Система банківського нагляду та її забезпечення НБУ (на матеріалах ПАТ "ВТБ Банк")

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

ФАКУЛЬТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КАФЕДРА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Випускна робота спеціаліста

на тему:

«Система банківського нагляду та її забезпечення НБУ»

(на матеріалах ПАТ «ВТБ Банк»)

Робота допущена до захисту Студентки 5 курсу

денної форми навчання

Завідувач кафедри банківської справи за спеціальністю 7.03050802 ________к.е.н., проф. НАСОА Литвиненко Я.В. «Банківська справа»

Мельник Анастасії Олегівни

Науковий керівник:

к. держ. упр., доц.

Шпачук В.В.

Київ - 2012 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ Й ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

1.1 Економічна сутність, роль та методи банківського нагляду. Виїзне інспектування

1.2 Основні принципи та вимоги Базельського комітету з банківського нагляду

1.3 Особливості регулювання банківської діяльності: світовий досвід та можливості застосування його в Україні

РОЗДІЛ II ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВТБ БАНК»

2.1 Проведення реєстрації та ліцензування банківської діяльності

2.2 Здійснення безвиїзного нагляду

2.3 Інспекційні перевірки та встановлення рейтингової оцінки за системою CAMELS

РОЗДІЛ ІІІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

3.1 Основні причини, що призводять до порушень та недоліків в діяльності банків

3.2 Сучасні напрямки вдосконалення нагляду та система оцінки ризиків

3.3 Створення фінансового мегарегулятора в Україні

РОЗДІЛ IV ОХОРОНА ПРАЦІ (НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВТБ БАНК»)

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в приміщенні банку

4.2 Техніка безпеки в кредитному відділі

4.3 Профілактика пожежної безпеки у відділі банку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Банківська система України відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, здійсненні структурних перетворень, економічному піднесенні країни. В останні роки значно збільшився її вплив на реальний сектор економіки, саме вона значною мірою визначає швидкість, якість і широту економічного зростання.

Як регулятори грошового обігу і центри акумуляції грошових ресурсів та їх перерозподілу банки володіють важелями впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу та інші сфери економіки. Однак для того, щоб реалізувати цю роль банків, у суспільства не повинно бути жодних підстав для сумнівів у ї стійкості, а партнери, вкладники й інвестори повинні мати впевненість у надійності банків. Забезпечити стійке функціонування банків та виконання ними важливих суспільних функцій можуть постійний нагляд та контроль за їх діяльністю з боку держави. Головною метою банківського нагляду, який відповідно до законодавства здійснюється Національним банком України, є безпека і стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Вирішення саме цих завдань дасть змогу посилити надійність банківської системи та забезпечити розвиток вітчизняної економіки. Забезпечення належного контролю за діяльністю банків, який унеможливлював би їх функціонування поза правовим полем, є досить складним і вимагає вирішення низки суперечливих проблем. Надзвичайно актуальними і важливими є питання розробки і практичного застосування механізмів та інструментів нагляду за банківською, підвищення її ефективності, що сприятиме чіткому дотриманню Базельських принципів банківського нагляду й інтеграції вітчизняної банківської системи у світовий фінансовий простір.

Необхідність створення ефективної системи банківського нагляду визначається ключовою роллю банків у грошово-кредитній системі України та специфікою їх діяльності як комерційних структур. Банківський нагляд на сучасному етапі - це моніторинг всіх видів ризиків, притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму, насамперед, системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи.

Органи банківського нагляду повинні забезпечити належний і надійний контроль за діяльністю банків, щоб вона не виходила за межі правового поля, тобто була врегульована законодавством і нормативними актами НБУ.

Звідси головне завдання органів банківського нагляду - забезпечення належного контролю за діяльністю банків, який би унеможливлював їх функціонування поза правовим полем. Незабезпечення на відповідному рівні такої функції нагляду (або допущення діяльності банку поза правовим полем), як правило, супроводжується банкрутством банку і втратою ним як власних, так і залучених коштів.

Як показує світовий досвід, практика нагляду за діяльністю банків у різних країнах відрізняється не тільки різноманітністю форм його організації, а й органами, які його проводять. В Україні функцію банківського регулювання та нагляду згідно із Законами «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України» здійснює Національний банк України. Закріплення за Національним банком функцій банківського нагляду дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень об'єктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого НБУ.

Ліквідація як банкрута навіть одного банку істотно впливає на загальну політичну ситуацію та стан фінансового ринку країни. Це зумовлює винятковість процедури ліквідації банків та необхідність виваженого підходу в кожному окремому випадку, використання всіх можливостей максимальної прозорості процесу і згладжування можливих соціальних і економічних наслідків.

Вдосконалення банківського нагляду та підвищення його ефективності дозволить закріпити позитивні тенденції в розвитку банківського сектору економіки, зміцнити довіру до банківської системи з боку вкладників та інвесторів, підвищити її стійкість до криз.

В той же час наявність значної кількості проблемних банків, значні втрати, що понесли банки під час фінансової кризи свідчать про необхідність вдосконалення регулювання та нагляду за банками в Україні.

Дослідженням питання банківського нагляду займались такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Л. Кротюк, І. В. Сало, Л. О. Примостка, Л. В. Конопатська, В. І. Міщенко, О. С. Любунь, А. М. Мороз, І. І. Д'яконова, В. І. Рибін, К. Нанні.

Актуальність теми дослідження. Банки - одна з центральних ланок системи ринкових структур. На сьогодні сформувалася дворівнева банківська система. Перший рівень - Національний банк України, другий - комерційні банки. Діяльність банків першого та другого рівнів тісно взаємопов'язана, вони утворюють взаємоузгоджену й керовану єдиним органом структуру. В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності.

Забезпечення стабільної банківської системи здійснюється шляхом регулювання банківської діяльності та нагляду за нею. Для цього державі необхідні розробка і впровадження законів, що регламентують діяльність банків (центрального, комерційних та державних), а також положень, які регламентують межі поведінки банків і сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи. Актуальність та значення теми полягають у тому, що насамперед від методології організації банківського нагляду з боку Національного банку України залежить дотримання банками пруденційних нормативів, оцінка роботи банків через аналіз інформації, що надається, та перевірки, що проводяться, особливо, ті, які націлені на конкретні проблемні питання. Від ефективної системи банківського нагляду в Україні залежить забезпечення стабільності банківської системи, яка потребує з боку держави регулювання і нагляду, оскільки саме банки, на відміну від інших економічних суб'єктів ринку, містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи.

Саме на законодавчому рівні Національний банк України в змозі шляхом обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків проводити роботу по забезпеченню стабільності грошового обігу і національної валюти, шляхом встановлення граничних нормативів платоспроможності та ліквідності знижувати загрозу дестабілізації діяльності банків і загрозу вилучення вкладниками коштів з банків.

Предметом дослідження виступає система банківського нагляду в Україні.

Об'єкт дослідження - діяльність Центрального банку країни у сфері регулювання та банківського нагляду.

Мета дослідження - висвітлення теоретичних та практичних аспектів банківського нагляду та надання пропозицій щодо його вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання дослідження:

- дослідити сучасні методологічні підходи до організації банківського нагляду з боку Національного банку України;

- дослідити основні принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю, розроблені Базельським комітетом;

- дослідити нормативне забезпечення банківського нагляду;

- дослідити інструменти нагляду, що використовувалися в період фінансової кризи;

- дослідити можливість впровадження фінансового мегарегулятора в Україні.

- надати пропозиції щодо вдосконалення банківського нагляду, впровадження вимог Базеля ІІ.

Теоретичною основою роботи являються основні положення, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області банківського нагляду.

Методологічною базою роботи являються законодавчі та нормативні документи, що регулюють банківську діяльність.

Структура дипломної роботи. Робота складається із вступу, чотирьох глав, висновку, списку використаних джерел, додатків.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми роботи, визначаються мета і завдання дослідження, формується визначення наукової новизни роботи.

В першому розділі «Теоретичні засади здійснення банківського нагляду» розглядаються питання сутності банківського нагляду, його роль та методи, основні принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю, розроблені Базельським комітетом з банківського регулювання, становлення та розвиток банківського нагляду в Україні.

Другий розділ «Основні напрями здійснення банківського нагляду на прикладі ПАТ «ВТБ Банк» » присвячено розгляду питання реєстрації, ліцензування, здійснення безвиїзного нагляду, інспекційної перевірки та встановлення рейтингової оцінки за системою CAMELS в ПАТ «ВТБ Банк» .

В третьому розділі «Напрями вдосконалення банківського нагляду» розглянуто основні причини,що призводять до порушень та недоліків в діяльності банків, систему оцінку ризиків та можливість створення фінансового мегарегулятора в Україні.

В четвертому розділі «Охорона праці» розглянуто санітарно-гігієнічні умови праці в приміщенні банку, а також техніку безпеки в кредитному відділі та профілактику пожежної безпеки на прикладі Бессарабського відділення ПАТ «ВТБ Банк».

У висновку сформульовані основні висновки і пропозиції за результатами дипломної роботи.



РОЗДІЛ Й. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

1.1 Економічна сутність, роль та методи банківського нагляду. Виїзне інспектування

Банківський нагляд є складовою частиною банківського регулювання і спрямований на підтримання стабільності та стійкості банківської системи, упередження ймовірних банкрутств банківських установ та системних ризиків в їх діяльності, захист інтересів кредиторів та вкладників банківських установ. Він полягає у здійсненні контролю за банківськими установами з боку контролюючих органів (центральний банк, незалежний контролюючий орган, структурний підрозділ міністерства фінансів тощо, залежно від вимог законодавства країни) за допомогою комплексу відповідних заходів.

Особливо зростає необхідність банківського нагляду в період нестабільності в економіці, будь-яких кризових явищ, адже саме банківський нагляд повинен сприяти якнайшвидшому поверненню довіри населення до банківської системи шляхом визначення та оцінки рівня ризиків в банківській системі, розробці антикризових заходів, упередженню спрямування банківської системи за хибними, ризиковими напрямами, очищення банківської системи від проблемних чи збанкрутілих установ тощо. Суттєвого значення в такі часи набувають не тільки ефективність діяльності підрозділів банківського нагляду, рівень кваліфікації фахівців, а й підходи, методи, форми, інструментарій банківського нагляду, які останнім часом зазнали суттєвих змін.

В першу чергу зміни стосуються світогляду та підходів до здійснення банківського нагляду. Раніше під час здійснення банківського нагляду основний акцент робився на оцінку кількісних та якісних параметрів діяльності банку: внутрішніх політик, положень та процедур, дотримання банком регуляторних норм, динаміки показників в минулому з метою прогнозування їх в майбутньому, що дозволяло отримати оцінку фінансової стійкості банку, якості системи внутрішнього контролю. Останнім часом органи банківського нагляду переходять до ризик - орієнтованого нагляду, який має превентивний характер і полягає у визначенні стійкості банку до ризиків на даний час та в майбутньому, розуміння керівництвом банку ризиків в його діяльності, наявності у банку ефективних інструментів для виявлення, вимірювання, управління та контролю за такими ризиками. Процес нагляду ефективний тоді, коли в його основі лежить упереджувальний підхід, який передбачає ґрунтовні знання та розуміння систем управління та внутрішнього контролю банку, внутрішніх положень банку та практичних методів їхнього виконання. Наглядовці повинні вміти оцінювати ефективність системи управління діяльністю банку, щоб потенційні проблеми можна було визначати до того, як вони стануть реальними. Слід також чітко розуміти, що в умовах економічного підйому недоліки у діяльності банку та управлінні ним можуть були не помітні і нівелюватись за рахунок постійного зростання обсягів його діяльності, але під час економічного спаду, вони відразу же стали очевидними.

Існує два загальновідомих методи здійснення наглядових функцій наглядовими органами [54, с. 9]:

- безвиїзний нагляд за банками;

- виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд за банками - це дистанційний контроль за діяльністю банківської установи, дотриманням нею норм адміністративного та індикативного регулювання її діяльності (табл. 1.1), який здійснюється шляхом постійного моніторингу та аналізу її статистичної, фінансової та іншої звітності або інформації, як на індивідуальній, так і консолідованій основі, тощо.

Виїзне інспектування банків - це тривалий, трудомісткий багатоетапний процес, найбільша ефективність якого досягається за наявності якісної структури та організації процесу, добре сформованого понятійного та документарного апарату, висококваліфікованих фахівців, що мають ґрунтовні знання з питань організації діяльності банку і здійснюваних ним операцій та значний досвід інспектувань, кінцевим результатом якого є надання об'єктивної оцінки стійкості фінансового стану та рівню ризиків у діяльності банку, якості управління ними та дотримання регуляторних вимог, розробка ефективних рекомендацій щодо покращання усіх напрямків та аспектів його діяльності, укріплення фінансового стану, зменшення рівня ризиковості його діяльності тощо.

Таблиця 1.1

Форми державного регулювання банківської діяльності з боку

Національного банку України

Адміністративне регулювання	Індикативне регулювання
- реєстрація банків і ліцензування їх діяльності	- встановлення обов'язкових економічних нормативів
- встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків	- визначення норм обов'язкових резервів для банків
- застосування санкцій адміністративного та фінансового характеру	- встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій
- нагляд за діяльністю банків	- визначення процентної політики
- надання рекомендацій щодо діяльності банків	- рефінансування банків
	- кореспондентських відносин
	- управління золотовалютними резервами
	- операцій з цінними паперами на відкритому ринку
	- імпорту та експорту капіталу

Ефективність банківського нагляду залежить від тісної співпраці безвиїзного нагляду та виїзного інспектування банків в процесі виконання покладених на них функцій та налагодження між ними якісних інформаційних потоків.

Головною умовою ефективності банківського нагляду є його безперервність, що виражається в циклі банківського нагляду, який включає різні ступені та етапи наглядового процесу (рис. 1.1).

обмін

інформацією

Рис. 1.1. Цикл банківського нагляду

В Україні роком створення банківського нагляду можна вважати 1994 рік, з якого розпочалась розбудова системи банківського регулювання та нагляду в Україні.

Оскільки саме нагляд безпосередньо спрямований на забезпечення стабільного функціонування комерційних банків, і в остаточному рахунку саме органи нагляду здійснюють загальний контроль за їхньою діяльністю, то важливим питанням в забезпеченні стабільного функціонування банківської системи являється банківський нагляд, котрий здійснюється Національним банком.

Дослідженням питання банківського нагляду займались такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Л. Кротюк, І. В. Сало, Л. О. Примостка, Л. В. Конопатська, В. І. Міщенко, О. С. Любунь, А. М. Мороз, І. І. Д'яконова, В. І. Рибін, К. Нанні.

Зокрема В. Л. Кротюк стверджує, що в широкому розумінні банківський нагляд є системою, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеку та здоров'я.

Щодо основних цілей та завдань контролю, то фахівці їх формулюють по-різному. Зокрема, італійський фахівець Карла Нанні вважає, що кінцевими цілями банківського контролю є: підтримання стабільності та довіри до банківської системи шляхом забезпечення платоспроможності банківських структур, відвернення системного ризику (тобто ризику того, що банкрутство одного або кількох банків посягне за собою кризу усієї банківської системи); захист вкладників та інших клієнтів банківської системи від надмірного ризику збитків та інших видів шкоди, що виникає внаслідок банкрутства, шахрайства, зловживань, маніпуляцій та інших видів посадових правопорушень з боку постачальників фінансових послуг (індивідуальний ризик); забезпечення безперебійного, ефективного та надійного і результативного функціонування фінансових ринків [22, с. 129].

Нагляд за діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій [26, с. 208].

У широкому розумінні банківський нагляд є системою, яку використовує держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи країни, її безпеку і здоров'я. Умови здійснення банківського нагляду визначаються законами, що регулюють статус центрального банку. Банківський нагляд, зазвичай, є однією з основних функцій центрального банку країни [50, с. 255].

А. М. Мороз зазначає, що в широкому розумінні слова банківський нагляд є системою, якою користується уряд з метою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки, його безпеки і здоров'я.

Головними цілями банківського нагляду є:

1) захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від не фахового управління та зловживань;

2) підтримка стабільності на фінансовому ринку шляхом попередження «системного ризику» («системний ризик» полягає в тому, що банкрутство одного банку може призвести до банкрутств кількох банків, у результаті чого втрачається довіра до банківської системи в цілому).

Отже, завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітал і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Надійний ефективний банківський нагляд - це суспільний товар, який неможливо придбати на ринку, але який, разом зі зваженою макроекономічною політикою, відіграє життєво важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності будь-якої країни. Витрати на проведення банківського нагляду справді великі, але, як засвідчила практика, збитки, завдані внаслідок неефективності нагляду, виявляються незрівнянно більшими.

Інтернаціоналізацією банківської справи та об'єктивним процесом зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу пояснюється створення і подальша діяльність Базельського комітету з питань банківського нагляду, яким розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу [32, с. 319].

Банківський нагляд - динамічна функція контролю з метою забезпечення надійності, стійкості та стабільності банківської системи, яка адекватно реагує на порушення в банківській діяльності і своєчасно переоцінює наглядову політику та практику з урахуванням нових тенденцій або явищ [10, с. 192].

Г. Гегенхаймер, представник «The United States Agency for International Development» (Агенція сполучених Штатів з міжнародного розвитку), зазначає, що «нагляд означає процедуру постійного моніторингу. Пруденційний нагляд є спеціалізованим типом нагляду, який за загальним правилом, належить до фінансових інститутів, передусім, банків. Замість того, щоб просто створювати правила, які регулюють діяльність банків, підхід пруденційного нагляду розроблений для гарантування фінансової стабільності банків. Країни, що вдаються до пруденційного нагляду, здійснюють його двома шляхами:

1) гарантуючи те, що банки вчиняють діяльність з обмеження та контролю за ризиком;

2) гарантуючи те, що банківська діяльність здійснюватиметься особами, які відповідають критеріям порядності і чесності» [10, с. 191].

Російський науковець В. І. Рибін відзначає, що банківський нагляд - це процес зовнішнього контролю, тобто відстеження, спостереження (моніторингу), перевірок і аналізу всіх встановлених параметрів діяльності банку.

Нагляд не може і не повинен гарантувати, що піднаглядні банки не розоряться. Перевірки, аналіз і нагляд в цілому не являються самоціллю. Нагляд потрібен для того, щоб заставити або спонукати банк змінити в потрібному напрямку параметри своєї діяльності і відповідно її результати у випадку, якщо неприйняття таких заходів може мати негативні наслідки як для самого банку, його клієнтури і вкладників, так і для банківської системи в цілому [35, с. 357, 358].

І. В. Сало зазначає, що в широкому розумінні банківський нагляд можливо визначити як регулятивну систему економічних і правових заходів, які здійснюють органи державної влади (або їх уповноважений представник - як правило, центральний банк) для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектору через обмеження ризиків банківської діяльності.

В системі банківського нагляду можна виокремити такі основні елементи:

- ліцензування банків;

- безвиїзний нагляд;

- інспекційні перевірки;

- інформування громадськості щодо загальних показників діяльності банків;

- саморегулювання за допомогою внутрішнього та зовнішнього аудиту;

- система заходів впливу;

- система страхування (гарантування) депозитів.

Банківський нагляд є елементом розвинутої ринкової інфраструктури, яка охоплює адекватне законодавство, міжнародні стандарти системи обліку, аудит, платіжну систему. Він відіграє важливу роль в процесі підтримання стабільності фінансової сфери.

Діяльність банків супроводжується значною ризиковістю, в основному, впливом безлічі зовнішніх факторів економічного середовища. З огляду на це лише досконалість особливого законодавчого регулювання та контролю за діяльністю банків може забезпечити стабільність і розвиток всіх сфер економіки, оскільки банки виробляють специфічні товари і послуги (грошові кредити, гарантії, здійснюють акумуляцію вільних ресурсів підприємств та фізичних осіб, обслуговують кругообіг грошей між суб'єктами господарювання), якими і користується вся економіка.

Більшість приватних позичальників і підприємств бізнесу проявляють готовність надати інформацію про свою діяльність банкам, якщо це необхідно для отримання кредитів чи послуг. Водночас ці особи і фірми зовсім не зацікавлені в тому, щоб про їх фінансові операції стало відомо іншим суб'єктам господарювання (особливо конкурентам). Тому банки найчастіше володіють виключно конфіденційною інформацією про стан справ клієнтів. Маючи зобов'язання не розголошувати цю інформацію, вони створюють серйозні проблеми для своїх вкладників та інвесторів, які зазвичай не мають уявлення про те, наскільки ризикованими є позички та інші операції даної установи. На жаль, стан невизначеності, який породжується недостатністю достовірної інформації, призводить до масових вилучень коштів із банків, що спричиняють низку банкрутств.

Теперішня банківська система переважно розвивається за принципом системності банків (наявність мережі філій в кожному регіоні). Тому банкрутства окремих банків можуть призвести до тимчасового скорочення грошової маси, невиконання кредитних, договірних угод і зменшення джерел отримання кредитів не в межах якогось регіону, а в межах держави. Водночас в разі виникнення банківської кризи (обмеження грошових взаємовідносин між банками) відбувається різке скорочення банківських резервів і пропозиції грошей, зростання відсоткових ставок за позиками, підвищується рівень інфляції.

За таких обставин Національний банк буде, з одного боку, основним винуватцем допущення цієї ситуації, а з іншого - фінансовим джерелом відновлення довіри до банківської системи держави, що є в обох випадках вкрай невигідним для нього. Крім того, суспільство зацікавлене в забезпеченні стійкості банківської системи загалом, оскільки фінансових втрат в разі банкрутства банку зазнають безліч як юридичних, так і фізичних осіб. Така суспільна потреба в запобіганні банкрутствам є важливішою, ніж намагання акціонерів банків отримувати високі прибутки в результаті ризикованої діяльності. Тому держава повинна через економічні, адміністративні методи регулювати всі процеси банківської діяльності.

Чинні правила, норми, обмеження не завжди влаштовують банки. Шукаючи різних джерел доходів і долаючи високий рівень конкуренції, банки не завжди дотримують встановлених норм. Виявлення порушень чинних правил та оцінка пов'язаних з ними ризиків є основним моментом регулювання банківської діяльності та збереження довіри з боку Національного банку України.

Таким чином, основною причиною регулювання та нагляду за діяльністю банків є раннє реагування Національного банку України на проблеми банків та впевненість у стабільності кожного окремого банку. Саме тому в усьому світі за банками більший державний нагляд і незалежний контроль, ніж за підприємствами інших видів діяльності.

У майбутньому економіка України може тісніше інтегруватись у світовий економічний простір, що зумовить зміну напрацьованих правил та схем діяльності вітчизняних банків, посилить конкуренцію між банками і змусить їх весь час підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток.

Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства загалом, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому потрібен всебічний та постійний контроль за банківською діяльністю.

Банківський нагляд є невід'ємною частиною контролю з боку Національного банку України за діяльністю комерційних банків. Мета такого нагляду визначається завданнями і функціями Національного банку України. У системі банківського нагляду можна виділити три напрями:

- глобальний - забезпечення стабільності та добробуту банківського сектору як передумови ефективного економічного розвитку України;

- локальний - захист вкладників комерційних банків, які не володіють достатньою інформацією для визначення ступеня ризику банку, а тому відповідальність за цей ризик не повинна перекладатися на них;

- потенційний - посилення конкуренції між банками через справедливий розподіл ресурсів. Таким чином запобігається монополія обмеженого кола підприємств.

Об'єктом банківського нагляду є банківська діяльність.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб.

Суб'єктами, що здійснюють банківський нагляд, є Служба банківського нагляду, департаменти та інші підрозділи Національного банку України, що наглядають за діяльністю банків, розробляють методологію нагляду та контролюють адекватність і якість виконання своїх обов'язків іншими суб'єктами банківського нагляду.

Функції банківського нагляду визначаються його стратегічною політикою. Це:

1) Початковий контроль, який зводиться до чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензій на проведення банківських операцій, порядку та термінів цієї процедури. Він включає в себе: вступні вимоги щодо розміру капіталу, джерел внеску та складу учасників банку, кваліфікаційні та професійні якості середньої та вищої ланки управління; бізнес-план діяльності банку на найближчу перспективу (рік чи два); положення та вимоги щодо філій; політику банку та очікувану корисність для економіки України; конкурентоздатність, вимоги до іноземних кандидатів щодо резидентів, технічні вимоги щодо ефективної діяльності; причини відмови у наданні ліцензії.

2) Попередній контроль передбачає визначення вимог розумного з оптимальним ризиком ведення справ, заборону або обмеження окремих видів діяльності, встановлення штрафних санкцій, відрахувань до резервів страхування активних операцій банку. Для цього необхідно: визначити відповідну форму звітності та її періодичність, контроль за визначеними обстеженнями і вимогами, аналіз звітності та розробка методології розрахунків відповідних показників; створення інформаційної бази для протезування поточного контролю; розробка методології розрахунку штрафних санкцій.

3) Поточний контроль зводиться до визначення методів перевірки для забезпечення належного нагляду та їх використання, як правило, шляхом інспектування, а також виявлення засобів та заходів їх втілення щодо оздоровлення банку у межах повноважень, збір даних через використання різних інформаційних баз та засобів масової інформації, рейтинг банків; визначення мети, засобів та методів перевірки діяльності банків та перевірки на місцях, інспектування банку шляхом проведення комплексної перевірки, а також тематичних перевірок за окремими питаннями; консультація керівників банку за результатами перевірки та застосування штрафних санкцій до порушників; прийняття рішень за результатами обстежень та періодичне інформування Правління Національного банку України про стан справ у системі банківського нагляду [21].

Проаналізувавши думки різних авторів, я дійшла висновку, що думки науковців при розгляді питання банківського нагляду в кінцевому підсумку насправді спираються на його визначення в Законі України «Про Національний банк України».

Єдине офіційно достовірне визначення суті банківського нагляду однозначно зазначене в Законі України «Про Національний банк України»: банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку [15].

Головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

В статті 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначені мета, організація, підстави та обсяг нагляду [12].

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення процедури тимчасової адміністрації банку або особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.

У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.

1.2 Основні принципи та вимоги Базельського комітету з банківського нагляду

банківський нагляд безвиїзний ліцензування

Комітет з банківського нагляду створено у 1974 році при Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements, BIS). Територіально Банк міжнародних розрахунків розташований в місті Базель, Швейцарія. Саме від назви міста комітет і отримав назву - Базельський комітет [24, c. 2].

До комітету з банківського нагляду спочатку входили представники 10 країн - Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії, Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії та Швейцарії. Згодом до них приєдналися Люксембург, Швеція та Іспанія. Всі ці країни були і залишаються промислово розвинутими, а тому раніше від інших відчули на собі вплив світової глобалізації. Одним із перших проявів тенденції до глобалізації стало створення міжнародних банківських груп та спроби цих груп досягти так званого «регулятивного арбітражу», тобто скористатися відмінностями в практиці регулювання банківської діяльності в різних країнах світу задля зменшення необхідного рівня капіталу. Справді за умови вільного пересування капіталу між країнами абсолютно природним є бажання інвестора вкладати свої кошти в ту країну, де за умови однакової відносної дохідності до його інвестицій висувають якомога менше вимог. Отже, одним із найголовніших завдань Базельського комітету стала гармонізація світової практики регулювання банківського бізнесу, яка б знівелювала відмінності між національними практиками, відтак усунувши основну причину регулятивного арбітражу.

Першим вагомим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало прийняте у 1988 році Міжнародне наближення розрахунку капіталу та стандартів капіталу, відоме також як Угода про капітал, або просто Базельська угода. Пізніше цей документ отримав ще одну назву - Базель Й.

Базель Й у редакції 1988 року містив три основні постулати:

1) капітал банку складається з основного та додаткового;

2) банки повинні утримувати капітал для покриття кредитного ризику. Кредитний ризик оцінювався за допомогою вагових коефіцієнтів ризику;

3) в будь-який момент часу співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинно бути меншим 8%.

Прийняттям Угоди про капітал стало переломним етапом для розвитку банківського нагляду в світі. З її появою органи банківського регулювання отримали перший стандарт міжнародного рівня, на який можна було рівнятися. Слід зазначити, що угода про капітал з самого початку була націлена на так звані «міжнародні активні банки» і була обов'язковою лише для країн - членів Базельського комітету, однак відносна простота й доступність її методик і підходів спричинилися до того, що до 2004 року Базель Й тією чи іншою мірою було запроваджено у майже 130 країнах світу, в тому числі в Україні, причому щодо всіх банків - об'єктів нагляду незалежно від їх «міжнародної активності».

Однак будь-який нормативний документ, яким би прогресивним він не був на момент його створення, рано чи пізно застаріває. Угода про капітал не стала винятком, і згодом до неї починають виходити так звані поправки. За період з 1988 по 2004 рік прийнято кілька поправок, здебільшого редакційно-технічних, які не змінювали три основні постулати Базеля Й. На цьому фоні помітно виділяється так звана Шоста поправка, або Поправка до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків, прийнята у 1996 році.

Ця поправка змінила два перші постулати угоди: до регулятивного капіталу банку додано капітал третього рівня - короткостроковий субординований борг, а сам капітал став потрібним для покриття не лише кредитного, а й ринкових ризиків, до яких було віднесено процентний ризик, ризик пайових цінних паперів, валютний ризик та ризик товарних контрактів. Капітал третього рівня виділявся лише в разі, якщо банк оцінював ринкові ризики. Якщо ж банк з тих чи інших причин утримувався від оцінки ринкових ризиків, йому не дозволялося визнавати капітал третього рівня та використовувати його для компенсації кредитного ризику. Третій постулат Угоди - 8% мінімальної адекватності - залишився незмінним.

В Україні не дозволяється визнавати капітал третього рівня, оскільки ринковий ризик не враховується при розрахунку регулятивного капіталу.

Таким чином, наприкінці 1990-х років Угодою про капітал встановлювалися такі «правила гри» для банківського регулювання:

1) джерелом перекриття банківських ризиків та збитків є капітал банку. Він складається з двох обов'язкових компонент: основного капіталу (капіталу першого рівня) та додаткового (капіталу другого рівня), а також - у деяких випадках - із капіталу третього рівня. Для кожної компоненти та для їх суми регулятивного капіталу існують певні обмеження, покликані забезпечити максимальну якість, а отже, - перманентність банківського капіталу. Методика розрахунку капіталу була відносно простою, універсальною інструкцією, побудованою за принципом «крок за кроком»;

2) банки повинні були тримати капітал для покриття двох основних категорій ризиків:

- кредитного ризику, який розраховувався як сума добутків балансових активів, та кредитних еквівалентів позабалансових інструментів на відповідні вагові коефіцієнти ризику;

- ринкового ризику, який складається з чотирьох складових:

-- процентного ризику в так званій «торговельній книзі» (розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);

— ризику пайових цінних паперів у «торговельній книзі» (також розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);

— валютного ризику (розраховується спочатку окремо для кожної валюти, а потім як комбінація всіх позицій з урахуванням ефекту портфеля);

-- ризику товарних контрактів.

Сума всіх перелічених вище ризиків давала так званий «еквівалент зважених за ризиком активів»;

3) в будь-який момент часу співвідношення між регулятивним капіталом банку та еквівалентом його зважених на ризик активів - адекватність капіталу - не повинно бути меншим, ніж 8%. На практиці банки мають підтримувати адекватність капіталу на рівні, вищому за мінімально необхідний, аби ефективно протистояти різноманітним шоковим потрясінням [24, c. 3].

В листопаді 2005 року Базельський комітет оприлюднив виправлену та доповнену версію угоди. Базель ЙЙ не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. Базель ЙЙ є черговою поправкою до Угоди.

Перше, що привертає увагу в Базелі ЙЙ, - це поділ документа на три так звані «компоненти»:

- мінімальні вимоги до капіталу;

- контроль з боку нагляду;

- ринкова дисципліна.

Принципове значення має те, що три компоненти-опори є взаємодоповнюючими і жодну з них не можна розглядати чи використовувати окремо від інших.

Основні принципи ефективного банківського нагляду є базовими стандартами для здійснення виваженої та ефективної політики нагляду та вважаються універсальними. Базельський Комітет з питань банківського нагляду розробив Основні Принципи та Методологічні роз'яснення до Основних Принципів, маючи на меті забезпечити підсилення глобальної фінансової системи. Недоліки та слабкі місця у банківській системі будь-якої країни, незалежно від того, чи є вона країною, що розвивається, чи економічно розвиненою країною, можуть створити загрозу фінансовій стабільності не тільки всередині такої країни, а й на міжнародному фінансовому ринку. Базельський Комітет з питань банківського нагляду вважає, що застосування Основних Принципів ефективного банківського нагляду усіма країнами буде значним кроком на шляху до покращення фінансової стабільності у кожній окремій країні та в усьому світі, а також забезпечить надійний фундамент для подальшого розвитку ефективних систем нагляду.

Основні принципи ефективного банківського нагляду, що розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду, включають в себе 25 принципів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною:

Принцип 1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництво: Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов`язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такій орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобов'язаним звітуватися за виконання своїх обов'язків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

Основний принцип 1 розділено на шість складових частин : обов'язки і цілі; незалежність, підзвітність і прозорість; законодавча база; правові повноваження; правовий захист; співробітництво [5].

Принцип 2. Дозволені види діяльності: Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова «банк» у назвах має контролюватися якомога ширше.

Принцип 3. Критерії ліцензування: Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам. Процес ліцензування, як мінімум, має складатися з оцінки структури власності і управління банку та його розширеної групи, включаючи придатність і відповідність директорів і вищого керівництва, оцінки стратегічного і операційного плану банку, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану, у тому числі капітальної бази. У разі, якщо пропонованим власником або материнською організацією є іноземний банк, необхідно отримати попередню згоду від органу нагляду країни походження банку.

Принцип 4. Передача часток істотної участі: Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій в існуючих банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

Принцип 5. Основні придбання: Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні утворення чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

Принцип 6. Достатність капіталу: Органи нагляду повинні встановлювати для банків розумні і відповідні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу, що відображають ризики, на які наражається банк, і визначати складові капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки. Принаймні для банків, які здійснюють міжнародну діяльність, ці вимоги не повинні бути нижчими, ніж встановлені Базельською угодою про капітал.

Принцип 7. Процес управління ризиками: Органи нагляду повинні пересвідчитися в наявності у банків та банківських груп процедур для всебічного управління ризиками (включаючи відповідний контроль з боку Ради банку та вищого керівництва) для визначення, оцінки, моніторингу і контролю або зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки їх загальної достатності капіталу по відношенню до їх профілю ризиків. Ці процеси повинні бути відповідними розміру і складності установи.

Принцип 8. Кредитний ризик: Органи нагляду повинні пересвідчитися, що у банках існує процес управління кредитним ризиком, який враховує профіль ризиків установи, а також є пруденційні принципи і процедури для визначення, оцінки, моніторингу і контролю кредитного ризику (включаючи ризик контрагента). Це має включати процедури надання кредитів і здійснення інвестицій, оцінку якості таких кредитів і інвестицій та поточне управління кредитним і інвестиційним портфелями.

Принцип 9. Проблемні активи і резерви для відшкодування можливих втрат: Органи нагляду мають бути переконані у тому, що банки встановлюють і дотримуються адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат.

Принцип 10. Обмеження на великі сумарні обсяги наданих кредитів (максимальний розмір ризику): Органи нагляду повинні пересвідчитися у тому, що банки мають політику та процедури, які дають можливість керівництву визначати й керувати концентраціями у портфелі, і органи нагляду мають встановлювати пруденційні ліміти для обмеження максимального розміру ризику щодо окремих осіб або груп пов'язаних осіб.

Принцип 11. Кредитування споріднених осіб: З метою запобігання зловживанням при кредитуванні споріднених осіб (як у балансі, так і поза балансом) та вирішення питання конфлікту інтересів органи нагляду повинні встановити вимоги, щоб банки кредитували споріднені компанії і фізичних осіб з дотриманням принципу «на відстані витягнутої руки»; щоб здійснювався ефективний моніторинг такого кредитування; щоб вживалися належні заходи для контролю і зменшення ризиків; та щоб списання таких кредитів відбувалося згідно із стандартними принципами і процесами.

Принцип 12. Ризик країни та ризик переказу: Органи нагляду повинні пересвідчитися, що банки мають відповідні принципи та процеси для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю ризику країни та ризику переказу при здійсненні міжнародної діяльності з кредитування й інвестування, а також для підтримання адекватних резервів для відшкодування втрат за такими ризиками.

Принцип 13. Ринковий ризик: Органи нагляду мають бути переконані у тому, що у банках існують принципи і процедури для ретельного визначення, оцінки, моніторингу і контролю ринкових ризиків; органи нагляду повинні мати повноваження щодо встановлення конкретних обмежень та/або спеціальних вимог до капіталу щодо ринкових ризиків, якщо на це є підстави.

Принцип 14. Ризик ліквідності: Органи нагляду повинні бути переконані в наявності у банків стратегії управління ліквідністю, яка враховує профіль ризиків установи, наряду з пруденційними принципами й процесами для визначення, вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності, а також для управління ліквідністю на щоденній основі. Органи нагляду вимагають від банку наявності планів на випадок непередбачених обставин для вирішення проблем з ліквідністю.

Принцип 15. Операційний ризик: Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків принципів і процедур управління ризиками для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю/зменшення операційного ризику. Ці принципи і процедури мають відповідати розміру і ступеню складності діяльності банку.

Принцип 16. Процентний ризик у банківській книзі: Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків ефективних систем для визначення, оцінювання, моніторингу та контролю процентного ризику в банківській книзі, включаючи чітко визначену стратегію, яка затверджена Радою і впроваджується вищим керівництвом банку; вони мають відповідати розміру і складності діяльності банку.

Принцип 17. Внутрішній контроль і аудит. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності в банках систем внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати чіткі механізми делегування повноважень і відповідальності; відокремлення функцій, пов'язаних із прийняттям банком на себе зобов'язань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобов'язань; вивірку цих процесів; захист активів банку та відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам для визначення дотримання цих процедур контролю, а також чинних законів і нормативно-правових актів.

Принцип 18. Фінансові зловживання: Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають належні принципи та процедури, включаючи жорсткі правила «знай свого клієнта», які сприяють встановленню високих етичних та професійних стандартів у фінансовому секторі та запобігають навмисному чи ненавмисному використанню банку для здійснення злочинної діяльності.

Принцип 19. Підхід до наглядової діяльності: Система ефективного банківського нагляду вимагає від наглядових органів належного розуміння операцій, здійснюваних кожним окремим банком та групою банків, а також банківською системою в цілому, з концентрацією уваги на її безпеці, надійності та стабільності.

Принцип 20. Методи нагляду: Ефективна система банківського нагляду має складатись з певних форм виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків.

Принцип 21. Наглядова звітність: Органи нагляду повинні мати засоби збору, розгляду та аналізу статистичної та іншої звітності банків, що подається до органу нагляду, на неконсолідованій і консолідованій основі, а також засоби незалежної перевірки достовірності цієї інформації шляхом проведення виїзних перевірок або залучення зовнішніх експертів.