Технологічні аспекти виробництва яловичини у ЗАТ "Зернопродукт" с. Війтівці Липовецького району Вінницької області

Размещено на http://www.allbest.ru

ДИПЛОМНА РОБОТА

На тему: «Технологічні аспекти виробництва яловичини у ЗАТ «Зернопродукт» с. Війтівці Липовецького району Вінницької області»

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА

ЯЛОВИЧИНИ (огляд літератури)

1.1 Сучасний стан м'ясного скотарства в Україні

1.2 Організація міцної кормової бази при виробництві яловичини

1.3 М'ясна продуктивність і фактори, що її визначають

1.4 Інтенсифікація виробництва яловичини

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ, УМОВИ І МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ

2.1 Місце та об'єкт досліджень

2.2 Методика виконання роботи

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІСНУЮЧОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА ЯЛОВИЧИНИ (аналітично-технологічна частина)

3.1 Характеристика стада

3.2 Система утримання і технологічне обладнання ферми

3.3 Мікроклімат та зоогігієнічні умови утримання тварин

3.4 Організація створення кормової бази та годівля при виробництві яловичини

3.5 Організація відбору та відправлення тварин на м'ясопереробне підприємство та її первинна переробка

ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

виробництво яловичина стадо ферма

РЕФЕРАТ

Дипломна робота Клюси Марини Вікторівни на тему: Технологічні аспекти виробництва яловичини у ЗАТ «Зернопродукт» с. Війтівці Липовецького району Вінницької області.

Напрям підготовки: 6.090102 технологія виробництва і переробки продукції тваринництва.

Випускна дипломна робота виконана на 72 сторінках комп'ютерного набору, де використано 12 таблиць та 4 рисунка. Кількість використаних джерел для написання огляду літератури - 30 видань.

Основною метою роботи є розкриття особливостей технології виробництва яловичини в господарстві та розробка шляхів її удосконалення.

Були поставлені наступні задачі: зробити аналіз економічної діяльності господарства та аналіз стада; розглянути джерело виробництва яловичини в господарстві; проаналізувати технологію виробництва яловичини в господарстві; зробити висновки та пропозиції виробництву.

Враховуючи мету і завдання, робота виконувалась на базі ЗАТ «Зернопродукт», для цього були використанні результати звітності господарства за 2010-2012 роки з тваринництва і рослинництва, а саме форми № 24 - «Звіту про стан тваринництва», № 50 - «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств», № 29 «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду», документація первинного , зоотехнічного, бухгалтерського обліку, відомості використання кормів, дані руху поголів'я, журнали обліку продукції скотарства.

ВСТУП

В даний час м'ясна промисловість є однією з найбільших галузей харчової промисловості. Вона випускає широкий асортимент продукції харчового, технічного і медичного призначення. Ефективність виробництва яловичини її якість значною мірою залежить від регіону, породи тварини, годівлі та технічної оснащеності м'ясопереробних підприємств.

На Україні яловичину одержують за рахунок вирощування на м'ясо надремонтного молодняку і відгодівлі дорослих тварин великої рогатої худоби молочних та молочно-м'ясних порід. З підвищенням вгодованості тварин збільшується вихід м'яса в туші. Забійний вихід молочних і комбінованих порід складає 50-56 %, а у порід м'ясного напрямку продуктивності 65-72 %. Не дивлячись на скорочення чисельності худоби останніми роками якість забійного поголів'я не підвищується, а скоріше навіть і погіршало. Середньодобовий приріст при вирощуванні і відгодівлі худоби залишається украй низьким. В даній ситуації зусилля виробників повинні бути направлені поряд із збільшенням кількості, на підвищення якості яловичини, поширення її асортименту і зниження собівартості. Виконання цих задач в більшості залежить від того, наскільки будуть використанні резерви збільшення виробництва і покращення якості.

Одним із основних резервів є розведення м'ясних порід великої рогатої худоби. На жаль, для забою на м'ясопереробні підприємства доставляється незначна кількість тварин м'ясних порід із постачаємих більшість має низьку живу масу та вгодованість.

Молочне скотарство було і поки що залишається джерелом виробництва яловичини. Однак із зв'язку з інтенсифікацією цієї галузі спостерігається зменшення поголів'я дійного стада і кількість приплоду, який вирощується для відгодівлі, що призводить до скорочення виробництва яловичини. Забезпечення населення м'ясом як найважливішим джерелом повноцінного білка є однією з актуальніших і важко вирішуваних проблем. Як показує вітчизняний та зарубіжний досвід, що проблема виробництва яловичини в Україні може бути вирішена на основі впровадження інтенсивних технологій вирощування молодняку до високих кондицій, застосування промислового схрещування корів молочного і молочно-м'ясного напрямку продуктивності з бугаями м'ясних порід, розвитку м'ясного скотарства і створення товарних стад.

Метою дипломної роботи стало, розглянути джерело виробництва яловичини в господарстві, вивчити існуючу технологію вирощування і переробки великої рогатої худоби, проаналізувати систему утримання, годівлі тварин і реалізації худоби на м'ясо.

РОЗДІЛ 1

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА ЯЛОВИЧИНИ (огляд літератури)

1.1 Сучасний стан та перспективи м'ясного скотарства в Україні

У всіх розвинених країнах світу проблема забезпечення населення високоякісним м'ясом і м'ясопродуктами вирішується за рахунок інтенсивного розвитку галузі спеціалізованого м'ясного скотарства. В Україні м'ясо яловичини переважно одержують за рахунок використання на забій поголів'я надремонтного молодняку та вибракуваного поголів'я дорослої худоби молочних і молочно-м'ясних порід.

Аналіз динаміки поголів'я великої рогатої худоби, виробництва молока і яловичини в Україні показує, що продовольча проблема сьогодні стоїть доволі гостро. Забезпеченість населення молочними продуктами випереджає потребу в м'ясі. Попит на молоко і продукти його переробки задовольняють споживачів на 80-85 %, а по яловичині менш ніж на 40 % [ 17 ].

Аналіз сучасного стану м'ясного скотарства в Україні показує, що на початку 2003 року розведенням м'ясної худоби в Україні займалося близько 300 господарств різної форми власності. Вони утримували більше 150 тис. голів м'ясної худоби, в тому числі близько 50 тис. корів. За останні 4 роки регулювання ринкових взаємовідносин, маточне поголів'я худоби, м'ясного напрямку продуктивності скоротилося майже на половину, а кількість господарств, які розводять м'ясну худобу, зменшилось на 30 %.

У 2007 році в Україні було вироблено 780 тис. тонн м'яса яловичини та телятини (у забійній вазі), що складає близько 1,16 % його світового виробництва. В той же час протягом 2007 року продовжилось скорочення дійного гурту в країні як у сільськогосподарських підприємствах різної форми власності (з 821,7 тис. гол. у ІІІ кв. 2006 р. до 708,0 тис. голів у ІІІ кв. 2007 р., або на 13,8 %), так і у господарствах населення (з 2779,9 до 2568,7 тис. голів відповідно, або на 7,6 %). У 2008 році вирощування великої рогатої худоби у живій вазі в сільськогосподарських підприємствах зменшилося на 11,6 % проти відповідного показника 2007 року і становило 48,2 тис. тонн. Як бачимо із статистичних даних, зменшення поголів'я великої рогатої худоби значне, і в спеціалізованих господарствах , і в господарствах населення. За станом на 1 серпня 2009 року порівняно з аналогічною датою 2008 року поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 3,8 %, в тому числі корів - на 5,9 %. Обсяги виробництва яловичини і телятини у вересні 2012 року склали 4,7 тис тонн, що на 34,7 % менше обсягу вересня 2010 року, який склав 7,2 тис. тонн, про це повідомляє Державна статистика України. Загалом від початку 2012 року в Україні було вироблено 39 тис. тонн яловичини і телятини, що відповідно 71 % та 94 % від обсягів виробництва за аналогічні періоди 2010 та 2011 років. Варто відзначити, що у вересні 2012 року в порівняні із аналогічним періодом 2011 року в Україні скоротилося виробництво свинини на 11 % та м'яса свійської птиці на 1 % [ 10 ].

У господарствах населення утримується 77,6 % загальної кількості поголів'я корів. Через такий спад поголів'я корів валове виробництво тваринного білку (молока і м'яса) всіма категоріями господарств продовжує зменшуватись. Загальне скорочення виробництва молочної та м'ясної продукції скотарства привело до стрімкого зростання цін на неї. Основу розвитку м'ясного скотарства станом на 1 січня 2012 року у господарствах усіх категорій нараховувалось 4471,4 тис. гол. великої рогатої худоби, у тому числі 2588,8 тис. корів. Близько 16,5 тис. голів м'ясних корів утримують товарні господарства. Питома вага м'ясних корів складає 6,0 % від наявного на початок 2008 року поголів'я корів в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності. Для України така кількість поголів'я є дуже маленькою. Недостатня кількість м'ясної худоби є основним гальмом подальшого розвитку м'ясного скотарства, особливо у регіонах.

Виходячи із науково-обґрунтованих норм харчування, людина повинна споживати на рік 400 кг молока і 39 кг яловичини, тому необхідно у господарствах всіх форм власності мати близько 6,0-6,5 млн. (із цієї кількості 4,0-4,5 млн. у державних та іншої форми власності підприємствах) молочних корів при надоях 3,5-4,0 тис. кг молока й 1,5-2,0 млн. м'ясних корів, або більше 30 %. Аналізуючи світовий досвід, вирішити цю проблему можливо за рахунок всебічного розвитку галузі спеціалізованого м'ясного скотарства, яка може забезпечити збільшення виробництва високоякісної яловичини. В Україні створилися об'єктивні умови для інтенсивного формування цієї галузі тваринництва [ 9 ].

Визначальними об'єктивними факторами, які надають можливість в перспективі розвитку галузі м'ясного скотарства, є такі:

- продовольчі. Великий дефіцит виробництва м'яса і його споживання, особливо яловичини. Населення далеко не повністю забезпечується цим важливим білковим продуктом харчування. Вимагає поліпшення якісних показників яловичини від тварин молочних і комбінованих порід;

- соціальні. У сільській місцевості багатьох областей України більше третини населення - пенсійного віку. В господарствах, по розведенню молочної худоби, важко вирішуються кадрові проблеми, особливо із доярками. У найближчій перспективі ці проблеми залишаться. При цьому м'ясне скотарство потребує в 8-10 разів менше трудових ресурсів. Це пояснюється використанням маловитратної технології утримання м'ясної худоби;

- енергетичні. При існуючому дефіциті енергоносіїв, ця галузь вимагає мінімальних витрат електроенергії, механізмів і машин. Енергоємність м'ясного скотарства на 60-80 % менше, у порівнянні із молочним скотарством;

- екологічні. Особливої уваги заслуговує розвиток м'ясного скотарства в регіонах, які забруднені радіонуклідами в результаті аварії на ЧАЕС. Тут дуже гостро стоїть проблема із трудовими ресурсами і одержанням екологічно чистої продукції. Ця галузь допомагає вирішити проблему зайнятості населення.

Крім того, з м'ясом в організм людини попадає менше радіонуклідів, особливо стронцію, ніж з молоком;

- ресурсні. М'ясна худоба вимагає значно менших витрат концентрованих кормів, більш ефективно використовує пасовища. Необхідне створення високопродуктивних культурних пасовищ і луків, з яких значно дешевші корми, одночасно і раціональне використання наявних кормових ресурсів та рентабельне ведення галузі м'ясного скотарства;

- цінові. Ціни на продукцію м'ясного скотарства не забезпечує простого відтворення стада. Відсутнє прогнозування цінової політики, недостатньо розвиненої ринкової інфраструктури та недосконалу систему управління ринком;

- економічні. У раціонах харчування м'ясної худоби застосовують більш дешеві грубі та зелені корми, відходи харчової промисловості. Від них одержують високоякісне м'ясо та шкіри, цінну сировину для фармацевтичної промисловості при енерго- та ресурсозберегаючій технології його утримання [ 4 ].

У багатьох регіонах України, що мають незатребувані земельні площі, при створенні культурних і поліпшенні наявних природних угідь і пасовищ, таку можливість можна направити на використання специфічних особливостей м'ясної худоби при її вирощуванні. Ця галузь тваринництва може стати майбутньою перспективою не тільки в забезпеченні високоякісним м'ясом і м'ясопродуктами по науково-обґрунтованих нормах харчування, але й у поліпшенні життєвого рівня населення, створенні стратегічних ресурсів нашої країни і її експортного потенціалу.

Перші кроки становлення галузі м'ясного скотарства в Україні приходяться на середину 50-х років минулого сторіччя. Закордонний досвід по формуванні галузі м'ясного скотарства на той час показав, що найбільш ефективний шлях створення нових м'ясних порід є промислове і поглинальне схрещування спеціалізованих м'ясних порід з поголів'ям місцевої худоби, молочного й комбінованого напрямку продуктивності. При цьому враховується високий генетичний потенціал поліпшуючих, м'ясних порід і гарна пристосованість до місцевих природно-кліматичних умов із комплексом цінних якостей порід, що поліпшують. Розвиток м'ясного скотарства розпочався із закупівлі по імпорту м'ясного поголів'я та сперми бугаїв іноземної селекції. Починаючи з 1955 і по 1972 рік було завезено із-за кордону 981 голову спеціалізованої м'ясної худоби. Переважно це були тварини абердин-ангуської, шаролезської, лімузинської, герефордської, санта-гертруда, шортгорнської і кіанської порід. У тому числі закупили і 342 голови племінних бугаїв-плідників. Надалі було закуплено невелику кількість худоби і сперми плідників маркиджанської, галловейської та інших порід. Бугаї-плідники були поставлені на станції штучного запліднення. Маточне поголів'я розмістили у племінних репродукторах спеціалізованої м'ясної худоби. В Україні розпочали проводити великомасштабний експеримент по вивченню господарсько-біологічних особливостей різних порід при їх акліматизації й розведенні в умовах різних природно-кліматичних зон країни, у промислових схрещуваннях маточного поголів'я районованих порід місцевої худоби із биками-плідниками м'ясних порід. Для реалізації цієї мети щорічно виділялося для схрещування до 1 млн. корів і телиць. В 1973 році спермою м'ясних биків було запліднено до 980 тисяч маточного поголів'я. А в окремі роки (1976-1979) виділялося до 1,4 млн. поголів'я корів і телиць. Такий прийом дав можливість збільшити виробництво високоякісної яловичини. Отримані помісні тварини, у порівнянні з аналогами районованих порід, мали більшу живу масу (на 10-12 %), вищі середньодобові прирости і оплату корму, більший забійний вихід (на 12-15 %). Тварини майже всіх імпортних м'ясних порід добре пройшли акліматизацію та пристосувались в різних зонах України. Отримані позитивні результати їх застосування у промисловому схрещуванні. Ці матеріали обумовили перспективність їхнього подальшого використання для створення своїх, вітчизняних м'ясних порід і типів. Починаючи із 1972 року, за ініціативою вітчизняних вчених-дослідників М. А. Кравченка, М. В. Зубця була обумовлена необхідність і розроблена методика створення своїх, вітчизняних м'ясних порід і подальшого розвитку на Україні галузі спеціалізованого м'ясного скотарства. У різних природно-географічних зонах України створили 18 племінних господарств-оригінаторів по виведенню української м'ясної худоби. Робота була завершена створенням трьох вітчизняних м'ясних порід: української м'ясної (1993 р.), волинської (1994 р.) і поліської (1998 р.). Успішно велась робота по створенню знам'янської, південної та симентальської м'ясних порід. Крім цього, в Україні, у дуже обмеженій кількості в окремих господарствах розводиться худоба імпортних м'ясних порід: абердин-ангуської, герефордської, шаролезської, лімузинської та інші [ 11 ].

З метою успішного розвитку м'ясного скотарства, враховуючи розмаїтість природно-кліматичних зон України, необхідно мати більше м'ясних порід, створити їх «ринок», що нараховував би не менше 15-20 м'ясних порід. Для кожної зони, навіть мікрозони, необхідно мати декілька м'ясних порід, які добре схрещуються між собою, а також із поголів'ям районованих молочних порід. Природно-кліматичні умови України є сприятливими для створення розвинутої галузі м'ясного скотарства. Пасовища повинні бути невід'ємною складовою частиною галузі м'ясного скотарства. Для різних природно-кліматичних зон країни розроблені спеціальні технології створення й тривалого використання пасовищ на основі спеціально підібраних сортів трав [ 20 ]. 

Питома вага м'ясних корів у різних природно-кліматичних зонах в Україні може бути неоднаковою. У забруднених районах, на Поліссі, їхня чисельність може становить більше 50 %, у зоні Лісостепу - 30 % і Степу - близько 20 %. Природно-кліматичні умови України є сприятливими для створення розвинутої галузі м'ясного скотарства. В зонах Лісостепу й Степу господарства спеціалізуються на виробництві зерна, цукрового буряку. У структурі кормовиробництва близько 80 % займає сіно, солома, тобто грубі і соковиті, які найбільш раціонально можуть бути використані м'ясною худобою для повноцінності раціонів та загальної поживності. У літній період основний корм - зелена маса [ 16 ].

Для збільшення виробництва яловичини в перспективі важливо використати інтенсивну технологію, основними елементами якої є:

- раціональна організація відтворення стада;

- інтенсивне вирощування, дорощування й відгодівля молодняку;

- удосконалювання племінних і продуктивних якостей тварин, створення високопродуктивних стад;

- створення оптимальних зоогігієнічних умов утримання, що сприяють одержанню високої продуктивності;

- комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів;

- профілактика захворювань тварин, раціональна організація праці, охорона навколишнього середовища;

- широке використання низькопродуктивних ремонтних телиць молочних і молочно-м'ясних порід для схрещування із плідниками м'ясних порід, або їх штучне запліднення спермою м'ясних бугаїв. Отримане помісне потомство потрібно вирощувати за технологією м'ясного скотарства, що дасть можливість за рахунок помісного поголів'я телиць створити товарні гурти м'ясної худоби. У першу чергу, таку роботу необхідно проводити у господарствах, що мають певні виробничі потужності (приміщення, земля, трудові ресурси), які не використовуються. Багато господарств мають умови для створення культурних пасовищ, що дозволить здешевити виробництво яловичини за рахунок зниження витрат праці та енергоресурсів;

- використання трансплантації ембріонів в племінних заводах та племрепродукторах, дозволить від видатних батьків за рік одержувати 10-20 телят, замість одного у звичайних умовах [ 26 ].

З огляду на світовий досвід, зроблені спроби наукового обґрунтування розвитку галузі м'ясного скотарства в Україні, залежно від кількості й продуктивності молочних корів. Розрахунки показують, що в Україні, навіть при низькому надої на рівні 2000 кг на корову, буде спостерігатись дефіцит яловичини і є нагальна необхідність мати в 10-20 разів більше поголів'я м'ясної худоби, ніж воно є на сьогодні фактично. При підвищені надоїв від молочних корів різко збільшуватиметься дефіцит яловичини, який можна ліквідувати тільки за рахунок збільшення чисельності м'ясної худоби. Для розвитку м'ясного скотарства в Україні є необхідний генофонд порід, що представлений трьома вітчизняними (українською, волинською, поліською м'ясними), а також імпортними (абердин-ангуською, герефордською, лімузинською, шароле). Створюються три нові м'ясні породи - знам'янська, південна і симентальська м'ясна.

Технологія і організація ведення м'ясного скотарства в умовах інтенсивного землеробства в господарствах-репродукторах всіх природно- кліматичних зон України в основному відпрацьована. Але поряд із цим, через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин (недостатню забезпеченість кормами, низькими закупівельними цінами на м'ясо яловичини, без врахування його якості, відсутність фахівців) широкого розвитку ця галузь не одержала. Невелика частина яловичини, яку отримують від м'ясної худоби, у загальному виробництві м'яса істотно не впливає на підвищення рівня його споживання. За умов доведення споживання яловичини на душу населення у найближчі роки до 30-35 кг, необхідно широко розвивати галузь інтенсивного м'ясного скотарства [ 21 ].

Для збільшення кількості поголів'я м'ясної худоби, підвищення його продуктивності та виробництва якісного м'яса яловичини, важливе значення має надання державою дотації на утримання кожної продуктивної м'ясної корови, шляхом компенсації нормативних витрат на її вирощування. Підвищення рівня економічної ефективності в ринкових умовах можна досягти пошуками та реалізацією шляхів і напрямів поетапного збільшення виробництва, поліпшення якості, зниження собівартості й цін, на цій основі одержання максимально можливого рівня рентабельності або норми прибутку [ 28 ]. З метою забезпечення стратегічного розвитку м'ясного скотарства в Україні потрібно провести поетапне планування виробництва м'яса великої рогатої худоби на перспективу з використанням наявних потужностей тваринницьких комплексів, спеціалізованих та інших підприємств із виробництва вказаного виду продукції й виходячи із потенціалу наявних потужностей, розробити виробничі завдання, переглянути та вдосконалити нормативно-правову базу і процес нормування використання ресурсів на виробництво м'яса. Зміцнення матеріально-технічної бази підприємств і комплексів шляхом заміни застарілого обладнання і впровадження енергозберігаючих технологій й способів утримання молодняку великої рогатої худоби.

Для стабільного розвитку і становлення м'ясного скотарства необхідно виділити його в спеціалізовану галузь. При цьому в перспективі встановити тверді ціни на продукцію м'ясного скотарства, і тоді галузь буде розвиватися динамічно, досягне в загальному обсязі виробництва яловичини 25-30 %, що буде відповідати світовому співвідношенню розвитку м'ясного й молочного скотарства.

Таким чином, м'ясне скотарство має широке розповсюдження у багатьох країнах світу. В Україні створенню галузі м'ясного скотарства присвячена велика кількість наукових досліджень, але свій розвиток галузь не одержала. Тому її роль у виробництві високоякісної яловичини обмежена.

Для успішного виробництва й реалізації продукції скотарства необхідна державна підтримка, розробки та впровадження проектів, метою використання яких є підвищення ефективності, тому найбільш доцільно організовувати спеціалізовані господарства з виробництва яловичини і ретельне вивчення безперебійного постачання в господарство необхідною кількістю молодняку певної кондиції. За розрахунками фахівців, для повного забезпечення населення України високоякісною яловичиною потрібно мати на кожні п'ять молочних корів одну м'ясну. М'ясне скотарство не потребує великих затрат і засобів виробництва.

Нині м'ясну худобу, в Україні розводять у 250 господарствах, в яких налічується близько 150 тис. голів.

1.2 Організація міцної кормової бази при виробництві яловичини

Забезпечення кормами худоби як у спеціалізованих, так і в звичайних господарствах з виробництва яловичини слід планувати переважно за рахунок власного виготовлення. Створення кормової бази і забезпечення поголів'я худоби необхідними якісними кормами сприяє інтенсифікація галузі м'ясного скотарства. Використовується багато різноманітних кормів, які за походженням поділяють на такі групи: рослинні, корми тваринного походження і мінеральні. Корми рослинного походження, в свою чергу, поділяються на концентровані (зерно фуражне, комбікорми, висівки, макуха, шроти), соковиті (силос, коренеплоди, бульбоплоди, баштанні культури), грубі (сіно, сінаж, солома, полова), зелені (сіяні трави, трави природних лук і пасовищ).

Виробництво зелених і грубих кормів має ґрунтуватися на вирощуванні багаторічних бобових і злакових трав (люцерна, еспарцет, тимофіївка, кукурудза). Багаторічні трави за врожайністю і якістю одержаного корму значно кращі за однорічні. Збільшення виробництва фуражного зерна є однією з умов інтенсивного вирощування й відгодівлі худоби. Найбільшу ефективність при виробництві яловичини мають комбікорми, в яких пшениця не перевищує 40 % за масою, а решту становлять: ячмінь - 30 %, горох та інші бобові - 20 %, висівки, макуха, шрот - 10 %.

Поряд із використанням польових сівозмін для вирощування кормових культур відводять і спеціальні кормові сівозміни. Їх планують так, щоб забезпечити рівномірне надходження зелених кормів, а також сировини для заготівлі сіна, сінажу, силосу, трав'яного борошна і січки. Кормові сівозміни розміщують поблизу ферми і комплексів. Важливим джерелом одержання соковитих кормів, багатих на вуглеводи, є кормові буряки. Введення їх до раціону дає змогу підвищити поживну цінність, нормалізувати цукро-протеїнове співвідношення, скоротити витрати концентрованих кормів. Однак ця культура найбільш трудомістка, тому 1 ц корм. од. і перетравного протеїну мають чи не найвищу собівартість. Визначена найнижча собівартість 1 ц корм. од. при використанні пасовищ на зелений корм, хоча вихід поживних речовин тут значно менший, ніж на посівах багаторічних трав на зелений корм і кукурудзи на силос [ 19 ].

При відгодівлі худоби можна використовувати різні відходи харчової промисловості: від переробки цукрових буряків (жом, меляса), зерна (барда, пивна дробина), картоплі. Багато господарств успішно відгодовують молодняк на жомі, патоці та барді. Для відгодівлі худоби застосовують комбікорми в розсипному, гранульованому і брикетованому вигляді. Можуть використовуватися повнораціонні кормові суміші для відгодівлі худоби, до складу яких входять сухий жом, вітамінні та мінеральні добавки [ 14 ]. На відгодівлю ставлять корів, вибракуваних за віком та повністю або частково порушеною відтворною функцією, а також первісток з низькою продуктивністю, які здатні ефективно використовувати поживні речовини кормів [ 23 ].

Основною умовою прискореного розвитку виробництва м'яса і розвитку тваринництва в країні є створення міцної кормової бази в кожному господарстві. Саме це безпосередньо визначає можливості збільшення поголів'я великої рогатої худоби і підвищення її продуктивності. Під кормовою базою розуміють сукупність матеріальних і технічних засобів виробництва і джерел надходження кормів з метою забезпечення ними тваринництва. Створення кормової бази в кожному господарстві передбачає таку систему і структуру виробництва кормів, яка повністю забезпечує поголів'я різноманітними, повноцінними за поживністю кормами [ 2 ].

Організація кормової бази включає певну систему виробництва і використання кормів, що характеризуються відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів [ 3 ]. За одиницю кормів прийнята поживність 1 кг вівса середньої якості. Співвідношення кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства. Головне завдання кормової бази є забезпечення раціональної годівлі тварин збалансованими за всіма поживними речовинами кормами. При цьому в раціонах тварин має забезпечуватися оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.

Повноцінність і збалансованість кормових раціонів - найважливіша умова підвищення ефективності годівлі та продуктивності тварин. Відповідно до біологічних особливостей худоби кормові раціони значно відрізняються за співвідношенням у них різних видів кормів. У раціонах годівлі найбільшу питому вагу займають концентровані корми. У кормових раціонах скотарства концентровані корми становлять 25 %. При розробці раціонів годівлі великої рогатої худоби припадає 19-20 % кормів на силос, 18 % на сіно, сінаж і солому, до 30 % на зелені корми сіяних трав, природних лук і пасовищ [ 1 ].

Рівень розвитку кормової бази визначається такими показниками: обсягом виробництва кормів на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 га кормової площі, на одну умовну голову худоби (в ц корм. од.).

При вирощуванні і відгодівлі молодняку великої рогатої худоби треба мати необхідну кількість кормів, багатих на перетравні поживні речовини. Основним напрямом подальшого розвитку скотарства і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробництва яловичини на основі зміцнення кормової бази і підвищення рівня годівлі тварин, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів та переведення галузі на індустріальні технології, широкого використання спеціалізованих порід худоби, пристосованих до машинної технології, удосконалення організації і оплати праці в умовах колективного підряду і орендних відносин.

Сучасний рівень виробництва кормів у господарствах України є недостатнім. Збільшення обсягів виробництва кормів повинна забезпечити інтенсифікація польового кормовиробництва на основі підвищення врожайності сільськогосподарських культур, зокрема кормових, шляхом поліпшення культур землеробства, більш ефективного внесення добрив, підвищення рівня механізації виробничих процесів, застосування матеріальної зацікавленості в кормовиробництві [ 8 ].

Головним напрямком збільшення виробництва біологічно повноцінних кормів, як основного фактора інтенсифікації тваринництва є підвищення врожайності зернофуражних і кормових культур. У середньому з гектара ріллі необхідно одержувати не менше 35-40 ц - на Поліссі [ 11 ].

Особливу увагу слід звернути на максимальне збільшення виробництва високобілкових концентрованих кормів за рахунок зернових і зернобобових культур, а також трав'яного борошна з бобових багаторічних трав, соковитих за рахунок сіножатей, комбінованого силосу, коренеплодів.

Прогресивна технологія заготівлі, зберігання та підготовки кормів до згодовування включає насамперед консервування вологого зерна, приготування силосу з консервантами, виробництво трав'яного борошна із стабілізаторами каротину, заготівлю вітамінної сінної січки, досушеної активним вентилюванням, брикетування та гранулювання кормів, приготування монокорму, будівництво типових силосних споруд, безстінних чи механізованих циліндричних скиртоутворювачів з активним вентилюванням.

Інтенсифікація скотарства ставить нові вимоги перед кормовиробництвом: в кормах необхідно підвищити вміст протеїну, біологічно активних речовин, поліпшити їх засвоюваність.

Заготівлю і зберігання кормів слід організувати так, щоб протягом усього року максимально зберегти їх поживні речовини та біологічну цінність [ 20 ].

Істотне значення має підготовка кормів до згодовування: подрібнення, запарювання та здобрення грубих кормів, дріжджування, використання кормових сумішей тощо. Значний ефект має впровадження прогресивних способів заготівлі кормів, таких як приготування сінажу, застосування при суміші сіна активного вентилювання, виробництво білково-вітамінного трав'яного борошна.

Основою організації високоінтенсивного кормовиробництва і створення сталої і міцної кормової бази можна вважати систему сівозмін. В інтенсифікації кормової бази можна виділити п`ять основних принципів (підходів): забезпечення систематичного підвищення урожайності зернофуражних і кормових культур та продуктивності сіножатей і пасовищ; постійного збільшення виробництва кормів з розрахунку на гектар кормової площі та умовну голову тварин; поліпшення якісного складу кормових ресурсів та забезпечення повноцінної годівлі худоби згідно із зоотехнічними нормами; забезпечення вищих темпів росту виробництва кормів порівняно з темпами розвитку тваринництва; підвищення продуктивності праці в кормо-виробництві та зниження собівартості кормів.

Для створення повноцінної міцної кормової бази необхідно: враховувати всі джерела надходження кормів, прагнути до раціонального використання земельного масиву господарства; щоб корми за кількістю, вмістом поживних речовин, збалансованістю забезпечували належну продуктивність тварин відповідно до їх породних можливостей; забезпечити високу продуктивність природних кормових угідь за рахунок проведення системи організаційно-економічних і технологічних заходів, в тому числі поверхневого і докорінного поліпшення їх; раціонально використовувати супутню і побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур, відходи переробної промисловості; використовувати кормовиробництво як елемент науково-обґрунтованої системи ведення господарства, формування раціональних сівозмін, створення умов для ефективного використання землі, трудових і матеріально-фінансових ресурсів господарства; прагнути до використання для годівлі тварин дешевих, але повноцінних, збалансованих за вмістом поживних речовин раціонів [ 27 ]. Годівля тварин повинна бути збалансованою за всіма елементами живлення - енергією, перетравним протеїном, незамінними амінокислотами, мінеральними речовинами.

1.3 М'ясна продуктивність і фактори, що її визначають

За важливістю після молочної продуктивності великої рогатої худоби є м'ясна її продуктивність. М'ясо цих тварин (яловичина і телятина) характеризується високими харчовими та смаковими якостями і користується великим попитом у населення. Особливо високо цінуються спеціалізовані м'ясні породи, які дають найбільш високоякісне так зване «мармурове» м'ясо. Велика питома маса яловичини у структурі споживання м'ясних продуктів пояснюється як її поживністю, так і невисокими затратами на виробництво. Яловичина порівняно з м'ясом інших сільськогосподарських тварин має оптимальніше співвідношення білка і жиру. Середній вміст білка (%) в окремих продуктах харчування становить: яловичина - 20,5, свинина - 14,5, молоко - 3,4, хліб - 5,8-7,8, картопля - 2,1, морква - 1,2. В яловичині менше холестерину, ніж у свинині та баранині. Високу поживну цінність яловичини зумовлюють амінокислоти аргініну, лізину, гістидину, тирозину, триптофану, цистину, а також жирні кислоти, мінеральні речовини, вітаміни групи А, Д, С, екстрактивні та інші речовини. Перетравність яловичини організмом людини 95 %, включення до раціону 100 г цього м'яса забезпечує 50 % необхідної кількості білка і дає 220 ккал [ 30 ].

За даними науково-дослідного інституту харчування фізіологічна норма споживання м'яса всіх видів худоби на одну дорослу людину за рік становить 85 кг: яловичина - 27,9 кг, свинина - 21,2, м'ясо птиці - 21,2, баранина - 6,0, вироби із м'яса (ковбаси, консерви, субпродукти) - 15,2 кг. При забої м'ясо великої рогатої худоби у віці старше трьох місяців відносять до яловичини, 14-90-денного віку - до телятини [ 5 ].

Показники, що характеризують м'ясну продуктивність худоби та якість м'яса при житті тварини: жива маса, скороспілість (прирости живої маси), стан вгодованості, оплата корму; при забої тварини: забійна маса (маса туші разом з масою внутрішнього жиру), маса субпродуктів 1 та 2 категорії, які використовуються у харчуванні або переробляються промисловістю, морфологічний склад туші (вміст м'язів, жиру, кісток, сухожилок); співвідношення в туші окремих відрубів за сортами; хімічний склад м'яса та його калорійність; забійний вихід туші, мармуровість, ніжність та соковитість. Вихід туші - це відношення маси туші до передзабійної живої маси, виражене у процентах, а забійний вихід - це відношення забійної маси до передзабійної живої маси, виражене у процентах. Жива маса - це маса тварин після закінчення вирощування (відгодівлі) у господарстві. Передзабійна жива маса - маса тварин після 24 - годинної голодної витримки без води. Внутрішній жир складається із шлункового, кишкового, сорочкового, навколониркового та мошонкового (пахового). А індекс м'ясності - відношення маси мускульної тканини і жиру туші до кісток і сухожилок. Туша - це тіло після забою без голови, шкури, внутрішніх органів, внутрішнього сала і кінцівок: передніх - по зап'ястний, задніх - по скакальні суглоби [ 6 ].

У США, Канаді і в деяких інших країнах до маси туші включають також нирки і навколонирковий жир, а відношення цієї маси до передзабійної маси вважають забійним виходом. Крім туші та жиру при забої тварини отримують також харчові субпродукти і технічну сировину.

М'ясо складається із м'язової тканини разом із зв'язаними з нею кістками, хрящами, зв'язками, жировою та сполучними тканинами. Основну поживну цінність яловичини становлять білки і жири, що входять у значних кількостях до м'язової та жирової тканин, тоді як сполучна, хрящова, кісткова тканини та інші частини великої поживної цінності не мають, хоча й характеризують своєю наявністю якість яловичини. У тісному зв'язку з поняттям росту процес утворення м'яса, оскільки за розвитку молодняку збільшення маси зумовлюється головним чином збільшенням м'язової тканини. Найбільший абсолютний ріст м'язової тканини у тварин різних порід спостерігається у період від 4-6 до 14-18 місячного віку. З настанням зрілості тварин м'язова тканина поступово замінюється сполучною та жировою [15]. Морфологічний та хімічний склад туші залежить в основному від породи, статі, віку і вгодованості тварин. Тому вміст м'язової тканини у туші коливається від 42 до 68 %, жиру - від 14 до 30, кісток - від 13 до 22, сполучної тканини - від 10 до 15 %. Середній хімічний склад м'яса великої рогатої худоби залежно від вгодованості такий (%): середня вгодованість - білка 20,0, жиру 10,7, води 68,3, золи 1,0; вища - білка 17,0, жиру 22,9, води 58,5, золи 0,9; нижчесередньої - білка 21,0, жиру 3,8, води 74,1, золи 1,1. В телятині утримується більше води і менше жиру [ 12 ].

Головні фактори,що обумовлюють м'ясну продуктивність великої рогатої худоби - порода, скороспілість, стать, вік, кастрація, інтенсивність вирощування і відгодівлі, методи розведення та способи утримання худоби.

Порода худоби, її напрям продуктивності мають великий вплив на м'ясну продуктивність. Найбільш високою м'ясною продуктивністю характеризуються спеціалізовані м'ясні породи. Тварини цих порід скороспілі, мають велику живу масу (600-1000 кг і більше), підвищений забійний вихід (65 % і більше); дуже добре відгодовуються і оплачують корми приростом маси. Нині питома вага м'ясних спеціалізованих порід незначна (всього 0,2 %), тому основну кількість яловичини одержують від худоби молочного та молочно-м'ясного напрямів продуктивності.

Проведені дослідження в умовах промислової технології виробництва яловичини свідчать, що тварини молочних і молочно-м'ясних порід мають високі потенціальні можливості м'ясної продуктивності. При інтенсивному вирощуванні за умов промислової технології бички молочних порід вже до 14-місячного віку досягають живої маси 400 кг, а молочно-м'ясних - 450 кг при затратах на 1 кг приросту від 6,4 до 7,5 корм. од.

Скороспілість тварин має велике значення для підвищення м'ясної продуктивності худоби та поліпшення якості яловичини. Скороспілі тварини раніше закінчують ріст, краще засвоюють поживні речовини, менше витрачають кормів на приріст живої маси, краще відгодовуються. Інтенсивне вирощування молодняку з раннього віку прискорює ріст, підвищує скороспілість. На м'ясну продуктивність худоби та якість яловичини впливає і вік тварин. Порівняно з дорослими тваринами в туші телят міститься відносно більше кісток і сполучної тканини, менше - м'язової та жирової. З віком це співвідношення змінюється за рахунок розвитку м'язової та жирової тканин. У м'язах дорослих тварин менше води, а м'ясо має вищу енергетичну цінність. До 12-15-місячного віку ріст м'язів у молодняку розвивається інтенсивніше, ніж жирова тканина. Тому при забої тварин в цьому віці отримують туші з найкращим співвідношенням у них м'язової та жирової тканини.

Стан вгодованості забійних тварин важливий показник виробництва яловичини та її якості. У дорослої худоби молочного напряму продуктивності забійний вихід у середньому при вищесередній вгодованості становить - 50 %, середній - 45, нижчесередній - 40; у м'ясного відповідно 70, 60-65 і 55 % [ 22 ].

М'ясна продуктивність великої рогатої худоби у великій мірі залежить від рівня і характеру годівлі. Недостатній рівень годівлі молодняку негативно впливає на швидкість приросту живої маси, при цьому збільшується час вирощування на 30-40 %, а перевитрати кормів сягають 50-60 %. За інтенсивного вирощування молодняку не тільки швидко наростає його жива маса, а й суттєво покращується морфологічний склад туші та змінюється хімічний склад м'яса. Водночас зростає вихід найбільш цінних відрубів. Раннє привчання молодняку до поїдання грубих та соковитих кормів і його вирощування на об'ємистих кормах сприяє підвищенню ефективності відгодівлі при збереженні поживності та смакових якостей м'яса. Тварини на таких раціонах до 18-20-місячного віку досягають живої маси 500-550 кг. При концентратному типі годівлі формуються більш скороспілі тварини, прискорюється накопичення жиру в їх тілі. Такий тип застосовується при інтенсивному вирощуванні та відгодівлі молодняку до 14-місячного віку на деяких спеціалізованих комплексах по виробництві яловичини. Суттєво збільшується жива маса та покращується якість м'яса при нагулі тварин. Конституційні відмінності мають істотний вплив на м'ясну продуктивність.

Тварини, які належать до сирого типу конституції, відзначаються підвищеною здатністю до відгодівлі і продукування м'яса, пророслого жиром («мармурове» м'ясо ). Тварини грубої, сухої, міцної конституції менш здатні до відгодівлі і дають пізніше м'ясо. Тварини за темпераментом спокійніші, флегматичніші, відгодовуються набагато легше, ніж ті, які легко збуджуються, нервові. Значний вплив на ріст тварин і підвищення їх маси при відгодівлі мають різні біостимулятори. Частіше для мети використовують синтетичні препарати чоловічих та жіночих статевих гормонів, інсулін та інші препарати. Всі вони дають позитивний ефект тільки при повноцінній годівлі. Біостимулятори сприяють кращому використанню поживних речовин раціону, підвищенню білкового обміну, збільшенню живої маси тіла та зменшують відносне нагромадження жиру.

Якість м'яса зумовлюється і статтю тварин. На відгодівлю ставлять надремонтний молодняк, вибракуваних корів та бугаїв-плідників. Найбільш високоякісне м'ясо отримують при відгодівлі бичків-кастратів. Воно має тонковолокнисту структуру з добрими смаковими якостями. Доведено, що не кастровані бички за умов високого рівня годівлі ростуть інтенсивніше, ніж кастрати і телиці, і тому у 15-18-місячному віці мають перевагу за живою масою на 10-12 % порівняно з кастратами і на 15-20 % - з телицями. Однак, незважаючи на явні переваги у рості некастрованих тварин, країни експортери яловичини на європейський ринок вирощують на м'ясо тільки кастратів. У господарствах багатьох країн світу (Данія, Німеччина, Італія) ставлять на відгодівлю некастрованих бичків, які за своїми біологічними властивостями, продуктивністю і якістю яловичини відрізняються від бичків-кастратів. В таких країнах як (Англія, Австралія, Нова Зеландія) відгодовують переважно кастратів. Вони майже удвічі переважають бичків за рівнем накопичення жиру в туші, але особливо відзначаються вмістом внутрішньом'язового жиру, але поступаються їм за енергією росту. Крім того, у господарствах, де молодняк відгодовують груповим методом при безприв'язному утриманні, реалізують на м'ясо у 18 місяців і більше, оптимальним віком кастрації бичків вважається 6-8 місяців. Адже при статевому дозріванні некастровані тварини проявляють статеві збудження і травмують одна одну. Після кастрації у молодих самців зникають статеві ознаки, їхній темперамент стає флегматичним, інтенсивніше відбуваються процеси жироутворення. Кастрація призводить до зменшення наднирників, незначного збільшення гіпофізу, що позначається на лінійному рості, порушується природна інтенсивність росту осьового і периферійного скелета. Тому наслідки кастрації настільки значні, що до півторарічного віку затримка маси більшості м'язів повністю не компенсується. Вона помітно змінює мікроструктуру та макроструктуру м'язової тканини. М'язові волокна у кастратів тонші, їх більше з розрахунку на одиницю об'єму, у них менше сполучної тканини, менші анатомічний і фізіологічний поперечники м'язів, що характеризують кількість м'язових пучків у м'язах, а отже, їх силу. Кастрація тварин затримує ріст більшості внутрішніх органів, підсилює жироутворення, особливо у бичків, кастрованих у віці 6 місяців. Некастрованих бичків найбільш доцільніше відгодовувати на прив'язі, вони переважають кастратів за живою масою, морфологічним складом туші та якісними показниками парної туші [ 25 ].

При житті тварин у господарствах м'ясну їх продуктивність оцінюють за живою масою, скороспілістю, середньодобовими приростами і затратою кормів на 1 кг приросту. Після забою м'ясну продуктивність оцінюють за масою туші, забійною масою, забійним виходом і виходом туші, морфологічним складом туші, хімічним складом м'яса та його смаковими якостями. Для оцінки забійних якостей проводять контрольні забої тварин, результати яких враховують при організації племінної роботи у господарствах [ 14 ].

Вгодованість тварин прижиттєво визначають за будовою тіла, розвитком мускулатури та відкладання жиру в організмі, а після забою при оцінці туші беруть до уваги відкладання підшкірного жиру (полив), на внутрішніх органах та між м'язами. У корів, волів і молодняку розрізняють вищу, середню, нижчесередньої вгодованість. Для бугаїв-плідників і телят встановлено дві категорії вгодованості: першу і другу. Тварини, які не відповідають вимогам нижчесередньої вгодованості або другої категорії, вважаються худими [ 8 ].

Бугайців бажано відгодовувати до більш високих вагових кондицій, бо вони здатні довше зберігати інтенсивний ріст і добре оплачувати корм приростами, ніж телиці і бички-кастрати. Тому їхню кінцеву живу масу планують залежно від рівня годівлі, породи і статі тварини.

Отже, серед факторів впливу на м'ясні якості тварин оновними є інтенсивність вирощування та відгодівлі, порода, вік, стать, кастрація та скороспілість.

1.4 Інтенсифікація виробництва яловичини

Основним напрямком подальшого розвитку скотарства і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробництва яловичини на основі зміцнення кормової бази і підвищення рівня годівлі тварин, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів і переведення галузі на індустріальні технології, широкого використання високопродуктивних спеціалізованих порід худоби, пристосованих до машинної потокової технології, тощо.

Важливим показником рівня інтенсивності сільського господарства є річні виробничі витрати на гектар сільськогосподарських угідь. Річні витрати включають частину вартості основних фондів у розмірі амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також вартість спожитих оборотних засобів, у тому числі і оплату праці. Цей показник залежно від об'єкта інтенсифікації може характеризувати рівень інтенсивності виробництва підприємства або окремих його галузей [ 7 ]. До показників рівня інтенсивності виробництва яловичини належать: витрати кормів з розрахунку на одну фізичну голову худоби, а також рівень комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів [ 9 ].

Основні фактори інтенсифікації виробництва яловичини включають комплекс показників, серед яких: ефективне використання тварин районованих молочних і комбінованих порід, інтенсифікація вирощування молодняку і збільшення чисельності поголів'я, що забивається в старшому віці з великою живою масою, підвищення генетичного потенціалу м'ясної продуктивності; широке застосування промислового схрещування корів молочних порід з плідниками спеціалізованих м'ясних порід, інтенсивна відгодівля помісного молодняку; прискорений розвиток галузі м'ясного скотарства за рахунок розширеного відтворення наявного контингенту м'ясної худоби і використання для відтворення помісних телиць, отриманих при промисловому схрещуванні в молочному скотарстві; висока ефективність виробництва яловичини досягається на основі поглибленої спеціалізації і кооперації; інтенсифікація кормовиробництва з підбором таких культур, які в конкретних умовах господарства дають найбільший вихід поживних речовин з одиниці площі при мінімальних затратах праці і засобів по виходу перетравного протеїну з одиниці площі найбільш вигідними є багаторічні трави, а також горох; з урахуванням потреби худоби в поживних речовинах складають раціони, при цьому головними критеріями є вік, жива маса і середньодобовий приріст тварин; знання процесу формування м'ясної продуктивності, закономірностей росту і розвитку тварин з урахуванням цього в технологічному процесі, із поступовим збільшенням віку тварин після 18 місяців утворюється усе менше внутрішньом'язового жиру і більше міжм'язового і підшкірного; зниження собівартості вирощування молодняку і підвищення забійного виходу, у м'ясному скотарстві на одержання приросту молодняку з урахуванням утримання корови потрібно значно більше кормів, ніж у молочному, що при зниженні приростів призводить до різкого подорожчання приростів; у м'ясному скотарстві важливим є також підвищення запліднюваності маточного стада, збільшення наявності жиру в туші при збереженні смакових якостей, скорочення виробничих витрат; підвищення ефективності використання енергії корму при виробництві яловичини за рахунок насамперед грубих і соковитих кормів і оптимальної кількості концентратів; впровадження комплексу машин, що виконують кілька операцій, наближення м'ясопереробної промисловості до місць виробництва яловичини; м'ясна худоба вимагає невеликих капіталовкладень у будівлі й устаткування, що також пов'язано з підвищенням ефективності виробництва; розробка і впровадження у виробництво стандартів і цін на сировину і худобу залежно від якісних показників; прояв великої гнучкості у визначенні напрямку виробництва, сполучення окремих галузей, взаємозамінюваність і доповнюваність залежно від різних умов [ 18 ].

РОЗДІЛ 2

МАТЕРІАЛ, УМОВИ І МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ РОБОТИ

2.1 Місце і об'єкт дослідження

ЗАТ «Зернопродукт» розташований в селі Війтівці Липовецького району Вінницької області, яке було засноване в 1446 році.

Площа 3,371 кмІ, густота населення 178,88 осіб/кмІ. Географічні координати 49є 06ґ 13Ѕ пн. ш., 28є 58ґ 38Ѕ сх. д., середня висота 256 м над рівнем моря. Населення на 2001 рік складало 603 чоловіка. Орган місцевого самоврядування - Війтівецька сільська рада. Індентифікаційний код 36287048. Місцезнаходження вулиця Радянська будинок № 10. Від центральної садиби до райцентру м. Липовця господарство розташовано на відстані - 23 км, до обласного центру м. Вінниці - 72 км. Стан дорожньої сітки з твердим покриттям за межами господарства хороший, що задовольняє всі вимоги, чого не можна сказати про стан доріг в самому господарстві. Польові дороги - ґрунтові. Територія господарства не містить важливих автомобільних шляхів та залізно-дорожніх станцій. Тому господарство має не дуже сприятливі шляхи сполучення для реалізації продукції та зв'язку з постачальниками.