Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Механізми управління руховими діями у стрільбі з лука

Умовні скорочення

РН - рухова навичка.

ФС - функціональна система.

ЧСС - частота серцевих скорочень.

ЕМГ - електроміограма.

ЕКГ - електрокардіограма.

ШПЗІ - швидкість переробки зорової інформації.

ВЧ - відчуття часу.

ЛПРР - латентні періоди рухових реакцій.

МС - м'язова сила.

МЧ - м'язова чутливість.

ВСТУП

Для того, щоб здійснювати управління системою підготовки стрільця з лука, тобто грамотно його тренувати, потрібно знати стан “вхідних” параметрів організму спортсмена, його м'язів, нервової системи, психологічний стан; знати як переносить спортсмен навантаження; звичайно, знати тренувальні параметри навантажень; “бачити”, що відбувається під впливом навантажень різного обсягу та інтенсивності в м'язах, нервовій системі. Однак, все інтенсивніше ведуться дослідження, де вирішуються основні фізіологічні питання, які актуальні в інших видах спорту та допомагають ефективному досягненню високих результатів.

У літературі вивчені фізіологічні зміни в різних системах організму при високорезультативному пострілі (влучення у десятку) і при більш низькому результаті; ознаки прихованого, неприхованого та граничного втоплення при тренувальних і змагальних навантаженнях різного об'єму; ознаки впрацьовування, ознаки ефективності тренувального процесу за даними систем організму; ознаки спортивної форми, початкові симптоми “зруйнування” тренованості лучника, відновлювальні процеси і методи їх регуляції та багато іншого [1,2,3,5,10,11,12,13].

Актуальність. Необхідність комплексних досліджень фізіологічних механізмів рухової навички у стрільців з лука диктується складною системою фізіологічних факторів, які обумовлюють техніку пострілу. Підвищення спортивного результату неможливе без фізіологічного контролю за основними ланками системи рухової навички. У зв'язку з цим, дослідження фізіологічних механізмів спортивної техніки є важливим шляхом для її вдосконалення з метою підвищити спортивний результат. Але велика кількість літератури не узагальнена, не зроблено практично важливі висновки.

Мета роботи полягає в систематизації та розробці цілісної моделі медико - біологічного забезпечення тренувального процесу лучників високої кваліфікації.

Новизна роботи полягає у:

розробці цілісної системи медико - біологічного забезпечення лучників;

визначенні структури факторів медико - біологічного забезпечення тренувальної та змагальної діяльності лучників;

визначенні специфіки відновлення лучників.

Практичне значення роботи полягає в тому, що використання отриманих даних дозволить підвищити працездатність лучників, що призведе до вдосконалення та стабілізації спортивної майстерності та підвищення спортивної результативності.



РОЗДІЛ 1. Механізми управління руховими діями під час виконання пострілу з лука АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Структурні функціональні елементи виконання змагальної вправи лучників

В процесі навчання спортивному цілеспрямованому руховому акту в спортсмена формується нова навичка складний ланцюг рухів, який закінчується конкретним результатом. Для лучника - це постріл з лука.

Вчення про фізіологічні механізми рухової навички (РН) створено працею видатного вченого - засновника фізіології спорту Олексія Миколаєвича Крестовникова, учня та послідовника Івана Петровича Павлова. У працях його учнів та послідовників Н.В. Зімкіна, Є.Б. Сологуба, В.С. Фарфеля та багатьох інших вчених показані основні закономірності його розвитку та руйнування.

Уява про рухову навичку стрільця з лука зроблена нами на основі багаторічних досліджень, проведених Н.А. Калініченко, Г.Б. Сафроновою, В.П. Горобцьом, А.Я. Степиною, Б.А.Виноградським [2,3,4,5,6,10,11,12,13, 14,16,17,18,19] та ін.

Руховою навичкою (РН) називають утворені в процесі навчання та закріплені до автоматизму на рефлекторній основі складні та прості рухи побутового, виробничого та спортивного характеру. У стрільбі з лука рухова навичка вміщує п'ять основних фаз:

1 - підготовчі рухи;

2 - розтягування лука;

3 - обробка пострілу;

4 - випуск;

5 - завершальні рухи.

Ми не будемо викладати механізми формування РН пострілу з лука тому, що це питання ще недостатньо вивчене, а покажемо нервові механізми реалізації основних фаз у високотренованого лучника, який має автоматизовану РН.

У лучника в процесі навчання формується система зв'язків між нервовою системою, м'язами, зором, диханням та деякими іншими відділами організму. Кінцевим результатом взаємодії цих відділів є постріл з лука.

У процесі життєдіяльності організму постійно утворюються тимчасові об'єднання деяких функцій органів для виконання конкретної діяльності: їжі, праці, бігу та ін. Тимчасове об'єднання різних функцій організму для досягнення конкретного результату називається функціональною системою (ФС) (П.К. Анохін, [1]).

Як бачимо, постріл з лука є руховою навичкою і взаємодія різних органів у різні фази рухової навички, яка об'єднується поняттям “постріл з лука”, може бути розглянута з позицій теорії П.К. Анохіна про функціональну систему.

У функціональній системі (рис.1) розрізняють центральну, регулюючу частину, де проходить аналіз інформації, формується план, програма майбутньої дії (1): шляхи якими здійснюються регулюючі та пускові впливи до м'язів (2); об'єкт чи об'єкти регуляції - моторні м'язи, судини, серце (3); рецептори, які сприймають параметри дії об'єкту регуляції (4); шляхи якими сигнали про характер дії (зворотні зв'язки) поступають в центральну частину (5). У центральній частині П.К. Анохін запропонував існування особливого функціонального відділу, який проводить співставлення інформації, яка поступає про характер руху з програмою, планом руху. Цей відділ він назвав “акцептор дії”(6) - який сприймає дію. Його особливість полягає в тому, що при незбіжності сигналів про фактично зроблену дію з її програмою, планом, виникають “сигнали про неузгодження”, згідно з якими в рух вносяться поправки, корекції [13].

Як бачимо, функціональна система діє за відкритим циклом регуляції, підтримує потрібну діяльність і вносить корекції під час руху з тією швидкістю (чи частотою), з якою проходить простий руховий рефлекс. Слід зазначити, що ці цикли регуляції є на всіх рівнях нервової системи: спинний мозок, підкорка, мозочок, але в цілісному руховому акті вони коряться найвищому відділу - корі мозку.

Що тоді служить початком активності, діяльності функціональної системи ? Очевидячки будь - яка дія починається після збору потрібної інформації, її усвідомлення, постановки завдання та прийняття рішення.

П.К. Анохін назвав цей етап у роботі мозку “аферентний синтез” - порівняння усієї необхідної інформації, що поступає в ЦНС. Це в першу чергу зовнішня, обстановочна інформація про умови, в яких буде проходити рух: по-перше, інформація про стан своїх виконавчих систем, на які будуть скеровані регулюючі впливи; по-друге, залучаються механізми пам'яті, з яких беруться основні елементи майбутньої задачі; по-третє, психологічні механізми мотивацій про необхідність даної дії. Результатом є складний психофізіологічний акт - “прийняття рішення” про дію, яка є початком сигналу - “пускової імпульсації” до м'язів про початок руху.

Будь-яка рухова навичка здійснюється після аферентного синтезу. Якщо синтез не достатній, то рух може бути якісно незадовільним, не відповідати основній цілі.

Ця загальна схема функціональної системи порівняна з основними процесами, які проходять в час рухової навички - пострілу з лука.

Поняття “центральна регулююча система” об'єднує велику кількість відділів нервової системи, які мають складні функції, що регулюють різні сторони рухової діяльності. Найбільш загальне уявлення про роботу основних регулюючих блоків мозку будуть виглядати як схеми рівнів регуляції та сприйняття рухової активності.[16,19]

1 блок. Найвищим програмуючим відділом, в якому формується загальний план рухової навички, є передній відділ кори головного мозку, передня центральна звивина попереду роландової борозни - рухова моторна зона, в якій розміщуються в послідовності пірамідні нейрони, що пов'язані з регуляцією м'язів голови, шиї, рук, тулуба та ніг.

В задній центральній, чутливій звивені розташовуються зони чутливості шкіри, м'язів. Ці зони пов'язані між собою і частково перекриваються, що сприяє аналізу сенсорної інформації та її впливам на РН.

2 блок. Передні відділи головного мозку виконують функцію сенсорно-логічного програмуючого блоку та створюють загальну програму руху, поведінки. Конкретні приватні програми реалізуються при участі впливів моторної рухової зони до нижніх відділів мозку (екстрапірамідна система, середній, довгастий та спинний мозок), а потім нервовими стовбурами до м'язів.

3 блок. Мозочок виконує дуже важливу функцію вищого “диригента” у складному оркестрі м'язів, що працюють. Не все ще вивчено в його роботі, але він контролює і координує розмірність рухів поставленого завдання, послідовність скорочень різних м'язових груп при складних рухах, м'язовий тонус та багато іншого, при чому автоматично, без участі свідомості, волі.

4 блок. Спинний мозок являє собою величезне скупчення провідних шляхів, які несуть імпульси вниз до м'язів і сигнали про їх стан у підкоркові та коркові відділи мозку. Разом з тим і в спинному мозку є центри простих рухових рефлексів (захисного, на розтягнення).

Таким чином, лучник формує ціль і програму руху, приймає рішення його виконувати (робота блоку 1). Сигнали про позу, про співвідношення роботи різних м'язів поступають до м'язів блоку 2. Блок 3 здійснює і контролює координацію рухів і тонус м'язів. Блок 4 в основному передає імпульси, які йдуть вниз до м'язів і вверх у ЦНС - від м'язів, сприяє підтриманню вертикальної пози.

Треба зазначити, що і блок 4 - спинний мозок виконує важливі вродженні рефлекси. Наприклад, рефлекс на розтягнення, що проходить по рефлекторній дузі за 25 - 30мс. А більш складні рефлекси, де необхідно усвідомлення ситуації та прийняття рішення,- за 150 - 200 і навіть 300 - 400мс. Ці цифри відомі з великої кількості літератури, яка вивчає латентні приховані періоди рухових реакцій людини.[15]

Отже, рухова навичка у стрільбі з лука є функціональною системою а реалізація пускових та корегуючих впливів, тобто прямих і зворотних зв'язків, здійснюється через багаторівневу систему регуляції рухів. На кожному рівні є свої кільцеві зв'язки (пуск, аналіз та корекція), які регулюють різні сторони складного комплексного рухового акту.[13]

1.2 Аналіз рухової навички лучників, як складного комплексного умовно - безумовного рефлексу

Однак, процес навчання руховій навичці здійснюється не одразу, хоча всі відділи мозку для його реалізації передіснують. Функціональна система рухової навички формується поступово в процесі навчання, тренування, за механізмами умовних рухових рефлексів.[16]

Цей процес формування рухової навички в спорті вивчали А.Н.Крестовніков і Н.В.Зімкін, які встановили три основні стадії її формування:

генералізації збудження, коли в рух втягуються непотрібні м'язи;

концентрації зв'язків у потрібних м'язах у потрібний час;

автоматизації - з'явлення злитого чіткого виконання нового руху майже без участі вольового контролюючого компоненту.

Для створення РН необхідно мовне та зорове підкріплення, велика кількість повторень, старанний сенсорний м'язовий та зоровий самоконтроль з періодичним свідомим контролем окремих фаз руху.

Якщо ”накласти” на опис нами раніше фізіологічні механізми функціональної системи рухової навички лучника, то можливо тренеру вдасться локалізувати і більш науково обґрунтувати багато спостережень з практики та зрозуміти механізми деяких помилок.

Розглянемо питання:

механізми аферентного синтезу лучників;

корково - підкоркові взаємодії;

вихід нервових імпульсів до м'язів;

функціональний стан об'єкту регуляції м'язів.

1.3 Аферентний синтез, створення “моделі” та “прийняття рішення” до випуску тятиви

Аферентний синтез - створення коркової моделі майбутнього пострілу та «прийняття рішення» до дії проходить на основі аналізу трьох груп факторів:

інформація від рецепторів м'язів, суглобів, зв'язок про стан кінематичного ланцюга “плечовий пояс - лук”, пози лучника.

інформація від зорового аналізатора про ступінь прицілювання.

інформація від шкірного та зорового аналізаторів про метеофактори (напрямок та сила пориву вітру), інформація про проходження часу.

У реалізації першого фактору приймають участь пропріоцептивні сигнали від м'язів, сухожилок, зв'язок та суглобів плечового поясу, спини, рук; зорова інформація про положення суглобів, плечей, передпліч, кистей; додаткова інформація від рецепторів м'язів тулуба та ніг про стан коливання центру ваги. Велика частина цієї інформації у висококваліфікованого лучника аналізується на безсвідомому рівні при участі 2 і 3 блоків регуляції,але при необхідності підключається і 1 блок регуляції - свідомий контроль, особливо під час навчання чи тренуванні.

В аналізі другого фактору в загальному має вагу зоровий контроль, який реалізується у вигляді зорово-моторних рухових коректуючих реакцій. Для їх оптимального функціонування повинне бути правильне (не підвищене і не знижене) збудження зорового аналізатора, оптимальна швидкість обробки зорової інформації.[19]

Аналіз третього фактору також здійснюється за участю шкірного та зорового аналізатора.

В реалізації «прийняття рішення» до випуску приймає участь рухова пам'ять (закріплений в процесі навчання руховий стереотип); мотив про можливий результат, який впливає на якість стрільби.

У результаті аферентного синтезу цих потоків інформації, які здійснюються на різних рівнях нервової системи, чиниться якісний процес «прийняття рішення» до випуску.

На думку деяких тренерів, випуск здійснюється несвідомо, тятива “зривається” з пальців, подібно до набрякаючої краплі.[19, 20] Нам здається, що згідно з діалектичним розумінням в умовах обов'язкової причинності, детермінування рухових актів, чиниться “синтез” та «прийняття рішення» на рівні підсвідомого контролю, що не завжди усвідомлюється. Крім того, у зв'язку з тим, що випуск здійснюється в загальному за рахунок зменшення рівня напруження згиначів пальців, зменшення рівня збудження в центрах згиначів, «прийняття рішення» може не мати характеру посилки імпульсів нервами, а навпаки, може складатись у зниженні їх активності, що також не чітко сприймається свідомістю.[19, 20

У зв'язку з цим, потреба у детермінації сигналу до випуску часто зв'язувалася з моментом “входу в центр мішені” і ставала імперативним, нестриманим сигналом до випуску на рівні нищих відділів ЦНС. Введення клікеру прив'язало «прийняття рішення» до слухового аналізатора, що зменшило частоту появи самовипуску.

Факторами, які заважають здійсненню аферентного синтезу та «прийняття рішення» є загальне та центрально-нервове втомлення, надмірне збудження ЦНС наявність вогнища застійного збудження в підкірці, наприклад, особистого плану; зовнішнє гальмування факторами та думками, що відволікають, недостатнє відновлення. Стан ЦНС може бути досліджений методом реєстрації електричної активності мозку зі спеціальними тестами у вигляді ідіомоторного відтворення рухової навички, реакції на світло та ін.

Яким чином можна «побачити» ці складні процеси, які природа так старанно сховала від цікавого погляду?

У науці є таке поняття - «чорна скриня». Ми знаємо, що туди кладемо, і знаємо, що виймаємо. А як відбувається перетворення - невідомо. Тільки за результатами можна стверджувати про те, що відбувається там. Мозок людини багато часу вчені уподібнювали «чорній скрині».

Після того, коли стали відомі показники функціонування нервових клітин - встановлено ознаки різних форм діяльності мозку та його стану: збудження та гальмування, втома та відновлення, поступання імпульсів від різних органів до нього [12].

Разом з цим ці складні методики ще недостатньо використовуються у спортивній практиці.

1.4 Психологічні вміння та навички лучників в період підготовки та під час змагань

Психіка спортсмена удосконалюється тільки за умови активної взаємодії з навколишнім світом, у процесі тренувальної і змагальної діяльності. Успіх у спорті значною мірою залежить від індивідуальних психологічних особливостей спортсмена, а конкретні види спорту пред'являють до нього визначені вимоги і разом з тим формують якості особистості, необхідні для успішного здійснення змагальної діяльності.

Велике значення має тренування психологічних умінь і навичок. Багато тренерів намагаються коректувати недостатнє чи погане виконання якого-небудь прийому чи елементу, змушуючи спортсмена приділяти йому більше уваги на тренувальних заняттях. Однак найчастіше причина криється у відсутності не фізичних, а психологічних умінь. Спортсмен з ідеальною технікою може програти змагання через невміння концентруватися на релевантних аспектах чи через невміння розслаблятися, через відсутність мотивації чи недостатності впевненості в собі. Розвитку цих умінь і навичок сприяє тренування психологічних умінь (ТПУ).

Психічні й емоційні компоненти дуже часто перевершують фізичні і технічні аспекти фізичної активності. У будь-якому виді спорту успіх (чи невдача) спортсмена є результатом сполучення фізичних (сила, швидкість, координація) і психічних (концентрація, упевненість) здібностей. На думку більшості тренерів, спорт, щонайменше, на 50 % - психічне явище, а такий як стрільба із луку - на 80-90 %. Проте, спортсмени по 10-20 годин на тиждень займаються різними фізичними вправами, практично не приділяючи ніякої уваги психологічній підготовці.

Психологічна підготовка неможлива без розвитку мислення і самосвідомості спортсменів, а також таких компонентів, як самоаналізу, самоконтролю, самооцінки.

Більшість тренерів і спортсменів не приділяють гідну увагу тренуванню психологічних умінь з багатьох причин. Тренери дуже часто скаржаться на те, що в них бракує часу навіть відпрацювання фізичних умінь і навичок, не говорячи вже про те, щоб займатися ТПУ. Разом з тим спортсмени, потерпівши невдачу в змаганні, пояснюють це так: «Я утратив упевненість», «Я не зумів сконцентруватися» і т.п. після таких слів тренери просто зобов'язані приділити увагу психологічній підготовці, знайти час для відпрацьовування уміння концентруватися. Однак замість цього вони збільшують тривалість занять, на яких спортсмени відпрацьовують фізичні уміння і навички. Тому слід зазначити: якщо вважається, що психологічні уміння і навички відіграють важливу роль, то знайдеться час для їхнього розвитку.

Психологічними уміннями можна опанувати, однак їх варто відпрацьовувати протягом певного періоду часу, а також включати в щоденний режим тренувань спортсмена. Наприклад, можна почати з відпрацьовування умінь концентруватися.

Гринспен і Фелтц (Greenspan, Feltz, 1989) проаналізували результати 23 опублікованих досліджень ефективності різних психологічних втручань (наприклад, ідеомоторні акти, розслаблення, концентрація, регулярна дисенситизація) у різних видах спорту. Вони прийшли до висновку, що психологічні втручання, як правило, сприяють підвищенню рівня змагальної діяльності. Вілі (Vealey, 1994) знайшов, що в 9 з 12 досліджень, що передбачали психологічне втручання, спостерігалося помітне поліпшення спортивних результатів, причому більшість втручань носило когнітивний чи когнитивно-поведінковий характер.

1.5 Вольова підготовка

Вольова підготовка здійснюється успішно, якщо процес виховання волі органічно погоджується з удосконалюванням техніко-тактичної майстерності, розвитком фізичних якостей, інтегральної підготовки спортсмена.

При вихованні вольових якостей у спортсменів вирішальним фактором є орієнтація діяльності спортсмена на систематичне подолання всі зростаючих труднощів. Спрямованість до вищих досягнень, постійне підвищення тренувальних вимог створюють для цього передумови, як у тренуванні, так і в змаганнях, що сприяє вихованню вольових якостей. Практичною основою методики вольової підготовки служать наступні фактори:

1. Регулярна обов'язкова реалізація тренувальної програми і змагальних установок.

Вирішальним тут є виховання спортивної працьовитості і ділового стилю організації занять. Вимога обов'язкового виконання тренувальної програми і змагальних установок зв'язана з вихованням у спортсмена звички до систематичних зусиль і наполегливості в подоланні труднощів, уміння доводити почату справу до кінця. Успіх при цьому можливий лише у випадку, якщо спортсмен чітко усвідомлює задачі в спорті, розуміє, що досягнення спортивних вершин неможливо без подолання великих труднощів, вірить у тренера й у правильність обраної методики підготовки. Дуже важливо, щоб складні задачі, що ставляться перед спортсменом на різних етапах його спортивного удосконалювання, були реальні при відповідній мобілізації духовних і фізичних сил.

2. Системне введення додаткових труднощів.

При цьому застосовуються різні прийоми: введення додаткового завдання, проведення тренувальних занять в ускладнених умовах, збільшення ступеня ризику, введення сенсорно-емоційних факторів, що збивають, ускладнення змагальних впливів і ін.

3. Використання змагань і змагального методу.

Підвищенню ефективності використання змагального методу сприяють методичні прийоми, що широко застосовуються на практиці:

а) змагання з установкою на кількісну сторону виконання завдання;

б) змагання з установкою на якісну сторону виконання завдання;

в) змагання в ускладнених чи незвичних умовах.

Дуже важлива регулярна участь у різних змаганнях, обов'язкова участь у календарних змаганнях і систематичне використання змагального методу при організації тренувальних занять.

Послідовне посилення функції самовиховання на основі самопізнання, осмислення спортсменом суті своєї спортивної діяльності. Сюди входять такі компоненти:

невідступне дотримання загального режиму життя;

самопереконання, самоспонукання і самопримус до виконання тренувальної програми і змагального результату;

саморегуляція емоцій, психічного і загального стану за допомогою аутогених і інших методів і прийомів;

постійний самоконтроль.

1.6 Ідеомоторне тренування

Одним з найважливіших розділів психологічної підготовки є удосконалювання кінестетичних і зорових сприйнять параметрів рухових дій і зовнішнього середовища, що супроводжують процес тренування і змагань. Спортсмени високої кваліфікації мають виняткові здібності до точної оцінки кінематичних і динамічних характеристик рухів, їхньої ритмічної структури. Ці здібності багато в чому визначають не тільки ефективність участі в змаганнях, але і самим безпосереднім образом впливають на тривалість і якість техніко-тактичного і функціонального удосконалювання.

Удосконалюванню спеціалізованих сприйнять сприяє ідеомоторне тренування, що дозволяє спортсмену шляхом уявного відтворення зорово-слухових, м'язово-рухових, зорово-рухових, рухово-мовних уявлень краще засвоїти раціональні техніко-тактичні варіанти виконання рухів, оптимальний режим роботи м'язового апарату.

Ідеомоторне тренування - уявна репетиція підготовки та виконання пострілу перед його реальним виконанням, воно має дуже велике значення для успішного виступу. Але лише недавно тренери і вчені стали розуміти потенційні можливості використання уявних образів для поліпшення спортивних результатів. Використовуючи уявлення в спорті, ви як би думаєте своїми м'язами. В міру нагромадження наукових доказів, що свідчать про ефективність використання уявлень для підвищення рівня спортивної діяльності, усе більше і більше число спортсменів і тренерів включають психічні репетиції у свої програми тренувальних занять. Уявлення також успішно використовуються в процесі реабілітації спортсменів після травм.

Ідеомоторний акт чи візуалізація відноситься до створення чи відтворення (уявно) яких-небудь дій. Цей процес включає витяг з пам'яті уривків інформації, що нагромадилася з досвідом, і перетворення їхній у виразні образи. Уявлення - це форма імітації, вони подібні реальному сенсорному відчуттю (наприклад, дотику - зоровому і слуховому), що здійснюється в мозку.

Завдяки ідеомоторному тренуванню можливо відтворити попередній позитивний досвід чи «намалювати» абсолютно нові дії, щоб психологічно підготується до виступу.

При використанні уявлень варто утягнути якнайбільше відчуттів, а також відтворити чи створити їхній емоційний тон, зв'язаний із завданням, яке потрібно виконати.

1.6.1 Сутність дії уявлень

Яким образом уявлення подолання заданої планки, виконання ідеального пострілу в стрільби із лука, загоєння ушкодженого плеча допомагає спортсменам домогтися цього? Ми можемо брати інформацію з нашої пам'яті, що, по суті, той же саме, що і реальний досвід. Отже, уявне представлення дій робить такий же вплив на нервову систему людини, як і реальний досвід.

Практична реалізація ідеомоторного тренування вимагає дотримання методичних прийомів, що постійно повинні знаходитися в полі зору тренера і спортсмена. По-перше, уявне відтворення рухів повинно проводитись в точній відповідності з характеристиками техніки дій. По-друге, необхідно концентрувати увагу на виконанні конкретних елементів дій. При цьому спортсмени невисокої кваліфікації, при створенні образів рухів у процесі ідеомоторного тренування, повинні частіше звертати увагу на більш загальні параметри - основні положення і траєкторії, темп рухів і ін. З ростом кваліфікації і збільшенням точності зорово-слухових і м'язово-рухових сприйнять ідеомоторне тренування в більшій мірі повинна направлятися на удосконалювання більш тонких компонентів техніко-тактичних дій, ритму рухів, координації діяльності різних м'язових груп і т.п.

1.6.2 Програмування м'язів до дії (психонейром'язова теорія)

Автором психонейром'язової теорії є Карпентер (1894), що запропонував ідеомоторний принцип уявлень. Відповідно до цього принципу уявлення полегшують засвоєння рухових умінь і навичок через саму сутність структур нервово-м'язової діяльності, що активізуються в процесі уявлень. Тобто, дії, що можна чітко уявити, іннервують м'язи подібно іннервації, здійснюваної при дійсному виконанні рухів. Ці нервово-м'язові імпульси ідентичні (однак менші по величині) імпульсам, що утвориться при дійсному виконанні дій (хоча вони можуть бути настільки невеликими, що не роблять рухів) (мал. 1.3). Отже, м'язова активність, хоча і знижена під час уявлень, проте, вона є дзеркальним відображенням структури дійсної дії.

Рис. Зміни біопотенціалів м'язів при уявленні про рухи (за З.М. Атанєвим, 1973)

Коли ви чітко уявляєте виконання руху, ви використовуєте ті ж самі нервові провідні шляхи, що використовуються при дійсному виконанні руху. Уявимо, що ви намагаєтеся відпрацювати технічно правильний постріл. Ваше завдання - домогтися чіткого плавного виконання пострілу. Для досягнення поставленої мети ви вистрілюєте стріли одну за одною, намагаючись довести рухи при пострілі до автоматизму. По суті, ви зміцнюєте нервові провідні шляхи, що контролюють м'язи, що беруть участь у виконанні пострілу. Також можна і зміцнити ці ж нервові провідні шляхи, уявляючи виконання ідеального пострілу. Завдяки уявним представленням ваше тіло «вірить», що ви дійсно виконуєте ідеально технічний постріл, хоча в дійсності ви програмуєте свої м'язи на дію і готує своє тіло до виконання діяльності.



1.6.3 Удосконалення спеціалізованих умінь

Найвищі результати в спорті досягають спортсмени не тільки мислячі, але і що почувають, тобто ті, що володіють високим рівнем сенсорно-перцептивних можливостей.

Спортсмени вищої кваліфікації відрізняються добре розвинутими здібностями до сприйняття спеціалізованої діяльності. В стрільбі з луку це виявляється в таких показниках, як почуття вітру, стріли, почуття дистанції, часу, моменту, ритму, темпу, почуття суперника, тренера й ін.

Удосконалювання специфічних сприйнять і якостей відбувається в результаті синтезу і наступної інтеграції безлічі сприйнять і відчуттів і виникаючих на цій основі ефектів перцептивної адаптації.

Успішний розвиток спеціалізованих умінь і якостей вимагає розвитку наступних здібностей:

диференціювати й антиципипувати просторово-часові компоненти змагальних ситуацій;

вибирати момент початку пострілу під час несприятливих погодних умов, з метою успішної протидії, наприклад вітру, чи взаємодії з погодними умовами.

адекватно визначати напрям, траєкторію, швидкісні характеристики, ритм дій своїх і суперника.

Усе це здійснюється в процесі відпрацьовування визначених дій; у вправах, що ставлять визначені задачі.

Специфічні уміння і якості, про які мова йде, навіть у спортсменів високої кваліфікації розвиті неоднаково. У кожного спортсмена є свої сильні і слабкі сторони підготовленості, причому перші можуть компенсувати наявність других. Наприклад, недоліки тактичного мислення компенсуються швидкістю рухових реакцій, стійкістю і розподілом уваги, почуттям часу, дистанції, моменту й ін.

У психологічній підготовці повинні оптимально сполучатися задачі удосконалення спеціалізованих умінь і виділення індивідуальних особливостей спортсменів з метою найбільш повного втілення їхніх здібностей, психічних і фізичних якостей у змагальної діяльності.

1.7 Релаксація

Більшість спортсменів усвідомлюють, що вони частіше знаходяться в стані стресу, на змаганнях, ніж в спокійному, розслабленому стані. Такі спортсмени зазвичай сковуються роблять багато поганих пострілів потім трохи розслабляються і починають покращувати результат але тоді це вже не має значення. І знову стрес.

Все це стається через так звану „комфортну зону”. Це-зона в якій ми не відчуваємо страху, ми стріляємо як уміємо не намагаючись максимально поліпшити результат, просто стріляємо на середньому рівні який не є дуже добрим але є прийнятним для лучників середнього рівня.

Аналізування наших здібностей на протязі змагань зазвичай призводить до спустошення у виконанні діяльності лучника. Якщо ми плануємо кожну можливу ситуацію, позитивного чи негативного значення, що може статися на протязі змагань, то ми будемо підготовленими до можливих стресових ситуацій. Спортсмен повинен мати план або схему можливих подій на наступних змаганнях. Якщо цього не робити - це призводить до стресу. Релаксація допоможе в такій ситуації.

Вміння розслаблятись на рубежі - це важлива якість лідера. Більшість лучників починають нервувати з першого ж пострілу. Вони починають з низького результату, не можуть зібратись і продовжують на тому ж рівні. Потім, розуміючи, що вже пізно, і навіть якщо всі наступні серії будуть влучними, вони все одно не наздоженуть своїх суперників. Але якщо стрілець навчений збереженню спокійного, розслабленого стану він здатен тримати повний контроль над своїм станом, над своїми пострілами і своїм результатом.

Метод психічної релаксації використовує основні елементи медитації але виключаючи духовну (релігійну) значимість. Більшість спортсменів використовують медитацію для психологічної підготовки до змагань, вважаючи, що вона поліпшує здатність розслаблятись, концентрувати увагу, а також підвищувати запас енергії. Стан, що обумовлений медитацією, характеризується підвищеним почуттям усвідомлення, повною релаксацією, миттєвістю, відсутністю зусиль і сфокусованою увагою, тобто багатьма з елементів, що характеризують пік фізичної активності.

Реакція релаксації заспокоює думки, сприяє концентрації уваги і зниженню м'язового напруження.

Для оволодіння реакцією релаксації потрібно відводити по 20 хв, кожного дня. Ви помітите, що важко контролювати свій мозок і концентрувати увагу тільки на одній думці або об'єкті. Реакція релаксації веде до заспокоєння ваших думок, що, в свою чергу допомагає краще концентрувати увагу та понижувати м'язове напруження.

Реакція релаксації допомагає засвоєнню дуже важливих психологічних умінь і навичок які відіграють велику роль безпосередньо в процесі змагань, але сама реакція релаксації не є підходящою для використання безпосередньо перед змаганнями.

1.8 Прогресивне розслаблення (м'язове розслаблення)

Метод прогресивної релаксації Едмунда Джекобсона є основою багатьох сучасних методів розслаблення. Учений назвав свій метод прогресивним, оскільки він передбачає перехід від однієї м'язової групи до іншої до повного розслаблення усіх великих м'язових груп. ціль цього методу допомогти людям відчувати напругу м'язів і потім знімати його.

Метод прогресивного розслаблення передбачає напруження і розслаблення визначених м'язів. Ці цикли напруги-розслаблення дозволяють відчути різницю між напругою і його відсутністю. Кожен цикл включає максимальне скорочення однієї визначеної групи м'язів з наступною спробою їхнього повного розслаблення. При цьому звертають увагу на різні відчуття, випробовувані при напрузі і розслабленні. Згодом людина зможе виявляти напругу у визначеному м'язі чи ділянці тіла, наприклад, в області шиї, і потім розслаблювати ці м'язи.

Основні принципи прогресивного розслаблення:

цілком можливо навчиться диференціювати напругу і розслаблення;

напруга і розслаблення взаємо-виключають один одного. Не можна бути розслабленим і напруженим одночасно;

прогресивне розслаблення включає систематичне скорочення і розслаблення кожної великої м'язової групи тіла;

розслаблення тіла внаслідок зниження м'язової напруги веде до зниження психічної напруги.

1.9 Контроль дихання

Дихання відіграє важливу роль у процесі розслаблення. В сутності правильне дихання - найбільш простий і в той же час найбільш ефективний спосіб контролю рівня тривожності і м'язової напруги. Коли людина спокійна, упевнена і володіє собою, її дихання рівне, глибоке і ритмічне. Коли людина напружена і збуджена - дихання стає поверхневим, прискореним і неритмічним.

Багато спортсменів у критичних ситуаціях не вміють координувати подих і виконання діяльності. Як показують результати спостережень, при вдиху і затримці дихання м'язова напруга підвищується, тоді як при видиху - знижується. На жаль, у міру того як ситуація в ході змагань стає усе більш критичною, природною реакцією є затримка дихання, що призводить до збільшення м'язової напруги і порушує координацію рухів, необхідну для оптимальної спортивної діяльності.

В умовах спортивної реабілітації ритмічний подих відіграє важливу роль, підвищуючи ефективність рухів м'язів, що розтягують.[20]

1.10 Аутогенне тренування

Аутогенне тренування складається з серії вправ, що направлені на стимуляцію виникнення двох фізичних відчуттів: теплоти та важкості. Це метод самогіпнозу. Увага звертається на відчуття які ви намагаєтесь викликати. Як і в реакції релаксації, дуже важливим є не “втручатись” в відчуття які ми намагаємось викликати. Програма аутогенного тренування включає шість послідовних етапів:

1. Відчуття важкості в кінцівках

2. Відчуття теплоти в кінцівках

3. Регуляція серцевої діяльності

4. Регуляція дихання

5. Відчуття теплоти в області живота

6. Охолодження лобу

Такі фрази як: “Моя права рука важка”, “моя права рука розслаблена, я відчуваю в ній тепло”, “Моє серце б'ється спокійно”, “Мій лоб холодний”, є прикладами зазвичай використовуваних вербальних стимулів в програмі аутогенного тренування.

Для того, щоб досконально оволодіти технікою аутогенного тренування, необхідно декілька місяців регулярних занять (по 10-40 хв. кожного дня).

Аутогенне тренування допомагає спортсмену впливати на психофізіологічну сферу організму спортсмена. А.В. Ігнатенко пропонує дві вправи аутогенного тренування, які дозволять стрілкам керувати своїми психічними станами.

1.11 Концентрація уваги

Концентрація уваги - це здатність підтримувати зосередженість уваги на суттєвих (релевантних) аспектах оточення.

Концентрація уваги необхідна не тільки під час змагань але і безпосередньо під час тренувань. Концентрацію уваги потрібно розвивати і тренувати. Найдрібніша втрата уваги може коштувати перемоги.

Визначення поняття „концентрації уваги” складається з двох частин: сконцентрування уваги на суттєвих аспектах оточення та підтримання сконцентрованості уваги. Як свідчать результати дослідженн в області спортивної психології, відповідна сконцентрованість уваги - найважливіша умова високого рівня спортивної діяльності.

Лучник, перед тим як вистрілити сконцентровує всю свою увагу на центрі мішені (в десятці), на прицілі і на техніці пострілу, і зовсім відволікається від не релевантних факторів (від суперників, тренера, несприятливої погоди).

Здатність зосередити увагу на релевантних аспектах та відключитись від всіх сторонніх рухів, дій та шуму - найважливіша умова досягнення очікуваної мети -точного виконання вдалого пострілу і влучення в 10.

Більшість спортсменів переживають моменти тріумфу після кожного вдалого пострілу, в той самий час, лише одиниці спроможні підтримувати високий рівень стрільби на протязі всього змагання.

“Одна молода спортсменка зі стрільби з лука ніколи не відрізнялась фізичними даними, але разом з цим ніхто не міг порівнятись з нею в здатності зберігати зосередженість уваги на протязі всіх змагань. На неї практично не діяли не релевантні аспекти оточення, такі як: не завжди попадання стріли в центр, погане суддівство, шум людей. Завдяки своїм вмінням сконцентровуватись на важливих факторах в змаганнях вона і стала чемпіонкою”.

Підтримувати сконцентрованість уваги тривалий час не так вже і легко: “На змаганнях зі стрільбі з лука спортсмени, зазвичай, повинні відстріляти чотири різних дистанції, по 36 стріл на кожній з них. На завершальних етапах змагань (“в дуельній стрільбі”) один з лідерів задумався про призи, про те, що через 2-3 серії він може стати чемпіоном. Ця короткочасна втрата уваги привела до того, що спортсмен промахнувся у відповідальний момент. В результаті спортсмен втратив свою перевагу і став другим” (із особистих спогадів). Таким чином, втрата концентрації уваги на незначний час коштує спортсмену звання чемпіона.

Втома також суттєво впливає на концентрацію уваги. Як відмічав Рон Лейвер, коли ви змушуєте себе ще більше сконцентрувати свою увагу, це означає, що ви втомлюєтесь.

1.12 Стан скутості

Хоч більшість спортсменів та тренерів затрудняються дати визначення стану скутості, всі сходяться на тому, що цей стан негативно впливає на спортивну діяльність.

З біхейвіористичної точки зору ми можемо припустити, що спортсмени знаходяться в стані скутості, коли рівень діяльності поступово все більше і більше понижується і вони не можуть його відновити без сторонньої допомоги. Тобто скутість обумовлена структурою поведінки. Прикладом може буті стрілець, який в першій серії не влучив в мішень і так смутився, що негативно відобразилось на подальшому виступі. Він нервувався. Не міг сконцентрувати свою увагу на релевантних факторах і робив помилку за помилкою. Як правило, стан скутості виникає в ситуаціях, що мають велике значення для спортсмена. Коли ви знаходитесь в складній ситуації, ваші м'язи напружуються, частота серцевих скорочень і частота дихання підвищуються, пересихає у роті, долоні стають вологими. Основний „збій” виникає на рівні уваги: увага не акцентується на зовнішніх релевантних аспектах оточення (наприклад на силі та напрямі вітру, щоб коректувати постріл), поле уваги стає вузьким та внутрішнім, тому що спортсмен акцентує свою увагу на власних переживаннях та страху програти. Крім того, в критичній ситуації помітно знижується здатність зміщення поля уваги в залежності від зміни ситуації.

1.13 Типи поля уваги

Більшість людей вважають, що концентрація уваги представляє собою явище по типу „все або нічого”, тобто або Ви можете сконцентрувати увагу, або ні. Як показують результати досліджень в спортивній психології, деякі види полів уваги відіграють важливу роль в певних видах спорту. Найдифер досліджував значення полів уваги в спорті. Він розглядає поля уваги з точки зору широти (широке-вузьке) та направлення (внутрішнє-зовнішнє).

При широкому полі уваги спортсмен може одночасно сприймати декілька явищ. Цей тип поля уваги характерний в тих видах спорту, де спортсмени повинні постійно реагувати на швидкозмінні ситуації в змаганнях, в грі (футбол, баскетбол) Вузьке поле уваги - коли Ви реагуєте тільки на один або два аспекти (стрілок перед пострілом сконцентрований на техніці пострілу і на центрі мішені). При зовнішньому полі уваги, увага направляється на об'єкт, наприклад, на переміщення суперника в тенісі

Внутрішнє поле уваги передбачає направлення уваги на думки та відчуття, наприклад, тренер аналізує гру.

Таблиця Використання широких зовнішніх та внутрішніх полів зору

Широке зовнішнє	Широке внутрішнє
Використовується для швидкої оцінки ситуації.	Використовується для планування та аналізу (наприклад, розробка плану стратегії стрільби із лука).
Вузьке зовнішнє	Вузьке внутрішнє
Використовується для концентрації уваги виключно на одному або двох аспектах	Використовується для уявного „прокручування” виступу, що має відбутися чи контролю емоційного стану.

1.14 Внутрішня мова

Кожен раз, коли ви думаєте про що-небудь, ви розмовляєте самі з собою. Ця внутрішня мова може бути позитивно та негативно спрямованою. Позитивна внутрішня мова підвищує ступінь самооцінки, мотивацію, концентрацію уваги та рівень спортивної діяльності. Внутрішня мова, що допомагає нам концентрувати увагу на даному моменті та попереджує „блукаючі думки” називається позитивною.

Позитивна мова включає в себе мотиваційний компонент - „Я можу це зробити”, та настановний компонент - „Слідкуй за м'ячем” - в тенісі, або „Тягни плече спиною” - в стрільбі із лука.

Негативна внутрішня мова теж відіграє важливу роль, але негативну. Вона перешкоджає досягненню покладених цілей. „це була найгрубіша помилка”, „Як ти міг промахнутись?” - такі вислови в свій адрес викликають не позитивні а негативні емоції та не підвищують рівня спортивної діяльності, вони викликають тривогу та сумніви, що до своїх сил.

Думки відіграють важливу роль в „оформленні” емоційних реакцій на події та явища. В більшості випадків розповсюджена така думка, що явища та події самі по собі визначають їх емоційні та фізичні реакції, але це не так. Події або явища самі по собі не викликають депресію, почуття гніву, тривожності, неспокою. Наша реакція залежить від того, як ми інтерпретуємо дане явище або подію.

ідеомоторний тренування змагання м'язовий



РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Завдання дослідження

1. Систематизувати та обгрунтувати дані літератури про модель функціонування організму лучників високої кваліфікації.

2. Проаналізувати варіанти побудови системної алгоритмічної моделі підготовленості лучників для оптимізації прийняття управлінських дій в стрільбі з лука.

3. Визначити електроміографічну модель пострілу з лука.

4. Обгрунтувати застосування засобів та методів відновлення та підвищення працездатності у стрільбі з лука.

2.2 Методи дослідження

Аналіз науково-методичної літератури та практичного досвіду.

Педагогічне спостереження.

Педагогічний експеремент.

Коректурна проба для визначення швидкості переробки зорової інформації.

Хронометрування фаз цілісного пострілу з лука.

Електроміографія.

Електрокардіографія.

Математико-статистичний аналіз даних.

2.3 Організація дослідження

Дослідження проводилися на базі кафедри теорії та методики стрільби, сучасного п'ятиборства та шахів і фізичної реабілітації ЛДІФК та протягом навчально-тренувальних зборів збірної команди України зі стрільби з лука.(1999-2002)

У них брали вучасть 38 спортсменів найвищої кваліфікації:

3 - ЗМС

9- МСМК

26 - МС

З них чоловіків - 20; жінок - 18. Вік учасників 17 - 32 роки. Дослідження тривали з листопада 2000р. по лютий 2002р. та проходили у три етапи. Перший етап тривав з листопада 2000р. по грудень 2001р. На ньому проводилось педагогічне спостереження та розроблялись прогнозтичні моделі системи медико-біологічного забезпечення лучників.

Другий етап тривав з грудня 2001р. по січень 2002р. Проводились інструментальні дослідження з визначення: пульсової вартості роботи лучників під час виконання змагальної вправи, стану м'язів плечового поясу.

Третій етап тривав з січня по лютий 2002р. На ньому був зроблений математико-статистичний аналіз отриманих цифрових даних та їх перевірка під час навчально-тренувальних зборів збірної команди лучників.

Були сформульовані висновки та практичні рекомендації.

РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ЛУЧНИКІВ

На сьогодні моделювання змагальної діяльності і підготовленості спортсменів розглядається як один із ефективних засобів підвищення результативності спортсменів. Аналіз літературних джерел та практичної діяльності спеціалістів зі стрільби з лука виявив відсутність системної алгоритмічної моделі підготовленості лучників. Емпіричні дані, акумульовані на основі значного практичного досвіду, не можуть задовольнити сучасний стан розвитку стрільби з лука, коректно екстраполювати варіанти підготовки лучників, систематизувати показники підготовленості стрільців, запобігти відхиленням під час підготовки до змагань, своєчасно виявити помилки та їх попереджувати.

Систему спортивного тренування в стрільбі з лука необхідно характеризувати як складно організовану динамічну систему, сукупність взаємопов'язаних елементів, робота яких направлена на отримання запланованого результату. Прикметним для даної системи є риси саморегуляції і управління, які змінюють її під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників [2]

Основними принципами побудови системної моделі підготовленості стрільців з лука будуть: сумісність елементів, однонаправленість функцій, складну багаторівневість квазі-моделей, присутність підсистеми “зброя-лучник”, вірогідно-детермінаційний зв'язок між параметрами квазі-моделей і підсистем.

Модель підготовленості лучників доцільно розглядати у співвідношенні з моделлю тренувальних дій, направлених на активізацію процесу адаптації певних систем організму до спеціалізованої діяльності. Підсумовуючи, вище викладене, складемо загальну управлінську модель першого рівня в стрільбі з лука.

Моделі нижнього рівня відображають структуру елементів загальної управлінської моделі. Слід зауважити однотипність побудови моделей вихідного стану організму та підготовленості.

Рівень деталізації та дослідженності сторін підготовленості лучників є неоднаковим. Так техніка виконання влучного пострілу розглядається у великій кількості наукових праць і залишається в полі прискіпливої уваги спеціалістів зі стрільби з лука. І недаремно техніку пострілу вважають фундаментом досягнення високої спортивної результативності. Аналіз практичного досвіду засвідчив про фактичну інтегральність технічної підготовленості в досягненні спортивного результату.

Стрільба з лука відноситься до точністних видів спорту, де повторюваність параметрів під час виконання технічних дій є однією з умов досягнення високого спортивного результату [4]. Проте навіть поверхове спостереження за технікою виконання пострілу кваліфікованими спортсменами виявляє певну варіативність [1]. Варіативність спричинена багатьма чинниками, але їх умовно розділяють на внутрішні та зовнішні. На наш погляд, головними збиваючими чинником виступають - ендогенні процеси. Серед ендогенних процесів особливе місце відводиться сенсорним процесам, які пов'язані з коливаннями у всіх ланках рефлекторної дуги сенсорної системи: можуть коливатися пороги сенсорної чутливості рецепторів; функціональний стан нервових центрів на рівні проміжного мозку (зорові бугри), кори головного мозку (сенсорні центри) та інше. Іншою причиною можуть бути флюктації, варіативність дії зовнішніх подразників. Взаємодія цих двох чинників призводить до коливання центру маси тіла, неадекватного сприйняття значущої інформації і, в загальному, вливає на варіативність спортивної результативності.

Для оцінки ефективності виконання точністних дій лучників виберемо два підходи. Перший: чи вдалося спортсменові досягнути кінцевого результату або, іншими словами, який технічний результат показав лучник? Другий: наскільки близькі біомеханічні характеристики техніки виконання пострілів до їхніх еталонів? Звичайно, на перше питання легко відповісти.

Проте воно не розкриває детермінаційних зв'язків, що обумовлюють даний результат, а констатує лише факт. Біомеханічний аналіз дій лучника надає можливість розкрити причини, що обумовлюють ефективність чи неефективність кінцевого результату. Опираючись на це, спеціалісти спроможні достатньо точно передбачити досягнення лучника. Проте зрозуміло, що потрібно мати біомеханічну модель дій лучника, виявити можливі варіанти відхилень від неї та спроектувати на спортивний результат.

Маючи еталонну модель, про точність рухових дій судять по величині допущених спортсменами помилок. При цьому виходять з того, що чим менші за величиною ці помилки, тим вища точність. Звідси постає і методичний підхід до оцінювання точності рухових дій.

Даний методичний підхід дає можливість поєднати показники біомеханічних характеристик точності рухових дій лучників з їх спортивними результатами, виявити характер впливу перших на другі.

Іншою особливістю підходу є аналіз, поділ на частини, але й одночасно і їх синтез, пов'язування в ціле. Поділ точністних рухових дій лучника на фази та періоди зумовлює включення нових підсистем в систему цілісного пострілу. Кожна фаза або період мають своє завдання, які розподілені в часі. Власне, такими "блоками" і проходить запам'ятовування. При цьому відхилення від програми виправляються сенсорними корекціями [4].

Систематизуючи сказане, необхідно відзначити наявність певної сталої структури техніки виконання прицільного пострілу, деталізацію техніки на блоки та елементи, в цілому узгодженого підходу до формування технічних дій лучників. Існують певні напрацювання і у вдосконаленні інших сторін підготовленості лучників. Проте, на сьогодні, залишається відкритим питання комплексної цілеспрямованої підготовки лучників. Одним із перспективних шляхів оптимізації підготовки є створення комплексної алгоритмічної моделі підготовленості лучника. При цьому методологічною основою повинне бути вдосконалення з використанням принципу дерева мети, де генеральною метою є досягнення того чи іншого спортивного результату.

Нижчими рівнями виступатимуть системи чинників (сторін підготовленості), які вносять найвагоміші частки до цього результату. Було б недоцільним дослідження всіх, або практично всіх факторів впливу. Першим кроком алгоритмічного моделювання, на наш погляд, має бути створення моделі взаємовідношень сил в підсистемі "лук-стріла-мішень".

3.1 М'язова діяльність у стрільбі з лука та її вегетативне забезпечення

Під час виконання рухів м'язи узгоджено скорочуються та розслабляються. Їх роботу можна “побачити”, якщо записати біопотенціали кожного м'язу на стрічці реєстратора. Але розібратися в їх взаємодії з такою чіткістю, як це робить наша нервова система, без складних приладів, з'єднаних з ЕОМ, неможливо. Дотепер дослідження лучників проводяться в менш складному варіанті.[10, 18]

Від відділів ЦНС, де сформована програма пострілу, до нижчих відділів поступають потоки нервових імпульсів, що несуть інформацію про те, як виконати рух. Вихід пускової імпульсації нервовими стовбурами до потрібних м'язів для включення їх у роботу у людини практично неможливо дослідити. Однак, окремі сторони цього процесу можуть бути вивчені шляхом дослідження електроміограми, збудливості та лабільності нервово-м'язових закінчень потрібних м'язових груп (хронаксиметрія), дослідження латентних прихованих періодів відповідних м'язів на подразнення та ін.[16] Порушення цих показників окремих м'язів при втомі, зміна їх співвідносин у групах згиначів та розгиначів може вказувати на те, як м'язи будуть сприймати “команди” від нервових центрів.