Управління кредитними ризиками в діяльності комерційних банків
Характеристика банківських ризиків. Управління кредитними ризиками у банках для подальшого застосування їх під час виконання конкретних практичних завдань та пошук сучасних наукових досягнень з управління кредитними ризиками з метою їх мінімізації.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.03.2009 |
| Размер файла | 607,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Користуючись вказаним підходом, американський економіст Альтман запропонував рівняння для оцінки вірогідності банкрутства підприємства, що звернулось до банку за кредитом.
Z = 1,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 0,99X5
Він використав п'ять змінних:
Х1 - відношення оборотного капіталу до суми активів фірми;
Х2 - відношення нерозподіленого доходу до суми активів;
Х3 - відношення операційних доходів (до вирахування процентів і податків) до суми активів;
Х4 - відношення ринкової вартості акцій фірми до загальної суми боргу;
Х5 - відношення суми продажу до суми активів.
Для розрахунку числових параметрів моделі Альтман застосував метод множинного дискримінантного аналізу. Класифікаційне “правило”, отримане на підставі рівняння, гласило:
- якщо значення Z менше 2,8 , то фірму слід віднести до групи потенційних банкрутів;
- якщо значення Z більше 2,8 , то фірмі в найближчій перспективі банкрутство не погрожує.
Як один з методів оцінки кредитного ризику у США і Західній Європі при кредитуванні широко використовується скоринг - автоматизовані системи на основі математичних і статистичних методів в бізнесі.
Техніка кредитного скорингу була вперше запропонована американським економістом Д. Дюраном для відбору позичальників за споживчим кредитом. Дюран відмічав, що виведена ним формула “може допомогти кредитному робітнику легко і швидко оцінити якість звичайного претендента на позику” [27, c.31-33].
Дюран виявив групу факторів, що дозволяють, на його думку, з достатньою достовірностю визначити ступінь кредитного ризику при отриманні споживчої позики. Він використовував наступні коефіцієнти при нарахуванні балів:
- Вік: 0,01 за кожний рік більше 20 років (максимум 0,30).
- Стать: жіноча - 0,40; чоловіча - 0.
- Строк проживання: 0,042 за кожен рік проживання в даній місцевості (максимум 0,42).
- Професія: 0,55 за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком, 0,16 - для інших професій.
- Робота в галузі: 0,21 - підприємства загального користування, державні установи, банки та брокерські фірми.
- Зайнятість: 0,059 за кожен рік праці на даному підприємстві (максимум 0,59).
- Фінансові показники: 0,45 за наявність банківського рахунку, 0,35 за володіння нерухомістю, 0,19 при наявності полісу по страхуванню життя.
Застосовуючи ці коефіцієнти, Дюран визначив межу, що розподіляє “гарних” та “поганих” позичальників - 1,25 бала. Клієнт, що отримав більше 1,25 балу, може бути віднесений до групи помірного ризику, а той, що отримав менше 1,25 балу, вважається небажаним для банку.
Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит в присутності клієнта. У французських банках клієнт, запросивши позику і заповнивши спеціальну анкету, може отримати відповідь про можливість надання позики протягом декількох хвилин.
При аналізі ділових позик також застосовуються різні прийоми кредитного скорингу - від найпростіших формул до складних математичних моделей. Наприклад, крупний австрійський банк при оцінці ризику кредиту використовує просту методику з трьома балансовими показниками: ефективність використання капіталу, коефіцієнт ліквідності та відношення акціонерного капіталу до суми активів. В залежності від набраних балів підприємство попадає до одної з чотирьох груп ризику (табл. 3.1.)
Як початковий матеріал для скорингу використовується різноманітна інформація про минулих клієнтів, на основі якої за допомогою різних статистичних і нестатистичних методів класифікації робиться прогноз про кредитоспроможність майбутніх позичальників.
Таблиця 3.1
Кредитний скоринг в австрійському банку “Кредитанштальт” [31, c.234]
|
Показники |
Границі |
Вага |
Група ризику |
||||
|
A |
B |
С |
D |
||||
|
Більше 99 |
від 40 до 90 |
від 20 до 39 |
Менше 20 |
||||
|
Ефективність капіталу(в %) |
2-15 |
50 |
|||||
|
Коефіцієнт Ліквідності (в %) |
15-40 |
20 |
|||||
|
Акціонерний Капітал (в %) |
2-35 |
30 |
Серед переваг скорингових систем західні банкіри указують, в першу чергу, зниження рівня неповернення кредиту. Далі наголошується швидкість і безсторонність в ухваленні рішень, можливість ефективного управління кредитним портфелем, відсутність необхідності тривалого навчання персоналу.
У практиці більшості американських банків для оцінки позичальника використовують «правило п'ятьох сі»: 1 С (customer`s character - характер позичальника) - репутація позичальника, ступінь відповідальності, готовність і бажання сплатити борг; 2 С (сарасіtу tо рау - фінансові можливості) - припускає ретельний аналіз доходів і витрат позичальника і перспективи їхнього розвитку в майбутньому; З С (саріtal) - капітал, майно; 4 С (соllateral) - забезпечення позики, достатність, якість і ступінь реалізовуваної застави у випадку непогашений позички; 5 С (сurrent business conditions and goodwill - загальні економічні умови) - визначають діловий клімат у країні і впливають на становище банку і позичальника. Перераховані критерії «сі» іноді доповнюють шостим критерієм - 6 С (соntrol) - моніторинг законодавчих основ діяльності позичальника і відповідність його стандартам банку.
Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками країн та вимагає достовірної інформації про позичальника - це страхування. В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в-основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.
Оптимально використовуючи дані методики, зарубіжні банки мінімізують кредитний ризик, чітко організовують кредитний процес, домагаючись найкращої якості кредитного портфеля.
Потрібно також відмітити, що дуже поширеним в країнах з ринковою економікою є такий спосіб захисту від кредитного ризику, як продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повністю або частково повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення. Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються статті балансу банку, що характеризують його діяльність не з кращого боку.
Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець у деяких випадках може зберігати за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам "третього світу", кредитні борги Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіппін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості: 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно меншими, ніж при їх безпосередньому наданні [59, с.26].
Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек'юритизація кредитів. При здійсненні сек'юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того, як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.
Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значно зменшені у разі застосування універсального методу розрахунку обсягу кредиту, що широко застосовується в західній банківській практиці. Зміст його полягає в тому, що видається лише частина загальної величини позички. Інша ж частина (у процентах до визначеного обсягу кредиту) банком не кредитується, а її сума визначається банком на підставі оцінки ризику конкретної операції.
Банки при оцінці кредитних ризиків по виданих позичках застосовують кредитний класифікатор, відповідно до якого кредити групуються в ризикові класи: 1) кредити із мінімальним ризиком; 2) кредити із підвищеним ризиком; 3) кредити із граничним ризиком; 4) нетипові кредити (надані як виняток з правил).
Предметом досконального аналізу для американських комерційних банків слугують чинники, які сформувалися під впливом несприятливих економічних умов, тобто група чинників, незалежна від діяльності банку: недосконалий менеджмент, неадекватний первісний капітал фірми, високий рівень фінансового коефіцієнта і коефіцієнта поточних витрат, високі темпи росту реалізовано: продукції, конкуренція, економічний спад.
У цьому аспекті цікавим є досвід зарубіжного банківського сектора із залучення до оцінки кредитного ризику незалежних рейтингових агентств. Рейтингове агентство має у своєму розпорядженні великий об'єм інформації і досвід створення неупереджених оцінок для всіх можливих варіантів ситуацій, у нього відсутня будь-яка зацікавленість, крім формування достовірної оцінки кредитного ризику банку.[45]
Отже, в Україні необхідно заохочувати створення рейтингових агентств, тому що їхня діяльність буде сприяти зниженню кредитних ризиків банків і підвищувати надійність банківської системи України в цілому. На жаль, у даний час в Україні відсутня якісна статистична база даних по позичальниках, дотепер не діють кредитні бюро. Українські банки змушені спиратися на власні методики оцінки кредитного ризику, брати на себе всю вагу кредитного ризику. Найкращий варіант, і це найпоширеніша українська практика, кредитування юридичних осіб під заставу їхнього майна.
Використання українськими банками зарубіжного досвіду в удосконаленні управління кредитним ризиком повинне йти і шляхом створення механізму розподілу кредитних ризиків, дія якого полягає в страхуванні від імовірних, небажаних відхилень фактичних результатів від прогнозованих за допомогою таких фінансових інструментів, як кредитні деривативи, емісія цінних паперів, сек'юритизація активів, реструктуризація кредитних портфелів.
В Україні в даний момент актуальним стає завдання інтеграції великої кількості методів управління кредитними ризиками в єдину методологію контролю й обмеження ризиків на консолідованій основі щодо вітчизняних умов і у відповідності зі стандартами Базельського комітету. Ключовими його документами стали видані в січні 1988 року нормативи оцінки достатності капіталу (документ отримав назву «Базель-2»). Відповідно до них, банки розвинутих країн зобов'язані мати капітал, що відповідає, принаймні, 8% від суми своїх неліквідних активів, із урахуванням ризику.
Найбільші українські банки, серед яких і Промінвестбанк, вже зараз, не очікуючи особливих розпоряджень НБУ, починають упроваджувати ключові положення «Базеля-2». Це пояснюється тенденцією українських банків до повноцінного співробітництва з іноземними контрагентами.
Результативність управління кредитними ризиками в банківському секторі економіки України повинна ґрунтуватися, насамперед, на інституціональних принципах організації банківської справи.
Вітчизняному банківському секторові необхідно на основі світового банківського досвіду удосконалювати такі методи управління кредитним ризиком як лімітування, резервування коштів під покриття очікуваних і непередбачених втрат, диверсифікованість, страхування, хеджування, сек'юритизація боргових зобов'язань, умови дострокового стягнення сум тощо.
Використання досвіду іноземних банків дозволить уникнути помилок в оцінці й управлінні кредитним ризиком, створить умови для формування нових організаційних структур (кредитних бюро, рейтингових агентств), які сприятиме оптимізації управління системою кредитних ризиків, буде стимулювати інвесторів розділяти банківські ризики і, разом з тим, дозволить одержувати їм значний прибуток.
3.2 Основні напрямки мінімізації кредитного ризику в сучасній банківський практиці в Україні
Розвиток банківської системи України в останні роки характеризуется динамічним зростанням обсягів кредитного портфеля, що об'єктивно спричиняє зростання рівня ризику банківського кредитування.
В умовах сучасного трансформаційного періоду вітчизняної економіки комерційні банки змушені постійно вдосконалювати стратегію та тактику своєї кредитної діяльності. У зв'язку з цим актуальним за сучасних тенденцій розвитку банківського сектору є аналіз і управління кредитним ризиком з метою зниження його рівня.
Загальні підходи до мінімізації та оптимізації ризиків в Україні визначені у «Методичних рекомендаціях щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» [8] , де відповідно до того чи є залежність між ризиками і доходами, ризики поділяють на 2 групи:
- ризики, що піддаються кількісній оцінці (фінансові ризики). Наприклад, кредитний, ліквідності;
- ризики, що не піддаються кількісній оцінці (нефінансові ризики). Наприклад, юридичний, репутації.
Ризики, щодо яких є залежність між ризиками і доходами розглядаються як такі, що піддаються кількісній оцінці, управління цими ризиками полягає в їх оптимізації. Ризики, щодо яких немає залежності між ризиком і доходами, кількісній оцінці не піддаються та управління ними зводиться до їх мінімізації.
Процес управління ризиками, як правило, не має на меті усунення ризику, а спрямований на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику. Виключення становлять деякі ризики, щодо яких немає взаємозв'язку між їх рівнем та величиною винагороди банку (наприклад, у Методичних вказівках з інспектування банків "Система оцінки ризиків" Національного банку, до таких ризиків відноситься юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний) [7] .
Багато ризиків, на які наражається банк, за своєю суттю властиві банківській діяльності і є істотною часткою посередницької функції перерозподілу грошових ресурсів, яку виконують банки (наприклад, кредитний ризик). Для таких ризиків банк прагне оптимізувати співвідношення між ризиком і доходами, максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику або мінімізуючи ризик, який необхідно прийняти для забезпечення бажаного рівня дохідності. Таким чином проявляються два підходи до управління ризиками, що піддаються кількісній оцінці, серед яких основним є оптимізація кредитного портфеля та мінімізація кредитного ризику на рівні окремого кредиту.
Деякі ризики часто є тією ціною, яку необхідно сплатити за право займатися певним бізнесом, наприклад, юридичний ризик. Як правило, такі ризики банк прагне або змушений знизити до певного граничного рівня, намагаючись при цьому зазнати щонайменших витрат. У цьому випадку проявляється підхід до мінімізації ризиків, що не піддаються кількісній оцінці.
Оптимізація кредитного портфеля насамперед має передбачати підвищення ефективності "превентивних" заходів, метою яких є уникнення несприятливих для банку ситуацій щодо повернення основної суми боргу за виданими позиками та нарахованих відсотків. Отже, можна сказати, що кредитоспроможність є тим напрямом, оптимізація якого дасть максимальний результат щодо мінімізації кредитного ризику.
Комплекс критеріальних складових кредитоспроможності позичальника містить у собі такі показники, як характер, здатність, грошові кошти, забезпечення, умови, контроль.
Характер клієнта може бути визначений як:
його репутація (репутація юридичної особи і репутація його менеджерів);
ступінь відповідальності клієнта за погашення боргу;
чіткість його уявлень про мету отримання кредиту;
відповідність мети кредиту кредитній політиці банку.
Західні фахівці у сфері банківського менеджменту відзначають, що поняття "характер клієнта" містить у собі шість пунктів: кредитну історію клієнта, досвід інших кредиторів, пов'язаний з цим клієнтом, мету отримання кредиту, досвід клієнта в складанні прогнозів, кредитний рейтинг і наявність осіб, що ставлять другий підпис у Кредитному договорі, або гарантів за кредитом.
Отже істотною відмінністю в розумінні змісту "характеру клієнта" вітчизняними і західними фахівцями є те, що на Заході ця складова кредитоспроможності більш деталізована - більша увага приділяється кредитному рейтингові позичальників і їхнім прогнозно-аналітичних здібностям у плануванні бізнесу. Врахування цього фактору сприятиме зменшенню кредитного ризику.
Потрібно відзначити також, що визначення кредитоспроможності за вимогами НБУ, засвідчило таке [56, c.35]:
- за самостійно розробленими банками критеріями оцінки позичальників часто завищується їх клас, що призводить до штучного поліпшення реального фінансового стану позичальника;
- класифікація одного і того ж позичальника в різних банках істотно відрізняється.
Об`єднання українськими банками в єдиному рейтингу різноманітних кількісних і якісних показників породжує значний суб`єктивізм. Так, в Промінвестбанку методика оцінки фінансового стану налічує 42 показники, які згруповані в 12 розділів, 74% з яких належать до якісних [26, c120]. Такий підхід до оцінки кредитоспроможності є недоцільним, бо:
- якісні показники неможливо об`єктивно визначити кількісно;
- кількісні критерії оцінки не можуть завжди вимірюватися за єдиною шкалою. В силу своїх відмінностей показники можуть потребувати різного розмаху та поділу оціночної шкали для того, щоб забезпечити групування значень показника в якісно однорідні групи.
Враховуючи досвід вітчизняної практики, а також міжнародний досвід організації кредитних відносин, є доцільним запровадити в Україні єдину систему оцінювання та управління кредитним ризиком з метою мінімізації ризиків. Такій досівід є - це перехід до світових новітніх нормативів - міжнародних стандартів вимог до банківської системи «Базель II», головною метою якої є підвищення якості управління ризиками в банківській практиці. У системі велика увага приділена інструментам зниження кредитних ризиків [100].
Підходи F-IRB и A-IRB можуть використовувати банки, які здійснюють операції, що схильні до більш складних ризиків, та які розробили більш сучасні системи вимірювання ризиків. Внутрішні дані цих банків базуються на обширних даних минулих періодів и постійно підлягають перевіркам.
Для оцінки кредитних ризиків банки повинні обрати один з 3 підходів вимірювання своєї схильності до ризику, які на їх погляд та погляд їхніх наглядачів повністю відповідають якості та рівню процедур (таблиця 3,2).
Хоча "Базель-2" виглядає як система нормативів, на практиці це Погодження створює багату базу для розвитку банківської системи управління ризиками з метою їх мінімізації.
На жаль, в Україні заплановано запровадження системи у практику банків з відстрочкою до 2016 року, що може мати негативний вплив на роботу вітчизняних кредитних учрежденій на міжнародних ринках. Банки Росії почали перехід на нові стандарти "Базель-2" вже в цьому році.
Слід зауважити ще на одну проблему, розвязок якої може позитивно вплинути на мінімізацію кредитних ризиків. Сутність проблеми полягає в наступному: незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються під час управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.
Таблиця 3.2
Забезпечення кредитного ризику за Погодженням "Базель-2"
|
Концепції щодо кредитного ризику |
Основні характеристики |
|
|
Кредитний ризик 1. Стандартизований підхід (SA) |
Цей підхід застосовує зовнішні дані оцінки ризику, які змінюються від 0 % (кредити розвинутим країнам) до 150 % (рейтинг нижче інвестиційного рівня; прострочені кредити). Значення ризиків для різних груп активів базуються на оцінках зовнішніх (незалежних) оціночних кредитних агентств. |
|
|
Кредитний ризик 2. Підхід базується на внутрішніх рейтингових оцінках банків (F-IRB) |
Цей підхід базується на 3 основних параметрах: вірогідність дефолту (PD); частина кредиту, недоотримана банком від позичальника по своїм зобов'язанням (LGD); сума заборгованості на момент дефолту (EAD). У банків е можливість використовувати свої власні параметри вірогідності дефолту, одначе вони зобов'язані використовувати контрольні підходи для установлення параметрів LGD и EAD. Перераховані параметри застосовуються в контрольній формулі розрахунку капіталу, поверженому кредитному риску, для всіх схем кредитування, які банк використовує в своїй роботі з клієнтами. |
|
|
Кредитний риск 3. Продвинутий підхід, який базується на внутрішніх рейтингових оцінках банків (A-IRB) |
Цей підхід дозволяє банкам використовувати в доповнення до PD свої власні підрахунки у відношенні LGD та EAD в контрольній формулі. |
Так, за 4 перших місяця 2007 року кредитний портфель банків збільшився в 1,17 рази, а обсяг проблемних кредитів - в 1,21 рази [102]. (Проблемними кредитами (активами) називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, суттєво знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дають підставу банку мати сумнів щодо повернення позики). Завдання менеджменту під час управління проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління. Але в юридичному аспекті кредитно-забезпечувальні відносини не врегульовані відповідним чином, і, як наслідок, банківські установи змушені для захисту власних економічних інтересів здійснювати непритаманні їм функції, такі як посередництво при реалізації застави, дослідження кон'юнктури ринку тих чи інших матеріальних цінностей, здійснення контролювання повноти та об'єктивності заходів суб'єктів владних повноважень і залучених ними третіх сторін, інше.
У цьому випадку виникає проблема управління кредитним ризиком з метою мінімізації ступеню його впливу на діяльність банку через інші ризики.
Отже перспективними напрямками удосконалення засобів керування кредитним ризиком через заставно-забезпечувальний механізм виглядають процес оцінювання застави, визначення достатності тієї чи іншої форми забезпечення для гарантування повернення кредитів, узагальнення досвіду діяльності банків по вирішенню ситуацій з проблемними кредитами, що, в свою чергу, сприятиме мінімізації кредитних ризиків банків.
І безумовно, до головних напрямків мінімізації кредитних ризиків у банках належить впровадження новітніх інформаційних технологій керування кредитними ризиками. Нарощування обсягів кредитування населення і зростання ризиків вимагають від банків створення системи керування ризиками, необхідним елементом якої є отримання інформації по кредитним історіям позичальника. А для цього потрібна єдина інформаційна база кредитних історій.
Перші «ластівки» для створення такої бази вже з'явились: Верховною Радою України ще у 2005 році прийнятий Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» та відповідно до нього створено Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (ПВБКІ). Перший досвід співробітництва з бюро по наданню доступу банкам до інформації щодо виконання позичальником своїх фінансових зобов'язань свідчить, що робота бюро сприяє збільшенню кредитного портфелю при зменшенні кредитних ризиків, підвищує якість обслуговування клієнтів. Але, хоча роботи ведуться, ще відсутній серйозний масив даних про позичальників.
У найближчій перспективі діяльність ПВБКІ сприятиме зниженню банківських ризиків і спрощенню процедури кредитування фізичних осіб. Завдяки цьому банки зможуть диференціювати умови кредитування, адже сьогодні у вітчизняній банківській системі гарний клієнт платить за поганого. У майбутньому ж клієнт, який має позитивну історію, зможе одержати кращі відсоткові ставки, вигідніші умови кредитування.[103]
Скоринг - сучасна ефективна технологія для кредитних рішень, яку пропонує Міжнародне бюро кредитних історій. Скорінгові моделі для кредитного скорінгу фірми StatConsulting призначені для підтримки управління кредитним ризиком згідно із вимогами Базельського Комітету.
Переваги технології [103]:
- зменшення витрат шляхом зменшення кількості персоналу, задіяного в процедурах видачі кредиту;
- зменшення часу обробки заяв на отримання кредитів (ухвалення рішень по кредитах скорочується до декількох хвилин) та зменшення часу для надання відповіді щодо ухвалення рішення про надання кредиту або про його відмову;
- автоматичний розрахунок скоринга для фізичних осіб і суб'єктів малого і середнього бізнесу;
- мінімізація операційного ризику;
- підготовка операторами банку в режимі реального часу протоколів скоринга і бізнес-правил, а також встановлення стратегій;
- здійснення швидшого, ефективнішого і надійнішого взаємозв'язку між сторонами кредитного процесу.
Отже, використання скорингових моделей - ефективні знаряддя для виконання завдань, пов'язаних із управлінням ризиком.
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що для вирішення проблеми мінімізації кредитних ризиків необхідні нові теоретичні розробки у цій галузі, застосування світового досвіду та новітніх інформаційних технологій та практичні навички працівників банків з аналізу та мінімізації можливих втрат, пов`язаних з кредитною діяльністю.
Висновки
В даній дипломній роботі досліджена тема: «Кредитний ризик та способи його зниження», яка є актуальною у сьогоденні для здійснення банківської діяльності в нашій країні і навіть в країнах з розвинутою ринковою економікою.
Актуальність теми пов'язана з тим, головними завданнями банківської системи є підтримка економічного зростання країн шляхом підкріплення економіки кредитними ресурсами, переміщення грошових ресурсів до тих секторів, в яких відчувається їх нестача. Такі завдання у сьогоденні вирішує й банківська система України в умовах стратегічного орієнтування країни на приєднання до європейських структур.
Функціонування банківської системи країни або регіонального об'єднання залежить від стабільності банківських інститутів, їхньої здатності чинити опір негативному впливу різноманітних факторів, що оточують банківську діяльність, і які стають причиною виникнення різноманітних ризиків. І лише усвідомлення ризиків, досконале управління ними здатні забезпечити функціональну надійність банківських установ.
Найпоширенішою операцією комерційних банків є надання кредитів і проведення кредитної політики, тому що кредитні операції дають комерційним банкам основну частину доходу. У зв'язку з цим актуальне значення має вирішення проблеми мінімізації ризиків кредитної діяльності комерційних банків. Підтвердженням не вирішеності проблеми є чисельна увага до неї багатьох вчених-економістів як України, так і за кордоном.
Отже не випадково питання банківської діяльності та пов'язані з нею знайшли своє відображення в нормативних актах чинного законодавства України.
Оскільки кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами, серед усіх різновидів ризиків у банківській діяльності кредитний ризик є для неї визначальним, бо саме він характеризує економіко-правові відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу перерозподілу фінансових активів.
Більшістю дослідників кредитного ризику кредитний ризик визначено як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.
Важливе значення для одержання всебічної характеристики кредитних ризиків і для застосування ефективних схем реагування на них має науково-обґрунтована класифікація. В економічній літературі, у наукових працях вчених-економістів кредитні ризики класифікуються по-різному, але всі вони пропонують розрізняти індивідуальний кредитний ризик та кредитний ризик за всім портфелем.
Кредитний ризик за конкретною кредитною угодою (індивідуальний) - імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди.
Кредитний ризик за всім портфелем - це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.
Для зменшення величини кредитних ризиків у банках застосовується їх оцінка, яка повинна враховувати джерела виникнення таких ризиків: нездатність позичальника виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу активів; репутація позичальника в діловому світі, його відповідальність і готовність виконати взяті зобов'язання; недоліки в складанні і оформленні кредитного договору, гарантійного листа, договору страхування; зміни в економічній системі, які можуть здійснити вплив на фінансовий стан позичальника тощо.
Розвиток банківської системи України в останні роки характеризується динамічним зростанням обсягів кредитного портфеля, що об'єктивно спричиняє зростання рівня кредитного ризику. Цілком очевидно, що за такими умовами комерційні банки змушені постійно вдосконалювати стратегію та тактику своєї кредитної діяльності. У зв'язку з цим актуальним за сучасних тенденцій розвитку банківського сектору є аналіз і управління кредитним ризиком з метою зниження його рівня.
В Україні механізм управління кредитним ризиком регулюється «Методичними рекомендаціями щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» [8].
Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення - на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля в цілому.
До методів управління ризиком кредитного портфеля банку належать диверсифікація; лімітування; створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків; сек'юритизація.
До методів управління ризиком окремого кредиту відносять: аналіз кредитоспроможності позичальника; оцінка кредиту; структурування позики; документування кредитних операцій; контроль за наданим кредитом і станом застави.
Для ефективного управління ризиками банк має забезпечити систематичне здійснення аналізу кредитних ризиків, спрямованого на виявлення та оцінку їх величини. Проведення аналізу ризиків повинно базуватися на вищенаведених методах та має охоплювати всі продукти, послуги та процеси банку і передбачати як якісну оцінку відповідних ризиків, так і оцінку їх кількісних параметрів (у разі можливості).
Досвід застосування механізмів управління кредитним ризиком та методів аналізу процесу банківського кредитування розглянуто в дипломній роботі на прикладі комерційного банку Промінвестбанк, який є одним із лідерів кредитування української економіки.
Слід відзначити, що Промінвестбанком, з метою створення максимально ефективної системи управління ризиками, проводиться цілеспрямована робота з удосконалення системи їх оцінки, аналізу й управління. Управління кредитним ризиком в Промінвестбанку спрямоване на забезпечення ефективності розміщення кредитних ресурсів з метою отримання прибутку та своєчасного повернення коштів банку. Вивчення кредитоспроможності клієнта є одним з найважливіших методів, що застосовується банком, для зниження кредитного ризику і успішної реалізації кредитної політики, оскільки дозволяє уникнути необґрунтованого ризику ще на етапі розгляду заявки на надання кредиту.
Крім досвіду з управління кредитним ризиком Промінвестбанку, в роботі проаналізовано досвід й деяких країн з ринковою економікою. Це дозволило зробити наступні висновки:
- результативність управління кредитними ризиками в банківському секторі економіки України повинна ґрунтуватися, насамперед, на інституціональних принципах організації банківської справи;
- вітчизняному банківському секторові необхідно на основі світового банківського досвіду удосконалювати такі методи управління кредитним ризиком як лімітування, резервування коштів під покриття очікуваних і непередбачених втрат, диверсифікованість, страхування, хеджування, сек'юритизація боргових зобов'язань, умови дострокового стягнення сум тощо.
Використання досвіду іноземних банків дозволить уникнути помилок в оцінці й управлінні кредитним ризиком, створить умови для формування нових організаційних структур (кредитних бюро, рейтингових агентств), які сприятиме оптимізації управління системою кредитних ризиків, і, разом з тим, дозволить одержувати їм значний прибуток.
Враховуючи досвід вітчизняної практики, а також міжнародний досвід організації кредитних відносин, є доцільним запровадити в Україні єдину систему оцінювання та управління кредитним ризиком з метою мінімізації ризиків через перехід до світових новітніх нормативів - міжнародних стандартів вимог до банківської системи «Базель II».
Перспективним напрямком удосконалення засобів керування кредитним ризиком є узагальнення досвіду діяльності банків по вирішенню ситуацій з проблемними кредитами.
І безумовно, до головних напрямків мінімізації кредитних ризиків у банках належить впровадження новітніх інформаційних технологій керування кредитними ризиками на базі скорінгових моделей.
.
Список використаної літератури
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. № 2121-III. Із змінами, внесеними згідно із Законом України N 997-V (997-16) від 27.04.2008, / Вісник Верховної Ради N 33, 2008. - ст.440.
2. Закон України "Про банки і банківську діяльність": Із зм. та доп. станом на 20 березня 2007р. / Міністерство юстиції України. - Офіц. вид. - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2007. - 120 с.
3. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ. Зі змінами і доповненнями станом на 01.12.2006 р.
4. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу»: За станом на 15 грудня 2006 р. / Відомості Верховної Ради N 31, 2007. - ст.268. Затверджено Постановою Правління Національного банку України 16.03.2007 N 91.
5. Зміни до положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків". Затверджено Постановою Правління Національного банку України 06.07.2008 N 248.
6. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. N 368.
7. Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків" (Постанова Правління Національного банку України 15.03.2004 N 104).
8. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України (Постанова Правління Національного банку України 02.08.2004 N 361).
9. Положення "Про порядок кредитування в філіях Промінвестбанку України". Затверджено рішенням Правління Промінвестбанку України. Протокол № 25 від 24.01.2002 р.
10. Положення «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України». (Постанова Правління Національного банку України 16.03.2006 N 91).
11. Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків". Затверджено Постановою Правління Національного банку України 06.07.2000 р. № 279.
12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. №87.
13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87.
14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати". Затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. №87.
15. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2006.
16. Антонюк Г. Управління кредитним ризиком в банківській діяльності // Наукові записки.- 2007. - № 15.
17. Асоціація українських банків / Інтернет ресурси: http: aub.com.ua.
18. Байрам У.Р. Формування цілей кредитної політики в структурі стратегії регіонального комерційного банку // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 11. - C.125-128.
19. Балабанов И.Т. Банковское дело. Санкт-Петербург: Питер, 2001, 304 с.
20. Балюк В. Довгострокове кредитування інвестиційних проектів / В. Балюк, А.Яцура. // Банківська справа. - 2006. - № 2. - С. 17-28.
21. Банки Fоr sale// Банківський огляд - 2004.-№11. - С. 28.
22. Банки України: підсумки // Україна-бізнес. - 2007. - №30.
23. Банківські кредити: одержання, оформлення застави, облік, погашення / Школа банкіра. Інформаційний випуск. - № 315. - 2002.
24. Березовик В.М. Управління кредитним ризиком аграрних позичальників / В.М. Березовик // Фінанси України. - 2007. - № 1. - С. 86-93.
25. Бодрецький М. Проблеми довгострокового кредитування / М. Бодрецьки // Банківська справа. - 2007. - № 4. - С. 85-93.
26. Бугель Ю. Основні шляхи вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника // Банківська справа. -2008. -№4. -с.54-59
27. Бутенко О. Організація регулювання процесів споживчого кредитування у країнах Центральної та Східної Європи / О. Бутенко // Банківська справа. - 2008. - № 1. - С. 18-23.
28. Васюренко О. В., Волохата К. О. Економічний аналіз діяльності комерційних банків. - К.: Знання, 2007. - 463 с.
29. Васюренко О. Збалансованість структури забов'язань банку як фактор забезпечення ефективності кредитних операцій / О. Вапсюренко, О. Христофорова // Банківська справа. - 2004. - № 3. - С. 3-10.
30. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання, 2004, 324 с.
31. Версаль Н.І., Олексієнко С.М. Кредитні ризики як важлива складова ризиків банківської діяльності // Фінанси України (укр.). - 2002. - № 8. - C.86-96
32. Відродження села в наших руках // Обрій-ПІБ: Газета АКБ “Промінвестбанк”. -2006. - 14-20 липня.
33. Вітлинський В.В. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. Посібник. - К.: Знання, 2000. - 251 с.
34. Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів на, покриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. - 2006, №12.
35. Вітлінський В., Пернаківський О. Кредитний ризик та його врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. - 2006, №5.
36. Волохов В.І. Методика оцінки ефективності кредитної діяльності банків за витратним підходом // Вісник Національного банку України. - 2003. - № 8. - C.49-55.
37. Галасюк В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. -2006. -№9. -с.54-57
38. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників //Вісник НБУ. -2002. -N2. -С.39-45.
39. Геєць О. В., Домрачев В. М., Лондар С. Л. Основи банківської справи та управління кредитними ризиками. - К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2004. - 240 с.
40. Грачева М. Н. Особливості корпоративного управління в банках // Банківський огляд. - 2004.-№9. -С. 43.
41. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі: Навч. посібник. - К.: Алерта, 2004. - 478 с.
42. Денисенко М.П. Грошово-кредитна діяльність банків : Навч. посібник. / М.П. Денисенко, В.Г. Кабанов, Л.М. Худолій та інш. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. - 339 с.
43. Дмитров С.О., Богушов В.О. Обеспечение безопасности при реализации кредитных проектов в коммерческом банке // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 14: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: УАБС НБУ, 2006. - 267 c.
44. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник (4-тє вид. випр. та доп.) - К.: Т-во "Знання", КОО; Львів; Вид-во Львів. банківського ін-ту НБУ, 2002. - 566 с.
45. Інтеграційні процеси та розвиток фінансової системи України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (29 - 30 листопада 2007 року). - Х.: ФОП Лібуркіна Л. М., 2007. -224 с.
46. Каласюк В. В., Галасюк В'. В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: Що оцінюємо? // Вісник НБУ. - 2001. - №5. - С. 54-56.
47. Каласюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. - 2001,- №9 - с. 54-57
48. Камінський А. Аналіз систем ризик-менеджменту в банках України // Банківська справа.- 2006.- № 6.- С. 10 - 19.
49. Карпенко Г.В. Кредитна діяльність вітчизняних банків та можливості їх інтеграції до світової фінансової системи. / Г.В. Карпенко // Фінанси України. - 2008. - № 2. - С. 89-96.
50. Кирилюк О. Із практики Промінвестбанку: відносини з позичальниками / Обрій ПІБ. - № 11. - листопад 2000.
51. Кириченко О. та ін. Банківський менеджмент: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. / О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко. - К.: Основи, 1999.- 671 с.
52. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент К.:Центр Начальної літератури. - 2004 531ст.
53. Ковальов А.П. Світовий досвід управління кредитним ризиком і можливості його використання в Україні / А.П. Ковальов // Актуальні Проблеми Економіки. - 2007. - № 3. - С. 11-18.
54. Ковальчук П.Т., Коваль М.М. Ліквідність комерційних банків. - К.: Знання. КОО, 1996. - 521 с.
55. Козьменко С. М., Шпиг Ф. І., Волошко І. В. Стратегічний менеджмент банку: Навчальний посібник. - Суми: ВДТ «Університетська книга», 2003.-734 с.
56. Корнієнко Т. Методика визначення класу позичальника для розрахунку розміру резерву // Вісник НБУ. -2007. -№3. -с.35-373
57. Костюченко О. А. Банківське право України. Банківська система. Національний банк. Комерційні банки. Розрахунки і кредитування. Ринок цінних паперів. Національне валютне законодавство. Банківські системи зарубіжних країн. Інститут банківської таємниці.- К.: А.С.К., 2007. - 624 с.
58. Котовенько І. Кредитуванню - правову основу / Обрій ПІБ. - № 2. - жовтень 1998.
59. Лаптєв С. М., Денисенко М. П., Кабанов В. Г., Любунь О. С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід). Київ: ВД "Професіонал", 2004, 320 с.
60. Леся Гаряга. Професійне управління кредитним ризиком - передумова успішної діяльності банку у сфері кредитування. //Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. Т. 20. / УАБС НБУ; Ін-т економіки НАН України; Академія економ. наук України; - Суми: УАБС НБУ, 2008. - 352 с.
61. Лісова Н.О., Садеков А.А. Кредитний скорінг - методика оптимізації управління кредитними ризиками // Банківська справа. - 2000. - № 8. - С. 118 - 122.
62. Любунь О. Фінансова стратегія банків з довгострокового кредитування підприємств // Банківська справа. - 2007. - № 3. - C.80-83.
63. Максютов А.А. Анализ долгов компании при определении ее кредитоспособности /А.А. Максютов //Деньги и кредит. - 2002. - № 3. - С.52-56.
64. Мастепанова Д.А. Правовые основы информационного взаимодействия кредитных организаций и правоохранительных органов / Д.А. Мастепанова // Деньги и кредит. - 2002. - № 11. - С. 48-53.
65. Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України. - К. : Наукова думка, 2004. - 256 с.
66. Мещеряков А.А., Лисяк Л.В. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2007.- 208 с.
67. Мироненко В.П. Економічний механізм формування кредитних відносин в умовах розвитку ринку землі / В.П. Мироненко // Економіка АПК. - 2008. - № 2. - С. 97-100.
68. Новікова І. Розробка теоретичних засад розвитку кредитно-банківської системи в працях українських економістів ( друга половина Х1Х - початок ХХ ст. ) / І. Новікова // Банківська справа. - 2008. - № 1. - С. 57-65.
69. Операції комерційних банків: Ч. 1: Традиційні банківські послуги. - К.: КНТЕУ, 2003. - 114 с.
70. Павлюк С.М. Кредитні ризики та управління ними // Фінанси України (укр.). - 2003. - № 11. - C.105-112
71. Патрикац Л. Промінвестбанк: високоточний механізм економічного зростання // Вісник НБУ. - 2002. - №10. - С.11-17.
72. Пернарівський О. Роль та місце ризиків у кредитній політиці комерційного банку./ О. Пернарівський // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - № 3. - С. 12- 14.
73. Печалова М. Організація ризик-менеджменту в комерційному банку // Фінансовий ринок України. - 2004. - № 3. - С. 12 - 17.
74. Полозенко Д.В. Банківська система України в умовах функціонування іноземних банків // Фінанси України. - 2007. - № 5. - C. 91-95.
75. Попович В.М., Степаненко А.И. Управление кредитними рисками заемщика, кредитора, страховщика. - К.: Правові джерела., 1996. - 351 с.
76. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.
77. Примостка Л.О. Кредитний ризик банку: проблеми оцінювання та управління // Фінанси України. - 2004. - № 8. - С.118 - 125.
78. П'ятаченко О.П Інтелектуалізована оцінка кредитоспроможності позичальника. // Фінанси України. - 2004, № 6.
79. Ревун В. Проблеми функціонування комерційних банків / Вісник НБУ. - №7. - липень 1997.
80. Риджук Д. М. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. -К.: "Істина", 2001. - 256 с.
81. Савченко О.Г. Економічний капітал банку як фактор стабільності банківських установ ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - 2003. - № 39, частина І. - С. 261-264.
82. Савченко О.Г. Наслідки процесу дісінтермедіації банківської діяльності в банківській системі країн-членів ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - 2001. - № 29, частина. IV. - С. 59-64.
83. Савченко О.Г. Сучасні моделі оцінки кредитного ризику в банківській системі ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - 2002. - № 34, частина IІ. - С. 228-233.
84. Савчук В. Проблеми оптимізації управління споживчим кредитуванням комерційних банків. / В. Савчук, П. Мазурок, А. Панчук // Банківська справа. - 2008. - № 2. - С. 50-55.
85. Скічко О.І. Особливості банківського кредитування в сучасних умовах // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 14: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: УАБС НБУ, 2006. - 267 c.
86. Стрельников М. Если уж залог, то лучше банковский, чем налоговый / Весник бухгалтера и аудитора Украины. - № 23-24. - декабрь 2001.
87. Суханов М.С. О кредитных дериктивах / М.С. Суханов // Деньги и кредит. - 2002. - № 9. - С. 41-43.
88. Таскі Г. Резерви на покриття можливих втрат за позиками; витрати та створення таких резервів / Вісник НБУ. - №8. - серпень 1997.
89. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський і фінансовий облік на підприємствах України. - К.: А.С.К., 2000. - 395 с.
90. Фещенко Н.М. Механізм заставних цін як інструмент регулювання кредитної політики в сільському господарстві / Н.М. Фещенко // Економіка АПК. - 2007. - № 3. - С. 85-89.
91. Фінансовий менеджмент / За ред. проф. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 496 с.
92. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. проф. Г.Г. Кірейцева. - Житомир: ЖІТІ, 2001. - 440 с.
93. Хоружа І. С. Оцінка кредитоспроможності позичальника з метою мінімізації кредитного ризику // e-mail: irinahoruzhaya1@yandex.ru.
94. Цивільне право України: Академічний курс: У двох томах / За заг. ред Я М. Шевченко. - Т.І. Загальна частина. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» 2003. 419 с.
95. Чайковський Я. Сучасний стан та перспективи розвитку банківського кредитування/Я. Чайковський // Банківська справа. - 2006. - № 2. - С. 36-47.
96. Чайковський Я.І. Сучасний стан та перспективи розвитку банківського кредитування // Банківська справа. - 2006. - № 2. - C.36-48.
97. Шемшученко Г. Ю. Фінансово-правове регулювання банківського кредитування. - К.: Юридична думка, 2007. - 264 с.
98. Штейн О.І. Стратегія комерційного банку на ринку банківських послуг // Економіст. - 2007. - № 1. - C.44-48.
99. portal.rada.gov.ua/
100. www.buklib.net/
101. www.imf.org
102. www.obriy.pib.com.ua/
103. www.pib.com.ua/index.php.ua/ (Промівестбанк)
104. www.pvbki.com/uk/news/1196151220/
105. www.readbook.com.ua/book/9/
Додаток А
(довідковий)
Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк
ПРОМІНВЕСТБАНК
ПРИМІТКИ ДО РІЧНИХ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ
Примітка 1. ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА
Примітка 1.1. Загальна інформація про діяльність банку
Акти законодавства України, якими керується банк під час виконання своїх функцій:
1) Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про прості векселі та переказні векселі, від 07.06.1930;
2) Цивільний кодекс України;
3) Цивільний процесуальний кодекс України;
4) Господарський кодекс України;
5) Господарський процесуальний кодекс України;
6) Кодекс адміністративного судочинства України;
7) Кримінальний кодекс України;
8) Кримінально-процесуальний кодекс України;
9) Кодекс законів про працю України;
10) Земельний кодекс України;
11) Закон України “Про Національний банк України”;
12) Закон України “Про банки і банківську діяльність”;
13) Закон України “Про цінні папери і фондовий ринок”;
14) Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”;
15) Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”;
16) Закон України “Про податок на додану вартість”;
17) Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”;
18) Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб”;
19) Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”;
20) Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”;
21) Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”;
22) Закон України “Про власність”;
23) Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”;
Подобные документы
Фінансово-економічна необхідність удосконалення управління кредитними ризиками в комерційних банках. Способи оцінки кредитного ризику комерційного банку, методи управління ними та вимоги Національного Банку України (НБУ) щодо запобігання ризикам.
дипломная работа [2,2 M], добавлен 08.11.2010Економічна природа кредитного ризику. Особливості кредитної політики Укрсоцбанку, аналіз управління кредитними ризиками та напрямки удосконалення. Побудова математичної моделі формування кредитного портфелю. Інформаційні технології у банківській сфері.
дипломная работа [431,2 K], добавлен 26.01.2010Коротка характеристика "Райффайзен Банк Аваль", історія та основні етапи його розвитку, структура та організація. Характеристика діяльності банку та банківських продуктів. Управління кредитними ризиками на рівні відділу по роботі з заставним майном.
отчет по практике [38,2 K], добавлен 09.06.2011Кредитні ризики, притаманні банківській діяльності і способи їх мінімізації. Методологія формування резервів під кредитні операції. Здійснення банківського нагляду НБУ на стадії реєстрації банку і отримання їм ліцензії. Безвиїзний банківський нагляд НБУ.
контрольная работа [89,8 K], добавлен 15.07.2010Класифікація методів управління банківськими ризиками. Методи уникнення банківських ризиків. Характеристика методів прийняття банківських ризиків: зниження банківських ризиків, самостійного протистояння банківським ризикам, передання банківських ризиків.
реферат [18,1 K], добавлен 10.03.2010Теоретичні положення щодо управління ризиками у банківській діяльності. Розкриття особливостей управління ризиками в Бахмацькій філії ВАТ "Ощадбанк". Оцінка рентабельності і аналіз кредитного портфелю банку. Шляхи покращення диверсифікованих ризиків.
курсовая работа [195,0 K], добавлен 02.10.2011Сутність та основні види банківських ризиків, причини їх виникнення та методи оцінки. Аналіз кредитоспроможності клієнта за показниками ліквідності, заборгованості та рентабельності. Шляхи удосконалення та оптимізації кредитних ризиків комерційного банку.
дипломная работа [689,1 K], добавлен 15.06.2012Ризик як економічна категорія. Класифікація, характеристика ризиків властивих банківським операціям. Організація управління ризиками в комерційних банках. Резерви банку як інструмент зниження ризиків. Формування кредитного досьє потенційного позичальника.
курсовая работа [141,3 K], добавлен 01.03.2011Поняття та види економічних ризиків. Методи управління економічними ризиками. Загальний аналіз діяльності АППБ "Райффайзен Банк Аваль". Оцінка можливих резервів підвищення ефективності діяльності, методів кредитування і форм забезпечення повернення позик.
курсовая работа [507,2 K], добавлен 20.10.2012Сутність та методи зниження ризиків банківської діяльності. Аналіз діяльності і організації ризик-менеджменту в ВАТ КБ "Іпобанк". Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими, ціновими, неціновими і функціональними ризиками банку.
дипломная работа [2,9 M], добавлен 06.07.2010
