії, а законного представника дитини-інваліда - до лікарсько-консультативної комісії щодо встановлення інвалідності.

Фахівці МСЕК або ЛКК роз'яснюють інваліду чи законному представнику дитини-інваліда мету індивідуальної програми, її завдання, очікувані результати та порядок виконання, а також інформують про те, що індивідуальна програма носить рекомендаційний характер.

Складається програма за формою, затвердженою в установленому порядку Міністерством охорони здоров'я за погодженням з Мінпраці, Міністерства освіти і науки і Мінсім'ямолодьспортом, та на підставі відомостей акта огляду МСЕК або медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років.

Під час огляду осіб чи дітей віком до 18 років з метою встановлення інвалідності МСЕК або ЛКК з урахуванням виду захворювання, фактичних потреб, віку, статі визначає оптимальні види, форми, обсяги, місце і строки проведення медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, потребу в технічних та інших засобах реабілітації, виробах медичного призначення.

Індивідуальна програма розробляється за участю інваліда чи законного представника дитини-інваліда фахівцями МСЕК або ЛКК із залученням у разі потреби спеціалістів закладів охорони здоров'я, органів соціального захисту, державної служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального захисту інвалідів та інших органів, які провадять діяльність у сфері реабілітації інвалідів.

Порядок складання індивідуальної програми затверджується МОЗ за погодженням з Мінпраці, МОН, Мінсім'ямолодьспортом.

У разі письмової відмови інваліда, законного представника дитини-інваліда від виконання індивідуальної програми в цілому або від будь-якого передбаченого нею виду, форми, обсягу або місця проведення реабілітаційних заходів у програмі робиться відповідний запис.

Готується програма у двох примірниках, які підписуються головою МСЕК або ЛКК та завіряються її печаткою. Перший примірник індивідуальної програми видається інваліду чи законному представнику дитини-інваліда, а другий примірник залишається у МСЕК або ЛКК.

МСЕК або ЛКК надсилає засвідчені в установленому порядку копії індивідуальної програми лікувально-профілактичному закладу, органу праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання інваліда чи дитини-інваліда, а у разі потреби - реабілітаційній установі, учасникам реабілітаційного процесу та навчальним закладам.

У разі потреби в оперативному коригуванні індивідуальної програми фахівці реабілітаційних установ можуть змінювати обсяг, строк та черговість проведення реабілітаційних заходів.[9]

Контроль за виконанням індивідуальної програми здійснюється в установленому законодавством порядку.

МСЕК або ЛКК під час чергового огляду інваліда чи дитини-інваліда за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою.

Фінансування реабілітаційних заходів індивідуальної програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах на цю мету, та інших джерел.

  Надання такого роду послуг інваліду або дитині-інваліду може здійснюватись у реабілітаційній установі будь-якої форми власності, що має ліцензію на надання таких послуг незалежно від місця проживання інваліда, за його власним вибором.

Для надання послуг у реабілітаційній установі державної або комунальної форми власності інвалід, законний представник інваліда чи дитини-інваліда звертається з відповідною заявою та документами, перелік яких визначається реабілітаційною установою, до районного, міського, районного у місті управління праці та соціального захисту населення, де зареєстровано місце проживання інваліда або дитини-інваліда.

У всіх випадках днем звернення до місцевого органу праці та соціального захисту населення вважається дата надходження заяви та документів, що реєструються в установленому порядку.

Якщо подано не всі необхідні документи, то місцевий орган праці та соціального захисту населення повідомляє заявнику, які документи необхідно подати додатково, при цьому днем звернення вважається дата реєстрації документів, що подаються додатково.

Заява про надання послуг з доданими до неї документами розглядається протягом десяти днів. Про результати розгляду і прийняте рішення повідомляється заявник. Після цього місцевий орган праці та соціального захисту населення надсилає заяву разом з документами до реабілітаційної установи за місцем проживання інваліда або дитини-інваліда.

Для надання інвалідові або дитині-інваліду послуг в обласній чи міжрегіональній реабілітаційній установі державної або комунальної форми власності місцевий орган праці та соціального захисту населення подає заяву разом з документами відповідно Міністерству праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, Головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної, Головному управлінню соціального захисту населення Київської, управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації.

Регіональний орган праці та соціального захисту населення розглядає заяву протягом десяти днів після її надходження і приймає рішення про направлення інваліда або дитини-інваліда до реабілітаційної установи, при цьому повідомляє про прийняте рішення місцевий орган праці та соціального захисту населення і заявника та надсилає документи відповідній реабілітаційній установі.

Зазначені послуги можуть надаватись інваліду або дитині-інваліду також і у приватній реабілітаційній установі в порядку, який діє в даній установі.

Про початок курсу реабілітації реабілітаційна установа незалежно від форми власності повідомляє місцевому органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання інваліда або дитини-інваліда.

Послуги, які передбачені Державною типовою програмою реабілітації інвалідів, надаються інваліду або дитині-інваліду безоплатно чи на пільгових умовах у межах суми, передбаченої на зазначену мету.

Послуги, які не передбачені Державною типовою програмою реабілітації інвалідів, надаються інвалідові або дитині-інваліду у державних або комунальних реабілітаційних установах безоплатно у разі, коли:

середньомісячний сукупний дохід сім'ї інваліда або дитини-інваліда не перевищує прожиткового мінімуму для сім'ї, розмір якого визначається відповідно до Державного бюджету України на відповідний рік;

дитина-інвалід виховується одинокою матір'ю, батьком (які не перебувають у шлюбі), одиноким усиновителем, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) немає запису про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини;

дитина-інвалід виховується вдовою та вдівцем, матір'ю (батьком) у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальну допомогу;

інвалід або дитина-інвалід, які не здатні до самообслуговування в зв'язку з похилим віком, хворобою і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу.

У всіх інших випадках такі послуги надаються на пільгових умовах.

Так, інвалід, законний представник інваліда або дитини-інваліда сплачує за надані послуги суму, що не повинна перевищувати за місяць 25 відсотків розміру їх пенсії (з урахуванням компенсацій, надбавок, доплат до пенсії) чи державної соціальної допомоги, призначеної замість пенсії, або за один день - 1 відсоток відповідної виплати, а решта суми сплачується за рахунок коштів інших джерел.

Кошти за надані інваліду або дитині-інваліду послуги перераховуються щомісяця до 15 числа, що настає за звітним періодом, на спеціально відкриті рахунки державних та комунальних реабілітаційних установ в органах Державного казначейства і використовуються такими установами для підвищення рівня обслуговування інвалідів та дітей-інвалідів.

Розмір плати за надання інваліду або дитині-інваліду послуг у приватній реабілітаційній установі та умови її внесення визначаються відповідно до Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. N 268.

Після закінчення курсу реабілітації реабілітаційна установа видає заявнику документ, в якому зазначаються назва та реквізити такої установи, прізвище, ім'я та по батькові інваліда або дитини-інваліда, перелік та обсяг наданих йому послуг, результати реабілітації і подальші рекомендації.

Таким чином, фактично цей документ є звітом про обсяг і якість наданих послуг.

2. Система реабілітації

Система реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів забезпечує своєчасність, комплексність і неперервність медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації, досягнення інвалідами, дітьми-інвалідами оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності.

Систему реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів складають:

органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють державне управління системою реабілітації інвалідів;

реабілітаційні установи для інвалідів, дітей-інвалідів незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

будинки дитини - дошкільні навчальні заклади для дітей з вадами фізичного та/або розумового розвитку віком до чотирьох років незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі яких можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку, незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини) системи освіти, в яких забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;

спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) - загальноосвітні навчальні заклади системи освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку;

загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) - загальноосвітні навчальні заклади I - III ступенів з відповідним профілем системи освіти для дітей, які потребують тривалого лікування;

навчальні заклади системи органів праці та соціального захисту населення;

установи соціального обслуговування інвалідів, дітей-інвалідів незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

санаторно-курортні установи системи органів праці та соціального захисту населення;

протезно-ортопедичні підприємства незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

установи культури, санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів;

академічні та галузеві науково-дослідні, науково-методичні установи, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів. [11]

2.1 Установи медико-соціальної реабілітації

Медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу.

Медична реабілітація включає всі види відновного лікування у стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію, протезування.

При виникненні у хворих дефекту здоров'я в результаті захворювання або травми, у тому числі при переході захворювання в хронічну стадію, медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів - для неповнолітніх) або реабілітаційні установи складають відповідний розділ індивідуальної програми реабілітації інваліда.

Конкретні обсяги, методи, місце реалізації і строки проведення реабілітаційних заходів визначаються в індивідуальній програмі реабілітації інваліда. [2]

Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються медичним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності медичний патронаж здійснюють виїзні реабілітаційні бригади.

Соціальна реабілітація (абілітація) спрямовується на оптимізацію і коригування ставлення інвалідів, дітей-інвалідів до своїх вад, становища в сім'ї та суспільстві, виховання у них навичок до самообслуговування, адаптацію в навколишньому середовищі.

Соціальна реабілітація (абілітація) передбачає навчання інваліда, дитини-інваліда основних соціальних навичок (особиста гігієна, самообслуговування, пересування, спілкування тощо), пристосування побутових умов до потреб інваліда, дитини-інваліда, соціально-побутове влаштування та обслуговування, педагогічну корекцію для інвалідів, дітей-інвалідів з метою вироблення та підтримання навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки, опанування навичками захисту власних прав та інтересів, самоаналізу та отримання навичок позитивного сприйняття себе та оточуючих, навичок спілкування, забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою (соціальний, медичний, юридичний супровід, побутові послуги), протезування, ортезування, забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, санаторно-курортне лікування відповідно до медичних показань.

Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються соціальним, педагогічним і психологічним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності послуги з соціального і педагогічного патронажу надають виїзні реабілітаційні бригади.

Соціальна реабілітація здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації інваліда та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за інвалідами, дітьми-інвалідами.

Психологічна реабілітація здійснюється за наявності психологічних проблем, пов'язаних з інвалідністю особи, у тому числі у сім'ї, та у випадках виявлення порушень та/або відхилень у психічній діяльності, поведінці інваліда, дитини-інваліда.

Медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів) або реабілітаційні установи проводять психологічну діагностику особистості інваліда, дитини-інваліда, визначають в індивідуальній програмі реабілітації інваліда методи, засоби, строки і процедуру їх психологічної реабілітації (консультування, корекції, профілактики, професійної освіти), організують психопрофілактичну та психокорекційну роботу з сім'єю інваліда, дитини-інваліда.

При здійсненні психологічної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів з відхиленнями у психічній сфері навчають прийомів, методів саморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження в реальних умовах життєдіяльності негативних психічних станів, формування позитивних мотивацій, соціальних установок на життя та професію.

До установ, що надають реабілітаційні послуги медико-соціального спрямування відносяться: центри медико-соціальної реабілітації, психолого-медико-педагогічні консультації, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, заклади інтернатного типу Міністерства праці та соціальної політики України та інші установи подібні установи.

Центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх - це лікувально-реабілітаційний заклад для неповнолітніх, які є соціально неблагополучними, тобто, вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації. Такі центри створюються обласними управліннями охорони здоров'я при обласних (міських) наркологічних диспансерах з урахуванням потреб кожного регіону. До центру направляються неповнолітні віком від 11 років. Питання прийняття неповнолітніх розглядається керівництвом центру на підставі заяв, поданих їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками), а у разі їх відсутності - на основі рішення служби у справах неповнолітніх. Служба у справах неповнолітніх направляє неповнолітніх до центру на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії про можливість утримання таких осіб у центрі. Разом з тим, до центру не можуть бути направлені неповнолітні з інфекційними захворюваннями.

Неповнолітні перебувають у центрі протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше двох років. В процесі лікування неповнолітні навчаються, залучаються до праці, їм надається можливість відвідувати секції, гуртки, дитячі організації. Тобто разом з лікуванням неповнолітній проходить курс соціальної реабілітації.

Порядок утримання і розміщення осіб у центрі регламентується правилами внутрішнього трудового розпорядку самого закладу.

Спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України від 07.07.2004 року № 569/38 затверджено положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації.

Так, психолого-медико-педагогічні консультації (далі - ПМПК) є державними діагностико-корекційними структурами, що функціонують у системі освіти і науки України та Академії педагогічних наук України.

У своїй діяльності центральна та республіканська (Автономна Республіка Крим), обласні, Київська та Севастопольська міські, районні (міські) ПМПК керуються Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями відповідних органів виконавчої влади, цим Положенням та власними статутами (положеннями).

Діяльність таких ПМПК спрямована на:

- виявлення, облік, діагностичне обстеження дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, віком до 18 років;

- направлення їх до спеціальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, лікувальних закладів відповідного типу, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення;

- надання індивідуальної корекційної допомоги та добір відповідних програм навчання цієї категорії дітей;

- консультування батьків (осіб, які їх замінюють), педагогів, медичних працівників з питань навчання, виховання, соціальної адаптації та інтеграції у суспільне життя дітей з відхиленнями в психофізичному розвитку;

- просвітницьку діяльність серед населення.

Діють ПМПК в Автономній Республіці Крим (республіканська ПМПК), у кожній області України (обласні ПМПК), у Києві та Севастополі (міські ПМПК), у районах (містах). У кожній загальноосвітній спеціальній школі (школі-інтернаті) діють шкільні психолого-медико-педагогічні комісії, положення про які затверджується Міністерством освіти і науки України.

Загальними завданнями таких ПМПКє:

Здійснення науково-методичних, організаційних, координувальних функцій та контролю за діяльністю районних (міських) ПМПК, шкільних комісій на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Ведення банку даних дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, спільно з управліннями охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. [8]

Унесення пропозицій у відповідні органи управління освітою щодо розвитку мережі спеціальних навчальних закладів для дітей дошкільного і шкільного віку.

Здійснення діагностичного обстеження дітей з метою виявлення порушень їхнього психофізичного розвитку, установлення діагнозу та визначення адекватних умов навчання, виховання, лікування, соціально-трудової адаптації.

Розгляд конфліктних та найбільш діагностично складних випадків для визначення основного порушення, що спричинило відхилення у психофізичному розвитку дитини; підтвердження, уточнення та зміна раніше встановленого діагнозу; визначення для дитини відповідного типу загальноосвітнього навчального закладу, установи та закладу системи праці та соціального захисту населення чи лікувального закладу.

Рекомендації про направлення дітей до спеціальних дошкільних, загальноосвітніх навчальних, лікувально-профілактичних закладів, навчально-реабілітаційних центрів, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення для поглибленого і динамічного вивчення їхніх можливостей навчатися, уточнення захворювання, відхилень у розвитку та отримання корекційної допомоги.

Надання індивідуальної діагностико-корекційної допомоги дітям з відхиленнями в психофізичному розвитку з метою поглибленого вивчення потенційних можливостей розвитку та визначення програми навчання.

Надання консультативно-методичної допомоги сім'ям, які виховують удома дітей з тяжкими порушеннями психофізичного розвитку.

Вивчення, узагальнення та розповсюдження кращого досвіду роботи міських, районних ПМПК та шкільних комісій.

Надання консультативно-просвітницької допомоги батькам (особам, які їх замінюють), педагогам, практичним психологам (соціальним педагогам), лікарям, громадськості з питань виховання, навчання та лікування дітей з відхиленнями в психофізичному розвитку, їхньої соціально-трудової адаптації та інтеграції у суспільне життя.

Своєчасне виявлення, облік дітей з вадами розвитку (як тих, які перебувають на обліку в дитячих медичних закладах, так і з числа дітей із труднощами у навчанні в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах), визначення для них адекватних форм соціально-педагогічної чи медичної допомоги.

Попередній збір даних про стан здоров'я та розвиток дитини з метою направлення її на діагностичне вивчення в ПМПК.

Направлення дітей на діагностичне обстеження до центральної ПМПК здійснюється з ініціативи батьків (осіб, які їх замінюють) або республіканської (Автономна Республіка Крим), обласних, Київської та Севастопольської міських ПМПК.

Обстеження дітей здійснюється тільки в присутності батьків або осіб, які їх замінюють. На підставі даних обстеження дитини центральною ПМПК робиться висновок про індивідуальні особливості розвитку дитини та приймається колегіальне рішення про форму організації корекційного навчання, виховання та лікування; даються рекомендації щодо їхньої реабілітації та соціально-трудової адаптації.

У разі, якщо заключний діагноз може бути встановлений лише після тривалого вивчення дитини, центральна ПМПК направляє її до відповідного навчального закладу на пробне навчання терміном на один навчальний рік, а у разі потреби - до лікувального закладу.

Батькам або особам, які їх замінюють, видається витяг з протоколу діагностичного засідання центральної ПМПК з діагнозом та рекомендаціями про форму корекційного навчання дитини.

Висновок центральної ПМПК є підставою для направлення дітей до спеціальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, а також до закладів системи охорони здоров'я, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення за згодою батьків або осіб, які їх замінюють, організації відповідних форм навчання.

Також діє загальноосвітня санаторна школа-інтернат, загальноосвітній навчальний заклад I - II, I - III ступенів з відповідним медичним профілем, що забезпечує реалізацію права дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації, на загальну середню освіту.

Головним завданням санаторної школи-інтернату є відновлення і зміцнення здоров'я дітей у поєднанні із загальноосвітньою підготовкою, надання їм кваліфікованої медико-психолого-педагогічної допомоги, їх самовизначення.

Школа-інтернат та санаторна школа-інтернат можуть бути державної, комунальної чи приватної форм власності.

Створення, реорганізація і ліквідація школи-інтернату та санаторної школи-інтернату проводяться в порядку, установленому законодавством України. Рішення про створення санаторної школи-інтернату комунальної форми власності приймається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством освіти і науки України.

Санаторна школа-інтернат діє на підставі статуту, який розробляється на основі типового Положення та Примірного статуту загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 29.04.2002 N 284.

Санаторні школи-інтернати комунальної форми власності комплектуються за направленнями, що видаються Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, управліннями освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, на підставі висновків лікарсько-консультативних комісій дитячих поліклінік, психоневрологічних та туберкульозних диспансерів, центрів медико-соціальної реабілітації дітей; психолого-медико-педагогічних консультацій (для дітей з психоневрологічними захворюваннями).

Відповідно до профілю захворювання в Україні функціонують такі санаторні школи-інтернати: для дітей з психоневрологічними захворюваннями, хворих на сколіоз, із захворюваннями серцево-судинної системи, із хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання, із хронічними неспецифічними захворюваннями органів травлення, хворих на цукровий діабет, з малими і неактивними (фаза згасання) формами туберкульозу.

Направлення дітей та підлітків до санаторних шкіл-інтернатів проводиться один раз на рік до 1 серпня.

Якщо на даній території немає санаторної школи-інтернату необхідного профілю захворювання, органи управління освітою Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій надсилають щорічно з 1 червня до 1 серпня до відповідних органів управління освітою, на території яких розташована санаторна школа-інтернат потрібного профілю захворювання, списки дітей, які потребують тривалого лікування. Згідно з одержаними списками органи управління освітою, у віданні яких перебуває відповідний профіль санаторної школи-інтернату, видають направлення на навчання (за наявності вільних місць).

Зарахування дітей проводиться наказом директора на підставі таких документів:

- направлення відповідного органу управління освітою;

- заява батьків або осіб, які їх замінюють;

- копія свідоцтва про народження дитини;

- особова справа (витяг з особової справи), документ про наявний рівень освіти (крім дітей, які зараховуються до першого класу);

- витяг з історії розвитку дитини (ф. 112/о) з даними про результати аналізів (загальний аналіз крові та сечі, мазок із зіва на дифтерію, аналіз калу на дезгрупу, яйця глистів, зшкребок на ентеробіоз);

- копія форми 063/о про профілактичні щеплення;

- довідка дільничного лікаря про відсутність інфекційних захворювань у будинку, де проживає дитина (дійсна протягом 3 днів);

- довідка про стан матеріального забезпечення сім'ї для всіх дітей при зарахуванні до школи-інтернату та для дітей із малозабезпечених сімей при зарахуванні до санаторної школи-інтернату;

- висновок лікарсько-консультативної комісії дитячої поліклініки (психоневрологічного або туберкульозного диспансеру, центру медико-соціальної реабілітації дітей);

- витяг з історії хвороби дитини;

- висновок обласного (міського) дитячого спеціаліста в залежності від профілю санаторної школи-інтернату.

Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей з психоневрологічними захворюваннями додаються:

- витяг з протоколу засідання психолого-медико-педагогічної консультації;

- висновок дитячого психіатра;

- витяг з історії хвороби, якщо дитина перебувала на лікуванні в психоневрологічному стаціонарі.

Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей, хворих на сколіоз, додаються:

- висновок дитячого ортопеда;

- рентгенознімки хребта.

Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи додається висновок дитячого кардіолога.

Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей з хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання додається висновок дитячого пульмонолога.

Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей з малими і неактивними (фаза згасання) формами туберкульозу додаються:

- санаторно-курортна картка, видана районним тубдиспансером або поліклінікою;

- висновок головного дитячого фтизіатра.

Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей з хронічними неспецифічними захворюваннями органів травлення додається висновок дитячого гастроентеролога на підставі відповідних обстежень (фіброгастродуоденоскопія, кислотність шлункового соку, фракційне дослідження жовчі, аналіз калу на дисбактеріоз, яйця глистів, лямблії).

Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей, хворих на цукровий діабет, додається висновок дитячого ендокринолога на підставі результатів відповідних обстежень (рівень цукру в крові, сечі, добове навантаження цукру).

Направлення дітей до санаторної школи-інтернату відповідного профілю захворювання здійснюється на підставі медичних показань і протипоказань (додаток).

Документи на зарахування дитини до школи-інтернату подаються особисто батьками або особами, які їх замінюють.

Тривалість перебування вихованців у санаторній школі-інтернаті встановлюється органом управління освітою при направленні в межах одного року.

Продовження встановленого терміну перебування вихованців у санаторній школі-інтернаті або переведення їх до іншого загальноосвітнього навчального закладу здійснюється на підставі рішення медико-педагогічної комісії санаторної школи-інтернату (для дітей з психоневрологічними захворюваннями погоджується з головою відповідної психолого-медико-педагогічної консультації, яка приймала рішення про направлення дитини).

За вихованцем санаторної школи-інтернату зберігається місце в загальноосвітньому навчальному закладі, де він навчався попередньо, куди він зараховується у відповідний клас на підставі документа про наявний рівень освіти без будь-якої додаткової перевірки знань.

Комплектування, порядок приймання вихованців до шкіл-інтернатів приватної форми власності визначається засновником (власником).

Ще одним закладом медико-соціального спрямування є навчально-реабілітаційний центр, заклад освіти, який забезпечує умови для відновлення здоров'я, соціальної адаптації, професійної орієнтації дітей, що мають органічні та функціональні захворювання внутрішніх органів та систем або вади психофізичного розвитку.

Основним завданням Центру є:

- створення умов для формування соціально-адаптативної та соціально-продуктивної особистості;

- забезпечення умов для отримання вихованцями якісної освіти певного рівня (дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої);

- розробка та втілення у практику інноваційного змісту, форм та методик навчально-виховного й лікувально-реабілітаційного процесу.

Центр може мати у своєму складі: дитячий садок, середню загальноосвітню школу I, I - II, I - III ступенів, філіали (окремі групи) професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів освіти I - II рівнів акредитації з заочною чи очною формами навчання, відділення медичної реабілітації, соціально-психологічну службу, клуби, студії, гуртки, секції, що створюються регіональними позашкільними закладами як на своїй базі, так і в приміщенні Центру та інше.

Вихованці Центру відповідно до п. 4 статті 37 Закону "Про освіту" утримуються у закладі за рахунок держави. Грошове та матеріальне забезпечення здійснюється за нормами утримання учнів у санаторних (спеціальних) загальноосвітніх школах-інтернатах відповідного типу, які встановлюються Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством фінансів України, Міністерством охорони здоров'я України.

Центр комплектується дітьми відповідних його структурі вікових категорій.

Питання про кількісний склад загального контингенту вихованців Центру вирішується його засновником щороку на основі можливостей матеріальної бази закладу з обов'язковим дотриманням санітарно-гігієнічних вимог. Наповнюваність класів (груп) встановлюється окремо для кожного з освітніх підрозділів, що входять у структуру Центру, у відповідності з чинним законодавством та інструктивно-нормативними документами (наказ Міністерства освіти України від 10.09.97 N 347, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.10.97 за N 453/2257).