Органи виконавчої влади сприяють першочерговому залученню інвестицій для розвитку матеріальної бази виробників зерна, заготівельних та зернопереробних підприємств, заводів, які виготовляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства, удосконалення інфраструктури зернового ринку.

Оскільки всі суб'єкти контролю за якістю зерна є структурними підрозділами Міністерства аграрної політики, в Законі визначено, що державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки покладається на спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки .

Зерновий склад визначено складом загального користування, що накладає на нього зобов'язання приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. Крім того, основним положенням цього розділу є те, що зерно повинне зберігатись на зернових товарних складах.

Особливість такого документу полягає в тому, що він не може з'явитись на світ без відповідного зернового забезпечення. Тобто природа складських документів виключає появу порожнього товаророзпорядчого документу. Гарантією цьому виступає те, що зерновий склад не може видавати складський документ, якщо зерно фізично не передане на вберігання та не прийняте зерновим складом. Тобто складський документ може мати тільки реальне зернове наповнення, ніякі обов'язки з боку поклажодавця передати зерно на зберігання в майбутньому під видані зараз складські документи не правомірні, якщо навіть це передбачено договором складського зберігання.

Зерновий склад видає складський документ тільки після передачі йому на зберігання зерна. Слід зазначити, що зберігання зерна за простим або подвійним складським свідоцтвом надійніше та ефективніше, ніж за складською квитанцією. Зерно, прийняте на зберігання за таким свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.

Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.

Складські свідоцтва мають наступні основні ринкові властивості:

Впровадження складських свідоцтв в Україні відкриває найширші можливості для мобілізації внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників та інших учасників ринку зерна. Однак доводиться констатувати, що нині відсутні будь-які спеціальні нормативні акти, регулюючі ринок складських свідоцтв. Крім того, впровадження складських свідоцтв на зерно стримується відсутністю не тільки соціальної нормативно-правової бази, а й знань серед суб'єктів ринку зерна про них.

Світовий досвід свідчить, що механізм заставних закупок діє ефективно лише за таких основних правил: визначення державного агента із забезпечення заставних закупок; повного бюджетного фінансування таких закупок або можливості кредитування Державного агента в комерційних банках з відшкодуванням процентів за кредит та витрат за зберігання зерна за рахунок бюджетних коштів. При цьому сільськогосподарському товаровиробникові гарантується з боку держави мінімальна ціна на зерно, яка відшкодовує всі витрати і забезпечує певний прибуток. З цього, мабуть, і потрібно виходити, розробляючи подальшу стратегію і тактику дій на національному зерновому ринку із забезпечення заставних закупок зерна.

Декілька років точаться розмови про заставні закупки зерна, приймаються постанови Кабінету Міністрів України (від 21 червня 2000 року № 1141, від 27 січня 2001 року № 59 та від 29 квітня 2002 року № 590), які не забезпечені дійовим механізмом і не дають реальної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам. Недопустимо, що до цього часу Кабінетом Міністрів досі не вирішено поставлене перед ним завдання забезпечення бюджетного фінансування таких закупок, без виконання якого сам механізм заставних закупок є нереальний.

Особливе занепокоєння викликає те, що донині не визначено Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна, а сам механізм їх проведення покладено на регіони. Заставні ціни визначено на рівні 50% від біржової ціни (165 грн. за тонну пшениці 3 класу), яка не забезпечує відшкодування середньогалузевих нормативних витрат сільськогосподарських товаровиробників, які становлять з мінімальним прибутком для відтворення виробництва 360 грн. за тонну. Виправити таку ситуацію має вищезазначений Закон, який, однак, окреслює тільки правові контури заставної закупки зерна.

З цього випливає два основних питання, які необхідно терміново вирішити. Перше - визначення Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна. Структурою, яка здатна ринковими методами ефективно проводити державну політику із заставних закупок на зерновому ринку, має стати Державна акціонерна компанія „Хліб України". Безумовно, структури, включаючи і міжнародні, які не бажають участі держави в регулюванні ринку зерна на користь українського товаровиробника, будуть проти такої ролі ДАК „Хліб України". Однак, наприклад, у СПІА до 17% експорту зерна контролює Товарно-Кредитна корпорація Міністерства сільського господарства, а в Австралії та Канаді весь експорт зерна контролюють Ради пшениці. Рада пшениці Канади навіть розподіляє вагони-зерновози між елеваторами і подачу зерна на завантаження в порти. ДАК „Хліб України" нині найбільш підготовлена для виконання цієї важливої ролі. На користь цього свідчить наявний потенціал для проведення всього комплексу технологічних операцій із зерном, можливість одночасно зберігати його до 7 млн. тонн.

Друге питання, яке постало сьогодні з надзвичайною гостротою, бюджетне фінансування заставних закупок зерна. Оскільки повне бюджетне фінансування таких закупок в сумі 396 млн. грн.. здійснити проблематично, пропонується здійснити кредитування Державного агента під гарантії Уряду. В такому випадку потрібне незначне бюджетне фінансування в розмірі 112 млн. грн.., що буде спрямоване на виплату відсотків по вказаних цільових кредитах та відшкодування витрат по зберіганню заставного зерна.

Що таке заставна закупка зерна згідно із Законом? Через неї держава надає сільськогосподарським товаровиробникам безвідсотковий кредит на вісім місяців під заставу вирощеного зерна за заставною ціною, яка являє собою гарантовану державою ціну зерна, що відшкодовує середньо галузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва. Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент та уповноважені із забезпечення таких закупок в межах своїх повноважень.

Кабінет Міністрів України до 31 березня відповідного поточного року встановлює заставні ціни на зерно, які оголошуються в засобах масової інформації та доводяться до відома сільськогосподарських товаровиробників і заготівельних підприємств. Термін дії заставної ціни - з 1 липня поточного року до 30 червня наступного.

Для здійснення заставних закупок сільськогосподарський товаровиробник і Державний агент (уповноважений) укладають договір, за яким сільськогосподарський товаровиробник передає зерно Державному агенту або уповноваженому, останній сплачує виробнику заставну ціну зерна за умови зберігання його зерновим складом. При цьому приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерновими складами за дорученням Державного агента або на підставі договору між зерновими складами та Державним агентом у межах виділених коштів та визначених обсягів.

Сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання заставного зерна за час його фактичного зберігання.

Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, то воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник здійснять відчуження простого складського свідоцтва або складського свідоцтва на заставне зерно, то з дати індосаменту до дати повернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються проценти. Якщо кошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані проценти після індосаменту не будуть повернені Державному агенту (уповноваженому) із забезпеченням заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставних закупок зерна, то заставне зерно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.

Видача заставного зерна сільськогосподарському товаровиробнику проводиться не пізніше трьох робочих днів з моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарським товаровиробником Державному агенту або уповноваженому вартості зерна, виходячи з встановленого розміру заставної ціни та відшкодування витрат зерновому складу за зберігання такого зерна.

Інтервенційна ціна на закупку зерна до інтервенційного фонду встановлюється до початку бюджетного року Державним агентом за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Державний агент із проведення інтервенційних операцій має право збільшувати або зменшувати інтервенційну ціну на закупку зерна до інтервенційного фонду відповідно до цінових коливань на ринку з урахуванням якості зерна при загальних витратах у межах виділених бюджетних коштів. При цьому, якщо поставка зерна відбувається в місяць, коли інтервенційне ціна нижча, ніж у місяці подання й погодження пропозиції, розрахунки здійснюються за ціною, що була на момент погодження пропозицій.

Інтервенційна ціна на продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду визначається Державним агентом із проведення інтервенційних операцій з урахуванням їх якості та моніторингу ринку зерна та продуктів його переробки.

Пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду подаються Державному агенту або уповноваженому, який протягом п'яти днів після отримання пропозиції повідомляє власника про її прийняття або відхилення.

При прийнятті пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду-Державний агент або уповноважений у письмовій формі укладає договір на закупівлю зерна з його власником.

Основу сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні складають зернове виробництво і зерновий ринок. Нестабільність зернового виробництва і зернового ринку призводить не тільки до посилення нестабільності аграрного виробництва в цілому, а й до підвищення соціальної напруги у суспільстві, як це мало місце у другій половині 2003 року. Не сприяє розв'язанню цих проблем відсутність єдності серед науковців і представників владних структур стосовно необхідності державного регулювання зернового ринку, його обсягів, методів, механізмів здійснення, рівня ціни рівноваги тощо.

Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва та соціальної сфери. З усіх галузей народного господарства сільське господарство вимагає найбільш радикального і дійового регулювання та підтримки для свого нормального розвитку. На необхідність державного регулювання аграрного ринку вказують провідні вчені України.

З теоретичної точки зору ринковий механізм через балансування попиту і пропозиції сам веде до встановлення рівноваги на відповідному сегменті ринку. Але згідно з теоремою Павутини можливий й інший варіант розвитку подій, коли з плином часу ринкова ціна дедалі більше відхиляється від ціни рівноваги. У такому випадку рівновага між попитом і пропозицією досягається шляхом руйнування, знищення частини національного багатства, стагнації продуктивних сил. У зв'язку з цим виникає потреба у державному регулюванні ринку.

Посилення коливань ринкової кон'юнктури змусило владні структури України в останні роки активізувати роботу щодо стабілізації аграрного ринку, зокрема зернового. Про це свідчить чимала кількість законодавчих і нормативних актів: Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", прийнятий Верховною Радою України 4 липня 2002 року; Програма "Зерно України 2001--2004", схвалена постановою КМ України від 27 листопада 2000 року; постанови Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном" від 27 червня 2003 року, "Про встановлення рівня заставних цін на зерно" від 3 липня 2003р., "Про порядок використання коштів Державного бюджету України на 2003 рік, що спрямовуються для закупівлі зернових культур, вирощених українськими товаровиробниками" від 16 вересня 2003 року та інші. В останні роки з боку Уряду з метою регулювання зернового ринку особлива увага приділяється здійсненню заставних операцій. Але заставні операції регулюють лише мінімальну ціну продажу зернових і не можуть запобігти стрімкому зростанню цін, наприклад, як це мало місце у 2003--2004 роках, коли ціна продовольчої пшениці зросла з 300--350 грн. за тонну до 1500 грн.

Абсолютно очевидним є той факт, що одна з основних причин нестабільності зернового ринку криється в нестабільності валових зборів зернових по Україні.

А нестабільність ринку ще більше посилює нестабільність виробництва. Чому саме посилює, а не зумовлює? Тому що однією з головних особливостей сільськогосподарського виробництва є його істотна залежність від погодних умов з їх циклічними коливаннями. Отже, природою закладено основу для певної нестабільності сільськогосподарського виробництва, зокрема зернового.

У плановій економіці для узгодження попиту та пропозиції широко застосовувався балансовий метод. Баланси зерна традиційно складаються й тепер. Але бракує механізмів ефективного впливу на „розриви" в балансах, насамперед між виробництвом і споживанням.

Відносно механізму впливу на ринкову ситуацію слід звернути увагу на таку обставину. В економічній теорії використовують такі поняття, як еластичність попиту та еластичність пропозиції, які відображають рівень змін відповідно попиту та пропозиції за умови зміни ціни на товар. І такий вплив існує. Але в реальній практиці сільськогосподарських ринків, особливо ринків рослинницької продукції, де основну частину її збирають раз на рік (за винятком вирощування продукції в захищеному ґрунті), не тільки ціна впливає на формування попиту та пропозиції, а й пропозиція впливає на формування ціни, особливо якщо йдеться про аналіз ситуації в короткостроковому періоді. Це і є основою для здійснення інтервенційних заходів з боку держави: збільшуючи обсяг пропозиції сільськогосподарської продукції на ринку за рахунок власних ресурсів або, навпаки, викуповуючи певну частину продукції у власні резерви, держава може сприяти стабілізації цінової ситуації на ринку сільськогосподарської продукції. Такий підхід ставить закономірні запитання: наскільки істотним повинно бути втручання держави на ринку сільськогосподарської продукції, що вважати стабільною ціною, яку слід підтримувати?

Почнемо зі стабільної ціни. По-перше, очевидно, що в умовах інфляції та нерівномірного зростання цін на окремі види сільськогосподарської і промислової продукції навряд чи буде правильним вести мову про значення стабільної ціни на зерно, яка б діяла протягом кількох років. По-друге, як свідчать наші попередні дослідження та дослідження інших учених, важливіше значення з точки зору стабілізації сільськогосподарського виробництва має не динаміка цін на сільськогосподарську продукцію, а динаміка доходів сільськогосподарських товаровиробників.

Отже, стабільна ціна повинна забезпечувати стабільний рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників.

Але знову виникає запитання: по відношенню до чого повинен бути стабільним рівень доходів: незмінним у часі, незмінним з розрахунку на одного працівника чи власника, на одиницю витрат чи капіталу, чи за іншим критерієм?

Незмінний рівень доходів за номіналом протягом тривалого часу в умовах інфляції (хоч і незначної) не можна вважати стабільним. Стабільний рівень доходів з розрахунку на одного працівника протягом тривалого часу буде стримуючим фактором для подальшого підвищення продуктивності й ефективності праці. Сталий дохід з розрахунку на одного власника може теж певною мірою знижувати підприємницьку ініціативу власників, спрямовану саме на підвищення свого добробуту шляхом збільшення доходів.

Найбільш прийнятним критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників є стабільність по відношенню до авансованого капіталу, оскільки з точки зору ринкової економіки однією з основних передумов стабільного розвитку є стабільність доходів на вкладений капітал. Це створює умови для розширеного відтворення капіталу, а відповідно -- й усього виробництва. Але практичне використання даного критерію пов'язане з певними труднощами. Щодо сільськогосподарських підприємств, то до складу їх активів і капіталу не включається основний засіб виробництва у цій галузі -- земля. Але навіть без простого відтворення сільськогосподарських угідь і особливо їх родючості практично неможливо забезпечити стабільність сільськогосподарського виробництва. Тому з певним застереженням критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників може вважатися рівень рентабельності галузі, який, з одного боку, відображає обсяг спожитих за певний час активів, сформованих за рахунок авансованого капіталу, з іншого, за умови стабільності забезпечує розширене відтворення галузі. Але такий висновок викликає нове запитання: яким повинен бути рівень рентабельності, наприклад, зернового виробництва, щоб його можна було використати для регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників?

Аналіз коливання рівня рентабельності виробництва зерна в цілому по Україні за останні роки показав, що цей рівень змінювався від 1,9% у 1998 році до 64,8% у 2000 році.

Тобто рівень рентабельності зернового виробництва, який би забезпечував стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників і який необхідно прийняти як базу для регулювання, повинен бути не нижче 50%.

Знаючи базисні індекси середніх цін продажу зерна по роках, середню ціну продажу зерна у 2003 році та рівень рентабельності галузі по роках, можна обчислити розрахункову ціну 1 т зерна, яка б забезпечувала різні рівні рентабельності зернового виробництва (табл. 1).

Коефіцієнт кореляції для даної моделі дорівнює 0,165, коефіцієнт детермінації -- 0,027. Тобто зв'язок між обсягами виробництва зерна та середньою ціною його продажу дуже слабкий. Це значною мірою пояснюється тим, що, з одного боку, рівень товарності зернового виробництва коливається навколо позначки 50%, з іншого, зерно є продуктом тривалого зберігання, і можуть створюватися значні перехідні запаси в кінці року. Тому досить логічним є припущення, що середні ціни реалізації зерна в більшій мірі залежать саме від обсягів продажу. Кореляційний аналіз цієї залежності дозволив установити такі параметри функції:

У = 617,38 - 19,87 х,

Коефіцієнт кореляції для даної моделі дорівнює 0,592, коефіцієнт детермінації -- 0,291. Ці дані підтверджують припущення про те, що обсяги продажу зерна більшою мірою впливають на формування середньої ціни на зерно, ніж обсяги валового виробництва, хоч тіснота цього зв'язку може бути визнана як середня, чого замало для розробки пропозицій щодо впливу держави на зерновий ринок. З наведеної функції маємо підтвердження закономірності про зниження рівня цін у міру збільшення обсягів продажу зерна.

Не викликає сумнівів той факт, що загальна тенденція до підвищення цін на зерно склалася в Україні перш за все внаслідок інфляції. Тому нашим наступним кроком став аналіз комплексного впливу на зміну цін -- обсягів продажу зерна та індексу споживчих цін в Україні. У результаті математичної обробки статистичних даних установлено таку залежність:

Коефіцієнт кореляції для даної функції становив 0,983, коефіцієнт детермінації -- 3,965. Тобто включені в модель фактори на 96,5% визначають динаміку цін на зерно на внутрішньому ринку України. Абсолютні значення коефіцієнтів регресії свідчать про те, що збільшення індексу споживчих цін на одиницю супроводжується зростанням цін на зерно на 366,54 грн., а підвищення обсягів продажу зерна на І млн. т, навпаки, веде до зниження ціни реалізації на 15,70 грн. Ураховуючи дуже тісний зв'язок між розглянутими факторами та результативним показником, можна скористатися цією математичною функцією для визначення оптимальних обсягів продажу зерна на внутрішньому ринку України з метою забезпечення стабільного рівня цін на зерно, а відповідно і стабільного рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників (табл. 2).

Розрахунковий обсяг продажу зерна, який би забезпечив стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників, обчислено з урахуванням залежності рівня цін від обсягів продажу та базисного індексу інфляції, а також розрахункової ціни (табл. 1), яка б забезпечила рентабельність зернового виробництва на відповідному рівні. Наприклад, базисний індекс інфляції в 2002 році порівняно з 1997 роком становив 1,898, а розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50%, -- 394,35 грн. за 1 т зерна. Підставивши ці дані в останнє рівняння, одержимо такий вираз:

VІ. Проектування виробництва зерна і його ефективності.

4.1. Проектування сівозмін, посівних площ окремих зернових культур.