Фізкультура

Передстартовий стан містить у собі процес розминки й процес врабативания.

Розминка - комплекс спеціальних вправ, виконаних перед тренуванням або змаганнями, сприяє підвищенню працездатності. Розминка сприяє підвищенню активності сенсорних, моторних і вегетативних центрів, посиленню діяльності ендокринних залоз, створюючи умови для більше ефективної регуляції вегетативної й моторної функцій.

Розминка підсилює роботу систем, що забезпечують транспорт кисню до працюючих м'язів. Зростають легенева вентиляція, швидкість дифузії кисню з альвеол у кров, хвилинний обсяг кровообігу, розширюються посудини кістякових м'язів, збільшується венозне повернення.

По характері вправ розминка може бути загальної й спеціальної. Остання максимально наближена до характеру майбутньої діяльності.

Врабативанием називають поступове збільшення працездатності людини на початку виконання спортивних вправ. У цей час відбувається перебудова нейрогуморальних механізмів регуляції рухів і вегетативних функцій на новий більше напружений режим діяльності й поліпшення координації рухів. При цьому необхідно враховувати, що руховий апарат має більшу лабільність у порівнянні з вегетативними центрами й швидше переходить на новий ритм діяльності.

Так, при бігу максимальна швидкість руху досягається через 5-6 сік., а система кровообігу перебудовується лише через 1-2 мін. У результаті такого дисбалансу в початковій фазі роботи м'яза відчувають дефіцит кисню й працюють в анаэробном режимі. Виникаючий кисневий дефіцит гаситься за рахунок анаэробних механізмів енергетики (гліколіз), відновлення може відбуватися в процесі роботи або після її завершення (це залежить від інтенсивності й тривалості навантаження).

Якщо ж врабативание відбувається занадто швидко, це може привести до ушкодження м'язів і розвитку патології.

Тривалість стадії врабативания в основному залежить від рівня тренованості людини.

Основний період фізичної діяльності.

Після закінчення періоду врабативания організм переходить у стійкий стан аеробної роботи. Такий стан характеризується оптимальним станом активності моторної й вегетативної систем, коли потреба м'язів у кисні забезпечується повністю, його можна оцінити як щирий стійкий стан.

Якщо ж організм випробовує максимальні фізичні навантаження й величина навантажень не відповідає рівню тренованості, розвивається помилковий стійкий стан. При цьому споживання кисню близько до максимально можливої величини й підтримує м'яза в робочому режимі, не забезпечуючи, однак, відновлення витрачених резервних запасів енергії. В організмі починає накопичуватися так званий «кисневий борг», і в м'язах знову активізуються анаэробние процеси. Це, у свою чергу, приводить до нагромадження недоокислених продуктів, у м'язах і крові підвищується зміст молочної кислоти, рн збільшується в кислу сторону.

функціональний стан, Що Розвивається, оцінюється як стан стомлення, що приводить до зниження ефективності фізичної роботи.

Механізми розвитку стомлення досить різноманітні й зачіпають всі рівні функціонування організму. Їх підрозділяють на центральні й периферичні.

Центральні механізми стомлення пов'язані зі змінами в діяльності вегетативної ланки й ендокринної системи. Наслідком цих змін є зниження швидкості доставки кисню до працюючих м'язів і погіршення ефективності енергообміну.

Периферичні механізми стомлення торкають стан виконавчої ланки нервово-м'язового апарата.

Найбільшою мірою стомленню піддається синаптічеськоє ланка (блокуюча передача нервового імпульсу саксона мотонейрона на мембрану кістякового м'язового волокна. Крім цього, виділяють недостатність кальцієвих механізмів кістякових м'язових кліток, що приводить до порушення регуляції процесу м'язового скорочення. Третій механізм стомлення зв'язаний безпосередньо з порушенням скорочувальної функції кістякових м'язів. Причинами є недолік макроергичних з'єднань (аденозитрофосфати й креатинфосфати), виснаження запасів глікогену, закислення цитоплазми. Останнє приводить до порушення функціонування всіх клітинних і мембранних ферментів.

Відновлення фізичних функцій.

Після припинення фізичної роботи інтенсивність функціонування систем, що забезпечують підвищену потребу організму в кисні, поступово зменшується й досягає вихідного рівня. Цей процес називається відновленням, протягом якого якісні показники серцево-судинної й дихальної систем вертаються до вихідних параметрів, із крові віддаляються недоокислені продукти метаболізму, у м'язових клітках активізуються пластичні процеси, відновлюється запас глікогену й макроергичних з'єднань. У цей період організм відчуває потребу в кисні. Фаза компенсацій «кисневого боргу» триває в межах години й підрозділяється на два компоненти. Швидкий (алактатний) компонент тривалістю 2-3 мін. забезпечує відновлення змісту кисню у венозній крові, насичення киснем гемоглобіну, відновлення запасів, що виснажилися, фосфомакроэргических з'єднань у цитоплазмі м'язових кліток (аденозинтрифосфат, креатинфосфат).

Повільний (лактатний) компонент триває 30-60 мін. і зв'язаний, в основному, з усуненням лактата із крові й тихорєцької рідини.

Фізіологічні основи спортивного тренування

Як уже згадувалося вище, стан високої працездатності (тренованість) досягається в процесі спортивних тренувань. Фактична сутність розвитку тренованості полягає в тому, що під впливом систематичної повторної роботи з поступовим збільшенням її загального обсягу й інтенсивності в організмі людини відбуваються морфологічні, біохімічні й фізіологічні зміни, що приводять до підвищення його працездатності. Всі ці зміни специфічні, тобто залежать від особливостей навантажень, що тренують. Якщо навантаження носять специфічний характер, то більшою мірою розвиваються навички, необхідні у вибраному виді спорту - сила, швидкість, витривалість, спритність і т.д.

Поняття тренованості містить у собі, як треба з вищевикладеного, цілий комплекс змін, в основі яких лежать різні фізіологічні механізми.

Контроль переносимості фізичних навантажень

Важливим аспектом фізичних тренувань є оцінка фізичної працездатності й контроль переносимості фізичних навантажень. У спортивній медицині існує безліч апаратних методів оцінки фізичної працездатності. Найпоширенішим тестом є визначення ФР-170. Цей показник фізичної працездатності обмежує величину фізичного навантаження, що приводить до збільшення частоти серцевих скорочень до 170 ударів у мінуту.

Однак у повсякденній навчально-виховній роботі досить точно визначати фізичну працездатність дозволяють спрощені тести. Найпоширенішою пробу з підйомом на щабель висотою від 20 до 50 див із частотою від 10 до 27 сходжень у мінуту протягом 3-4 мін. У таблиці наведена величина потужності (кгм/хв. на 1 кг маси тіла) при виконанні такого навантаження.

ПОТУЖНІСТЬ СИЛОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ

Навантаження необхідно підбирати індивідуально, щоб до її закінчення частота пульсу становила 160-170 ударів у мінуту. Якщо після виконання навантаження вона істотно нижче, варто збільшити висоту сходи й частоту сходжень. Якщо ж частота пульсу зростає вище - навантаження варто знизити.

Така методика застосовна як для самооцінки фізичної працездатності, так і для контролю в організованих групах. Для визначення ФР 170/кг необхідно виконати 3-4 навантаження різної величини.

Більш точно величину ФР 170 / кг можна встановити, використовуючи спеціальні таблиці.

Коефіцієнти для визначення ФР 170/кг

Створення умов для формування людини, що гармонічно сполучить у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість, є однієї з актуальних проблем.

Заняття фізичними вправами мають величезне виховне значення - сприяють зміцненню дисципліни, підвищенню почуття відповідальності, розвитку наполегливості в досягненні поставленої мети. Включення в навчальний план Вузів дисципліни «Фізична культура» обумовлена завданнями підготовки кваліфікованих фахівців, що мають високий рівень як спеціальної, так і фізичної підготовки.

Багато студентів недостатньо ясно уявляють собі мети й завдання фізичного утворення, спорту й рухової реабілітації. Все це ускладнює процес їхньої адаптації до специфічних форм навчання у Вузі. Тому питання про те, як навчити студентів Вузів регулярно застосовувати різні форми й методи фізичної культури в повсякденному житті, є актуальним.

Наше століття - вік значних соціальних, технічних і біологічних перетворень. НТР внесла в спосіб життя людини поряд із прогресивними явищами й ряд несприятливих факторів, у першу чергу гіподинамію й гіпокинезію (недолік обсягу рухової діяльності), нервові й фізичні перевантаження, стреси професійного й побутового характеру. Все це приводить до порушення обміну речовин в організмі, схильності до серцево-судинних захворювань, надлишковій масі тіла й ін. вплив несприятливих факторів на стан здоров'я молодого організму настільки велике й об'ємно, що внутрішні захисні функції організму не в змозі з ними впоратися. Досвід десятків тисяч людей, що випробували на собі вплив такого роду несприятливих факторів, показує, що кращою протидією їм є регулярні заняття фізичними вправами, які допомагають відновленню й зміцненню здоров'я, адаптації організму до умов зовнішнього середовища.

Варто помітити, що навіть самостійні заняття фізичними вправами при чіткому плануванні фізичного навантаження й відпочинку дають високий ефект. У цей час спостерігається ріст кількості людей різних віків і професій, що прилучаються до щоденних занять фізичними вправами. Це не данина моді й не виконання чиїхось вказівок і наказів, а швидше за все веління часу, результат усвідомленої необхідності. Не випадково замічене, що здоров'я, життєвий тонус, настрій людей залежать не від однієї лише медицини. Тому просто необхідно займатися фізичною культурою постійно.

На закінчення скажемо кілька слів про профілактику захворювань засобами фізичної культури.

Відомо, що здоров'я людини визначається на 20% генетичною схильністю, на 20% екологічними факторами, на 10% рівнем медичного забезпечення й на 50% - способом життя людини. Саме на цьому напрямку можна чекати найбільш ефективного прориву в рішенні проблем відновлення й збереження здоров'я.

Досвід розвинених країн показує, що шлях збільшення інвестицій у відбудовну медицину є тупиковим. Так, в економічно благополучних США середня тривалість життя збільшилася до 70-80 років, а вкладення в охорону здоров'я вже досягли 12% валового національного доходу. При такій тенденції неможливе досягнення максимальної тривалості життя людини ( 120-140 років). Багато більше перспективним виявилося вкладення засобів у профілактичну медицину й програми загального оздоровлення населення. Так, систематична робота із профілактики паління дозволяє протягом 5 років на 20% скоротити кількість курящих і на 5% захворюваність, непрацездатність і смертність від основних неінфекційних захворювань (у країнах Східної Європи 25% чоловіків умирає від наслідків паління). Зниження вживання алкоголю (у Росії не менш 20% населення є побутовими п'яницями) і наркотиків (у Росії не менш 1,5 млн. чоловік систематично вживають наркотики) на 15% дозволять зменшити втрати від тимчасової непрацездатності, на 25% знизити захворювання, обумовлені токсичними ефектами алкоголю й наркотиків, забезпечивши також зниження травматизму на 10%. Збільшення рухової активності дозволить істотно збільшити рівень здоров'я, знизити захворюваність.

Численними дослідженнями показано, що однієї з основних причин хвороб серця й посудин, що становлять в індустріально розвинених країнах до 58% смертності, є такі особливості способу життя, як неправильний характер харчування, шкідливі звички, низький рівень рухової активності.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Анищенко В.С. Фізична культура: Методико-практичні заняття студентів: Навчальний посібник. - М.: Изд-У РУДН,2006;

2. Богатирьов В.С. Методика розвитку фізичних якостей юнаків: Навчальний посібник. - Кіров, 2005 р.

3. Ильинчина В.И. Фізична культура студента. М. 1999.

4. Ковалів В.С., Холодів Ж.К. Теорія й методика фізичного виховання й спорту. М.: Академія. 2006.

5. Куценко Г. И., Новиков Ю. В. Книга про здоровий спосіб життя. Спб., 2007.

6. Лещинский Л. А. Бережіть здоров'я. М., «Фізкультура й спорт», 2005.

7. Матвєєв Л.П. Теорія й методика фізичної культури.-М.: Фис,2001;

8. Настільна книга вчителя фізичної культури. Під ред. Л. Б. Кофмана. М., «Фізкультура й спорт», 2000.

9. Фізичне виховання студентів і учнів / За редакцією Петрова Н.Я., Соколова В.А. ( Мінськ: Полум'я, 2005.

10. Царик А.В. Про культуру фізичної й духовної. ( М.: Знання, 1989.

11. Царфис П.Г. Фізичні методи профілактики захворювань. ( М.: Знання, 2002. ( 96 с.

12. Черноусов О.Г. Фізична культура: Навчальний посібник. - Томськ: ТМЦДО, 2004.