І ще одне принципове питання. Всі плани, програми та проекти щодо розвитку туристичної індустрії повинні бути максимально зорієнтовані не тільки на створення належних умов для туристів, а й на забезпечення високого комфорту проживання корінних жителів регіону. Іншими словами, розвиток туристичної галузі треба розглядати як фактор стабілізації місцевих ринків праці та розширення зайнятості населення.

Серед інших питань, які регулюються відповідними урядовими організаціями, є й такі, які, наприклад, розробка першочергових кроків у реалізації Основних напрямів розвитку туризму в Україні, схвалених Указом Президента України від 10.10.1999 р. постановою Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо подальшого розвитку туризму” (від 29.04.1999 р.) Ряду центральних органів виконавчої влади дано доручення “організувати облаштування мережі міжнародних транспортних коридорів об'єктами туристичної інфраструктури, залучення інвестицій та одержання кредитів для розвитку туристичної індустрії”.

Згідно з наказом Президента України розроблений проект “Державної програми розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного і міжнародного курортно-рекреаційного та туристичного центру”.

Окремо слід сказати про роботу Асоціації туризму України. Вона на сьогодні є головною ланкою в тій системі, яка була наведена вища, займає провідне місце серед урядових та неурядових організацій. Об'єднуючи організації відповідного профілю на місцях, Асоціація значно полегшує роботу, намагаючись скоординувати їх роботу. Прикладом таких організацій може бути Львівська організація розвитку туризму, Асоціація “Трускавецькурортосервіс”, Одеський регіональний центр сприяння розвитку туризму “Регіон-туризм”.

Не зважаючи на всі реалії сьогодення, хотілося б зазначити, що Україна об'єктивно має могутній туристичний потенціал, який, нажаль, використовується не дуже ефективно. Так, вагомою складовою туристичного потенціалу країни є історико-культурні пам'ятки. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор'автор (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам'ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам'ятки оборонної архітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам'янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам'ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев'яної культової та цивільної архітектури в Карпатах.

Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа здатні забезпечити її інтенсивні багатосторонні зв'язки з багатьма країнами.

Як вже згадувалося вище, великі ідеї покладаються на реалізацію глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів. Вони можуть дати не тільки тисячі й тисячі нових робочих місць на строк будування, а й створити певний поштовх до появи багатьох малих та середніх підприємств інфраструктури подальшого обслуговування транспортних коридорів.

Згадувалося вже і про “зелений туризм”, всі передумови до розвитку якого в нашій державі існують. Адже саме Україна з давніх часів славилася красою та мальовничістю своїх краєвидів.

Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, автор спробував виокремити її головні проблеми та спробував знайти альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є далекою від висновків та думок справжніх фахівців та експертів в цій галузі. Але, незалежно від рівня фахової підготовки, нас сьогоднішній день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з них - аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв'язання проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того, якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх боку. І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів. Так, на сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації. Так, спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати на відновлення туристичних об'єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.

2.5 Перспективи розвитку туристсько-рекреаційного комплексу України

Карпатський регіон

Природно-ресурсний потенціал Українських Карпат створює всі можливості для ефективного розвитку туристсько-рекреаційного комплексу. Мальовничі низькогірні ландшафти, рельєф і клімат, сприятливі для гірськолижного спорту та відпочинку, різноманітні (в тому числі -- унікальні) мінеральні води зумовлюють високий туристсько-рекреаційний попит на регіон. Він оцінюється більш ніж у 4 млн. чол. на рік тільки для потреб відпочинку та туризму (без врахування короткострокового). Разом з потребами у санаторно-курортному лікуванні на базі мінеральних вод попит на рекреаційні послуги оцінюється, як мінімум, в 6 млн. чол. на рік. Але у 1993 р. у регіоні функціонували 607 рекреаційних об'єктів загальною місткістю близько 82 тис. місць (або у 8-10 разів менше, ніж у аналогічних закордонних районах). Не відповідають міжнародним стандартам і умови сервісу, інфраструктурне забезпечення. В цілому туристсько-рекреаційний потенціал регіону використовується тільки на 10-12%.

Аналіз географичних, природних, історичних і економічних умов демонструє, що на етапі становлення державності України і входження її у світове співтовариство Карпатський регіон має унікальний шанс стати своєрідним полігоном, де розумна економічна політика може успішно поєднувати регіональні, державні і міжнародні інтереси країни, забазпечивши при цьому і прогрес в його соціально-економічній сфері.

На найближчий період основними пріоритетами регіонального розвитку Карпатського краю повинні стати: туристсько-рекреаційний комплекс; АПК; лісопромисловий комплекс; невиробнича сфера (особливо -- у гірській частині регіону); охорона навколишнього середовища, збереження і відновлення історико-культурного спадку. Для розвитку Карпатського регіону пріоритетним є освоєння його курортного потенціалу. Для підтвердження обгрунтованості цього вибору можна навести наступні основні аргументи.

Наявність природно-ресурсної бази. У регіоні нараховується більше 800 джерел та свердловин лікувальних мінеральных вод усіх відомих типів (багато з них - унікальні), запаси котрих достатні для щорічного оздоровлення більше 7 млн. чол. Але сьогодні рівень їх використання не перевищує 15 %. Розвідані також значні запаси лікувальних грязей і озокериту. Ці ресурси - у поєднанні із сприятливими кліматичними умовами - служать природною базою для розвитку санаторно-курортного бізнесу в регіоні.

Потужний потенціал для розвитку різноманітних видів туризму. Мальовничі ландшафти, рельєф Карпат створюють сприятливий фон для короткострокового відпочинку. Вони не мають альтернативи в Україні у відношенні розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів. Розрахунки показують, що одноразова гранична рекреаційна місткість регіону складає 2,2 млн. чол., тоді як річна -- 8 млн. туристів та відпочиваючих, а також 12 млн. екскурсантів і туристів вихідного дня. Навіть при 50-відсотковому рівні цих показників значний діапазон для перспективного зростання туризму у регіоні збережеться.

Вигідне географічне положення. Карпатський регіон знаходиться у центрі Європи. Через нього проходять різноманітні звя'зки. Його непогана транспортна доступність є сприятливим фактором для залучення контингента відпочиваючих не тільки зі східних регіонів, але й з європейських країн. Карпати можуть служити своєрідним полігоном для розміщення центрів міжнародного бізнесу, що буде стимулювати зростання комерційного і ділового туризму.

Фактор територіального поділу праці. Фактично в Украіні є 2 регіони, умови яких дозволяють забезпечити задоволення суспільних потреб у рекреаційних послугах: Чорноморсько-Азовський і Карпатський. На фоні перевантаженості першого з них і при зростаючому попиті на оздоровлення та відпочинок, Карпати виступають практично єдиною територією, яка може реалізувати незадоволений попит населення на ці послуги.

Наслідки Чорнобильської аварії. Порівняно висока екологічна безпека регіону і наявність у ньому великих запасів мінеральних вод для лікування радіаційних захворювань зумовлюють потребу у створенні у Карпатах широкої мережі спеціалізованих лікарень для населення, що постраждало від радиоактивного забруднення.

Екологічний феномен території. З одного боку, у порівнянні з іншими регіонами природа Карпат зазнала менших втрат і в багатьох місцях зберегла свій первісний стан. А це дуже важливо для різноманітних форм відпочинку і туризму. З іншого боку, виключно важливе клімато- та водорегулююче значення Карпат як для України, так і для сусідніх європейських держав, зумовлює гостроту питання збереження унікальної природи краю. Якщо відкинути чисто консервативні варіанти виконання цієї задачі, то туризм і відпочинок у екологично обгрунтованих межах можуть виступати активною формою забезпечення екологічної безпеки Карпат.

Соціально-економічна специфіка гір. У гірських районах чотирьох карпатських областей проживають близько 1,3 млн. чол. (тобто близько 20% всього їх населення, з них третина -- на висоті 500 м и вище). Гори створюють специфічні, надзвичайно складні умови для проживання та господарювання (особливо -- у сільському господарстві), тому тут надзвичайно гостро стоїть проблема зайнятості, і як наслідок -- низький рівень матеріального добробуту жителів гір. Послабленню цих та інших негативних процесів за рахунок розширення сфер зайнятості та розвитку інфраструктури буде сприяти розвиток туризму з відповідною організацією обслуговування, де може бути задіяне місцеве населення. У даному контексті розумної альтернативи рекреації просто не існує.

Економічна конкурентоспроможність рекреаційної сфери. Світовий досвід показує, що туризм є високорентабельною галуззю народного господарства. Наприклад, у Іспанії він дає 17 млрд. доларів США., що дорівнює 30% доходів від щорічного експорту цієї країни, Безумовно, поки показники економічної результативності вітчизняного туризму далекі від зарубіжних, хоча у Карпатах є окремі центри, у господарській структурі яких рекреаційна галузь є провідною. У цілому сьогодні Карпатський регіон займає друге місце в Україні по об'єму доходів від рекреаційної сфери (22% від сумарного показника по Україні) і поступається тільки Криму (відповідно, 42%), випереджуючи Причорномор'я (17%) і Приазов'я (13%).

На мою думку, необхідність реформування і розвитку рекреаційної індустрії Карпат має бути усвідомлена на всіх рівнях державного управління, оскільки це - єдиний найперспективніший шлях розв'язання соціально-економічних прблем цього краю. Але це ні в якому разі не означає, що, форсуючи економічні процеси у даному напрямку, буде відразу ж досягннуто бажаних результатів. Тут необхідні зважені рішення і продумані практичні дії. Тому розвиток рекреації у регіоні розглядається в контексті структурної перебудови його господарського комплексу, у перспективній моделі якого ця галузь повинна стати однією з профілюючих.

Прикладом розвитку рекреації, туризму і спорту для Карпат можуть бути Австрйські Альпи, адже там щороку буває близько 9 млн. чоловік. Річний прибуток від індустрії туризму та відпочинку в цій Альпійській країні (з розрахунку на 1 жителя) становить понад 100 дллларів США. Але для цього австрійці зробили все необхідне стосовно як транспорту і зв'язку, так і комфорту проживання у будь-якому куточку краю.

Азовсько-Причорноморський регіон

Азовсько-Причорноморський регіон має більш розвинену інфраструктуру, що створювалася протягом багатьох років зусиллями усього Радянського Союзу. Недарма частину цього регіону - Крим - називали “всесоюзной здравницей”.

Великою популярністю у населення користуються райони Південного берега Криму, включно з Гірським Кримом та узбережжя Чорного й Азовського морів.

Південний берег Криму: клімат помірно континентальний та середземноморський. Це один з основних курортних районів: він розташований на приморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до Семидвір'я (на сході). До них відносяться Форос, Алупка, Мисхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Алушта. Клімат тут винятково сприятливий - період з температурою, вищою за 10С триває 7 місяців.

Курорт Алушта - один з найгарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому зима та весна тут трохи холодніші, ніж у Ялті, літо - менш спекотне. Є природні пляжі.

Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги Ялти амфітеатр, що спускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті сторічним сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню клімат Ялти відносять до теплого морського.

За 3 кілометри на південний захід від Ялти, на східному схилі гори Монамі, розташований кірорт Лівадія. Його привабою та одним з лікувальних факторів є Лівадійський парк.

Основною архітектурною пам'яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є також парк.

Пляжні та кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курортів Кастрополь.

Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової систем.

На узбережжях Чорного та Азовського морів є чималі запаси рекреаційних ресурсів, які дають змогу розвивати курортне господарство. Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласотерапія та мінеральні води.

Мікроклімат курорту Великий Фонтан вирізняється інтенсивною сонячною радіацією, деякою сухістю повітря, яке пом'якшується бризами. Він сприятливий для лікування паціентів із захворюваннями органів дихання. Основними лікувальними факторами також є кліматолікування, таласотерапія, мінеральні води, які використовуються для приготування ванн та приймання всередину.

Курорт Чорноморка розташований на рівному плато. Там дається взнаки вплив моря: часті бризи, чимала кількість ясних днів. На курорті є чудовий дрібнопіщаний улаштований пляж. Пологий берег, піщане без каменів дно, невелика глибина створюють сприятливі умови для купання.

Приморський кліматичний курорт Очаків має місцеве значення. Клімат курорту помірно теплий. Поблизу розташований Березанський лиман з лікувальними мулистими грязями.

Кліматичний приморський курорт Скадовськ знаходиться на положистому березі мілкої Джарилгацької затоки Чорного моря. Чисте степове повітря, постійні морські бризи створюють чудові кліматичні умови.

На березі Азовського моря є два кліматогрязьові курорти - Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського моря. Клімат тут помірно-континентальний. Основні лікувальні засоби курорту - мулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й заток Азовського моря, а також мінеральні хлоридні і натрієві води.

Кліматичний курорт Кирилівка має помірно-континентальний клімат, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносяться мулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому та Молочному лиманах та високомінералізовані хлоридні натрієві мінеральні води.

Основними лікувальними факторами курорту Маріуполь, розташованого на березі Азовського моря, є клімат, мулисті грязі Таганрозької затоки та морські купання.

Курортні узбережжя Чорного та Азовського морів спеціалізуються на лікуванні захворювань органів руху, нервової та статевої систем.

Таким чином, комплексне освоєння рекреаційних ресурсів Чорноморського регіону може забезпечити значні фінансові надходження, у тому числі і валютні. За оцінками спеціалістів, у рекреаційно розвинутих країнах діяльність курортно-рекреаційного господарства забезпечує до 50% усіх надходжень до бюджету.

Причорноморський регіон має всі умови для розвитку курортно-рекреаційного господарства і потужної туристичної індустрії. Але, незважаючи на процвітання окремих курортів і туристичних центрів, у цілому галузь перебуває у занепаді. Сучасне курортно-рекреаційне господарство Причорномор'я за своїми масштабами і структурою далеко не відповідає вимогам оптимального функціонування. Це зумовлене, з-поміж багатьох причин, також слабкою матеріально-технічною базою комплексу, територіальною і часовою нерівномірністю діяльності його закладів. Облаштований житловий фонд у містах, що має гаряче водозабезпечення, центральне опалення, каналізацію і газ, становить лише 50%.

Багато проблем пов'язано з обслуговуванням рекреантів. Зокрема, недостатньо розвинута мережа громадського харчування, не вистачає туристичних комплексів, готелів, кемпінгів і т. п. Але ж турбота про неорганізованих рекреантів має стати неодмінною складовою частиною загальнокурортного обслуговування, бо в перспективі частка цього потоку зростатиме.

Та само і розвиток іноземного туризму стримується слабкою матеріально-технічною базою для приймання та обслуговування приїжджих. Рівень комфортності курортно-рекреаційних закладів не відповідає сучасним міжнародним стандартам. Розвиток курортно-туристсько-рекреаційного господарства тісно пов'язаний з екологічною безпекою країни. Негативний вплив на природне середовище Причорномор'я справляють шкідливі викиди, забруднення територій стічними водами і відходами промислових підприємств, стихійна забудова санаторно-курортних зон, нерегульований наплив неорганізованих рекреантів тощо. Природні ресурси курортно-рекреаційних зон зазнають величезного техногенного тиску, зумовленого функціонуванням промислових підприємств, комунального господарства, автомобільного та морського транспорту. Існуюча нині екологічна ситуація вкрай руйнівно впливає на стан джерел мінеральних вод та грязьових відкладів. Так, наприклад, відзначено пестицидне забруднення Одеського та Куяльницького родовищ мінеральних вод, лікувальні водоймища надмірно забруднені важкими металами, фенолами, нафтопродуктами; Ходжибейський лиман перетворився на резервуар міських стоків, внаслідок чого ропа його південної частини повністю втратила лікувальну цінність.

Антисанітарні умови підвищили загрозу різного роду захворювань, у тому числі шлунково-кишкових. У багатьох місцях відпочиваючим заборонено купатися, бо відзначається наявність хвороботворних бактерій у воді понад допустимі норми.

Будучи регіоном масового відпочинку й оздоровлення, Причорномор'я водночас має розвинену промисловість, там ведеться багатогалузеве сільське господавство. Внаслідок інтенсивного антропогенного впливу забруднюється повітря, грунт і вода, потерпає рослинний і тваринний світ, погіршується якість лікувальних факторів аж до повної їх деградації.

Суперечність між рекреаційною та господарською діяльністю людини слід радикально розв'язати, інакше будуть безповоротно втрачені рекреаційні ресурси усіх курортно-рекреаційних районів Причорномор'я. Уже сьогодні Чорне море певною мірою втратило свою привабливість для туристів через погіршення екологічного стану та з економічних причин.

За попередніми підрахунками, місткість санаторно-курортних і туристичних закладів Причорномор'я найближчим часом можна було б збільшити у 2-3 рази. Проте поглиблення економічної кризи, відсутність коштів і матеріальних ресурсів протягом останніх 7 років зумовили припинення реалізації більш як половини розроблених великих проектів.

Інші регіони

Поліська рекреаційна зона фактично закрита для масового відпочинку та оздоровлення через згубний вплив Чорнобиля. Відкритим для рекреаційної діяльності залишився лише Західно-Поліській туристсько-рекреаційний район з центром у Шацьку, де налічується 30 прісноводних озер. Тут найбільшу цінність мають водокліматичні та лісові ресурси. Це зона характеризується унікальними природними умовами і багатими рекреаційно-туристичними ресурсами, що в перспективі дозволить розвивати його як рекреаційно-туристичний комплекс. Ландшафти цього краю характеризуються неповторним поєднанням лісових масивів, природних і штучних водойм, різнотравних луків та пасовищ, різноманітним рослинним і тваринним світом. Полісся надзвичайно цікаве в етнографічному, історичному та архітектурному аспектах. Тому ідея природно-етнографічної рекреації набуває тут важливого значення. Унікальні рекреаційні комплекси можуть бути створені на базі Шацьких озер, озер Білого, Нобель, Овруцько-Кременецького кряжу та ін. На базі лісо-озерно-болотних комплексіс з багатою природною кормовою базою можуть бути створені великі мисливські господарства.

Великі перспективи для розвитку рекреації, туризму та спорту має Буковина. Хоча там можливості для санаторно-курортного господарства є значно меншими, але для розвитку туризму, зимових та літніх видів спорту досить великі. Втім, для того щоб підвищити природний імідж цього краю, треба подбати про його оздоровчі функції, естетичний зовнішній вигляд та більшу привабливість. Це можна зробити лише за рахунок підвищення місткості, ступеня заповідності, відновлення історичних, архітектурних, етнографічних пам'яток. Паралельно необхідно приступити до будівництва турбаз, спорткомплексів, прокладання пішохідних маршрутів і в першу чергу - розширити заповідний фонд Р. Іванух, В. Жученко. «Стратегічні проблеми розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України». Економіка України №1, 1997, с. 67.

Одже Україна має дуже сприятливі умови і багаті рекреаційно-туристські ресурси та для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. Унікальні ландшафти, чудові краєвиди, національні парки, заповідники та заказники, мінеральні і термальні води, грязеві джерела створюють усі передумови для формування в Україні високорозвинутого, індустріального, розрахованого навіть на найбільш вибагливих та заможних людей туристсько-рекреаційного комплексу.

РОЗДІЛ 3 ВИКОРИСТАННЯ У ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ГЕОГРАФІЇ

3.1 Місце туризму і краєзнавсва в системі шкільної освіти України

В Україні туристично-краєзнавча робота активізувалась у 20-х роках. З виникненням товариств і гуртків по вивченню свого краю в краєзнавчу роботу залучаються широкі маси трудящих. В цей час відкриваються шкільні екскурсійні станції. Поглибилась краєзнавча основа навчальних програм. З метою вивчення рідного краю велика увага приділялась організації та проведенню екскурсій.

У 50--60-х роках регулярно виходить краєзнавчий збірник «Краєзнавство в школі», ініціаторами створення якого і постійним редактором був проф. О. Т. Діброва.

Було видано серію книжок з географії кожної області. Проф. О. Т. Діброва випускає підручник з ' географії Української РСР. Головне управління геодезії та картографії видає навчальні карти областей.

Підвищенню ролі краєзнавства у навчальній і виховній роботі значно сприяв прийнятий у 1958 р. «Закон про зв'язок школи з життям». Виходячи з цього закону, у 1960 р. школи переходять на нові програми з географії, які будувалися на краєзнавчій основі. До краєзнавчої роботи поступово залучаються всі школи. До того ж, якщо раніше вивчення свого краю здійснювалося переважно в гуртках, котрі охоплювали невелику кількість учнів, то після прийняття закону ця робота урізноманітнюється, набирає нових форм, стає масовою. Особливо масовими і популярними стали туристські походи по рідному краю, експедиції та екскурсії. На краєзнавчому принципі все більше будується навчально-виховна робота з географії в школі.

При написанні багатотомної історії міст і сіл України у 60--70-х роках до краєзнавчої роботи залучається численний загін істориків та географів, а також кращих краєзнавців республіки.

Серед вчених-краєзнавців можна виділити праці методистів вищої школи та методистів-учителів. У 50-- 60-х роках з'являються праці М. Г. Русакова з методики краєзнавчих досліджень населених пунктів. У 70-х роках були опубліковані праці з методики організації краєзнавства М. Ю. Костриці, у 80-х роках-- з методики організації туристично-краєзнавчої роботи М. П. Крачило.

З метою активізації краєзнавчої роботи в Україні Українським географічним товариством проводиться перша краєзнавча конференція (1992 р.) на державному рівні.

Обов'язкове використання у викладанні географії та інших шкільних предметів місцевого краєзнавчого матеріалу тісно пов'язує позапрограмне краєзнавство (туристично-краєзнавчу роботу) з навчальним краєзнавством, зміст і характер якого визначається навчальною програмою, затвердженою Міністерством освіти України у 1992 р.

Шкільний туризм та екскурсії--позапрограмне краєзнавство, завдання і зміст якого відповідні плану виховної роботи школи. Школярі беруть участь у цій справі на добровільних засадах, під час подорожей та експедицій вони збирають краєзнавчий матеріал, проводять різноманітні спостереження за місцевими явищами і об'єктами.

Відвідування промислових і сільськогосподарських підприємств, будов, походи по рідному краю обов'язкові для учнів, передусім для старшокласників. Та навіть для 1 класу програма передбачає екскурсії за темами «Осінь» і «Весна», а також прогулянку довкола школи-- збирання природних матеріалів, які можна було б використати на уроках праці. У початкових класах учитель вперше знайомить учнів з природою і життям людей рідного краю. Вони набувають знань для розуміння і засвоєння курсу природознавства та для наступного вивчення географії.

Чим більше діти побачать своїми очима і глибше відчують, тим багатшими будуть їх географічні уявлення. Ось чому рекомендується в початкових класах частіше проводити екскурсії в природу і на виробництво.

Програма з географії для 5--9 класів передбачає систематичне проведення як в урочний, так і в поза-урочний час практичних робіт у природі, виконання яких забезпечує вироблення в учнів практичних умінь і навичок. Цьому великою мірою сприяють екскурсії в природу, в процесі яких учні проводять знімання території, метеорологічні, гідрологічні, геоморфологічні, фенологічні та інші спостереження, дослідження грунтів тощо. На екскурсіях, які проводять згідно з вимогами програми в кожному класі, школярі здобувають конкретні знання про свій рідний край, відповідно накопичуючи краєзнавчий матеріал для кращого розуміння і засвоєння географічних закономірностей.

Тут доречно буде нагадати, що пізнавальні інтереси учнів 5--8 класів ще не досить диференційовані, а навички самостійної пізнавальної діяльності не стійкі, тому доцільно застосовувати такі форми навчально-виховної роботи, які б не вимагали від учня значних зусиль і витрат часу.

Залежно від спрямованості, змісту й характеру пізнавальних операцій туристично-краєзнавчу роботу можна поділити на такі види: пізнавальна, дослідницька, практична (прикладна).

Пізнавальна діяльність учнів пов'язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістю цього виду туристично-краєзнавчої роботи є те, що в процесі її учні здобувають знання з безпосереднього оточення.

Така діяльність розвиває інтерес дітей до туристично-краєзнавчої роботи, формує позитивне ставлення до різних сторін життя.

Дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну роботу. Це науковий пошук, відкриття раніше невідомих фактів. У дослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність учнів, вміння їх самостійно здобувати знання.

Творчий пошук ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральних якостей особистості. Кожний учасник подорожі, експедиції або екскурсії під керівництвом учителя може проводити спостереження та елементарні наукові дослідження. Це підвищує увагу учнів до об'єктів дослідження, сприяє активізації розумової діяльності дітей.

Практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Вона формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання на переконання, а здобуті результати ставить на службу практиці державного будівництва. В процесі практичної діяльності завдяки єдності емоційних і прикладних чинників інтенсивно формується світогляд.

3.2 Туризм і міжпредметні зв`язки географії

Набуті на екскурсіях і в туристських походах знання сприяють формуванню географічних понять. Матеріал, зібраний під час екскурсій і туристських походів, можна використати як ілюстрації на уроках. Маючи уявлення про географію рідного краю, легше засвоювати географію своєї країни, а також зарубіжних країн.

Використовуючи результати спостережень, туристських походів та екскурсій на уроках для формування географічних понять на базі реальних уявлень, вчитель у такий спосіб усуває абстрактність географічних понять і уникає механічного їх засвоєння учнями.

У шкільній географії чимало понять, які можна добре засвоїти лише на основі вивчення краєзнавчого матеріалу в реальній ситуації на місцевості (наприклад, вивчення геологічного і ґрунтового розрізу, будови долин, визначення витрат води річки). Спираючись на конкретні достовірні знання, здобуті в походах та на екскурсіях, школярі розширюють і поглиблюють свої уявлення до розуміння співвідношень і взаємозв'язків між окремими компонентами географічного середовища, іншими словами, засвоюють наукові основи географічних закономірностей. Завдяки цьому викладання географії в школі будується на пізнанні реальної дійсності, а не на абстрактних «словесних» схемах.

Враховуючи велике теоретичне і практичне значення туристично-краєзнавчої роботи у викладанні географії, вчитель повинен займатися нею повсякденно і безперервно, і не час від часу та ще й з обмеженою кількістю учнів. Під час екскурсій і походів учні на конкретних прикладах переконуються у практичному значенні географічних знань і досліджень для господарської діяльності людини. Вони вчаться орієнтуватися на місцевості, вимірювати відстані та'знімати план місцевості, визначати швидкість течії річки, витрати її води та енергетичну потужність, збирати зразки гірських порід і грунтів, розрізняти сільськогосподарські культури, породи дерев, розпізнавати корисні копалини, працювати з фото- та кінокамерами, надавати першу допомогу потерпілому товаришу тощо.

Отже, походи та екскурсії дають дітям нові практичні навички, конче потрібні у житті.

Практичні уміння, набуті школярами під час екскурсій та походів, сприяють вивченню складних для засвоєння тем, наприклад «План і карта». Знання учнів з географії стають міцнішими, грунтуючись на більшій кількості асоціативних зв'язків. Як правило, учасники туристських походів виявляють більшу .активність порівняно з іншими учнями. Учні старших класів, зокрема, можуть брати активну участь у складанні атласу свого району. Такий атлас є чудовим посібником на уроках, він стане у пригоді і господарським організаціям, краєзнавцям району.

Для поглиблення інтересу дітей до географії вчитель повинен пов'язувати відомості, одержані під час екскурсій і туристських походів, з навчальною програмою.

Очевидно, немає навчальних предметів середньої школи, які не були б так чи інакше пов'язані з туристсько-краєзнавчою роботою. Проте, на жаль, ще далеко не скрізь повністю використовуються надзвичайно сприятливі, практично безмежні можливості, що їх відкриває туристично-краєзнавча робота для встановлення міжпредметних зв'язків у процесі навчання школярів. Як правило, організаторами і керівниками туристських заходів у школі найчастіше є вчителі географії, історії, фізкультури, біології, літератури. За таких умов важко уникнути однобічної спрямованості туристських походів. Географ намагається насамперед ознайомити дітей з географічними об'єктами, історика цікавлять події минулих епох та залишки матеріальної культури, біолога -- рослинний і тваринний світ. Виділені кошти, час і енергія вчителів та учнів використовуються не досить ефективно. Тому важливо, щоб у підготовці, організації та керівництві туристськими подорожами брали участь усі або ж принаймні більшість учителів-предметників.

Найчастіше пов'язані з туристично-краєзнавчою роботою навчальні програми з географії, історії, біології. Однак туристські подорожі та екскурсії значною мірою можуть також сприяти поглибленню знань з фізики, математики, астрономії, хімії, літератури та інших предметів.

Найтісніші зв'язки в процесі туристично-краєзнавчої роботи встановлюються між географією та історією. Будь-яке географічне дослідження проводиться в історичному плані. Жодна географічна, а особливо економіко-географічна характеристика не матиме наукової цінності, якщо вона не грунтується на історичному підході. З одного боку, поряд з географічними дослідженнями під час туристських подорожей юних туристів знайомлять з історичними подіями та об'єктами. З іншого боку, вивчаючи історію району туристської подорожі, не можна не цікавитися його географією.

За завданням учителя біології юні дослідники можуть проводити ботанічні, зоологічні та фенологічні . спостереження, збирати гербарій, колекції комах тощо.

Учителі фізики можуть давати юним туристам такі завдання: вимірювати температуру різних природних тіл навколишнього середовища, визначати відносну вологість повітря, точки роси, вимірювати атмосферний тиск повітря та спостерігати за його змінами залежно від висоти місцевості, визначати глибину природних і штучних пустот за допомогою кинутого предмета (за формулою вільного падіння тіла), обчислювати швидкість звуку за луною, вимірювати глибину річки, ширину її русла і швидкість течії для визначення потужності гідроелектростанції, що можна на ній побудувати, тощо.

Учитель математики згідно з навчальною програмою може дати юним туристам такі завдання: виміряти і визначити за допомогою вимірювальних приладів і способом окомірного знімання відстані та площі на місцевості, визначити за допомогою простих приладів та на око висоти окремих об'єктів, крутизну схилів у горах, дальність видимого горизонту, швидкості руху природних об'єктів та машин, обчислити масу дерев та ін. Не менш важливі різні розрахунки, пов'язані з виробництвом.

Навчальною програмою з астрономії також передбачено цілий ряд спостережень і практичних вправ, які можна успішно виконати під час туристських подорожей: визначення положень світил на небесній сфе-24

рі, географічних координат місцевості та азимутів на земній поверхні, вимірювання часу і т. п.

Організовуючи подорож або екскурсію, учитель географії повинен подивитися навчальну програму з хімії, якою передбачено виробничі екскурсії на відповідні підприємства та ознайомлення з технологією їх виробництв. Дослідження грунтів дає добрі результати за умови застосування знань з хімії та біології.

Вчителі літератури ставлять перед юними слідопитами завдання збирати фольклорний матеріал та ознайомитися з визначними місцями, пов'язаними з життям і творчістю відомих діячів літератури і мистецтва. Часом великий інтерес для вчителів мови та літератури становлять щоденники й звіти юних туристів. У них педагоги можуть знайти зразки і виявити перші кроки літературної творчості своїх вихованців.

Виходячи із значення туристично-краєзнавчої роботи для поглиблення знань з різних навчальних предметів шкільної програми, доцільно, на нашу думку, щоб кожний учитель брав активну участь у підготовці, організації і проведенні подорожей з учнями, сприяючи таким чином зміцненню міжпредметних зв'язків. Організуючою ланкою у цьому процесі повинні бути вчителі географії, які в основному непогано обізнані з методикою туристично-краєзнавчої роботи, нерідко краще за інших учителів знають рідний край і, виходячи з самого змісту свого предмета, найчастіше простежують у процесі викладання матеріалу з географії міжпредметні зв'язки. М. М. Баранський підкреслював, що центральною фігурою в організації краєзнавчої справи у школі є, як правило, вчитель географії, бо він найбільше в цій справі зацікавлений, а здобута ним географічна освіта, яка охоплює пізнання і природи, і населення, і господарства в географічному розрізі, дає для знань краєзнавством найбільше передумов, навчаючи підмічати, виявляти, обґрунтовувати і пояснювати географічну специфіку, тобто місцеві особливості у природі, населенні, господарстві (Бара н-ский Н. Н. Методика преподавания зкономической географии.-- М.: Учпедгиз, 1960.-- С. 14). Тому за-згодою інших педагогів-предметників учителям географії належить право вибору марштурів подорожей.

Розробляючи проекти маршрутів подорожей, учителі враховують по можливості весь комплекс міжпредметних зв'язків. При цьому вони одержують від інших учителів відомості про те, який конкретно навчальний матеріал у тому чи іншому класі може бути пов'язаний з подорожами. З проектом розробленого маршруту подорожі повинні ознайомитися всі зацікавлені вчителі, вносячи до нього відповідні доповнення. Після цього проект подорожі в обов'язковому порядку обговорюється і затверджується на засіданні педагогічної ради школи.

На педагогічній раді затверджуються і керівники туристської подорожі. Перед виходом на маршрут вчителі, які не беруть у подорожі з учнями безпосередньої участі, дають керівникам конкретні завдання для учнів, рекомендації щодо їх виконання, проводять з учасниками турпоходу групові та індивідуальні консультації. Всі ці заходи є невід'ємною частиною підготовчої стадії будь-якої туристської подорожі. Підготовчий період обов'язково передбачає поряд з підготовкою туристського спорядження і підготовку обладнання, необхідного для виконання завдань, поставлених перед юними туристами-краєзнавцями.

Отже, враховуючи велике теоретичне і практичне значення туристично-краєзнавчої роботи у викладанні географії, вчитель повинен займатися нею повсякденно і безперервно, і не час від часу та ще й з обмеженою кількістю учнів.

ВИСНОВКИ

За обсягом діяльності туризм посідає третє місце в світі після торгівлі нафтою, нафтопродуктами та автомобілями, і, за припущеннями ВТО, має всі шанси вийти на перше місце. У туризмі зайнятий кожний шістнадцятий працюючий на Землі. Майже в половині країн світу туризм - одна з найважливіших галузей господарства, важлива стаття надходжень до державного бюджету.

Проведені дослідження показали, що об'єктивно Україна має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів.

За результатами аналізу ситуації в туристичній галузі України, побудовано карту туристсько-рекреаційних ресурсів; виявлено значну диспропорцію в розподілі та використанні туристсько-рекреаційних ресурсів, що пов`язано, насамперед, з соціально-економічними та природними чинниками; визначено забезпеченність кожної з областей туристсько-рекреаційними ресурсами; запропоновано перспективи розвитку туристської галузі України по регіонам; охарактерізовано проблеми розвитку туристської галузі.

Для подальшого покращення ситуації у туристській галузі необхідно:

- покращити інфраструктуру в регіонах;

- зменшети або регламентувати туристське навантаження на Азово-Причорноморський район;

- вжити відповідних заходів щодо повного використання туристсько-рекреаційного потенціалу Карпат а також Волинської, Рівненьської, Чернігівської областей;

- залучати інвесторів в туристичну галузь;

Так, на сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації.Спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати на відновлення туристичних об'єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.

Уподальшому планується:

- дослідити туристсько-рекреаційний потенціал Харківської області;

- розробити рекомендації по впровадженню нових форм туризму на Харківщині;

- дати оцінку туристсько-рекреаційному потенціалу Харківської області.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про туризм: Закон України від 15.09.95 № 324/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31. - Ст. 241. - С. 705-717.

2. Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні: Інформ.-аналіт. матеріал до парламентських слухань/В. І. Цибух, Г. П. Науменко, В. К. Федор-ченко та ін. - К.: Вид-во «КІТЕП», 2000. - 87 с.

3. О мерах по развитию туризма и экскурсий в стране: Постановление ЦК КПСС, Совета Министров СССР й ВЦСПС от 30.05.1969 // Вопросы идеологической работы КПСС: Сб. важнейших решений КПСС (1965-1972 гг.). - М Политиздат, 1973. - С. 207-213.

4. О дальнейшем развитии и совершенствовании туристско-экскурсионного дела в стране: Постановление ЦК КПСС, Совета Министров СССР й ВЦСПС от 31.10.80 // Вопросы идеологической работы КПСС: С6. важнейших решений КПСС (1973-1983 гг.). - М.: Политиздат, 1984. - С. 328-339.

5. О мерах по развитию туризма и совершенствованию туристско-экскурсионного обслуживания населення в стране в 1986-1990 гг. и на период до 2000 года: Постановление ЦК КПСС, Совета Министров СССР, ВЦСПС й ЦК ВЛКСМ от 18.07.85 // Правда. - 1985. - 19 июля.

6. Положення про єдину мережу екскурсійно-виставочно-музейних установ УРСР. 1922 р. - ЦДАВО, ф. 166,оп. 2, спр. 884, арк. 18-22.

7. Утворення Українського мішаного пайового екскурсійного товариства (УМПЕТ). - ЦДАВО, ф. 8, оп. 5, спр. 249, арк. 20-21.

8. Положення про екскурсійно-виставочну роботу в УРСР (1928 р.). -- ЦДАВО, ф. 166, оп. 7, спр. 655, арк. 90-91.

9. Про організацію Всеукраїнського товариства пролетарського туризму та реорганізацію УМПЕТ: Рішення РНК УРСР від 24.06.30. - ЦДАВО, ф. 1, оп. 5, спр. 93, арк. 66 -- 67.

10. О мерах по обеспечению ввода в эксплуатацию гостиницы «Интурист» в городе Києве: Постановление Совета народних комиссаров УССР й Центрального КомитетаКП(б)Уот04.03.44№ 160. - ДАМК, ф. Р-1, оп. З, спр. 5, арк. 113-114.

11. О виполнении постановления СНК УССР й ЦК КП(б)У от 11.11.44 № 63 «О восстановлении гостиничного фонда г. Киева и о приведений в санитарное состояние существующих гостиниц»: Постановление Совета Народных Комиссаров Украинской ССР от 21.07.44 № 832. - ДАМК, ф. Р-1,оп. З, спр. 7, арк. 135-136.

12. Про переіменування готелів м. Києва: Рішення Виконкому Київської Міської Ради депутатів трудящих від 24.11.44 № 278/12. - ДАМК, ф. Р-1, оп. 4, спр. 37, арк. 42.

13. Про стан та експлуатацію комунальних готелів м. Києва: Рішення Виконкому Київської Міської Ради депутатів трудящих від 04.11.46 № 276/3.- ДАМК, ф. Р-1, оп. 4, спр. 138, арк. 139-140.

14. Сборник нормативних актов по вопросам иностранного туризма в СССР. -М.: Междунар. отношения, 1969. -- 764 с.

15. Сборник нормативних актов по вопросам иностранного туризма в СССР.- М.: Ин-т повышения квалификации Госкоминтуриста СССР, 1988. -- Ч. II. -596с.

16.Абуков А. X. Туризм на новом этапе: социальные аспекти развития туризма в СССР. - М.: Профиздат, 1983. - 294 с.

17. Абуков А. X. Туризм и завтра. Туристско-экскурсионная работа профсоюзов. -- М.: Профиздат, 1987. --272 с.

18.Ананьев М. А. Международний туризм и его развитие после II мировой войны -- М.: Внешторгиздат, 1966. - 52 с.

19. Ананьев М. А. География международного туризма.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. - 298 с.

20. Готелі та інші місця для короткотермінового проживання: Стат. бюл. -- К.: Держкомстат України, 2001. -- 77 с.

21. Григорович-Барський В. Мандри по Святих Місцях Сходу з 1723 по 1747 рік. -К.: Основи, 2000. - 768с.

22. Дворниченко В. В. Развитие туризма в СССР в 1917 -- 1983 гг. -- М.: Турист, 1985. - 86 с.

23. З історії вітчизняного туризму: 36. наук. ст. -- К.: ФПУ, Ін-т туризму, 1997. -280 с.

24. Заставний Ф. Д. Географія України. -- Л.: Світ, 1994. -- 472 с.

25. Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. / Голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1967 - 1974. - Т. 1 - 26.

26. Історія України: Навч. посіб. / За ред. В. А. Смолія. -- К.: Альтернативи, 1997. - 424 с.

27. Квартальнов В. А., Федорченко В. К. Орбитн «Спутника»: Из истории молодежного туризма. -- К.: Молодь, 1987. --152 с.

28. Квартальнов В. А., Федорченко В. К. Туризм социальный: история и современность. -- К.: Вища шк.,1989. -- 342 с.

29. Крючков А. А. История международного и отечественного туризма. -- М.: НОУ «Луч», 1999. - 94с.

30. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича» / Г. П. Науменко, С. В. Грибанова, О. П. Дорошкотаін. -- К., 1998. -401 с.

31. Наукові записки КІТЕП: Щорічник. -- К.: Укр. центр духовної культури, 2001. - Вип. 1. - 396с.

32. Наукові записки КІТЕП: Щорічник. -- К.: Знання України, 2002. -- Вип. 2. -339с.

33. Немоляева М. А., Ходорков Л. Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. -- М.: Междунар. отношения, 1985. -- 176с.

34..Павлов С. В., Мезенцев К. В., Любіцева О. О. Географія релігій: Навч. посіб. для студ. геогр. і філос. ф-тів вищ. навч. закл. -- К.: АртЕк, 1999. -504с.

35.Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. - М.: Финансы и статистика, 2000.-135с.

36. Політологія. Наука про політику: Підручник / За заг. ред. В. Г. Кременя,

37.Пузаков Е.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. - М.: Экспертное бюро-М, 1997.-213с.

38. Розвиток туризму в Україні: Проблеми і перспективи: 36. наук. ст. -- К.: ІВЦ «Слав'ян. діалог», 1995. -- 244 с.

М. І. Горлача. -- X.: Друкар, центр «Єдинорог», 2001. -- 640с.

39. Січинський В. Ю. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. -- К.: Довіра, 1992. - 255 с.

40. Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. -- К.: Либідь, 1999. - 976 с.

41.Статистичний щорічник України за 2000 рік: Довід, вид. / За ред. О. Г. Осаулен-ка. - К.: Техніка, 2000. - 595 с.

42. Толочко П. Київська Русь. -- К.: Абрис, 1996. -- 360 с.

43. Труди комиссии по организации екскурсій для учащих й учащихся средних учебных заведеній / Под общ. ред. окружного инспектора В.Й. Комарницкого. - М., 1911.

44. Туризм в Україні - 2000 : Стат. бюл. - К.: Держкоммолодьспорттуризму, 2001. -- 44с.

45. Туристично-краєзнавчі дослідження. -- К.: ФПУ, Інститут туризму, 1998.- Вип. 1, ч. 2. - 360 с.

46.Туризм у XXI столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 10--11 жовт. 2001 р. -- К.: Вид-во «КІТЕП», 2001. - 235с.

47. Усыскин Г. С. Очерки истории российского туризма. -- СПб.: Издат. торг, дом «Герда», 2000. - 218 с.

48. Уніфіковані технології готельних послуг / За ред. В. К. Федорченка. -- К.: Вища шк., 2001. - 237 с.

49. Федорченко В. К. Гостиничный й ресторанний бизнес: история й перспективи // Гостиничньїй й ресторанний бизнес. -- 2001. -- № 1. -- С. 16--19; № 2. - С. 29-34; № 3. - С. 16-21.

50. Федорченко В. К. Туризм на пороге XXI века// Гостиничньїй бизнес. -- 2000. -- № 1. - С. 6-11.

51. Федорченко В. К., Мініч І. М. Туристський словник-довідник. -- К.: Дніпро,

2000. - 160 с.

52. Філософія і культурологія туризму: 36. наук. ст. -- К.: Вид-во «КІТЕП»,2001. - 137 с.

53. Цибух В.І “Туризм в Україні” // “Економіст”, №6 (June) 2000 р., с.34-35

54. Цибух В. І. Туризм -- це добробут в нашому домі // Гостиничный бизнес.- 2000. - № 1 - С. 6-8.

55. Цибух В. І. Туризм в Україні на зламі тисячоліть // 6 континентів. -- 2000. -№ 5. - С. 3.

56. Энциклопедия туриста / Редкол.: Е. Й. Тамм (гл. ред.) и др. -- М.: БРЗ, 1993. - 607с.

57.Юрківський В.М. Країни світу: довідник. - К.: Либідь, 1999.-230с.

58. www.rada.kiev.ua

59. www.tour.com.ua

60. www.world-tourism.org

61. www.yandex.ru

Размещено на Allbest.ru