Духовна культура трипільського населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернівецький національний університет

ім. Ю. Федьковича

Філософсько-теологічний факультет

Кафедра культурології, релігієзнавства та теології

Контрольна робота

«Духовна культура трипільського населення України»

Студентки

Дронь Наталія Віталіївна



План

Вступ

1. Космологічні уявлення трипільців

2. Культ родючості

3. Поховальні обряди

Висновки

Список літератури



Вступ

Археологічні й писемні джерела свідчать, що стародавнє населення України впродовж тисячоліть справді не було етнічно і культурно однорідним. Проте це ніколи не призводило до повної зміни населення. Певна його частина завжди продовжувала жити на своїх споконвічних землях. Все це забезпечувало безперервність етнічної пам'яті, можливість передати у спадок нащадкам культурно-світоглядних настанов предків. Так упродовж тисячоліть різноетнічні народи поступово формували на території України певні генетично споріднені традиції способу життя, матеріального виробництва, культури, мислення, які врешті-решт склали матеріальні й духовні засади культури українців.

Характерним прикладом цього є феномен трипільської культури, цілий ряд елементів якої став органічною частиною етнографічної культури українців [4, с. 7-8].

Ніде у світі немає феномену, який хоч трохи наближався б до рівня ідейно-духовної, сакральної, мистецької скарбниці, створеної предками на українських землях. Цивілізація, яка зайнявши простір від Чорного моря та Дунаю до Польщі, охопивши територію сьогоднішніх Молдови та Румунії та інших держав, існувала безперервно 3500 років, від 2200 до Різдва Христового до 5700 до Різдва Христового. Саме українці, які є автохтонами своєї землі, мають цінне археологічне джерело для вивчення духовної культури ? Кам'яну Могилу, в якій зафіксований найдавніший протошумерський архів XII-III тис. р. до Різдва Христового, є нащадками унікальної цивілізації сьогодні. Цивілізація, яка дала світові неоціненний культурний спадок, а найголовніше - чудові зразки незрівнянної трипільської кераміки. Незліченнні духовні скарби, які потербують ретельного дослідження сьогодні, зберігає трипільська цивілізація.

Свідоме повернення до власної історичної спадщини завжди є позитивним явищем, коли народ повертається до перевірених часом етнокультурних зразків, які довгий час перебували недооціненими. Відновлюється колективна етнічна пам'ять, яка пронизує емоційно-психологічну сферу народу, відтворює минулий досвід на міфологічному, фольклорному та історичному рівнях. Вона зафіксована у релігійних міфах, народних сказання, легендах, літописних хроніках, народних піснях тощо. Оскільки безпосередніх словесних джерел трипільської релігії не збереглося, ми робимо спробу відтворити релігійні вірування трипільців на матеріалі археологічних досліджень поселень, оригінальних зразках культової скульптури, культових споруд, поховань, побутових ужиткових речей, а також паралелях з відомими міфологічними системами інших індоєвропейських народів. Вивчаючи символічну «мову» глиняних пам'яток, ми зможемо прочитати ці послання далеких Пращурів.

На жаль, не відомі історичні події Трипільської доби, але міфологія, на відміну від історії, є універсальною формою моделювання світу. Саме трипільці започаткували для нащадків не тільки місця поселень, але й природні космогонічні моделі та світоглядні основи. Ці моделі матеріалізовані в розписах керамічних виробів та побудові селищ наших трипільських Предків [6].

Трипільська культура, що належить до енеолітичних, подає нам приклад того, як астрономічні знання (а вони ж, водночас, - і об'єкти релігійного поклоніння й віри), застосовані на рівні повсякденної людської життєдіяльності, здатні були підтримувати стан цивілізаційної стабільності, а в той же час - неодмінно виступати в якості світоглядних орієнтирів. Світоглядна модель трипільців являла собою продуману складну систему символічних форм, орнаментів, креслень, які несли інформацію про структуру Всесвіту, принципи його функціонування та місце в ньому людини [7].

Мета нашого дослідження - висвітлити специфіку розвитку духовної культури трипільського населення України. Завдання: виявити витоки космологічних уявлень трипільців, дослідити культ родючості та його відображення у мистецтві, зокрема дрібній пластиці; проаналізувати поховальні обряди як складову частину ритуально-обрядової практики трипільців.



1. Космологічні уявлення трипільців

Сучасна наука знаходиться на тій стадії свого розвитку, коли, аби розвиватися далі, вона все частіше має звертатися до осмислення артефактів минулого. Особливо актуальними є питання трипільської культури.

Багато вчених у своїх працях значну роль відводили питанню про космологічні уявлення трипільців. До сьогоднішнього дня не існує єдиної думки щодо цього, через те, що дешифровка символів космологічного змісту не завжди є достатньо аргументованою, відсутній смисловий „ключ”, який дозволяв би звести артефакти у єдине семантичне ціле, здатне продемонструвати цілісну картину світосприйняття трипільців, дати уявлення про основні засади їхнього космічного мислення [7].

Трипільська цивілізація мала розгалужену систему міфологічних вірувань, уявлень, ритуалів та обрядів, власні культові споруди. Деякі дослідники припускають, що ідея безсмертя людської душі виникла у трипільців, а також стверджують, що пантеон Стародавньогоо світу почав формуватися у Трипіллі, трипільська Богиня-Матір перетворилася на Інанну, Ісіду, Деметру, Кібелу і т.д. Глиняні зображення матері з дитиною біля грудей порівнюють із образами Богоматері у християнській символіці.

Космологічний зміст образів і сюжетів - це хрести, сварги (свастики), кола, кола з прямими і скошеними хрестами, ромби, 4,- 5,- 7,- 8 - кутні зорі, птахи, баранці, людські постаті, божества в антропоморфних образах. Як відомо, за образними уявленнями давніх гончарів конфігурація посуду уподібнювалася Всесвіту, що структурно відображено на орнаментованому посуді трипільців [12].

Спостереження за розміщенням орнаментації на посуді трипільців дають можливість припустити, що у їхньому уявленні світ складається з трьох частин. Зверху було верхнє небо (твердь небесна) - скарбниця, де зберігаються небесні води, що дощами проливаються на землю, даючи життя всьому живому. Далі йшли нижнє небо та повітряний простір, де розміщувалися сонце, місяць, зірки. Земля зображувалася тоненькою смужкою. Іноді на ній малювалися крапки, що, можливо, є зернятами, з яких виростають рослини. Оскільки нижче поверхні землі ніяких зображень немає, уявлень про особливий підземний світ у трипільців не існувало. Свідченням цього може бути і відсутність у них на ранньому, середньому та на початку пізнього етапів звичаю закопувати померлих чи їхні спалені рештки у землю. Останній з'являється лише на прикінці пізнього етапу, коли трипільці почали змішуватися з населенням інших етносів [4, с. 352].

Трипільська пластика виконана переважно в схематичному натуралістичному стилі, наповнена символізмом. Дослідники скульптури давніх хліборобських культур вважають, що різноманітні іконографічні типи жіночих теракот втілюють немало сакральних образів, що відображають різні функції і прояви Великої Богині, яка відігравала одне з центральних місць у ідеологічних уявленнях трипільців. За позою, жіночі статуетки розподіляються на дві великі групи. Частіше зустрічаються фігурки які стоять, випрямлені або нахилені вперед, іноді з руками, складеними в певному жесті. Статуетки які сидять, також зображують жіночу фігуру, нахилену назад, інколи з модельованими в певному жесті руками. Можна припустити, які саме іпостасі Великої Богині втілюються в іконографічних типах трипільських жіночих фігурок.

Значну роль у релігійних уявленнях трипільців відігравав образ змія-вужа. Він був посередником між небом і землею та пов'язувався з весняним пробудженням землі. Крім того, існував образ змія-дракона, що став уособленням чоловічого начала. В обох випадках змій виступає охоронцем [4, с. 353]. У спіралевидному орнаменті, що прикрашає жіночі статуетки, у ряді випадків виразно простежуються зображення змія. Б.О. Рибаков [9], що спеціально розглядав питання про роль і значення цього образу в трипільському мистецтві, справедливо підкреслював його позитивне значення вважаючи, що змію поміщали на жіночих фігурках як символ охорони плоду.

Особливе значення в обрядовості землеробів мав образ бика, найважливішої сільськогосподарської тварини. Про це свідчать черепи биків з уцілілими рогами, які зафіксовані в житлах трипільців, зокрема в Сабатинівці II і Луці-Врублівецькій. Відомі також численні скульптурні зображення биків, рельєфні зображення на посуді призначеному для приготування їжі. Показовою є знахідки фігурок рогатих тварин на дні вогнища на поселенні Незвисько III. Очевидно, вони були кинуті у вогонь навмисно, в ритуальних цілях. Іноді образ бика пов'язується з образом жінки-матері або виступає символом сонячного божества.

Трипільці шанували також й собаку. На неї як символ апотропея указував ще В.Л. Богаєвський [2]. Перевага, яку трипільці віддавали зображенням собак, дослідник пояснював тим, що собаки постійно супроводжували ранніх землеробів, охороняючи їх посіви і стада від диких тварин. Прагнення трипільців використовувати собак у культових діях, що оберігали від зла, достатньо чітко простежується на різних матеріалах: це і обряд поховання собак на площі поселень і могильників, і практика виготовлення з їх іклів амулетів-оберегів, і включення в розпис їх зображень в ролі “небесних псів”, що стережуть урожай і стада.

Серед тварин, яким поклонялися трипільці, слід також згадати ведмедя і оленя. Ведмідь, можливо, був жертовною твариною. Кістки ведмедя містять остеологічні колекції багатьох поселень, зокрема Луки-Врублівецької, Ленківців на Дністрі, Чапаївки, Підгірців. Б.О. Рибаков звернув увагу на посудини, що зображають ведмедя, пов'язавши втілений в них образ з однією з іпостасей жіночого божества [9]. Олень і лось були промисловими тваринами. Їх м'ясо вживалося в їжу, роги йшли на виготовлення землеробських знарядь, а зуби - на амулети-підвіски. На поселенні Ленківці в центрі житла поблизу вогнища і в господарських ямах роги оленя знайдені в комплексі із зернотерками, мушлями річкових молюсків і рогами бика, що не виключає можливості їх шанування як предмету, пов'язаного з обробкою землі, або звернення до них молитви про зростання промислового стада.

Трипільська зооморфна і антропоморфна пластика ділиться на фігурки багаторазового та одноактного використання. Перші - великі, ретельно виліплені і пишно орнаментовані, другі зроблені поспішно, як правило, грубі, але в цілому повторюють початковий канон. На існування фігурок одноактного користування вперше звернув увагу С.Н. Бібіков при розкопках поселення Лука-Врублівецька, де вони в більшості випадків зустрічалися у фрагментах, будучи навмисно зламані [1]. Це дозволило досліднику зробити висновок про існування у трипільців обряду, пов'язаного з уявленнями про вмираючу і воскресаючу природу.

Культові обряди і церемонії, при яких використовувалися статуетки, здійснювалися, мабуть, як у звичайних житлах, так і в спеціально відведених для цих цілей місцях. Так, майже в кожному житлі Луки-Врублівецької виявлена хоч би одна фігурка багаторазового користування - святиня колективу, що мешкав у будинку. Разом з тим на ряді поселень виділяються житла-святилища, а на пам'ятках пізнього періоду, зокрема в Усатово, споруди, спеціально призначені для відправлення культу. Житла-святилища, як правило, за розмірами і конструкцією не відрізняються від житлових споруд, але містять значну кількість культових предметів [3].

Наведені приклади красномовно свідчать: трипільці кодували астрономічну інформацію у знаково-символічній формі, вона була не лише наукою, а й об'єктом релігійного поклоніння. Факт усвідомлення її суспільством передбачав наявність достатньо чітких світоглядних орієнтирів, які дозволяли виходити на рівень осмислення не лише структури й механізмів функціонування Всесвіту, а й призначення в ньому людини [7].

Можна констатувати, що світоглядна система трипільців являла собою розвинену форму уявлень космологічного змісту. Символічно відтворені знання про екліптику, прецесію, другий етап зодіаку, періодичність глобальних катаклізмів на рубежах історичних епох, триярусну структуру світу та основні принципи його функціонування дають підстави стверджувати, що трипільці володіли широкими й глибокими знаннями в галузі астрономії і успішно застосовували їх у своїй життєдіяльності.

2. Культ родючості

У населення трипільської культури був поширений культ родючості, тісно пов'язаний з основними галузями господарства. Він асоціювався з образом жінки-матері-прародительниці, що відбилося перш за все у пластиці.

Найпоширенішим персонажем трипільської пластики була діва. Статуетки зображують випрямлену фігурку з грудьми у вигляді маленьких округлих наліпів, з тонкою талією і широкими стегнами на ранньому етапі і стрункішою в пізній час. Цей трипільський жіночий образ знаходить відповідності в еллінській міфології, де обожнювали дівчину - Кору, дочку Деметри.

У ранньому трипіллі зображалися переважно сидячі, навіть напівлежачі, зрілі жінки з неприродно збільшеними стегнами, причому увага акцентувалася на моделюванні нижньої частини фігури, тоді як торс і голова трактувалися вельми умовно. У таких фігурках втілений образ жінки-матері. Із знаків, що зустрічаються на жіночих фігурах, особливо примітний ромб з крапками, який символізує, перш за все, ідею жіночої родючості, але, що одночасно є символом засіяного поля. Найчастіше він поміщений в нижній частині живота, рідше - на стегнах і спині. На окремих фігурках цей знак багато разів повторений, що, мабуть, повинно було підсилювати його дію. Про використання жіночих фігурок у ритуалах, пов'язаних із родючістю землі, які проводилися під час зимово-весняних свят, свідчать глиняні з домішками зерен злаків та борошна, статуетки з Луки Врублівецької.

Як на ранньотрипільських пам'ятках, наприклад у Луці-Врублівецькій, так і в пізньотрипільських комплексах типу Кошилівці-Обоз є статуетки із зображенням колоса або якоїсь іншої рослини, що виростає з нижньої частини живота. Таким чином, перед нами в наявності прагнення стародавніх коропластів підкреслити саме материнський, плодоносний початок жіночого персонажа, пов'язаного з космічними символами і оберігається зміями-охоронцями. Його зображення на жіночих статуетках трактуються як символ охорони плода, а на великих посудинах-зерновиках він є охоронцем їхнього вмісту.

Зустрічаються на трипільських пам'ятках й фігурки-Оранти, що моляться. Їх обличчя підняті вверх, вони спілкуються з вищими силами. Руки, як правило, передані невеликими виступами. Зрідка зустрічаються фігурки з піднятими вверх і розкинутими руками, які нагадують про втілення Богині у вигляді птаха. Цей жест символічно відповідає рогам корови, що символізують серп молодого Місяця. Таким чином Богиня-Оранта, яка звертається до вищих сил, має риси корови, птаха і символічно пов'язана з молодим Місяцем.

Образи Прародительки - втілюють, очевидно, статуетки з реалістичними рисами моделювання голови. Є також статуетки із закритими очима або зовсім без них. Науковці їх трактують, як образ людини, що перебуває в стані екстатичного трансу або померлого предка. В любому випадку, в обох варіантах вони відтворюють знаходження того, що зображений, у потойбічному світі.

Варіанти жіночих теракот з акцентованими ознаками вагітності або підтримуючими груди руками („поза Венери”) тільки підтверджують цю основну спрямованість. При всіх відмінностях у трактуванні окремих деталей, жіночі статуетки відображають канонізований, багатокомпонентний образ. Це Богиня, що дарує життя.

Зустрічається серед трипільських теракот і образ Місячної Богині. Він відображений у жіночих фігурках із своєрідною зачіскою з довгого волосся, стягнутого на спині у вузол. Знахідки теракот із схематичним фарбованим зображенням зачіски у вигляді чорного кола, що був знаком повного Місяця, свідчить про те, що вузол волосся був його знаком. Цього культу дотримувалися лише окремі племена трипільської культури.

Відомі також і трипільські мадонни. Це схематичні фігурки жінок, які тримають на руках дитину - практично завжди зліва біля грудей. Очевидно такий іконографічний тип і сакральний образ трипільської пластики, на думку Н.М. Бурдо і М.Ю. Відейко, може розглядатися як архаїчний прототип Богоматері з Христом [3].

Образ Великої Матері - Берегині роду, в мотиві якого вивершується Світове Дерево, один із священних символів трипільців, стає найулюбленішим і в наші дні.

Отже, перше і найголовніше місце в пантеоні трипільських богів належало Великій Богині-Матері - жіночому началу родючості, в якому відображалося уявлення про відтворюючі функції Землі, жінки і Природи загалом. Вона була представлена різноманітними глиняними образами у різних позах. Все це свідчить про піднесене значення жінки у трипільському суспільстві, що й відобразилось у їхніх світоглядних уявленнях.

3. Поховальні обряди

Поховання належить до однієї з обрядових дій трипільців. Очевидно, у давніх землеробів складними були й уявлення про життя і смерть, зафіксовані у поховальних пам'ятках. Мабуть, існувала віра в життя після смерті, що зумовило появу звичаю класти небіжчику інвентар у вигляді посуду, знарядь праці, прикрас.

Доволі складною є проблема визначення обряду поховання, притаманного племенам трипільської культури. Для раннього, середнього та початку пізнього етапів розвитку культури могильники невідомі, оскільки труп у ті часи спалювався. Виявлено лише декілька поховань - трупопокладення та трупоспалення на території поселень, а також трупопокладення з трипільським посудом під курганами. Ці поховання слушно вважаються жертовними і не можуть характеризувати обряд поховання трипільців загалом. Слід зауважити, що в цей час обряд був таким, що не фіксується в процесі археологічних досліджень. Відомі прецеденти існування нефіксованих обрядів поховання. Зокрема, в індуїзмі до наших днів зберігся звичай спалювання трупів по можливості на березі священної ріки, коли попіл поховального вогнища кидається у воду [10]. Ймовірно, у трипільців теж був поширений обряд трупоспалення, зафіксований на пізньому етапі в могильниках софіївського типу в Подніпров'ї.

На пізньому етапі в різних частинах ареалу поширення трипільців виникають одразу кілька типів поховального обряду. У Подніпров'ї найбільш раннім є могильник біля с. Чапаївка (південна околиця Києва). Тут кістяки лежали у чотири ряди у випростаному положенні, головами на захід. Деякі супроводжувалися посудом, знаряддями праці з кременю і статуеткою. Наприкінці пізнього етапу у Подніпров'ї з'являються могильники софіївського типу (Софіївка, Червоний Хутір, Чернин, Завалівка), які включали від 16 до 200 поховань-трупоспалень. Перепалені кістки, а також поховальний інвентар складалися в горщики-урни або загорталися в тканину і закопувалися у землю.

Зовсім інший обряд побутував у Подніпров'ї та Північно-Західному Причорномор'ї. У с. Вихватенці рибницького району Молдови протягом 1947-1959 рр. було досліджено могильник початку другої половини пізнього етапу, де знайдено 63 поховання-трупопокладення. Небіжчика клали до овальної чи прямокутної ями у зігнутому положенні, переважно на лівий бік, головою на північ або на північний схід. Поховальний інвентар складався з посуду, знарядь праці та антропоморфної пластики [4, с. 355-356]. Мабуть, у пізніх трипільців вже існувало уявлення про те, що людина з одного світу переходила в інший, перенароджувалась, і тому ховали її у скорченому вигляді, що нагадував ембріон [8, с. 78].

Ґрунтові могильники із скорченими на боці небіжчиками характерні і для пам'яток усатівського типу. Але тут існував ще й досить складний обряд поховання в курганних могильниках. У одному з курганів простежено обряд жертвоприношення. Інші культові ями, перекриті великими вапняковими плитами, містили фрагменти посудин, шматочок вохри і стулку раковини. У одній з ям було проведено перезахоронення уламків черепа і гомілкової кістки людини з посудиною і плоским круглим глиняним предметом в узголів'ї і двома посудинами біля ніг. Неподалік від центральної могили простежене безінвентарне ритуальне поховання людини. Нарешті, в центральній могилі поховали людину, що займала в суспільстві общинників високе становище. Ця могила виділяється як за розмірами, багатством так і за конструкцією (до неї вів дромос, біля кістяка знаходився багатий поховальний інвентар: розписна миска з вохрою, скроневі кільця, намисто із зубів вовка). Довкола могили будувалися грандіозні кромлехи [3].

Поява випростаних трупопокладень, розташованих рядами у могильнику біля Чапаєвки, може свідчити про включення до складу трипільського суспільства значної частини місцевого неолітичного населення дніпро-донецької культурної спільності, якому був притаманний саме такий обряд. Могильники софіївського типу є, очевидно, результатом поєднання трипільського обряду кремації та запозиченого звичаю закопування останків у землю [4, с. 357].

Щодо віри в життя після смерті може свідчити і залишення в трипільських будинках цілого посуду, зернотерок, деяких знарядь праці перед ритуальним спаленням. Поховання покійних під порогом жител чи підлогою (переважно жінок і дітей) та на території поселень (дорослих родичів) свідчать про важливість „загробного” життя в уявленнях трипільців - в них не існувало нездоланних перешкод між світом живих і світом мертвих. Оскільки у трипільців не було звичаю ховати покійних у житлах, подібні поховання могли мати характер жертвоприношень. У ряді випадків вони повинні були підкреслювати значення відповідного житла як культового центру. У них продовжували жити душі померлих тут мешканців, а залишені речі мали стати у пригоді їм у потойбічному світі [5, с. 22]. Можна припустити, що „модельки жител”, ці досить відомі і різноманітні за типом глиняні вироби, мали культовий характер ? як житло Предків, охоронців родини. Наявність у них жертовника і мініатюрного культового посуду може свідчити про поминальні звичаї ? годування покійних. Так формувалася ідея єдності Роду [6]. Спалення ж будинків вказує на існування культу вогню, за допомогою якого здійснювався перехід з однієї якості в іншу. Так само поводилися і з гончарними печами. За спостереженнями дослідників, перед тим як залишити випалювальні камери, їх заповнювали спеціально відібраними посудинами, що було своєрідним жертвоприношенням не тільки для умилостивлення божества, котре опікувалося гончарством, а й з метою подальшого забезпечення виробництва. Цей ритуал був, очевидно, складовою частиною великого ритуалу залишення поселень [4, с. 357-358].

Отже, обряд поховання трипільців фіксується лише на пізньому етапі, коли вони починають інтенсивно змішуватися з іноетнічним населенням, втрачаючи етнічну чистоту, а відповідно, і деякі традиції, набуваючи водночас нових, навіть у такій консервативній сфері, як ідеологія.



Висновки

Трипільська культура - одне з найяскравіших явищ первісного світу. Вона відіграла безпрецедентну роль у становленні цивілізації на планеті Земля.

Дуже цікавими для людства, а насамперед для українців, як нащадків трипільців, є космологічні уявлення трипільської культури. Досліджуючи їхню космологію, ми дійшли висновку, що ідеологія трипільців - уявлення про надприродне, викликані ними переживання, стереотипи мислення та поведінки, побутові традиції, відповідні їм культові дії.

Важливим джерело для вивчення космологічних уявлень трипільців є зооморфна і антропоморфна пластика, яку дослідники поділяють на фігурки багаторазового та одноактного використання, а також орнаментованомий посуд.

Релігія була не лише сукупністю міфологічних вірувань, уявлень, ритуалів та обрядів, а й світоглядним та соціальним орієнтиром у пізнанні природи, суспільства та людської свідомості. Трипільське населення мало доволі розвинуту систему релігійних вірувань, наявні світоглядні моделі були матеріалізовані у трипільських орнаментах та знаках, пантеоні Богів та різноманітних культах. Провідна роль у трипільському пантеоні належить Богині-Матері, яка пов'язана з культом родючості, що засвідчують численні знахідки жіночої антропоморфної пластики. Зустрічаються образи змія-вужа, змія-дракона, бика, собаки, а також ведмедя і оленя. Важливою складовою ритуально-культової практики трипільської культури є поховальна обрядовість, яка виявляє своєрідність культової практики та світоглядних уявлень трипільців. Отже, у трипільців була надзвичайно багата духовна культура.

Оскільки саме територія України була тим місцем, де складалося ядро індоєвропейської спільноти, необхідно докласти багато зусиль для дослідження духовного спадку трипільської культури, долучення її надбань до скарбниці світової цивілізації.

трипільці космологічний культ поховальний



Список літератури

1. Бибиков С.Н. Поселение Лука-Врубливецкая. / С.Н. Бибиков // МИА. - 1953. ? №38. - С.22-23

2. Богаевский Б.Л. Орудия производства и домашние животные Триполья /Б.Л. Богаевский / ГАИМК. - Л.: Соцэкгиз, 1937. - 312 с.

3. Возний І.П. Дохристиянські вірування давнього та середньовічного населення України./ І.П. Возний. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. - 424 с.

4. Давня історія України в трьох томах/ за ред. П.П.Толочка, В.Д.Барана.- К.: Наукова думка, 1997 р., Т.1. ? 557с.

5. Зиньковский К.В. К процедуре исследований проблемы домостроительства трипольских племен / К.В. Зиньковский //МАСП. - К., 1983. - Вып.12. - С. 16-22

6. Лозко Г. Трипільська релігія

7. Ніколова Н.І. Космологічний символізм трипільської кераміки / Н.І. Ніколова // ВІСНИК НТУУ “КПІ”. Філософія. Психологія. Педагогіка. Вип. 1. - 2011. - С. 52-56

8. Пассек Т. Науково-популярний нарис - Трипільська культура / Т. Пассек. - К.: Вид-во АН УРСР, 1941. - 84 с.

9. Рыбаков Б.А. Космогония и мифология земледельцев энеолита./Б.А. Рыбаков. - СА, 1965, № 1, с. 24 - 47; № 2, с. 13 - 33.

10. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. / С.А Токарев. - М.: Политиздат, 1976. - 575 с.

Размещено на Allbest.ru