Становлення збройних сил України (1991-2015 рр.)

Збройні Сили як важлива складова державності. Оцінка розвитку Збройних Сил. Аналіз державної політики щодо реформування армії. Головні проблеми, що заважали ефективному проведенню реформ. Коротка характеристика головних недоліків політики В. Януковича.

Рубрика Военное дело и гражданская оборона
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 14.08.2017
Размер файла 21,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

державність янукович збройний сила

Стаття з теми:

Становлення збройних сил України (1991-2015 рр.)

О.М. Романуха

Стаття присвячена проблемі розвитку Збройних Сил України у період 1991--2015 рр. Дається оцінка стану української армії, виділяються етапи її формування, аналізуються державні програми розвитку, проблеми та наслідки дій влади.

Ключові слова: боєздатність, військова доктрина, Збройні Сили, криза, контрактна армія, реформа, роззброєння.

Збройні Сили - важлива складова державності. З проголошенням незалежності України потреба формування власної армії вийшла на перше місце, а військово-політичний конфлікт, що розгорівся на її території у 2014 р., ще раз підтвердив необхідність створення боєздатних Збройних Сил. Армія - гарант територіальної цілісності, світового визнання країни, розвитку власної економіки, наукового прогресу, патріотичного виховання. В умовах недієздатності існуючої системи міжнародної безпеки, посилення світових тенденцій до військових конфліктів, збільшення асигнувань різних країн світу на купівлю озброєння - питання функціонування та розвитку Збройних Сил набуло ще більшої актуальності.

Вивченню цієї проблеми приділяється значна увага. Серед узагальнюючих робіт варто згадати публікації Міністерства оборони України, Ради національної безпеки і оборони України, Центру Разумкова: «Оборонна політика», «Зелена книга України». У них подаються узагальнюючі дані щодо стану Збройних Сил України, перспектив їх реформування. Не меншої уваги даному питанню приділяли на сторінках періодичної літератури. Серед існуючих публікацій слід згадати роботи О. Затинайко, В. Павленко, С. Свєшнікова, О. Мельника, М. Сунгуровського. У них дослідники розглядали певні аспекти становлення Збройних Сил, звертали увагу на проблеми, що заважали їх успішному реформуванню. Цінність робіт не викликає сумніву, однак автори часто звертали увагу на незначні періоди часу або окремі аспекти. Зважаючи на це, необхідність продовження вивчення проблеми є беззаперечною.

Метою роботи є визначення етапів становлення Збройних Сил України та їх сучасного стану. Засобом її досягнення є вирішення таких завдань: надання оцінки розвитку Збройних Сил; аналіз державної політики щодо реформування армії; виокремлення головним проблем, що заважали ефективному проведенню реформ. При написанні статті було використано широке коло джерел. Серед них значне місце посідають міжнародні та двосторонні угоди, постанови урядів, матеріали періодики, статистики.

Процес створення українських Збройних Сил виявився складним та довготривалим. В умовах порушення полярності світу, нового перерозподілу сфер впливу, дистанціювання від Росії, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про військові формування в Україні», яким розпочала історію їх становлення. Проте, оскільки характер оборонної системи колишнього СРСР не давав можливості швидко створити самодостатні військові угрупування, ця робота розтягнулася в часі. На перших етапах її проведення Київ і Москва спільно вирішували питання поділу Збройних сил СРСР, розробляли тимчасові положення їх функціонування, стратегії розвитку.

На думку наукового співробітника Королівського Інституту міжнародних відносин Chatham House Дж. Шерра, «Радянська військова система та військово-промисловий комплекс (ВПК), успадковані Україною, були загальносоюзною структурою, наскрізь регламентованою та ускладнено-взаємозалежною, створювалися так, щоб унеможливити самодостатність кожного окремого суб'єкта. Це породжувало сподівання, навіть серед російських «доморощених» лібералів і демократів, таких як Г Бурбуліс (перший Віце-прем'єр у 1991-1992 рр.), на те, що «існує логіка, яка поверне республіки назад». За таких умов завданням України було не реформування армії, а її створення. У 1991 р. Україна успадкувала не армію, а угруповання сил - без Міністерства оборони (МО), Генерального штабу (ГШ) і центральних органів командування та управління».

Умовно період розбудови Збройних Сил України можна поділити на декілька етапів: 1991-1996 рр. - формування основи Збройних Сил, органів управління та вироблення принципів співробітництва; 19972004 рр. - пошук власної стратегії розвитку та визначення зовнішньополітичних пріоритетів; 20042015 рр. - посилення деструктивних процесів в українській армії та початок її реанімації через причину військово-політичного конфлікту.

Перший етап побудови армії полягав у нормативно-правовому забезпеченні їх функціонування, створенні органів управління. З цією метою Верховна Рада України, підпорядкувавши Збройні Сили, розташовані на її території, 11 жовтня 1991 р. затвердила «Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України» та «Постанову про створення Ради оборони України». Основними пунктами концепції стало проголошення України без'ядерною та нейтральною країною, затверджувалася структура Збройних Сил (Сухопутні війська, Військово-Повітряні Сили і Сили Протиповітряної оборони, Військово-Морські Сили). Кількість усіх військ визначалася на рівні 0,8-0,9% населення країни, тобто 400-420 тис. осіб. Президент України ставав Головнокомандувачем.

Основними питаннями, що потребували невідкладного вирішення, були визначені: скорочення звичайного озброєння; переміщення військових кадрів; переформатування армійської структури. Першочергове завдання полягало у скороченні озброєнь. Проголосивши незалежність, Україна автоматично отримала у спадок велику кількість звичайних озброєнь. У разі війни із Західними країнами вона мала виступити першою лінією оборони чи плацдармом для нападу. Тому з розпадом СРСР Україна автоматично переклала на себе раніше досягнуті зобов'язання щодо роззброєння. Згідно з ратифікованим у червні 1992 р. «Договором про звичайні збройні сили в Європі», Київ мав скоротити кількість танків на 5300 одиниць, бойових броньованих машин (ББМ) - на 2400 одиниць, бойових літаків - на 477 одиниць. Таких дій вимагав і складний фінансовий стан країни. Реалізація домовленостей розпочалася 18 серпня 1992 р. Іншим напрямом роботи стало переміщення військових кадрів. Цей вид роботи було завершено у 1994 р. За цей час з України в інші держави колишнього СРСР були переведені біля 12 тис. офіцерів і прапорщиків, одночасно понад 33 тис. військовослужбовців повернулися до України, зокрема 27982 офіцери. Це призвело до перенасичення особового складу Збройних Сил України та вимагало їх поетапного скорочення. Вже на 1995 р. кількість української армії була доведена до 400 тис. осіб.

Серед організаційно-структурних змін необхідно відзначити створення 28 січня 1993 р., на базі Військово-Повітряних Сил України та Військ Протиповітряної оборони України, Військ Повітряної оборони (ВПО). 20 квітня 1995 р. Указом Президента України в складі Збройних Сил України було відновлено Війська Протиповітряної оборони.

Отже, перший етап побудови Збройних Сил знаменувався взяттям під контроль військових частин, формуванням нормативно-правової бази їх функціонування, визначенням курс розвитку. Проте використовуваний підхід у цій роботі - «створення-реформування» - був невірним. Формування структури на базі старої Радянської системи багато в чому прив'язувало українських військових до Росії. Це допомагало вирішити ряд нагальних проблем: ядерне питання, поділ Чорноморського флоту, військово-технічне співробітництво, недофінансування армії. Однак гальмувало власний розвиток, перешкоджало пошуку нового курсу. Про це свідчить і Воєнна доктрина 1993 р., що проголошувала позаблоковий статус України. Намагаючись балансувати між збереженням співпраці з Росією та пошуком нових моделей розвитку, Україна занурювала Збройні Сили у кризу.

Пошук власної моделі розвитку розпочався з другої половини 1990-х рр. На тлі загальнодержавних змін все чіткіше окреслювалася необхідність проведення реформ та наближення української армії до європейських стандартів. Перші пропозиції таких змін були покладені в «Концепцію реформування Збройних Сил України» від 26 січня 1996 р. Вона передбачала подальше скорочення військ, ліквідацію військових округів та перехід на оперативно-територіальну систему будівництва армії, принципи регіонального комплектування. Втім, реалізувати Концепцію не вдалося.

Подальший офіційний курс влади щодо реформування армії був викладений у «Державній програмі будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р.», прийнятої у січні 1997 р. Основними пунктами документу стало проведення оптимізації структури та чисельності Збройних Сил України, реорганізація військових округів. У 1998 р. запроваджено нову систему військово-адміністративного розподілу території України. Паралельно продовжувалася робота зі скорочення кількості Збройних Сил. Згідно Постанови Верховної Ради від 22 грудня 1998 р., вона була затверджена на 31 грудня 1999 р. - 310 тис. військовослужбовців і 90 тис. працівників. Створювалася військова розвідка. Загалом, упродовж 20012005 рр. проведено біля 16 тис. заходів із реструктуризації Збройних Сил. Загальна кількість особового складу станом на кінець 2005 р. складала 245 тис. осіб, у т. ч. 180 тис. військовослужбовців.

Отже, другий етап розбудови української армії визначив пріоритетні напрями роботи та плани подальшого розвитку. Основними питаннями, яким приділялося найбільше уваги, стали: скорочення чисельності особового складу; ліквідація зайвого озброєння; демілітаризація промисловості; перехід на контрактну армію; пріоритетність розвитку мобільних підрозділів швидкого реагування. Загалом, реалізовані підходи відповідали основним принципам побудови армій передових країн світу, проте недофінансування програм, перебування на керівних посадах старих кадрів багато в чому гальмувало досягнення позитивного результату. Армія почала занурюватися у кризу, що посилювало відтік досвідчених кадрів, корупцію, унеможливлювало технічне переоснащення Збройних Сил. Розуміючи проблеми, влада 2004 р. у новій Воєнній доктрині України зазначила можливе майбутнє членство в НАТО.

Становлення Збройних Сил України після 2005 р. не знаменувалося істотними досягненнями. Серед державних програм, що окреслювали шляхи їхнього подальшого розвитку, варто відзначити «Програму розвитку Збройних Сил України на 2006--2011 рр.». Акцент робився на розвиток повітряних Сил та Сил швидкого реагування. Позитивним моментом стало й створення системи забезпечення інформаційної безпеки держави у воєнній сфері. У липні 2009 р. Президентом України затверджена «Доктрина інформаційної безпеки України», але темпи переходу армії на сучасні інформаційно-телекомунікаційні засоби залишалися низькими (3,2 % на рік).

Покращити ситуацію була покликана «Державна програма реформування Збройних Сил України на 2011-2015 рр.» і «Державна програма розвитку озброєння та воєнної техніки на 2011-2015 рр.». Як і завжди, в документах проголошувалися наміри перебудови та переозброєння Збройних Сил, проведення їх технічного переоснащення, створення елітних високопрофесійних підрозділів. При цьому у «Стратегічному оборонному бюлетені України 2012», затвердженому Президентом України 29 грудня 2012 р., відзначалися потенційні проблеми, до вирішення яких мала бути готова українська армія - формування багатополярної моделі світоустрою; загострення суперництва за корисні копалини; зміни характеру конфліктів, трансформацію їх на швидкоплинні, гібридні війни без формування лінії фронту; територіальні претензії; інтенсифікація процесів мілітаризації світу; радикалізація політичних сил і рухів, активізація сепаратистських конфронтацій. Одночасно пріоритетним фактором захисту визначалася оборонна дипломатія. Остання теза фактично підтверджувала неможливість самостійного захисту, через небоєздатність власних збройних сил.

Однак усі задекларовані наміри лишилися на папері. Українська система національної безпеки продовжувала спиратися багато в чому на радянські принципи (технічно, методично, структурно). Якщо в 1990-х рр. це мало ефект, то на початку ХХІ ст. вони втратили актуальність. Стан Збройних Сил лишався тяжким. Матеріальна основа не витримувала критики. Протягом 2006-2009 р. на озброєння прийняли лише 73 нових та модернізованих зразків ОВТ При тому, що 60% авіаційної техніки та 90% корабельного складу потребували ремонту. Це посилювало тенденцію до зниження загального рівня бойової готовності військ. У 2010 р. показники їх підготовки знизилися у 3-5 разів, порівняно з показниками 2006 р. Так, середній наліт льотних екіпажів зі складу ОСШР (Оперативного штабу швидкого реагування) армійської авіації Сухопутних військ зменшився з 52 год. у 2006 - до 20 год. у 2011 рр. У повітряних силах ці показники впали з 65 до 20 годин. У 2009-2010 рр. призупинено впровадження служби в резерві та системи підготовки резервістів, фактично зупинена їх підготовка на зборах військовозобов'язаних. У 2016 р. завершувався термін придатності практично всіх боєприпасів артилерійських систем і танків. Середній розмір грошового забезпечення контрактника станом на 2010 р. (1535 грн.) був удвічі нижчий за середню зарплату у країні (2160 грн.). Фінансування української армії було одним з найнижчих у світі. Для прикладу, 2012 р. витрати на одного військовослужбовця в Україні становили біля 6 тис. дол. США, тоді як у Туреччині - 22, Росії - 41, Польщі - 56, Франції - 152.

На думку О. Мельника та М. Сунгуровського, причина цього - хибна політика В. Януковича. Переймаючись реформами, що посилювали авторитарність влади, мало хто думав про армію. Зокрема в державному бюджеті на 2013 р. передбачалося скорочення видатків на Міністерство оборони на 7% і збільшення витрат на Міністерство внутрішніх справ (3%), СБУ (4,4%), Генеральну прокуратуру (17,2%). І це при тому, що у світі збільшувались видатки на армію. На думку науковців, така слабкість провокувала посилення зовнішнього тиску на Україну як з боку Росії, так і Заходу. На фоні такої ситуації 8 червня 2012 р. була прийнята нова Військова доктрина України.

Отже, правильно визначаючи загрози майбутнього, влада не спромоглася гідно підготуватися до них. Витрачаючи кошти на менеджмент збройних сил та приведення організаційної структури до стандартів НАТО, Україна втрачала боєздатність армії. Тим часом Бухарестський саміт НАТО 2008 р. показав неготовність Європейських країн приймати її. Саме сподівання Києва на вступ до Північноатлантичного альянсу і автоматичне вирішення усіх її проблем було провальним. Європа чудово розуміла, що Росія не прагне відпускати Україну і тому не робила голосних заяв. Керівництво України не усвідомлювало, що платою за вступ до Європейських структур буде її територія. Підтвердженням цього стала політична криза 2014 р. Черговий майдан, переобрання Президента України, анексія Кримського півострову, сепаратистські хвилювання на Сході призвели до Антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях. Ці події змусили реанімувати українську армії у спішному порядку, проте вони мали невисоку ефективність.

Література

1. Збройні сили України // Український мілітарний портал [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// mil.in.ua/component/content/article.

2. Оборонна політика: потреба реформ Збройних Сил України: Зб. мат. за результатами публічних консультацій /За ред. Р. Богатирьової. -- К., 2011.

3. Національна безпека України: стан і перспективи в контексті змін безпекового середовища: Мат. експертної зустрічі 15 жовтня 2008 р. // Національна безпека і оборона. -- 2009. -- № 8.

4. Можаровський В. та ін. Нова воєнна доктрина: принципи воєнної політики України в умовах позаблокового статусу // Альманах сектору безпеки України / За ред.

5. О. Мельник та ін. -- К., 2012.

6. Мельник О., Сунгуровський М. Сектор безпеки в контексті безпеки загального суспільно-політичного розвитку //Альманах сектору безпеки України...

7. Ежегодник СИПРИ 2006: вооружения, разоружение и международная безопасность: Пер. с англ. -- М., 2007.

8. The Military Balance 2010 / The International Institute For Strategic Studies IISS. -- Nuffield Press, 2010.

9. The International Institute for Strategic Studies is a worldleading authority on global security, political risk and military conflict [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: // http://www.iiss.org/en/publications.

10. Про стратегічний оборонний бюлетень України //Портал Ліга закон [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Воєнна політика держави: сутність, структура та функції. Оборонна достатність України. Принципи воєнної політики України. Воєнна доктрина. Реформування та розвиток Збройних Сил. Армія як знаряддя воєнної політики. Фактори взаємовідносин армії і політики.

    реферат [39,0 K], добавлен 14.01.2009

  • Історія створення та розвитку Збройних Сил УКраїни. Бойова діяльність українських миротворчих підрозділів. Структура та органи керування Збройними Силами. Склад сухопутних, повітряних, військово-морських військ. Професійні військові свята в Україні.

    контрольная работа [31,5 K], добавлен 22.04.2011

  • Загальний стан ОЗС НАТО, національних збройних сил провідних країн блоку та ОЗС ЄС на сьогоднішній день, напрямки їх реформування та розвитку в майбутньому. Характеристика та перспективи збройних сил суміжних країн Східної Європи, а також країн СНГ.

    реферат [40,9 K], добавлен 30.08.2009

  • Історія створення регулярних Збройних сил Республіки Хорватія у 1991 р. Огляд створення хорватських військово-морських сил та військово-повітряних сил. Аналіз питання матеріального забезпечення та шляхів озброєння хорватських військ, їх боєздатності.

    статья [23,9 K], добавлен 11.09.2017

  • Основні документи, які регулюють питання у військовій сфері, їх зміст та значення на сучасному етапі. Структура, чисельність та система управління Збройних Сил, визначення головних факторів, що впливають на дані показники. Види Збройних Сил, їх функції.

    презентация [901,3 K], добавлен 20.12.2013

  • Поняття та правові основи господарської діяльності у Збройних Силах України. Військова частина як суб’єкт господарської діяльності, принципи та етапи процесу їх реєстрації. Порядок організації та особливості здійснення даної роботи у Збройних Силах.

    курсовая работа [36,6 K], добавлен 11.09.2014

  • Створення американської армії з невеликої довоєнної за три роки. Передісторія вступу США у війну. Підготовка до Другої світової війни. Ідеологічна обробка військовослужбовців і населення. Тихоокеанський та середземноморський театри військових дій.

    реферат [31,8 K], добавлен 24.02.2012

  • Риси і складові частини військового обов'язку. Підготовка громадян до військової служби за програмою підготовки офіцерів запасу. Виконання військового обов'язку в запасі та резерві Збройних Сил України. Комплектування військовослужбовців за призовом.

    лекция [292,7 K], добавлен 25.05.2015

  • Статутні взаємовідносини як засіб підвищення бойової готовності. Вимоги КВВ і статутів Збройних Сил України щодо формування статутних взаємовідносин серед військовослужбовців. Практика роботи щодо попередження позастатутних взаємовідносин у підрозділі.

    курсовая работа [43,6 K], добавлен 30.04.2011

  • Польові виходи підрозділів ракетних військ і артилерії як одна з основних форм польової виучки особового складу частин і підрозділів РВіА Збройних Сил України. Підготовка навчальної матеріально-технічної бази. Загальна оцінка польового виходу підрозділів.

    реферат [41,0 K], добавлен 23.08.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.