1.1 Вплив анатомо-фізіологічних особливостей організму юних футболістів на їх фізичний розвиток

Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років. До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша. Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років [16].

Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються у дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.

Прогресивний природний розвиток прудкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення прудкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку. Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів прудкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних) [20].

Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі. Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те, що найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості [18].

Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців - до 15 років. Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись. Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років.

Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то учні можуть втратити здатність до удосконалення цієї якості. У ці періоди легко формуються рухові вміння і навички, прогресує сама здатність набувати щораз нові і нові вміння та перебудовувати їх.

Термін «фізична якість» віддзеркалює рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки. Отже, фізичні якості - це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішне виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великими зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. У спеціальній літературі можна зустріти терміни «фізичні якості», «рухові якості» або «фізичні можливості». Ними позначаються окремі сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як рівнозначні. Для подальшого розгляду фізичних якостей є потреба з'ясувати ще два терміни: «розвиток фізичних якостей» та «виховання фізичних якостей». Різні автори відстоюють той чи інший варіант, маючи на увазі одні і ті ж процеси. Певно, ми не відійдемо далеко від істини, якщо під терміном «розвиток» будемо мати на увазі зміни в показниках фізичної якості, що викликані запрограмованим природою шляхом. Термін «виховання фізичних якостей» свідчить про зміни, причиною яких є спеціальне втручання, цілеспрямована робота з прогнозом результатів. Тобто, виховання є процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її вдосконалення. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Термін «сенситивний» увійшов у спеціальну літературу і тому повинен бути знайомим майбутнім фахівцям оскільки означає особливо чутливі або «сенситивні» періоди стосовно розвитку фізичних якостей. Навчання вправ та виховання фізичних якостей - дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного виховання. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв'язок, який у спортивній літературі прийнято називати «переносом». Перенос може бути позитивним, якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої, або негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м'язів, які піддаються розтягуванню [10].

Розвиток загальної витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м'язів. Водночас у висококваліфікованих спринтерів може спостерігатись навіть зворотний зв'язок, тобто зростання сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може негативно вплинути на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотній зв'язок проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю. Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв'язок між фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої зрілості.

При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тіснішими позитивний взаємозв'язок між ними, і навпаки. Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на іншу або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки [17].

Нарешті позитивний перенос спостерігається з однієї групи м'язів на іншу Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45». переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правої і чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м'язів симетричної» нетренованого боку.

За результатами досліджень Никитюк Б.А., виявлено, що з віком спостерігається тенденція до збільшення числа дітей, що володіють здатністю до більш високої точності відтворення рухових актів за показниками простору та часу, як свідчать наведені в табл. 1.1. дані [25].

Таблиця 1.1. Співвідношення кількості учнів з високою та низькою точністю відтворення рухів у віці 10 - 14 років

Якщо порівнювати ці показники у дітей, що займаються спортом та їх однолітками, що не займаються спортом, то можна спостерігати, що тенденції розвитку координаційних здатностей подібні. А серед дітей, що не займаються спортом до 14 років у порівнянні з їхніми однолітками менша кількість дітей здатних з високою точністю відтворювати рухи (на 5%) і більше дітей з низькими координаційними здатностями (18,3%).

З огляду на загальне положення, що річний зріст понад 5% є істотним, можна прийняти, що вік 10 - 14 років є найбільш чутливим у розвитку координаційних здатностей у школярів [15].

Позитивний вплив систематичних занять спортивними іграми, зокрема футболом, на організм людини науково доведено. У спорті тотальні розміри тіла є однією з умов досягнення максимального результату та одним з основних критеріїв спортивного відбору. Будучи одним з критеріїв оцінки стану здоров'я фізичний розвиток відображає зміни які відбуваються в соціальних, економічних, екологічних, і гігієнічних умовах життя дітей і підлітків.

Вивчення фізичного розвитку дітей і підлітків, що систематично займаються спортом має велике значення тому, що дозволяє вирішувати питання спортивного відбору, здійснювати контроль за розвитком організму, обсягом та інтенсивністю навантажень.

Згідно із даними Перепелиця П.Є. аналіз довжини тіла показав, що з віком вона збільшується як у нетренованих школярів так і у юних спортсменів, що займаються футболом. Статистично значимі прирости у спортсменів відмічали в 12, 13, 14, 15 і 17 років, у нетренованих - в 12, 13, 14, 15 і 16 років. Загальний приріст довжини тіла з 11 до 17 років у футболістів становив 40,4 см, у нетренованих - 35,5 см. Збільшення довжини тіла з віком відбувається нерівномірно. У футболістів спостерігаються три періоди інтенсивного приросту - з 11 до 12 років (4,9%), з 13 до 14 років (5,9%) і з 14 до 15 років (7,5%). У нетренованих виявлена подібна тенденція вікової динаміки довжини тіла. Періоди найбільшого приросту відмічали з 11 до 12 років (5,8%), з 13 до 14 років (6,0%) і з 14 до 15 років (4,3%) [24].

1.2 Особливості кардіо-респіраторної системи у юних футболістів

Розвиток і вдосконалення рухової системи дітей є одночасно розвитком і удосконаленням їх життєво важливих систем: нервовою, сердечно - судинною, дихальної, обміну речовин і так далі. На кожному віковому етапі рухова активність юних футболістів забезпечується рівнем функціональної зрілості організму. Численні дослідження свідчать про наявність взаємозв'язку рівня рухової активності дітей з показниками, що характеризують розвиток організму [8].

У міру зростання і розвитку дитини удосконалюється і його дихальний апарат. На глибину вдиху роблять вплив вікові особливості властивостей легеневої тканини. Чим молодше дитина, тим більше еластичність і менше розтяжність легеневої тканини. Крім того, розтяжність легеневої тканини тим менше, чим менше життєва ємкість легенів, а життєва ємкість легенів тим менше, чим молодше дитина.

Дихання у дітей часте і поверхневе. Легенева тканина мало розтяжима, грудна клітка зберігає ще полосовидну форму і має малу екскурсію, а дихальні м'язи слабкі. Все це утрудняє зовнішнє дихання, підвищує енерговитрати на виконання вдиху і зменшує глибину дихання. У цьому шкільному віці дихальний об'єм поступово збільшується, але все, же помітно відстає від дорослого. Частота дихання у дітей підвищена. Вона поступово знижується з віком. Через високу збудливість дітей частота дихання надзвичайно легко наростає при дії фізичних навантажень, емоційних спалахах, підвищенні температури і інших діях. Дихання часто виявляється неритмічним, з'являються затримки дихання. Тривалість ітримки дихання у дітей невелика, оскільки у них дуже висока швидкість обміну речовин, велика потреба в кисні і низька адаптація до аеробних умов. У дітей дуже швидко знижується зміст 90 - 92% у крові затримка дихання припиняється (у дорослих 80 - 85%) [30].

У дітей, кількість крові відносна більше, ніж у дорослих. Це біологічно обумовлено. Кров своїми функціями забезпечує протікання обміну речовин в клітках і тканинах. Напруженість обмінних процесів у дітей вища, особливо в ранньому віці і в періоди фізіологічного прискорення зростання. Частота серцевого ритму у дітей більша, ніж у дорослих. ЧСС у дітей більш схильна до, іиву зовнішніх дій: фізичних вправ, емоційної напруги і так далі кров'яний тиск у дітей нижчий, ніж у дорослих, а швидкість кровообігу вища. У 12-14 років артеріальний тиск дитини складає близько 93 103 мм рт. ст. (максимальне), 62 (мінімальне). [1].

Виражене в цьому віковому періоді переважання впливів на серці обумовлює високу частоту серцевих скорочень в стані спокою. Величина ЧСС дуже лабільна, легко змінюється при будь-яких зовнішніх роздратуваннях (при переляку, різних емоціях, фізичних і дієвих навантаженнях і іншого). Вплив парасимпатичного (блукаючого) нерва на серці вельми велике завдяки чому відбувається зниження ЧСС в стані спокою.

Зростання серця відстає від зростання організму, якщо дитина не займається фізичними вправами [26].

1.3 Види навантажень в футболі

Неоднозначність у підходах до змісту тренувального процесу футболістів визначає той факт, що більшість наявних у літературі рекомендацій з основ методики підготовки базується на особистому тренерському досвіді. Такими публікаціями, що зробили помітний вплив на формування сучасної системи тренування у футболі, з'явилися роботи К.І. Бескова, А.Ф. Бишовца, В.В. Лобановського, Ю.А. Морозова.

Згодом поряд із працями, заснованими на досвіді тренерської діяльності фахівців, з'являються роботи, що базуються на експериментальних дослідженнях.

Велика кількість робіт присвячена питанням вікової динаміки фізичних якостей дітей, підлітків і юнаків, що систематично займається футболом.

Відомо, що для досягнення необхідних рівнів підготовленості футболістів однією з головних умов є вміння правильне підбирати, використати, контролювати й коректувати тренувальні навантаження.

Проблемам систематизації, планування, класифікації та контролю навантажень присвячено багато робіт вітчизняних і закордонних авторів. З них найбільш фундаментальними є праці Л.П. Матвєєва, В.П. Філіна, В.Н. Платонова, М.А. Годика, Ю.В. Верхошанського, Ю.Д. Желєзняка.

Навантаження прийнято класифікувати по величині, спрямованості, координаційній складності, за принципом відповідності змагальній вправі, приналежності до того або іншого структурного утворення тренувального процесу. Таким чином, даними компонентами визначається спрямованість і інтенсивність адаптаційних процесів в організмі що займаються. По величині розрізняють: малі, помірні (середні), субмаксимальні (навколопредельні) і максимальні (граничні) навантаження. По характері навантаження класифікують на тренувальні та змагальні, специфічні та неспецифічні.

По спрямованості виділяють наступні види [9]:

а) як впливають на вдосконалювання окремих рухових умінь і навичок або фізичних якостей (на розвиток швидкості, спритності, витривалості, швидкісно-силових якостей, гнучкості, сили);

б) по впливі на той або інший фізіологічний механізм (аеробний, анаеробний, аеробно-анаеробний).

По координаційній складності навантаження підрозділяють на дві групи:

а) виконувані у звичайних, стереотипних умовах і не потребуючої особливої концентрації й мобілізації;

б) виконувані в ускладнених, з погляду координаційних рухів високої точності, умовах.

За принципом відповідності тренувальних навантажень змагальній вправі всі засоби підготовки диференціюються на специфічні й неспецифічні.

Про величину навантаження можна судити по показниках внутрішніх і зовнішньої її сторін. Сучасні дослідження показали, що лише інтеграція цих двох компонентів подає повну інформацію про величину навантаження. Зовнішню сторону навантаження характеризують її обсяг і інтенсивність. Обсяг проробленої роботи звичайно вимірюють у кілометрах, годинах, кілограмах, кількості тренувальних занять і змагальних стартів. Інтенсивність - швидкістю виконання вправ, темпом рухів, часом подолання дистанцій, величиною обтяжень. Найчастіше для того, щоб показати, якої величини навантаження необхідно виконати, указують, яку ступінь зусиль потрібно розвити в даній вправі - у відсотках. Наприклад, біг 5x30 м з веденням м'яча, швидкість руху - 90% від максимальної.

Проте, більш повну характеристику навантаження одержують по відповідній реакції організму з на виконану роботу - це і є внутрішня сторона. При одержанні даних у цьому випадку необхідно враховувати інформацію як про термінові (безпосередньо під час або відразу ж після виконання вправи) реакціях організму на навантаження; так і про зміни, що проходять на тлі відновлення, після нього, про характер і тривалість самого відновлення. Показники, що дають інформацію про роботу функціональних систем організму, дуже різноманітна: частота серцевих скорочень, подиху; показники споживання 02, вентиляції легенів; кількість і швидкість нагромадження лактату в крові; дані електрокардіографії, енцефалографії, біоелектричної активності м'язів, кислотно-лужного рівноваги; активність ОВР в організмі, швидкість і рухливість нервових процесів, запаси глікогену й ін.

Збільшення інтенсивності й обсягу тренувальних навантажень приводить до бажаних змін у функціональному стані що займаються, але лише за певних умов. Тут необхідно керуватися принципом поступовості й хвилеподібності навантажень.

Ступінь впливу навантаження регламентується її особливостями й порядком застосування наступних складових: інтенсивності виконання, тривалості відпочинку й часу виконання вправи, кількості вправ в одному комплексі, занятті, мікроциклі й т.д.

В.П. Филіним і В.Е. Нагорним була розроблена система класифікації навантажень (на малі, середні, більші), заснована на реєстрації відповідних реакцій організму на виконану роботу, а саме - на тривалості строків відновлення. Цими вченими визначені наступні границі: мале навантаження - строк відновлення спортивної працездатності 4-6 годин; середнє навантаження - строк відновлення - до 24 годин; більше навантаження - строк відновлення - до двох і більше доби [16].

Оцінку тренувальних навантажень у спортивних іграх V.Bіlek, P. Pergel бачать у класифікації їх по величині, спрямованості й спеціалізованості.

Л.Р. Айрапетянц затверджує, що на відміну від дорослих кваліфікованих гравців, тренувальні навантаження юних спортсменів у спортивних іграх можна розділити на три основні групи:

1) вправи, спрямовані на освоєння техніки основних ігрових прийомів;

2) вправи, що сприяють навчанню гравців взаємодії один з одним (основи індивідуальної й групової тактики);

3) вправи, що підвищують рівень фізичної підготовленості. Деякі фахівці думають, що у футболі пріоритет у класифікації навантажень повинен належати їхній градації по спеціалізованості та координаційної складності.

Так, у програмі по футболі України чітко визначається та кількість часу (у відсотках від усього часу практичних занять), що повинне приділятися на цілеспрямоване вдосконалювання специфічних координаційних здатностей у тижневому циклі тренування (включаючи заняття по вихованню спеціальної спритності).

Разом з тим необхідно відзначити, що ряд авторитетних учених уважають неприпустимим виділяти в класифікації навантажень пріоритетні компоненти, а для оцінки навантаження тренувального заняття (або циклу занять) пропонують рівною мірою використати як «зовнішню», так і «внутрішню» сторони навантаження. Тільки такий підхід може привести до оптимізації тренувального процесу й удосконалюванню всіх сторін підготовленості футболістів [24].

В футболі можна класифікувати навантаження за спрямованістю фізіологічної дії (табл. 1.1.).

До 1-ї зони належать навантаження з максимальною і близькою до неї інтенсивністю анаеробної спрямованості:

- прискорення, пов'язані з виходом на вільне місце;

- ривки до нейтрального м'яча, повернення гравця із зони нападу в зону захисту;

- човникові дії.

Таблиця 1.1

З такою інтенсивністю гравець долає за один матч 600-800 м, витрачаючи при цьому 310-435 с із загального ігрового часу.

2-га зона включає навантаження великої інтенсивності змішаної аеробно-анаеробної спрямованості (робочі переміщення);

- вихід на вільне місце під час тактичного маневру;

- ведення м'яча, обведення;

- відбір м'яча.

З такою інтенсивністю гравець долає за один матч 1500-2400 м, витрачаючи при цьому 920-1140 с із загального ігрового часу.

3-тя зона включає навантаження помірної інтенсивності аеробної спрямованості:

- переміщення по майданчику, не пов'язані з прискореннями, з незначною роботою ніг;

- виконання техніко-тактичних дій з незначним переміщенням;

- простої.

З такою інтенсивністю гравці долають за один матч 900-1700 м, витрачаючи при цьому 630-730 с із загального ігрового часу [19].

Розвиток і вдосконалення рухової системи дітей є одночасно розвитком і удосконаленням їх життєво важливих систем, особливо кардіо-респіраторної. На кожному віковому етапі рухова активність юних футболістів забезпечується рівнем функціональної зрілості організму. Численні дослідження свідчать про наявність взаємозв'язку рівня рухової активності дітей з показниками, що характеризують розвиток організму.

У міру зростання і розвитку юного футболіста удосконалюється і його дихальний апарат. На глибину вдиху роблять вплив вікові особливості властивостей легеневої тканини. Чим молодше дитина, тим більше еластичність і менше розтяжність легеневої тканини. Крім того, розтяжність легеневої тканини тим менше, чим менше життєва ємкість легенів, а життєва ємкість легенів тим менше, чим молодше дитина. Виражене в цьому віковому періоді переважання впливів на серці обумовлює високу частоту серцевих скорочень в стані спокою. Величина ЧСС дуже лабільна, легко змінюється при будь-яких зовнішніх роздратуваннях (при переляку, різних емоціях, фізичних і дієвих навантаженнях і іншого). Вплив парасимпатичного (блукаючого) нерва на серці вельми велике завдяки чому відбувається зниження ЧСС в стані спокою.

Навантаження прийнято класифікувати по величині, спрямованості, координаційній складності, за принципом відповідності змагальній вправі, приналежності до того або іншого структурного утворення тренувального процесу. Таким чином, даними компонентами визначається спрямованість і інтенсивність адаптаційних процесів в організмі що займаються. По величині розрізняють: малі, помірні (середні), субмаксимальні (навколопредельні) і максимальні (граничні) навантаження. По характері навантаження класифікують на тренувальні та змагальні, специфічні та неспецифічні.

По спрямованості виділяють наступні види: як впливають на вдосконалювання окремих рухових умінь і навичок або фізичних якостей (на розвиток швидкості, спритності, витривалості, швидкісно-силових якостей, гнучкості, сили); по впливу на той або інший фізіологічний механізм (аеробний, анаеробний, аеробно-анаеробний). По координаційній складності навантаження підрозділяють на дві групи: виконувані у звичайних, стереотипних умовах і не потребуючої особливої концентрації й мобілізації; виконувані в ускладнених, з погляду координаційних рухів високої точності, умовах.

За принципом відповідності тренувальних навантажень змагальній вправі всі засоби підготовки диференціюються на специфічні та неспецифічні.

2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження