Характерною ознакою спортивно-оздоровчого туризму є різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських акціях з активними засобами пересування на маршрутах.

Туристські організації, що прийняли хартію, зобов'язалися активно взаємодіяти з громадськими організаціями, парламентськими та урядовими органами країн СНД і Балтії у розвитку оздоровчо-спортивного туризму; допомагати спортивним туристським групам здійснювати спортивні походи територією своєї країни; сприяти становленню єдиного туристського простору, максимальному спрощенню паспортно-візових, митних та інших формальностей для переміщення туристів по території країни; не допускати дискримінації щодо вибору маршруту походу і мандрівки; захищати довкілля й туристське середовище, пам'ятки історії та культури; проводити профілактичні роботи для запобігання нещасним випадкам і гарантування безпеки туристів.

22 -- 23 лютого 1997 р. у Києві відбувся IX конгрес МТСС. Рішенням конгресу було схвалено проект концепції єдиного туристського простору (ЄТП) для країн СНД і Балтії, створено Міжнародну федерацію спортивного туризму - громадську структуру, покликану безпосередньо здійснювати практичні заходи, спрямовані на розвиток спортивного туризму на цьому просторі.

Основні положення цієї концепції розроблені на принципах, що відповідають Міжнародній хартії спортивного туризму і забезпечують безумовну доступність проведення категорійних спортивних походів та подорожей на туристсько-ре,креаційній території держав СНД і Балтії.

Відповідно до положень Міжнародної хартії спортивного туризму та вищезгаданої концепції більшість членських організацій МТСС (у тому числі українських) прагнуть застосувати єдиний підхід для оцінки спортивної, суддівської, інструкторської та інших видів кваліфікації туристів за допомогою створення сучасної нормативної та вдосконалення вже існуючої бази спортивно-оздоровчого туризму. Розроблено та затверджено «Правила змагань зі спортивного туризму» і «Єдину спортивну класифікацію».

На сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус працівників оздоровчо-спортивного туризму, а також громадського активу. Організаційними та методичними центрами розвитку оздоровчо-спортивного туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована контрольно-рятувальна служба.

Упродовж останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів оздоровчо-спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця з гірського та велосипедного туризму.

Екскурсійна діяльність

Світове співтовариство визнало туризм ефективним засобом індивідуального й колективного вдосконалення, важливою складовою якого є послуга суто інтелектуального характеру -- екскурсія з ЇЇ просвітницькою, духовною та освітньою функціями.

Тематичні напрями рекомендованих туристсько-екскурсійних маршрутів визначено з урахуванням найважливіших віх історичного та культурного життя українського народу.

Розробка та впровадження Національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича» мають задовольнити найвишу-каніші туристські смаки, пізнавально-рекреаційні потреби вітчизняних та іноземних туристів і екскурсантів, збільшити туристські потоки, забезпечити ефективне використання природно-заповідного фонду, пам'яток археології, історії, культури та архітектури, зберегти туристські ресурси країни, відродити національну свідомість, традиції та духовність українського народу, сприяти соціально-економічному та культурному розвитку країни, перетворити Україну на туристську державу світового рівня.

За ініціативою Президента України створено туристсько-екскурсійний маршрут «Золоте кільце «Намиста Славутича» -- перлини історії, архітектури і культури часів Київської Русі.

Нині під охороною держави перебуває 160 тис. пам'яток. Це справжня скарбниця нашої національної спадщини, до якої пролягають десятки туристських маршрутів. Туристи мають можливість ознайомитися з історією та культурою України з давніх часів до сьогодення. У південній частині України зосереджені численні пам'ятки археології. Цікавими для туристів є розкопки античних міст Північного Причорномор'я -- Тіри, Ольвії, Херсоне,са, Пантікапея.

Найвизначніші історико-культурні пам'ятки знаходяться в Києві, Львові, Кам'янці-Подільському, Одесі, Чернігові. Туристів приваблюють Латинський собор у Львові, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Софійський, Михайлівський Золотоверхий та Володимирський собори в Києві.

Від взаємодії органів охорони пам'яток, їх збереження, реставрації та дослідження, ознайомлення з ними широких верств населення, особливо школярів і молоді, залежить майбутнє держави. Варто підкреслити велике виховне значення цієї роботи. Не останню роль відіграють і економічні важелі.

Про це свідчить досвід деяких країн світу (Велика Британія, Єгипет, Греція, Індонезія), де питання збереження й пропаганди культурної спадщини перебувають під опікою органів державного регулювання, які забезпечують також розвиток туризму.

Тож надзвичайно важливим є Наказ Держкоммолодьспорттуризму від 17.01.2001 р. № 7/62 «Про затвердження ліцензійних умов впровадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності».

2.3 Структура туристсько-рекреаційного комплексу України

Первинною ланкою туристсько-рекреаційного комплексу є діючі заклади: санаторії і пансіонати з лікуванням; будинки і пансіонати відпочинку; санаторії-профілакторії; бази відпочинку; туристичні заклади.

Санаторії і пансіонати з лікуванням - лікувально-профілактичні заклади, що розміщуються у місцях з цінними курортологічними ресурсами, поєднуючи такі природні чинники, як клімат, мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит, морське купання і т. д. з лікувальною фізкультурою, харчуванням, фізіотерапією.

Будинки і пансіоніти відпочинку - оздоровчі заклади, що розміщені у місцях, багатих на рекреаційні ресурси (сприятлива погода, фітоцидні властивості лісів, акватериторії), включаючи організоване застосування природних лікувальних мінеральних вод, грязей, озокериту.

Санаторії-профілакторії - лікувально-профілактичні заклади, де лікування і оздоровлення громадян здійснюється без їх відриву від виробництва чи навчання. Територіально такі об'єкти наближені до промислових, навчальних центрів, сільськогосподарських кооперативів, Вони використовують у своїй діяльності не лише сучасне медичне і оздоровче обладнання, а й природне рекреаційне середовище.

Бази відпочинку - загальнооздоровчі заклади, за своїм призначенням близькі до будинків відпочинку, але територіально наближені до промислово розвинутих міст, оскільки вони безпосередньо підпорядковані підприємствам, організаціям або установам.

Туристські заклади - (турбази, готелі, кемпінги, притулки, стоянки, екскурсійні установи) утворюють самостійну підгалузь, яка сприяє організації рекреаційних занять, активному відпочинку та оздоровленню на найрізноманітніших туристичних маршрутах.

У структурі туристсько-рекреаційного комплексу України найорганізованішим є санаторне лікування. Разом з установами відпочинку та лікувальними пансіонатами за кількістю місць воно становить 58.8%, туризм - 6%, санаторії-профілакторії - 3.6%, решта - 31.6% - припадає на оздоровчий відпочинок у всіх його проявах (див. додаток 1).

Найбільшою територіальною концентрацією туристсько-рекреаційного комплексу виділяються Крим, Карпатський регіон та приморські території Одеської, Миколаївської, Донецької областей. Рекреаційна діяльність тісно пов'язана з наявністю рекреаційних ресурсів, які є основою санаторно-курортного лікування, масового відпочинку і туризму. В них виділено такі типи: природні, природно-технічні та соціально-економічні. Як рекреаційні ресурси виступають різні сторони та елементи природних чи культурнох ландшафтів, зокрема: бальнеологічні (запаси мінеральних вод), бальнеогрязеві (запаси грязей), фітолікування (масиви лісових і паркових насаджень), ландшафтні (придатні для тривалого відпочинку), пляжні та пізнавальні (туризм).

Туристсько-рекреаційний комплекс України

Мінеральні води

Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мініралізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу “Нафтуся” - у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область).

Лікувальні грязі

В Україні є значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф'яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади лікувальних торф'яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в одеській групі курортів, на курорті Саки.

Лікувальні ресурси лісів та ландшафтні ресурси

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами туристсько-рекреаційного використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори. Різноманітність природних ландшафтів, наявність екстремальних, сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності, від спортивних і оздоровчих до санаторно-лікувальних.

Карпати - це середньовисотні гори з вологим теплим кліматом, вертикальною зональністю, значною лісистістю (40%), наявністю сприятливих перепадів висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими хребтами, часто характеризуються благодатним мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів. Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як найперспективніший регіон для відпочинку та лікування упродовж всього року.

Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоч тут менше сприятливих умов для розвитку зимових видів відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), наявність крутих оголених схилів Є добрим місцем для вправ скалолазів та любителів гострих відчуттів.

Україна належить до держав зі сприятливими погодними умовами для літніх видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для їх розвитку у середньому змінюється від 105 днів на півночі до 180 - на південному березі Криму. Отже, комфортні природні умови для розвитку літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, але й на початку осені і в другій половині весни. Купальний сезон на більшості територій України на перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор'ї і особливо на південному березі Криму він триває 120 і більше днів.

Тривалість сприятливого періоду для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські заняття) змінюється від 20-26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та північному сході. Для зимових видів відпочинку найсприятливіші умови існують на гірських масивах Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90-100 днів.

Морські рекреаційні ресурси

Пляжні ресурси зосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних ресурсів.

Для рекреації можна використовувати близько 1500 км морського берега різного типу. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія Південного берега Криму, захищена з півночі Кримськими горами.

Азовське узбережжя є також важливим у курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арбатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребує посиленої уваги до питань запобігання забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані.

Основною проблемою є надзвичайна навантаженість пребережної зони.

Туристично-пізнавальні ресурси

До групи пізнавальних ресурсів відносяться пам'ятки історії, історико-архітектурні пам'ятники, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту, ремесла, пам'ятники фольклору тощо.

Україна багата пізнавальними ресурсами, хоч їх розміщення і структура дуже часто мають регіональну специфіку. Якщо Центральна і Східна Україна багаті на історичні пам'ятки , пов'язані з зародженням і розвитком української історії та культури, а південь є територією, де виявлено чимало пам'яток античної культури, то західна частина України виділяється етнічними особливостями, пам'ятками фольклору, народної архітектури і т. п. Такі об'єкти приваблюють туристів незалежно від сезону і пори року, що має неабияке значення для активізації рекреаційної діяльності. Таким чином, туризм набуває особливого значення. У розвинутих країнах світу створюється індустрія туризму. До неї відносять: підприємства по наданню послуг щодо розміщення туристів (готелі, мотелі, пансіонати); туристичні фірми; транспортні установи; навчальні заклади; інформаційні та рекламні служби; підприємства по виробництву товарів туристичного сервісу; підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування.

У нашій країні також виникла нагальна потреба у створенні індустрії туризму. Тому, враховуючи суто українську специфіку пізнавально-туристичних ресурсів, в основу їх розвитку має бути покладена ідея природно-історико-етнографічної рекреації, яка базуватиметься на створенні туристсько-рекреаційного середовища, на найбільш раціональному використанні територіального поєднання природних умов, ресурсів, історичних та архітектурних пам'яток.

Заповідні території України

(Тут буде про зв'язок заповідників з рекреацією)Заповідні (охоронні) території здійснюють охорону екосистем, включаючи усі їхні компоненти. Розподіл за категоріями охоронних природних об'єктів та територій розроблений у Законі України “Про природно-заповідний фонд”. Ці об'єкти поділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, пам'ятки садово-паркового мистецтва.

З 1990 року розпочалася розробка стратегій заповідної справи в незалежній Україні. За ініціативою уряду України йде розширення її заповідного фонду: за останні роки він зріс на 42%. Створені нові заповідники та національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників. До 1992 року заповідний фонд України включав 5602 території та об'єкти і нараховував загальну площу в 1 млн 255 тис. га (див. додаток 3). Планується довести площу охоронних територій в Україні до 3% від її території, а після 2000 року до 5%.

Ряд охоронних територій України має високе рекреаційне, наукове та екологічне значення. До них, в першу чергу, належать такі:

Сіверськодонецькій національний парк, що має площу у 25 тис. га. Він розташований у межах заплави та борової тераси р. Сіверський Донець. Важливу роль в охороні природи відіграють Карпатський (50 тис. га) та Шацький (32 тис. га) національні парки.

Поліський заповідник розташований на північному заході Житомирської області. Він заснований у 1968 році й зараз має площу у 20,1 тис. га.

Чорноморський природний біосферний заповідник покликаний зберегти унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України.

Степові угрупування охороняються в системі Українського природного степового заповідника. Він складається з чотирьох відділків: Хомутовський степ, Кам'яні могили, Михайлівський степ, Крейдяна флора (заснований у 1988 році). Загальна площа цього комплексу складає 2756 га. У Хомутівському степу нараховується 588 видів 73 родин.

Сучасні проблеми розвитку туристсько-рекреаційного комплексу України

Гальмує відновлення і розвиток курортно-туристсько-рекреаційного комплексу також відсутність чіткого законодавства з курортно-рекреаційної діяльності у нових умовах. Особливо гострими є проблеми власності, оподаткування, фінансування. Якщо протягом багатьох років існування курортно-рекреаційна галузь була дотаційною, то тепер вона не тільки позбавлена державних асигнувань, а й за сплатою податків прирівнюється до промислових підприємств. Такі фактори, при незмінному механізмі господарювання , спричиняють подорожчання санаторно-курортних послуг, зменшення завантаженості рекреаційних закладів і зрештою - величезні збитки галузі.

Нагальна проблема - удосконалення податкового законодавства.

Послідовного вирішення вимагають не тільки організаційно-економічні та правові питання, а також ті, що пов'язані з розвитком інфраструктури курортів (водо-, електро- і теплопостачання, транспортних комунікацій, санітарно-гігієнічне та та культурно-побутове обслуговування, природоохоронні заходи тощо).

До переліку невідкладних проблем входять реконструкція і модернізація діючих рекреаційних об'єктів, різке поліпшення якості обслуговування, збільшення соціального ефекту від функціонування туристсько-рекреаційного господарства, удосконалення організації та управління рекреаційним господарством на основі комплексного поєднання державної підтримки, ринкових механізмів і структур, розвиток підприємницької діяльності у сфері туристсько-рекреаційного обслуговування.

Спеціалізація певних територій на рекреаційному обслуговуванні потребує особливого ставлення до розміщення таких галузей економіки, що безпосередньо не пов'язані з рекреаційним господарством, а часто є несумісними з рекреацією . Це стосується, передусім, промислових об'єктів у містах-курортах (Бердянськ, Одеса, Скадовськ, Трускавець тощо).

Важливою проблемою ефективного функціонування туристсько-рекреаційного комплексу є зменшення сезонності в роботі курортів, особливо морських, тобто створення умов для цілорічного обслуговування.

Всебічне освоєння рекреаційних ресурсів України з орієнтацією на сучасні тенденції розвитку санаторно-курортного лікування й активного відпочинку дають змогу значно поліпшити обслуговування рекреантів, а також зміцнити економіку районів рекреаційної орієнтації.

Концепція розвитку рекреації і туризму повинна базуватися на реконструкції та оновленні у відповідності з найновішими досягненнями науково-технічного прогресу санаторно-курортних комплексів, туристичних та спортивних баз; освоєнні ще не використаних територій, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів для розвитку санаторно-курортного господарства; створенні сприятливого туристсько-рекреаційного та естетичного середовища, завершеної системи національних парків, пам'яток та етнографічних пам'яток; прокладанні нових туристичних маршрутів; створенні сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристсько-рекреаційного бізнесу; розширенні підготовки у вузах медичних працівників, інструкторів з туризму та інших працівників; розвитку спеціальних галузей для виробництва спеціального обладнання для курортів, туристичних і спортивних баз , виробництві медикаментів для рекреантів; переорієнтації сільськогосподарських підприємств на виробництво високоякісної, екологічно чистої та вітамінізованої продукції землеробства і тваринництва; створенні спеціальної системи побутового обслуговування населення в рекреаційних зонах; здійсненні комплексу природоохоронних, землевпорядних та декоративних заходів з метою формування найбільш сприятливого курортно-туристичного та спортивного середовища.

І, таким чином, відновлення і подальший розвиток курортно-туристсько-рекреаційного господарства, екологічно безпечне використання природних ресурсів, доведення якості обслуговування відпочиваючих до міжнародних стандартів можуть стати важливим джерелом підвищення добробуту і зміцнення здоров'я нашого населення та наповнення доходної частини державного бюджету України.

Одже туристсько-рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Стратегія і тактика формування рекреаційно-туристичних комплексів повинні починатися з визначення місця і ролі туризму і рекреації в економічній структурі регіонів. Цілком природно, що в таких районах, як Карпати, Крим, Причорноморсько-Азовське узбережжя, розвитку рекреації повинно надаватися першорядне значення. В них вона має стати пріорітетною сферою перспективного розвитку, оскільки нею може бути забезпечено більшість валютних надходжень, зміцнення національної грошової системи, залучення до цієї сфери додаткової робочої сили.

Діяльність туристсько-рекреаційного комплексу сприяє масовому оздоровленню населення, що надзвичайно важливо у нашій країні, тому що загальний рівень здоров'я населення в Україні на дуже низькому рівні. З іншого боку, комплекс вимагає підвищення уваги до соціально-економічного розвитку територій рекреаційної орієнтації, він залучає додаткові грошові надходження (у тому числі, валютні) у місцеві бюджети рекреаційних центрів, окремих рекреаційних регіонів, а також країни в цілому.

2.4 Проблеми розвитку туризму в Україні

На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг. Слід зазначити, що об'єктивно вона має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Більш детально про її можливості йтиметься нижче. Але, нажаль, не все є таким безхмарним. На фоні світового туризму, який набирає потужностей фантастично швидкими темпами, Україна виглядає досить скромно. На сьогодні українські громадяни є своєрідними інвесторами зарубіжних країн, що є одним з найболючіших питань всієї туристичної галузі. Адже туризм, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків міг би щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд. дол.

Безумовно, що причини такого становища треба шукати в складній соціально-економічній ситуації в державі, в невідрегульованості механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і регіональному рівнях. Але проблема, на думку автора, є значно ширшою. Питання стосується, мабуть, не лише туристичної галузі України, а взагалі шляхів залучення країн з перехідною економікою (до яких належить і Україна) до могутніх інтеграційних процесів та конкурентноздатності таких економік на світовому ринку.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для України важливим є розуміння того, що ключові параметри конкурентноздатності товарів, підприємств і галузей формувалися у структурі внутрішніх і зовнішніх зв'язків СРСР - країни, яка на період розпаду перестала відповідати сучасним критеріям конкурентноздатності. Потенціал УСРС, хоча і був досить значним, проте ефективність його реалізації була вкрай незадовільною. Національна економіка України, яка успадкувала традиційно матеріально- та енергомісткі виробництва, була об'єктивно неспроможною витримати конкуренцію на світових ринках. Вкрай несприятливі внутрішні умови розвитку при порівняно слабких міжнародних позиціях економіки України примушують активно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому міжнародно конкурентноспроможної національної економіки.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене, приходимо до досить простого, але водночас вирішального висновку. Так, можна з впевненістю стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись, в свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести насамперед відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо.

Для глибинного розуміння тих процесів, які призводять до виникнення та існування згаданих вище проблем в галузі туризму, слід більш детально проаналізувати ситуацію, що склалася на цьому ринку послуг.

Незважаючи на широку “географію” туристів, які приїжджають до нашої країни, їх переважну частину (78%) складають туристи з колишнього СРСР, і в першу чергу - з Росії, Бєларусі та Молдови. Щодо інших країн, то найбільше Україну відвідують туристи з Угорщини, Словаччини та Польщі (табл.3.1). При цьому частина іноземних туристів, які подорожували в туристичних групах, є досить незначною - лише 1.2%. Більшість громадян, які, за існуючою класифікацією, розглядаються як іноземні туристи, фактично такими не є, а відвідують Україну зі службовими або приватними цілями (і в тому числі - для ведення приватного бізнесу). Це водночас є яскравим свідченням недостатності розвитку в Україні організованого туризму.

Таблиця 2.1

Розподіл іноземних туристів за країнами, з яких вони прибули в 1998 р. Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28

· дані Держкомкордону України (за методикою ВТО) Всесвітня туристична організація (ВТО)

Хоча практично вся територія нашої країни має достатній потенціал для розвитку туризму, все ж інтенсивність відвідувань іноземними туристами її окремих регіонів дуже різниться.(табл.3.2)

Таблиця2.2

Розподіл регіонів України за кількістю відвідувань їх іноземними туристами в 1998 р. Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28

· складено за даними статистичного бюлетеня: Санаторно-курортне лікування, організований відпочинок та туризм в Україні. К., Держкомстат України, 1999, с.49

При досить значних, а часом і унікальних природно-лікувальних ресурсах України , лікувальний туризм (поряд із спеціалізованим та зеленим) ще не дістав тут достатнього розвитку. Такі види туризму приваблюють лише менш як 2% туристів (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Розподіл іноземних туристів за метою відвідування

· складено за даними статистичного бюлетеня: Санітарно-курортне лікування, організований відпочинок та туризм в Україні, с.46-47

Як свідчить здійснений порівняльний аналіз, в Україні туристична інфраструктура є недостатньо розвинутою і водночас раціональною, що в поєднанні з низькою якістю сервісу зумовлює її низьку привабливість, і, відповідно, прибутковість на фоні аналогічних показників по інших країнах Європи.

Нажаль, на сьогодні можемо лише констатувати. що на фоні зростаючої конкуренції на світовому ринку туристичних послуг і внаслідок дії ряду факторів, про які, йтиметься нижче, відрив України від провідних туристичних країн збільшується, переміщуючи її на “периферію” туристичних потоків (у 1999 р. її відвідали в 20 разів менше туристів, ніж Францію - найближчу до України за розмірами території та чисельністю населення). Тому іноземний туризм і досі не відіграє належної ролі в господарському житті України. Аналіз офіційної статистичної інформації свідчить про негативні риси в розвитку іноземного туризму в нашій країні в останні роки. Потік іноземних туристів до неї зменшується. Лише за 1997-1999 рр. вдвічі скоротилася кількість організованих туристів, майже втричі - приватні відвідування України іноземцями і вчетверо - прибуття іноземного обслуговуючого персоналу. Таке скорочення відбувається на фоні збільшення (вп'ятеро) транзиту іноземних туристів українською територією (табл.3.4). Усе це дає підстави стверджувати про втрату Україною привабливості як місця міжнародного туризму.

Таблиця 3.4

Відвідування України іноземцями Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28

Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.

Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є наслідком того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв'язання потребує комплексного та продуманого підходу. Зрозуміло, що цим на державному рівні займаються спеціально створені урядові та неурядові організації. На мою ж думку, слід наголосити на тих факторах, які призводять до тієї ситуації, що спостерігається на ринку туризму. Саме намагаючись їх змінити, і можна досягти якщо не абсолютного, то хоча б поступового часткового покращення стану туристичної галузі України.

Фактори, що спричиняють розвиток іноземного туризму, не адекватний природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з галузевих факторів є:

- Недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об'єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід пам'ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед об'єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем комфортності. Потрібно також відзначити, що в Україні лише близько 10% готелів відповідають міжнародним стандартам, серед них станом на 2000 рік не було жодного п'ятизіркового, і тільки шість малиь чотири зірки. Зараз ситуація починає поступово змінюватися, все ж виник перший п'ятизікровий готель в Україні. Але до стабілізації ситуації ще далеко. На щастя, усвідомлення цього як важливої проблеми галузі вже існує у державі. До 2010 року лише у Києві має з'явитися п'ять п'ятизіркових готелів, 12--15 -- чотиризіркових, а також 40--50 -- тризіркових, що, за ідеєю, мало б сприяти притоку туристів у столицю. Про стан українських шляхів говорити взагалі не доводиться. Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, зв'язаними з МТК). У з потужним туристичним потенціалом нашої країни, цей факт може стати важливим фактором розвитку вітчизняної економіки.

- Відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів. Так, в 1999 році в Національному бюджеті на це було передбачено 1,7 млн. грн., отримано ж лише 40 тис. Тому абсолютно зрозуміло, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються. І хоча в 1999 році в нашій країні було створено власну інформаційну систему (UTIS), вона в значній мірі носить комерційно-інформаційний, а не іміджовий характер. Зовсім інакше за кордоном. Наприклад, Великобританія, котру і так не має особливої потреби рекламувати, витрачає на ці цілі 80 млн. фунтів стерлінгів. На перший погляд здається, що це марнотратство. Але, як було підраховано, кожен вкладений в рекламу фунт приносить доход від залучених туристів у 27 фунтів. Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу України по всьому світу та її широкі туристичні можливості, на мою, думку, буде правильним рішенням.

- Технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовуються туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і вартістю послуг, які ними надаються; у світі практично всі довідники з туризму випускаються в електронному , а більшість - у Internet-форматах, що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і на транспортні у режимі реального часу - “on-line”). Останнім часом в галузі інформаційних технологій України спостерігається значне пожвавлення. Тому слід також активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.

- Низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні відповідна система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги; тим часом як у Росії, наприклад, яка, за прогнозами ВТО, у 2020 р. увійде до десятки найбільш відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує близько 40 державних і приватних навчальних закладів підготовки кадрів для туризму). В нашій державі також поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку, не маючи відповідного досвіду.

- Відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою пояснюється перманентною адміністративною реформою в Україні. Про останні зміни та перегляд стратегії держави в галузі туризму йтиметься нижче.

Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового поля (і в тому числі - правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму - як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання туристичних послуг, фактично на ринку працюють лише близько третини.

Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища та слугувати вказівниками подальших напрямків її розвитку.

Якщо розглядати альтернативи, що існують сьогодні перед українським туризмом, то є лише два шляхи, тобто два сценарії подальшого перебігу подій. Саме зараз відбувається той вирішальний момент, від якого залежить майбутнє українського туризму, коли з'ясовується, чи стане туризм однією з головних статей доходу у бюджеті, як це відбувається у більшості цивілізованих країн світу, чи залишиться на тому ж рівні, на якому він існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть закладені в політику розвитку туризму, тобто, якщо говорити доступніше, тим на кого буде спрямований наш ринок туристичних послуг. Таким чином, стоїть альтернатива: чи робити акцент на іноземного споживача чи реанімувати внутрішній туристичний процес.

Зрозуміло, що палкі суперечки, які ведуться з цього приводу, базуються на перевагах та недоліках як першого, так і другого шляху розвитку.

Якщо орієнтуватися насамперед на іноземного споживача, то це потребуватиме серйозного перегляду всієї суті самого поняття туристичної послуги як такої. Не треба втішати себе ілюзіями, що при наявності сучасного рівня комфорту на кількох туристичних об'єктах в цілій державі можна істотно змінити ситуацію. Адже іноземний турист їде в Україну насамперед за враженнями, і готовий платити за них, у державу, а не в ізольований від неї туристичний об'єкт. За оцінками фахівців, за останні 4 роки наші можливості по прийому іноземних туристів використані на 10 %, від чого ми втратили 80 % валютних надходжень. Отже, будьмо реалістами - “буму” іноземних туристів в найближчі роки очікувати не варто. Під великий сумнів можна поставити надії на істотне пожвавлення процесу припливу іноземних інвестицій на туристичний ринок України.

Тобто, слід обрати, чи форсованими темпами довести рівень туристичного комфорту до міжнародних стандартів, чи поступово налагоджувати сервіс та реанімувати внутрішній туристичний процес. Зрозуміло, що така постановка питання є досить умовною, але на рівні концептуального обгрунтування програм на найближчу перспективу перевагу слід віддати другому варіанту. Звичайно, це не познає, що при цьому треба ігнорувати вигоди від міжнародного туризму. Йдеться, насамперед про те, щоб піднятися на ноги за рахунок власних споживачів, і тоді вже, маючи відповідну базу, прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні.

Але навіть обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток внутрішнього туристичного процесу), постаємо перед вибором, в якому саме напрямку працювати: в'їзний (регіональний) чи виїзний туризм розвивати. Так, організація поїздок за межі України - справа доволі прибуткова, і на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема й туристичні агенції. Але не слід забувати, що у більшості випадків - це так звані “шоп-тури”, які спричинені нестабільною економічною ситуацією в країні і тому не можуть залишатися пріоритетними надовго. Крім того, вони не є безпосередньою функцією туристичних фірм, а лише дозволяють їм отримати певний прибуток. Тим часом, у більшості держав закордонний туризм посідає якраз останнє місце. Так, у Японії з 15000 тур фірм тільки 5% організовують поїздки за її межі, решта працюють на іноземний та внутрішній туризм. Тому більш доцільним, мабуть, є розвиток саме в'їзного туризму , адже він дає додаткові робочі місця та валютні надходження.

Та структура українського туризму, яка існує вже протягом багатьох років потребує якщо не докорінної зміни, то хоча б відповідної адаптації до сучасного становища як в країні, так і у світі. На сьогодні вона є досить своєрідною. Так, майже половина (близько 43%) належить відпочинку на курортах та в інших рекреаційних зонах. Цю особливість доволі легко пояснити історичними обставинами, коли туризм cаме всередині країни розвивався великими кроками. Звичайно, ніхто не стверджує, що це може стати негативною рисою нового українського туризму, але слід приділяти більшу увагу й іншим видам туризму. Так, розмір сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму становлять лише 9%.

Об'єктивно аналізуючи нормативно-правову регуляцію стану галузі туризму в Україні, слід відмітити, що вона активізувалася лише протягом декількох останніх років. Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону України “Про туризм” (прийнятий лише 1995 р.), інших законодавчих актів України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

До сьогодні в Україні було досить чітко вибудовано диференційовану систему органів урядового та неурядового характеру, які фахово займалися цим питанням. Так, Законом “Про туризм” встановлено, що державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України. Центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму був Державний комітет України по туризму (на сьогодні - ліквідовано), повноваження якого визначалися цим законом та положенням, що затверджувалося Кабінетом Міністрів України. Державний комітет України по туризму реалізував державну політику в галузі туризму і ніс відповідальність за подальший його розвиток; брав участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. Місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму є відповідні структурні підрозділи у складі органів державної виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які підпорядковані цим органам влади та Державному комітету України по туризму. Для координації діяльності міністерств і відомств України в галузі туризму створено Національну раду по туризму, яка є позавідомчим колегіальним органом.

Проблема, на думку автора, полягає в іншому. При впровадженні Закону “Про туризм” його метою визначалося створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності. Як бачимо, пройшло вже понад 5 років, а ситуація в туристичній галузі реально не змінилася. Тому можна дійти до цілком логічного висновку, що вся створена система органів, видана кількість законів, розпоряджень, указів є черговою жертвою бюрократизму в нашій державі. І саме це є головною проблемою сьогодення у суспільстві. Не можна вважати, що, видавши пару законів, ситуацію можна змінити на краще. Доки не прийде усвідомлення у потребі туризму як провідної галузі економіки, ніяких змін на краще не відбуватиметься.

На стадії розробки знаходиться “Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року”. Вона спрямована на вирішення таких існуючих в Україні проблем, як відсутність пропаганди рекреаційних можливостей країни на державному рівні та ефективної моделі інвестиційної політики в цій галузі, високі ціни на готельні послуги при їхнiй низькій якості, надмірний податковий тиск на туристичні підприємства, складні, порівняно iз всесвітньо визнаною міжнародною практикою, візові та митні процедури і подібне. З прийняттям програми планується, що в'їзний туристичний потік зросте вже 2005 року до 9,2 млн. осіб (нині ця цифра 4,4 млн.), а кількість внутрішніх туристів -- до 12 млн. (з 6,6 млн.). За попередніми підрахунками, обсяги реалізації власних послуг принесуть до українського бюджету 5,5 мільярдів гривень при загальному фінансовому обігові в галузі в розмірі 34 млрд.