В повсякденній діяльності лісівники віддавна ділять ліси на окремі ділянки, які є однорідними за складом, формою, віком, походженням, бонітетом. Однак насадження з однаковими за морфологічними ознаками можуть відрізнятись умовами поновлення, росту і розвитку лісу, якістю деревини, очищенням дерев від сучків, вітростійкістю, особливостями ведення лісового господарства. Таксаційні морфологічні показники не розкривали причини різноманітності природних лісів за основними життєвими ознаками. В зв'язку з цим і виникла необхідність поділити ліси за типами, що були б однорідні за грунтово-гідрологічними і кліматичними умовами і вимагали б при однаковій таксаційній характеристиці ідентичних лісогосподарських заходів.

За основу класифікації лісових ділянок відібрані два ведучих едафічних чинники: трофність та його зволоження. Едафічні фактори обумовлюють місцеву різноманітність лісів. У різних природних зонах екологічний вміст едафічної сітки буде неоднаковим, але в сусідніх кліматичних областях можуть бути едафічно однорідні місце оселення з близьким лісорослинним ефектом, тобто подібні або ідентичні типи лісу.

Місцева різноманітність лісорослиних умов, яка визначається едафічними чинниками районів з подібними кліматичними показниками, виявляє невелику різноманітність типу лісу, але відповідність до певного едатопу очевидна. Наприклад: у Лісостепу України на Поділлі в С2 формується С2-г-сД (свіжа грабово-соснова судіброва). Але в одному едатопі може бути і декілька типів лісу за участю головної та супутніх породи: С2-Дск, С2-гД, С2-яцД, С2-бкД, С2-бкДск,- (Українські Карпати); С2-л-сД, С2-л-сД, Лісостепу України на Поділлі, Розточчя, Опілля. Таких прикладів можна наводити десятки. Ця закономірність пов'язана з оптимальними грунтово-гідрологічними умовами, які склалися на території Україні, що зумовлює підвищення кількості видового складу, і відповідно різноманіття лісорослинних угрупувань на відповідних площах. Порівнянням можуть служити ліси тайги з вузьким флористичним складом і відповідно обмеженею кількістю типів лісу, що напряму пов'язано з несприятливими ґрунтово-гідрологічним умовами. Згідно наукових даних, типи лісу, які утворює дуб звичайний згруповані і представлені в табл.1.1.

Таблиця 1.1

Лісівнича характеристика основних типів лісу за участю типоутворюючої породи дуба звичайного для типу лісорослинних умов С2.

1.3 Діагностична характеристика свіжої сосново-грабової судіброви

1.3.1 Опис основних рис свіжої сосново-грабової судіброви

Широко розповсюджена в західній частині підзони широколистяних лісів (Українське Полісся), рідше - в правобережному Лісостепу. В лісовій зоні займає припідняті місцеположення або схили, в Лісостепу - пониження.

Грунти - дернові, слабопідзолисті супіщані, піщані з суглинистими прошарками або близьким заляганням суглинка.

Корінний тип деревостану трьохярусний. В першому ярусі - сосна І^{а -} І^б бонітетів з домішкою берези, і осики, може також зрідка зустрічатися і дуб - І і ІІ, як субпанівна порода. Другий ярус утворений знову ж таки дубом, висота якого залежить від повноти сосни. Якщо сосновий намет не дуже зімкнутий, дуб має ІІ або ІІІ бонітет. Третій ярус утворений грабом, який в багатому (грудуватому) підтипі зливається з ярусом дуба, а в бідному (суборуватому) - з ярусом підліску. До граба бувають домішані клен гостролистий і рідше - липа.

Підлісок - із ліщини з домішкою бруслини бородавчатої, горобни, крушини, калини. Інколи зустрічаються в деревостані груша, яблуня, черешня.

Живий нагрунтовий покрив більш або менш густий - тим рідший, чим повніше намет деревостану. В першому ярусі покриву - орляк 80-100 см висоти з домішкою рокитника, дроку, куничника лісового, в нижньому ярусі - суниця, брусниця, копитняк, грушанка та інші низькі та повзучі рослини. Крім перерахованих, постійними є чина весняна, конвалія, герань, купена лікарська, медунка, буквиця, яглиця, підмареник весняний, вероніка дібровна, ожика волосиста. Моховий покрив відсутній або представлений подушками лісових зелених мохів: плеврозіума, гілокоміума, дікранума хвилястого.

Похідні деревостани:

1) сосняки - звичайний тип, утворений: а) після вибірки листяних в порядку догляду, б) на закинутих орних землях. Ярус дуба і граба швидко відновлюється, якщо поблизу є насінники цих порід;

2) сосняк з дубовим ярусом - утворюється при вирубці підліску і ярусу граба, коли їх поновленню перешкоджає випасання худоби.

3) грабові дубняки - звичайний похідний тип деревостану, утворюється після вибірки більш цінної сосни або на лісосіках суцільного рубання. Граб має половину висоти ярусу дуба;

4) дубняки - після суцільних рубань, порівняно рідко;

5) грабняки - утворюються після суцільних рубань.

6) осичники - звичайні після суцільного рубання насаджень, у складі яких була осика;

7) березняки - на закинутих орних землях, після пожеж, суцільного рубання, на задернілих ділянках.

1.3.2 Характеристика травостою в свіжій грабово-сосновій судіброві

Для визначення типів лісу використовують комплекс різноманітних ознак, які відображають тісний зв'язок між рослинністю і умовами виростання. Чим більша кількість індикаторів підтверджує цей зв'язок, тим повніше і достовірніше розуміння лісорослинних умов ділянки, тим достеменніше встановлення типу. Головний критерій, який дає право віднести дану ділянку лісу до того чи іншого типу лісу, - рослинність.

Характерні види-індикатори властиві тільки певним типам лісу і не зустрічаються в інших. Види з широким екологічним ареалом можуть зустрічатися в різних едатопах. Тому при користуванні трав'яними рослинами як індикаторами враховують постійність, сталість, тривалість, рясність, їх життєві форми. Наприклад, в борах росте виключно оліготрофна рослинність: чебрець (чебрик), нечуйвітер волохатий, оленячий мох, верес, плеуроцій Шребера, чорниця, брусниця, буяхи (лохина), в суборах, крім оліготрофів, які часто формують основний фон надґрунтового покриття, зустрічаються також мезотрофи: орляк, грушанки, буквиця, медунка вузьколиста, плаун (п'ядич); в сугрудах у надґрунтовому покритті зустрічаються види всіх трьох груп трофності: олігрофи, мезотрофи і мегатрофи, але з переходом до більш бідних підтипів кількість олігротрофів збільшується, а в напрямку більш багатих - зменшується або вони зовсім зникають; для грудів характерне покриття виключно із мегатрофів: яглиця, копитень, зірочник, квасениця, медунка, безщитник жіночий.

Трав'яний покрив є чудовим показником вологості грунту. Він відбиває не короткочасні зміни вологості, які відбуваються під впливом дощів або посух, а більш-менш тривалий стан грунту за зволоженням. В дуже сухих типах росте ксерофітна і ксеромезофітна рослинність: ковила, безсмертник піщаний (цмін), оленячий мох, нечуйвітер волохатий; в сухих, крім згаданих видів, з'являються мезофіти: брусниця, зелені мохи, орляк, зірочник, чина; в свіжих типах на фоні мезофітів зрідка можна знайти мезоксерофіти: котячі лапки, скабіозу жовту, таволгу шестипелюсткову, ломиніс, які дуже розростаються на полянах. Вологі типи відрізняються від свіжих відсутністю ксеромезофітів і наявністю мезогігрофітів, таких, як зозулин льон, молінія голуба, плаун, чемериця біла, безщитник жіночий, жовтяниця черговолиста; в сирих типах, крім мезогігрофітів і мезофітів, зустрічаються гігрофіти: гадючник, розрив-трава звичайна, вовконіг, а для мокрих типів характерна рослинність із гігрофітів: пушиця, журавлина (клюква), мохи сфагнові.

Роль трав'яних рослин по-різному характеризує лісорослинні умови і вони виступають в різних аспектах. У типологічному плані виділяють такі групи рослин:

- характерні види - це рослини-індикатори, які властиві окремим типам і не зустрічаються в інших;

Таблиці 1.2 Характерні представники трав'янистої рослинності для визначення типу лісу - свіжої грабово-соснової судіброви (С2-г-сД).

- постійні види - це такі види, які зустрічаються в одному типі більше 50%;

- панівні види - ті види, які переважають над іншими;

- випадкові види - види, які випадково потрапили на ділянку.

1.3.3 Опис відповідного типу лісу ґрунту

Надійною допоміжною ознакою є грунти, їх тип, механічний і хімічний склад, глибина залягання підґрунтових вод, товщина грунту. Механічний склад - найважливіша допоміжна ознака для визначення багатства грунту. В різних кліматичних умовах залежно від типу грунтів їх механічний склад і ступінь родючості співвідносяться по-різному. Тому таке співвідношення повинно враховуватись стосовно до кожного кліматичного району.

До допоміжних ознак відносяться також генетичні горизонти грунту. Так, підзолистий горизонт добре виражений у вологих і сирих типах; горизонт вимивання - у вологих і подекуди в сирих; підзолистий та ілювіальний горизонти в свіжих і сухих типах вирізняються нечітко або зовсім відсутні; близьке залягання глеєвого горизонту характерне для сирих і мокрих типів; у свіжих едатопах слідів оглеєння до глибини 1.5м не виявляється; торф'яний горизонт - добра ознака сирих і мокрих типів.

Закономірний зв'язок між рельєфом і едатопами дозволяє користуватись рельєфом як допоміжною ознакою для визначення групи вологості типу. Однак він має, як правило, місцеве значення, ним добре керуватись у гірських умовах.

Іноді допоміжні ознаки є єдиними, тоді вони набувають значення провідних. Так, при визначенні лісорослинних умов степових ділянок, провідними ознаками виступають рельєф, тип грунту, рівень закипання карбонатів. Лісопридатність засолених місцеоселень визначається за глибиною залягання горизонту токсичної солі.

Діагностика типів умов місцевиростання і типів лісу в гірських умовах має свою специфіку. Необхідно враховувати, що при формуванні едатопів у горах велике значення має їх топографічне положення. Складний рельєф, строкатість родючості грунту, велика різноманітність температурних і кліматичних умов, зумовлених топографічним положенням і висотою місцевості над рівнем моря, визначають багатство типів, та їх різноманітність. Чим крутіший схил, тим інтенсивніше змивання грунту, тим сухіше і бідніше місцеоселення. На південних схилах формуються більш сухі едатопи, а при значній стрімкості і змитості грунту, до того ж, - бідніші. На північних схилах формуються кращі умови місце-виростання з холодним і вологим кліматом. Велике визначальне значення має і вітрова експозиція.

Будова цілинного дерново-підзолистого ґрунту така:

Тип деревостану - найменша і найконкретніша одиниця лісівничо-екологічної типології. Це сукупність ділянок лісу, подібних за домінуючою породою деревного ярусу. Вони визначаються в межах типу лісу і можуть бути корінними і похідними. Корінний деревостан разом з корінною формою надґрунтового покриття є критерієм для виділення типу лісу. Корінні лісостани формуються в умовах незайманого, непорушеного лісу, похідні - на місці корінних під впливом стихійних явищ (лісові пожежі, вітровали, господарча діяльність). У процесі природної зміни лісостанів умови місцезростання, як правило, не порушуються або швидко відновлюються до початкового едатопу, і похідні лісостани поступово трансформуються в корінні. Для кожного типу лісу характерний один корінний лісостан, а похідних може бути декілька. Не враховуючи цього, ботаніки виділяють в одному типі лісу декілька типів фітоценозів, називаючи їх типами лісу. В цьому одна із суттєвих відмінностей лісівничої і фітоценологічної шкіл лісової типології. Насправді похідні лісостани являють собою форми зміни (порушення або відновлення) корінних асоціацій і повинні класифікуватись у межах кожного типу лісу за домінантними видами і характерною домішкою деревостану, підліску і трав'яного покриття. При визначенні типів лісостанів необхідно з'ясувати причини їх утворення, генезис, бо в лісовпорядкуванні вони є об'єктом організації господарства.

Називається тип лісостану за переважаючою породою деревного намету з додаванням типу лісу, в межах якого він виділяється: сосняк вологого дубово-соснового субору; дубняк свіжої грабової діброви, грабняк вологої дубової бучини; бучняки вологої букової яличини. На практиці тип деревостану позначається символами: корінний "К" і похідний "П".

Доповнюючою типу лісостану таксономічною одиницею лісівничої типології є форма покриття, яка відображає склад напівчагарникової, трав'яної, мохово-лишайникової рослинності. На вирубках у процесі їх заростання виділяють типи травостанів, їх визначення необхідне для проектування заходів щодо відновлення лісу на таких ділянках. Вихідними показниками для репрезентативного типологічного аналізу того чи іншого типу лісу служать не тільки рельєф, висота над рівнем моря, грунтово-гідрологічні умови, але й дужа важливим фактором є таксаційні показники, які відіграють основну роль при оцінці якісних показників (фактична та потенційна продуктивність, запас, бонітет, повнота) лісостанів. Лісівничо-таксаційна характеристика ділянок деревостанів типу лісу С2-г-сД наведена в табл.2.1.

2.1 Визначення фактичної і потенційної продуктивності насаджень