У цілому зі сказаного видно, як важливі і багатопланові задачі першої частини будь-якого гімнастичного заняття.

Основна частина заняття найбільш тривала (75 - 80% загального часу). У ній вирішуються головні задачі, що коштують перед гімнастами в даний період тренування.

У структурі основної частини виділяються види занять (часто - види багатоборства) і спеціальна розминка перед кожним видом.

Про чергування видів багатоборства. Структура основної частини, форми організації цілком залежать від істоти головних задач на кожнім виді занять. Приміром, якщо в навчальному занятті головна увага буде приділено освоєнню складних і ризикованих елементів на брусах і у вільних вправах, те дані види багатоборства планують першими, а потім всі інші. Якщо в задачу тренувального заняття входить виконання вільних вправ у стані стомлення, то даний вид планується ближче до кінця основної частини. У зв'язку з цим і застосовуються кілька варіантів графіків чергування видів [20]. Основними аргументами на користь того або іншого варіанта є наступні: кількість і ступінь складності і трудомісткості нового матеріалу для освоєння в тім або іншому виді (актуально для підготовчого періоду тренування й у роботі з дітьми на початковому і спеціалізованому етапах); придбання спеціальної витривалості і надійності виконання вправ програми змагань (зв'язується із змагальним періодом підготовки); здатність проходити види багатоборства в занятті в послідовності, що може бути визначена графіком змагань (характерно для етапу безпосередньої підготовки до змагань) [32].

У зв'язку з відзначеними ситуаціями в мікроциклах тренування пріоритет віддається тому або іншому варіантові чергування видів. При цьому варто мати на увазі, що в роботі з дітьми, крім традиційних видів багатоборства, самостійними видами занять, планованими в графіку чергування видів, є хореографія, акробатика, батут і СФП. Ці ж види можуть бути основними, а не розминковими, у заняттях кваліфікованих гімнастів на початку підготовчого періоду.

Кількість видів багатоборства в одному занятті визначається також виходячи з задач даного етапу підготовки. У навчальних заняттях необхідно відвести більше часу на перші два-три видів для виконання кропіткої роботи з вивчення техніки елементів і з'єднань з багаторазовими повтореннями, паузами для настроювання й обмірковування між спробами.

У цьому випадку на перші види багатоборства варто відводити по 35 - 40 хв. і в заняттях не планувати проходження усіх видів багатоборства.

У тренувальних заняттях, особливо з наближенням змагань, час, що відводиться кожному видові багатоборства, розподіляється більш рівномірно - по 20 - 25 хв. У графіку в цьому випадку передбачається тренування у всіх видах багатоборства.

По кількості підходів і середній кількості елементів у підході визначаються обсяг і інтенсивність тренування [32].

Підходи не однорідні по цільовій спрямованості. Виділяються розминкові, підготовчі, основні і додаткові підходи. Наприклад, в опорних стрибках розминкові підходи містять пробіжки від лінії старту до місця поштовху, з'єднання розбігу з поштовхом об місток і розминковим стрибком через коня (наприклад, - переворотом уперед). Досвідченому гімнастові досить двох-трьох підходів, щоб «відчути» розбіг і коня, підготувати суглоби ніг і рук до сильного відштовхування. Підготовчі підходи пов'язані з підготовкою до основного стрибка. У них гімнаст виконує, фактично, також розминку, але вже до конкретного стрибка (наприклад, - переворот вперед і сальто вперед або до «цукахара»). У цьому випадку налагоджуються усі фази стрибка. Два-три підходу також достатні гімнастові, щоб «відчути» снаряд, «згадати» стрибок у цілому. Потім йде серія основних підходів з визначеною установкою на відпрацьовування окремих деталей стрибка (акцентування дій у різних фазах). Кількість стрибків залежить від плану даного заняття (звичайно в змагальному періоді в середньому на основні підходи приділяється 4-6 повторень). Додаткові підходи гімнастам надаються як допоміжні, для виправлення окремих помилок, перевірки варіантів техніки [6]. Ці підходи можуть чергуватися з основними за схемою основні - додаткові - основні.

Найпоширенішою формою проведення основної частини заняття є організовані в різних варіантах вправи у видах багатоборства і прирівняних до них видах базової підготовки.

Більш детально питання організації і методики проведення основної частини розглядаються в наступному розділі глави при характеристиці різних типів занять, тому що особливості заняття в цілому визначаються саме його основною частиною.

Заключна частина завершує заняття. Вона найбільш коротка (5 - 10% загального часу), якщо мати на увазі рухові завдання, підведення підсумків заняття в спортивному залі (10 - 15 хв.). Після силових напруг, навантажень ударного характеру на суглоби кінцівок і хребетного стовпа рекомендуються пасивні виси на руках і ногах (краще на спеціальних петлях) у вертикальному і похилому положеннях, провисання лежачи на згині тазостегнових суглобів на м'якій опорі на колоді (до 1 хв.). Застосовуються вправи в розслабленні, прийоми аутогенного тренування (комплекс на релаксацію). Заключна частина занять розглядається як одне з важливих ланок системи відбудовних заходів. У зв'язку з цим можна виділити в ній дві частини: коротку - у спортзалі і більш тривалу - у відбудовному центрі (теплові і гігієнічні процедури, масаж, фізіотерапія, сауна й ін.) [17].

Уважне ставлення до організації і змісту підготовчої і заключної частин занять у цілорічному тренуванні дозволить у більшому ступені зберегти здоров'я гімнастів, уникнути травм, перенапруг.

2.3 Результати дослідження та їх обговорення

У періоди підготовки до відповідальних змагань використовуються трохи науково обґрунтованих моделей перед змагальної підготовки, орієнтованих на вид і характер змагань, з урахуванням індивідуальних особливостей та спеціалізації спортсменів. Технологія підготовки передбачає використання спеціальних (по своїй спрямованості) тижневих мікроциклів (початковий, базовий, ударний, відновний, модельний, контрольно-модельний і безпосередньої спрямованості), у яких поетапно моделюються умови майбутнього змагального тижня.

Слід зазначити, що для створення на попередніх етапах підготовки оптимальної надмірності досить в ударно-модельних тренувальних заняттях перевищувати обсяги змагальної діяльності в 1,5- 2 рази.

На підставі цих представлень планування багаторічної цілорічної підготовки гімнастів можна виразити в системі однорідних структурних одиниць - тимчасових інтервалах: від чотирирічного олімпійського циклу підготовки до одного тренувального заняття.

Відповідно до даного підходу визначені типи річних (і піврічних) циклів, періодів, етапів і мікроциклів підготовки, типи тренувальних днів і занять. Орієнтуючись у структурі тренувального процесу, тренер може більш оперативно і раціонально керувати підготовкою гімнастів, вибудовувати в потрібній черговості ті або інші одиниці планування, наповняти їхнім конкретним змістом.

В ієрархії структурних одиниць планування тренувального процесу одне заняття є самим дрібним по масштабах. Однак це і найбільш оперативна ланка (по можливостях передбачати ситуацію і результат роботи). Плани занять розробляються найбільше докладно, хоча і не все задумане відбиває на папері.

Планування підготовки гімнастів в остаточному підсумку зводиться до розробки детальних планів окремих занять. У зв'язку зі складністю виду спорту спектр проблем, що виникають при підготовці класних гімнастів, не може бути розв'язний у заняттях одного плану, одного профілю. Виникла необхідність виділити кілька типів занять. Створено передумови, у залежності від задач, для варіювання і застосування різних типів занять, тобто для керування тренувальним процесом. У практиці плануються серії - «ланцюжка» однопрофільних і разнопрофільних занять, заняття змішаного типу (учбово-тренувальні, модельно-контрольні і т. п.).

Але не повинно бути занять невизначеної структури. Майстерність тренера виявляється в умінні визначати співвідношення засобів підготовки в різних по масштабах інтервалах часу, в умінні варіювати різними типами занять.

Список літератури

1. Атлетическая гимнастика / В.М. Смолевский, М.Л. Укран и др. - М.: Физкультура и спорт, 1968.

2. Афонин В.Н. Исследование средств и методов текущего контроля в гимнастике. - М.: ГЦОЛИФК, 1975.

3. Башкиров В.Ф. Возникновение и лечение травм у спортсменов. - М.: Физкультура и спорт, 1981.

4. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движения и физиологии активности. - М.: Медицина, 1966.

5. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. - М.: ФиС, 1985.

6. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. - М., 1988. - 360 с.

7. Волков В.Н. Спортивна тренированность: парадоксы и диагностика. // Теория и практика физической культуры. - 2002. - №10. - С. 10 - 13.

8. Гринь Л.В. Травматизм у спортсменов-борцов и его профилактика. // Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків, 2002. - №24. - С. 94 - 98.

9. Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. - Освіта, 1989. - 302 с.

10. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л.П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.

11. Коренберг В.Б. Твоя гимнастика. - М.: Физкультура и спорт, 1977.

12. Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших школьников: диагностика и способы формирования // Физическая культура в школе. - 1989. - №7. - С. 60-64.

13. Коц Я.М. Основные физиологические принципы тренировки. Учебн. пособ. - М.: ГЦОЛИФК, 1986.

14. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. - М.: ФиС, 1991. - 543 с.

15. Методика физического воспитания школьников /Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. - М.: Просвещение, 1989. - 143 с.

16. Менхин Ю.В. Гимнастические сооружения и оборудование мест занятий: Метод, рекомендации. - Малаховка: МОГИФК, 1988.

17. Менхин Ю.В. Физическая подготовка в гимнастике. - М.: Физкультура и спорт, 1989.

18. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М., 1989. - 320 с.

19. Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. - К.: «Радянська школа», 1989. - 127 с.

20. Озолин Н.Г. Современная система спортивной тренировки. - М.: Физкультура и спорт, 1970.

21. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // Физическая культура в школе, 1984. - №12. - С. 26-29.

22. Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 1999. - №2. - с. 25-28.

23. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. - №11. - С. 23-25.

24. Смолевский В.М., Гавердовский Ю.К. Спортивная гимнастика. - К.: Олимпийская литература, 1999. - 462 с.

25. Спортивная медицина: Учебное пособие. / Под ред. В.Л. Карпманаю. - М.: Физкультура и спорт, 1987. - 304 с.

26. Спортивная физиология: Учебник для ин-тов физ. культуры /Под общ. ред. Я.М. Коца. - М.: Физкультура и спорт, 1986.

27. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. - Київ: Олімпійська література, 1977.

28. Уэйнберг Р., Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. - Киев: Олимпийская литература, 1998.

29. Фізіологія людини (За ред. Кучерова І. С. та ін.). - К.: Вища школа, 1981.

30. Физическая культура и спорт в общеобразовательной школе. Пособие для учителя. / Под ред. Д. Рупы. - М.: Просвещение, 1985. - 87 с.

31. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книга для учителя / Под ред. А.М. Шлемина. - М.: Просвещение, 1988.

32. Цанова Б.Й. Исследование интенсивных режимов тренировки и их влияние на функциональное состояние организма юных гимнасток 11-13 лет. - М.: ГЦОЛИФК, 1976.

33. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). - Львів: Світ, 1993. - 184 с.

34. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч. 1. - Тернопіль: Навчальна книга. - Богдан, 2001. - 248 с.

35. Экология, здоровье, спорт. Под ред. Агаджаняна Н.А., Полатайко Ю.А. - Ив.-Франковск - Москва: Пласт, 2002.

36. Экологическая физиология человека и восстановительная медицина (Под ред. Денисова И.Н.). - М.: ГЭОТАР Медицина, 1999.