Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Економічний розвиток будь-якої країни залежить не лише від рівня розвитку сучасних технологій і техніки, а значною мірою визначається ступенем розвитку банківської системи. Надійна банківська система є однією з важливих умов подальшого розвитку вітчизняної ринкової економіки, оскільки, мобілізуючи тимчасово вільні кошти, перетворює їх у капітал, що працює.

З початку 90-х років банківська система України пережила період становлення, період стабілізації і період спаду (події серпня 1998 року). Всі ці моменти певною мірою впливають на розвиток банківських технологій, сприяють тому, що мобільні і ефективні банки закріпляють свої позиції на фінансовому ринку, оскільки змушені нарощувати як статутний фонд, так і перелік пропонованих послуг своїм клієнтам. В цих умовах удосконалення праці банківських менеджерів, пов'язаної з розширенням спектру банківських послуг, повинно стати пріоритетним у розвитку як окремо взятого банку, так і всієї банківської системи України в цілому.

Існує певний «базовий» набір банківських послуг, без яких жоден банк не зможе в повній мірі проводити операції в даному сегменті ринку. До цих послуг можна віднести і приймання депозитів, здійснення платежів і розрахунків, проведення кредитування.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції, які становлять близько 80% від загального обсягу ресурсів, що в цілому відповідає світовій банківській практиці.

Специфіка банківської установи в тому, що основна частина її ресурсів формується не за рахунок власних, а за рахунок залучених коштів. Банк має можливість залучати кошти підприємств, організацій, установ, населення та інших банків у формі вкладів (депозитів) і відкриття їм відповідних рахунків.

Залучені банками кошти дуже різноманітні. Головними їх видами являються кошти, залучені банківськими установами в процесі роботи з клієнтами (депозити), кошти, акумульовані шляхом випуску власних боргових зобов'язань (депозитні і ощадні сертифікати).

Головною складовою всієї банківської політики являється політика формування ресурсної бази. Формування ресурсної бази в процесі здійснення банком пасивних операцій історично відігравало першочергову і визначальну роль по відношенню до його активних операцій. Основна частина банківських ресурсів, як відомо, формується в процесі проведення депозитних операцій банка, від ефективної та правильної організації яких залежить стійкість функціонування будь-якої кредитної організації. У зв'язку з цим питання прирісту ресурсного потенціалу і забезпечення його стабільності шляхом ефективного управління пасивами набувають особливої гостроти і актуальності. Дослідження цих питань знайшло своє відображення в даній дипломній роботі.

Предметом дослідження э теоретичні та методичні підходи до організації обліку, аналізу та аудиту депозитних операцій ПАТ КБ «ПриватБанк».

Об'єктом дослідження є депозитні операції банку.

Метою дипломної роботи є узагальнення та подальший розвиток теоретичних та методичних підходів до організації обліку, аналізу і аудиту депозитних операцій банку

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

1) розкрити економічну сутність депозитних операцій банку;

2) проаналізувати нормативно-правову базу з обліку, аналізу та аудиту депозитних операцій;

3) навести характеристику основних показників діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк»;

4) розглянути організацію обліку депозитних операцій;

5) провести аналіз депозитних операцій банку;

6) визначити напрямки активізації депозитних операцій з використанням ПЕОМ;

7) запропонувати рекомендації щодо поліпшення обліку, аналізу і аудиту депозитних операцій;

8) розробити заходи по забезпеченню безпеки в надзвичайних ситуаціях у ПАТ КБ «ПриватБанк»

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України та ПАТ КБ «ПриватБанк», що знайшло своє відображення у законах «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», положенні №2 «Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб», затверджене Рішенням адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.02.2002, положенні №516 «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», затверджене Постановою НБУ від 03.12.2003 р., інструкції №572 «Про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті», затверджена Постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження О.В. Васюренка, І. О. Абаньшиної, А.М. Мороза, Н. Бицької, Т. Блудової, П. Гармидарова, О.З. Ватаманюка, О.М. Гая, Д.В. Дворака, Ю. І. Лернера, О.А. Дмитрієвої, Ю.М. Кадемської, В. Кириленка, Н. Кожель, Л. Ларіонової, М. Савлука, О. Пернарівського, С. Тігіпка, С. Фабер, Г. Карчевої, також були застосовані матеріали, що були отримані в процесі аналізу роботи банків України та інших країн, статистичні матеріали та дані видань періодичної преси, річні звіти ПАТ КБ «ПриватБанк».

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу по залученню вкладів та підвищенню ефективності депозитних операцій установами банків. Це дасть можливість організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління банківського сектору економіки країни.

Результати дослідження у вигляді тез доповідей за були опубліковані на ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів та студентів, 26-27 березня 2013 року за темою «Необхідність вдосконалення обліку і аналізу депозитних операцій банку» та статті на на ІХ міжнародній научно практичній конференції «Achievement of Hight School - 2013» на тему «Необхідність вдосконалення обліку і аналізу депозитних операцій банку».



1. Теоретико-методичні аспекти обліку, аналізу та аудиту депозитних операцій банку

1.1 Економічна сутність депозитів та їх класифікація

депозит облік аудит економічний

Сутність депозитної операції полягає в акумуляції банком як фінансовим посередником на ринку фінансових ресурсів тимчасово вільних грошових коштів на визначений термін та за визначену плату та розміщення даних фінансових ресурсів від свого імені, на власний розсуд та ризик [50].

Згідно Закону України «Про банки и банківську діяльність» банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати наступні операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик [2].

Таким чином, операція банку - це дія банківської установи, спрямована на забезпечення її функціонування, з одного боку, як суб'єкта підприємницької діяльності, з іншого - як фінансового посередника, який здійснює притаманні йому функції. Можна виділити поняття «банківська операція» - це комплекс взаємопов'язаних дій, що здійснюються банком, якому чинним законодавством надається виключне право на їх здійснення.

Відповідно до Постанови Національного банку України «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» №516 від 03.12.2003 р. під вкладною (депозитною) операцією розуміють операцію банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами [11].

Депозитні банківські операції належать до пасивних операцій банківської установи, тобто це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Метою здійснення депозитних операцій є:

1) залучення коштів для подальшого їх розміщення в активні операції;

2) залучення коштів для поповнення ліквідності з метою розрахунків за зобов'язаннями.

Об'єктами депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двохсторонньою угодою. Об'єкти депозитних операцій - це депозити, тобто суми грошових коштів, які суб'єкти депозитних операцій вносять на визначений час та які залишаються на рахунках у банках і діючий порядок здійснення банківських операцій [50].

Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами банківської установи [50]. Суб'єктом депозитної операції є вкладник, тобто фізична особа, яка здійснила розміщення готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах. Власник депозиту є депонентом. До суб'єктів депозитних операцій можна віднести державні підприємства та організації, державні установи, кооперативи, акціонерні товариства, змішані підприємства за участю іноземного капіталу, партійні та громадські організації і фонди, фінансові та страхові компанії, інвестиційні та трастові компанії і фонди, окремі фізичні особи та їх об'єднання, банки та інші кредитні установи [36].

Операції банків з банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань здійснення операцій з банківськими металами [27].

Розміщення грошових коштів на депозити для фізичних та юридичних осіб дає можливість:

1) одержання стабільного доходу в національній та іноземній валюті у вигляді відсотку і на фіксований термін;

2) встановлення оптимальних термінів виплати відсотків за внесок (щомісяця, щокварталу або після закінчення терміну дії депозитного договору);

3) збільшення суми внеску протягом терміну дії депозитного договору;

4) одержання гарантії своєчасного повернення коштів;

5) використання депозитних протягом терміну дії в якості забезпечення, при необхідності одержання кредиту [50].

Для банківських установ депозитні операції є вигідними, оскільки надають банкам фінансові ресурси для здійснення своєї діяльності, підтримання поточної ліквідності банківських установ, тощо [50].

Необхідно зауважити, що депозитні операції відіграють одну з провідних ролей в діяльності банку:

1) вони є головним джерелом залучення ресурсів для проведення активних операцій, від їх характеру залежать напрямки кредитування і прибутковість банку;

2) правильна організація депозитних операцій забезпечує достатню ліквідність банків;

3) депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;

4) залучені кошти зазвичай дешевше міжбанківських кредитів [56].

Водночас депозитні операції мають певні вади. По-перше, депозитне залучення коштів пов'язане зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків. По-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади. Слід враховувати те, що обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону та країни в цілому на визначений момент часу обмежені [22,8].

Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або в безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається в письмовій формі (ст. 340 Господарського кодексу України) [1].

У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином:

1) депозити;

2) не депозитні залучені кошти [5].

Операції, пов'язані із залученням коштів для вкладів, називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту в банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти [5].

Ресурсна база сучасного банку характеризується широкою різноманітністю видів депозитів. На нашу думку, основні з них такі:

1) залежно від терміну та порядку вилучення депозити поділяють на депозити до запитання, термінові, спеціальні;

2) за ступенем подорожчання депозити поділяють на безкоштовні (кошти на поточних рахунках клієнтів) і платні (кошти на депозитних рахунках);

3) з точки зору призначення можна виділити три види депозитів: до запитання, термінові, ощадні [25].

Активні депозити - це розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках, пасивні - це залучення банками коштів від своїх клієнтів.

Депозити прийнято поділяти на такі:

1) до запитання;

2) строкові на визначений термін;

3) ощадні внески населення;

4) ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання - це зобов'язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках КБ і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток [21,12].

Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків. Внески до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Строкові депозити - це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов [26,16].

Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску - зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання [35].

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт - депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших КБ як депозит (вклад) на конкретний строк [49].

Строковий депозит з виплатою відсотків після закінчення дії договору призначений для отримання гарантованого доходу після закінчення строку депозиту. Більший строк розміщення банківського вкладу дозволить отримати більший дохід. Поповнення або часткове використання коштів по вкладу не передбачається. Відсоткова ставка строкового депозиту протягом дії договору не змінюється. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу. Після закінчення строку дії договору сума банківського вкладу та нараховані відсотки зараховуються на поточний рахунок, що безкоштовно відкривається одночасно з вкладом і може бути використаний для здійснення розрахунків [61].

Строковий депозит з щомісячною сплатою відсотків призначений для гарантованого збереження коштів і отримання щомісячного доходу у вигляді відсотків на повсякденні потреби. Договір на банківський вклад укладається на 1 чи 2 роки. Умови строкового депозиту з щомісячною сплатою відсотків не передбачають можливості поповнення. Відсотки щомісячно зараховуються на поточний рахунок, що відкривається безкоштовно. Відсоткова ставка по строковому депозиту протягом дії договору не змінюється. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу [61].

Строковий депозит з правом поповнення призначений для накопичення коштів протягом строку дії договору - 180, 270 днів, 1 чи 2 роки. Кількість поповнень банківського вкладу протягом дії договору необмежена. Строковий депозит із правом поповнення не передбачає можливості часткового використання коштів. Відсоткова ставка протягом дії договору не змінюється та не залежить від суми депозиту. Відсотки за строковим депозитом із правом поповнення нараховуються та сплачуються після закінчення строку дії договору. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу [61].

Ощадний вклад з щорічною сплатою відсотків призначений для вільного режиму накопичення і використання коштів. Рахунок відкривається на необмежений термін. Поповнювати депозитний ощадний вклад можна як готівкою, так і в безготівковій формі. Можливість зняти гроші готівкою або перерахувати їх на Ваш поточний рахунок або картку. Відсотки за банківським вкладом нараховуються та сплачуються щорічно. При укладанні депозитного договору безкоштовно відкривається поточний рахунок, який призначений для зарахування коштів і здійснення грошових переказів та платежів. Відсоткова ставка змінюється у кінці кожного року дії договору 1-го числа місяця, в якому його було укладено. При розірванні договору виплачуються відсотки у повному обсязі за фактичний період зберігання вкладу.

Ощадні вклади - це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерна наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом [49].

Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту [40]. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу. При цьому векселі використовуються лише у міжнародних програмах [55].

Депозити до запитання, які у світовій банківській практиці називають трансакційними, - це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами в будь-який час, тобто зберігання не обумовлюється, і за цими рахунками банки здійснюють платежі на доручення їх власників. Ці депозити можуть бути як безпроцентними, так і з виплатою процентів. Умови виплати процентів за цими депозитами обумовлюються у двосторонніх угодах. Залишки коштів на цих рахунках постійно змінюються, тому банки цей вид залучених коштів можуть використовувати тільки для короткострокових вкладень, постійно стежачи при цьому за поточною ліквідністю балансу [51].

У більшості комерційних банків депозити до запитання мають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів. У зарубіжних банках до безстрокових депозитів відносять також контокорентний рахунок - активно-пасивний рахунок, що поєднує поточний і кредитні рахунки. Кредитове сальдо цього рахунку означає, що клієнт має власні кошти, дебетове - що їх необхідно позичити йому для розрахунків. Банк одноразово встановлює ліміт на суму кредиту під дебетове сальдо і кредитує клієнта. Цей кредит називають контокорентним.

Депозити на визначений строк - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті. До них належать: рахунки з обліку ощадних сертифікатів, строкові і цільові рахунки фізичних осіб, рахунки для збереження бюджетних коштів та для фінансування капітальних вкладень. Відмінністю ощадних вкладів від строкових є те, що вони не мають фіксованого терміну зберігання, невеликі за мінімальним розміром, не потребують попереднього повідомлення про вилучення. Ощадні, вклади призначені не для розрахунків, а для заощадження коштів.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками. Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, або є ризик неплатоспроможності клієнта-позичальника [22].

У звіті про залишки за депозитами КБ України мають щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види депозитів: міжбанківський ринок - депозити розміщені, депозити залучені; небанківський ринок - депозити небанківських фінансових підприємств, депозити не фінансових державних підприємств, депозити не фінансових недержавних підприємств, депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України (державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету, місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.

Таким чином, під депозитною операцією розуміють залучення до банківської установи тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб для подальшого розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Депозитні операції відносяться до пасивних операцій, тобто мають направленість на формування фінансових ресурсів банківської установ та забезпечення її поточної та стратегічної ліквідності.

1.2 Методи та моделі дослідження депозитних операцій банку

Технологія оцінки депозитних операцій банку Одним з важливих етапів діяльності фінансового менеджменту банку є аналіз операцій по залученню вкладів. Саме інформація яка поступає до менеджерів різних рівнів банку, в результаті проведеного аналізу, дозволяє оцінити рівень виконання планових завдань стосовно залучення коштів населення, визначити фактори які справили вплив тим чи іншим способом на відхилення від плану та сформувати рекомендації щодо усунення виявлених недоліків та використання існуючих резервів, визначити місце банку в конкурентному середовищі та обсяг ринку який займає банк [50].

Аналіз депозитних ресурсів банку - це сукупність підходів, прийомів та методів визначення структури депозитних ресурсів, поточних та минулих значень окремих їх складових, динаміки зростання цих складових та фінансових ресурсів загалом для визначення ключових показників стану та динаміки їх зростання протягом аналізованого періоду, а також для підвищення ефективності діяльності банку в сфері мобілізації та використання його депозитних ресурсів [53].

Метою аналізу депозитних ресурсів банку є оцінка та визначення шляхів оптимізації їх структури за двома критеріями:

1) зниження середньої вартості ресурсів банку;

2) підвищення стабільності ресурсної бази та надійності банку в цілому.

Досягнення цієї мети конкретизується з позиції безпосередньо комерційних банків шляхом реалізації таких завдань:

1) оптимізація структури активних та пасивних операцій з метою максимізації прибутку;

2) контроль за дотриманням установлених НБУ економічних нормативів;

3) мінімізація всіх видів банківських ризиків;

4) визначення фінансової стійкості банку;

5) підтримання його ліквідності та платоспроможності [50].

В свою чергу, з позиції банківських клієнтів основними завданнями аналізу депозитних ресурсів банку є:

1) визначення фінансової стійкості та надійності банку;

2) оцінка якості та вартості обслуговування;

3) визначення спектра послуг, що надаються банком;

4) доцільність та перспективність подальших стосунків з банком [50].

Сукупність підходів, прийомів та методів аналізу депозитних ресурсів об'єднати таким інтегруючим поняттям, як інструментарій такого аналізу. Інструментарій банківського аналізу, який можна використати для аналізу фінансових ресурсів банку, включає методи та види аналізу, що представлені у табл. 1.1 [50].

Таблиця 1.1. Інструментарій банківського аналізу

Інструментарій аналізу	Складові аналізу
Методи аналізу	Метод порівняння
	Метод використання абсолютних і відносних показників
	Метод групування
	Графічний метод
	Метод табличного відображення аналітичних даних
	Операційно-вартісний метод
Типи аналізу депозитних ресурсів банку	Горизонтальній аналіз
	Вертикальний аналіз
	Факторний аналіз
	Комплексній аналіз
	Вибірковій аналіз
Моделі аналізу депозитних ресурсів банку	Дескриптивні моделі
	Нормативні моделі

Так, метод порівняння передбачає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше з метою визначення їх спільних рис або відмінностей. При аналізі депозитних ресурсів банку даний метод використовується для зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, встановлених НБУ, а також для порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку як банку, так і економічних процесів, що впливають на його діяльність [50].

Розглянемо метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри залучених коштів, капіталу банку, а відносні відбивають співвідношення певних абсолютних показників. Відносні показники виражаються у формі коефіцієнтів (за базу взято 1) або відсотків (за базу взято 100). До них відносять показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості [50].

Метод групувань: дає змогу через систематизацію даних балансу розібратися в сутності аналізованих явищ і процесів. Під час аналізу банківської діяльності застосовуються різні угруповання рахунків балансу, а саме: власних і залучених коштів, довго - короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків. Статті можуть бути згруповані також за ступенем ліквідності, економічної сутності банківських операцій, рівнем прибутковості (за активом) і вартості (за пасивом). В межах цього методу аналізу виділяють структурний аналіз, який проводиться за видами фінансових ресурсів банку і дає змогу визначити склад і питому вагу економічних контрагентів за різними видами фінансових ресурсів банку, а також питому вагу кожного виду фінансового ресурсу банку в загальній сумі фінансових ресурсів [50].

Графіки є масштабним зображенням показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовних художніх фігур і мають велике ілюстративне значення [50].

Розглянемо метод табличного відображення аналітичних даних. Так результати аналізу звичайно подаються у вигляді таблиць. Це найбільш раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Табличний матеріал дає змогу охопити аналітичні дані в цілому як єдину систему [50].

Дамо характеристику типам аналізу депозитних ресурсів банку.

Так, завдяки операційно-вартісному аналізу розширюється уявлення про ефективність залучення того чи іншого виду фінансових ресурсів. Його застосування допомагає визначити, які види депозитних ресурсів потрібно зменшити в обсязі або в умовах залучення, а які збільшити в обсязі [50].

При горизонтальному аналізі вивчається динаміка зміни депозитних ресурсів загалом. При вертикальному аналізі аналізується структура депозитних ресурсів банку за різними класифікаційними ознаками. Факторний аналіз це статистичний метод аналізу впливу окремих факторів (чинників) на обсяг депозитних ресурсів та на витрати за їх залучення.

При комплексному аналізі аналізуються повністю всі елементи (складові) депозитних ресурсів банку. Вибірковий аналіз дає змогу аналізувати один або декілька (але не всі) елементів депозитних ресурсів банку.

Наступним етапом розглянемо моделі аналізу депозитних ресурсів, до яких відносять дескриптивні та нормативні моделі.

Так, дескриптивні моделі: моделі носять описовий характер і засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності; до них відносять складання форм звітності стосовно депозитних ресурсів банку, надання звітності щодо них в різних аналітичних розрізах, їх вертикальний та горизонтальний аналіз, а також аналіз із використанням аналітичних коефіцієнтів (наприклад, питома вага міжбанківських кредитів у загальних зобов'язаннях банку або питома вага довгострокових депозитів у строкових депозитах банку) [50].

Нормативні моделі встановлюють нормативи показників депозитних ресурсів банку та аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів.

За періодичністю проведення аналізу виділяють разовий та періодичний аналіз. Разовий аналіз проводиться епізодично за якихось певних умов (у разі зміни керівництва, акціонерів, форс-мажорних обставин). Періодичний - це аналіз, що проводиться систематично через певний інтервал часу. Залежно від інтервалу часу проведення аналізу виділяють: щоденний, тижневий, декадний, місячний, квартальний, річний [53].

Етапи проведення аналізу депозитних ресурсів подано на рис. 1.1. Аналізуючи обсяг зобов'язань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну оцінку. Так, збільшення сум зобов'язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру [39].

Чим вища частка зобов'язань перед клієнтами банку на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30%) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування [50].

Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності [53].

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Слід зауважити, що зростання частки строкових депозитів (незважаючи на те, що це дорожчий ресурс) позитивно впливає на ліквідність балансу та сприяє стійкості й надійності ресурсної бази. Поліпшення ліквідності може бути досягнуто зміною структури залучених та запозичених коштів (збільшенням питомої ваги строкових депозитів через можливе переоформлення стабільної частини залишків коштів на рахунках до запитання в строкові депозити) [50].

Важливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Значна питома вага депозитів до запитання негативно відбивається на стані ліквідності банку: по-перше, погіршується співвідношення ліквідних активів та зобов'язань до запитання, яке характеризує поточну ліквідність; по-друге, знижується стабільність ресурсної бази банку [53].

Для аналізу депозитів до запитання використовуються такі самі показники, як і при аналізі строкових депозитів: оборотність коштів на поточних рахунках клієнтів; тривалість одного обороту онкольних депозитів у днях (або середній термін утримання коштів на поточних рахунках); рівень осідання коштів на поточних рахунках; коефіцієнт нестабільності депозитів [53].

Таким чином, технологію оцінки депозитних операцій банку можна розглядати як сукупність послідовних дій, що ґрунтуються на теоретичних засадах і спрямовані на впорядкування та систематизацію підходів до аналізу депозитних операцій банку. Враховуючи все вище викладене, ми вважаємо, що до аналізу депозитних ресурсів банку потрібно підходити перш за все комплексно, враховуючи основні принципи такого аналізу, а також особливості того чи іншого виду депозитного ресурсу банку.

1.3 Аналіз нормативно-правової бази з обліку та аудиту депозитних операцій

Розглянемо нормативно-правове регулювання обліку та аудиту депозитних операцій банку

Згідно із законом України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору [5].

Закон розуміє банківський вклад як кошти. Як зазначалося, згідно зі статтею 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», кошти існують у готівковій (формі грошових знаків) або безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Таким чином, закон розуміє вклад як певну суму коштів [9].

Водночас, банківський вклад слід розуміти і як вид виключної банківської діяльності, адже, згідно зі статтею 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати таку банківську операцію як приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб [5].

Стаття 1058 Цивільного кодексу України зазначає, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банківська установа), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором [4].

Постанова Національного банку України від 3 грудня 2003 року за №516 «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» [11].

Постанова та затверджене нею Положення набули чинності 1 лютого 2004 року. Цим положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) від юридичних і фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. При цьому, характерною рисою Положення, крім іншого, є регулювання ним порядку залучення на депозит від юридичних та фізичних осіб банківських металів [11].

Положенням закріплено більш чітку термінологічну базу стосовно здійснення банківськими установами депозитної діяльності у порівнянні з попередніми нормативними документами Національного банку з цього ж питання. Також, Положенням закріплено значно досконалішу класифікацію вкладів (депозитів) у залежності від їхніх ознак та перелік документів (їх видів), якими може бути підтверджений факт залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб [5].

Поряд з цим, Положенням закріплена можливість юридичних та фізичних осіб отримувати відсотки за вкладом (депозитом) у вигляді:

1) банківських металів - за умови відкриття вкладних (депозитних) рахунків у банківських металах або у національній валюті України);

2) іноземної валюти будь-якої з груп Класифікатора іноземних валют або в національній валюті України - за умови відкриття вкладних (депозитних) рахунків в іноземній валюті 1 групи Класифікатора іноземних валют [5].

Також, Положенням однозначно встановлено, з якого моменту повинно починатися нарахування банківськими установами відсотків за залученими вкладами (депозитами), та в який момент закінчуватися. Крім цього, відтепер банківські установи зобов'язані оприлюднювати умови укладення договору банківського вкладу (депозиту) та випуску ощадних (депозитних сертифікатів) через засоби масової інформації. Раніше такий спосіб оприлюднення не був обов'язковим [11].

Положення також містить норми щодо можливості відкриття банківською установою вкладу (депозиту) на користь третьої особи, а також неповнолітніх та порядок розпорядження вкладом у цьому випадку.

Як і раніше з (вкладного) депозитного рахунку заборонено здійснення розрахункових операцій. Але відповідно до Положення, така заборона не стосується здійснення розрахункових операцій пов'язаних з набранням чинності майновими правами на суму вкладу (депозиту) відповідно до укладених договорів застави. Одним із нововведень є обов'язкова сплата банківською установою на користь вкладника відсотків в розмірі облікової ставки НБУ у разі якщо вкладним (депозитним) договором не було встановлено розмір такої відсоткової ставки [11].

Положенням також регулюється порядок зміни відсоткової ставки за укладеним раніше вкладним (депозитним) договором. Зокрема, усунуто норми, відповідно до яких банківські установи раніше мали право залишати за собою право змінювати відсоткову ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ [11].

Окремими розділами Положення врегульовано порядок випуску та оформлення ощадних (депозитних) сертифікатів, порядок їхнього розміщення і погашення, а також порядок обліку, зберігання та знищення бланків таких ощадних (депозитних) сертифікатів [11].

Положення було розроблене з метою приведення порядку здійснення банківськими установами депозитних операцій у відповідність до чинного законодавства України, а також з метою розширення сфери банківських послуг і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів.

Договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу]. або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі закінченням встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)].

Державне регулювання ринку банківських депозитів, розробка внутрішньобанківських положень та інструкцій [12,13,14,15,18,20]. здійснюється на основі нормативної бази України основні відповідно до:

1) Закону України від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» [5].

2) Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року №435 - IV із змінами та доповненнями [4].

3) Податковий Кодекс України від 02.12.2010 р. №2755 - VI [3].

4) Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 №4452 - VI [6].

5) Інструкція НБУ «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах», затверджена Постановою Правління НБУ №492 від 12.11.2003 р. із змінами та доповненнями [19].

6) «Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затверджена Постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004 р. із змінами та доповненнями [17].

Проведемо короткий аналіз основних нормативних документів що регулюють діяльність банку на ринку депозитних послуг.

Розпочнемо з Закону України від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність».

Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника [5].

Закон «Про банки і банківську діяльність» регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Положення цього Закону застосовуються до представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також до філій українських банків за кордоном та до пов'язаних з банком осіб, визначених статтею 52 цього Закону [5].

Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов'язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов'язана з функціонуванням банків.

Також у ньому вказується на якій підставі (на підставі банківської ліцензії) можуть здійснюватися депозитні операції; регулюються відносини, що виникають у процесі надання депозитних послуг; визначається, яким банкам (спеціалізованим) забороняється залучати депозити від фізичних осіб і в яких обсягах (більше 5 відсотків капіталу банку) [5].

Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами затверджено постановою Національного банку України від 03.12.2003 №516, розроблене відповідно до Цивільного кодексу України [4]., Законів України «Про банки і банківську діяльність» [5]., «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про цінні папери і фондовий ринок» [10]., «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [7]., «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [8]., «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», нормативно-правових актів Національного банку України та з метою розширення сфери банківських послуг і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів.

Цим Положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних і фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів [14].

Вимоги цього Положення щодо порядку залучення банками України вкладів (депозитів) за договорами банківського рахунку застосовуються до кореспондентських рахунків, якщо інше не встановлено законом.

Інструкція «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах» регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку (далі - банки), поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій (далі - клієнти) [19].

Інструкція «Про касові операції в банках України» встановлює порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями (далі - банки) касових операцій у національній та іноземній валютах, регулює взаємовідносини банків з територіальними управліннями Національного банку (далі - територіальні управління), іншими банками та клієнтами з цих питань. Касові операції проводяться банками лише після одержання ліцензії Національного банку [20].

Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних і вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку інформації про надання (отримання) кредитів, гарантій, авалів, поручительств, здійснення факторингових операцій, операцій репо, врахування векселів, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України [18].

Банк має здійснювати бухгалтерський облік кредитних та вкладних (депозитних) операцій, які не визначені Інструкцією, згідно з внутрішніми операційними процедурами (правилами), розробленими з урахуванням вимог законодавства України та Міжнародних стандартів фінансової звітності [18].

На міжнародному рівні методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові зобов'язання, до яких також відносяться залучені банком депозити, регламентуються такими стандартами:

МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання»;

МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»;

МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації».

Як підсумок, можна сказати, що регулювання депозитних операцій пов'язане з низкою положень, наказів і законів, які необхідні для виявлення законності та достовірності проведення операцій, дотримання відповідності ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

1.4 Характеристика основних показників діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк»

ПАТ КБ «ПриватБанк» заснований у 1992 році, комерційний банк ПриватБанк є лідером банківського ринку країни. За даними дослідження GFK Ukraine у третьому кварталі 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» стає основним банком, де 35% клієнтів - фізичних осіб, що більше, ніж у наступних за ним семи банків разом узятих. Серед корпоративних клієнтів цей показник становить 38% [61].

ПриватБанк є одним з найбільш інноваційних банків світу. Наприклад, більше десяти років тому банк став одним з перших у світі, що почали використовувати одноразові SMS - паролі. До останніх інновацій, які отримали визнання по всьому світу, відносяться такі продукти, як платіжний міні - термінал, вхід в Інтернет - банкінг через QR - код-, онлайн - інкасація, а також десятки різних мобільних додатків [61].

На кінець 2012 року основними конкурентами ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» були універсальні банки, як вітчизняні, так і дочірні структури європейських і російських банків, які функціонують на території України: «Райффайзен банк Аваль», «Укрсоцбанк», «ВТБ банк», «Укрсиббанк», «ПУМБ», «Дельта Банк», «Ощадбанк» і «Укрексімбанк» [61].

Розглянемо переваги ПриватБанку, а саме широка мережа відділень, досвідчений персонал, прості і зрозумілі процедури, гнучкість в обслуговуванні і ставка на електронні технології Internet Banking, Ecommerce, ATMBanking. Володіючи генеральною ліцензією Національного Банку України, ПриватБанк здійснює весь спектр наявних на вітчизняному ринку банківських послуг по обслуговуванню корпоративних і приватних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів. На ринку корпоративного банківського обслуговування клієнти ПриватБанку - більш 195 тисяч найбільших українських підприємств і корпорацій, підприємств малого і середнього бізнесу [61].

ПриватБанк вважає одним із пріоритетних напрямків своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. На сьогоднішній день банк пропонує громадянам України більш 300 видів послуг. Банк є уповноваженим Урядом України банком по виплаті пенсій і соціальної допомоги громадянам, виплаті компенсацій жертвам нацистських переслідувань, і активно впроваджує програми обслуговування для окремих, найменш соціально захищених, категорій клієнтів, зокрема, пенсіонерів. Сьогодні рахунки в ПриватБанку мають більш 4 мільйона українських громадян, банк обслуговує більш 900 тисяч пенсіонерів і одержувачів соціальних виплат, що свідчить про високий рівень довіри до банку з боку населення [61].

Національна мережа банківського обслуговування ПриватБанку, що включає в себе 3 380 відділень і 33 філії по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. ПриватБанк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співпрацюючи з ними на різних сегментах фінансового ринку. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є уповноваженим банком з обслуговування кредитних ліній Світового банку реконструкції та розвитку (СБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Українсько-німецького фонду, спрямованих на розвиток малого та середнього бізнесу. ПриватБанк єдиний з українських банків має закордонну філію на Кіпрі, також банк активно розвиває систему сучасних фінансових послуг в Росії, Латвії, Португалії, Грузії. Представництва банку працюють у Казахстані та Китаї. ПриватБанк - найбільший український банк і лідер роздрібного банківського ринку України. На кінець 2012 року в мережі працювало 8 181банкоматів, 6 650 терміналів самообслуговування та 71 502 POS-терміналів [61].

На 31.12.2012 року середньооблікова чисельність штатного персоналу ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до даних форми звітності 1-ПВ нараховує 28 030 чоловік (у 2011 році цей показник дорівнював 27 716 чоловік).

Впродовж 2009-2013 років банк проводив полiтику збiльшення долi на ринку традицiйних та нових банкiвських послуг України. Для задоволення зростаючого попиту клiєнтiв на банкiвськi послуги банком удосконалювались дiючи та впроваджувалися новi банкiвськi продукти як для фiзичних так i для юридичних осiб, що забезпечують клiєнтам банку зручнiсть та мобiльнiсть в управлiннi власними коштами. Особливу увагу банк придiляв пiдтримцi iмiджу унiверсального та високотехнологiчного фiнансового iнституту, що в повному обсязi задовольняє потреби клiєнтiв. В полiтицi управлiння банком суттєве мiсце посiдають питання фiнансової стiйкостi та удосконалення системи управлiння банкiвськими ризиками [61].

Відповідно до діючої Стратегії ПАТ КБ «ПриватБанк» на 2013-2017 рр., найважливішими стратегічними напрямками і задачами ПАТ КБ «ПриватБанк» на 2014 рік є:

1) Підвищення задоволеності клієнтів від співробітництва з банком.

2) Навчання клієнтів використанню дистанційних інструментаріїв банківського обслуговування за допомогою Інтернет-банкінгу Приват24, а також багатьох інших мобільних додатків до смартфонів.

3) Доведення частки автоматизованих операцій до рівня 90%.