Фінансовий і управлінський облік та аудит на матеріалах підприємства Будівельно-монтажної фірми "Укргазпромбуд")

Вкладення підприємством з метою отримання додаткових доходів вільних ресурсів (в т.ч. грошові кошти) в активи, не пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг) і створенням об'єктів тривалого користування, називаються фінансовими вкладеннями.

Фінансові вкладення здійснюються з метою:

1.Отримання відповідного, як правило, сталого доходу. Так, більшість інвесторів, купуючи акції підприємства, інвестують його з метою отримати прибуток, який складається з двох елементів:

· доходу у вигляді дивідендів, отриманих протягом інвестиційного періоду;

· зростання ринкової вартості акцій, що знаходяться у власності інвестора, оскільки інвестори зацікавлені у розширенні підприємства, що в кінцевому підсумку призводить до зростання ринкової вартості акцій.

У будь-якої юридичної особи, зайнятої в сфері матеріального виробництва або торгівлі, вилучення ресурсів у вкладення з метою отримання доходу будуть означати фінансові вкладення. В організаціях, що зайняті у фінансовій сфері й є професійними учасниками ринку цінних паперів, фінансові вкладення не є вилученням ресурсів і, внаслідок цього, не є фінансовими вкладеннями. Для вказаних організацій робота з цінними паперами, що придбані за рахунок власних коштів і за рахунок коштів клієнтів, буде складати предмет їх основної (статутної) діяльності, в тому числі за рахунок коштів клієнтів, -- посередницьку діяльність.

2. Збільшення впливу на діяльність підприємства, що інвестується. Цей вплив може виявлятися у можливостях інвестора контролювати повністю або частково виробничу чи фінансову діяльність об'єкта інвестицій. Підприємства, відносини між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або суттєво впливати на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною, називаються пов'язаними сторонами.

3.Отримання податкових пільг за інвестиціями.

Досліджуючи інвестиційну діяльність, потрібно врахувати специфічні риси інвестицій:

1) інвестиції вимагають значних фінансових витрат;

2) віддачу від інвестицій можна отримати лише у перспективному періоді на стадії експлуатації об'єкта інвестування;

3) при здійсненні інвестицій виникає ризик, який варто врахувати, вибираючи та реалізуючи інвестиційні проекти.

Також треба врахувати кваліфікаційні ознаки інвестицій, які виражають зміст методики аналізу та її функціональне призначення.

Для цілей оподаткування інвестиції поділяються на фінансові, капітальні та реінвестиції. В бухгалтерському ж обліку інвестиції поділяються лише на фінансові та капітальні. Розглянемо, що слід розуміти під фінансовою інвестицією в бухгалтерському та податковому обліку.

В бухгалтерському обліку визначення терміну "Фінансові інвестиції" та їх класифікація наведена в П(с)БО 2. Відповідно до п.4 П(с)БО 2 фінансові інвестиції - це: активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

До таких активів зазвичай відносяться акції, облігації, інші цінні папери (наприклад, депозитні сертифікати, казначейські зобов'язання, тощо), корпоративні права. В податковому законодавстві, зокрема в Законі, наведене інше визначення терміну «фінансові інвестиції». Згідно з п.п. 1.28.2. даного Закону України «Про оподаткування підприємств», під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів4 та інших фінансових інструментів. Як бачимо, в бухгалтерському та податковому обліку визначення терміну „фінансові інвестиції" не відповідають один одному за формою, але за економічним змістом ідентичні. І це зрозуміло, адже мета бухгалтерського обліку - подання достовірної, неупередженої та повної інформації про фінансові інвестиції користувачам фінансової звітності, а мета податкового обліку з податку на прибуток - визначення оподаткованого прибутку підприємства. При цьому класифікація (поділ) фінансових інвестицій в податковому обліку з податку на прибуток відрізняється від класифікації фінансових інвестицій в бухгалтерському обліку [20, 301].

Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Згідно з п.п.1.5.1 Закону №283/97-ВР, до деривативів належить форвардний та ф'ючерсний контракти, опціони. Крім того, деривативи поділяються за видами цінностей на фондовий, валютний та товарний.

В Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Під прямою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає внесення підприємством коштів або майна безпосередньо до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані нею. Господарські ж операції, які передбачають придбання підприємством цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій по купівлі акцій як безпосередньо підприємством, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій) відносяться до портфельних інвестицій.

Для цілей фінансової звітності розрізняють:

· довгострокові фінансові інвестиції - утримуються підприємством на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент;

· поточні фінансові інвестиції - інвестиції, які утримуються підприємством на строк, що не перевищує один рік, і які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

В свою чергу довгострокові фінансові інвестиції поділяються на: інвестиції пов'язаним1 сторонам за методом участі в капіталі, інші інвестиції пов'язаним сторонам і інвестиції непов'язаним сторонам. Поточні фінансові інвестиції включають в себе еквіваленти грошових коштів, тобто короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості та інші поточні інвестиції [20, 312]..

Згідно з П(с)БО 2, пов'язані сторони - це особи, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною. Під суттєвим впливом слід розуміти повноваження підприємства брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об'єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики.

В даному випадку слід зазначити, що чіткого розподілу між еквівалентом грошових коштів та іншими поточними інвестиціями не існує. Як правило, підприємство в Наказі про облікову політику визначає поточні фінансові інвестиції, які будуть віднесені в бухгалтерському обліку до еквіваленту грошових коштів (наприклад, інвестиції, строк погашення яких не перевищує трьох місяців з дати їх придбання і відносно яких існує впевненість у незмінності їх вартості) та інших поточних інвестицій (наприклад, інвестиції, строк погашення яких більше трьох місяців з дати їх придбання, але утримуються вони підприємством на строк, що не перевищує один рік).

Згідно з нормами П(с)БО 2 та П(с)БО 12, об'єктом бухгалтерського обліку фінансових інвестицій є актив (наприклад, цінний папір, тощо), тобто ресурс, що контролюється підприємством в результаті минулих подій, та використання якого, як очікується, приведе до надходження економічних вигод (наприклад, прибутку тощо) у майбутньому. Об'єктом же податкового обліку є безпосередньо як фінансова інвестиція в цілому (див. визначення вище), так і її окремі складові, зокрема, господарські операції (в т.ч. купівля-продаж) з безстроковими цінними паперами6, сертифікатами і облігаціями, процентними і дисконтними цінними паперами (наприклад, акціями). Отже, фінансові інвестиції трактуються в бухгалтерському та податковому обліку по різному, і крім того, їх класифікація та об'єкти обліку дещо відрізняються. Тому, і методологічні засади формування інформації про фінансові інвестиції в бухгалтерському обліку одні, а в податковому обліку інші.

Відповідно до п.п.7.9.4 Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", безстрокові цінні папери - це цінні папери, які не мають встановленого строку погашення чи мають строк погашення більш як 10 років з моменту їх емісії (випуску) або згідно з умовами емісії передбачають право емітента приймати одноособове рішення про продовження строку погашення (ліквідації) таких цінних паперів, незалежно від загального строку дії таких цінних паперів.

Тема 8. «Облік власного капіталу»

Елементами власного капіталу СБМФ «Укргазпромбуд» є:

- Статутний капітал;

- Пайовий капітал;

- Додатковий капітал;

- Резервний капітал;

- Вилучений капітал;

- Неоплачений капітал,

- Нерозподілені прибутки (непокриті збитки);

Статутний капітал СБМФ «Укргазпромбуд» - це вартісний вираз основних і оборотних засобів, якими воно володіє. Статутний капітал фіксують і реєструють в установчих документах, зокрема у договорі учасників і статуті підприємства. Наступні зміни статутного капіталу можуть від­буватися лише при умові зміни статуту і повідомлення про це органу, який його зареєстрував.

Додатковий капітал СБМФ «Укргазпромбуд» - це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Додатковий капітал збільшується на суму емісійного доходу.

Резервний капітал СБМФ «Укргазпромбуд» - це сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку СБМФ «Укргазпромбуд».

Отже, джерелами формування активів СБМФ «Укргазпромбуд» є власні та позикові кошти. В момент створення СБМФ «Укргазпромбуд» його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками), і представляє собою вартість майна підприємства. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємство також використовує залучені кошти, в результаті чого виникають борги. Боргові зобов'язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А = З + К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників. Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов'язаннями: К = А - З.

Тема 9. «Облік зобов'язань»

Зобов'язання, що відображаються в бухгалтерському обліку, мають юридичний та економічний зміст. Як юридична категорія господарське зобов'язання - це господарські відносини, що регулюються правом. В силу цих відносин одна сторона уповноважена вимагати від іншої здійснення господарських операцій: передачі майна, виконання робіт, надання послуг тощо, а Інша сторона зобов'язана виконувати вимоги щодо предмету зобов'язання і має при цьому право вимагати відповідну винагороду - сплату грошей, зустрічні послуги тощо.

Відповідно до П(С)БО 2 "Баланс", зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла, внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Зобов'язання виникають через існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) борги підприємства щодо передачі певних, активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Отже зобов'язаннями виступає заборгованість підприємства, яка виникає, головним чином у зв'язку з придбанням товарів та послуг, в кредит, або кредити, які, СБМФ «Укргазпромбуд» отримує для cвого фінансування.

Обліковуються не всі господарські зобов'язання, а лише ті, що випливають з виконання укладених підприємством договорів чи здійснення дій, з якими фінансове право пов'язує виникнення зобов'язань із внесення платежів до бюджету та відповідних позабюджетних органів.

З метою бухгалтерського обліку зобов'язання класифікуються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов'язання, доходи майбутніх періодів (рис.9.1)



Рис.9.1 Структура зобов'язань СБМФ «Укргазпромбуд»

Нараховані витрати, або як їх ще називають "нараховані зобов'язання", це витрати, які фактично вже мали місце (заборгованість із заробітної плати, обов'язкових відрахувань на соціальні заходи, розрахунків за спожиті топливно-енергетичні ресурси: газ, електроенергію тощо), але ще не оплачені і їх слід відображати в обліку регулюючими проводками.

Відображення в обліку поточної кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, що придбані чи спожиті підприємством, повинно здійснюватися за сумою погашення з дотриманням принципу відповідності і методу нарахування в момент переходу права власності на відповідні ТМЦ, виконані роботи або отримані послуги відповідно до умов договору при відсутності одночасного розрахунку грошовими коштами. Для обліку таких зобов'язань застосовується рахунок 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками". Аналітичний облік ведеться окремо за кожним постачальником та підрядником в розрізі кожного документа (рахунку) на сплату. На практиці бухгалтери підприємств застосовують рахунок 63 для відображення зустрічних зобов'язань та відображення сплачених авансів (передоплат) за виробничі ресурси, що є небажаним, оскільки при веденні обліку в режимі програми 1С: Бухгалтерія формується згорнуте сальдо по рядку 530 балансу, що не допускається. Такі розрахунки можуть досягати 61% обсягу всіх розрахунків. З метою їх правильного обліку, можна запропонувати підприємствам завести окремий субрахунок і відслідковувати при відображенні господарських операцій розрахунки по ньому.

Відображення в бухгалтерському обліку поточних зобов'язань за розрахунками за податками і платежами

Згідно з податковим законодавством України юридичні особи-підприємства повинні нараховувати, обліковувати і сплачувати загальнодержавні і місцеві податки і збори (обов'язкові платежі) відповідно до діючої системи оподаткування.

Щодо формування джерела сплати з точки зору фінансового обліку податки класифікуються як такі, що сплачуються за рахунок доходу (ПДВ), прибутку (податок на прибуток) чи собівартості податок за землю; збір за спеціальне використання природних ресурсів, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, комунальний податок тощо, тобто є витратами).

Для відображення у бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та розрахунки з бюджетом використовується рахунок 64 "Розрахунки за податками і платежами", який має субрахунки:

641 "Розрахунки за податками"

642 "Розрахунки за обов'язковими платежами"

643 "Податкові зобов'язання"

644 "Податковий кредит".

Для ведення аналітичного обліку розрахунків за податками підприємствам доречно відкрити аналітичні рахунки (субрахунки третього порядку) у розрізі переліку податків, що сплачує підприємство, наприклад: 6411 - "Податок на прибуток", 6412 - "Податок на додану вартість", 6413 "Податок на землю" тощо.

Практика свідчить, що питання обліку податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість є досить актуальними для підприємств галузі, оскільки існують розбіжності в визнанні і методах їх нарахування в бухгалтерському обліку та при оподаткуванні господарських операцій, які приведено в таблиці 3.12. Слід підкреслити, що комунальні підприємства нараховують податкові зобов'язання по операціях реалізації послуг водо-, теплопостачання та водовідведення населенню, в т.ч. субсидії і пільги, бюджетним установам і організаціям, ЖЕКам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариства співвласників житла, іншим за "касовим методом"62. Визначення касового способу міститься в останньому абзаці п. 11.11. ст. 11 Закону про ПДВ.

"Касовий спосіб визначення бази оподаткування операцій по продажу товарів (робіт, послуг) - спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення податкових зобов'язань платника податків по продажу товарів (робіт, послуг) є дата отримання коштів на рахунок або у касу такого платника податків або отримання ним інших видів компенсації їх вартості, а датою виникнення права на податковий кредит є дата відрахування коштів з рахунку або каси платника податків в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) чи дата надання інших видів компенсації їх вартості (включаючи дату виписки рахунку (чека) при розрахунках картками платіжних систем або банківськими чи персональними чеками)".

Тема 10. «Облік праці та її оплати »

Здійснення будь-якого господарського процесу обов'язково пов'язане із застосуванням праці та її оплатою. Облік цього процесу має забезпечити контроль за використанням праці, рівнем її оплати, здійсненням розрахунків з робітниками і службовцями. Зрозуміло, що саме цей облік потребує особливої точності, оскільки він зачіпає матеріальні інтереси людей.

Праця - це цілеспрямована свідома діяльність людини в результаті якої утворюються споживчі вартості: продуктом праці є створення всіх матеріальних і духовних цінностей. Вона спрямована на здійснення процесу виробництва і на доведення продукту до споживача.

Зарплата - це винагорода обчислена, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникам за виконану ним роботу.

Основними показниками праці і заробітної плати є:

· чисельність робітників;

· фонд оплати праці;

· їх професії та кваліфікації;

· преміальні виплати;

· витрати робочого часу тобто кількість відпрацьованих годин;

· кількість виготовленої продукції або обсяг виконаних робіт;

· розрахунки з кожним працівником згідно діючого законодавства.

Основними завданнями обліку праці і заробітної плати є:

· документальне оформлення відпрацьованого часу;

· контроль за використанням фонду оплати праці і премій;

· контроль за дисципліною праці і повним використанням робочого часу;

· контроль за виконанням завдань по росту продуктивності праці;

· своєчасний і правильний розподіл нарахованої заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування по напрямках СБМФрат при визначенні вартості продукції;

· здійснення правильних і своєчасних розрахунків по заробітній платі;

· збір інформації і групування показників по праці заробітної плати для складання бухгалтерської і статичної звітності.

Підвищення рівня заробітної плати на зазначених засадах вимагає здійснення на державному, регіональному, галузевому рівні, а також на рівні підприємництва організаційних та економічних заходів, спрямованих на пошук необхідних для цього коштів.

Для нагромадження коштів, спрямованих на оплату праці, необхідно:

знижувати витрати матеріалів, енергії, палива;

переходити на погодинну оплату праці;

відновити нормування праці;

збільшувати рентабельність виробництва через механізм зниження собівартості продукції;

підвищувати продуктивність праці;

використовувати сучасні мотивації та стимулюючи механізми високопродуктивної праці.

2. Однією із складових виробничого процесу є наймані працівники, які називаються персоналом. Від кількісного і якісного складу персоналу значною мірою залежить продуктивність праці, випуск і реалізація продукції, фінансові результати.

Облік персоналу забезпечує інформацію про списків склад у розрізі категорій, професій, кваліфікації, освіти, стажу роботи, віку, національності та інших показників. Аналіз даних про персонал дає можливість виявити основні кількісні та якісні характеристики трудового колективу, знайти резерви для подальшого поліпшення щодо чисельності та якості його складу, цілеспрямовано формувати команду управлінців та виконавців високого рівня, які здатні забезпечити успішне функціонування й тривале існування підприємства.

Особовий склад персоналу обліковується відділом кадрів, який фіксує його наявність, зміни у складі працівників та їх причини.

Відділ кадрів відкриває особову справу на кожного працівника, веде облік приймання переміщення та звільнення особового складу, оформляє надання відпусток, присвоєння кваліфікації, змін тарифних ставок і окладів та інші оперативні дані. Такі дані відображаються в особових справах на основі записів про приймання, переміщення чи звільнення, наказів і розпоряджень адміністрації та інших документів. Накази щодо руху персоналу обов'язково доводяться до відома працівників бухгалтерії, які ведуть облік розрахунків з оплати праці.

Персонал підприємства поділяється на промислово-виробничий і персонал неосновної діяльності.

До промислово-виробничого відносять працівників основних і допоміжних цехів, підсобних виробництв, заводських лабораторій.

До непромислового персоналу відносяться працівники зайняті обслуговуванням житлово-комунального господарства, торгівлі, закладів дошкільного виховання, культури, музичного обслуговування.

Всіх працюючих на підприємстві поділяють на списків і несписковий персонал. Загальна кількість працюючих, яка значиться в списках підприємства називається спусковою. В списків склад не включаються працівники, які тимчасово залученні для виконання окремих робіт.

За категоріями працівники підприємства поділяються на : робітники, керівники, спеціалісти, інші працівники, що відносяться до службовців.

На кожну особу відкривається трудова книжка й алфавітна картка. На працівників з вищою освітою відкривається особова картка, а на спеціалістів, що виконують науково-дослідні, технологічні роботи - особова картка, наказ про приймання, наказ на переведення на іншу роботу, наказ про припинення трудового договору, список про надання відпусток та інші документи.

Особливе значення для бухгалтерії має табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати, в якому відображаються дані про кожного працюючого щодо явок і неявок на роботу за кожен і разом за місяць.

Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Табелі здаються в бухгалтерію для нарахування заробітної плати, а тому доцільно їх складати за окремими категоріями працюючих, за окремими категоріями працюючих, за місцями роботи, виконуваними функціями, за виготовлення замовлень, робіт чи послуг. Ці дані потрібні для складання бухгалтерських проводок і внесення заробітної плати за призначенням на ті чи інші види продукції, статті витрат.

Праця обумовлюється трудовим договором. Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу зазначену цією угодою, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовами праці. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, а також умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін. Право прийому працівників на умовах контракту надане усім підприємцям незалежно від форм власності і характеру діяльності. За трудовою угодою між сторонами визначається перелік робіт, послуг, що підлягають оформленню та здачі виконавцем замовнику на окремих етапах виконання та по закінченні договору, а також технічні, економічні та юридичні вимоги до виконуваних робіт. Крім цього трудовою угодою обумовлюється порядок здачі та приймання робіт, форма розрахунків та оплата.

У випадку розірвання угоди з ініціативи замовника або припинення робіт при з'ясуванні неможливості одержання позитивного результату замовник сплачує витрати на підставі звітних документів виконавця.

3. Оплата праці ґрунтується на тарифній системі, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифні сітки (схема посадових окладів) формуються на основі тарифної ставки робітника першого розряду і міжкваліфікаційних співвідношень розмірів тарифних ставок наступних розрядів до першого. Для визначення тарифної ставки будь-якого розряду робітника треба користуватися тарифно-кваліфікаційним довідником. У якому вказується перелік виконаних робіт, що відносяться до того чи іншого розряду, і врахувати кваліфікацію робітника.

Нормування дозволяє врахувати кількість затраченої праці. Форма оплати праці дозволяє визначити порядок розрахунку заробітної плати.

В процесі нормування праці розробляють і запроваджують норми затрат праці і норми часу на виконання робіт, норми виробітку за одиницю часу, норми обслуговування, чисельність працюючих.

Власник має право самостійно визначати системи, форми і види оплати праці та посадові оклади. Держава гарантує лише дотримання власниками мінімальних розмірів та передбачених законодавством про працю гарантій і компенсацій.

Для бухгалтера важливо знати основи законодавства про працю, контролювати правильність застосування менеджерами затверджених тарифних ставок і посадових окладів, заповнення первинних документів про відпрацьований час, виробіток, наявність документів, що підтверджують право на доплати за невідпрацьований час. Заробітна плата знаходиться в центрі уваги різних зацікавлених сторін - найманих працівників, власників, пенсійного фонду, податкових органів, профспілок, державних структур. Для кожної із сторін значення заробітної плати оцінюється по-різному, але повільність нарахування та утримання зачіпає інтереси всіх.

Нараховану заробітну плату поділяють на два види:

1) Основну;

2) Додаткову.

Є інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні і інші грошові виплати, які непередбачені актами чинного законодавства.

Облік фактичного часу перебування працівників на підприємстві називаються табельним обліком.

Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Відповідальність за точність наведених даних покладається на табельників або інших відповідальних осіб.

В табелі вказується перелік всіх працюючих відповідно присвоєних табельних номерів по окремих відділах, цехах.

Застосовується два способи ведення табелів:

1). Суцільна реєстрація - при цьому записується всі виходи і невиходи на роботу;

2). Вибіркова реєстрація - при цьому відмічають тільки відхилення від нормального робочого режиму.

Табелі використовуються також для економічного аналізу, де наводяться дані про відпрацьовані людино-дні, щорічні відпустки, відпустки на навчання, хвороби, неявки з дозволу адміністрації, в тому числі і вихідних людино-днів та деякі інші показники використання робочого часу.

Завдання табельного обліку:

1) Забезпечення контролю заявками на роботу і закінчення роботи;

2) Одержання даних про фактично-відпрацьований працівниками час і передача даних у бухгалтерію для розрахунків з ними;

3) Виявлення причин запізнень або неявки на роботу;

4) Складання звітності про наявність працівників, їх рух і стан трудової дисципліни.

Порядок ведення встановлений основними положеннями обліку праці, якщо на підприємстві застосовується авансування працівників, то табель складається двічі.

Найчастіше використовується форма П-13, яка призначена лише для обліку використання робочого часу, а розрахунок зарплати по кожному працівнику проводиться окремо.

Облік відпрацьованого часу має важливе значення для визначення продуктивності праці, яка встановлюється шляхом ділення обсягу продукції за місяць на число відпрацьованих днів і годин. Такий показник точніше характеризує продуктивність, ніж показник виробітку продукції на одного працюючого. Доцільно також при калькулюванні собівартості продукції визначити кількість витраченого сукупного робочого часу на виробництво однієї одиниці продукції та аналізувати динаміку цього показника. Він краще характеризує процеси виробництва, ніж вартісні показники, на які великій вплив справляє інформація.

Отже, відпрацьований час треба ретельно фіксувати в табелях, аналізувати втрати робочого часу та використовувати інформацію для пошуків резервів підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції.

Тема 11. «Облік витрат підприємства»

Залежно від напрямку статутної діяльності, підприємства дуже істотно відрізняються одне від одного за технологічним процесом, за організаційною структурою, за взаємозв'язками з партнерами та контрагентами, а також за взаємозалежністю між окремими структурними підрозділами всередині себе.

Відмітні особливості підприємства насамперед виявляються в організації виробництва, яка обумовлюється технологією виготовлення продукції. Тому зміст, обсяг, вид і форма надання інформації, необхідної для управління процесом виробництва, кожне підприємство формує самостійно. При цьому особливе значення має правильна організація та своєчасність обліку витрат за видами продукції (робіт, послуг) і підрозділами, тобто правильна організація аналітичного обліку.

Аналітичний облік витрат на виробництво кожне підприємство організовує до характеру виробничого процесу, а також особливостей продукції, що випускається, або робіт, що виконуються (послуг, що надаються). Базуючи на загальних правилах ведення бухгалтерського обліку, бухгалтерія підприємства забезпечує працівників інформацією, необхідною для контролю, аналізу та планування господарської діяльності, а також для прогнозування фінансових результатів. Дані аналітичного обліку використовуються при складанні внутрішньої звітності, яка будується на інформації про види і кількість продукції, про центри відповідальності і статті витрат. Рахунки класу 9

Рахунки класу 9 призначені для узагальнення інформації про витрати за всіма видами звичайної діяльності та видами операцій, пов'язаними з надзвичайними подіями.

Формування інформації про витрати, понесені підприємством у процесі звичайної діяльності, здійснюються у розрізі груп операцій, що належать до звичайної діяльності: промислово-виробничих, торгових і виробничих операцій з виконанням робіт і надання послуг, а також звичайних операцій, не пов'язаних з основною діяльністю підприємства та фінансових операцій.

З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрат підприємства об'єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат.

Види витрат визнаються виходячи з економічного змісту, що міститься в кожному елементі витрат. Види витрат є базою для формування калькуляційних статей витрат.

Місця виникнення витрат - це структурні підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов'язаних з оборотом коштів підприємства.

Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних до реалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску.

Економічний елемент - однорідний первинний вид витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), в якій у межах підприємства неможливо розкласти на частини.

Статті витрат - певний вид витрат, що створюють собівартість як окремих видів продукції, так і сукупності витрат на товарну продукцію підприємства загалом.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна умовно поділити на:

· основні витрати;

· витрати на обслуговування;

· витрати на управління.

Основні витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом випуску продукції.

Витрати на обслуговування - це витрати на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут) і підрозділів соціального характеру.

Витрати на управління - включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємства (адміністративні витрати).

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об'єктами обліку, не враховуючи їх на збірно-розподільчих рахунках. Точніше, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукції; до вартості таких ресурсів належать і жива праця у відповідній оцінці, яка, своєю чергою, включає заробітну плату та соціальне страхування найманих працівників, зайнятих безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.

Непрямі витрати пов'язані з виробництвом відразу кількох або всіх видів продукції підприємства.

Непрямі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції, а деякі списуються безпосередньо в Д-т результативного рахунка.

У складі собівартості продукції прямі витрати поділяються за статтями, кожна з яких, як правило, відповідає певному елементу витрат, а непрямі утворюють комплексні статті, які складаються з витрат, що містять кілька елементів. Прикладом комплексної статті може бути стаття “Витрати на охорону”.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції витрати підприємства поділяють на постійні та змінні.

Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції, їх розмір змінюється відносно пропорційно відповідно до зміни обсягу випуску продукції.

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції, їх питомий розмір у складі загальних витрат, що зменшують фінансовий результат, при збільшенні обсягу випуску скорочується, а при зниженні - збільшується.

За економічним змістом усі витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, інші звичайні та надзвичайні.

До операційних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 90. 91, 92, 93, 94.

До фінансових витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 95 і 96.

До інших звичайних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунку 97. Разом з тим, при аналізі рахунків 971 - 979 з'ясовується що не всі з них можна зарахувати до “Інших звичайних витрат”. Так, наприклад, рахунок 971 і частково рахунок 975, поза будь-яким сумнівом, належить до фінансових витрат. Крім того, такі специфічні рахунки, як 978 і 979, якими користуються виключно страхові організації, ніяк не можуть належати до “інших витрат”, оскільки насправді є для страхових організацій основними.

До надзвичайних витрат належать витрати на рахунку 99.

Що стосується такого умовно-витратного рахунку 98 “Податок на прибуток”, то цей рахунок випадає з цього ряду, оскільки не відповідає жодній із наведених ознак.

Витрати підприємства класифікуються:

· за економічними елементами;

· за статтями калькуляцій.

1.3. Елементи операційних витрат

П (с) БО №3 “Звіт про фінансові результати” встановлює такий склад економічних елементів операційних витрат, обов'язковий для застосування на всіх підприємствах виробничої сфери:

· матеріальні затрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальне страхування;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

Вартість матеріальних ресурсів за елементом “матеріальні СБМФрати” формується виходячи з цін на їх придбання без урахування ПДВ, включаючи всі витрати, які супроводжують таке придбання. Від вартості використаних у виробництві матеріальних ресурсів віднімаються поворотні відходи.

Процедура бухгалтерського обліку використання матеріалів залежить від характеру виробництва, порядку подання матеріалів на робочі місця та інших умов, створеного на конкретному підприємстві.

Підставою для віднесення певних сум на рахунки витрат є первинні документи: вимоги, лімітно-забірні карти, акти списання матеріалів, акти приймання робіт, наряди на виконання робіт, розрахунково-платіжні відомості. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції.

Загалом метод угрупування витрат тільки за економічними елементами є вельми сумнівним є погляду його доцільності. Адже в такому угрупуванні “тоне” показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт і послуг, групують за статтями калькуляції. Це дозволяє формувати виробничу і повну собівартість продукції. Витрати за статтями калькуляції за своїм складом ширші за елементи, оскільки враховують характер і структуру виробництва, створюючи базу для економічного аналізу та визначення ціни.

Калькулювання собівартості - це обчислення в грошовому вираженні витрат на виробництво та реалізацію продукції, робіт і послуг за встановленими статтями витрат.

Принципова відмінність угрупування витрат за статтями калькуляції від угрупування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, що об'єднують різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і способами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягів виробництва кожного виду.

Угрупування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосередньо пов'язані з технічним процесом, і витрати, що стосуються обслуговування виробництва і управління.

Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:

Сировина і матеріали;

Поворотні відходи (зі знаком “мінус”, бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів);

Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;

Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об'єднати з попередньою);

Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);

Відрахування на соціальні цілі;

Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;

Витрати на підготовку й освоєння виробництва (в частині їх списання зі статті витрат майбутніх періодів);

Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

Загальновиробничі витрати;

Адміністративні витрати;

Втрати від браку;

Інші виробничі витрати;

Поза виробничі витрати (витрати на збут).

З перерахованих калькуляційних статей суто елементами є такі:

Матеріальні затрати;

Сировина і матеріали;

Поворотні відходи;

Куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати;

Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві;

Відрахування на соціальне страхування працівників, зайнятих у виробництві;

Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо у процесі виробництва;

Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

Паливо й енергія, спожиті в технологічних цілях;

Витрати на підготовку й освоєння виробництва;

Загальновиробничі витрати;

Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

Адміністративні витрати;

Втрати від браку;

Інші виробничі витрати;

Поза виробничі витрати (витрати на збут).

До кожної з цих статей можуть входити будь-які з перерахованих вище економічних елементів.

Загальновиробничі витрати, включаючи витрати на утримання й експлуатацію обладнання, обліковуються за кожним цехом (дільницею) окремо, а та їх частина, що розподіляється, наприкінці звітного періоду списується в аналітичному розрізі відповідних видів продукції.

Тема 12. «Формування та облік доходів підприємства»

У бухгалтерському обліку доходи -- це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, внаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків засновників).

Для того, щоб відображати в бухгалтерському обліку і складанні фінансової звітності зокрема, Звіту про фінансові результати, події, пов'язані з отриманням доходів, вони поділяються за видами діяльності.

Дохід визнається в разі додержання таких умов:

1. при збільшенні активу або погашенні зобов'язань, які приводять до збільшення власного капіталу підприємства (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків засновників підприємства);

2. оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Доходи, достовірну оцінку яких здійснити неможливо, у звітності не відображаються, що відповідає принципу обачливості, який передбачає відображення у фінансовій звітності всіх елементів за вартістю, яка має запобігати заниженню зобов'язань і витрат та завищенню активів і доходів підприємства. Цей принцип передбачає вибір методу оцінки.

Можливість достовірної оцінки -- основна умова визнання доходів. У бухгалтерському обліку дохід відображається в сумі грошових коштів або їх еквівалентів, які були отримані або підлягають одержанню.

Не визнаються доходами, оскільки не є економічними вигодами, які надходять на підприємство і не приводять до збільшення власного капіталу, суми, одержані від імені третіх осіб, такі як:

-- податок на додану вартість, акцизи, інші податки і обов'язкові платежі, що підлягають перерахуванню до бюджету і позабюджетних фондів;

-- надходження за договорами комісії, агентськими та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

-- попередня оплата (аванс у рахунок оплати) продукції (товарів, робіт, послуг);

-- завдаток під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

-- надходження, що належать іншим особам.

Разом із тим вищеназвані суми не включаються тільки до суми чистого доходу підприємства.

У бухгалтерському обліку СБМФ «Укргазпромбуд» для обліку доходів Планом рахунків передбачено 7 клас рахунків -- «Доходи і результати діяльності». Цей клас рахунків можна вважати тимчасовим, оскільки він закривається в кінці кожного звітного періоду. Ці рахунки відображають стан доходів за певний звітний період. Тимчасові рахунки починають новий звітний період із нульового сальдо, на яких накопичується інформація про доходи за даний період, що дає змогу використовувати накопичену інформацію при складанні проміжної звітності (квартальної, за півроку, за дев'ять місяців).У кінці періоду рахунки доходів (як, до речі і рахунки витрат) закриваються через списання їх сальдо на рахунок 79 «Фінансові результати». Інструкція до нового Плану рахунків дозволяє закривати рахунки доходів та витрат щомісяця або по закінчені звітного року.

Тема 13. «Облік фінансових результатів діяльності підприємства»

Як економічна категорія фінансові результати визначається як різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами підприємства. Перевищення валових сукупної виручки над сукупними витратами стає можливим завдяки створення додаткової вартості. Додаткова вартість виступає у вигляді збільшення вартості товару відносно витрат на його виробництва, як прирощування всього авансованого капіталу [20]. Закон додаткової вартості діє всіх стадіях виробничого процесу.

Таким чином, основоположними поняттями фінансових результатів як економічної та бухгалтерської категорії є поняття доходів і витрат.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 3 "Звіт про фінансові результати" [], дає наступне визначення доходів:

Доходи?- це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Щодо економічної вигоди, то згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [1] вона визначається як потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Згідно з П(С)БО № 3 "Звіт про фінансові результати" фінансові результати класифікуються наступним чином:

- фінансові результати операційної діяльності;

- фінансові результати інвестиційної діяльності;

- фінансові результати фінансової діяльності;

- фінансові результати надзвичайних подій.

Узагальнення інформації про фінансові результати СБМФ «Укргазпромбуд» від звичайної діяльності та надзвичайних подій ведеться на рахунку 79 „Фінансові результати”.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.13.1 Організація обліку фінансових результатів СБМФ «Укргазпромбуд»

Дані по рахунку 79 відображаються в журналі-ордері №15 та у Звіті про фінансові результати ( додаток ).

Баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства і джерел їх покриття, поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно іншою, причому чим довший термін експлуатації і відображення в балансі даного активу, тим більша різниця між його обліковими і поточними цінами.

Навіть якщо припустити, що активи наведені в балансі по їх поточній вартості, валюта балансу не буде відображати точної “вартісної оцінки” підприємства, оскільки “ціна” підприємства в цілому, як правило, вища сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує ціну репутації підприємства і може бути виявлена лише в процесі його продажу. Крім того, в балансі залишились статті які носять по суті характер регуляторів, завищуючих валюту балансу. На сам перед це відноситься до статей “Збитки” (регулятор до джерел власних коштів) і “Резерви по сумнівним боргам” (регулятор до статті “Розрахунки з дебіторами”. В балансі є також статті завищуючи його валюту в силу існуючої методології формування уставного капіталу (статутний фонд).

Ціллю аналізу балансу є:

- визначення сформованої структури засобів, їх джерел і виявлення змін, які відбулися за звітний період;

- виявлення взаємозв'язку статей балансу, що дозволяє встановити використання коштів не за цільовим призначенням;

- оцінка платоспроможності підприємства і розробка рекомендації по укріпленню фінансового стану.

Сукупність аналітичних показників для аналізу:

1. Оцінка стану та динаміки економічного потенціалу підприємства

1.1. Оцінка майнового стану

1. Сума господарських коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, грн.

2. Вартість основних засобів, грн.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів, %.

Частка основних засобів в загальній сумі активів.

1.2. Оцінка фінансового стану

1. Сума власних джерел підприємства та їх

частка в загальній сумі, грн.

2. Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів.

3. Коефіцієнт покриття.

4. Частка довгострокових залучених коштів у загальній сумі джерел.

1.3 Наявність у балансі хворих статей1. Збитки.

2. Кредити та позики, що не погашені в строк.

3. Прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість.

4. Векселі видані (одержані) прострочені.

2. Оцінка прибутковості фінансово-господарської діяльності

2.1. Оцінка прибутку

1. Прибуток, грн.

2. Рентабельність продукції, %.

3. Рентабельність основної діяльності.

2.2.Оцінка динамічності

2.Темп росту виручки (валового доходу) від реалізації, %.

3.Темп росту прибутку, %.

4.Оборотність активів.

5.Тривалість операційного та фінансового циклів.

6.Коефіціїєнт сплати дебіторської заборгованості.

2.3. Оцінка ефективності використання економічного потенціалу

1. Рентабельність активів, %.

2. Рентабельність авансованого капіталу.

Проаналізувавши баланс і фінансову звітність СБМФ «Укргазпромбуд», ми змогли чітко визначити, як акції даного підприємства ведуть себе на ринку Цінних Паперів і чи варто мені вкладати свої інвестиції в його діяльність.

Для визначення інвестиційної привабливості підприємства я розрахувала ряд показників:

Показник прибутковості акцій склав 0,11. Це означає, що співвідношення ПП до АК становить 11% (на 1 грн. Вкладеного капіталу припадає 11 копійок чистої прибутку). АК підприємства зареєстрований великий, віддача хороша, але не дуже висока. Але це стандартна ситуація, т.к за 1 фінансовий рік неможливо отримати максимальну віддачу. Всі ці фактори свідчать, що акції даного підприємства не схильні до високого контролю, їх можна вільно купити на фондовій біржі.

Показник рейтингу має високе значення - 13,33. Це є доказом спекулятивного характеру акцій СБМФ «Укргазпромбуд», тобто її вартість повністю не підтверджена реальним доходом. Вкладаючи в підприємство з таким рейтингом, потрібно бути гранично обережним, так як можна дуже легко прогоріти.

На перспективи розвитку компанії і курс її акцій позитивний вплив зіграв високий рівень виплати дивідендів 0,13 (13%).

Частина, що залишилася чистого прибутку була реінвестувати і склала 0,87 (87%). Це означає, що підприємство перебуває на стадії розвитку. Це видно і, якщо аналізувати звітність, оскільки у звітному періоді, в порівнянні із базисним, значно збільшився обсяг реалізації продукції, обсяг незавершеного будівництва, основних фондів, що свідчить про позитивну динаміку розвитку підприємства.

Показник ставки дивіденду є основним статистичним індикатором, що дозволяє зіставити ступінь прибутковості акцій різних акціонерних товариств. На відміну від 1 - го підприємства, де Сд = 18,3% третього і моє підприємство мають невисоку ставку дивіденду - 0,01 або 1%, тобто в курсовій ціні акції міститься всього лише 1% дивідендів. Це пояснюється тим, що акцій випущено багато, а вся практично чистий прибуток пішов на розвиток підприємства. Тому на даний момент, інвестор повинен розуміти, що "сьогодні" дивіденди невисокі, але "завтра" більш успішне розвинене підприємство може приносити найвищий дохід - вкладення на перспективу.

Показник рентабельності акціонерного капіталу за чистим доходом (1%) свідчить про низьку віддачу акціонерного капіталу.

Показник вартості акцій за балансом (книжкова вартість) ще раз підтвердила спекулятивну природу акцій даного підприємства, так як книжкова вартість майже в 2 рази менше ринкової.

Показник повного доходу становить 60,4% - цей показник доходів, які підприємство заробило в процесі фондової операції.

Найбільш вірогідним моїм рішенням буде відмова від вкладення своїх коштів у дане підприємство. Акції цього підприємства явно не є класичними, то є основний дохід від цих акцій тримачі отримують не за рахунок реальних ресурсів підприємства, а через спекуляції на фондовому ринку. Хоча підприємство знаходиться на стадії розвитку і передбачаються підвищення ставок дивідендів, я як консервативний інвестор, краще мати більшу впевненість в отриманні стабільного прибутку, а не чекати майбутніх надходжень. Судячи за показником рентабельності AK, можна впевнено сказати, що основна прибуток виходить не за рахунок АК і це не вражає. Ми б назвали акції СБМФ «Укргазпромбуд» інвестиційно непривабливими.

Розділ II. Управлінський облік

Тема 1. «Мета,зміст і організація управлінського обліку»

Організаційна структура системи управління представляє схему управлінських зв'язків між управляючою та керованою її складовими і характеризується складом та інформаційними зв'язками між самостійними підрозділами та окремими виконавцями, розташованими в ієрархічній послідовності та наділеними певними правами та обов'язками. Тому організаційну структуру ще визначають як сукупність "ліній відповідальності" всередині підприємства.

Організація системи управлінського обліку на СБМФ «Укргазпромбуд» здійснюється в такій послідовності: