- Організатор роботи з дітьми займається дитячими заходами;

- Організатор туристсько-екскурсійної роботи комплектує групи для екскурсій, підбирає екскурсоводів тощо.;

- Менеджер анімаційної служби організовує й координує роботу всіх відділів.

Часто до обов'язків менеджера на вітчизняних українських підприємствах належить рішення комерційних питань, питань організації рекламної кампанії уряду й багатьох інших, що, звісно, віддзеркалюється в ролі роботи.

К жалю, деякі туристські і лікувально-профілактичні установи можуть дозволити собі створення повноцінної анімаційної служби. У більшості з них одну чи дві людини визначають все відділи анімаційної служби відразу: які й співають, і танцюють, і спортивні змагання проводять, і себе рекламують з місцевого радіо та т.д. При цьому викликають у у власного керівництва, що тужить про анімації "буде не гірший, ніж у Туреччині" , виплачуючи мінімальну зарплату таки своїм працівникам.

Така організація праці сучасних туристських установах вже неприйнятна, і кожному грамотному менеджеру зрозуміло. Характерними рисами сучасної анімаційної діяльності є високий рівень культурно-технічної оснащеності, використання сучасних анімаційних технологій, форм і методів організації та високий художній рівень.

Якість анімаційної програми пов'язано, зазвичай, з цікавими режисерськими знахідками, багатим арсеналом сценографічних, музичних, пластичних, мовних, світлотехнічних прийомів у розробці й реалізації анімаційних програм.

Звідси логічно випливає проблема професіоналізму аніматорів всіх рівнів. Сучасні українські клуби, центри, готелю, спеціалізовані парки і турбази гостро потребують організаторів дозвілля, які мають вміти планувати його, спілкуватися із людьми, пропонувати споживачеві великий вибір цікавих, захоплюючих анімаційних програм.

Туристська анімація - це туристська послуга, при наданні якої турист утягується в активну дію. Заснована на особистих контактах аніматора з туристами, на спільному долі їх у розвагах, пропонованих анімаційною програмою туристичного комплексу. Це різновид туристичної діяльності, здійснюваної в туристичному комплексі, готелі, круїзному теплоході, поїзді, що утягує туристів у різноманітні заходи через участь у спеціально розроблених програмах дозвілля [11, с.52].

Туристська анімація - це найважливіша частина сукупної діяльності на туристському підприємстві, найважливіша частина туристичного продукту. Кінцевою метою туристської анімації є задоволеність туриста відпочинком - його гарний настрій, позитивні враження, відновлення моральних і фізичних сил. У цьому полягають найважливіші рекреаційні функції туристської анімації [10, с.8].

Передумовами виникнення туристської анімації є негативні наслідки індустріалізації й урбанізації (рисунок 1.1).

Наслідком швидкого технічного розвитку (індустріалізації) є такі фактори, як повсюдне технічне оточення й екологічне забруднення, монотонність праці, фізична й психологічна стомлюваність, недостача часу й сил на творчість і улюблену справу (хобі).

Рисунок 1.1. Передумови виникнення туристської анімації

Урбанізація також створила різні негативні наслідки: підвищену щільність міського населення, збільшені життєві навантаження, утома від множинних випадкових (анонімних) людських контактів у міському середовищі.

Реакцією на ці негативні наслідки є бажання виїхати з міста на чисту природу, доторкнутися до духовних цінностей (історії, культурі, мистецтву), різноманітити життєві враження, усунути фізичну й психологічну утому, пізнати нове, нових людей, знайти й виявити себе в спілкуванні з ними, побувати у дружньому колі в обстановці відпочинку й розваг. І як наслідок цього - підвищений попит на такі туристські послуги, як різні види спортивно-самодіяльного туризму, хобі-тури, екологічні природоорієнтовані тури, ексурсійно-розважальні маршрути, спортивно-розважальні й лікувально-відбудовні послуги.

Таким чином, зміна укладу, стилю життя сучасного парубка, характеру її трудової й навчальної діяльності у зв'язку з індустріалізацією й урбанізацією привело до зміни її потреб у відпочинку й відповідно до зміни змісту туристського продукту. Тепер крім розміщення й харчування він став включати й інші елементи, спрямовані на задоволення потреб у розвагах, веселому проведенні дозвілля, в емоційному розвантаженні. У побуті туристської діяльності й термінології готельного обслуговування виникло поняття «туристська анімація» - вид діяльності, спрямованої на задоволення анімаційних потреб туриста.

Прості форми анімації завжди були обмеженою частиною туристської діяльності й туристичного продукту, але масовим, індустріальним явищем туристична анімація стає в 1970-і роки в результаті збільшення споживчого попиту на різноманітні туристичні продукти й послуги в різних країнах, а також у результаті відгуку туристичних підприємств на попит.

Техніко-технологічний прогрес дозволяв створити необхідне матеріально-технічне оснащення анімаційних програм. У ці роки вже більшість західних туристів не залучали тури й програми подорожей, що пропонують тільки проживання, харчування й деякий набір екскурсій. Виникла необхідність у розробці нової філософії рекреаційної діяльності в туристичних комплексах і готелях (від курортних до ділових і конгресних), у розмаїтості форм і програм. Харчування як послуга, наприклад, прийняло наступні види: дієтичне харчування, харчування плюс медичний контроль, готування їжі за участю туриста, лікувальне харчування, дегустація блюд, вин, свята пива й ін.

У практиці анімаційної справи для цільового конструювання анімаційних програм можна виділити наступні функції туристської анімації:

- адаптаційну, що дозволяє перейти від повсякденної обстановки до вільної, дозвільної;

- компенсаційної, звільняючої людини від фізичної й психічної утоми повсякденного життя;

- стабілізуючу, що створює позитивні емоції й стимулює психічну стабільність;

- оздоровчу, спрямовану на відновлення розвиток фізичних сил людини, ослаблених у повсякденному трудовому житті;

- інформаційну, що дозволяє одержати нову інформацію про країну, регіон, людей і т.д.;

- освітню, що дозволяє придбати й закріпити в результаті яскравих вражень нові знання про навколишній світ;

- що вдосконалює, що приносить інтелектуальне й фізичне вдосконалення;

- рекламну, що дає можливість через анімаційні програми зробити туриста носієм реклами про країну, регіон, туристичний комплекс, готель, туристичну фірму [10, с.20-21].

Така розмаїтість функцій туристської анімації обумовило й різноманіття видів анімаційної діяльності, а також і більший різновид анімаційних програм і заходів.

Розходження понять «анімація», «рекреаційна анімація», «готельна анімація», «туристська анімація» пов'язано з різноманіттям існуючих форм і програм дозвільної анімаційної діяльності. Тут ми будемо говорити про туристську рекреаційну й готельну анімацію для молоді, тому розмежуємо ці поняття.

Рекреаційна анімація - вид дозвільної діяльності, спрямованої на відновлення духовних і фізичних сил людини. Програми, реалізовані з рекреаційними цілями, можуть проводиться як туристськими підприємствами з туристами й гостями, так і дозвільними установами з місцевими жителями. Це надає право затверджувати, що поняття «рекреаційна анімація» ширше, ніж поняття «туристська анімація» і «готельна анімація».

Туристська й готельна анімації тісно пов'язані з рекреаційної, тому що головна роль анімаційних програм як у готелях, туристичних комплексах, і санаторіях, так і в спеціалізованих анімаційних турах полягає в оздоровленні відпочиваючих, відволікання їх від повсякденних турбот, у підвищенні настрою, тобто у відновленні життєвих сил і енергії.

Туристська анімація - це туристська послуга, при наданні якої турист утягується в активну дію. При підготовці анімаційних програм ураховуються такі особливості туристів, як підлога, вік, національність, а також активність участі туристів.

Гаранін Н.І. підрозділяє туристську анімацію на три основних типи по важливості, пріоритетності й обсягу анімаційних програм у загальній програмі подорожі (у туристичні продукті):

1. Перший тип. Анімаційні туристські маршрути - цільові туристичні поїздки заради однієї анімаційної програми, або безперервний анімаційний процес, розгорнутий у просторі у формі подорожі, переїзду від однієї анімаційної послуги (програми) до інший, які надаються в різних географічних крапках. Така анімаційна програма є цільовий, пріоритетної й домінуючої в туристичні пакеті послуг не тільки по фізичному обсязі, але й по змісту, що стимулює щиросердечні сили. До таких анімаційних програм ставляться: культурно-пізнавальні й тематичні, фольклорні й літературні, музичні й театральні, наукові, фестивальні, карнавальні й спортивні.

2. Другий тип. Додаткові анімаційні послуги в технологічних перервах - програми, призначені для «підтримки» основних туристських послуг, обговорених у туристичному пакеті, і діючі в обставинах, обумовлених переїздами, затримками в шляху й у випадках непогоди (при організації спортивних і самодіяльних турів, на пляжних курортах) і т.д.

3. Третій тип. Готельна анімація - комплексна рекреаційна послуга, заснована на особистих людських контактах туристичного аніматора з туристом і спільною участю в розвагах, пропонованих анімаційною програмою туристичного комплексу [10, с.22-25].

З погляду системного підходу туристська анімація - це задоволення специфічних туристських потреб у спілкуванні, русі, культурі, творчості, приємному проводженні, розвазі. Всі ці потреби властиві молоді, отже, молодіжному туризму просто необхідні наступні види анімації, що задовольняють їхні потреби:

- анімація в русі - задовольняє потреба парубка в русі, що сполучається із задоволенням і приємними переживаннями;

- анімація через переживання - задовольняє потреба у відчутті нового, невідомого, несподіваного при спілкуванні, відкриттях, а також при подоланні труднощів;

- культурна анімація - задовольнять потребу молоді в духовному розвитку особистості через прилучення до культурно-історичних пам'ятників і сучасних зразків культури країни, регіону, народу, нації;

- творча анімація - задовольняє потребу молодих людей у творчості, демонстрації своїх творчих здатностей і встановленні контактів із близькими за духом людьми через спільну творчість;

- анімація через спілкування - задовольняє потреби в спілкуванні з новими, цікавими людьми, у відкритті внутрішнього миру людей і пізнанні себе через спілкування.

Реальні анімаційні програми носять найчастіше комплексний характер, а перераховані види анімації є складовими елементами цих програм.

Анімаційні програми одночасно із чисто розважальними заходами включають різноманітні спортивні ігри, вправи й змагання. Таке сполучення робить ці програми більше насиченими, цікавого й корисними для зміцнення, відновлення здоров'я, тому у взаємозв'язку туристської анімації й спорту найчастіше й досягається найбільший відновно-оздоровчий ефект.

Анімаційні програми протягом усього періоду перебування туриста в отеленні повинні забезпечити йому повну задоволеність (відчуття виконання бажання, мрії, досягнення мети подорожі).

При організації анімаційних програм необхідно враховувати особливості, властивим різним віковим категоріям відпочиваючих на туристських об'єктах. Молодь - дуже активний народ, і головне для них - провести свій відпочинок максимально весело й цікаво. До даного періоду життя юнака й дівчини стають фізично зрілими, формуються їхні характери й світогляду. Основними видами діяльності цього періоду є навчання й продуктивна праця, які вимагають великої напруги сил. Але енергії в цьому віці не займати, тому в дозвільну програму для молодих людей можна включати: КВК (клуб веселих та кмітливих), вечори й дискотеки, фестивалі й шоу, аукціони, ярмарки, спартакіади, олімпіади й диспути, театральні подання, а також різні ігри.

Анімаційна діяльність на туристському підприємстві повинна бути ретельно спланованої, регламентованої й організованої як фінансово, так і методично.

Стратегічне планування в анімаційній діяльності, на думку Курило Л. В. пов'язане з рішенням таких завдань, як:

- розробка анімаційної стратегії й концепції туристського комплексу, погоджених з його маркетинговою стратегією;

- розробка типових анімаційних програм і алгоритмів (методик) їхньої адаптації до реальних груп і туристів;

- аналіз факторів, що впливають на повноту й ефективність здійснення менеджменту й на кон'юнктуру готельного ринку району, регіону, країни з погляду анімаційної діяльності;

- участь у формуванні цінової політики з урахуванням комплексу питань анімаційних послуг і анімаційного менеджменту туристського комплексу;

- довгострокове й короткострокове планування анімаційної діяльності, включення в бізнес-план туристського комплексу заходів щодо її вдосконалювання, [35, с. 60-64].

Перші два завдання є основними.

Стратегія анімаційної діяльності визначається стратегічним баченням і місією туристського готельного комплексу. Анімаційний готельний підрозділ повинне мати свої мети (короткострокового й довгострокові) і завдання для досягнення загальної мети готельного підприємства - успішного функціонування на ринку сфери обслуговування. Виконання цих приватних цілей і завдань веде до загальної зацікавленості в результатах роботи всього підприємства.

Створення стратегії - глибокий, творчий, азартний процес. Це особливо стосується анімаційної діяльності. Тут важко дати тверді рекомендації із планування й формулювання концепції. Назвемо лише ті елементи корпоративної готельної філософії, які можна використати при створенні концепції анімаційної діяльності конкретного підприємства сфери гостинності:

- використання кожної можливості, щоб розбудити гостей до активного життя, привести їх у захват, додати їм задоволення, познайомити один з одним, щоб вони з перших хвилин перебування в отеленні відчули себе комфортно, забезпечити їм приємний, що запам'ятовується відпочинок, створити сімейну атмосферу радості й дружби.

- створення розслаблюючої обстановки.

- територіальне розосередження анімаційних програм (гості не повинні випробовувати перешкод від розваг інших).

- наявність ексклюзивної анімації, попереднє анонсування й запрошення гостей.

- дотримання високого єдиного стандарту: кожний гість обслуговується однаково.

- створення умов для необмеженої волі проведення відпустки з найменшою кількістю правил.

- використання у всьому єдиного дизайну й уніформи.

У готельній анімаційній концепції повинні бути сформульовані основні вимоги до побудови програм. Як базові вимоги можна визначити наступні:

- Програмами повинні бути охоплені всі способи дозвілля.

- Реалізація програми повинна перевершити очікування гостей.

- Програми повинні забезпечити розслаблюючу, приємну обстановку.

- Щорічно програми повинні змінюватися для задоволення зростаючого бажання й очікування гостей, особливо завсідників.

- Для досягнення адаптивності необхідно забезпечити баланс між стандартизацією (загальними елементами) програми і її неповторністю (ексклюзивними елементами).

- Програма кожного дня повинна містити сюрприз, інтригу, пропонувати одночасно 3-4 заходу й відповідати різним бажанням і інтересам.

- Програма повинна бути ненав'язливої, а захоплюючої.

Немаловажне значення в концепції анімації займає проходження єдиному стандартному фірмовому стилю. Фірмовий стиль повинен бути присутнім у всіх сферах діяльності туристського комплексу й у тому числі в анімаційних послугах.

Отже можна зробити висновки по першому розділу дипломної роботи.

Сфера молодіжного дозвілля має свої особливості. Дозвілля молоді істотно відрізняється від дозвілля інших вікових груп у силу його специфічних духовних і фізичних потреб і властивих їй соціально психологічних особливостей. До таких особливостей можна віднести підвищену емоційну, фізичну рухливість, динамічну зміну настроїв, зорову й інтелектуальну сприйнятливість. Молодих людей тягне до себе все нове, невідоме. До специфічних рис молодості ставиться перевага в неї пошукової активності. Сьогодні, через піднесення духовних потреб молодих, росту рівня їхнього утворення, культури, найбільш характерною особливістю молодіжного дозвілля є зростання в ньому частки духовних форм і способів проведення вільного часу, що з'єднують розважальність, насиченість інформацією, можливість творчості й пізнання нового. Молодь активна, динамічна й звикла до активного відпочинку й необхідно розробляти такі анімаційні програми, які б утягували молодь у різні види соціально-культурної активності. Але проблема в тому що, при організації молодіжних турів не завжди приділяється належна увага саме змісту цих програм. Не пророблені відповідні методики організації анімаційних програм. Це робить турів менш привабливими, або спонукує молодь самостійно організовувати своє дозвілля, не завжди з користю. Анімація у туризмі сприймається як діяльність з розробки надання спеціальних програм проведення вільного часу. Анімаційні програми включають спортивні ігри та змагання, танцювальні вечора, карнавали, гри, хобі, заняття, що входять до сферу духовних інтересів. Отже, туристичний аніматор - фахівець, займається розробкою індивідуальних і колективних анімаційних програм. Під анімаційної програмою ми розуміємо об'єднаний загальною метою чи задумом план проведення туристських, фізкультурно-оздоровчих, культурно-масових, пізнавальних і аматорських занять. Крім поняття "анімаційна програма" часто використовується поняття "анімаційне захід" , яке є складовою частиною анімаційної програми. Наприклад, коли ми складаємо анімаційну програму на день, вона включає кілька анімаційних заходів: спортивні змагання, вечірню розважальну програму, гри на пляжі тощо. Якість анімаційної програми пов'язано, зазвичай, з цікавими режисерськими знахідками, багатим арсеналом сценографічних, музичних, пластичних, мовних, світлотехнічних прийомів у розробці й реалізації анімаційних програм. Туристська анімація - це туристська послуга, при наданні якої турист утягується в активну дію. Заснована на особистих контактах аніматора з туристами, на спільному долі їх у розвагах, пропонованих анімаційною програмою туристичного комплексу. Це різновид туристичної діяльності, здійснюваної в туристичному комплексі, готелі, круїзному теплоході, поїзді, що утягує туристів у різноманітні заходи через участь у спеціально розроблених програмах дозвілля. Туристська анімація - це найважливіша частина сукупної діяльності на туристському підприємстві, найважливіша частина туристичного продукту. Кінцевою метою туристської анімації є задоволеність туриста відпочинком - його гарний настрій, позитивні враження, відновлення моральних і фізичних сил. У цьому полягають найважливіші рекреаційні функції туристської анімації. Анімаційні програми протягом усього періоду перебування туриста в отеленні повинні забезпечити йому повну задоволеність (відчуття виконання бажання, мрії, досягнення мети подорожі). При організації анімаційних програм необхідно враховувати особливості, властивим різним віковим категоріям відпочиваючих на туристських об'єктах. Молодь - дуже активний народ, і головне для них - провести свій відпочинок максимально весело й цікаво. До даного періоду життя юнака й дівчини стають фізично зрілими, формуються їхні характери й світогляду. Основними видами діяльності цього періоду є навчання й продуктивна праця, які вимагають великої напруги сил. Але енергії в цьому віці не займати, тому в дозвільну програму для молодих людей можна включати: КВК (клуб веселих та кмітливих), вечори й дискотеки, фестивалі й шоу, аукціони, ярмарки, спартакіади, олімпіади й диспути, театральні подання, а також різні ігри. Анімаційна діяльність на туристському підприємстві повинна бути ретельно спланованої, регламентованої й організованої як фінансово, так і методично.

РОЗДІЛ 2.

Особливості застосування анімаційних технологій в різних видах молодіжного туризму

2.1. Світовий і національний досвід організації молодіжних анімаційних послуг в різних видах молодіжного туризму

У цей час в усьому світі стало активно використатися такий новий напрямок, як анімація, тобто пожвавлення відпочинку й організація безпосередніх вражень від особистої участі в заходах. Це явище в туризмі породжено конкуренцією між рівними по пишноті інтер'єрів і сервісу курортами. Анімаційна або дозвільна, діяльність людини, насамперед, пов'язана з рекреацією. У Тлумачному словнику туристських термінів поняття "рекреація" визначається як «розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних і емоційних)». Енциклопедія туриста визначає рекреацію як «відновлення й розвиток фізичних і духовних сил людини за допомогою відпочинку, у тому числі занять туризмом».

Від організації дозвілля населення залежить морально-психологічний клімат у суспільстві, його культурний рівень, фізичне й моральне здоров'я. Рекреація - це відновлення сил людини. Відпочинок - це засіб, за допомогою якого відбувається відновлення сил і працездатності людини.

Дозвілля можна визначити теж як засіб відновлення сил людини в процесі його діяльності (наприклад, аматорських занять); тобто дозвілля є частиною відпочинку, оскільки не містить у собі час на сон і інші непорушні витрати, які ми могли б назвати відпочинком (рисунок 2.1).

Туризм є одним з найбільш активних і цікавих видів дозвілля, що сполучає одночасно захоплююча й пізнавальна діяльність. У походах, поїздках, подорожах виховуються терпіння, сміливість, витривалість, допитливість; на екскурсіях заохочується пізнавальна активність; у клубах по інтересах розвиваються творчі здатності.

Ціль: відновлення фізичних і духовних сил людини		Засоби досягнення мети: відпочинок, у т.ч. дозвілля		Кінцевий результат: відновлення фізичних і духовних сил людини

Рис. 2.1. Рекреація

Анімація розглядається як діяльність по розробці й поданню спеціальних програм проведення вільного часу. Анімаційні програми включають спортивні ігри й змагання, танцювальні вечори, карнавали, ігри, хобі, заняття, що входять у сферу духовних інтересів і т.п.

Анімація - це новий напрямок у туризмі, що покликано "вдихнути душу" у туристські програми й тим самим залучити до них учасників. Отже, аніматор - фахівець, що займається розробкою індивідуальних і колективних програм проведення дозвілля, що орієнтує людину в різноманітті видів дозвілля, що організує повноцінне дозвілля.

Програма відпочинку - це об'єднаний загальною метою або задумом план проведення туристських, фізкультурно-оздоровчих, культурно-масових, пізнавальних і аматорських занять.

Анімація як фактор соціальної активності людини виступає як форма й методу вивчення сформованої практики, що вимагає професійно підготовлених фахівців даного напрямку суспільної діяльності.

Один з напрямків анімації в туристській індустрії - анімація відпочинку туристів у готелях і центрах відпочинку (курортах), де аніматори працюють із туристами постійно, і основне завдання цих працівників - не дати людям скучити.

Найчастіше такі працівники зустрічаються в клубах типу «all inclusive». Удень туристи можуть їх бачити за прилавком бутіка або навчальних новачків на корті, на спортивних змаганнях або риболовлі, організованих для туристів.

Увечері ті ж аніматори організують барвисте шоу, що передбачає участь у ньому туристів. Як форма аніматори мають яскраві футболки. На футболці - картка з ім'ям аніматора й прапорами країн, мовами яких він володіє.

Підготовка й розробка анімаційних програм - особлива діяльність туристської галузі. Вони включають спортивні ігри й змагання, танцювальні вечори, карнавали, ігри, заняття, що входять у сферу духовних інтересів і т.д.

Програма відпочинку - це об'єднаний загальною метою або задумом план проведення туристських, фізкультурно-оздоровчих, культурно-масових, пізнавальних і аматорських занять.

Функції анімаційних програм - організація й керівництво культурними, оздоровчими й спортивними заходами, їхнє подальше поширення серед туристів.

У період формування анімаційної програми її організаторам варто відповісти на питання:

1. Для кого робиться програма, де визначається:

- вік і стать майбутніх глядачів;

- соціальний стан і професійну зайнятість

- національність (особливості культур і традицій);

- стиль життя відпочиваючих людей (класичний, екстремальний, «домострой», і т.д.);

- стан здоров'я (особливо це важливо в розробці спортивно-оздоровчих програм);

2. Що закладено в основу анімаційної програми (головна ідея й мета її досягнення);

3. Як побудувати анімаційну подію.

Як правило, на початку нового сезону шеф аніматорів при сприянні команди розробляє й затверджує анімаційну програму на весь сезон.

На кожен день тижня (по годинам) складається точний розклад заходів, і на кожного члена команди покладають певні обов'язки по їхньому проведенню. Загальна програма анімації готується таким чином, щоб розважальні й спортивні елементи були різноманітні за своєю формою, цікаві туристам і щоб у проведених заходах було задіяно якнайбільше учасників.

Вечірні шоу повинні повторюватися не частіше, ніж один раз у два тижні, з розрахунку звичайно двотижневого перебування туристів. Сценарій, музика, світло, хореографія, костюми - все чітко продумується й організується членами команди й керівником, що часто сам бере участь у шоу-програмах.

Одним із самих популярних анімаційних заходів пропонованих як туристичними фірмами, так і турбазами є екскурсія. Екскурсія являє собою наочний процес пізнання людиною навколишнього світу, побудована на заздалегідь підібраних об'єктах, що перебувають у природних умовах або розташованих у приміщеннях підприємств, лабораторій, науково-дослідних інститутів і т.д. [54].

Показ об'єктів відбувається під керівництвом кваліфікованого фахівця - екскурсовода. Процес сприйняття об'єктів екскурсантами підлеглий завданню розкриття певної теми. Екскурсовод передає аудиторії бачення об'єкта, оцінку пам'ятного місця, розуміння історичної події, пов'язаного із цим об'єктом. Йому небайдуже, що побачить екскурсант, як він зрозуміє й сприйме побачене й почуте. Він своїми поясненнями підводить екскурсантів до необхідних висновків і оцінок, домагаючись тим самим потрібної ефективності заходу. Екскурсія задовольняє духовні й естетичні потреби екскурсанта, при цьому саме екскурсія дає можливість парубку пізнавати природні явища, визначні пам'ятки й цінності, побутові елементи й сцени. Туристські організації пропонують молоді самі різноманітніші екскурсії: оглядові, історичні, історико-військові, природознавчі.

Як виходить із усього перерахованого вище підприємства туризму пропонують молоді досить великі анімаційні програми - це спортивні, культурно-пізнавальні (відвідування музеїв, вечорів поезії, виставок), видовищно-розважальні (дискотеки, КВВ, голи-ринги), спортивно-оздоровчі (футбольні, тенісні, волейбольні турніри), спортивно-пізнавальні (походи, піші екскурсії) і екскурсійні програми. Але, на жаль ще не всі підприємства туризму орієнтують свою діяльність на молодь та усвідомили необхідність у нових формах і методах організації дозвілля. Ті підприємства, які почали піклуватися про якісне анімаційне обслуговування відразу відчули до себе інтерес із боку молоді.

Природно, що всі види пропозицій на туристському ринку повинні бути зорієнтовані на конкретного споживача, на його побажання, смаки й мети подорожі. Тому наступним етапом стало виявлення переваг і мотивів подорожей.

Смаки можуть бути різноманітними. Це залежить від цілого ряду факторів. Мети подорожей у різних людей також розрізняються: хтось їде відпочити у води, комусь хочеться зайнятися на дозвіллі спортом, хтось цікавиться екскурсіями й музеями, а комусь потрібні тільки розваги. Поводження споживачів неможливо зрозуміти, не з'ясувавши його джерела, спонукальні мотиви.

Мотиви - це спонукання, мрії, бажання або міркування, які ініціюють деяку послідовність дій, що представляють собою поводження. Мотив подорожі - це причина, при відсутності якої дана поїздка не відбулася б.

Відмітною ознакою мотивів є їхня цілеспрямованість. А для того, щоб дія була цілеспрямованим, людина повинен усвідомлювати, у чому саме він бідує, чого йому не вистачає.

Серед студентів велике значення має фізична мотивація. Фізична мотивація підрозділяється на відпочинок, лікування й спорт. Оскільки серед відповідей на першому місці коштує відпочинок, отже, основною причиною подорожей є відновлення фізичних сил.

Не менш важливої є й психологічна мотивація. Головна психологічна мотивація подорожі - бажання побачити що-небудь нове, піти від повсякденної рутини, необхідність зміни обстановки.

Відмітна риса молоді - прагнення до спілкування. Багато з людей шукають під час поїздки необхідні їм соціальні контакти. Велике значення в цій групі займають відвідування друзів, знайомих, родичів. Таким чином, особливого значення набуває й міжособистісна мотивація.

Менш вираженої виявилася культурна мотивація, що припускає знайомство з іншими країнами й регіонами, з їхніми звичаями, традиціями й мовами, інтерес до мистецтва, а також релігійні причини.

У силу, бути може, вікових особливостей не знайшли відбиття й мотивації престижу й статусу. Основна мета мандрівників цієї групи - домогтися загального визнання й удержати його. Розвиток особистості найчастіше пов'язане із професійною підготовкою, а також з підвищенням кваліфікації або перепідготовкою.

Таким чином, серцевину продукту, його сутнісну сторону представляє так званий задум, тобто його спрямованість на рішення певної проблеми, задоволення конкретного нестатку.

Однак варто помітити, що потреба в туризмі ставиться до верхніх рівнів піраміди потреб людини (теорія мотивації А. Маслоу). Корисність цієї теорії для маркетингу полягає в можливості зрозуміти, у якому ступені готовий споживач платити гроші за задоволення своїх потреб. Звичайно більше висока потреба задовольняється лише тоді, коли задоволені попередні. Це означає, що товар, що забезпечує самовираження, буде придбана лише тоді, коли людина вже придбала товари, орієнтовані на задоволення його елементарних потреб.

Природно: для того щоб потреба в подорожах придбала масовий характер, суспільство повинне мати необхідний рівень добробуту. Люди починають активно подорожувати, маючи на це гроші. Ринок туристських товарів і послуг, як правило, ефективно працює при досить високому рівні життя населення. Один з головних обмежників на ринку - купівельна спроможність громадян. Результати проведених досліджень показали: 0,3% респондентів уважають свої фінансові можливості відмінними, 18% - гарними, 58,8% - задовільними, 14,6% - поганими, 7% - дуже поганими.

Люди витрачають на подорожі не тільки гроші, але й свій час. Ніякі доходи, навіть найвищі, не зможуть допомогти людині зробити туристичну поїздку, якщо в нього немає на це часу. Недостача часу, так само як і низький доход, у сучасному суспільстві ставиться до основних обмежень туризму. Останнім часом особливу актуальність придбав і питання безпеки поїздок у зв'язку з погрозою тероризму. Всі ці фактори позначаються як на частоті турів, так і на їхній тривалості.

В Україні, як і в більшості країн, існує два вихідних. Саме тому значну частку займає туризм вихідного дня. Тижневі й двотижневі подорожі також досить популярні. На більше тривалі туристські поїздки доводиться менша частка.

Як ми вже відзначали вище, для того щоб туризм утягнув значні верстви населення, необхідний фінансовий статок, що дозволяє виділяти із сімейного бюджету деяку частину засобів на забезпечення відпочинку. Як правило, на відпочинок потрібно значно більше грошей, чим на проживання у звичайному режимі й при звичайному способі життя. Це пов'язане з витратами на переміщення, проживання в іншім місці, харчування й розваги.

Цілком природно, що реальна частота туристичних поїздок і їхню тривалість прямо залежать від рівня доходів респондентів.

Турист користується комплексом послуг, які надаються йому в певнім місці або регіоні, де відбувається туристський захід. Коли турист визначає мета своєї подорожі, він порівнює різні місця й ті послуги, які там є, і вибирає з них те, що йому більше підходить. Територія, де пропонується комплекс послуг, необов'язково має чітко виражені границі - це може бути частина регіону або туристський центр. Така територія може охоплювати яку-небудь область, країну або навіть групу країн, які турист вибирає як мета своєї подорожі.

Туризм відрізняється схильністю впливу факторів сезонності, які, у загальному випадку, є наслідком періодичної зміни кліматичних умов протягом року. Розрізняють високий, середній і низький сезони.

У нашому випадку визначалися сезонні рамки для досліджуваного сегмента ринку. Отже, звичайно подорожують узимку - 6,4%, навесні - 4%, улітку - 96%, восени - 7%. При цьому хотіли б подорожувати взимку - 22%, навесні - 9%, улітку - 93%, восени - 16,7%.

Основними факторами, що впливають на сезонність молодіжних поїздок, є наявність вільного часу й необхідні фінансові засоби. Виходячи з тимчасових обмежень, пов'язаних з навчальним процесом, студенти мають можливість робити багатоденні тури лише під час зимових і літніх канікул.

Крім того, існують природно-кліматичні ознаки. Кожний курорт або туристський центр має характерні притягальні властивості для туризму залежно від кліматичних особливостей даної місцевості й властиво виду туризму. Також установлено, що жителям країн з відносно холодною зимою властиве прагнення відпочивати влітку й переважно в туристських центрах з більше теплим кліматом, що й знайшло підтвердження в результатах опитування. Аналіз рівня доходів респондентів указує на те, що для досліджуваного сегмента туристичного ринку недоступними є курорти Червоного моря, Південно-Східної Азії, привабливі в зимові місяці.

2.2. Організація анімаційних послуг в різних видах молодіжного туризму

Спортивний туризм, що прийнято називати активним туризмом, включає походи за маршрутами певної категорії складності та змагання з техніки туризму. Він націлений на підвищення майстерності туристів, вдосконалення маршрутів, відпрацювання різних прийомів страховки і освоєння нових видів спорядження. Як і в спорті, в активному туризмі існують ступені (розряди) і звання майстра спорту. Складність походу визначається категорією складності маршруту.. В даний час до активних видів туризму відносять пішохідний, лижний, водний, велосипедний, гірський, кінний, авто-і мототуризм і спелеотуризм Наймасовіші з них - піший, водний, гірський і лижний Найбільш динамічно розвиваються гірський та водний туризм. Спортивний туризм - це насамперед засіб підвищення майстерності туриста і серйозна фізичне навантаження. Якщо це стає вторинним, а на перше місце виходять випробування резервів людини, гострі відчуття, нові враження та відкриття, спортивний туризм перетворюється на екстремальний, тобто спортивний туризм на рівні найвищих категорій складності. У цьому випадку в ньому з'являються елементи ризику, реальної небезпеки. Абсолютно екстремальні види туризму - дельтапланеризм і польоти на парапланах.

Спелеотуризм передбачає відвідування природничих чи рукотворних печер та лабіринтів Він цікавий різноманітністю їх рельєфу, що створює перешкоди для проходу (колодязі, завали, вузькі щілини, підземні ріки і т.д.), а також екстремальними - несприятливими - фізичними умовами (висока вологість і відсутність природного освітлення). Все це вносить у спелеотуризм елемент пригод і робить його надзвичайно популярним серед молоді. Опускатися до печери варто лише при наявності її плану і не менш ніж удвох. Невідомі печери - тільки для досвідчених спелеотурістов. Зламаний сталактіт відновлюється протягом сотень років, тому важливо дбайливо ставитися до підземної природі.

Гірський туризм - це подорож в горах по схилах, гребенів, льодовика, через перевали та гірські потоки. Найчастіше під гірським туризмом на увазі тільки альпінізм, а тим часом до нього належать також геотурізм і мінерологіческій туризм. Альпінізм вважають екстремальним видом спорту, оскільки він пов'язаний з реальними небезпеками - подоланням крутих схилів і гребенів, щілин, тріщин, а також ризиком попадання в снігові лавини, камнепади, селі - в умовах поганої погоди, низького атмосферного тиску і високої сонячної радіації. Особливо екстремалів альпінізм в зимовий час. Водний туризм - походи по річках, озер, морів і водосховищ на надувних човнах, розбірних байдарках, катамаранах, плотах і він поєднує в собі елементи познаванія, активного відпочинку, оздоровлення та спорту і доступний всім здоровим людям. Водний туризм широко розвинений на великих рівнинних річках і гірських річках Особливо водні походи на байдарках та плотах дивно там, де вони проходять по озерно-річковим системам.

Велосипедний туризм - це подорожі та спортивні походи на велосипедах по рівнині, ярах, пісків, гірськими стежками, річками (убрід) на дорожніх, спортивних і гірських (т.зв. маунтінбайкі) велосипедах. Цей вид транспорту найбільш екологічні. У багатоденні походи вирушають групи з 4-6 осіб. Подорож на конях - кінний туризм - надає оздоровчий вплив. Там, де населення традиційно розводить коней - цей вид туризму розвивається вже понад 30 років. Він стає все популярнішим, до старих маршрутами додаються нові. Більшість кінних маршрутів проходить по лісовим та гірськими стежками, степи, лугах і полях, ярах, по берегах річок та озер. На маршруті передбачено самообслуговування (приготування їжі та догляд за конем), проживання в польових умовах влітку або на турбазах взимку. Тури, у яких можуть брати участь зовсім недосвідчені наїзники, підкажуть у фірмах. Однак деякі тривалі кінні походи вимагають підготовки: до них допускаються добре підготовлені мандрівники.

Альпінізм - вважається самим екстремальним відпочинком. Сьогодні альпінізм є цілу індустрію, яка рівномірно розвивається і популяризувався. Як правило, для сходжень прийнято вибирати літо, коли погода дозволяє з мінімальними втратами дістатися до наміченої вершини. Проте любителі найгостріших відчуттів не зупиняються і взимку.

А складні погодні умови і схід лавини тільки додають гостроту подорожі. У гори йдуть, щоб випробувати себе, ризикнути, подолати все і дістатися до вершини. Смак перемоги солодкий, навіть якщо альпініст підкорив не Ельбрус, а всього лише стінку на місцевому ськалодроме.

Для цього потрібно бути добре фізично підготовленим, бажано мати сильні передпліччя, хорошу “розтяжку” і невелику вагу, яку доведеться утримувати на одних лише пальцях. При підйомі доведеться працювати не тільки м'язами, але і головою, щоб правильно вибрати, за які зацепи вхопитися.

Альпіністські снасті коштують дорого, повний комплект якісного спорядження обійдеться екстремальному в $1500-2000. Втім, якщо хочеться просто раз в житті піднятися на Ельбрус, то можна узяти спорядження і в оренду. Коштувати такий 10-денний тур буде близько $200.

Головною проблемою альпінізму, крім своєї дорожнечі, є мала кількість досвідчених інструкторів. Адже вони необхідні для сходження альпіністів-любителів. В основному інструкторів мало із-за не великої зарплати. До речі не рідкість зустріти російського інструктора за кордоном.

Гірські лижі один з найстаріших видів активного відпочинку. Із закінченням років кількість охочих підкотитися на гірських лижах не зменшилося, а скоріше збільшилося. До того ж, зараз набагато якісний і різноманітніше гірськолижний сервіс, чим років 10 тому, не говорячи вже про 80-і, 70-і роки.

Майже в будь-якому гірськолижному курорті є спуски, як для професіоналів, так і для новачків. Яких завжди можуть навчити правильно кататися місцеві інструктори. Спорядження: комплект лижі, кріплення, палиці, черевики, костюм, шлемо, маска, рукавички обійдеться в середньому в $700-800. А оренда - приблизно $30-40 в день.

Сноубордінг - спуск по снігу з гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Це агресивніший, активніший і екстремальний вигляд, ніж гірські лижі. Сноубордінг як окремий вид спорту з'явився в Америці в 60-х роках XX століття.

Лютими поклонниками новомодного захоплення стали здебільшого серфери, що не бажали сидіти без діла в очікуванні літніх днинок. У нашій країні сноуборд масове визнання отримав тільки в середині 90-х років. Проте зараз в Росії можна придбати різноманітну екіпіровку від провідних світових виробників і отримати уроки катання у досвідчених інструкторів.

Зараз зроблене багато спеціальних трас з трамплінами і іншими всілякими перешкодами, на яких сноубордисти можуть витворяти різні акробатичні трюки. Але в останнє особливо популярним серед сноубордистів став Хаф-пайп (від англ. half-pipe “пол-трубы”) - споруда з снігу, схожа на рампу для ролерів.

Взагалі екстремальні захоплення, пов?язані з гірськими лижами і сноубордом, можна розділити на декілька груп: freeskiing або freeride - це спуск по крутих непідготовлених схилах з складним рельєфом; heliskiing - те ж саме, але з використанням вертольота як засіб доставки на гору; ski-touring (randonee ski) - ські-тур, гірський туризм з використанням лиж і спеціальних кріплень для підйому в гору; ski-mountaineering (лижний альпінізм) - сходження на гору з метою спуститися з вершини на лижах або сноуборді (використання страховки, або якого-небудь додаткового спорядження, окрім лиж, на спуску порушує “чистоту” такого сходження); останніми роками з'явилася new school - щось ніби сноубордічеського фристайлу.

Гірськолижний туризм, мабуть, найбільш розвинений зі всіх видів екстремального туризму. У нас є достатньо високого рівня гірськолижні курорти. І хоча вони значно поступаються своїм аналогам, наприклад, в Європейських країнах, наші туристи з середнім доходом із задоволенням відвідують курорти.

2.2.1. Анімаційні технології в організації велосипедних походів

Велотуризм привабливий насамперед високою мобільністю - відстань, подолана групою за день, може становити 100-150 км. Велотуристу підвластні будь-які дороги й тропи. Дальність велоподорожей практично необмежена й визначається лише кількістю днів, виділюваних для походу.

Прикладом було й залишається унікальне по довжині й тривалості подорож Г. Л. Травина в 1928- 1931 р., що проїхали на велосипеді уздовж границі Радянського Союзу, включаючи й морське узбережжя Північного Льодовитого океану. Досвід його подорожей і тренувань описаний у книзі Л. Харитонівського.

Вибір типу велосипеда. У цей час у країні випускається чотири основних типи велосипедів для дорослих: дорожні, дорожні складні, спортивно-туристські й спортивні.

Перед початком використання велосипеда варто ретельно відрегулювати всі основні обертові й перемикаючі вузли по заводській інструкції, що додається до кожного велосипеда, або ж по «Довіднику велосипедиста». При цьому бажано зробити повне розбирання й зборку відповідних вузлів, що дасть необхідні навички, які завжди придадуться в похідних умовах.

Після того як відрегульовані обертові й перемикаючі вузли, а також гальма, необхідно зробити припасування (установку) сідла й рулячи відповідно до індивідуальних особливостей велосипедиста. Загальноприйнята методика, установки сідла така:

1) по висоті сідло встановлюється так, щоб сидячий на ньому велосипедист міг упертися п'ятою в площину педалі, що перебуває в нижнім положенні;

2) по довжині сідло встановлюється таким чином, щоб центр колінного суглоба велосипедиста був над віссю педалі, що перебуває ув крайнім переднім положенні.

Первісна установка рулячи виробляється, як правило, так, щоб висота його верхньої площини збігалася з висотою сідла. Після пробних поїздок висота, а також нахил рулячи коректується залежно від росту велосипедиста, довжини й сили його рук і визначається в остаточному підсумку зручністю посадки й прийнятного навантаження на руки. На оптимальне припасування рулячи варто звернути особливу увагу, тому що від цього за інших рівних умов залежить ступінь стомлюваності, особливо при тривалій їзді.

Кілька слів про вибір сідла. Зручність того або іншого типу сідла визначається в основному індивідуальними особливостями велосипедиста, тому бажано випробувати кожного з типів, що є в наявності, не крім і тверд спортивного, і вибрати для себе підходящий. Для жінок рекомендуються вкорочені широкі м'які сідла від дорожніх велосипедів, наприклад сідло від дорожнього велосипеда «Салют».

Установка багажників. Деяке число спортивно-туристських велосипедів, що випускаються, забезпечується переднім і заднім багажниками. Вони вузькі й недостатньо міцні, тому що виготовляються з відрізків сталевого дроту. Із цих багажників для подорожей можна використати як допоміжний тільки передній, що витримує навантаження 5-6 кг. Задній багажник повинен витримувати довгострокове навантаження до 30-35 кг

Для створення певних зручностей у подорожі при підготовці велосипеда рекомендується зробити наступні роботи:

1. Установити скобу для кріплення фляги. Доцільно встановлювати її традиційно на підсідельну трубу над переднім перемикачем передач, причому бажано використати готовий комплект велогонщика. Можна застосувати й саморобне кріплення, конструкція якого визначається формою використовуваної фляги. Наприклад, для розповсюдженої півлітрової поліетиленової фляги овальної форми цілком надійне кріплення забезпечується найпростішою скобою 0-образної форми. Скоба може бути виготовлена з 5-6-міліметрового дроту, що обтягається тонкою гумовою або хлорвініловою трубкою й кріпиться до рами за допомогою хомута

2. Установити відкидну підставку для велосипеда, що дозволяє залишати його у вертикальному положенні, що представляє велику зручність у дорожніх умовах. Підходящої є підставка від велосипеда «Україна», що використається без переробок.

3. Подовжити рукоятки, перемикача передач, знаходящейся на нижній рамі. Після цієї переробки перемикати передачі набагато зручніше: при цьому не потрібно сильно нагинатися, зменшується зусилля на перемикання й зростає точність установки перемикача. Такий варіант більше надійний, чим установка перемикача з подовженими рукоятками на кермі.

4. «Зм'якшити» кермо шляхом обмотки його смугою тонкої губчатої гуми, а поверх - бавовняною стрічкою. Це зменшує вплив вібрацій, що передаються через кермо на кисті рук.

5. Навісити «мова» з тонкої гуми на нижній кінець щитка переднього колеса. Це дозволяє істотно зменшити забруднення кареточного вузла при русі по мокрій дорозі.

6. Установити велосчетчик з індексом 27". Ця цифра позначає діаметр колеса спортивно-туристського велосипеда в дюймах.

При необхідності оперативно контролювати швидкість руху можна встановити велоспідометр, що випускає промисловістю за назвою «веломер», за допомогою якого можна вимірювати як швидкість руху, так і пройдена відстань.

Варто пам'ятати, що при експлуатації веломера або велосчетчика з індексами 28", розрахованих на колесо дорожнього велосипеда, у їхні показання необхідно вносити відповідне виправлення.

7. Замінити передню малу провідну зірочку на еліптичну, промисловий випуск якої вже освоєний. Її перевага - у більшій рівномірності зусиль, переданих задньому колесу при круговому педалюванні, що істотно полегшує рух на важких ділянках дороги й підйомах.

Для цього ж необхідні й тукліпси, що забезпечують правильну фіксацію стопи на педалі й що дозволяють передавати зусилля на неї й при русі ноги нагору.

Оскільки велосипедів, що випускають мало, постачене тукліпсами, те при самостійній установці бажано використати тукліпси в комплекті з більше зручними педалями човникового типу.

Принципи розміщення вантажу. При завантаженні велосипеда можна обійтися без переднього багажника й переднього вантажу. Однак розміщення частини спорядження попереду досить доцільно, тому що, вирівнюючи навантаження на колеса, воно підвищує загальну стійкість велосипеда.

Але перевантаження переднього колеса утрудняє керування. Тому маса вантажу, розташованого попереду, не повинна перевищувати 15-20 % загального навантаження велосипеда, тобто, виходячи із середньої маси спорядження для багатоденного походу порядку 20-25 кг, цей вантаж повинен бути не більше 4-5 кг.

Розміщення вантажу попереду. Доцільно розміщати на передньому багажнику досить об'ємний, але не важкий вантаж. Звичайно це вогнищевий набір (казанки, миски, примус) у щільному полотняному чохлі або спальний мішок у водонепроникному впакуванні. Щоб не занадто збільшувати інерційність рулячи, центр ваги вантажу повинен бути якнайближче до осі кермової труби.

Розміщення вантажу позаду. На задньому багажнику розміщається основний вантаж. Головна вимога - максимально тверде й зручне закріплення спорядження.

Спорядження велотуриста в загальному мало відрізняється від класичного спорядження туриста-пішоходника, тому розглянемо коротко лише особливості спеціального спорядження.

В особистому спорядженні необхідно передбачити, насамперед, велотруси, вовняні й бавовняні. Застосовуються ті або інші, залежно від погоди. Надягати їх треба обов'язково, щоб запобігти потертості шкірного покриву, які можуть виникнути при тривалій їзді в не пристосованій для цього одягу.

Взуття повинна бути легкої, із твердою передньою частиною підошви. Бажано велотуфлі або, через брак їх, звичайні кросовкі.

Спеціальні велорубашки (з кишенями позаду) у крайньому випадку можна замінити футболками. Добре мати по запасній сорочці або футболці загальних кольорів і фасону для можливості використання як форма для групи.

Варто взяти в похід легку плащ-накидку. Для захисту голови на випадок можливих падінь, особливо при русі в складних умовах (вузьке шосе, спуски й т.д.), кожному учасникові походу рекомендується мати захисний шолом. Звичайний велосипедний шолом у таких випадках малоефективний, тому що він не охороняє від поранення гострими предметами. Більше підходять для велоподорожей легкі, але досить міцні пластмасові хокейні шоломи «Salvo» вітчизняного виробництва. Крім того, у жарку погоду вони захищають голову від сонячних променів.

При русі в сиру й вітряну погоду варто звертати увагу на утеплення попереку.

Відмінною частиною групового спорядження велотуриста є ремонтний набір, комплект якого повинен бути добре продуманий. Досвід показує, що якщо для короткочасних подорожей (2-3 дні) досить мати запас спиць і камери (найбільш уразливі частини велосипеда), те для багатоденних цей перелік значно подовжується.

Тримати ремонтний набір треба в спеціально зшитій м'якій «касі», де для кожного предмета повинен бути передбачений карманчик.

До складу медичної аптечки повинне входити, насамперед, достатня кількість дезінфікуючих засобів і перев'язного матеріалу, тому що велотуризм у цілому малотравматичен і для нього характерні в основному забиті місця й садна, пов'язані з падінням велосипедиста.

Необхідно передбачити в груповому спорядженні й плівка-тент для накриття велосипедів на ніч і на випадок дощу.

При комплектуванні спорядження необхідний самий ретельний підбор речей з метою максимального зменшення вантажу.