Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На сьогоднішній день найбільш актуальною проблемою міст і населених пунктів України є підвищений рівень забрудненості. Негативний вплив викидів промислових підприємств й автотранспорту на природу та людину вимагає впровадження радикальних заходів охорони та оздоровлення навколишнього середовища (Мурадян та ін., 2004; Нестерова, 1989).

Одним з найефективніших засобів оптимізації середовища промислових центрів є їхнє озеленювання (Бессонова, 1999). Вагому частку при цьому становлять трав'янисті злакові рослини, основу яких складають газонні трави, що сприяє вільному провітрюванню території, очищенню повітря від пилу і газів, поліпшенню мікроклімату (Тюльдюков та ін., 2002). Саме декоративні зелені газони займають від третини до половини загальної площі територій міських лісів, парків, скверів, бульварів, вуличних насаджень (Декоративное…, 1985; Григорюк та ін., 2014). Перевага використання в озелененні газонних насаджень полягає ще в тому, що площа листкової поверхні газонів в 1,7-2 рази більша в порівнянні із зімкнутими деревними парковими насадженнями (Мицик, Лихолат, 1997; Мицик та ін., 2000), що дозволяє затримувати у 10 разів більше пилу, ніж деревні насадження тієї ж площі. Використання газонів для реконструкції мегаполісів розглядається як важлива соціально-економічна проблема (Григорюк та ін., 2014). У міських урбанізованих умовах стан газонів визначає формування кисневої складової атмосфери мегаполісів (Zayed, Zeid, 1997), є унікальним індикатором екологічних умов і стану довкілля. Водночас, газони мають суттєве архітектурне, лікувальне, народногосподарське та екологічне значення (Биоиндикация…, 1988; Ількун, 1978).

З позиції системного методологічного аналізу газонну рослинність розглядають як важливу компоненту екосистем, яка має складну фітоценотичну основу. Газонні рослини зменшують негативний вплив на людину стихійних природних явищ, захищають ґрунти від водної і вітрової ерозії (Hochachka, Somero, 1984; Григорюк та ін., 2014), беруть участь у регуляції стоку води, запобігають забрудненню й очищують навколишнього природного середовища (Цирлинг, 1964; Хочачка, Сомеро, 1988 ;Григорюк та ін., 2014).

У теперішній час, зелені рослини і особливо значна кількість газонної рослинності перебуває у критичному і пригніченому стані, оскільки не витримує антропогенного навантаження, втрачає адаптивний потенціал й передчасно гине, у першу чергу, від згубного впливу урбанізації, техногенного забруднення (Лихолат, 1999; Лихолат, Винниченко, 2002; Россихіна та ін., 2009; 2010; 2011), дефіциту вологи (Шматько та ін., 1989) і основних елементів мінерального живлення та надмірної кількості важких металів (Григорюк та ін., 2014). Стан дернового покриву на промислових територіях залежить, в першу чергу, від стійкості утворюючих його рослин по відношенню до токсикантів, які містяться у викидах підприємств і автотранспорту (Трешоу, 1988; Тюльдюков та ін., 2002). Ксенобіотики мають здатність швидко нагромаджуватись в оточуючому середовищі та рослинах (завдяки широкому використанню в різних галузях промисловості) (Лихолат, Мицик, 1999), гальмують ріст (Россихіна та ін., 2010), порушують фізіологічні процеси (Лихолат, Россихіна-Галича, 2012; Заїко, Лихолат, 2011), сприяють утворенню активних форм кисню (Россихіна та ін., 2010), які індукують перекисне окиснення ліпідів, впливають на активність ферментів (Россихіна та ін., 2009, 2011).

У зв'язку з вище викладеним метою даної роботи є аналіз результатів дослідження впливу різних стресових чинників на ріст, розвиток та фізіолого-біохімічний стан газонних трав.

Відповідно до мети були поставлені такі задачі:

• 1. З'ясувати роль газонних трав у зеленому будівництві та озелененні промислових територій.

2. Дослідити функціонування систем життєдіяльності газонних видів рослин за впливу стресових факторів.

1. Призначення газонів та їх класифікація

Культурний газон - це своєрідний штучний фітоценоз, створюваний шляхом вирощування різних рослин, переважно багаторічних злакових видів трав, які утворюють в результаті багаторічного розвитку щільний нагрунтовий покрив, або дернину. Газон - невід'ємний елемент об'єкта ландшафтної архітектури.

Поняття «газон» як трав'янистий нагрунтовий покрив відомо з давніх часів. Трав'янистий покрив в перських садах, на територіях гаїв грецьких міст і римських вілл відомий з історичних описів. Один з ранніх малюнків трав'янистого покриву саду виявлений на мальовничому панно, що зображує догляд за насадженнями садка в одному із замків Франції XIV ст. В Англії в XVI ст. почали широко використовувати трав'янистий покрив на галявинах поблизу замків для ігор з м'ячем, в кеглі.

Відомі приклади устрою лавочок, вкритих трав'яним покривом, або дерном. В XVII ст. англійський газон здобуває широку популярність (Відомий англійський філософ і економіст Френсіс Бекон писав: «У галявини є дві переваги: по-перше, немає нічого приємнішого для очей, ніж низько стрижена зелена трава, а по-друге, галявина красиво оформлює сад»). Повсюдно в садах і парках влаштовують галявини з трав'яним коротко скошеним покриттям. Трав'яний покрив скошують косами, на галявинах пасуть овець. Особливого розквіту англійські газони досягають у пейзажних парках XVIII ст. Газон стає зеленим фоном і невід'ємною частиною садово-паркових композицій. З'являються керівництва по влаштуванню газонів і їх утриманню. Клімат Англії сприяє зростанню трав'янистих рослин і чудовому стану газонів.

На початку XIX ст. створення газонних покриттів вдосконалюється. У 1830 р. була винайдена газонокосарка, а в 1832 р. фірма RANSOMS налагодила виробництво і продаж циліндричних газонокосарок. З'являються численні пристосування з утримання газонів, такі як інструмент для обрізки краю газону, граблі на колесах для збору скошеної трави, гумові шланги для поливу і т. д. Якість газонних покриттів в садах і парках різко підвищується. Для влаштування газонів використовуються вузьколисті кореневищні види злакових трав, що ростуть на англійських пасовищах. У середині XIX ст. пристроєм газонів починають займатися в США, особливо при створенні Центрального парку в Нью-Йорку, коли перший ландшафтний архітектор Ф. Олмстед починає свої роботи, що поклали початок ландшафтної архітектури у великих містах.

У США культура газону в садах і парках починає посилено розвиватися з початку 80-х рр. XIX ст., коли з'являється необхідність створення полів для гри в гольф. Проводяться перші роботи по селекції трав'янистих рослин із злаків для створення стійкого дернового покриву для гольф-полів. Найбільш стійкими дерноутворюючими рослинами виявилися для умов багатьох районів США різні види вівсяниць і польовиць (Festuca, Agrostis).

В Англії великі селекційні роботи з вишукування і вирощування дерноутворюючих рослин для футбольних полів, тенісних кортів і майданчиків для гри в гольф починаються на початку XX ст. Відкриваються дослідні станції по вивченню стійких до механічних пошкоджень трав'янистих рослин, що утворюють міцну дернину. Вдосконалюється техніка зі створення та утримання газонів у садах, парках, на спортивних майданчиках. Використовуються технології створення стійких газонів із застосуванням хімічних засобів боротьби з смітної рослинністю. Фірмами випускаються досконалі машини і механізми по плануванню поверхні території, висіву насіння, внесення добрив, зрошування. У США розробляються технології створення газонів у посушливих умовах. Для цієї мети на селекційних станціях підбираються спеціальні види трав, впроваджуються методи боротьби з шкідниками і хворобами.

До кінця XX ст. у багатьох європейських країнах і США створюється ціла система по створенню стійких газонів для спорту і відпочинку. Для різного типу газонів конструюються і впроваджуються у виробництво газонокосарки, машини для посіву насіння з одночасними операціями по плануванню, внесенням добрив, «укриттям» насіння (мульчуванням) і укаткой поверхні газону. Знаходить широке застосування вирощування трав'янистого дернового покриву в спеціальних розплідниках, який після відповідної підготовки скочується в рулони і відпускається споживачу для влаштування газону на відповідальних ділянках об'єктів озеленення. Удосконалюються методи пристрою трав'яних покриттів на укосах магістралей, на схилах.

У Росії розвиток культури газонів почалося в XIX ст. Основи газоноведення заклав відомий садовод і селекціонер Р. Шредер. В кінці XIX ст. А. Регель у книзі «Витончене садівництво та художні сади» докладно описує архітектурно-художнє значення газонів у садах і парках, і технологічні прийоми їх влаштування та утримання. У XX ст. проводяться великі дослідження в області газоноведення в Україні, Азербайджані, а також в Головному ботанічному саду Академії наук СРСР у Москві. Створюються зразкові спортивні газони на футбольних полях київського стадіону, стадіонів «Динамо» у Москві, Тбілісі. У середині XX ст. в садах і парках Санкт - Петербурга створюються газони, що відповідають високим естетичним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Значення культурного газону в садово-парковому будівництві надзвичайно велике.

Дослідження показали, що травостій звичайного садово-паркового газону поглинає з атмосфери частину пилу і газів, приглушує шум. Трави випаровують в середньому від 5 до 7 тис. м³ води з 1 га площі за вегетаційний період. Це істотно підвищує відносну вологість приземного шару повітря і створює прохолоду на території об'єкта. Газон є своєрідним регулятором мікроклімату. Газони в міському середовищі - це рослинні співтовариства, що є своєрідними покриттями поверхні ґрунту. Такі покриття значною мірою усувають корозійний вплив пилу і аерозолів на металеві поверхні виробів, стін будівель, споруд. Злакові рослини культурного газону мають іонізуючу і фітонцидну дію, очищаючи повітря від шкідливих мікроорганізмів.

Дослідження, проведені в 50-х роках XX ст. у садах і парках Санкт-Петербурга, показали, що поєднання відкритих просторів, площинних поверхонь газону і напіввідкритих і закритих просторів, що складаються з об'ємних угруповань дерев та чагарників, створює місцеві струми повітря і пересування повітряних потоків, покращує аерацію всього об'єкта та прилеглої забудови. Встановлено, що рівний зелений покрив сприятливо впливає на нервову систему людини, робить позитивний психологічний вплив.

Газони створюються переважно з злакових видів трав. Після багаторічного розвитку надземної частини та коренів рослин утворюється дернина.

Дернина - це наземний і частково підземний шар ґрунту, насичений переплетеними корінням, підземними стеблами, перегноєм. Товщина такого шару досягає зазвичай 4...8 см. Дернина, вживається для влаштування газонів, повинна бути міцною, стійкою до механічних пошкоджень і довговічною.

Розрізняють три типи культурних газонів:

* декоративні, влаштовуються на об'єктах озеленення (в садах і парках, скверах, бульварах, лісопарках, лугопарках, об'єктах житлової та промислової забудови). Декоративні газони - це площинні елементи садово-паркової композиції, що становлять основний - зелений - фон території об'єкта. На цьому фоні виділяються об'ємні елементи композиції - дерева, чагарники, квітники, МАФ, обладнання.

Декоративні газони, у свою чергу, поділяються на

1) партерні газони влаштовують на площах біля входів в громадські і адміністративні будівлі, перед театрами, музеями, на передніх планах архітектурних композицій, на майданчиках навколо пам'ятників, фонтанів, скульптур, декоративних водойм, на ділянках столичних скверів.). До партерних газонів пред'являються високі вимоги. Партерний газон повинен протягом усього періоду вегетації зберігати однотонне фарбування і мати густий, низький, рівномірно зімкнутий травостій смарагдового кольору. Для створення партерних газонів застосовують багаторічні злакові трави низькорослих видів і форм з відповідною будовою стебел і листя, низько розташованим кущем кущіння і з його високою інтенсивністю розвитку (тонконіг лучний, костриця червона).

2) звичайні, або садово-паркові газони становлять найбільшу частину нагрунтового рослинного покриву садів і парків, бульварів, центральних районів лісопарків, внутрішньо квартальних територій, міжрайонних об'єктів.

3) квітучі (з включенням різнотрав'я) (їх часто називають мавританськими) влаштовують на галявинах і галявинах садів, парків і лісопарків, на спеціально відведених ділянках територій житлових районів;

4) лучні (в лугопарках); покрив з тіньовитривалих видів трав у місцях затінення. Лугові газони влаштовують на великих за площею територіях парків, лісо - і лугопарків. Ці газони створюють, як правило, шляхом поліпшення існуючих травостоїв природного походження.

* спортивні, влаштовуються на стадіонах, іподромах, тенісних кортах, майданчиках для ігор. Спортивні газони призначені для проведення спортивних змагань. Їх влаштовують на футбольних полях, тенісних кортах, ігрових гольф-майданчиках. Ці типи газонів повинні мати дернину підвищеної міцності, бути еластичними, стійкими до частого скошування, механічних пошкоджень, протистояти вертикальним проколам і розривам, володіти високою швидкістю відновлення травостою. Міцність дернини залежить від флористичного складу трав і родючості ґрунту, що підстилає (материнську) ґрунтову породу. Передбачають систему інженерних заходів, що включають в себе пристрій дренажу і водовідвідних споруд.

* спеціальні, що влаштовуються на аеродромах, укосах шосейних і залізних доріг, гідротехнічних споруд, на автостоянках, на магістралях і вулицях, у санітарно-захисних зонах, на дорожніх укосах, на територіях промислової забудови. Вони мають велике екологічне і санітарно-гігієнічне значення. Дернина газонів закріплює ґрунт і перешкоджає появі пилу на території, а внаслідок цього - пошкодження різних матеріалів, корозії металу і загального забруднення середовища.

Для створення газонів використовують флористичний склад з багаторічних видів рослин, в основному з сімейства злакових: тонконіг лучний, костриця червона, мітлиця звичайна, райграс пасовищний, мітлиця волосоподібна, костриця овеча, житняк, багаття безостий, паспалум дворядний.

Для створення газонів використовують злаки, які мають різноманітні типи кущіння куща. За типом кущіння і коренеутворення, а також по висоті наземних органів злаки поділяють на такі групи:

* кореневищні - низькорослі і сланкі, утворюють підземні пагони (кореневища), які розташовуються на глибині від 5 до 20 см і відходять від материнської рослини на відстань до 1 м, утворюючи «кущики» з декількох пагонів. До такого типу злаків відносяться різні види мятликів і вівсяниць. Розвиток цих злаків відбувається повільно. Вони досягають повного розвитку через 3...4 роки і тримаються в травостої до 10 і більше років,

* пухко кущові - кущаться за типом пухкого куща, або верхові. Бічні пагони розташовані біля поверхні ґрунту і відходять під гострим кутом до материнської рослини, утворюючи в ґрунті одне коротке міжвузля. До таких рослин відносяться тимофіївка лучна, костриця лучна, грястиця збірна, а також рослини, що ростуть на луках. Злаки цього типу досягають повного розвитку через 2...3 роки. Довговічність таких злаків становить 5...6 років;

* щільно кущові - злаки, не утворюють суцільної дернини і кущаться за типом щільного кущика стебел. Дочірні пагони цих рослин виходять щільно притиснутими до материнських; вузли кущіння знаходяться над поверхнею ґрунту і закладаються вище материнських пагонів, в результаті чого і утворюються «купини». До щільно кущових злаків відносяться костриця овеча, щучка дерниста. Ці злаки відрізняються найбільшою довговічністю - 25...30 років;

* кореневищно-пухкокущові - це проміжний вид злаків, має вузол кущіння коренів, як у пухко кущових трав, і стебла, як у кореневищних трав. Підземні пагони на деякій відстані відходять від материнської рослини, виходять на поверхню землі і знову утворюють при кущінні пагони. У результаті виходить щільний густий травостій і утворюється міцна дернина. До таких злакам відносяться широко відомі газонні трави - тонконіг лучний, костриця червона (рис. 1). Довговічність цих злаків - 10 років і більше

Рис. 1. Вертикальний розріз дернини: 1 - травостій; 2 - дерновий повсть; 3 - дерновий шар (власне дернина); 4 - основа дернини

Кореневищні, кореневищно-пухкокущові й пухко кущові види злаків застосовують зазвичай в лісовій і лісостеповій зонах. Трави з щільним кущем кущіння використовують для влаштування газонів на півдні лісостепу і в степовій зоні. Трави зі стрижневими коренями використовують як доповнюючі види в сумішах при влаштуванні звичайних садово-паркових газонів.

2. Джерела забруднення та забруднюючі речовини міського середовища

Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом (Бачинський, 1995).

За впливом на організм людини забруднення атмосфери підрозділяють на: фізичне і хімічне. До фізичного відносять: радіоактивне випромінювання, тепловий вплив, шум, низькочастотні вібрації, електромагнітні поля. До хімічного - наявність хімічних речовин і їхніх сполук.

Забруднюючі речовини викидаються в атмосферу у виді суміші пилу, диму, туману, пари і газоподібних речовин.

Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на природні, обумовленими природними процесами, і антропогенні (техногенні), що є результатом діяльності людини.

До числа природних джерел забруднення атмосферного повітря відносять курні бурі, масиви зелених насаджень у період цвітіння, степові і лісові пожежі, виверження вулканів. Домішки, що виділяються природними джерелами:

· пил рослинного, вулканічного, космічного походження, продукти ерозії ґрунту, частки морської солі;

· тумани, дим і гази від лісових і степових пожеж;

· гази вулканічного походження;

· продукти рослинного, тварини, бактеріального походження.

Рівень забруднення атмосфери природними джерелами є фоновим і мало змінюється з часом.

Антропогенні (техногенні) джерела забруднення атмосферного повітря, представлені головним чином викидами промислових підприємств і автотранспорту, відрізняються численністю і різноманіттям видів.

Джерела викидів промислових підприємств бувають стаціонарними і пересувними.

Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на: крапкові, лінійні і майданні.

Крапкові джерела -- це джерела, зосереджені в одному місці. До них відносяться димарі, вентиляційні шахти, вентилятори на даху.

Лінійні джерела мають значну довжину. Це аераційні ліхтарі, ряди відкритих вікон, близько розташовані вентилятори на даху. До них можуть бути також віднесені автотраси.

Майданні джерела. До майданних джерел відносяться місця складування виробничих і побутових відходів, автостоянки, склади пально-мастильних матеріалів.

Джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферу підрозділяють на організовані і неорганізовані.

З організованого джерела забруднюючі речовини надходять в атмосферу через спеціально споруджені газоходи, повітроводи і труби.

Неорганізоване джерело виділення забруднюючих речовин утвориться в результаті порушення герметичності устаткування, відсутності або незадовільної роботи устаткування з відсмоктування пилу і газів, у місцях завантаження, вивантаження або збереження продукту. До неорганізованих джерел відносять автостоянки, склади пально-мастильних або сипучих матеріалів і інші майданні джерела.

Об'єкти забруднення:

Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угруповання): атмосфера, вода, ґрунт.

Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу: рослини, тварини, гриби, мікроорганізми.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:

- інгредієнтне забруднення - забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт - складова частина складної сполуки або суміші);

- параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища - одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

- біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

- стаціально-деструкційне забруднення (стація - місце існування популяції, деструкція - руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

Фахівці по різному класифікують забруднення природного середовища, в залежності від того, який принцип беруть за основу класифікації, зокрема - за типом походження, за часом взаємодії з довкіллям, за способом впливу.

За просторовим поширенням (розміру охоплюючих територій) забруднення поділяють на:

- Локальні забруднення характерні для міст, значних промислових підприємств, районів видобутку тих або інших корисних копалин, значних тваринницьких комплексів.

- Регіональні забруднення охоплюють значні території й акваторії, що підлягають впливу значних промислових районів.

- Глобальні забруднення частіше всього викликаються атмосферними викидами, поширюються на великі відстані від місця свого виникнення і створюють несприятливий вплив на крупні регіони, а іноді і на всю планету.

За силою та характером дії на навколишнє середовище забруднення бувають:

- фонові;

- імпактні (від англ. імпект -- удар; синонім -- залпові);

- постійні (перманентні);

- катастрофічні.

За джерелами виникнення забруднення поділяють на:

- промислові (наприклад, SО₂);

- транспортні (наприклад, альдегіди вихлопів автотранспорту);

- сільськогосподарські (наприклад, пестициди);

- побутові (наприклад, синтетичні мийних засобів).

За типом походження:

- Фізичні забруднення - це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

- Механічні забруднення - це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку).

- Хімічні забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять - у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії.

Основні забруднювачі навколишнього середовища. Характеристика пріоритетних забрудників промислово-транспортних викидів

До основних антропогенних забруднювачів довкілля належать речовини, що викидаються промисловими підприємствами:

-·нафта та нафтопродукти;

-·пестициди;

-·мінеральні добрива;

-·шуми від виробництв, транспорту;

-іонізуюче випромінювання;

-вібрації;

-·світло-теплові впливи.

Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є: оксиди сульфуру (сірки) - SO₂, SO₃; сірководень (Н₂S); сірковуглець (СS₂); оксиди нітрогену (азоту); бензпірен; аміак; сполуки хлору; сполуки фтору; сірководень; вуглеводні; синтетичні поверхнево-активні речовини; канцерогени; важкі метали; оксиди карбону (вуглецю) - СО, СО₂.

Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші: частки вугілля; зола; сульфати; сульфіди металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо); хлориди; сполуки кальцію; сполуки натрію; сполуки фосфору; пари основних кислот; феноли.

Діоксид сірки. Щорік в атмосферу викидаються десятки млн. тон діоксиду сірки, що утворюється при промисловому спалюванні вугілля і нафти, що містять з'єднання сірки. SО₂, безбарвний газ з характерним різким запахом. SО₂ добре розчиняється у воді з утворенням сірчистої кислоти H₂SO₃. Може окислюватися до SО₃ і H₂SО₄. Максимально допустима концентрація діоксиду сірки в повітрі виробничих приміщень 1,0 мг/м³. Середньодобова концентрація в населених пунктах не повинна перевищувати 0,15 мг/м³. Повітряними потоками аерозолі сірчаної кислоти переносяться на значні відстані. При цьому величина рН опадів знижується до мінімальних значень (біля 4,0), що може викликати негативні екологічні наслідки.

Сірководень - є найменш розповсюдженою сполукою сірки, яка складає значну частину газоподібних викидів підприємств із виготовлення штучного волокна, цукру, целюлози, коксохімічних, нафтопереробних та нафтодобувних заводів. При взаємодії з іншими забруднювачами він повільно окислюється киснем або озоном атмосфери до сірчаного ангідриду і також випадає з кислими опадами на поверхню землі.

Оксид вуглецю. Монооксидом вуглецю є безбарвний газ без смаку і запаху. Горючий. Так званий «запах чадного газу» насправді є запахом органічних домішок. При кімнатних температурах CO малоактивний. При нагріванні відновлює ряд металів. Це широко використовується в пірометалургії. CO є компонентом різних технічних газових сумішей. З перехідними металами утворює дуже леткі, горючі й отруйні з'єднання - Карбоніли, такі як Cr(CO)₆, Ni(CO)4, Mn₂СО₁₀, CО₂(CO)₉ та ін. (Брильелф, Харольд, 1986).

Оксиди азоту - неорганічні бінарні з'єднання азоту з киснем. Основними джерелами забруднення ними повітря є установки для горіння палива, підприємства, що виробляють тукові добрива, азотисту кислоту і нітрати, анілінові барвники, нітросполуки, віскозний шовк, целулоїд, а також часткою вихлопних газів автотранспорту. Сприяють випадінню кислих дощів. Серед оксидів азоту найбільш поширеними забрудниками повітря є оксид азоту NO(II) і діоксид азоту NО₂ (IV).

Оксид азоту NO (монооксид азоту) - безбарвний газ, що трохи розчиняється у воді. Не взаємодіє з водою, розчинами кислот і лугів.

Оксид азоту (II) - дуже реакційноздатна сполука, може вступати в реакції приєднання з рядом солей (нітрозосолі), з галогенами (напр. нітрозілхлорід NОCl), органічними сполуками. При звичайній температурі NO з'єднується з киснем з утворенням NO₂. Оксид NO отримують каталітичним окисленням при виробництві азотної кислоти. Оксид азоту NО₂ (діоксид азоту) - бурий газ, токсичний, важче за повітря, легко зріджується. При кімнатній температурі NО₂ знаходиться в суміші з його безбарвним димером N₂O₄, приблизно 1:1. Взаємодіє з водою і розчинами лугів. Сильний окислювач. Багато речовин (вугілля, сірка, фосфор, органічні сполуки) можуть горіти в NО₂. Цей оксид окислює SО₂ до SО₃, на цій реакції заснований нітрозний метод здобуття сірчаної кислоти.

Аміак (NH₃) за нормальних умов - безбарвний газ з різким характерним запахом (запах нашатирного спирту), майже удвічі легше за повітря, отруйний. Аміак належить до найважливіших продуктів хімічної промисловості, щорічне його світове виробництво досягає 100 млн. тон. Він надходить від підприємств по виробництву амонійних добрив і азотної кислоти. Аміак реагує в атмосфері з багатьма ангідридами кислот, в результаті чого утворюються відповідні амонійні солі - сульфати, нітрати, хлориди, фториди (Брильелф, Харольд, 1986).

Сполуки фтору є розповсюдженими та одними з найбільш токсичними для рослин та інших організмів. Фтор має високу реакційну здатність і потрапляє в атмосферу у вигляді газоподібних сполук - фтористого водню (HF), чотирьох фтористого кремнію (SiF₄) та пилоподібних часток (NaF, CaF₂). Основними джерелами забруднення повітря фтористими сполуками є підприємства з виробництва алюмінію, фосфорних добрив, цегли, керамічних виробі, виділяється також із коксу при плавленні сталі та при спалювання вугілля. Фтористі сполуки інтенсивно накопичуються в листках рослин і викликають їх пошкодження (Илькун, 1978; Гудериан, 1979).

Сполуки хлору потрапляють в атмосферу частіше від хімічних підприємств, які виробляють соляну кислоту, пестициди, які містять хлор, органічні барвники, хлорне вапно, соду, при виробництві пластмас (Брильелф, Харольд, 1986).

Фотохімічний туман або смог - це багатокомпонентна суміш газів і аерозольних часток первинного (NO, C_mN_m, SO₂) і вторинного походження. До складу основних компонентів смогу входять озон, окиси азоту і сірки, органічні сполуки перекисної природи. Фотохімічний смог утворюється при визначених умовах: наявності в атмосфері високої концентрації окисів азоту, вуглеводнів і інших забруднювачів, інтенсивної сонячної радіації та відсутності вітру (Илькун, 1978).

Пил є зваженими в повітрі або що осіли на поверхні тих або інших об'єктів тверді частки наземного (у тому числі промислового), вулканічного, органічного або космічного походження. Найбільшою фітотоксичністю володіють пилові викиди алюмінієвих заводів, електростанцій, металургійних підприємств, азбестових, цементних заводів, підприємств побутової хімії і ряду інших. Пил токсичний, він містить свинець, кадмій, миш'як, цинк і фтор. Цементний пил представляє собою суміш мінералів, яка містить калій, кальцій і алюміній.

Важкі метали (Cu, Ni, Pb, Sn, Zn, Cd, Bi, Sb, Hg) відносяться до мікроелементів, тобто хімічним елементам, присутніх в організмах в низьких концентраціях. В залежності від їх концентрації важкі метали виділяють дуже фітотоксичні (Ag, Ng, Sn, Ni, Pb), помірно токсичні (As, Se, Cd, Cr, Fe, Zn), слаботоксичні (Rb, Sr та ін.). Джерелами забруднення оточуючого середовища важкими металами є підприємства чорної металургії, теплові електростанції, транспорт, підприємства кольорової металургії, будівельні підприємства, гірничодобувна промисловість, прокатні стани, горіння нафти та палива. Більша частина металів виділяється і розсіюється внаслідок спалення пального. Біля 60 % загальної антропогенної емісії свинцю складають викиди автомобільних двигунів (Алексеев, 1987; Бессонова, 1999, 2001).

Нафта й нафтопродукти. Нафта являє собою грузлу маслянисту рідину, що має темно-коричневий колір і володіє слабкою флуоресценцією. Нафта складається переважно з насичених аліфатичних і гідроароматичних вуглеводнів. Основні компоненти нафти - вуглеводні (до 98%) - підрозділяються на 4 класи: а) парафіни (алкени). б) циклопарафіни. в) ароматичні вуглеводні. г) олефіни.

3. Газонні трави в озелененні промислових територій та зеленому будівництві. Правила утримання зелених насаджень (газонів) сучасних міст

Архітектурно-просторове сприйняття і належний екологічний стан міст і населених пунктів неможливо уявити без ландшафтного озеленення, невід'ємною складовою якого є декоративні газони, які закладено у парках, скверах, міських садах, лісопарках, лугопарках, насадженнях житлової забудови тощо. Декоративні газони, як відкриті площі, є елементами ландшафтних пейзажів, які слугують основним фоном для зростання інших видів рослин. На тлі газонів рельєфно вирізняються декоративні, вертикальні та колоритні елементи деревних рослин і архітектурних елементів (Матерна, 1988; Николаевский, 1981; Рачкулик, 1981). Газонні трави випаровують значну кількість води у спекотний період (Пустовойтова, Жолкевич, 1992), підвищують вологість повітря і створюють прохолодний мікроклімат в міському урбанізованому середовищі (Родькина, Слухин, 2004; Тіханков, Лихолат, 2006).

За сучасних умов бурхливого розвитку науково-технічного прогрес су, який виявляється в усе зростаючих масштабах промислового виробництва, об'ємах видобутку нафти, газу, вугілля та інших природних копалин зростає вплив на рослини стресових чинників середовища (Колупаєв, 2001). У теперішній час, на планеті щорічно видобувають понад 100 млрд. т умовного палива, за умов спалювання якого в атмосферу викидається близько 20 млрд. т СО₂, близько 50 млрд. т СО, 146 млн. т SO₂ та інших шкідливих речовин (Лаптєв, 1998). Щорічно у гідросферу Землі потрапляє до 600 млрд. т промислових і побутових відходів, близько 100 млн. т видобутої нафти та нафтопродуктів. Встановлено, що кожна така тонна нафти знищує кисень в 300 тис. т морської води. У біосферу Землі надходить близько половини видобутих з надр металів, третини - хімічної сировини та близько 30 % тепла, яке виробляється тепловими електростанціями (Гэлстон и др., 1983; Лаптєв, 1998; Одум, 1975).

Нині є усі підстави стверджувати, що обмін речовин і енергії на нашій планеті досяг таких розмірів, коли життєва й виробнича діяльність людини стала глобальним чинником впливу на природу, який спричинив глобальні зміни клімату з усіма його негативними наслідками (Григорюк та ін., 2014). Масштаби забруднення планетарної біосфери настільки значні, що природні процеси метаболізму і саморегулююча здатність атмосфери й гідросфери не можуть нейтралізувати негативний вплив діяльності людини (Биоиндикация…, 1988; Гродзинский, 1976). Глобальні зміни клімату, в першу чергу, пов'язують зі збільшенням концентрації вуглекислого газу в атмосфері Землі від 0,0314 до 0,0375 % у зв'язку зі зменшенням лісистості планети. Близько 80 % забруднювачів атмосфери - це гази, серед яких найбільшу питому масу мають сполуки азоту, вуглецю та сірки.

Нагальні природно-кліматичні зміни навколишнього природного середовища, що пов'язані із перебудовами клімату на нашій планеті, зумовлюють виникнення посух, тривалих суховіїв, повеней, процесів водної та вітрової ерозії природного та техногенного походження. Вони дестабілізують природні екосистеми, які сформовані протягом багатьох попередніх тисячоліть.

Газони сприяють збереженню ґрунтової вологи (Васильева, 1955), відіграють роль зелених легенів, потужних фабрик кисню і фітонцидів, які гальмують ріст та розвиток хвороботворних мікроорганізмів (Акімов, 2003). Вони зумовлюють відновлення життєвих сил людини, на території яких відпочиває все більша кількість людей, що отримують естетичне задоволення і новий життєдайний запас енергії, урівноважують нервову систему, очищують дихальні шляхи та поліпшують зір.

Стає очевидним, що газонні рослини мають вагоме значення у формуванні зелених насаджень у природному комплексі нашої планети і разом з деревними визначають формування кисневої складової атмосфери Землі, виникнення тваринного світу та самої людини. Тому питання щодо створення необхідних умов для росту і розвитку газонних рослин й сприятливого впливу на навколишнє середовище міст та населених пунктів України, які розташовані в зонах великих промислових регіонів, - розглядається як важлива соціально-економічна проблема (Григорюк та ін., 2014).

Питання щодо необхідності охорони довкілля вперше будо підняте на Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй у 1962 році. Заходи з подолання та профілактики негативного впливу урбанізації на навколишнє природне середовище обговорювались у межах комплексної програми Ради Економічної Взаємодопомоги. Проблеми оптимізації взаємин людини і природи відображено у міжнародних біоекологічних науково-дослідних програмах «Людина і біосфера», започаткованих ЮНЕСКО у 1971 році та впроваджених у «Всесвітній стратегії охорони природи» (ВСОП), яка була визначена у 1980 році розвинена у Копенгагені у 2009 році.

В Україні роботи з охорони навколишнього природного середовища набули широких масштабів з 1960 року після прийняття Верховною Радою УСРС постанови «Про охорону природи Української РСР». Проблема охорони довкілля також знайшла своє подальше відображення у Програмі інтеграції України до Європейського Союзу та Конституції України.

Для утримання в належному стані, створення та формування високо декоративних і ефективних в екологічному відношенні, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень в містах та інших населених пунктах України, затверджені наступні Правила утримання зелених насаджень (в тому числі й газонні трави) міст та інших населених пунктів України (Форма від 29.07.1994 № 70).

I. Загальні положення

1.1. Завданням охорони та збереження зелених насаджень у містах і населених пунктах є їх утримання у здоровому і упорядкованому стані, створення та формування високо декоративних і ефективних в екологічному відношенні, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень.

1.2. Ці Правила є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, організаціями, установами та громадянами, які займаються проектуванням, створенням, експлуатацією, ремонтом і утриманням всіх видів зелених насаджень, розташованих на території міста, у тому числі під час посадки дерев (чагарників) у лунки, а також утримання незначних (до 0,05га) озеленених ділянок - острівців, газонів, квітників уздовж транспортних магістралей, вулиць, проїздів, набережних.

1.3. Відповідальність за виконання цих Правил при утриманні зелених насаджень покладається безпосередньо на керівників підприємств, які мають на своєму балансі зелені насадження.

1.4. За функціональними ознаками міські зелені насадження діляться на три групи:

загального користування - міські парки; парки культури і відпочинку, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки та інші;

обмеженого користування - насадження на територіях громадських і житлових будівель, шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, закладів охорони здоров'я, промислових підприємств, складських територій та інші;

спеціального призначення - насадження вздовж вулиць, у санітарно-захисних і охоронних зонах, на територіях ботанічних садів, виставок, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні насадження; пришляхові насадження в межах міст та інших населених пунктів.

II. Управління зеленим господарством міст та інших населених пунктів України

2.1. Державне управління зеленим господарством в містах та інших населених пунктах здійснюють місцеві органи державної виконавчої влади.

2.4. Управління об'єктами природно-заповідного фонду та їх охорона здійснюються згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" та іншими актами чинного законодавства.

III. Основні положення щодо користування зеленими насадженнями та їх збереження

3.1. Порядок користування та вилучення земель визначається Земельним кодексом України.

3.2. Відповідальність за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними покладається:

щодо насаджень, які відносяться до комунальної власності, - на місцеві ради, їх виконавчий комітет, при інших формах власності - на землевласників і землекористувачів;

на вулицях перед будівлями до проїжджої частини, всередині квартальних насаджень та садів мікрорайонів - на власників (орендарів) житлових, громадських і промислових будівель та споруд, а також на власників будівель побуту, торгівлі, освіти, охорони здоров'я, які розташовані у житлових районах;

на територіях підприємств, а також на прилеглих до них ділянках і санітарно-захисних зонах - на ці підприємства;

на територіях зелених насаджень, відведених під будівництво, з дня початку робіт - на керівників організацій, котрим відведені земельні ділянки, або керівників будівельних організацій;

3.3. До обов'язків власників і користувачів міських зелених насаджень входить:

забезпечення збереження насаджень, квітників, газонів, доріжок і обладнання та належний догляд за ними відповідно до цих Правил;

вжиття протягом року необхідних заходів щодо боротьби із шкідниками та хворобами зелених насаджень, лікування;

видалення сухостійних дерев та чагарників, вирізування сухих і поламаних гілок своїми силами або за договорами із спеціалізованими підприємствами та організаціями.

На території зелених насаджень забороняється:

складувати будь-які матеріали; влаштовувати звалища сміття, забруднених снігу та льоду; використовувати роторні снігоочищувальні машини для викидання снігу на зелені насадження. Використання їх для прибирання озеленених вулиць та майданів допускається лише в умовах аварійних ситуацій у разі наявності спеціальних направляючих пристроїв, що зменшують пошкодження насаджень від потрапляння снігу; влаштовувати зупинки пасажирського транспорту на газонах, біля дерев та живоплотів (без погодження з органами, що здійснюють контроль); ходити та влаштовувати ігри на газонах, кататися на ковзанах, санчатах, за винятком місць, спеціально для цього відведених і обладнаних; випалювати суху рослинність, розпалювати багаття та порушувати інші правила протипожежної безпеки;

VI. Утримання об'єктів зеленого господарства

6.1. Утримання міських зелених насаджень - це продовження робіт із зеленого будівництва і формування ландшафтно-декоративного вигляду об'єкта.

6.2. Виробничий процес утримання об'єктів зеленого господарства включає: догляд за деревами і чагарниками, за газонами, квітниками, садовими доріжками, за садовим обладнанням,

інвентаризацію зелених насаджень, охорону зелених насаджень від шкідників та хвороб, охорону природної фауни.

6.4. Догляд за газонами

6.4.1. Догляд за газонами полягає у розпушенні і розкиданні снігу, прочісуванні газону граблями, весняному та літньому підживленні, поливі, прополюванні, косінні трави, збиранні сміття та обпалого листя.

6.4.2. Ранньою весною після танення снігу і підсихання ґрунту на газонах необхідно провести інтенсивне прочісування трав'яного покрову гострими граблями або спеціальними металевими щітками у двох напрямках, зібрати накопичене на газоні обпале листя, зруйнувати ґрунтову кірку.

На звичайних газонах листя слід згрібати тільки вздовж магістралей і паркових доріг з інтенсивним рухом шириною 10-25 м залежно від значущості об'єктів. На решті газонів згрібати і вивозити листя забороняється, тому що це призводить до винесення органічних добрив, збіднення ґрунту, недоцільних трудових і матеріальних витрат. Спалювати листя категорично забороняється.

6.4.3. Під час догляду за газонами мінеральні добрива можна вносити як у сухому, так і в рідкому стані.

6.4.4. Одним із заходів догляду за газонами є землювання, яке стимулює кущіння злаків, поліпшує вологозабезпеченість молодих пагонів і загальну родючість ґрунту.

Землювання - це рівномірне поверхневе покриття газонів сумішшю добре перепрілих органічних добрив, рослинної землі і грубозернистого піску. Воно проводиться 1 раз у 3-5 років весною, на початку літа (в період кущіння злаків) або восени після скошування.

6.4.5. Для підвищення довголіття газони необхідно піддавати аерації (проколювання або прорізування дернини) на глибину до 10 см.

6.4.6. Для підтримки декоративного стану газонного покриття і забезпечення нормального відростання травостою після скошування необхідно проводити регулярні поливи, зберігаючи ґрунт коренепроникаючого шару (на глибині 15-20 см) у вологому стані.

Оптимальна вологість ґрунту під дерновотвірними злаками - 70-75% повної польової вологоємкості даного ґрунту.

6.4.7. Кратність поливів залежить від ґрунтово-кліматичної зони, в якій розташовано населений пункт. У середньому загальна кількість поливів за вегетаційний період звичайних газонів становить 16 разів, партерних - 30.

Найбільший ефект досягається у разі поливання у вечірні години відразу після скошення газонів з відкритих водоймищ за допомогою технічних водогонів.

Відповідно до біологічних вимог на легких піщаних ґрунтах у засушливий період полив достатньо проводити через кожні 3 дні при нормі 20-30 л/м¤; на глинистих - 1 раз у 7-10 днів при нормі 35-40 л/м¤. На загазованих і запилених вулицях, бульварах і набережних з інтенсивним рухом транспорту і пішоходів для поливання необхідно застосовувати дощувальні насадки з дрібним розпилом, який дозволяє очищувати і зволожувати повітря та скоротити витрати води.

6.4.8. Партерні газони скошують через 10 днів з висотою травостою 6-10 см. Висота травостою, що залишається, - 3-5 см. Кожне подальше скошування здійснюється в напрямку попереднього.

6.4.9. Звичайні газони на центральних ділянках садів, скверів та бульварів слід скошувати, як тільки травостій досягне висоти 8-10 см, 10-14 разів за сезон. Висота травостою, що залишається, - 4-5 см.

6.4.10. Лугові газони в парках і лісопарках, які створюються на базі місцевої лугової рослинності з представників природної флори (конюшина біла і рожева, люцерна тощо), ціняться за мальовничість різноманітних квітучих трав. Тому їх скошують тільки після першого квітування лугових трав. Висота травостою, що залишається, повинна бути не меншою за 6-8 см. Для таких газонів достатньо лише двох-п'яти скошувань за період вегетації.

Остатній раз газони скошують приблизно за місяць до настання морозів з тим, щоб трава встигла зміцніти і накопичити достатньо поживних речовин. Зрізану траву необхідно обов'язково прибирати з поверхні газону, інакше під утвореними під час косіння валками дернина випріє і з'являться бурі плями.

Систематичне скошування травостою призводить до великого виносу поживних речовин з ґрунту і виснаження самих рослин, внаслідок чого газон потребує регулярних інтенсивних підживлень.

6.4.11. Знищення бур'янів на газоні досягається, крім скошування, за допомогою прополювання. На молодих газонах, які ще не зміцніли, проводиться ручне прополювання. Дуже важливо забезпечити вчасне прополювання бур'янів у весняний період до їх цвітіння та штучного запліднення.

6.4.12. У ході боротьби з бур'янами найефективнішими профілактичними заходами є знищення бур'янів на ділянках під час обробки ґрунту і ретельне очищення насіннєвого матеріалу.

6.4.13. Хімічне прополювання здійснюється за допомогою гербіцидів вибіркової дії.

VII. Поточний ремонт об'єктів зеленого господарства

7.1. Поточний ремонт об'єктів зеленого господарства включає: підсів газонів на майданчиках з відпадом до 25%, посадку розсади однолітніх квіткових рослин, а також багатолітників замість тих, що відпали, у квітниках з усіма супровідними роботами;

заміну окремих засохлих та пошкоджених кущів і дерев з корчуванням їх пнів, знешкодженням омели та лікування дупел.

7.2. Поточний ремонт газонів, спрямований на відновлення дернового покрову, провадиться на всіх місцях, пошкоджених в результаті витоптування і загибелі рослин, різними способами: сіянням трав, дернуванням тощо.

Перед сіянням трав необхідно скосити старий травостій, провести підживлення газону і розпушити ґрунт зубчастими боронами або граблями, а після посіву ділянку проборонувати, прокоткувати і полити. Сіяти трави краще весною в розрахунку 30-60% повної норми висіву залежно від ступеня зріджування травостою.

Провалини і западини дернини можна ліквідувати шляхом зняття дернини, підсипання під неї рослинної землі і наступного укладання знятого шару на попереднє місце.

7.3. Лугові газони слід періодично омолоджувати. Для цього травостій необхідно залишити без скошування до утворення насіння і розсіювання його по території природним шляхом, а потім старий травостій скосити і прибрати, а ділянку підживити, розпушити і полити.

VIII. Капітальний ремонт об'єктів зеленого господарства

8.3. Капітальний ремонт об'єктів зеленого господарства, який бажано проводити в комплексі, включає:

відновлення газонів, квітників та розаріїв із садінням багаторічних квітів;

заміну у повному обсязі засохлих та пошкоджених деревних і чагарникових рослин, а також садіння нових дерев і кущів з брилою ґрунту або заміною рослинного ґрунту в садильних ямах з внесенням мінеральних добрив;

роботи, пов'язані з відновленням родючості ґрунту, після викопування та вивезення садибного матеріалу з брилою ґрунту.

4. Функціонування систем життєдіяльності газонних видів рослин за впливу стресових факторів середовища

Глобальні зміни клімату, зокрема, потепління, з 80-х років ХХ ст. та антропогенне навантаження, спричинюють різке загострення екологічної ситуації і висунули проблему адаптації й стійкості рослин як одну із центральних в біології та сучасній фізіології рослин (Григорюк та ін., 2014). Для забезпечення рослинам необхідних умов для протікання фізіологічних процесів головними вимогами до навколишнього середовища є можливість отримувати в достатній кількості поживні речовини й енергію, а також зберігати необхідну кількість води у рослинах (Зыкова и др., 2002). Для життєдіяльності газонних рослин необхідними умовами є освітлення, наявність води (Водообмен…, 1987; Петров, 1975), поживних речовин, оптимальної температури та відсутність пошкоджень (Вавилов, 1935).

Стресом називають реакцію рослин на відхилення від оптимальних для росту і розвитку показників: температури середовища, дефіциту води і кисню, засолення ґрунту, загазованості повітря (Грицан, 1990; Илькун, 1971), інфекцій, шкідників, іонізуючого випромінювання тощо (Косаківська, 2003; Григорюк та ін., 2014). Іншими словами - стресом є стан організму, який проявляється у формі напруження або специфічних пристосувальних реакцій. Захисна реакція організму у відповідь на стресову ситуацію, називається стрес-реакцією, а чинник, який її зумовлює, - стрес-чинником.

Чинники, які спричинюють стрес у рослинних організмів, поділяють на абіо- (фізичні і хімічні) та біотичні (біологічні). До фізичних відносять недостатню або надлишкову вологу, недостатнє чи надмірне освітлення, високу чи низьку температуру, радіаційне випромінювання, механічні впливи; хімічних - негативний вплив солей, газів, ксенобіотиків (гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів, промислових відходів та ін.); біологічних - пошкодження рослин збудниками хвороб чи шкідниками, конкуренцію з іншими рослинами, вплив тварин (Полевой, 1989).

Стійкість рослин проти стресів - це реакція рослинного організму на дію несприятливих чинників і здатність витримувати стресові навантаження (Курганова и др., 1997). Які ж процеси в рослинному організмі забезпечують його життєдіяльність і стійкість у стресових умовах? З одного боку - це метаболізм, функція якого полягає в забезпеченні біосистеми енергією та пластичними речовинами (Barro et al., 1996). З іншого - це сприйняття, збереження, перероблення та використання інформації, тобто генетичні і фізіологічні механізми регуляції життєдіяльності (Ситникова, 1990). Регуляторні системи рослини, пер за все, спрямовані на забезпечення його необхідною енергією і збереження стаціонарного стану. Порушення енергетичного постачання ставить рослинний організм на межу виживання, оскільки біологічна система має відкритий характер і перебуває залежно від умов навколишнього природного середовища. Високоякісне функціонування рослинного організму можливе лише у відносно вузькому діапазоні коливань зовнішніх чинників, у так званих адекватних умовах. Життєдіяльність рослин в стресових умовах потребує включення додаткових механізмів їх регуляторних систем з метою забезпечення стаціонарного стану внутрішнього середовища та відновлення стану рівноваги організму. Вважають, що стійкість природної системи можна визначити лише відносно будь-якого одного чи кількох конкретних чинників, але це не означає, щ ця система є стабільною.