Таблиця 2.4. Субрегіональна структура Європейського туристичного процесу 2008 р.

Особливо високі темпи росту характерні для Південно-Європейського (6,6% за період 1995-2000 pp.) та Східно-Середземноморського (5,2%) субрегіонів. Протягом 90-х років XX ст. значно зросла популярність країн Центральної та Східної Європи, хоча темпи зростання міжнародних туристичних потоків тут незначні (3,1%, що майже у 1,5 рази менше за середньоєвропейські). Але надходження від туризму зростають повільніше (2,8%) за обсяги туристичного потоку, що свідчить про порівняно невисокі ціни або недостатньо розвинуту індустрію туризму. Основна частка туристичних переміщень у цьому субрегіоні припадає на внутрішні регіональні (91%), а міжконтинентальні представлені потоками переважно з країн Азії (2,4%) та Америки (2,1%). Найбільша кількість іноземних туристів відвідує Росію (21,2), Польщу (17,4), Угорщину (15,6), Чехію (5,7 млн. осіб, 2000 p.). Серед країн, що є лідерами світового туризму, 3/5 припадає на європейські країни.

2.4 Закономірності функціонування туристичного ринку

Закономірності є формою прояву фундаментальних законів, що відтворюють необхідні, стійкі, суттєві взаємозв'язки, які визначають розвиток та функціонування реальних об'єктів та явищ. [11; с. 5]. Існує й протилежна думка про закономірність як категорію, «яка виражає сукупну дію багатьох спеціальних законів» [14, с. 11]. Визначення закономірностей є результатом теоретичного узагальнення всієї множини емпіричних даних з особливостей функціонування суспільно-географічного об'єкту.

Географічні об'єкти зазвичай складні, підпорядковані дії природничих та суспільних законів. Для суспільно-географічних об'єктів природничі закони проявляються в дуже трансформованому вигляді через дію окремих чинників розвитку чи обмеження природокористування (наявність природних ресурсів, їх якість, обсяги, можливість використання при даному рівні розвитку продуктивних сил і т.д.). Природно-ресурсна складова турпродукту, тобто використання природно-рекреаційних умов та ресурсів в туризмі, обумовлює необхідність урахування дії природничих законів геосфери (єдності та цілісності геосфери, ритмічності, зональності).

Туризм є явищем суспільного життя, яке виникло на певному етапі розвитку людської цивілізації, детерміноване рівнем соціально-економічного розвитку країн та умовами життя населення. Туризм, як суспільний феномен, підвладний дії суспільних законів: закону вартості, закону неухильного росту продуктивності суспільної праці, закону суспільного поділу праці, закону постійного зростання людських потреб та іншим. Зокрема, закон зростання потреб населення спричинив появу туризму як суспільного явища, що виникло на певному етапі розвитку людства.

Цей закон, реалізований в обсягах та структурі туристичного споживання, є основою динамічності та диверсифікації туристичного ринку, територіальної диференціації споживання туристичних послуг. Закон суспільного поділу праці лежить в самій основі виокремлення туристичної діяльності як галузі послуг, що в подальшому знайшло відображення в ускладненні внутригалузевої структури та зв'язків, у формуванні міжгалузевого комплексу індустрії туризму, який став основою функціонування ринку виробника. Закон економії часу є основою ефективної організації виробництва товарів та послуг у цій галузі, проявляючись не тільки в зростанні продуктивності праці, айв економії часу, грошей та зусиль на отримання послуги завдяки оптимізації територіальної організації туристичної галузі, раціональній організації виробництва послуг та їх споживання.

Закономірності функціонування туризму як об'єкту суспільно-географічного дослідження є частковими проявами дії фундаментальних економічних законів, а геопросторові форми його організації - суспільно-географічних законів і закономірностей. Теоретико-методологічним підґрунтям є системно-процесуальний підхід, який передбачає виявлення властивостей, структури, стійких взаємодій та взаємовідношень між компонентами та елементами ринку туристичних послуг як суспільно-географічної системи, які, створюючи синергетичний ефект, стимулюють його просторово-часовий розвиток. Вихідними положеннями є: а) поняття про туристичний процес як безперервний розвиток споживання туристичних послуг, забезпечений відповідним розвитком міжгалузевого господарського комплексу індустрії туризму; б) розуміння туристичного процесу як геопросторового явища, властивості якого проявляються в функціонуванні ринку туристичних послуг; в) специфіка формування та функціонування туристичного ринку.

Масштабність туризму як суспільного явища, а саме прискорений розвиток в часі та поширення по території (з орієнтацією на наявні туристсько-рекреаційні природні та культурно-історичні ресурси, особливо на перших етапах розвитку), комплексність, обумовлена функціональною єдністю складових, глобальність, спрямована на «всеохоплення» світу, при одначасній конкретності, основаній на неповторності, унікальності регіонів за сполученням умов та чинників розвитку туризму, - дозволяє визначити його сутність як туристичний процес з властивою йому хронологічною структурою, яка відтворює послідовну зміну станів та стадій розвитку, та хорологічною структурою, яка відтворює характер взаємодії явища з геоторією (територія, акваторія) в певних формах геопросторових структур. Соціально-економічною сутністю туристичного процесу є формування потреби у змістовному проведенні вільного часу в подорожі і задоволення цієї потреби через формування певного виду діяльності з надання послуг та виробництва товарів спеціального призначення.

Туристичний попит підвладний коливанням, які обумовлюють сезонний характер туристичної діяльності. Ці коливання проявляються як в часі, так і в просторі, впливаючи на характер туристичного процесу: його ритміку, напрямки руху, величину потоків та інші параметри. Коливання попиту в часі задають ритмічність туристичному процесу протягом певних відрізків часу (тижня, року, формуючи «гарячі» та «мертві» сезони). Коливання попиту в просторі відбивають туристичну привабливість окремих видів, форм, районів відповідно до моди та кон'юнктури, формуючи географію туристичних потоків.

Туристичний ринок характеризується рівнем розвитку - спроможністю виробника турпродукту задовольнити існуючий попит, та ємністю - інтенсивністю та обсягами операцій з купівлі-продажу туристичного продукту залежно від співвідношення умов та чинників внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища.

Відповідно до процесу становлення туристичного ринку та умов ринкового середовища по-різному проходили процеси формування індустрії туризму, що є основою функціонування національного туристичного ринку - в країнах першого класу, де проведення дозвілля в подорожі стало складовою стилю життя, а модель соціально-економічного розвитку є моделлю «вільного часу» сформувалась повноструктурна, динамічна, диверсифікована індустрія туризму, що інтенсивно розвивається за рахунок урізноманітнення турпропозиції; в країнах другого класу, внаслідок відсутності ринкового механізму, індустрія туризму розвивалась значний час як галузь керованої економіки з жорсткою регламентацією попиту/пропозиції, внаслідок чого сформувалась деформована туристична галузь, яка в подальшому процесі перебудови і переростання в індустрію туризму орієнтована на стандарти ринку країн першого класу і де розвиток туризму інтенсифікується за рахунок створення сприятливих інвестиційних умов; третій клас складають країни дуже різноманітні за умовами формування індустрії туризму: з одного боку, це країни, де туризм розвивається на підставі унікальності пропозиції (культурно-історична та природна спадщина людства), з іншого - країни, що не мають абсолютних переваг, але мають сприятливі умови для залучення міжнародного капіталу (наприклад, острівні країни), але всі ці країни об'єднує те, що індустрія туризму в них формується внаслідок наявності попиту в країнах переважно першого класу за моделями і стандартами цих країн при сприянні місцевої влади в залученні транснаціонального капіталу.

Висновки

Таким чином, туризм - це екскурсії, походи і подорожі в яких відпочинок поєднується з пізнавальними і освітніми цілями. За призначенням і формами проведення туризм поділяється на плановий (екскурсійний) і самодіяльний.

Сучасний конкурентоспроможний ринок міжнародних туристичних послуг може оптимально розвиватися за умов формування чіткої концепції його функціонування та регулювання. До основних концептуальних підходів належать: визначення економічної сутності поняття світового ринку туристичних послуг та його ролі в системі послуг; виділення особливостей міжнародної туристичної діяльності як економічного та соціального явища; розгляд конкуренції у сфері туризму як механізму впливу та регулювання розвитку міжнародного ринку туристичних послуг шляхом використання відповідних стратегій на макро- і мікрорівні; обґрунтування пріоритетних напрямів державної політики в галузі з метою підвищення її конкурентоспроможності; виділення основних шляхів співпраці України з іншими країнами та міжнародними організаціями у сфері туристичного бізнесу; розробка та обґрунтування моделей ефективного функціонування національної туристичної галузі в умовах глобалізації.

До найперспективніших складових сучасного етапу розвитку світового ринку послуг належать міжнародний туризм, який останнім часом виділився із загальної структури й оформився в самостійну прибуткову галузь надання туристичних послуг. З економічного погляду, туристична послуга - це продукт, що виробляється і реалізується в процесі взаємозв'язку і взаємодії різних організацій, які володіють туристичними ресурсами.

Нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують і рекреаційні зони, пам'ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг. У 2006 році спостерігається позитивна динаміка основних показників туристичної сфери. За 2006 рік Україну відвідали 18,9 млн. іноземних громадян, що на 7% більше, ніж у 2005 році.

Темпи зростання обсягів в'їзного туризму (107%) перевищили темпи зростання виїзного туризму (103%). Протягом 2006 року виїзний потік становив 16,9 млн. осіб. Структура виїзного потоку: країни СНД - 8,3 млн. осіб, країни ЄС - 7,4 млн. осіб, інші країни - 1,1 млн. осіб.

Обсяг внутрішнього туризму у 2006 році залишається сталим - за попередніми даними 8,2 млн. внутрішніх туристів (збільшення на 2%). Всього протягом минулого року туристичними підприємствами обслуговано 3,4 млн. туристів (на 16% більше, ніж за 2005 рік) та 1,8 млн. екскурсантів (на 6% більше, ніж у 2005 році).

Серед показників економічної ефективності туристичної діяльності першочергове значення належить конкурентоспроможності та рентабельності. Це пояснюється тим, що вони демонструють ефект від надання туристичних послуг, дають змогу оцінити позитивні зрушення у розвитку галузі й робити висновки щодо доцільності вкладення інвестицій в цю сферу.

Список використаних джерел

1. Конституція України

2. Закон України «Про туризм» (№324/95-ВР) від 15.09.1995 р.

3. Закон України «Про курорти» (№2020-ІІІ) від 05.10.2000 р.

4. Указ Президента України «Про підтримку розвитку туризму в Україні» (№127/2001) від 2.03.2001 р.

5. Указ Президента України «Питання Державної туристичної адміністрації України» №331/2002 від 11.04.2002 р.

6. Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму» №1213/2001 від 14.12.2001 р.

7. Указ Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» №973/99 від 10.08.99 р.

8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» №583 від 29.04.2002 р.

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Національної ради по туризму» №1503 від 28.09.2000

10. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. - К.: «Київський університет», 2001. - 395 с.

11. Воронков В. Туризм - вулиця з двостороннім рухом // Голос України. - 2006. - №215-216. - 16 листоп. - С. 3

12. Іваненко В.В. Туристична галузь на межі тисячоліть // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 38 (Частина ІІ), 2002. С. 58-60.
20. Ільїна О.В. Туризм. Рекреаційна географія: Поняття і терміни. - Луцьк: Терен, 2004. - 104 с.

13. Кафарський В. Український туризм: здобутки чи втрати: [Стаття народного депутата України] // Голос України. - 2005. - №226. - 29 листоп. - С. 10 - 11

14. Маркетинг туризму: Навчальний посібник./ За ред. І.І. Тимошенка. - К.: Видавництво Європейського університету, 2006. - 427 с.

15. Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал України. Л: Світ 1998 р.

16. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: Моноргафія. - К.: КНТЕУ, 2006. - 537 с.

17. Федорченко В.К. Історія туризму в Україні. - К: Вища школа 2002 р.

18. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2002. - 195 с.

19. Цибух В.І., Вихристенко Б.І., Попович С.І. Стан і перспективи розвитку туризму в Україні // Туристично-краєзнавчі дослідження. - К.: 2004. - Випуск 2. - С. 655

20. Черніна І.В. Міжнародний туризм в економіці регіону: Навч.-мет. посібник. - Донецьк: Вид-во «ДонДУУ», 2006. - 167 с.