Вплив фінансових криз на світові банківські системи
Сутність і механізми національно-регіональних фінансових криз в світовій економіці, основні чинники їх впливу на світові банківські системи та наслідки (на прикладі Росії, США, Європи). Застосування світового досвіду антикризових заходів в Україні.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.06.2013 |
| Размер файла | 6,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Російські юридичні й фізичні особи мали право використовувати отримані при реструктуризації ГКО-ОФЗ кошти для покупки іноземної валюти в рамках діючого валютного законодавства. Гроші, отримані в результаті реструктуризації іноземними інвесторами, блокувалися на транзитних рахунках до особливого розпорядження Центрального банку РФ. Для нерезидентів розглядалася можливість проведення спеціальних валютних аукціонів для покупки валюти з наступною її репатріацією
4) Офіційні причини кризи в РФ.
Як установила комісія Ради Федерації по розслідуванню обставин дефолту 1998 року, «безпосередньою причиною прийняття рішень від 17 серпня 1998 року стала відсутність в Уряді Російської Федерації коштів, необхідних для виконання своїх боргових зобов'язань по ГКО - ОФЗ, а також різке погіршення умов залучення для цього нових позик.» У свою чергу, причиною виникнення боргової кризи стало «завищення прибутковості ГКО - ОФЗ практично з перших же місяців їхнього розміщення, що привело до здійснення «пірамідального“ принципу обслуговування державного боргу, що накопичується, відповідно до якого для погашення зобов'язань по вже розміщеним ГКО - ОФЗ провадилася емісія нових позик», що «неминуче повинне було привести до саморуйнування споруджуваної в такий спосіб системи державних запозичень і банкрутству держави» [47, c.175].
У теорії міжнародної економіки концепція «неможливої трійці» має на увазі недосяжність ситуації одночасного існування фіксованого курсу валюти, вільного руху капіталу й незалежної грошової політики. У Росії курс рубля до долара США перебував у досить вузькому «валютному коридорі», що підтримувався інтервенціями ЦБ. Вільний рух капіталу дозволяв іноземним компаніям вкладати кошти в ринок ГКО. Грошова політика була спрямована на стримування інфляції. У випадку з Росією тиск ішов через ринок ГКО з його високими ставками, що не відповідають інфляції. У підсумку, зниження валютних резервів змусило Уряд РФ девальвувати валюту й зробити дефолт.
На рис. Р.4 -Р.5 Додатку Р наведена динаміка падіння еквівалентів обсягів ВВП Росії та України в млрд. доларів США (по ПКС) на протязі «дефолтів пірамід ГКО/ОВГЗ» у 1998 - 1999 рр. та динаміка темпів приросту ВВП в Росії та Україні у 1990 - 2011 рр. Як показує аналіз графіків, наведених на рис. Р.4 - Р.5, в Росії з врахуванням девальвації рубля в 3,5 рази обсяг ВВП в доларах США знизився з рівня 404,3 млрд. USD у 1997 р. до рівня 195,9 млрд. USD у 1999 році (в 2 рази).
5) Наслідки й підсумки дефолту 1998 року в Росії [47, c.209].
До негативних наслідків кризи - 1998 можна віднести падіння курсу рубля за півроку в 3 рази, параліч банківської системи, банкрутство багатьох банків і підприємств, різке падіння рівня доходів і життя населення, підрив довіри до банківської системи країни.
Криза 1998 року в Росії стала безпосереднім продовженням так званої азіатської фінансової кризи, а іноземні інвестори в ринок російських держоблігацій (ГКО) стали виводити свої кошти із всіх ризикових активів не тільки із Росії, а і із ринків інших держав, що розвиваються. Продовженням кризи 1998 року (дефолт Росії) стала в 1999 році банківська криза в Аргентині.
По розрахунках, зробленим Московським банківським союзом в 1998 році, загальні втрати російської економіки від серпневої кризи склали 96 мільярдів доларів [47, c.210]. З них корпоративний сектор втратив 33 мільярда доларів, населення - 19 мільярдів доларів, прямі збитки комерційних банків (КБ) досягли 45 мільярдів доларів.
У результаті девальвації, падіння виробництва й збору податків в 1999 році валовий внутрішній продукт скоротився вдвоє - до 196 мільярдів доларів - і став менше, ніж ВВП Бельгії. Росія перетворилася в одного з найбільших боржників у світі. Її зовнішня заборгованість збільшилася до 220 мільярдів доларів (165 мільярдів доларів склали борги держави, 30 мільярдів доларів - банків, 25 мільярдів доларів - компаній). Дана сума в п'ять разів перевищувала всі річні доходи скарбниці й становила майже 147% ВВП. З урахуванням внутрішнього боргу різних органів влади перед бюджетниками й підприємствами по зарплаті й держзамовленню загальні зобов'язання перевищували 300 мільярдів доларів або 200% ВВП.
Головним результатом кризи 1998 року в Росії можна назвати відхід економіки від сировинної моделі й розвиток інших галузей економіки, які до фінансової кризи заміщалися імпортом. Після кризи в економіку потекли інвестиції, усе більше іноземних компаній стали відкривати в Росії свої виробництва. Став розвиватися фондовий ринок, російські компанії стали виходить на міжнародні ринки.
6) Вплив дефолту 1998 року в Росії на фінансовий ринок України.
Проблеми, що виникли в Росії у зв'язку з фінансовою кризою (значне падіння курсу російського рубля, невизначеність із можливістю повернення депозитних внесків, проблеми з обслуговуванням внутрішнього й зовнішнього боргу й т.п.), негативно вплинули на фінансову ситуацію в Україні. Реструктуризація внутрішнього боргу Росії по державним казначейським зобов'язання (ГКО) також вплинула на ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВГЗ) в Україні. Протягом 1998 року спостерігалася втеча нерезидентів з ринку ОВГЗ, що істотно вплинуло на валютний ринок, стимулюючи зростання курсу американського долара й відповідне скорочення курсу гривні.
Крім цього, зростання курсу долара в Росії привело до подорожчання імпортних товарів і, як наслідок, викликало скорочення імпорту в Росії. З огляду на те, що в структурі зовнішньої торгівлі України обмін товарами з Росією займає провідне місце, скорочення експорту з України в Росію привело до зменшення надходжень валюти в Україну, зростання негативного сальдо торговельного балансу між Україною й Росією й додатково стимулювало попит на іноземну валюту в Україні.
З початку 1995 року в Росії й з кінця 1995 року в Україні відбулася зміна стратегії у фінансуванні дефіциту державного бюджету з емісійного кредитування центральним банком на залучення приватних запозичень на внутрішньому ринку казначейських зобов'язань - випуск ГКО й облігацій федеральної позики (ОФЗ) у Росії, облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) в Україні. Така політика дозволила сповільнити темпи росту грошової бази, стабілізувати курс національних валют, знизити інфляцію (в Україні ефективніше, ніж у Росії) і затримати падіння ВВП. Незважаючи на подібність фундаментальних причин девальваційної кризи, українська ситуація виявилася трохи менш драматичної, чим російська. Різниця випливає як з докризової ситуації, так і самого процесу керування кризою.
Після 15 серпня 1998 року в процесі керування кризою в обох країнах спостерігалися значні розходження [71, c.58]:
1. Україна не оголосила формального дефолту стосовно ОВГЗ, а негативний досвід Росії допоміг «переконати» інвесторів у необхідності добровільної конверсії заборгованості.
2. НБУ й уряд України уникли прийняття різких рішень відносно комерційних банків; такі рішення в Росії лише підсилили паніку. Більше того, НБУ продемонстрував здатність приймати оздоровчі заходи у банківському секторі.
3. У Росії фінансова криза дуже швидко перетворилася в урядову кризу, що підсилила паніку на валютному й фінансовому ринках. Україна уникла серйозного політичного протистояння.
Події, які відбувалися в Україні під час розгортання світової фінансової кризи 1997 - 1998 рр., можна охарактеризувати як двухетапне загострення фінансового стану української економіки.
Таблиця 2.1 - Динаміка дефіциту Державного бюджету України за 1996 - 1999 роки (млн.грн.) та джерел його фінансування [123]
|
Найменування |
1996 рік |
1997 рік |
1998 рік |
1999 рік |
|
|
1. Доходи бюджету |
12 435, 415 |
16 796,385 |
15 897,773 |
19 842,700 |
|
|
2. Видатки бюджету |
16 374,576 |
23 099,455 |
17 912,521 |
21 776,190 |
|
|
3.Дефіцит бюджету |
3 939,161 |
6 303,070 |
2 014,748 |
1 933,490 |
|
|
3.1. у% до загальної суми доходів |
31,7 |
37,5 |
12,1 |
9,7 |
|
|
3.2. у% до ВВП |
4,8 |
6,8 |
1,9 |
1,5 |
|
|
4. Питома вага джерел фінансування дефіциту Держбюджету,% |
|||||
|
4.1. За рахунок емісійних кредитів НБУ |
72,7 |
40,2 |
1,3 |
0,8 |
|
|
4.2. За рахунок випуску облігацій ОВДП |
7,4 |
37,0 |
72,0 |
31,2 |
|
|
4.3. За рахунок зовнішніх кредитів |
19,8 |
22,8 |
26,7 |
68,0 |
|
|
5. Державний борг України |
|||||
|
5.1. Внутрішній борг, млн. грн. |
8 002,2 |
3 714,5 |
10 191,8 |
13 499,5 |
|
|
5.2. Зовнішній борг, млн. дол. США |
8 217,0 |
8 839,0 |
9 555,0 |
11 472,0 |
|
|
5.3. Загальний обсяг боргу в% до ВВП |
40,2 |
25,0 |
30,4 |
50,8 |
У переддень світової кризи 1997 року й нового специфічного етапу загострення власної системної кризи (підкреслимо: внутрішньої, по своїй природі) Україна відчутна страждала від значного збільшення внутрішньої й зовнішньої заборгованості. Що стосується української ситуації, то тут є така істотна відмінність: оскільки економіка країни не функціонує належним чином, то можливості обслуговування боргових зобов'язань є обмеженими, чи ледве не єдиним шляхом погашення зобов'язань по цінних паперах стає випуск нових цінних паперів. Отже, неважко зробити висновок, що така тактика (фактично - будівництво фінансових пірамід), зрештою, не може не привести до повного свого краху, і тому після кризових подій 1998 року істотно знизилася кількість бажаючих купувати українські ОВГЗ (рис. 2.5).
Рисунок 2.5 - Динаміка обсягу державного внутрішнього боргу в ОВДП України за оцінкою в доларах США [129]
Частково завдяки цій піраміді обсяг державного боргу тільки за перше півріччя 1998 року виріс майже на 19% і наблизився до 37 млрд. гривень, з яких 15 млрд. гривень становили борг внутрішній, а 22 млрд. гривень - зовнішній (при відповідному поточному курсі гривни до долара).
Рисунок 2.6 - Первинний ринок внутрішніх державних облігацій України: річні обсяги (в доларах США) та середньорічні темпи інфляції / аукціонні дохідності [121]
Оскільки економіка країни не функціонує належним чином, то можливості обслуговування боргових зобов'язань є обмеженими. У серпні 1997 року ставки зменшилися до 22%, тобто до найнижчого рівня з початку функціонування ринку ОВГЗ, що вже не влаштовувало нерезидентів, які були провідними учасниками цього ринку (рис. 2.6).
Це погіршило фінансовий стан України й перекреслило всі попередні досягнення. У результаті погіршилися умови обслуговування поточних боргових зобов'язань і ситуація із грошовими резервами. Це повною мірою стосувалося й НБУ, у якого через кризову паніку залишалися мінімальні резерви. Наприкінці серпня 1998 року загальна сума резервів НБУ становила 970 млн. доларів США, хоча на початку року ця сума становила 2,4 млрд. доларів [121]. У відповідь НБУ вирішив запобігти падіння гривни і тоді на це досить сумнівне по своїй доцільності завдання було витрачено 483 млн. гривень валютних резервів.
Основними діями уряду України для ліквідації наслідків створення «фінансової піраміди» ОВДП, як і в Росії, було запровадження конверсій та реструктуризацій (перетворення емітованих ОВДП в більш довгострокові нові облігації державного займу України). В серпні-вересні 1998 р. було здійснено декілька конверсій ОВДП. Найбільш вдалими були конверсії для нерезидентів, оскільки вони мали значно привабливіші умови. Головним результатом конверсії ОВДП резидентів (великих комерційних банків) була поява нового інструменту - конверсійних ОВДП (КОВДП) - на суму біля 687 млн. грн. за номіналом. На цьому етапі ринок, як такий, фактично зникає. Майже виключним покупцем ОВДП стає НБУ.
Аналіз наслідків світової кризи 1997-1998 гг. дозволяє зробити кілька висновків практичного втримування. Одним з них є те, що в сучасних умовах - при високій динаміці руху короткострокового капіталу, гарячих грошей і з огляду на масштаби економіки України, її нестабільність - не можна покладатися на короткострокові вливання капіталу, які надходять із ринку ОВДП. Оскільки цей капітал досить чутливий до поточних шоків, а агенти ринку схильні до спекулятивного поводження, валютний курс стає надзвичайно чутливим і може різко зменшитися.
Основні наслідки впливу дефолту-1998 в Росії та власного «прихованого дефолту» на українську економіку та фінансову систему [75, c.123]:
1. Вплив на економіку та банківську систему (рис. Р.1 - Р.3 Додатку Р).
Девальвація гривні на 80% та відповідно падіння загального доларового еквіваленту сумарних балансів БС України на (-36,7%). Падіння ВВП на 1,7%. Зростання інфляції до 20%. Відтік капіталу нерезидентів, скорочення вкладів фізичних осіб. Зростання дефіциту бюджету до 2,2% від ВВП. Падіння ліквідності банківської системи.
2. Дії Національного банку України в кризі.
Проведення інтервенцій на валютному ринку (резерви НБУ знизились на 70% - до 700 млн. дол.). Встановлення нового валютного коридору - 2,5-3,5 UAH/USD, який фактично дійшов до 5,3-5,5 UAH/USD.
2. Оцінка ефективності.
Короткочасно вдалося суттєво пом'якшити наслідки кризи для України. (девальвація гривні - 80%, рос. рубля - 246%). Жоден український банк не став банкрутом у 1998 році, хоч в російській кризи українські банки втратили до 1,5 млрд. доларів США на обмінних операціях з рублем Росії. Збережена довіра до банківської системи масовою видачею НБУ стабілізаційних короткострокових та довгострокових кредитів банкам, кошти яких були «заморожені» на коррахунках російських банків, або зовсім втрачені при їх банкрутстві.
Однак ці дії НБУ дали тільки короткочасний ефект, оскільки курс гривні у відсутності витрачених валютних резервів не вдалось втримати і він у 1999 році зріс до рівня 5,5 грн./ USD з докризового рівня 2,0 грн./ USD, тобто на 150%.
У 1999 - 2001 рр. реалізовані «відтягнуті» банкрутства крупних банків «Градобанк», «Україна», «Югтокобанк», «Дніпро» та ще 20 малих банків
Безвідповідальна "політика державних облігаційних пірамід" - це не просто помилка при проведенні реформ. Фактично ця політика, що функціонально спрямована на рішення складного для уряду завдання покриття дохідної частини державного бюджету в умовах дефіцитної економіки, пов'язана із загальною моделлю розвитку України з моменту проголошення незалежності.
Як показує аналіз графіків, наведених на рис. Р.2 Додатку Р, в Росії криза 1998 року, на фоні якої державний борг у 1999 році досягнув 95% ВВП, була сприйнята керівництвом держави як національна проблема, яка була вирішена доведенням рівня державного боргу до 30-35%.
Як не дивно, але сьогоднішня політика уряду України у 2013 році по суттєвому нарощуванню обсягів державних облігацій внутрішнього займу та розміщенням великих обсягів валютних облігацій на зовнішніх ринках показує, що уроки кризи 1998 року практично забуті, хоч аналогічна криза масово виникла у європейських державах після світової фінансової кризи 2007 року та вже придбала назву «європейська криза державних боргів» (2010 - 2013 рр.).
2.2 Перебіг та наслідки світової фінансової кризи «Неліквідність іпотечних цінних паперів США (2007 -2008 рр.)»
Глобальна фінансова криза 2008 року - глибока фінансова криза, найгірша криза з часів великої депресії, яка перебувала в активній фазі станом на середину листопада 2008 при проявленні у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття або консервації декількох великих американських фінансових фірм.
Основні причини, що викликали цю кризу [75, c.102].
Фінансова криза у США почалася з іпотечної кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добралися і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску. Протягом наступних кількох місяців зазнали збитків або збанкрутували десятки компаній [90, c.76].
Світова фінансова криза проявила себе в чотири взаємопов'язаних етапи. На першому етапі мали місце інтервенції, націлені на припинення «зараження» і зміцнення фінансового сектора в країнах. На макроекономічному рівні це включає заходи політики, такі як зниження процентних ставок, розширення грошової маси, кількісні (грошові) ослаблення, а також дії щодо відновлення довіри на кредитних ринках. На мікроекономічному рівні це спричинило заходи щодо вирішення нагальних проблем та наслідків кризи, у тому числі екстреної фінансової допомоги для хворих фірм, гарантування депозитів в банках, вливання капіталу, утилізації токсичних активів і реструктуризації боргу.
Прийняті заходи включають порятунок фінансових інститутів, які вважаються «занадто великими, щоб збанкрутувати», поглинання урядом деяких фінансових інститутів, урядові спрощення злиттів і поглинань, а також державні закупівлі проблемних фінансових активів. Майже всі промислово розвинені країни і багато країн, що розвиваються, проводили всі або деякі з цих дій. Незважаючи на те, що фаза «паніки», яка містить ефект зараження, пройшла, операції, як і раніше тривають, і кінцеву вартість заходів ще належить визначити.
Другий етап цієї фінансової кризи є менше незвичайним винятком того, що серйозність економічного спаду макроекономіки, з яким стикаються країни по всьому світу, є найгіршою з часів Великої депресії 1930-х років. Фінансова криза швидко поширилася на реальний сектор, негативно вплинула на всі економіки, виробництва, фірми, інвесторів і домашні господарства. Багато країн, особливо з ринком, що формується, були пошкоджені все збільшуючимся відтоком капіталу з економіки та падінням експорту і цін на сировинні товари. У цих випадках уряди звернулися до традиційної грошово-кредитної і фіскальної політики для подолання кризових економічних умов, зниження податкових надходжень і зростанням безробіття.
У відповідь на спад або уповільнення темпів економічного зростання в багатьох країнах були прийняті пакети фіскальних стимулів, спрямовані на відновлення економіки або, принаймні, не допускання погіршення умов. Загальносвітовий обсяг грошей на пакети стимулів в даний час перевищує 2 трлн.дол., але деякі пакети включають в себе заходи, які простягаються в наступні роки, так що загалом це не означає, що вся сума буде негайно переведена на державні витрати. У складі стимулюючих пакетів, за визначенням, мають бути фіскальні заходи (державні витрати і зниження податків), але деякі пакети включають в себе заходи, спрямовані на стабілізацію банків та інших фінансових установ, які зазвичай класифікуються як порятунок банку або фінансовий пакет допомоги. 2 трильйони доларів в загальний пакет стимулів становить близько 3% світового валового внутрішнього продукту, що перевищує заклик Міжнародного валютного фонду протистояти погіршенню економічних умов у світі та виділити для фінансового стимулу суму грошей на загальну суму 2% від світового ВВП. Аналіз стимулюючих заходів з боку Європейського співтовариства в 2009 році виявив, що така кількість заходів, за оцінками, складає 1,32% ВВП європейського співтовариства. МВФ стверджує, що станом на січень 2009 року в США пакети фіскальних стимулів у вигляді відсотка від ВВП в 2009 році становлять 1,9%, в Єврозоні 0,9%, в Японії 1,4%, в Азії за винятком Японії 1,5%, а для іншої частини G-20 1,1%.
На Лондонському саміті G-20 лідери вирішили додати 1,1 трлн. дол. до ресурсів міжнародних фінансових інститутів, у тому числі 750 млрд. доларів для Міжнародного валютного фонду, 250 мільярдів доларів для підвищення глобальної торгівлі, і 100 мільярдів доларів для багатосторонніх банків розвитку.
З 1 листопада 2008 року, МВФ, за його угодою стенд-бай, забезпечив або знаходиться в процесі надання фінансового пакету підтримки для Ісландії (2,1 млрд. дол.), України (16,4 млрд. дол.), Угорщині (25,1 млрд.дол.), Пакистану (7,6 млрд. дол.), Білорусі (2,46 млрд.дол.), Сербії (530 млн. дол.), Вірменії (540 млн. дол.), Сальвадору (800 млн. доларів), Латвії (2,4 млрд.дол.), Сейшельськім островам (26,6 млн.дол.), Монголії (229 200 000 дол.), Коста-Ріці (735 млн.дол.), Гватемалі (935 млн.дол.) і Румунії (17,1 млрд.дол.). МВФ також створили гнучку кредитну лінію для країн з сильною основою. Після затвердження ці кредити були, або можуть бути виділені у разі виникнення необхідності, а не будуть обумовлені дотриманням політичних цілей, як у традиційних програмах, підтримуваних МВФ. За цією можливістю, МВФ рада схвалила надання позики Мексиці (47 млрд. дол.), Польщі (20,5 млрд.дол.) і Колумбії (10,5 млрд.дол.) [12, c. 16].
Впродовж третьої фази невідкладним питанням, яке розглядалось, було «закріплення системи» та запобігання виникнення криз в майбутньому. Багато чого з цього пов'язане з технічними особливостями регулювання та нагляду на фінансових ринках, ринках деривативів та хеджування діяльності, а також стандартами достатності капіталу та схемами фінансування майбутніх фінансових заходів, якщо це буде необхідно. У листопаді 2008 року на саміту G-20, лідери схвалили План дій, який встановлює всеосяжний план роботи. Лідери доручили міністрам фінансів для підготовити конкретні рекомендацій за наступними напрямами:
- уникати регуляторної політики, яка посилює злети і падіння бізнес-циклу;
- розгляд і узгодження глобальних стандартів бухгалтерського обліку, особливо для складних цінних паперів в періоди стресу;
- посилення прозорості ринку кредитних деривативів і скорочення їх системних ризиків;
- огляд стимулів для прийняття ризиків і інновацій, що відображають практику надання компенсацій;
- огляд мандатів, управління і ресурсних вимог міжнародних фінансових інститутів.
Четверта фаза фінансової кризи має відношення до поточних політичних, соціальних наслідків та наслідків безпеки фінансової кризи.
Іпотечна криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол. [21, c.76].
Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків не тільки в США, а і всьому світі (ефект світової фінансової глобалізації). За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трлн. доларів США [21, c.79].
В результаті, інвестори переключили свою увагу з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін на нафту та золото (рис. А.1, А.5 Додатку А). Це в свою чергу спровокувало зростання загальносвітової інфляції (рис. К.1-К.4 Додатку К) та зменшення темпів росту світової економіки до 2,6% на рік (рис. В.1 Додатку В).
Світова фінансова криза 2007 - 2008 привела до суттєвого перерозподілу відносного курсу валют основних країн світу (обмінний крос-курс) [118]:
- курс долар США на протязі 2007 - 2 кварталів 2008 року падав відносно курсу євро, а після активного піку кризи у другій половині 2008 року - знов різко зріс (рисунок Б.4 Додатку Б), що свідчить про свідому регуляцію цього процесу з боку США, оскільки зміцнення курсу при негативному тренді росту ВВП не має економічних пояснень, враховуючи аналогічний процес регулювання по крос-курсу фунта стерлінга Великобританії (рисунок Б.2 Додатку Б);
- курс японської йени відносно долару США постійно зростає, що свідчить про менший вплив світової фінансової кризи на Японію ніж на США (рисунок Б.3 Додатку Б);
- курс найбільш стабільного швейцарського франку відносно євро, падаючи на протязі 2007 - 1 половини 2008 року, зріс з другої половини 2008 року (рисунок Б.1 Додатку Б), тобто процеси укріплення швейцарського франку та долара відносно євро з розпочатком активної фази «другої хвилі» фінансової кризи показують вхід Євросоюзу у 2008 році слідом за США в фінансову кризу глобалізації.
- курс японської йени відносно долару США постійно зростає, що свідчить про менший вплив світової фінансової кризи на Японію ніж на США (Рисунок Б.3 Додатку Б);
- курс найбільш стабільного швейцарського франку відносно євро, падаючи на протязі 2007 - 1 половини 2008 року, зріс з другої половини 2008 року (рисунок Б.1 Додатку Б), тобто процеси укріплення швейцарського франку та долара відносно євро з розпочатком активної фази «другої хвилі» фінансової кризи показують вхід Євросоюзу у 2008 році слідом за США в фінансову кризу глобалізації.
З метою подолання світової фінансово-економічної кризи Центральний банк Японії, Європейський центральний банк, Центральний банк Англії і центральні банки інших європейських країн, а також ФРС вживали заходи для збільшення ліквідності банків. У якості основних антикризових заходів використано скорочення процентних ставок та зниження податків, однак це не зупинило уповільнення розвитку світової економіки.
Світові тенденції у банківській сфері - внаслідок фінансової кризи фінансові компанії багатьох країн у 2008 р. зазнали значних втрат:
а) США. Фінансові компанії втратили близько 678 млрд. дол. США. Для подолання кризи у фінансовому секторі прийнятий антикризовий план, згідно з яким компенсаційні виплати становитимуть 700 млрд. дол. США. Урядом США вже спрямовано 125 млрд. дол. США для підтримки 9 найбільших банків і 33,56 млн. дол. США - для підтримки ще 21 банків.
б) ЄС. Європейські фінансові організації втратили близько 300 млрд. дол. США. Для підтримки банків уряди і центральні банки (ЦБ) країн ЄС здійснюють викуп додаткової емісії акцій у формі конвертованих нот, зарахування неліквідних цінних паперів в окремий фонд ЦБ (Швейцарія), націоналізацію банків (Німеччина, Великобританія, Португалія, Нідерланди), кредитну допомогу (Франція, Швеція).
в) Східна Азія. Збитки японських банків склали близько 8 млрд. дол. США. Для обмеження ризиків у банківській системі ЦБ Японії має наміри викупити активи у комерційних банків на суму 11 млрд. дол. США.
г) Російська Федерація. Сукупний прибуток російських банків зменшився на 25% (з 508 млрд. руб. у 2007 р. до 406 млрд. руб. у 2008 р.). На оздоровлення банків уряд РФ виділив 400 млрд. руб., включаючи кошти, надані федеральним бюджетом Агентству по страхуванню вкладів і кредити ЦБ РФ.
Тенденції розвитку світового фондового ринку: а) За 2008 р. значення індексів DJ Industrial, S&P 500 та NASDAQ скоротилися відповідно на 33,5%, 38,5% та 40,6%(Рис. В.2 Додатку В та рис. Д.1 Додатку Д). б) ЄС. Індекси фондових ринків Німеччини (DAX - 30), Франції (CAC - 40) та Великобританії (FTSE - 100) за 2008 р. зменшилися відповідно на 39,5%, 42,0% та 31,5%. Негативна динаміка фондових індексів країн ЄС зумовлена уповільненням темпів зростання економіки країн Єврозони (рис. Д.2 -Д.4 Додатку Д та рис. В.3 - В.4 Додатку В).
Рисунок 2.7 - Динаміка падіння індексу фондового ринку України (ПФТС) у 2008 - 2009 рр. та у 2011- 2013 рр. [137]
д) Україна. Протягом 2008 р. - початку 2009 р. індекс акцій ПФТС знизився в 5,8 раз. Тренд індексу формувався під впливом світових тенденцій на фінансових ринках, загострення ситуації з поставками російського газу, уповільнення темпу зростання ВВП, зменшення обсягів промислового виробництва, нестабільності валютного ринку, погіршення інвестиційного клімату (рис. 2.7).
Криза на світовому фінансовому ринку 2008 року викликала, у свою чергу, масштабний обвал українського фінансового ринку
Основною новиною кінця вересня 2008 року стала так звана «рейдерська атака» на один із найбільших українських банків - Промінвестбанк, що у рейтингу по величині загальних активів (дані НБУ) на 01.07.08 займав 6 місце в списку 178 банків України. Одночасно у трьох газетах вийшли статті про проблеми Промінвестбанку, що спровокувало масовий відтік коштів і повинно було призвести до банкрутства банку і негайного продажу його «за безцінь». За даними банку, підприємства та вкладники вилучили зі своїх рахунків понад 3 млрд. грн. Для стабілізації ситуації Національний Банк України прийняв рішення підтримати ПІБ, виділивши йому 5 млрд. дол. для рефінансування ліквідності банку [121].
На фоні відтоку грошових коштів нерезидентів та кризи довіри до українських банків, на міжбанківському валютному ринку переважали панічні настрої, що призвело до подорожчання долара у жовтні 2008 року до рівня 5,25 грн/дол. (див. рис. Р.1 Додатку Р)
Підвищений попит на долар і заява Нацбанку про те, що держорган не має наміру підтримувати стрімко падаючу гривню та спустошувати свої золотовалютні резерви ще більше дестабілізувало ситуацію на міжбанківському ринку і підштовхнуло ринок до росту.
Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк в кризовий період 2009 - 2010 рр. використовував золотовалютний резерв, купував цінні папери, змінював ставку рефінансування та застосовував інші інструменти регулювання грошової маси в обігу (рис. 2.8 - 2.9).
Рисунок 2.8 - Динаміка обмінного курсу національної валюти України до долару США у активній фазі розвитку кризи 2009 - 2010 рр. [121]
Рисунок 2.9 - Міжнародні резерви та інтервенції НБУ на валютному ринку для стабілізації курсу гривні у 2009 - 2010 рр. [121]
В Україні протягом 2008 р. темп приросту активів банків впав на 41,9%, балансового капіталу - на 44,2%, кредитного портфеля - на 49,9%, регулятивного капіталу - на 48,6%, сальдо від результатів фінансової діяльності - до 89,8%. З початку 2008 р. загальний обсяг проблемних кредитів банків зріс у 2,4 рази. Приріст депозитів банківської системи уповільнився до 27,7%, приріст кредитів - зменшився до 71,9%. З метою підвищення ліквідності банківської системі у жовтні-листопаді 2008 р. НБУ надав кредитів рефінансування на загальну суму близько 74,7 млрд. грн. Найбільший обсяг рефінансування отримали: банк «Надра" (7,1 млрд. грн.), «Промінвестбанк" (5,85 млрд. грн.), «Ощадбанк" (4,6 млрд. грн.), «Приватбанк Дніпро" (3,4 млрд. грн.), банк «Фінанси і кредит" (2,7 млрд. грн.), «Родовідбанк" (2,2 млрд. грн.), «Укрпромбанк" (1,3 млрд. грн.), банк «Фінансова ініціатива" (1,3 млрд. грн.), «Укргазбанк" (1,2 млрд. грн.) [121].
Для підтримки банківської системи НБУ ввів заборону на дострокове повернення строкових депозитів; комерційним банкам рекомендовано здійснювати заходи по забезпеченню позитивної динаміки зростання депозитів з метою недопущення дострокового зняття коштів вкладниками; банкам дозволено видавати кредити лише в обсягах погашення раніше виданих позик; внесено зміни до нормативно-правових актів НБУ в частині встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу в сумі 10 млн. євро - для банків, що створюються, і поетапного збільшення до цієї суми розміру регулятивного капіталу діючих банків.
Можна виділити шість основних аспектів, в яких проявилися наслідки світової фінансової кризи для української банківської системи [58, c.14]:
1. Зниження довіри населення до банків. Поширилися панічні настрої серед вкладників комерційних банків, викликані ситуацією навколо Промінвестбанку, а також частково спровоковані запровадженою в жовтні 2008 року Національним банком забороною на дострокове вилучення депозитів.
2. Серйозні труднощі українських банків пов'язані з поверненням до кінця 2008 року значних зовнішніх запозичень, які активно залучалися у попередні роки. А також складнощі із залученням нових інвестицій, зумовлені кризовими явищами на європейських фінансових ринках та зниженням кредитних рейтингів значної частини українських банків.
3. Наслідком фінансової кризи стала нестабільність на валютному ринку. Хоча вона має більше внутрішній спекулятивний характер, проте призводить до нестабільності міжбанківського валютного ринку, зменшення резервів НБУ, який змушений продавати валюту для задоволення ажіотажного попиту.
4. Криза істотно вплинула і на підвищення процентних ставок за кредитами.
5. Наслідком кризи є той факт, що в усьому світі порятунок фінансових установ став завданням держави - вона вливала бюджетні кошти, а також брала комерційні банки під свій контроль.
6. Аналіз глибини кризи 2008 - 2009 рр. для банківської системи України (Додаток М) показав, що за рахунок девальвації національної валюти та масового відтоку депозитів за 6 місяців (з жовтня 2008 р.) банківська система втратила 30% активів балансу (з рівня 148,6 млрд. USD до 105,1 млрд. USD в еквіваленті).
На рис. О.1 - О.10 Додатку О наведені результати аналізу впливу фінансових криз 2007 - 2012 рр. на показники рентабельності активів найбільших банків світу з перших 50 банків світу в покраїнному розрізі.
Як показують результати проведеного аналізу, за глибиною та наслідками впливу світової фінансової кризи 2008 - 2009 рр. найбільші банки можуть бути розподілені на наступні категорії по характеру та рівням динаміки змін рентабельності активів банків у 2007 - 2012 рр.:
а) Банки, які мають найтяжчі наслідки кризи, які продовжуються і поглиблюються в посткризовому періоді 2010 -2012 рр. - великі банки Іспанії та Італії з ТОР-50, яки мають великі систематичні збитки та постійне падіння рівня рентабельності активів(рис. О.1 - О.2 Додатку О)
б) Банки Єврозони, які вийшли з кризи 2008 - 2009 рр. до відновлення у 2010 році, але попали під дію наслідків нової «європейської боргової кризи» (2010 - 2013 рр.) - великі банки Великобританії, Швейцарії, Нідерландів, Франції, Німеччини з ТОР-50 (рис. О.3 - О.7 Додатку О):
в) Банки США та Японії, які вийшли з кризи 2008 - 2009 рр. до відновлення у 2010 році і показують систематичний посткризовий розвиток(рис. О.8 - О.9 Додатку О):
г) Банки Китаю, які практично не відчули кризу 2008 - 2009 рр. та показують постійне нарощування темпів розвитку(рис. О.10 Додатку О):
Таким чином, найтяжчі наслідки світової фінансової кризи 2008 -2009 рр. спостерігаються в банківських системах країн СНД та країн Європейського Союзу, які при застосуванні заходів антикризового державного втручання та стабілізаційного фінансування збитків банківських систем своїх країн попали в тенета наступної «кризи державних боргів Євросоюзу».
2.3 Розвиток європейської регіональної боргової кризи (2010 - 2013 рр.)
Боргова криза в ЕВС - це ситуація в економіці ряду європейських країн, що проявляється у вигляді банкрутства фінансових установ, збільшенні рівня державного боргу й виникнення необхідності росту прибутковості державних облігацій, що тягне збільшення видатків по їхньому обслуговуванню [13, c. 17].
Початком кризи прийнято вважати 2008 рік, коли трапився крах банківської системи Ірландії, що стало початковою крапкою для поширення фінансової нестабільності в інших країнах Європи. Вирішальним фактором для розвитку кризи послужили хвилювання серед інвесторів щодо невиплати державних боргів рядом європейських країн у другій половині 2009 року, що до початку 2010 року відбилося в утрудненні рефінансування грецьких, ірландських і португальських заборгованостей [54, c.20]. Згадані кризові явища найбільше яскраво виявилися серед таких країн ЕВС як Греція, Ірландія, Італія, Іспанія й Португалія [4], які мали великий рівень дефіциту державного бюджету (рис. 2.15) та найбільші рівні державного боргу у відношенні до рівня ВВП (табл. 2.2).
Рисунок 2.10 - Рівень дефіциту бюджету країн ЄС відносно ВВП у 2009 р. [117]
Таблиця 2.2 - Рівень державного боргу країн ЄС відносно ВВП у 2008-2009 рр. [117]
|
Відсотків до ВВП |
Відсоткова зміна частки державного боргу у ВВП,% |
|||
|
2008 |
2009 |
|||
|
Менш 60% від ВВП |
||||
|
Болгарія |
14,1 |
14,7 |
0,6 |
|
|
Данія |
33,5 |
38,5 |
5 |
|
|
Естонія |
4,8 |
7,5 |
2,7 |
|
|
Іспанія |
40,7 |
50 |
9,3 |
|
|
Кіпр |
49,1 |
52,4 |
3,3 |
|
|
Латвія |
19,5 |
32,5 |
13 |
|
|
Литва |
15,6 |
20,9 |
5,3 |
|
|
Люксембург |
10,2 |
14,5 |
4,3 |
|
|
Польща |
45,2 |
47,5 |
2,3 |
|
|
Румунія |
14,7 |
20 |
5,3 |
|
|
Словаччина |
28,7 |
37,1 |
8,4 |
|
|
Словенія |
23 |
34 |
11 |
|
|
Фінляндія |
34,2 |
41,4 |
7,2 |
|
|
Чехія |
26,8 |
32,8 |
6 |
|
|
Швеція |
36,7 |
43,2 |
6,5 |
|
|
Більш 60% від ВВП |
||||
|
Австрія |
62,6 |
66,5 |
3,9 |
|
|
Бельгія |
89,6 |
99,0 |
9,4 |
|
|
Великобританія |
51,8 |
68,5 |
16,7 |
|
|
Італія |
105,8 |
115,2 |
9,4 |
|
|
Мальта |
63,8 |
67 |
3,2 |
|
|
Нідерланди |
58,2 |
62,2 |
4 |
|
|
Німеччина |
66 |
77,2 |
11,2 |
|
|
Португалія |
66,4 |
75,2 |
8,8 |
|
|
Угорщина |
72,9 |
78 |
5,1 |
|
|
Франція |
68,1 |
79,7 |
11,6 |
|
|
Греція |
97,4 |
113,4 |
16 |
|
|
Ірландія |
44,2 |
63,7 |
19,5 |
Для економіки Євросоюзу більш небезпечним є суттєвий дефіцит бюджету таких країн як Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, оскільки їх роль у забезпеченні економічної стабільності у Євросоюзі значно більша - частка їх ВВП у ВВП Євросоюзу становить 19, 14, 11 та 9%, відповідно, в той час, коли Греції, Бельгії, близько 2%, Португалії 1,6%, країн Прибалтики, менш 1% (див. рис. С.1 - С.3 Додатку С). Для виявлення повної картини щодо фінансового стану країн Євросоюзу необхідно проаналізувати динаміку державного боргу (табл. 2.2). Відповідно до Маастрихтської угоди державний борг країни має не перевищувати 60% від ВВП [117]. З огляду на це критерій країни Євросоюзу виділено групи країн відповідно з рівнем державного боргу відносно ВВП.
До групи ризику увійшли такі країни як Австрія,Бельгія, Великобританія, Італія, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Португалія,Угорщина, Франція, Греція, Ірландія, їх державний борг перевищує 60% ВВП. А у таких країнах як Бельгія, Італія, Греція рівень державного боргу був на рівні чи, навіть, перевищував 100% ВВП у 2009 р. (Рисунок С.4 - С.7 Додатку С). При цьому, як показано на графіках рис. С.7 Додатку С, державні борги Греції, Ірландії, Португалії, Італії та Іспанії фактично ланцюгово впливають на «експорт» кризи в європейські країни - кредитори (Франція, Німеччина, Великобританія), які повинні компенсувати неповернення цих боргів за рахунок збитків у власних державних фінансах.
Упродовж 2008-2010 років відбувся дефолт по борговим зобов'язанням у таких розвинутих європейських країнах як Греція та Ірландія, а у 2011 році за допомогою до Міжнародного валютного фонду та ЄС звернулася Португалія, якій надали пакет фінансової допомоги у розмірі 78 мільярдів євро [86, c. 20 ]. У січні 2012 року рейтингове агентство “Standard & Poor's» понизило рейтинги Франції та Австрії та повторно знизило рейтинги Іспанії, Італії і п'яти інших членів країн ЄС [86, c. 22]. Протягом 2010 - 2012 рр. років боргова криза міцно влаштувалася на європейському континенті. Вже п'ять із 17-ти єврокраїн одержують підтримку від своїх колег. У червні 2012 р. до Греції, Ірландії й Португалії приєдналися Іспанія й Кіпр. Починаючи із січня 2012 р., дефіцит бюджету й рефінансування термінових боргових зобов'язань Кіпру здійснюється на кошти, отримані по екстреному кредиту в €2,5 мільярди, виданому Росією. В той же час у власності банків Кіпру перебувають тимчасово неліквідні грецькі держоблігації та боргові зобов'язання приватного сектора Греції на суму €22 млрд. [54, c.27]
Протягом 2010 - 2011 року, лідери країн-учасниць Єврозони схвалили рішення про пакет заходів, що мали зупинити суїцидальну спіраль зростаючих державних боргів. Рішення було прийнято про списання 50% боргів Греції, поруч із збільшення EFSF до €1 триліону та вимогою до європейських банків підвищити частку власного капіталу до 9% від загальної вартості їхніх активів.
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ СВІТОВОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ДЛЯ ПРОТИДІЇ ВПЛИВАМ НАЦІОНАЛЬНО-РЕГІОНАЛЬНИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ
3.1 Досвід та інструменти подолання світовою банківською системою наслідків фінансових криз
фінансовий криза світовий банківський
Вибір стратегії для управління системною банківсько-фінансовою кризою повинен здійснюватися з врахуванням специфічних умов країни (рис. 3.1). До специфічних факторів країни належать такі [40, c. 63]:
- причини кризи;
- макроекономічні умови та перспективи країни;
- фінансова позиція в банківській системі;
- ризик внутрішнього та зовнішнього поширення;
- доступність інструментів вирішення;
- форма власності у банківській системі та економічному секторі;
- кадрові проблеми;
- юридичні, регулятивні, судові та адміністративні рамки;
- традиції прозорості;
- політична узгодженість і якість керівництва.
Зазначені фактори впливають на запровадження стратегій подолання кризи. Останнім часом у світовій практиці з'явилося два діаметрально протилежних приклади. Банківські кризи виникли в країнах зі слабкою банківською системою, де банківська діяльність залежить від курсу національної валюти, хоча уряд має досить значну низку інструментів подолання кризи. Азіатська криза в основному відображала такі умови. Однак криза почалася в країнах, де банківські системи були відносно стабільними, доларизованими, але при цьому уряд мав обмежені інструменти їх подолання. Останні кризи у країнах Латинської Америки відображають саме такі умови [41, c.68].
Рисунок 3.1 - Схема попереджувального моніторингу стану фінансової та банківської системи країни для попередження накопичення «потенціалу фінансової кризи» [40]
Враховуючи вищезазначене, можна спрогнозувати, що майбутні банківські кризи можуть виникати у двох ситуаціях, тому є можливість розробки стратегій управління кризою, адаптованих до місцевих умов економічного розвитку.
На наш погляд, будь-яка стратегія для управління системною банківською кризою повинна складатися з трьох взаємозв'язаних компонентів:
- перший найбільш терміновий компонент пов'язаний із гострою кризою ліквідності. Грошові зобов'язання банківської системи повинні бути стабілізовані шляхом обмеження вилучень депозитів та скорочення міжбанківських кредитних ліній, відновлення довіри до банків та захисту системи платежів;
- другий компонент - це ліквідація некредитоспроможних та нежиттєздатних банків, відновлення банківської системи до рівня фінансової стабільності та прибутковості;
- третій компонент зосереджується на реорганізації NPLs (проблемні борги, прострочення за якими складає більше 90 днів) та операційній реструктуризації банківських позичальників.
Зазначені компоненти тісно пов'язані один з одним і їх виконання повинне бути ретельно узгоджене. Стадія стримування кризи, що зупиняє відтік депозитів та стабілізує плани на майбутнє, має пріоритет. Ці заходи дають владним органам управління час проаналізувати причини кризи та розробити відповідну стратегію. Проте в основному увага повинна бути зосереджена на розробці та впровадженні стратегії для реабілітації фінансової системи. Минулі кризи переконливо свідчать про спрямування фінансової реабілітації як на банківську реструктуризацію, так і на реорганізацію корпоративного сектору.
При вирішенні проблем виникнення систематичних банківських криз, на нашу думку, доцільно розглядати систему показників, що характеризують ефективність фінансових систем, які враховують також і розвиток банківської системи.
Незважаючи на походження, системна криза вперше виникає як проблема ліквідності в деяких або в усіх банках. Великі кредитори, як зарубіжні, так і вітчизняні, зазвичай перші виходять із банківської системи. Кредитори можуть відмовитися від ліній кредитування, а вкладники анулювати рахунки. Як тільки стає відомо про відтік грошових потоків з банківської системи, менші вкладники роблять те ж саме. Дуже великі суми можуть рухатися погодинно, і якщо не зупинити цей процес, він може спричинити кризу функціонування системи платежів.
Втрата ліквідності та депозитів є симптомами основних проблем, які не обов'язково сигналізують про системну банківську кризу. Керівництво банку повинне терміново провести оцінку відтоку депозитів, що відображає платоспроможність окремих установ, стабільність банківської системи і в цілому економіки держави. Процес оцінки трудомісткий, тому що достовірної інформації недостатньо, крім того вона швидко застаріває. Центральний банк та ринок будуть давати інформацію про розмір загальних збитків у банківській системі. Така інформація буде також показувати, чи є вилучення депозитів відображенням трансформації якості всередині банківської системи або за її межами. Слід зазначити, що банківська криза стає системною, якщо кредитори не можуть відрізнити життєздатні банки від нежиттєздатних та немає впевненості у загальній стабільності системи.
Головним пріоритетом на ранніх стадіях системної кризи є стабілізація грошових зобов'язань банківської системи, призупинення відтоку вкладників та кредиторів. Незалежно від причин кризи першим кроком доцільно вважати забезпечення достатньої ліквідності банківської системи з метою захисту системи платежів та надання керівництву банку часу для встановлення причини кризи та вироблення відповідної політики реагування. Варіанти вибору повинні містити заходи щодо захисту кредиторів, особливо депозиторів, передчасне закриття неплатоспроможних банків та стабілізації макроекономіки. Якщо ці заходи невдалі або допоміжні засоби ліквідності обмежені високим рівнем доларизації чи неможливістю підтримувати ліквідність, керівництво центрального банку може вжити адміністративних заходів для того, щоб зупинити відтік депозитів, наприклад, обмежити ліквідність депозитів, повністю заморозити депозити або запровадити контроль капіталів. Однак такі адміністративні заходи можуть підірвати економіку держави, тому вони повинні розглядатися як остання надія, якщо всі інші заходи були невдалими.
Слід зазначити, що підтримка ліквідності може спричинити серйозний тиск на ціни та валютний курс. Відповідно центральний банк повинен застосовувати доступні грошові інструменти для того, щоб стерилізувати зростання грошової маси. Загострення грошової політики може бути результатом підвищення внутрішніх процентних ставок.
Ці ставки потрібно зменшувати, тому що високі ставки протягом тривалого періоду шкодять банківським позичальникам та банкам, а також призводять до політичної дестабілізації.
Центральний банк держави здійснює вагомий вплив на рівень ліквідності банківської системи, тому в умовах банківської кризи він у першу чергу повинен забезпечити неліквідні банки необхідними ресурсами. Водночас керівництво їх встановлює причини кризи, відповідно реагує на них та починає працювати з неплатоспроможними банками.
Підтримка банківським установам може бути надана за допомогою багатьох фінансових інструментів, включаючи постійні обмеження вимог до резерву, доступ до овердрафту та дисконтних вікон, відкритих ринкових операцій і таких інструментів, як репо та зворотні репо. Проте критерії для забезпечення такої підтримки повинні бути однаковими для всіх банків системи, а правила забезпечення такої підтримки - прозорими. Відмінності між банками тільки викличуть сумніви та можуть погіршити довіру депозиторів. У високодоларизованих економіках здатність центрального банку надавати ліквідну підтримку обмежується рівнем міжнародних резервів, у результаті чого може виникнути потреба у застосуванні агресивних заходів щодо банківського втручання.
У високодоларизованих економіках потрібно розглядати особливі шляхи виходу з банківської кризи. Відсутність механізму LOLR (національної додаткової емісії іноземної валюти - долара США) робить їх більш здатними до відтоку грошових коштів, що уповільнює процес призупинення банківської кризи. Відтік здійснюється через заздалегідь підготовлені кредитні лінії та сектори іноземних банків. Ці заходи можуть бути корисними при негараздах у невеликому банківському секторі, але неефективними при систематичних відтоках депозитів.
Системна банківська криза відображає втрати як банків, так і їхніх позичальників. Тому витрати повинні бути відповідно розподілені між акціонерами, вкладниками, кредиторами та платниками податків. Через те, що процес розподілу витрат серед різних агентів є як політичним, так і технічним рішенням, виникає потреба в детальному обговоренні проекту стратегії. Цей процес дуже трудомісткий, адже визначити збитки надзвичайно важко, тому що NPLs не мають чіткої ринкової вартості, а розмір збитків постійно змінюється відповідно до змін у ринковому середовищі.
Слід зазначити, що банківська установа є системою, тому що складається із взаємопов'язаних елементів, зв'язків, відносин і являє собою єдине ціле. Банківська установа може знаходитися в стійкому або нестійкому становищі. При цьому процеси розвитку систем банку циклічні і не кожним з них можна управляти. На наш погляд, управління складними системами має антикризовий характер на усіх етапах функціонування і розвитку, а вміння передбачати і розпізнавати кризу, яка наближається, повинне визначати ефективність управлінських рішень.
Для подолання системної банківської кризи необхідна участь держави у реструктуризації банківської системи, для проведення якої необхідні значні кошти із бюджету і державних позабюджетних фондів. Так, вартість подолання банківських криз у 2002-2008 рр. склала (% від ВВП): у США - 3-5, Норвегії - 3-4, Швеції 4-5, Фінляндії - 4-6, Естонії - 1-2, Угорщині - 10-11, Мексиці - 12, Бразилії - 10, Чилі - 41, Аргентині - 55 [31, c.30].
Кожна країна повинна мати власний специфічний набір індикаторів, який підлягає регуляторному моніторингу фінансових, макроекономічних та інституційних змінних, від яких залежить стан банківської системи та стійкість валютного курсу.
В якості наочного прикладу слід узагальнити дієвість та ефективність екстрених міждержавних заходів в Європейському Союзі по призупиненню та подоланню останньої боргової кризи в Європі 2010 - 2013 рр. [85, c. 43]:
1. Створення Європейського фонду фінансової стабільності (ЕФФС).
9 травня 2010 р. представники 27 країн-членів ЕС уклали угоду про створення Європейського фонду фінансової стабільності (Європейського забезпечення фінансової стабільності) в Європі шляхом надання фінансової допомоги країнам Єврозони, що мають економічні кризові проблеми. Фонд має повноваження по випуску облігацій або інших видів боргових зобов'язань для залучення коштів, необхідних для надання кредитів, проведення рекапіталізації банків або покупки державних облігацій. Контроль і координація діяльності фонду здійснюється Німецьким фінансовим агентством (Deutsche Finanzagentur).
Гарантії по облігаціях надаються урядами країн-членів Єврозони пропорційно оплаченій частці акціонерного капіталу в ЕЦБ. Гарантії по кредитах фонду надаються урядами країн Єврозони спільно й індивідуально; загальний обсяг створених фондів становить €440 мільярдів. Разом із кредитами обсягом до €60 мільярдів Європейського механізму фінансової стабілізації, який фінансується Європейською комісією й заставою по якому виступає бюджет ЄС, і кредитами МВФ (до €250 мільярдів) створення фонду дозволяє направити на створення системи забезпечення стабільного функціонування фінансової системи країн Європейського Союзу кошти розміром до 750 мільярдів євро.
Подобные документы
Кредитна система та її значення у розвитку ринкової економіки. Аналіз сучасних проблем і тенденцій розвитку кредитних відносин в Україні, вплив на них фінансових криз. Роль кредиту в розширеному відтворенні та забезпеченні нормального кругообігу капіталу.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 26.07.2011Основні аспекти банкрутства українських банків. Головні механізми врегулювання неплатоспроможності кредитних установ. Порядок процедури ліквідації банку та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Вплив фінансових криз на діяльність банків.
курсовая работа [42,9 K], добавлен 06.06.2012Суть парабанківської системи. Місце небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку. Аналіз діяльності небанківських інститутів в Україні. Підвищення ефективності функціонування парабанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку.
курсовая работа [653,4 K], добавлен 28.03.2016Банківські послуги – продукт банківської діяльності. Види банківських послуг та відмінності від операцій. Вплив розвитку банківських послуг на обсяг ВВП. Перспективи розвитку банківських послуг в Україні.
курсовая работа [219,8 K], добавлен 03.09.2007Основні світові біржові індекси, їх види та суть, створення і використання. Значення для національних економік й світового господарства. Еволюція та сучасні тенденції фондових індексів в Україні. Фактори, які впливають на їх котирування у світі.
реферат [536,1 K], добавлен 24.03.2010Сутність і основні функції банків, їх значення на сучасному етапі. Структура банківської системи України. Методи та інструменти впливу Центрального банку на ринкову економіку. Проблеми та шляхи удосконалення сучасної банківської системи в Україні.
курсовая работа [37,2 K], добавлен 10.11.2010Макроекономічні аспекти впливу страхування фінансових ризиків на темпи економічного зростання в Україні через призму національного страхового ринку. Теоретична і фактична ймовірність валових виплат та премій із добровільного майнового страхування.
статья [356,8 K], добавлен 10.09.2013Банківська система України як динамічно розвинутий сектор національної економіки. Способи оцінки ступеня досягнення наведених цілей систему індикаторів фінансової стійкості банків. Особливості побудови системи комплексного управління ризиками в банку.
контрольная работа [112,5 K], добавлен 30.04.2014Інформаційні системи та технології в банківській системі. Інформаційна інфраструктура автоматизованої банківської системи. Банківські інформаційні системи та технології у ЗАТ КБ "ПриватБанк". Структурно-організаційна схема, режими роботи з мережею.
курсовая работа [80,3 K], добавлен 13.05.2011Сутність ринку цінних паперів. Виявлення тенденцій розвитку сучасного світового й вітчизняного фондового ринку. Види цінних паперів та їх функції в економіці. Прогнозування динаміки фондового ринку в умовах посилення невизначеності на фінансових ринках.
реферат [41,0 K], добавлен 30.06.2014
