Повітряний десант і аеромобільні війська

Успішне виконання завдань повітрянодесантної підготовки досягається:

своєчасним забезпеченням підрозділів, частин і з'єднань повітрянодесантною технікою і утриманням її у постійній бойовій готовості до застосування;

постійним удосконаленням методики повітрянодесантної підготовки, якісним проведенням занять із врахуванням індивідуальних особливостей та морально-психологічних якостей кожного десантника;

проведенням у встановлені строки залікових сесій з офіцерським складом;

систематичним підвищенням знань, удосконаленням вмінь та навичок особового складу у підготовці озброєння, бойової техніки та вантажів до десантування, та здійснення стрибків з парашутом;

постійним удосконаленням навчально-матеріальної бази з повітрянодесантної підготовки;

ретельним контролем усіх етапів підготовки особового складу і бойової техніки до десантування;

розвитком військово-наукової, винахідницької і раціоналізаторської роботи, спрямованої на розвиток нових засобів і способів десантування, які забезпечують підготовку особового складу і бойової техніки до десантування в стислі строки, а також негайне приведення їх у бойову готовність після приземлення;

ретельним аналізом парашутних пригод і передумов до них, здійсненням своєчасних заходів щодо їх запобігання.

Начальник аеромобільних військ - начальник управління аеромобільних військ Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України є головною посадовою особою, яка відповідає за організацію та проведення заходів повітрянодесантної підготовки. В оперативних командуваннях, армійських корпусах, з'єднаннях і частинах організують та проводять заходи з повітрянодесантної підготовки командувачі оперативних командувань, армійських корпусів, з'єднань, частин і підрозділів відповідно.

Штаби підрозділів, військових частин і з'єднань відповідають за проведення наступних заходів:

планування повітрянодесантної підготовки і контроль вивчення її навчальних тем;

погодження з частинами, з'єднаннями військово-транспортної та армійської авіації питань авіаційного забезпечення десантування особового складу, озброєння і військової техніки та вантажів;

планування і розрахунки на десантування підрозділів та частин.

Безпосередньо за організацію і проведення заходів повітрянодесантної підготовки відповідають заступники командирів з'єднань і частин - начальники повітрянодесантної служби (заступники командирів з'єднань і частин з повітрянодесантної підготовки), які здійснюють керівництво через підпорядковані їм відділення повітрянодесантної підготовки та повітрянодесантної техніки, авіаційні частини, частини і підрозділи десантного забезпечення.

Навчально-тренувальні стрибки з парашутом рядовим і сержантським складом виконується не більше одного на добу, а офіцерським складом, прапорщиками і військовослужбовцями надстрокової служби - не більше двох на добу. Офіцери, прапорщики, військовослужбовці надстрокової служби, які мають спеціальне звання «Інструктор парашутно-десантної підготовки» - три стрибки на добу.

Військовослужбовцям, які виконали перший стрибок з парашутом - видається знак парашутиста встановленого зразка, який вручається перед строєм підрозділу.

Військовослужбовці, які відмінно вивчили програму повітрянодесантної підготовки та здійснили 7 і більше стрибків з парашутом, мають в і д м і н н і оцінки з вогневої, тактичної і спеціальної підготовки, а з інших предметів не нижче ніж «добре», не мають порушень військової дисципліни, наказом командира частини (з'єднання) або військово-навчального закладу - присвоюється спеціальне звання «Парашутист - відмінник», видається знак встановленого зразка і робиться відповідний запис у військовому квитку.

Положення про присвоєння звання «Парашутист - відмінник» визначено у додатку 1 КПДС-2003.

Офіцери, прапорщики, військовослужбовці надстрокової служби, які мають достатній досвід з повітрянодесантної підготовки, досконало володіють технікою стрибків з парашутом, відмінно знають повітрянодесантну техніку, порядок і правила підготовки її до десантування, а підрозділи, якими вони командують, з повітрянодесантної підготовки отримали оцінку не нижче як «добре», після складання встановлених заліків подаються документи на присвоєння спеціального звання «Інструктор парашутно-десантної підготовки» Положення про присвоєння звання «Інструктор парашутно-десантної підготовки визначено у додатку 2 КПДС-2003.

Військовослужбовці, які прибули в частину з інших родів військ і не мають повітрянодесантної підготовки, організовуються і проводяться спеціальні збори в масштабі з'єднання (частини), Заняття проводяться за програмою, яка затверджена начальником аеромобільних військ - начальником управління аеромобільних військ Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України.

З метою удосконалення знань і практичних навичок з повітрянодесантної підготовки в з'єднаннях і військових частинах аеромобільних військ щорічно проводяться залікові сесії у обсязі посадових обов'язків офіцерів. Положення про залікові сесії з повітрянодесантної підготовки офіцерського складу визначені у додатку 3 КПДС-2003.

За результатами залікових сесій видається наказ командира з'єднання (частини), відповідно до якого офіцери допускаються до самостійного контролю озброєння та військової техніки, яка підготовлена до десантування, виконання обов'язків осіб із забезпечення стрибків з парашутом і визначаються кандидати на присвоєння звання «Інструктор парашутно-десантної підготовки».

Навчання особового складу з освоєння засобів десантування озброєння і військової техніки та вантажів організовується і проводиться в усіх частинах і підрозділах, озброєння і військова техніка та вантажі, яких призначені до десантування парашутним способом. Підготовка їх до десантування здійснюється особовим складом підрозділів під ретельним контролем їх командирів і фахівців повітрянодесантної служби.

Повітрянодесантна підготовка включає:

наземну підготовку особового складу до здійснення стрибків з парашутом;

організацію та проведення стрибків з парашутом;

підготовку до десантування бойової техніки та вантажів і їх десантування.

Наземна підготовка особового складу до здійснення стрибків з парашутом

Наземна підготовка особового складу до здійснення стрибків з парашутом включає:

знайомство з теоретичними основами стрибка з парашутом;

вивчення матеріальної частини парашутів, парашутних приладів і рятувальних засобів;

навчання укладці парашутів для стрибка;

навчання кріпленню зброї і підгонці спорядження для стрибка з парашутом;

відпрацювання елементів стрибка з парашутом на тренажерах повітрянодесантного комплексу;

передстрибкове тренування перед здійсненням стрибка з парашутом.

Заняття з наземної підготовки проводять командири підрозділів під контролем і керівництвом офіцерів повітрянодесантної служби. Перед вивченням кожної нової теми офіцери повітрянодесантної служби проводять з командирами інструкторсько-методичні або показові заняття, на яких вивчаються питання організації і методики проведення занять з даної теми. Вивчення матеріальної частини парашутів, парашутних приладів і рятувальних засобів здійснюється в обсязі, який передбачено програмою бойової підготовки для даного підрозділу.

Заняття з укладки парашутів проводиться у складі роти або взводу під керівництвом їх командирів в парашутних класах або інших приміщеннях, які забезпечують витягування парашутів на всю довжину або на відкритій рівній і чистій площадці.

Перед стрибками з парашутом з особовим складом проводиться комплекс занять з наземного відпрацювання елементів стрибка з парашутом до якого входять:

підготовка десантників на аеродромі (огляд, надівання і підгонка парашутів, кріплення зброї та спорядження);

посадка, розташування та дії десантників у літаку (вертольоті);

правила відділяння парашутистів від літального апарата;

правила розкриття парашутів;

дії десантників у повітрі під час зниження на парашутах;

правила застосування запасного парашута;

приземлення і гасіння купола парашута;

збирання парашутів і укладання їх у переносну сумку.

Заняття з наземного відпрацювання елементів стрибка з парашутом проводяться на спеціально обладнаному повітрянодесантному комплексі, на якому повинні бути наступні елементи:

парашутний клас;

стелажі;

стапелі для підвісних систем;

трампліни;

тренажер аеродинамічний;

парашутна вишка;

макети літаків і вертольотів, з яких здійснюються стрибки з парашутом;

тренажери літаків і вертольотів, з яких здійснюються стрибки з парашутом;

площадка для швартовки техніки;

колеса, що обертаються;

центрифуга;

лопінги;

снаряд для зміцнення гомілковостопних суглобів;

стартова площадка.

На повітрянодесантному комплексі повинна бути наступна документація і майно:

формуляр повітрянодесантного комплексу;

формуляри на кожен тренажер (снаряд);

перелік робіт з технічного обслуговування;

обов'язки начальника повітрянодесантного комплексу;

план технічного обслуговування снарядів повітрянодесантного комплексу, технологічна картка робіт та обслуговування снарядів (тренажерів), виготовлених у військових частинах (стор. 191 КПДС-2003);

інструкція заходів безпеки під час проведення технічного обслуговування;

журнал обліку занять на повітрянодесантному комплексі;

журнал обліку інструктажу випускаючих;

журнал обліку передстрибкової підготовки на повітрянодесантному комплексі;

витяг з наказу командира військової частини (з'єднання) про проведення технічного огляду повітрянодесантного комплексу та допуск його до роботи;

графік проведення занять на повітрянодесантному комплексі;

графік чергування офіцерів повітрянодесантної служби на повітрянодесантному комплексі;

рятувальні засоби під час стрибків з парашутом на воду (стор. 196 КПДС-2003).

Перед здійсненням кожного чергового стрибка з парашутом, але не пізніше ніж за три доби до здійснення стрибків з парашутом з усім особовим складом (незалежно від посади, яку обіймають, звання і рівня підготовки) проводяться двогодинні передстрибкові тренування на тренажерах повітрянодесантного комплексу. Особовий склад тренується в тому одязі і з тією зброєю і спорядженням в якому буде здійснювати стрибок. До тренувань включаються усі елементи майбутнього стрибка.

Організація та проведення стрибків з парашутом

Стрибки з парашутом у підрозділі, частині та з'єднанні організовує командир, особовий склад якого здійснює стрибки з парашутом. У випадку, коли стрибки з парашутом проводяться одночасно з декількома підрозділами (частинами, з'єднаннями), стрибки з парашутом організовує старший начальник.

Напередодні проведення стрибків з парашутом у частині (з'єднанні) видається наказ командира частини (з'єднання). У наказі визначається:

дата і час проведення стрибків з парашутом кожного підрозділу, частини та з'єднання;

завдання стрибків з парашутом;

тип літака (вертольота), швидкість і висота його польоту під час викидання;

аеродром зльоту, кількість стартів на ньому і площадка приземлення;

посадові особи та наряд для керівництва та забезпечення стрибків;

організація зв'язку;

медичне забезпечення стрибків на аеродромі та площадці приземлення;

порядок доставки особового складу та парашутів на аеродром і з площадки приземлення;

забезпечення збору парашутів на площадці приземлення;

забезпечення рятувальних постів на водоймах;

матеріальне і технічне забезпечення стрибків;

час та порядок проведення передстрибкового тренування.

Для проведення стрибків з парашутом та забезпечення заходів безпеки наказом командира частини (з'єднання) призначаються наступні посадові особи:

керівник стрибків;

помічник керівника стрибків;

чергові офіцери повітрянодесантної служби та приладисти на старті (за кількістю стартів) та площадці приземлення;

черговий по площадці приземлення (району приводнення) з черговою командою для надання допомоги десантникам під час приземлення та збору парашутного майна;

чергові лікарі на аеродромі та площадці приземлення (у районі приводнення) з санітарними автомобілями та необхідними засобами медичного забезпечення;

команди на аеродромі зі збору частин парашутів, що залишились у літаках та вертольотах.

Відповідно КПДС-2003 (ст. ст. 210-218) для кожної посадової особи визначені функціональні обов'язки і категорію тих, хто може залучатись в наряд на відповідні посади.

Напередодні здійснення стрибків з парашутом командир частини (з'єднання) чи заступник командира частини (з'єднання) - начальник повітрянодесантної служби (заступник командира з повітрянодесантної підготовки) особисто проводить інструктаж наряду, віддає необхідні вказівки щодо матеріального забезпечення, уточнює часові терміни щодо організації їх роботи.

У підрозділах, на особовий склад, який призначений до стрибків складаються списки-відомості (додаток 7 КПДС-2003).

Особовий склад, який допущений до здійснення стрибків з парашутом, розподіляється по літаках (вертольотах) за окремими корабельними групами, чисельність, яких залежить від типу літаків (вертольотів), після чого проводиться передстрибкове тренування. Черговість виконання стрибків з парашутом у кожній корабельній групі встановлюється з урахуванням польотної ваги особового складу. Звільнення від стрибків за станом здоров'я здійснюється командиром підрозділу на підставі висновку лікаря.

Перед здійсненням стрибків з парашутом особовому складу повинен бути наданий відпочинок (сон) не менше 7 годин.

Для забезпечення десантування на визначену площадку приземлення від авіаційної частини призначається керівник викидання з необхідними засобами зв'язку, метеорологічним постом та нарядом особового складу.

У ході проведення навчально-тренувальних стрибків з парашутом встановлюється зв'язок:

керівника стрибків з аеродромом зльоту (помічником керівника стрибків), з пунктом розташування військової частини (з'єднання), з керівником викидання та черговим по площадці приземлення;

пункту розташування частини (з'єднання) з аеродромом зльоту (помічником керівника стрибків).

Також, під час проведення стрибків із важких військово-транспортних літаків забезпечується зв'язок чергового по площадці приземлення із старшими секторів площадки. Під час проведення стрибків на тактичних навчаннях зв'язок організовується відповідно до розпорядження керівника навчань.

Під час проведення стрибків з парашутом ведеться облік кількості тих, які десантуються:

на аеродромі - відповідальним за облік тих, які десантуються, у стартовому журналі (додаток 8 КПДС-2003);

на площадці приземлення - черговим по площадці приземлення у журналі обліку десантування особового складу, бойової техніки, вантажів та роботи матеріальної частини на площадці приземлення (додаток 9 КПДС-2003). Журнали обліку зберігаються у штабі військової частини.

Після закінчення стрибків з парашутом командир частини (з'єднання) проводить розбір проведених стрибків з офіцерським складом частини, в якому:

дає оцінку організації і проведенню стрибків з парашутом;

розглядає випадки збою в роботі матеріальної частини ПДТ, у тому числі парашутів та парашутних приладів;

вказує та аналізує усі помилки десантників, що були допущені під час стрибків з парашутом та дає вказівки щодо їх усунення;

відмічає кращих десантників.

Командири підрозділів проводять розбір з усім особовим складом своїх підрозділів і заносять відомості про проведенні стрибки до журналу обліку стрибків з парашутом (додаток 10 КПДС-2003).

Облік стрибків з парашутом офіцерів і прапорщиків веде начальник відділення повітрянодесантної підготовки частини (з'єднання) (додаток 11 КПДС-2003).

Розбір проведених стрибків з парашутом проводиться у день стрибків або не пізніше наступного дня.

Під час проведення тактичних навчань з десантуванням у масштабі частини (з'єднання) організацію десантування особового складу, техніки та вантажів здійснює керівник навчання. На нього покладається повна відповідальність за підготовку десанту, організацію взаємодії з представниками військово-транспортної авіації та забезпечення прийому десанту на площадці (площадках) приземлення. Йому підпорядковуються усі посадові особи і наряд, що виділені для організації та забезпечення десантування на аеродромі (аеродромах) та площадці (площадках) приземлення. На великих загальновійськових навчаннях організація десантування покладається на помічника керівника навчань з аеромобільних військ.

Десантування на навчаннях залежно від виконання завдань може проводитись на одну чи декілька площадок приземлення. Для вибору площадок приземлення призначається рекогносцировочна група, до складу якої входять представники від аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання) чи управління аеромобільних військ, ВТА та АА і штабу керівництва навчань. Площадки приземлення вибираються з урахуванням намічених районів тактичних навчань, чисельності десанту та бойового курсу військово-транспортних літаків та вертольотів під час десантування. Площадки приземлення з їх описами наносяться на великомасштабні карти і затверджуються керівником навчань.

Послідовність та строки підготовки до десантування визначає командир аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання) відповідно до обстановки часу, що відведений для цього. До виходу на аеродром особовий склад розподіляється по корабельних групах та літаках (вертольотах). У корабельних групах проводиться розподіл десантників за потоками; залежно від типу виділених для десантування літаків (вертольотів) визначається черговість відділення від літака (вертольота) десантників у кожному потоці, причому десантники з вантажними контейнерами призначаються у потоках першими. Командири підрозділів оформляють посадочні листки, призначають випускаючих та їх помічників за потоками відділення від літаків (вертольотів) і організовують ретельну перевірку парашутів. Перевірені парашути знову укладаються в переносні сумки і завантажуються на автомобілі для перевезення у вихідне положення на аеродроми.

У районі очікування (зосередження) командир військової частини зобов'язаний довести до кожного випускаючого бортовий номер і місце стоянки літаків (вертольотів), провести з випускаючими інструктаж та вказати місця надівання парашутів у вихідному положенні для посадки особового складу у літаки (вертольоти).

Місце для надівання парашутів вибирається на відстані не більше 1 км від стоянки літаків (вертольотів) з використанням необхідних заходів маскування.

Надівання парашутів проводиться, як правило, на батальйонних ділянках. Якщо місцевість не дозволяє - то підготовка десантників до посадки у літаки (вертольоти) може здійснюватись у складі окремих корабельних груп. У всіх випадках командир повинен забезпечити ретельну перевірку десантників після надівання парашутів.

Випускаючий несе повну відповідальність за стан парашутів, підгонку зброї та спорядження своєї групи.

Висування корабельних груп на посадку у літаки (вертольоти) проводиться за заздалегідь встановленим сигналом, що подається з командного пункту аеродрому. Прямуючим на посадку десантникам забороняється відстібати карабіни підвісної системи парашута незалежно від відстані до стоянки літаків (вертольотів).Вантажні контейнери дозволяється нести до літака відстебнутими, при цьому пряжки кріплення контейнера повинні бути змонтовані на підвісній системі. Кріплення вантажних контейнерів на десантниках може здійснюватися біля літака (вертольота) під безпосереднім контролем випускаючого.

В умовах тривалих польотів літаків у район викидання десанту - кріплення контейнера дозволяється здійснювати у літаку (вертольоті), але не пізніше ніж за 30 хвилин до початку десантування.

Під час посадки десантників у літаки кожна корабельна група повинна супроводжуватись від місця надівання парашутів до літаків представниками екіпажу літака. Проводити посадку десантників у літаки (вертольоти) з не надітими парашутами, а також без контрольної перевірки випускаючими КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.

Розрахунки та екіпажі техніки, що десантується, можуть викидатися слідом за нею з тих самих літаків, при цьому дистанцію між літаками необхідно встановлювати з таким розрахунком, щоб виключити можливість падіння техніки на десантників, що знижуються, із попередніх літаків.

Збір особового складу здійснюється після приземлення командирами підрозділів за заздалегідь встановленими сигналами чи за допомогою радіотехнічних засобів. Напрямок на пункти збору десантників визначається залежно від завдання, що виконується.

Збір парашутів після приземлення здійснюється відповідно до завдання, що виконується.

Порядок і сигнали збору доводяться до всього особового складу до вильоту десанту.

Навчально-тренувальні стрибки з парашутом на воду дозволяється проводити тільки вдень при температурі води не нижче +18 ⁰С і глибині водоймища не менше 1,5 м. Береги району приводнення десантників повинні мати хороші під'їзні шляхи, що забезпечують доставку до водоймища рятувальних плавучих засобів і підхід автотранспорту. Як і площадка приземлення, водоймища повинні мати з усіх сторін 500 метрову зону безпеки, вільну від будівель, ліній електропередачі, пеньків та інших перешкод.

Стрибки з парашутом на водоймища, як правило проводяться з одиночних літаків (вертольотів) з інтервалами, які забезпечують прийом десантників, що приводнилися.

Для забезпечення стрибків з парашутом на воду у розпорядження керівника стрибків, крім посадових осіб, що забезпечують підготовку десантників на аеродромі, виділяється спеціальний наряд, до складу якого входять:

черговий офіцер повітрянодесантної служби;

черговий по району приводнення;

рятувальна команда з необхідними плавучими засобами (катери, човни, рятувальні круги, шнур довжиною 25 м з грузилом і поплавком, засоби зв'язку та ін.);

черговий лікар з медичними засобами.

Рятувальна команда та плавучі засоби розподіляються окремо для надання допомоги на воді, підбирання парашутів та доставки десантників на берег. Засоби для надання допомоги повинні бути, як правило з двигунами. Чисельність рятувальної команди і кількість рятувальних плавучих засобів у районі приводнення визначається командиром частини (з'єднання) у кожному окремому випадку з урахуванням кількості особового складу, що десантується, та інтенсивність десантування.

Командний пункт чергового по району приводнення, пункт медичної допомоги і збірний пункт організується на березі з урахуванням напрямку вітру, тобто у такому місці, щоб вітер дув з води на берег, на якому забезпечується збір десантників після приводнення. У випадку, коли стрибки проводяться на великі водоймища (море, велике озеро), десантування може проводитись незалежно від напрямку вітру, але близько від берега, на якому організовується збірний пункт десантників.

Центр приводнення позначається однією чи декількома надувними рятувальними човнами (типу МЛАС-1).

До початку стрибків з парашутом командир частини (з'єднання) зобов'язаний забезпечити доставку на збірний пункт сухого обмундирування та взуття для десантників.

Навчально-тренувальні стрибки з парашутом взимку дозволяється проводити за температури не нижче - 35 ⁰С. Швидкість вітру по висотах за температури нижче - 20 ⁰С не повинна перевищувати 7 м/с.

Площадка приземлення повинна мати достатній сніговий покрив, який забезпечить безпечне приземлення десантників. Вибираючи площадку приземлення, потрібно особливу увагу звернути на те, щоб під снігом не було пеньків, великих камінців та інших перешкод, які можуть загрожувати безпеці приземлення.

В окремих випадках дозволяється виконувати стрибки на мерзлий рівний грунт без снігового покриву за умови, якщо швидкість вітру не перевищує 4 м/с і десантники забезпечені валяним взуттям.

Стрибки з парашутом взимку на замерзлі водоймища дозволяється проводити, якщо товщина льоду не менше 20 см з необхідним сніговим покривом, що оберігає десантників від проковзування у момент приземлення. Стрибки на лід та нерівний мерзлий грунт, що не має достатнього снігового покриву, ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.

Під час проведення навчально-тренувальних стрибків взимку на аеродромах зльоту та площадках приземлення необхідно обладнати пункти для обігрівання особового складу.

Особи наряду, які виділені для забезпечення прийому десантників на площадці приземлення, забезпечуються лижами, а медичний склад, крім того, повинен мати спеціально обладнані лижно-носильні установки або волокуші.

Особовий склад, що виконує стрибки з парашутом, забезпечується теплим десантним обмундируванням, п'ятипалими шерстяними рукавичками та валяним взуттям. Враховуючи те, що виконання стрибків у зимовому обмундируванні деякою мірою ускладнює дії десантника в повітрі, необхідно звертати увагу на підгонку обмундирування за зростом, а також на підгонку підвісної системи парашута.

Під час посадки у літак десантники повинні заздалегідь збити заледенілий сніг із взуття, його каблуків, щоб не підсковзнутись під час руху по вантажній кабіні і в момент відділяння від літака (вертольота).

Збираючи парашут після приземлення, десантник повинен струсити купол і простежити за тим, щоб всі частини парашута при укладанні в парашутну сумку були очищені від снігу. Збирання купола і строп потрібно проводити у рукавицях, що запобігти таненню снігу, який потрапив на тканину.

На штаби військових частин (з'єднань) покладається одне із завдань з організації стрибків з парашутом - це узгодження з авіаційними військовими частинами питань авіаційного забезпечення десантування особового складу і бойової техніки (час початку і завершення десантування, площадка приземлення, кількість, тип повітряного судна, швидкість, висота польоту під час викидання). Крім цього, з авіаційними військовими частинами, які призначаються для десантування особового складу аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання) погоджуються параметри площадки приземлення, яка вибирається і готується командиром аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання).

Схема площадки приземлення площадки приземлення наноситься на великомасштабну карту.

Площадка приземлення вибирається відповідно до наступних вимог:

не мати перешкод для приземлення десантників (стовпи, пеньки, валуни, ями, глибокі канави, великі грудки, сільськогосподарські машини тощо);

мати за межами її кордону (не менше 500 м) безпечну зону, вільну від будов, залізничних доріг, ліній електропередачі, великих водойм та інших небезпечних для приземлення перешкод;

мати під'їзні шляхи для автотранспорту.

Як виняток, під час підготовки спеціальних розвідувальних підрозділів, дозволяється проводити десантування на площадки приземлення, що мають перешкоди (крім ліній електропередачі).

Розміри площадки приземлення визначаються з урахуванням зони безпеки та еліпса розсіювання парашутистів, який залежить від швидкості польоту і шикування літаків (вертольотів), тривалості серії та висоти викидання. Якщо площадка приземлення обмежених розмірів, викидання здійснюється у декілька заходів літаків (вертольотів).

Розрахунки на проведення викидання на визначену площадку приземлення проводиться керівником викидання (призначається від авіаційної частини з нарядом особового складу, необхідними засобами зв'язку та метеорологічним постом), на якого покладена повна відповідальність за точність розрахунків і правильність позначення точок прицілювання сигнальними знаками чи радіотехнічними засобами.

Для уточнення розрахунку перед початком викидання за рішенням керівника викидання може проводитись попереднє викидання одного чи декількох десантників. Такі стрибки з парашутом називають пристрільними

До пристрільних стрибків допускаються найбільш досвідчені десантники, які вміло можуть приземлятися навіть у випадку попадання їх за межі площадки приземлення.

Для забезпечення прийому десантників у розпорядження чергового по площадці приземлення виділяються: чергова команда, черговий лікар, необхідні засоби зв'язку, транспорт, контрольні прилади з вимірювання швидкості та напрямку вітру, черговий пост (пости) із рятувальними засобами, якщо поблизу площадки приземлення є водойми чи інші небезпечні перешкоди.

Чисельність чергової команди визначає командир військової частини (з'єднання) залежно від розмірів площадки приземлення, бойового порядку літаків (вертольотів) під час викидання і кількості особового складу, який десантується.

Черговий по площадці приземлення з командою і всіма засобами забезпечення прийому десантників, а також черговий офіцер повітрянодесантної служби повинні прибути на площадку приземлення не пізніше як за дві години до початку викидання, щоб завчасно підготувати площадку приземлення.

Підготовка площадки приземлення, включає:

огляд площадки приземлення, уточнення її меж та придатності до безпечного приземлення десантників та бойової техніки;

розташування та позначення командного та медичного пунктів;

визначення пункту збору десантників після приземлення і місць розміщення автотранспорту;

викладання знаку, що показує напрямок вітру;

розстановку особового складу чергової команди, виставлення рятувальних та спостережних постів на водойми і небезпечні перешкоди.

Огляд площадки приземлення проводиться особовим складом команди під керівництвом чергового по площадці приземлення. Виявлення на площадці приземлення сторонні предмети повинні бути прибрані до початку стрибків. Результати огляду площадки приземлення черговий по площадці приземлення доповідає керівнику стрибків.

У ході проведення стрибків з парашутом вночі огляд площадки приземлення проводиться вдень.

Пункт збору десантників призначається біля межі площадки приземлення і позначається червоним прапором вдень і зеленим ліхтарем вночі.

Під час десантування на тактичних навчаннях пункти збору визначаються особливими вказівками керівника навчань. У нічний час збір десантників після приземлення може здійснюватися за допомогою радіотехнічних та інших засобів.

У центрі площадки приземлення викладається знак у вигляді стріли, який вказує напрямок вітру біля землі і служить для орієнтування десантників у повітрі під час зниження.

Влітку стріла викладається із полотнищ білого кольору, взимку (на снігу) - чорного або оранжевого кольору.

Під час проведення стрибків вночі напрямок вітру позначається світловою стрілою.

Під час десантування на тактичних навчаннях напрямок вітру на площадці приземлення не позначається.

Під час проведення навчально-тренувальних стрибків з парашутом з важких повітряних суден площадка приземлення розбивається на окремі сектори. На кожен сектор із числа сержантського складу призначається помічник чергового по площадці приземлення із необхідним засобами зв'язку.

Особовий склад чергової команди розставляється по усій площадці приземлення з таким розрахунком, щоб у разі потреби надавати негайну допомогу десантникам, що приземлялись у будь-якому секторі площадки.

За наявності поблизу площадки приземлення водойм чи небезпечних перешкод - черговий по площадці приземлення за вказівкою керівника стрибків виставляє рятувальні або спостережні пости. Рятувальні пости з плавучими засобами (катери, човни) виставляють на водоймах до 1,5 км від межі площадки приземлення. Спостережні пости виставляються біля найбільш небезпечних для приземлення перешкод (ліній електропередачі, промислових будівель та ін.), що знаходяться до 1,5 км від межі площадки приземлення.

Черговий по площадці приземлення, його помічники по секторах, а також офіцер повітрянодесантної служби повинні мати електромегафони для подання необхідних команд десантникам, що знижуються. Крім того, офіцер повітрянодесантної служби забезпечується оптичним приладом (типу ТЗК чи біноклем) для ведення спостереження за розкриттям парашутів і діями десантників.

Укладка парашутів для здійснення стрибків з парашутом проводиться особисто кожним десантником у складі підрозділів під керівництвом командирів і офіцерів повітрянодесантної служби.

Укладка, як основного, так і запасного проводиться удвох. При цьому - власник парашута є укладальником, а другий військовослужбовець - помічником.

Контроль за етапами укладки проводять: командир взводу, командир роти, офіцер повітрянодесантної служби.

Для скорочення часу на укладку, фахівцю повітрянодесантної служби дозволяється проводити поетапну перевірку укладки парашутів одночасно не більше як у 4-х ротах (батареях) - загальна чисельність яких не повинна перевищувати більше 150 чоловік. До повного закінчення укладки парашутів у підрозділах забороняється відволікати особовий склад на заходи, що не пов'язані з укладкою парашутів.

У випадку відриву особового складу від проведення укладки, вона припиняється і вважається навчально-тренувальною. Бойова укладка проводиться наступного робочого дня.

Укладка парашутів проводиться у приміщеннях або на відкритих площадках за відсутності опадів та сирого ґрунту. Для укладки парашутів командир підрозділу повинен забезпечити підготовку робочого місця з таким розрахунком, щоб розпочати укладку одночасно всім підрозділом. Похідні полотнища для укладання парашутів розкладаються в один ряд з інтервалом між ними не менше 0,5 м. На кінцях полотнищ для укладання куполів парашутів розстеляються підстилкові полотнища. Посередині похідних полотнищ в 1 м від підстилкових полотнищ одноманітно розміщується укладальне приладдя. З обох кінців похідних полотнищ для укладки парашутів на відстані 1 м розкладаються похідні полотнища для розпущених і складених парашутів. Усі парашути у переносних сумках розставляються рівними рядами на похідних полотнищах.

Під час укладки парашутів повинна бути в наявності наступна документація:

журнал бойової підготовки взводу;

інструкції з укладки парашутів;

методика укладки людських десантних парашутів;

інструкція з експлуатації страхуючих парашутних приладів;

Керівництво з повітрянодесантної служби;

план-конспекти (командира роти, командирів взводів);

список-відомість;

відомість закріплення парашутів та парашутних приладів;

паспорти на кожен прилад;

паспорти на кожен парашут;

картки-замінювачі на кожен парашут;

журнал обліку стрибків.

Командир підрозділу повинен здійснювати безперервний контроль за укладкою парашутів. Кожен етап укладки парашутів командир підрозділу перевіряє особисто, а потім представляє підрозділ для перевірки офіцеру повітрянодесантної служби. На останньому етапі укладки парашутів підвісні системи підганяються за зростом десантників. Підгонка проводиться на те обмундирування та спорядження, у якому потрібно буде виконувати стрибок з парашутом, після чого парашути перевіряються в «козлах» посадовими особами. Укладання кожного парашута записується в паспорті, у якому розписується власник парашута і командир підрозділу, що контролює укладку. У паспортах парашутів офіцерів, прапорщиків та військовослужбовців військової служби за контрактом розписується фахівець повітрянодесантної служби, що перевіряв укладку парашутів.

Список-відомість особового складу підрозділу, що готується до здійснення стрибків, заповнюється до укладки парашутів. У процесі укладки він уточнюється і в кінці укладки підписується командиром підрозділу і офіцером повітрянодесантної служби, які проводили контроль укладки парашутів.

Парашути, які укладені для стрибків, розміщуються у переносних сумках, які опечатуються власниками парашутів печаткою безпосереднього начальника і під його наглядом. Парашути, які укладені для стрибків, можуть зберігатися без переукладки протягом терміну, що визначений керівними документами, якщо умови зберігання їх на парашутному складі відповідають встановленим вимогам.

Коли погодні умови чи умови зберігання укладених парашутів не забезпечують збереження матеріальної частини - терміни їх переукладки за рішенням командира військової частини (з'єднання) можуть бути скорочені.

Якщо укладка парашутів проводиться одночасно у складі військової частини чи декількох підрозділів - то поетапна укладка парашутів здійснюється у масштабі кожного підрозділу (роти) на відведеній ділянці. Команди на укладку та перевірку парашутів подає командир підрозділу.

Під час проведення передстрибкового тренування випускаючий тренується зі своєю корабельною групою.

Передстрибкове тренування проводиться у складі підрозділів під керівництвом їх командирів. Особовий склад розподіляється на корабельні групи. У кожній групі для встановлення черговості стрибка враховується індивідуальна вага десантника і його бойового спорядження: першими покидають повітряне судно десантники з більшою польотною вагою. Зміст і послідовність занять залежить від того, з яких повітряних суден буде здійснюватися стрибок і з якими парашутами.

Під час проведення передстрибкового тренування особлива увага приділяється діям десантників після відділення від повітряного судна, розкриттю основного парашута, правилам застосування запасного парашута, приземлення на перешкоди та воду.

Підготовка до десантування бойової техніки та вантажів і їх десантування.

Одним із основних завдань постійної бойової готовності аеромобільних та повітрянодесантних військ є своєчасна та високоякісна підготовка озброєння, бойової техніки та вантажів до десантування.

Успішна підготовка до десантування озброєння, бойової техніки та вантажів досягається:

своєчасним забезпеченням частин та підрозділів необхідною повітрянодесантною технікою та утриманням її у постійній бойовій готовності;

навченістю особового складу обслуги (екіпажів) підготовці бойової техніки та вантажів до завантаження у літак і десантування, яке досягається регулярним тренуванням; результати тренувань заносяться до журналу обліку занять із швартування бойової техніки і вантажів (додаток 3 КПДС-2003);

постійним удосконаленням знань та навиків офіцерського складу щодо самостійного контролю готовності повітрянодесантної техніки до десантування;

чітким плануванням та організацією робіт з підготовки озброєння, бойової техніки і вантажів до десантування, здійсненням ретельного і швидкого контролю якості техніки на всіх етапах;

достатньою кількістю засобів механізації вантажно-розвантажувальних робіт, які проводяться з повітрянодесантною технікою під час підготовки до десантування;

своєчасним і чітким узгодженням із командуванням авіаційних військових частин питань десантування;

постійним удосконаленням організації і всього процесу підготовки озброєння, бойової техніки і вантажів до десантування.

Відповідальність за постійну готовність бойової і повітрянодесантної техніки до практичного застосування, навченість обслуги (екіпажів) та організацію підготовки озброєння, бойової техніки і вантажів до десантування покладається на командирів підрозділів, частин та з'єднань.

Бойова техніка та вантажі десантуються із військово-транспортних літаків на парашутах чи парашутно-реактивних системах. Кількість основних куполів (реактивних двигунів), що застосовуються для десантування одного об'єкта визначається залежно від ваги бойової техніки чи вантажу.

Десантування техніки та вантажів проводиться за допомогою транспортерів або рольгангових доріжок, що встановлюються у вантажних кабінах літаків.

Підготовка бойової техніки та вантажів до десантування включає:

укладку багатокупольних систем;

підготовку парашутних платформ та техніки до завантаження i швартовки;

завантаження i швартовка бойової техніки i вантажів на парашутні платформи;

монтаж багатокупольних систем, установку автоматичних пристроїв i піротехнічних засобів;

контрольну перевірку бойової техніки i вантажів, підготовлених до десантування;

завантаження бойової техніки i вантажів у літаки;

передпольотний огляд бойової техніки i вантажів на парашутних платформах, завантажених у літак.

Для надання технічної допомоги обслузі (екіпажам) у підготовці бойової техніки до десантування можуть виділятись інструктори-фахівці із складу підрозділів десантного забезпечення.

З метою упорядкування робіт та здійснення належного контролю всі роботи з підготовки бойової техніки і вантажів до десантування розподіляються на окремі етапи i операції, виконання яких проводиться за командою та під контролем командирів підрозділів i офіцерів повітрянодесантної служби.

Чітко організоване та технічно грамотна укладка багатокупольних систем є обов'язковою умовою успішного десантування бойової техніки i вантажів із вiйськово-транспортних літаків.

Організація укладки включає:

підготовку робочого місця для укладки;

розподіл обов'язків серед осіб, що призначені для укладки, у відповідності з інструкцією з укладки даної багатокупольної системи;

інструктажу особового складу з питань укладки багатокупольних систем, а офіцерського складу - з питань контролю виконання етапів укладки i оформлення відповідної документації.

Укладка багатокупольних систем здійснюється підрозділами або спеціально виділеними командами. Вона проводиться у приміщенні, яке забезпечує за своїми розмірами укладку основних куполів і витягування їх строп на всю довжину. У сприятливих умовах укладка може проводитись на сухому відкритому майданчику.

Підготовка місця для укладки багатокупольних систем включає:

доставку матеріальної частини та укладочного приладдя до місця укладки;

розкладання похідних полотнищ, укладочного приладдя i матеріальної частини багатокупольних систем на робочих місцях;

перевірку комплектності i справності всіх частин багатокупольних систем.

Укладка багатокупольних систем проводиться суворо за етапами i операціями, які встановлені інструкціями з їх укладки. Всі етапи і операції ретельно контролюються командирами підрозділів i офіцерами повітрянодесантної служби.

Відомості про укладку багатокупольних систем заносяться в журнал закріплення повітрянодесантної техніки та обліку укладки парашутних систем (додаток 14), підписуються командиром підрозділу, що проводив укладку, i офіцером повітрянодесантної служби. Після закінчення укладки оформляються паспорти багатокупольних систем.

Швартовка бойової техніки i вантажів на парашутні платформи в залежності від обстановки може проводитись у районах зосередження вихідних районів для десантування, у районах очікування або на аеродромах, а також безпосередньо у розташуванні частин із наступною доставкою їх до літаків у зашвартованому (підготовленому до десантування) вигляді.

У всіх випадках площадки для швартовки вибираються поблизу шляхів, що забезпечують доставку завантажених платформ до літаків. З метою покращання контролю, фронт робіт із швартовки техніки повинен бути компактним, i в той же час відповідати вимогам маскування та захисту від зброї масового ураження та ВТЗ.

На площадці для швартовки озброєння, техніки та вантажів обладнуються:

місця для розвантаження платформ із автотранспорту;

лінії розстановки платформ, бойової техніки, вантажів;

пункти спорядження автоматичних пристроїв i піротехнічних засобів; місця розташування особового складу та автотранспорту.

Парашутні платформи з багатокупольними системами i засобами швартовки транспортуються в райони підготовки їх до десантування, як правило, на автопоїздах з максимальною готовністю до застосування. В залежності від обстановки платформи можуть доставлятись на аеродром із зашвартованою на них бойовою технікою в повній готовності до завантаження у літак.

Розвантаження платформ із автопоїздів проводиться силами обслуги чи спеціально призначених команд із використанням автомобільних кранів та інших засобів механізації, що забезпечують швидке i безпечне розвантаження платформ на ґрунті.

На кожну аеродромну групу наказом командира частини (з'єднання) призначається старший із числа заступників командира частини (з'єднання), начальника артилерії чи командирів батальйонів, який очолює загальне керівництво з підготовки аеродромної групи до десантування i організовує взаємодію із командуваннями авіаційних частин, що здійснюють десантування.

Для вирішення спеціальних питань щодо підготовки повітрянодесантної техніки до десантування призначається старший офіцер повітрянодесантної служби, який відповідає за організацію перевірки готовності до десантування особового складу, бойової техніки i вантажів аеродромної групи.

Перед початком підготовки бойової техніки i вантажів до десантування старший аеродромної групи разом із старшим офіцером повітрянодесантної служби проводить інструктаж всього офіцерського складу групи, що десантується з організації та правил виконання робіт, що пов'язані з підготовкою до десантування, а також із дотримання правил безпеки та правил аеродромної служби. Командири підрозділів відповідний інструктаж проводять із особовим складом своїх підрозділів.

З метою упорядкування робіт та здійснення належного контролю вся підготовка бойової техніки i вантажів на парашутних платформах до десантування проводиться за командами командирів підрозділів (старших аеродромних груп) та розподіляється на етапи:

розвантаження платформ та підготовка робочих місць до швартовки;

перевірка та підготовка платформ, бойової техніки та вантажів до завантаження на платформи;

завантаження i швартовка бойової техніки та вантажів на платформи;

монтаж багатокупольних систем та установка автоматичних пристроїв i піротехнічних засобів на об'єкти;

перевірка готовності платформ з бойовою технікою i вантажами до завантаження у літаки, оформлення документації i підготовка обслуги (екіпажів) до десантування.

Усі етапи підготовки бойової техніки i вантажів до десантування на парашутних платформах, в свою чергу, розподіляються на ряд окремих операцій. Виконання кожної операції ретельно перевіряється командиром обслуги (екіпажу), а перевірка кожного виконаного етапу проводиться особисто командиром підрозділу.

Контрольну перевірку готовності парашутних платформ з бойовою технікою та вантажами до завантаження у літаки проводять офіцери, які призначені командиром частини із числа допущених до цієї роботи наказом по з'єднанню. Перевірка проводиться безпосередньо на місцях підготовки платформи до десантування.

Особлива увага під час контрольної перевірки звертається:

на правильність центрування і надійність швартовки бойової техніки та вантажу на платформі;

на справність та правильність монтажу всіх вузлів платформи;

на правильність монтажу багатокупольної системи на об'єкті та приєднання ланок до несучих вузлів платформи (бойової техніки) i автоматичних пристроїв;

на правильність укладки витяжної парашутної системи (ВПС) та відповідність довжини ланки ВПС положенню платформи у літаку;

на правильність спорядження автоматичних пристроїв та їх кріплення на об'єкті;

на правильність спорядження механізмів розкривання замка кріплення платформи (ЗКП) (надійність кріплення витяжного шнура).

Контрольна перевірка проводиться за спеціально розробленою методикою.

Недоліки у підготовці платформ з бойовою технікою i вантажами до завантаження у літак, виявлені під час контрольної перевірки, усуваються обслугою під контролем командирів підрозділів.

Усунення недоліків перевіряється особами, які проводили контрольну перевірку платформ, після чого вони підписують контрольний i завантажувальний листи на кожну платформу та літак відповідно (додаток 15, 16 КПДС-2003).

Доставка парашутних платформ з бойовою технікою i вантажами до літаків проводиться спеціально виділеним автотранспортом під керівництвом старшого аеродромної групи. Кожен командир підрозділу особисто керує i відповідає за своєчасну доставку платформ свого підрозділу до літаків та завантаження їх у літаки.

Платформи подаються до літаків i завантажуються в порядку встановлення їх у літаки, починаючи від носової частини.

Завантаження платформ у літак, їх кріплення до монорельсу (до штанги i магістралей транспортера) виконується силами i засобами екіпажу літака під керівництвом командира. Монтаж витяжних парашутних систем, кріплення карабінів витяжних шнурів виконується силами обслуги під контролем борт техніка.

Завантаження техніки, яка десантується у літак, може здійснюватись із землі (бетону) чи з кузова автомобіля (платформи, причепа) такими способами:

електротельферами;

завантажувальними електролебідками.

Після завантаження техніки, яка десантується у літаки i остаточної підготовки її до десантування техніки з АДО та командири супроводжувальних розрахунків, спеціально призначені офіцери повітрянодесантної служби сумісно з бортовими техніками з АДО проводять передпольотний огляд десантного обладнання літаків та техніки, що десантується, за спеціально розробленою методикою для кожного типу засобів десантування, оглядають пристрої i вузли десантного обладнання, перевіряють замикання замків ЗКП та установочні щілини, що забезпечують безпечний вихід техніки із літаків. Офіцери повітрянодесантної служби, командири супроводжуючої обслуги оглядають та перевіряють пристрої i вузли засобів десантування завантаженої техніки, що забезпечують нормальну роботу після виходу техніки із літака.

Після закінчення перевірки та визначення готовності платформ до десантування особи, що проводили перевірку проставляють у завантажувальних листах під графою: «Готовність платформи до десантування перевірив» свої прізвища i розписуються. Один примірник вантажного листа залишається у командира екіпажу, а другий здається до штабу частини, що десантується.

Підготовка бойової техніки до десантування на парашутно-реактивних системах (ПРС) включає:

підготовку бойової техніки до монтажу на неї ПРС;

укладку парашутних систем;

підготовку блоків порохових реактивних двигунів (ПРД) до монтажу на парашутну площадку;

монтаж парашутних систем i блоків ПРД на парашутні площадки;

монтаж складових частин ПРС для зберігання i транспортування її на бойовій техніці «по-похідному»;

переведення складових частин ПРС з похідного стану у стан для завантаження у літак.

Підготовка бойової техніки до десантування на безплатформовій парашутній системі (БПС) включає:

підготовку бойової техніки до монтажу на неї БПС;

укладку парашутних систем;

підготовку амортизації;

монтаж парашутних систем на парашутні площадки;

монтаж БПС для зберігання i транспортування її на бойовій техніці «по похідному»;