Професійна майстерність екскурсовода

Ефективність екскурсії залежить не тільки від знань і вмінь екскурсовода, але й від умінь екскурсантів володіти навичками спостереження об'єктів, від їхньої уваги до розповіді екскурсовода, уміння сприймати фактичний матеріал, робити необхідні висновки. Тому важливим завданням екскурсії є навчити екскурсантів бачити й сприймати об'єкти, тобто прищепити їм певні навички спостереження й вивчення об'єктів.

2.5 Мова екскурсовода

Сприйняття екскурсійної теми побудовано на звуковому й образотворчому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. Стосовно екскурсантів він може виступати з позицій:

? інформатора, що повідомляє знання групі людей, розповідаючи про яку-небудь подію, явище, не показуючи до нього свого відношення, не роз'ясняючи його сутності, причинно-наслідкових зв'язків з іншими подіями і явищами;

? коментатора, що, повідомляючи про спостережувані об'єкти, події і явища, дає пояснення, називаючи причини, їх що викликали;

? співрозмовника. Показуючи об'єкти, екскурсовод виступає в ролі співрозмовника. Відбувається зацікавлена розмова, у ході якого враховується реакція екскурсантів на викладається материал, щоМ, використовується питально-відповідна форма викладу інформації. Екскурсовод у зв'язку з реакцією слухачів, їхніми питаннями й репліками може ввести в розповідь додатковий матеріал;

? порадника. Екскурсовод роз'ясняє побачене й дає ради, як спостерігати об'єкт, тобто підводить екскурсантів до необхідних висновків;

? емоційного лідера, що аналізує об'єкти й події, пов'язані з ними, дає оцінку розглянутим проблемам, передає екскурсантам свою переконаність, допомагає зрозуміти спостережувані об'єкти і явища.

У ході проведення екскурсії використовуються наступні п'ять форм ораторського мистецтва:

1) слово або мова - короткий усний виступ на яку-небудь тему;

2) доповідь - публічний виступ на певну тему, містить аналітичний матеріал, що підлягає подальшому обговоренню;

3) реферат - короткий виклад змісту питання, засноване на дані науки, огляді й аналізі літературних, архівних і інших джерел;

4) лекція - усний публічний виступ, у якому докладно викладається яка-небудь тема;

5) малі форми усного мовлення - репліка (згода, заперечення, зауваження), відгук на мову виступаючого, довідка по ходу виступів, риторичне питання, пряма відповідь на питання.

Будь-яка добре підготовлена й проведена екскурсія являє собою синтез форм ораторського мистецтва.

Мова й мова. Важливо не плутати поняття «мова» і «мова», які тісно зв'язані між собою.

Мова - це існуюча можливість, що проявляється при наявності певних умов: знання фонетичних, лексичних, граматичних правил; уміння мислити й говорити, досягати взаєморозуміння з іншими людьми. Мова є специфічним соціальним засобом зберігання й передачі інформації, а також керування людським поводженням.

Мова - реалізація можливості мови, форма спілкування між людьми, «конкретне говоріння», що протікає в часі й викрите у звукову (включаючи внутрішнє проказування) або письмову форму.

Використання можливостей мови в мові дозволяє екскурсоводові ясно виразити певну сукупність знань по даній темі. Зрозумілість мови, її точність і виразність залежать від ряду факторів - правильного підбора слів, побудови фраз і ін.

Мова підрозділяється на зовнішню й внутрішню. Зовнішня мова має комунікативне призначення, її зміст орієнтований на розуміння іншими людьми. Розповідь екскурсовода - зразок зовнішньої мови, завдання якого - впливати на свідомість і фактичні дії людей, передати їм певну інформацію про конкретні об'єкти й домогтися, щоб ця інформація одержала правильне відбиття у свідомості екскурсантів. Передача знань і відбиття дійсності - дві основні функції мови. Перша функція мови в екскурсії - повідомлення знань, словесне вираження почуттів у ході спілкування з аудиторією. Повідомлення на будь-яку тему ділиться на дві частини: а) найменування об'єктів, із частин, історичних подій, природних явищ, окремих дій людей, тобто їхнє словесне позначення; б) висловлення судження про їхню сутність, значення, відношенні до інших об'єктів, явищам, діям.

Внутрішня мова - це мова про себе, попереднє формулювання думок, які будуть повідомлені аудиторії. Людина, міркуючи про який-небудь предмет, спілкується із самим собою у внутрішньому (схованому) діалозі. За допомогою внутрішньої мови здійснюється мислення, у ній використовуються такі допоміжні засоби, як схеми, образи, таблиці. Внутрішня мова опирається на знання людини, отримані їм раніше. Для екскурсовода внутрішня мова носить форму уявного проказування всього змісту екскурсії або її частин.

Кожний екскурсовод повинен більш повно використовувати можливості внутрішньої мови, що є в сутності спілкування людини із самим собою для постановки й рішення того або іншого пізнавального завдання. Якщо зовнішня мова являє собою виклад готових, логічно, грамотно сформульованих думок, то внутрішня мова - підготовчий етап, у ході якого в бесіді із самим собою у свідомості людини народжуються й уточнюються ці думки.

Екскурсовод в екскурсії використовує обидві форми мови - внутрішня мова передує зовнішньої, а екскурсант, що засвоює повідомлення екскурсовода, використовує при цьому лише внутрішню мову. Це допомагає краще зрозуміти й запам'ятати отримані знання, погодитися з висновками екскурсовода, його точкою зору. Іноді таку ситуацію в екскурсії називають методичним прийомом схованого діалогу, що дозволяє екскурсантові, не вступаючи у відкриту словесну дискусію, зробити правильний висновок по викладається материалу, щоМ. [№18, стр. 78]

Стиль мови - це різновид мови. Наприклад, мова людей у побуті відрізняється від мови в офіційній сфері, мова наукових рефератів відрізняється від мови педагогів загальноосвітніх шкіл. Розрізняють стилі мови: художній, діловий, розмовно-повсякденний (побутовий), науковий, публіцистичний, професійно-технічний.

Стиль мови екскурсовода являє собою манеру словесного вираження думок, побудови мови. Від інших стилів його відрізняють своєрідні форми й прийоми розповіді, такі особливості, як лаконічність, точність, логічність, образність, виразність, емоційність, чистота, багатство мови.

Індивідуальний стиль мови екскурсовода характеризує рівень його професійної майстерності, мовну культуру. Особливості стилю мови екскурсовода залежать від його призначення: а) відтворити зовнішню картину тієї або іншої історичної події; б) дати вичерпну характеристику спостережуваному об'єкту, описуваному події, природному явищу; в) змусити екскурсантів відчути історичну обстановку далекого часу.

У мові екскурсовода неприпустиме вживання стандартних фраз і слів, зміст яких уже давно стерся: «так сказати», «значить», «коротше говорячи». Важливі й відтінки мови. Її тон, наприклад, повинен бути трохи піднятим протягом всієї екскурсії.

Характер розповіді змінюється залежно від завдань. Розповідь може носити оповідальний або реконструктивний характер. Оповідання - це розповідь про яку-небудь подію, опис його ходу. Оповідач дає слухачам уяву про те де і як відбувались події.

Оповідальний стиль викладу матеріалу характерний для більшості екскурсій.

Реконструктивна розповідь ставить своїм завданням відновити перед уявному поглядом слухачів той або інший предмет у первісному виді (наприклад, будинок, що не дійшов до нашого часу). Керуючи процесом сприйняття, екскурсовод рекомендує екскурсантам побачити й відтворити у своїй свідомості намальовану їм картину.

Культура мови. Культурної вважають мова, що характеризується багатством словника, широким використанням граматичних конструкцій, художньою виразністю, логічною стрункістю, доцільністю жестів і міміки. Професор В.А. Артемов у своїй книзі «Культура мови» (М.: Знання, 1966) включає в це поняття культуру вимови, граматичних форм і синтаксису мови, а також стилістичну культуру мови.

Поняття «культура мови» ставиться до мови усної й мови письмової. Та й інша мова повинна бути змістовної, зрозумілої, виразної й діючої. Культура письмової мови екскурсовода знаходить своє вираження в таких документах, як контрольний і індивідуальний тексти, методична розробка, реферат, лекція, рецензія, бібліографічний образ.

Контрольний текст екскурсії викладається літературною мовою, а індивідуальний - мовою, близьким до розмовного. Культура усного мовлення розглядається як сполучення трьох складових частин: мовної культури мови, психологічної культури мови, комунікативної культури мови.

Мовна культура мови поєднує поняття - культура словника, культура граматичних форм і синтаксису мови, культура вимови (звуків, слів, інтонацій), стилістична культура мови, культура жестів і міміки.

Психологічна культура мови включає поняття: змістовність, зрозумілість, граматична й стилістична виразність, вплив мови (вимога, рекомендація, завдання, рада, прохання, заборона, докір, попередження). На психологічній культурі мови заснована дія методичних прийомів ведення екскурсії.

Комунікативна культура мови, що переслідує встановлення контактів і зв'язків з аудиторією, включає такі поняття, як екскурсовод - джерело інформації; розповідь екскурсовода - система справжніх повідомлень. Комунікативні якості мови передбачають: правильність мови (дотримання норм літературної мови, наголоси й граматики); точність мови, що «складається у відповідності змісту мови тому колу предметів, явищ дійсності, які мовою відображаються»; логічність мови, що складає у відповідності зв'язків мови зв'язкам предмета і явищ у реальній дійсності; чистоту мови, у якій немає елементів, далеких літературній мові, і немає елементів мови, що відкидаються нормами моральності; виразність мови (її особливості, що викликають інтерес екскурсантів і зміцнюють увагу до викладається матеріалу); багатство мови (насиченість її різними засобами мови); доречність мови (відповідність її темі, змісту, меті й завданням екскурсії, а також складу екскурсійної групи).

Темп і ритм мови екскурсовода диктуються змістом розповіді. Вони міняються протягом екскурсії - прискорюються або вповільнюються.

Розрізняють темп мови швидкий, середній, повільний, плавний і переривчастий. Темп мови повинен бути спокійний, розміряний, таким, щоб зміст мови ефектно сприймалося.

При підготовці конкретних тим, розробці розповіді екскурсоводові доречно проводити самостійні заняття з годинниками в руках. Швидкий темп мови - 75 слів у хвилину, середній - 60 слів, уповільнений - 45 слів. Скоромовка (80 і більше слів на хвилину) неприпустима, вона заважає засвоєнню екскурсійного матеріалу, швидко стомлює слухачів. Швидкий темп мови, позбавлений пауз, не сприймається екскурсантами. У той же час неприпустимий однаковий темп протягом всієї екскурсії, тому що він робить екскурсію маловиразної й нудної.

У мові екскурсовода основні положення викладаються повільніше, ніж інший матеріал. Матеріал, що розвиває основні положення, викладається у швидкому темпі.

До недоліків мови відносять надмірне вживання спеціальних термінів, іноземних слів, словесних штампів, канцелярських оборотів, довгих фраз, тому що це викликає роздратування слухачів, розсіює їхню увагу.

Для екскурсовода важливо мати гарну дикцію - чітка, ясна вимова складів, слів і цілих фраз. Недоліками мови є шепелявість, гугнявість, млявість вимови, недоказування закінчень фраз і слів.

Роботу над мовою екскурсовод починає з оволодіння технікою мови (подих, голос, дикція). Важливо, щоб дикція (манера вимовляти звуки й слова в мові) була ясної й виразною. Насамперед потрібно усунути неясності, нерозбірливість мови, відробити вимова слів, які із працею сприймаються екскурсантами. Потім звертається увага на квапливість або сповільненість вимови. Кожне слово, у тому числі й слова іншомовного походження, а також імена та по батькові повинні звучати чітко, бути зрозумілими для екскурсантів.

Екскурсовод повинен стежити за інтонацією своєї мови, тобто підвищенням і зниженням голосу при вимові слів і пропозицій. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданої, тому що основою розповіді є не тільки думка, але й почуття. Воно надає фарбування розповіді, показує відношення екскурсовода до змісту матеріалу.

Є й інше призначення інтонації в розповіді - доведення до логічного завершення якої-небудь думки. Вона дозволяє підкреслити значення факту, додати розповіді врочистість, несподіванка, характер питальності й т.д. Зміна інтонації викликається значеннєвим змістом розповіді, тому вміння екскурсовода вимовляти окремі слова й цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення.

Майстер усного слова И.Л. Андронников затверджує, що діапазон інтонацій можна вважати безмежним. Не буде помилкою сказати, що щирий зміст сказаного полягає не в самих словах, а в інтонаціях, з якими вони вимовлені. Інтонація окремих пропозицій може бути питальної, окличної, стверджувальної, оповідальної. Тон розповіді може побут радісним, смутним, урочистим залежно від того, про що екскурсовод оповідає і як він до цього ставиться. Емоційне фарбування розповіді повинна бути виправданої, тому в ході підготовки до проведення екскурсії варто визначити інтонацію й тон майбутньої розповіді.

Екскурсовод повинен володіти всіма видами наголосів - словесними, фразовими, логічними. Саме по собі наголос це виділення слова або групи слів силою голосу або підвищенням тону. Логічний наголос - виділення найбільш важливого моменту в мові. Такий наголос робиться на тих словах, які повинні прикувати увагу екскурсантів, змусити їх задуматися, прийти до певного висновку. [№12, стор. 79-82]

Важливо відробити фразові й логічні наголоси в розповіді. У кожній фразі звичайно виділяється одне або кілька слів, з яких робиться значеннєве (фразове) наголос. При логічному наголосі у фразі виділяється слово або слова, найбільш важливі по своєму змісті. Екскурсоводові не слід механічно заучувати формулювання й важкі слова в тексті. Потрібно звикнути до них, зрозуміти їхній зміст і тільки після цього запам'ятати. Головне домогтися, щоб їхнє вживання в мові було природним і необхідним. У тих випадках, коли не вдається цього досягти, окремі слова можуть бути замінені іншими, більше звичними для даного екскурсовода, більше природними для стилю його мови.

Тон мови підкреслює значення події, приковує до нього увага екскурсантів, допомагає їм зробити правильні висновки. Піднесеність, урочистість розповіді при дотриманні почуття міри в якійсь його частині цілком природна. Необхідно уникати при розповіді як монотонності, млявості, так і зайвої піднесеності, невиправданих емоцій, помилкового пафосу, крикливості.

Постійна робота з розвитку культури мови збагачує словниковий запас екскурсовода, дозволяє йому правильно відбирати й уживати слова в розповіді, допомагає позбутися від засміченості мови непотрібними словами, стандартними фразами, а також від уживання великої кількості іноземних слів, дає можливість екскурсоводові виробити свій індивідуальний стиль мови.

2.6 Внемовні засоби спілкування

Мовне спілкування являє собою вплив на аудиторію двох потоків інформації: перериваного дискретного потоку (словесного, мовного) і безперервного образотворчого потоку (внемовного). Образотворчий потік, що позначають терміном «зоровий елемент мови», включає жест, посмішку, позу, ходу, міміку, рух тіла. За допомогою мови передаються зміст інформації, зміст тексту і його значення. Внемовні засоби спілкування доносять до аудиторії підтекст, внутрішній додатковий зміст сказаного, відношення до нього.

Формою внемовного впливу є жестикуляція - рух рукою або інший тілорух, що має певний зміст. Жест лектора акцентує увагу слухачів на змісті матеріалу, що викладається, підкреслює головне, підтверджує сказане. «Жест і міміка пожвавлюють мову, роблять її як би зримою. Жест, будучи емоційно-значеннєвим рухом, найчастіше руки (рук), повинен «звучати» саме в ті миті, коли вимовна фраза має потребу в посиленні своєї виразності, а тим більше в емоційної ораторської думки».

Головна особливість жесту в екскурсії полягає в тому, що він зв'язаний не стільки з розповіддю, скільки з показом об'єкта, будучи тридцятилітньому частиною наочності.

Жести в екскурсії діляться на три групи: жести, що служать основою показу зорово-сприйманих об'єктів; жести, що є складовою частиною показу; жести, що підкріплюють екскурсійну розповідь.

Класифікація жестів, використовуваних у показі.

У показі використовуються жести в їхньому найпростішому виді - вказівні. Екскурсовод показує рукою на якийсь будинок. Цей жест використовують також для перемикання уваги екскурсантів з одного об'єкта на іншій. Рідше використовується просторовий жест, що дає подання про границі об'єкта, що оглядається. Використовується він при панорамному огляді міста, архітектурного ансамблю, місцевості, де відбувалися події. Екскурсовод жестом обмежує об'єкт, визначає його розміри. Широке поширення одержали об'ємні або ілюстровані жести, які допомагають екскурсантам визначити висоту й ширину спостережуваного об'єкта. Екскурсовод робить рух рукою знизу нагору або ліворуч праворуч, підкреслюючи свої слова. Жести конструктивні, що підкреслюють особливості конструкції (опуклість, увігнутість і ін.), застосовуються в архітектурно-містобудівних екскурсіях.

Жести, що реконструюють, допомагають екскурсантам подумки представити зовнішній вигляд втраченого будинку, видаляє пізніші прибудови до будинку. Ці жести екскурсоводи використовують у методичному прийомі зорової реконструкції. Вони є частиною прийому, що переслідує ціль - дати подання про первісну форму (виді) об'єкта. [№11, стор. 49]

Необхідно враховувати диференційований підхід до вибору жестів при показі того самого об'єкта. Так, екскурсовод використовує варіанти жестів (спонукальні, наочні, емоційні, рекомендуючі) залежно від складу групи, теми екскурсії, пори року, доби.

Спонукальні жести не пов'язані з показом і носять організаційний характер. З їхньою допомогою екскурсовод пропонує вийти з автобуса або зайняти місця в салоні, розміщає групу в об'єкта, просить екскурсантів пройти до наступного об'єкта.

Емоційні жести виражають почуття екскурсовода, його психологічний стан у цей момент.

Жести, використовувані в розповіді, класифікуються як жести, що підкреслюють важливість матеріалу, що викладається, що розкривають зміст думки екскурсовода, що пояснюють підтекст розповіді, що уточнюють зміст мови екскурсовода. Жести, що супроводжують розповідь, повинні бути осмисленими, адресними, лаконічними, змістовними й емоційними. Іноді жест розглядається як графічне зображення думки екскурсовода.

Недоліками у використанні жестів на екскурсії є зайва жестикуляція, підміна слів жестами, безглуздість їх при показі об'єктів - запізнення за часом, відривши жесту від мови, неточність жесту. Недоліком діючої методики є відсутність наукова розроблених правил виразної й ефективної жестикуляції на екскурсії.

Проявом емоційної культури екскурсовода є міміка - рух м'язів особи, що виражають внутрішній щиросердечний стан, пережиті людиною почуття, його настрій. У ряді випадків міміка здатна виразити більше, ніж мова. Міміка й жест нероздільні.

Поза екскурсовода. Положення тіла під час роботи - важливий елемент його поводження, незалежно від того, коштує він або сидить перед групою. Поза повинна бути природної, зручної, невимушеної. У досвідченого екскурсовода виробляється манера поводження, що має свій індивідуальний стиль. При проведенні екскурсії, він приймає такі пози, які йому зручні й прийнятні для аудиторії. Головне для будь-якої пози - стійка рівновага тіла і його рухливість. Поза екскурсовода, екстравагантність в одязі й інших деталях його зовнішнього вигляду (міні-спідниця, декольте, достаток прикрас, макіяжу) не повинні відволікати екскурсантів, ставати об'єктом їхнього спостереження.

Перший час, з'являючись у групі, екскурсовод уважно стежить за своєю позою, потім у нього виробляються певні звички й навички; протягом двох-тригодинної екскурсії він неодноразово міняє свою позу, не даючи стомитися своєму тілу. Робиться це природно, щоб у слухачів не створилося враження, що екскурсовод ніяк не може знайти собі місця. [№8, стр. 46-47]

Манери екскурсовода. Великою силою впливу на екскурсантів володіють манери поводження екскурсовода, його спосіб тримати себе, форма звертання з іншими людьми. Манери екскурсовода знаходять вираження в спілкуванні з екскурсантами, які звертають увагу на все: як екскурсовод уперше входить в автобус, як він здоровається із групою, як розмовляє з водієм, як тримає мікрофон, яким тоном робить зауваження. Ніщо в його поводженні не залишається непоміченим. Удосконалюючи свою майстерність, потрібно позбуватися від дурних звичок - голосно говорити, зайво жестикулювати, переривати співрозмовника, уживати в розмові різкі вираження, робити грубі зауваження, поводитися зухвало, екстравагантно одягатися, надмірно використовувати косметику. Екскурсоводові варто уникати вдавання, постійної турботи про зовнішній ефект своїх учинків і мови. Неприпустимо обмінюватися з екскурсантами тонкощами, уїдливими й ворожими зауваженнями.

Екскурсовод є працівником контактної зони. З перших кроків на екскурсійному маршруті він вступає у взаємини з екскурсантами.

Багато чого в успішному виконанні екскурсійної послуги залежить від особистості екскурсовода, його індивідуальних якостей. Прояв педагогічного такту, увічливості, терпимості, витриманості, уміння стримати себе в конфліктній ситуації, сприяють створенню спокійної ділової обстановки в екскурсійній групі. Доброзичливість і самовладання екскурсовода, використання нейтралізуючих фраз в обігу з екскурсантами дозволяють уникнути виникнення негативних ситуацій. Уміння ладити з аудиторією створює умови для встановлення психологічного клімату в колективі.

Велике місце в роботі екскурсовода займає вироблення навичок етикету. Цій важливій проблемі екскурсійні працівники приділяють велику увагу. Саме поняття «етикет» означає встановлений порядок поводження, зовнішнього прояву відносини до людей. У цей порядок входять обходження з оточуючими людьми, поводження в громадських місцях, внемовні форми спілкування (чемне поводження з жінкою, повага до старших, форми вітання, правила поведінки за столом і ведення розмови, обходження з гістьми).

Представляється доречним узвичаїти організацій і установ, що займаються екскурсійним обслуговуванням, поняття екскурсійний етикет. Це буде сприяти підвищенню культури туристського обслуговування.

2.7 Основні вимоги до професії екскурсовода

Будь-яка професія, у тому числі й професія екскурсовода, являє собою вид трудової діяльності, що жадає від людини окремих знань і практичних навичок. Ці знання й навички досягають шляхом загальної або фахової освіти, а також у процесі практичної діяльності працівників екскурсійної сфери.

Надання екскурсійних послуг на високому рівні вимагає чіткої організації роботи екскурсовод, розумінням їм своєї ролі в контексті загального суспільного значення екскурсійної роботи, як одного з певних напрямків навчально-виховного процесу.

До екскурсовода, до його кваліфікаційних і людських якостей якостям висувають наступні вимоги до:

- професійній підготовці;

- психологічній підготовці;

- вимоги репрезентативного характеру.

Екскурсовод повинен мати бажання працювати з людьми, постійно поповнювати й удосконалити свої знання, вивчати запити й інтереси аудиторії, проявляти високу культуру, любити свою справу. Адже екскурсовод - центральна фігура екскурсії.

Детальне знання екскурсії, що подається, маршрутів і тематики різноманітних асортиментів екскурсійного продукту, методики й техніки проведення екскурсій і обслуговування екскурсантів - основа професійної підготовки екскурсовода. Екскурсовод повинен:

- проводити екскурсії на високому якісному рівні, відповідно до тексту екскурсії й технологічною карткою;

- готовити тексти, технологічні карти й інші матеріали;

- регулярно обновляти дані й вчасно вносить зради в текст екскурсії;

- розробляти й освоювати нові теми й маршрути екскурсій;

- постійно підвищувати свій науковий, культурний рівень та професійну майстерність;

- брати участь у роботі методичних розділів і творчих груп;

- прослуховувати інших екскурсоводів на маршруті, рецензувати тексти екскурсій;

- брати участь у підготовці нових екскурсоводів, спілкуванні й розширенні досвіду екскурсійної роботи;

- пропагувати екскурсії;

- дотримуватися маршруту екскурсії, забезпечувати безпека екскурсантів;

- дотримуватися норм оформлення документів на экскурсійне обслуговування;

- удосконалити особистий імідж і сприяти формуванню позитивному іміджу підприємства, де він працює.

Професія екскурсовода престижна. Це пов'язане із привабливістю, оригінальністю цього виду трудової діяльності, його унікальності, і інтелектуальним характером. Соціальний престиж цієї професії ґрунтується на високій оцінці значимості діяльності екскурсовода, визнання його ролі в духовному розвитку особистості й суспільства.

Молодь, що ставить собі за мету опанувати цією професією, що вирішує у виборі цієї професії визначає можливість спілкуватися з іншими людьми, бути об'єктом уваги зацікавленої аудиторії, викликати позитивні емоції в екскурсантів.

Всіх працівників, які приходять в екскурсійний заклад після навчання або самостійної підготовки, можна розділити на кілька груп. Одні проводять екскурсії на дві^-двох-одну-дві тем, які були відпрацьовані під час навчання, і самі не прагнуть розширювати тематику освоєних екскурсій. Друга група екскурсоводів перші роки роботи характерні пошуком своєї головної теми. Вибравши тему, вони віддають всі свої сили на вдосконалення її, підвищенню професійної майстерності. Третя група екскурсоводів - це ті, хто береться за будь-яку тему й уже через 5-6 років мають на своєму рахунку десятки подібних по змісту екскурсійних тим.

Екскурсовод повинен бути компетентним фахівцем, що упевнено орієнтуються в тих областях знань, які закладають основи проведення екскурсій і творчо підходити до своїй роботі. Основою професійної діяльності екскурсовода є необхідні знання й уміння, навички, любов до своєї професії.

Екскурсоводом можуть працювати особи, які мають базове вище утворення, повне вище утворення; посвідчення або диплом про спеціальну екскурсійну підготовку (навчальний заклад, курси підвищення або перепідготовки спеціалізованій кваліфікації) і одержали дозвіл у покладеному порядку.

Для осіб, які мають учений ступінь і вчене знання, вимоги дотичної наявності посвідчення або диплома про фахову освіту не обов'язкові.

Знання іноземних мов для екскурсовода не обов'язково.

Екскурсоводи, які надають екскурсійні послуги, повинні мати:

- високий рівень у різних областях знань зі спеціальним акцентом на історію, географію, мистецтво й архітектуру, економіку, політику, релігію й т. п. Постійно вдосконалити свої знання й професійні навички;

- знання спеціальної термінології відповідно екскурсійної тематики;

- гуманітарні навички й навички спілкування, спілкування технологією відбору інформації, уміння встановити дружню атмосферу в екскурсійній групі;

- список екскурсійним тим і шляхової інформації про видатні місця або місцевість на маршруті проходження групи до позначку призначення, підтверджених контрольними текстами й методичними розробками, технологічними картами, рецензуванням на прослуховування на маршруті й т. п. (наявність списку документації відповідно до вимог стандандартних норм і Правил в області туризму), характеристики з місця екскурсійної роботи;

- відповідності критеріям оцінки розповіді екскурсовода, чіткість висловлення, зацікавленість, емоційність, доступність викладеного тексту екскурсії, техніка й культура мови.

Фахівці туристичного супроводу для одержання Дозволу повинні подати акредитаціонної комісії заявку встановленого зразка; фотографії й такі документи, завірені у встановленому порядку;

- паспортні дані;

- копію довідки про присвоєння индитификаційного номера;

- копію диплома про утворення (повне вище, базове вище утворення);

- копію документа про закінчення спеціальних спеціалізованих закладів;

- копію посвідчення екскурсовода/ гіда-перекладача або іншого фахівця туристичного супроводу (старого зразка) у випадку його наявності;

- копію документа про перепідготовку або підвищення кваліфікації;

- копію трудової книжки;

- копію свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (якщо екскурсовод/ гід-перекладач самостійно надає екскурсійні послуги або іншого фахівця туристичного супроводу як суб'єкт підприємницької діяльності).

Висновки

Таким чином, вивчаючи тему моєї курсової роботи, я довідалася, що екскурсовод це не тільки цікава, але й дуже трудомістка, складна професія, що вимагає певних навичок і професійних якостей. Я з'ясувала, що для проведення правильної екскурсії потрібен цілий перелік умов і правил, для досягнення справжнього фурору в екскурсантів.

На прикладі моєї роботи можна побачити що екскурсія - та золота середина, де досягається стійку рівновагу між показом зорових об'єктів, розповіддю про їх і подіях, з ними зв'язаних. Якщо ж порушити ця рівність показу й розповіді, у своїй сумі й у строго певному співвідношенні тридцятимільйонну ту або іншу конкретну екскурсію, то екскурсія, зробивши кілька кроків назад, перетвориться в лекцію на міських вулицях і площах, тобто вона повернеться до положення, що було в першому виді сполучення елементів, її утворюючих.

Важливою якістю екскурсії, є її науковий характер. Завдання екскурсії - сприяти поширенню наукових знань, забезпечити високий рівень викладу матеріалу. Зміст екскурсії повинне викладатися відповідно до даних сучасної науки. Всі факти, події, теоретичні положення, розглянуті на екскурсії, дають у науковому трактуванні, висвітлюють із урахуванням досягнень галузей сучасної науки, до яких вони мають відношення. Факти й події повинні одержати об'єктивну наукову оцінку.

Ефективність екскурсії залежить від того, наскільки зрозуміло екскурсовод викладає матеріал, наскільки він доступний по своєму змісті для даної аудиторії. Матеріал повинен викладатися з урахуванням підготовленості аудиторії, її загальноосвітнього рівня, життєвого досвіду.

Екскурсовод не повинен порушувати процес прямий віз дії екскурсантів і об'єкта. Протягом всієї екскурсії фахівець, що розкриває тему, повинен перебувати ледве «у тіні». Його завдання - активізувати об'єкт і екскурсантів. У своїх висновках він повинен бути ненав'язливим, спонукувати екскурсантів домислювати почате їм і самим робити висновки на основі власних зорових вражень і своєї розповіді.

Найважливішим завданням удосконалювання професійної майстерності екскурсоводів є практичне засвоєння методичних прийомів кожним з них.

Також при написанні даної роботи були розглянуті немаловажні факти в роботі екскурсовода починаючи від професійної майстерності й знань екскурсовода до інтуїції, мови, манер і т. п. При написанні роботи я зрозуміла наскільки важливо правильно сполучити всі тридцятимільйонної професійної майстерності екскурсовода, що становлення екскурсовода як особистості, - є дуже складний процес і має досить багато «підводних каменів», але це дійсно коштує того, адже екскурсовод - це одна з перспективних професій нашого часу, освоївши яку, тобі відчиняються сотні дверей і дивний мир туризму.

Література

1. Ємельянов Б.В. Організація екскурсійної роботи: досвід. - М., Профиздат. 1984.

2. Герд В.А. Екскурсійна справа. М. - .Л., 1928.

3. Анциферов Н. Про методи й типи історико-культурних екскурсій. Петроград, «Начатки знань», 1923.

4. Григор'єва Г.А., Краско А.В. Архітектурно-містобудівні екскурсії. М.: ЦРИБ «Турист», 1988.

5. Александров Ю.Н. Москва. Діалог путівника. - М.: Московський робітник, 1982.

6. Короткий словник по філософії. Изд. 3-е. М., Политиздат, 1995.

7. Григор'єва Г.А., Краско А.В. Архітектурно-містобудівні екскурсії. М.: ЦРИБ «Турист», 1988.

8. Ємельянов Б.В. Організація екскурсійної роботи: досвід. - М., Профиздат. 1984.,

9. Квартальнов В.А., Туризм. - М.: Фінанси й статистика, 2001.

10. Котляров Е.А. Географія відпочинку й туризму. Формування й розвиток територіальних туристських комплексів. - М.: Думка, 1978. - 239 с.

11. Крачило Н.П. Географія туризму.? К.: Высш. шк., головне изд-в, 1987.? 208 с.

12. Крачило Н.П. Основи туризмоведения.? К.: Высш. шк. головне изд-в, 1980.? 177 с.

13. Куделко С. Історичне краєзнавство в контексті сучасних тенденцій розвитку науки та суспільства // Краєзнавство. - 1994. - №1. - С. 12.

14. Мальська М.П., Зле В.І. Менеджмент туризму. Львів, 2002.

15. Ополченців И.И. Маркетинг у туризмі: забезпечення ринкової позиції: Учеб. посібник. - М.: Радянський спорт, 2003. - 187 с.

16. Рекреаційні системи // Ред. Мироненко Н.С., Твердохлебов И.Г. і ін. - М.: Изд-У Моск. ун-та, 1986. - 180 с.

17. Рекреація: соціально-економічні й правові аспекти. Ред. Мамутова В.К. і ін. - К.: Наук. думка, 1992. - 143 с.

18. Савина Н.В., Горбылева З.М. Экскурсоведение. Ч. 1. - Мн., 2000.

19. Сенин В.С., Організація міжнародного туризму., Фінанси й статистика, М., 2004.

20. Створення та розвиток системи туристсько-екскурсійних закладів в Україні. // З історії вітчизняного туризму. Збірник наукових статей. - К., 1997.

21. Тлумачний словник живої великоросійської мови. Т. 4. - М.: Російський мова, 1980.

22. Елементи логіки в екскурсіях. Методичні рекомендації. - М., 1982.