Інформаційна цивілізація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

кафедра країнознавства і міжнародних відносин

Інформаційна цивілізація

Зміст

Вступ

1. Суть поняття інформаційна цивілізація

2. Політика щодо технології

3. Можливі альтернативи

4. Проблеми інформаційної цивілізації

5. Інформаційна цивілізація в Україні

Висновки

Література

Вступ

Інформаційна цивілізація - це соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З. Бжезинський, О. Белл, О. Тоффлер. Прибічники теорії інформаційного суспільства пов'язують його становлення з домінуванням четвертого інформаційного сектору економіки, який іде після сільського господарства, промисловості та сфери послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві. Революціонізуючі дії інформаційних технологій приводять до того, що в інформаційному суспільстві класи змінюються соціально недиференційованими інформаційними спільнотами”.

Інформаційна цивілізація - це суспільство, в якому політична, соціально-економічна сфери тісно пов'язані з науковими знаннями і способами використання інформації. Основні його критерії: технологічний - інформаційна технологія використовується у сферах виробництва, управлінні, побуті; соціальний - інформація виступає як важливий стимулятор зростання якості життя, формується і утверджується „інформаційна свідомість” при широкому доступі до інформації; економічний - інформація виступає як економічний ресурс; політичний - інформація стимулює політичні процеси; культурний - визнання культурної цінності.

1. Суть поняття інформаційна цивілізація

Інформаційна цивілізація (англ. Information society) - концепція постіндустріального суспільства; нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Рисами, що відрізняють інформаційне товариство, є: збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства; збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовому внутрішньому продукті; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задовільнення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг; щабель в розвитку сучасної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням долі інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті (ВВП), створенням глобального інформаційного простору, який забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задовільнення їхніх соціальних і особистісних потреб в інформаційних продуктах і послугах. Настає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції й базується на інформаційній технології, „інтелектуальних” комп'ютерах, автоматизації та роботизації всіх сфер і галузей економіки та управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку. Це забезпечує кожній особі (закріплюється законодавчими актами) будь-яку інформацію і знання та зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та інше). Завдяки цьому забезпечується найбільший прогрес і свобода людини, можливість її реалізації.

Інформаційна цивілізація виражає ідею нової фази в історичному розвиткові передових країн. Тобто, не прихід постіндустріального суспільства, а створення нового соціального зразка, що є результатом другої індустріальної революції, яка в основному ґрунтується на мікроелектронній технології. Зростаюча кількість людей з необхідністю втягується в безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють її. Цей процес інформатизації не залишає недоторканою жодну сферу соціальної активності: од повсякденного життя до міжнародних відносин та від сфер дозвілля до виробничих відносин.

Проте наприкінці сучасної доби залишається питання, чи має бути поняття „інформаційної цивілізації” передане на звалище надлишкових ідей, чи воно утримається як інструмент для соціального аналізу. Чи має воно майбутнє як прояснююче поняття, котре вказує на один з найзначущіших аспектів сучасних соціальних змін, а саме на пов'язаний з поширенням інформаційної технології? Або ж, можливо, треба відмовитися од нього саме тому, що його більш правомірно можна використати при появі дедалі новіших мікрочіпових пристроїв, аніж завдяки його можливості пояснювати соціальну реальність?

Є також інший аспект цього питання. Поняття ”інформаційної цивілізації” звучить як обнадійлива нота посеред настрою загальної рецесії. В Японії воно знайшло повну підтримку в певної групи людей як об'єднуюче гасло для активізації досліджень та підприємницької діяльності. Якщо будь-який соціальний прогноз є песимістичним, таким, що попереду бачить лише занепад (економічний) чи катастрофу (ядерну), то тоді поняття „інформаційного суспільства” звучить позитивно і, очевидно, надає певного сенсу соціальним намірам і цілям. У той час, коли інтелектуали оплакують кінець прогресу або недостатність утопій, оживає стара ідея про те, що добре суспільство виростає із сучасного. Таким чином, не лише використання цього поняття для соціального аналізу, а і його соціальна роль усередині національного та глобального контексту заслуговують на подальше дослідження.

2. Політика щодо технології

Нова технологія набула значення могутнього символу принаймні із часів Френсиса Бекона. Він вважав, що науку й технологію слід розглядати як засіб подолання шкідливих наслідків „випадіння” людини із сфери Божої милості. Фактично, його утопія „Нова Атлантида” (1627 p.) балансувала між „теологічною” і „природною” інтерпретаціями людських діянь. У той час, як він продовжував використовувати мову Біблії, увесь дух його творів готував підвалини домінуючій темі західної культури, відповідно до якої прогрес людства забезпечується шляхом наукової та технологічної експлуатації природи.

Неабиякі дебати виникали щодо побічного впливу релігії й політики на походження сучасної технології. Якщо Максові Веберу часто приписують точку зору, згідно з якою релігійні (зокрема, протестантські) корені були визначальними щодо науки, а інші заперечували це, то сам Вебер підкреслював внесок християнської теології у справу виправдання технологічної активності. Це є частка Богом даного завдання стосовно розподілу контролюючої й трансформуючої його праці, що надає додаткового імпульсу в контексті стражденного світу, позбавленого безпосереднього доступу до Творця. У XVIII й частково в XIX ст. технологія обов'язково пов'язувалася з вірою в прогрес. Саме про їхній тісний зв'язок з розквітаючим капіталізмом, який зростаючими темпами вимагав нових технологій як засобу для підтримки й підвищення рівня прибутку, йшлося головним чином у вченнях Бекона чи Макіавеллі.

Прогрес, котрий для багатьох вікторіанців був одночасно й політичним прагненням, мав бути досягнутий завдяки застосуванню науки й технології до всіх сфер життя, а також мав бути засобом пояснення соціальних змін. Він надихав початкову соціологію. Прогрес, промисловість, наука й техніка отримали безсмертя у Великій виставці в Кришталевому палаці Лондона в 1851 р. Однак, хоча поширена британська віра в технологічний розвиток не слабнула протягом багатьох десятиліть, усе ж можна зробити висновок, що центр ваги „технічного прогресу” перемістився на інший бік Атлантики. Саме в США, як ніде в Європі, із технологічного прогресу було зроблено щось подібне до панацеї. Технологічні утопії (як їх назвав Говард Сегал) накреслювали деталізовані схеми майбутнього гарного суспільства. Славнозвісний Едвард Белламі в книзі „Погляд назад” розглядав Америку як таку, що обплутана електричними й телеграфними комунікаціями і в якій будь-що (від музики до продуктів харчування) подається по трубах у кожний будинок із центрального джерела.

Здається, сьогодні немає потреби брати до уваги очевидний зв'язок між цими ранніми технологічними утопіями, святкуванням у 60-ті рр. „електричної величності” в Букмінстерській сукновальні чи, за Маршаллом Маклюеном, між „дротяним суспільством” і „силіконовою цивілізацією” сьогодення. Проте Зв'язок і наслідування вражаючі. Технологічна утопія прискорено виростає із сучасних умов і на тривалий час має гарантувати спокій і процвітання всім. Існує можливість виправити менш бажані наслідки технологічних інновацій шляхом подальшого застосування техніки. Сьогодні велике значення надається зусиллям, спрямованим на створення нового суспільства (соціалістична версія наголошує, що кінцевим результатом технічного розвитку є справедливість і рівність). США однозначно не втрималися на позиції “провідного суспільства”. Тепер Японія сприймається як така, що загрожує їхньому лідерству.

Концепція „інформаційного суспільства” має спільні утопічні аспекти з деякими попередніми технологічними концепціями „гарних суспільств”. Адже, як ми бачили, той спосіб, яким розвивалася інформаційна технологія і який призводить до збільшення вже існуючого розриву між соціальними групами й націями, розширює можливості держави та інших інституцій спрямовувати й контролювати життя людей і підсилює владу постійно зростаючих економічних інтересів. У світлі сказаного, „інформаційне суспільство” також уявляється як досить сильно навантажене ідеологічним аспектом.

Такий „ідеологічний аспект” може бути вилущеним в міру того, як стає явним той специфічно сучасний спосіб поєднання політики з технологією, коли він часто маскує капіталовкладення, котрі спрямовуються в інформаційну технологію, відвертає увагу од деяких ускладнюючих суперечностей, і коли він водночас надає інформаційному суспільству, що наближається, видимість цілком природного й логічного соціального поступу.

Отож, що означає „ідеологічний аспект” концепції „інформаційної цивілізації”? По-перше, на задньому плані це - передусім нерівність і владні відносини. На даний момент, коли марно сподіватися на те, що поширення інформаційної технології матиме таке ж позитивне значення, як і поширення книгодрукування, безвідповідальними є заяви: це подібне до того, що вже відбулося раніше. Той факт, що багато людей купують усе дешевші домашні комп'ютери, нічого не додає до „інформаційної революції”.

По-друге, концепція „інформаційної цивілізації” не лише поглинає будь-який опір у суспільстві, а також і опозиційні рухи. Основні суперечності мають ще менші можливості проявити себе на поверхні, аніж нерівність і конфлікти. Нині опозиційні рухи в контексті інформаційної технології даються взнаки в недостатній інформації щодо співвідношення між загальним добром і дешевими послугами. Реальна загроза з боку сучасного розвитку інформаційної технології суспільній службі радіомовлення та громадським бібліотекам є проявом глибинної рушійної сили опозиції.

По-третє, прихід „інформаційної цивілізації інформаційного” розглядається (принаймні, його популярними прихильниками) як цілком природне явище. Це - ясний шлях уперед. Майбутнє пролягає через інформаційну технологію. Нова технологія повинна стати „щиросердно всеохоплюючою”, заявляють капітани індустрії. Ось чому освітні системи мають бути переорієнтовані, ринок звільнено від ланцюгів, а дослідження у сфері високих технологій і торговельні угоди повинні зростати. Ось чому також рух луддистів має бути придушеним.

Цей частковий ідеологічний аспект - „інформаційна цивілізація” як логічний і природний соціальний рух уперед - у подальшому підтримується типово західною вірою в прогрес завдяки необмеженому економічному нагромадженню. Те, що Шелліс назвав „силіконовим ідолопоклонством”, співзвучне цій непохитній, стійкій вірі.

3. Можливі альтернативи

інформаційний цивілізація суспільство постіндустріальний

Той, кого турбує вторгнення тиранії технократичної влади, втіленої в інформаційній технології, не може не помічати протидіючих рухів, які також існують у сучасному суспільстві. Це правда, що ідея інформаційного суспільства є сильною й популярною, однак є досить багато людей, для яких вона є віддаленою й нереальною, і, крім того, є інші, хто ставиться до неї з підозрою й ворожістю. Для них критика ідеології самої по собі уявляється чимось незначним, а не центральним завданням; більш нагальним є дієвий опір прийняттю нової технології. Однак досліджувати форми опору (зокрема, руйнівний луддизм стосується вищесказаного) - це одна справа, а приєднатися до пошуків альтернатив - інша.

Вторгнення інформаційної технології в різноманітні сфери життя (тільки цього тижня я виявив, що на мою пластикову картку можна купити квиток на поїзд до приміської станції і що невдовзі мій офіс зможе з'єднуватися з центральним комп'ютером IBM) відроджує інтерес до луддизму як до способу протистояння технології. В той час, як дехто використовує це поняття як епітет, що характеризує все антипрогресивне або на означення того, хто зовсім нерозсудливо бажає повернути час назад через відмову прийняти нову технологію, інші (як консерватори, так і радикали) охоче приймають цей ярлик як такий, що правильно відображає їхній стан. „Якщо бути луддистом означає зберігати все, що було добрим у минулому, і відкидати ті речі, які руйнують добро, тоді я вітаю цей термін”, - говорить Майкл Шелліс.

Звичайно, перші луддисти, які на початку XIX ст. учиняли напади на фабрики й розбивали нові машини в Йоркширі, Ланкаширі, Чеширі та в Середній Англії, здійснювали свій протест проти індустріалізму в ті часи, коли ще не існувало робітничих спілок. Показово, що характерною рисою старанно запланованих нічних рейдів було те, що руйнувалися лише ті машини, котрі являли собою загрозу для існування й майстерності. Ясно, що страх перед новим був спровокованим. Проте корисно поставити луддизм у більш широкий контекст. Ті машини були символом цілком нового способу життя, який супроводжувався поширенням учення про економіку laissez-faire, появою великих промислових підприємств, нового розколу між домівкою, працею та втратою попереднього зразка взаємної відповідальності між найманим і наймачем.

Серед тих, хто обережно сприймає позицію луддистів щодо сучасної технології, саме Кевін Робіне і Френк Вебстер найбільш ясно розшифрували цей зв'язок. Вони вважають, що сучасний луддизм, з одного боку, вимагає відмовитися од покори диктату політекономії laissez-faire, в якій економічні інтереси підпорядковують собі повсякденний спосіб життя, працю й майстерність людей. З іншого боку, визнаючи, що луддистський опір був спрямований не проти машин per se, а проти соціальних відносин, які уособлюються ними, вони наполягають, що луддизм є певний спосіб бачення, критика розвитку, котрий внаслідок того, що він являє собою просту сукупність технічних змін, здається нестримним і незаперечним. Достатньо пристосовані для критики розвитку капіталістичного суспільства, такі ж соціальні відносини, репрезентовані інформаційною технологією, в основному мають вигляд класових відносин. Ставлення чоловіка до жінки, етнічної більшості до меншості, індивіда до держави (і таке інше) так само мають тенденцію до того, щоб бути інтерпретованими в термінах класової теорії. Очевидно, такі аналітики визнають, що в сучасному суспільстві робітничий рух не просто поступився місцем іншим рухам (таким, як рух за мир чи феміністський), а навіть більше того, -- робітничий рух може добре діяти як “носій” великих турбот. До того ж, зрозуміло, що багато ключових соціальних проблем, які спричинює інформаційна технологія, стосуються сфери праці та зайнятості. В цілому це усуває перешкоди для відродження луддизму як критики, яка базується виключно на класовому аналізі.

Надання такого важливого значення класовим відносинам і робітничому рухові може також відволікати увагу від інших проблем. Так, у сфері інформаційної технології транснаціональні корпорації домінують, проте такий же досвід інтернаціоналізації робітничого руху не береться до уваги. Однак, окрім цього, якщо правильним є твердження, що інформаційна технологія сприяє значному посиленню державного нагляду, то чому ж тоді така мала критична й протидіюча активність має місце на цій арені? Громадянські вільні угруповання ще можуть завдати серйозного удару урядовому самовдоволенню щодо захисту громадян від небажаного зайвого нагляду та контролю. Питання, подібні до цього (які можуть бути поширені на культурну сферу в цілому), не мають задовільної відповіді, якщо класовий підхід залишається ключовим способом пояснення та основним напрямком боротьби.

Зрештою, луддизм як класова критика обмежений його негативною й чисто песимістичною позицією. Герберт Шіллер, зробивши нищівний висновок щодо глобального впливу інформаційної технології капіталізму, найбільшу надію покладає на передбачуваний соціальний конфлікт у самому серці транснаціональної корпоративної системи. Неясно, як цей конфлікт виникне. Але якщо він не зможе матеріалізуватися, то все ж він здатний відступити назад перед іншим могутнім джерелом потенційного прориву у всеосяжній (американській) економіці. Фактично подібний негативізм закладає основу для немарксистського луддизму. Майкл Шелліс робить висновок, що інформаційна технологія є винахід диявола.., що породжує деструктивність, причаровує людей фальшивою вірою в несправжнього бога... Ми мусимо бути інформованими стосовно машин, які „думають”, але нас мало б засоромити їх використання.

Сучасний луддизм репрезентує опір новій технології і є, по суті, негативним. Як такий він є неадекватною реакцією перед лицем очевидно антагоністичних сил. Проте, як підкреслювали Робіне і Вебстер, раціональне зерно етичної відповіді також помітне в луддизмі. Тим самим проблема знову розширюється завдяки відмові од спрощеного зведення буття до класових відносин. Це - натяк на існування можливостей для вироблення позитивної альтернативної стратегії.

Яка форма „альтернативного бачення” може бути включена в ідею „інформаційного суспільства”? Передусім вона повинна задовольняти дві вимоги. По-перше, нормативний базис альтернативи мусить бути чітко визначеним. По-друге, конче мають бути вказані різні рівні, на яких може мати місце вторгнення, а також засоби, завдяки яким політичні рішення можуть бути реалізовані. Це вимагає готових практичних зразків зміни встановленого порядку й можливостей вибору серед технологічних інновацій.

Технократична думка, особливо та, що втілена в сьогоденній комп'ютерній логіці, прагне звести до мінімуму дебати щодо етики або зовсім уникнути їх. Дискусії про альтернативи витягують її на перший план. На жаль, як зазначив Ганс Йонас, етика, яка розробляється щодо глобальних і довгострокових аспектів сучасної технології, значною мірою є недостатньою. Етика особистості розвинута набагато краще. Тобто одного разу ми усвідомимо, що інформаційне суспільство дає оманливе враження, начебто ми входимо в цілком нову соціальну ситуацію, і тоді довго торовані етичні кроки стануть доречними.

Імовірно, що інформаційна технологія породжує нові моральні проблеми. Одна з них може виникнути в разі, коли дані постійно й безслідно знищуються, інша - пов'язана з можливістю за допомогою комп'ютера втручатися в особисте життя. Але серед найважчих проблем окремо стоїть проблема статусу самої інформації. Тут постає старе питання щодо правильного співвідношення між даними, інформацією, знанням і четвертою категорією, яка сьогодні ще слабо окреслена, - мудрістю. Проте інформаційна технологія надає цьому етичному баченню нової нагальності й до того ж поєднує його з іншою групою проблем, пов'язаних з власністю: інформація як товар. Інформація виробляється для продажу на ринковій площі. Але що справді повинно бути захищено як громадська інформація, як надбання? І що може покласти край цьому процесові отоварення?

Другий критерій - це критерій реалізму стосовно стратегії. Усе це дуже добре для процесу функціонування (читай відчуження) якоїсь установи в Сан-Франциско, коли працівники марширують вулицею, несучи над головою картонні макети дисплейних терміналів, але така демонстрація не вичерпує можливостей стратегічних дій щодо інформаційної технології. Необхідний тип реалізму - це той, який пов'язує можливості для альтернативної дії з актуальними умовами в даному соціальному контексті. Незважаючи на позірну доладність уявлення про інформаційне суспільство, малоймовірно, що альтернативи йому будуть так само однорідні.

Якби навіть можна було теоретично показати, як сучасне суспільство зростаючими темпами поділяється на групи людей, котрі або мають, або позбавлені доступу до інформації й контролю над нею, то в реальному житті їхні зусилля розподіляються на численні й часто розрізнені протистояння. Робітничий процес та індустріальні відносини пропонують дещо ясніший приклад для відповідної стратегії. Нова Технологічна Угода, під яким би приводом її не запроваджували, може бути використана для перевірки й контролю за процесом адаптації до нової технології. Демонстрація автоматів і роботів, впровадження яких не вело б до втрати майстерності та робочих місць, була б тут досить доречною.

Оскільки інформація та комунікація зростаючою мірою стають важливими категоріями на глобальному й на локальному рівнях, то відповідно виникають групи й рухи, наміри яких примушують змінювати напрямок їх розвитку або розширюють можливості для участі в них. Деякі з таких стратегій мають імпульсом егалітарність, у якому доступ до інформації та контроль над нею є ключовими проблемами, тоді як інші йдуть далі, щоб з'ясувати, чи є запропонована й установлена нова технологія загальною власністю. На міжнародному рівні в дебатах навколо достославного Нового Світового Інформаційного й Комунікаційного Порядку обговорюються такого типу проблеми, незважаючи на те, що цілком слушні сумніви висловлюються як стосовно життєздатності й ефективності форуму ЮНЕСКО, так і щодо намірів деяких учасників.

4. Проблеми інформаційної цивілізації

Як це не парадоксально, інформаційна цивілізація має як ідеологічний, так і утопічний аспекти. І жоден з них не повинен залишатися поза увагою. На закінчення дозвольте мені навести чотири важливі докази щодо сказаного з відповідними зауваженнями.

По-перше, інформаційна цивілізація ставить питання про нові соціальні обставини, але зовсім не в тому ракурсі, як про це думають усім відомі його прихильники. Як я вже показував, сподівання стосовно цього нового суспільства досить часто Ґрунтуються на дуже сумнівному економічному аргументі про домінацію нового інформаційного сектора. Його прояви можна бачити в зростаючій залежності від мікроелектроніки, комп'ютеризації й телекомунікації і в дедалі більшій кількості інформаційних працівників, котрі забезпечують очікуваний соціальний вимір, що виправдовує розмови про інформаційну революцію та інформаційне суспільство.

Ще зовсім немає ясності в тому, чи інформаційна цивілізація виникло в усіх своїх вимірах. Централізм, монополії та нерівність, що їх породжує капіталізм, не щезають, а служба сервісу продовжує (як завжди) поширюватися разом з індустріальним виробництвом (хоч дещо з останнього переміщується на Південну півкулю). Демократія участі з безпосереднім доступом кожного до джерел інформації також з'являється не відразу за рогом. І те, що відсутнє в політичній сфері, відсутнє також і в культурній. Де обіцяні нові можливості вибору із розмаїття, де індустріалізований культурний досвід та діяльність стосовно використання зростаючого вільного часу, що виникає завдяки автоматизації?

Це означає, що, як виявляється, процес інформатизації соціального, економічного й культурного життя породжує важливі соціологічні питання. Тоді як на даний момент цілком ясно, що нагляд з боку державних агентів та службовців має довгу історію, котра передує впровадженню інформатики, вплив нових технологій під час загальної економічної перебудови може призвести до тривалих (і непередбачених) наслідків.

На економічному, політичному й культурному рівнях ефект інформатики видається досить глибоким. Її впливом на індустріальні відносини (як прямий, так і опосередкований) не можна нехтувати. Зростаюче усвідомлення моніторингу (часто небажаного) за особистим життям з боку комп'ютеризованих служб може стимулювати у відповідь нові види соціальних рухів. І, судячи з минулої історії, ті засоби передачі інформації й ті типи людської подоби, що передані на зберігання до думаючих машин, здатні спричинити зміни в нашому культурному досвіді.

По-друге, технологічна конвергенція, яка виражена в понятті інформаційна технологія є важливою як в соціальному, так і в технічному плані. Колись цілком зрозумілі категорії, що нині засмічені через поширення інформаційної технології, мають важливі соціальні розгалуження. Такі поняття, як журналізм або середній менеджмент, набувають нового змісту у зв'язку з впровадженням прямого вводу тексту й комп'ютеризованого упорядкування даних. Я вже показував більш широко, що нагляд, хоч і стає ефективнішим завдяки тільки комп'ютеризації, все ж його масове застосування можливе лише завдяки комп'ютеризації в поєднанні з телекомунікацією. Більше того, саме в цій галузі й відбуваються зараз швидкі зміни. І знову, тепер вже в глобальному контексті, дебати стосовно комунікативної й культурної домінації Півночі над Півднем набувають зовсім іншого забарвлення, оскільки інформаційна технологія робить ті ж самі комунікації провідниками економічної влади.

По-третє, в будь-яких міркуваннях щодо інформаційної цивілізації слід пам'ятати, що технологічний потенціал не є чимось неминучим. Таке легке сковзання від розмов про технологічний прорив до проголошення його соціальних переваг є просто необачним. Навіть сам технічний прорив - це соціальна конструкція. Дослідження, експеримент та планування мали місце задовго до того, як інновації впроваджуються у вигляді економічно життєпридатного продукту. Однак це не означає, що інформаційна технологія неминуче має соціальне шкідливі чи зловісні аспекти.

Поза сумнівом, є багато інновацій, що ґрунтуються на мікроелектроніці, яким ми маємо підстави бути вдячними. Не одні лише автори, подібні до мене, мають радіти тій зростаючій ефективності, яка досягається завдяки мовному процесорові. Роботи та інші форми автоматики на заводах і в офісах часто послаблюють вплив монотонної праці, що руйнує дух людини. Комп'ютеризована ірригація, системи вирощування харчових продуктів та супутники, що досліджують природні й тваринні ресурси, роблять можливим значний крок у напрямку їх збереження. Комп'ютеризована медична діагностика збільшує вірогідність точного та швидкого діагнозу хвороби.

Але там, де ідея інформаційної цивілізації залежить від версій технологічного детермінізму, вона повинна зустріти опір. Такий детермінізм є демонстративно фальшивим. Технологічний розвиток не має заздалегідь встановлених соціальних ефектів, відносно яких можна передбачити, чи є вони благотворними універсально, чи лише для даного випадку. Його можна представити як похідний від самого соціального утворення, включаючи деякі навмисні політичні, економічні й культурні уподобання. Незважаючи на те, що зразки технічного розвитку іноді виявляють себе як самозростаючі (в термінах Жака Еллюля), навіть цей процес не може продовжуватися без зворотного включення людського фактора.

По-четверте, і це випливає з попередніх міркувань, проблема інформаційної цивілізації є як політичною, так і аналітичною. Соціальний аналіз відіграє певну роль у самій політиці інформаційної технології. Маю на увазі таку політику, яка існує на різних рівнях: від міжнародної форми (через національне урядове планування) до рівня фірми й школи або навіть об'єднання сусідів. Тій діяльності, що як звичайно, приймається за політику, часто бракує етичного виміру й соціального усвідомлення.

У сьогоднішньому політичному кліматі, затьмареному, так би мовити, технологічною політикою (чи для того, щоб не втратити економічної конкурентоздатності, чи задля військової безпеки), робляться енергійні зусилля для того, аби спільно віднайти соціальну науку для технологічних цілей. Виділені для цього кошти витрачаються на те, щоб дослідити умови, за яких нова технологія може бути прийнятною, а люди могли б досить успішно пристосуватися до неї. Питання соціальних цілей, дослідження можливостей для звільнюючої, належної технології, оцінка етичних чи культурних вимірів нової технології - ці питання досі не сприймаються як пріоритетні.

5. Інформаційна цивілізація в Україні

Протягом останнього двадцятиріччя в світі йде процес формування інформаційної цивілізації, а тому все більше розвиваються обчислювальні та інформаційні мережі - унікальний симбіоз комп'ютерів і комунікацій. З кожним днем активніше розвиваються сучасні інформаційні технології і в Україні. Людська цивілізація на межі тисячоліть вступила в еру інформації. Світовою системою комп'ютерних комунікацій щодня користуються сотні мільйонів людей. Інформація стає вирішальним чинником у багатьох галузях народного господарства. Саме вона є продуктом наукової та дослідницької діяльності, необхідним компонентом у ході наукових досліджень. Зростає потреба у засобах структурування, накопичення, зберігання, пошуку та передачі інформації - задоволення саме цих потреб і є метою створення та розвитку інформаційних мереж. У прагненні до сумісного використання ресурсів обчислювальних та інформаційних центрів (бібліотек, програм, криміналістичних обліків) виникає необхідність її включення до світових інформаційних мереж. У цих умовах стає все важче, а інколи просто неможливо, отримувати необхідну інформацію, якщо не володієш потужними можливостями, що надаються інформаційними мережами світу. Щоб прямувати в ногу з часом, необхідно включатись у глобальні комп'ютерні мережі та уміло користуватися всіма їх привілеями. Особливо органам державної влади та управління, громадським організаціям і неурядовим установам, кожній людині нашої держави, жителям планети Земля.

Саме з цих причин 4 лютого 1998 р. Верховна Рада України прийняла низку законів стосовно інформатизації всіх сфер суспільної діяльності в Україні. Так, зокрема, в Концепції Національної програми інформатизації у розділі VI цього закону визначаються основні напрями інформатизації. Серед них пріоритетним є інформатизація правоохоронної діяльності

В Указі Президента України „Про заходи щодо розвитку національної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31 липня 2000 р. (№ 9282/000) зазначається, що з метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв'язків, належного інформаційного забезпечення здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об'єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а також вирішення інших завдань, визначених в Посланні Президента України до Верховної Ради України „Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки” (276а/2000), необхідно:

1. Установити, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет (далі - мережа Інтернет), забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва.

2. Державному комітету зв'язку та інформації України, Міністерству освіти і науки України та Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України із залученням інших центральних органів виконавчої влади, а також Національної академії наук України, провідних вчених та фахівців, представників відповідних суб'єктів підприємницької діяльності, виходячи із завдань, визначених статтею 1 цього Указу, розробити протягом шести місяців проект державної програми розвитку мережі Інтернет в Україні для включення її як складової частини Національної програми інформації.

3. Кабінету Міністрів України забезпечити:

1. поетапне відповідно до затвердженої програми розвитку мережі Інтернет в Україні завершення підключення до цієї мережі наукових установ та організацій, навчальних закладів, архівів, бібліотек, музеїв та інших закладів культури, включаючи розташовані у сільській місцевості;

2. розвиток освітніх та навчальних програм на базі комп'ютерних інформаційних технологій;

3. створення правових, організаційних, технічних та інших умов для здійснення підприємницької діяльності з використанням мережі Інтернет;

4. підвищення ефективності системи підготовки фахівців з інформаційних технологій, удосконалення відповідних нормативів, навчальних програм та планів, а також вжиття додаткових заходів для формування у населення знань, умінь і навичок, необхідних для користування мережею Інтернет;

5. встановлення до кінця 2000 року порядку оприлюднення інформації про діяльність органів державної влади України та завершення створення Web-сторінок центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також провідними науковими установами та навчальними закладами;

6. подання інформації на Вебсторінках, зазначених у пункті 5 цієї статті, державною, англійською та іншими мовами;

7. створення національного реєстру українських інформаційних ресурсів, підключених до мережі Інтернет;

8. підготовку та подання у шестимісячний строк до Верховної Ради України відповідних законопроектів з питань:

- особливостей діяльності засобів масової інформації, створення, одержання, використання, поширення та зберігання інформації, забезпечення охорони інтелектуальної власності та авторського права у мережі Інтернет;

- вчинення цивільно-правових угод з використанням електронного документообігу та електронного цифрового підпису;

- встановлення відповідальності за поширення через мережу Інтернет інформації, розповсюдження чи обнародування якої заборонено відповідно до законодавства, за навмисне поширення комп'ютерних вірусів, порушення встановленого порядку доступу до інформаційних ресурсів усіх форм власності;

9) передбачити під час уточнення Державного бюджету на 2000 рік та формування проектів Державного бюджету України на наступні роки кошти, необхідні для фінансування заходів, передбачених цим Указом.

4. Міністерству закордонних справ України, Міністерству економіки України із залученням інших центральних органів виконавчої влади:

- опрацювати питання щодо вступу України до відповідних міжнародних організацій, що займаються питаннями розвитку телекомунікаційних систем, захисту прав на інформацію, протидії поширення інформації, яка завдає шкоду людині і громадянину, суспільству і державі, та внести в установленому порядку відповідні пропозиції;

- сприяти залученню коштів міжнародної технічної допомоги, використанню можливостей міжнародних програм для розвитку в Україні мережі Інтернет.

5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям надавати всебічне сприяння підприємствам, установам та організаціям у вирішенні завдань розвитку мережі Інтернет в Україні.

Ці документи визначають пріоритетні напрямки стратегії і тактики побудови інформаційного суспільства в Україні, а також розвиток інтернет-технологій і створення надійного фундаменту інформаційної безпеки людини, суспільства і держави. Таким чином, інформація сьогодні стає основним об'єктом і продуктом нашого суспільства, а інформація і комп'ютеризація відповідно основними інструментами її опрацьовування. При цьому, під інформацією слід розуміти сукупність (позначених термінами) взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки. Для України широкомасштабний вступ до глобальної інформаційної цивілізації наклався з проголошенням 24 серпня 1991 р. державної незалежності. Після визначення державного суверенітету, поряд з іншими галузями законодавства в Україні створюється національна публічно-правова інституція: законодавство та підзаконні нормативні акти в сфері політики щодо державного регулювання суспільних інформаційних відносин, в тому числі таких, що пов'язані з інформатизацією, комп'ютеризацією і автоматизацією.

Сьогодні національне (державне і публічне) право має значний масив нормативних актів (законів та підзаконних правових документів - наказів, інструкцій, положень, статутів), які прямо чи опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини в Україні. Проведені нами узагальнення і підрахунки кількісного складу нормативних актів, які підготовлені органами державної влади, є чинними і регулюють інформаційні відносини та характеризуються наступними показниками: в Україні сьогодні діє 259 Законів України, 290 Постанов Верховної Ради (нормативного змісту), 370 Указів Президента України, 89 Розпоряджень Президента України, 1159 Постанов Кабінету Міністрів України, 206 Розпоряджень Кабінету Міністрів України, більш ніж 1100 нормативних актів міністерств, комітетів і окремих відомств.

Висновки

Створення інформаційної цивілізації та інформаційної економіки в країні - це гостра потреба та необхідність.

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства мають стати:

- створення сучасної інформаційної структури по всій території України, включно з телефонізацією, радіо, телебаченням, Інтернетом, іншими найсучаснішими засобами комунікації та зв'язку. Інвестиції у цю сферу мають стати частиною державних інвестицій у просвіту;

- запровадження програми „електронний уряд”, починаючи з рівня територіальної громади, місцевого самоврядування, і закінчуючи Кабінетом Міністрів України, забезпечить необхідні умови для розвитку громадського суспільства, прозорості і підконтрольності роботи органів законодавчої та виконавчої влади;

Для підвищення ефективності розвитку інформаційної цивілізації ставиться задача створити цілісну систему законодавства, гармонізовану з нормами міжнародного права з питань розвитку інформаційної цивілізації, та здійснити кодифікацію інформаційного законодавства шляхом прийняття Інформаційного кодексу України. До структури Інформаційного кодексу мають увійти розділи, що стосуються електронної торгівлі, правової охорони прав на зміст комп'ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, а також розділи про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, комерційну таємницю,надання органами державної влади та місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг із використанням мережі Інтернет тощо.

Література

Лайон Д. Інформаційне суспільство:проблеми та ілюзії // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. - К., 1996. - С.362-380.

Алексей Голобуцкий Інформаційне суспільство // http://golob.narod.ru/isukr.html

Андрій Столяров Інформаційне суспільство майбутнього і сучасність // http://patent.km.ua/ukr/articles/group18/i325

В рамках акції „Електронна Україна” розпочав свою роботу Міжнародний конгрес „Інформаційне суспільство: досвід електронного урядування” // http://www.archives.gov.ua/News/Information_2004_04_13.php

Размещено на Allbest.ru