Технології соціальної роботи з дітьми, які зазнали насильства у сім’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

37

Курсова робота

на тему

Технології соціальної роботи з дітьми, які зазнали насильства у сім'ї

Вступ

насильство дитина сім'я соціальний

Як відомо, Україна сьогодні переживає часи політичної й економічної нестабільності. Та поряд з цим, вона велика незалежна європейська країна, що розвивається. Тому в нашій державі актуальним являється проблема розвитку принципів гуманних міжособистісних відносин. Та, нажаль, в сучасному суспільстві нас всюди застає насильство. Ним активно «пригощає» телебачення, сучасні літературні опуси рідко обходяться без принизливих і жорстоких сцен, ми самі часто стаємо свідками, а то й учасниками хамської поведінки на вулиці. Хвиля насильства не минає ні мегаполіси, ні забуті Богом провінційні куточки. Та що найстрашніше, навіть в сім'ї людина тепер не може знайти захисту, бо найпоширенішим стає домашнє насильство. Більш ніж мільйон виїздів на рік здійснюють працівники міліції в сім'ї, що стикаються з насильством, для встановлення правопорядку. Батьки б'ють та знущаються над власними дітьми. Згідно з результатами, отриманими Державним комітетом України у справах сім'ї і молоді, 33440 неповнолітніх із 52600 сімей потребують соціально-правового захисту; 90% дітей, які втекли з дому, хоч і мають батьків, але не можуть повернутися додому із-за негативного ставлення до них в сім'ї. Взагалі статистика по Україні просто вражає своєю жахливістю: кожна третя дитина не виживає до трьох років; кожна п'ята стає безпритульною; кожна десята закінчує життя самогубством; здоровою до школи вступає лише кожна дев'ята; закінчує школу здоровою лише кожна двадцята; кожну 32 дитину покидають або гублять; у кожному будинку дитини на 60 ліжечок утримуються 90 покинутих немовлят. В Луганській області випадків насильства над дітьми з кожним роком стає все більше. По даним Луганської міської міліції, тільки за першу половину 2008 року було виявлено 15 випадків побиття неповнолітніх батьками, за весь 2007 - 27 випадків. Навіть не дивлячись на те, що весь світ, і Україна в тому числі, кожного року 4 червня відмічають Міжнародний день дітей - невинних жертв агресії, наявних результатів, конкретно в нашій країні - немає. Практично щодня по телебаченню і в пресі з'являються шокуючи повідомлення про чергове побиття, чи про те, що батьки покидають або просто виганяють на вулицю власних дітей. А скільки випадків насильства не зареєстровано.

Вчені-дослідники, суспільні діячі, психологи-практики, соціальні педагоги і працівники, юристи звертаються до теми насильства. Актуальними являються теорії ненасильства М. Ганді, Г. Сковороди, Л. Толстого та ін., котрі орієнтовані на розвиток кращих людських якостей. Питання попередження насильства дітей розглядались в роботах представників гуманістичного напрямку виховання: Дж. Локка, М. Монтессорі, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинського, К. Ушинського та ін. Ідеї ненасильства відображались в педагогічній практиці А. Макаренка, Є. Ільїна, Ш. Амонашвілі, В. Шаталова та ін. До сучасних дослідників, які займаються попередженням насильства над дітьми можна віднести: О. Черепанову, І. Звереву, С. Хлебік, А. Мудрика, Л. Коваль, Г. Голова нову, З. Білоусову, В. Бондаровську та ін.

Аналізуючи дослідження по проблемі профілактики насильства дітей у сім'ї, можна дійти висновку, що на сьогодні відсутня чітка концепція соціальної профілактики насильства дітей у сім'ї, несистематичною є соціальна робота у цьому напрямі, недостатньо розкрито зміст, форми і методи такої роботи.

Посилений інтерес учених до соціальної роботи з дітьми, які постраждали від насильства у сім'ї, та пошук нових технологій соціальної роботи з даною категорією клієнтів зумовили вибір теми нашого дослідження: „ Технології соціальної роботи з дітьми, які зазнали насильства у сім'ї ”.

Об'єкт дослідження - насильство дітей у сім'ї, як актуальна проблема соціальної роботи.

Предмет - технології соціальної роботи з дітьми, які зазнали насильства у сім'ї.

Мета: теоретично проаналізувати основи проблеми насильства дітей у сім'ї та визначити технології соціальної роботи з дітьми, які зазнали насильства у сім'ї.

У відповідності до поставленої мети нами визначено такі завдання дослідження:

1. На основі аналізу наукових досліджень виявити характеристику насильства дітей у сім'ї як соціальної проблеми;

2. розкрити сутність і зміст проблеми насильства дітей у сім'ї та його наслідки;;

3. проаналізувати систему соціально-педагогічної профілактики насильства дітей у сім'ї

4. вивчити технологію соціальної реабілітації дітей, які постраждалих від насильства у сім'ї.

Методами дослідження є: аналіз наукової літератури, метод узагальнення, спостереження та ін..

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що теоретично здійснено аналіз проблеми насильства дітей у сім'ї як актуальної проблеми соціальної роботи та охарактеризовано основні технології соціальної роботи з дітьми, які зазнали насильство у сім'ї.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що теоретичний аналіз технологій соціальної роботи з дітьми, які постраждали від насильства у сім'ї може бути використаний різними соціальними службами, соціальними працівниками, соціальними педагогами і волонтерами у своїй діяльності з даною категорією клієнтів і для розробки власних програм і технологій.

Робота складається : з вступу, двох розділів та висновків до кожного з них, загальних висновків та переліку використаних джерел (46 примірників), загальний об'єм роботи 43 сторінки.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМ НАСИЛЬСТВА ДІТЕЙ У СІМ'Ї

1.1 Насильство дітей у сім'ї як актуальна соціальна проблема

Жорстоке поводження з дітьми - це феномен, про існування якого відомо з моменту появи історичних записів людства і який, напевно, буде існувати ще довго. Пов'язано це з тим, що насильство - це не лише соціальне явище, а етимологія його мультифакторна і тісно пов'язана з природою людини. Жорстокість по відношенню до дітей не залежить ні від суспільного ладу, ні від політичного устрою. У різні часи питання жорстокої поведінки відносно дітей досліджували філософи, соціологи, педагоги, психологи, правознавці.

Ще до нашої ери Демокріт (460 - 370 рр. до н. е.) говорив про те, що саме виховання формує натуру людини, тому сам віддавав перевагу і активно пропагував засоби переконання, різко критикуючи застосування до дітей примусу, жорстокості і тілесних покарань.

Аристотель (384 - 322 рр. до н. е.) звертав увагу на важливість саме сімейного виховання без насильства і утисків.

М. Квінтіліан (42 - 118 рр. н. е.) застерігав педагогів і батьків від використання примусу, орієнтував на використання позитивних почуттів у вихованні дітей. Не схвалював застосування тілесних покарань.

У Середні віки (4-16 ст.) освітнім і культурним центром була церква, мораль якої сама по собі заперечувала насильство у будь яких проявах, особливо по відношенню до дітей. Основні педагогічні ідеї і ідеї ненасильства було висвітлено в творчості перших християнських письменників: А. Августин (354-430), С. Боецій (450-524), А. Кассиодор (490-583). Але це були лише окремі, скоріше риторичні, ніж наукові твердження видатних філософів, просвітителів того часу. [ 14 ]

У кінці 17 - на початку 18 століття в європейських країнах зароджується і розвивається теорія вільного виховання, її появу пов'язують з ідеями Ж.-Ж. Руссо, прихильника природного виховання, яке проповідує ненасильницьке ставлення до дитини.

Ж.-Ж. Руссо говорив, що виховати у дитини позитивне ставлення до життя, доброту, гуманне ставлення до людей, співчуття можна не нравонавчаннями, не криком і ні в якому разі не побиттям, а безпосереднім спілкуванням з дитиною основуючись на тих принципах гуманності. Свої педагогічні методи вільного виховання вихованням не називає, скоріше протистояння здійснюваному злу по відношенню до дітей.

Яскравим представником вільного виховання являється і німецький педагог Й.Песталоцци, який вважав, що від тих сімейних відносин, які дитина спостерігає з народження в своїй сім'ї (відношення матері до неї, взаємини матері і батька , сестер і братів), залежить в майбутньому рівень сформованості в неї гуманності, доброти і любові до людей. А жорстокість і насильство породжують собі подібне. [15]

Концепція вільного виховання, в основу якої покладено твердження, що розвиток дитини не повинен утискатися якимись обмеженнями, що сама природа, противиться будь яким утискам тих задатків і здібностей, які вона заклала в дитині, набула своєї популярності і в Росії кінця 19 століття.

Першим в Росії звернувся до проблем вільного виховання Л. Толстой. Він критикував існуючу на той час систему освіти і виховання, яка вважала, що цей процес має будуватись тільки по бажанню дорослих. «Учить - , говорив Толстой, - следует не насилием, потому, что дети запоминают то, что хотят, и держат это в памяти столько, сколько хотят». Він вважав, що аби змінити педагогічні підходи до виховання дітей на ненасильницькі, гуманні, розвиваючі, а не подавляючі особистість, необхідно здійснити ненасильницький духовний переворот в людині - це головна ідея запропонованої ним духовної революції, яку він розробив в 90-х роках 19 століття, змінивши багато яких попередніх поглядів на виховання як у сім'ї так і в школі. Нові ідеї він втілював в роботі Яснополянської школи, де діти були вільні від покарань, нарікань, образ, тиску з боку педагогів, були вільні у власному волевиявленні. [ 5;38 ]

Також у цьому руслі будували свою творчу діяльність багато з вітчизняних і зарубіжних вчених, письменників, педагогів, які зробили свій вклад в розвиток не тільки теорії вільного виховання, а й педагогіки ненасильства. Серед них Петро Лесгафт, М. Реріх, К. Вентцель і західні - П. Наторп, Г. Спенсер, Е. Кей.

Відомий італійський педагог М. Монтессорі стверджувала, що дорослі не мають права вмішуватись в духовний розвиток дитини. Дорослі мають створити такі умови, аби задатки і здібності дитини розвивались самостійно. Критикуючи існуючу школу і взагалі систему виховання, вона говорила, що в ній присутня муштра і ігнорування інтересів дитини. Вона наголошувала на тому, що дорослі не можуть нав'язувати дитині свої закони, погляди, так як вона розвивається по своїм фізичним законам. Свої ідеї вільного виховання вона втілювала у створеному нею «Будинку дитини»(1907), де повністю виключались авторитарність, насильство в будь яких його проявах і покарання. [22]

На початку 20-го століття в силу особливостей того часу теорія вільного виховання втрачала свою актуальність. Але цей час також багатий на діячив-пропагандистів ненасильницького виховання. Як же не згадати серед вітчизняних діячів славнозвісний досвід роботи А. Макаренка з безпритульними в колонії імені А. Горького і в комуні імені Ф. Дзержинського де не використовувались фізичні покарання як засіб виховання, А. Макаренко вважав головним у спілкуванні з вихованцями - проявляти людяність і поважати їх погляди, бачити в них особистість.

Багато в чому схожим і відмінним від досвіду А. Макаренка, але також пропагуючим ненасильство, є досвід роботи В. Сороки-Росинського в школі імені Ф. Достоєвського для важковиховуваних. Там ніколи не застосовувались покарання, навіть у вигляді примусової праці, а тим паче тілесні. Весь процес навчання і виховання будувався на принципах добровільності. [29]

В 20 - х роках того ж 20-го століття ревно пропагували ненасильницьке виховання і гуманне ставлення до дітей як в сім'ї (першочергово), так і в освітніх установах Н. Крупська, С. Шацький, П. Блонський. Останній вважав найефективнішими такі методи виховання, як інструктаж, приклад, похвала наперевіс тілесним покаранням, обмеженням, приниженням і т.п. Ці відомі суспільні діячи різко критикували роботу свого соратника і співвітчизника А. Макаренка в колонії імені А. Горького і в комуні імені Ф. Дзержинського, оскільки вони виступали проти застосування покарань, навіть так названих дитячих судів, які практикував Антон Семенович. [4; 5; 16]

Треба віддати належне вкладу в педагогіку ненасильства видатного педагога 20 століття В. Сухомлинському. Віра в дитину, любов до дітей були основними в його педагогічній практиці. «Мы, - писав він, - творим Человека, как скульптор творит свое изваяние из бесформенного куска мрамора: где-то в глубине этой мертвой глыбы лежат прекрасные черты, которые нужно добыть, очистить от всего лишнего» [35] Звідси його принципи педагогіки ненасильства: знання дитини, вивчення його задатків і здібностей, любов до дітей, яка дає можливість педагогічної творчості. В своїх роботах Сухомлинський писав, що саме у сім'ї має починатись виховання любові, доброти, гуманності. У сімейному вихованні треба уникати надмірної строгості і жорстокості по відношенню до дітей, бо такі крайності відштовхують дитину від сім'ї. [ 35; 36; 37 ]

Також ідеї ненасильства дітей у процесі виховання чітко просліджуються і у практиці педагогів-новаторів середини 20-го століття таких, як В. Зеленьковський , І. Ільїн , С. Гессен, І. Волков, С. Лисенков, В. Шаталов, Т. Гончаров, Ш. Амонашвілі. Вони стверджували, що аби укріпити внутрішній духовний світ дитини, вберегти її від зовнішнього тиску зла, батькам і педагогам треба власним прикладом, ненасильницьки навчити дитину мистецтву самостійно осмислювати свій духовний досвід. [ 2; 3; 4; 14; ] Найбільш цікавими для нас є погляди на виховання Ш. Амонашвілі. Він говорив про те, що виховання дитини полегшується не покараннями і обмеженнями, а любов'ю, доброзичливістю, повагою, бо тільки це приносить гармонію в розвитку дитини. Педагогіка заснована на любові не терпить грубості, тиску, ігнорування життям дитини. Амонашвілі сформував принципи педагогіки ненасильства: Будувати процес навчання з позиції інтересів дитини; в процесі навчання співпрацювати з дитиною, поважати її гідність; обов'язкове вивчення особистості дитини.[ 2; 3 ]

Ю. Василькова і Т. Василькова в своїх численних роботах вказували на те, що необхідно передивитись існуючу систему виховання, побудувати її по-новому і на її основі розробити нову шкільну і вузівську програми підготовки вчителів. У ряді європейських країн існують програми підготовки вчителів в дусі миру. В практиці наших шкіл - це уроки миру, позакласні заходи, які носять більш пропагандистський характер, епізодичній. Ю. Василькова пропонує в умовах сучасної школи, яка сама собою передбачає прихований примус, тільки одне - привносити у процес виховання елементи гуманізму: виключити з практики школи дисциплінарні відносини, спираючись на відносини взаєморозуміння, на діалог між вихованцем і педагогом. Вона вивчає історію педагогіки ненасильства, розробляє на основі отриманих знань лекції для студентів ВНЗ. [ 5; 6]

Проблему насильства дітей у сім'ї, в різних її аспектах, розглядали такі сучасні вітчизняні науковці в галузі соціальної роботи і педагогіки як Л. Міщик, Т. Голованова , З. Білоусова. У своїй співпраці вони видали роботу під назвою «Сучасні технології в роботі з сім'єю із проблем насильства: досвід, перспективи», де вони розкрили поняття «насильство» у різних його аспектах: Філософсько-етичний, соціальний, соціально-економічний, соціально-економічний, особистісно-психологічний, медико-біологічний. Вони вперше в одній роботі зібрали різні підходи до розуміння цього поняття і зробили висновок про те, що проблема насильства мусить вирішуватись системно, з урахуванням всіх названих рівнів, розкрили ставлення різних держав і суспільств до насильства в сім'ї в історичному контексті. Описали досвід дослідження загальних ознак, що характеризують переживання й поведінку дітей із родин, де практикується насильство і розкрили шляхи превенції насильства: первинна, вторинна і третинна. [ 21 ]

Активно досліджують проблему насильства дітей у сім'ї і розробляють технології соціальної роботи з сім'ями які зіткнулися з цією проблемою такі вітчизняні науковці як М. Галагузова , І. Звєрєва , А. Капська , Г. Лактіонова. [30; 31; 38. ]

В останні роки, особливо в державах пострадянської території проблема насильства дітей у сім'ї ставала дедалі відкритішою, все більше вітчизняних і закордонних дослідників звертались до цієї проблеми з різних підходів: продовжували пропаганду педагогіки ненасильства, розкривали в різних аспектах види сімейного насильства, досліджували наслідки різних видів насильства дітей у сім'ї, розробляли шляхи попередження і подолання наслідків насильства у сім'ї.

На початку 90-х років О. Меншикова розглядала жорстокість відносно дітей у сім'ї, як вид агресії, яка вивчається у трьох аспектах: з позиції суб'єкта жорстокого поводження, жертви і спостерігача. Аналізуючи зарубіжні дослідження, відносно жорстокого поводження з дітьми у сім'ї, вказувала на те, що жорстока поведінка спостерігається у тих дорослих, які у дитинстві самі потерпали від насильства або часто його спостерігали. Також вона звернула увагу на численні зв'язки між проявами жорстокості і зловживаннями психоактивними речовинами.[ 19]

Дуже об'ємно і широко розкрила в своїх статтях поняття насильства дітей у сім'ї, його види і форми прояву, близькі і відділені наслідки психологічного, фізичного, сексуального насильства дітей у сім'ї Т. Сафонова. Вона розробила ряд занять для соціальних педагогів, соціальних працівників по розширенню їх поняття про явище насильства в сім'ї і навчання навикам роботи з дітьми, які постраждали від насильства: діагностика і загальні рекомендації по інтерв'юванню таких дітей. [ 28 ]

Сутність гуманних взаємин батьків і дітей розглядала Т.Алексєєнко - український дослідник. Основою гуманних взаємин батьків і дітей вбачала в взаєморозумінні, визнанні і повазі особистості кожного з них, врахування інтересів, створення умов кожному для самореалізації і самовдосконалення. Вона у своїх статтях прийшла до висновку: «Несформована або порушена гуманність стосунків між батьками і дітьми може призвести до формування або дітоцентричного типу сім'ї, що спричинить споживацьке ставлення у дитини до інших і байдужість до батьків, або до байдужості батьків стосовно задоволення природних потреб дітей, до скоєння психологічного і фізичного насилля над ними». [ 1 ]

Вивчала досвід дослідників проблеми насильства дітей у сім'ї О.Черепанова, описала прояви і симптоми за наявністю яких у дитини можна запідозрити скоєння по відношенню до неї насильства з боку батьків. Найбільшу увагу вона приділяла сексуальному насильству дітей в сім'ї, так званому інцесту. Вона досліджує соціальні, фізичні, психологічні наслідки сексуального насилля дитини в сім'ї. [ 42; 43 ]

О. Самолова вивчає проблему немотивованої дитячої агресії і першочерговою причиною цього вона вважає негуманні відносини батьків і дітей. Вона пише: «Будучи экспансивным по отношению к ребенку, мы боимся сначала проявлений ответной агрессии, а потом любых проявлений его самостоятельности. Ребенок высказывает не согласованное с нами мнение, слушает другую музыку, дружит с теми, кто нам не симпатичен - все это рассматривается нами как неуважение со стороны ребенка». Таку поведінку батьків О. Самолова вважає насильством, експансією по відношенню до дітей. «Посягая на личность собственного ребенка, мы отбираем у него жизнь» - говорить О.Самойлова. [27]

Таким чином, аналізуючи роботи багатьох вчених, дослідників, суспільних діячів можна сказати, що проблемою насильства дітей в сім'ї цікавилися ще з Давніх часів і середньовіччя в ключі виховання дітей методом переконання, а не примусу, в роботах Демокріта, Арістотеля, М. Квінтіліана та ін.; проблема насильства дітей в сім'ї розвивалась і отримала своє розширення в контексті гуманістичного виховання в дослідженнях Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцци та ін.; вивчали дану проблему і вітчизняні діячі педагогічної науки: А.Макаренко і В. Сухомлинський; продовжують розвивати ідеї ненасильства і українські педагоги-новатори: Л. Міщик, Т. Голованова, З. Білоусова., І. Звєрєва , П. Щербань, О. Черепанова та ін.. Аналізуючи досвід багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників даної проблеми, можна виділити декілька напрямів: педагогіка ненасильства;гуманні відносини батьків і дітей, як основа ненасильства в сім'ї; дослідження різних видів насильства дітей в сім'ї і його наслідків;попередження насильства дітей в сім'ї;робота з жертвами насильства в сім'ї.

1.2 Види насильства дітей у сім'ї, його наслідки

На сам перед, перед з'ясуванням поняття насильства дітей у сім'ї, доцільно звернутися до розуміння термінів «насильство» і «насильство в сім'ї». В. Даль писав: «насилие - это принуждение, неволя , пута, силование; действие стеснительное, обидное, незаконное и своевольное».[19] Насильство - дії, пов'язані з прямим спричиненням фізичної, психологічної чи моральної шкоди іншій людині, або загроза такого спричинення з метою спонукання до певної поведінки. [ 23 ]

Насильство у сім'ї - форма деструктивних соціальних взаємин в сім'ї, що відображає її загальне неблагополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері утворюючих її індивідів. [ 11 ]

Ми візьмемо за основу юридичне визначення поняття насильства у сім'ї, яке вказано в Законі України «Про попередження насильства у сім'ї» від 15. 11. 2001. № 2789 « насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психологічному здоров'ю». [ 26 ]

Основними формами насильства дітей у сім'ї являються: психологічне (емоційне), фізичне, сексуальне, економічне і нехтування потребами дитини. Кожна з цих форм має свої особливості і наслідки, розглянемо їх детальніше.

Психологічне (емоційне) насильство. Як самостійна форма жорстокого поводження з дітьми, психологічне насильство стало прийматись до уваги в кінці 70-х початку 80-х років 20-го століття. Зараз практично всі спеціалісти, які займаються цією проблемою, вважають, що психологічне насильство зустрічається набагато частіше, ніж прийнято думати, і що його вплив більш руйнівний для особистості постраждалої дитини в порівнянні з фізичним і навіть сексуальним насильством. [7; 18; 24; ] І знову таки немає єдиного твердження психологічного насильства. У ЗУ «Про попередження насильства у сім'ї» психологічне насильство визначається як насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю. [ 25 ]

Психологічне насильство дитини - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, приниження її людської гідності, обвинувачення в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини; обман дитини, а також ситуації коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. [ 12;32 ]

Наслідки психологічного насильства дітей у сім'ї. Багато дослідників встановили зв'язок між емоційним насильством і затримкою інтелектуального розвитку у дітей, а також порушенням фізичних функцій їх організму. Існує навіть таке поняття як «психологічна карликовість» - коли дитина, яка росте в умовах психологічного насильства сильно відстає в зрості від ровесників і має затримку психічного розвитку. Для дітей, відчуваючи вербальну агресію з боку батьків, характерний високий рівень фізичної агресії, делінквентності і міжособистісних проблем. Постійна критика словесні образи дитини призводять до розвитку «комплексу неповноцінності». Ретроспективні дослідження показали, що материнське відторгнення дитини сприяє збереженню дитиною навіть в дорослому віці низької самооцінки, нездатністю подолати різні стресові ситуації, схильності до самоізоляції. У дітей, які живуть в умовах психологічного насильства, можуть розвиватись психосоматичні і нервові розлади.

Фізичне насильство також не має єдиного визначення. Сафонова Т.Я. вважає, що фізичне насильство - це навмисне нанесення фізичної шкоди або травм дитині батьками, чи людьми їх заміняючи, в результаті чого відбуваються серйозні (потребуючі медичної допомоги) порушення фізичного психологічного розвитку і здоров'я дитини або наступає летальний випадок. [ 27 ]

В інших джерелах зустрічається таке визначення: Фізичне насильство - включає в себе фізичне травмування дитини, причому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки неможливо виявити одразу, оскільки вони проявляються пізніше. [ 10; 12; 32; 36 ]

У ЗУ «Про попередження насильства у сім'ї» вказується, що фізичне насильство - це умисне нанесення одним членом сім'ї іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності. [ 10 ]

Ще є твердження, що фізичне насильство - це дії, які здійснюються у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням різноманітних предметів як знаряддя для здійснення насильства. [ 12 ]

Наслідки фізичного насильства для дітей.

Найбільш розповсюдженим свідченням фізичного насильства являються синці. Але синці у дітей явище розповсюджене, можна сказати «нормальне» в силу їхньої гіперактивності. Як же відрізнити синці , придбані під час гри чи випадкового падіння від навмисне заподіяних? Перш за все треба звернути увагу на їх локалізацію. Про фізичне насильство, як правило, свідчать синці на сідницях, в нижній частині спини і внутрішній поверхні бедр або в області статевих органів. При даній формі насильства форма синців на тілі дитини нагадує ті предмети, якими вони були нанесені, наприклад, відбитки пальців, рук, ременя тощо. При фізичному насильстві, оскільки побиття бувають достатньо регулярно, синці мають багато численний характер і знаходяться на різних стадіях свого розвитку - від покраснівших припухлостей, до жовто-коричневих чи зелених плям.

Навмисні опіки можуть бути викликані зануренням окремих частин тіла дитини у гарячу воду, тому вони мають специфічну форму, наприклад «рукавичок» при зануренні рук. Сигаретні опіки найчастіше розташовані на стопах, зап'ястях рук і на грудях.

Підозрілим на фізичне насильство являються переломи основних кісток, наприклад, стегна чи голені у маленьких дітей. Ще одним переломом характерним для фізичного насильства є переломи ребер. Вони викликані сильним здавленням чи тряскою, коли руки насильника охоплюють грудну клітку дитини. [ 10; 12; 22; 27]

Одним з найбільш серйозних видів жорстокого поводження, від якого страждають маленькі діти, є «синдром тряски дитини» , коли дорослий. Схопивши дитину за плечі, сильно трясе її взад-перед. При цьому сила дії на кровоносні судини мозку така, що може трапитися внутрішня кровотеча, а також контузія мозку. Такі серйозні пошкодження можуть стати причиною тяжкої інвалідності чи, навіть, смерті дитини. Із зовнішніх показників синдрому тряски дитини можуть бути кровопідтіки в сітчатці ока, нудота, блювота, запаморочення і втрата свідомості.

Фізичне насильство часто супроводжується з поганим доглядом за дитиною і нехтуванням його потребою в харчуванні. Часто діти, які потерпають від фізичного насильства відстають у вазі і в зрості, організм обезводнений (шкіра як у «маленького старичка»). [ 27; 34 ]

До основних психологічних наслідків фізичного насильства належать симптоми, обумовлені стресом, такі, як напруга, головний біль, психосоматичні симптоми. З-за того, що дитина не знає, коли станеться наступний напад, вона завжди насторожена, для неї характерна підвищена збудливість, готовність нападати. Аби запобігти цьому дитина намагається не думати і не говорити про травмуючи ситуації, вона намагається витісняти всі думки і спогади про заподіяне їй лихо. На всі питання, пов'язані з цими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю». У більш старших дітей наслідки частіше проявляються у формі агресивної поведінки, депресії, переживань тощо. Прояви жорстокості сприймаються оточуючими як неконтрольовані агресивні імпульси, що викликає неприйняття дитини і дорослими і дітьми, в результаті дитина опиняється в соціальній ізоляції [10; 12; 27 ]

Сексуальне насильство (розбещення, спокушання).

Сексуальне насильство стосовно дітей - явище, яке, нажаль, стало все частіше зустрічатись у сучасному суспільстві. Різні автори роблять свій внесок у визначення цього поняття. Так наприклад Сафонова Т. Я. його визначає як втягнення дитини з її згоди чи без неї в сексуальні дії з дорослими (чи з людиною старшою не менш, ніж на 3 роки) з метою отримання останнім сексуального задоволення чи користі. [ 28 ]

В іншому джерелі сексуальне насильство чи спокушання - це використання дитини дорослою особою чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб чи іншої вигоди. Воно в себе включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти зі статевими органами; а також залучення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює. [ 13 ]

В посібнику для дільничних інспекторів міліції зазначено, що сексуальне насильство - це всі види сексу між дорослими і дітьми, а також примушення дітей займатися сексом між собою. Сексуальне насильство та експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство прирівнюють до тортур і катування. Навіть якщо дитина без спротиву приймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством. [ 11 ]

У ЗУ «Про попередження насильства у сім'ї» вказано, що сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітніх членів сім'ї. [ 10 ]

Згоду дитини на сексуальний контакт не дає можливості вважати його ненасильницьким, оскільки дитина:

А) не володіє свободою волевиявлення, знаходячись в залежності від дорослого;

Б) може не усвідомлювати значення дій дорослого;

В) не може в повній мірі усвідомлювати і передбачити всі негативні для неї наслідки цих дій.

Прийнято розрізняти контактний і неконтактний способи сексуального насильства стосовно дітей.

До контактного сексуального насильства дітей відносять:

· Статевий акт з дитиною, здійснений вагінальним, анальним, оральним способом;

· Мануальний, оральний, генітальний чи будь-який інший тілесний контакт зі статевим органом дитини, а також ласки ерогенних зон дитини;

· Введення різних предметів у влагалище чи анус дитини;

· Мастурбація з боку дорослого чи по примусу з боку дитини.

До неконтактного сексуального насильства відносять:

· Демонстрація еротичних і порнографічних матеріалів дитині;

· Здійснення статевого акту в присутності дитини;

· Ексгібіціонізм ( демонстрація оголених гені талій, грудей, сідниць);

· Вуаєризм ( підглядування за дитиною під час здійснення нею інтимних процедур);

· Примушення дитини до роздягання.[ 11; 28 ]

Наслідки сексуального насильства дітей.

Сексуальне насильство впливає на фізичне та психологічне здоров'я і розвиток дитини, порушує процес соціалізації. Його наслідки можуть проявлятись на протязі всього життя, тому розрізняють наближені і віддалені, або фізичні і психологічні.

До фізичних наслідків відносять:

· Захворювання, які передаються статевим шляхом (сифіліс, гонорея, ВІЛ/СНІД, тріхомоніаз, хламідіоз тощо);

· Інфекції сечовивідних шляхів;

· Вагітність;

· Нетримання калу;

· Енурез;

· Нервово-психічні розлади;

· Психосоматичні захворювання (хронічний біль в області живота при відсутності патології з боку органів черевної порожнини і тазу).

До психологічних наслідки сексуального насильства дітей мають щонайменше 3 стадії:

1. Початкова реакція, що включає пост травматичні стресові розлади, порушення нормального психічного розвитку;

2. Акомодація (адаптування) до проявів насильства, поведінка дитини направлена на зменшення болю в процесі віктимізації;

3. Окремі наслідки, персональні особливості жертви. [ 28 ]

За характером психологічні наслідки сексуального насильства можна розділити на емоційні розлади, посттравматичні стресові розлади, проблеми поведінки, особистісні проблеми і розлади когнітивної сфери.

Емоційні розлади або дистрес включає:

· Тривожність і страхи;

· Депресія (більш притаманна підліткам);

· Гнів - неочікувані, неконтрольовані приступи гніву.

Посттравматичні стресові розлади (ПТСР) - це певної тривалості психологічні симптоми, які розвиваються у відповідь на сильні вражаючі травматичні події. Симптоми ПТСР:

· Часті нічні кошмари;

· Віддаленість, відсторонення від людей;

· Нервозність, розлади сну, погана концентрація.

Частіше симптоми ПТСР спостерігаються у дівчат.

Когнітивні розлади у вигляді:

· Низької самооцінки;

· Самозвинувачень;

· Сприйняття себе як безпорадного, нікчемного.

Такі симптоми притаманні як маленьким дітям, так і підліткам. Вже будучи дорослими, вони сприймають всі негативні події, як покарання за те, що вони погані від народження.

Проблеми поведінки.

Сексуалізована поведінка притаманна більшості дітей, переживши сексуальне насильство, для дівчат - сексуальна тривожність, для хлопчиків - еротизм. Виділяють 3 стадії сексуалізованої поведінки дітей-жертв сексуального насильства:

1) сексуальна озабоченість;

2) мастурбація, демонстрація інтимних частин тіла;

3) діти вливаються в сексуальну активність дорослих, що може супроводжуватись споживанням алкоголю, агресивністю, втіканням з дому, спробами суїциду.

Порушення міжособистісних відносин.

Оскільки переживши сексуальне насильство діти не схильні довіряти іншим людям, вони сприймають себе як «не такий як всі», і тому їм важко встановлювати міжособистісні контакти. Крім того, притаманні їм особливості не являються привабливими для інших людей, що ставить їх в стан вигнанців. [ 11; 9; 28; 34 ]

Нехтування основними потребами дитини - як вид насильства дітей у сім'ї - це гостре або хронічне нехтування основними потребами дитини, відсутність її захисту від різних небезпечних ситуацій, включаючи холод, голод, а також недобросовісне виконання обов'язків по вихованню дитини, внаслідок чого спостерігаються значні розлади його здоров'я і розвитку. [ 28]

Зневага до інтересів і потреб дитини - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків, чи осіб, які їх заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. [ 11 ] Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих.[ 9 ]

Більшість авторів не виокремлюють нехтування потребами дитини в окремий вид насильства дітей в сім'ї, а відносять таку поведінку до психологічного насильства.

Особливості зовнішнього вигляду дитини, яка страждає від нехтування власних потреб:

· Стомлений, сонний вигляд;

· Санітарно-гігієнічна запущеність, педікульоз;

· Не відповідний віку зріст і вага;

· Затримка мовного і моторного розвитку;

· Часті захворювання хворобами дихальних шляхів;

· Повторні травми, нещасні випадки, отруєння.

Психологічні і поведінкові особливості дитини, яка страждає від нехтування власних потреб:

· Постійний голод, жага;

· Крадіжка їжі;

· Бажання будь-яким шляхом привернути до себе увагу дорослих;

· Потреба ласки і уваги;

· Подавленість настрою, апатія;

· Пасивність;

· Агресивність і імпульсивність;

· Делінквентна поведінка;

· Труднощі в навчанні, погана успішність;

· Низька самооцінка;

· Мастурбації. [7; 11; 12; 28]

Деякі автори ще виділяють як окрему форму насильства дітей у сім'ї Економічне насильство - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення його фізичного чи психічного здоров'я. [ 10 ] Та більшість дослідників відносять описані дії до того ж таки нехтування основними потребами дитини.

Таким чином , можна зробити висновки: оскільки проблема насильства дітей в сім'ї на сьогоднішній день вивчається і досліджується великою кількістю вчених, дослідників, суспільних діячів, то не існує єдиного тлумачення цього поняття. Кожен з дослідників робить свій внесок в розробку цього поняття. Та ми візьмемо за основу юридичне визначення даного питання, яке звучить так: « насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психологічному здоров'ю». Вирізняють такі види насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, нехтування основними потребами дитини, економічне.

1.3 Висновки за розділом

Аналізуючи роботи багатьох вчених, дослідників, суспільних діячів можна сказати: проблемою насильства дітей у сім'ї цікавилися ще з Давніх часів і середньовіччя в ключі виховання дітей методом переконання, а не примусу, в роботах Демокріта, Арістотеля, М. Квінтіліана та ін.

Проблема насильства дітей у сім'ї розвивалась і отримала своє розширення в контексті гуманістичного виховання в дослідженнях Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцци та ін.Вивчали дану проблему і вітчизняні діячі педагогічної науки: Л. Толстой, А. Макаренко, Я. Корчак, В. Сухомлинський та багато інших.

Продовжують розвивати ідеї ненасильства і українські педагоги-новатори: Л. Міщик, Т. Голованова, З. Білоусова., І. Звєрєва , П. Щербань, О. Черепанова та ін.

Аналізуючи досвід багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників даної проблеми, можна виділити декілька напрямів: педагогіка ненасильства;гуманні відносини батьків і дітей, як основа ненасильства в сім'ї; дослідження різних видів насильства дітей в сім'ї і його наслідків;

попередження насильства дітей у сім'ї; робота з жертвами насильства в сім'ї.

Оскільки проблема насильства дітей в сім'ї на сьогоднішній день вивчається і досліджується великою кількістю вчених, дослідників, суспільних діячів, то не існує єдиного тлумачення цього поняття. Кожен з дослідників робить свій внесок в розробку цього поняття. Та ми візьмемо за основу юридичне визначення даного питання, яке звучить так:

« насильство у сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психологічному здоров'ю».

Психологічне насильство - це поведінка батьків, яка завдає емоційної шкоди дитині та її почуттю власної гідності. Воно включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи, висміювання, зневажливе кепкування, піддражнювання та небажання (відмова) вислухати дитину. Багато дослідників встановили зв'язок між емоційним насильством і затримкою інтелектуального розвитку у дітей, а також порушенням фізичних функцій їх організму ;

Фізичне насильство - це навмисне нанесення фізичної шкоди або травм дитині батьками, чи людьми їх заміняючи, в результаті чого відбуваються серйозні (потребуючі медичної допомоги) порушення фізичного психологічного розвитку і здоров'я дитини або наступає летальний випадок. Його наслідками можуть бути як фізичні понівечення, так і психосоматичні розлади;

Сексуальне - це всі види сексу між дорослими і дітьми, а також примушення дітей займатися сексом між собою. Сексуальне насильство впливає на фізичне та психологічне здоров'я і розвиток дитини, порушує процес соціалізації;

Нехтування основними потребами дитини - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків, чи осіб, які їх заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.

РОЗДІЛ II. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА У СІМ'Ї

2.1 Система соціально-педагогічної профілактики насильства дітей у сім'ї

Соціальний працівник, який працює з дітьми, що зазнали насильства у сім'ї, в своїй роботі обов'язково використовує форми і методи з інших галузей знань і науки. Таким методом, насамперед, є соціально-педагогічна профілактика.

Соціально-педагогічна профілактика, в загальному значенні, - це науково обґрунтований і вчасно застосований вплив на вихованця з метою збереження їх функціонального стану, попередження можливих негативних процесів у їх життєдіяльності: це діяльність із попередження соціальної проблеми, соціального відхилення та нейтралізації причин, які їх породжують.

Ми керуємося принциповою програмною тезою про те, що профілактика - це активний поступальний процес створення умов і формування особистих якостей, які підтримують благополуччя. Такий процес покликаний сприяти:

· забезпеченню безпечного та підтримуючого середовища;

· доступу до інформації;

· допомозі у набутті позитивних і необхідних життєвих навичок.

Найбільш ефективними засобами є:

· забезпечення можливостями консультування;

· забезпечення доступу до спеціалізованих служб допомоги.

Сьогодні профілактична робота базується на таких основних принципах:

1. довготривалість та непереривність;

2. послідовність та систематичність;

3. адресність;

4. своєчасність;

5. доступність;

6. інтеграції в навчально-виховний процес;

7. комплексність. [20]

Система соціально-педагогічної профілактики насильства дітей у сім'ї - це поєднані у певній послідовності дії соціального працівника та інших фахівців, що включають в себе комплекс заходів первинної, вторинної і третинної профілактики насильства дітей у сім'ї.

Первинна профілактика насильства щодо дітей - це сукупність заходів, спрямованих на запобігання розвитку чинників ризику виникнення насильства щодо дітей; формування у суспільстві ненасильницького світогляду, культури толерантності та чуйності (у т.ч. гендерної); неприйняття насильницької моделі виховання дітей та насильницьких стосунків між людьми загалом. Її інструментом можуть бути превентивні програми різного рівня, покликати розв'язувати такі завдання:

- розроблення та впровадження освітніх та просвітницьких програм з метою змінення соціальних та культурних моделей відповідальної ненасильницької поведінки чоловіків та жінок (дітей та дорослих); викорінення упереджень, звичаїв, інших практик, що ґрунтуються на ідеях меншовартості або зверхності, нетолерантності;

- широке впровадження програм підготовки молоді до сімейного життя; програм для молодого подружжя або тих, хто збирається до шлюбу; формування усвідомленого батьківства; підвищення батьківської компетенції; раннього розвитку дитини тощо;

- розроблення превентивних шкільних програм для позакласного виховання, спрямованих на формування у дітей ненасильницького світогляду;

- організація та проведення громадських акцій на національному та місцевих рівнях, спрямованих на формування ненасильницького світогляду серед населення,культури толерантності та чуйності (у т.ч. гендерної), культури миру( зокрема, акції «16 днів без насильства»)

- скорочення кількості (аж до повної ліквідації) зон підвищеного ризику (недостатньо освітлені або погано контрольовані зони); розташування зупинок громадського транспорту (автобус, метро, вокзали) в безпечних зонах; поліпшення патрулювання вулиць;

- створення та запровадження постійно діючих програм підвищення кваліфікації для всіх категорій фахівців (міліціонерів, лікарів, учителів, соціальних педагогів/працівників, психологів, суддів, працівників прокуратури та ін..), які працюють у сфері захисту дітей та попередження насильства, а також з дітьми, які зазнали насильства, та особами, які вчиняють насильство.

Вторинна профілактика насильства щодо дітей - це сукупність заходів, спрямованих на раннє виявлення ситуацій підвищеного ризику виникнення насильства щодо дітей; виявлення, усунення та подолання чинників, які сприяють скоєнню насильства щодо дитини конкретними особами. Цей вид профілактики виконує такі основні завдання :

- розроблення та впровадження системи раннього виявлення ситуацій підвищеного ризику виникнення насильства щодо дитини;

- виявлення та нейтралізація чинників, які сприяють скоєнню насильства щодо дитини конкретними особами;

- підтримання сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, організування їх соціального супроводу;

- підвищення кваліфікації педагогів, вихователів, інших фахівців, які працюють в установах для дітей (інтернати, у т.ч. спеціалізовані, для дітей з вадами розвитку, будинки дитини, притулки, центри соціально-психологічної реабілітації, приймальники-розподільники для дітей, виховні колонії тощо), щодо збагачення арсеналу методів виховання дітей, які мають девіантну поведінку, психічні відхилення тощо, що забезпечують позитивний результат та унеможливлюють насильство над дитиною.

Третинна профілактика насильства щодо дітей - сукупність заходів втручання після здійснення насильства щодо дитини, спрямованих на недопущення рецидиву, реабілітацію дитини, яка зазнала насильства, та роботу з агресором. Основні завдання цієї профілактики:

- кризове втручання та вилучення дитини із ситуації насильства;

- надання комплексної допомоги дитині, яка зазнала насильства, та її сім'ї;

- розроблення та забезпечення ефективного функціонування реабілітаційних програм для дітей, які зазнали насильства;

- розроблення та забезпечення ефективного функціонування реабілітаційних програм для осіб, які вчиняють насильство (насамперед - для батьків) з урахуванням їх статі, віку та інших особистісних характеристик.[ 20; 3; 43]

В Україні законодавчо визначено систему установ та організацій, на які покладаються захист дітей від насильства та профілактика цього явища. До цієї системи входять: служби у справах дітей; органи внутрішніх справ ( насамперед кримінальна міліція у справах дітей); органи та заклади освіти; органи та заклади охорони здоров'я;управління (відділи) у справах сім'ї, молоді та спорту; центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; притулок для дітей та центр соціально-психологічної реабілітації дітей; Всеукраїнська дитяча лінія (0-800-500-33-5) та система телефонів довіри.

Координувальним органом у сфері захисту дітей від насильства та жорстокого поводження є служби у справах дітей, які виконують такі завдання:

- ведуть загальний облік дітей, які зазнали жорстокого поводження, та сімей, у яких діти зазнали жорстокого поводження;

- координують діяльність органів освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ щодо профілактики та припинення фактів жорстокого поводження з дітьми;

- надають необхідну допомогу дитині, яка зазнала жорстокого поводження, та вразі загрози його вчинення вживають заходів для запобігання;

- направляють дитину на обстеження стану її здоров'я до установ і закладів охорони здоров'я з метою документування фактів жорстокого поводження, надання дитині необхідної медичної допомоги, у т.ч. лікування у стаціонарі;

- намагаються ліквідувати наслідки і загрози неправомірних дій щодо дитини; у разі потреби разом з кримінальною міліцією у справах дітей розв'язують питання про тимчасове вилучення дитини з середовища, де вона зазнала жорстокого поводження, та її подальше влаштування;

- спільно з центром соціальних служб для молоді надають необхідну соціально-психологічну допомогу, проводять профілактичну та роз'яснювальну роботу щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми;

- представляють, у разі необхідності, інтереси дитини у суді.[31]

Таким чином, можна сказати, що соціально-педагогічна профілактика насильства щодо дітей - вид соціально-педагогічної діяльності, що здійснюється уповноваженими структурами, спрямований на: попередження, усунення та подолання чинників ризику виникнення насильства щодо дітей; раннє виявлення насильства; організування системи заходів, спрямованих на надання допомоги дитині, яка постраждала від насильства, а також на роботу з агресором, з метою недопущення повторних випадків насильства.

2.2 Соціальна реабілітація дітей, які зазнали насильства у сім'ї

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, на покращення її здоров'я, дієздатності. Цей процес спрямований також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, порушених чи обмежених з певних причин.

Здійснення соціальної реабілітації значно мірою залежить від дотримання її основних принципів: етапності, диференційованості, комплексності, спадковості, послідовності, безперервності у проведенні реабілітаційних заходів, доступності і переважної безоплатності. [45]

Виділяють такі основні принципи соціальної реабілітації:

- принцип врахування регіональних особливостей, соціокультурної та економічної ситуації в регіоні передбачає знання структури установ, кадрової ситуації з метою організації єдиного реабілітаційного простору;

- принцип партнерства (соціальний працівник, соціальний педагог, лікар, психолог - дитина) полягає в єдності всіх психолого-педагогічних і лікувально-реабілітаційних заходів через особистість дитини;

- принцип різнобічності передбачає комплекс різноманітних заходів з реалізації реабілітаційної програми. Виділяють такі сфери реабілітації: сімейну, освітню та інші. У зв'язку з цим стає очевидною роль взаємодія в реабілітаційній програмі таких спеціалістів, як психологи, педагоги, лікарі, соціологи та ін.;

- принцип взаємозв'язку психосоціальних, біологічних і педагогічних методів впливу підкреслює необхідність різнопланового розуміння особистості дитини, враховуючи її психологічні, фізіологічні та патофізіологічні якості;

- принцип поступовості передбачає поступовий перехід від одного реабілітаційного заходу до наступного у зв'язку з основними потребами на даний момент, у відповідності з віком, станом організму і психосоціальними особливостями особистості;

- принцип індивідуально-особистісного, гуманістичного підходу визначає адресний характер допомоги і передбачає врахування не тільки зони актуального, а й зони наступного розвитку дитини;

- принцип послідовності, комплексності, доступності, диференційованості.

Вчені виділяють такі види соціальної реабілітації:

· медична реабілітація передбачає комплекс заходів, які включають заходи спрямовані на відновлення чи компенсацію функцій організму, що були втрачені людиною. Держава забезпечує санаторно-курортне лікування, профілактику ускладнень протезування, фізіотерапію, забезпечення ліками безкоштовно або на пільгових умовах;

· соціально-середовищна реабілітація спрямована на забезпечення умов життєдіяльності технічними засобами реабілітації, які сприятимуть відновленню втраченого соціального статусу, громадських зв'язків тощо;