Главная
База знаний "Allbest"
Банковское, биржевое дело и страхование
Економічний аналіз діяльності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"
Економічний аналіз діяльності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"
Виникнення банків та еволюція банківської системи, правові та концептуальні аспекти її побудови в Україні. Аналіз діяльності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" як елементу банківської системи України. Порівняння банківської системи України та зарубіжних країн.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.12.2011 |
| Размер файла | 332,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
|
Переваги конкурентів |
Слабкі місця |
|
|
Конкуренти займають більш агресивну позицію на ринку. Більші можливості щодо подальшої капіталізації, нарощення статутного капіталу. Більш гнучка тарифна політика. У банків за участю іноземного капіталу є можливості надання кредитів в іноземній валюті на більш вигідних умовах. Наявність дешевої ресурсної бази за рахунок отримання фондів від банків-засновників (Сітібанк, ОТРбанк, Укрексімбанк), а також за рахунок бюджетних коштів Більш збалансоване співвідношення між гривневою та валютною складовими ресурсної бази (Промінвестбанк, Укрсоцбанк, ПУМБ). Термін здійснення окремих операцій та розгляду проектів у окремих банків менший, ніж в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Наявність єдиної корпоративної культури. В окремих банків вищий рівень мотивації праці. |
Окремі банки не надають кредитів, що менше встановлених ними У окремих банків (Приватбанк) велика сума активів розміщена в кредитування інсайдерів, що знижує доходність операцій. Відсутність у більшості українських банків відкритих міжнародних форексних ліній. Більшість українських банків характеризується низьким рівнем ліквідності у валюті. Залежність ліквідності деяких банків-конкурентів від залишків на рахунках 2-3 великих корпоративних клієнтів. Окремі банки (Прибатбанк, Укрсоцбанк, Ощадбанк) мають надзвичайно розгалужену мереж та велику чисельність персоналу, що призводить до збільшення витрат. |
Розділ 3. Оцінка банківської системи України
3.1 Порівняння банківської системи України та зарубіжних країн
Сучасний банк - це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності і системи в цілому. [48, с,24]
Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно - в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.
Словом bancheri в Генуї в 12 ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banca. Старофранцузьке слово banque та італійське banca декілька сотень років тому означали одне й те саме - "лавка міняйли". Слова banquir та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.
Виникнення банківської справи історично пов'язане з потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу.
Зміцнення економіки європейських держав, посилення влади та впливу католицької церкви на державну політику, розвиток науки, поява нових знань і технологій спричинили підвищення ділової активності, розширення торгівлі та пожвавлення в економіці. Це сприяло виникненню великих державних жиробанків, що дозволило досить широко розповсюдити систему здійснення безготівкових розрахунків між контрагентами.
Жиро - розрахунок і сьогодні широко використовується, як система безготівкових розрахунків або як різновид безготівкових розрахункових операцій, пов'язаних з перерахуванням коштів з одного банківського рахунка на інший в межах одного банку або єдиної банківської системи.
У сучасних умовах дати точне й однозначне визначення такого універсального поняття, як банк, - не менш складне завдання, ніж визначити універсальним поняття "фінанси". Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як джерело корпоративного кредиту, кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої фінансової інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій; як посередник у здійсненні грошових розрахунків.
Однак у багатьох випадках визначення поняття "банк" необхідно формулювати точніше, причому не стільки для пояснення сутності цього фінансового інституту, скільки для вирішення більш важливих практичних завдань, наприклад, щоб довести, чи є конкретне фінансове підприємство банком і чи регламентується його діяльність певними нормативно-правовими актами.
Зокрема, банк може характеризуватися набором функцій, які він виконує в економіці, але цей критерій не є вичерпним та достатнім. Так, на початку 80-х років 20-го століття за законами США банком вважалась будь-яка установа, що залучає кошти на депозити та надає кредити. Виключаючи з ділової практики одну з цих двох операцій, у таких установ з'являлась можливість фактичне надавати клієнту банківські послуги і в той же час формально не підпадати під дію законів про банківську діяльність, тобто виходити з-під контролю державних органів. На сьогодні не можна визначити банк і як місце зустрічі клієнта банкіром, оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку і може отримувати доступ до всього комплексу фінансових послуг через телекомунікаційні системи зв'язку з будь-якої частини світу. Тому в найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.
Сучасні банки країн світу і безумовно банки України пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.
Для більш повного розуміння сутності функціонування та розвитку сучасних фінансових систем доцільно як з теоретичної, так і з практичної точки зору порівняти та проаналізувати банківські системи таких країн, як США, Німеччина, Японія з Україною.
Становлення банківської системи США в сучасному вигляді відбулось із проведенням реформи 1913р., в результаті якої було створено державну систему управління монетарною та банківською діяльністю, що базувалась на заснуванні Федерального резерву, або Федеральної резервної системи США (ФРС). ФРС тісно співпрацює з Казначейством США і органами федеральної влади на різних рівнях.
Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснено з прийняттям в 1991 р. Закону України "Про банки і банківську діяльність". А фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Конгрес США не в змозі втручатись у поточну діяльність ФРС, хоча вона є структурою, формально підлеглою Конгресу. Голова Ради управляючих ФРС взаємодіє з секретарем Казначейства, головою ради економічних консультантів при президентові США, директором федерального відомства управління і бюджету. ФРС двічі на рік надає Конгресу звіт про результати своєї діяльності й доповідає про відповідність своїх дій економічним умовам і цілям державної адміністрації та Конгресу.
Основними функціями ФРС є:
виконання ролі центрального банку країни;
емісія грошей;
нагляд за діяльністю банків, що отримали дозвіл в окремих штатах;
ліцензування і нагляд за міжнародними банками, що базуються в США;
функція грошово-кредитного контролю для підтримання стабільності економіки;
функція "кредитора в останній інстанції", тобто надання в критичній ситуації тимчасових позик банкам, що мають певні фінансові труднощі з платоспроможністю та ліквідністю;
функція клірингового центру при грошових переказах у межах банківської системи.
Окрім власне ФРС до органів державного управління та контролю банківської діяльності належать спеціальний підрозділ Казначейства США - Контролер грошового обігу; федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) та комісії штатів з банківської діяльності. До обов'язків Контролера грошового обігу належать видача дозволів на створення нових національних банків, що мають дотримуватися федеральних законів; контроль та нагляд за діяльністю національних банків; затвердження заяв на створення нових банківських відділень, злиття та поглинання банківських компаній. Комісії штатів з банківської діяльності видають дозволи на відкриття нових банків на території штату; контролюють та регулярно перевіряють усі банки, які отримали такий дозвіл; користуються правом накладати відповідні вимоги щодо ліквідності та мінімального рівня власного капіталу банків, що отримали дозвіл у штаті.
Протягом 1994 - 1996 pp. Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва.
Федеральну систему страхування депозитів було створено відповідно до закону Гласна - Стігалла (закону 1933 р. про банківську діяльність) як один із засобів впорядкування банківської системи. Основною метою створення ФКСД було відновлення та укріплення довіри вкладників та депозиторів до банків, що була втрачена в роки Великої Депресії. До основних функцій ФКСД належить:
депозитів банків, що дотримуються правил ФКСД;
затвердження всіх запитів застрахованих банків щодо створення відділень, злиття та поглинання;
отримання та перевірка звітів застрахованих банків про їх фінансовий стан.
Сьогодні ФКСД гарантує повне відшкодування вкладів, що не перевищують 100 тис. дол. США, у випадку банкрутства застрахованого банку.
В США існують чотири основні типи кредитно-депозитних установ: власне комерційні банки, позиково-ощадні асоціації, ощадні банки та кредитні союзи. Відмінності між цими установами полягають в основному в специфічних умовах використання різних видів депозитів при наданні позик та кредитів.
Найбільш вагому групу кредитно-депозитних установ США становлять комерційні банки. Головна особливість комерційних банків як кредитно-депозитних установ полягає у переважному використанні депозитів на ринку, коротко - та середньострокових комерційних кредитів для розвитку бізнесу. Крім того, комерційні банки практикують надання споживчих позик (під наступні доходи) та кредитів під нерухомість (закладні кредити). До початку реформування законодавства про банківську систему на рубежі 1970 - 1980-х років банки США виступали монополістами в багатьох сегментах фінансового ринку. До цього часу існувало законодавче розмежування комерційних та інвестиційних банків. Так, першим було заборонено здійснювати інвестиції практично в усі цінні папери, що випускались приватними емітентами, а також займатися андеррайтингом (гарантованим розміщенням нових випусків корпоративних акцій та облігацій). У свою чергу інвестиційні банки не мали права здійснювати депозитні операції та видавати кредити. Все це, безумовно, не сприяло розвитку ринкової конкуренції та диверсифікації банківських послуг. Тому цілком природно, що вже з другої половини 1970-х років, у ході реформування банківської системи США, функціональні відмінності між фінансово-кредитними установами та традиційне розмежування сфер їхньої діяльності почали поступово нівелюватися. У сучасних умовах практично всі депозитні й фінансові установи США мають можливість діяти в єдиному федеральному правовому полі як універсальні банки, за винятком деяких спеціально обумовлених випадків та з урахуванням обмежень, що встановлюються адміністраціями окремих штатів.
Банки США та України, пройшовши початковий етап процесу реорганізації національної фінансової системи, постійно вдосконалюють та розширюють свої можливості як на національному, так і на міжнародному ринку, поширюючи вплив на нові галузі діяльності. Комерційні банки США інтенсивно працюють на ринках капіталу та все активніше охоплюють операції з корпоративними цінними паперами, особливо на ринку облігацій. Інвестиційні ж банки організують так званий "альянс позикодавців" і намагаються зайняти авангардні позиції у сфері банківського кредитування клієнтів. Таке становище, безумовно, сприяє підвищенню ефективності функціонування банківської системи США, постійній конкуренції в різних сегментах фінансового ринку, реструктуризації портфеля банківських послуг, появі нових банківських продуктів відповідно до потреб клієнтів. [26, с.72]
Серед фінансових систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). За роки, що пройшли після закінчення Другої світової війни, банківська система Німеччини (при вагомій підтримці США та міжнародних фінансових організацій) змогла не тільки достойно конкурувати з банківською системою Великобританії, а й стати реальним європейським фінансовим лідером та однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу. Банківська система сучасної Німеччини так, як і України включає систему центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в ній представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням діючого закону про кредитну систему.
Основне завдання центрального банку Німеччини дещо схоже з завданням центрального банку України і воно полягає в забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти.
До найважливіших завдань центральних банків обох країн також належать:
регулювання грошового обігу;
емісія грошей;
регулювання обсягу кредитування національної економіки;
забезпечення виконання правил платіжного обороту в державі;
забезпечення розрахунків з іноземними державами.
Контрольні та наглядові функції в банківській сфері Німеччини покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів ФРН, - Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами.
Основними завданнями цього відомства є:
профілактика порушень Фінансового законодавства;
контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків;
нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ;
інформаційне обслуговування та контроль.
Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Німеччини.
В Україні видає ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території України Центральний банк.
Цей орган також може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність. У Німеччині функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані. За існуючою класифікацією з точки зору правового статусу комерційні банки Німеччини поділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові.
Комерційні банки як банки другого рівня складають основу кредитної системи України. Класифікація комерційних банків здійснюється за різними ознаками: за формою власності, рівнем спеціалізації, регіонально-територіальною ознакою тощо. В Україні функціонують комерційні банки різних форм власності, в тому числі й державні.
Приватні комерційні банки Німеччини представлені приблизно 350 універсальними установами, що мають 7000 філій. З них виділяють близько 200 регіональних банків, близько 80 банків-банкірів, тобто банків, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філій іноземних банків. Комерційні банки Німеччини функціонують у трьох організаційних формах:
акціонерне товариство;
акціонерне командитне товариство;
товариство з обмеженою відповідальністю.
Більшість німецьких регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати клієнтурі повний комплекс сучасних банківських послуг.
Серед приватних комерційних банків переважають банки у формі відкритих та закритих акціонерних товариств. Також є банки-товариства з обмеженою відповідальністю. Залежно від номенклатури здійснюваних операцій розрізняють універсальні та спеціалізовані комерційні банки. У сучасних умовах більшість комерційних банків в Україні намагається мати статус універсального банку, хоча багато з них ще не можуть надавати повний пакет банківських послуг. За територіальною ознакою серед українських банків виділяють регіональні, республіканські та міжнародні банки. Останні створюються, у вигляді спільних фінансових підприємств за участю іноземного капіталу і мають право відкривати філії та відділення за межами України.
Основу системи спеціалізованих комерційних банків Німеччини становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних ділянок, та банків, які спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ - фінансування житлового будівництва та реконструкції житла.
Отже, банківська система Німеччини схожа з банківською системою України. Банківська система сучасної Німеччини, як і України, має однакову побудову: дворівневу, основні завдання центрального банку співпадають та мета одна. [49, 88]
Ще одним новим лідером післявоєнного фінансового світу стала банківська система Японії. Серед розвинутих держав Японія характеризується як країна, що володіє найбільшими валютними запасами і при цьому виступає досить обережним та ефективно діючим інвестором. Найбільші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п'ятдесяти найбільших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.
Для фінансової системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутрішньополітичною ситуацією. Успішному становленню та розвитку сучасної фінансово-кредитної системи Японії дуже сприяло використання досвіду фінансової системи Німеччини: при розробці нового законодавства про фінансову та банківську діяльність Японія фактично скопіювала німецький господарський кодекс, відкоригувавши зміст окремих статей відповідно до особливостей своєї національної культури.
До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об'єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків після Другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей і підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.
Структура банківської системи України відрізняється від структури банківської системи Японії. Розглянемо структуру цих країн.
Сучасна банківська система Японії має таку структуру:
1 рівень: Банк Японії;
2 рівень: урядові банки (Японський експортно-імпортний банк);
комерційні банки (міські, регіональні, іноземні банки);
банки довгострокового розвитку;
траст-банки.
У першій половині 1990-х років у банківській системі Японії почали виникати ознаки серйозних проблем. Патронат держави, зокрема державні гарантії повернення позик і кредитів, у сучасних умовах відіграли негативну роль - у більшості японських банків не виявилось необхідного досвіду щодо оцінки ризику кредитних операцій, роботи з інвестиційними проектами на основі бізнес планів та інших навичок, потрібних для роботи на сучасному фінансовому ринку За наявними офіційними даними обсяги проблемних кредитів японських банків на початку 1990-х років досягли рівня в 500 млрд. дол. США. Іншою серйозною проблемою виявилась психологічна неготовність вкладників до необхідності класифікувати байки за рівнем надійності, оскільки японські банки не зобов'язані публікувати звіти про свою діяльність, а вклади населення в банках гарантовані державою.
В банківській системі України банки ж зобов'язані опубліковувати звіти про свою діяльність.
У фінансовій системі Японії в останнє десятиліття виникла парадоксальна ситуація - при появі ознак кризи жоден з японських комерційних банків практично не міг стати банкрутом. За таких обставин Міністерство фінансів Японії оголосило про плани радикального перегляду системи контролю за діяльністю банків, що акціонують у складі національної банківської системи. Серед першочергових заходів реформи - розширення відділу інспекції банків у структурі Міністерства фінансів, посилення системи аудиторського контролю, введення в практику дійових критеріїв оцінки фінансового стану банків, підвищення вимог щодо обсягів та змісту звітності банків перед Міністерством фінансів, розширення повноважень Міністерства щодо контролю та впливу на банки, діяльність яких характеризується незадовільними фінансовими показниками.
Відповідно до нового фінансового законодавства, зокрема нової редакції Закону про Банк Японії, що вступила в силу в квітні 1998 p., японські банківські установи зобов'язані створити власні підрозділи та структури, які відповідатимуть за управління ризиками інвестицій, формування портфеля цінних паперів, та розробити системи внутрішнього контролю за ефективністю кредитних операцій.
Міцність фінансової системи та становище лідера у світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем ключовими серед яких є:
підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків у національній фінансовій системі;
формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;
забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, в тому числі поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;
реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;
істотна зміна місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи. [49, с 108]
І тому щодо розвитку українських банків слід підкреслити доцільність ліквідації монобанківських структур, розширення кредитних ринків і проведення політики диверсифікації фінансово-кредитної діяльності. Особлива увага повинна приділятися реструктуризації багатьох банківських установ з метою злиття слабких банків, з одного боку, та підтримки ефективних і стійких банків у виході на міжнародний рівень, з іншого. Важливу роль має відіграти розширення ліцензування, що враховувало б статутні капітали кредитних інститутів та їх матеріально-технічний стан в цілому. Доцільною також є можливість самостійного визначення банками форм та ступеня участі в господарській діяльності. Нарешті, необхідно виділити одне з найважливіших завдань - підтримання стійкості та надійності банківської діяльності при одночасному забезпеченні необхідного рівня доходності банківських операцій. [49, с.128]
3.2 Напрями удосконалення банківської системи України
Україна вже тривалий час демонструє досить високі темпи економічного зростання. Протягом 2005 - 2008 pp. ВВП збільшився на 29,3%, обсяг промислової продукції - на 19,7 %, роздрібний товарооборот - на 45 %, експорт товарів - на 37,4 %, інвестиції в основний капітал - на 56,4 %.
Якщо маємо таке економічне зростання, то насамперед банки покликані його забезпечувати. Як це зробити, які механізми посилення впливу банків на розвиток і структурні зміни в економіці слід задіяти, чи в змозі дворівнева система, котра сьогодні вже відживає, фінансово забезпечити інвестиційно-інноваційний розвиток нашої держави?
Якщо говорити загалом і мовою цифр, то банківська система впливала ня розвиток економіки, насамперед забезпечуючи потребу в грошах і кредитах. Так, за три роки грошова маса збільшилася вдвічі, монетизація ВВП - на 61 %, залучені ресурси банків зросли більш як у 5 разів, кредитні вкладення в економіку - в 5,5, а кредити - у 2,4 рази. Відбулися суттєві позитивні зміни у структурі кредитів. Довгострокові, наприклад, збільшилися майже в 5 разів, а це свідчить, що економіка України переходить на інвестиційно-інноваційну модель розвитку. Однак, не секрет, уплив банків на розвиток економіки залежить від рівня розвитку самої банківської системи.
Отже, дійсно, вітчизняним системним банкам бракує належної інфраструктури, недостатнім лишається рівень капіталізації. Так, за період із 01.10.2004 р. по 01.07.2008 р. загальні активи банків збільшилися майже в 2,5 рази, тобто відбувся відрив зростання активів від капітальної бази. І це спричинило свідоме зменшення окремими банками обсягу кредитних операцій, а також введення обмежень у кредитуванні, оскільки виникла загроза порушення нормативів капіталу.
Відомо, що рівень капіталізації визначається як відношення регулятивного капіталу до активів, зважених на ризик.
Отже, проблему підвищення рівня капіталізації можна вирішувати як шляхом збільшення власного капіталу, так і зменшення високоризикових активів.
Реальна картина така: попри те, що банки нині скорочують ризикові активи (за останні три з половиною роки високоліквідні активи зросли майже в 3,5 раз), нарощування власного капіталу відбувається надто мляво і повільно.
Банкам необхідно переглянути свою ресурсну політику, і пропонують цілком доступний спосіб - трансформацію депозитів юридичних і фізичних осіб у власний капітал банку. Логічно й те, що для залучення коштів населення з метою поповнення власного капіталу банкам варто забезпечити дивіденди за звичайними акціями на рівні вищому, ніж доходи за депозитами.
Отже, якби банки відрегулювали свою дивідендну і процентну політику, то потенційні інвестори були б зацікавлені стати спочатку співвласниками, а потому і вкладниками того чи іншого банку.
Але тут ми знову наражаємося на проблему - дивіденди сплачуються за рахунок прибутку, а динаміка показників рентабельності свідчить про тенденцію до зниження прибутковості банків що є наслідком зростання високоліквідних актів (грошових коштів і залишків у НБУ, інших банках), які майже не дають доходу.
Така ситуація спричинена прагненням підтримувати на необхідному рівні капіталізацію шляхом скорочення проблемних кредитів і переходу до обережної кредитної політики. Але банки водночас не повинні забувати й про прибуток, адже акціонери створюють їх саме задля цього. Та у цьому сенсі треба повсякчас пам'ятати, що підтримання рівня капіталізації лише шляхом стерилізації коштів є вкрай небезпечним.
Сьогодні 60% банківської системи (десять великих банків) мають критичну межу адекватності капіталу - 10%, якщо не враховувати приховану втрату адекватності (прозорість розрахунку регулятивного капіталу).
Розглянемо деякі пропозиції щодо вирішення проблеми капіталізації:
1. Банки повинні змінити акціонерів. Нинішні в основному вичерпали мотивацію вкладення коштів, адже рентабельність банківського бізнесу неприваблива, а інсайдерські інтереси найближчим часом і витісняться заходами НБУ і самим ринком.
2. Залучення іноземних стратегічних інвесторів у капітал та вихід через них на міжнародні ринки довгострокових і дешевих ресурсів.
Повертаючись до проблеми, пов'язаних з невтішною тенденцією до погіршення прибутковості банків, наголосимо, що стабільного підвищення прибутковості можна досягти лише на основі радикальної реорганізації банківського бізнесу, спрямованої на регулювання основних економічних показників банківської діяльності за рахунок упровадження програм реінжинірингу. Ці програми, зокрема, орієнтовані на диференційований підхід до встановлення цін і тарифів за послуги - з урахуванням різних категорій клієнтів. Однак, ці моделі - недосконалі. Тому треба враховувати як суб'єктивну корисність послуги для клієнта, так і інші комплексні заходи з реінжинірингу ціноутворення, зокрема - аналіз витрат і переваг окремих операцій, аби розподілити їх на складові; визначення клієнтів, взаємовідносини з якими пов'язані або з найбільшими витратами, або з найбільшими прибутками; аналіз чутливості споживчих цін з метою виявлення випадків відпливу клієнтів, що мали місце в минулому; врахування диференціації цін у різних регіонах України тощо.
Наша банківська система ще не є такою, як у високорозвинутих країнах, і треба визначити, що, по-перше, економічне зростання у 2005 - 2007pp. забезпечувалося значною мірою за рахунок експортноорієнтованих галузей, у яких фінансові ресурси формувалися переважно шляхом заниження курсу гривні щодо долара і її надмірної девальвації у 1998 - 1999pp., а не в результаті банківського кредитування. Тому роль банків у зростанні експортної складової ВВП була мало відчутною. В міру вичерпання девальваційного ресурсу попит цих підприємств на банківські кошти швидко зростатиме, і комерційні банки за наявної ресурсної бази навряд чи зможуть задовольнити цей попит.
По-друге, економічне зростання поки що мало переважно екстенсивний характер і базувалося на наявній (застарілій) матеріальній, технічній і технологічній основі. Такий розвиток потребував від банків передусім коротко та середньострокових вкладень. Але в міру переходу на інтенсивно-інноваційний шлях розвитку швидко зростатиме попит на довгі гроші, який банки не в змозі будуть задовольнити. Невипадково провідні українські банківські установи все частіше стали виходити на міжнародні валютні ринки чи залучати великих акціонерів, аби мобілізувати довші і дешевші іноземні ресурси, ніж можливо на внутрішньому ринку.
Таким чином, можемо зробити висновок, що потреби економіки в подальшому нарощуванні банківських послуг в Україні далеко не вичерпані, і це спонукає банківську систему до подальшого розвитку. Тому очевидно, що реальних підстав говорити про необхідність гальмування темпів розвитку банківських вкладів в економіку, а отже, й самої банківської системи, немає.
Другим макроекономічним чинником розвитку банківських вкладень в економіку, а відтак і підвищення ролі банківської системи є формування вільних резервів у розпорядженні банків. На мікрорівні обсяги резервів визначаються успіхами кожного окремого банку у мобілізації вільних коштів юридичних і фізичних осіб, а на макрорівні - загальним обсягом грошової маси в обороті та її структурою. Чим більша маса грошей в обороті й чим нижча питома вага в ній готівки, тим вищою є межа формування резервів банків, які слугують джерелом нарощування їх активів.
Формування банківських резервів, достатніх для забезпечення потреб економічного розвитку, можливе лише за швидкого зростання рівня монетизації економіки. Досягнутий нині Україною рівень монетизації ВВП явно недостатній для адекватного посилення ролі банків в економічному зростанні. Його потрібно підвищити в найкоротші терміни приблизно вдвічі. Адекватне підвищення рівня монетизації економіки слугуватиме не лише ресурсному забезпеченню розвитку банківської системи, а й завершенню формування зрілого грошового ринку, на якому попит і пропозиція формуватимуть об'єктивну ціну грошей, тобто рівень процентної ставки.
Будь-яка бізнесова справа потребує початкового капіталу, що в умовах
відірваності банківського сектору від малого бізнесу є для останнього важкодоступним. Повертаючись до процентної політики, нині ставки за мікрокредитами сягають 50 %, що унеможливлює позички підприємців для розвитку власного бізнесу. Водночас банки зазнають суттєвих втрат від неповернення кредитів і майже не мають захисту від неповернення позик, що примушує підвищувати відсоток.
Управління банківськими ризиками нині є однією з найактуальніших тем.
Класифікуючи методи управління ризиками, поділимо їх на такі групи:
методи уникнення банківських ризиків;
методи їх зниження;
методи самостійного протистояння їм;
методи їх передач.
Перший метод - найбільш обмежений у практичному застосуванні, оскільки, відмовляючись від ризикових операцій, банк позбавляє себе, можливості отримати прибуток.
Другий метод передбачає відмову від певної банківської діяльності або виконання її нетрадиційним способом (наприклад, шляхом подорожчання і банківських операцій).
Третій метод включає побудову організаційної структури, диверсифікацію та підвищення кваліфікації персоналу.
Четвертий метод використовується банками, коли вони покривають збитки за рахунок власних коштів (це - резервний фонд та резерви спеціального призначення, поточний прибуток).
П'ятий метод полягає в розподілі (трансферті) ризиків між іншими банками, підприємствами, страховими, інвестиційними, факторинговими, кліринговими компаніями.
Використовуються такі способи передачі банківських ризиків: страхування, біржові угоди, продаж активів, укладення контрактів, факторинг, лізинг. Позитивний результат у питанні управління ризиками має забезпечувати певна організаційна структура.
Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні щаблі - від вищого керівництва банку (спостережної ради та правління) до рівня, на якому безпосередньо приймається ризик.
Як мінімум до цього процесу мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку: спостережна рада; правління банку; профільні комітети - кредитний комітет, комітет з управління активами та пасивами, тарифний та інші комітети в межах повноважень щодо управління ризиками, які делегуються правлінням; підрозділ з ризик - менеджменту; фронт-офіси - підрозділи з кредитування, казначейство - в межах свої функцій та повноважень щодо прийняття на банк ризику; бек-офіси - підрозділи, які супроводжують активні операції в межах функцій контролю за дотриманням установлених вимог.
Цю ініціативу схвалено і в Україні, що підтверджено відповідним указом Президента України.
У зв'язку з цим Національний банк розробляє низку заходів, спрямованих на відповідне вдосконалення банківської системи України, передусім - на поліпшення нормативно-правової бази, необхідної для успішного розвитку мікрокредитування.
Існують такі основні проблеми:
вплив євро-інтеграційних процесів на діяльність на малих та середніх банків України;
роль і місце малого бізнесу в їх стратегічному розвитку;
ринок банківських послуг малих банків;
актуальні питання фінансової стійкості, конкурентної стратегії та мінімізації ризиків;
депозитно-акумуляційна та кредитно-інвестиційна діяльність;
інформаційне забезпечення кредитної діяльності малих і середніх банків.
Проблеми другого напряму:
співробітництво великих, середніх та малих банків;
особливості фінансової підтримки великих, середніх та малих банків; - вплив малих, середніх та великих банків на інноваційні процеси;
роль середніх банків у розвитку венчурного капіталу в Україні;
державне регулювання діяльності комерційного банківництва та небанківських фінансових інституцій;
вплив малого і середнього банківництва на соціально-економічний розвиток регіонів;
кредитні спілки на ринку банківських послуг малих банків.
Вивчення стану та аналіз тенденцій розвитку банківської системи України дають підстави стверджувати, що за роки незалежності вона практично сформувалась як дворівнева, в цілому відповідає вимогам перехідного періоду, ввібрала досвід банківських систем країн із розвинутою ринковою економікою і враховує рекомендації Базельського Комітету з регулювання банківської діяльності та нагляду за банками. Розроблення Національним банком України нормативно-правової бази, запровадження ринкових принципів діяльності банків, широке використання зарубіжного та накопичення власного досвіду, організація ефективної системи банківського нагляду сприяли перетворенню банківської системи на важливу складову фінансово-кредитної сфери держави.
Поряд із цим унаслідок масової приватизації, підвищення рівня концентрації капіталу в усіх галузях економіки, розширення зовнішньоекономічних зв'язків постають нові дедалі складніші завдання. Одне з них - удосконалення структури банківської системи, яка сьогодні не сповна відповідає потребам розвитку малого і середнього бізнесу.
Отже, необхідність створення сприятливих умов для розвитку та ефективного функціонування малих і середніх банків в Україні зумовлена реальною ситуацією, яка склалася на вітчизняних фінансових ринках, зокрема - підвищеним попитом на фінансові ресурси з боку малого і середнього бізнесу; прагненням регіональних і місцевих органів влади мати прозорих фінансових посередників, діяльність яких спрямовувалася б на задоволення фінансових потреб конкретних територій.
Державна фінансова політика і, зокрема, політика НБУ, має стати активнішою у сприянні розвитку малих і середніх банків в Україні. Нинішній курс центрального банку на капіталізацію вітчизняних банків стосовно розвитку малих і середніх банківських установ, на думку учасників конференції, є дещо однобічним. Аналіз функціонування банківських систем країн із розвинутою ринковою економікою, а також країн, економіки яких отримали статус ринкових (Польщі, Угорщини, Естонії, Литви), дає підстави говорити про необхідність диференційованого підходу до капіталізації банківської системи, формування малими і середніми банками мінімального розміру статутного капіталу.
Для стимулювання розвитку малих і середніх банків в Україні доцільно було б вжити низку заходів, а саме:
1. Провадити селективну політику щодо їх розвитку та діяльності з урахуванням регіональних особливостей;
2. Розробити стратегію діяльності банківського сектору та запровадити відповідні стандарти у сфері мікрокредитування, внести певні зміни до нормативно-правових актів;
3. Розробити конкретні механізми реалізації Закону України "Про банки і банківську діяльність щодо створення місцевих кооперативних банків;
Можливо, варто прийняти окремий закон про кооперативні банки, відповідно до якого місцеві органи влади могли б бути їх засновниками, а наявні кредитні спілки - учасниками місцевих кооперативних банків, що дало б змогу місцевим кооперативним банкам швидше досягати мінімального нормативного розміру статутного капіталу;
4. Посилити співпрацю між малими, середніми банками регіону та органами місцевого самоврядування. Надавати пріоритетну можливість регіональним банкам обслуговувати місцеві бюджети, що може стати стратегічним фактором регіонального розвитку;
5. Встановити для банків, які фінансують малий і середній бізнес, диференційовані вимоги щодо достатності капіталу (в межах 8 %) та передбачити; можливість поступового (протягом 5 - 10 років) формування ними мінімального обсягу статутного капіталу (відповідно до розробленого плану капіталізації). [54, с.9]
З метою заохочення кредиті інвестиційної діяльності малих і середніх банків у депресивних регіонах України доцільно було б впровадити низку додаткових пільг:
надавати відстрочку щодо сплати податку на прибуток малим і середнім банкам, у структурі кредитно-інвестиційного портфеля яких частка середньо - та довготермінових регіональних кредитів становить не менше 20 30 %;
для стимулювання капіталовкладень малими і середніми банками у пріоритетні інвестиційні проекти, які реалізуються в депресивних регіонах, звільняти від оподаткування суму прибутку, яку банки отримують від фінансування зазначених інвестицій;
застосовувати до малих і середніх банків механізм часткової компенсації процентних ставок за відносно великими інвестиційно-інноваційними кредитами;
розробити і запровадити комплекс заходів щодо стимулювання кредитної підтримки малими і середніми банками експортна-орієнтованих підприємств;
застосовувати до малих і середніх регіональних банків, які фінансують реальні інвестиційні та інноваційні проекти і здійснюють довгострокові фінансові інвестиції в межах регіону, диференційований підхід щодо формування ними обов'язкових резервів залежно від обсягів активних операцій.
Наприкінці 2004 року вітчизняна банківська система вдруге за 13 років свого існування зіткнулася з кризою довіри суспільства до перспектив розвитку фінансової системи країни. Як відомо, це було пов'язано з драматичним перебігом президентської виборчої кампанії, котра сколихнула суспільно-політичне життя в Україні і мала широкий міжнародний резонанс. Як пройшли українські банки цей, образно кажучи, стрес-тест? Які із цього випливають висновки і першочергові завдання?
Охарактеризуймо причини і наслідки такого стрес-тесту. Неупереджений аналіз подій на фінансовому ринку країни у листопаді - грудні 2004 року засвідчив, що вітчизняна банківська система в цілому набула певного запасу міцності і може протистояти проявам нестабільності економічного середовища. Водночас гостро проявилися і недоліки: слабка дія саморегулюючих механізмів ринку та низький розвиток ринкових відносин у банківській системі. Це проявилося у:
тривалому і доволі гострому дефіциті доларів США та евро на готівковому валютному ринку;
скороченні строків та обсягів операцій і стрімкому зростанні вартості ресурсів на міжбанківському ринку;
ажіотажі на ринку банківських вкладів (різкий відплив коштів фізичних осіб).
Як показали події останніх двох місяців 2004 року, важливим фактором можливої нестабільності руху банківських ресурсів (особливо у поєднанні з інфляцією) є фактична "двовалютність" національної грошової системи. Міграція гривневих заощаджень у валютні та (залежно від динаміки валютного курсу) у зворотному напрямі призводить до розбалансування гривневих і - валютних банківських активів і пасивів, що посилює загрозу втрати банками ліквідності на відповідних сегментах фінансового ринку.
Певне зменшення обсягів кредитування та підвищення переважною більшістю банків відсоткових ставок за депозитами навряд чи додало оптимізму вкладникам і було дещо запізнілим, оскільки темпи інфляції під кінець року прискорилися. До того ж ці дії стали непрямим доказом того, що "зайвих" грошей у банківській системі України немає.
У листопаді - грудні 2004 року кожен конкретний банк одержав можливість перевірити себе на спроможність працювати у нестандартних умовах. Це дало змогу кожному з них виявити потенційно небезпечні ділянки бізнес-процесів та оцінити ефективність власного ризик-менеджменту.
Ймовірно, найближчим часом може дещо посилитися міграція клієнтів до банків, що меншою мірою залежать від умов вітчизняного ринку, тобто до банків з іноземним капіталом. Інша очевидна тенденція ринку - майбутнє укрупнення та злиття банківських установ, що є одним зі способів ефективного розвитку в конкурентних умовах ринку.
Позитивними наслідками "стрес-тесту" для банківської системи стала поява на ринку нових банківських продуктів, зокрема нових депозитних програм, які пропонують кращі умови для вкладників. Це наприклад депозит у гривнях для юридичних осіб з прив'язкою до курсу іноземної валюти з метою компенсації втрат пов'язаних із можливою зміною курсу національної валюти. Ще один приклад - запроваджені окремими банками спеціальні "конверсійні" депозити, які дають змогу вкладникам що мають гривневі депозити, або клієнтам, які володіють готівковою гривнею, конвертувати її в долари США з обов'язковим розміщенню на строковому депозиті у даному банку. Для захисту заощаджень населення від знецінення деякі банки пропонували "металевий" вклад у золоті.
У найближчій перспективі - запровадження безвідкличних депозитних внесків, за якими нараховуватимуться підвищені відсотки. Ці вклади безумовно, сприятимуть стабілізації ресурсної бази банків.
Тепер розглянемо особливості антикризового менеджменту. Ризик-менеджмент українських банків постав перед потребою вирішення цілої низки актуальних проблем. Деякі з них - специфічні, пов'язані з відсутністю перевіреного практикою алгоритму розв'язання професійних завдань на основі набутого раніше досвіду, адже банківський ринок в Україні з'явився відносно недавно.
Не досконалість національних фінансових ринків зумовлює вузький вибір похідних фінансових інструментів, що не дає банкам змоги ефективно хеджувати індивідуальні ризики. Аналітикам, скажімо, фондового ринку важко оцінювані фінансовий результат, а отже, й ризики щодо акцій, торги за якими проводяться нерегулярно. Так же непросто визначати криві прибутковості, якщо в країні не діє форвардний ринок. [55, с.29]
За таких умов важливим елементом банківського антикризового менеджменту є складання конкретного плану дій, спрямованих на подолання несподіваної фінансової скрути. Він передусім має передбачити всі можливі способи відновлення ліквідності. При цьому слід пам'ятати про основні причини, через які найчастіше порушуються графік та обсяги руху грошових потоків усередині банку. Серед них - дострокове пред'явлення клієнтами вимог до банку, невиконання контрагентами зобов'язань перед банком в обумовлений угодами строк, відсутність зовнішнього (з боку центрального або інших банків) рефінансування.
Основні способи пом'якшення дії зовнішньо-банківських шоків полягають у збільшенні обсягів резервів, зменшенні непроцентних витрат та у відповідному перегляді лімітів кредитування.
Збільшення обсягів резервів - доволі складне завдання, оскільки воно вступає у суперечність з потребою зростання банківського капіталу. Зважаючи на це, резерви варто створювати поетапно відповідно до спеціально розробленого графіка. Що стосується не процентних витрат українських банків, то на сьогодні вони пов'язані переважно з утриманням персоналу та забезпеченням програмно апаратними засобами. В особливих ситуаціях зазначені витрати слід певною мірою скорочувати, але так щоб це мінімально впливало на якість обслуговування клієнтів.
У процесі визначення лімітів кредитування особливу увагу слід звертати на здатність головних партнерів банку швидко реагувати на зміну ринкової ситуації та адаптуватися до кризових явищ.
Після останніх подій на фінансовому ринку країни актуальною для вітчизняних банків стає розробка системи внутрішніх індикаторів можливої кризи (наприклад, моніторинг динаміки повалютної структури вилучених за день ресурсів, обсягу достроково закритих депозитних рахунків тощо). Зрозуміло, це тема для окремого дослідження. Ми ж лише зауважимо: обов'язкові економічні нормативи не можуть претендувати на роль індикаторів банківських проблем, оскільки ідентифікують не наявність проблеми, а можливість її виникнення.
Украй важливо оцінювати ризики не лише щодо проведення активних, але й щодо пасивних операцій. Як і у випадку з активами, кожен кредитор банку може стати для нього джерелом своїх специфічних ризиків. Підприємства-резиденти формують для банку ризик ліквідності, оскільки переважна частина їхніх коштів - це залишки на розрахункових рахунках.
Кошти населення формально є терміновими, проте вітчизняне законодавство дозволяє вкладникам у будь-який момент вимагати повернення своїх грошей, що породжує для банківських установ доволі специфічний "ризик фізичних осіб".
У разі нестабільності внутрішнього грошового ринку свої ресурси, як правило, вилучають і клієнти-нерезиденти. Таким чином вони теж привносять у вітчизняну банківську систему ризики. У даному випадку - зовнішні.
Однією із найгостріших проблем банківської системи України є структурна недосконалість, і повними проявами цього є:
різке скорочення обсягу операцій на міжбанківському ринку в разі виникнення нестандартних ситуацій. Зауважимо, що сьогодні сам міжбанківський ринок є чи не єдиним інструментом оперативного вирішення банківських проблем, пов'язаних із забезпеченням ліквідності. При наявності загрози стабільності ринку він перестає ефективно працювати;
болісна реакція банківської системи на нестабільність зовнішнього середовища. Безпосередніми наслідками зростання банківських ризиків у листопаді - грудні 2004 року стало скорочення обсягу та певне зростання ціни кредитів. Оскільки цінова система в умовах невизначеності спроможна адекватно враховувати ризики, це, як правило, призводить до необхідності їх компенсації за рахунок зовнішньо банківських джерел (стабілізаційних кредитів НБУ);
обмеженість інформаційних джерел, необхідних для прийняття рішень. Об'єктивна інформація про реальний стан справ у банках є найпотужнішим інструментом боротьби з необгрунтованим ажіотажем - найнебезпечнішим ворогом банківської системи. Наявність на ринку виваженої та оперативної інформації незалежних рейтингових агентств могла б швидше заспокоїти, як міжбанківський, так і роздрібний депозитний ринок.
Дещо про сучасний стан і перспективи розвитку банківської системи у контексті економічного розвитку держави. Банківський сектор стане ефективним лише тоді, коли зможе запропонувати кожному члену суспільства, незалежно від його матеріального становища, прийнятний механізм обслуговування. Країни ЄС поступово рухаються у цьому напрямі, реформують банківський сектор, створюючи спеціалізовані фінансові установи, які, інтегруючись у банківську систему, роблять її менш вразливою до можливих негативних впливів. Україна має всі законодавчі підстави для розвитку інфраструктури банківського сектору з урахуванням європейського досвіду. Відтак особливу увагу слід приділити створенню механізмів, які б дієво сприяли розвитку місцевих, кооперативних і спеціалізованих банків.
Україна потребує переходу від мобілізаційно-інноваційного шляху, заснованого на розвитку традиційних сфер діяльності у 1999-2000 роках, до прогресивного інновативно-інноваційного проекту модернізації економіки, пов'язаного з фундаментальними надбаннями, створеними у науково-технічному середовищі країни. Для цього необхідно залучати довгострокові цільові кредитні кошти банківської системи.
Необхідні структурні зміни в інституційній побудові вітчизняного банківського капіталу слід починати з формування нового для України інституту - системи спеціалізованих банківських установ розвитку. Перший крок у цьому напрямі - створення в 2004 р. державного Українського банку реконструкції та розвитку (УБРР). Хоча Національний банк наполягав, щоб УБРР був установою другого рівня, тобто проводив кредитування не безпосередньо, а через інститут уповноважених комерційних банків, Кабінет Міністрів через Державну інноваційну компанію заснував банк першого рівня з порівняно невеликим статутним капіталом. Тепер потрібно з'ясовувати, яким чином доцільніше нарощувати капітал цього банку - шляхом залучення іноземних інвесторів та часткового роздержавлення УБРР, чи шляхом акумулювання і використання бюджетних та позабюджетних коштів різноманітних цільових програм розвитку.
Підтвердивши тезу, що головною особливістю фінансового механізму банківської системи України є концентрація - інституціональна, галузева, територіальна.
Зазначені види концентрації можна вважати "перекосами" такої конкуренції, оскільки вони створюють дисбаланси у перерозподілі фінансових ресурсів. Стабільність фінансового механізму українських банків у майбутньому буде прямо пов'язана з ефективною ліквідацією дефіциту фінансових ресурсів. Стрімкий приріст банківських кредитів і депозитів не може тривати довго, оскільки і вільні кошти вкладників, і кредитні ресурси банків - обмежені. Тому банки повинні готуватися до вирішення проблем із ліквідністю, спричинених коливаннями якості кредитного портфеля та зниженням темпів зростання зобов'язань.
Подобные документы
Становлення банківської системи. Загальна характеристика банківської системи. Формування ресурсів банківської системи. Розміщення ресурсів банків України. Фінансові результати діяльності банківської системи. Темпи зростання активно-пасивних операцій.
курсовая работа [164,9 K], добавлен 13.08.2008Сутність банківської системи України та її складові. Аналіз динаміки розвитку банківської системи України та діагностування кредитного потенціалу банків. Модель покращення функціонування банківської системи України за допомогою кластерного аналізу.
дипломная работа [787,7 K], добавлен 20.03.2011Історія становлення та розвитку банківської справи. Розвиток банківської діяльності в Україні. Національний банк України: розвиток та функції. Виникнення та функціонування українських комерційних банків. Розвиток банківської системи в розвинутих країнах.
курсовая работа [177,1 K], добавлен 30.01.2011Сутність банківської системи й грошової пропозиції. Функції Національного банку України та комерційних банків. Структура капіталу в банківській системі України. Надання послуг в банках. Державне регулювання банківської системи України, її саморегулювання.
курсовая работа [76,2 K], добавлен 20.11.2010Аналіз методологічних підходів до питання сутності банківської системи перехідного типу. Вивчення грошово-кредитного ринку України. Оцінка умов становлення та розвитку банківської системи України. Інституційні зміни діяльності комерційних банків.
дипломная работа [551,8 K], добавлен 19.02.2015Сутність і правові аспекти кредитної діяльності комерційного банку: функції, види кредиту, управління кредитним ризиком. Оцінка кредитоспроможності позичальника. Аналіз процесу кредитування ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", заходи щодо його удосконалення.
дипломная работа [409,9 K], добавлен 10.06.2010Розгляд історії розвитку (банківської системи Русі та СРСР) і характеристики основних елементів банківської системи України. Виникнення і характеристика центральних банків, які є головною ланкою банківської системи, оцінка їх незалежності та функції.
дипломная работа [42,3 K], добавлен 03.03.2011Історія розвитку банківської справи, її місце в фінансовій системі сучасної держави. Використання системи федерального резерву в роботі банків розвинених країн. Опис банківської системи Канади, Великобританії та США. Аналіз банківської справи України.
курсовая работа [562,0 K], добавлен 14.07.2009Становлення банківської системи України. Національний банк України – головний елемент банківської системи. Розвиток банківської системи, захист і стабільність валюти. Відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері.
реферат [24,6 K], добавлен 10.11.2010Основні етапи формування та розвитку банківської системи України, її специфічні риси та особливості. Політика Національного Банку України. Аналіз банківської системи України, її поітики та стратегічних цілей. Стан банківської системи у 2008 році.
курсовая работа [48,0 K], добавлен 12.07.2010
