Футуризм в українському мистецтві

2

План:

Вступ

1.Футуризм як течія у мистецтві ХХ століття

2.Футуризм в Росії

3.Футуризм в Україні, Семенко Михайло

Висновок

Список літератури

Вступ

Творцем його вважають італійського письменника Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті «Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у 19 столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярствівиявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, т. зв. «заумною мовою» -- творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду. Характеристичною прикметою Філіппо була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала віддати ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатувати буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями.

У живописі і скульптурі італійський футуризм став предтечею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, Боччоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів (скло, дерево, картон, залізо, шкіра, одяг, дзеркала, електричні лампочки і т. д.) став попередником такого сучасного на сьогоднішній день напряму у мистецтві як поп-арт. У своїх футуристичних роботах Балла прагнув до об'єднання форми, кольору, руху і звуку.

На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ніцше з його культом «надлюдини» та Бергсона, який стверджував, що мозок може осягати все закостеніле і мертве.

1. Футуризм як течія у мистецтві ХХ століття

Становлення футуризму пов'язують передусім з ім'ям італійця Філіппо Томмазо Маринетті (1876-1944 р.). Проте футуризм не можна вважати явищем лише італійським. Вплив футуризму позначився на творчості митців Росії. України. З часу появи першого маніфесту футуристів почалася боротьба за епрюритет у перебудові естетичного середовища». Хто перший - кубізм чи футуризм?

На початку століття з'явилися теоретичні праці, які повинні були обгрунтувати принципи футуризму: «Футуризм» (Ф. Маринетті), «Футуристська антитрадиція: «маніфест-синтез» (Г. Аполлінер), «Футуристичний маніфест Монмартра» (Ф. Дель Марль) та ін. Особливої уваги заслуговує теоретична праця одного з фундаторів українського кубофутуризму Олександра Богомазова «Живопис та елемент» (1914 р.). О. Богомазов простежив генезис художньої форми, що народжується від руху первісного елемента - крапки і далі, підкорюючись динаміці руху, де складаються лінії, живописні площини, середовище тощо. Живопис, вважав О. Богомазов, це самостійна система, яка живе своїм внутрішнім життям, постійно змінюється і оволодіває ритмом - категорією, яка, на думку художника, має кількісні і якісні ознаки.

О. Богомазов вважав кубофутуризм новим мистецтвом, яке не лише кидає виклик традиції, а й .висуває «самостійну вартість елемента живопису як носія відчуттів» митця. Це одна з важливих ознак пошуків футуристів, кубістів або кубофутуристів - носієм відчуттів митця повинен бути не зміст твору, а елементи форми. Наголошуючи на тому чи іншому елементі (кольорі, освітленні, деформації предмета, композиції), живописець «анатомує» власні почуття.

Теоретична програма футуристів абсолютизувала значення форми мистецького твору. Заперечуючи культуру минулого, футуристи фетишизували техніку, індустрію, швидкість, привнесені технічним розвитком, нові ритми. Схиляючись перед рівнем технічних досягнень XX ст., вони водночас доводили, що технічний прогрес веде до духовного зубожіння, що техніка з часом знищить свого творця - людину. Слід зазначити, що футуристи, хоч, можливо, на інтуїтивному, емоційному рівні, та все ж відчули протиріччя між технічним прогресом як процесом творення нового і його наслідками, які можуть мати руйнівну силу для людини і людства.

Італійські футуристи не обмежувалися лише художніми пошуками. Ф. Маринетті та його прибічники намагалися впливати на соціально-політичні процеси в Італії, претендували на створення нової філософсько-естетичної концепції. Італійська модель футуризму стане згодом прикладом утвердження антигуманізму, поштовхом до підтримки реакційної ідеології фашизму та режиму Муссоліні. Маніфести італійців відверто закликали до жорстокості і насильства. Дегуманізація мистецтва підтверджувалася їх орієнтацією на «механічну людину», людину-автомат, на пробудження в людині примітивних інстинктів агресії, боротьби за існування: «Мистецтво може бути тільки ґвалтуванням і жорстокістю». І далі: «Нема шедеврів без агресивності» ^г. Така філософія творчості призводила італійських футуристів до естетизації потворного. Поети-футуристи ламали художній образ, руйнували звичайну мову, вважали алогізм обов'язковим принципом побудови твору.

Перед першою світовою війною італійські футуристи з радістю пророкували початок «великої симфонії» - війни, яку вони називали «найкращою гігієною світу».

Слід зазначити, що італійські футуристи - Ф. Маринетті, Дж. Северині, І. Боччоні, К. Карра намагалися організаційно і творчо об'єднати футуристів Європи, Росії, створити «загальноєвропейський фронт» - міжнародне товариство митців з центрами у Флоренції, Парижі, Мюнхені і Москві. Саме ці організаційні зусилля дуже швидко виявили принципову різницю у розумінні футуризму між представниками різних країн, виявили лише єдність терміна «футуризм» (як назви напряму) при іноді протилежному його тлумаченні. Так, для французів футуризм це, за висловом Г. Аполлінера, «свідчення світового впливу французького живопису від імпресіонізму до кубізму включно». Для росіян і українців (В. Каменський, В. Маяковський, О. Богомазов, Д. Бурлюк, М. Ларіо-нов, Н. Гончарова, В. Хлебников та ін.) - це оновлення старослов'янської традиції, «діалог» з мистецтвом Х ст.- «золотим віком слов'янства», це морально-етичні пошуки російської вольниці часів Степана Разіна.

2. Футуризм в Росії

Футуризм в Росії починався з діяльності «будетлян» - провісників майбутнього (В. Хлебников, В. Каменський, Д. Бурлюк, О. Гуро, М. Матюшин, В. Маяковський). Період між 1910-1914 рр. пов'язаний у російських футуристів саме з міфопоетичним світосприйманням, з легендаризацією слов'янської минувшини. У 1909 р. в листі до Василя Каменського Велемир Хлебников поділяє людей не за націями, релігіями чи соціальними станами, а на «стан - «ми» і наші проклятущі

Манифесты итальянского футуризма. М., 1914 С 12. вороги. Ми новий рід люд-променів. Прийшли озорювати всесвіт. Ми непереможні» .

Наголошуючи на міфопоетичних джерелах російського футуризму, його представники зробили багато плідного для вивчення і популяризації старовинних фресок, ікон, скіфської пластики, зверталися до традицій народної творчості.

Ще у 1908 р. В. Хлебников пише вірш «Жарбог», де язичеський бог слов'ян виступає як носій свободи, як сила, що єднає людей:

Жарбог! Жарбог!

Волю видеть огнезарную

Стаю легких жарирей,

Дабы радугой стожарною

Вспыхнул морок наших дней... ³. Цікаво, що В. Хлебников розглядав народне мистецтво як вираження народної естетики. Навіть його словотворчість (творення «заумного слова») спиралася передусім на фольклорну традицію, на властиве їй розуміння й інтерпретацію «часу - простору», на порівняння символів «материк» і «океан», тобто символів, які роз'єднують «європейський» і «російський» світ, на «азіатські» пласти російської культури.

Якщо у В. Хлебникова носієм свободи виступав бог стародавніх слов'ян, то у В. Каменського цю функцію виконував Степан Разін, а В. Маяковський спирався на свої російсько-українсько-грузинські витоки. Новатори, революціонери, як правило, не бояться звинувачень в архаїзмі, тому що для них давні за часом символи, міфи, звичаї - це свідчення загальнолюдських начал, це шлях до взаєморозуміння.

Футуризм - одне з найяскравіших явищ російської і української культури початку XX ст. Воно об'єднало надзвичайно талановитих, оригінальних митців, яким, на жаль, випали глибоко трагічні як творчі, так і людські долі.

3. Футуризм в Україні,Семенко Михайло

До першої світової війни футуризм на індустріально відсталій Україні не мав сприятливого грунту. Але вже 1913 року лідер українського футуризму Михайль Семенко видав збірку поезії "Prиlude", а 1914 року - "Дерзання" і "Кверофутуризм", також він відомий експериментаторськими циклами, де намагається епатувати публіку, - "П'єро кохає" і "П'єро мертвопетлює" (1918 - 1919 рр.), а пізніше збіркою "Кобзар" (1924 року). Активний організатор, він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: "Фламінго" (1919 - 1921 рр.), "Аспанфут" (1921 - 1924 рр.) у Києві, а після переїзду до Харкова журналу "Нова Генерація" (1928 - 1930 рр.). Всі ці етапи характеризуються декларативністю й експериментаторством. Від проголошення "смерті мистецтву", шукання "метамистецтва" як синтез поезії, прикриваючись лояльними революційними деклараціями, переходять до культу "великої техніки", боротьби "проти провінціальної обмеженості". Не можна заперечувати наявності в "Новій Генерації" цікавих формальних шукань в поезії і прозі (художній репортаж, експериментальний роман), але їм бракувало грунту та глибини. Під тиском панівної комуністичної ідеології журнал змушений був стати бойовою трибуною "пролетариатського мистецтва" і від деструкції перейти до пропаганди конструктивізму й супрематизму, а потім був зовсім заборонений. Футуристи не мали такої видатної позиції в українській літературі своєї доби, як символісти чи неокласики, проте вони активізували поезію новими темами й формами.

Семенко Михайло народився 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни. 1911 поїхав навчатися у Психо-Неврологічний Інститут в Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природницько-історичного відділення педагогічного факультету. 1914 року М. Семенко опинився у Києві. В 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. На Україну повернувся наприкінці 1917 року.

Дебютував М. Семенко в "Українській хаті" (вірші "Дарунок, "Гріх", "Мов квітка"). Перша збірка виходить 1913 року під назвою -"Prиlude". В цю збірку увійшли мелозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів.

ЗБІРКА "Prиlude"

СЕРЦЕ РВЕТЬСЯ…

Лягає сум і серце б'ється,

Згадаю як літа старі.

Пусти -- і зразу понесеться,

Куди -- не знаю, а мерщій

В глибоке небо серце рветься,

В широкий молиться простір.

Перші футуристичні вірші М. Семенко датовані днем виступу В. Маяковського в психоневрологічному інституті. М. Семенко різко відходить від традицій хатян, кидає романсову поетику; в його віршах з'являється чимала доля іронії та самоіронії.

Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в маніфестах 1914 року (вірші "Сам" та "Кверофутуризм"), що були передмовами до збірок - "Дерзання" і "Кверофутуризм". Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві. Проголошувалися "краса пошуку" та "динамічний лет". Кверофутуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним - як метод.

Збірки 1914 року М. Семенко розпочав писати паралельно до виниклого на Україні російського кубо- та егофутуризму течію українського кверофутуризму - мистецтва шукання. 1918 року Семенко видав у Києві збірки "П'єро задається", "П'єро кохає" і "Дев'ять поем".

П'ЄРО КОХАЄ

Я мовчу

До тихих затонів своєї душі прислухаюсь

Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь

Я смутний

Я смутний

Я смутний

Бо щось душу стиска мов кошмар навісний

Я веселий

Бо в смутку є пелюст невмерлий

Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим

Не хочу про зиму зітхать восени

Хочу бути смілим

І жду весни

Хочу буть в парку і милій читати Верлена

Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі

Багнесь ноктюрнів Шопена

Душу її зрозуміть

Хочу заплющити очі тісніше тісніше

Душу свою відчувати струнніше струнніше

Я люблю

Я люблю

Я люблю

Я мовчу

І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь

Що чую -- я в душу до тебе віллю

Я признаюсь.

Пародіювання заштампованих поетичних прийомів, глузування над традиційний уявленням про поезію, "естетство навиворіт", властиве кверо-футуристичному періоду сходить нанівець у сюжетних циклах інтимної лірики, де помітне тяжіння до традиційних форм. Ліризм циклів органічний. Написані вони у формі солдатського щоденника.

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. "З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана" - так поет характеризує свій стан і додає: "стояв, чорні руки заломлюючи".

Наприкінці 20-их років розпочинається III період творчості поета. На тлі згортання стильового полілогу, внаслідок уніфікації радянської літератури під дахом єдиного методу, відхід Михайля Семенка від власної поетичної системи був вимушений: йому, авангардистові, важко було підкорятися не внутрішній, а продиктованій потребі писати, як усі.

1919 року проголосив "революційний футуризм" й опублікував "ревфутпоему" - "Товариш Сонце" та "Дві поезофільми". Був редактором журналу "Мистецтво". 1920 року видав разом з М. Любченко і О. Слісаренком "Альманах трьох". 1921 року збірку "проміння погроз". Тоді ж організував "Ударну групу поетів футуристів", перейменовану на асоціацію панфутуристів "Аспанфут" (1922-1924 рр.), кредо й маніфест якої були проголошені в альманасі "Семафор у майбутнє" (1922 року). Зазнавши критики літературних кіл, Семененко перейшов на позицію "лівого фронту" (укр. "ЛЕФ") і перетворив "Аспанфут" на "Комункульт" (1924 року), одночасно працював (1924 - 1927 рр.) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. 1924 року видав у "Кобзарі" дві збірки своїх творів 1910 - 1922 років, 195 року збірку "В революцію" та поезофільм "Степ"; 1927 року, разом з Г. Шкурупієм та М. Бажаном, "Зустріч на перехресній станції" і заснував нове об'єднання футуристів "Нова Генерація" з журналом цієї ж назви (1927 - 1930 рр.). Сильно критикований Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірка "Малий кобзар і нові вірші", 1928 року).

1930 року вийшов збірник памфлетів та віршів "Європа і ми" з центральною тезою: "Треба вчитися у Європи - це так, та не думати "ефіопою". Памфлети Семенка цікаві й з художнього боку: іронія згущується до сарказму, використовуються гротескні образи, поетика парадоксів, поєднання різних мовних стилів тощо.

1930-их років визнав "помилковість" своїх колишніх позицій, виявом чого були збірки "Сучасні вірші" (1931), "З радянського щоденника) і "Китай в огні" (1932).

У віршах 1932-33 років поет уже, "як усі", прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що "Німеччина" (1936 року) - гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне.

23 квітня 1937 року в Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а через три дні його заарештували. 24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. У серпні 1960-их років - реабілітований.

До війни українське письменництво черпало теми переважно з села, бо місто було українцям майже чуже. І тільки після війни футуристи ніби-то відкрили його для себе. Їх захопили такі почуття та емоції, що вони не встигали переводити їх у звиклі слова, а висловлювалися уривками слів та окремими складами: “дир... бул... щил... ва... мак... кро... Футуристи дали українській літературі дуже великого поступу, особливо Михайль Семенко. Вони розкріпачили і урбанізували українську мову.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Ми можемо розрізняти в його віршах різноманітність тем, від оспівування київських предревніх каварень переходить до захоплення революцією, сприймаючи її зовнішньо, поверхово. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их років.

ЗБІРКА "БІЛА СТУДІЯ"

ПЕРЕКОНАННЯ

Моя думка пестила мріюі.

Які дрібненькі квіточки!

І мрія шептала: я тебе зогрію --

Припести думки!

І було так багато здивованості

В нашім яснім єднанні.

Ми -- щасні в цій прикованості,

У цім переконанні.

Семнко був "фігурою доби". Він одним із перших почав згуртовувати літературні сили; його аскетичні функціонувальні вірші - це гостроагітаційна, майже лозунгова поезія, що реалізувала теорію "соцзамовлення", побудована за згубним для поетів-ліриків принципом раціоналізму. Семнко не раз "проговорювався", висловлюючи невимовний сум і затаєний біль від того, що "творчість сковано жорсткою і жорсткою": "Писать про активність я мушу забуваючи людську душу".

Переконання Михайля Семенка: українська версифікація потребувала реформістських змін на які "хатяни" та молодомузівці з їхньою половинчастою "модерністю" не пристали би.

Відколи Семенко став футуристом, він всіляко намагався форсувати ствердження в українській поезії образної стихії міста, - це було його програмним моментом. Михайль Семенко-імпресіоніст відтворює звук і колір, динаміку міста, змальовує його в різні пори року.

Поезія Михайля Семенка довго, набагато довше, аніж російських футуристів, "не приймала" революційної тематики. Почасти це дивувало, бо Семенко ще у Владивостоці вступив до лав РСДРП(б), працював у більшовицькому підпіллі, а в своїй творчості попервах відтворив лише психологічну реакцію на негативні наслідки революції.

Висновок

Футуризм -- це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Психологізм -- характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа -- пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже -- футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висувається дієслово. Футуризм -- це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала поетизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах.

Список використаної літератури:

1. Редакційна колегія - "Історія української літератури XX століття" Київ, 2000

2. Національна Академія Наук України - "Енциклопедія Українознавства" Перевидання: Київ, 1995

3. За редакцією Володимира Кубійовича - " Енциклопедія Українознавства" Львів, 1998

4 .Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

5. Лейтес А. Яшек М. Десять років укр. літератури, т. І, X. 1928.

6. Гординський Я. Літ. критика підсоветської України. Л. -- В. 1939.

7. Маркаде В. Укр. внесок до авангардного мистецтва поч. 20 століття // Сучасність, ч. 7 -- 8. Мюнхен 1980.