Біологія та екологія люмбріцід Черемського природного заповідника

Размещено на http://www.allbest.ru

79

Размещено на http://www.allbest.ru

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

Біологія та екологія люмбріцід

Черемського природного заповідника

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження

1.1 Огляд літератури

1.2 Опис району вивчення

РОЗДІЛ 2. Матеріал та методика дослідження

РОЗДІЛ 3. Аналіз результатів дослідження.

3.1 Еколого-фауністична характеристика люмбріцід району дослідження

3.2 Особливості поширення люмбрицід у біогеоценозах Черем- ського природного заповідника

Висновки

Список використанОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Грунтові олігохети Палеарктики представлені багатьма родинами. Домінуюче значення серед них мають Lumbricidae, відомі в літературі також під назвою "дощові черви". До родини люмбриціди належить більше 250 видів.

Дощові черви представлені у всіх біоценозах різних ландшафтних зон. Цьому сприяють: велика екологічна пластичність; партеногенетичне розмноження; поліплоїдність частини видів та особливості їх живлення. Завдяки масовому розмноженню, розвитку і домінуванню в складі біоценозів, вони відіграють важливу роль в трансформації органічної маси.

Можна вважати, що люмбріціди є домінантами в ґрунтоутворювальних процесах. З усіх безхребетних тварин грунтові олігохети завжди привертали до себе найбільшу увагу. Перше наукове дослідження, в якому розглядалась роль дощових червів у ґрунтоутворенні, належить Ч. Дарвіну [18].

Подальшими дослідженнями педобіологів підтверджено, що грунтові олігохети родини Lumbricidae приймають активну участь в процесах біогенної деструкції рослинних решток, значно підвищують родючість грунтів, прискорюють розклад лісової підстилки, збільшують продуктивність лісових насаджень.

Люмбріціди, як і мікроорганізми відіграють важливу роль у збагаченні і відновленні ґрунтового гумусу. Ковда В.А. вказує, що безхребетні тварини-сапрофаги, як і мікроорганізми грунту недостатньо вивчені в питанні їх ролі в біохімічних процесах. Це стосується, в першу чергу, травної системи [27]. Адже в травній системі грунтових червів відбуваються процеси розпаду органічних сполук рослинних рештків та синтез гумусу і гуматів.

Немаловажна роль ґрунтових олігохет у збагаченні грунту біогенним кальцієм, що має здатність нейтралізувати кислотність грунту або її зменшувати. Загалом грунтові олігохети сприяють утворенню оптимальних умов для розвитку рослин.

Вивчення люмбрицід, зокрема, їх видового складу, особливостей екології та ареалів поширення, дасть можливість повніше оцінити структуру грунтів та зробити деякі прогнози щодо підвищення їх врожайності.

Актуальність теми дослідження зумовлена недостатнім рівнем відомостей про фауністичний склад, екологію, особливості поширення ґрунтових олігохет родини люмбріціди у природних біоценозах Черемського природного заповідника, що має велике значення для біологічної діагностики грунтів.

Мета роботи: вивчити еколого-фауністичні особливості дощових червів Черемського природного заповідника.

В роботі ставились такі завдання:

1. Проаналізувати історію вивчення родини Lumbricidae із літературних джерел.

Дослідити фізико-географічні особливості району дослідження.

Встановити фауністичний склад ґрунтових олігохет родини люмбріціди (Lumbricidae, Oligochaeta) Черемського природного заповідника.

Вивчити екологію дощових червів району дослідження.

Виявити особливості поширення люмбріцід в різних типах грунтів Черемського природного заповідника.

Об'єктом дослідження є грунтові олігохети родини люмбріціди (Lumbricidae, Oligochaeta) Черемського природного заповідника.

Предметом дослідження є фауна, екологія, поширення ґрунтових олігохет родини Lumbricidae у районі дослідження.

Наукова новизна. Встановлено фауністичний склад ґрунтових олігохет родини Lumbricidae досліджуваної території, вивчено особливості екології, проаналізовано закономірності поширення дощових червів у біоценозах Черемського природного заповідника.

Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що його результати можуть бути використанні у професійній діяльності педобіологів, ґрунтознавців, агрономів, працівників сільського господарства та лісництва, а також у навчальному процесі.

Дані дослідження можуть також використовуватися при проведенні інтродукції дощових червів у природних біоценозах з метою підвищення родючості грунту, зменшення його ерозії. Знання фауністичного складу, кількісного співвідношення видів ґрунтових олігохет, їх біології та екології можна використати для характеристики режиму вологості, кислотності грунту, ходу розкладу рослинних решток та характеру грунтоутворюючих порід.

Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який містить 78 джерел. Роботу представлено на 69 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

олігохета люмбріцід черемський заповідник

1.1 Огляд літератури

Першим вченим, що звернув увагу на дощових червів і зайнявся їх вивченням та прийшов до висновку про їх надзвичайно велику роль в процесах ґрунтоутворення, був Чарльз Дарвін. Він чітко описав результати своїх багаторічних спостережень над ними в окремій книзі “Образование растительного слоя деятельностью дождевых червей” [18]. Фактично ця праця стала програмним документом у вивченні дощових червів і їх ґрунтоутворюючої діяльності.

Вже понад 125 років триває кропітка праця багатьох вчених світу з вивчення біології, екології, хорології, видового складу люмбріцід і їх ролі в генезисі ґрунтів. У даному розділі висвітлено ступінь вивчення фауністичного складу люмбріцід регіону та суміжних територій і вплив екологічних факторів на життєдіяльність цієї групи тварин.

Спрямованість природодослідників на вивчення ґрунтових олігохет родини люмбріцід України була започаткована ще в першій половині ХІХ століття. Про це свідчать повідомлення у періодичних виданнях Галичини (Західна Україна) “Ziemianin” та “Przyrodnik Lwowski” [70].

Потрібно відзначити, що більшість досліджень проводились на фауністичному рівні, здійснюючи початковий етап пізнання групи. Лише з 80-х років набувають розвитку екологічні дослідження видів, їх трофічних зв`язків та значення в ґрунтових ценозах. Зокрема, на розвиток досліджень ґрунтових олігохет вплинули роботи Нусбаума. Так в роботі за 1895 р. автор розглядає анатомію і систематику ґрунтових олігохет. Матеріалом послужили збори з околиць м. Львова. Праці 1895, 1896 стосувались люмбрицід та енхитреїд. Власне ним вперше були представлені зведення видового складу фауни Західних областей України та Східної Польщі. Фауністичний склад люмбрицід за Нусбаумом був представлений 14 видами, 7 родами (Eisenia - 3, Eiseniella - 1, Allolobophora - 1, Dendrobaena - 3, Bimastus - 1, Octolasium - 2, Lumbricus - 3) [74].

На подальший розвиток досліджень ґрунтових олігохет вплинули праці Я. Нусбаума. Ці публікації на тлі попередніх робіт відрізнялись новими підходами у вивченні люмбріцід. Вперше автор подає зведення видового складу дощових червів заходу України. Фауністичний склад люмбріцід за його описами представлений [73].

Окремі види ґрунтових олігохет, в межах Західної України, були описані в роботах польських зоологів кінця ХІХ початку ХХ століття. А. Яворовський досліджуючи фауну олігохет криниць Львова і Кракова вказує на виявлення 5 видів, серед яких відзначає Lumbricus terrestris [78].

Важливі відомості про дощових червів України належать відомому зоологу Г. Радкевичу, який вивчав цю групу тварин в околицях м. Харкова.

Подальші наукові відомості про люмбріцід України представлені в роботах М.М. Кулагіна. Загалом він вперше для України вказує Lumbricus rubellus, Nicodrilus foetida (=Eisenia fetida), A. cignea (=A. rosea rosea), A. carnea (=A. caliginosa caliginosa). М.М. Kулагін при описах дощових червів користувався лише морфологічними ознаками, а тому зараз важко встановити, з якими саме видами він мав справу [31].

Зазначимо, що в другій половині ХІХ століття систематика люмбріцід була слабо розроблена. Поділ родини Lumbricidae на ряди проводився за такими морфологічними ознаками, як топографія щетинок, форма сегментів, забарвлення тіла, розміщення пояска і пубертальних валиків. Пізніше запропонована система Г. Айзена зазнала змін. Докорінну перебудову її зробив Д. Роза. В подальшому ця система була переглянута В. Міхаельсеном і тривалий час користувалась світовим визнанням. У першій чверті ХХ століття П.Г. Свєтлов вніс до неї незначні зміни, що дало можливість використовувати цю систему до початку 50-х років ХХ століття [47].

Значний доробок у дослідженні фауністичного складу ґрунтових олігохет Європи й Азії належить В. Міхаельсену. Він у монографічній роботі „Oligochaeta” наводить шість видів дощових червів, що доповнили фауністичний склад люмбріцід України [69].

В першій половині ХХ століття продовжувалися дослідження ґрунтових олігохет, які мали фауністичне спрямування. Необхідно відзначити роботи Л. Андрусова, Л. Черносвітова, які значно розширили відомості про поширення люмбріцід у різних фізико-географічних областях України [1].

У 20-30 рр. ХХ ст. А. Мошинський проводив оригінальні дослідження олігохет Польщі, Західної України і Білорусії. Можна вважати, що перша робота, яка була присвячена олігохетам Малого Полісся, належить А. Мошинському. Вона мала комплексний характер. В ній вказувалося на знаходження окремих видів люмбріцід [70].

Заслуговують уваги роботи Й.Й. Малевича, O.Ф. Кіпенварлиць. Вони стосувалися південної частини Білорусії, територія якої є суміжною із Волинськими Поліссям. Як показали подальші дослідження фауністичного складу дощових червів, Й.Й. Малевич вже у 1953 р. найбільш повно встановив фауністичний склад люмбріцід біогеоценозів південної частини Білорусії [36, 37].

Після закінчення Другої світової війни набули розвитку еколого-фауністичні дослідження дощових червів. У 50-60 рр. ХХ століття в Україні цей напрямок плідно розвивав А.І. Зражевський. Його праці були спрямовані на вивчення видового складу дощових червів, хорології, впливу гранулометричного складу, едафічних факторів на ґрунтових олігохет лісових екосистем України. Ним було найповніше з'ясовано фауністичний склад люмбріцід лісів України і показано їх вплив на ріст рослин та ґрунтоутворювальну роль цих тварин у конкретних біогеоценозах. Він розробив методику дослідження діяльності дощових червів під покривом лісу [19, 20].

Необхідно зазначити, що в повоєнний час спеціальні дослідження дощових червів Волинського Полісся з'явились лише у 80-х роках ХХ століття. В роботі К.В. Шапошникової наводяться фрагментарні відомості про фауністичний склад люмбріцід західних областей України, в тому числі Волинського Полісся [58].

Вагомий внесок у вивчення ґрунтових олігохет родини Lumbricidae в регіоні дослідження здійснили В.В. Іванців та Л.В. Бусленко. Зокрема, В.В. Іванців у своїй монографії „Структорно-функціональна організація комплексів ґрунтових олігохет західного регоіну України” подає детальний опис комплексів люмбрицід у районі дослідження, аналізує їх біологію, екологію та поширення [6, 24, 25].

1.2 Опис району вивчення

Черемський природний заповідник був створений Указом Президента України від 19 грудня 2001 року № 1234 на базі Черемського заказника загальнодержавного значення, площею 903 га та його охоронної зони, а також трьох заказників місцевого значення: орнітологічного заказника "Урочище Сузанка", загальнозоологічного заказника "Карасинський" та ботанічного заказника "Карасинський ялинний - 1". Це перший заповідник, створений у Волинській області.

Підпорядкований Державному комітету лісового господарства України. Науковим куратором заповідника є Український національний аграрний університет (м. Київ). Заповідник створений з метою збереження в природному стані типових та унікальних для Західного Полісся природних комплексів з усією сукупністю компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів. До Червоної книги України занесено 4 види рослин та 11 рідкісних видів тварин, а також 2 види тварин до Європейського червоного списку.

Особливості географічного положення. Черемський заповдник розташований у північній частині Маневицького району Волинської област на меж з Рвненською На пвноч його територя межує з Залзницьким лсництвом Любешвського держлсгоспу на заход та пвдн - з Карасинським лсництвом Маневицького держлсгоспу обєднання Волиньлс а на сход - з Партизанським лсництвом Озерецьким ботанчним заказником що входить до Озерецького лсництва Володимирецького держлсгоспу обєднання Рвнелс Заповдник розташований дещо зольовано вд населених пунктв на його територї вдсутн дороги з твердим покриттям Найближча залзнична станця Маневич знаходиться за 30 км на пвдень вд заповдника а найближча дорога з твердим покриттям - траса Луцьк-Любешв приблизно за 5 км на захд вд заповдника Найближч населен пункти, що оточують заповідник ? села Городок та Озерц (Володимирецький район Рвненської област) Замостя Серхв Лишнвка Карасин (Маневицький район) Нов Червища (Камнь-Каширський район) Лобна (Любешвський район). В адмнстративному вдношенн дослджувана длянка розмщена майже на стику чотирьох районв на меж двох областей

За фзико-географчним районуванням територя заповдника вдноситься до Новочервищанського району підобласті Верхньо-припятського Полсся област Волинського Полсся Полського краю зони мшаних лсв пвденного-заходу Схдно-Європейської рвнини Заповдник знаходиться у мжрчч Стоходу Веселухи близько меж Верхньоприпятської низовини з Волинським моренним пасмом в зон Пнських болт

Особливстю географчного положення є те що по Черемському болотному масиву в східній частині проходить слабо виражена лня вододлу мж рчками Стохд Веселуха Територія Черемського ПЗ розташована практично на межі Верхньоприп'ятської низовини і Волинського моренного пасма, що надає їй своєрідного екотонного характеру. Відсутність деградованих ландшафтів через антропогенну діяльність у заповіднику характеризує його хорошу збереженість природних комплексів.

Заповідник знаходиться в безпосереднй близькост з Рвненським природним заповдником (Білоозерський філіал) межує з 30-и клометровою зоною Рвненської АЕС (м Кузнецовськ) Територя заповдної зони з пд-зх на пн-сх витягнута приблизно на 95 км а з пн-зх на пд-сх - на 65 км Крайні географічні межі заповідника в межах чотирикутника (разом з проектованою охоронною зоною) описуються географічними координатами: 252830 сх д - 5129 пн ш 253730 сх д - 5135 пн ш. А орієнтовний центр - 5132 пн. ш. 2532 сх. д.

На жаль, меж заповідника не спвпадають з фзико-географчними межами природних комплексв і у такий спосб порушується принцип територіальної цлсності екосистем Адміністративний кордон фактично навпіл розділяє Черемський болотний масив частково озеро Редич Тому проблема цілісності екосистем Черемського ПЗ є актуальною.

Підсумовуючи характеристику особливостей географічного положення заповідника можна констатувати, що не зважаючи на порушення цілісності екосистем при визначенні меж під час його утворення, в цілому воно є досить вдало обраним і оптимальним для природо-охоронного об'єкту.

Геоморфологя. За геоморфологчним районуванням територя Черемського заповідника належить до Поворсько-Маневицького кнцево-моренного району Волинського Полсся (на денудацйнй крейдовй палеогеновй основ) Полської низовини. Ця длянка являє собою флювогляцальну пологохвилясту поверхню водно-льодовикової рівнини, що утвориласьпід час днпровського зледенння. Вона розмщена в межах Волинської моренної гряди (моренне пасмо) приурочена до зони розвитку глибокої релктової долини яка прослдковується через села Нова Руда Лишнвка Кухтська Воля. В сучасному рельєф ця длянка характеризується рвнинною поверхнею мсцями ускладнена пщаними грядами горбами з сильною заболоченстю розвитком водно-льодовикових вдкладв. Початок формування древньої долини вдноситься до кнця плоцену завершився в еоплейстоцен.

Тепершнй Черемський болотний масив у післяльодовиковий період (5-8 тис. років тому) являв собою вдносно значне за площею (близько 15 тис. га) протчне озеро. В результат його заростання залишилося лише дв длянки вдкритого водного дзеркала (озера Редич та Черемське). Тому генезис цих озер слд розглядати не лише як льодовиково-карстовий але й як залишковий. Черемське болото має форму латинської лтери V, один вдрг якої нахилений в бк заплави рчки Стохд а нший - в бк заплави рчки Веселуха.

Сучасн четвертинні вдклади формують поверхню рельєфу створену болотною озерно-болотною акумуляцєю голоценового вку. Переважна частина ниншньої орогдрографчної стки повязана з флюво-гляцальною кнцево-моренною озерно-льодовиковою акумуляцєю середньо-четвертинних вдкладв. Серед морфологчних типв рельєфу вдмчено плоский полого-хвилястий полого-горбистий горбистий слабо-розчленований а на болотах - поверхн з грядово-купиновим мкрорельєфом. За генезисом форми рельєфу (морфоскульптури) подляються на еолов (дюни вали котли видування) флювальн (прируслов вали гриви) водно-льодовиков (ками ози) карстово-суфозйн (карстов воронки окрем западини) льодовиково-карстов (озерно-болотн комплекси) техногенно-антропогенн (виямки та стави канали квартальн й протипожежн розриви насипи). До ниншнх рельєфоутворюючих факторв слд вднести процеси дефляцї та ерозї ґрунтв на вдкритих обезлснених длянках олготрофзаця периферйних частин Черемського масиву карстов просдання урочища Кухв Груд (крайня північно-східна частина заповідника) в зон кальматацї верхньокрейдових вдкладв заростання снуючих водойм.

Якщо давати загальну оцнку орогдрографї заповдника то слд вдмтити певну строкатсть рзномантнсть рельєфу гдростки. Домнуючими є поверхн з абсолютними висотами 155-160 м.н.р.м. Значну площу займають болотн масиви з найнижчими вдмтками в межах озер Черемське (1577) та Редич (1574). Найнижч абсолютн висоти вдмчено близько пвнчно-схдної частини заповдника що становлять 150-155 м.н.р.м. і в цьому напрямку прявляється загальний нахил земної поверхні. В межах зарезервованої територї найвища вдмтка становить 164 м.н.р.м. тобто перепад висот приблизно лише 6 метрв. Але, якщо розглядати дослджуван екосистеми цлсно з урахуванням охоронної зони де абсолютн висоти доходять до 191 м.н.р.м. то перепад висот становить 41 метр. Вцлому вся територя заповдника має слабо виражений нахил у пвнчно-схдному напрямку, куди спрямовані практично всі водні потоки, за винятком східної частини Черемського болота ? звідки водний стік потрапляє до басейну річки Веселухи.

Клмат. Клмат Черемського заповідника як Поліської частини Волинської област помрно-континентальний вологий з мякою зимою нестйкими морозами частими вдлигами нежарким лтом значними опадами затяжними весною оснню. Мкроклматичн особливост територї заповдника не вивчались. Ця длянка знаходиться майже на однаковй вдстан (приблизно 20 км) вд Любешвської та Маневицької метеостанцій. За подбнстю фзико-географчних умов до Черемського природного заповідника нами обрано останню матерали якої й було використано для характеристики клімату.

Одним з основних чинникв формування клмату є сонячна радаця яка змнюється протягом року. Максимальн показники припадають на лтн мсяц а мнмальн на зимов. Радацйний баланс за рк додатнй становить приблизно 34 ккал/см² (або 1400-1500 Мдж/м²). Перод з додатнм радацйним балансом триває всм мсяцв. Перехд радацйного балансу вд вдємного до додатнього вдбувається в третй декад лютого. Величина вдємного радацйного балансу в середньому досягає - 17 ккал/см². Максимальна сума радацйного балансу спостергається в червн 68 ккал/см².

Оскльки основна кльксть тепла яку одержує земна поверхня, витрачається на випаровування а турбулентний теплообмн пдстилаючої поверхн з атмосферою теплообмн у ґрунт порвняно невисокий кльксть опадв перевищує випаровування, то це визначило формування помрно вологого клмату з невеликими коливаннями температури.

Атмосферна циркуляця та втровий режим (напрям швидксть) визначаються мсячним сезонним режимом баричних центрв як виникають над пвнчною частиною Євразї Атлантики. Континентальний вплив повтря помрних та полярних широт спостергається протягом цлого року є панвним, що формується з арктичного або морського повтря помрних широт. Прихд морського повтря помрних широт вдмчається в ус пори року. Вторгнення арктичного повтря (як морського так континентального) зумовлює найбльш низьк мнмальн температури особливо зимою на початку весни. Морські теплі повтряні маси надходять ненадовго з Середземного моря приносять теплу похмуру погоду з туманами мрякою.

Таблиця 1. Середньомсячна середньорчна температура повтря та кльксть опадв по метеостанцї Маневич (2008-2009 рр.)

Для заповдника характерна невелика середньорчна швидксть втру - 38-40 м/с. Взимку переважають захдн пвденно-захдн втри влтку - захдн пвнчно-захдн. В середньому за рк найбльша повторювансть належить штилям - 109 % на другому мсц захдн втри - 108 %.

Сердньорчна температура повтря +72С а середньорчна кльксть опадв 6344 мм. Для досліджуваної території характерні приморозки, найраніші останні 9 квітня, що дуже впливає на рослинний покрив.

Таблиця 2. Дати першого останнього приморозкв тривалсть безморозного пероду

Iз зимових мсяцв найтеплшим є грудень середньомсячна температура якого становить становить -26С а найхолодншим - счень: -51С. До речі, тут спостерігається найнижча середньосчнева температура повтря Волинської област. Найтеплше зазвичай у липн - середньомсячна температура повтря +188С. Якщо враховувати показники до 2001 року включно то середньомсячн екстремуми температури повтря становлять -44С +183С вдповдно. Важливою характеристикою терморежиму є суми температур якими визначаються потреби рослин у тепл. За вегетацйний перод (з стйкими температурами вищими вд +5С) цей показник досягає 2840-2930С а кльксть тепла яку одержують рослини за перод активної вегетацї (суми температур за перод з температурами вищими вд +10С ) становить 2495-2580С. Глибина промерзання ґрунту в середньому становить не >30 см. Мнмум абсолютної вологост у счн а максимум - у липн. Вдносна вологсть повтря найвища взимку (> 80%) а найнижча влтку (65-70%). Вдмчаються бездощов пероди (10-20 днв), як почастшали за останн роки. Снг найчастше зявляється в кнц другої декади листопада - на початку грудня не збергається цлу зиму а тане й випадає новий. Висота снгового покриву протягом усєї зими невелика в середньому становить не бльше 20-25 см. Зима на територї заповдника триває 35 мсяц яка розпочинається переходом середньодобової температури 0С. Вона мяка похмура з частими вдлигами невеликими опадами. В результат частих вдлиг снговий покрив нод сходить повнстю вдтає поверхня ґрунту. Найпохмурший найтемнший зимовий перод року розпочинається приблизно в останн дн листопада. Початок весни припадає на перш числа березня коли швидко зростає сонячна радаця температура повтря середньодобов температури стають вищими вд 0С. Весна затяжна особливо у квтн коли холодна погода змнюється теплою з характерними приморазками як гальмують рст розвиток рослин. В кнц травня розпочинається лто. На цю пору року припадає найбльша кльксть сонячної радацї найвища температура. Град грози вдмчаються зрідка. Оснь настає на початку вересня. Пд кнець осен дуже вдчутн заморозки. Природно-стихйн явища накшталт рзкого пдняття рвня ґрунтових вод сильного граду заметелей шквально-поривчастого втру буреломв найчастше проявляються у зимововесняний та осньозимовий пероди. Влтку бувають дуже сильн шквальні втри град грози з кульовими блискавками.

Якщо розглядати мкроклматичн особливост Черемського ПЗ, то вони досить вдмнн в рзних природно-територальних комплексах. Так для вдкритих болотних екосистем у порвнянн з лсовими вдзначаються значно бльше випаровування краща турбулентнсть втрових потокв повльнше нагрвання та охолодження пдстилаючої поверхн. Через характерну буферну властивсть лсових екосистем (найпоширенших у заповднику) та особливост пдстилки їх мкроклматичн умови є значно мякшими, нж на вдкритих длянках. Озера мають незначн площ (77 га - Черемське та 148 га - Редичі) й знаходяться в межах Черемського болотного масиву тому на них поширюються особливост мкроклмату болота. Але в озерних екосистемах відбувається бльше випаровування бризи та поривчастсть втру гдротерморежим має ширшу амплтуду бльший показник альбедо. Переважно залснен поверхн кам дюн оз отримують в регон найбльшу кльксть сонячної радацї добре прогрваються освтлюються, що впливає на особливості фауністичних комплексів та формування рослинного покриву екосистем.

Ґрунти. Комплексною експедицією Українського лісовпорядку-вального підприємства в 1985 році були проведені ґрунтово-лісотипологічні дослідження території Черемського заповідника у складі Карасинського лісництва. В результаті досліджень, зроблено детальний опис ґрунтового покриву і типів лісу, виготовлені плани ґрунтів, відібрані зразки із найбільш поширених і характерних типів ґрунтів для аналізу.

До основних типів ґрунтів, що зустрічаються на території Черемського заповідника, належать дерново-підзолисті, болотно-підзолисті, дернові опідзолені, болотні.

Дерново-підзолисті ґрунти - одні з найпоширеніших, що утворилися в результаті поєднання підзолистого і дернового процесів ґрунтоутворення. Сформувалися вони переважно на водно-льодовикових та давньоалювіальних відкладах, на морені, які місцями підстилаються карбонатними породами. Цей тип включає дерново-приховано і слабопідзолисті, дерново-слабопідзолисті, дерново-середньопідзолисті, дерново-сильнопідзолисті.

Дерново-приховано і слабопідзолистим неоглеєним глинисто-піщаним ґрунтам на водно-льодовикових і давньоалювіальних піщаних відкладах відповідають сосново-кладонієві ліси на сухих підвищених слабохвилястих ділянках дюн, оз, моренних горбів. Такі ґрунти ще називають боровими пісками. Ґрунтово-елювіальний горизонт має незначну глибину, слабозабарвлений гумусом у ясносірий колір, розсипчастий. Елювіальний горизонт може бути різної глибини, має ясножовтий колір із білястими плямами у верхній частині. Ілювіальний горизонт несуцільний, на тлі жовтого піску існують псевдофібри, глибше залягає материнська порода. Легкий гранулометричний склад обумовлює надто високу водопроникність і малу вологоємність. Досить висока аерація при малій здатності затримувати воду, викликає швидкий розклад органічної речовини. Таким едафічним умовам відповідає переважно псамофітна рослинність. Ці ґрунти є найбіднішими в регіоні, вони містять мало гумусу, слабо забезпечені рухомими формами поживних речовин.

Дерново-слабопідзолисті глеюваті і глеєві глинистопіщані і легкосупіщані слабооструктурені ґрунти сформувались на водно-льодовикових і давньоалювіальних піщаних відкладах, давньоалювіальних глинисто-піщаних відкладах, глинисто-піщаних відкладах із супіщаними прошарками. Вони близькі до попереднього типу, але займають більш знижені ділянки, схили горбів, тераси, краще забезпечені вологою і мають більший відсоток гумусу. Зайняті ці ґрунти переважно сосново-зеленомоховими, сосново-кладонієво-зеленомоховими та дубово-сосновими лісами.

Дерново-середньопідзолисті глеєві глинистопіщані і легкосупіщані ґрунти утворились на малопотужних четвертинних водно-льодовикових і давньоалювіальних піщаних, глинисто-піщаних відкладах, іноді із супіщаними прошарками і представлені супісками, покривними суглинками, шаруватими напластуваннями різного механічного складу. Ці ґрунти мають таку будову профілю: горизонт гумусово-елювіальний сірий, безструктурний; елювіальний білястого кольору має глибину таку як попередній, або дещо меншу; ілювіальний - неоднаковий, складається з ортзандрових суглинкових прошарків завглибшки близько 5 см і більше, між ними - з шарів білястого піску. Однією з відмінностей цього ґрунту від дерново-сильнопідзолистого є менш потужний (приблизно до 20 см) чіткий білястий елювіальний горизонт, що містить значну кількість кремянки. Цьому досить поширеному типу ґрунту відповідають різні типи вологих лісів: дубово-сосновий субір, грабово-соснова судіброва та ін.

Дерново-сильнопідзолисті глеєві глинисто-піщані і легкосупіщані ґрунти сформовані на водно-льодовикових і давньоалювіальних глинисто-піщаних відкладах, іноді із супіщаними прошарками. Цей тип на території заповідника зустрічається значно рідше у порівнянні із попередніми. Основні відмінності від попередніх в тому, що вони мають потужніший підзолистий горизонт і чітку диференціацію на генетичні горизонти вимивання і вмивання.

Пдсумовуючи характеристику дерно-пдзолистих ґрунтв слд сказати що бльшсть з них (за винятком борових) зазнають надмрного зволоження за рахунок неглибокого залягання пдземних вод та помрно-холодного клмату тобто вдносяться до глеюватих та глеєвих. Ц ґрунти є найбдншими в регон а механчний склад родючсть вологсть не сприяють розвитку багатого рослинного покриву й ґрунтової флори (альгофлора гриби бактерії). Через значну водопроникнсть органчн й поживн речовини перемщуються у глибш шари ґрунту що в свою чергу не сприяє формуванню потужного гумусового горизонту та збіднює педофауну.

Болотно-підзолистий тип включає в себе торфово-підзолисті глинистопіщані і супіщані ґрунти на водно-льодовикових і давньоалювіальних глинисто-піщаних, озерних відкладах, іноді із супіщаними прошарками. відкладах. Вони утворилися в замкнутих западинах та блюдцях серед дернових і на окраїнах болотних ґрунтів, в результаті поєднання болотного і підзолистого процесів. Зазвичай вони приурочені до майже зневоднених, у верхній частині, невеликих за площею оліготрофних боліт понижень.

Дернові опідзолені представлені дерновими опідзоленими глеюватими і глеєвеми легкосупіщаними легкосуглинистими ґрунтами на водно-льодовикових і давньоалювіальних глинисто-піщаних відкладах, іноді із супіщаними прошарками. Цей тип зустрічається по периферії боліт у понижених зандрових рівнинних ділянках. Дерновий процес ґрунтоутворення відбувається в гідроморфних умовах під травянистою та чагарниковою рослинністю. Верхній гумусовий горизонт має більш інтенсивне гумусове забарвлення, виразну грудкувато-зернисту структуру. Від інших дернових ґрунтів цей тип відрізняється наявністю присипки SiO2 , у глейових відмінах перехідний горизонт із сивуватим відтінком, великої вязкості та липкості з твердими прошарками легкого суглинку і супіску. Ці ґрунти мають несприятливий водно-повітряний режим, але містять значні запаси гумусу. Формуванню гумусу сприяє високий темп розкладання лісової підстилки. До таких едафічних умов найкраще пристосовані й сприяють їм грабово-дубові та дубові ліси із найбагатшою флорою у регіоні.

Болотні ґрунти сформувалися у найбільш знижених елементах рельєфу, в анаеробних умовах з сильним перезволоженням. У болотах детритний ланцюг вкорочується, в завершальній стадії утворюється не гумус а торф, що містить чимало поживних елементів для сприятливого режиму росту рослин. Але через низьку температуру торфової маси та насиченість гуміновими кислотами при загальній високій вологості проявляється так звана “фізіологічна сухість”, коли рослини недостатньо отримують води, а з нею і поживних речовин. Болотні ґрунти Черемського заповідника представлені трьома типами: верховим, перехідним, низинним.

Верховий тип болотних ґрунтів (торфово-болотні, торфовища верхові) відповідає оліготрофним болотним утворенням по периферії Черемського болота. Для верхового типу характерні яскраво виражений мікрорельєф (купини, блюдця), бідний травяний ярус й добре розвинута рослинність болотних чагарничків. Стабільність флористичного складу торфоутворювачів по всьому ґрунтовому профілю і поганий розклад торфу обумовлюють наступні фізико-хімічні властивості: низьку зольність, незначну обємну масу і дуже високу вологоємність, кислу реакцію рН і високу гідролітичну кислотність, низьку ступінь насичення основами. Низький вміст азоту пояснюється переважанням вуглецевих сполук органічної природи, а незначні запаси фосфору і калію зумовлені малозольністю сфагнового торфу.

Перехідний тип болотних ґрунтів (торфово і торфувато-болотні, торфовища перехідні) один з найпоширеніших в заповіднику. Він відповідає мезотрофним болотам, до якого належить майже весь Черемський болотний масив. Ці ґрунти містять більше зольних елементів живлення ніж верховий тип, а кількість азоту більша через гуміфікацію торфу, але водночас має низьку обємну масу і високу вологоємність. Взагалі дати зведену фізико-хімічну характеристику цих ґрунтів дуже важко через неоднорідність флористичного складу. Сфагновий торф слаборозкладений, а нижня частина профілю утворена осоковим та очеретовим торфом де збільшена зольність та підвищена величина рН. В порівнянні з попереднім типом тут відзначається значно багатше біорізноманіття флори вищих судинних рослин.

Низинний тип болотних ґрунтів (торфово-болотні, торфувато-болотні, торфовища низинні) відповідає евтрофним болотам. Профіль складений деревно-осоковим та деревним низинним торфом. Для екосистем з таким типом ґрунту характерне постійне затоплення водою, а також добре розвинута гідрофільна рослинність. В органічній речовині низинного типу значно більше азоту ніж у двох попередніх, через інтенсивну гуміфікацію торфоутворювачів, а також відмічається збагачення кальцієм, внаслідок транспортування його проточними водами і вимиванням з материнських порід.

Ґрунтовий покрив заповідника видається доволі строкатим в межах лісових екосистем і більш-менш одноманітним на болотах і заболочених ділянках. Визначені десять типів ґрунтів для заповідника є характерними для цієї географічної зони. Тут відсутні більш багаті лучні та лучно-болотні алювіальні ґрунти річкових долин. Відмічено одну деструктивно-деградовану ділянку осушеного торфовища за 0,5-1 км на схід від озера Редичі. Й хоча її вплив не є суттєвим, все ж через зниження рівня ґрунтових вод у східній частині заповідника відбувається більш активний стік води з Черемського болота, що приносить шкоду загальному екологічному стану водно-болотної екосистеми.

Ґрунти, що у своєму формуванні тісно пов'язані з підстилаючими геологічними породами, гідрорежимом, кліматом, рослинністю відображають комплексний характер екосистем, їх специфіку, просторову диференціацію і спосіб функціонування, оскільки визначають процеси кругообігу речовин, характер перетворення енергії.

Рослинність. Для Черемського природного заповідника характерні угруповання занесених до Зеленої книги України, типові - Pineta hylocomiosa, Pineta myrtillosa Pineta (sylvestris) juniperosa, Piceeto-Betuleto-Pineta, Piceeto-Alneto-Pineta, Querceto- Pineta corylosa, Carpineto-Quercetum caricosum (pilosae) Nymphaeeta albae Nuphareta luteae та рідкісні - Sphagneta (fusci, magellanici) depressipinetosa, Cariceto (rostratae et limosae)-Sphagneta (cuspidati), Scheuchzerieto-Sphagneta (cuspidati), Scheuchzerieto-Sphagneta, Cariceto-Scheuchzerieto-Sphаgneta, Aldrovandeta vesiculosae Nymphaeeta candidae, Sparganieta minimi. Загальна кількість асоціацій внесених до Зеленої книги України і які відмічені в заповіднику досить велика і становить 40 таксонів

Найпоширеншою у заповднику є лсова рослиннсть яка займає площу 64,5% і представлена формацями: Pineta sylvestris, Piceeta abietis, Querceta roboris, Alneta glutinosae, Carpineta betuli, Betuleta pendulae, Betuleta pubescentis.

Серед мішаних лісів відмічено асоціацію Querceto-Pinetum coryloso-varioherbosum (1,5 га, 0,1%), яка занесена до Зеленої книги України, та Pineto-Quercetum (roboris) vaccinioso (myrtilli)-hylocomiosum (17,9 га, 0,6%). В ній добре розвинутий підріст з дуже різноманітним трав'яним покривом.

Серед широколистяних лісів, які займають дуже незначну площу (0,3%), на території заповідника відмічені асоціації Quercetum (roboris) poosum (nemoralis) (7 га) у західній частині, а Carpineto-Quercetum (roboris) stellariosum (holosteae) в комплексі з C.-Q. mercurialidosum (perennis) (4,3 га, 0,1%) у північно-східній частині масива. Вони характеризуються одним з найбльших фторзноманттям а також наявнстю рдксних червонокнижних видв.

Ліси асоціації Carpineto-Alneto-Betuletum varioherbosum трапляються на прилеглих до заповідника територіях. Вльхов лси (Alneta glutinosae) сформувались на перифер Черемського болота у зниженнях з добрим промивним режимом достатнім зволоженням. Найпоширенш асоцац вльхових лсв - Alnetum phragmitoso-hypnoso-sphagnosum Alnetum caricosum (ripariae elongatae acutiformis) Alnetum scirposum (sylvatici) Alnetum vaccinioso (myrtilli)-athyriosum (filix-femini). Деревостан здебльшого одноярусний з пдлском з Frangula alnus Mill., Salix cinerea L., S. aurita L. Дуже добре розвинений травяний ярус з видв роду Carex L. у перезволожених екотопах та травяно-чагарничковий ярус з - Vaccinium myrtillus L., Athyrium filix-femina (L.) Roth, Deschampsia caespitosa (L.) Beauv. у помрно зволожених екотопах. Для першого варанту екотопв типов мохи родв Sphagnum L. i Polytrichum Hedw., а для другого - мохи родв Drepanocladus (C. Muell.) Roth, Climacium Web. et Mohr та деяк нш. Значний за площею локалітет евтрофних заболочених вільхових лісів Alnetum (glutinosae) caricosum (ripariae, elongatae, acutiformis) та A. scirposum (sylvatici) (217,2 га, 7,3%) розташований у південній частині, а декілька дрібних відмічені у північно-східній частині території заповідника. Асоціація Alnetum (glutinosae) phragmitoso-hypnoso-sphagnosum (93,9 га, 3,2%) трапляється у найбільш обводнених екотопах, біля озер і боліт. Березові лси найчастше представлен асоцацю Pineto-Betuletum (pendulae) hylocomiosum тсно повязан з сосновими зеленомоховими адже здебльшого формуються на х мсц псля вирубок. Пдлсок як правило не виражений. Травяно-чагарничковий ярус утворюють Calluna vulgaris (L.) Hull, Vaccinium myrtillus L., Rhodococcum vitis-idaea (L.) Avror., Molinia caerulea (L.) Moench, Nardus stricta L. Збергаючи ознаки корнних лсових насаджень травяний моховий (переважно зелен мохи) яруси мають певн вдмнност взвязку з змною умов зростання. Лси формації Betuleta pubescentis тсно пов'язан з гдрологчними умовами екотопв найчастше зустрчаються по перифер болт та у межах болотних систем невеликих западин блюдець. Тут відмічені Betula pubescens Ehrh., B. humilis Schrank, Salix myrtilloides L., S. caprea L. У травяно-чагарничковому ярус домну Eriophorum vaginatum L. Зустрчаються також Andromeda polifolia L. Oxycoccus palustris L., у бльш зволожених мсцях - Calla palustris L., Comarum palustre L., Menyanthes trifoliata L. Моховий покрив представлений видами роду Sphаgnum L. Зокрема, мезотрофні угруповання Betuletum (pubescentis) eriophoroso (vaginati)-caricoso (rostratae)-sphagnosum (172,5 га, 5,8%) трапляються майже скрізь по периферії боліт в сирих пониженнях.

Ялинники рзновков з невеликими площами (до 5 га) представлен здебльшого асоцацєю Piceetum oxalidoso (acetoselae)-hylocomiosum і поширені фрагментарно в 6 локалітетах у межах заповідника.

Дубові, грабово-дубові ліси трапляються рідко (частіше сосново-дубові) і представлені асоціаціями Quercetum poosum (nemoralis), Pineto-Quercetum vaccinioso (myrtilli)-hylocomiosum, Carpineto-Quercetum stellariosum (holosteae), Carpineto-Quercetum mercurialidosum (perennis). Дв останн асоцацї характеризуються найбльшим фторзноманттям а також наявнстю рдксних занесених до Червоної книги України видв рослин.

Березов лси (Betuleta pendulae) у комплексі із сосною звичайною найчастше предстален асоцацєю Pineto-Betuletum (pendulae) hylocomiosum. Ц лси тсно повязан з сосновими зеленомоховими адже здебльшого формуються на їх мсц псля вирубок. Пдлсок як правило не виражений. Травяно-чагарничковий ярус утворюють Calluna vulgaris (L.) Hull, Vaccinium myrtillus L., Rhodococcum vitis-idaea (L.) Avror., Molinia caerulea (L.) Moench, Nardus stricta L. Збергаючи ознаки корнних лсових насаджень травяний моховий (переважно зелен мохи) яруси мають певн вдмнност в звязку з змною умов зростання.

Березов лси (Betuleta pubescentis) тсно повязан з гдрологчними умовами екотопв найчастше зустрчаються по периферї болт та у межах болотних комплексв невеликих западин блюдець. Пдлсок утворюють Betula pubescens Ehrh., B. humilis Schrank, Salix myrtilloides L., S. caprea L. У травяно-чагарничковому ярус домнує Eriophorum vaginatum L. Зустрчаються також Andromeda polifolia L. Oxycoccus palustris L., у бльш зволожених мсцях - Calla palustris L., Comarum palustre L., Menyanthes trifoliata L. Моховий покрив представлений видами роду Sphаgnum L.

Значн площ зайнят болотною і в меншій мірі водною рослиннстю. На дослджуванй територ домнують мезотрофн дуже обводнен болотн комплекси по х перефер в добре зволожених протчних умовах сформувалися евтрофн болота а олготрофн - займають найменш площ й трапляються невеликими острвцями. “Ядро” заповдника - еумезотрофне осоково-сфагнове болото Черемське представлене у центральнй його частин формацю Cariceta rostratae з найпоширеншою асоцацю Сaricetum (rostratae) menyantho (trifoliatae)-oxycocco (palustris)-sphagnosum (fallacis) + (у комплексі з) Betulа (pubescens). Болотну рослиннсть утворюють такі формації як Phragmiteto-, Cariceto-, Eriophoreto-, Scheuchzerietо-Sphagneta, а також Sphagneta (fusci, magellanici) depressipinetosa. Мезотрофні болотні комплекси представлені групами формацій лісових, рідколісно-сфагнових, трав'яно-сфагнових боліт.

Значн площ центрально частини болота зайнят формацю Phragmiteto (australis)-Sphagneta що представлена асоцацями Cariceto (rostratae lasiocarpae apropinquatae)-Phragmitetum (australis) hypnoso-sphagnosum Cariceto (rostratae chordorrhizae)-Phragmitetum (australis) oxycocco (palustris)-sphagnosum Phragmitetum (australis) hypnoso-sphagnosum. Ц длянки добре зволожен вдкрит (вдсутн чагарники нема комплексв пригнчених берез сосен) в центральних частинах приурочен до територй, що постійно затоплюються. Формаця Cariceto-Sphagneta у добре зволожених (частково затоплених у ранньовесняний перод) периферйних бідних на поживн речовини длянках представлена різними асоцацями. Оліготрофні угруповання Eriophoretum (vaginati)-oxycocco (palustris)-sphagnosum (38,2 га, 1,3%) відмічені на периферії боліт. Асоціація Phragmitetum (australis) oxycocco (palustris)-hypnoso-sphagnosum (360 га, 12,1%) займає одну з найбільших територій і приурочена до берегів каналів та частково протічних ділянок Черемського болота. Caricetum (lasiocarpae et rostratae)-sphagnosum (54,7 га, 1,8%) виділено у добре зволоженій північно-східній частині Черемського болота. Caricetum (limоsae, lasiocarpae, rostratae)-hypnoso-sphagnosum (3 га, 0,1%) відмічено ближче до витоку поверхневих вод із Черемського болота, в ділянках де місцеві жителі проводять періодичне викошування. Ця територія лише частково знаходиться в межах заповідної зони. Асоціація Caricetum (lasiocarpae et rostratae)-equisetoso (fluviatili et palustre)-sphagnosum (25 га, 0,8%) має лінійну витягнуту форму й знаходиться у північно-східній частині заповідника. Caricetum (rostratae)-menyantho (trifoliatae)-oxycocco (palustris)- sphagnosum + (у комплексі із) Betula pubescens (521,4 га, 17,5%) дуже поширена асоціація на Черемському болоті, а в структурі всіх ділянок на карті займає друге місце за площею і є в більшості випадків цілісною без дрібних локалітетів.

Лучна рослиннсть займа незначні площі й поширена здебльшого у схднй частин охоронно зони заповдника на осушенй заплав рчки Веселухи, де домінують Carex serotina Merat, Deschampsia caespitosa (L.) Beauv., Juncus effusus L. Заплавні луки в межах заповідника відсутні. Сухі луки трапляються спорадично і невеликими ділянками на узліссях та галявинах. Невелику площу займають пустища дороги проски, квартальні лнї чагарники. Чагарникова рослинність з домінуванням видів роду Salix L. із різнотравним покривом зустрічається зрідка й займає дрібні площі. Водна рослиннсть є досить бідною на види і розвивається у озерах Черемське та Редич каналах, струмках, ставах та від'ємних формах рельєфу, які постійно затоплюються. Угруповання займають дрібні полощі й на картах не зображені. Здебільшого трапляються такі найпоширеніші асоціації як Potametum (natantis), Nymphaetum (candidae), Potameto (natantis)-Nymphaetum (candidae), Elodetum (canadensis), Nupharaetum (luteae).

Отже, через ландшафтну неоднорднсть значну вдмннсть пиродно-територальних комплексв за фзико-географчними умовами невелику х площу сформувався дуже строкатий рослинний покрив. Незважаючи на осушувально-мелоративн заходи й активну лсогосподарську дяльнсть стан рослинност у цлому задовльний що пдтверджуться добре збереженою структурою угруповань і достатньо репрезентує особливості рослинного покриву заповідника.

Характеристика складових частини природних фізико-географічних умов (геологічна будова території, рельєф, клімат, рослинність і ґрунти) вказує на своєрідний генезис території та складний процес створення природних територіальних комплексів, що істотно відбився на формування фауни ґрунтових олігохет родини люмбріціди.

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Збір матеріалу нами був проведений протягом 2009-2010 pp. в природних біогеоценозах Черемського природного заповідника. Було відібрано 110 проб. Місця відбору проб вказані на карті-схемі (рис. 1).

Методика збирання матеріалу. Під час збору використовували загальноприйняті ґрунтово-зоологічні методи І.І. Малевича та М.С. Гилярова [13, 36]. Прямий облік люмбріцід проводили у пробах. Це дозволило встановити їх чисельність як в окремих ґрунтових горизонтах, так і в усьому об'ємі проби ґрунту (до глибини зустрічності).

Для з'ясування особливостей заселення люмбріцідами ґрунтових горизонтів з різним гранулометричним складом і різним ступенем окультурення нами проведено пошарове дослідження ґрунту та ручне збирання ґрунтових червів.

Виймання ґрунтової проби здійснювали пошарово (1-10, 10-20, 20-30, 30-40, 40-50, 50-60, 60-100 см). Виявлених дощових червів ґрунтового шару вміщали в окрему скляну банку з відповідною етикеткою.

Отже, при польових дослідженнях ґрунтових безхребетних важливо знати не тільки їхню чисельність, але і розподіл у грунті по глибинах. Це буває важливо для зіставлення цих даних з розташуванням генетичних шарів грунту, для виявлення тих глибин, на яких тримаються ті чи інші види і т.д. Тому в різні сезони вегетаційного періоду доцільно проводити пошарові розкопки, що дозволяють виявити глибину перебування ґрунтових червів. При розкопках у вологий час року і у вологих районах оптимальним розміром проби варто визнати прийнятий у нас у практиці грунтово-зоологічних досліджень розмір проби 0,25 м (50^х50 см.).

В сухі періоди року розміри окремої проби приходиться збільшувати до їм (100^х 100 см.), а іноді і до 2 м (100^х200 см.), тому що в таких умовах безхребетні ідуть на значну глибину, а вирити яму з відповідними стінками при малій площі проби неможливо. По цій же причині не слід зменшувати

розміри проби до 1/16 м (25^х25 см.); якщо пробу беруть шляхом викопки грунту лопатою, то при такому способі узяття проб малої площі зростає помилка за рахунок збільшення площі стінок ями. При узятті проби варто користатися прямокутною лопатою (з незаокругленим краєм, що ріже,). Лопата повинна бути гостра, добре відбита і заточена. Якщо розкопки проводять у місцевостях із щебнистим грунтом (сланцеві, вапняні й ін. грунти, особливо в гірських місцевостях), крім лопати, використовують кирку чи лом. При узятті проб у лісах, де грунт пронизаний товстим здеревянілим корінням, для їх перерубуванця зручна сокира. При узятті проби доцільно користатися звичайною лопатою з короткою ручкою, для вибірки грунту і підрівнювання дна ями після вибірки кожного шару.

Для дослідження вертикальної міграції люмбріцід процес взяття проб проводили таким чином. Спочатку вибирали характерну ділянку для даної місцевості, забивали кілки (20-25 см) по кутах відміряного квадрата, натягували між ними по периметру шпагат. Потім очищали поверхню ґрунту за межею периметра квадрата (10-15 см) від різних органічних решток, трав'янистих рослин. Це дозволяло проводити облік особин, які мігрували з площі окресленого квадрата. Загалом це були види підстилкової морфо-екологічної групи, рідше ґрунтово-підстилкової. Пошарове ручне розбирання проби проводили на розстеленій тканині (бязь, мішковина і ін.), пластмасових плівках поряд із розкопкою.

Оскільки чисельність вертикально мігруючих великих ґрунтових безхребетних в остаточному підсумку розраховується на одиницю поверхні (на 1 м ), а при розкопках визначається число безхребетних в усьому стовпі проби, що викопується, пробу приходиться брати до нижньої межі, де ще зустрічаються грунтові тварини. При досить високій вологості у весняний час можна обмежитися шаром глибиною до 30-50 см., але в сухих місцевостях і особливо на легких грунтах приходиться брати більш глибокі проби, на глибину 100 і більше см. [13].

Особливості фіксації люмбрицід. Вважають, що найзручнішими для зберігання і опрацювання є люмбріціди, які зафіксовані у випростаному положенні. Для цього люмбріцід відмивали у воді від ґрунту та інших речовин. Найкраще це робити в емальованих білих кюветах. Потім їх поміщали у кювету з 1 % розчином формаліну.

Як наркотичний засіб ми використовували також 10 % розчин етилового спирту, 1-5 % магній хлорид, 1-3 % хлоралгідрат. До водного середовища додавали наркотичні розчини у малих кількостях. Це дозволило запобігти здійсненню активних рухів червами і незначному виділенню полісахаридів і білкового секрету з епітеліального шару шкірно-м'язового мішка, внутрішньопорожнинної рідини та вмісту травної системи. Коли тварини переставали рухатись і були у розслабленому стані, їх акуратно промивали. Потім під стереоскопічним мікроскопом МБС-1 за допомогою препарувальних голок звільняли поверхню тіла люмбріцід від утвореної плівки. Наявність останньої сповільнює швидкість проникнення фіксатора в тканини червів і призводить до мацерації. Потім тіла дощових червів поміщали у вологу камеру, де їх вирівнювали. Через 30 хв тканини тверділи і ставали придатними для завершення фіксування, яке здійснювали витримуванням червів протягом 3 год. у 4 % розчині формаліну. Згодом матеріал переносили у матеріальні банки із сумішшю водного розчину 4 % формаліну та 2-3 % гліцерину [23].