При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються з участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, який має статутний капітал у розмірі 10 мільйонів гривень, що сдержанною власністю.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках - також за рахунок Держбюджету України. Одержання прибутку не є метою його діяльності. НБУ за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Держбюджету України наступного року за звітним позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Держбюджету наступного за звітним року.

Сутність і призначення центрального банку конкретизуються в основних завданнях, які держава висуває перед банком, у функціях, які держава йому делегує, та в операціях, які здійснює центральний банк. Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Тобто розуміння завдань НБУ як органу грошово-кредитного регулювання та інституту банківської системи слід пов'язувати, з одного боку, з реалізацією основних стратегічних цілей регулювання (низькою інфляцією, економічним зростанням, високою зайнятістю), а з іншого - з підтриманням стабільності і забезпеченням ефективного функціонування банківських установ країни.

У цілому Національний банк виконує такі основні завдання:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрямки розвитку сучасних електронних банківських технологій;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій;

10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11) представляє інтереси України у центральних банках інших держав, у міжнародних банках та інших кредитних установах;

12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами;

13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

15) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право їх інкасації та перевезення;

16) реалізує державну політику з питань захисту державних таємниць у системі Національного банку;

17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції.

Національний банк здійснює такі операції:

1) надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, що ним же визначається;

2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками;

3) купує та продає на вторинному ринку цінні папери згідно з чинними законодавством України;

4) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків - кореспондентів;

5) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

6) зберігає, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за міжнародною класифікацією відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;

8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери або інші цінності;

9) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку;

10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;

11) виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;

12) веде особові рахунки працівників Національного банку;

13) веде рахунки міжнародних організацій;

14) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду.

Вищим керівним органом Національного банку є Рада Національного банку:

1) відповідно до загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку країни та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

3) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

4) затверджує кошторис доходів та витрат НБУ і подає Верховній Раді та Кабінету Міністрів України (КМУ) до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Держбюджету України на наступний рік;

5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

6) визначає аудиторську компанію для проведення перевірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс НБУ, публікує його в офіційних друкованих засобах масової інформації;

7) затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

8) затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

9) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

вдосконалення платіжної системи;

інших питань, віднесених законом до компетенції Ради НБУ;

10) вносить рекомендації КМУ стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;

11) з метою забезпечення виконання основних засад грошово-кредитної, політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань:

а) диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

б) лімітів позабалансових зобов'язань;

в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;

г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

д) мінімального розміру золотовалютних резервів;

є) з інших питань, віднесених до її компетенції.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні заведено називати комерційними банками.

У зв'язку з тим, що банківські установи обслуговують юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності та організаційної побудови, вони повинні спиратися на ті законодавчі акти, які регламентують діяльність клієнтів для визначення специфіки їх обслуговування. Особливості ринкової інфраструктури в цілому та сегментів ринку зокрема (валютний, фінансовий, кредитний та ін.) зумовлюють вплив на законодавчу базу банку всіх загальноекономічних нормативних актів. Причому комерційні банки залишаються підзвітними, в кінцевому результаті, Національному банкові України.

На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент усієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк. Банк другого рівня відносно один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошовому ринку. Вони юридично й економічно відокремлені і будують свою діяльність на комерційних засадах з метою одержання прибутку. Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому великих ризиків: кредитних, процентних, валютних тощо.

Комерційні банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути:

· ощадні;

· інвестиційні;

· іпотечні;

· розрахункові.

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності та спеціалізацією за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладними фізичних осіб.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку, причому законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону про банки і банківську діяльність.

Банки можуть бути державними, коли сто відсотків статутного капіталу належать державі. Такий банк засновується за рішенням КМУ. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Уряд зобов'язаний отримати позитивний висновок НБУ з приводу наміру заснування державного банку.

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через відповідні органи управління. [51, с.8]

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вкладі грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені цим Законом.

Кооперативні банки створюють за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органи управління кооперативних банків є такими самими, як і за інших форм власності.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється НБУ. Кожний учасник кооперативного банку не залежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Існують такі типи банківських об'єднань:

Банківська корпорація - юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків-учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банківська корпорація підлягає реєстрації у НБУ і заноситься до Державного реєстру банків. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам НБУ щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку. Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій. [48. с.28]

Банківська холдингова група - банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний термін. Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків - членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.

Фінансова холдингова група - має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них повинен бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50% акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності його членів на виконання законодавства і нормативно-правових актів НБУ має право встановлювати правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи.

Розділ 2. Аналіз діяльності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", як елементу банківської системи України

2.1 Загальна характеристика банку та його фінансової діяльності

* Згідно даних НБУ http://www.bank.gov.ua

На [табл.2.2] зображена рейтингова таблиця діючих банків України по активах та зобов'язаннях станом на 01.04.2009р. В таблиці ми бачимо, що ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" посідає 2 місце, це означає що банк веде грамотну конструктивну фінансову політику під час глобальної економічної кризи. Багаторічний досвід австрійської банківської групи Райффайзен Інтернаціональ поміг досягти такого високого результату поряд з іншими банками.

Таблиця 2.2

Рейтингова таблиця. Активи та зобов'язання на 01.04.2009 р. (млн. грн.)

*Згідно даних Асоціації Українських банків http://www.aub.com.ua

Стрімке зростання активів банківської системи в 2008 році обумовлене низкою причин, серед яких можна виділити сприятливе макроекономічне середовище, бум споживання через збільшення реальних доходів населення, поліпшення доступу до кредитів та суттєве збільшення активності іноземного капіталу в Україні та банківському секторі зокрема. Останній чинник значно спрощує доступ українських банків та підприємств до міжнародних фінансових ринків, а отже більш довгострокових і дешевших ресурсів. [Рис.2.1.]

Роблячи висновки з [Рис.2.1.] потрібно відмітити, що загальні активи банків з 2004 по 2008 рр. зросли майже у 5 раз, а показник надання кредитів у 4 раза це означає, що в Україні налагодилась тісна співпраця між банківським сектором та населенням. Необхідно зазначити що рівень довіри до банків значно виріс за такий короткий термін особливо з 2007 р по 2008 р загальні активи банків та сума наданих кредитів зросли у 2,5 рази. Платоспроможність населення відповідно була також на високому рівні, це видно у рівномірному зростанню і активів і наданих кредитів одночасно.

Рис.2.1 Динаміка росту активів та кредитів банків, 2004-2008рр.

* За даними Національного Банку України. http://bank.gov.ua

За умов обмеженості альтернативних напрямків інвестування коштів та недостатнього рівня розвитку ринків цінних паперів в Україні, українські банки активно нарощують обсяги кредитування, а також залучення коштів клієнтів та фінансових установ, у тому числі страхових компаній та недержавних пенсійних фондів. Збільшення кредитного портфелю банків на 113 млрд. грн. (майже 23 млрд. доларів США) або 72% у порівнянні з минулим роком є одним із основних джерел росту банківської системи та одним із основних факторів економічного зростання України.

Станом на кінець 2006 року частка кредитного портфелю в активах банків зросла до 76% порівняно з 70% на кінець 2005 року та 63% за аналогічним показником на кінець 2004 року. Обсяг кредитів, наданих в економіку України суб'єктам господарювання, зріс із 109 млрд. грн. (21,6 млрд. доларів США) до 168 млрд. грн. (33,3 млрд. доларів США) або на 54% у порівнянні з 2005 роком. Більше того, кредитування фізичних осіб збільшилось у 2006 році на 134,5% до 77,8 млрд. грн. (15,4 млрд. доларів США), перш за все за рахунок утримання високих темпів росту іпотечного кредитування (155% зростання в 2006 році) та подальшого розвитку споживчого кредитування.

Частка іпотечних кредитів у кредитному портфелі банків збільшилась до 11,1% у 2006 році з 7,5% у 2005 році. Частка іпотечних кредитів у ВВП досягла 7,6% у 2006 році. Частка кредитів банків і, зокрема, кредитів фізичним особам у співвідношенні до ВВП, зросла до 50,2% та 14,5% відповідно.

Слід зазначити, що у 2008 році темпи нарощення кредитної активності банків (72%) перевищили майже вдвічі темпи залучення банками депозитів (38,8%). Збільшення показника співвідношення наданих кредитів до залучених депозитів (150% у 2008 році порівняно з 107% у 2003 році) свідчить про суттєве поліпшення доступу до кредитів для усіх суб'єктів господарювання та фізичних осіб.

Продовжується тенденція щодо диверсифікації зобов'язань банків та збільшення доступу до додаткових джерел фінансування, в тому числі до міжнародних фінансових ринків і ринків капіталів. [Рис.2.2.]

На мою думку перевищення кредитної активності у два рази над залученням банками депозитів за такий короткий період і стало початком руйнування всієї банківської системи України, що призвело до глобальної економічної кризи у жовтні 2008р. Таку помилку нажаль допустила не мала кількість банківських систем європейських та заокеанських держав.

Рис.2.2 Структура кредитного портфелю банків, 2002-2008рр.

* За даними Національного Банку України. http://bank.gov.ua

На Рис.2.2 зображене чітке зростання у 2 рази починаючи з 2006 року як кредитів наданих фізичним особам так і юридичним. Якщо проаналізувати то виходить що з 2002 по 2008 рік кредити надані юридичним особам зросли у 10 разів всього за 6 років, а кредити надані фізичним особам у 15 раз!!! Незрозуміло одне, чому НБУ бачачи такі темпи зростання не впливав на видачу кредитів на протязі 6 років, а почав це робити лише на початку економічної кризи? Вважаю дії НБУ, а точніше бездіяльність не своєчасними та негативними які в своїй мірі посприяли падінню банківської системи України.

Посилення активності банківської системи відбувається, перш за все, за рахунок прискорення темпів зростання та зміцнення конкуренції серед найбільших п'ятнадцяти банків України, на які припадає 62% загальних активів, 54% капіталу, 61% кредитів суб'єктам господарювання та 74% кредитів, наданих фізичним особам у 2008 році. При цьому частка решти 155 діючих банків складає менш ніж 38% активів банківської системи, а частка найменших 110 банків в активах банківської системи ледве перевищує 10%. Ринкова частка двох державних банків в активах банківської системи зменшилась з 9,3% у 2007 році до 8,9% станом на перше півріччя 2008 року.

Водночас, у результаті збільшення інтересу до України з боку іноземних інвесторів та купівлі у 2007 - 2008 роках низки банків (включаючи продаж іноземним інвесторам акцій банків "Аваль", "Укрсиббанк", "Мрія", "Ажіо", декількох середніх та малих банків), спостерігається стійка тенденція щодо збільшення ролі банків із іноземним капіталом. Станом на червень 2008 року в Україні було зареєстровано 47 банків із іноземним капіталом, 13 з яких знаходились у 100 - відсотковій іноземній власності. Частка банків з іноземним капіталом становила 27,6% сплаченого статутного капіталу та майже 30% активів банківської системи. Очікується, що у 2009 році частка банків із іноземним капіталом зростатиме з огляду на стійкий інтерес до придбання банків іноземними інвесторами. [Рис.2.3.]

На мій погляд така зацікавленість іноземними структурами нашими банками є неоднозначна, тобто з часом якщо тенденція банків із 100% іноземним капіталом буде зростати на території нашої держави то це означатиме що власниками нерухомості та земельних ділянок на яких розташовані дані банківські структури будуть у приватні власності іноземних компаній, і не знати яке цільове використання даних споруд та земельних ділянок буде у майбутньому, тому тут має бути чітке регулювання НБУ та Уряду щодо збільшення таких банків. Я вважаю що банки які розміщенні на Україні мають зміцнювати гривню, а не євро та долар.

Рис.2.3 Банки з іноземними інвестиціями в Україні

* За даними Національного Банку України. http://bank.gov.ua

Незважаючи на поступове збільшення обсягів кредитування та залучення коштів на депозити в національній валюті, частка кредитів та депозитів в іноземних валютах залишається все ще на високому рівні. При цьому, на кінець 2008 року частка кредитів в іноземній валюті, що надані фізичним особам, збільшилась до 64% в загальному портфелі кредитів населенню України порівняно з 59% у 2007 році. У зв'язку зі значною різницею у вартості кредитів у національній та іноземних валютах, переважна більшість позичальників - фізичних осіб віддає перевагу кредитам в іноземній валюті, особливо в сфері іпотечного та інших видів довгострокового і cпоживчого фінансування. Різниця між вартістю позик у національній та іноземних валютах обумовлена високою вартістю гривневих ресурсів по депозитах населення, з одного боку, та збільшенням доступу українських банків до міжнародних ринків капіталу, з іншого боку, що дозволяє банкам залучати більш довгострокові і дешевші ресурси в іноземних валютах. [Рис.2.4.]

На [Рис.2.4.] спостерігається стрімке зростання видачі кредитів як в національній так і в іноземній валютах, що цікаво, що у 2008 році видача в національній та в іноземній валютах майже порівнялися. Це було зумовлено тим, що фізичних та юридичних позичальників приманювала низька відсоткова ставка в іноземній валюті. Нажаль на сьогоднішній день їм приходиться платити в два рази більше при тому що ставка залишилась та сама.

Рис.2.4 Структура кредитного портфелю ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в розрізі валют

* За даними ЦО ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ

За останні роки сума залучених вкладів у національній валюті суттєво перевищує обсяг депозитів в іноземній валюті.

Протягом останніх років спостерігається позитивна тенденція збільшення строків погашення кредитів та продовження строковості залучених коштів.

Частка довгострокових кредитів (з терміном погашення понад 1 рік) у кредитному портфелі банків збільшилась до 65% у 2008 році порівняно з 55% у 2007 та 14% у 2002 році. Частка строкових депозитів, залучених банками від фізичних та юридичних осіб, станом на кінець 2008 року досягла рівня 66%. [Рис.2.5.]