Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

«Кризові тенденції в банківській системі України у 2013- 2014 рр. на прикладі діяльності ПАТ «Правекс-банк»

м. Дніпропетровськ 2014 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Банківська система: поняття та організація

1.2 Нормативно-правове забезпечення функціонування банківської системи в Україні

1.3 Методичне забезпечення оцінки стану банківської системи

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 Сучасний стан та тенденції розвитку банківської системи України

2.2 Вплив фінансово-економічних криз на стан банківської системи та діяльність банків України

2.3 ПАТ КБ «Правекс-банк» у банківській системі України

РОЗДІЛ 3. АНТИКРИЗОВІ ЗАХОДИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Основні заходи НБУ по стабілізації роботи банківської системи України в умовах кризи 2014 року та їх ефективність

3.2 Оцінка ефективності пропозиції злиття австрійських ПАТ «Правекс-банк» та ПАТ «Надра» як шляху уникнення дефолту ПАТ «Правекс-банк» у 2014 році

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Організація охорони праці в відділенні ПАТ КБ «Правекс-Банк»

4.2 Аналіз шкідливих факторів та пропозиції щодо покращення охорони праці в відділенні ПАТ КБ «Правекс-Банк»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

банківський правекс дефолт

Актуальність теми бакалаврської роботи полягає в пошуку шляхів фінансової та структурної оптимізації діяльності банківської системи України, яка з руйнівної кризи 2008 - 2009 років та 5-тирічного після кризового відновлення увійшла в не менш руйнівні політико-економічну та територіально-військову кризи 2014 року.

Об'єкти бакалаврського дослідження - банківська система Україна та банк з 100% іноземними інвестиціями «Правекс-банк» (Італія).

Предмет бакалаврського дослідження - динаміка розвитку банківської системи України та окремого проблемного банку з 100% іноземними інвестиціями у 2008 - 2014 рр.

Мета бакалаврського дослідження - ідентифікація трендів динаміки фінансового стану банківської системи України в період світової фінансової кризи 2008-2009 рр. та в період національної політико-економічної кризи 2014 р., оцінка глибини кризових впливів на діяльність банку з 100% ІІ «Правекс-банк»(Італія) та надання пропозиції щодо його подальшого розвитку після технічного дефолту та зміни іноземного власника (Австрія) у 2014 році.

Завдання бакалаврського дослідження:

1. Узагальнити теоретичні визначення сутності та нормативно-правового забезпечення функціонування банківської системи в ринковій економіці;

2. Проаналізувати методичне забезпечення оцінки стану банківської системи;

3. Виконати оцінку сучасного стану банківської системи України та провести аналіз впливу фінансово-економічних криз на стан банківської системи та діяльність банків;

4. Провести дослідження діяльності банка з 100% іноземними інвестиціями ПАТ КБ «Правекс-банк» у кризові та між кризові періоди 2007 - 2014 рр.;

5. Виявити основні проблеми сучасного фінансового стану ПАТ КБ «Правекс-банк» у 2014 р. та перспективи його розвитку після зміни іноземного власника у 2014 р.;

6. Оцінити ефективність пропозицій по підвищенню рівня фінансової стійкості та прибутковості при об'єднанні банків з єдиним іноземним власником ПАТ КБ «Надра» та ПАТ КБ «Правекс-банк» у об'єднаний банк.

Інформаційно-методологічні джерела бакалаврського дослідження - монографії та методологічні посібники по оцінкам фінансово-економічного стану банків та банківської системи, методологічні інструкції Національного банку України, статистичні матеріали баз Національного банку України по фінансовим характеристикам діяльності банків БС України у 2007 - 2014 рр., фінансові звіти ПАТ КБ «Правекс-банк» у 2004-2014 рр. , інформаційні звіти з офіційних Інтернет-сайтів банків України та рейтингово-аналітичних установ.

Методи бакалаврського дослідження - первинне «кабінетне» статистичне спостереження, групування та порівняння, методи індексного аналізу та коефіцієнтного аналізу для різномасштабних банків.

Наукова новизна результатів бакалаврського дослідження - застосування методів аналізу на базі еквівалентних характеристик, приведених до більш стійкої світової валюти, що дозволяє оцінити реальну зміну рівня статей активів та пасивів банку при девальваційних «стрибках» (на 45-55%) курса національної валюти відносно стійкої світової валюти.

Практична цінність результатів бакалаврського дослідження - доведення доцільності пропозиції новому іноземному власнику ПАТ КБ «Правекс-банк» про об'єднання банків з єдиним іноземним власником ПАТ КБ «Надра» (з проблемами наслідків технічного дефолту 2008 року, введення тимчасового керування ФГВФО та компенсації вкладів фізосіб за рішеннями судів) та ПАТ КБ «Правекс-банк» (з проблемами наслідків технічного переддефолту 2013 року) у об'єднану банківську установу для компенсації наслідків дефолтів у кризах 2008 та 2014 рр.

Бакалаврська робота складається з вступу, 4 розділів та висновків. Робота представлена на 69 стор., 6 табл., 10 рис., список використаних джерел з 58 найменувань, 5 додатків на 34 стор.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Банківська система: поняття та організація

У будь-якій державі незалежно від домінуючої економічної моделі та способу організації суспільних відносин банківська система відіграє ключову роль. Недарма її часто порівнюють з кровоносною системою економіки держави. Саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільних рух капіталу, розрахунки суб'єктів господарювання, кредитування економіки, а також реалізацію інших функцій та завдань. Без розвинутої банківської системи неможливо навіть уявити собі розвинуту економіку держави. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці [24, с.24].

Нині, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'явилися нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. Відповідно, трансформуються погляди дослідників на сутність та основні поняття банківської системи в державі.

Згідно «Банківській енциклопедії» Національного банку України, банківська система (Banking System) - це сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку, які діють у тій чи іншій країні в певний історичний період; складова кредитної системи [2, с.42]. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а базується на заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Банківська система є динамічною системою «закритого» типу, в якій банки можуть успішно функціонувати завдяки взаємодії між собою та з суб'єктами банківської інфраструктури (платіжні системи, клірингові механізми, стандарти обліку та звітності тощо) [1, с.15].

Банківська система є складовою кредитної системи держави бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи, зокрема шляхом [4, с.37]:

-- стабільності національної грошової одиниці;

-- забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо;

-- розробки та забезпечення способів управління ризиками;

-- забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання;

-- забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;

-- забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки.

Аналізуючи організацію банківських систем західних держав в умовах розвинутої економіки, фахівці дійшли висновку щодо трьох основних напрямів розвитку таких систем та їх складових [22, с.15]:

-- банківські системи з великою кількістю банків з небагатьма відділеннями;

-- банківські системи з невеликою кількістю банків із багатьма відділеннями;

-- банківські системи з багатьма банками, пов'язаними учасниками.

Поняття банківська система, як і більшість визначень в теорії банківської справи, не є єдиним і сталим. У міжнародній практиці найбільш поширеною є думка про те, що банківська система - це сукупність банківських і небанківських фінансових установ, що виконують окремі банківські операції. Як зазначає Савлук М.І.: «Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків». Під банківською системою, на його погляд, слід розуміти «законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю» [52, с.21].

В підтвердження визначеної вище точки зору, російський вчений Лаврушин О.І визначає банківську система як «сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства і банківського ринку, що знаходяться в тісній взаємодії один з одним і зовнішнім середовищем.» [25, с.17]

Л.М. Стрельбицька і М.П. Стрельбицький надають визначення поняття «банківська система - це сукупність різних видів банків і банківських інститутів в їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період. Ця система є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету і завдання» [50, с.33].

В.С. Стельмах визначає, що «банківська система - це складний комплекс, який функціонує і розвивається відповідно до цілого ряду законодавчих і нормативних документів. Основним елементом цієї системи є комерційний банк - кредитно-фінансова установа, яка залучає і накопичує вільні грошові кошти підприємств, організацій, населення, а також здійснює випуск цінних паперів, кредитування народного господарства і населення на умовах платності, зворотності і строковості. Стан і рівень розвитку банків досить серйозно впливає на розвиток всієї суспільно-економічної формації» [13 с.22;31].

Заслуговує на увагу визначення банківської системи надане А.М.Морозом, який вважає, що «банківська система - це сукупність різноманітних видів банків та банківських установ у їх взаємозв'язку, складова частина кредитної системи держави» [12, с. 128].

Одночасно, знавці банківського права дають дещо узагальнене визначення: «Сукупність фінансових посередників, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму обслуговування обороту капіталу в процесі виробництва і обігу товарів, утворює банківську систему країни. Основні завдання банківської системи: акумулювання коштів підприємств, організацій та населення; використання їх на реалізацію рентабельних проектів різних галузей і сфер економіки» [19, с.19].

Банківська система, як обмежена безліч взаємодіючих елементів, характеризується наступними ознаками [24, с.44]:

- Сукупність елементів. Сукупність що входять в банківську систему елементів не випадкова. Вона підпорядкована цілям грошово-кредитної політики держави. Тому неможливо включення до неї субєктів інших, наприклад, поштових установ або торговельних організацій.

- Достатність елементів. Банківська система - це не абстрактна сукупність складових його елементів; це пов'язана з собою сукупність, що забезпечує єдність і спільність її функціонування. У банківській системі стільки елементів, скільки необхідно для виконання її функцій.

- Взаємодія - всі елементи банківській системи зв'язані між собою системою кореспондентських відносин, єдиною методологічною базою. Зв'язки елементів банківської системи закріплені і впорядковані, всі вони підпорядковані єдиному центру, взаємно доповнюють один одного. Наприклад, ліквідація одного банку не призведе до припинення функціонування банківської системи в цілому. Відбувається перерозподіл функцій ліквідованого банку між іншими елементами банківської системи.

- Динамічність. Банківська система знаходиться в постійному русі, доповнюється новими компонентами, т, тобто відбувається постійний процес її вдосконалення. Змінюються не тільки кількісні характеристики банківської системи розвитку, а й якісні - нові продукти, технології, види банків і пр. Удосконалюються зв'язку усередині банківської системи - електронні платежі, що банківські карти, міжнародні платіжні системи, наприклад, SWIFT та інші.

- Закритість. Входження в банківську систему будь-якої країни обмежене рядом вимог, встановлених центральними банками держав і обов'язкових для виконання всіма банками. Існує поняття «банківська таємниця», що забороняє поширювати інформацію щодо своїх клієнтів, за винятком випадків, передбачених законодавством.

- Саморегулювання. Банківська система гнучко реагує на зміну політичної та економічної кон'юнктури ринку. Наприклад, збільшення потреби в житло і відповідний розвиток житлового будівництва спонукали банки впровадити в свою практику іпотечне кредитування. Криза серпня 1998 надовго відбила в них "полювання» працювати з державними цінними паперами. Відсутність довгих ресурсів зумовило скорочення кредитування термінів.

- Керованість. Банківська система функціонує у відповідності з федеральним законодавством та нормативними актами Центрального Банку.

До елементів банківської системи відноситься також банківська інфраструктура - підприємства, агентства, служби, що забезпечують життєдіяльність банків.

Для сучасної практики характерне використання різних моделей організації і функціонування банківських систем розвинутих ринкових країн. За сучасних умов практично у всіх країнах з ринковою економікою створені й активно розвиваються дворівневі банківські системи, де на першому рівні функціонує центральний банк країни, який здійснює емісійну, нормотворчу, наглядову та інші види діяльності; на другому -- діють комерційні банки, які займаються акумуляцією коштів компаній і підприємств, здійснюють різноманітні банківські операції [10, с. 29].

У деяких країнах функціонують три рівневі банківські системи, до яких входять також кредитні інститути небанківського типу (наприклад, страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії тощо). До таких банківських систем належать системи Швейцарії, Японії. Слід зазначити, що до кредитно-банківської системи Німеччини, Франції, США, крім банків, входять також різні кредитні установи -- Федеральне відомство нагляду за кредитною справою (Німеччина); Комітети з банківської регламентації і кредитних установ, а також Банківська комісія (Франція), Рада Керуючих Федеральної Резервної системи. Федеральний комітет відкритого ринку, Управління Контролера грошового обігу і Федеральна корпорація страхування депозитів (США) [28, с.49].

Особливістю є й те, що в США переважають приватні кредитно-фінансові інститути (акціонерні), а в країнах Західної Європи та Японії поряд з приватними значне місце посідають напівдержавні, державні і кооперативні кредитно-фінансові установи.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків [28, с.53]:

-- принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

-- принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві США та Японії, де банкам, по суті, заборонено здійснювати операції з цінними паперами корпорацій, з нерухомістю, страхові операції тощо. В більшості країн Західної Європи такі обмеження знято і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

У світовій практиці існують різні підходи до організації банківського нагляду. Звідси виділяють три групи країн, які відрізняються місцем і роллю центрального банку в управлінні і способом побудови наглядових структур у державі [30, с. 72]:

1. Перша група -- це країни, у яких контрольні функції здійснює центральний банк (Австралія, Ісландія, Італія, Іспанія, Португалія).

2. Друга група -- це країни, у яких контрольні функції виконуються не центральним банком, а іншими органами (Австрія, Данія, Канада, Норвегія, Швеція, Фінляндія).

3. Третя група -- це країни, у яких контрольні функції здійснюються центральним банком спільно з іншими органами:

- Швейцарія -- Центральний банк. Федеральна Банківська комісія та Швейцарська банківська асоціація; Франція -- Банк де Франс спільно з Банківською, комісією;

- Німеччина -- Німецький Федеральний банк спільно з Федеральним відомством нагляду за кредитною справою;

- США -- Федеральна Резервна система спільно з Міністерством фінансів та незалежним агентством -- Федеральною корпорацією страхування депозитів.

У практиці зарубіжних країн центральні банки відрізняються не тільки правовим статусом та їх роллю в кредитній системі держави, а й дуже різноманітні за правовими формами, власністю на їх капітал, ступенем незалежності від виконавчої влади тощо.

Здебільшого центральні банки є державними, капітал яких належить державі (Велика Британія, Франція, Німеччина, Канада, Росія тощо); акціонерними (США, Італія); деякі центральні банки мають змішану форму власності (Австрія, Бельгія, Японія), коли частина капіталу належить державі, а частина перебуває в руках юридичних і фізичних осіб. Так, 50% статутного капіталу Австрійського національного банку належить державі, а решта -- комерційним банкам, страховим компаніям та іншим організаціям.

Велике значення для забезпечення стабільності економічного розвитку держави має ступінь незалежності центрального банку від виконавчої влади, який у різних країнах різний. Найбільш незалежні від державних органів центральні банки Австрії, Німеччини та Швейцарії. В законодавстві цих країн відсутні норми, що дають змогу уряду втручатися в грошово-кредитну політику, здійснювану центральним банком. Певною самостійністю користуються банки, які за законом підзвітні законодавчим органам (Канада, США, Нідерланди, Японія). В законодавстві Японії чітко передбачено право державних органів скасувати рішення центрального банку. Найбільш залежним від виконавчих органів є центральний банк Італії, де в законодавстві закріплено право уряду на втручання в діяльність цього банку.

Відповідно до Маастрихтських угод європейські держави -- члени Європейського Союзу зобов'язані привести свої закони про центральні банки до єдиного знаменника, «тобто центральні банки повинні бути виведені з-під контролю виконавчої влади» [28, с. 102].

Принципове значення має також чітке розмежування державою фінансової і банківської систем країни, тобто йдеться про обмеження можливостей уряду країн користуватися коштами центрального банку. В багатьох країнах пряме кредитування держави, тобто надання банківської позики для покриття бюджетного дефіциту практично відсутнє (США, Японія, Канада, Велика Британія, Швеція, Швейцарія) або законодавче обмежене (Німеччина, Нідерланди, Франція). Основними кредиторами держави виступають не центральні, а комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, компанії, населення.

Існують дві моделі організаційної побудови банківських систем розвинутих країн, що визначаються різноманітністю функцій, які вони виконують. Відповідно до першої моделі центральний банк проводить грошово-кредитну політику, що розглядається як частина інструментарію, яким володіє орган влади для регулювання економіки [31, с. 35].

Відповідно до другої моделі перед центральним банком ставиться мета, яка зводиться до підтримки стабільності цін за допомогою спеціально призначених для цього інструментів грошово-кредитної політики, на яку не впливає політична влада.

Процеси, явища, зв'язки, які стосуються національної банківської системи, це чинники, що визначають тип її поведінки, - реактивний, адаптивний і активний, а також стимулюють розвиток механізмів саморегуляції. Тип поведінки банківської системи визначає напрямки її розвитку.

Загальним визначенням банківської системи, на думку І.І. Д'яконової, слід вважати уявлення про банківську систему як про сукупність банківських установ [20, с.181]. Специфіка деяких визначень має розширене трактування банківської системи за рахунок включення додаткових елементів пов'язаних з нею, але які не приймають прямої, безпосередньої участі в створенні системних властивостей, або на основі включення елементів, що виконують окремі банківські операції (небанківські кредитні організації), або в підкресленні спеціалізації комерційних банків.

Одним з важливих моментів у вивченні систем є їх класифікації. Всі системи можна підрозділити, з однією сторони, на прості, складні і дуже складні, а з іншого боку - на детерміновані і імовірнісні. На основі приведеної класифікації банківську систему слід віднести до складної системи, що поєднує в собі елементи детермінованих систем і систем імовірнісного типу [20, с.183].

Отже, за визначенням І.І.Д'яконової, банківська система по своїй суті складна система, яка поєднує в собі риси детермінованих і імовірнісних систем, що активно взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем [20, с.183]. Це дозволяє підкреслити динамічність і цілеспрямованість банківської системи та існування зворотного зв'язку із зовнішнім середовищем. А також тим, що банківська система відноситься до категорії активних і керованих систем, схильних до коливань. Такий підхід, на нашу думку, дозволить визначити умови і чинники стабільності банківської системи в ринковій економіці.

Характеристика банківської системи як саморегулюючої полягає в її здібності самостійно, без дії ззовні встановлювати та підтримувати надійний режим функціонування і реагувати на зовнішні дії, що порушують її діяльність. Саморегуляція забезпечується на основі зворотного зв'язку з іншими системами, зокрема економічною [20, с.186].

Характеристика банківської системи як керованої системи визначається цілями і завданнями системи, які, поза сумнівом, повинні співпадати з цілями суспільства.

Банківська система України є дворівневою системою, остільки в законах, регулюючих банківську діяльність, визначені цілі функціонування для кожного рівня. Для комерційних банків - отримання прибутку, для Національного банку України - захист і забезпечення стійкості гривні; розвиток і зміцнення банківської системи; забезпечення ефективного і безперебійного функціонування розрахунків.

Узагальнюючи вищенаведене, найбільш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємозв'язані в самостійну економічну структуру (М.І. Савлук [52, с. 63]).

Банківська система спроможна виконувати три такі функції [26, с.35]:

- трансформаційну;

- створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

- забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами [26, с.37]:

- по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через "облікове вікно", "ломбардне вікно", пряме кредитування окремих банків тощо) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками;

- по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Ця функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожний окремий банк потенційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і заінтересований розширювати цю свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.

Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Банки потенційно, завдяки широким масштабам своєї діяльності, здатні роз-зосередити (диверсифікувати) ці ризики і максимально пом'якшити їх для інвесторів. Проте реального успіху в цьому можна досягти лише за умови, що це завдання буде вирішуватися зусиллями всієї банківської системи. Тільки банківській системі в цілому під силу створити дійовий механізм страхування банківських ризиків і банківських депозитів.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко [26, с. 41]:

- у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

- у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають:

- страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

- страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

- створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків;

- створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів;

- централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

- створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;

- створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

- узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів) .

У цих заходах виявляється організаційно-правове забезпечення стабілізаційної функції банківської системи. Кожний із них може бути реалізований лише в межах системи і є специфічним інфраструктурним елементом, що перетворює сукупність банків у якісно нове явище - банківську систему.

1.2 Нормативно-правове забезпечення функціонування банківської системи в Україні

Структура дворівневої банківської системи України, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України «Про банки та банківську діяльність» [41] та Законом України «Про Національний банк України» [42].

Згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» [41] основні суб'єкти банківського ринку та банківських взаємовідносин визначені наступним чином:

1. банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

2. банк з іноземним капіталом - це банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків;

3. системо утворюючий банк - це банк, зобов'язання якого становлять

не менше 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи.

Об'єкти банківської діяльності визначені наступним чином [41]:

1. банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність;

2. банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

3. банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну

суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

7. капітал банку - це власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань;

8. капітал приписний - це сума грошових коштів у вільно конвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її акредитації;

9. капітал статутний - сплачена грошовими внесками учасників банку вартість акцій, паїв банку в розмірі, визначеному статутом;

10. капітал регулятивний - сукупність основного та додаткового капіталів, складові яких визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України;

11. розрахункові банківські операції - це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Згідно статті 4 Закону [41], банківська система України складається з Національного банку України [42] та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього

Закону та інших законів України.

Згідно статті 6 Закону [41], банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. При цьому державний банк - це акціонерний банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

До особливостей створення, реєстрації та ліцензування діяльності банків в банківській системі України, згідно з главою 2 Закону [41], відносяться наступні:

1. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники істотної участі у банку (більше 10% статутного капіталу) повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

2. Інститути спільного інвестування не можуть бути засновниками банку та власниками істотної участі у банку.

3. Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців

4. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 120 мільйонів гривень.

Згідно главі 8 Закону [41] до банки в Україні повинні виконувати наступні вимоги:

1. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать:

а) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

б) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

в) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

2. Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

а) інвестицій;

б) випуску власних цінних паперів;

в) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

г) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

д) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

е) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

ж) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

3. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

4. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

- приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

- майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

- майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

5. Банк має право виконувати додаткові операції, які відносяться до класу кредитних:

а) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

б) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

в) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

г) лізинг.

6. Банк має право на здійснення інвестиційних операцій та операцій з цінними паперами в рамках законодавства України щодо ринку цінних паперів.

7. Банк має право на здійснення валютних операцій та виконання функцій уповноваженого валютного контролю при отриманні додаткової ліцензії НБУ [37].

1.3 Методичне забезпечення оцінки стану банківської системи

Системи оцінки стану банківської системи, якими користується на сьогоднішній день банківський нагляд центральних банків різних країн світу, можна класифікувати так [30, с. 204]:

- системи рейтингової оцінки банків;

- система дистанційного моніторингу (розрахунок фінансових коефіцієнтів і аналіз груп банків);

- комплексні системи ризиків у банківській діяльності;

- статистичні моделі “систем раннього реагування”.

Системи ризиків та раннього реагування класифіковано в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Системи нагляду фінансового стану банку в різних країнах

Джерело - [34]

Для організації дистанційного щоденного та щомісячного контролю за станом банківської системи України згідно «Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України», організована щоденна система електронної звітності банків по каналам «електронної пошти НБУ» в департаменти Національного банку України [44].

Електронні файли з затвердженими формами звітності формуються в «Операційному дні» САБ банку та накопичуються в центральній базі даних Національного банку України в розрізі банків - юридичних осіб.

Щоденно та щомісячно дистанційно оцінюються по кожному банку та по зведеному балансу банківської системи України показники згідно «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» [21]:

- нормативи капіталу;

- нормативи достатності та адекватності регулятивного капіталу;

- нормативи платоспроможності банків;

- нормативи ліквідності банків;

- нормативи кредитного та інвестиційного ризику банків;

- створення резервів ризиків кредитного портфелю, портфелю цінних паперів, дебіторської заборгованості, резервів залучених коштів клієнтів;

- рівні валютного ризику;

- рівні рентабельності активів та власного капіталу;

- обсяги та структура активів, зобов'язань та власного капіталу банків;

- обсяги та структура доходів та витрат банків.

При фіксації системою дистанційного контролю ознаків порушення нормативів діяльності чи погрішення фінансового стану банків НБУ проводить виїздні інспекційні перевірки банків для оцінки відповідності реального стану банку та «електронної звітності».

З метою встановлення реального фінансового стану банків Національний банк України проводить оцінювання банків на базі розробленої ним рейтингової системи «CAMELS» [38] та нерейтингової методики «Система оцінки ризиків» (СОР) [29]. Рейтингова система «CAMELS» ґрунтується на міжнародній системі CAMEL, яка розроблена експертами Sheshunhoff Bank (США) і впродовж багатьох років застосовується у світовій практиці. СОР розроблена Національним банком України самостійно. Обидві системи дають можливість НБУ оцінювати фінансовий стан та стабільність банків і банківської системи, яке проводиться за результатами комплексних інспекційних перевірок.

Основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами [38]:

- достатність капіталу (C - capital adequacy);

- якість активів (A - assets quality);

- менеджмент (M - management);

- надходження (дохідність) (E - earnings);

- ліквідність (L - liquidity);

- чутливість до ринкового ризику (S - sensitivity to market risk).

За результатами аналізу кожному банку визначається цифровий рейтинг за усіма шістьма компонентами за п'ятибальною шкалою, де оцінка «1» є найвищою оцінкою, а оцінка «5» - найнижчою. Комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою - на підставі рейтингових оцінок кожного з компонентів. Остаточний рейтинг банку (його комплексна оцінка) не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок компонентів, має бути цілим числом та враховувати усі основні чинники, які відображені при оцінюванні за усіма компонентами.

Визначення комплексної рейтингової оцінки за системою CAMELS проводиться шляхом підрахунку скільки компонентів системи мають однакову рейтингову оцінку та які саме з них однакові. Зазвичай (у більшості випадків) остаточний рейтинг банку виставляють фахівці суб'єктивно, експертним методом за рейтинговою оцінкою, що трапляється найчастіше. Але така оцінка має бути добре обґрунтована та спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи CAMELS визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.

Рейтингова оцінка компонентів системи CAMELS визначається на підставі врахування таких внутрішніх чинників кожного з них [38]:

1) достатність капіталу - враховується: відповідність обсягу регулятивного капіталу напрямам діяльності (операціям банку) та тенденції зростання активів і планам розвитку банку; наміри і можливості акціонерів щодо нарощування статутного капіталу з метою мінімізації ризиків; дивідендна політика банку; вплив ризиків на капітал банку; рівень формування резервів під активні операції; доступ до ринків капіталу; інше.

2) якість активів - враховується: співвідношення обсягів нестандартних активів та сукупних активів; рівень активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів; обсяг операцій з інсайдерами; концентрація за активними операціями; ефективність управління кредитним портфелем, цінних паперів та ін.; рівень резервів на покриття можливих збитків за активами; якість, обсяги, тенденції та управління іншими активами, у т. ч. кошти в інших банках, дебіторська заборгованість; тощо.

3) менеджмент - враховується: розуміння керівництвом ризиків пов'язаних з діяльністю банку та зі змінами в економіці; якість інформаційних систем управління; фінансовий стан банку, а саме достатність капіталу, якість активів, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику; підготовка та запровадження планів (у тім числі довгострокових та на випадок непередбачених обставин); оптимальність організаційної структури, чіткий взаємозв'язок між підрозділами, наявність програми підготовки кадрів; інше.

4) надходження - враховуються: тенденції та рівень прибутковості; якість, структура і достатність надходжень; обсяг і тенденції змін різних компонентів доходів/витрат, прибутковості активів і витрат за зобов'язаннями; залежність від непередбачених доходів та схильність до таких витрат; залежність від ризикових видів діяльності або нетрадиційних джерел доходу; якість бюджетного та фінансового планування і їх контролю; інше.

5) ліквідність - враховується: оперативність, вчасність та адекватність рішень щодо управління ліквідністю; тенденції, обсяг і джерела ліквідних активів; стабільність залучених коштів; відповідність строків і сум залучених та розміщених коштів; можливість банку диверсифікувати джерела фінансування ліквідності; планування, у тім числі наявність планів фінансування на випадок непередбачених проблем з ліквідністю; інше.

6) чутливість до ринкового ризику - враховується: розуміння банком ринкових ризиків, його здатність визначати їх, вимірювати, здійснювати моніторинг та контролювати; чутливість надходжень банку або економічної вартості його капіталу до процентного та валютного ризиків; характер, складність та обсяги операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, на який наражається банк; наявність і ефективність лімітів ринкового ризику; інше.

Таким чином, рейтингова система CAMELS дає можливість визначити вплив значної кількості чинників, за якими оцінюється якість управління, фінансовий стан та якість операцій кожного банку.

Принципово інший, нерейтинговий підхід до визначення рівня фінансового стану банків застосовує Національний банк України на базі «Системи оцінки ризиків» [29]. Цей підхід використовується паралельно з рейтинговою системою CAMELS і ґрунтується не на показниках розміру капіталу, якості активів, прибутковості тощо, а на аналізі ризиків, які приймає банк. Ця методика, як і CAMELS, застосовується при проведенні інспекційних перевірок банків, але виявляє чи ефективно здійснюється управління саме ризиками та чи здатен банк повністю їх контролювати. Рейтинг за результатами оцінювання банків на основі СОР не виставляється.

Застосування системи оцінки ризиків дає можливість визначати, як певні існуючі або потенційні проблеми, на які наражається банк або банківська система, впливають на характер і рівень ризиків у цьому банку. НБУ визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише на певний момент часу, та фіксує напрямок зміни фінансового стану банку. При оцінюванні ризиків за цією методикою НБУ визначає банківський ризик за його впливом на капітал і надходження. Ризик розглядається як ймовірність того, що певні події очікувані або неочікувані можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Безпосередня кількість ризиків, які підлягають аналізу в СОР, є чітко регламентована. До них належать дев'ять категорій [29]:

1) кредитний ризик - виникає через неспроможність сторони, яка взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом;

2) ризик ліквідності - виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат, та через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов'язання;

3) ризик зміни процентної ставки - виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Проявляється: при різниці в строках погашення та переоцінки величини ставки активів та зобов'язань; при зміні в нахилі та формі кривої дохідності; при відсутності достатнього зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами; при наявності у контрагентів права відмови від виконання угоди (реалізації права вибору);

4) ринковий ризик - виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є у торговельному портфелі. Цей ризик виникає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів);

5) валютний ризик - виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Поділяється на: ризик трансакції; ризик перерахунку з однієї валюти в іншу; економічний валютний ризик - полягає у змінах конкурентоспроможності банку на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів;

6) операційно-технологічний ризик - виникає через недоліки системи внутрішнього контролю, неадекватність інформаційних технологій і процесів обробки інформації. Такі недоліки можуть призвести до збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство чи стати причиною того, що інтереси банку постраждають від непередбачених подій (пожежі, стихійного лиха тощо);

7) ризик репутації - виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини;

8) юридичний ризик - виникає через порушення або недотримання банком вимог нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Цей ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, звуження можливостей банку;

9) стратегічний ризик - виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності стратегічних цілей банку; бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей; ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей; якості реалізації цілей банку.

Усі дев'ять категорії ризику визначаються та оцінюються окремо і щодо кожного ризику існує чіткий перелік чинників, які беруться до уваги. Вказані ризики не є взаємовиключними, адже будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу НБУ виявляє та оцінює ці ризики окремо. Для ефективного використання системи оцінки ризиків при оцінюванні має враховуватися як поточний стан банку, так і чинники, які можуть вказувати на зростання ризиків в майбутньому.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 Сучасний стан та тенденції розвитку банківської системи України

Станом на кінець квітня 2014 року сучасний стан банківської системи України можна характеризувати як кризовий, аналогічний кризовому стану у 2009 році, але не за рахунок наслідків світової фінансової кризи, а за рахунок внутрішньої кризи влади і держави в «антикорупційній революції» та військового вторгнення Росії на територію України з анексією частини території та банківського капіталу в Криму, з розхитуванням Росією сепаратистського руху в Південно-Східних областях України, «газовий шантаж» Росії, що веде до суттєвого впливу на економіку України та її банківську систему.

Зовнішні признаки ідентичні [35]:

- суттєва девальвація національної валюти (див. рис. 2.1);

- ажіотажний попит населення на готівкову валюту;

- ажіотажний відтік депозитів із банківської системи з переведенням їх в готівкову форму;

- неплатоспроможність частини банків та введення в них тимчасової адміністрації НБУ та Фонду гарантування вкладів;

- згортання іностраними інвесторами інвестицій в статутні фонди банків та продаж банків з 100% іноземним капіталом;

- бюджетна криза та зниження платоспроможності населення;

- блокування Росією експорту продукції з України, нестача валютної виручки, різке зростання внутрішніх цін в Україні;

- масове рефінансування Національним банком банків України за рахунок «емісіонного випуску ОВДП» для підтримання їх ліквідності, перехід до націоналізації банків - банкротів за рахунок бюджету;

- масове неповернення валютних кредитів за рахунок різкого зростання курсу, нарощування банками резервів кредитного ризику.

Рисунок 2.1 - Девальвація національної валюти в банківських кризах 2008 -2009 рр. та 2014 р. в Україні (побудовано за даними НБУ [54])

На рис. 2.2 наведені основні показники чисельності та станів банків банківської системи України у 2007 - 2014 рр. Як показує аналіз даних, наведених на рис. 2.2:

- загальна кількість банків (з врахуванням ліквідації та заснування нових) за останні 7 років становить приблизно 180;

- кількість банків з іноземним капіталом, збільшившись до максимума 55 у 2010 році поступово знизилась до 51 у 1 кварталі 2014 року (частина західних інвесторів продали свою акціонерну частку національним інвесторам);

- кількість банків із 100% іноземним капіталом , збільшившись до 22 у 2011 році поступово зменшилась до 19 у 1 кварталі 2014 року (національним інвесторам України були продані банки Швеції, Німеччини та Франції);

- загальна частка іноземного капіталу в статутних фондах банків України, збільшившись до рівня 41,9% у 2011 році значно впала до рівня 33,6% у 1 кварталі 2014 року;

- за результатами банківської кризи 2008 -2009 рр. в 19 банках були введені тимчасові адміністрації та згодом на протязі 2010 - 2013 рр. 16 банків були ліквідовані;

- за результатами банківської кризи 2014 року тільки за 1 квартал 2014 року в 5 банках (включаючи великі банки) введені тимчасові адміністрації (ПАТ «Форум», ПАТ «Брокбізнесбанк» та інші.), а 3 банки (включаючи ПАТ «Правекс-банк»(Італія), ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» (Австрія) та ПАТ «Промінвестбанк» (Росія)) були виставлені іноземними 100% інвесторами на терміновий продаж.

Рисунок 2.2 - Динаміка кількісних показників розвитку банківської системи України у 2007 - 2014 рр. (побудовано за даними НБУ [54])