Сучасний рівень розвитку та характер овочівництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Перелік умовних позначень

Вступ

1. Сучасний рівень розвитку та характер овочівництва в Україні

2. Передумови розвитку та розміщення овочівництва в Україні

3. Галузева та територіальна структура овочівництва України

4. Основні проблеми та перспективи розвитку овочівництва в Україні

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Перелік умовних позначень

АПК - Агропромисломвий комплекс

НТП -Науково-технічний прогрес

ЕОМ - електронно-обчислювальні машини

С/г - сільське господарство

Вступ

Овочі - це цінна сировина для ряду галузей харчової промисловості. На основі їхнього вирощування і переробки формуються агропромислові підприємства та об'єднання. Порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами вирощування овочів має свої особливості, їхню структуру значною мірою визначають природні та економічні умови, а економічна ефективність залежить від зони вирощування. Їх, як продукт малотранспортабельный роблять переважно поблизу пунктів їхнього споживання чи промислової переробки.

Особливо велике значення для швидкого розвитку овочівництва мало створення і господарське зміцнення спеціалізованих овочево-молочних радгоспів, розташованих переважно поблизу великих міст. Розширене виробництво овочів у степовій зоні, зокрема ранніх овочевих культур. Важливу роль зіграло широке використання під овочеві культури осушених (Полісся) і зрошуваних (степ) земель. Значний розвиток одержало парниково-тепличне господарство.

Мета курсової роботи - здійснити загальний аналіз розвитку овочівництва в Україні сільського господарства, дослідити й проаналізувати ефективність та рівень продуктивності даної галузі, а також визначити значення галузі для економіки України в цілому.

У відповідності до поставленої мети в роботі зроблена спроба розв'язати наступні завдання:

· Провести аналіз розвитку сучасного рівня овочівництва в Україні;

· Розглянути передумови розвитку та розміщення овочівництва в Україні

· Розглянути галузеву та територіальну структуру овочівництва України;

· Оцінити основні проблеми та перспективи розвитку овочівництва в Україні.

Об'єкт дослідження - регіональні особливості розвитку овочівництва в Україні.

Предмет дослідження - картографічний, статистичний, порівняльний, узагальнений, аналіз.

Структура курсової роботи: перелік умовних позначень, вступ, чотири пункти плану, висновки,список використаних джерел, додатки.

овочівництво сільський економіка

1. Сучасний рівень розвитку та характер овочівництва в Україні

Овочі -- це малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'язку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овоче-консервних підприємств.

У нас в Україні вирощують близько 40 видів овочевих культур. Найбільше значення мають: капуста, помідори, огірки, морква, буряк, цибуля.

Картоплю часто називають другим хлібом. Питома вага його в загальній посівній площі України в 2012 р. складала 5,5%. Рівень концентрації виробництва картоплі по зонах різний. В Поліссі зосереджено майже 30% посівної площі картоплі, у лісостепу -- біля половини, у степу --1/6 частина, у зоні Карпат - 6%. Серед посівів продовольчих культур картопля займає четверте місце (після пшениці, ячменя і кукурудзи).

Найвища врожайність картоплі в лісостепових областях, зокрема в Черкаській, Вінницькій, Тернопільській областях, а також в поліських -- Рівненській та Чернігівській. Тут вона в останні роки перевищувала 100 ц/га.

Найнижча врожайність картоплі в степу, особливо в південному степу. Це пов'язано з несприятливими для картоплі кліматичними умовами. Висока температура повітря, посухи приводять до зниження врожайності. Розрахунки показують, що собівартість картоплі, доставленої в степові райони з поліської і лісостепової зон (з огляду на транспортні витрати), нижче витрат на виробництво її в степу. Тому в степу доцільно вирощувати ранні сорти (зокрема, на зрошуваних землях), а в зимовий період використовувати картоплю, привезену з Полісся і лісостепу. Подальший розвиток картоплярства буде відбуватися на основі інтенсифікації виробництва, удосконалювання технології вирощування картоплі. Тому важливою проблемою є подальше поліпшення географії посівів картоплі.

Концентрація посівів цієї культури необхідна для підвищення рівня механізації обробки і збору.

Великі господарства по вирощуванню овочів розміщені в Києві, Харькові, Львові, Дніпропетровську, Запоріжжі, у Донбасі, а також Одесі, Херсоні, Миколаєві та у Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних («природно-економічних») умовах які сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де вирощують теплолюбиві культури -- особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві культури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холодостійких культур -- капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повністю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів споживається на душу населення ще недостатньо -- в 2 рази менше рекомендованих фізіологічних норм.

Овочеві культури досить вибагливі до ґрунтів і потребують внесення достатньої кількості органічних добрив, тому овочівництво добре розвивається в поєднанні з тваринництвом.

Посівні площі овочевих культур в Україні становлять близько 500 тис. га. Виробництво овочів постійно коливається і дещо збільшується за рахунок підвищення рівня врожайності, яка з 2000 по 2012 р. зросла лише на 2,2% .

Посівні площі овочевих культур у країні розподіляються приблизно так, %: капуста різна - 30,5, помідори - 18, огірки - 17,5, столові буряки -- 8,1, морква - 7, цибуля-ріпка - 8,7, інші - 10,2.

У розміщенні овочевих культур по території України спостерігається певна спеціалізація. Зокрема, на півдні України -- в сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення вирощують помідори (67%), цибулю на ріпку (60%), зелений горошок, перець, баклажани; у Лісостепу -- зелений горошок (47%), огірки (39%), капусту (33%); на Поліссі -- капусту (14%), столовий буряк (21%), моркву (17%).

Поряд з овочівницькими господарствами вирощуванням овочів займаються сільськогосподарські підприємства інших напрямків спеціалізації. У них ця галузь розвивається як додаткова для забезпечення власних потреб.

Одним з напрямків розвитку овочівництва може бути створення спеціалізованих фермерських овочівницьких господарств з площею ріллі в них від 50 до 400 га і під овочевими - від 28 до 230 га. Варіанти розвитку овочівництва у фермерських господарствах можуть бути різними, залежно від конкретних умов виробництва та наявності ринкових ніш. Зокрема, можливе вирощування 3-4 основних овочевих культур чи спеціалізація на вирощуванні монокультури.

Залежно від площі ріллі і структури посівів овочевих культур можливе освоєння спеціальних овочевих сівозмін з довгою (6-8) або короткою (4-5 полів) ротаціями. В умовах зрошення сівозміни можуть бути 7-8-пільними. Овочеве поле можна включати також у загальну польову або кормовоовочеву сівозміну.

Крім овочівницьких господарств, у зонах Полісся і Лісостепу є умови для формування овочево-картоплярських фермерських господарств, у Степу й Лісостепу з овочепереробною промисловістю -- спеціалізованих овочівницьких фермерських господарств з вирощування специфічного для сировинних зон асортименту овочевих культур. Технічне оснащення фермерських господарств залишається однією із серйозних проблем розвитку овочівництва.

У структурі наповнення ринку овочевою продукцією спостерігаються значні зміни за видами овочів і особливо виробниками. Так, питома вага господарств населення у валовому виробництві овочів зросла з 26,9% у 1990 р. до майже 90% у 2012 р., або у 3,4 раза. Ці структурні зрушення супроводжуються зниженням рівня механізації виробничих процесів, погіршенням захисту рослин від хвороб, зниженням товарності та якості продукції, ростом собівартості, а в підсумку зумовлюють підвищення цін на продукцію.

На 1 серпня виробництво картоплі та овочів виросло на 14% і 15% у порівнянні з обсягами на аналогічну дату 2010 року. Про це повідомили в Державній службі статистики Україні. Згідно з інформацією, на 1 серпня 2012 року виробництва картоплі в Україні склало 1583,3 тис. тонн, що на 14,8% більше порівняно з обсягом, виробленим на аналогічну дату 2010 року; виробництво овочів відкритого грунту склало 1997 тис. тонн (збільшилася на 13,7%).

Отже, розвиток овочівництва у 2012 році набагато перевищує розвиток попередніх років, адже овочівництво одна з провідних галузей України і має велику перспективу розвитку у подальшому майбутньому.

2. Передумови розвитку та розміщення овочівництва в Україні

Овочеві рослини були серед перших родоначальників культурної флори. Більшість овочевих рослин було введено в культуру в осередках древніх цивілізацій. У середині століття і пізніше асортимент овочевих рослин поповнився незначною частиною.

Перша письмова згадка про оброблення овочів на території нашої країни відноситься до V ст. Надалі розвивається і розширюється городництво, збільшується число оброблюваних культур і поступово виникає спеціалізація в овочівництві.

З розвитком транспортних зв'язків збільшується виробництво овочів на вивезення та організовується їх технічна переробка.

У кінці XIX - початку XX ст. овочівництво в основному носило споживчий характер і лише на невеликих площах було розвинене товарне виробництво.

Була слабо розвинена переробка. Основну масу переробки овочів становили - капуста та огірки. Переробкою та зберіганням займалися поодинокі виробники-городники.

В кінці двадцятих - початку тридцятих років XX ст. утворюються перші спеціалізовані овочеводські господарства, розширюються площі захищеного грунту (парники і теплиці), починають застосовувати машинний посів і догляду за рослинами на кінній, а потім на тракторній тязі.

У роки Великої Вітчизняної війни овочівництву було завдано значної шкоди. Були сильно зруйновані машинно-тракторний парк, теплично-парникове господарство. Скоротилися посівні площі. Однак повоєнні роки широко розгорнулося колективне та індивідуальне городництво.

У 1953 р. Почалися концентрація і спеціалізація овочівництва - використовували високородючих заплавні землі та торфовища для вирощування овочів і постачання їх в райони з менш сприятливим кліматом. З 1970 р. На основі голландського досвіду було організовано заводське виготовлення тепличних конструкцій і розгорнуто тепличне будівництво, що забезпечило значний приріст площ, підвищення врожайності та виробництва овочів. Широке застосування знайшли споруди з плівковими покриттями. Визначилося кілька напрямків спеціалізації овочеводських господарств:

- приміське господарство;

- виробництво овочів на вивіз;

- виробництво сировини для консервної промисловості;

- насінництво овочевих культур.

У більшості випадків ні одна з названих напрямів не реалізується в господарствах у приватному вигляді. Господарства, які займаються виробництвом овочів для реалізації населення у свіжому вигляді, часто мають цехи переробки, де консервується частина продукції. Господарства, що виробляють сировину для переробки та частину ранньої продукції реалізують населенню. Овочі для переробки місцевого попиту вирощують і неспеціалізовані господарства. В останні роки збільшилося виробництво овочів у селянських господарствах, на присадибних ділянках при різкому падінні виробництва державному секторі. Частково це пов'язано зі скороченням площ для вирощування овочів в сільськогосподарських підприємствах України.

Створення інтенсивних технологій виробництва овочів у відкритому і захищеному грунті, селекція нових сортів і гібридів, розробка наукових основ насінництва сприяли перетворенню овочівництва у велику спеціалізовану галузь промислового виробництва.

Розрізняють такі зони вирощування овочів:

1. Приміська, де овочі вирощують як у відкритому, так і в закритому грунті. Приміські господарства мають широкий набір ранніх овочевих культур, тут зосереджена також більша частина площ закритого грунту. Для обігріву теплиць використовують тепло від теплоцентралей. Завданням приміських господарств є цілорічне забезпечення овочевою продукцією населення міст. Більшість її реалізують відразу після збирання врожаю, а решту закладають на зимове зберігання і використовують у міру потреби.

1. сировинні зони переробної промисловості, в яких вирощують овочі переважно для переробних підприємств. Кліматичні і грунтові умови тут сприятливі для вирощування 2-3 культур. Вирощену продукцію переробляють на власних овочеконсервних заводах або реалізують державним чи акціонерним підприємствам.

2. глибинні зони, овочівницькі господарства яких розміщені у сприятливих умовах для вирощування окремих овочів. Тут вони максимально дешеві і відзначаються високою якістю. Звідси їх перевозять в інші райони країни. Підприємства закритого грунту забезпечують господарства розсадою. Значну частину продукції закладають на тривале зберігання.

3. Зони, які історично склалися і спеціалізуються на вирощуванні окремих культур і навіть сортів завдяки сприятливому для них мікроклімату (Заліщицький р-н Тернопільської області -- на вирощуванні помідорів, Ніжинський район Чернігівської області -- на вирощуванні огірків і т. ін.).

4. Насінницькі господарства, що спеціалізуються на виробництві насіння овочевих і баштанних культур.

Вирощування картоплі і овочевих культур -- важливі галузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами харчування, а також мають велике технічне і кормове значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівами цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1579 тис. га. Картопля -- цінна земельна культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом».

Потреби населення нашої країни в картоплі задовольняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура.

Картопля характеризується середньою вибагливістю до оптимальних температур для її розвитку 18--20°. Вирощувальний період становить 70--120 днів з сумою активних температур 1200--1800°. Вона потребує багато вологи і поживних речовин, росте на легких піщаних або суглинкових грунтах, або на окультурених торфових грунтах, чорноземах. Саме такими умовами характеризується Полісся Україні тапівнічні райони Лісостепу. Картоплю вирощують скрізь, але в певних областях її вирощування сприятливіше,наприклад у Чернігівській, Сумській, Волинській, Житомирській, а також Вінницькій і Тернопільській. Саме в цих областях спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокової промисловості і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 30--40%. Велка концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрах, де вона досягає 12--15%. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1--1,5%) в структурі посівних площ, за винятком районів зрошуваного землеробства, створені спеціалізовані зони вирощування ранньої картоплі.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що станови 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів -- 5--6 млн. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування.

За вимогами до температурного режиму вони поділяюті на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі 15° із сумою активних температур понад 1500 і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6° сумою активних температур від 300 до 1450 . Всі вони світлолюбиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родючості грунтів.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочево - консервної промисловості і разом формують плодоовочевий консервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різноманітних овочів. Більша частина переробних підприємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.

Фактори формування пропозиції овочевої продукції можна подідити на 3 групи; природні, організаційно-економічні та технологічні.

До природничих факторів відносять клімат, родючість грунтів, рел'єф. У комплексі організаційно-економічних факторів основними с поділ праці, розвиток інфраструктури ринку, нові форми організації виробництва, грошова і кредитно-податкова політика держави. Серед технологічних факторів вирішальне значення надається якісній підготовці грунту, проведенню в оптимальні строки висівання і садіння насінням високоврожайних сортів, належному догляду за рослинами, своєчасному збиранню овочевої продукції , а також її подальшій товарній доробці, зберіганню і переробці. Основними сегментами системи пропозиції є вітчизняне сільськогосподарське виробництво, імпорт, переробка, зберігання, товарна доробка і пакування продукції, транспорт і реклама.

Овочівництво, як галузь сільського господарства має свої відмінні особливості, які необхідно враховувати при розміщенні овочевих культур, плануванні та розподілі матеріально-технічних ресурсів, ефективному вирощуванні овочів у різних природно-кліматичних умовах.

При вирощуванні овочів слід враховувати особливості, притаманні лише даної галузі сільського господарства. Вирішальне значення мають район розміщення господарства і природно-кліматичні умови.

3. Галузева та територіальна структура овочівництва України

Галузями овочівництва є: овочівництво відкритого грунту, овочівництво закритого грунту, зберігання продукції, переробка.У відкритому грунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому -- овочі і розсаду. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи. Зберігають овочі у приміщеннях, обладнаних холодильними установками, активною вентиляцією.

Картопля й овочі -- цінні, багаті на вітаміни продукти харчування. Картопля використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин. Основні райони виробництва картоплі -- Полісся і Лісостеп, а також передмістя великих міст.

Овочівництво поширене по всій території України і має в основному азональний характер. Найбільша концентрація посівів овочевих культур характерна для господарств, розташованих навколо великих міст. У Поліссі вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу -- огірки, помідори, цибулю, у Степу -- помідори, перець, баклажани. Багато овочевих культур переробляються на овочеконсервних заводах (наприклад Херсонському, Одеському).

Овочеконсервна промисловість - це складова частина відповідного комплексу АПК, що переробляє різноманітну продукцію овочівництва. Сировинний фактор у розміщенні підприємств цієї галузівідіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим сформувався спеціалізований район виробництва овочеконсервної продукції. Головні центри - Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля, а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях.

Овочі і фрукти вирощують в усіх областях України. У структурі посівних площ, які зайняті під овочевими культурами, переважають помідори,огірки, капуста. На частку огірків і капусти припадає понад 40 %, на помідори та інші овочі - близько 36 % всіх культур. Спостерігаються значні відмінності у рівнях врожайності і валових зборах овочевих культур як у розрізі областей так і окремих господарствах. Так найвищі валові збори овочів за останнє п'ятиріччя спостерігаються в Донецькій, Київській, Одеській, Дніпропетровськійобластях, де середньорічний обсяг склав 350-500 тис.т. Найменше овочів збирають в Чернівецькій, Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській областях - 120-200 тис.т в середньому за рік.

Решта областей України має середній рівень виробництва овочів - від 200 до 500тис. т за рік. Найкраще забезпечують населення овочевою продукцією власного виробництва господарства Херсонської, Кіровоградської, Полтавської, Черкаської областей, де на одного жителя припадає відповідно 308, 262, 180 і 151 кг овочів (див.Додаток А).

Високу ефективність вирощування помідорів забезпечує, наприклад, астраханська технологія, що пояснюється переважно збереженням розсади і механізацією виробничих процесів.

Механізоване збирання помідорів широко застосовувалося в колишніх радгоспах України. У господарстві "Овочевий" Херсонської області врожайність помідорів за індустріальної технології вирощування досягала 497 ц/га проти 348 ц/га при звичайній технології. При цьому собівартість 1 ц знизилася в 1,8 раза, продуктивність праці підвищилась у 2,9 раза, а рівень рентабельності досяг 149 %. Господарство щороку одержує 4 тис. грн. прибутку з 1 га.

Інститут овочівництва і баштанництва УААН проводив досліди із збирання помідорів за допомогою пересувних платформ ПТ-3.5, ПОУАУС-1. Продуктивність праці при цьому підвищилась у 2-2,5 раза порівняно з цим показником при збиранні вручну, значно знизились накладні витрати. Такі платформи застосовують у спеціалізованих господарствах Кримського, Херсонського, Дніпропетровського, Харківського та інших плодоовочевих об'єднань.

Отже, механізований спосіб збирання помідорів має великі переваги перед збиранням вручну. Його слід упроваджувати в овочевих господарствах із значними площами під цією культурою та в господарствах сировинної зони, де помідори вирощують для переробки.

В наш час овочівництво поширене по всій території України. Фрукти та овочі вирощують практично у всіх містах та селах. У 2012 році продуктивність праці значно підвищилась завдяки впровадженню новіх технологій, які забезпечують підвищення врожайності овочевих культур.

4. Основні проблеми та перспективи розвитку овочівництва в Україні

Спад попиту на продукти плодоовочевого підкомплексу зумовлений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей його галузей.

Пропозиція цих видів продукції зменшилася через скорочення їх вітчизняного виробництва. Тільки за 1994--1995 рр. валовий збір овочів на усіх категоріях господарств України зменшився (порівняно з 1992--1993 рр.) на 3% .У 1995 р. у розрахунку иа душу населення вирощено всього лише 115 кг овочів. Головною причиною зменшення обсягів виробництва плодоовочевої продукції є порушення основних агротехнічних прийомів вирощування відповідних культур через слабку матеріально технічну базу господарств і різке подорожчання енергетичних та інших ресурсів. Зменшилося внесення органічних і мінеральних добрив, порушуються його строки, а також не дотримуються необхідне співвідношення поживних речовин і режими зрошення вирощуваних культур.

У зв'язку з подорожчанням отрутохімікатів і пального в останні роки значно погіршився захист рослин від шкідників і хвороб. Зниження виробництва плодоовочевої продукції є також наслідком її великих втрат через несвоєчасне збирання врожаю, нестачу сховищ, електроенергії, пального, незадовільне забезпечення господарств тарою і спеціальним транспортом, труднощі із збутом вирощеного врожаю.

До Спаду виробництва призвели ряд негативних тенденцій у розвитку овочівництва, зокрема-- скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, послаблення виконавчої та технологічної дисципліни, зменшення стимулів до інвестування і розвитку НТП, скорочення можливостей щодо них. Майже припинено оновлення машинно-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтворення виробництва. Скасувавши держзамовлення на овочі держава, по суті, відвернулася від своїх господарств. Посилився процес деспеціалізації виробництва в галузі, збільшилася реалізація плодоовочевої продукції та промислових товарів шляхом бартерних угод і за допомогою послуг посередницьких організацій. Поглиблення кризових явищ в овочівництві, зумовлено також згубною ціновою політикою держави, яка не тільки не сприяє розширеному відтворенню виробництва їх продукції та зміцненню відповідних господарств, а приводить їх до межі банкрутства.

Нині нова вартість плодоовочевої продукції є у 2--3 рази нижчою, ніж промислові товари.До того ж торговельні та заготівельні організації, часто затримуючи розрахунки за викуплену у сільськогосподарських підприємств плодоовочеву продукцію, додатково завдають їм значних збитків.

Закупівлю на місці виробництва не налагоджено, а укладання договорів між заготівельними організаціями і населенням на поставки надлишків вирощеної ними продукції та зустрічний продаж йому дефіцитних промислових товарів не практикується. Тому значна кількість вирощеного на присадибних ділянках гине або згодовується худобі, а в містах на нього--надмірно високі роздрібні ціни.

Прогнозні розрахунки свідчать про кілька можливих варіантів зміни місткості та структурного наповнення внутрішнього ринку України на найближчу перспективу. Зокрема, якщо платоспроможний попит населення збільшиться і досягне найвищого рівня за останні 10 років, то незадоволена потреба в продуктах овочівництва і баштанництва становитиме 25,6 % .

При сучасному ж рівні попиту населення нереалізованими залишаться близько 7 % запропонованої на ринку продукції овочівництва. Якщо ж спад реальних доходів населення продовжиться, то обсяг продуктів овочівництва, який надійде на ринок, перевищить дійсний попит на них на 9 %.

У найближчій перспективі (2012-2013 роки) дійсний попит на овочеві культури очікується в межах 4,5 млн. т -- 2 млн. т. Потреби споживачів внутрішнього ринку України у цих продуктах задовольнятимуться за рахунок вітчизняних товаровиробників на 98--99 %, тобто вони зможуть реалізувати 4,45 млн. т. овочево-баштанних культур.Україна зможе також запропонувати на зовнішній ринок 357 тис. т овочево-баштанних культур. Прогнозоване насичення внутрішнього ринку і необхідність виконання експортних торговельних зобов'язань зумовлюють потребу збільшити до 2012-2013 року виробництво овочів в у всіх категоріях господарств України на 5 % та довести обсяги їх виробництва, відповідно, до 5786 тис. т. Проте наявність необхідної кількості продукції буде лише першою передумовою для формування ринку продуктів харчування. Низькі, конкурентоспроможні затрати на виробництво продукції -- друга передумова. І нарешті,вирішальне значення матиме постійне забезпечення високої якості запропонованих на ринку продуктів.

У перспективі відбудуться істотні зміни в структурі наповнення внутрішнього ринку України продуктами плодовоовочевого підкомплексу. Зокрема, очікується значне зростання пропозиції продукції господарств населення і зменшення -- відповідно, суспільних господарств.

Аналіз еластичності попиту за доходами показує, що з скороченням своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності становить 0,3--0,35) -- капусти, столових буряків, огірків, картоплі. Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на розширення.

Щоб подолати негативні тенденції в розвитку ринку продуктів плодоовочевого підкомплексу, необхідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через цінову і кредитно-податкову політику, а також через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку,--для того, щоб посилити прагнення до інвестицій і розвитку НТП.

Цінова політика держави тільки тоді буде ефективною, коли ціни на сільськогосподарську продукцію (і в тому числі -- на плодоовочеву й виноградну) забезпечать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, а прибуток на вкладений капітал буде не нижчим, ніж при інших можливих напрямах його використання. Це є можливим за умови державних дотацій плодоовочевого виробництва і скасування ПДВ.

Що ж до кредитної політики, то тепер доцільно видавати безпроцентні кредити на закладання насаджень і догляд за ними до вступу їх а експлуатаційний вік, а також у 8--10 разів зменшити існуючі кредитні ставки і в 2--3 рази продовжити строки повернення кредитних сум. Нинішні -- надто високі -- проценти на позиковий капітал буквально розорюють сільськогосподарські підприємства.

Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як відшкодування з бюджету суми ПДВ, виплаченої поставщикам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва і нематеріальні активи.

У період переходу до ринкової економіки -- поряд з розвитком нових, конкурентоспроможних, джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції -- необхідно поліпшити державні поставки та відновити держзамовлення на продукцію, що має охоплювати до 85% валового збору овочів у державних підприємствах, 70% валового збору овочів у колективних господарствах, а також 30 % валового збору овочів у фермерських господарствах і підсобних господарсвах населення. Доцільно широко практикувати укладання ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпечення зустрічного продажу їм необхідних ресурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, і зокрема:

· збільшити митний податок на імпорт свіжої плодоовочевої продукції та продукти її переробки;

· скасувати попередню оплату на вивезення овочів;

· ввести граничну торговельну надбавку (не більшу від 20 %) на вітчизняну виноробну продукцію;

· створити сприятливі умови для ввезення ресурсів, необхідних для впровадження прогресивних технологій вирощування і переробки плодоовочевої продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;

· реалізувати комплекс заходів по розширенню зовнішнього ринку цих продуктів, збільшивши їх експорт у 15--20 разів.

Державна допомога повинна мати мету і непрямий характер -- це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції, забезпечення ринковою і статистичною інформацією, встановлення і контроль за дотриманням стандартів якості, митний протекціонізм тощо.

Якщо ж держава продовжуватиме самоухилятися від регулювання ринку (що має місце тепер), то подальше зростання цін на промислові товари, відповідне зменшення мінової вартості продукції овочівництва, садівництва і виноградарства, скорочення місткості внутрішнього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду виробництва і банкрутства господарств.

В умовах ринкової економіки платоспроможність підприємств і своєчасність взаєморозрахунків із замовниками набувають винятково важливого значення, і особливо -- у плодоовочевому підкомллексі, оскільки продукція в свіжому вигляді мас бути реалізована за короткі строки і за вигідними цінами. За такої ситуації виникає необхідність інтенсивного використання наявних виробничих потужностей і ресурсів, підвищення ефективності ведення овочівництва відкритого й закритого грунтів, а також садівництва і виноградарства, що є можливим лише при оптимальних розмірах галузей і створенні сприятливих умов для їх функціонування. Це також зумовлює певні зміни в розвитку спеціалізації, кооперування та інтеграційних процесів на рівні господарств, районів, областей і природно-економічних зон.

Скорочення і подорожчання виробничих ресурсів викликають необхідність поліпшити їх використання, і перш за все -- за рахунок удосконалення територіального розміщення виробництва продукції. Його раціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продуктивності праці в галузі, підвищенню конкурентоспроможності її продукції, збільшення прибутку на капітал. Найефективніше використання ресурсів можна добитися лише тоді, коли кожний продукт вироблятиметься в регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами, тобто при поглибленні зональної спеціалізації овочівництва.

Дуже важливо стимулювати розвиток колективного, присадибного і фермерського городництва. Необхідно поліпшити їх наукове забезпечення, збільшити випуск спеціальних машин і реманенту для догляду за овочами на невеликих ділянках, розширити закупку плодоовочевої продукції в місцях й виробництва, організувати зустрічний продаж промислових товарів. Доцільно впровадити контрактну систему організації виробництва і збуту цієї продукції. Інтегровані формування по збуту і переробні підприємства повинні укладати договори (контракти) з господарствами на поставки їм протягом ряду років певної кількості відповідної продукції за договірними цінами. Одночасно слід ліквідувати всілякі обмеження на вивезення овочів. Треба дозволити селянинові відправляти вирощену ним плодоовочеву продукцію в будь-який час і на найвигідніший для нього ринок.

Проблему цілорічного забезпечення населення України плодоовочевою продукцією (і особливо -- жителів великих міст) неможливо розв'язати без раціонального використання потужностей по їх зберіганню і товарній доробці на міських плодоовочевих базах і в торговельно-закупочних підприємствах.

Головним ризиком овочівництва зараз є не природні фактори - на перший план вийшли ризики адміністративні. Існування і перспективи овочівництва кардинально залежать від обраної стратегії розвитку сільського господарства і країни в цілому. Поки фінансові можливості українців не дозволяють їм витрачати на овочі більше 6% сімейного бюджету або 50-60 грн на особу щомісяця, розвиток овочівництва буде стримано.

Висновки та пропозиції

В умовах різкого зростання цін на енергетичні ресурси і матеріально-технічні засоби, а також при наявності труднощів із збутом плодоовочевої продукції можна передбачати, що на перехідний період збережеться тенденція до мінімізації обсягів і сортименту її виробництва. З розвитком ринкової економіки повинні здійснюватися значні технологічні та організаційні зміни в плодово-виноградно-овочевому підкомплексі. У перспективі необхідно віддавати перевагу тим технологіям, які забезпечують енерго- і ресурсозбереження, скорочують затрати живої праці та втрати продукції, запобігають забрудненню навколишнього середовища, підвищують родючість грунтів. Серед критеріїв оцінки пріоритетності певних технологій вирішальне значення повинні мати 4 фактори -- насиченість ринку продуктами, вплив на ефективність виробництва, можливості економії ресурсів, екологічні наслідки.

Економічну політику держави необхідно спрямувати на підвищення ефективності використання виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств, зміцнення селянських (фермерських) господарств, забезпечення прогресивних структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції, реалізацію ефективних шляхів і засобів розв'язання соціальних проблем в селі.

Особливу увагу слід звернути на розвиток служби маркетингу, завданнями якого е підвищення зацікавленості працівників у ефективному використанні ресурсів, поліпшенняі реалізації продуктів харчування, зміцнення матеріально-технічної бази переробних підприємств і торговельних організацій, розвиток інфраструктури ринку, організація реклами.

Одним з головних напрямів технологічної політики маркетингу мають бути створення і впровадження принципово нових знарядь праці, матеріалів і технологічних процесів, які б за своїми техніко-екоиомічними показниками перевершували найкращі вітчизняні та світові зразки. Важливим завданням є впровадження комплексної механізації виробничих процесів (і особливо -- підйомно-транспортних, вантажно-розвантажувальних і складських робіт), підвищення потужностей агрегатів. При цьому необхідно забезпечити скорочення втрат сировини і готової продукції, поліпшення і збереження її якості, зниження її собівартості. У перспективі роль маркетингу зростатиме. Це пов'язано з процесами формування ринку продуктів на основі розвитку поділу праці та зміцнення міжгалузевих зв'язків усередині плодово-виноградно-овочевого підкомллексу. Підвищення ефективності служби маркетингу залежатиме від розвитку кожної його складової (заготівель, зберігання, товарної доробки і переробки, оптової та роздрібної торгівлі) і сприятиме зниженню втрат плодоовочевої продукції, її раціональному використанню, задоволенню попиту споживачів на якісні продукти харчування. Першість у цій системі належить переробці. Для переробної промисловості характерною ознакою має бути високий рівень концентрації виробництва на основі інтеграції з сільським господарством. Це може бути велика вертикально інтегрована організація (АПО), що спеціалізується на виробництві широкого асортименту продукції. До її складу можуть входити колективні господарства, радгоспи, фермерські господарства, ОПГ населення і переробні підприємства.

По суті, стоїть завдання створити сприятливі умови для ефективного розвитку і раціонального поєднання всіх ланок ланцюга технологічного процесу: виробництва, переробки, зберігання плодоовочевої та виноградної продукції, а також торгівлі нею. Можливими є різні варіанти співвідношення в розвитку окремих виробничих і торговельно-збутових формувань, а також кооперування підприємств у цих сферах.

Належну увагу слід приділити і організації служби інформації. Разом з службою маркетингу, на неї покладається завдання комплексного вивчення проблем функціонування ринку овочевої, плодово-ягідної та виноградної продукції, збирання, класифікації та аналізу інформації щодо попиту на неї та ринків її збуту, а також пошуку надійних іноземних партнерів для взаємовигідного співробітництва. При реалізації продукції доцільно широко використовувати ЕОМ, що значно зменшить витрати обігу.

Таким чином, концепція ринку продуктів овочевого підкомплексу України базується, насамперед, на врахуванні купівельної спроможності населення, а також на можливостях посилення вітчизняного сільськогосподарського виробництва, системи маркетингу, експортно-імпортних поставок і розширення державного регулювання ринкових відносин.

Шляхи підвищення ефективності виробництва овочів:

1. Зростання врожайності овочевих культур:

- застосування високопродуктивних сортів і гібридів овочевих культур;

- внесення органічних і мінеральних добрив;

- використання хімічних та біологічних засобів захисту рослин від шкідників і хвороб;

- Розміщення посівів овочевих культур на родючих і зрошуваних землях

2. Скорочення витрат праці при вирощуванні овочевих культур:

- впровадження індустріальних технологій вирощування і збирання овочів;

- підвищення рівня механізації вантажно-розвантажувальних робіт;

- використання прогресивних форм організації праці.

3. Зниження собівартості виробництва овочів:

- поглиблення спеціалізації і розвиток концентрації овочівництва;

- поєднання виробництва овочів у відкритому і захищеному грунті;

- скорочення витрат на насіння і посадковий матеріал, на оплату праці і матеріальні ресурси;

- вдосконалення матеріального стимулювання праці

4. Удосконалення способів заготівлі та реалізації овочевої продукції:

- ефективні канали реалізації овочів;

- встановлення ринкових цін на продукцію;

- підвищення якості та скорочення втрат овочів в процесі виробництва і реалізації.

Список використаних джерел

1. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил -К: 2006

2. Масляк П.О.словник-довідник з економіки і соціальної географії-К.:Либідь, 2009

3.Тарангул Л.Л., Горленко І.О. Розміщення продуктивних сил.- К.: Наука, 2011.- 246 с.

4.Жук М.В. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України .- К.: Либідь,2011.- 342 с.

5.Заставний Ф.Д. Географія України .- Львів: Світ, 2007,- 472 с.

6. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил.-К.: Європейський університет фінансів, 2008.-185с.

7. Качан Є.П., Ковтонюк М.О. Розміщення продуктивних сил України .- Київ: Вища школа, 2010- 382 с.

8. Масляк П.О., Шищенко П.Г. “Географія України”, Київ, “Зодіак-Еко”, 2006,- 463 с.

9. Розміщення продуктивних сил України: Навч. посібник для самост. вивч. диск./ С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2010 - 364с.

10. Пістун М.Д. Географія агропромислового комплексу -К:2011

11.Статистичний щорічник: Журнал. -- К:.2007.

12. Статистичнтий бюлетень: Журнал. -- К:.2012

13. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2010. - 470 с.

13. http:// me.kmu.gov.ua

14. http://w.w.w.Industry.gov.ua

15. http:w.w.w.ukrstat.gov.ua

16. http:wwwAgri Ukraina.com

17. http:wwwCountry Watch.com

Додаток А

Додаток Б

Розміщення посівних площ картоплі

Додаток В

Додаток Д

Види овочевих культур	Площа, га	Структура у % до підсумку
	2010	2011	2012	2010	2011	2012
1. Овочі відкритого грунту - всього в т.ч.: а) морква; б) буряк; в) капуста; г) редька	47 14 14 18 1	34 10 8 15 1	35 8 8 18 1	88,68 26,42 26,42 33,96 1,89	85 25 20 37,5 2,5	85,37 19,51 19,51 43,90 2,44
2. Овочі захищеного грунту - всього в т.ч.: а) огірки 1-го обороту; огірки 2-го обороту; б) томати 1-го обороту; томати 2-го обороту	6 3,0 ѕ 0,5 2,5	6 3,88 0,5 0,5 1,12	6 2,88 ѕ 0,5 2,7	11,32 5,66 ѕ 0,94 4,72	15 9,7 1,25 1,25 2,8	14,63 6,83 ѕ 1,22 6,59
Овочі всього:	53	40	41	100	100	100

Розмір і структура посівних площ овочів

Додаток Е

Економічна ефективність виробництва овочів відкритого грунту в с/г підприємствах

Показник	2010 р.	2011 р.	2011 р.
Урожайність,ц/га	108	152	166
Затрати праці на 1 ц,люд.-год.	8,9	5,6	5,1
Собівартість 1ц.,грн..	31,21	46,54	50,25
Ціна реалізації 1ц., грн.	30,67	54,04	57,69
Прибуток, збиток(-) на 1 ц.овочів, грн.	-0,54	7,50	7,44
Рівень рентабель-Ності,%	-1,7	16,1	14,8

Додаток Ж

Динаміка розвитку виробництва овочів в Україні

Показник	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2012 р.
Збірна площа,тис.га	519	464	470	449	442
Урожайність, ц/га	112	157	171	152	149
Валовий збір, млн.т.	5,8	7,3	8,1	9,0	8,8
Питома вага господарств населення у валовому зборі,%	82,7	89,0	87,6	89,7	87,9

Додаток З

Структура наповнення внутрішнього ринку України продуктами овочевого підкомплесу, 2012 р.

Сегменти ринку	Продукти
	Овочівництва
	Варіанти
	1	2	3
Задоволення потреби за рахунок власного виробництва (всього)	73,6	98,9	98,9
В тому числі:
Господарства приватного сектора	49,6	66,7	65,9
Господарства суспільного сектора	24,0	32,2	33,0
Імпорту	0,8	1,1	1,3
Незадоволена потреба	25,6	-----	-----
Незатребувана частина продуктів	------	6,7	9,0

Размещено на Allbest.ru