Українські спортсмени на Паралімпійських іграх
Історія розвитку і становлення світового Паралімпійського руху. Класифікація спортсменів у паралімпійському спорті. Підготовка та організація Паралімпійських ігор. Формування і розвиток паралімпійського спорту в Україні, участь спортсменів в іграх.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.05.2012 |
| Размер файла | 66,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
32
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Формування і розвиток паралімпійського спорту в Україні
- 1.1 Історія розвитку і становлення світового Паралімпійського руху
- 1.1.2 Класифікація спортсменів у паралімпійському спорті
- 1.1.3 Загальні паралімпійські класифікації
- 1.1.3 Функціональні паралімпійські класифікації
- 1.1.4 Особливості підготовки та організації паралімпійських ігор
- 1.2 Український паралімпійський спорт
- Розділ 2. Спортсмени України в паралімпйських іграх
- 2.1 Українські спортсмени на літніх Паралімпіадах
- 2.2 Участь українських спортсменів у зимових Паралімпійських іграх
- 2.3 Спортсмени України в Дефлімпійських іграх
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми. Кожна людина, хоч би то якою або хоч би то ким вона не була, має право на життя. І воно повинно поважатися іншими людьми й забезпечуватися суспільством. Про це говориться і у статті 27 Конституції України: "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань". Крім того, в кожному демократичному суспільстві кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості - на навчання, вибір професії, роботу, відпочинок, охорону здоров'я, заняття спортом тощо.
Однак світова статистика сумно свідчить, що кожний десятий мешканець Землі є інвалідом, інвалід є в кожній четвертій родині світу. Тому в останні десятиліття особливу увагу фахівці приділяють проблемі соціальної і фізичної реабілітації інвалідів засобами фізичної культури з метою відновлення здоров'я, залучення їх до суспільно - корисної праці. Це і зумовило вибір теми дослідження "Українські спортсмени в Паралімпійських іграх"
Складно переоцінити значення занять фізичною культурою в соціальній адаптації неповносправних. Тому це питання вивчається українськими фахівцями в різних аспектах. Серед вчених, що провели вагомі дослідження розвитку спорту інвалідів, слід відмітити, перш за все, Юрія Аркадійовича Бріскіна, доцента кафедри теорії і методики олімпійського та професійного спорту Львівського державного інституту фізичної культури, Передерій А., Блінова С., Нероду Н., Строкатова В. В.
Тема курсової роботи: "Українські спортсмени в Паралімпійських іграх" Об'єктом дослідження є спорт інвалідів в Україні.
Предмет дослідження: участь українських спортсменів у Паралімпійських іграх, їх здобутки і досягнення на різного рівня змаганнях.
Метою роботи є дослідження впливу занять фізичною культурою на людей з фізичними та розумовими вадами, на розвиток їх вольових, фізичних якостей, докладний розгляд засобів і методів, що застосовуються в процесі навчання і тренування неповносправних, характеристика участі українських спортсменів у різного виду змаганнях, зокрема, у Паралімпійських іграх.
Виходячи з мети, ставимо такі завдання:
виявити специфіку організації і методики занять з фізичної культури людей з обмеженими можливостями;
виділити спорт інвалідів як важливу складову фізичної культури;
проаналізувати стан розвитку спорту інвалідів в Україні, його перспективи та недоліки;
вивчити статистику участі українських спортсменів у Паралімпійських іграх;
дослідити сучасні тенденції розвитку інваспорту в Україні;
У процесі роботи нами використовувались такі методи дослідження, як вивчення та опрацювання наукових джерел, узагальнення, систематизація, порівняння, конкретизація, використання сучасних засобів, зокрема, Інтернет - мережі з використанням соціологічних даних.
Дана робота може використовуватися студентами факультету фізичної культури та здоров'я людини, а також викладачами фізичної культури у загальноосвітніх школах.
Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків та додатків.
український спортсмен паралімпійський спорт
Розділ 1. Формування і розвиток паралімпійського спорту в Україні
1.1 Історія розвитку і становлення світового Паралімпійського руху
Поява видів спорту, в який можуть брати участь інваліди, зв'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під час Другої світової війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері він заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гутман стверджував: "Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося". Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації військовослужбовців із травмами спинного мозку.
Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі Сток-Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрілянини з луку для спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з часом відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.
У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи, на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. "Ціль Сток - Мандевильських Ігор, - писав Гутман, - об'єднати паралізованих чоловіків і жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих". Символічно, що під час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевильські ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз вручається організації, що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.
Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя, незважаючи на фізичні проблеми.
У 1960 році в Римі, через кілька тижнів після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше одержали назву "Паралімпійські".
З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників, розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри відтоді проводяться регулярно - кожні 4 роки, фактично термін їхнього проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.
У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна Корея) спортсмени-інваліди одержали право доступу до спортивних споруд міста - організатора.
Саме з цього часу ігри одержали статус "Паралімпійських". Графічним символом світового параолімпійського руху стали червона, синя і зелена півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.
До 2000 року Паралімпійські Ігри проводилися 6 разів у тих же самих містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У 1982 році з'явився орган, що сприяв поширенню Паралімпійських Ігор, - Міжнародний Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через десять років, у 1992 році, його правонаступником став Міжнародний Паралімпійський Комітет (МПК).
1.1.2 Класифікація спортсменів у паралімпійському спорті
У паралімпійському спорті класифікація спортсменів на групи для участі у змаганнях має великий гуманістичний, морально-етичний та спортивний сенс. Метою процесу класифікації є створення об'єктивного відправного пункту змагань. Для всіх нозологій і видів спорту класифікація здійснюється відповідно до "принципу рівності", що забезпечує всім спортсменам-інвалідам рівні можливості для досягнення високого спортивного результату та максимальної реалізації власних можливостей. Класифікація передбачає розподіл спортсменів за типом захворювання чи за функціональними можливостями. Розрізняють загальну - за нозологією (вади зору, церебральний параліч, ампутації, ушкодження спинного мозку, інші порушення опорно-рухового апарату тощо), відповідно до критеріїв міжнародних організацій інваспорту, та функціональні - за специфікою виду спорту - класифікації спортсменів, що проводяться з використанням комбінації медичних та функціональних критеріїв.
1.1.3 Загальні паралімпійські класифікації
До сучасних загальних паралімпійських класифікаційних груп належать спортсмени з вадами зору (3 класи); ушкодженнями спинного мозку (8 класів); ампутаціями (9 класів); церебральним паралічем (8 класів); з іншими порушеннями опорно-рухового апарату (6 класів). Спортсмени, які не мають можливості ходити, в подальшому об'єднуються в стартові групи на візках відповідно до рівня рухових спроможностей.
Класифікація спортсменів з вадами зору. Сліпота - значне зниження зору аж до його відсутності. Розрізняють сліпоту одного та обох очей. Трактуючи сліпоту як медико - соціальне поняття, мають на увазі стан, при якому різко знижений або втрачений зір обох очей.
Існують численні критерії оцінки і класифікації сліпоти. Класифікації сліпоти Магнуса (1883) і С. Головіна (1910) стали основою поділу сліпоти за етіологічним та анатомічним принципами (Чудная, 2000).
Розрізняють уроджену сліпоту і набуту. До вродженої відносять сліпоту, що виникла внаслідок порушення внутрішньоутробного розвитку органів зору.
Набута сліпота може виникати внаслідок різноманітних захворювань очей, як локальних, так і зумовлених загальними захворюваннями організму й інтоксикаціями, а також при ушкодженнях органів зору, захворюваннях і ушкодження центральної нервової системи (ЦНС). При ураженнях кори головного мозку у ділянці зорового центру розвивається кортикальна, або коркова, сліпота. Абсолютну сліпоту, що виникла без наочних анатомічних змін в очному яблуці, позначають терміном "амавроз" (гр. - темний, сліпий). Причиною амаврозу в більшості випадків є вроджені (вроджений амавроз) або набуті захворювання ЦНС. Можливий амавроз внаслідок функціональних розладів, наприклад, при істерії (істеричний амавроз). При цьому втрата зору настає, як правило, раптово, внаслідок афекту.
За рівнем зору розрізняють часткову (неповну) сліпоту та абсолютну (повну, тотальну). При частковій сліпоті збережений залишковий зір у межах від світловідчуття до 0,05.
При абсолютній сліпоті гострота зору дорівнює нулю і втрачено навіть сприйняття світла. У 1972 р. ВООЗ запропонувала класифікацію порушень зору, що увійшла до Міжнародної класифікації хвороб IX перегляду (1975 р.). Відповідно до цієї класифікації, розрізняють три ступені сліпоти, що відповідають 3-й, 4-й і 5-й категоріям порушення зору.
До 3-ї категорії порушення зору відносять стани, при яких гострота зору з максимально можливою корекцією дорівнює від 0,02 до 0,05 або межа поля зору від 10° до 5° навколо точки фіксації.
До 4-ї категорії порушення зору відносять стани, що характеризуються гостротою зору менше 0,02 або збереженням лише світловідчуття. До цієї категорії входять порушення зору, за яких межі поля зору становлять 5° навколо точки фіксації, навіть якщо гострота зору нормальна.
До 5-ї категорії порушення зору відносять відсутність світловідчуття.
Порушення зору, коли показники гостроти зору (з максимальною корекцією) знаходяться в межах від 0,05 до 0,3, відносять до 1-ї та 2-ї категорій, що позначається як слабко-зорі.
Практично сліпими вважають людей, у яких гострота зору ока, що краще бачить, не перевищує 0,03 і не може бути коригованою або поле зору обох очей концентрично звужене до 5-10°. Ці люди внаслідок обмеження просторової орієнтації потребують постійного стороннього догляду або допомоги. Під час лікарсько-трудової експертизи практично сліпі прирівнюються до абсолютно сліпих.
Основними критеріями розподілу спортсменів з вадами зору (Міжнародна спортивна асоціація сліпих) на групи є гострота та поле зору.
Тривалий час спортсмени з вадами зору розподілялися на такі підгрупи:
В1 - втрата зору і відчуття світла 100 %. Тотальна сліпота.
Клас В4. Спортсмени з обмеженими функціональними можливостями у двох і трьох кінцівках, які менш значні, ніж у класі В3.
Клас В5. Спортсмени з обмеженими функціональними можливостями принаймні в одній кінцівці.
Клас В6. Спортсмени з невеликими функціональними обмеженнями.
Окрім оцінювання силових спроможностей спортсменів з "іншими порушеннями опорно-рухового апарату" за мануально-м'язовим тестуванням, використовується оцінка можливих амплітуд рухів у суглобах:
0 балів - відсутність рухів;
1 бал - мінімальна амплітуда рухів;
2 бали - до 25 % нормальної амплітуди рухів;
3 бали - до 50 % нормальної амплітуди рухів;
4 бали - до 75 % нормальної амплітуди рухів;
5 балів - повна амплітуда рухів.
Слід зауважити, що у функціональних класифікаціях з різних видів спорту спортсменів "з іншими порушеннями опорно-рухового апарату" можна розподіляти на 6-8 класів та об'єднувати у стартові групи.
1.1.3 Функціональні паралімпійські класифікації
Принципи функціональних класифікацій. Функціональні паралімпійські класифікації ґрунтуються та відбуваються за такими принципами:
розподіл за функціональними класами та класифікаційними нормами є спортивним правилом. Прийняті Спортивною Асамблеєю поправки до класифікаційних норм застосовуються як технічні правила;
розподіл за функціональними класами у кожному виді спорту визначається класифікаційною системою, що базується на функціональних спроможностях атлетів до виконання основних завдань у спортивній діяльності. Функціональні спроможності спортсменів враховуються незалежно від рівня їхніх умінь або тренованості;
номер класу у видах спорту визначається відповідно до специфічних вимог та можливих функціональних спроможностей атлетів;
номер класу спортсменів підлягає постійному перегляду з огляду на можливі функціональні зміни;
класифікаційні норми є правилами для технічного персоналу, залученого до акредитації та визначення функціональних спроможностей спортсменів;
класифікаційні норми мають відповідати кодексу етики Міжнародного паралімпійського комітету.
На сучасних літніх Паралімпійських іграх змагаються спортсмени з ампутаціями та іншими порушеннями опорно-рухового апарату, з церебральним паралічем, з вадами зору та спортсмени на візках.
У кожній групі спортсмени розподілені за класами відповідно до їхніх функціональних можливостей, а не категорій інвалідності. Така функціональна класифікація базується, насамперед, на тих можливостях спортсмена, які дозволяють йому (їй) змагатися у певній спортивній дисципліні, а потім уже на медичних показниках. Це означає, що спортсмени, які належать до різних нозологічних груп (наприклад, спортсмен з церебральним паралічем та спортсмен зі спинномозковою травмою) можуть опинитися в одному функціональному класі в такій дисципліні, як плавання вільним стилем на 100 м, тому що у них подібні функціональні можливості.
Для проведення функціональних класифікацій загальні класифікації спортсменів можуть дещо трансформуватися. Так, одним із критеріїв розподілу на групи спортсменів з церебральним паралічем стає участь у змаганнях на візках або стоячи.
Спортсмени класів СР1 (СР2) - СР4 на змаганнях використовують візки (за винятком плавання):
СР1 - спортсмени з обмеженими рухами та слабкою функціональною силою рук, ніг та тулуба. Вони використовують візки з електроприводом чи сторонню допомогу під час пересування, оскільки не в змозі самостійно обертати колеса візка;
СР2 - спортсмени зі слабкою функціональною силою рук, ніг та тулуба. Вони можуть самостійно обертати колеса візка. Змагаються, сидячи на візку.
1.1.4 Особливості підготовки та організації паралімпійських ігор
Однією з основних складових підготовки до Паралімпійських ігор є процес класифікації та кваліфікації спортсменів. У Паралімпійських іграх можуть брати участь спортсмени, які відповідають умовам допуску, встановленим положенням та правилами Міжнародного паралімпійського комітету. Класифікація та кваліфікація - це тривалий процес, що відбувається протягом чотирьох років між Паралімпійськими іграми і складається з трьох етапів. Згідно зі встановленою системою паралімпійських заявок і кваліфікації національні паралімпійські комітети подають попередні заявки. На першому етапі національні паралімпійські комітети подають основні дані на всіх спортсменів, які є кандидатами на участь у Паралімпійських іграх. На другому етапі проводяться кваліфікаційні змагання, організаторам Ігор надається інформація про кваліфікацію та класифікацію кандидатів на участь у Паралімпійських іграх. Усі міжнародні спортивні федерації інвалідів, як правило, інформовані за 2-3 роки про необхідність проведення, під егідою Міжнародного паралімпійського комітету кваліфікаційних змагань. На третьому етапі національні паралімпійські комітети подають фінальні заявки на всіх спортсменів, які братимуть участь у Паралімпійських іграх. Ці фінальні заявки є остаточними. Після подання фінальних заявок вносити поправки чи робити заміни спортсменів заборонено. Замінити спортсмена можна тільки з поважних причин (травма, хвороба тощо) і лише у тому класі та виді програми, на які було заявлено попереднього спортсмена. Спортивний комітет Міжнародного паралімпійського комітету розробляє систему збору даних про заявки та класифікацію з метою забезпечення можливості перевірки кваліфікаційного та класифікаційного статусу кожного кандидата на участь у Паралімпійських іграх.
Організаційний комітет Паралімпійських ігор спільно з Міжнародним паралімпійським комітетом розробляють класифікаційну стратегію, згідно з якою певний відсоток спортсменів (наприклад, 12 або 21 %) можуть пройти класифікацію безпосередньо у місці проведення Паралімпійських ігор. Згідно з класифікаційною стратегією усі спортсмени, які братимуть участь у Паралімпійських іграх, одержують один із трьох паралімпійських статусів: "постійний статус" (РР8), статус "під наглядом" (РК8) або "новий статус" (РИВ). Кожен вид спорту паралімпійської програми перебуває під контролем підрозділів Міжнародного паралімпійського комітету, Міжнародної організації спорту інвалідів та інших організацій.
"Постійний статус" отримують спортсмени, які мають визнану та ухвалену класифікаційну оцінку. Спортсмен із таким статусом не повинен проходити класифікацію під час Паралімпійських ігор.
Статус "під наглядом" отримують спортсмени з нестабільним станом здоров'я та функціональних можливостей. Спортсмен із таким статусом повинен пройти класифікацію після прибуття на Паралімпійські ігри.
"Новий статус" отримують спортсмени, які ніколи не мали міжнародної визнаної класифікаційної оцінки і про яких немає відомостей у відповідних міжнародних організаціях.
Міжнародні спортивні федерації ведуть рейтинговий облік результатів спортсмена на кваліфікаційних та офіційних змаганнях і враховують їх при встановленні критеріїв відбору до Паралімпійських ігор та визначенні статусу спортсмена.
Спортсменів і команди, котрі виявили бажання змагатися на Іграх, протягом 3-4 років відбирають згідно із системою кваліфікаційних змагань з кожного виду спорту. Всіх спортсменів розподіляють на класи згідно з висновками медичних обстежень, вони змагаються між собою, як правило, тільки в одному класі.
Існують точні критерії підрахунку рейтингу спортсменів, а також їх селекції перед Паралімпійськими іграми та чемпіонатами світу. У різних видах спорту існують свої системи визначення рейтингу спортсменів для відбору до Паралімпійських ігор. Так, для участі у Паралімпійських іграх у змаганнях з настільного тенісу було розроблено рейтингову систему нарахування очок. За цією системою бали для рейтингу нараховуються за участь та результати особистих виступів спортсменів на змаганнях певного рангу: за участь у Паралімпійських іграх нараховується 100 балів, чемпіонаті світу - 80, регіональних чемпіонатах - 50; за участь в інших змаганнях 30-10. Очки, одержані за досягнення результату на змаганнях певного рангу, множать на коефіцієнт рангу змагань і спортсменові нараховують рейтингові бали.
У разі об'єднання стартових груп і змагання спортсменів різних класів між собою запроваджено ряд правил, за якими нараховують додаткові очки (бонус). Наприклад, якщо спортсмен нижчого класу виграє у спортсмена вищого класу, то він отримує додаткові очки за різницю у класі. Якщо у змаганнях беруть участь 64 і більше спортсменів, то спортсменові нижчого рейтингового класу за програш за бронзову нагороду нараховують 10 балів. Спортсменові, який програв у чвертьфіналі, нараховують бонус у 5 балів. Бонус нараховується, якщо спортсмен мав мінімум одну перемогу, і не нараховується, якщо у змаганнях брали участь менше 4 спортсменів.
У відкритих змаганнях спортсменів на візках за кожну перемогу нараховують 3 очки, бонус за перше місце - 30, за друге - 20, за третє - 10 очок. Так, спортсмен, який виступав на чемпіонаті світу під егідою Міжнародного паралімпійського комітету і посів перше місце, може заробити до 180 очок.
Спеціальними правилами передбачено не лише підвищення рейтингу, але і його зниження. Наприклад, рейтинг спортсмена не змінюється протягом 2 років після Паралімпійських ігор або чемпіонатів світу. Якщо у наступні роки спортсмен не брав участі у змаганнях, то його рейтингові бали знижуються на 25 %, а потім анулюються до наступних Паралімпійських ігор або чемпіонатів світу. Така сама система зниження рейтингу існує під час проведення регіональних змагань. Якщо спортсмен не набрав нових рейтингових балів протягом 30 місяців, то його виключають з рейтингового списку і він втрачає всі набрані бали. У різних регіонах світу діє диференційована система нарахування балів.
Таким чином, на основі рейтингу спортсменів розробляються критерії їх відбору до участі у Паралімпійських іграх. Наприклад, до XI Паралімпійських ігор (Сідней, 2000 р.) 30 % спортсменів були відібрані за результатами чотирьох регіональних чемпіонатів; 60-65 % (залежно від класу) - згідно зі світовим рейтингом; 5-10 % були спеціально запрошені ("білі картки") за умови наявності світового рейтингу і міжнародних класифікаційних карток.
На Паралімпійських іграх працює Класифікаційний координаційний центр, який відповідає за нагляд за процесом класифікації, а також керує розкладом розгляду протестів. Протести або апеляції до Арбітражної комісії з класифікації подаються до служби протестів або до рефері. Протести подаються згідно з положеннями про правила та класифікацію, розробленими різними міжнародними федераціями. Протести у письмовій формі можуть подавати шеф місії або його повноважний представник чи представники від різних видів спорту (керівник команди або тренер). Терміни подачі протестів у різних видах спорту суттєво відрізняються. Наприклад, згідно з правилами з пауерліфтингу протест потрібно заявити відразу після підходу. Згідно з правилами та положеннями про настільний теніс для інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату всі протести та апеляції приймаються протягом 30 хв. Якщо порушення було виявлено до початку змагань, то його і слід подавати до початку змагань, а не чекати результатів змагань. Згідно з положеннями Всесвітньої організації волейболу інвалідів протести та апеляції слід заявити протягом 60 хв після закінчення матчу. Згідно з правилами з футболу серед спортсменів з церебральним паралічем протест приймається протягом двох годин після закінчення гри. Якщо рефері відхиляє протест, керівник команди може звернутися до Апеляційного журі. До його складу, як правило, входять технічний делегат, директор змагань, обраний представник команди, а також може увійти представник відповідної федерації. Рішення журі є остаточним.
Разом із протестом подається грошовий внесок, який по вертається лише за умови задоволення протесту.
Програма видів спорту для наступних Паралімпійських ігор визначається Міжнародним паралімпійським комітетом під час останніх Паралімпійських ігор, на них можуть демонструватися нові види спорту, проводитися показові виступи тощо. Міжнародні спортивні федерації разом з асоціаціями розробляють нові спортивні правила за видами спорту для інвалідів різних нозологічних груп. Змагання з паралімпійських видів спорту проводять згідно з положеннями або правилами для цих видів спорту та умов Договору при співпрацю між Організаційним комітетом Паралімпійських ігор та комітетами, підкомітетами чи секціями з кожного виду спорту. Згідно з договором сторони несуть відповідальність за технічне оснащення та проведення змагань. Організаційний комітет Паралімпійських ігор заздалегідь інформує всі національні паралімпійські комітети про програми, регламент та місця змагань, порядок класифікаційного спостереження, допінгового контролю, жеребкування, квоти та правила змагань з окремих видів спорту, форму та інвентар, функціональні класи та кваліфікаційні стандарти. Так, національні паралімпійські комітети до Паралімпійських ігор у Сіднеї заздалегідь знали, яким буде розподіл спортсменів, інвалідів за видами спорту з урахуванням класифікації, Наприклад, футбол - 8 команд, по 4 команди у двох групах, класи СР5 - СР8; стрільба з лука - максимальна кількість чоловіків-учасників (у класі АК\У1-12, АКЛ/У2 ЙЙ, АЕ8Т-24), максимальна кількість жінок-учасниць кожного класу (АКШ/АІШ2 - 12, АК8Т-12, білі картки - до 18) | волейбол (сидячи) - 12 команд, по 6 команд у двох групі дзюдо - 84 спортсмени тощо.
Відповідно до Медичного та Антидопінгового кодексу Міжнародного паралімпійського комітету на Паралімпійських іграх здійснюється допінговий контроль, який проводить Організаційний комітет Паралімпійських ігор та Медична комісія Міжнародного паралімпійського комітету спільно із комітетом з відповідного виду спорту. Допінговий контроль можуть проводити з дня офіційного відкриття Паралімпійського селища.
На всіх етапах підготовки підрозділи Міжнародного паралімпійського комітету, Організаційний комітет Паралімпійських ігор ведуть підготовчу роботу з національними паралімпійськими комітетами, а також з усіма міжнародними спортивними федераціями інвалідів, що входять до Міжнародного паралімпійського комітету. Під час підготовки до Паралімпійських ігор Міжнародний паралімпійський комітет у своїй роботі тісно співпрацює з Міжнародним олімпійським комітетом та Організаційним комітетом Олімпійських ігор.
1.2 Український паралімпійський спорт
Формування спортивного руху інвалідів в Україні бере початок з 1990-х років. Саме в цей час почали створюватися українські фізкультурно-спортивні та оздоровчі клуби інвалідів. Потім ці об'єднання стали основою для створення національних федерацій спорту інвалідів різних нозологічних груп.
Національний центр паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента "Про розвиток та підтримку паралімпійського руху в Україні" на базі санаторного комплексу "Юний ленінець". Центр займає територію понад 50 га і знаходиться на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його території розташоване мальовниче озеро. Вперше на території України створено об'єкт національного рівня без бар'єрів для громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.
У центрі здійснюється підготовка національних збірних команд з паралімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах світу, Європи, паралімпійських та дефлімпійських іграх; проведення спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій.
Нагадаємо, що на феєричному виступі української паралімпійської збірної на іграх - 2000 у Сіднеї наші спортсмени здобули 37 медалей. Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу "Про розвиток та підтримку паралімпійського руху в Україні", яким передбачалось, зокрема, і будівництво національної бази підготовки спортсменів-інвалідів.
У Міжнародному паралімпійському русі Україну представляє виключно Національний комітет спорту інвалідів України, що виконує функції Національного паралімпійського комітету. Національний комітет спорту інвалідів України - носій паралімпійського руху в Україні і вищий орган, який координує діяльність громадського спортивного руху інвалідів - об'єднує національні федерації спорту інвалідів з вадами зору, слуху, порушеннями опорно-рухового апарату, розумовими та фізичними вадами. Паралімпійці України беруть участь у Паралімпійських іграх від 1996 р., їхні результати постійно зростають (табл.1).
Перший успіх відбувся для спортсменів-інвалідів вже незалежної України, які ще поки що були в складі об'єднаної збірної СНД, з гучного виступу спортсменів з сидячого волейболу, причому українець Петро Остринський за підсумками змагань увійшов до символічної збірної світу з сидячого волейболу. Це було на ІХ Паралімпійських іграх в Барселоні, Іспанія, в 1992. Цікаво, що ця Паралімпіада зібрала 3020 спортсменів з 90 країн світу.15 видів спорту були основними видами змагань, причому, близько 50% від загальної кількості атлетів змагались в плаванні та легкій атлетиці. Демонструвались два нових паралімпійських види спорту - парусний спорт і регбі.
Розділ 2. Спортсмени України в паралімпйських іграх
2.1 Українські спортсмени на літніх Паралімпіадах
Нині на літніх Паралімпійських іграх змагаються з баскетболу, бочі, велоспорту, вітрильного спорту, волейболу, голболу, дзюдо, кінного спорту, легкої атлетики, настільного тенісу, пауерліфтингу, плавання, стрільби з лука, стрільби кульової, регбі, тенісу на візках, фехтування, футболу та міні-футболу (з 2004 р.). До програми Паралімпійських ігор можуть бути включені тільки види спорту, що культивуються не менше ніж у десяти країнах чотирьох континентів. Повинні існувати міжнародні та національні організації з цього виду спорту, визнані Міжнародним паралімпійським комітетом, національні чемпіонати мають проводитися принаймні кожні два роки.
Всесвітні Ігри інвалідів, фактично I Параолімпійські ігри, відбулися в Римі (Італія) у 1960 р. майже відразу по закінченні Ігор XVII Олімпіади.
Однак поняття “паралімпійський спорт" ввійшло в спортивну практику тільки з 1964 р. У терміні “Паралімпіада" використовується латинське значення префіксу “раrа" - “той, що приєднався". Таким чином, термін “паралімпійські" означає, що ігри інвалідів приєднуються до Олімпійських, організуються і проводяться разом з ними. Проте, з 1968 по 1994 р. Паралімпійські ігри з різних причин проводилися поза місцями проведення Ігор Олімпіад.
Уперше національна збірна команда інвалідів України взяла участь у X Паралімпійських іграх (Атланта, 1996 р.). Українським спортсменам удалося показати високі результати і завоювати сім нагород - одну золоту, чотири срібні та дві бронзові медалі. В іграх разом зі спортсменами з вадами зору, порушенням спинного мозку, церебральним паралічем, ампутаціями та іншими порушеннями опорно - рухового апарату взяли участь і 56 спортсменів з відхиленнями розумового розвитку, які виступали у легкій атлетиці та плаванні.
Збірна України (31 спортсмен) взяла участь у Паралімпійській програмі з таких видів спорту: легка атлетика, плавання, пауерліфтинг, стрільба з лука, волейбол сидячи. Були вибрані саме ті види спорту, в яких українські спортсмени мали можливість за рівнем своєї підготовки претендувати на медалі, показати високі спортивні результати.
Завдяки значній допомозі Світового конгресу Українців, деяких бізнесменів з Атланти, наша команда одержала можливість випробувати спортивні майданчики, де проводились змагання, ще перед початком Ігор.
У всіх вагових категоріях, де помірялися силами спортсмени - пауерліфтери, було встановлено рекорди: дев'ять світових і один паралімпійський. Українські спортсмени виступили у трьох вагових категоріях. Луганчанин Андрій Барибін, змагаючись у ваговій категорії до 90 кг, посів восьме місце з результатом 162,5 кг; у ваговій категорії до 100 кг дніпропетровець Сергій Лук'янов став дев'ятим, а Станіслав Арбітман з Донеччини (вагова категорія понад 100 кг) - дванадцятим.
Лучники львів'яни Богдан Носевич і Роман Гутник виступили задовільно, посівши відповідно 8-ме і 19-те місця.
У змаганнях з волейболу сидячи взяли участь 12 команд. Українські волейболістки перемогли збірні команди США і Швеції з однаковим рахунком - 3: 0, Казахстану (3: 2) і програли збірним Норвегії та Ірану (0: 3), Нідерландів та Німеччини (1: 3), Угорщини (2: 3) і посіли сьоме місце.
Серед інвалідів з вадами розумового і фізичного розвитку четвертою у змаганнях з бігу на 200 м була Наталія Сальна із Дніпропетровська.
У змаганнях серед плавців-інвалідів з вадами зору Михайло Баланчук з Донецької області, стартувавши на дистанції 100 м брасом, посів четверте місце з результатом 1, 19,6 с. У запливах батерфляєм на 100 м і комплексним плаванням на 200 м він фінішував відповідно восьмим і п'ятим. Серед інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату найуспішніше виступила дніпропетровська спортсменка Олена Акопян, яка посіла друге місце на дистанції 50 м вільним стилем, показавши час 40,82. Ще дві срібні медалі Олена виборола на дистанціях 100 і 200 м цим самим способом плавання, здолавши їх відповідно за 1.27,0 та 1.17,71. Олена Акопян була шостою на дистанції 100 м брасом. Юрій Андрюшин з Кіровограда, пропливши 100 м вільним стилем за 1.08,6, став бронзовим призером Ігор. Інші українські плавці показали такі результати: Валентина Резніченко з Дніпропетровська посіла п'яте місце у плаванні вільним стилем на 50 м і сьоме - на 100 м, а її землячка Станіслава Базилева у плаванні цим самим стилем стала дев'ятою на 50 м і 23-ю - на стометрівці. Харків'янин Максим Луцик стартував у трьох фіналах - пропливши 50 м вільним стилем за 27,78, він посів шосте місце, на дистанції 100 м вільним стилем восьмим, а на стометрівці брасом - шостим. Дмитро Корнєєв (Харків) у фінальних запливах на дистанціях 100 м батерфляєм фінішував восьмим, на 200 м комплексним плаванням - сьомим.
У змаганнях легкоатлетів Дмитро Іванов із Дніпропетровська, метнувши спис на 33 м 74 см, вийшов на п'яте місце, а Світлана Трифонова двічі ставала сьомою - у гонках на візках на 100 і 800 м. Найвищого успіху серед українських легкоатлетів досяг Василь Ліщинський з Донеччини, який штовхнув ядро на 13,66 м і став чемпіоном та рекордсменом Паралімпійських ігор. Метнувши диск на 39,60 м, він здобув срібну медаль. Володарем бронзової медалі у потрійному стрибку став Ігор Горбенко з Житомирщини. Його результат - 13,90 м. Стрибнувши у довжину з розбігу на 6,34 м, він посів п'яте місце. Львів'янка Марія Афанасик у фіналі пробігла дистанцію 400 м за 1.03,58, програвши третьому призеру 0,52 с. Виступивши у найважчому виді легкої атлетики п'ятиборстві - М. Афанасик набрала 2575 очок і вийшла п'яте місце.
ХІ Паралімпійські ігри 2000 року у Сіднеї включали у себе програму з 18 видів спорту, 14 з яких входять також і до олімпійської програми, а чотири є унікальними паралімпійськими - бочі, голбол, пауерліфтинг та регбі. На XI Паралімпійських іграх у Сіднеї в 2000 р. Україну представляли 67 спортсменів у 8 видах спорту: дзюдо (5 спортсменів), легка атлетика (22), плавання (11), стрільба з лука (5), настільний теніс (4), пауерліфтинг (8), футбол (11) та 1 фехтувальник.
На цих Іграх українські паралімпійці завоювали 3 золоті,20 срібних і 14 бронзових медалей (табл.). В індивідуальних змаганнях нагороди вибороли 23 спортсменів, а також команда з 11 футболістів.
Результати практично кожного спортсмена - за межею Національних рекордів. Крім того, багато українських спортсменів посіли 4-5-те місця, 95 % спортсменів національної команди увійшли до першої десятки найкращих спортсменів світу з різних видів спорту.
Світова громадськість за підсумками Паралімпіади-2000 визнала Україну однією з лідерів за темпами розвитку національного Паралімпійського руху. Президент Міжнародного паралімпійського комітету Роберт Ітедвард і президент Міжнародного олімпійського комітету Хуан Антоніо Самаранч висловили думку, що паралімпійська Україна показала феноменальний прогрес, зробивши значний стрибок за період від Атланти до Сіднею.
З часів П'єра де Кубертена немає єдиної думки щодо доцільності проведення неофіційного командного заліку Олімпійських, і, як наслідок, Паралімпійських ігор. Існує кілька альтернативних способів визначення цього результату (за кількістю золотих медалей, очок тощо). Так, за кількістю золотих медалей команда України посіла 35-те місце. Але кількість золотих медалей не є єдиним критерієм визначення місця країни в неофіційному командному заліку. Наприклад, за загальною кількістю завойованих медалей команда України на XI Паралімпійських іграх посідала 13-те місце, за середньою кількістю медалей на одного члена команди - п'яте.
Прапор України піднімався у Сіднеї 7 разів і, за словами Президента України, українські спортсмени зробили для зовнішнього іміджу України більше, ніж усі дипломати разом.
Орденів "За заслуги" І ступеня удостоєна Олена Акопян, II ступеня - Юрій Андрюшин, Олександр Мащенко, Ігор Горбенко, Олександр Ясиновий, президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевич і 25 спортсменів нагороджені цим самим орденом III ступеня.
Орденом княгині Ольги III ступеня нагороджені Інна Дяченко, Наталія Іванова, Людмила Османова, Лідія Соловйова.
Український спортсмен з вадами зору Олександр Ясиновий встановив новий світовий рекорд у метанні диска. Наймолодшим чемпіоном в історії параолімпійських ігор став 14-річний тотально сліпий український плавець Олександр Мащенко. Зі світовим рекордом фінішував український плавець Юрій Андрюшин, який переміг на дистанції 50м. В загальному збірна України у складі 67 спортсменів брала участь у змаганнях з 8 видів спорту і виборола 37 медалей - 3 золоті,20 срібних і 14 бронзових.
На ХІІ Паралімпійських іграх 2004 року в Афінах наша паралімпійська збірна була представлена 88 спортсменами, які змагалися у 9 видах спорту. Національна збірна посіла 6 місце, виборовши 24 золотих, 12 срібних,19 бронзових медалей та встановивши 14 світових рекордів.
23 серпня 2008 року на ХІІІ Паралімпійських іграх у Пекіні українські спортсмени встановили рекорд по кількості медалей, завойованих на Олімпійських іграх. Таким чином, українці отримали в командному заліку 27 олімпійських нагород, що перевищило 23 медалі, на кожній з трьох останніх літніх Олімпіад.
Міністр Юрій Павленко висловив слова щирої подяки всім українським олімпійцям - і тим, хто зробив цю мрію українців реальністю, і тим, хто лише "придивлявся" з розрахунком на Лондон-2012.
Міністр зазначив: "Україна вірила у кожного з вас, і цей результат, що перевищив прогнози фахівців, це ваш подарунок всій країні напередодні Дня Незалежності. Бажаю всім вам успіхів у подальших виступах, а Держава спільно зі спортивними організаціями зробить все можливе, щоб 2012 рік був для України тріумфальним…".
Вивчивши статистику участі українських спортсменів у літніх Паралімпійських іграх, можна узагальнити дані у наступній таблиці:
|
Місто, рік |
Здобуто |
||||
|
Золотих медалей |
Срібних медалей |
Бронзових медалей |
Всього |
||
|
Атланта, 1996 |
1 |
4 |
2 |
7 |
|
|
Сідней, 2000 |
3 |
19 |
15 |
37 |
|
|
Афіни, 2004 |
23 |
13 |
21 |
55 |
|
|
Пекін, 2008 |
7 |
5 |
15 |
27 |
2.2 Участь українських спортсменів у зимових Паралімпійських іграх
Об'єднані однією збірною - збірною СНД виступали спортсмени колишнього СРСР в 1992 році і в П'ятих зимових Паралімпійських іграх у Франції (в місті Тінге-Альбервіль). Збірна команда зайняла третє місце в загальнокомандному заліку. Найбільш успішно виступали лижники, які вибороли 10 золотих, 8 срібних та 3 бронзові медалі. Загалом у змаганнях брало участь 24 країни, а в гонках за медалями вищої паралімпійської майстерності змагалось 475 спортсменів. Для молодої незалежної України світові результати цих ігор стали знаковими, адже саме після засніженого Лілліхамера віце-президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевич, вперше побачивши спеціальне устаткування - аналог інвалідного візка, до якого кріпляться лижі - так званий боб, та спробувавши гонку на ньому, просто загорівся ідеєю створення команди українських лижників… Це було у постраждалій від землетрусу дружній Вірменії, де представники України надавали технічну, гуманітарну та моральну допомогу вірменським громадянам… Звідси бере початок ідея зимового паралімпійського спорту України.
У наш час на зимових Паралімпійських іграх відбуваються змагання з біатлону, гірськолижного спорту, лижних гонок, хокею та керлінгу (з 2006 р.). До програми зимових Паралімпійських ігор можуть бути включені тільки ті види спорту, що культивуються не менше ніж у восьми країнах двох континентів. Повинні існувати міжнародні та національні організації з цих видів спорту, визнані Міжнародним паралімпійським комітетом, національні чемпіонати мають проводитися принаймні кожні два роки.
Вперше команда СРСР взяла участь у ІV Зимових Паралімпійських іграх (1988, Інсбрук, Австрія). У цих змаганнях взяли участь 397 спортсменів із 22 країн.
Не менш вдалим був дебют і української команди в зимових Паралімпійських іграх, що відбувся в 1998 р. на VII зимових Іграх в Нагано (Японія). У змаганнях взяли участь 571 спортсмен з 31 країни. Збірна команда України в складі 12 паралімпійців виборола 9 медалей (3 золоті, 2 срібні, 4 бронзові): Петро Кардаш - 3 золоті нагороди (лижні гонки), Тамара Кулінич - 1 срібна (біатлон) та 1 бронзова (лижні гонки), Ольга Кравчук - 1 срібна (лижні гонки), Світлана Грифонова - 1 бронзова (лижні гонки), Олена Акопян - 2 бронзові (лижні гонки, біатлон).
7-16 березня 2002 р. в американському місті Солт-Лейк-Сіті проходили VIII зимові Параолімпійські ігри, у яких брали участь спортсмени - інваліди з 35 країн. Збірна команда українських паралімпійців у складі 11 спортсменів завоювала 12 медалей - 6 срібних, 6 бронзових. VIII зимові Паралімпійські ігри у Солт-Лейк-Сіті (2002 р.) знову підтвердили силу і мужність українських паралімпійців. Героями VIII зимових Паралімпійських ігор стали Світлана Трифонова, яка здобула 3 срібні та 1 бронзову медалі, Олена Юрковська - 1 срібну та 3 бронзові медалі, Олег Мунц - 2 срібні медалі, Микола Овчаренко - 1 бронзову медаль, Віталій Лук'яненко - 1 бронзову медаль.
У неофіційному командному заліку команда України посіла 18-те місце, а за кількістю нагород на одного спортсмена - друге.
Президент Національного Параолімпійського комітету України Валерій Сушкевич повідомив, що в Паралімпіаді брали участь 11 спортсменів, 3 гайди (лідери спортсменів з вадами зору), 4 тренери, лікар, масажист, адміністратор, 2 перекладачі з дев'яти областей України. Склад паралімпійської збірної був менший, ніж на попередніх іграх у Нагано, що зв'язано з тим, що одна з нозологій (розділ теоретичної медицини, що включає навчання про хвороби, їхній класифікації і номенклатурі, діагнозі, етіології, загальні принципи лікування і профілактику захворювань) виключена з Паралімпійських ігор.
У складі паралімпійської збірної України були бронзовий призер Сіднея і Нагано, абсолютний призер чемпіонату Німеччини Світлана Трифонова з Дніпропетровська, триразовий чемпіон Нагано - Олег Мунц із Харкова, чемпіон світу по лижних гонках і біатлону, призер Кубка світу по лижних гонках - Олександр Васютинський з Миколаєва, срібні призери відкритого чемпіонату Німеччини, сумчанин Віталій Лук'яненко, харків'яни Микола Овчаренко і Ірина Кириченко.
Підготовку до паралімпіади збірна проводила на лижних трасах Тисовця, Болгарії і Норвегії. Останній навчально - тренувальний збір перед змаганнями збірна провела на трасах і висотах, максимально наближених до олімпійських. За 2002 рік українські спортсмени-інваліди завойовували 26 кубків Європи і світу, у тому числі 10 золотих, 7 срібних і 9 бронзових. VIII зимові Паралімпійські ігри у Солт-Лейк-Сіті (2002 р.) - знову підтвердили силу і мужність українських паралімпійців. Збірна команда України у складі 11 спортсменів завоювала 12 медалей (6 срібних і 6 бронзових). За підсумками етапів Кубка світу-2001 передпаралімпійського року Міжнародною федерацією лижного спорту і біатлону переможцем Кубка світу визнано Юрія Костюка; друге місце посіли Світлана Трифонова та Микола Овчаренко; у Ірини Кириченко третє місце.
Чергові, а по ліку Х Зимові ігри проходили з 12 по 21 березня 2010 року у Канаді - місті Ванкувері.
Всього на них виступало 506 спортсменів із 44 країн, розіграно 64 комплекти медалей у 5-ти видах спорту, а саме: біатлон, лижні перегони, керлінг, хокей і гірськолижний спорт.
Наші спортсмени, а їх було 36, брали участь у розіграші 32 комплектів нагород.
У підсумку паралімпійська збірна посіла 5-те загальнокомандне місце з активом у своєму доробку - 19 медалей.
Наводимо повний список спортсменів, що вигравали медалі:
Золото
Олена Юрковська - біатлон
Віталій Лук'янченко - біатлон
Олександра Кононова - тричі золото
Срібло
Юлія Батенкова - лижні перегони
Юрій Костюк - біатлон
Олена Юрковська - біатлон
Григорій Вовчинський - біатлон
Юлія Батенкова - біатлон
Чоловіча збірна з лижних гонок в естафеті
Жіноча збірна з лижних гонок в естафеті
Олена Юрковська - лижні гонки
Бронза
Олена Юрковська - лижні перегони
Григорій Вовчинський - біатлон
Павленко Людмила - біатлон
Юлія Батенкова-Бауман - біатлон
Віталій Лук'яненко - біатлон
Григорій Вовчинський - біатлон
Цілковитою тріумфаторкою у збірній України стала Олександра Кононова, яка виграла три золота.
Вивчивши статистику участі українських спортсменів у зимових Паралімпійських іграх, можна узагальнити дані у наступній таблиці:
|
Місто, рік |
Здобуто |
||||
|
Золотих медалей |
Срібних медалей |
Бронзових медалей |
Всього |
||
|
Нагано, 1998 |
3 |
2 |
4 |
9 |
|
|
Солт - Лейк - Сіті, 2002 |
- |
6 |
6 |
12 |
|
|
Турин, 2006 |
7 |
9 |
9 |
25 |
|
|
Ванкувер, 2010 |
5 |
9 |
5 |
19 |
2.3 Спортсмени України в Дефлімпійських іграх
Дефлімпійський дебют самостійної збірної команди України відбувся у 1993 році на ХVІІ Всесвітніх іграх глухих у Софії (Болгарія), однак у складі збірної команди СРСР наші спортсмени виступали ще з 1957 року.
На VІІІ Всесвітніх іграх глухих у Мілані (1957 рік) збірна СРСР вперше брала участь у такого роду змаганнях. На цих іграх українські легкоатлети М. Здот, А. Симоненко, Ф. Антонова, встановивши чотири світові рекорди, вибороли шість золотих та одну бронзову медалі.
На ІХ Всесвітніх іграх глухих, що відбулися у 1961 році в Гельсінкі (Фінляндія), представники України в складі збірної СРСР завоювали 7 золотих, 5 срібних та 2 бронзові медалі. Це легкоатлети, які вже вдруге виступали на таких змаганнях: Ф. Антонова, А. Симоненко, а також В. Примасюк і гімнаст Л. Матюхін, який виборов звання абсолютного чемпіона.
На Х Всесвітніх іграх глухих 1965 року у Вашингтоні (США), спортсмени України в складі збірної СРСР завоювали 7 золотих, 2 срібні та 1 бронзову медалі. Нагороди вибороли легкоатлети В. Скоморохов, Ф. Антонова, борці І. Черчес, В. Панін.
У 1969 році на ХІ Всесвітніх іграх глухих у Белграді (Югославія) українські спортсмени вибороли 12 нагород, у тому числі 8 золотих і 4 срібних, а В. Скоморохов встановив 4 світових рекорди з бігу.
Висновки
Спорт інвалідів являє собою важливу складову фізичної культури, що дає можливість людям з обмеженими можливостями активно зайнятися спортом.
У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи, на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. "Ціль Сток-Мандевильських Ігор, - писав Гутман, - об'єднати паралізованих чоловіків і жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих".
нозологій. Ігри відтоді проводяться регулярно - кожні 4 роки, фактично термін їхнього проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.
З 1988 року ігри одержали статус "Паралімпійських". Графічним символом світового паралімпійського руху стали червона, синя і зелена півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.
До 2000 року Паралімпійські Ігри проводилися 6 разів у тих же самих містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У 1982 році з'явився орган, що сприяв поширенню Паралімпійських Ігор, - Міжнародний Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через десять років, у 1992 році, його правонаступником став Міжнародний Паралімпійський Комітет (МПК).
У паралімпійському спорті класифікація спортсменів на групи для участі у змаганнях має великий гуманістичний, морально-етичний та спортивний сенс. Метою процесу класифікації є створення об'єктивного відправного пункту змагань. Для всіх нозологій і видів спорту класифікація здійснюється відповідно до "принципу рівності", що забезпечує всім спортсменам-інвалідам рівні можливості для досягнення високого спортивного результату та максимальної реалізації власних можливостей.
Подобные документы
Історія розвитку олімпійських ігор: зародження та відродження. Олімпійська хартія (основні принципи, правила і положення олімпійських ігор). Функції Міжнародного і Національного олімпійського комітету (МОК). Участь спортсменів України в іграх у Турині.
курсовая работа [52,5 K], добавлен 26.09.2010Ідея проведення Олімпійських ігор. Зимові види спорту та питання про окреме проведення Зимових Олімпійських ігор. Розвиток фігурного катання на ковзанах та інших зимових видів спорту в Україні. Історія олімпійських досягнень українських спортсменів.
реферат [20,0 K], добавлен 07.04.2009Історія Олімпійських ігор, які були започатковані в Стародавній Греції. Програма, підготовка та участь давньогрецьких атлетів в перших Олімпійських іграх. Мета та цілі олімпізму. Відродження Олімпійського руху сучасності. Діяльність П’єра де Кубертена.
реферат [40,6 K], добавлен 19.12.2013Аналіз сторін спортивного тренування спортсменів. Поняття, що включають технічний їх рівень. Фізичні якості як складові форми спортсменів, особливості їх розвитку. Розвиток швидкості, гнучкості, силова підготовка. Удосконалення координаційних здібностей.
курсовая работа [56,0 K], добавлен 19.12.2013Історія розвитку баскетболу на візках. Вплив даного виду спорту на організм людей з обмежених можливостях. Класифікація спортсменів з пошкодженнями опорно-рухового апарату. Відмінності між правилами гри в класичний баскетбол та баскетбол на візках.
курсовая работа [36,7 K], добавлен 10.06.2011Загальні паралімпійські класифікації спортсменів: з вадами зору, з пошкодженнями опорно-рухового аппарату, з наслідками травм та захворювань спинного мозку та наслідками поліомієліту, з наслідками церебрального паралічу, з ампутаціями. "Les Autres".
реферат [18,9 K], добавлен 25.11.2007Олімпійський рух інвалідів як одне з масштабних соціальних явищ сьогодення. Історія виникнення і розвитку дефлімпійських ігор, особливості їх проведення. Дефлімпійський дебют самостійної збірної команди України на ХVІІ Всесвітніх літніх іграх глухих.
реферат [20,1 K], добавлен 20.04.2012Характерні ознаки проведення Олімпійських ігор починаючи з III-го періоду до сьогодення. Проблеми і протиріччя олімпійського спорту на світовій арені. Аналіз політичних і спортивних аспектів його розвитку. Успіхи українських спортсменів на Олімпіадах.
курсовая работа [57,3 K], добавлен 12.10.2013Характерні особливості і структура тактичної підготовки спортсменів. Фізичні якості як складові фізичної підготовки спортсменів. Спеціальні вправи для розвитку сили в боротьбі. Контроль за швидкісними якостями. Контроль за рівнем розвитку витривалості.
курсовая работа [50,6 K], добавлен 19.12.2013Поняття психічних станів у спортсменів, їх класифікація і діагностика. Організація роботи тренера й психолога в підготовці до змагань, їх роль та вплив. Психорегуляція й адаптація спортсмена до психічно стресових і несприятливих станів та їх наслідків.
курсовая работа [40,3 K], добавлен 13.01.2010
