Оцінка технології виробництва молока

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

молочний скотарство тварина

Однією з провідних галузей тваринництва є молочне скотарство. На сучасному етапі це актуальна і важлива галузь сільського господарства. Це пояснюється не лише кількістю худоби в господарствах України, а й високою вагою молока та яловичини у структурі тваринницької продукції.

У 2008 році в сільськогосподарських підприємствах обсяг виробництва молока зменшився на 4% і становив 2090,3 тис. тонн. Скорочення виробництва відбулося в 19 регіонах, з яких найбільше у Житомирські області (на 20%), Одеській, па і 9,1%), Закарпатській (на 18,5%), Запоріжській (на 18,4%), Тернопільській (на 1;,?%). Зросло виробництво молока лише у Полтавській (на 5,3%), Херсонській (на 4,1%), Харківській (на 3,4%), Чернігівській (на 0,7%), Черкаській (на 0,6%), Сумській (на 0,3%) областях.

Поголів'я великої рогатої худоби категоріях господарств станом на 01.01.2011 становило 5156,3 тис. гол., що на 6,1% менше проти 01.01.2010 року. У сільськогосподарських підприємствах поголів'я ВРХ зменшилось на 10,7% і склало 1719,9 тис. гол., у господарствах населення - зменшилось на 3,6% і становило? 436,4 тис. голів.

Головним напрямком розвитку скотарства в Україні є удосконалення матеріально - технічної бази, яка дозволить галузь перевести на інтенсивний шлях розвитку, суть якого заключається в максимальному виробництві продукції при найменших трудових і матеріальних витратах. Це направлення повинно бути засноване на досягнення науково - технічного прогресу та використанні системного підходу до виробництва висоякісної продукції, все більшого застосування перспективних, високоефективних технологій виробництва молока на основі наукових досягнень, які розробленні в останні роки в скотарстві та дозволяють навіть в самих екстремальних умовах організовувати та вести рентабельне молочне скотарство.



1. Огляд літератури

1.1 Важливість галузі молочного скотарства та сучасний стан галузі

Молоко містить у собі усі необхідні поживні речовини і в найсприятливішому співвідношенні. З нього виготовляють різні продукти харчування - вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефір тощо. Яловичина і телятина відзначаються високими смаковими якостями і користуються підвищеним попитом населення. У раціоні людини на ці продукти має припадати 50% загальної потреби в тваринному білку. За рахунок молочного скотарства у нашій країні виробляють 99% молока і 64% м'яса.

Також від скотарства отримують цінну шкіряну сировину, та побічні продукти забою (кров, кишки, кістки, роги, волос та ін.). Велику рогату худобу також використовують в потребах для тягової допомоги. Крім того, вона дає цінне органічне добриво, яке має велике значення для підвищення родючості ґрунтів. Від однієї корови за рік можна отримати 10-12 т гною. [8]

Внаслідок біологічних особливостей велика рогата худоба здатна споживати і добре засвоювати дешеві рослинні корми, що містять багато клітковини. Наявність в неї чотирикамерного шлунка дає можливість їй перетравлювати клітковину на 55-65%, тоді як у свиней і коней цей показник становить 18-30%.

Мікрофлора в рубці великої рогатої худоби дає їй змогу використовувати азотисті сполуки небілкової природи. До 25% протеїну в раціонах худоби можна замінювати синтетичними азотистими сполуками, такими як сечовина, амонійні солі та ін. Бактерії рубця використовують азот зазначених сполук на побудову тіла та при відмиранні вони перетравлюються, а їхні білки використовуються організмом тварин. На одиницю корму корови виробляють більше продукції для людини, ніж інші сільськогосподарські тварини [9].

Рівень розвитку молочного скотарства в різних країнах світ дуже різноманітний. Найбільше воно розвинене у країнах Європи та Північної Америки У 2002 р. світове виробництво молока становило 502 325 тис. тон. В Україні на 1 січня 2012 р. поголів'я великої рогатої худоби становило 7712,1 тис., із них корів - 4283,5 тис. Молока в 2005 р. вироблялося 13660,9 тис. [5].

1.2 Умови утримання тварин у галузі молочного скотарства

М.М. Іванченко, Ю.Д. Рубан відмічають різні варіанти технології безприв'язного утримання. Утримання тварин на глибокій довго незмінюваній підстилці характеризується тим, що тварини відпочивають у приміщеннях на цій підстилці. Гній з вигульних майданчиків видаляють бульдозером Ь2 рази на рік. Технологія відрізняється простотою і високою експлуатаційною надійністю, але потрібні великі витрати підстилки (по 3-5 кг на одну голову за день). В.І. Костенко та ін. (1995) характеризують різні варіанти технології з безприв'язним утриманням тварин [8].

Бенке та ін. (1990) стверджують, що при використанні методу безприв'язного утримання:

1.1. тварини швидко адаптуються до нових умов;

1.2. доїння потребує менших витрат людської праці, так як йогом одна проводити в доїльних залах в більш оптимальних умовах праці;

1.3. якість молока при охолоджені його безпосередньо після доїння поліпшується;

рух, сонячне випромінювання та свіже повітря позитивно впливають на організм тварин;

1.4. з'являється можливість для формування груп тварин з окремими поголів'ями з врахуванням продуктивності та періоду лактації.

Є.І. Адмін та ін (2006) вважають, що в порівнянні з прив'язним, безприв'язне утримання корів сприяє значному скороченню витрат праці за доглядом за тваринами, так як дозволяє ефективніше використовувати засоби механізації та краще організовувати працю тваринників. При цьому способі тварин утримують без прив'язі. Годувати корів можна на вигульно - кормовому майданчику з годівниць або в приміщеннях при вільному доступі тварин до кормів. Доять корів в спеціальному приміщенні, оснащеному доїльними установками Є.А. Арзуманян, А.П. Бегучаєв та ін. (1991) відокремлюють переваги безприв'язного утримання: простота будівлі та обладнання приміщень, полегшення обслуговування тварин, більша можливість для впровадження засобів механізації, значне скорочення витрат робочого часу на виробництво продукції й підвищення продуктивності праці. М.В. Зубець та ін. (1988) рекомендують безприв'язне утримання корів, яке порівняно з прив'язним забезпечує скороченню затрат праці, внаслідок того, що засоби механізації автоматизації при цій технології використовуються ефективніше. Безприв'язне утримання тварин потребує застосування в господарстві надійних засобів механізації виробничих процесів, наявності спеціальних приміщень, міцної кормової бази і високого рівня зоотехнічної роботи. За технологією тварин утримують без прив'язі. Годують їх на вигульно І кормових майданчиках з годівниць або у приміщеннях при вільному доступі до кормів. Доять у доїльних залах на установках «ялинка», «тандем», «карусель». Важливе значення має розподіл всього стада корів ферми на однорідні групи за віком і часом отелення. Для кожної групи виділяють окрему секцію у приміщенні і частину вигульно - кормового майданчика. Відпочивають тварини взимку в приміщеннях з боксами, комбібоксами, або на глибокій підстилці, а влітку - на відкритих майданчиках. Вертійчук А.І., Мощенко М.І. (1995) відмічають, що безприв'язне утримання може бути вільно - вигульним на глибокій незмінюваній підстилці протягом 6-12 місяців, або буксовим, при якому кожна тварина має окремий бокс для відпочинку. О.Т. Бусенко (2005) пропонують на молочних підприємствах промислового типу застосовувати безприв'язний спосіб утримання корів. Із його застосуванням зростає ефективність використання засобів механізації, збільшується навантаження на одного працівника. підвищується продуктивність праці, збільшується рухова активність тварин і реакція їх на споживання корму. Проте ці переваги мають значення тоді, коли в господарстві створена міцна кормова база. [9]

1.3 Особливості технології виробництва та їх характеристика

Зазначена система виробництва молока ґрунтується на цеховій організації виробництва і внутрішньо - фермерській спеціалізації. Залежно від фізіологічного стану молочне стадо розподіляють на чотири технологічні групи, які розміщують у цех їх: сухостійних корів, отелення, роздоювання й осіменіння та виробництва молока. У кожному цеху тварини перебувають певний період, після чого їх переводять у наступний по замкненому колу.

Цех сухостійних корів. Основне призначення цього цеху - підготовка корів до отелення й подальшої лактації. Тварини в цех переходять за 60 днів до отелення, а нетелі - на 6-7 місяці тільності.

Приміщення для утримання тільних корів розділяють на 3-4 секції, а тварин ділять на групи залежно від періоду тільності 60,45,30,15 днів. Групи формують один раз через кожним 10-15 днів кількістю не більше 50 голів. Залежно від прийнятої технології в господарстві сухостійних корів у цеху можна утримувати прив'язно та безприв'язно.

Прив'язний спосіб застосовують у господарствах з невеликим поголів'ям дійних корів. Для полегшення організації моціону використовують напівавтоматичне прив'язування тварин, що дає можливість розфіксовувати їх групами. [9]

Найдоцільніше сухостійних корів утримувати без прив'язі на глибокій підстилці з вільних виходом на кормо - вигульний майданчики, де вони поїдають грубі та соковиті корми. На кожну голову в приміщенні повинно бути виділено 5м² площі, а на кормо - вигульному майданчику з твердим покриттям - 8м² із фронтом годівлі 0,8. [8]

Для підстилки використовують солому або сухий торф із розрахунку на 1,5 - 2 кг на голову на добу. Гній з приміщень видалять 1-2 рази на рік. Приміщення й кормо - вигульні майданчики обладнують груповими напувалками. Тваринам цеху сухостійних корів виділяють 25% головомісць від загальної кількості корів на фермі.

Цех отелення обладнують в окремому приміщенні з розрахунку 12% го - ловомісць від загального поголів'я корів ферми. Гут утримують глибоко тільних тварин та нетелей і корів, які розтелилися. Тварини надходять в цех за 7 - 10 днів до отелення і перебувають тут протягом 25 днів. У цьому цеху передбачені такі технологічні секції: передродова, родова, молозивних та новотільних корів. [9]

У передродову секцію надходять корови й нетелі, яких утримують прив'язно. З настанням провісників родів тварин переводять у родову секцію із денниками. Останні розміром не менше від 3,0><3,5 м, із невисокими стінками (1,2 м) для можливості зорового контакту з іншими тваринами, обладнані годівницями і напувалками. Утримання в деннику без прив'язі забезпечує тваринам сприятливі умови для нормального перебігу родів.

У родовому деннику корова перебуває від 10 до 24 год, що дає можливість теляти ссати молозиво безпосередньо з вим'я матері. Потім корів переміщують у секцію молозивних, де одержують від них молозиво, яке використовують для напування телят. Через 4 днів їх переводять у секцію новотільних і утримують протягом 12-14 днів прив'язно або безприв'язно залежно від прийнятої технології. Перші дні після отелення тварин годують доброякісним сіном або бовтанкою із концкормів. На 12-14 день їх переводять на повний раціон. Починаючи з другого дня після отелення корів доять препаратами з навантаженням на одного оператора 25 голів.

Телят після отелення в деннику з коровою переміщують у профілакторії, де вони перебувають до 20-денного віку. Далі переводять у телятник для подальшого вирощування, а над ремонтних реалізують у господарства з вирощування молодняку великої рогатої худоби на м'ясо. Навантаження в профілакторії на одного працівника - 35-40 телят.

До цеху роздоювання й осіменіння корови надходять через 16-18 днів після отелення. Він розрахований на 25% головомісць від загальної кількості Корів. Тривалість перебування тварин у цьому цеху 100-120 днів.

Роздоювати корів починають через 15 днів після отелення. Для групи тварин однакової продуктивності на 5-10 днів складають раціон. Контрольні доїння проводять один раз за5 днів із занесенням даних до картки роздоювання корів.

Норми годівлі корів складають із розрахунку фактичної продуктивності та авансу на ріст надоїв. Коровам - первісткам додатково згодовують для підвищення продуктивності 1 - 2 к.од. Корми авансують доти, поки корова збільшує надої.

За умов прив'язного утримання й доїння в переносі відра оператор обслуговує 25-30 корів. Якщо утримання безприв'язне, а доїння проводиться на доїльних установах типу «Ялинка» і «Тандем», навантаження зростає до 70 - 100 корів.

Для результативного запліднення і запобігання маститу коровам надають моціон. Тварину, яка за період роздоювання не запліднилася, переводять в цех виробництва молока, але встановлюють за нею ретельний ветеринарний нагляд.

До цеху виробництва молока надходять запліднені й роздоєні тварини на 100-120 день лактщії. Основним завданням є одержання високих надоїв, досягнення рівномірною спаду лактаційної кривої, нормального перебігу тільності й своєчасного запуску корів. Якщо доїння організовано у стійлах, то застосовують прив'язну систем} утримання, а в доїльних залах - безприв'язно - боксову. [8]

Важливим елементом виробничого процесу в зазначеному цеху є своєчасний і правильно проведений запуск корів, що контролюється щомісячним планом - графіком переміщення тварин по цехах. Корів середньої продуктивності запускають ж 3-4 дні, а високопродуктивних - за 6-10 днів. У період запуску стежать за вим'ям: коли воно стає твердим, молоко здоюють. Після закінчення запуску їх переміщують до цеху сухостійних корів.

Потокову - цехову систему можна впроваджувати на фермах із традиційною технологією та підприємствах промислового типу. У господарствах, де серед основних виробничих зон є родильне відділення, потокову - цехову систему можна запроваджувати з мінімальними витратами, тільки провівши реконструкцію родильного відділення й профілакторій. [10]

Тварин одного цеху розміщують у кількох чи одному приміщенні, розділивши цього на окремі секції, в яких утримують корів на роздоюванні та наступному періоді лактації або сухостійних корів і тварин родильного відділення. Можна розміщувати у родильному відділенні корів що перебувають на роздоюванні.

Варіантів розміщення тварин може бути кілька, але необхідно, щоб зберігалася суть нової технології годівлі й утримання з урахуванням фізіологічного стану, можливості роздоювання, вчасного осіменіння, одержання здорового приплоду та його збереження.

Обов'язковою умовою потоково - цехової системи є збереженню технологічних груп протягом усього періоду утримання тварин у тому чи іншому цеху, а за пасовищного утримання - закріплення певних ділянок пасовищ або вигульно - кормових майданчиків (якщо корів не випасають).

Потокову - цехову систему утримання можна впровадити на фермі, де утримують не менш ніж 400 корів. Для цього необхідно мати родильне відділення з денниками і профілакторієм. Решту тварин різного фізіологічного стану розміщують в одному корівнику. Якщо на фермі одне приміщення на 200 корів, то половина головомісць відводиться під цех виробництва молока, одна четверта частини - лід сухостійних корів і стільки ж для роздоювання новотільних корів.

Недоліком потоково-цехової системи є знеособлення тварин, оскільки їх перемішують із цеху в цех. Тому всіх корів слід закріплювати за певними працівниками, в м'ясому б цеху вони не перебували. [9].

1.4 Основні підходи до виробництва тваринницької продукції

Аналізуючи різні технології виробництва молока при безприв'язному утриманні, рекомендують у тих господарствах, де солома або інший підстилковий матеріал накопичуються у великій кількості, використовувати «підстилкову» технологію утримання, якав найбільшій мірі відповідає потребам молочних корів. Основні переваги утримання тварин на глибокій підстилці призводить до наступного:

Ш при достатній кількості підстилки тварини чисті, лігво м'яке й тепле;

Ш завдяки прибиранню гною раз на рік трактором, повністю виключена руча праця;

Ш на поля поступає гній високої якості;

Ш зменшується потреба в гноєсховищах, так як в них поступає гній тільки з вигульних майданчиків.

А. Лазаревич (2007) стверджує, що при освоєнні безприв'язного утримання належну увагу необхідно придати комплектації груп тварин за періодом лактації. На фермах з безприв'язно - боксовим утриманням зростає роль і змінюється характер праці зоотехніка - технолога, який повинен не лише контролювати дотримання всіх вимог технології, але й впроваджувати в довірене йому виробництво нові наукові досягнення. Досвід застосування технології безприв'язного - боксового утримання молочної худоби свідчить про його перспективність, а її впровадження - одним із реальних резервів забезпечення рентабельності виробництва продукції.

Т.А. Шевцоза (20 (7) відмічає, що в основу безприв'язного утримання корів на глибокій беззмінній підстилці покладено утримання тварин великими групами без фіксації місць годівлі і відпочинку. Висока ефективність виробництва молока на такому комплексі досягається за рахунок безперебійного та чіткого функціонування заготівлі кормів, кормороздавання, доїння і гноєвидалення. Вони можуть бути організованими по різному і в залежності від цього можлива велика кількість варіантів безприв'язного утримання корів.

1.5 Інновації виробництва молока

Спостерігається тенденція збільшення кількості доїльних скотомісць платформі у разі використання «каруселей». До прикладу можна взяти компанію Westfalia Landtechnik яка поставляє на ринок ротоконве'єри з радіальними станками на 40, 44, 48, 50, 70 і 80 скотомісць. Складні комплекси великогабаритних каруселей на індустріальних молоко обробних підприємствах використовують зазвичай більш інтенсивно. Експлуатація доїльних приміщень у такому разі становить 12-16 годин (замість 5-6 годин) на добу. Там експлуатується автоматизована установка Autorotor на 99 радіальних станків. Паспортна продуктивність «суперкаруселі» становить 600 корів/год. На ній дві бригади операторів (по шість осіє, з яких п'ятеро задіяні на доїш і) працюють позмінно (тривалість зміни - 8 гсд/добу) і щодня надоюють від 3400 лактуючих корів по 75 т молока. Переваги такої форми використання доїльних залів з такими каруселями є очевидними. Виробничий досвід показує, що інтенсивна експлуатація дає змогу скоротити питому вагу підготовчо - заключних операцій доїння на 28 - 45%. Окрім того, зменшується вплив морально зносу машин, підвищується обліговість виробничих фондів, поліпшується розпорядок дня для обслуговуючого персоналу, праця якого має промисловий характер. Проте, недоліки стають продовженням переваг. Фізичне спрацьовування деталей та вузлів металомістких «каруселей» стає серйозною виробничою проблемою в інтенсивно - індустріальному використанні доїльних конвеєрів. Тут ідеться про кінематичне тертя, що спричинює перегрівання, підвищене спрацювання й руйнування опорних роликів платформи, виведення з ладу інших вузлів та елементів диску, що обертається, які зазнають тертя. Це призводить до зниження експлуатаційної надійності й довговічності всього комплексу машин у доїльному залі. До того ж свідчать дослідження організаційно - технологічних особливостей роботи великогабаритних «каруселей» на 78 -80скотомісць, має місце кореляція зниження надійності процесу доїння на конвеєрі зі збільшенням кількості скотомісць на платформі. Проте інженерної думки, як відому, сон не бере, і німецькі конструктори й будівельники запропонували оригінальний спосіб вирішення цього

завдання. Згадавши, зо вона зводить майже на ніщо опір механічних частин, що зазнають тертя під часу руху і максимально зменшує тертя, вони запропонували помічати платформу для доїнь корів що обертається, у водяне середовище. Уся конструкція установки складається з трьох частин. Базовою є кругла ванна з залізобетону, вона відіграє роль і фундаменту доїльного залу, і резервуару для води. Диск - понтон, що повертається, являє собою власне платформу і має дещо менший діаметр, ніж діаметр ванни - основи. І нарешті, збірна «палуба» над платформою зі станками для доїння корів. У процесі експлуатації диск понтон фактично «плаває» у заповненій водою ванні, прошарок води становить приблизно 25 см. Залежно від розміру понтону (кількості доїльних місць на платформі) це відповідає орієнтовано 20-60 тис. літрів води, яка може утилітарно використовуватися для при фермерських потреб У разі цілковитого заповнення станків тваринами вся конструкція «тоне» лише на 1 -2 см, тому доїльна платформа обертається практично на незмінній висоті. Коли у процесі доїння заходять корови, то нахил понтону, що становить зазвичай не більше градусу зовсім не відчувається. Оптимізація об'ємно - конструктивних рішень, особливий добір матеріалів (спеціальний залізобетон для ванни і ретельність монтажу й пуско - налагодження, а також фірмові ноу-хау гарантують зносостійкість та експлантаційну надійність цієї установки впродовж її використання не менш як на 40 років.

2. Методика виконання курсовог о проекту

2.1 Завдання на курсовий проект

1. Проектування молочної ферми з плануванням основного виробничого приміщення на 180 голів

Характеристика будівлі	Виробництво
	Схема
Корівник - ферма	Генеральний план ферми. На схемі
Спосіб утримання - безприв'язне	передбачити приміщення для
Підлога - бетонна	обслуговування персоналу.
Утримання - групове	Реманенту, приміщення для кормів,
Напування - ПА-1А-М	приміщення підстилки.
Годівля - РВК-Ф-74
Видалення гною - ТСГ-160
Вікна, двері, ворота - дерев'яні
Вентиляція - природня

Проектування генерального плану ведеться за СніП 2.07.01-89 «Містобудування, планування і забудови міських і сільських поселень», а також ДСТУ 4.24.6-95 (ГОСТ 21.508-93) «Правила виконання генпланів житлових, цивільних і промислових будівель». Генеральний план ділянки приймається прямокутної форми, розміром 306,0x204,0 м висота перерізу горизонталей 0,5 м, грунтові води глибокого залягання. Будівля розташована з рахуванням орієнтування по сторонах світла і напрямку пануючого вітру. Напрямок панівного вітру визначається на розі вітрів у відповідності зі СніП 2-01-01-89 «Будівельна кліматологія і геофізика». На території передбачено дороги, проїзди, інженерні, складські споруди, ветеринарні об'єкти, сховища та ін. На генплані наносяться осі координат. З боку бічних фасадів тваринницьких будівель влаштовуються вигульно і кормові або вигульні майданчики, які становлять огороджені майданчики, використовувані для перебування, а іноді і годівлі тварин на свіжому повітрі. Площі визначені з розрахунку 15 м² на одну корову. Сховище для підстилки розміщено поблизу з тваринницькою будівлею.

Процес приготування кормів сконцентрований в кормоцеху. Поблизу розміщений склад концентрованих кормів, сховище силосу і сіна.



3. Оцінка технології виробництва молока

3.1 Загальні положення та вимоги

Сільськогосподарськими називають приміщення, призначені для обслуговування різних галузей сільськогосподарського виробництва. За призначенням їх підрозділяють на тваринницькі (корівники, свинарники, стайні та ін), птахівницькі (пташники, інкубатори тощо), складські (зерносховища, склади мінеральних добрив), культивацій (парники, оранжереї, теплиці тощо), для ремонту сільськогосподарської техніки (млини, молочні пункти, зерносушарки і т.д.).

По довговічності і степеня вогнестійкості сільськогосподарські будівлі можуть бути II класу зі строком служби від 50 до 100 років, III класу - від 20 до 50 років і IV класу - від 5 до 20 років.

До сільськогосподарських будівель ставлять наступні вимоги: функціональні, тобто будівля повинна бути запроектована так, щоб найбільш повно задовольняти організації технологічного процесу, санітарно - гігієнічними, зооветиренарними та іншим вимогам експлуатації; технічні вимоги, забезпечують захист будівлі від зовнішніх і внутрішніх впливів середовища і передбачають достатню міцність, стійкість, довговічність і вогнестійкість конструктивних елементів; архітектурні вимоги, передбачають єдність архітектурного - художніх і конструктивних рішень в відповідності до способів обробки, а також високу якість виконання робіт; економічні умови, передбачають найбільш раціональне використання коштів і матеріальних ресурсів за рахунок застосування новітніх технологій, конструктивного рішення в відповідності до призначення будинку, раціонального застосування матеріалів конструкцій і способів обробки, а також високу якість виконання робіт. [13]



3.2 Проектна потужність підприємства по виробництву сільськогосподарської продукції

Між рядами боксів розміщені двосторонні годівниці з кормовим проїздом посередині. Для роздавання кормів використовують мобільні кормороздавачі типу КТУ-ЮА, KTV40S, КПТ-10, РСП-10, АРС-10, КРС-15А. якщо кормового проїзду між рядами годівниць не передбачено, використовують стаціонарні кормороздавачі кормів РВК-Ф-74, КВД-Ф-150-1. Доять корів доїльних залах.

Прохід до корів і видалення гною завширшки не менше ніж 250 см влаштовують між годівницями та рядами боксів. Застосовують різні способи видалення гною через щілинну підлогу: в підвальні гноєсховища, у канали, де розміщені скребкові конвеєри. Якщо прохід бетонований, то гній видаляють скреперною установкою чи бульдозером, начепленим на колісний трактор (МТЗ-80, ЮМЗ-6 та ін.). [2]

Щілинну підлогу влаштовують із металевих решіток завширшки 25 мм і отворами між ними 37-40 мм. Планки розміщують щодо кормо - гноєвого проходу в поперек або ялинкою.

За безпри'язно - боксового утримання спостерігається часткове знеособлення тварин У проектах будівель не закладені переддоїльні майданчики тому корови навіть упродовж дня можуть потрапляти до різних операторів які доять у різних ритмах, що порушує у тварин первинний рефлекс молоковіддачі, і як наслідок, може відбуватися їх само запуск може розвиватися мастит вим'я.

За безприв'язного комбібоксового утримання передбачається поєднання місць відпочинку та годівлі, а доїння корів - у доїльному залі. В приміщеннях, обладнаних комбібоксами, можна розмістити більшу кількість тварин, оскільки немає потреби в широкому кормовому проході. Цей спосіб застосовують і на фермах з прив'ялим у гриманням корів після їх реконструкції. З цією метою знімають прив'язі, а стійла відокремлюють металевими дугами.

Недоліком наведеного варіанта є значне забруднення корів. Під час поїдання корму вони просуваються вперед до годівниці, а потім відходять назад і лягають у виділені в період екскременти. Сильні корови витісняють із боксів слабших, що призводить до травмування тварин і зниження їх продуктивності. Серед способі усунення таких недоліків є фіксація тварин у баксах на період годівлі. [1]

Корми роздають мобільними і стаціонарними кормороздавачами, а гній видаляють дельта - скреперною установкою, бульдозером, начепленим на колісний трактор, через щілинну підлогу. Порівняно з приз'язною системою утримання комбібоксозе утримання дає можливість підвищити продуктивність праці в 2 рази.

Безприв'язне змінно - групове утриманні корів. Ного суть полягає в тому, що окремі приміщення мають певні призначення. Відпочивають тварини у корівниках, обладнаних боксами, або їх утримують без боксів на підлоз^і з підстилкою. Приміщення розподіляють на секції, які обладнують груповими напувалками АГК-4.

Між рядами боксів підлога бетонована. Гній видаляють бульдозером, начепленим на колісний трактор, у період, коли тварини відсутні. Влітку корів утримують на вигульних майданчиках, а взимку використовують їх для прогулянок.

Згідно з черговістю виконання технологічних операцій групи корів по обгороджених прогінних дорогах переганяють у інші приміщення, де їх годують та доять Для годівлі використовують типовий корівник на 200 голів. Годівниці влаштовують у чотири ряди без розриву посередині приміщення. Одночасно у приміщені розміщують 320 голів корів (чотири групи по 80 голів). Годівниці обладнані автоматичними фіксаторами на період поїдання корму. Приміщення для годівлі будують із розрахунку одне місце на три корови стада. Групи корів годують у той зміни, а корми роздають мобільними кормороздавачами. [10]

Одну технологічну групу (80 корів) годують протягом 1,5-2 року переміщують її в доїльно-молочний блок, обладнаний установками «Ялинка» або «Тандем». Пі_м час доїння тваринами залежно від продуктивності роздають концентровані корми. Після доїння їх переганяють у приміщення для відпочинку або на вигульно-кормові майданчики.

Цей варіант безприв'язного утримання дає можливість тваринам активно рухатися на свіжому повітрі, підвищити продуктивність праці в 1,5-2 рази, збільшити кількість головомісць на 15-20%, підвищити оплату корму молоком на 5-6% порівняно з прив'язною системою утримання. Проте зазначена технологія не набула широкого застосування.

Безприв'язне утримання з відпочинком корів на глибокій підстилці. Технологія передбачає відпочинок корів у приміщенні на глибокій підстилці, годівлю на. вигульно-кормових майданчиках, доїння у доїльних залах, видалення гною бульдозером, начепленим на трактор. Приміщення для відпочинку корів розділяють на секції, де розміщують групи тварин різного фізіологічного стану. Для підстилки використовують солому, яку додають щодня з розрахунку Зкг. на кожну голеву.

Для приміщень приєднують вигульно-кормові майданчики з бетонним покриттям, де корів годують і напувають протягом року. На них споруджені навіси для грубих кормів, які тварини поїдають через спеціальні решітки. Вигульно - кормові майданчики обладнують годівницями для згодовування соковитих і зелених кормів. У кожному окремому загоні майданчика є автонапувалка з електропідігріванням води у холодну пору року. [3]

Доять корі в у доїльних залах на установках «Ялинка», «Тандем» чи конвеєрного типу, одночасно згодовуючи концентровані корми. Гній видаляють з приміщення раз на рік, а з вигульно - кормових майданчиків - один раз за 2- З дні.

Таку технологію виробництва молока можна застосовувати в південних регіонах за наявності міцної кормової бази та достатньої кількості соломи для підстилки з розрахунку 1 т на корову на рік. Однак вона не набула поширення через технологічні переваги боксової системи,

Приміщення ферми. Величка молочна ферма має приміщення для утримання корів(корівники), родильне відділення з профілакторієм для телят, телятники для молодняку різних статево - вікових груп, пункт штучного осіменіння, доїльно - молочний блок, пункт ветеринарної медицини, кормоцех, сховище для силосу. сінажу, сіна, коренебульбоплодів, гноєсховище і побутовий будинок.

Родильне приміщення з профілакторієм для телят до 20-денного віку будують із розрахунку 12% головомісць від загального поголів'я корів на фермі. Кількість місць для корів і телят має бути однаковою. Телятники розраховані на утримання 100-150 голів молодняку до 6-місячного віку їх місткість удвічі менша за все поголів'я корів.

До доїльно - молочного блока відносять: доїльні приміщення з доїльним установками, молочарню для приймання, переробки и зберігання молока, пункт штучного осіменіння, службові, побутові та інші кімнати, переддоїльні і після доїнні майданчики для корів. Молочарня може бути зблокована з корівниками або розташована окремо.

У кормоцеху мелють зерно, миють і подрібнюють коренеплоди і виготовляють кормові суміші, куди додають (за потреби) різні білково - мінеральні вітамінні добавки, готують грубі корми до згодовування.

Силос і сінаж заготовляють у наземних траншеях завширшки не менше ніж 12 м, із бетотованими стінами і дном, піднятим над землею на 10-15 см. Сіно зберігають під навісами вигульно - кормових майданчиків або в спеціальних побудованих сіносховищах. Солому скиртують на кормовому майданчику. Коренеплоди зберігають у корене - бульбосховищах або наземних буртах. Гній бажано регулярно вивозити за території ферми і складати в бурти. [11]

На випадок порушення постачання електроенергії від державної електромережі, ферм має бути забезпечена резервною електростанцією. її територію обгороджують, обсаджують деревами, а на в'їзді споруджують санпропускник.

Недалеко від ферми розміщують поля з багаторічними травами і культурними пасовищами.

3.3 Планування території ферми, генеральні плани та обґрунтовування щільності забудови

Генеральний план ферми є основним документом, за яким ведеться забудова тваринницького підприємства. Генеральним планом або проектом планування називається графічно оформлений план території тваринницької (птахівничої) ферми, па якому зображені всі будівлі, споруди і комунікації відповідно до плану перспективного розвитку господарства. [4]

Перед розробкою схеми генплану необхідно вивчити проектні рішення генпланів існуючих високоефективних тваринницьких підприємств.

До складання генплану за завданням рекомендовано наступний порядок: Обгрунтування вибору ділянки тваринницького підприємства. Розробку генерального плану починають із визначенням ділянки для ферми відповідно до перспектив розвитку господарства і, зокрема, галузі тваринництва. Тому на практиці перед викресленням плану здійснюють топографічне вивчення ділянки забудови, рельєфу місцевості, характеру ґрунтів, рівня ґрунтових вод, напряму пануючих вітрів. [13]

Від вибору ділянки та правильного розміщення на ній приміщень та споруд залежить простота і зручність виконання технологічних операцій, створення відповідних санітарно - технологічних умов для обслуговуючого персоналу і реалізації генетичного потенціалу тварин, успішність вирішення небезпеки для навколишнього середовища та необхіднім розповсюдження епіозоотій і самий тваринницький об'єкт, і виробничі приміщення і споруди розміщують відповідно до виробничих, ветеринарно-санітарних і зоогігієнічних вимог.

До виробничих вимог належать: зручність розміщення ферми відносно^! господарських угідь (польової і кормової сівозміні); наявність спорудження шляхів сполучення з населеними пунктом господарства, а також базами матеріально-технічного забезпечення ферми та реалізації одержаної продукції; можливість надійного забезпечення ферми якісною водою, електроенергією; достатня міцність ґрунтів для зведення на них необхідних будівель. Ґрунтові води повинні залягати на глибині не менше 2-3 м від поверхні ґрунту. Санітарно - зоотехнічні вимоги зводяться до того, щоб ділянка була рівною або мала невеликий уклон для відведення дощових і талих вод із території ферми, розміщувалася нижче рівня населеного пункту, водозбірних споруд і вище лікувально - ветеринарних будівель, гноєсховищ та місць стічних вод. З метою санітарного захисту тваринницька ферма повинна знаходитись не ближче 150-200 м від магістральних транспортних доріг, а птахоферма - 250-500 м.

Розміри ферми обґрунтовують виходячи з площі землекористування господарства, природних умов господарства, природних умов місцевості і даних економічних розрахунків, що включають витрати на доставку кормів, транспортування готової продукції, вивезення гною тощо.

Забудова території підприємства складається з різноманітних за призначенням будівель та споруд, склад і взаємне розташування яких повинні забезпечувати виробництво продукції при мінімальних витратах праці, засобів і матеріалів, а також створювати сприятливі умови для роботи обслуговуючого персоналу. [9]

За функціональними ознаками будівлі і споруди підприємства поділять на основні виробничі (будівлі для утримання тварин і птиці, пункти штучного осіменіння, доїльні приміщення, вигульні двори і т.д.) і обслуговуючого призначення - підсобні, складські, допоміжні.

Слід пам'ятати, що зокрема при утриманні тварин, крім основного. необхідно передбачити приміщення для «шлейфу», тварин, що не беруть участь у виробництві основної продукції (наприклад - молока, яєць, м'яса тощо).

Плануванням майданчика тваринницького підприємства передбачають функціональне зочування території з урахуванням технологічних зв'язків забезпечення раціональних виробничих, транспортних і інженерних зв'язків на підприємстві і з населеним пунктом; можливість розширення і реконструкції виробництва; організацію системи соціального обслуговування трудящих (побутового, медичного, громадського харчування, відпочинку та ін.); створення єдиного архітектурного ансамблю в ув'язці з ландшафтом архітектурою населеного пункту і прилеглих підприємств.

Територія кожного підприємства, незалежно від його розмірів, повинна бути розділена на функціональні зони: виробничу, зберігання і підготовки кормів, зберігання і переробки відходів виробництва.

Зоною називають частину території, в якій розміщують будівлі і споруди загального функціонального призначення, тісно зв'язані технологічним процесом і загальними комунікаціями. Поділ на зони уточнюють з урахуванням конкретних умов будівництва. На крупних підприємствах в окремі зони можуть бути виділені підсобні виробничі і допоміжні об'єкти:

Таблиця 3.1

Назва зони	О'єкти, що входять до складу зони
Виробнича	Будівлі і споруди для утримання і обслуговування тварин або птиці
Адміністративно - господарська	Ветеринарно - санітарний пропускник (прохідна), адміністративно - побутова будівля
Ветеринарно - санітарна	Ветеринарний пункт, ізолятор, забійно щ санітарний пункт, майданчик для обробки шкірного покриву тварин
Зберігання і приготування кормів	Будівлі і споруди для зберігання кормів, цех кормоприготування, автомобільні ваги
Допоміжні будівлі і споруди	Котельня, споруди для зберігання палива, пункт технічного обслуговування, гараж для внутрішнього транспорту, трансформаторна
Зберігання і обробки гною	Гноєсховища, споруди для обробки гною

Зонування території підприємства дозволяє створити умови для чіткої організації виробничого процесу, скорочення земельної площі, поліпшення санітарного і зооветеринарного стану підприємства, зниження одноразових експлуатаційних витрат, забезпечення найбільших зручностей для тих, що працюють. Важлива перевага чіткій зонованій території - можливість подальшого розвитку підприємства і окремих його зон без порушення стрункості загального генерального плату і встановлених взаємозв'язків різних ланок виробництва. [2]

У виробничій зоні розміщують будівлі і споруди основного виробничого призначення, а також обслуговуючі підсобні і допоміжні об'єкти, безпосередньо пов'язані з те<нологією (будівлі і рампи для прийому і відвантаження худоби, ветсанпроп\скник, побутові приміщення та ін.).

У пояснювальній записці потрібно вказати перелік прийнятих будівель і споруд для забезпечення протікання технологічних процесів на фермі. Цей перелік рекомендуються оформляти з врахуванням загальної приналежності об'єктів. [4]

При викреслені генерального плану підприємства рекомендується дотримуватись такої послідовності:

1. На підготовленому аркуші паперу викреслюють рамку і ісутовий штамп.

2. В масштабі 1:500 або 1:1000 тонкою лінією викреслити контури генерального плану по знайденим розмірами. Розміри проставляти в метрах.

3. Побудувати розу вітрів (за даними метеостанції) у верхньому лівому кутку листка.

Роза вітрів - це графічне зображення напряму та тривалості дії вітрів за певний період (місяць, рік, десятиліття).

4. Умовно ділити земельну ділянку ферми на зони: основну, кормо - приготування, складську, санітарно - технічну і адміністративно - господарську.

Рекомендується така схема роботи:

В першу чергу викреслювати основні виробничі приміщення (тваринницькі приміщення, вигу льні майданчики, об'єкти доїння і первинної обробки молока і т.д.). [5]

Проводити магістральну дорогу попри в'їзди у тваринницькі приміщення через усю територію.

Про водити дорогу навколо основних виробничих приміщень. Викреслювати усі інші об'єкти відповідно до зонування.

Наводять під'їзди до об'єктів біля доріг і під'їдні шляхи до віддалених від дороги об'єктів.

Оформлення генерального плану. Проставляють ди їбар'єри і засоби озелененням.

5. Усім об'єктам присвоюється позиція (номер в кружечку) відповідно до яких складається експлікація. Однакові об'єкти слід позначити одним числом (цифрою). Всі об'єкти на генеральний план наносять, користуючись прийнятими умовними позначеннями.

6. Прописуються умовні позначення на вільному місці аркуша.

7. Заповнюють кутовий штамп.

Подається характеристика основних зон тваринницької ферми, вимоги генеральних планів, розрахунок щільності забудови, коефіцієнта озеленення, твердого покриття. Наводяться креслення схеми генерального плану проектованої ферми, згдно завдання. Дане креслення виконується на А1, де обов'язково наводиться роза вітрів.

Методика розрахунку щільності забудови:

1. Щільність забудови розраховуємо за відношенням площі забудови до загальної площі ділянки підприємства виражену у відсотках.

2. Коефіцієнт озеленення розраховуємо за відношенням площі під зеленими насадженнями до загальної площі ділянки підприємства вираженому у відсотках.

3. Коефіцієнт використання території площу забудови сумуємо з площею під твердим покриттям після чого ділимо на загальну площу ділянки або ферми.

4. Норма площі на одну голову згідно даних за І.І. Ревенко (1999, ст. 29) наступні: для дійних корів за умов прив'язного утримання - 60 м², за умов безприв'язного утримання - 80 м² для над ремонтного молодняка великої рогатої худоби за умов прив'язного утримання - 15 м², за безприв'язного утримання - 20 м².

Якщо ми знаємо напрямок спеціалізації і маємо дані про поголів'я ферми - 600, далі проводимо обрахунок необхідної загальної площі ферми (підприємства).

Згідно норм: для корів за умов безприв'язного утримання - 80 м² на одну голову. Отже, необхідна площа буде становити:

Рф (площа ферми) =180 голів><80м²=14400м² або 1,4 га.

При наявних нормативних показниках щільності забудови (%), розмірів приміщень, санітарних та протилежних розривів, ширини дороги та огорожі можна розрахувати мінімальну щільність забудови за наступними нормативами, %: виробництво молока - 46-60, виробництво яловичини - 32-50, виробництво свинини і 32-50, виробництво баранини - 47-70, виробництво біогазу - 24-40.

Відповідно до розрахованої площі вибирають розміри земельної ділянки. Для ферм великої рогатої худоби та свиноферм співвідношення сторін ділянки 1:1…1:1,5. Співвідношення 1:1 є найкращим з огляду економії огороджувального матеріалу по периметру ферми.

Прийнявши співвідношення сторін прямокутника 1:1,5 підраховуємо ширину ферми:



S_ц = а?b, але b=1,5?а, тоді

S_ц = а? 1,5 а=1,5ха²

Звідси ширина

Тоді довжина b = 1,5 ? a = 1,5 ? 97,9 = 146,8 м

Загальна площа об'єкту - 100%; площа забудови території - 50%. Загальна площа становить 14400 м² підставляємо дані в співвідношення: площа забудови = 14400*46/100=6624 м² або 0,6 га.

Площу під деревами, кущами, газонами розраховуємо виходячи їз кількості дерев: однорічні - 1,2 м², двох і трирічні - 2,8 м², 5 - 10 років - 5,6 м², площу під кущами - 1,5 м²; відповідно до площ газонів також передбачити метраж.

На генеральному плані зображено 30 дерев - 5-10 років, 8 кущі та газон 12*2 м, двох і трирічні 48, однорічні 92. Звідси площа під деревами 5-10 років 30*5,6=168 м², площа під кущами - 8*1,5=12 м², площа під газоном - 24 м², площа під одинарними деревами - 92*1,2=110,4 м², площа під 2-3 річними деревами 48*2,8=134,4 м². Загальна площа озеленення 168+12+110,4+134,4+24=448,8 м².

Отже коефіцієнт озеленення розраховуємо таким чином ™ загальну площу озеленення ділимо на площу ферми та множимо н 100%.

448,8/14400*100=3,1.

Для визначення коефіцієнту використання території потрібно площу забудови додати до площі під твердим покриттям і потім поділити на площу ферми. [12]



3.4 Будівельна характеристика частин проектної будівлі

Фундамент і фундаментні балки

Фундамент є важливим конструктивним елементом будівлі, що сприймає навантаження від надземних його частин в передавальним її на основу.

Фундаменти повинні задовольняти вимогам міцності, стійкості, довговічності, технологічності та економічності.

Фундаменти прийняті черевичного типу серії 1.810-2.вип1,2 типорозміри. Для засисту основи від зволоження влаштовують планування ділянки вимощена та обмазування гідроізоляцією.,

Стіни - цегляні таз фібролітобетонних панелей по серії ІІ6с-02/81

Покриття - збірні з/б плити по серії 1.865.1 -4/80

Покрівля - азбестоцементні хвилясті листи уніфіковано профілю УВ-7.5.

Водовідвід - зовнішній організований.

Перемички - збірні з/б по серії 1.038-1.вип. 1 типорозмірів 3.

Підлога - дерев'яна, цементно-піщана, бетонна.

Перегородки - з глиняного цегляні марки 75 на розчині марки 50 за ГОСТ 530-80. Товщина перегородки 120 мм.

Двері, ворота.

Двері - дерев'ні внутрішні по ГОСТ 6629-74, типорозмірів І.

Ворота - дерев'яні розсувні ГОСТ 18853-73, по серії 1.435.9, шрифту 41-74, по серії 3,017-1

Вікна - дерев'яні для виробничих будників за ГОСТ 12506-81. Типорозмірів-І.

Внутрішнє оздоблення приміщень - поліпшена штукатурка, вапняне забарвлення, керамічна плитка, масляне забарвлення.



3.5 Розміщення тварин, розрахунок скотомісць

1) Розрахунок загальної площі приміщення: 9*60=540м²

2) Розрахунок площі приміщення для утримання корів без допоміжних приміщень, прив'язка нульова:

9*(60-8-4-10-8) = 270м²

3) Розрахунок довжини фронту годівлі на все поголів'я худоби та на один бокс:

180* 1,0 = 180м² 0,8*20 = 16м² 100*0,8 або 100*800 м

4) Розрахунок необхідної площі для тварин в одному боксі та на загальне поголів'я:

5*20 = 100м² 5*180 = 900м²

5) Моделювання приміщення по довжині:

60 = 4,0+6,5+6,0+6,5+6,0+8,0+6,5+6,0+6,5+6,0

6) Проводимо внутрішнє планування по ширині приміщення(розріз):

9 = 2,6+1,4+4,0+1,0

3.6 Розрахунок необхідної кількості вікон за нормою освітлюваного коефіцієнта

Для забезпечення нормального функціонування будівель, споруд і окремих приміщень в них потрібно передбачити необхідну освітленість, яка визначається їх технологічним призначенням та відповідними системами.

Природна освітленість забезпечується за допомогою проникнення природного світла через віконні прорізи, а по ширині будівель додатково через верхні ліхтарі. [14]

Природна освітленість визначається як відношення освітленості приміщень до освітленості зони будівлі, що виражається у відсотках. Ця величина називається коефіцієнтом природної освітленості (КПО) і розраховується згідно з діючим нормативно - методичним документом, що регламентують проектування освітленості в приміщеннях.

У будівлі для тваринництва допускається визначення природної освітленості, яка виражена світловим коефіцієнтом (СК), тобто відношення площі світлових прорізів в стінах до полщі підлоги приміщень.

При проектуванні приміщень слід максимально використовувати сонячне освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно, або місцевим, додатковим до загального, що утворюється світильниками, які концентрують світловий потік безпосередньо на робочому місці. Штучна освітленість вимірюється в люксах.

Керування роботою освітлювальних установок доцільно здійснювати за допомогою автоматичних пристроїв згідно з добовими графіками з урахуванням рівня природнього освітлення.

Проводиться розрахунок вікон, при якому враховуємо площу підлоги проектованого приміщення та необхідну площу вікон. За норми КПО - 1:10 для дійних корів, 1:15 - вирощування худоби на яловичину:

1) Розміри вікон - 1,3 ? 1,6 м, КПО=1: 10

2) Розраховуємо необхідну площу вікон:

270/10=27м².

3) Розраховуємо площу одного вікна:

4) Розраховуємо кількість вікон:

27/2,5=12 штук (12/2=6 на 1 сторону)



3.7 Технологічні вимоги та характеристика технологічного обладнання в тваринницькі будівлі (напування, годівля, видалення гною, обігрів та вентиляція)

Роздача кормів. Стаціонарні кормороздавачі типу РВК-Ф-74, КВ-150 застосовують в приміщеннях з вузькими кормовими проходами і в'їзними воротами заввишки до 2,4 м. Стаціонарна система кормороздавачів може застосовуватися і на великих фермах і комплексах.

Мобільні кормороздавачі використовуються повсюдно в тих будівлях, де ширина кормових проходів і висота в'їзних воріт дозволяють вільне їх пересування.

Стаціонарні машини мають ряд істотних недоліків. Перш за все, вони не забезпечують 100% надійності технологічного процесу, а їх резервування в умовах тваринницької ферми практичне виключене.

Технологічні лінії з такими машинами зазвичай громіздкі, матеріально і енергоємно, вимагають великих експлуатаційних витрат на підтримання їх в працездатному стані.

До недоліків стаціонарних установок слід віднести також низький коефіцієнт використання складного і дорогого обладнання. Приміром, кормороздавальні транспортери працюють всього декілька хвилин вранці і стільки ж у вечорі.

Кращі показники мають мобільні машини. Якщо металоємність стаціонарних роздавальників становить 38-40 кг на м фронту годівлі, то мобільних = 9,3 кг. Мобільний кормороздавач може обслуговувати не одну, як стаціонарний, типу тварин, а кілька або усю ферму. У разі виходу з ладу одного роздавальника його легко можна замінити справним. Мобільні машини більш універсальні, маневрені, легше пристосовуються до зміни технології.

Великі недоліки притаманні також і комбінованим системам, ксли частина операцій процесу здійснюється мобільним машинами, а частина - стаціонарними установками. [10]

Видалення гною. Транспортер гноєвидалення ТСГ-160 призначений для механізованого прибирання гною в тваринницьких приміщеннях при прив'язному утриманні корів з одночасним навантаженням його з транспортний засіб. Транспортер обслуговує 100-110 стійл великої рогатої худоби. Він може працювати на каналах з додатковим жолобом для ланцюга, коли скребки розташовані над ланцюгом і в каналах без додаткового жолоба ланцюга, коли скребки розташовані під ланцюгом.

Спосіб доїння. Доїльний зал типу «ялинка» - це система, яка може застосовуватися на великих комплексах та на невеликих підприємствах, що надають велике значення високій пропускної спроможності доїльної установки. Характеристики поєднують в собі комфортну роботу для доярки, комфорт тварин, оптимальне позиціонування корів, а також безпеку для доярки і пропускну спроможність - незалежно від розміру поголів'я.