Розвиток міжнародного туризму

Міжнародний туризм: сутність, види, значення; основні чинники, що впливають на формування і функціонування туристичного ринку. Огляд сучасного стану міжнародного туризму в Україні: інфраструктура, матеріально-технічна база, інноваційні форми організації.

Рубрика Спорт и туризм
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 26.01.2011
Размер файла 2,6 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, потяг людей до спілкування і використання досвіду інших країн у створенні матеріальних і духовних цінностей знаходять відображення в посиленні наукових і ділових контактів, проявом яких є розвиток нових видів міжнародних туристичних зв'язків - наукового (конгресового) і ділового туризму.

Чинники, які впливають на діяльність туристичного підприємства приведені на рис. 1.3 [18, с. 98].

На даний час розподіл загальної кількості перебувань іноземних туристів у світі в залежності від мети поїздки виглядає наступним чином. Головною метою туристичних поїздок залишається відпочинок. На його частку припадає 71% загальної кількості прибувань у світі. Ділові поїздки, включаючи участь в конгресах, становлять близько 13%. Хоча таке співвідношення в різних районах світу виглядає неоднаково. Так, наприклад, в країнах Африки частка поїздок на відпочинок значно менша - тільки 30%, а доля ділових поїздок, навпаки, різко перевищує середньорічні показники, становлячи 40%.

Рис. 1.3 Чинники зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства

Що ж стосується країн інших континентів, то розподіл загальної кількості прибувань іноземних туристів в них приблизно відповідає середньосвітовим показникам. Відхилення від них незначні: так, в Західній Європі на поїздки на відпочинок припадає 68%, в країнах американського континенту - 76%, в Південній Азії - 73%. Частка ж ділових поїздок всюди, крім країн Африки, становить 12-14%.

Таким чином, до довготривалих чинників, що об'єктивно сприяють поступовому розвитку міжнародного туризму, належать такі:

- економічні фактори, які містяться в зміні структури споживання товарів і послуг вбік збільшення частки споживаних послуг, у тому числі і туристських;

- науково-технічний прогрес, що зумовлює швидкий розвиток потужної матеріально-технічної бази міжнародного туризму, іншими словами туристської індустрії, що створює необхідні умови для масового туризму. Мова йде про готельні ланцюги та інші колективні засоби розміщення, транспортні засоби для масових пасажирських перевезень. Окремо варто виділити впровадження в туристську індустрію комп'ютерної техніки, без чого сьогодні неможливо уявити організацію масового туризму;

- демографічні фактори, які залежать від зростання народонаселення нашої планети. Так, у 2000 році на Землі мешкало більш ніж 6200 млрд. жителів. Пропорційно зростанню народонаселення, а може й більше, можна передбачити зростання кількості мандрівників. До цих же чинників варто віднести й урбанізацію, тобто збільшення частки міських жителів. Внаслідок більш активної участі міського населення в закордонних подорожах цей процес призведе до зростання міжнародного туризму. Важливим демографічним чинником є зміна вікової структури населення. Так, збільшення в багатьох країнах середньої тривалості життя стає причиною того, що більше людей мають вільний час і кошти. А це дає їм змогу здійснювати закордонні подорожі;

- соціальні фактори, до яких належить зростання добробуту населення розвинених країн. Водночас слід зазначити, що індустрія сучасного суспільства створює значні стресові навантаження на населення і відповідно спонукає до відпочинку, рекреації, відбудовної активності, у тому числі за допомогою туризму. Тому промислові міста є місцями з підвищеним попитом на туризм з метою відпочинку. Тут формуються різноманітні сегменти з попитом на спортивний, пішохідний, човновий, пригодницький, сільський туризм та інші нетрадиційні види подорожей;

- культурні фактори - зростання культурного рівня населення багатьох країн, а в зв'язку з цим прагнення людей до ознайомлення з закордонним культурними цінностями;

- міжнародні фактори - пом'якшення міжнародного клімату, перехід від конфронтації між провідними державами до співробітництва і порозуміння, вирішення спірних міжнародних питань шляхом переговорного процесу [23, с. 125].

Ці постійно діючі чинники в певний період можуть посилюватися або послаблюватися різноманітними менш масштабними і короткочасними кон'юнктурними змінами, врахування котрих також входить до завдань маркетингових досліджень.

На загальний характер світового туризму, його динаміку і зміст істотний вплив справляють природні катаклізми (землетруси, повені, пожежі тощо), соціальні потрясіння, війни. Останнім часом цей перелік поповнив світовий тероризм. Так після драматичних подій в США у вересні 2001 року у всьому світові відбулося різке скорочення обсягів турпоїздок, почалася хвиля ануляцій. Число іноземних туристів, наприклад, у Великобританію знизилося у вересні на 23,6%, завантаженість готелів в Іспанії знизилася на 20% . Наслідки терористичних актів болісно вдарили по авіакомпаніях. У Північній Америці скорочення пасажиро- і вантажних потоків склало близько 30%, а у європейських і східно-азіатських авіакомпаній - 12%.

Також в доповідях на Всесвітній конференції по туризму відмічалось, що циклічні і структурні кризи, інфляція, ріст безробіття, порушення умов товарообміну, а також відсутність планування використання природних і трудових ресурсів є факторами, які негативно впливають на зростання міжнародного туристичного обміну.

В результаті досліджень міжнародні експерти з туризму дійшли висновку, що туризм менше, ніж інші галузі економіки, відчуває на собі вплив економічної кризи, яка може протягом певного часу лише частково уповільнити його розвиток.

РОЗДІЛ 2. Аналіз розвитку міжнародного туризму в Україні

2.1 Огляд та аналіз сучасного стану міжнародного туризму в Україні, його інфраструктури та матеріально-технічної бази

Розвиток туризму в Україні істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. У свою чергу важливими факторами розвитку туристичної галузі є природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал країни.

Прогнози щодо позитивних тенденцій розвитку туризму в кінці XX ст. та на початку XXI ст. виправдалися. Протягом 2007 року зареєстровано 11,9 млн. відвідань України іноземцями (річний приріст становить 6,2 %). В тому числі 5,8 млн. туристичних поїздок (приріст 31,8 %) та 5,6 млн. одноденних поїздок (зменшення на 17,7 %) [32, с. 25].

У порівнянні з 2000 роком у мотивації в'їзду іноземних громадян до України в 2007 році відбулися структурні зміни, причиною яких було значне зростання (+57 %, або 1,5 млн. осіб) приватних туристичних поїздок одночасно з різким падінням обсягів транзиту (-54 % або 2,6 млн. осіб). Порівняно з 2006 роком транзитний потік з Росії скоротився у 2,9 рази, з Білорусії - у 6,2 рази, з Вірменії - у 4,9 рази, з Грузії - у 5,6 рази.

За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі залишили близько 2,5 млрд. доларів США протягом свого перебування в Україні у 2007 році.

Громадяни України в 2007 році здійснили 15,6 млн. закордонних поїздок (приріст склав 16,4 %), в тому числі 9,4 млн. туристичних (приріст 8,0 %), решта - одноденні відвідування (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Обсяг наданих в Україні туристичних та суміжних послуг, розрахований за методикою ВТО [35]

Показники

2003

2004

2005

2006

2007

Млрд. грн.

8,0

8,4

16,0

18,5

20,9

Млрд. дол.

3,7

3,8

3,2

3,4

3,9

Додаткові показники

Всього іноземців в'їхали в Україну, млн.осіб

14,7

12,0

11,0

11,7

11,9

Всього громадян України виїхали за кордон, млн.осіб

14,7

12,6

12,3

14,2

15,6

Зовнішньоторгівельний обіг України, млрд.дол США

37,5

32,5

28,1

33,2

36,7

Приріст до попереднього року, %

-1,06

-13,33

-13,54

18,15

10,5

Так само, як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою протягом останніх років коливається біля 65 % в загальних обсягах турпотоків [23, с. 128].

Окрім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів.

Поїздки до сусідніх держав і надалі будуть значно переважати в структурі міжнародного туризму.

Щодо внутрішнього туризму, слід зазначити продовження активної діяльності у 2007 році туристичних підприємств таких регіонів, як АР Крим, м. Київ, м. Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.

Біля 6,9 млн. населення України здійснили різноманітні подорожі рідним краєм. Близько 16,0 млн. відвідувачів зареєстровано музеями України та більше 1,8 млн. екскурсантів на рахунку турагентств.

Розрахований за методикою ВТО сукупний обсяг реалізації товарів та послуг різних галузей економіки, що забезпечують задоволення споживчих потреб іноземних та внутрішніх відвідувачів України, склав в 2007 році 20,9 млрд. гривень, або 3,9 млрд. дол. США.

За 2007 рік туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади України, загальною кількістю 7214 одиниць, реалізували власних послуг на суму близько 3 млрд. грн., що дорівнює 1,5 % у ВВП України та 3,3 % по статті "Виробництво послуг". Приріст сукупного обсягу реалізації в порівнянні з попереднім роком становив 30%.

В структурі платіжного балансу України 2007 року, за підрахунками НБУ, експорт послуг по статті "Подорожі" становить 10 %, імпорт - 15 %.

За останні три роки кількість відвідань України іноземними громадянами збільшилась у 2,2 разі", в тому числі кількість іноземних туристів зросла на 38%. За цей самий період в платіжному балансі України частка експорту послуг по статті "Подорожі" зросла з 7 % до 10 %.

Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі України за 2007 рік свідчать про продовження росту активності туристичної діяльності, початок якого припадає на 2006 рік (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі в Україні за період з 2003 до 2007 рр. [35]

Показники

2003

2004

2005

2006

2007

Кількість туристів, які в'їхали в Україну, млн.осіб

7,6

6

4,2

4,4

5,8

Кількість туристів, які виїхали з України, млн.осіб

10,5

8,6

7,4

8,7

9,4

Кількість внутрішніх туристів, млн.осіб

5,7

5,7

6,4

6,6

6,9

Загальний обсяг туристичних потоків, млн.осіб

23,8

20,5

18,0

19,7

22,1

Приріст до попереднього року, %

10,19

-13,9

-12,2

9,44

12,18

Загальний обсяг туристичних потоків перевищив рівень 2006 року на 12 %. Структура потоків за видами туризму також змінювалась протягом цього часу. Якщо в 2003 році частка внутрішніх туристичних потоків була найменшою (24 %), то в 2007 році вона зросла до 31%, а частки виїзного та в'їзного потоків скоротились, хоча перевага залишилась на боці виїзного туризму (44 % в 1997 році та 43 % в 2007 році). Частка в'їзного потоку в 2007 році (26 %) менша за частку в піковому 2003 році (32%), але абсолютний приріст на 31,8 % чисельності іноземних туристів є найбільшим за останні чотири роки [34].

Таким чином найбільше зростання у 2007 році порівняно до 2006 року вперше спостерігалось саме в обсягах в'їзного туризму, а обсяги виїзного та внутрішнього туризму зросли на 8 % та 5 % відповідно.

З іншого боку, у 2007 році лише обсяг внутрішнього туризму перевищив на 21 % рівень найбільш активного 2003 р., в той час як обсяги інших видів туризму також зростали, але ще не досягли максимальних значень п'ятирічної давності.

Останнім часом даються ознаки і впливають на структуру туристичних потоків зміни у візовій політиці як сусідніх держав, так і України.

Заохочуючи іноземців до відвідування, Україна поступово спрощує візові формальності. Натомість західні сусідні держави, такі як Чехія, Словаччина, Болгарія, вже запровадили візовий режим в'їзду для українців, а Польща, Угорщина, Румунія готуються до його введення. Наслідком цього стане перерозподіл частки виїзного потоку на користь внутрішнього туризму.

Іноземні туристи, які скористались послугами українських турагентств в 2007 році, перебували в Україні переважно з метою відпочинку (51,2 %) та у службовій поїздці (27,5 %), решта відвідань (21,3 %) припадає на спортивно-оздоровчий та релігійний туризм, лікування. Подібна структура прослідковується протягом останніх чотирьох років. Проте, очевидною є також тенденція незначного перерозподілу відвідань з основних мотивацій (рекреація та бізнес) на користь менш популярних. Зокрема, звертає на себе увагу зростання у 2007 році кількості відвідань України іноземними громадянами з метою лікування - в 4,6 рази порівняно з 2003 роком, а спортивно-оздоровчий в'їзний туризм за кількістю відвідань зріс за цей самий період майже у 1,6 рази, хоча в структурі мотивації займає лише 5,1 %. Найбільш відвідуваними іноземними туристами є такі регіони України: Автономна Республіка Крим (35,6 %), Київ (27,2 %), Севастополь (11,5 %), Одеська (21,5 %) та Львівська (6,6 %) області.

В усьому світі виявляється тенденція до зменшення частки організованого туризму в міжнародних туристичних потоках. Все більше людей подорожують, але поповнення їх чисельності відбувається за рахунок тих, хто самостійно організовує свої поїздки, уникаючи послуг туристичних агентств. Такі можливості створюються завдяки розширенню доступності інформації через Інтернет, спрощенню порядку перетину кордонів між країнами.

В Україні на фоні зростання в'їзного туризму взагалі частка в ньому організованого туризму зменшується.

У виїзному туризмі України, обсяги якого збільшились за 2007 рік на 8,7%, прослідковуються певні закономірності та тенденції.

Найпотужніші потоки виїзду українських громадян, як і раніше, зареєстровані в напрямках до сусідніх держав. Це є очевидною закономірністю, яка проявляється як у туристичних поїздках, так і в одноденних відвіданнях, левову частку яких складають транзитні поїздки.

У зв'язку з введенням візового порядку в'їзду до Чехії, Словаччини, а з 2002 року і до Болгарії, туристичний потік у цих напрямках значно скоротився [32, с. 46].

Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму в Україні мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

1. Рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;

2. Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;

3. Об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті [12, с. 125].

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

Розглянемо першу групу туристичних ресурсів - рекреаційні.

Рекреаційні ресурси - природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.) [18, с. 156].

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:

- геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);

- наявність рекреаційних ресурсів;

- стан туристичної інфраструктури;

- попит на рекреацію та туризм;

- туристично-рекреаційна політика регіону.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДШ містобудування), потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20 % площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік [8, с. 128].

Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають:

- від 8 до 13 % - Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;

- 5-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області;

- 3-5 % - Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;

- до 3 % - Донецька, Миколаївська, Полтавська області;

- до 2 % - Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;

- до 1 % - Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області [34].

Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить тут 175-190 днів. Тут же функціонують найстаріші в Україні грязьові курорти - Євпаторія, Саки та інші.

Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській, Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях .

Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, зосереджених головним чином у південних та північно-західних областях.

На базі грязьових покладів працюють курорти Бердянський, Куяльницький, Хаджибейський та ін., а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові грязі.

Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні займає друга група туристичних ресурсів - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48690 об'єктів. їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим [21, с. 215].

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане як з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об'єкт, явище, подія первісно виникли. В Україні виявлена значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал. Це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні французів Оноре де Бальзака (мм. Бердичів, Корець), Д. Ришельє, Ж. Лябурба (м. Одеса), угорця Ф. Ліста (м. Київ), німців Х.Х. Стівена (м. Ялта), П. Целана (м. Чернівці), іспанця Хосе (Йосипа) де Рібаса (м. Одеса), англійців Д. Говарда (м. Херсон), У. Черчілля (м. Ялта), італійця В.В. Растреллі (м. Київ), чехів Я.Гашска (мм. Київ, Рівне, Дубно, Корець), Й. Главки (м. Чернівці), О. Яроша, Я. Налепки (м. Овруч), поляків А. Міцкевича (м. Львів), Л. Варинського (м. Канів), Я. Домбровського (м. Житомир), Я. Корчака, В. Василевської (м. Київ), американців Д. Хьюза (м. Донецьк, кол. Юзівка), Т. Драйзера (м. Київ), Д. Стейнбека (м. Київ), Д. Ріда (мм. Рівне, Корець), Т. Рузвельта (м. Ялта), турка Назима Хікмета (м. Київ), шведа Майка (Михайла) Йогансена (мм. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нансена (м. Харків), Тура Хейєрдала (м. Київ) та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м. Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (м. Полтава), австрійців, загиблих в Сталінградській битві у 1943р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м. Луганськ) та інші.

І нарешті, третя група туристичних ресурсів, яка представлена сучасними здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі.

Багатовекторність економічної політики України, європейський вибір, співпраця зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму, проведенню в Україні економічних форумів, наукових конференцій та симпозіумів тощо.

Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині, участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей.

Отже, на нашу думку, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Найголовнішим в ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін. Коротко характеризуючи матеріальну базу туризму, можна відзначити, що на початок 2007 року в Україні налічувалось 1258 підприємств готельного господарства загальною кількістю 100,67 тис. місць. За формою власності вони розподіляються так: 40 % перебувають у державній та комунальній власності, 57 % - у колективній та 3 % - у приватній. Найбільше готелів налічується в таких регіонах України: м. Київ (7,3 % від загальної кількості по Україні), Одеська область (7,3 %), Автономна Республіка Крим (6,8 %) Дніпропетровська (6,4 %), Харківська (5,8 %) і Донецька (5,6 %) області. Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих закладів різної відомчої підпорядкованості та форм власності, в тому числі: санаторії - 487, санаторії-профілакторії - 357, бази та інші заклади відпочинку - 2015, пансіонати відпочинку - 235, будинки відпочинку - 38, пансіонати з лікуванням - 68, інші заклади - 104. За формою власності ці заклади розподіляються: державна - 37 %, колективна - 58 %, приватна - 0,9 %, власність міжнародних організацій - 3,9 % [28, с. 95].

Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.

Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО.

На початок 2007 року в Україні функціонували 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64 % від загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Більше половини (52 %) діючих туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах: м. Київ (25 %), Автономна Республіка Крим (18,0%), Одеська область (9,0 %).

Але тільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо. Її необхідно розглядати в широкому значенні: основні елементи інфраструктури повинні виконувати не тільки виключно рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором поліпшення всього соціально-економічного життя країни.

Це має бути інфраструктура загального користування, що відповідає світовим стандартам і зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей.

З погляду організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.

Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.

Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україну. Взаємодія двох галузей - транспорту і туризму - допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного і закордонного) [11, с. 115].

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить розв'язати проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

Отже, на нашу думку, проблема інфраструктурного облаштування території України може бути вирішена лише завдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, в тому числі з боку центральної та місцевих влад, її розв'язання можливе лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни.

2.2 Дослідження організації туризму в провідних туристичних країнах світу

На туристичному ринку зазначені процеси проявляються через специфіку туризму і особливості його функціонування, зокрема, відбиваючись у діяльності структурних елементів індустрії туризму, які є суб'єктами ринку виробника турпродукту. Ринок виробника турпродукту об'єднує суб'єктів туристичного ринку (юридичних та фізичних осіб), які виробляють туристичний продукт і реалізують його споживачеві-туристу. Тобто, ринок виробника - це пропозиція певного набору послуг і товарів, призначених для задоволення потреб туриста. Туристична діяльність за економічними ознаками є діяльністю з організації процесу споживання певних елементів національного багатства, матеріальних та нематеріальних цінностей, яка здійснюється бізнесовими структурами у взаємодії з місцевою владою. На цьому ринку можуть діяти фізичні особи (наприклад, ремісник, що виробляє і реалізує сувенірну продукцію), але в основному він представлений юридичними особами: підприємствами різних форм власності, організації, величини. Рівень розвитку ринку пропозиції забезпечується можливостями індустрії туризму і залежить від рівня її розвитку, особливостей діяльності, державної туристичної політики [2, с. 123].

Ринок виробника турпродукту має складну багаторівневу структуру залежно від характеру, обсягів, форм організації діяльності. Його можна структурувати за різними ознаками і кожна структурна одиниця буде складати відповідний ринок (видовий субринок). За характером турпродукту можна виділити такі структури:

а) ринок виробників продукції масового попиту;

б) ринок виробників продукції нестандартного та елітарного попиту.

За рівнем комплексності ринкового продукту:

а) ринок виробників комплексного турпродукту (туроператори, турагенції);

б) ринок виробників окремих туристичних послуг різного рівня комплексності (готелі, ресторани, транспортні компанії в різних видах транспорту, екскурсійні бюро).

За ступенем інтегрованості в індустрію туризму:

а) безпосередньо задіяні в туризмі, прибутки яких надходять в основному від туристичної діяльності (туроператори, турагенції, готелі, виробництво сувенірів);

б) опосередковано задіяні в туризмі, для яких туризм є побічною діяльністю, джерелом додаткових надходжень (виробники продуктів харчування, заклади дозвілля, торгівлі).

За масштабами діяльності, що визначаються наявністю капіталу, рівнем його концентрації і централізації:

а) світогосподарського рівня (транснаціональні компанії в різних сферах індустрії туризму, готельні та ресторанні мережі);

б) локального рівня (незалежні виробники середнього і малого бізнесу) [21, с. 219].

З попередніми характеристиками пов'язані величина підприємств (малі, середні, великі) та розподіл за формами власності (державні, приватні, колективні). Структурувати ринок виробника можна також відповідно обраного цільового ринку попиту (наприклад, ринок турагенцій, що пропонують сімейний літній відпочинок на курортах Болгарії або ринок туристичних фірм, що спеціалізуються на пропозиції гірськолижного відпочинку).

Таким чином, ринок виробника має видову структуру, представлену окремими галузями та видами діяльності з надання конкретних послуг в туризмі, територіальну структуру, представлену елементами, в межах яких сполучається діяльність з надання послуг (пункти, центри, вузли, курортні місцевості, райони, зони) та організаційно-управлінську структуру, яка відтворює різні рівні організації та масштаби діяльності (міжнародні, недержавні, державні, місцеві).

Туристичні послуги продукуються відповідними виробниками - підприємствами, установами, об'єднаними в галузі та види діяльності, які виступають агентами туристичного ринку, суб'єктами діяльності на ринку туристичних послуг. Ринок туристичних послуг з цієї точки зору можна розглядати як систему відношень, що складаються між суб'єктами туристичної діяльності в процесі створення та реалізації туристичного продукту відповідно до мінливих запитів споживачів. Туризм як суспільне явище задовольняється діяльністю міжгалузевого комплексу індустрії туризму, до складу якого входять підприємства різного виду, типу, величини, рівня спеціалізації тощо. Всі вони є суб'єктами туристичного ринку, оскільки реалізують таким чином свої певні комерційні інтереси. Тобто, суб'єктами туристичного ринку можуть виступати практично всі елементи функціонально-господарської підсистеми індустрії туризму [18, с. 164].

За характером діяльності суб'єктів туристичного ринку можна поділити на продуцентів, що виробляють певний компонент турпродукту, та посередників, які організують конкретні послуги виробників у комплексний турпродукт - тур, з яким виходять на ринок. Відповідно, суб'єкти ринку виробника за рівнем комплексності створення турпродукту та інтегрованості в туризм можуть бути класифіковані наступним чином (табл. 2.3).

Суб'єкти ринку виробника, що надають конкретні послуги (послуги гостинності, транспорту, екскурсійного обслуговування, дозвілля) можуть самостійно виступати зі своїм продуктом на ринку, рівень якого залежить від обсягів діяльності конкретного продуцента, але частіше це робиться опосередковано - через туристичне підприємство, що розширює ринок збуту та стабілізує діяльність. Наявність значного прошарку посередників є характерною ознакою туристичного ринку. Посередники забезпечують зв'язок виробника послуг зі споживачем та зв'язок між окремими виробниками, тим самим сприяючи розширенню збутової мережі, забезпечуючи зв'язок попиту і пропозиції.

Туристичні підприємства представлені двома типами: туроператори і турагенції, які відрізняються характером та обсягами діяльності.

Таблиця 2.3

Суб'єкти ринкової діяльності на ринку виробника тур продукту [21, с. 223]

Ступінь інтегрованності

Продуценти основних видів послуг

Виробники комплексного продукту

Розміщення і харчування

Транспортування

Дозвілля

Безпосередньо задіяні в туризмі

Готельні та ресторання мережі; окремі готелі та підприємства харчування; котеджі та апартаменти; інші засоби розміщення

Транспортні підприємства з усіх видів пасажирських перевезень, що здійснюють регулярні та чартерні рейси

Підприємства організації екскурсій, видовищ, спортивних заходів, шоу; заклади культури; парки; спеціалізовані видання

Туроператори, турагенти

Опосередковано задіяні в туризмі

Місцеві підприємства соціальної інфраструктури; агентства з продажу нерухомості; виробники продуктів харчування; виробники обладнання

Підприємства транспортної інфраструктури (вокзали, аеропорти); виробники транспортних засобів; виробники пального та мастила

Виробники спортивного обладнання та спорттоварів; виробники аудіо-відеотехніки та продукції; ЗМІ

Фірми-консультанти з реклами, дизайну, маркетингу

Туроператори - це потужні туристичні фірми, що спеціалізуються на розробці комплексного турпродукту та його оптовій реалізації. Діяльність туроператорів полягає саме в тому, що з різноманітних туристичних послуг вони складають комплексні тури, пропонуючи їх за фіксованою ціною. Тобто, туроператор на основі маркетингових досліджень ринку формує пакет туристичних послуг і в цьому разі виступає виробником комплексного турпродукту - туру.

За нормами ВТО, туроператором є туристичне підприємство, яке самостійно комплектує туристичний продукт, що складається щонайменше з трьох послуг: розміщення, транспортування туристів та надання їм ще однієї якоїсь послуги, не пов'язаної з першими двома (екскурсійне обслуговування, прокат автомобіля тощо). Туроператор завжди виступає як «оптовик», здійснюючи масові закупки туристичних послуг, необхідних для формування турів, що дає йому можливість страхуватися від коливання цін на окремі послуги. Туроператор є індустріалізованим виробником, що визначається значними обсягами та широкою спеціалізацією.

За рівнем спеціалізації виділяють:

1) туроператорів масового ринку, які формують і реалізують стандартні тури масового споживчого сегменту (популярні курорти, рекреаційно-туристські центри тощо), що забезпечуються регулярними або чартерними рейсами, створюючи масовий потік;

2) туроператорів, спеціалізованих на окремих видах туризму (мисливство, спелеотуризм, гірський туризм тощо); з використання певних транспортних засобів (круїзний туризм) та засобів розміщення (котеджі та апартаменти, туристичні бази, кемпінги, села тощо); в розрахунку на геодемографічні сегменти (сімейний, молодіжний туризм), тобто туроператорів, що працюють на субринках;

3) туроператорів внутрішнього ринку, орієнтованих на національного споживача;

4) туроператорів іноземного туризму, орієнтованих на зовнішній ринок. Ця категорія туроператорів формує тури для іноземного споживача. Діяльність таких туроператорів торкається партнерських угод з відповідним партнером-туроператором або надання послуг з обслуговування іноземних туристів на національному ринку (ведення переговорів, пошук партнерів тощо). Різновидом спеціалізованих туроператорів на ринку іноземного туризму є туроператори, що спеціалізуються на етнічних та релігійних турах [5, с. 119].

За характером діяльності, її територіальними масштабами та спрямованістю, формами організації туроператори поділяються на ініціативних та рецептивних.

Ініціативні туроператори - це туроператори, які спеціалізуються в міжнародному туризмі, орієнтовані переважно на зарубіжний туризм і працюють сконцентрована в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, третина -у США, п'ята частина - у країнах Європи, на Близькому Сході та в Африці і 10% - у Латинській Америці і Канаді. Основні прибутки туристичної агенції складаються з комісійних (різниці між вартістю оптової закупки та роздрібної реалізації).

Ринок туроператорів вирізняється домінуванням незначної кількості потужних підприємств та значною конкуренцією між ними, в той час як на ринку турагенцій переважає середній та малий бізнес, представлений всіма формами власності, а співвідношення залежить від пануючого суспільно-політичного ладу та економічної системи. В цілому переважає приватна власність, уособлена малими та середніми підприємствами, діяльність яких скеровується державними органами відповідно до туристичної політики національного ринку. Тому більшість підприємств невеликі за чисельністю працюючих. Саме туристичні агенції, в силу специфіки своєї діяльності, безпосередньо зв'язані з клієнтом, надають йому індивідуальні консультації та поради, тим самим впливаючи на вибір певного турпродукту та його складових. Тобто, для туроператорів турагенції є не тільки мережею збуту, а й джерелом зворотної інформації про потреби та попит туристів [8, с. 138].

Туроператори та турагенції є комерційними підприємствами, діяльність яких підпорядкована меті отримання прибутку. Некомерційними підприємствами, орієнтованими перш за все на виконання соціальної функції в туризмі, є туристичні об'єднання (клуби, спілки тощо), які згуртовують на добровільній основі (за хобі) певну частину населення. їх діяльність здійснюється або за рахунок членських внесків, або за рахунок фондів (суспільних чи приватних). Використання отриманих коштів цілеспрямоване: різні туристичні заходи (сходження, увічнення певних подій засобами туризму, зльоти, літні табори, підтримка скаутського руху тощо); підтримка туризму в регіоні; пропаганда туризму як складової здорового способу життя; стипендії або доплати ветеранам туристичного руху тощо.

За рівнем інтеграції та концентрації капіталу, формами, характером та обсягами діяльності серед суб'єктів туристичного ринку слід виокремити транснаціональні компанії (ТНК). Транснаціональною є компанія, діяльність якої відбувається в міжнародному суспільстві. ТНК складається з підприємств, розміщених на територіях різних держав та юридично пов'язаних між собою таким чином, що вони підпорядковані спільній стратегії. В світовій економіці на долю ТНК припадає найбільша частина міжнародної торгівлі, закордонних інвестицій та міжнародного обміну технологіями. Але ТНК - не тільки економічна структура, а й суб'єкти міжнародного права: вони вступають у відносини з іншими суб'єктами міжнародного права, такими як держави, міжнародні організації, недержавні юридичні особи. Таким чином, ТНК відіграють значну роль у глобалізаційних процесах, що дозволяє розглядати їх «як чинники найбільшої ваги в міжнародному суспільстві» [29, с. 248].

ТНК дуже різноманітні і існує багато типологій, основаних на різних принципах (наприклад, сировинна стратегія, стратегія виробництва, комерційна, фінансова стратегія та інші). Найбільш динамічно розвиваються зараз ТНК у сфері послуг (банки, страхові компанії, транспорт, туризм, технології тощо). Діяльність транснаціональних компаній в туризмі носить глобальний характер і в той же час відбувається на ринках нижчих ієрархічних рівнів, суттєво впливаючи на їх функціонування. ТНК - позадержавні утворення, які в своїй діяльності використовують особливості правового і економічного режимів національних ринків. Враховуючи вплив ТНК на соціально-економічні процеси, зараз актуальною є регламентація їх діяльності.

ТНК в туризмі дуже різноманітні за складом, видами та формами організації, але основою їх функціонування є концентрація виробництва і централізація капіталу. Монополізація може бути результатом:

а) укрупнення одиничних об'єктів, наприклад, нарощування потужностей готельної мережі;

б) «горизонтальної» інтеграції або злиття підприємств однієї галузі (наприклад, один з потужніших туроператорів німецького ринку фірма ТУІ виникла шляхом злиття декількох туристських фірм);

в) «вертикальної» інтеграції або злиття підприємств різних галузей, що функціонально пов'язані між собою в тій чи іншій мірі (найпоширенішим прикладом такої інтеграції є злиття готельних мереж і авіакомпаній) [25, с. 24].

Найпоширенішим видом ТНК в туризмі є ТНК, що функціонують на основі «готельних ланцюгів». «Готельні ланцюги» або готельні мережі - це форма об'єднання готельних підприємств з метою забезпечення економічної ефективності діяльності та конкурентоздатності на ринку послуг за рахунок високої якості обслуговування (почасти власний стандарт якості). Наприкінці 90-х років у світі налічувалось понад 200 транснаціональних за масштабами діяльності та організаційними засадами готельних мереж. їх частка в світовому готельному фонді (за кількістю номерів) становить понад 30%. Серед мереж є невеликі, до складу яких входять декілька готелів, та значні, що об'єднують понад 1000 готелів. Порівняльний аналіз ситуації початку 90-х та 2000 р. дає підстави стверджувати про динамічність ситуації в міжнародному готельному бізнесі, що позначилось на змінах рейтингу навіть серед найпотужніших готельних мереж світу. Більшість з них за приналежністю Сполучених Штатів, а також Франції та Великої Британії. Найпотужнішими готельними мережами в світі залишаються (за низхідною): «Хоспітеліті франчайз систем», «Холідей інн», «Бест уестерн», «Аккор», «Чойс хотелз», «Марріот», «ІТТ Шератон», «Хілтон», «Форте», «Хайятт». Якщо в десятці лідерів зміни незначні, то вже в другій десятці помітно зростання впливу європейських готельних груп, що свідчить про загострення конкурентної боротьби на ринку готельних послуг [27, с. 248].

Отже, туристична діяльність в світі здійснюється в самих різноманітних формах.

2.3 Особливості організації міжнародного туризму в Україні

В Україні туристичні послуги надають туристичні підприємства. Процедура створення туристичного підприємства як юридичної особи передбачає багато етапів, при цьому необхідно зауважити, що останнім часом створення і реєстрація має тенденцію до спрощення.

Найважливішими елементами створення туристичного підприємства є:

- вибір організаційно-правової форми;

- протокол намірів учасників (засновників);

- розробка проектів установчих документів;

- проведення установчих зборів;

- підготовка установчих документів для реєстрації;

- правова реєстрація підприємства;

- постановка на облік та реєстрація в податкових, статистичних

- органах, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування та інших установах [8, с. 114].

Найбільш гнучкою формою для малого туристичного бізнесу є товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ). Воно може бути засноване однією або декількома особами, а статутний фонд такого товариства поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. При цьому учасники товариства не відповідають по його зобов'язаннях, а несуть відповідальність, пов'язану з діяльністю товариства в межах їхніх внесків.

Іншою організаційно-правовою формою туристичного бізнесу є товариство з повною відповідальністю, в якому всі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.

Туристичний бізнес на основі значних початкових інвестицій доцільно реалізовувати у формі акціонерного товариства. Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах, і закритого типу, акції якого можуть поширюватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги:

- фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів на акції;

- економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;

- соціальні - акціонування є важливою формою перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства [13, с. 168].

Для більш чіткого визначення мети і завдань створюваного підприємства, погодження організаційно-правової форми, розміру статутного капіталу, розподілу доручень між учасниками, вирішення інших організаційних питань доцільно оформити протокол намірів. Він не входить в число обов'язкових засновницьких документів і формально особи, які його підписали, не несуть відповідальності за невиконання взятих зобов'язань. Тим не менш, цей протокол є основою установчого договору і єдиним документом, який об'єднує засновників до моменту реєстрації.

Одним з найважливіших етапів створення туристичного підприємства є його програма економічної діяльності. Це - основа фінансового менеджменту як для підприємства, яке створюється, так і для діючої фірми.

Обравши туристичну діяльність як основний вид, необхідно розв'язати ще дві проблеми.

1. Вибрати супутні види діяльності, тобто диверсифікувати основу туристичного бізнесу для зниження фінансових ризиків у зв'язку з тим, що туризм достатньо чутливий до цілого ряду факторів: політичних, економічних, інфраструктурних та ін.

2. Бажано вибрати такі види основної та додаткової діяльності, які були б пріоритетними на тривалий період [13, с. 172].

Наступним етапом є вибір географії бізнесу. Якщо майбутня основна діяльність пов'язана тільки з реалізацією внутрішніх турів, то необхідно визначити район прийому-відправки туристів. Якщо підприємство буде займатись міжнародним туризмом, то мають бути вибрані ті країни і регіони, де буде реалізований та спожитий туристичний продукт.

Далі необхідно дослідити ринок туристичних послуг і вибрати свій сегмент туристичного бізнесу та довести конкурентоспроможність власного турпродукту.

Визначивши регіон ринку збуту туристичних послуг, необхідно провести розрахунок максимально можливих пропозицій та попиту цього ринку на перспективу по роках, місяцях, сезонах, днях тижня, а вже потім проаналізувати конкурентне середовище.

При цьому вивчається статистика чисельності туристичних фірм, зареєстрованих у регіоні, обсяги реалізації ними туристичних послуг, цінові фактори, наявність монополістів, відмінність власного туристичного продукту від аналогічного продукту конкурентів та ін.

Якщо рішення по вибору регіону ринку збуту туристичних послуг визначається тільки умовами конкуренції, то приймається (після аналізу конкурентного середовища) одне з трьох рішень:

- вихід з цього ринку;

- прийняття стратегії конкурентоспроможності та робота на ринку шляхом завоювання свого сегмента.

- формування (виробництво) позаконкурентного туристичного продукту і робота в цьому новоствореному сегменті ринку.

Важливими етапами діяльності туристичного підприємства є:

- планування виробництва туристичних послуг і контроль за якістю туристичного продукту. Це питання підготовки турів, їх методичне забезпечення, підготовка договірної документації, робота зі страховими та іншими зацікавленими організаціями;

- визначення способу (технології) реалізації туристичного продукту. Це може бути самостійна реалізація або через інші фірми, комісійний продаж через посередників або створення розгалуженої дилерської мережі;

- способи стимулювання продажів. Сюди належать ярмарки, виставки, конкурси, аукціони, туристичні лотереї, надання сезонних пільг, пільг для постійних клієнтів, дітей, рекламні тури та ін;

- підбір та управління персоналом туристичного підприємства. Це розрахунок необхідної кількості працівників, формування штатного розкладу, розробка посадових інструкцій, форми оплати праці, регламенту роботи підприємства та ін [18, с. 127].

Спрощена модель функціонування туристичного підприємства показана на рисунку 2.1.

Отже, економічна діяльність - це організована робота туристичного підприємства, під час якої використовується капітал, рекреаційні ресурси, засоби виробництва та робоча сила для виробництва і реалізації туристичного продукту.

Рис. 2.1 Модель функціонування туристичного підприємства

Говорячи про туристичне підприємство, маються на увазі ті фірми, основною діяльністю яких є надання туристичних послуг, а всі інші види діяльності - супутні, побічні. Але не будь-яке таке підприємство чи організацію можна назвати туристичною фірмою, оскільки вони можуть діяти як на комерційній, так і не на комерційній основі. Комерційне туристичне підприємство має головною метою своєї діяльності отримання прибутку за рахунок надання різних видів туристичних послуг.

Важливою формою економічної діяльності туристичного підприємства в Україні є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає передачу прав на надання послуг та виробництво туристичного продукту, а також надання практичної допомоги в справі організації туристичного бізнесу.

Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає в наступному: незалежне підприємство (франчайзодавець), яке виробляє туристичний продукт або надає послуги, передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти такий самий туристичний продукт або надавати послуги. За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавця підприємство виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну винагороду [10, с. 115].


Подобные документы

  • Сутність міжнародного туризму та його особливості. Види міжнародного туризму в Україні. Основні чинники, що впливають на формування і функціонування туристичного ринку. Дослідження організації туризму провідними міжнародними туристичними фірмами України.

    дипломная работа [518,2 K], добавлен 27.03.2013

  • Теорія та сутність іноземного туризму та його забезпечення. Основні світові тенденції розвитку міжнародного туризму. Аналіз розвитку іноземного туризму в Україні, особливості розвитку туристичного ринку в нашій країні. Інвестиційна політика в цій галузі.

    реферат [29,3 K], добавлен 27.03.2012

  • Аналіз діяльності суб'єктів туристичного бізнесу в Україні та їх розвиток. Розробка проектних рішень щодо розвитку міжнародного туризму на Херсонщині. Розробка бізнес-плану суб'єкту ЗЕД - туристичного комплексу етнічного напрямку "Херсонський хуторок".

    дипломная работа [2,4 M], добавлен 20.09.2008

  • Розвиток міжнародного туризму у провідних туристичних країнах і регіонах світу. Ріст числа транснаціональних подорожей та їх значення у світі. Екзогенні чинники та тренди, які характеризують попит і пропозицію. Вклад туризму у збереження світового миру.

    курсовая работа [53,1 K], добавлен 24.12.2010

  • Поняття міжнародного туризму, його сутність, функції, динаміка, проблеми та перспективи розвитку, роль в світовій економіці. Аналіз діяльності туристичних агентств. Підвищення конкурентоспроможності України на сучасному світовому туристичному ринку.

    курсовая работа [2,0 M], добавлен 13.05.2014

  • Загальна характеристика ринку туристичних послуг. Методика розрахунку основних економічних показників розвитку туризму. Аналіз та оцінка сучасного рівня розвитку туристичних послуг Росії. Проблеми та перспективи розвитку міжнародного туризму в Росії.

    дипломная работа [276,0 K], добавлен 25.07.2010

  • Міжнародний туризм: соціально-економічні основи, поняття та суть, фактори та тенденції розвитку. Економічна роль, структура міжнародного туризму. Місце Італії в Європейському туристичному регіоні. Туристичний потенціал Італії, інфраструктура туризму.

    курсовая работа [408,9 K], добавлен 12.10.2011

  • Вивчення особливостей міжнародного та внутрішнього туризму, як основних його організаційних форм. Відмінні риси таких видів туризму як: дитячий, молодіжний, сімейний, культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, освітній, діловий, мисливський, зелений.

    реферат [21,3 K], добавлен 10.11.2010

  • Аналіз стану розвитку замкового туризму, його ролі та значення для розвитку туризму в Україні. Європейський досвід організації замкового туризму, основні напрями його розвитку в Україні. Головні об'єкти замкового туризму та особливості їх збереження.

    статья [22,0 K], добавлен 06.09.2017

  • Формування рекреаційно-туристичного комплексу. Тенденції розвитку українського туризму. Напрямки формування туристичного ринку. Розвиток сільського туризму на прикладі Черкащини. Розвиток ринку готельних послуг. Державна підтримка розвитку туризму.

    курсовая работа [126,6 K], добавлен 12.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.