Фінансовий і управлінський облік та аудит на матеріалах підприємства Будівельно-монтажної фірми "Укргазпромбуд")

- визначається організаційна структура підприємства.

- розробляється організаційна схема управлінського обліку.

- розробляється схема документообороту.

- розробляється система контролю витрат.

- організовується центри відповідальності.

- розробляються бюджети для центрів відповідальності і показники їх діяльності.

Аналітичний облік витрат при цьому ведеться не тільки в цілому по підприємству, але й окремо за структурними підрозділами.

Принципи управлінського обліку

1. Принцип відособленості. Вимагає розгляду кожного економічного суб`єкта окремо від інших. У управлінському обліку при вирішенні специфічних завдань відособлено розглядається підприємство не тільки в цілому, але і окремі його підрозділи;

2. Принцип безперервності. Має на увазі необхідність формування інформаційного поля облікових даних постійно, а не час від часу;

3. Принцип повноти. Інформація, яка стосується обліково-управлінської проблеми, повинна бути максимально повною для того, щоб рішення, прийняті на основі цієї інформації, були максимально ефективними. З принципом повноти тісно перекликається принцип надійності, який вимагає, щоб інформація, використовувана при ухваленні рішень, була обґрунтованою;

4. Принцип своєчасності. Інформація повинна бути представлена тоді, коли вона необхідна;

5. Принцип зіставності. Однакові показники за різні періоди часу повинні бути сформовані відповідно до одних і тих же принципів;

6. Принцип зрозумілості. Інформація, представлена в будь-якому обліковому документі, повинна бути зрозуміла користувачеві цього документа. У разі управлінського обліку можна сказати, що інформація, підготовлена для менеджера, який ухвалюватиме по ній які-небудь рішення, повинна бути представлена в такій формі, щоб менеджер зрозумів, що містить в собі документ. Інформація повинна бути доречною, тобто повинна відноситися до проблеми, що цікавить менеджера, і не бути переобтяжена зайвими деталями;

7. Принцип періодичності. Абсолютно очевидний принцип, хоча фактично витримати його складніше, ніж при підготовці зовнішньої фінансової звітності, там цей принцип підтримується законодавчою вимогою представлення періодичної звітності. Проте і внутрішній оборот інформації, і внутрішні звіти бажано також будувати з урахуванням цього принципу;

8. Принцип економічності. Даний принцип ніколи не обговорюється щодо фінансового обліку, оскільки через свою жорстку зовнішню регламентовану ведення фінансового обліку він обов`язковий для організації. Витрати на підтримку системи управлінського обліку повинні бути істотно менше витрат на її функціонування. Інформаційний обмін обліково-управлінськими даними повинен приносити організації користь у вигляді зниження трансанкціоних і інших витрат.

Дотримання перерахованих вище принципів дозволяє побудувати таку систему управлінського обліку, щоб вона максимально відповідала головній меті цього виду діяльності.

Приступаючи до впровадження управлінського обліку, насамперед необхідно визначити, хто очолить цю роботу. Найдоцільніше доручити її фінансовому директорові підприємства і покласти на нього вирішення наступних завдань:

розробити динамічний метод розрахунку собівартості і надалі застосовувати його на практиці;

розробити систему класифікації асортименту і підрахунку витрат. Це завдання зажадає провести інспекцію всіх виробничих підрозділів підприємства, щоб вивчити механізми утворення витрат на кожній ділянці, оцінити їх доцільність і обґрунтованість;

створити комп`ютерну систему обліку і аналізу даних про діяльність підприємства. При цьому дуже важливий кваліфікований погляд з боку. Не у кожній компанії є фахівці, які можуть виконати весь складний комплекс робіт, пов`язаних з постановкою управлінського обліку. Тому, якщо організація має намір вирішити цю проблему ефективно, краще всього запросити професійних консультантів.

Система управлінського обліку в організації діє за допомогою ряду функцій, які можна розділити на дві групи на підставі того, що форму або зміст інформаційних потоків визначає дана функція:

функції, що забезпечують організацію інформаційних потоків;

функції, що визначають зміст інформаційних потоків.

Серед функцій, які забезпечують організацію інформаційних потоків, можна виділити наступні:

· розробка і (або) впровадження систем обміну інформацією між різними сегментами організації і представлення інформації (підготовка різного роду внутрішніх управлінських звітів);

· аналіз інформації;

· планування діяльності.

Функціями, що визначають зміст інформаційних потоків, є:

· координація діяльності підрозділів, сегментів організації або окремих співробітників;

· мотивація персоналу;

· контроль за виконанням планів.

Мета управлінського обліку досягається в рамках вказаних функцій за допомогою вирішення ряду завдань, які самі по собі можуть конкретизуватися підзадачами (завданнями нижчого рівня).

Можна сформулювати безліч завдань, що вирішуються в системі управлінського обліку в організації. У всіх випадках вибір індивідуальний і залежить від цілей і завдань самої організації, від того, яка ситуація склалася в її бізнес-середовищі, якої ринкової стратегії і тактики дотримується її керівництво і наскільки формалізовані і стандартизовані обліково-аналітичні процедури і процес ухвалення рішень в самій організації. Як основні завдання, що вирішуються в системі управлінського обліку більшості організацій, в рамках названих функцій можна виділити наступні:

1) представлення інформації:

· оцінка запасів;

· обґрунтування продажних цін;

· числення прибули;

· формування інформаційних файлів про доходи і витрати;

· розробка і представлення керівництву організації різних внутрішніх звітів;

2) аналіз:

· визначення шляхів найбільш ефективного використання ресурсів, зокрема обмежених;

· виявлення можливості зростання фінансової результативності (внутрішніх резервів) і межперіодна оптимізація

· фінансового результату;

· підготовка інформації для ухвалення рішень про структуру і об`єми випуску продукції;

· підготовка інформації для ухвалення рішень про способи фінансування різних проектів, сегментів, видів діяльності і т. д.;

· розробка варіантів інвестування;

3) планування:

· прогнозування майбутніх значень показників;

· розробка оперативних і тактичних планів;

· підготовка інформації для ухвалення рішень про систему і короткострокових або довгострокових цілей і завдань організації;

4) мотивація:

· мотивація співробітників і менеджерів;

· розробка способів участі співробітників і менеджерів в прибутку компанії;

· розмежування сфер відповідальності менеджерів;

· розробка способів оцінки ефективності роботи підрозділів і менеджерів;

5) координація:

· координація діяльності різних сегментів бізнесу;

· оптимізація структури бізнесу;

· вироблення політики в області розподілу накладних витрат між підрозділами організації і (або) продуктами;

· організація поточного обміну інформацією між підрозділами і менеджерами;

6) контроль:

· організація внутрішнього фінансового контролю;

· організація внутрішнього аудиту;

· порівняння фактично досягнутих з плановими показниками і розробка рекомендацій керівництву по усуненню або недопущенню виявлених відхилень в майбутньому.

Методи, що використовуються в бухгалтерському управлінському обліку, доволі різні, але взагалі методом управлінського обліку є системний оперативний аналіз.

Порівняння управлінського і фінансового обліку дає змогу виділити їх основні відмінності:

- управлінський облік більше спрямований на майбутнє, у зв'язку з чим поєднується з плануванням, а фінансовий, навпаки, реєструє факти і господарські операції, які вже відбулися;

- управлінський облік не керується загальноприйнятими бухгалтерськими стандартами і схемами, тоді як фінансовий чітко регламентований за змістом і формами подання даних;

- при управлінському обліку зосереджується увага на конкретних сегментах господарської діяльності (тобто на окремих видах продукції, яку виробляють і реалізують, на певних сферах ринку і території збуту, а також на різних рівнях управління тощо), а не на всій організації в цілому, як фінансовий облік;

- управлінський облік, на відміну від фінансового, є необов'язковим, і керівництво самостійно вирішує, організувати його чи ні;

- управлінський облік, як правило, децентралізований, а фінансовий здійснюється в центральній (загальній) бухгалтерії підприємства.

Тема 2. «Класифікація і поведінка витрат»

Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства.

Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, що впливає на витрати, називають фактором витрат.

Таблиця 2.1. Фактори витрат для різних функцій бізнесу на СБМФ «Укргазпромбуд»

Функція бізнесу	Фактори витрат
Дослідження і розробки	Кількість проектів, технічна складність проектів
Проектування продукції, послуг і процесів	Кількість продукції, кількість складових частин продукції
Виробництво	Обсяг виробництва, кількість переналагоджень обладнання, основна заробітна плата
Маркетинг	Кількість рекламних оголошень, кількість продавців, виручка
Доставка	Кількість замовників, вага вантажів, відстань перевезень
Обслуговування клієнтів	Кількість замовлень, час обслуговування
Управління	Кількість замовлень, кількість персоналу

Оцінка витрат - процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності.

Функція витрат - математичний опис взаємозв'язку витрат та їх фактора.

У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так:

Y = a + bx,

де Y - загальні витрати

a - загальні постійні витрати

b - змінні витрати на одиницю діяльності

x - значення фактора (чинника) витрат

На практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності).

Технологічний аналіз - системний аналіз функцій діяльності задля

визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

Метод аналізу облікових даних передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку.

Метод аналізу облікових даних досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі минулих подій. Через те його недоліком є певна суб'єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Уникнути зазначених недоліків можна за допомогою серії спостережень взаємозв'язку між фактором витрат та витратами.

Метод вищої-нижчої точки передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати - різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

Графічне відображення функції витрат дозволяє уникнути ризику помилки, який пов'язаний із застосуванням методу вищої-нижчої точки. При використанні даного методу лінія функції витрат проводиться через вищу та нижчу точки графіка, ігноруючи всі інші точки.

Але, якщо всі інші точки не мають тісного взаємозв'язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їх фактором.

Метод візуального пристосування - графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Метод візуального пристосування дозволяє уникнути недоліків методу вищої - нижчої точки, але не уникнути суб'єктивності, оскільки результати розрахунків суттєво залежать від кваліфікації аналітика.

Тема 3. «Система обліку і калькулювання за повними витратами»

Система обліку і калькулювання за повними витратами СБМФ «Укргазпромбуд» передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна платня;

- інші прямі затрати;

- накладні загально виробничі затрати.

Калькулювання повних витрат СБМФ «Укргазпромбуд» передбачає включення до виробничої собівартості змінних і постійних виробничих витрат (рис.3.1).

Основними призначенням такого калькулювання є оцінка випущеної з виробництва продукції (роботи, послуги) для її оприбуткування (Д26 К23), визначення собівартості виробленої та реалізованої продукції, щоб забезпечити можливість зіставити одержані доходи з понесеними витратами.

Рис.3.1 Концепція калькулювання повних витрат

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленням (проектами);

- згідно з виробничими процесами;

- на основі виробничої діяльності.

Тема 4. «Система обліку і калькулювання за змінними (неповними) витрати»

Система обліку і калькулювання за змінними витратами СБМФ «Укргазпромбуд» ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається - тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Із системою обліку і калькулювання змінних витрат пов'язаний показник маржинального доход.

Маржнальний дохід - це різниця між доходом від реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який покриття постійних витрат і отримання прибутку.

Таблиця 4.1 Звіт про фінансові результати СБМФ «Укргазпромбуд» на основі маржинального доходу( за даними фінансової звітності додатки)

Показники	2007	2008	2009	Разом
Дохід від реалізації	500	400	100	1000
Змінні затрати:
Матеріали	45	30	10	85
Зарплатня	90	20	20	280
Обробка	165	10	10	195
Маржинальний дохід	200	180	60	440
Постійні затрати
Ремонт	15	10	20	45
Устаткування	10	20	20	50
Збут	15	10	10	35
Адміністративні затрати	30	70	120	220
Прибутки (збитки)	130	70	-110	90

Калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржинальний дохід за 2007,2008 та 2009 роки які широко використовуються для аналізу прибутковості та прийняття управлінських рішень. Маржинальний дохід відображає внесок певного сегмента у покриття постійних витрат і формування прибутку.

На СБМФ «Укргазпромбуд» існують проста і розвинута моделі калькулювання змінних витрат.

Тема 5. «Система обліку і калькулювання за нормативними витратами»

Система обліку та калькулювання за нормативними витратами СБМФ «Укргазпромбуд» ґрунтується на розробці нормативних витрат на фактичний обсяг виробництва у розрізі центрів відповідальності, зіставленні нормативних і фактичних витрат, аналізі відхилень, з'ясуванні причин виникнення відхилень, коригувальних діях.

Основними її елементами є облік витрат за діючими нормами, облік відхилень від норм і облік зміни норм. Вона сприяє підвищенню рівня оперативного управління виробництвом, оскільки забезпечує вирішення таких завдань:

– створення системи діючих прогресивних норм та нормативів і на їх основі визначення нормативного рівня витрат (собівартості);

– одержання інформації про витрати за нормами на окремі об'єкти витрат за статтями калькуляції;

– реєстрацію та облік в оперативному порядку змін норм і нормативів, відхилень від норм за місцями і причинами виникнення та відповідальними службами;

– контроль та узагальнення даних про фактичні втрати і непродуктивні витрати;

– розрахунок фактичної собівартості на основі попередньо розрахованих витрат (нормативної калькуляції);

– збір даних про виробничі витрати для формування раціональної техніко-економічної політики на підприємстві;

– створення облікової бази для нормування, планування, бюджетування;

– постійне підвищення достовірності, точності, оперативності обліку;

– оцінка результатів роботи виробничих підрозділів і підприємства загалом.

Отже, система обліку та калькулювання за нормативними витратами включає:

– поточний облік витрат окремо за діючими нормами і з урахуванням відхилень від них, виявлення місць, причин і винуватців відхилень;

– системний облік зміни самих норм;

– складання і періодичне коригування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;

– визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної її вартості, відхилень від норм і зміни самих норм;

формування звітів про витрати з деталізацією відхилень

Тема 6. «Аналіз взаємозв'язку витрат, обсягу діяльності та прибутку»

Однією з найважливіших характеристик взаємозв'язку затрат, обсягу виробництва і прибутку є аналіз беззбитковості.

Такий аналіз можливий при системі обліку змінних затрат, основою якої є поділ затрат на постійні та змінні, а також при використанні показника маржинального доходу.

Точка беззбитковості - це такий обсяг реалізації, коли доходи підприємства дорівнюють його затратам, а підприємство не має ні прибутку, ні збитків.

Розрахунок точки беззбитковості методом рівняння:

СБМФ «Укргазпромбуд» виготовляє і реалізує труби.

Дані на одну трубу:

Ціна 70 грн.

Змінні затрати 50 грн.

Маржинальний дохід 20 грн.

Постійні заграти за місяць 12000 грн.

Дані за місяць:

реалізація (1000шт) 70000 100%

змінні затрати (1000шт* 50 грн.) 50000 71,4%

маржинальний дохід 20 000 28,6%

постійні затрати 12000

прибуток 8 000

Визначимо точку беззбитковості (ТБ) для СБМФ «Укргазпромбуд»;

а) за умови, що ТБ визначається у штуках:

70х = 50х +12000 + О 20х =12000 х = 600 шт. виробів

б) за умови, що ТБ визначають У грошовому виразі

х=0,714х + 12000 + О

0,286 х =12000

х = 42000 грн.

Розрахунок точки беззбитковості методом маржинального доходу:

Дохід = ТБ = Змінні витрати + Постійні витрати

Розрахунок точки беззбитковості графічним методом:

Рис 6.1. розрахунок точки беззбитковості графічним методом

Тема 7. «Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень»

На СБМФ «Укргазпромбуд» процес прийняття рішень здійснюється за участю бухгалтера, оскільки саме він забезпечує менеджерів достовірною і релевантною інформацією.

Менеджерам необхідна лише корисна інформація.

Корисна інформація для керівництва повинна бути:

– стислою: викладеною чітко без зайвих деталей;

– точною: користувач повинен бути впевнений в тому, що інформація не містить ніяких помилок чи упущень; інформація не повинна містити ніяких підтасовок;

– вчасною: повинна бути отримана вчасно для проведення заходів з використання цієї інформації;

– послідовною: має бути придатною для порівняння з плином часу та різними відділами чи підрозділами.

Процес підготовки і прийняття рішення СБМФ «Укргазпромбуд» містить п'ять етапів:

1. Вибір мети (постановка проблеми);

2. Визначення можливих варіантів дій;

3. Збирання даних про альтернативи;

4. Аналіз кількісних показників з урахуванням якісних факторів;

5. Прийняття рішення.

При аналізі релевантної інформації для прийняття управлінских рішень слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативні витрати.

Дійсні витрати - витрати, потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах мірою їх виникнення.

Порядок складання калькуляції деповського чи капітального ремонту газопроводу Укргазпромбуду.

Калькуляційною одиницею собівартості деповського й капітального ремонту газопровід.

Калькулювання собівартості ремонту газопроводу здійснюється для визначення собівартості робіт, як при ремонті газопроводу.

Методи калькуляції собівартості робіт залежать від технічного оснащення й особливостей технології виробництва та специфіки галузі.

За цими правилами складаються планові (базові) та фактичні калькуляції.

Планові калькуляції складаються на всі види робіт на підставі планових показників. Планові калькуляції базуються на підставі вимог Правил капітального (деповського) ремонту, Технічних умов, технологічних процесів, діючих Норм витрат матеріалів та комплектуючих виробів, Норм трудомісткості робіт та діючих розцінок, що затверджені в установленому порядку, а також на прогнозних цінах встановлених на плановий період.

Фактична собівартість продукції визначається за даними бухгалтерського обліку. Виробничо-технологічні підрозділи та СБМФ «Укргазпромбуд» використовують дані аналітичного обліку за окремими видами робіт.

Як правило, фактична собівартість відрізняється від планової за рахунок впливу факторів, що не піддаються нормуванню й плануванню. Як приклад, відсутність планових поставок напівфабрикатів і придбання їх в іншого виробника за іншою ціною, використання старопридатних комплектуючих, а головне - неможливістю визначення повного обсягу необхідних робіт без огляду та розбирання вагонів. Собівартість ремонту вагонів визначається у відповідності до Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" за такими статтями:

Найменування статті:

1.Собівартість реалізованої продукції

2.Собівартість готової продукції (робіт, послуг)

3.Виробнича собівартість

Прямі матеріальні витрати:

1.1. Матеріали основні та допоміжні;

1.2. Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

1.3. Запчастини;

1.4. Паливо;

1.5. Електроенергія.

2. Прямі витрати на оплату праці.

2.1. Основна заробітна плата;

2.2. Додаткова заробітна плата;

2.3. Інші заохочувальні виплати.

3. Інші прямі витрати

4. Змінні загально-виробничі та постійні розподілені загально-виробничі витрати.

5. Витрати пов'язані з операційною діяльністю:

5.1. Адміністративні витрати;

5.2. Витрати на збут;

5.3. Інші операційні витрати.

6. Прибуток (рентабельність)

Тема 8. «Бюджетне планування і контроль»

Система управління використовує спеціальні методи, які дозволяють успішно реалізувати всі функції управління, наприклад, функцію контролю забезпечують нормальний метод обліку та бюджетування, підготовка й аналіз внутрішніх звітів тощо. Контроль повинен здійснюватися, якщо виявлені відхилення виходять за межі заздалегідь визначених допусків. Для здійснення контролю необхідно мати еталон для порівняння - план (бюджет). Звідси бюджетний контроль - це зіставлення фактичних показників із запланованими.

Бюджетування - це процес планування майбутніх операцій підприємства у вигляді системи бюджетів, зміст кожного з них Ви повинні уважно розглянути та звернути увагу на наявність взаємозумовлених показників.

Метою бюджетування є:

1) підготовка досяжного плану розвитку підприємства;

2) забезпечення злагодженої роботи всіх підрозділів:

– відділ закупок повинен закупати те, що необхідно для виробництва;

– виробничий відділ повинен виробляти те, що планує реалізувати відділ збуту;

– відділ збуту повинен працювати з тими замовниками, які можуть оплатити свої замовлення,

– жоден підрозділ не повинен нести витрат більше, ніж організація може оплатити (забезпечення усвідомлення витрат на діяльність);

3) змусити менеджерів:

– кількісно обґрунтовувати свої плани; визначати, у який час ресурсів підприємству не вистачатиме для задоволення виробничих потреб, щоб своєчасно забезпечити надходження додаткових ресурсів;

– створювати запаси готової продукції тоді, коли попит перевищує пропозицію (дефіцитом ресурсів може стати готова продукція);

– організовувати набір і навчання виробничого персоналу, щоб бути готовим до збільшення обсягів реалізації при підвищенні попиту;

– організовувати придбання додаткових виробничих потужностей (площ, обладнання;

– організовувати надходження додаткових коштів у той час, коли витрати перевищать наявні кошти (дефіцитним ресурсом стануть гроші);

4) підготувати основу для порівняння з фактичними результатами. (еталон). Порівняння фактичних результатів із запланованими дає можливість визначати ефективність і результативність діяльності;

5) встановити пріоритети, щоб сприяти здійсненню «вигідних» витрат та протистояти неекономному використанню коштів;

6) мотивація працівників шляхом орієнтації на досягнення мети підприємства; (бюджети стають мірою для оцінки діяльності менеджерів). При цьому виконавці повинні вважати поставлені цілі доречними, розумними;

7) виконання вимог законів і контрактів.

Рис. 8.1 Напрями бюджетування

Щоб реалізувати ці цілі бюджетування здійснюється за двома напрями(рис.8.1)

Взаємозв'язок цих напрямів полягає в тому, що на підставі бюджетів окремих підрозділів визначають ставку розподілу їх накладних витрат між окремими видами продукції. А стандарти, норми використовують для складання бюджетів витрат на виробництво.

Бюджетний період повинен:

– бути достатньо довгим, щоб своєчасно відновлювати ресурси;

– бути достатньо коротким, щоб забезпечити точність розрахунків;

– відповідати вимогам до підготовки зовнішньої звітності (для більшості - це рік).

Тема 9. «Облік і контроль за центрами відповідальності»

СБМФ «Укргазпромбуд» складається з підрозділів, які взаємодіють, і керівники яких відповідають за їх роботу. Зростання масштабів бізнесу обумовлює необхідність розподілу повноважень за різними рівнями управління. Підрозділ, очолюваний керівником, який несе відповідальність за результати його діяльності, називають центром відповідальності.

У системі управління вищий керівник контролює і оцінює діяльність менеджера нижчого рівня, а вони здійснють самоконтроль та інформують вище керівництво про результати діяльності. Для здійснення такого контролю існує система обліку відповідальності.

Створення й функціонування системи обліку СБМФ «Укргазпромбуд» за центрами відповідальності (СОЦВ) передбачає:

– визначення центрів відповідальності (ЦВ);

– складання бюджету для кожного ЦВ;

– регулярне складання звітності про виконання;

– аналіз причин відхилень та оцінка діяльності ЦВ.

Відмінності в характері відповідальності менеджерів дають змогу відокремити 4 типи ЦВ.

Центри витрат, у т. ч. центр технологічних витрат - витрати можуть бути виражені в грн, а результати - у натуральних вимірниках, встановлюватися норми витрат на одиницю результату діяльності - це підрозділи основного та допоміжного виробництва; Центр дискреційних витрат - науково-дослідницькі лабораторії, адміністративні підрозділи.

Наявність цих двох підвидів зумовлюється можливістю чи неможливістю встановлення оптимального взаємозв'язку між витратами і результатом діяльності.

Наявність цих двох підвидів зумовлюється можливістю чи неможливістю встановлення оптимального взаємозв'язку між витратами і результатом діяльності.

Центр прибутку - бізнес-одиниці у мережі діяльності компанії, у т. ч. торговельні точки, окремі департаменти у банках, факультети в університеті.

Центр інвестицій - існує прямий зв'язок між інвестованим капіталом у діяльність центру та його прибутком. Прикладом є компанія загалом чи дочірні підприємства з широким колом повноважень.

Різний характер і масштаби центрів відповідальності визначають різний підхід до оцінки їх діяльності. При цьому використовують як фінансові, так і не фінансові показники (тобто виражені не у грн - якість продукції та дефекти, перелік досягнень, рівень ліквідності, кількість нових соціальних програм).

Розділ III. Організація і методика економічного аналізу

Тема 1. «Організація економічного аналізу на підприємстві»

Цілеспрямованість аналітичного дослідження, вагомість його висновків та обґрунтованість пропозицій значною мірою залежать від добору виконавців та організації робіт. Під організацією взагалі розуміють створення злагодженої постійної системи для виконання якихось робіт або досягнення певної кінцевої мети.

Організація аналітичної роботи включає:

* розробку загальних засад і порядку проведення аналізу

* планування роботи в цілому, окремих її робіт та етапів;

* матеріальне, науково-методичне та кадрове забезпеченні

* загальне керівництво;

* прийом виконаних аналітичних робіт, порядок їх оформлення;

* контроль за впровадженням у виробництво розроблені заходів з метою поліпшення діяльності підприємства.

Аналітична робота підприємства розпочинається з планування. Розрізняють загальний план аналітичної роботи на підприємстві та план (програму) конкретних аналітичних робіт. Загальний план роботи складається на рік з розбивкою за кварталами. У плані зазначаються розділи господарської діяльності

та об'єкти, що мають вивчатися, періодичність і терміни проведення робіт, відповідальні технічні виконавці, технічні засоби та джерела інформації, потрібні для здійснення аналізу.

У планах окремих робіт, які складаються відповідно до загального плану аналітичної роботи, передбачаються об'єкти

етапи аналізу, терміни виконання й завдання робіт тощо.

Організація проведення окремих аналітичних робіт включають такі питання:

* призначення керівника роботи;

* підбір кваліфікованих виконавців;

* складання плану роботи;

* забезпечення необхідним інструктивним матеріалом;

* забезпечення технічними та іншими засобами;

* контроль роботи та реалізація пропозицій аналітиків;

* інші.

Організаційні питання можуть вирішуватися по-різному

залежно від того, стосується це проведення аналітичних робіт працівниками підприємства та для власних потреб його колективу чи це пов'язано з вивченням діяльності підприємства сторонніми контролюючими установами. Це може обумовлювати зміни термінів і виконавців, а й змісту програми що використовується. Якщо аналіз виконують сторонні організації, то аналітиками можуть бути аудитори, працівники банків та наукових установ, відомчі ревізори та інші працівники контролюючих організацій. Аналіз проводять економічні підрозділи підприємства, але до виконання аналітичних робіт залучаються також працівники технічних, технологічних та інших служб. Програмою аналізу може виступати розгорнутий та деталізований перелік питань, які передбачено вивчати, а також комплект таблиць, обов'язковий до опрацювання під час аналізу. Однак, треба мати на увазі, що старанне складання програми аналізу забезпечує необхідну зібраність і повноту проведення аналітичного дослідження. При цьому виключаються пропуск окремих питань та гаяння часу на вивчення другорядних або зайвих проблем. Визначаючи зміст аналітичної роботи і терміни її проведення, треба враховувати наявність готового матеріалу для аналізу, трудомісткість збору й опрацювання іншої інформації і, нарешті, часу, який потрібний для виконання окремих етапів робіт. Рекомендується вирізняти три головні етапи: попередній, основний та заключний. На попередньому етапі здійснюється загальне ознайомлення із станом справ, визначається ступінь виконання плану за основними показниками, робиться попередня оцінка роботи або стану справ. На цьому етапі також складається докладна програма аналізу, готуються макети таблиць, збирається й перевіряється головна інформація, визначаються виконавці та вирішуються інші організаційні питання. Основний етап передбачає заповнення усіх таблиць, вивчення і опрацювання необхідної додаткової інформації, визначення Факторів і виконання розрахунків їх впливу на зміну величини показників, пошук резервів. З окремих питань, які вивчено, роблять оцінки і підраховують резерви виробництва. На заключному етапі узагальнюються наслідки аналізу і підраховуються зведені резерви виробництва, дається заключна розгорнута оцінка діяльності підприємства; розробляються конструктивні заходи з метою поліпшення роботи та використанні знайдених резервів виробництва. Із цих трьох етапів найбільш тривалим і трудомістким є другий. Але терміни проведення аналізу залежать від затвердженої програми, вміння використовувати готові аналітичні матеріали, що є в справах підприємства (акти ревізій та перевірок, накази, виробниче листування тощо). Однак при цьому слід завжди критично оцінювати матеріали, що залучаються, вміло відрізняти об'єктивні показники від суб'єктивного, тенденційного їх тлумачення.

Аналітична діяльність на підприємстві СБМФ «Укргазпромбуд» направлена на вивчення, облік попиту та вимог ринку для більш обґрунтованого орієнтування виробництва, на випуск конкурентноздатних продуктів в раніш встановлених обсягах, що відповідають певній техніко-економічній характеристиці, реалізації, яка може забезпечити підприємству одержання найбільш високого прибутку. Важливим принципом аналізу є комплексний підхід для пов'язання мети з ресурсами та можливостями підприємства, виробітка шляхів досягнення мети, що є реальною тільки в результаті розробки програм аналізу по виробах і по кожному господарському підрозділі підприємства. Методи розробки таких програм вимагають орієнтування на максимальне використання потенційних можливостей підприємства та резервів виробництва.

Головний зміст аналізу як функції управління є сприяння визначенню мети та стратегії розвитку як фірми в цілому, так і його оперативно-господарської ланки -- виробничих дільниць. Тому найважливіше значення має відпрацювання та прийняття рішень по конкретних видах аналітичної роботи, а саме:

- про доцільність розробки наступного освоєння та випуску продукції, зорієнтованої на конкретний ринок або кінцевого споживача з врахуванням їх вимог та потреб в продукції;

- про доцільність проведення науково-дослідних робіт самостійно або закупівлю технологічного досвіду, патентів та ліцензій в інших підприємств;

- про доцільність освоєння та випуску продукції в встановлених обсягах (в натуральному та вартісному виразах) з врахуванням життєвого циклу товару;

- про будівництво нових цехів (їх розташування, технологічне оснащення), реконструкції наявних виробничих потужностей або зміни їх новими, доцільності здійснення фінансових витрат та їх окупності;

- на основі багатоваріантного розрахунку прийняття рішень про джерела забезпечення матеріальними ресурсами (сировина, матеріали, обладнання), формах забезпечення доступу до розробки сировинних ресурсів інших країн (утворення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств) та умов постачання;

- прийняття рішень при конкретній умові угод з постачальниками обладнання та технології на основі узгодження техніко-економічних характеристик, вартості, термінів постачання, умов фінансування;

- прийняття оптимальних рішень про основні напрямки кадрової політики для забезпечення виробництва заздалегідь визначеними категоріями робітників та фахівців (інженерно-технічного та управлінського персоналу);

- на основі моделювання організаційної системи збуту конкретного продукту та проведення багатоваріантних розрахунків з врахуванням існуючої структури управління збутовою діяльністю підприємства, прийняття рішень про проведення певних комерційних операцій, які направлені на забезпечення збуту конкретного продукту.

Тема 2. «Інформаційна база економічного аналізу»

Для об'єктивного і всебічного аналізу виробничо-експлуатаційної діяльності підприємств і організацій міського житлово-комунального господарства використовують всі види інформації про їх роботу. Такими джерелами інформації є: планово-нормативні, облікові, звітні й поза облікові.

До планово-нормативних джерел інформації відносять нормативні, прогнозні, проектні, договірні й планові показники, норми, нормативи, тарифні ставки, довідково-нормативні матеріали, прейскуранти, цінники, проектно-кошторисні документи, технічну документацію і т.п.

Облікові джерела економічного аналізу включають дані бухгалтерського, статистичного і оперативно-технічного обліку, первинні документи (ордери, відомості, наряди, накладні, журнали, табелі обліку робочого часу, регістри обліку, переписів, оперативні зведення та ін.).

Звітні джерела інформації - це дані бухгалтерської, статистичної і оперативно-технічної звітності. Найбільш повний матеріал для оцінки господарської діяльності підприємства міститься в річному звіті, що включає бухгалтерську й статистичну звітність. За допомогою звітних джерел техніко-економічної інформації здійснюється більшість аналітичних розрахунків, оцінюється виконання планових завдань, виявляється динаміка або окремі тенденції зміни досліджуваних показників, обчислюється ефективність використання ресурсів, встановлюються внутрішні резерви аналізованих підприємств і організацій міського господарства. До річного звіту додається пояснювальна записка, тобто короткий аналіз виробничо-експлуатаційної діяльності підприємства із зазначенням позитивних або негативних сторін його роботи.

До поза облікових джерел інформації відносяться дані, які не передбачаються офіціальними формами звітності, але які можуть бути використані в процесі економічного аналізу господарської діяльності підприємств і організацій. Вони включають акти документальних ревізій, матеріали обстежень, перевірок, постанов, наказів, розпоряджень, анкетування, публікацій, особистих спостережень аналітика, виробничих нарад, хронометражних спостережень, ділової переписки, пропозиції працівників про поліпшення виробничої діяльності підприємства та ін.

Комплексне використання зазначених вище джерел інформації, їх правильне узгодження в економічному аналізі дозволяє всебічно і глибоко вивчити господарську діяльність комунальних підприємств, виявити невикористані внутрішні резерви.

Ефективність аналізу і правильність здійснених на його основі висновків, пропозицій і рекомендацій значною мірою залежать від якості техніко-економічної інформації. У всіх випадках аналітична інформація повинна бути якісною. Оцінюється якість інформації за наступними ознаками: репрезентативність (при вибірковому аналізі), повнота за умови мінімального обсягу, аналітичність, достовірність, раціональність, своєчасність надходження. Якщо ці умови будуть задоволені, то й економічний аналіз зможе виконати поставлені перед ним завдання і буде ефективним.

Відібрані для використання в економічному аналізі джерела інформації підлягають технічній (формальній) і суттєвій (логічній) перевіркам. При технічній перевірці встановлюють: правильність оформлення відповідних документів, звітів з точки зору наявності і заповнення реквізитів, підписів, таблиць, перевірка арифметичних сум, підсумків, підрахунків при виведенні окремих показників, а також показаних у звіті відносних величин, зокрема процентів, відповідність і спадкоємність цифр, перенесених з інших документів і попередніх років; погодженість цифр у різних формах звітності; погодженість взаємозалежних величин та ін.

При суттєвій (логічній) перевірці виявляють доброякісність аналітичних матеріалів, їх відповідність об'єктивній дійсності, можливість використання для економічного аналізу, перевіряють обґрунтованість і напруженість планових завдань через порівняння їх з наявними у підприємства ресурсами і нормами використання їх. Слід зазначити, що при здійсненні цієї перевірки потрібні знання теорії і практики економічного аналізу, належна кваліфікація і досвід роботи економіста-аналітика.

Усю аналітичну інформацію про господарську діяльність підприємства після перевірки треба аналітично опрацювати, тобто згрупувати показники, розчленувати їх і узагальнити, побудувати відповідні моделі, скласти розрахункові формули, обчислити середні й відносні величини, визначити вплив окремих факторів на зміну аналізованих показників за допомогою економіко-математичних методів з використанням комп'ютерної техніки. Результати розрахунків розміщують у відповідних аналітичних таблицях, монтаж яких здійснюють, виходячи з вимог статистики до їх побудови. Останні для більшої наочності можуть доповнюватись діаграмами, графіками.

Тема 3. «Аналіз товарообороту та товарних запасів на підприємстві»

Аналіз товарних запасів має бути направлений на виявлення резервів прискорення обіговості товарів, раціонального їх використання. Для цього необхідно вивчити динаміку товарних запасів, фактори, що визначають їх розвиток, асортиментну структуру та товарообіговість запасів, оцінити ефективність роботи з управління товарними запасами та її вплив на діяльність торговельного підприємства.

Вихідними даними для аналізу товарних запасів є показники статистичної та бухгалтерської звітності, матеріали спостережень, вибіркових обстежень, одночасного обліку, планових та позапланових інвентаризацій, результати уцінки. Перелік основних джерел отримання інформації для аналізу товарних запасів наведено у таблиці 3.1

Таблиця 3.1. Перелік основних джерел отримання інформації для аналізу товарних запасів

Найменування показників	Звітна форма
1. Дані про обсяг та структуру товарних запасів та товарооборот підприємства.	Форма №3 - торг (скорочена) «Звіт про надходження, продаж та залишок товарів»
2. Дані про розміщення товарних запасів.	Товарно-грошові звіти матеріально- відповідальних осіб Матеріали планових та позапланових інвентаризацій Матеріали вибіркових обстежень
3. Дані про загальний обсяг товарних запасів, величину витрат та залишок товарів.	Форма №1 «Баланс»
4. Нормативи товарних запасів.	Затвердження норми запасів (на рівні підприємства)
5. Дані про наявність та пересування неходових та залежалих товарів.	Матеріали одночасного обліку неходових та залежалих товарів
6. Дані про уцінку та пересування знецінених товарів.	Форма №3-а уцінка «звіт про використання коштів на уцінку товарів та про розпродаж за зниженими цінами»

Для поглиблення висновків про динаміку товарних запасів використовують додаткові показники, як:

- коефіцієнти випередження (відставання), що характеризують співвідношення темпів росту товарних запасів та товарообороту (ці коефіцієнти більш наглядно характеризують напрямок розвитку товарних запасів: їх зріст, зниження, стабілізацію відносно товарообороту);

- товарні запаси в розрахунку на 1 гривню товарообороту (що характеризують ефективність використання матеріальних ресурсів);

- середньорічні темпи росту (зниження) товарних запасів та товарообороту (що відображають зміни (в середньому за рік) цих показників);

- рівень товарних запасів у відсотках до товарообороту.

В умовах дефіцитності окремих товарів темпи приросту товарних запасів можуть дорівнювати темпам приросту товарообороту, а то й встановленого нормативу. Зростання товарних запасів на 1 гривню товарообороту може бути виправдане лише тоді, коли фактичний обсяг запасів відповідатиме встановленому нормативу та темпи приросту товарообороту випереджатимуть аналогічні показники запасів.

Важливим завданням аналізу є вивчення впливу факторів, що визначають стан та динаміку товарних запасів. Такий аналіз необхідний для того, щоб забезпечити раціональне формування та використання запасів. Вивчення впливу окремих факторів дозволяє також виявити можливості удосконалення управління товарними запасами, визначити резерви покращення постачання населення та скорочення витрат на утримання запасів.

Вплив на розмір товарних запасів змін обсягу товарообороту (ДТЗто) та періоду обіговості (ДТЗпо) визначається методом ланцюгових підстановок з використанням наступних моделей:

ДТЗто = (ТО1-ТО0)*ПО0/Д;

ДТЗпо = (ПО1-ПО0)*ТО1/Д,

де ТО1, ТО0 - відповідно, обсяг товарообороту в базисному періоді та періоді, який аналізується.

ПО1, ПО0 - період обороту товарних запасів в днях обороту, відповідно в базисному періоді та періоді, який аналізується.

Д - тривалість періоду (в днях).

Вплив на обсяг товарних запасів змін в структурі товарообороту може бути оцінено за допомогою методу процентних чисел. Необхідною умовою застосування цього методу є наявність інформації про асортиментну структуру товарообороту окремих груп товарів.

Кількісна оцінка впливу інших факторів може бути проведена на основі побудови корелятивно-регресивних моделей.

Фактори, що негативно впливають на обсяг товарних запасів, потребують більш позитивного вивчення для прийняття своєчасних заходів щодо нормалізації ситуації. Наприклад, при уповільненні періоду обороту товарних запасів необхідно більш детально вивчити причини, які могли це обумовити: нерівномірність у виконанні плану товарообороту як в цілому за обсягом, так і за структурою; порушення, що мали місце в надходженні товарів до торговельних підприємств (надходження товарів, що не відповідають попитові населення), недостатньо високий рівень роботи з вивчення попиту та організації продажу окремих товарів, прорахунок в замовленнях на поточний завіз товарів тощо.

При вивченні стану товарних запасів не завжди приділяється належна увага оцінці впливу сезонних коливань попиту на їх розмір. Слабке врахування цих коливань протягом року призводить до значних відхилень запасів від встановлених нормативів, нераціонального використання фінансових ресурсів та, до необґрунтованих висновків щодо ефективності управління товарною масою.

Для виявлення сезонних коливань розроблені різноманітні математико-статистичні методи аналізу. Найбільш доступним з них є метод простої середньої, який дозволяє розрахувати показники сезонності (індекси коливальності) за період, що досліджується, а також охарактеризувати найбільш типові відхилення в коливальності показника кожного кварталу (місяця) порівняно із середніми рівнями за весь період, що вивчається (не менш 3-5 років).

Індекс коливальності товарних запасів розраховується так:

Ікол =(ЇТЗіп/ЇТЗп)*100,

де ЇТЗіп - середній розмір товарного запасу на і-ту дату (період) протягом п-го періоду;

ЇТЗп - середній розмір товарного запасу за п-й період.

Індекс коливальності показує, скільки відсотків від середнього рівня за весь аналізований період складають товарні запаси на визначену дату.

Результати аналізу сезонних коливань розміру товарних запасів використовують при диференціації встановленого річного нормативу товарних запасів у визначені періоди, плануванні надходження товарів, при прийнятті оперативних заходів щодо регулювання запасів.

З метою визначення ступеня задоволення попиту населення на конкретні товари, виявлення причин накопичення окремих товарів в каналах торгівлі проводиться аналіз асортиментної структури товарних запасів. Джерелами такого аналізу є форми №3 - торг та №4 - торг, а також дані контрольно-асортиментних пунктів (про продаж, запаси, надходження, незадовільний попит по внутрішньоасортиментній структурі), матеріали вибіркових обстежень, погодинних спостережень.

В процесі аналізу структури запасів по кожній товарній групі звичайно визначається рівень товарних запасів (в днях товарообороту по кожній групі), а також розраховується відхилення між наявними запасами та встановленими товарно-груповими нормативами (в сумі та днях обороту). Однак для обґрунтованої оцінки існуючих відхилень між наявними та нормативними показниками товарних запасів, виявлення причин їх виникнення (в результаті, недоліки у комерційній роботі чи помилки при обґрунтуванні товарних нормативів), рекомендовано додатково використовувати показники частки запасів кожної групи в запасах в цілому по підприємству та частка товарообороту кожної товарної групи в загальному обсязі товарообороту.

При співставленні питомої ваги товарних запасів та товарообороту необхідно мати на увазі, що підвищення (зниження) частки товарної групи в товарообороті має супроводжуватися приблизно таким же збільшенням (зниженням) частки товарної групи в товарних запасах. Якщо питома вага запасів значно відрізняється від аналогічних показників товарообороту, то це свідчить або про затоварювання, або про дефіцитність окремих товарів.

Перераховані показники аналізуються в динаміці для виявлення притаманних їм загальних тенденцій та закономірностей.

Наявність диспропорції між асортиментною структурою товарообороту та товарних запасів потребує прийняття термінових заходів щодо їх скасування.

Такими заходами являються:

- проведення вибіркових обстежень внутрішньо групового стану товарних запасів;

- проведення наявного асортименту товарів у роздрібних підприємствах у відповідність до встановлених асортиментних переліків;

- концентрація товарів складного асортименту в спеціалізованих підприємствах (секціях);

- організація своєчасного повернення товарів, завезених понад норму з магазинів на гуртові склади, а комісійних товарів - комітетам;

- активізація торгівлі надмірними запасами;

- проведення їх ефективної уцінки для стимулювання збуту, активізація реклами неходових та залежалих товарів;

- покращення роботи з вивчення попиту на основі постійного врахування реалізованого та незадоволеного попиту для обґрунтованого складання заявок на поточний завіз товарів;

- підсилення контролю за станом товарних запасів, переміщення надмірних запасів в інші пункти продажу, зокрема - позамагазинні та інше.

Якість товарних запасів характеризується розміром та рівнем необхідних та залежалих товарних запасів. Тому в ході аналізу товарних запасів слід приділяти увагу вивченню неходових та залежалих товарів, виявленню причин їх утворення.

До неходових товарів відносяться товари, що не користуються попитом та знаходяться в торгівлі два роки з дня їх надходження (випуску). До залежалих відносяться товари, що знаходяться в каналах торгівлі понад два роки.

Утворення запасів цих товарів переважно відбувається через обрахунки при визначенні потреби в товарах, при отриманні від постачальників виробів низької якості, застарілих фасонів та моделей, а також в результаті надмірного та нерівномірного їх завозу в торговельну мережу.

Мета аналізу неходових та залежалих товарів полягає у виявленні причин їх утворення, визначенні економічного збитку від наявності цих запасів, розробці заходів для зниження їхньої якості.

Основним джерелом інформації для такого аналізу є дані обліку неходових та залежалих товарів, матеріали інвентаризації, вибіркових спостережень.

Для аналізу використовуються наступні показники:

- питома вага неходових та залежалих товарів в загальній сукупній масі товарів;

- питома вага неходових та залежалих товарів конкретної групи в загальному обсязі цих запасів;

- частка залежалих товарів в загальній сумі неходових та залежалих товарів;

- темпи росту обсягу неходових та залежалих запасів;

- середній розмір уцінки товарів;

- процент реалізації уцінених товарів;

- процент реалізації уцінених товарів;

- коефіцієнт ефективності використання фонду уцінки (якщо такий створюється на підприємстві).

Наведені показники розраховуються та аналізуються в динаміці в цілому по підприємству та по окремих товарних групах.

Збільшення питомої ваги залежалих товарів веде за собою більші збитки та призводить до погіршення фінансового стану торговельної організації. Зростання залежалих запасів може бути обумовлено недоліками в оперативній роботі з неходовими та залежалими товарами або несвоєчасністю їх уцінки.