Особливості формування продуктивності садів

1.1.1 Світло

Світло - джерело енергії в процесі фотосинтезу, для його ефективного здійснення потрібні висока інтенсивність світла і досить високий вміст пігментів.

При проходженні світла через густу крону значна частина фотосинтетично активної радіації поглинається і листя опиняються в умовах недостатнього забезпечення світлом. У середньому листя поглинають 80 - 85% енергії фотосинтетично активних променів сонячного спектру (400 - 700 нм) і 25% енергії інфрачервоних променів, що становить близько 55% від енергії загальної радіації.

У прямій залежності від рівня освітлення і інтенсивності фотосинтезу знаходиться продуктивність. При рівні освітленості 70 - 80% від повного вона становить 4 - 7 г сухої речовини на 1 м² листя в день, при 28 - 30% - в 1,5 - 2 рази нижче [6, с. 84].

Для росту листя необхідні асиміляти. До розгортання 30 - 45% площі лист споживає асимілятів з більш зрілого листя або запасаючих тканин. У міру зростання листа посилюється транспорт асимілятів з нього в інші листя та органи і поступово, при досягненні 60 - 90% кінцевої площі, лист стає донором асимілятів. Дорослі листя залишають на власні потреби 10 - 40% асимілятів.

З метою підтримки необхідного для приросту речовини надлишку асимілятів необхідно формуванням крони забезпечити достатню освітленість всього листя. Вони повинні отримувати не менше 30% повного денного світла. Продуктивність малооб'ємних крон особливо висока через сприятливе співвідношення освітленої площі поверхні крони та її обсягу; це ж відноситься до кронам, сформованим за типом пальмети. Для забезпечення достатнього приросту речовини в повному обсязі крони її діаметр не повинен перевищувати 3 м, а по можливості наближатися до 2 м. До центральної частини старих густих крон доходить тільки 6 - 10% сонячних променів, таке листя в кронах майже не бере участі у синтезі речовин.

Сильна обрізка при зниженні крони, розкриття центру шляхом видалення великих гілок підвищують продуктивність листя всіх частин, що залишилися крони за рахунок кращої освітленості.

1.1.2 Ґрунт

Недостатність кисню пов'язано з випаданням опадів і перезволоженням ґрунту. На постачання коренів киснем сильно впливає аерація ґрунту. На її підвищення спрямовані такі прийоми, як розпушування ґрунту, вміст її в чистому від бур'янів стані, внесення органічних добрив, заходи щодо збереження та поліпшення структурності.

Специфічність плодових культур як багаторічних рослин з глибоко проникаючою кореневою системою зобов'язує враховувати ґрунт і ґрунтоутворюючі породи. Якість ґрунтів на ґрунтах різних типів визначають на глибину поширення коренів. Оцінку проводять за такими основними показниками: за потужністю ґрунтових горизонтів, об'ємній масі, гранулометричному і мікроагрегатного складу, змісту органічної речовини та основних елементів мінерального живлення, рН, тобто за фізичним та хімічним властивостям.

Реакція середовища має істотне значення для спрямованості ґрунтових процесів і рівня родючості. Кислотно-лужні умови залежать від типу ґрунту і можуть коливатися в широких межах (рН 2,5 - 10,5). Нормальною реакцією вважається рН 6,0 - 8,0 [15, с. 45].

Таблиця 1.1. Оптимальні для плодових рослин рН ґрунту (по В.Ф. Валькову, 1986)

Існують оціночні шкали за багатьма показниками ґрунту, ними слід користуватися при розробці ефективної системи заходів щодо окультурення ґрунтів саду як при виборі ділянок під сади, так і при диференціюванні прийомів агротехніки в існуючих садах.

1.1.3 Рельєф

Рельєф впливає на температуру повітря в приземному шарі. Експозиція схилів, що впливає на мікроклімат приземного шару повітря, набуває суттєвого значення у розміщенні яблуні, чорної смородини, суниці, для яких східні і південно-східні схили менш сприятливі, ніж для вишні та аґрусу. Від напряму схилів залежить тривалість вегетаційного періоду, тому що внаслідок різних кутів падіння сонячних променів змінюється температура ґрунту [15, с. 46].

Перерозподіляючи кліматичні чинники, рельєф створює умови для формування відхилень режимів: теплового, світлового, вологості ґрунтів, руху атмосферних мас і ін. Від поєднання цих відхилень залежить мікроклімат конкретної ділянки. У увігнутих формах рельєфу існує небезпека заморозків. Мікроклімат південних схилів тепліше і сухіше, ніж мікроклімат північних схилів. У саду складається свій мікроклімат. Під впливом захисних насаджень накопичується більше снігу, на 1 - 3⁰С підвищується температура повітря в денні години, зменшується випаровування вологи, підвищуються вологість ґрунту і відносна вологість повітря, підтримується помірне провітрювання.

Послідовні зміни в індивідуальному розвитку плодових дерев П.Г. Шитт назвав віковими періодами. На підставі морфологічних змін надземної системи виділено 9 вікових періодів, які визначають заходи агротехніки щодо регулювання активності росту і підвищення продуктивності плодових культур:

- період росту - триває від виникнення рослини і до формування першого врожаю, залежно від породи, сорту, підщепи і технології (2-6 років); у цей період найбільш активно відбуваються процеси апікального і латерального росту та формоутворення - при оптимальних зовнішніх умовах приріст пагонів може досягати 80 - 100 см і більше за вегетацію;

- період росту і плодоношення - від першого врожаю до настання регулярного плодоношення (2-8 років); характеризується активним формоутворенням, у тому числі прогресуючим формуванням генеративних бруньок та врожаїв з досить високою якістю плодів, деяким послабленням росту;

- період плодоношення і росту - від настання регулярного плодоношення до найбільш продуктивного плодоношення за даних умов (6-15 років); цей період відрізняється найбільш високою врожайністю високоякісних плодів, здебільшого регулярним плодоношенням, активністю формоутворювальних процесів, послабленням росту, але при оптимальних зовнішніх умовах ріст пагонів нормальний - приріст за вегетацію становить 30-50 см; починається відмирання обростаючих гілочок і слабких скелетних частин;

- період плодоношення - рослини формують максимальні врожаї у даних умовах, але якість плодів (величина) погіршується порівняно з попереднім періодом; у ряді порід, зокрема зерняткових, проявляється періодичність плодоношення, надземна система досягає максимальних розмірів, ростові процеси затухають і приріст пагонів за вегетацію не перевищує 15-20 см, поступальний ріст гілок припиняється, відмирають обростаючі гілочки в центрі крони, гілки оголюються, деякі відмирають, і плодоношення переноситься на периферію; тривалість періоду - до 10-15 років і більше [11, с. 72];

- період плодоношення і всихання - спостерігається помітне зниження врожайності, відмирання напівосновних гілок та деяких верхніх частин основних гілок, посилюється відмирання плодоносних гілочок, з'являються поодинокі пагони в оголеній частині крони та вовчки на основних гілках, утворюються нові плодоносні частини; тривалість періоду - 3 - 10 років;

- усихання, плодоношення і росту - від відмирання невеликих основних частин до часткового відмирання великих основних гілок; посилюється відмирання обростаючих гілок в центрі, а згодом і в периферійній частинах крони, відновлюється крона в нижній її частині за рахунок зростаючого утворення вовчків; тривалість періоду - до 5-8 років;

- усихання, росту і плодоношення - масове відмирання великих скелетних гілок, поступовий розвиток сильних вовчків у нижній частині крони; період триває до 6-7 років;

- усихання і росту - відмирання основних гілок першого порядку, виникнення основних гілок з вовчків; тривалість періоду - 5-6 років;

- росту - закінчується відмирання крони, зберігається лише основа стовбура, утворюється поросль на пеньках.

Практичне значення мають лише перші чотири періоди, стосовно до особливостей яких конкретизують технологічні заходи вирощування плодових культур з тим, щоб одержати оптимальні показники росту і плодоношення, властиві рослинам у даний період [11, с. 76].

Період росту. Технологічні заходи повинні бути спрямованими на прискорення регенерації кореневої системи і високе приживання дерев, активізацію росту та своєчасне визрівання тканин пагонів, створення необхідних конструкцій крон чи кущів, забезпечення встановленої щільності насадження та раннього вступу його у промислове плодоношення. З цією метою оптимізують водний і поживний режими грунту шляхом подивів, мульчування пристовбурних смуг чи кругів, впровадження раціональних систем удобрення, утримання і обробітку ґрунту, застосовують прогресивні заходи боротьби з хворобами і шкідниками, способи формування крон, захищають кореневу систему від пошкоджень морозами, а штамби і гілки - від сонячних опіків та гризунів, при потребі насадження ремонтують.

Період росту і плодоношення. В цей період необхідно закінчити формування крон, активізувати розвиток вегетативних і плодоносних частин крони, підтримувати оптимальну активність росту, доглядати за врожаєм. Тому після закінчення формування крони обмежують її висоту, а згодом і діаметр (товщину), відповідним обрізуванням забезпечують належне освітлення усіх її частин та оптимальну активність росту і утворення плодоносних гілочок; стосовно до активності росту і плодоношення диференціюють удобрення і регулювання водного режиму, забезпечують нормальне запилення і запліднення, захищають насадження від пошкоджень хворобами, шкідниками, морозами [11, с. 79].

Період плодоношення і росту. Основним завданням технології є підтримання належної активності росту пагонів, забезпечення регулярного помірного плодоношення та високої якості плодів. Нормального освітлення усіх частин надземної системи, а отже, і продуктивного фотосинтезу, досягають обмеженням її об'єму, проріджуванням у місцях загущення, видаляють сухі гілки і формують нові обростаючі гілочки з однорічних приростів. Створюють оптимальний поживний і водний режими ґрунту - систему удобрення і водозабезпечення диференціюють відповідно до стану насадження, зокрема урожайності, характеру плодоношення, якості плодів, активності росту пагонів. Ретельно здійснюють заходи з догляду за врожаєм: боротьбу з хворобами та шкідниками, весняними приморозками, забезпечення запилення і запліднення. Усі технологічні заходи необхідно спрямувати на збільшення тривалості цього періоду [11, с. 79-80].

Період плодоношення. Активізація росту пагонів, забезпечення значних регулярних урожаїв та високої якості плодів - основна мета технології цього періоду. її досягають омолоджуючим обрізуванням і проріджуванням, нормуванням квіток чи зав'язі, посиленим удобренням та належним водозабезпеченням, своєчасним і якісним виконанням заходів із захисту рослин від уражень хворобами, шкідниками, приморозками.

1.3 Стан та перспективи розвитку плодівництва в Україні

До кінця XX ст. в Україні споживання плодів людиною не перевищувало 60-70% фізіологічно обґрунтованої норми. Лише в окремих областях (Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Крим та ін.) на душу населення в рік вироблялось понад 80-100 кг плодів і ягід. У більшості господарств плодівництво було низько рентабельним або збитковим у зв'язку з низькою урожайністю і неякісною продукцією. Урожайність садів у країні становила 40-60 ц/га, в деяких областях (Волинська, Житомирська, Рівненська та ін.) - 10-20 ц/га, в окремих спеціалізованих господарствах, дослідних садах - 200-300 ц/га і більше. Навіть на присадибних ділянках нерідко вирощували в перерахунку на 1 га до 200 ц і більше плодів яблуні, до 300 ц ягід суниць [7].

Ґрунтово-кліматичні умови в Україні сприятливі для вирощування листопадних плодових культур - в усіх зонах можна вирощувати високі й сталі врожаї екологічно безпечних плодів, за винятком районів, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, та околиць великих промислових міст.

На перспективу основними напрямами розвитку плодівництва є: спеціалізація, концентрація та інтенсифікація.

Спеціалізація - створення приватних, кооперативних та інших типів господарств, основним завданням яких є вирощування продукції плодівництва. Рівень спеціалізації, тобто питома маса плодівництва в усій товарній продукції господарства, повинен становити 70-90%.

Концентрація - зосередження плодових і ягідних насаджень у спеціалізованих господарствах; зональна концентрація - розміщення тих чи інших культур у природно-кліматичних зонах, найбільш сприятливих для їх вирощування. Площа товарних плодоносних плодових насаджень в селянських (фермерських) приватних господарствах має становити 10-20 га, у кооперативних та інших типах господарств залежно від зони - до 300-500 га і навіть більше, а загальна площа земельних угідь, відповідно, становить 25-50 і 500-1000 га. Товарні насадження більш теплолюбних культур (персик, абрикос, черешня та ін.) концентрують у південному Степу, Закарпатті, Криму та інших подібних за ґрунтово-кліматичними умовами зонах і районах, а найбільш вологолюбні, зокрема смородину, малину, суниці, - в Поліссі, Західному Лісостепу, Прикарпатті [7].

Інтенсифікація плодівництва - об'єктивний і динамічний розвиток, внаслідок якого значне підвищення врожайності, якості плодів та економічної ефективності галузі забезпечується на основі послідовного вкладення додаткових коштів і праці на одиницю саду, що зумовлює вдосконалення усіх виробничих процесів шляхом впровадження прогресивних технологій і методів організації виробництва.

Прогресивні технології мають відповідати таким основним вимогам:

- акумулювати новітні досягнення науки і передового досвіду і базуватись на автоматизації усіх виробничих процесів, тобто бути індустріальними; не забруднювати навколишнє середовище, зберігати і примножувати природну родючість землі, тобто бути екологічно безпечними;

- економно витрачати усі види енергії (електричну, пальне тощо), тобто бути енергозберігаючими;

- забезпечувати одержання ранніх, високих і сталих врожаїв високоякісних, екологічно безпечних плодів, конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках [13, с. 14].

Прогресивні методи організації виробництва - створення раціональної науково обґрунтованої структури господарства (визначення рівнів спеціалізації і концентрації, структурних підрозділів і взаємозв'язку між ними, джерел матеріально-технічного забезпечення, фінансування тощо), визначення характеру і напрямку діяльності в конкретних природно-економічних умовах (підбору культур, видів і обсягів продукції для реалізації, ринків збуту та ін.), забезпечення своєчасного і якісного виконання усіх процесів інтенсивних технологій, оптимізація витрат матеріально-технічних засобів, коштів і праці, що сприяє підвищенню урожайності, зниженню собівартості продукції, зростанню прибутку і рівня рентабельності виробництва.

Основні шляхи інтенсифікації (основи прогресивних технологій закладання і вирощування інтенсивних садів):

- підбір і закладання садів сортами на підщепах - сортопідщепними комбінаціями, які характеризуються обмеженими розмірами крон, раннім вступом у плодоношення, високою стабільною врожайністю, імунністю до хвороб, пристосованістю до зональних умов, конкурентоспроможною якістю плодів;

- закладання насаджень ягідників скороплідними, високоврожайними сортами, імунними до хвороб, з високою якістю ягід;

- закладання насаджень здоровим (безвірусним) садивним матеріалом;

- впровадження раціональних конструкцій насаджень з високою щільністю розміщення рослин, що забезпечує одержання ранніх високих промислових врожаїв;

- впровадження оптимальних конструкцій крон, способів формування, обрізування плодоносних дерев, що сприяють прискоренню плодоношення, одержанню високих стабільних врожаїв, поліпшенню якості плодів, механізації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці при виконанні робіт у саду;

- застосування екологічно безпечних систем удобрення, які забезпечують раціональне використання усіх видів добрив, поліпшують родючість ґрунтів і поживний режим рослин, не забруднюють підґрунтові води, продукцію, підвищують врожайність і товарну якість плодів;

- впровадження зональних екологічно безпечних, протиерозійних, енергозберігаючих систем утримання ґрунту, які забезпечують збереження його природних властивостей, сприяють підвищенню врожайності та одержанню екологічно безпечних плодів і ягід;

- застосування екологічно безпечних способів боротьби з хворобами та шкідниками, що не забруднюють навколишнє середовище [14, с. 13-14].

2. Прийоми агротехніки вирощування продуктивного саду