Система банківського нагляду та її забезпечення НБУ (на матеріалах ПАТ "ВТБ Банк")

Принцип 22. Бухгалтерський облік та розкриття інформації: Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк належним чином здійснює бухгалтерський облік операцій відповідно до положень та практики ведення бухгалтерського обліку, що широко застосовується в світовій практиці, та оприлюднює на регулярній основі фінансову звітність, яка достовірно відображає його фінансовий стан та прибутковість.

Принцип 23. Повноваження органів нагляду щодо застосування виправних дій: Органи нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні наглядові заходи для застосування своєчасних виправних дій. Ці заходи передбачають можливість, там де це потрібно, відкликати банківську ліцензію або надати рекомендації щодо її відкликання.

Принцип 24. Консолідований нагляд: Важливим елементом банківського нагляду є здатність органів нагляду здійснювати нагляд за банківською групою та консолідованій основі, проводячи адекватний моніторинг і там, де це потрібно, застосовуючи відповідні пруденційні норми щодо усіх аспектів діяльності, що здійснюється групою у міжнародному масштабі.

Принцип 25. Відносини між наглядовими органами країни походження та країни перебування: Консолідований нагляд з урахуванням закордонної діяльності потребує співпраці та обміну інформацією між органами нагляду країни походження та різними іншими органами нагляду, що залучені до цього, головним чином з органами банківського нагляду країни перебування. Органи банківського нагляду повинні вимагати здійснення іноземними банками операцій у відповідній країні з дотриманням тих же стандартів, які застосовуються до національних установ.

Принципи не призначені для охоплення усіх потреб та обставин у кожній банківській системі. Замість цього обставини конкретної країни мають більш відповідно враховуватися у контексті оцінок та діалогу між тими, хто здійснює оцінки, та органами влади цієї країни.

Базельський комітет вважає, що дотримання кожною країною зазначених вище принципів буде кроком вперед у справі зміцнення фінансової стабільності в національному і міжнародному масштабах [37].

У грудні 2009 року Базельський комітет опублікував два консультативні документи, якими висунув пропозиції щодо підвищення стійкості та ліквідності банківського сектору. Документи були названі «Базель ІІІ». Мета пакета реформ, представлених комітетом, полягала у підвищенні рівня стійкості банківського сектору до потрясінь, що виникають в результаті фінансового та економічного стресу, незалежно від його джерел, тим самим знижуючи ймовірність переміщення проблем фінансового сектору на реальний сектор економіки.

Слід також зазначити, що «Базель ІІІ» не є самостійним документом, який виключає використання попередніх видань. Положення стандарту застосовуються паралельно з «Базелем ІІ» та зосереджені на встановленні мінімальних вимог до достатності капіталу, його структури (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Структура пропозицій «Базель ІІІ»

№ з/п	Складові компоненти
І	Мінімальні вимоги до капіталу, таргетування	Визначення капіталу
		Антикризовий резервний буфер
		Коефіцієнт левериджу
		Мінімальні вимоги до достатності капіталу
		Управління систематичним ризиком
ІІ	Вимоги до активів, зважених за ризиком (Risk weighted assets, RWA)	Ризик невиконання контрагентом своїх зобов'язань
		Торговельний портфель, сек'юритизація (відомі як «Базель ІІ»)
		Коефіцієнт покриття
ІІІ	Вимоги до підтримання ліквідності	Коефіцієнт достатності капіталу
		Коефіцієнт стійкості пасивів



Введення нових норм до структури активів і капіталу банків почнеться з січня 2013 року і повністю завершиться до січня 2015 року. При цьому з січня 2016 року по січень 2019 року банки повинні створити «буферний резервний капітал» (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.3

Порівняльна таблиця мінімальних вимог до достатності капіталу згідно «Базель ІІ» та «Базель ІІІ»

№ з/п	Показник (у відсотках від зважених за ризиком активів)	Базель ІІ	Базель ІІІ
		до 2013	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019
І	Базовий капітал 1 рівня (Core Tier 1 Capital)	2	3,5	4	4,5	4,5	4,5	4,5	4,5
ІІ	Капітал 1 рівня (Tier 1 Capital)	4	4,5	5,5	6	6	6	6	6
ІІІ	Резервний буфер (Conservation Buffer)	0	0	0	0	0,625	1,25	1,875	2,5
IV	Власний Капітал (Total Capital):	8	8	8	8	8	8	8	8
V	РАЗОМ (IІ + IIІ)	8	8	8	8	8,625	9,25	9,875	10,5
VI	Контрциклічний резервний буфер (Countercyclical reserve buffer)	0	0	0	0	0,625	1,25	1,875	2,5
VII	РАЗОМ (V + VI)	8	8	8	8	9,25	10,5	11,75	13

Сьогодні політика Базельського комітету направлена на обґрунтоване управління показником левериджу як ефективний засіб додаткового захисту фінансової стійкості. Відомо, що однією з характерних особливостей фінансово-економічної кризи 2008-2009 років було нарощування дисбалансу між капіталом банків та їх позабалансовими зобов'язаннями.

Основними перевагами «Базеля ІІІ» можна вважати:

? підвищення якості, гармонійності, та прозорості капіталу через застосування жорсткіших вимог до фінансових інструментів, що входять до його структури, зокрема, Капіталу 1 рівня.

? управління ризиком через висування мінімальних вимог до забезпечення операцій з деривативами, викупом фінансових інструментів, їх фінансування за рахунок позичкових коштів.

? поєднання вимог, що передбачають безпосередню прив'язку обсягу забезпечення до рівня ризикованості, а також вимог, що не базуються на ризикованості (нормування показника левериджу);

? скорочення проциклічних та впровадження контрциклічних резервів капіталу, направлених на покриття втрат в майбутньому;

? формування засадних підходів до оцінки та управління систематичного ризику.

Зрозуміло, що перевірка ефективності нових стандартів займе певний, досі не визначений, час. Варто навести ряд потенційних обмежень «Базеля ІІІ».

По-перше, одного посилення вимог до банківського капіталу недостатньо для того, щоб гарантувати недопущення фінансових криз в майбутньому, - необхідно ретельніше контролювати кредитну діяльність банків, вдосконалювати регулювання фінансового сектору в цілому.

По-друге, успішність впровадження «Базеля ІІІ» безпосередньо пов'язана з посиленими наглядом та регулюванням за іншими напрямками, зокрема, формуванням фінансової звітності учасників ринку. З цього приводу варто відзначити два принципові аспекти:

? окремі положення національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) та фінансової звітності (МСФЗ) потребують перегляду з метою повного та достовірного відображення суттєвої інформації. Компанії повинні засвоїти урок фінансової кризи 2008-2009 років, коли задекларована згідно МСБО частка проблемних кредитів була нижча, ніж за оцінками аналітиків.

? стандарти фінансової звітності різних країн потребують подальшої конвергенції з метою співставності та зрозумілості широким колом користувачів фінансової інформації.

По-третє, впровадження нових, жорсткіших правил неминуче призведе до гальмування розвитку банківського сектору, що нарешті починає активізуватись після масштабних потрясінь. Джерела поповнення капіталу установ, що знаходяться в лістингу на біржових майданчиках цілком зрозумілі. Проте значні труднощі очікують на невеликі банки, що наразі не витримують норм, встановлених «Базелем ІІІ».

По-четверте, аналітики застерігають щодо негативного впливу мінімальних вимог до достатності капіталу на загальне економічне зростання. Банки, що не відповідають таким вимогам, відчуватимуть тиск з боку інвесторів та будуть змушені збільшувати розмір капіталу ще до граничного терміну у 2019 році. Це, в свою чергу, обмежуватиме банки в можливостях кредитування в той час, коли в країнах G-20, і не тільки, ще не розв'язані проблеми високого рівня безробіття та спаду активності бізнесу.

По-п'яте, існує ризик, що разом із встановленням нових правил збільшиться рівень «тінізації» на ринку фінансових послуг, що, навпроти, посилить ймовірність розгортання чергової кризи.

Слід зазначити, що існують певні сумніви щодо бажання банків країн, що розвиваються, в тому числі Україні ставати першопрохідцями у застосуванні «Базеля ІІІ». Концепція Базельського комітету така, що банки свідомо обмежують рівень дохідності, спрямовуючи ресурси на поповнення капіталу, і цим здійснюють контрциклічне планування [7].

Сьогодні Комітет продовжує розробляти найважливіші елементи банківського нагляду, зокрема стандарти, які стосуються ключових аспектів контролю за банківськими ризиками.

Згідно з програмою оцінки фінансового сектора у травні 2003 р. був проведений перегляд дотримання Україною основних принципів ефективного банківського нагляду. Результати показали, що українська система банківського нагляду та її методологічна основа значною мірою наблизилися до повного виконання вимог Базельського комітету. Одночасно було встановлено невиконання 7 принципів [9, с. 14, 15].

За результатами роботи Місії МВФ та Світового банку, яка здійснила оцінку виконання Україною Основних принципів ефективного банківського нагляду відзначено, що Національним банком з часу попередньої оцінки (2002 рік) зроблено значні кроки в напрямку ефективного впровадження стандартів Базельського комітету та кращої світової практики [3].

1.3 Особливості регулювання банківської діяльності: світовий досвід та можливості застосування його в Україні

Регулювання банківської діяльності притаманне всім країнам незалежно від рівня економічного розвитку. Розбалансованість банківської системи, неефективність її роботи, що виявляється в невиконанні основних функцій, є однією з найважливіших причин уповільнення економічного росту. Наявність проблем у банківській системі також є причиною фінансових криз. Держава не має права дозволити розвиватися несприятливим тенденціям у банківському секторі як на рівні окремих комерційних банків, так і в системі в цілому. Нестабільність та криза банківського сектору загрожують загальноекономічною кризою, соціальним вибухом, втратою довіри населення до економічної політики уряду й національної валюти. Небезпека виникнення таких ситуацій може бути зменшена або усунена шляхом послідовного ведення державної політики в банківському секторі.

Загрози виникнення банківських криз на мікро- і макрорівнях привели до формування й удосконалення механізму регулювання банківської діяльності, який на даний час у країнах Європи й Америки спрямований, насамперед, на попередження критичних ситуацій, оскільки прорахунки банківського регулювання в забезпеченні стійкості банківської системи досить дорого обходяться урядам закордонних країн. Наведені дані, що стосуються витрат на державну підтримку усунення наслідків системних банківських криз у деяких країнах світу. Видно, що незалежно від рівня економічного розвитку країни, її історичних та політичних особливостей забезпечення стійкості банківської системи є найважливішим пріоритетом економічної політики в цілому. Рівень нагальних державних витрат на підтримку стабільності в роботі банків та фінансової системи коливається від 1-2 % ВВП в Естонії та Норвегії на початку 90-х років минулого століття, до 32 % ВВП у Чилі й 55 % ВВП в Аргентині на початку 80-х років минулого століття. Це високий рівень витрат, та, безумовно, при правильній, науково обґрунтованій програмі розвитку банківського сектору та напрямків його регулювання таких криз і витрат на їх подолання можна було б уникнути [2].

Під час аналізу причин банківських криз, значну роль у їх виникненні можуть відіграти й зовнішні, відносно фінансової системи, фактори. Однак науково обґрунтовані підходи до регулювання банківської діяльності в межах країни, безумовно, сприяють підтримці стабільності банківської системи й запобіганню серйозних фінансових криз.

З початку 30-х років XX ст., коли зароджувалася система регулювання банківської діяльності, й до наших днів її форми, методи й напрямки зазнали значних змін. Це був складний шлях, простежити який можна, наприклад, по розвитку законодавчої бази банківського регулювання в США. Суперечливість впливу окремих законів на розвиток економіки США взагалі та на банківський сектор зокрема знайшла відображення в принципі, за яким аналізувалася їх діяльність “благі наміри - ненавмисна шкода ”. Особливо серйозні суперечки викликав і викликає закон Гласса-Стігола, прийнятий у США в 1933 p., відповідно до якого комерційним банкам дозволяється працювати з новими випусками державних цінних паперів, але забороняється здійснювати передплату на корпоративні цінні папери чи займатися брокерською діяльністю. У той же час інвестиційним банкам забороняється займатися видами діяльності, притаманними комерційним банкам. Даний закон обмежив можливості диверсифікації продуктів, послуг і гнучкість цін на ринку банківських послуг США. Крім того, він створив протекціоністське середовище в банківській справі. Закон Гласса-Стігола критикується багатьма фахівцями як у США, так і в Європі. Не всі країни прийняли такий шлях розвитку банківської системи. Дані по управлінню дозволом на види діяльності для комерційних банків, зібрані для 107 країн світу. У теперішній час цей інструмент управління банківською діяльністю широко використовується; у світовій практиці зустрічається весь діапазон обмежень на надання фінансових послуг комерційними банками. На кожен вид діяльності існує як повна заборона, так і необмежений дозвіл. Найбільшим обмеженням у банківській діяльності в різних країнах підлягають операції з нерухомістю (37 % країн їх забороняють) і страхова справа (33 % усіх країн забороняють поєднувати її з банківською діяльністю). Операції з цінними паперами банкам заборонено проводити тільки в 7 % країн і обмежені вони лише в 15 % випадків. Розбіжності у використанні цього інструменту управління банківською діяльністю можуть визначатися:

а) історичними особливостями розвитку банківської системи даної країни;

б) загальним рівнем економічного розвитку країни та її банківської системи. Наприклад, для Німеччини завжди була характерна універсальність банківської системи, високий рівень поєднання банківського капіталу з промисловістю, що в цілому сприяло стабільності роботи банків та економічному зростанню.

Розглянемо досвід побудови наглядових служб на прикладі економічно розвинутих країн світу.

У США існують чотири органи банківського нагляду, контролю і регулювання: Служба контролера грошового обігу при міністерстві фінансів США, Федеральна резервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД), органи банківського нагляду штатів.

Діяльність національних банків контролюється і регулюється ФРС разом із двома іншими органами - Управлінням контролера грошового обігу і ФКСД. Нагляд за банками штатів - членами ФРС, депозити яких застраховані у ФКСД, здійснюється органами банківського нагляду штатів, ФРС і ФКСД. Банки штатів, які не є членами ФРС, але чиї депозити застраховані у ФКСД, контролюються двома структурами: органами банківського нагляду штатів і ФКСД. Банки штатів, які не входять до ФРС і не страхують депозити у ФКСД, контролюються органами банківського нагляду штатів.

Політика органів нагляду, контролю і регулювання в США ґрунтується на трьох основних концепціях: теорії суспільних інтересів, теорії «зрощення» і теорії суспільного вибору. Відповідно до теорії суспільних інтересів органи нагляду і контролю діють в інтересах суспільства в цілому. За теорією «зрощення» досить часто органи нагляду й регулювання встановлюють правила, котрі цілком влаштовують банки, так що державне регулювання для них є справді вигідним. Теорія суспільного вибору ґрунтується на тому, що органи банківського нагляду й контролю приймають рішення у власних інтересах.

На відміну від США, структура органів банківського нагляду у країнах Західної Європи є більш чітко централізованою.

Одна з найрозвинутіших у світі - банківська система Німеччини. Високий рівень її надійності забезпечується багатьма факторами, зокрема налагодженим механізмом нагляду за діяльністю банків (хоча вони й потерпають від надмірної деталізації та зарегламентованості), а також ефективною системою зовнішнього аудиту, який координує свою роботу з державними наглядовими органами. У Німеччині існує система банківського нагляду, у межах якої Бундесбанк розподіляє обов'язки нагляду з Федеральним відомством нагляду за кредитною системою (ФВНКС), яке здійснює державний нагляд за всіма кредитними установами. Це відомство є самостійним федеральним верховним органом, що підпорядковується вказівкам федерального міністра фінансів. Президент відомства призначається президентом Німеччини на пропозицію федерального уряду, який повинен попередньо вислухати також думку представника Дойче Бундесбанку. ФВНКС тісно співпрацює з Бундесбанком і застосовує свої заходи, як правило, за погодженням із ним.

Суть банківського нагляду Німеччини полягає в розробці стандартних балансових показників, контролі за їх дотриманням і аудиторській перевірці правильності бухгалтерської звітності. Балансові показники визначають припустимі межі ризиків кредитних, ринкових, курсових коливань ліквідності насамперед з огляду на їхню відповідність власному капіталу банків. Завданням наглядових органів є також перевірка методик розрахунку показників, покладених в основу індивідуальних систем оцінки ризиків.

В Італії банківський і фінансовий нагляд здійснюється Міжміністерським комітетом з питань кредитів та заощаджень, Банком Італії, Національною комісією з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею. Комітет, очолюваний міністром фінансів, відповідає переважно за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захист ощадних вкладів. Банк Італії готує проекти рішень і пропозиції з питань нагляду за резолюціями Комітету, встановлює правила нагляду і сам безпосередньо здійснює нагляд як у документарній, так і в дистанційній формах. Національна комісія з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку цінних паперів.

Банк Італії фактично є доповненням до Міністерства фінансів і цілком підпорядкований йому. Відсутність такої важливої противаги уряду, якою може бути незалежний центральний банк, зумовлює тут високу за західноєвропейськими мірками хронічну інфляцію. У цілому банківська система Італії є найбільш проблемною і слабо організованою серед аналогічних структур країн Західної Європи.

У Франції функції нагляду і контролю за банківською діяльністю покладені на Банківську комісію - державний адміністративний орган, незалежний від Банку Франції, але тісно з ним взаємодіє. Очолює Комісію керуючий Банком Франції. Співробітниками робочого органу Комісії - Генерального секретаріату - є відповідно до Закону про банки тільки службовці центрального банку. До обов'язків Банківської комісії входить вивчення умов діяльності кредитних установ, контроль за їх фінансовим становищем, а також за дотриманням працівниками банків професійної етики. При здійсненні адміністративного нагляду перевіряється законність операцій всіх кредитних установ країни, причому не тільки діючих у Франції, а й зарубіжних філій.

У своїй роботі Банківська комісія керується, перш за все, результатами періодичних перевірок фінансової документації піднаглядних установ, але при необхідності проводить і інспекційні перевірки на місцях. Ревізії проводяться відповідно до розпоряджень на перевірку будь-якої банківської документації. Комісія може застосовувати різноманітні дисциплінарні санкції. Крім попередження і осуду передбачаються заборону або обмеження діяльності, тимчасове відсторонення одного або кількох керівників від роботи і їх офіційне розжалування, анулювання ліцензій, грошові штрафи. При необхідності Комісія може призначати тимчасового керівника кредитно-фінансової установи або голови ліквідаційної комісії.

Однією з головних завдань центрального банку при здійсненні нагляду є визначення ймовірності виникнення у банків скрутних ситуацій в майбутньому. При виявленні таких проблем центральним банком вживаються необхідні заходи щодо їх подолання [2]:

- списання активів банку, що спричиняє необхідність додаткового збільшення капіталу;

- обмеження певних видів кредитування;

- посилення внутрішнього контролю в банку;

- вдосконалення керівництва або заміна вищих менеджерів банку.

Якщо банку не вдається здійснити належні заходи у встановлені терміни, застосовується система штрафних санкцій. Крайнім заходом впливу є закриття банку. Зазвичай віддається перевагу засобам морального впливу на керівника тих кредитних установ, діяльність яких повинна бути виправлена і покращена.

До недавнього часу контроль за банками, що традиційно є одним з основних напрямів діяльності Банку Англії, носив прихований і неформальний характер і до 1979 г здійснювався на основі загального Закону про акціонерні товариства. Банківська криза 1973 - 1974 рр.. сприяв офіційному законодавчого оформлення банківського нагляду в 1979 р. Було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування великих позик, порядок банківських злиттів, аудиторських перевірок і т. д.

Для банківського нагляду, що застосовується у Великобританії, характерний контроль за діяльністю кожного банку. На основі проведеного контролю для кожного банку розробляються заходи, що враховують конкретні умови його діяльності і по можливості узгоджувані з керівництвом банку. Ці заходи повинні забезпечити для банку необхідний мінімум оперативної безпеки щодо капіталу, резервних коштів, ліквідності, системи менеджменту та бухгалтерської звітності. Нагляд з боку Банку Англії за діяльністю комерційних банків здійснюється за допомогою збору статистичної інформації, звітів бухгалтерів, відвідувань банків і регулярних офіційних співбесід з їхнім керівництвом. Зустрічі з керівництвом банку - одна з головних особливостей нагляду у Великобританії. Крім того, Банк Англії практикує проведення тристоронніх нарад, в яких крім названих посадових осіб беруть участь також відповідальні за фінансовий звіт бухгалтери банків, які призначаються Банком Англії. У їх функції входять перевірка роботи систем обліку та контролю банку і періодичний звіт про його фінансовий стан, підтвердження виконання банками вказівок Банку Англії, а також інформування останнього щодо достовірності та повноти наданої йому статистичної звітності. За Законом про банки ці особи мають право в разі необхідності повідомляти керівництво Банку Англії про результати перевірки, якщо вони викликають сумніви.

Слід зазначити, що до 1982 р. в Банку Англії проведення інспекцій не практикувалося, оскільки в Банку відсутній власний штат інспекторів для перевірок на місцях. В даний час Банк Англії використовує для цих цілей групу фахівців, що включає 3 банківських службовців та 5 бухгалтерів, які не є співробітниками Банку Англії, але працюють під керівництвом його постійного штатного менеджера. Дана група інспекторів періодично перевіряє всі аспекти діяльності комерційних банків, включаючи їх операції, системи обліку і контролю, якість кредитного портфеля, ступінь компетентності керівників, ділову стратегію і політику.

Крім того, у Банку Англії створений спеціальний відділ розслідувань, до складу якого входять 11 бухгалтерів, які проводять консультації та при необхідності разом з правоохоронними органами беруть участь у розслідуваннях з метою виявлення протиправної діяльності окремих банків, що відбивається на стані банківського сектора в цілому.

У Нідерландах нагляд за діяльністю банків (а з 1991 р. і за діяльністю інвестиційних компаній) здійснюється Управлінням нагляду центрального банку (Закон про основи організації банківської діяльності (1948 р.) - пізніше доповнений положенням по процедурі ліквідації банків, ролі та повноважень зовнішнього аудиту, - і новим законом про нагляд за кредитною системою (1992 р.)). У штат Управління входять 50 чоловік, включаючи завідувача, його 4 асистентів, радника, спеціалістів в галузі аналізу, секретаря. Кожен з асистентів керує роботою 2 головних ревізорів, що мають у своєму підпорядкуванні 2 співробітників (ревізорів). Більшість працівників управління (30 осіб) - професійні дипломовані аудитори. Ревізори несуть повну матеріальну відповідальність за діяльність закріплених за ними банків, здійснюють документарний нагляд, при необхідності виїжджають з перевіркою до кураторів ними кредитні установи. Більш досвідчені ревізори курирують більше число банків або банки знаходяться у скрутному становищі. На одного ревізора в середньому припадає 7 - 8 невеликих або мають незначні проблеми банків або 1 великий банк, у якого виникли серйозні проблеми.

Ревізор діє в тісному контакті із зовнішнім аудитором, перевіряючим його піднаглядний банк. Він ретельно вивчає щомісячні та річні звіти банку та листа зовнішнього аудитора на адресу правління за підсумками проведених ним перевірок. Не рідше 1 разу на рік проводиться зустріч працівників банківського нагляду із зовнішнім аудитором відповідного банку, під час якої ревізор має можливість отримати додаткову інформацію за результатами аудиторських перевірок розрахунків річних фінансових показників банків.

Кожні 2 - 3 роки проводиться зустріч керівництва комерційного банку та центрального банку країни, в ході якої обговорюються напрями діяльності комерційного банку. За підсумками наради підписується документ, що фіксує укладені сторонами угоди.

Відмітною рисою швейцарської банківської системи є жорсткий контроль за діяльністю банків та інвестиційних компаній. Контроль за діяльністю банків має триступінчасту структуру і здійснюється Федеральною банківською комісією, Національним банком та Швейцарською банківською асоціацією. Діяльність банків, її регулювання і контроль відбуваються відповідно до федерального закону про банки й ощадні банки від 8 листопада 1934 р., який спрямований переважно на захист інтересів клієнтів [49]. Приклади здійснення банківського нагляду зарубіжних країн наведено в Додатку А.

Розглянувши наявні моделі організації банківського нагляду в економічно розвинутих країн, слід зазначити, що жодна із них не є ідеальною і не гарантує абсолютної надійності банківських установ і банківської системи загалом. Самі органи банківського нагляду в одній з країн не визнають свій банківський нагляд ідеальним. Це цілком закономірно, адже розвиток банківських систем, нових банківських інструментів та технологій вимагає постійного розвитку та вдосконалення системи банківського нагляду.

Економічні зміни, що відбуваються в нашій державі від часу здобуття нею незалежності, значною мірою впливають на розвиток банківської системи та діяльності фінансово-кредитних установ. Найбільш істотний вплив мають процеси лібералізації і дерегуляції ринків капіталів, грошей та фінансових потоків. Контроль за банківською діяльністю з боку держави потребує постійного розвитку нових підходів, зокрема вдосконалення органів банківського нагляду, контролю та регулювання. На сучасному етапі державотворення завдання щодо забезпечення ефективної системи діяльності банківського нагляду та регулювання лягає на структурні підрозділи Національного банку України. Першочерговим у його виконанні є вивчення досить багатого світового досвіду організації нагляду, контролю та регулювання банківської діяльності.

Зараз окремі складові такого досвіду, на наш погляд, успішно використовуються. Так, впродовж останніх років в Україні здійснено низку заходів щодо вдосконалення роботи банків та системи банківського нагляду та регулювання, зокрема:

підвищення значення керівництва та власників банків у частині посилення їх відповідальності за забезпечення надійності та стабільності роботи банків;

забезпечено відкритість банківської звітності, чим підвищено прозорість та стабільність банківської діяльності, а відтак і зростання довіри до банків з боку населення;

поступово запроваджуються міжнародні стандарти ефективного банківського нагляду, прийняті Базельським комітетом.

Подальші кроки формування ефективного банківського нагляду пов'язані насамперед з широким використанням зарубіжних підходів щодо організації банківського нагляду, з обов'язковим врахуванням специфіки діяльності вітчизняної банківської системи, чинного законодавства та наявної економічної ситуації. Сьогодні діюча система банківського нагляду в Україні

має істотні відмінності порівняно з системами нагляду та контролю за кордоном через:

відсутність форвардних ринків і відповідно ризиків щодо деривативів, яким на сьогодні органи банківського нагляду розвинутих країн приділяють значну увагу;

наявність у вітчизняних банках значної долі активів в іноземній валюті, що є не притаманним для країн зі стабільною валютою, і спричиняє в діяльності банківських установ зростання валютного та ринкового ризиків.

Враховуючи зарубіжний досвід, дуже важливо, щоб органи банківського нагляду співпрацювали з суб'єктами зовнішнього аудиту, насамперед із зарубіжними компаніями. Для цього потрібно створити відповідне нормативно-правове поле, заложивши в ньому необхідні механізми співпраці.

На сьогодні у системі банківського нагляду України актуальним є питання публічного підтвердження звітності банківських установ за результатами інспекційних перевірок, що забезпечить прозорість діяльності та стабільність роботи банків, підвищить до них довіру вкладників. Як показує світовий досвід, публічне підтвердження органами банківського нагляду звітності банківських установ стає дедалі актуальнішим. Виїзним інспектуванням в обов'язковому порядку охоплюються питання оцінки достовірності фінансової звітності банківських установ.

Окрім цього, важливими складовими реформування банківського нагляду в України, на наш погляд, мають бути:

розширення практики використання міжнародних стандартів та вимог щодо організації та прозорості банківського нагляду;

поліпшення умов роботи, забезпечення правового захисту працівників банківського нагляду, зокрема підвищення рівня оплати праці з метою запобігання їх переходу до банківських установ, де вимагається подібна кваліфікація;

надання функції банківського нагляду громадським організаціям, асоціаціям, зокрема Асоціації українських банків;

підвищити державне фінансування органів банківського нагляду та/або впровадити часткове їх фінансування за рахунок банківських установ;

поліпшити технічну інфраструктуру наявних служб банківського нагляду, поліпшити фінансування програмного забезпечення їх діяльності [5].



РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВТБ БАНК»

2.1 Проведення реєстрації та ліцензування банківської діяльності

Реєстрація і ліцензування банків -- найважливіші функції банківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України.

Механізм створення і реєстрації банків регулюється законами «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», а також Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженим Постановою від 31.08.2001 № 375.

Для державної реєстрації банку уповноважена його засновниками особа або голова спостережної ради подає до територіального управління Національного банку за місцем створення банку такі документи:

а) заяву про реєстрацію банку;

б) установчий договір;

в) статут банку;

г) протокол установчих зборів;

ґ) документи, що засвідчують повну сплату засновників внесків до статутного капіталу;

д) відомості про склад спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

е) документи, що дають змогу зробити висновок про бездоганну ділову репутацію голови, його заступників та членів спостережної (наглядової) ради банку, у тому числі:

- фінансовий стан засновника-юридичної особи, а також про майновий стан засновника-фізичної особи;

- наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу.

є) відомості про структуру власності самої юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність та засновника, що набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог НБУ;

ж) відомості про асоційованих осіб засновника - фізичної особи;

з) копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

и) копію платіжного документа про внесення плати за погодження статуту банку;

і) бізнес-план.

Для реєстрації державного банку подаються документи, що дають змогу зробити висновок про професійну придатність голови, його заступників та членів наглядової ради, кандидатури яких відповідають установленим вимогам.

Акціонери та учасники банку повинні до дня скликання установчих зборів та державної реєстрації банку сплатити кошти в розмірі не менше 30 % номінальної вартості акцій/часток, але не менше розміру, передбаченого статтею 31 Закону та нормативно-правовими актами Національного банку, й оплатити повну вартість акцій/часток у строки, передбачені установчими документами, але не пізніше 12 місяців з часу державної реєстрації банку.

Територіальне управління Національного банку за місцезнаходженням банку в місячний термін з дати отримання від банку повного пакета документів готує висновок про:

- загальну оцінку фінансового стану, платоспроможність учасників банку і ділову репутацію учасників банку, які матимуть істотну участь у банку, наявність власних коштів для внесення до статутного капіталу банку і підтвердження внесення на накопичувальний рахунок банку коштів до статутного капіталу кожним учасником у передбачених Законом розмірах;

- наявність приміщення, придатного для розміщення банку та будівництва касового вузла (перевіряється на місці);

- ділову репутацію голови, його заступників та членів спостережної ради банку; голови, його заступників та членів правління (ради директорів) банку і головного бухгалтера та його заступників;

- професійну придатність голови, його заступників та членів правління (ради директорів) банку і головного бухгалтера та його заступників;

- відповідність установчих документів банку вимогам чинного законодавства України.

Документи для реєстрації банку розглядаються директором Дирекції з банківського регулювання та нагляду і подаються Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Національний банк приймає рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку не пізніше ніж за три місяці з часу подання повного пакета документів. Рішення про державну реєстрацію банку приймає Правління Національного банку України.

Комісія Національного банку приймає рішення про професійну придатність і ділову репутацію кандидатів на посади голови, його заступників та членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та його заступників з урахуванням загальної оцінки всіх поданих документів та ділових якостей рекомендованого кандидата.

Протягом трьох робочих днів після прийняття Національним банком відповідного рішення банку видається свідоцтво про державну реєстрацію банку. Реєстрація банку здійснюється шляхом унесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Рішення про реєстрацію банку надсилається листом уповноваженій особі банку та територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням банку.

Після реєстрації банку в територіальному управлінні Національного банку за його місцезнаходженням відкривається кореспондентський рахунок, на який не пізніше наступного дня після його відкриття із накопичувального рахунка перераховуються зібрані кошти, що утворюють статутний капітал банку.

З моменту реєстрації в Державному реєстрі банків банк набуває статусу юридичної особи, але здійснювати банківські операції він може тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України [14].

Національний банк видає банку банківську ліцензію у разі дотримання ним таких обов'язкових умов:

а) наявність на час звернення банку з клопотанням про видачу банківської ліцензії повністю сплаченого зареєстрованого статутного капіталу, розмір якого повинен бути не меншим, ніж установлений статтею 31 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним банком на день укладення установчого договору;

б) банк має бути забезпечений належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, потрібними для здійснення банківських операцій і захисту інформації/документів від підроблення, викривлення та знищення, ведення бухгалтерського обліку та складання щоденного балансу і відповідної статистичної звітності, а також якісного проведення розрахунків та участі в системі електронних платежів Національного банку, що відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку, а також нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порядку формування і ведення бази даних про вкладників - фізичних осіб та надання звітності;

в) наявність у банку приміщення (у тому числі касового вузла), технічний стан та організація охорони якого відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку;

г) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

ґ) копію статуту з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи;

д) копію зареєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій та свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

е) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

є) копії внутрішніх положень банку щодо надання банківських та інших фінансових послуг, порядок здійснення внутрішнього контролю та процедуру управління ризиками;

ж) бізнес - план;

з) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам.

Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. На зазначені посади не можуть бути призначені особи, які були керівниками банків, що визнані відповідно до чинного законодавства України банкрутами або щодо яких Національний банк прийняв рішення про ліквідацію чи про відкликання банківської ліцензії, та особи, які притягувалися до кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогою Національного банку.

Підставами для відмови в погодженні статуту юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність є наступні:

а) неподання банком повного пакету документів, необхідних для погодження статуту;

б) подання недостовірної інформації в документах;

в) невідповідність документів вимогам законів України та нормативно-правових актів НБУ;

г) ділова репутація засновника, членів виконавчих органів та наглядової ради не відповідає вимогам НБУ;

ґ) фінансовий стан засновника не відповідає вимогам, встановлених НБУ;

д) засновник не має власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу;

е) не подання документів, що підтверджують наявність сплаченого статутного капіталу юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність [49].

НБУ може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках:

1) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) у разі порушення цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;

4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України;

5) недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

НБУ негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов'язаний повернути НБУ свою банківську ліцензію.

Рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" і є підставою для виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків та звернення до суду з позовом про ліквідацію банку [12; Ст. 19, 19-1, 20].

На мою думку, законодавство, що регулює саме процес ліцензування є більш точним та добре організованим ніж щодо питання реєстрації банку. Законом чітко регулюються всі можливі випадки, тобто не виникає ніяких двояких чи непевних ситуацій. Приділяється увага і конкурентоспроможності та прибутковості банку (через бізнес-план), діловій репутації, чітко сформованому штату та організаційній структурі. Можливо слід було б додати до переліку документів необхідних для отримання ліцензії, перелік операцій, що банк планує здійснювати та надавати.

До операцій, які здійснюються тільки при отриманні ліцензії, відносяться:

- приймання внесків (розміщення коштів на депозитних рахунках) від фізичних та юридичних осіб;

- розрахунково-касове обслуговування, що включає відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів;

- розміщення коштів від свого імені, на свій власний ризик та на власних умовах. Що ж до статистики по процесу ліцензування, то пропоную розглянути та порівняти кількість банків, що отримали ліцензію за п'ять останніх років [47].

Рис. 2.1 Динаміка кількості банків, що отримали ліцензію від НБУ в 2007-2012 рр., од.

Як бачимо з рис. 2.1, динаміка щодо отримання ліцензій банками була позитивною в період кризи, тобто 2007-2009 рр., починаючи з 2009 року ця кількість зменшилася. Так, станом на 01.01.2012 р. 176 банків з 198 зареєстрованих мають ліцензію на здійснення банківських послуг. Порівнюючи з минулим роком кількість банків, що мають ліцензію не змінилася.

Станом на 01.01.2012 р. в Державному реєстрі банків зареєстровано 198 банків, з яких 176 мають ліцензію на здійснення банківських операцій (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Організаційно-правова форма українських банків станом на 01.01.2012

Організаційно-правова форма		Кількість банків
Відкрите акціонерне товариство	16
Закрите акціонерне товариство	1
Публічне акціонерне товариство	158
Товариство з обмеженою відповідальністю	1

Упродовж 2011 року було зареєстровано 4 нових банків, у тому числі 1 банк за участю іноземного капіталу, виключено з Державного реєстру банків 0 банків, надано 1 попередній дозвіл на набуття банком статусу банку з іноземним капіталом.

Розглянемо динаміку розвитку видачі ліцензій та реєстрації комерційних банків здійсненого НБУ.

Як бачимо з табл. 2.2, кількість зареєстрованих банків протягом 2006-2012 року, незважаючи на економічний спад збільшилась на 12 одиниць, що є позитивним явищем і свідчить про розвиток банківської системи України і появою нових банків. Разом з тим, кількість банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій також збільшилась на 11 одиниць, і становить на початок 2011 року 176 банків.

Однак, найвищого розвитку цей показник досягнув у 2009 році складав 184 банки.



Таблиця 2.2

Діяльність НБУ у сфері ліцензування та реєстрації банків

Показники	Дата
	01.01. 2006	01.01. 2007	01.01. 2008	01.01. 2009	01.01. 2010	01.01. 2011	01.01 2012
Кількість зареєстрованих банків	186	193	198	198	197	194	198
Виключено з Державного реєстру банків	1	6	1	7	6	6	0
Кількість банків, що знаходиться у стадії ліквідації	20	19	19	13	14	18	21
Кількість банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій	165	170	175	184	182	176	176
з них: з іноземним капіталом	23	35	47	53	51	55	53
у т.ч. зі 100% іноземним капіталом	9	13	17	17	18	20	22
Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, %	19,5	27,6	35	36,7	35,8	40,6	41,9

Відмітимо, що у 2011 році на фоні зростання кількості зареєстрованих банків та наявності у цих банках банківської ліцензії зменшився показник кількості банків, що знаходяться у стадії ліквідації на 2 одиниці в порівняні із 2006 роком і складає 18 банків. Однак, як бачимо із вищенаведеної таблиці, дана кількість банків, а саме 18, не дає причин на оптимістичний розвиток подій, адже найнижчим цей показник був на початок 2009 року і складав 13 банків. Основною причиною такої великої кількості банків, що знаходяться у стадії ліквідації є світовий економічний спад, який відзначився на фінансовому становищі таких банків.

Ще одним негативним показником є кількість виключених з Державного реєстру банків який збільшився на 5 одиниць і складає на початок 2011 року 6 банків. Слід відзначити, що на фоні зростаючої кількості банків протягом аналізованого періоду цей показник є великим, а саме 1 банк у 2006 році проти 6 банків у 2011.

Звернемо увагу ще на один, дуже важливий показник, що характеризує активність НБУ у сфері залучення іноземного капіталу. Кількість виданих ліцензій НБУ банкам зі 100% іноземним капіталом збільшилась протягом 2006-2011 року на 13 одиниць і складає 20 банків проти 9 у 2006 році. Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків виросла майже на 323 % і складає 40,6 % на початок 2011 року.

Порядок здійснення та припинення діяльності Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - Банк).

ПАТ «ВТБ Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерного комерційного банку «Мрія» (свідоцтво про реєстрацію банку № 128), створеного рішенням установчих зборів учасників Банку (протокол № 1 від 18.09.1992), перейменованого у Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк відповідно до рішення загальних зборів учасників (акціонерів) Банку від 25.01.2007, перейменованого в Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» відповідно до рішення позачергових загальних зборів учасників (акціонерів) Банку від 16.07.2010 (протокол № 54), а також правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Внєшторгбанк (Україна)» (свідоцтво про реєстрацію Банку № 299), приєднаного до Банку відповідно до Угоди про приєднання ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)» до ВАТ ВТБ Банк на умовах філії, затвердженої рішенням позачергових Загальних Зборів Акціонерів ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)» від 17.08.2007 (протокол № 9) і рішенням позачергових загальних зборів учасників (акціонерів) ВАТ ВТБ Банк від 17.08.2007 (протокол № 44).

Банк заснований з метою одержання прибутку за допомогою здійснення банківських та інших операцій відповідно до законодавства і входить до банківської системи України.

За напрямками діяльності та спеціалізацією Банк є універсальним.

ПАТ «ВТБ Банк» є банком з іноземним капіталом.

Банк одержав статус юридичної особи з дня його реєстрації Національним банком України, є економічно незалежним, має самостійний баланс.

Банк має круглу печатку зі своїм повним найменуванням, інші печатки, штампи та бланки зі своїм найменуванням і реквізитами Банку.

Банк має право у встановленому порядку відкривати на території України свої філії, відділення і представництва відповідно до вимог, встановлених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

99,9737%

75,50% 16,39%

Рис. 2.2 Схематичне зображення структури власності ПАТ «ВТБ Банк» за станом на 01.01.2012 року

На підставі дозволу Національного банку України Банк має право створювати дочірні банки, філії або представництва на території інших держав.

ПАТ «ВТБ Банк» має свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А1 №725805 11.11.1992 року.

Заступником голови НБУ Соркіним І.В. ПАТ «ВТБ Банк» було надано Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 05.10.2011 №79 згідно з додатком [38]:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

- ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

- відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

- відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій);

- торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках.

- операції з банківськими металами на валютному ринку України;

- операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України;

- інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;

2.2 Здійснення безвиїзного нагляду на прикладі ПАТ «ВТБ БАНК»

Другим етапом наглядової діяльності є безвиїзний нагляд, мета якого - забезпечити дотримання банками встановлених вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ. Водночас під час його проведення реалізується заборона або обмеження Національного банку України щодо деяких видів банківської діяльності, здійснюється контроль за відрахуванням коштів до резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджуються штрафні санкції щодо банків, які порушують економічні нормативи.

Прийняття адекватного та зваженого рішення залежить не лише від оперативного аналізу поточної ситуації, що склалася в банку, а й від системного аналізу основних показників та тривалий час, виявлення тенденцій, проблем, банківських ризиків та чинників, які їх зумовлюють, за допомогою побудови аналітичних трендів, факторних моделей, прогнозування як основних показників діяльності банків, так і наслідків управлінських рішень.

Для розв'язання цих завдань формується згідно з цілями і завданнями банківського нагляду ефективна інтегрована база даних, з якою в режимі реального часу працюють структурні підрозділи центрального апарату й територіальних управлінь. Вони бачать не лише фінансовий стан і розвиток банку в динаміці, а й порівнюють його з іншими банками, отримують якісні показники ефективності їх функціонування.

У Національному банку України діє інформаційна система банківського нагляду, яка містить:

- статистичну звітність, отриману за допомогою АРМ «Newstat»;

- автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків;

- реєстр кореспондентських рахунків;

- єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за банківськими кредитами (ЄІС «Реєстр позичальників»).

Для захисту інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Функцією нормативу являється визначення ступеня захищеності від певного виду ризику.