Необхідною умовою розвитку туризму, у тому числі й дитячо-юнацького, є наявність рекреаційного потенціалу певної території. Під рекреаційним потенціалом М.С. Мироненко й І.Т. Твердохлібов розуміють всю сукупність природних, культурно-історичних і соціально - економічних передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території [13, 12].

О.И. Шаблій дає таке поняття рекреаційного потенціалу - "це система природних і суспільних об'єктів, їхніх властивостей і відносин, які можуть використовуватися або використовуються для цілей оздоровлення або відновлення, поповнення, розширення або нагромадження (акумуляції) духовних і фізичних сил людини у вільне від основного виду його діяльності час" [21, 442].

За визначенням О.О. Бейдика, рекреаційний ресурсний потенціал - це сукупність природних і антропогенних факторів, необхідних для рекреаційного використання (кліматична й ландшафтна умови, морські акваторії і їхнє узбережжя, джерела водопостачання, інженерно-будівельні, ґрунтово-рослинні умови й т.п.); система природних, історико-культурних та соціально - економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території [3, 67].

Очевидним є те, що поняття "ресурсно-туристський потенціал" є складовим поняття "рекреаційний ресурсний потенціал", тому що останнє включає фактори, необхідні для задоволення всіх рекреаційних потреб людини, у тому числі й у лікуванні. Таким чином, на нашу думку, ресурсно-туристський потенціал - це сукупність природних, природно-антропогенних, культурно-історичних факторів і соціально-економічних передумов, необхідних для організації рекреаційно-туристської діяльності на певній території.

Туризм як особливий вид рекреаційної діяльності й активна форма відпочинку висуває певні вимоги до територіальних природних комплексів. Останні повинні мати сприятливі характеристики для розвитку туризму. Територіальні природні комплекси, які поєднують різноманітні природно-географічні компоненти (клімат, чисте повітря, морячи, річки, озера, мінеральні джерела, рельєф, ліси, луги, фауну й т.п.), разом зі спеціальними технічними спорудженнями становлять, на думку М.П. Крачила, "основні фонди" галузі туризму. Ці "основні фонди" займають у системі туристського господарства вагоме місце.

Виходячи з того, що туризм поєднує оздоровчі, спортивні й пізнавальні цілі, райони відпочинку, райони туристських подорожей, походів і екскурсій повинні мати сприятливі для перебування юних туристів природні умови - різноманітний рельєф з мальовничими пейзажами, цілющий клімат, наявність водних об'єктів і т.п. Тобто, повинна бути певна "комфортність" природних умов. Ідеальний варіант - якби останні поєднувалися з культурно-історичними пам'ятками. У такому випадку складається комплекс сприятливих умов для ознайомлення юних туристів з особливостями природи, життям і побутом місцевого населення, культурно-історичними цінностями району, де проходить відпочинок або пролягає маршрут туристської подорожі.

Для розвитку туризму, як правило, використовуються ті природні умови й ресурси, які не завжди можуть бути використані іншими галузями господарства, а саме: сонячна інсоляція, прекрасні пейзажі, морські пляжі, гірський рельєф, культурно - історичні об'єкти й т.п. Окремі види туризму висувають певні специфічні вимоги до природно-географічного середовища. Так, гірський туризм і альпінізм мають потребу в територіях зі складним рельєфом, стрімких технічно складних скель, перевалів; лижний туризм може розвиватися при стійкому сніговому покриві на пересіченій місцевості; водний туризм має потребу в річках із природними або штучними перешкодами - перекатами, порогами й т.п.

Таким чином, відповідно до висновків фахівців - географів до найважливіших рекреаційно-туристських ресурсів відносять [58, 281]:

1) територію або акваторію, на яких, здійснюється відпочинок або, що проходиться пішки або за допомогою технічних і транспортних засобів;

2) специфічні ресурси типів туризму:

оздоровчого - клімат і погода, водні об'єкти, рослинність, рельєф і інші якості місцевості, які створюють або підсилюють оздоровчий ефект;

пізнавального - об'єкти і явища, які мають пізнавальний інтерес і відсутні в місцях постійного проживання;

спортивного - перешкоди, які представляють спортивно - туристський інтерес - важко прохідні ділянки місцевості, перевали, вершини, пороги, переплави, круті снігові схили й т.п.;

3) ресурси, які забезпечують життєдіяльність людини, під час відпочинку або подорожі - чисте повітря, питна вода, продукти харчування, житло, необхідне туристське спорядження й устаткування, пальне. Сюди ж відносять і відсутність небезпечних для життя й здоров'я людини природних і антропогенних явищ.

Отже, наукові дослідження свідчать, що для масового розвитку туризму й відпочинку потрібні території з мальовничими природними ландшафтами, насичені культурно-історичними пам'ятками, які б дозволили прийняти разом з тим значну кількість туристів і відпочиваючих. Україна має для цього необхідні територіальні ресурси. Одночасна ємність природних ресурсів України з обліком припустимих рекреаційних навантажень і виконання вимог охорони природи, становить 48,5 млн. чоловік. Але рівень використання внутрішніх рекреаційних ресурсів України (навіть із обліком всіх неорганізованих туристів, а також відпочиваючих у санаторно-курортній системі) фактично становив у 2010 р. близько 8,3 млн. чоловік. Що становило лише 17 % від загальної ємності [29, 94].

Дитячо-юнацький туризм, як специфічна складова туризму, що зорієнтована на певний віковий прошарок нашого суспільства, висуває своєрідні вимоги до рекреаційно-туристських ресурсів. Якщо рекреаційно-туристські ресурси України раніше розглядалися хоча б фрагментарно, то в контексті потреб і специфіки дитячо-юнацького туризму до цього часу науковці їх не розглядали взагалі.

Як показує аналіз, дитячо-юнацький туризм до рекреаційно-туристських ресурсів висуває такі вимоги [43, 281]:

можливість повноцінного щорічного відпочинку й оздоровлення в канікулярний період засобами туристсько-краєзнавчої діяльності в екологічно чистих регіонах нашої країни;

споживання природних цінностей з метою пізнання - огляд видів і видатних природних об'єктів, у тому числі, і заповідних територій і ін.;

споживання культурно - історичних цінностей з метою пізнання - огляд пам'яток історії, культури, архітектури, відвідування музеїв, театрів, виставок і т.п.;

фізичні заняття - пішохідні, гірські, лижні, водні, велосипедні, спелеопоходи, заняття туристсько-спортивним багатоборством, прогулянки, спортивні ігри, купання, загоряння й т.п.;

заняття туризмом і краєзнавством з метою знаходження знань (споглядання й розуміння явищ природи й суспільства, фізичних природних процесів і т.п.), додаткової освіти, можливостей займатися науковою діяльністю;

аматорські заняття - збір грибів і ягід, рибальство й т.п.;

економічна доступність і комфорт відпочинку, туристської подорожі.

Викладені вище теоретичні положення покладені в основу дослідження ресурсно-туристського потенціалу території України для цілей дитячо-юнацького туризму.

При всій важливості об'єктів історії й культури в рекреаційно-туристському потенціалі певної території природна його складова займає переважаюче місце, оскільки є однією з основних матеріальних передумов рекреації взагалі й туризму зокрема. Природними передумовами рекреації виступають насамперед природно - територіальні й аквальні комплекси різних рангів, їхні компоненти й окремі якості, і в тому числі такі як атрактивність, контрастність і ритм ландшафтів, можливість подолання перешкод, географічна специфіка, екзотичність., унікальність або навпаки: типовість, розміри й форми природних об'єктів і їхнє візуально-географічне положення. Розподілу природних рекреаційно-туристських ресурсів у територіальному плані властива неоднорідність і нерівномірність, що впливає на процес формування просторової організації територіальних рекреаційних систем.

Кліматичні рекреаційно-туристські ресурси є важливою умовою розвитку дитячо-юнацького туризму, оскільки вони визначають загальну комфортність території для відпочинку й оздоровчо-спортивних туристських заходів. Це певні метеорологічні елементи або їхні об'єднання, які впливають на вибір часу й місця відпочинку. Клімат виступає, з одного боку, як самостійний рекреаційний ресурс, а, з іншого боку - сприяє більш раціональному використанню інших. Певні типи клімату сприяють ефективному підвищенню фізичних і духовних сил юних туристів, як самі по собі, так і в з'єднанні з іншими природними рекреаційно-туристськими ресурсами.

Основними кліматичними характеристиками, які впливають на рекреаційно-туристську діяльність є величина сонячної радіації, температура повітря, режим, характер і кількість опадів, швидкість і тривалість вітрів, частота туманів.

Провідним кліматоутворюючим фактором виступає величина сонячної радіації. Вона виражається в кількості годин сонячного сяйва. Цей показник істотно змінюється по території України. Найбільша кількість днів із сонячним сяйвом доводиться на Крим - 2200-2440 год. /рік, причому максимальні показники доводяться на Гірський Крим (Ай-Петрі - 2325 год. /рік, Караби - Яйла - 2442 год. /рік), що свідчить про сприятливі кліматичні умови при проведенні туристсько-спортивних походів у горах Криму. На противагу цьому Південний берег Криму має небагато гірші показники - Ялта - 2250 год. /рік, Феодосія - 2275 год. /рік, що у свою чергу значно перевищує показники Чорноморського узбережжя Кавказу (1700-1860 год. /рік) і є дуже близьким до визнаних світових курортів, наприклад, Блакитного узбережжя Франції - 2420 год. /рік [12, 119].

У приморських областях (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька), у степовій зоні України, а також на рівнинній частині Закарпаття цей показник становить 2000-2200 год. /рік. У лісостеповій зоні - 1900-2000 год. /рік, у низькогорній і средньогорній частинах Карпат - і 500-1600 год. /рік. Максимум сонячного сяйва доводиться на липень, мінімум - на грудень. Адже при проведенні туристсько-спортивних походів у Карпатах кліматичні умови додають складності туристським маршрутам у порівнянні із Кримом або іншими районами України.

Важливим показником, що характеризує кліматичні особливості територій, є температура повітря. До сприятливого для літнього відпочинку й туризму віднесені дні без опадів, із середньодобовими температурами понад +10°С. Дні із середньодобовими температурами понад +15°С и безхмарні протягом доби або хмарної вночі, але без опадів погодою віднесені до особливо сприятливим або комфортним. До сприятливого для зимового туризму віднесені дні з помірковано морозною погодою ( - 12°С), морозною погодою (-22°С), але без вітру). Обов'язково також наявність стійкого снігового покриву необхідної висоти.

Щодо цього Україна є унікальною серед країн Центральної й Східної Європи, тому що її середньомісячні температури відображають розмаїтість кліматичних умов. Так, середньорічна температура в м. Ялта (Крим) представляє +12.5°З, така ж як у Ніцці (Блакитне узбережжя Франції), а на полонині Руна в Карпатах (1479 м над рівнем моря) - 3,0°С, що відповідає середньорічній температурі на півночі Росії [58, 261]. Таким чином, розмаїтість теплового режиму в Україні створює сприятливі умови для акліматизації туристів не тільки з будь-яких куточків нашої країни, а й рекреантів практично із всієї Європи.

Зимові види відпочинку й туризму пов'язані з певними вимогами до кліматичних умов, які обумовлені специфікою зимової рекреаційної діяльності, тобто наявністю снігового покриву. Зимовий період із середньодобовими температурами нижче 0°С на території України має різну тривалість. На Південному березі Криму цей період практично відсутній, на іншій території країни він коливається від 2,5 до 4-5 місяців (Карпати). Проте, з огляду на, що найбільш популярними видами зимового відпочинку є гірськолижний і лижний спорт, лижний туризм, катання на санках, для яких необхідний відповідний рельєф, то більша частина України не придатна для цього виду рекреаційно-туристської діяльності.

Найбільш сприятливими територіями для зимових видів відпочинку є гірські райони Карпат, частково Крим). Тривалість залягання снігового покриву в Карпатах становить 5-6 місяців, а його товщина - 10-35 см, що створює сприятливі умови для організації зимових видів спорту й відпочинку. За період із середини листопада до середини квітня спостерігаються найбільш сприятливі температурні умови. Приблизно 70% днів цього періоду мають сприятливий тип погоди.

Взагалі кліматичні ресурси України можна оцінити як надзвичайно сприятливі. Вони однаково можуть задовольняти рекреаційно-туристські потреби до клімату як зимових, так і літніх видів відпочинку й туризму. Сприятливі кліматичні умови для сезонних видів відпочинку й туризму зберігаються в нашій країні протягом 10-11 місяців, а несприятливі спостерігаються лише у квітні й у період із другої середини жовтня до середини листопада, тобто система дитячо-юнацького відпочинку й туризму в Україні може функціонувати практично безупинно.

Якщо розглянути кліматичні ресурси України в контексті вимог дитячо-юнацького туризму, то варто враховувати той факт, що майже всі туристсько-краєзнавчі заходи, пов'язані з відпочинком, оздоровленням, організацією туристських походів і змагань, краєзнавчих експедицій з учнівською молоддю здійснюються в канікулярний період. І, якщо літні канікули (для школярів - це майже 3 місяці із червня по серпень, для студентської молоді - 2 місяці з липня по серпень), переважно мають сприятливі й комфортні умови, за винятком, напевно, перших двох декад червня, коли на більшій території України (крім Південного берега Криму) ще не встановився постійний сприятливий температурний режим, особливо для купання, те інші канікулярні періоди (зимові, весняні й осінні канікули для школярів і зимові канікули для студентів) не завжди мають сприятливі погоди для організації відпочинку, туристсько-спортивних та краєзнавчих заходів.

Щодо зимового відпочинку дітей і юнацтва, то в більшості випадків він здійснюється на спеціалізованих базах, де основними видами рекреаційної діяльності є гірськолижний спорт (у Карпатах), лижні прогулянки, катання на санках, а при відсутності снігового покриву - радіальні прогулянки й екскурсії. Лише окремі підготовлені групи юних туристів здійснюють у цей період спортивні лижні походи в Карпатах, по півночі України з ночівлями в польових умовах.

За інформацією Українського державного центру туризму й краєзнавства для учнівської молоді в період осінніх і весняних канікул домінуючими є два види туристсько-рекреаційної діяльності: відпочинок школярів на туристських базах і в таборах з радіальними одноденними прогулянками й екскурсіями й проведення туристсько-спортивних походів, змагань, зборів [76, 173]. І, якщо в цей період відпочинок на турбазах здійснюється майже по всій території України з невеликою перевагою Карпатського регіону, то туристсько-спортивні походи, як правило, здійснюються в Криму, де погодні умови дозволяють організацію ночівель у польових умовах. Однак туристські групи повинні мати відповідну підготовку до організації ночівель, якісне спорядження, певний туристський досвід, адже й у березні, і в листопаді в Горном Криму можуть бути такі погодні фактори, як - низькі температури, опади (навіть у вигляді снігу), тумани, сильні вітри й т.п.

Гори мають найрізноманітніші можливості для проведення туристських походів, як оздоровчих, так і спортивних різних категорій складності. На категорію складності гірничо-туристських маршрутів впливає технічна складність, їхня протяжність, абсолютна висота, засніженість, кількість ночівель на маршруті, кліматичні умови й жорстокість погоди. Для підвищення безпеки пішохідних, гірських і лижних маршрутів, особливо для дитячо-юнацьких туристських груп, траси маршрутів повинні бути промартільними, по трасі маршрутів необхідна організація притулків, які ще донедавна були в Карпатах, а зараз їх практично не залишилося, підготовлених стоянок, які мали місце в Криму, але зараз перебувають у занедбаному стані.

З урахуванням всіх перерахованих факторів можна зробити висновок, що гірські райони нашої країни - Карпати й Крим відрізняються відносно високою насиченістю рекреаційної інфраструктури, розвитою транспортною мережею, а також досить високою щільністю туристських маршрутів і рекреаційних установ. Але також можна стверджувати, що гірські рекреаційні ресурси України мають більші потенційні можливості й на сьогоднішній день використовуються недостатньо [39, 183].

Україна має значні спелеологічні рекреаційно-туристські ресурси. У нашій країні розташовані одні з найбільш довгих у світі гіпсові лабіринти, значні печерні комплекси у вапняках, печери в піщаниках, штучні підземні порожнечі - катакомби, шахти, які при відповідному устаткуванні можна перетворити в рекреаційно-туристські об'єкти міжнародного значення. Фахівці - спелеологи виділяють в Україні три області розміщення печер: Дністровсько-Причорноморську, Кримську й Східно-Карпатську [12, 104].

Фахівцями в області рекреації доведено, що відпочинок і туризм є найбільш комфортними на ділянках між двома різними середовищами, наприклад, вода - суша. Тому водні рекреаційно-туристські ресурси є одними з найцінніших видів ресурсів. До них відносяться акваторії морів, озер, водоймищ, річки, канали, мінеральні джерела. Гідрологічні ресурси включають всі типи поверхневих і підземних вод, які мають психолого-естетичну цінність та використовуються для задоволення потреб людей.

Водні рекреаційно-туристські ресурси можуть залучатися в процес туристської діяльності різними способами [84, 180]:

1) як елемент атрактивності - сприймаються візуально - морський і річковий пейзажі, екскурсійні водні об'єкти - водоспади;

2) використовуватися без прямої їхньої втрати - морські й річкові купання, круїзи.

Україна, незважаючи на малу забезпеченість водними ресурсами, у першу чергу, прісними водами, може задовольнити вимоги в рекреаційних потребах практично на всій своїй території.

Найбільшу цінність у рекреаційному відношенні мають моря. Як відомо, для рекреаційних потреб біля моря використовується вузька смуга акваторії - в основному для купання й вузька смуга узбережжя - пляжі. Тому доцільно об'єднати поняття "морські рекреаційні ресурси" і "пляжні рекреаційні ресурси", в одне інтегральне поняття - рекреаційно-туристські ресурси морських узбереж.

Моря - Чорне і Азовське - омивають південну частину України й відіграють дуже важливу роль у її рекреаційно-туристському комплексі. Чорне море у своїй північній частині є мілководним. Внаслідок невеликих глибин (80-120 м) і одержання в літній період теплих прісних річкових вод поверхня прибережних акваторій добре прогрівається і є найбільш сприятливою для водних видів рекреаційно-туристської діяльності. Температура морської води на поверхні коливається влітку від +20 - +24°С до +25 - +27°С. Середня солоність води становить 14 %, що значно нижче чим, наприклад, Середземного моря (37-38 %).

дитячий юнацький рекреаційний туризм

Азовське море - найбільш мілководний морський басейн світу. Середня глибина моря становить 7-10 м, максимальна - 13,5 м. Тому вода в морі добре прогрівається й представляє влітку +27 - +32°С, що створює сприятливі умови для купання [17, 49].

Можливості рекреаційного використання Азово-Чорноморського узбережжя України істотно обмежені важкою доступністю частини берегів, відсутністю джерел водопостачання, а також сучасним використанням узбережжя для різних господарських цілей. Ділянки узбережжя, які вилучені (населені пункти, промислові зони, порти, причали й інші території різного призначення, а також заповідники), охоплюють не менше 855 км берегової лінії, а це 31% її протяжності [34, 127].

Україна бідна озерами, їхній розміри невеликі й рекреаційне значення їх незначне. Найбільшу рекреаційну цінність мають озера приморської частини України, у яких зосереджені значні запаси лікувальних грязей - Сасик, Тилигул, Ялпут, Кагул, Алибей та інші.

Більше озер рекреаційну цінність на Україні мають водоймища. Вони підвищують рекреаційну цінність і ємність багатьох територій, особливо бідних природними водоймами й виступають ядром створення туристсько-рекреаційних систем. Найбільшу рекреаційну цінність серед водоймищ України мають Дніпровські водоймища.

На узбережжях водоймищ також створена певна кількість дитячо-юнацьких рекреаційно-оздоровчих установ - таборів, туристських баз і т.п. Однак рекреаційні можливості водоймищ українських річок використовуються недостатньо.

У цілому в Україні налічується близько 71 тис. річок і струмків. З них лише 117 річок мають протяжність понад 10 км. Більшість річок упадають у Чорне й Азовського моря, лише річки півночі впадають у Західний Буг і Сян, а далі в Балтійське море.

По території України протікає ряд більших річок, придатних для організації водних видів спорту, туризму й відпочинку. У першу чергу, це Дніпро (981 км у межах України), а також його приток - Десна (591 км), Псел (717 км), Сожий, Південний Буг, Дністер, Сула, Ворскла, Самара, Прип'ять, Тетерів, Рось, Тясмик, Інгулець [56, 273]. Велике рекреаційне значення для своїх регіонів мають також приток Прип'яті - Стир, Горинь, Случ; Десни - Сейм, Снов. Надзвичайно велике рекреаційне значення для свого регіону має основна водна артерія Донбасу - річка Сіверський Донець і його приток. Карпатські ріки - Черемош і Прут - придатні для водно-туристського сплаву (рафтингу), а також для купання. Значні рекреаційні можливості мають і інші карпатські ріки - Тиса, Стрий, Свирж, Ріка, Латорица, Уж і деякі інші. Внаслідок сильного забруднення Дунай (174 км у межах України) і Західний Буг мають обмежені можливості для рекреаційного використання.

Природні мінеральні води є одним з найважливіших факторів рекреації, особливо лікувальної. Та й для оздоровчо-спортивних видів рекреації й для розвитку туризму вони мають неабияке значення. Мінеральні води різного складу виявлено майже у всіх областях України. Основну масу підземної гідросфери України становлять мінеральні води без специфічних компонентів, вони поширені майже по всій території України. Найбільша кількість мінеральних джерел зосереджена в західній частині України, зокрема в Закарпатській області, багато таких джерел у Луганських, Дніпропетровських, Полтавських, Ровенської областях, є також в Івано-Франківської, Харківської, Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Київської. Черкаської. Кіровоградської. Донецькій і Запорізькій областях.

Рослинні ресурси значною мірою сприяють залученню рекреантів, виступаючи як у поєднанні з іншими рекреаційними ресурсами, так і в якості провідного самостійного ресурсу. Крім того, рослинні ресурси мають істотний вплив на цілющі якості клімату території, водоохоронне значення й сприяють формуванню пейзажного різноманіття.

З рослинних рекреаційно-туристських ресурсів найбільше значення для рекреації й туризму мають лісові рекреаційно-туристські ресурси. Широкий розвиток відпочинку й туризму, пов'язане з використанням лісів, привів до того, що останні, зберігаючи властивості продуцентів деревної сировини й побічних продуктів, придбали нові властивості - стали джерелом рекреаційно-туристських послуг.

До рекреаційних лісів відносять ліси, які виконують переважно рекреаційні функції (парки, лісопарки в містах і приміських зонах, окремі ділянки природних національних і регіональних ландшафтних парків, які призначені для відпочинку відвідувачів). Рекреаційні ліси повинні забезпечити потреби населення) у відпочинку й оздоровленні, задоволенню фізичних, естетичних і пізнавальних потреб людини. Важливою якісною відмінністю рекреаційних лісів є їхня підготовленість до масового відпочинку й туризму, що може бути досягнута при загальному благоустрої території, насиченістю її дорожньою мережею й т.п.

Україна є однієї з найменш лісистих країн Європи. Укрита лісом площа країни становить 15,6% [64, 283].

Особливу групу рослинних рекреаційно-туристських ресурсів утворили природоохоронні території - заповідники, заказники, заповідно-мисливські господарства, пам'ятки природи, парки - пам'ятники садово-паркового мистецтва, дендропарки, ботанічні сади, регіональні ландшафтні парки й, звичайно, природні національні парки, які поєднують у собі дві функції - природоохоронну й рекреаційну.

Національні парки у світі стали загальноприйнятою формою охорони територіально значимих природних комплексів, які мають особливе екологічне, біогеографічне, ландшафтно-естетичне й рекреаційне значення й виконують такі основні функції: природоохоронну, рекреаційну, освітньо-пізнавальну, господарську, а також функцію охорони культурних цінностей. Масове відвідування національних парків навіть при суворому регулюванні потоків відвідувачів, негативно впливає на природний стан ландшафтів, створює погрозу біологічним ресурсам, і нормальному функціонуванню паркових екосистем. Можливості національних парків як місць відпочинку є обмеженими, оскільки це природоохоронні території.

Тому в індустріальних країнах виникає потреба організації, крім національних парків, нової категорії охоронних територій переважно рекреаційного призначення - природних парків (в Україні - регіональні ландшафтні парки), які змогли б відволікти увагу відвідувачів від особливо цінних щодо науково-природного значення національних парків, але так само задовольняли б зростаючі рекреаційні потреби населення. Ця нова організаційна форма природоохоронних територій, що створюється для збереження естетично цінних: ландшафтів, підтримка екологічної стабільності в регіоні й раціональному використанні рекреаційних ресурсів, виявилася дуже популярної в густонаселених індустріальних країнах Європи. Придатна вона й для України. На сьогодні в України є вже 37 регіональних ландшафтних парків в 16 областях, АР Крим і м. Києві, їхня загальна площа становить 483,5 тис. га [19, 43].

Таким чином, територія України має достатній ресурсно-туристський потенціал, а деякі групи ресурсів взагалі є унікальними за впливом на розвиток дитячо-юнацького туризму в нашій країні. Більшість регіонів України мають достатні для розвитку дитячо-юнацького туризму рекреаційно-туристські ресурси, які надають можливість рекреаційно-туристського забезпечення не тільки учнівської молоді свого регіону, а й виходу на туристський ринок всієї країни й зарубіжжя.

1.2 Соціально-економічні рекреаційно-туристські ресурси дитячо-юнацького туризму