Правові основи державного управління у сфері банківської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Правові основи державного управління у сфері банківської діяльності

Зміст

1. Опишіть правовий статус Національного банку України як органу державного управління

2. Які із заходів впливу, що можуть застосовуватись за порушення банківського законодавства є заходами адміністративного попередження

3. Практичне завдання

Список використаної літератури

1. Опишіть правовий статус Національного банку України як органу державного управління

Верхній рівень банківської системи України представлений єдиним органом - Національним банком України. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. (далі - Закон про НБУ) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, повноваження і функції якого визначаються Конституцією України, вище вказаним Законом та іншими законами України.

Центральний банк у будь-якій державі є особливим органом. Це зумовлено його спеціальним правовим статусом, який передбачає покладення на нього низки особливих функцій, які має здійснювати лише одна інституція банківської системи - саме центральний банк держави. До таких функцій належать: забезпечення стабільності національної грошової одиниці, проведення грошово-кредитної політики, емісія грошей та організація їх обігу, організація системи рефінансування комерційних банків, банківське регулювання та банківський нагляд тощо.

Конституція України не містить окремого розділу чи глави, яка присвячена Національному банку України. Однак, при цьому принципи правового статусу Національного банку України не втрачають своєї важливості і закріплені у Розділі IV "Верховна Рада України" та Розділі V "Президент України" Конституції України [1].

Відповідно до Конституції України державна влада в нашій державі поділена на три незалежні гілки - законодавчу, виконавчу і судову. Належне місце Конституцією України відведене Національному банку України, який відіграє одночасно дві ролі: 1) як орган держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти і 2) як своєрідний центр самоуправління банківської системи [13, с. 52-53].

Для з'ясування місця і ролі Національного банку України в системі державних органів країни, важливе значення відіграють конституційні принципи встановлення його провідної ролі як єдиного емісійного центру в країні.

Принцип, який формує основну функцію центрального банку держави: забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні (стаття 99 Конституції України). Принцип, що визначає паритетність Верховної Ради України та Президента України щодо добору та призначення на посаду Голову Національного банку України (п.18 ст. 85 Конституції України), а також складу Ради Національного банку України (п. 19 ст. 85; п. 12 ст. 106 Конституції України) [1].

Наступний принцип закріплює створення і функціонування керівного органу Національного банку України - Ради банку, на яку як найвищий орган центрального банку держави покладається відповідальність за розробку Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її реалізацією (стаття 100 Конституції України) [8].

Принципи взаємовідносин Національного банку України з органами державної влади визначаються главою IX Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. [3].

Так, відповідно до ст. 51 цього закону Національний банк України підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Національний банк України має право подавати Президенту України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання своїх функцій.

Національний банк України та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки та здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку (ст. 52 ЗУ "Про Національний банк України"). Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє і здійснює загальнодержавну програму економічного розвитку України. Водночас, ст. 24 Закону України "Про Національний банк України" передбачає, що основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період. Ці параметри включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Національний банк України незалежний від державних органів влади при виконанні покладених на нього функцій.

Незалежність - це невід'ємна ознака правового статусу Національного банку України як центрального банку держави і один з основних принципів побудови верхнього рівня банківської системи ринкового типу. Необхідність надання центральному банку незалежного, з точки зору організаційного підпорядкування, статусу пояснюється прагненням законодавця забезпечити послідовність і стабільність грошово-кредитної політики, звільнити її від впливу інтересів державних органів влади чи окремих посадових осіб і таким чином підтримати довіру до неї.

Найважливішою функцією центральних банків є забезпечення стабільності національної валюти. Про це свідчить ст. 99 Конституції України, у якій зазначено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України. Забезпечення стабільності національної валюти є прерогативою Національного банку України, і саме тому особливого значення набуває закріплення його правового статусу, який би забезпечував ефективну реалізацію центральним банком його основної та інших функцій.

Правовий статус центрального банку як системна категорія поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права спеціальну правоздатність суб'єкта права у питаннях відання, а також його повноваження, що, враховуючи публічні функції Національного банку, становлять його компетенцію.

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене у ст. 2 Закону про НБУ: Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Використання законодавцем терміна "особливий центральний орган державного управління" при характеристиці Національного банку України є універсальним підходом за двома підставами.

По-перше, це законодавче визначення підкреслює державно-управлінську природу діяльності Національного банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій. Національний банк бере активну участь у державному управлінні економічними процесами в Україні шляхом проведення грошово-кредитної політики, а також здійснює спеціальні управлінські заходи у вигляді адміністративного та індикативного регулювання банківської діяльності.

По-друге, у такий спосіб підкреслюється принципова особливість правового статусу вітчизняного центрального банку. З урахуванням положення ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати головним принципом його діяльності.

Принцип незалежності центрального банку спрямований на забезпечення ефективної реалізації його основної функції. Для виконання своєї основної місії у сфері грошової політики центральний банк має бути повністю незалежним як від законодавчої, так і від виконавчої влади. Захист органу, відповідального за грошову політику, від політичного циклу і політичної нестабільності досягається саме його незалежністю.

Зміст принципу незалежності Національного банку України розкривається у процесі аналізу інституційного та бюджетного аспектів.

Провідна ідея інституційної незалежності полягає у забезпеченні режиму невтручання в діяльність центрального банку з боку органів державної влади. Однак, незалежність центрального банку не слід зводити до статусної незалежності серед інших суб'єктів управління економічними процесами, адже саме Національний банк здатний бути єдиним емісійним центром та відповідати за управління всією грошово-кредитною системою. За таких умов особливого значення набуває розроблення механізму взаємодії Національного банку України з вищими органами державної влади, оскільки він не може залишатися самоізольованим від інших суб'єктів економічної політики держави. Отже, необхідно будувати відносин між законодавчими органами, урядом і Національним банком не на ієрархічній структурі, а на принципах рівноправного партнерства.

Зміст інституційної незалежності Національного банку України розкривається через механізм його відносин із парламентом, урядом та главою держави - Президентом України. Особливості форм цих взаємовідносин закріплені у розділі IX Закону про НБУ.

Відповідно до ст. 51 цього закону, Національний банк підзвітний главі держави та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Підзвітність означає:

1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України Верховною Радою України за поданням Президента України;

2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку України;

3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку України;

4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Особливості взаємовідносин Національного банку України з Кабінетом Міністрів України викладено у ст. 52 Закону про НБУ, яка закріплює такі їх форми:

- Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку;

- Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів;

- Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу;

- Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України;

- Голова Національного банку або за його дорученням один з його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу;

- у засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу;

- Національний банк України має право подавати Кабінету Міністрів України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

Другим аспектом принципу незалежності Національного банку України є бюджетна незалежність, зміст якої включає кілька елементів: по-перше, це умови та порядок участі центрального банку у фінансуванні бюджетних видатків, зокрема, дефіциту державного бюджету; по-друге, порядок перерахування прибутку банку до державного бюджету.

Відповідно до ст. 54 Закону про НБУ, Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Наявність цієї норми в указаному законі відповідає тенденціям світової практики законодавчого регулювання відносин центрального банку і уряду з приводу залучення коштів Центробанку для фінансування бюджетних видатків. Пряме кредитування уряду центральним банком з метою фінансування бюджетного дефіциту становить реальну загрозу як для монетарної стабільності, так і для фінансової безпеки держави в цілому. Заборона кредитувати - одна з головних вимог нормативно-правової конвергенції до країн - кандидатів до вступу в Європейський Союз. Як виняток, законами про центральні банки окремих держав центробанкам дозволяється надавати короткострокові кредити лише з метою касового обслуговування бюджету, обмежуючи розмір кредитів певним розміром його дохідної частини. Такий підхід дає центральному банку можливість гнучкіше формувати свої відносини з урядом. З одного боку, не порушується принцип політичної недоторканості Центробанку, а з другого є коректним з правового погляду інструментом підтримання державної економічної політики, якщо це не загрожує грошовій стабільності.

Інше законодавче обмеження щодо фінансування Національним банком України дефіциту державного бюджету передбачено ч. б ст. 15.

Фінансування бюджетних видатків може здійснюватись із використанням інструментів фондового ринку, шляхом придбання центральним банком державних цінних паперів. Національний банк України, згідно із Законом про НБУ (п. З ст. 42), має право купувати і продавати на вторинному ринку цінні папери в порядку, передбаченому законодавством України. Проте ця норма не забороняє Національному банку придбання державних цінних паперів при їх первинному розміщенні, що за певних умов може становити загрозу монетарній стабільності у разі, якщо в такий спосіб центральний банк фактично кредитуватиме уряд у значних розмірах. Саме тому Бюджетний кодекс Російської Федерації містить норму щодо неможливості придбання Банком Роси боргових зобов'язань Російської Федерації, суб'єктів Російської Федерації, муніципальних утворень при їх первинному розміщенні з метою використання їх як джерела фінансування дефіциту бюджету.

Другий елемент-бюджетної незалежності Національного банку України визначається порядком перерахування частки його прибутку до Державного бюджету України. Відповідно до ч. З ст. 5 Закону про НБУ Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету. Таким чином, підставою перерахування Національним банком суми перевищення доходів над витратами є фактичний склад: а) наявність дефіциту Державного бюджету України згідно із відповідним законом; б) перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами Національного банку за попередній, ніж за звітний бюджетний рік, що затверджується Радою Національного банку України.

Таким чином, встановлений правовий статус Національного банку України як специфічного органу державного управління дозволяє йому бути:

1. Єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви.

2. Банком уряду, зобов'язаним підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати державні цінні папери.

3. Органом стабільності національної грошової системи.

4. Кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів.

5. Органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі.

Формою зовнішнього вираження діяльності Нацбанку по здійсненню державного регулювання діяльності банків виступають його різні за юридичними властивостями правові акти. Велике значення для регулювання діяльності банків мають нормативно-правові акти Нацбанку.

Водночас слід звернути увагу на те, що Україна, сьогодні, прагне до інтеграції з об'єднаною Європою, яка є взірцем розуміння місця і ролі центрального банку у розвитку економіки та суспільства. Так, наприклад, Маастрихтські угоди країн Європейського Союзу встановлюють, що центральним банкам країн-учасниць заборонено надавати кредити їх урядам або купувати нові інструменти державної позики для надання допомоги урядові у фінансуванні бюджетного дефіциту Європейські держави - члени Європейського Союзу зобов'язані привести свої закони про центробанки до єдиного знаменника: центральні банки повинні бути виведені з-під контролю виконавчої влади, тобто користуватися повною автономією у сфері монетарної політики.

2. Які із заходів впливу, що можуть застосовуватись за порушення банківського законодавства є заходами адміністративного попередження

Державне регулювання діяльності банків відповідно до ст. 61 Закону України "Про Національний банк України" [3] (далі - Закон "Про НБУ") здійснює Національний банк України (далі - Нацбанк). Реалізує він його згідно зі ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі Закон про банки) у формі адміністративного та індикативного регулювання.

Згідно зі ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктами перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ має право застосувати до них заходи впливу [2].

Відповідно до Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 369, НБУ має право застосовувати до банків, у разі порушення ними вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, широкий спектр заходів впливу, які за своїми ознаками належать до заходів державного примусу, до яких належать як попереджувальні заходи, заходи припинення, заходи відновлення, так і заходи фінансово-правової відповідальності [6].

Аналіз Положення дає змогу зробити висновок, що серед усіх передбачених у ньому заходів державного примусу, які має застосовувати НБУ за порушення банками банківського законодавства та виданих їм нормативно-правових актів, переважають за кількістю саме попереджувальні заходи.

Так, відповідно до п. 1.2 Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", НБУ застосовує такі попереджувальні заходи: скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку; розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; розпорядження щодо встановлення для банку підвищених економічних нормативів; розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; розпорядження щодо заборони надавати банкові кредити; розпорядження щодо примусової реорганізації банку; розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації [6].

Усі вищенаведені заходи об'єднує єдина мета, яку вони покликані виконувати, - попередження порушення банками банківського законодавства, яке може потягнути за собою порушення інтересів держави у сфері забезпечення стабільності банківської системи та фінансової стабільності держави взагалі, а також інтересів кредиторів і вкладників.

Так, відповідно до п. 5.2 Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", рішення щодо обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій приймається НБУ у разі здійснення банком операцій з високим рівнем ризику або операцій, подальше здійснення яких є ризиковим і створюватиме загрозу інтересам кредиторів і вкладників. На прикладі цієї норми бачимо, що основною метою застосування заходу державного примусу, передбаченого нею, є попередження (запобігання) порушенню банками банківського законодавства, якщо для цього вже існують передумови.

До заходів припинення можна віднести такий захід державного примусу, передбачений Положенням "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", що застосовується до банків: письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій.

Основною метою наведеного заходу є припинення порушення банками банківського законодавства. Так, наприклад, відповідно до п. 1.1 зазначеного Положення, у разі потреби, висування до банку вимоги щодо усунення порушення банківського законодавства НБУ застосовує до банку письмове застереження, в якому висловлює банку своє занепокоєння станом його справ, вказує на допущені порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або недоліки в роботі та, за потреби, конкретні заходи, яких йому потрібно вжити у визначені строки з метою їх усунення або недопущення надалі.

До заходів відновлення відповідно до Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", на нашу думку, необхідно віднести укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо, адже метою цього заходу є поновлення первісного стану, який існував до вчинення правопорушення.

Окреме місце серед заходів державного примусу, що застосовуються до банків, посідають заходи фінансово-правової відповідальності - фінансово-правові санкції, які характеризуються формальною визначеністю, публічним характером та являють собою додатковий обов'язок матеріального характеру, який накладається НБУ на банки, що вчинили фінансові правопорушення, в рамках нормативно визначеної процесуальної форми з метою покарання та компенсації завданих порушенням збитків.

Так, відповідно до Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" НБУ, уповноважений накладати на банки фінансово-правові санкції у виді штрафу в розмірі не більше, ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду у разі вчинення таких фінансових правопорушень: 1) порушення порядку, строків і технології виконання банківських операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України; 2) неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників Національного банку України, а також приховування рахунків, документів, активів тощо; 3) подання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України, а також неподання або несвоєчасне їх подання; 4) невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком України; 5) недотримання банком нормативу обов'язкового резервування протягом календарного року; 6) порушення економічних нормативів регулювання діяльності банків.

Відповідно до Положення "Про валютний контроль", затвердженого Постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49, НБУ має право накладати на банки та інші фінансові установи фінансово-правові санкції у виді штрафу в розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених із порушенням законодавства за такі фінансові правопорушення: 1) відсутність в уповноважених банках, інших фінансових установах документів, що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів; 2) нездійснення уповноваженими банками, іншими фінансовими установами функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами та нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій [4]. Відповідно до Постанови Правління НБУ "Про внесення змін до Положення про валютний контроль" від 05.11.2009 р. № 654, були значно збільшені розміри фінансово-правових штрафів за такі фінансові правопорушення: 1) порушення порядку інформування уповноваженими банками, іншими фінансовими установами (збільшено з 40 до 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян); 2) порушення строків інформування, яке не перевищує 10 днів (збільшено з 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян); 3) порушення строків інформування, яке становить від 11 до 30 днів (збільшено з 20 до 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян); порушення строків інформування, яке становить понад 30 днів (збільшено з 1 до 3 відсотків від суми (вартості) валютної операції) [5].

Підпунктом 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III встановлено, що за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16, та штрафні санкції, встановлені пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону.

Повноваження Національного банку України щодо застосування санкцій адміністративного характеру закріплені у статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Конкретні окремі заходи адміністративного попередження, що можуть застосовуватись за порушення банківського законодавства до комерційного банку з боку Національного банку України, викладені в статті 73 цього Закону:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) НБУ може видати розпорядження щодо:

є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв);

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

з) примусової реорганізації банку;

и) призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення вище згаданого Закону чи нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.

Аналізуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, що фінансово-правова відповідальність є не єдиним заходом державного примусу, що застосовується до банків відповідно до чинного законодавства. Поряд із фінансово-правовими санкціями до банків за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ застосовується досить широкий спектр попереджувальних заходів та заходів припинення, які покликані попередити вчинення банком фінансового правопорушення, якщо передумови для цього вже існують, припинити вже існуюче правопорушення та відновити порушений правопорядок. Фінансово-правові санкції в системі заходів державного примусу, що застосовуються до банків, виконують роль додаткового матеріального обов'язку, який накладається з метою покарання та компенсації завданих порушенням збитків. Відсутність систематизованості фінансово-правових санкцій, а також передбачення їх розміру та порядку застосування переважно в підзаконних нормативно-правових актах, негативно впливає на якість роботи правозастосовних органів, які по-різному розуміють їх правову природу та сутність. На нашу думку, це зумовлює необхідність систематизації фінансово-правових санкцій за правопорушення у банківській сфері з чітким визначенням їх правової природи та порядку застосування у рамках єдиного законодавчого акта, що значно спростить підтримання правопорядку в банківській сфері.

3. Практичне завдання

У територіальне управління Національного банку України надійшли документи для реєстрації комерційного банку "Довіра". Під час здійснення вступного контролю було встановлено, що:

у статуті комерційного банку "Довіра" передбачено, що один із учасників в якості внеску до статутного капіталу передає триповерхову будівлю вартістю 2 млн. 500 тис. грн., в якій буде розташовано головний офіс банку;

у пакеті документів, наданих для реєстрації відсутня копія сертифіката керівника аудиторської фірми "Гарант", яка готувала висновок про фінансовий стан та платоспроможність засновників банку;

особа, що претендує на заняття посади голови правління банку має вищу педагогічну освіту, але до цього 5 років працювала на посаді заступника голови правління одного з комерційних банків.

Чи може бути зареєстрований комерційний банк за наявності зазначених фактів ? Який орган має прийняти рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації комерційного банку ? Якщо буде прийнято рішення про відмову у реєстрації комерційного банку "Довіра", то за яких підстав ?

Аргументуйте відповідь з посиланням на відповідні нормативно-правові акти. банк адміністративний законодавство комерційний

Відповідь:

Порядок та умови реєстрації банків, погодження їх статутів та змін до них, погодження набуття або збільшення істотної участі в банку, погодження призначення та визначення професійної придатності та ділової репутації керівників банку, особливості заснування державного банку, видачі банківської ліцензії, вимоги щодо початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг, порядку відкриття відокремлених підрозділів банків на території України, порядку відкриття дочірнього банку, філії, представництва українського банку на території іншої держави, акредитацій філій, представництв іноземних банків на території України визначаються відповідно до вимог постанови Національного банку України від 08.09.2011 № 306 "Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України", якою затверджено Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів (далі - Положення № 306).

Крім того банки різних організаційно-правових форм створюються відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про акціонерні товариства", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", законодавства України про кооперацію та нормативно-правових актів Національного банку України.

Послідовно розглянемо пункти практичного завдання.

у статуті комерційного банку "Довіра" передбачено, що один із учасників в якості внеску до статутного капіталу передає триповерхову будівлю вартістю 2 млн. 500 тис. грн., в якій буде розташовано головний офіс банку;

Необхідно сказати, що при формуванні статутного капіталу банку були допущені порушення, а саме, неправомірно статутний фонд банку частково формувався за рахунок негрошових внесків у виді передачі триповерхової будівлі вартістю 2 млн. 500 тис. грн., в якій буде розташовано головний офіс банку.

Неправомірність дій учасників пояснюється порушеннями вимог таких законодавчих та нормативних актів. По-перше, Закон України "Про банки і банківську діяльність" визначає категорію "статутний капітал" як сплачену грошовими внесками учасників банку вартість акцій, паїв банку в розмірі, визначеному статутом.

По-друге, статтею 32 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що формування та капіталізація банку здійснюються шляхом грошових внесків, крім випадків, передбачених Законом України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" протягом строку його дії. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

По-третє, такий порядок визначений в пункті 2.1 глави 2 розділу ІІ Положення № 306, де йдеться про те, що формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників і ніяким іншим способом.

- у пакеті документів, наданих для реєстрації відсутня копія сертифіката керівника аудиторської фірми "Гарант", яка готувала висновок про фінансовий стан та платоспроможність засновників банку.

Це суттєве порушення, адже в підпункті б) статті 1.8 глави 1 розділу ІІ Положення № 306 конкретно написано, що разом із зазначеним висновком подаються копії сертифіката аудитора України, який здійснював аудит.

особа, що претендує на заняття посади голови правління банку має вищу педагогічну освіту, але до цього 5 років працювала на посаді заступника голови правління одного з комерційних банків.

При заснуванні комерційного банку повинні додержуватись вимоги підпункту б) статті 3.8 глави 3 розділу ІІІ Положення № 306, тобто подаються документи, що дають можливість зробити висновок про професійну придатність голови правління банку, а саме копії дипломів про освіту, які свідчать про наявність вищої економічної чи юридичної освіти, чи освіти у сфері управління (не нижче ступеня спеціаліста). А також копія трудової книжки, яка підтверджує стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не менше ніж три роки, у тому числі для голови правління банку на керівних посадах - не менше ніж один рік.

Отже, не виконується перша вимога щодо наявності у претендента вищої освіти у сфері управління, так як повна вища педагогічна освіта не відноситься до перелічених в Положенні № 306 категорій освіти.

Таким чином, засновниками банку під час подачі документів для реєстрації комерційного банку "Довіра" допущені порушення як порядку, так і умов створення та здійснення державної реєстрації банку.

За наявності зазначених фактів комерційний банк не може бути зареєстрований, а засновники банку повинні усунути виявлені порушення нормативно-правових актів.

Приймає рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації комерційного банку державний реєстратор виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи шляхом внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру після погодження Національним банком України статуту комерційного банку.

Якщо буде прийнято рішення про відмову у реєстрації комерційного банку "Довіра", то за яких підстав?

В пункті 4 статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" вказується, що статути банків, установчі документи інших юридичних осіб, які відповідно до закону підлягають погодженню Національним банком України, іншими органами державної влади, подаються з відміткою про їх погодження відповідно Національним банком України, іншими органами державної влади.

В той же час підстави для відмови в погодженні статуту юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність викладені в статті 18 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

В даній ситуації підставами будуть пункт 1) статті 18 подано неповний пакет документів, необхідних для погодження статуту (відсутність копії сертифіката аудитора); пункт 6) статті 18 засновник не має власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу (внесок в статутний капітал майном, а не грошима).

Список використаної літератури

Конституція України. - К. : Велес, 2007. - 48 с.

Про банки і банківську діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III. // Режим доступу: http: www.rada.qov.ua.

Про Національний банк України [Електронний ресурс] : Закон України від 20.05.1999 р. №679-XIV // Режим доступу: http:/www.rada.kiev.ua

Постанова Правління НБУ "Про затвердження Положення про валютний контроль" від 08.02.2000 р. № 49 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 14.

Постанова Правління НБУ "Про внесення змін до Положення про валютний контроль" від 05.11.2009 р. № 654 // Офіційний вісник України

Постанова Правління НБУ "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" від 28.08.2001 р. № 369 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 41.

Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні [Електронний ресурс] : Постанова Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368: Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0841-01

Банківське право України: Навч. посіб. Кол. авт.: Жуков A.M., Іоффе А.Ю., Кротюк В.Л., Пасічник В.В., Селіванов А.О. та ін. / За заг. ред. А.О. Селіванова - К., 2000. - С. 37.

Гетманцев, Д.О. Банківське право України: навчальний посібник/ Д. О. Гетманцев, Н. Г. Шукліна; Мін-во освіти і науки України, КНУ ім. Тараса Шевченка. - К.: ЦУЛ, 2007. - 344 с.

Дудка, І.М. Державне регулювання банківських відносин як ключовий компонент державної політики в цій сфері/ І. М. Дудка //Часопис Київського університету права. - 2009. - N 4. - С. 162-168

Єпіфанов, А.О. До питання правового регулювання банківської діяльності/ А. О. Єпіфанов //Актуальні проблеми правового регулювання фінансово-кредитних відносин в умовах кризи : практика правозастосування і шляхи її вдосконалення: збірник тез доповідей за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції (4-5 червня 2010 року)/ НБУ, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, ДВНЗ "УАБС НБУ". - Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2010. - С. 124-126

Ковальчук, А. Незалежність Центрального банку як проблемний фактор подолання фінансової кризи (правовий контекст)/ А. Ковальчук //Юридична Україна. - 2009. - N 1. - С. 32-38.

Кредитна система України і банківські технології. У 3 кн.Кн.1: Кредитна система України: навчальний посібник/ Українська академія банківської справи Національного банку України; ред. І. В. Сало. - Львів: ЛБІ НБУ, 2002

Приходько, В.П. Джерела банківського права України : характеристика та перспективи розвитку: монографія/ В. П. Приходько. - Суми: "Мрія" ТОВ

Старинський, М.В. Банки як учасники адміністративно - деліктних відносин у сфері банківської діяльності: монографія/ М. В. Старинський ; ред. Д. М. Лук`янець. - Суми: Мрія, 2009. - 208 с.

Старинський, М.В. Порівняльне банківське право: навчальний посібник/ М. В. Старинський. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. - 299 с. -

Сухонос, В.В. Правовий статус Національного банку України та його взаємодія з органами прокуратури/ В. В. Сухонос //Актуальні проблеми правового регулювання фінансово-кредитних відносин в умовах кризи : практика правозастосування і шляхи її вдосконалення: збірник тез доповідей за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції (4 - 5 червня 2010 року)/ НБУ, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, ДВНЗ "УАБС НБУ". - Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2010. - С. 143-146

Фінансове право України: Підручник / Г.В.Бех, О.О.Дмитрик, І.Є.Криницький; За ред. М.П.Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 320с.

Размещено на Allbest.ru