Архітектурна спадщина Чернівців кінця XIX - поч. XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Архітектурна спадщина Чернівців кінця XIX - поч. XX ст.

архітектурний чернівці еклектика

Дослідження архітектурного образу столиці Буковини викликають останнім часом все більше наукове і практичне зацікавлення, оскільки вони знаходяться в руслі сучасних європейських (закордонних і вітчизняних) досліджень художньої культури багатонаціональної Австро-Угорської монархії.

Підтвердженням цього процесу є успішно проведена Міжнародна науково-практична конференція, присвячена відкриттю нових сторінок в історії чернівецької архітектури "австрійського періоду", яка стала полем для дослідження і дискусій.

Бажання включитися в цю дискусію і спонукало нас поділитися досвідом дослідження і класифікації стильових напрямків і тенденції та проаналізувати їх перші характерні приклади в чернівецькій архітектурі кінця XIX - початку XX ст.

Швидка забудова міста почалась у другій половині XIX ст., оскільки цей період відзначався швидким ростом населення (з 21 тис. в 1875 р. до 68 тис. в 1900)1. На центральних вулицях і площах з'явилися багатоповерхові дохідні будинки, готелі, різні громадські споруди. За проектом відомого чеського архітектора Йосифа Главки було споруджено великий ансамбль резиденції буковинських митрополитів. У1875 році було відкрито університет ім. Франца Йосифа, і на кінець XIX ст. було побудовано декілька учбових споруд.

Багато вулиць і площ у центрі міста набули досить величного образу, який зберігся і до сьогодні. На межі XIX і XX ст. склались ансамблі Ратушної площі ( сьогодні Центральна площа). Дещо пізніше, вже в перші роки XX ст., було закладено ансамбль Театральної площі, завершено забудову колишньої вулиці Панської (нині вул. О. Кобилянської) та значної частини Головної вулиці. Ансамблевий характер має і забудова початку вулиці Руської. Панорама цієї ділянки дуже ефектно завершується силуетом церкви, увінчаної традиційними українськими куполами. У багатьох випадках кутові будинки акцентуються вежами, суттєво збагачуючи силует міста.

Характерною домінантою став так званий "Будинок-корабель", що на розі вулиць Головної і Шолом-Алейхема. Архітектор, який проектував цей будинок, надзвичайно вміло обдумав і використав ситуацію того часу.

Видатним прикладом еклектики є ансамбль резиденції буковинських митрополитів, споруджений в 1864-1882 рр. за проектом чеського архітектора Йосифа Главки (нині тут розмістився Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича).

Комплекс резиденції - без сумніву найвидатніший прояв ансамблевих тенденцій, які об'єктивно були присутні в архітектурі періоду еклектики. Врешті, в європейському мистецтвознавстві цей період часто називають терміном "історизм".

Перед автором проекту Йосифом Главкою стояло надзвичайно непросте ідеологічне завдання - знайти художній образ, який повинен був відобразити і конфесійні традиції православ'я, які виходять з Візантії, і одночасно висловити почуття віруючих та відповідний пієтет по відношенню до Австро-Угорської монархії, тобто співвідношення візантійських куполів та німецьких готичних зубців і порталів в дусі ломбардського ренесансу виявилось невипадковим. Водночас поєднання різних стилів в одній будівлі було тим засобом, який часто зустрічався в творах архітектури періоду пізньої еклектики.

Багатогранна ідейно-художня програма створила складний архітектурний образ, серед численних втілень якого звучить і місцева буковинська тема. Наприклад, багатоколірна черепиця покрівель нагадує традиційний буковинський орнамент. У наших попередніх публікаціях і виступах вже неодноразово аналізувався архітектурний ансамбль буковинських митрополитів і його складний художній образ. Тому особливу увагу звертаємо на аналіз стильових особливостей і закономірностей міської забудови, міського архітектурного середовища.

Панування еклектики в Чернівцях представлене різноманітними напрямками: неоренесансу, необароко і т.ін. Однак у масовій житловій забудові міських околиць продовжували застосовувати архітектурні прийоми, виробленні ще в епоху класицизму. У цьому відношенні дуже типовими є будинки на тихій вулиці 29 Березня: № 9,32 та інші. Цю тенденцію ми пропонуємо визначити терміном "пізній класицизм", оскільки ці будинки будувались ще в кінці XIX - на поч. XX ст.

Приклади такого "пізнього класицизму" зустрічаються і в центрі міста. Як правило, це - невеличкі особняки (для прикладу - особняк біля Турецького мосту).

Неоренесанс в архітектурі представлений різними відтінками і варіантами, будинками різних типів. Так, колишній аристократичний особняк на Головній вулиці, 111 - приклад так званого безордерного різновиду неоренесансу, який повторює "флорентійські палаццо" XV ст.

Інший різновид неоренесансу ілюструє будинок на вулиці Руській, 17. Мотиви архітектури італійського ренесансу промальовані тут з великою майстерністю і добрим відчуттям стилю.

Поєднання мотивів класицизму і ренесансу часто використовувались в архітектурі громадських будинків, в тому числі й будинків учбових закладів (нині музичний корпус Чернівецького педагогічного коледжу ім. О. Маковея по вул. І. Богуна, 22).

Висока якість ліплення фасаду, чудове опрацювання мотивів декору і майстерність їх виконання свідчать про те, що в столиці Буковини тоді працювали не лише кваліфіковані архітектори, але й першокласні майстри-виконавці.

Намагаючись збільшити масштаб забудови, вони досить часто використовували в архітектурі невеликих особняків метод поєднання декількох сусідніх віконних пройомів в одну архітектурну композицію. Подібних прикладів так багато, що цей прийом можна оцінити як своєрідну місцеву особливість чернівецької архітектури періоду еклектики. Ще один подібний приклад особняк на вулиці Руській, 15, в якому жив видатний буковинський лікар і громадський діяч В. Залозецький. Але в цьому будинку стилістика фасаду витримана у формах стилізованого необароко і також приваблює чудовою майстерністю виконання.

Необароко було досить популярним у Чернівцях наприкінці XIX ст. і нерідко використовувалось в обробці фасадів багатоквартирних престижних прибуткових будинків у центрі міста. Яскравим прикладом може служити будинок, який знаходиться на розі вулиць Руської- Садовського.

Перші твори раннього модерну (стилю "Сецесіон") з'являються в Чернівцях вже на початку 1900-х років. Це будинок-пасаж 1900 року, який займає ділянку кварталу між вулицями Головною, 42 та Ів.Франка, 13 із внутрішнім двором, перекритим прозорим металево-скляним дахом (дах не зберігся), і унікальна споруда Ощадниці, побудована в 1900-1901 рр. за проектом відомого віденського архітектора Губерта Ґесснера. Художні новації віденського Сецесіону яскраво втілились в образі фасадів та інтер'єрів цієї споруди.

"Сецесійну інтонацію" фасадові задає, насамперед, величезне майолікове панно, яке прикрашає споруду у верхній частині. Тема панно (на думку працівників Чернівецького обласного музею)-алегорія процвітання Австро-Угорської імперії. Могутній, поліхромний акорд панно одночасно вводить споруду чернівецької центральної ощадниці (нині обласний художній музей) в коло художніх творів "сецесіоністів", продовжуючи той пошук нових прийомів синтезу мистецтва, який бере свій початок у 1898 році від Отто Ваґнера. Через декілька років подібні твори з'являться в Празі.

Властиві для модерну пошуки нових прийомів синтезу мистецтва яскраво втілені і в інтер'єрі "парадних сходів". Як відомо, в період модерну вітраж пережив своє друге відродження, і на сходах Ощадкаси збереглися чудові зразки вітражів із рослинними мотивами, які були характерними для раннього модерну.

Притаманні модерну також і стилізовані зображення птахів, за компоновані в малюнок поручнів. Але в образі інтер'єру присутні і деякі традиційні мотиви - такі, як ордер. І в цьому відношенні у своїй книзі "Біе Агскіїекгиг сіег ВопаитопагсЬіе" А. Мораванські визначив споруду Ощадкаси в Чернівцях як приклад "компромісного стилю" 1900-их років.

Прикладом "стильової естафети", яка з'являється в архітектурі міста, починаючи від пізньої еклектики до раннього декоративного модерну, служить унікальна споруда Музично-драматичного театру, побудованого в 1904-1905 рр. за проектом відомого віденського архітектурного бюро під керівництвом Ф. Фельнера і Г. Гельмера. Характерним зразком "перехідного стилю", в якому присутні риси еклектики, а також раннього модерну, є споруда залізничного вокзалу. Це один із справжніх шедеврів того напрямку, який був визначений А. Мораванскі як "компромісний стиль" 1900 років. Той самий стильовий компроміс присутній і в декорі інтер'єру Центрального залізничного вокзалу.

В архітектурі Чернівців початку XX ст. виявились дуже стійкими традиції еклектики. Прикладом пізнього бароко може послужити споруда Єврейського Народного дому (арх. Т. Левандовський, 1907-- 1908 рр.) -- нині Палац текстильників.

Думається, симпатії чернівецьких "замовників" і архітекторів до пізнього необароко невипадкові. Вони пояснюються намаганням населення прирівнятись до способу життя заможних буржуа в центральних розвинених містах Австро-Угорщини. Прикладами цього напрямку є престижні прибуткові будинки на розі вулиць Лисенка і Гете, Котляревського і Театральної площі тощо. Ці будинки приваблюють своїми кутовими вежами і чудовим ліпним декором, навіяним мотивами бароко.

І все ж головним напрямком стильової еволюції архітектури Чернівців у першому десятиріччі XX століття стає, плавно набуваючи розвитку, перехід від пізньої еклектики до раннього модерну.

Дані, які збереглися на фасадах багатьох споруд, дозволяють впевнено датувати і споруди, які не мають дати спорудження, за стильовою аналогією.

Для прикладу візьмемо декілька найбільш цікавих житлових споруд. Будинок по вулиці Ю. Фучика, 20 зберіг дату: "1903". За стилем він - перехідний: від пізньої еклектики-до раннього модерну. Більш послідовно риси модерну втілились в будинку № 12 по тій самій вулиці. За розповідями місцевих жителів, цей будинок належав скульптору, і донедавна на його фасаді красувався картуш із датою:" 1904 рік". Вілла по вулиці Хотинській, 7 також має дату: 1906 рік. Приблизно цим же періодом може бути датований будинок № 5 по вулиці Льва Толстого. Його декор дуже типовий для того міжнародного варіанту "раннього модерну", про який вже йшла мова в доповіді професора А. Пуніна.

Аналогічні декоративні мотиви, тільки в скромнішому виконанні, зустрічаємо на фасадах невеличкого особняка по вулиці Мінській, 2. На його фасаді вказано 1908 рік.

Маскарони на фасаді будинку №45 по вулиці О.Кобилянської дуже типові для ранньої фази модерну, але чіткі, прості форми великих вікон змушують підозрювати, що цей будинок побудований в кінці 1900-х рр. А будинок по вулиці О. Пушкіна, 10 з його датою в незвичному картуші: 1910 рік, - можливо, завершує еволюцію раннього модерну, - тим більше, що в декорі відчуваються мотиви неокласичного характеру.

Чудовими, але, на жаль, вже поступово зникаючими сторінками архітектурної спадщини Чернівців австрійського періоду є вхідні двері і "парадні" входи багатьох житлових будинків. Типовими прикладами можуть стати добре збережені залізні двері житлового будинку по вулиці Олександра Доброго і "парадні" багатоквартирного житлового дохідного будинку по вул. О. Кобилянської, вул. Вавілова, 5. "Квітучі інтер'єри" цих вестибюлів і сходів дозволяли зняти стрес, породжений урбанізованим міським середовищем.

Керамічна плитка в облицюванні підлоги вестибюлю житлового будинку № 12 по вулиці Челюскінців майже в точності повторює мотиви, введені в модерн бельгійським художником і архітектором Анрі ван де Вельде. Характерним прикладом масової житлової забудови тих років став сусідній будинок по вулиці Челюскінців, 10. Його фасад - достатньо типовий для 1900-их років. Але інтер'єри вестибюлю і сходових площадок свідчать про досконалу унікальність цього будинку. Чудом збереглися вітражі, які сьогодні стали рідкісними зразками цього монументально-декоративного мистецтва, яке вже відійшло в минуле.

На межі 1900--1910-х років в архітектурі майже усіх європейських країн намітився перехід від модерну до ретроспективної неокласики. Яскравою ілюстрацією даного процесу може служити споруда страхового агенства австрійських залізничних доріг (Уег5Іспегип§ дег Ц§1еггеісш8спеп ЕізепЬаппеп).

У Чернівцях, на відміну від Петербургу, неокласика представлена лише декількома прикладами. По вулиці Олександра Доброго поруч знаходяться два будинки - 5 і 7 , які ілюструють різні відтінки архітектурного ретроспективізму 1910-х років. На фасаді одного є дата: 1912 рік. Сусідній будинок ще типовіший длянеокласики 1910-х років. Ордерні елементи його фасаду явно модернізовані. І в прийомах їх модернізації можна побачити деякі впливи чеського кубізму.

В буковинській столиці, як і в усій європейській архітектурі, модерн еволюціонував від ранньої, декоративної стадії до пізньої, більш строгої, геометризованої і раціональної. На межі 1900-1910-х років цей процес відбувався синхронно з тенденціями ретроспективно-неокласичного характеру. В багатьох випадках тенденції пізнього "раціонального модерну" і ретроспективної неокласики зливались. Прикладом такого "симбіозу" може служити відомий готель "Золотий лев" у Чернівцях.

Дуже цікавим зразком поєднання неокласики з тенденціями пізнього раціонального модерну є споруда аристократичної вілли по вулиці Українській, 22 (сьогодні редакція обласної газети "Буковина"). Класичні форми фасаду трактуються у спрощений модернізований спосіб.

Вартий уваги дворовий фасад будинку. Тут були активно використані новаторські залізобетонні конструкції, які відчуваються в архітектурних формах будинку. Дворові фасади багатьох житлових будиків міста - це одна з цікавих і недосліджених тем, де більше запитань, ніж відповідей. Наприклад, прибудова у внутрішньому дворику будинку по вулиці Українській, 55. Залізобетонні конструкції тут виступають активним джерелом архітектурного формотворення. Ця прибудова була реалізована напередодні Першої світової війни чи є прикладом конструктивізму 1920-х років? Відповіді на це запитання ще нема.

Еволюція "пізнього юґендстилю" в бік все більшої лаконічності прослідковується в багатьох творах як віденських архітекторів, так і представників інших архітектурних шкіл (московські будівлі Ф. Шехтеля 1910-х років, "Новий Пасаж" архітектора Н.Васильєва в Петербурзі, 1911-1913 рр. і т.п.). Цю тенденцію "очищення" (пурифікації) архітектури, яка надає перевагу естетичним установкам "функціонального стилю" - "конструктивізму" 1920-х років - професор А. Пунін у своїх дослідженнях визначив як свого роду "прото-функціоналізм" -"передконструктивізм".

Акош Мораванські визначив цю тенденцію іншим терміном - "ргдтосіегпег Кагіопаїізтш", виходячи з прийнятого сучасною культурологією поняття "модернізм", яке використовується як визначення новаторського руху всієї культури XX століття. Послідовним втіленням цього "техніцизму" був архітектурний стиль тих років, названий західними дослідниками "функціоналізмом"; в СРСР був прийнятий інший термін - "конструктивізм", але при цьому самі ідеологи конструктивізму визначали його як "функціональний метод".

Найбільш яскравими проявами "прото-функціоналізму" у віденській архітектурі кінця 1900~их - початку 1910-их років були твори архітектора Адольфа Лооса (1870-1933), переконливого прихильника і пропагандиста архітектурного "пуризму", який вважав, що орнаменти - це "злочин". Він реалізував свою творчу програму в ряді проектів і будівель. В їх числі вілли Штайнера (1910 р.) і Шоя (1912 р.) у Відні, фасади яких повністю позбавлені декору і сприймаються як витвори 1920-их років XX ст..

У стильовій еволюції віденського "сецесіону" в бік "зрдіїег Іи§епсІ8Ш" і "ргдтосіегаег Каїіопаїізтиз" (за визначенням Мораванські) дуже яскравими творами (але явно недооціненими нашими вітчизняними істориками архітектури) є споруда санаторію "Лютлен" ("Ілппіеп 8апаІогіит") у Відні, побудована у 1907 році. Його автор - архітектор Роберт Оерлей (КоЬегІ Оегіеу), один з найбільш цікавих представників "сецесіону", який в питаннях архітектурного формотворення, без сумніву, володів даром "провидця". Фасад санаторію сприймається як твір архітектури "наступаючих 20-х років".

Аналогічні проконструктивістські тенденції зауважуємо і в архітектурі буковинської столиці. Типовим прикладом може бути житловий будинок № 8 по вулиці І. Богуна. На фасаді - дата: 1911 рік. Як і віденська будівля Роберта Оерлея, цей будинок підтверджує думку про те, що раціоналістичні тенденції пізнього модерну у визначених аспектах перевершували "наступаючий" функціоналізм (конструктивізм) архітектури 20-их рр.

Перехід від пізнього модерну до стилю "ар-деко" 20-их років XX ст. також можна прослідкувати, спостерігаючи за змінами на деяких спорудах. Одними з найцікавіших є житлові будинки на розі вул. Української, 57 і Шевченка, 45. Наразі не вдалося встановити точної дати їх спорудження. Але вважаємо, що він побудований на початку 20-их років. Його фасад, прорізаний широкими вікнами, привертає до себе увагу якоюсь особливою архітектурною елегантністю. Шорстка фактура тиньку відтінюється дуже вдало промальованими тягами, тонкими рамками ' 'мінімізованих" віконних наличників. Деякі з вікон виконані' 'з гранями'' - вони нагадують твори провідних віденських майстрів - Макса Фабіані і Адольфа Лооса (зокрема, його відому споруду банку на Міхаельсплятц).

Але особливої вишуканості, веселого колориту фасадові цього будинку надають яскраві червоні керамічні плитки, що викладені у простінках між вікнами верхніх поверхів і мовби' 'приховані" в кутах вікон другого поверху. Гнучкі флоральні мотиви, надзвичайно розповсюджені в ранньому модерні, тут змінилися на чіткі геометризовані форми. І ця урочистість геометризму висловлює стильову концепцію, яка зародилася в етиці раціоналізму початку XX ст. і пізніше перейде в "ар-деко".

Розглянуті нами стильові тенденції в архітектурі Чернівців достатньою мірою передають аналогічні тенденції в архітектурі інших європейських країн.

В архітектурному образі міста втілились також тенденції, які висловлюють регіональну специфіку Буковинського краю. Про те, що ця проблема виникала і розв'язувалась, наочно свідчить вітраж на парадних сходах будинку колишнього Окружного адміністративного управління (Ьапо!е8ге§іегип§), побудованого в 1869 1873 рр. за проектом архітекторів Й. Главки та Ґлаубіца. Вітраж "Полювання на ведмедя" був створений в дарчому виконанні віденським художником А. Оффнером і встановлений в 1908 році під час ремонтних робіт і надбудови четвертого поверху.

Ознаки певної "регіональної ідентичності" спостерігаються і в декорі фасадів деяких чернівецьких будинків раннього модерну. Серед типових для модерну флоральних мотивів з'являються картини соняшників (вул. Саксаганського, 15 і вул. Вавілова, 5).

Деякі риси "українського модерну" можна знайти в будинку на розі вул. Лесі Українки, 5 і вул. Сіді Таль, 4. Такими "регіональними рисами" можна вважати високі дахи з керамічної дахівки і характерні "фольклорні" вікна, які звужуються у верхній частині.

Але пошуки прикладів "національно ідентифікованих" варіантів модерну в архітектурі Чернівців дозволили знайти й інші цікаві зразки розв'язання цієї проблеми.

Одинізних-будинок-особняк по вулиці Орловській, 10. Забудова цієї вулиці почалась на межі XIX і XX ст. За свідченнями мешканців будинку № 10, він був побудований в кінці 1890-х років чернівчанином Ришкевичем. Тесля був не лише досвідченим будівничим, але й надзвичайним майстром дерев'яної різьби і прикрасив свій дім цікавими різьбленими деталями. Сьогоднішні власники будинку визначають його як приклад "народного буковинського стилю" - і таке визначення абсолютно правильне. Дах спочатку був керамічним, що ще більше підкреслювало мальовничість забудови. Верхній поверх у центрі висунений дещо наперед у вигляді заскленого балкону, що опирається на дерев'яні підкоси. Він завершений високим двосхилим дахом, який викликає чіткі асоціації із "закопанським стилем", що був поширений в ті роки в сусідніх з Буковиною районах: в Карпатах і Прикарпатті. Тимпан фронтону прикрашений дерев'яними різьбленими деталями: від зображення сходу сонця з дерев'яними "променями"

- до зображення стилізованих квітів.

Дуже цікавими є дерев'яні обрамлення вікон першого поверху, які добре читаються на фоні поверхні тиньку. Зображення квітів і розеток, виконані в техніці заглибленої різьби, органічно відповідають традиціям народного мистецтва Буковини.

Дерев'яні підкоси, що підтримують засклений балкон, - виступ верхнього поверху,

- прикрашені фігурками ведмедів та сов. їх пропорції дещо витягнуті у відповідності з розмірами підкосів, і це надає зображенням умовного або символічного характеру.

"Сови - символ мудрості. Ведмеді - символ сили", - пояснив художник-різьбар, який живе в будинку, і з ним важко не погодитись.

Під балконом, в неглибоких "кесонах", розташовані виконані з дерева у високому рельєфі зображення соняшників з гілками, що розходяться в сторони.

Образ цього архітектурного пам'ятника, який з'явився в столиці Буковинського краю на початку епохи модерну і закарбував надзвичайно цікавий "регіональний" варіант "нового стилю", залишається наразі унікальним.

Міська архітектура Чернівців виявилася в період кінця XIX - початку XX ст. в цілому "міжнародною", без явно виражених намагань до регіональної і національної специфіки, що й визначило загальний "європейський" тип міста.

Архітектурна спадщина Чернівців кінця XIX - поч. XX ст. являє собою надзвичайно велику мистецьку цінність і потребує подальших поглиблених досліджень. Центральна частина міста по праву може претендувати на отримання статусу "архітектурного музею столиці Буковини".

Примітки:

1 Kaindl R.-F. Geschichte von Czernowitz von den дltesten Zeiten bis zur Gegenwart. -Crernowitz: Pardini, 1908, S. 189

2 Бєлєнкова С. Чернівці - духовна скарбниця європейської художньої культури // Актуальные проблемы формирования духовности украинского народа: Сб. науч. трудов [Приложение №6(11) к науч. журналу "Персонал", №3(57), 2000]. - К., 2000, с. 48-50.

3 Moravszky Akos. Die Architektur der Donaumonarchie. - Budapest, 1988,228s.

ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНЕ ТА РЕГІОНАЛЬНЕ В АРХІТЕКТУРІ "НОВОГО СТИЛЮ" - МОДЕРНУ

"Модерн виник як міжнародний рух, який заперечував усе "національне ", але власне там, де рушійною силою змін був патріотизм, з'являлись видатні досягнення цього стилю..."

Ґабріелє Фар-Беккер

Архітектура Чернівців у XIX ст. розвивалась в загальному контексті стильової європейської архітектури. Тому повноцінне дослідження і розуміння стильових особливостей архітектури столиці Буковини неможливе без належного осмислення процесів, які відбувалися в європейському зодчестві того часу.

Рубіж XIX і XX ст. і перше десятиріччя XX ст. - один з найцікавіших періодів архітектури Нового часу. Наслідком розпочатого у 1890 р. "бунту проти еклектики" (А. А. Раффат) став перегляд попередніх досягнень будівельної техніки, нових матеріалів і конструкцій, з іншого боку -поширення естетики символізму з їїкультом нереального і суб'єктивного - все це у своїй сукупності стимулювало наполегливі пошуки нових засобів художньої виразності і, в кінцевому результаті, привело до формування нового стилю. У різних країнах і регіонах він отримав різні термінологічні назви.

У Франції цей "новий рух" в мистецтві і архітектурі одержав назву "art nouveau" - "ар нуво". Термін зародився у 1895 році, коли в Парижі в салоні Самюеля Бінґа була відкрита виставка творів "нового стилю", яка власне так і називалась - "L'Art Nouveau". Інтер'єр виставки оформив один з лідерів "нового руху" - бельгійський архітектор Анрі ван де Вельде.

Перші твори "нового стилю" почали з'являтись декілька років тому - вже в кінці 80-90-их років XIX ст. В їх числі - художні новації англійських художників-"прарафаелітів", графіка Обрі Бердслея, панно Анрі де Тулуз-Лотрека та ін.

Перше творче об'єднання художників - прихильників "нового руху" виникло у 1892 р. у Мюнхені. Це місто на той час було одним із центрів художнього життя Європи. Нове об'єднання назвали "Сецесіон" (Sezession), що за змістом можна перекласти як спілка "тих, що відокремились, відійшли від традиційних прийомів мистецтва".

У1897 році у Відні було створено творче об'єднання прихильників "нового руху": "Vereinigung bildender Kbnstler Osterreichs" - "Об'єднання художників Австрії". Воно, за аналогією до мюнхенського "сецесіону", почало називати себе також "сецесіон" (але в латинському написанні цього слова). Назви нових об'єднань скоро перетворились у терміни, які визначали створений ними стиль: "сецесйон - стиль", "сецесіонізм", а у слов'янських країнах його почали називати "сецесія".

Мюнхенський "сецесіон" видавав свій журнал "Юґенд" (Jugend): він активно пропагував твори "нового мистецтва" і також дав назву "новому рухові": "стиль "юґенд", "юґенд-стиль" або просто "юґенд". Цей термін прийнятий в багатьох німецькомовних країнах. В Іспанії він отримав назву "модернізмо". В Росії його називали "стиль модерн". У появі цього терміну в російській мові визначну роль відіграла книжка віденського архітектора Отто Ваґнера "Moderne Architektur", видана у 1895 році, яка невдовзі була перекладена російською мовою.

Поява "нового стилю" - модерн ("ар-нуво", "юґенд", "сецесія", "модернізмо") викликала неоднозначні оцінки сучасників. В кінці XIX - поч. XX ст. на сторінках багатьох художніх і архітектурних журналів (в тому числі і в Росії) розгорнулась гостра дискусія.

У1905 році в Петербузі була видана книга архітектора Володимира Апишкова "Раціональне в новітній архітектурі". Узагальнюючи вже на той час зібраний досвід і зробивши висновки після гострої дискусії про "новий стиль", яка проходила на початку 1900-х років, Апишков писав: "Жодна людина, якій дороге мистецтво, неспроможна опиратися рухові, сила якого не у поглядах окремих осіб, а в глибокому і тісному зв'язку з нашою культурою, з нашою технікою, з кращими демократичними прагненнями нашого століття і народженням справді прекрасного... Доцільність, логіка, стилістика матеріалу, правда і самобутність складають відмітні риси творів кращих представників нового руху".

Вивчення й осмислення архітектури епохи модерну активно йде в останні роки, але ставить чимало проблем і перед сучасним дослідженням. У даній доповіді я торкнуся лише деяких з них, а власне:

1. Проблема стильової еволюції;

2. Проблема співвідношення "індивідуального" і "масового" в архітектурній спадщині кінцяХIХ-поч. XXст.;

3. "Стиль модерн" ("ар-нуво", "юґенд", "сецесіон") як явище міжнародного порядку, притаманне художній культурі європейських країн розглянутого періоду;

4. Виникнення і розвиток регіональних і національних варіантів "нового стилю". Першим твором архітектури, в якому були застосовані прийоми "нового стилю"

- "ар-нуво" - "модерн", вважається особняк інженера Віктора Орта (1892-1893 pp.). Він знаходиться на вулиці, яка тепер називається Rue American, серед інших, раніше споруджених будинків, характерних для забудови старої частини Брюсселю. Вузька ділянка не дозволяла розгорнути складну об'ємно-просторову композицію, яку в інших випадках використовували архітектори епохи модерну при проектуванні вілл та особняків. Але риси "нового стилю" виразно проявились в активному застосуванні властивостей використаних матеріалів, в характерному промальовуванні деталей. Особливо яскраво і послідовно "новий стиль" заявив про себе у формуванні інтер'єрів особняка Таселя.

Рекламою "нового стилю" стали декілька інтер'єрів, експонованих на Паризькій виставці 1900 року.

На жаль, збереглося не дуже багато справжніх, автентичних інтер'єрів тих років. Але декілька можна побачити в музеях. Наприклад, інтер'єр їдальні, створений на віллі Адріен Бенард знаменитим майстром паризького "ар-нуво" Олександром Шарпантьє в 1900-1901 рр., коло стіни - мармуровий фонтан роботи Олександра Біґо. Тепер цей інтер'єр, проданий власниками вілли, можна побачити в музеї "Орсе" в Парижі.

У цьому ж музеї представлені твори відомого майстра інтер'єрів Луї Мажореля (початок і середина 1900-х років), архітектора Гектора Гімара - визнаного лідера "ар-нуво" в архітектурі Франції (канапа - 1897 р., крісло - 1903 р.) і ряду інших майстрів.

Вплив французького "ар-нуво" чітко відчувається у творчості багатьох архітекторів з інших країн Європи - в тому числі і в Росії. Можна назвати дуже багато прикладів (зокрема, чудово збережені двері особняка в Петербурзі на вулиці Великій Конюшенній, 9 - архітектора Леоніда Фуфаєвського, 1902 р.). Все це дозволяє зробити висновок про те, що творчість В. Орта, Г. Гімара, О. Шерпантьє і багатьох інших архітекторів - їх сучасників - можна оцінити як вияв "всеєвропейського", "міжнародного" варіанту "нового стилю".

Одначе вже на ранньому етапі "нового руху" почали виникати і формуватись його особливі - місцеві, регіональні різновиди і варіанти. У цьому відношенні дуже характерною є творчість відомого шотландського архітектора Чарльза Ренні Макінтоша - лідера так званої "школи Глазго". Університет його рідного міста Глазго декілька років тому придбав його особняк і відтворив його інтер'єри. Тепер це музей.

Інтер'єр вітальні ілюструє цікаву новацію Макінтоша - білі меблі. Включений до гарнітуру стілець, спинка якого прикрашена характерною "трояндою Макінтоша", був репрезентований на виставці "Сучасного декоративного мистецтва" в Росії. Вона відбулася взимку 1902-1903 рр. спочатку в Москві, а пізніше в Петербурзі. На цій виставці були представлені і твори Йосифа Ольбріха. Виставка викликала велике зацікавлення публіки, але водночас і гостру дискусію. Вона помітно вплинула на розвиток "нового стилю" - модерну - в Росії.

Наочний приклад цього явища- інтер'єр вілли царської сім'ї в Петергофі, створений на початку 1900-х років архітектором Романом Федоровичем Мельцером (на жаль, вілла, яка після революції стала музеєм, була зруйнована в роки Другої світової війни). Таким чином, "стиль. Макінтоша" перейшов і в країни континентальної Європи.

До прийомів "міжнародного варіанту" модерну ближчий інший твір Р. Мельцера - інтер'єр кімнати, створений ним у 1900 р. в Олександрівському палаці Царського Села, де жила сім'я останнього російського царя Миколи II (зараз тут ведуться роботи по відтворенню, оскільки меблі цього інтер'єру збережені).

Програмним твором "нового стилю" стало будівництво виставкової споруди Сецесіону за проектом одного з його творців і лідерів - віденського архітектора Иосифа Ольбріха. У1899 році споруда була завершена і відкрита.

Над входом можна було прочитати: "Часові - його мистецтво. Мистецтву -його свободу".

Архітектурний образ цієї споруди дозволяє задуматись над важливою теоретичною проблемою: проблемою співвідношення унікального і масового, співвідношення унікального творчого відкриття - масового архітектурного продукту. Тобто - задуматись над проблемою співвідношення яскравої творчої індивідуальності і тиражування художніх відкриттів Майстра - протагоніста в творах його численних послідовників та епігонів. Індивідуальне й масове, у своїй діалектичній сукупності, якраз і утворюють те, що називається "стилем епохи".

Золотий купол з витких листків над будинком Віденського Сецесйону абсолютно унікальний. А стилізовані зображення квітів на його стінах - це той мотив, який буде неодноразово повторюватись в багатьох творах модерну і стане одним з характерних стильових ознак ранньої "флоральної стадії" модерну.

Надзвичайно оригінальна композиція фасаду знаменитого будинку "Майоліка-гауз" по вулиці Лінке Вінцайлє у Відні, побудованого у 1898-1899 рр. Архітектор Отто Ваґнер запроектував його у вигляді величезного поліхромного майолікового панно. Воно ніби "накинуте" на фасад-подібно до великої барвистої шалі. Ритм декору ігнорує конструктивний ритм вікон. І в цьому порушенні традиційних законів тектоніки - явний виклик традиції. Фасад будинку сам ніби "сецесіонує" - у точній відповідності з творчою програмою Сецесіону.

Композиція "майоліка-гауз" абсолютно оригінальна. Подібного великого майолікового панно нема більше ніде. Але й сам принцип стилізації зображення квітки, і деякі нові декоративні мотиви, придумані співавтором Вагнера Коломаном Мозером, ми невдовзі побачимо на багатьох будинках в різних країнах і, в першу чергу - у самому Відні по вулиці Моргенгассе, 3 та ін.

У Ризі - столиці Латвії- існує ціла вулиця, забудована будинками такого стилю, їх проектував і побудував на початку 1900р. цивільний інженер Михайло Ейзенштайн (батько прославленого російського кінорежисера, автора відомого фільму "Броненосець Потьомкін"). Будинки, побудовані Михайлом Ейзенштайном на вулиці Фріче Галлє, - це унікальний зразок цілісного ансамблю, створеного в стилі модерн.

Ще один приклад подібного ансамблю - площа в Санкт-Петербурзі, на розі Камнеострівського проспекту і вулиці Миру. Недавно, за ініціативою тодішнього мера Петербургу Анатолія Собчака, ця невелика, затишна площа була названа Австрійською. Будинки на площі були побудовані у 1900-их рр. досить відомим тоді у Петербурзі архітектором Василем Шаубом. Вони ілюструють різні відтінки ранньої стадії петербурзького модерну.

Особливий характер має будинок, споруджений у 1902-1903 роках. Стилізовані зображення квітів ("аля Ольбріх") і жіночі маскарони на його фасадах, надзвичайно популярні і в ті роки, - це типові зразки декоративних мотивів ранньої фази "інтернаціонального" модерну. Подібні сюжети можна побачити всюди - вони є також і в Чернівцях.

На ранньому етапі розвитку модерну в його "масовій продукції" можна було ще зауважити відголоси традицій "необароко", властиві архітектурі пізньої еклектики. Подібні будинки можна побачити і в Празі по вул.Челюскінців,7; у Києві та у Чернівцях.

Одним із проявів тенденцій "реґіоналізму" в архітектурі модерну була інтерпретація характерних декоративних мотивів "міжнародного модерну" у відповідності з місцевими будівельними традиціями і місцевими будівельними матеріалами. Обмежусь двома, але дуже наглядними прикладами.

Особняк у Таганрозі - на півдні Росії, на березі Азовського моря. Характерні форми раннього модерну інтерпретовані у відповідності з місцевою будівельною традицією: цегляна кладка не тинькована.

Північ Росії - землі, багаті на ліси. З цього традиційного для даного регіону матеріалу на початку XX ст. в місті Архангельську (воно знаходиться поблизу гирла ріки Північна Двіна, неподалік від її влиття в Біле море) було споруджено особняк (на жаль, не зберігся). Традиційна для вілл епохи модерну мальовнича, асиметрична композиція; модне вікно у вигляді великої "бульки"; ефектна мальовнича фактура поверхні дерев'яного зрубу. Це, без сумніву, дуже цікавий приклад регіонального різновиду модерну, який відповідав будівельним традиціям Російської Півночі. Але необхідно звернути увагу на характерне "спилювання" кутів зрубу, окреслене плавною лінією, вельми характерною для ранньої фази модерну: чи не нагадує це лінії порталу відомої споруди Ощадної каси у Відні?

Характерна особливість модерну - його надзвичайно швидка еволюція. Для ранньої стадії стилю характерне збільшення декоративних новацій, які часом дивували сучасників своїми незвичними формами і "декадентськими" мотивами, але вже в середині 1900-их років можна зауважити перехід до другої - пізньої стадії стилю. В числі її перших прикладів - два видатних твори Віденського сецесіону - Отто Ваґнера (споруда Ощадної каси у Відні, 1904-1906 рр.) і Йосифа Хофмана (палац Стоклє у Брюсселі, 1905-1911 рр). Господарі палацу Стоклє - це багата сім'я комерсантів. Але фасади споруди вирішені в підкреслено лаконічних геометризованих формах. Вони майже нагадують якусь промислову споруду - хоча і облицьовані тонкими плитами дорогого голубувато-сірого мармуру. В деяких ракурсах палац Стоклє викликає явні асоціації з наступаючим архітектурним стилем 20-их років XIX ст. А всердині - надзвичайно дорога обробка, але при цьому також витримана в спрощеному геометризованому стилі.

У Петербурзі еволюцію модерну від ранньої до пізньої стадії ілюструє палац балетної танцівниці Матільди Кшесінської (архітектор А. І. фон Гоген, 1904^1906 рр.)

Підкреслюючи розпочату еволюцію модерну, відомий дослідник петербурзької архітектури В. Я. Курбатов писав у журналі "Зодчий" в 1908 році: "В міру вивчення матеріалів і потягу до раціонального застосування їх спадщина перейде і частково вже переходить до правдивого (такого, що витікає з властивостей матеріалу і будівельного завдання) опрацювання стилю".

Пізній модерн (на відміну від ранньої стадії стилю) тяжів до простих геометризованих форм. Типовими прикладами другої стадії стилю -"пізнього раціонального модерну" (так його прийнято називати в Росії) можуть служити житлові будинки, побудовані Отто Ваґнером у Відні в кінці 1900-их - на початку 1910-их років, на Нойштіфтґассе; житловий будинок на вулиці Вавен в Парижі (архітектор Анрі Соваж, 1911-1912 рр.), споруда Московського купецького товариства (архітектор Ф. О. Шех-тель, 1911 р.), "Новий Пасаж" на Літейному проспекті в Петербурзі (архітектор Н.В. Васильєв, 1912-1913 рр.) та ін. Таким чином, ця остання - геометризована раціональна фаза модерну - стала також явищем, значною мірою інтернаціональним.

Деякі твори архітектури кінця 1900-х-початку 1910-х років (санаторій "Луітлен" у Відні - архітектор Роберт Оерлей, 1907 р.; Адольф Лоос - вілла Штайнера (1910р.) і Шоя (1912 р.) у Відні) виглядають як твори архітектурного стилю наступаючих 20-х років XX ст.

Очевидно, пізній модерн в його деяких проявах можна визначити такими термінами, як "протоконструктивізм", "протофункціоналізм". Вони досить точно виражають напрямок творчих винаходів пізнього модерну.

З іншого боку, в архітектурі межі 1900-х--1910-х років стали повсюдно підсилюватись ретроспективні тенденції. Особливо сильними вони виявились у Петербурзі, де наступив справжній розквіт ретроспективної "неокласики".

У багатьох творах архітектури кінця 1900-х -початку 1910-х років виникло досить своєрідне поєднання тенденцій ретроспективного характеру з раціоналістичними спрямуваннями пізньої стадії модерну. Цей напрямок ілюструється такими прикладами, як споруда театру на Єлісейських полях в Парижі (архітектори А. ван де Вельде і Оґюст Перре), споруда Посольства Німеччини в Петербурзі (архітектор Петер Беренс) та інші.

Активний обмін інформацією привів до того, що творчі відкриття лідерів "нового руху", які знайшли поширення в масовій архітектурній продукції різних країн, сформували деякі загальноєвропейські якості "нового стилю". У цих своїх аспектах модерн отримав справжній глобальний, міжнародний (точніше - "наднаціональний") характер, що особливо наочно ілюструється багатьма прикладами в архітектурі Чернівців.

Але поряд з процесом "інтернаціоналізації" архітектура епохи модерну відзначається і новими тенденціями, метою яких стало створення особливих регіональних і національних різновидів "нового стилю". У числі найбільш масових і яскравих проявів цих тенденцій - творчість геніального барселонського архітектора Антоніо Ґауді, діяльність групи фінських архітекторів (Е. Саарінен, А. Ліндґрен, Г. Гезеліус, Л. Сонк і ін.), які створили особливий - "північний різновид" модерну, в якому втілений свого роду "фінський національний романтизм".

Яскравими проявами "регіоналізму" в архітектурі модерну стали і романтичні спроби архітектора О. Лехнера створити "угорський варіант" модерну. Незабаром він отримав назву "неоросійський стиль" (цей термін був вперше використаний у 1910 році). У його виникненні і розвитку видатна роль належить не лише архітекторам, але й художникам, а також і деяким меценатам.

В числі найяскравіших прикладів "неоросійського стилю" - фасад будинку Третьяковської галереї в Москві (проект художника В. Васнєцова, 1901 р.), "будинок-теремок" княгині Тенишевої, неподалік від Смоленська (художник Сергій Малютін, початок 1990-х років), надзвичайно оригінальний житловий будинок з квартирами для художників в центрі Москви, прикрашений великими панно з поліхромної майоліки, сюжети яких навіяні мотивами стародавніх російських билин та казок (автори проекту -художник Малютін і архітектор Жуков). В "неоросійському стилі" будувались і нові церкви (Троїцький собор в Почаївській лаврі - архітектор A.B. Гусєв, художник Н.К. Реріх, 1906-1908 рр. та ін.), і деякі вокзали (Ярославський вокзал в Москві-архітектор Ф.О. Шехтель, початок 1900-их рр.), і споруди банків у багатьох містах на березі Волги (архітектори В.А. Покровський, А.І. фон Гоґен та ін.).

Таких будинків "неоросійського стилю" було побудовано порівняно небагато, але вони стали важливими художніми домінантами в образі ряду міст.

На Україні, яка тоді входила до складу Російської Імперії, також робилися спроби створення особливого - українського національного різновиду "нового стилю" - модерну.

Одним з найяскравіших прикладів є споруда Губернського земства в Полтаві. Вона була побудована в 1903-1908 роках. Авторський колектив очолив відомий український художник і архітектор Василь Кричевський (1872-1952).

Живописний силует будинку, високі черепичні дахи, своєрідна форма вікон, а також широке використання різнокольорової кераміки - все це розглядалось авторами проекту і будівничими як архітектурні прийоми, які надавали художньому образу будинку певного національного колориту. Дуже цікаво вирішено інтер'єр парадних сходів. Мотиви селянського фольклорного мистецтва тут знайшли досить своєрідну і досить переконливу інтерпретацію.

Такі будинки в стилі "українського модерну" з'явились і в Києві, і в Харкові, і в Лубнах (окружна лікарня - архітектор Д. М. Дяченко, 1913-1915 рр.), і в багатьох інших містах України.

Розглянуті мною приклади і тенденції дозволяють зробити наступний висновок: архітектура епохи модерну вражає вельми широким діапазоном творчих пошуків і багатством художніх відкриттів. Це був час надзвичайного духовного підйому, відмічений справжнім вибухом творчої енергії.

Модерн ("ар-нуво" - "сецесія" - "юґенд-стиль") виявився значною мірою інтернаціональним явищем. І водночас - як свого роду реакція на його інтернаціоналізм - виникли й інші тенденції, спрямовані на пошук особливих регіональних і національних варіантів "нового стилю". Вивчення того, як поєднання цих тенденцій виразилось в архітектурі Чернівців, є для нас одним з важливих завдань, які стоять перед дослідниками архітектурної спадщини столиці Буковини.

ВІДЕНСЬКІ ВПЛИВИ НА АРХІТЕКТУРУ ЧЕРНІВЦІВ (1775-1918)

Формування архітектурного обличчя Чернівців та його просторової структури відбувалося з кінця XVIII ст. до початку XX. У цей період, в основному, були закладеш планувальні риси і художньо-естетичні якості міста, які в подальшому розвинулись до сучасного рівня.

Залежність Буковини, зокрема Чернівців, у політичному, економічному і, зрештою, в будівельному плані від Відня була значною і відрізнялась від Галичини (Львова) тим, що місто, на момент вступу в нього австрійської влади, являло собою поселення, в основному з дерев'яною забудовою, з поодинокими мурованими будівлями і виглядало радше селом. Не могло бути й мови про якийсь професійний архітектурний та мистецький рівень забудови. Якщо Львів мав середньовічну муровану спадщину, культові муровані споруди доби ренесансу і бароко (західні впливи через Польщу), то про Чернівці цього не можна сказати; єдиний мурований храм Різдва Богородиці (1767 р.) був у Горечі - на той час передмісті. Вплив традицій зодчества молдавського періоду простежувався, в основному, на муровані культові споруди, яких, по суті, не було в Чернівцях (крім дерев'яних, хатнього типу). Про архітектуру цієї доби можемо судити по іконографічному зображенню старої резиденції єпископа Буковини на гравюрі 1782 року. У композиції симетрично розташованих об'ємів явно прочитуються фланкуючі циліндричні частини, що нагадують однонавові муровані молдавські храми XV століття, криті стрімкими наметовими дахами. Фасади лаконічного, майже суворого вигляду, горизонтально почленовані широким поясом, що відділяє поверхи. Стіни позбавлені декору, прорізані невеликими арковими вікнами. Цей приклад - єдине свідчення мурованої архітектури доавстрійського часу на території міста.

"Величезна міська територія була ще до кінця молдавського панування досить пустою та малонаселеною. Місто було невелике за розмірами, відділено від сіл великим порожнім простором. Внутрішнє місто було розташоване між церквою Св. Параскеви та теперішньою вул. Сагайдачного з одного боку і від старої синагоги до Турецької криниці" - читаємо в "Історії міста Чернівців" Р. Ф. Кайндля (1908 р.).

Тільки з приходом Австрії розпочалось розроблення планів міста (план Піцеллі 1787 р.; план 1817 року), задано планувальну сітку, з використанням напрямків розвитку, що склались історично. Поширилось муроване будівництво (державні установи: дім намісника (генеральський дім), будинок полковника -1782 р. (нині - Театр ляльок); тюрма, окружний суд; житлові будинки по Центральній площі, 2.(1796 р.);4(1821р.);5 (1828 р.); 6 (1814-16 рр.); Турецька, 32.

Будівельні справи не вирішувались безпосередньо на Буковині - будівельний відділ до 1859 року був частиною Галицької дирекції будівництва1, яка в свою чергу підпорядковувалась центральній державній владі у Відні. Крайовий будівельний відділ був заснований згодом, наприкінці XIX ст.

У 1-й половині XIX століття в будівництві в Чернівцях, як і загалом по всій Австрії повністю панувала бюрократична система, архітектори були у своїй більшості чиновниками, великих замовлень бракувало. Було запроваджено посаду Крайового інженера - у 1794 році ним був інженер Циттер; на межі століть - Баугельц;2 у 20-х роках - інженер Вінценц Чоанеллі3. Всі кандидатури призначалися з Відня, відповідно підходи до керівництва та контролю за архітектурно-будівельним процесом розроблялись у столиці. За взірець та стильовий напрямок для провінцій взято класицизм, що був тоді у пошані у віденських колах і автоматично був перенесений на чернівецький ґрунт. Громадські споруди цього часу, незначні за ідейним спрямуванням, мають сухий казарменний вигляд. Потрібна була велика кількість казенних споруд для облаштування владних структур, таким чином, ставилось за мету насамперед забезпечити значними площами державні інституції. Проблеми високого стилю чи мистецтва стояли на задньому плані.

У 1793 році місто поділили на квартали з призначенням квартальних4, впровадили також земельний податок та податок з будинковолодіння, що забезпечило надходження фінансів на подальшу розбудову.5 Розплановано міську площу (1796 рік), утворилась площа Ринок (Ringplatz) у зв'язку з чим експропрійовано приватні володіння та будівлі. Першими кам'яними будівлям були "Генеральський дім" 1780 р.; окружна канцелярія, суд (показані на плані міста 1831року на початку вул.Шкільної, об'єднані в одну будівлю). На цьому ж плані зафіксовано будівлю тюрми на Соборній площі.6 У 1805 році побудовано полкову канцелярію. Отже, увага приділялась насамперед будівництву урядових будівель та установ. Здійснювався постійний контроль та перевірки діяльності на державних будовах. За вказівками, розробленими у Відні, розпочались ремонти старих, молдавського часу, культових споруд (православних церков). Приділялась постійна увага та зацікавленість у виникненні більшої кількості католицьких приходів, а разом з цим інтенсивна розбудова костьолів7: Св. Хреста-по вул. Головній, 20 (1787-1814 рр.), інженер Генікорпс; Св. Анни-кінець XVIII ст., архітектор Семенец.

Ставилось питання про зведення кафедрального собору, єпископської резиденції та семінарії в Чернівцях (1807-1823 рр.).

У 1810-1817 побудовано першу гімназію8, перші кам'яниці на вул. Турецькій, 32; К. Лібкнехта, 12. Чернівці кінця XVIII ст. за архітектурою являють собою провінційний варіант віденського класицизму, про що можемо судити по деяких прикладах, що дійшли до нас у первісному вигляді. Про період в архітектурі міста кінця XVIII - поч. XIX ст. можна сказати, що йдеться не про впливи, а про повне творення архітектури чи забудови в дусі та за типом австрійської архітектури. Місцевих кадрів, архітектурної школи не існувало, протиставити чи переосмислити запозичення поки що не було можливості, відбувався, так би мовити, суцільний експорт з Відня архітектурної думки, будівельної практики на чернівецькі терени. У тогочасній австрійській столиці домінував класицизм, трохи пізніше бідермаєр (для менших, камерних споруд), який теж не відзначався високим рівнем, - Відень цього періоду не належав до визначних центрів європейської архітектури. Більшість громадських споруд побудовано за класицистичним принципом: центрально-осьові композиції, прямокутні у плані, двоповерхові з горизонтальним поділом неглибоко рустованого першого поверху та гладко потинькованого другого. Помітна відсутність будь-якого декору: його пластичну роль виконують профільовані тяги, підвіконні полиці, прямі сандрики. У будівлі першої гімназії, у житлових будинках, що починають з'являтись один за одним, - подібне вирішення: переважає лаконізм, спрощеність, навіть сухість форм. Дещо урізноманітнює картину тип будинку-ротонди з доричною колонадою на розі вулиці Головної та Глухівської.

Такого рівня будівель, як архітектура Нобіле, найвпливовішого зодчого Австрії початку XIX ст., у Чернівцях не виникло.

1815-1850 роки

Друга чверть XIX ст. позначена поступовим розвитком будівництва всіх типів житлових споруд: індивідуального міського, вілли, скромного заміського будинку, які набувають рис бідермаєру - менш сухі за формою і лініями, ніж будівлі класицизму, менші за розмірами, мають відбиток способу життя зростаючого середнього бюргерського прошарку. Будинки цього періоду відрізняє компактність планів та об'ємів, фасади виражені небагатьма почленуваннями, горизонтальні: рустований цоколь відділявся простими профільованими тягами, невеликі прямокутні прорізи чітко врізані в стіни, декор відсутній чи, як у будинку на Центральній площі, 6, виявлений міжповерховими підвіконними нішами, заповненими класичними барельєфами. Про високий архітектурний та мистецькій рівень не йшлося. На загальному тлі чернівецького архітектурного середовища вигідно відрізняється ряд монументальних споруд, таких як Ратуша, 1847 р., яка зведена у стилі пізнього класицизму за австрійськими зразками і має, попри всі типізовані прийоми, відмінність у пропорціях, співвідношенні вертикального об'єму до основного. Контраст за висотними характеристиками в даному випадку менший, ніж, скажімо, у львівській ратуші.

Чи не вперше за весь історичний період заявили про себе місцеві архітектори: Адольф Марін та Антін Рьолль9, завдяки творчій праці яких виникла низка монументальних споруд більш високого естетичного рівня. З іменем Маріна - чернівецького інженера, архітектора, чия активна професійна діяльність припадає на 30-40-ві роки XIX століття, - пов'язано започаткування місцевих, чернівецьких чинників архітектурного процесу. Він не тільки брав участь у будівництві багатьох споруд міста і краю (автор реконструкції костьолу Св. Хреста, 1823-26 рр.; будівлі купальні у стилі класицизму; разом з Рьоллем був автором Кафедрального Собору і т.п.), але й перебуваючи впродовж тривалого часу на посаді окружного інженера, своїм талантом та громадською позицією впливав на формування місцевих архітектурних сил, підвищення якостей чернівецької архітектури. За приклад маємо споруду Ратуші, яка своїм вдалим містобудівним розташуванням та роллю загальноміської домінанти завдячує Маріну.