Тактична підготовка та контроль за фізичними якостями як основні фактори підготовки борця вільного стилю

У практичних цілях витривалість можна розділити на загальну і спеціальну. При роботі над розвитком спеціальної витривалості основними вправами є спеціально-підготовчі вправи, максимально наближені до змагань, по структурі і особливостям дії на функціональні системи організму, а також поєднання вправ різної тривалості при виконанні програми окремого заняття.

РОЗДІЛ 3

МЕТРОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КОНТРОЛЮ ЗА ТЕХНІКО-ТАКТИЧНОЮ ПІДГОТОВЛЕНІСТЮ БОРЦІВ

3.1 Контроль за технічною підготовленістю борців

Контроль за технічною підготовленістю, або за технічною майстерністю (ТМ), полягає в оцінці того, що вміє робити борець і як він виконує освоєні рухи. Розрізняють два основних методи контролю за ТМ: візуальний та інструментальний.

Візуальний контроль є найбільш розповсюдженим, одним з основних у спортивних іграх, єдиноборствах, гімнастиці, фігурному катанні на та ковзанах і деяких інших видах спорту. Спостереження за діями спортсменів як початковий етап експертного оцінювання повинні проводитись відповідно до вимог. Потрібно скласти програму спостережень і провести підготовку спостерігачів. Візуальний контроль ТМ може проводитися як у ході безпосередніх спостережень за діями спортсмена, так і за допомогою знімальної техніки Другий спосіб останнім часом стає все більш розповсюдженим. Це пов'язано з можливістю:

1)документально зафіксувати рухи борця (а при наявності декількох відеокамер проводиться зйомка з різних точок);

2)при систематичному записі мати відеотеку рухів борця для аналізу його ТМ у динаміці;

3)використовувати стоп-кадр, а також уповільнено відтворювати записані рухи, що підвищує вірогідність їхнього аналізу; 4)усунути вплив змагальних обставин на результати спостережені. Навіть досвідчений експерт, спостерігаючи за борцем на змаганнях, може помилятися в оцінці його рухів чи дій внаслідок емоційного порушення, захопленості якимсь моментом і та іншими впливами. Інструментальний контроль за ТМ призначений для виміру біомеханічних характеристик техніки рухів. Реєстрації підлягають час, швидкість і прискорення руху в цілому або його окремих фаз зусилля, що розвиваються при виконанні рухів, положення тіла або його сегментів. Вибір кожного з реєструєчих показників визначається мірою їхньої інформативності. Також оцінюють ТМ за допомогою інструментальних методів, коли вимірюють фізіологічні і біохімічні показники. У цьому випадку, наприклад, менше споживання кисню в одного з декількох спортсменів-борців, що виконують однакову за інтенсивністю вправу, буде свідчити про більш ефективну техніку.[25] У практиці сучасного спорту в більшості випадків реєстрація показників техніки та їх аналіз розділені тимчасовим інтервалом (іноді дуже значним). Наприклад, спочатку вимірюють зусилля спортсмена-борця і одержують у результаті вимірів їхнє графічне зображення. Потім після спеціальних процедур (перетворення графічних даних у цифрові, перфорація, занесення їх до ЕОМ); їх обробляють і оцінюють силові якості і техніку спортсмена. Такий спосіб контролю не перспективний. Останнім часом найбільший розвиток одержують методи, у яких вимірювальні пристрої з'єднані з аналізаторами та комп'ютерами. У цьому випадку повний аналіз даних виконується відразу ж по закінченню руху. Борець може порівняти свої відчуття руху з об'єктивною оцінкою його техніки і на основі такого зіставлення внести необхідні корективи в тренувальний процес.

Реєстрація біомеханічних характеристик рухів є початком оцінювання ефективності спортивної техніки. Значні похибки вимірів на цьому етапі неможливо усунути ніякими послідуючими операціями, внаслідок цього остаточне судження що ТМ борця буде помилковим. Таким чином, точність оцінки ТМ спортсмена залежить насамперед від точності виміру біомеханічних характеристик. Наприклад, кінофототехника буде корисна в тому випадку, якщо вести зйомку з частотою 100 і більш кадрів за секунду при дотриманні всіх метрологічних вимог. Насамперед необхідно забезпечити рівномірність протягання стрічки (у спеціалізованих кінокамерах з електроприводом - за допомогою кварцового генератора). Встановлено, що недотримання цих вимог приводить до значних похибок часових інтервалів між кінокадрами. Крім швидкості протягання стрічки перед початком зйомки повинні визначатися помилку масштабного коефіцієнту (кутові відхилення оптичної осі камери, зміна відстані до об'єкта зйомки, дисторсія зображення, тобто порушення зображення яке виникає внаслідок використання оптичних приладів), помилки аналізу кінограм.[15]

3.2 Контроль за ефективністю техніки борця

Ефективність техніки спортивних рухів визначається по ступені близькості до індивідуально оптимального варіанта. У принципі найбільш ефективною повинна бути визнана така техніка руху, при якій найкраще реалізується руховий потенціал борця. Ступінь реалізації залежить від багатьох факторів, у тому числі і від таких, як мотивація, тактична і фізична підготовленість умов контролю. Передбачається, що ефективна техніка забезпечує досягнення максимально можливого в рамках даного руху результату. Отже, спортивний результат -- важливий, але не єдиний критерій ефективності техніки. Не менш інформативні інші критерії, що характеризують абсолютну, порівняльну і реалізаційну ефективність техніки. Для визначення абсолютної ефективності техніки спочатку реєструють показники техніки досліджуваного руху, а потім порівнюють їх. значення з еталонними, обраними на основі біомеханічних, фізіологічних, психологічних та естетичних критеріїв.[8]

3.2.1 Визначення порівняльної ефективності техніки

Цей метод оцінки заснований на зіставленні техніки руху спортсмена з технікою аналогічного руху, виконаного спортсменом-борцем високої кваліфікації. Тому що техніка останнього досить індивідуальна, як зразок доцільно вибирати такого видатного спортсмена, що по фізичній і психічній підготовленості близький до порівнюваного. Найчастіше, однак, як зразок використовують усереднену техніку групи борців високої кваліфікації. Процедура порівняння в цьому випадку спрямована на пошук дискриминативних показників техніки (тобто таких, значення яких у борців різної кваліфікації неоднакові). Для цього реєструють біомеханічні показники техніки вправи, а потім проводять порівняльний аналіз. Специфіка визначення порівняльної ефективності техніки в одноборствах полягає, по-перше, у недостатній метрологічній обґрунтованості її критеріїв.[25]

У одноборствах не можна зіставляти показники ефективності техніки борців, що виступають на змаганнях різного кваліфікаційного рівня, у різних сутичках.

3.2.2 Визначення реалізаційної ефективності техніки Методи оцінки ефективності техніки, засновані на реалізації рухового потенціалу (РП), полягають у зіставленні результату, показаного в змагальній вправі, з тим досягненням, що борець міг би показати, якби володів відмінною (ефективною) технікою руху. Методика такого підходу складається в розрахунку належного результату у вправі (відповідного руховим можливостям спортсмена) і в порівнянні його з показаним. Чим більше різниця,- тим менш ефективна техніка. Важливим моментом є оцінка рухового потенціалу з комплексу найбільш інформативних фізичних якостей. У групі спортсменів-борців виміряються результати у вправі, техніку якого оцінюють і результати у тесті (РП). По цим даним складається рівняння регресії у = кх+Ь, де у -- належний результат у вправі; х -- РП, к і Ь -- коефіцієнти. Оцінюючи ефективність техніки, необхідно пам'ятати, що ступінь реалізації рухового потенціалу у конкретному русі залежить від його складності.[25]

3.3 Різновиди оцінок ефективності техніки борця

Розрізняють три різновиди оцінки ефективності техніки: 1)інтегральну, коли оцінюється ефективність техніки вправи в цілому. Недоліком інтегральної оцінки є те, що, визначаючи по її результатах ступінь недосконалості техніки, тренер не може визначити, у чому конкретно полягають помилки;

2)диференційну, у ході якої визначають ефективність деяких елементів руху;

3)диференційно-сумарну оцінку; у цьому випадку оцінюється ефективність техніки кожного елемента вправи, потім результати складаються і виводиться загальна оцінка.[14]

Найбільше поширення у сучасному спорті одержала диференційна оцінка, процедура виведення якої складається з наступних етапів: 1) проведення вимірів показників техніки елементів вправи; 2) розрахунок коефіцієнтів кореляції між їх числовими значеннями і результатом вправи. Показники, значення яких найбільше тісно корелюють із критерієм, розглядаються як інформативні; 3) визначається ефективність техніки кожного з елементів вправи. При використанні диференційно-сумарної оцінки додається четвертий етап: розраховується значимість («вага») кожного елемента вправи і виводиться підсумкова оцінка.

3.4 Контроль за засвоенням техніки борця

Удосконалення техніки рухів здійснюється поетапно, і на кожному етапі необхідно контролювати її засвоєння. Для цього використовують два критерії: 1) результат; 2) біомеханічні характеристики вправи.[14] Виділяють два основних напрямки у контролі за засвоєнням рухів: оцінку стабільності і стійкості техніки. У першому випадку вимірюють техніку рухів, виконуваних у звичних умовах (на тренувальних заняттях). У цьому випадку вплив факторів, що збивають, (емоцій, дій суперників тощо) на результат вправи незначний. Стабільність результатів і значень основних біомеханічних характеристик вправи буде свідчити про їхнє засвоєння. Стійкість техніки визначається, коли рух виконується на змаганнях (особливо у боротьбі із сильними суперниками), в умовах стомлення, при зміні зовнішніх умов. І в цьому випадку стабільність показників також буде свідчити про засвоєння техніки. Роздільний контроль стабільності і стійкості необхідний для того, що деякі борці у сприятливих умовах демонструють ефективну техніку, а на змаганнях іх результати різко знижуються, і техніка розладжується. Виявлення причин недостатнього засвоєння техніки дозволяє намітити заходи для їхнього усунення (наприклад, збільшити обсяг спеціальних вправ, провести психопрофілактику тощо). Важливим є контроль за засвоєнням техніки в процесі тренувальних, занять. Якщо періодично реєструвати їх біомеханічні характеристики, то вийде наступна картина: спочатку величини цих характеристик відносно стабільні. Потім з якогось моменту (його настання визначається рівнем спеціальної витривалості) розкид значень збільшується, залишаючись як і раніше в межах припустимого. Продовження виконання вправи приводить до ще більшого розкиду значень характеристик та винекнення помилок. Уміння визначити в процесі контролю цей момент є дуже важливим: продовження вправи може привести не до удосконалення техніки рухів, а до закріплення помилок. Рух може бути добре засвоєним, але показники ефективності техніку будуть варіюватись, якщо він буде виконуватись в різних умовах (розходження в покритті килиму, розходження у взутті). Це природне явище, і його потрібно враховувати при контролі за засвоєнням вправ.[10]

3.5 Контроль за тактичною підготовленістю борців

Контроль за тактичною підготовленістю або, за тактичною майстерністю полягає в оцінці доцільності дій борця, спрямованих на досягнення успіху у спортивних змаганнях. Сукупність таких дій називають тактичними варіантами. Контролеві підлягають не тільки самі тактичні дії, але і різноманітні прийоми психологічного впливу на суперників. Ці прийоми використовуються на спільних тренуваннях, у розминці і безпосередньо у змаганнях.[3]

Розробляючи методи контролю тактики, необхідно враховувати:

1) структуру змагальної діяльності у тому або іншому виді спорту. 2) вплив на тактику рівня підготовленості спортсменів, особливостей партнерів і суперників, зовнішніх умов, задач, які необхідно вирішити спортсменові, тощо. Облік усіх цих факторів необхідний для вибору критерію, на підставі якого можна судити про оптимальність тактики борця. Які ж можуть бути критерії оптимальності тактики? Їх декілька:

1)досягнення найвищого результату у змаганнях;

2)результат може бути не найвищий, головне -- перемогти;

3)не тільки увійти в наступне коло змагань, але й зробити це з найменшою витратою енергії.[6]

Тактична майстерність характеризується обсягом, різнобічністю, раціональністю та й ефективністю тактичних дії, що використовує борець на змаганнях і тренуваннях. Видно, що зміст цього визначення дуже близький до визначення проявів техніки. Не випадково в багатьох видах спорту (особливо в єдиноборствах) говорять не про тактичну або технічну, а про тактико-технічну майстерність.

В основі тактичних (або тактико-технічних) дій лежать тактичні знання, а також уміння оцінювати ситуації, що виникають під час спортивного двобою. Тому контроль тактичної майстерності пропонує оцінку не тільки тактичних дій, але і тактичного мислення.

3.6 Контроль за тактичним мисленням та діями

Тактичні знання в найпростішому варіанті являють собою сукупність правил про те, як і якими способами необхідно вести двобій (змагання) із суперником. Вони перевіряються в ході теоретичного опитування.

Основні критеріїї оригінальність і непередбачуваність тактичних дій, які використовуються борцем, випередження суперника, розуміння його задумів, ефективність рішення тактичних завдань.[1]

В одному випадку використовуються інформаційно-тренажерні пристрої, у яких оцінювана тактична ситуація відтворюється перед спортсменом на екрані відеомонітора. Одночасно з початком експозиції включається пристрій який вимірює час. Оцінюються точність і швидкість рішення тактичного завдання. Контроль об'єму тактики полягає у реєстрації числа тактичних ходів і тактичних варіантів, які використовуює на змаганнях (тренувальних заняттях) спортсмен-борець. Різнобічність тактики характеризується тим, наскільки різноманітні ці ходи. Ефективність тактики характеризується тим, наскільки використаний у змаганнях тактичний хід (виконаний кидок) сприяв вирішенню поставленого завдання. Контроль і оцінка тактичних дій повинні проводитися з урахуванням умов змагань (покриття килиму). Контроль тактичних дій проводиться звичайно відповідно до визначеного критерію. У спорті це, як правило, результат у змаганнях. У масовій фізичній культурі критерії інші -- економічність дій, раціональність та інші.[11]

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Фізичні рухи впливають на організм і викликають зміни з боку всіх органів і систем, підвищуючи їхні функціональні можливості. У спортсменів, що займаються вільною боротьбою, помітно зміцнюється серцево-судинна система. Серце працює ощадливо, скорочення йогo стають могутніми і рідкими.

Заняття фізичними вправами сприяють кращому живленню і кровопостачанню м'язів, тренується захисна функція організму, підвищується опірність до несприятливих впливів навколишнього середовища, підвищується імунітет.

Відбуваються зміни, які приводять до перебудови органів і систем, розширення функціональних можливостей людини.

Спортсмени, які займаються боротьбою, з часом набувають дисциплінованість, витримку, вміння долати перешкоди, добросовісність, адаптуються до різного навантаження.

Тренування є найважливішою частиною спортивної підготовки, направлена на виховання необхідних якостей особи, формування спеціальних знань, навиків і умінь, виховання фізичних і психологічних якостей для реалізації в змагальній діяльності спортсмена в конкретному виді спорту.

Знання основ всіх сторін спортивного тренування, а також уміле їх використання в учбово-тренувальному процесі сприятиме якіснішій підготовці висококваліфікованих борців.

Важливою стороною технічної підготовленості борців, що займаються вільною боротьбою, є здатність об'єднати різні технічні прийоми в раціональний ланцюг рухових дій залежно від ситуації, характерної для конкретного моменту діяльності. Засобами практичного рішення задач вдосконалення технічної майстерності слугують тренувальні форми спеціально-підготовчих, допоміжних і змагальних вправ.

У борців при тренуваннях задіяні майже всі групи м`язів, тому цей спорт можна вважати універсальним, м`язи набувають гармонійного розвитку, тіло стає красивим та пропорційним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Абдулхаков М.Р. Бороться, чтобы побеждать / М. Р. Абдулхаков, А. А. Транзишков. - М. : Просвещение, 1990.

2. Алиханов И. Техника вольной борьбы / И. Алиханов. - М. : Просвещение, 1977.

3. Беккер И.Б. О борьбе и борцах / И. Б. Беккер, С. В. Семенев. - Кишинев, 1983.

4. Борьба : спорт в СССР. - М. : ФиС, 1979.

5. Вільненський Ю. М. Ігри в спортивній боротьбі / Ю. М. Вільненський, М. С. Дубовис. - Київ. : Здоров'я, 1977.

6. Вольная борьба : программа для детско-юношеских спортивных школ, специализированных детско-юношеских школ олимпийского резерва и школ высшего спортивного мастерства. - М. : ФиС, 1985.

7. Галковский Н. М. Спортивная борьба / Н. М. Галковский, А. З. Катулин. - М. : ФиС, 1988.

8. Дахновский В. С. Подготовка борцов высокого класса / В. С. Дахновский, С С. Лещенко. - Киев. : Здоровье, 1989.

9. Дякин А. М. Юношам о борьбе / А. М. Дякин. - М. : ФиС, 1966.

10. Иванов Д. Это и есть борьба / Д. Иванов. - М. : ФиС, 1975.

11. Игуменов В. Схватка / В. Игуменов. - М. : Молодая гвардия, 1989.

12. Іванов В. В. Комплексний контроль у підготовці спортсменів \ В. В. Іванов. - М. : ФиС, 1987.

13. Карпинский А. А. Классическая борьба / А. А. Карпинский. - Киев. : Здоровье, 1975.

14. Кожарский В. П. Техника классической борьбы / В. П. Кожарский, Н. Н. Сорокин. - М. : ФиС, 1978.

15. Коренберг В. Б. Спортивна метрологія. Словник довідник / В. Б. Коренберг. - М. : ФиС, 2003.

16. Матущак П. Ф. Сто уроков вольной борьбы / П. Ф. Матущак. - М. : ФиС, 1990.

17 Миндиашвили Д. Г. Контратакующие действия в вольной борьбе / Д. Г. Миндиашвили. - Красноярск, 1985.

18. Преображенский С. А. Борьба - занятие мужское / С. А. Преображенский. - М. : ФиС, 1978.

19. Сергієнко Л. П. Спортивна метрологія: теорія і практичні аспекти / Л. П. Сергієнко. - К. : КНТ, 2010.

20. Туманян Г. С. Спортивная борьба / Г. С. Туманян. - М. : ФиС, 1998.

21. Шахмурадов Ю. А. Вольная борьба / Ю. А. Шахмурадов. - М. : ФиС, 1997.

22. Ярыгин И. Ты выходиш на ковер? / И. Яригын. - М. : Советская Россия, 1989.

23. Спортивна метрологія / Підручник для ІФК / Під заг. Ред. В. М. Заціорського - М. : ФиС, 1982.

24. Годик М. А. Спортивна метрологія / М. А. Годик. - М. : ФиС, 1988.

25. Уткін В. Л. Виміри у спорті / В. Л. Уткін. - М. : ГЦОЛИФК, 1989.

Размещено на Allbest.ru