Становлення і розвиток метабібліографії в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

Становлення і розвиток метабібліографії в Україні



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТАбібліографія В УКРАЇНІ: становлення, основні етапи розвитку

1.1 "Метабібліографія": проблема дефініції, завдання, функції

1.2 Метабібліографія в Україні: історична ретроспектива

1.3 Організація метабібліографії в сучасній Україні

РОЗДІЛ 2. типологічнІ ОСОБЛИВОсті СИСТЕМИ МЕТАбібліографічнИХ ресурсІВ

2.1 Особливості покажчиків бібліографічних посібників

2.2 Типологічна диференціація метабібліографічних посібників

2.2.1 Поточні покажчики бібліографічних посібників

2.2.2 Ретроспективні покажчики бібліографічних посібників

2.3 Розвиток електронної метабібліографії в Україні

Розділ 3. внесок бібліографів Львівської національної НАУКОВОЇ бібліотеки України ІМЕНІ В. Стефаника у становлення метабібліографії в Україні

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1 Аналіз стану умов праці

4.1.1 Характеристика виробничого середовища та його чинників

4.1.2 Опис процесу праці

4.1.3 Аналіз методів дослідження, обладнання та характеристика речовин

4.2 Заходи щодо безпеки під час виконання магістерської роботи та професійної діяльності

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Актуальність теми. Зростання потоку документів дало поштовх для розвитку метабібліографії. Метабібліографія - це бібліографія, призначенням якої є орієнтація суспільства в бібліографічних ресурсах.

Метабібліографія в Україні зародилася наприкінці ХІХ ст., з початку ХХ ст. отримала потужний імпульс для розвитку. Провідні бібліографи України та інформаційні установи надавали великого значення цьому виду бібліографії і активно сприяли його розвитку, зокрема, працювали над підготовкою універсальних і галузевих, ретроспективних і поточних метабібліографічних покажчиків.

Історія та сучасний стан метабібліографії не є достатньо дослідженими, що негативно впливає на її розвиток. Необхідним є виявлення та заповнення лакун з метою визначення шляхів і перспектив подальшого розвитку. Зокрема, додаткового дослідження потребують діяльність окремих бібліографів та інформаційних установ, особливості функціонування метабібліографії в умовах впровадження новітніх технологій.

Метою дослідження - є вивчення історії становлення і розвитку метабібліографії в Україні та дослідження вкладу бібліографів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника у становлення метабібліографії в Україні.

Мета дослідження зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

· визначити бібліографічний статус терміна "метабібліографія", виокремити його основні завдання та функції;

· з'ясувати стан дослідженості обраної теми, повноту її джерельного забезпечення;

· розкрити внесок сучасних інформаційних установ у розвиток метабібліографії в Україні;

· виявити специфіку покажчиків бібліографічних посібників;

· охарактеризувати найважливіші поточні та ретроспективні метабібліографічні посібники, видані в Україні упродовж XX - початку XXI ст.;

· дослідити особливості розвитку електронної метабібліографії;

· окреслити внесок бібліографів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника у становлення метабібліографії в Україні.

Об'єкт дослідження - становлення та основні етапи розвитку метабібліографії в Україні.

Предметом дослідження є термінологічний аспект метабібліографії, еволюція українських метабібліографічних ресурсів, метабібліографічна діяльність інформаційних центрів України, особливості розгортання електронної метабібліографії, вклад бібліографів ЛННБУ імені В. Стефаника у становлення метабібліографії в Україні.

Методи дослідження. Для досягнення поставлених цілей використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Історико-хронологічний та історико-описовий методи використано для визначення періодизації та характеристики основних етапів розвитку метабібліографії в Україні. Джерелознавчий та метод бібліографічної евристики вжито для виявленню та оцінювання публікацій вітчизняних і зарубіжних дослідників та метабібліографічних посібників). Метод термінологічного аналізу сприяв вивченню понятійного апарату галузі метабібліографії. Аналізу друкованої та електронної метабібліографічної продукції українських інформаційних установ сприяв метод бібліографічної критики.

Хронологічні межі дослідження - кінець XIX - початок XXI ст. - охоплюють період зародження, становлення, розвитку та сучасного стану метабібліографії в Україні.

Наукова новизнадослідження полягає в тому, що в ньому визначено еволюціонування терміна "метабібліографія", проаналізовано процеси становлення та розвитку метабібліографії в Україні, узагальнено напрацювання бібліографів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, їх внесок у становлення метабібліографії в Україні на підставі системи теоретико-історичних досліджень та бібліографічних покажчиків.

Практичне значення роботи полягає у тому, що отримані результати сприятимуть ефективнішій організації роботи бібліотек України в галузі метабібліографії.

Структура дослідження обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів: "Метабібліографія в Україні: становлення, основні етапи розвитку", "Типологічні особливості системи метабібліографічних ресурсів", "Внесок бібліографів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника у становлення метабібліографії в Україні", "Охорона праці", висновків та списку використаних джерел.

Історіографія теми

Зародження метабібліографії припадає на кінець ХІХ ст., до цього періоду відносять перші практичні надбання з цієї галузі, зокрема, працю І. Левицького "Галицько-руська бібліографія". У різні періоди укладанням метабібліографічних покажчиків займалися Ф. Максименко, В. Симоновський, Ю. Гопштейн, І. Калинович, Є.-Ю. Пеленський, В. Дорошенко, С. Єфремов та ін.

Перше теоретичне дослідження належить М. Ясинському. У праці "Бібліографія української бібліографії", автор визначив завдання та об'єкт метабібліографії, створив методику описування, групування та анотування джерел для укладання покажчиків бібліографічних посібників. До теоретичних і методологічних питань метабібліографії звертались О. Коршунов ("Библиография библиографии"), Г. Швецова-Водка (Бібліографічні ресурси України ), І. Моргенштерн (Метабиблиография (библиография библиографии). Низка публікацій І. Моргенштерна та Г. Швецової-Водки були присвячені особливостям понятійного апарату метабібліографії загалом та недосконалості терміна "бібліографія бібліографії" зокрема.

Значна увага дослідників була спрямована на створення методики укладання метабібліографіярафічних покажчиків. У 1993 р. Національна історична бібліотека України підготувала "Методичні рекомендації по складанню покажчиків краєзнавчих бібліографічних посібників" (упорядник - В. Кисельова).Функції метабібліографії вивчали Ц. Грій, Е. Беспалова.

Історія становлення та розвитку метабібліографії знайшла відображення у працях Є.-Ю. Пеленського, І. Корнєйчика, Н. Королевич, Н. Рибчинської, О. Промської, Г. Швецової-Водки.

Обрана тема стала також предметом дисертаційного дослідження О. Промської ("Розвиток метабібліографії в Україні (кінець XIX - початок XXI ст.)").

Джерельною базою дослідження слугували метабібліографічні посібники, створені українськими бібліографами та провідними інформаційними центрами України.



РОЗДІЛ 1. МЕТАбібліографія В УКРАЇНІ:становлення, основні етапи розвитку

1.1 "Метабібліографія": проблема дефініції, завдання, функції

Бібліографія бібліографії -- основне джерело інформації про бібліографічні ресурси України. Виникла, як наслідок розвитку практичної бібліографічної діяльності. Її основною метою є збереження духовних здобутків народу в галузі науки, освіти, культури за певний історичний проміжок часу.

Термін "бібліографія бібліографії" виник на початку XXст.

Вперше термін "бібліографія бібліографії" вжив у 1901 р. А. Джосефсон [Гудовщикова, 1974, с. 53-63] у праці "Бібліографія бібліографії" [Bibliographies of Bibliographies, 1901, 45 р.]". Першим у Росії поняття "бібліографія бібліографії" використав А. Торопов [Библиография библиографии за год, 1909, с. 25]

В Україні термін "бібліографія бібліографії" ввів до наукового обігу М. Ясинський - теоретик і практик бібліографії, автор праці "Головні моменти з історії української бібліографії" [Ясинський, 1927, с. 8-34]. Дослідник, перераховуючи види бібліографії, вказує й на існування бібліографії української бібліографії [Королевич, 1995. с. 23]. Варто зазначити, що вище названі дослідники у своїх студіях лише використали термін без його ґрунтовного тлумачення.

З цього часу термін "бібліографії бібліографії" й синонімічний до нього "бібліографія другого ступеня" активно використовувався дослідниками та був зафіксований у фахових довідкових виданнях.

Визначення поняття "бібліографія бібліографії" у довідковому виданні подає Є. Куделько. У "Довіднику з бібліотекознавства і бібліографії" зафіксовано таке трактування терміна: „"бібліографія бібліографії" (бібліографія другого ступеня) - бібліографія, предметом обліку і реєстрації якої є бібліографічні матеріали: покажчики літератури, огляди та ін. з усіх галузей знання або окремого питання, предмета, теми" [Куделько, 1969, с. 21].

"Російсько-український словник бібліотечно-бібліографічних термінів" містить термін "бібліографія бібліографії" і подає синонім до нього бібліографія другого ступеня [Сташко, 1996, с. 19].

В "Англо-українському словнику-довіднику бібліотечно-інформаційної термінології" зафіксований термін "бібліографія бібліографії" та "бібліографія другого ступеня" як синонім до словосполучення bibliography of bibliographies [Стрішенець, 2004, с. 47].

Дефініцію терміна "бібліографія бібліографії" подає "Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики". „"Бібліографія бібліографії" (библиография библиографии; bibliography of bibliography; secondary bibliography) - бібліографія, що подає інформацію про бібліографічні посібники" [Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики, 1999, с. 36].

„"Бібліографія бібліографії" - вид бібліографії, присвячений інформації про бібліографічні матеріали", - така дефініція подана у "Словнику книгознавчих термінів" [Словник книгознавчих термінів, 2003, с. 23]. Аналогічне визначення подано у російському довідковому виданні "Книга: Энциклопедия" [Книга: Энциклопедия, 1998 , http://polygraphicbook.narod.ru/text/statiy/2/0/040.html]. Схожим до попередніх є визначення "бібліографії бібліографії", яке міститься в "Большой советской энциклопедии", - вид бібліографії, в завдання якого входить інформація про бібліографічні посібники. Здійснюється у вигляді бібліографічних покажчиків і оглядів (переклад - Г. Семко) [Большая советская энциклопедия http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/69181/Библиография].

Термін "бібліографія бібліографії" є стандартизованим. У ГОСТі 7.0-77 "Библиография. Основные термины и определения" зафіксовано таку дефініцію поняття „"бібліографія бібліографії" - це бібліографія, призначенням якої є орієнтація суспільства в бібліографічних ресурсах. Результатом діяльності в галузі бібліографії бібліографії є покажчики (або списки, огляди) бібліографічних посібників (тобто, умовно, "покажчики БП")" [ГОСТ 7.0-77. Библиография: Термины и определения]. У наступній редакції ГОСТу у 1984 р. визначення поняття відсутнє, що пов'язано з рішенням не вводити вихідне поняття "бібліографія" до стандарту.

Надалі дефініція поняття "бібліографія бібліографії" не була закріплена у жодному державному стандарті.

Визначення поняття "бібліографія бібліографії", чи "бібліографія другого ступеня" можна віднайти у наукових доробках вчених та у сучасних довідкових виданнях, як у паперовій, так і в електронній формі. Однак запропоновані дефініції не відображають у повній мірі "бібліографію бібліографії", як особливий вид діяльності та не враховують особливості її функціонування на сучасному етапі.

Термін "бібліографія бібліографії" є у певній мірі архаїзмом, все частіше науковці використовують сучасний відповідник "метабібліографія".

Російський бібліографознавець І. Моргенштерн поставив під сумнів досконалість терміна "бібліографія бібліографії" і запропонував термін "метабібліографія" "як лаконічніший та позбавлений тавтології" [Моргенштерн, 2002, с. 8]. Його думку підтримали сучасні бібліографознавці, зокрема, Н. Рибчинська Г. Швецова-Водка, О. Промська, М. Женченко та ін.

Г. Швецова-Водка у праці "Бібліографічні ресурси України: загальна характеристика" обґрунтовує необхідність заміни терміна "бібліографія бібліографії" на більш вдалий. Дослідниця пов'язує поняття "бібліографія бібліографії" з полісемією терміна "бібліографія". Оскільки, на початку XX ст. під "бібліографією" розуміли бібліографічний посібник чи їх сукупність [Швецова-Водка. Бібліографічні ресурси України, 2000, с. 114]. Відтак, „"бібліографія бібліографії" -- це "покажчик (або покажчики) бібліографічних посібників"". Із розвитком науки трактування бібліографії змінилося, відповідно й передбачає зміну понятійного апарату бібліографії.

У "Вступі до бібліографознавства" Г. Швецова-Водка подає таке визначення дефініції „"бібліографія бібліографії" (сучасна назва - метабібліографія) - це бібліографія, призначенням якої є орієнтація суспільства в бібліографічних ресурсах. У цьому виді бібліографії обліковуються бібліографічні посібники всіх видів і створюються покажчики бібліографічних посібників. Вони потрібні для організації використання бібліографічних посібників, для узагальнення всієї діяльності, спрямованої на створення бібліографічних посібників, виявлення її досягнень та недоліків" [Швецова-Водка, 2004, с. 169].

І. Моргенштерн зазначає низку недоліків терміна "бібліографія бібліографії": „1) як правило, використовується неточно - для позначення виду бібліографічних посібників, а не виду бібліографії як діяльності; 2) часто трапляються непорозуміння під час складання чи редагування тексту, коли редактор, який не знає спеціальної термінології, викидає друге слово "бібліографія"; 3) у неспеціалістів термін викликає подив, а іноді сприймається ними з певним гумором. Часто дослідники вживають синонім "бібліографія другого ступеня", однак він вимагає пояснення і є обмеженим, оскільки маємо "бібліографію третього ступеня", чи "бібліографію четвертого ступеня""[Моргенштерн. Общее библиографоведение, 2005, с. 28]. І. Моргенштерн пропонує для позначення усього різноманіття "бібліографії другого ступеня" та всіх наступних похідних вживати термін "метабібліографія" (лат. meta - за, після). Префікс "мета" використовують для позначення систем, за допомогою яких досліджують або описують інші системи.

О. Промська вважає необхідним впровадження терміна "метабібліографія" у науковий обіг як такого, що є: „а) зручний у використанні; б) зрозумілий як для спеціалістів, так і неспеціалістів; в) уможливить приведення української і російської бібліографічної термінології до "спільного знаменника"" [Промська О. Бібліографія бібліографії : термінологічний аспект, 2007, с. 22-24].

Серед багатьох видів бібліографії метабібліографія посідає особливе місце. До об'єктів її обліку належать бібліографічні посібники (БП) всіх видів та жанрів: окремо видані бібліографічні покажчики, ґрунтовні прикнижкові і пристатейні списки літератури, бібліографічні реєстри у часописах, огляди літератури тощо. Необхідною передумовою появи метабібліографії є певний рівень розвитку практичної бібліографічної діяльності, внаслідок чого нагромаджується достатня для реєстрації кількість бібліографічної продукції.

До основних завдань метабібліографії належить:

· інформування про бібліографічну продукцію;

· оцінка повноти бібліографічного репертуару;

· створення джерелознавчої бази для вивчення історії, теорії та методики бібліографії і викладання бібліографічних дисциплін;

· аналіз ступеня розвитку, стану бібліографічної забезпеченості окремих галузей знань і категорій споживачів інформації;

· прогнозування створення нових посібників, які мають усунути лакуни у великому масиві бібліографічної продукції;

Метабібліографія виконує ряд функцій:

· управлінську, метабібліографія є засобом управління процесами створення метабібліографічної інформації, її подальшого використання та поширення;

· прогнозуючу, що передбачає вивчення і аналіз сукупності бібліографічних посібників з різних галузей знання та інформаційних потреб споживачів з метою прогнозування та планування розвитку метабібліографії;

· підсумовуючу функцію, яка допомагає підвести підсумки розвитку певної галузі за допомогою покажчика БП та зробити висновки;

· орієнтуючу, яка сприяє орієнтації споживачів у різноманітті бібліографічної інформації. Покажчик бібліографічних посібників дозволяє встановити не тільки тематику БП, але й їх види, жанри, форми тощо;

· довідково-пошукову функцію бібліографічного пошуку БП з метою встановлення наявності БП із певної теми, галузі знання тощо;

· моделюючу, метабібліографія подає відомості про бібліографічні посібники, як результат діяльності бібліографування, містить вторинну інформацію про БП, а на її основі відбувається створення "моделі" бібліографії "першого ступеня", що дозволяє розкрити її структуру, динаміку та закономірності розвитку.

Метабібліографія - специфічний вид бібліографії, її основними функціями є: організація інформації про бібліографічних посібниках, опис та моделювання бібліографічних ресурсів, забезпечення складного бібліографічного пошуку, підсумовує розвиток бібліографії. Її об'єктами служать бібліографічні посібники всіх видів і форм.

Дефініцію поняття "бібліографія бібліографії" закріплено у державному стандарті 1977 р. та у фахових словниках та довідниках: "Словнику книгознавчих термінів", "Довіднику з бібліотекознавства і бібліографії", "Російсько-українському словнику бібліотечно-бібліографічних термінів" тощо. Більшість видань обмежують визначення переліком бібліографічних матеріалів, які повинна реєструвати бібліографія бібліографії, чи зовсім не вказують. Необхідним є врахування усіх особливостей бібліографії бібліографії як специфічного виду діяльності. Варто зазначити також некоректність вживання самого поняття "бібліографія бібліографії" та необхідність заміни на термін "метабібліографія", як лаконічніший та позбавлений тавтології.

Отже, термін "метабібліографія" є правомірним наступником терміна "бібліографії бібліографії" і активно використовується сучасними дослідниками, у подальшому визначення буде зафіксоване у держстандартах та фахових довідкових виданнях.



1.2 Метабібліографія в Україні: історична ретроспектива

Основний вклад у поступ метабібліографії в Україні здійснили вчені, науковці різних періодів. Це праці теоретико-методологічного ("Головні моменти з історії української бібліографії" М. Ясинського) і практичного характеру ("Бібліографія української бібліографії" Є.-Ю. Пеленський).

Розвиток метабібліографії характеризується переосмисленням наукових концепцій, новою інтерпретацією фактів та комплексним дослідженням спадщини українських вчених та наукових інститутів.

О. Промська поділяє історію метабібліографії в Україні на 4 основні періоди: „зародження (кінець ХІХ ст. - перше десятиріччя ХХ ст.), становлення (20-40 - ві рр. ХХ ст.), розвиток (50-80 - ті рр. ХХ ст.), сучасний стан (90-ті рр. ХХ ст. - перше десятиріччя ХХІ ст.)" [Промська Розвиток метабібліографії в Україні 2011, с. 12]. За кожним із періодів стоїть когорта науковців, які вклали свою лепту у розріст метабібліографії.

Зародження метабібліографії в Україні припадає на 20 - ті рр. ХІХ ст. і пов'язане з ім'ям М. Ясинського, історика української бібліографії, автора низки бібліографічних покажчиків та теоретико-методологічних праць. Відтак, першою працею із теорії, методології метабібліографії вважають "Головні моменти з історії української бібліографії", опублікованої на сторінках "Бібліотечного збірника" […], який видавала Всенародна бібліотека України. Автор подає перелік праць, які, на його думку, належать до бібліографії української бібліографії, загальним обсягом 264 назви. Це, зокрема, універсальні та галузеві покажчики, огляди літератури, краєзнавчі посібники. Додатком до праці є "Проект інструкції для складання бібліографії української бібліографії", де серед інших видів бібліографії укладач виділяє "бібліографію бібліографії". М. Ясинський використовував інструкцію для укладання посібників поточної метабібліографії, які подавав в кінці своїх праць. Покажчики автор складав на основі обов'язкових примірників, що надходили до Всенародної бібліотеки України. Бібліографічні покажчики були згруповані за розділами, що облікували окремі покажчики, видавничі каталоги, бібліографічну періодику, списки та огляди, надруковані в періодиці [Промська. Становлення метабібліографії в Україні, с. 14-16].

Внесок у розвиток метабібліографії в Україні здійснив видатний діяч української бібліографії ХІХ ст. І. Левицький, який у вступі до першого тому "Галицько-руської бібліографії" здійснив короткий огляд бібліографічних видань, присвячених Галичині, що вийшли друком до 1886 р. Це, зокрема, праці Я. Головацького, В. Межова, О. Стефановича, І. Калитовського, Б. Дідицького, А. Петрушевича, І. Франка, В. Ундольського. Як зазначав сам автор, картина була неповною через розпорошеність бібліографічних матеріалів.

У 30-х рр. ХХ ст. західноукраїнський бібліограф, краєзнавець Ф. Максименко розробляв питання краєзнавчої метабібліографії.

У 1930 р. Ф. Максименко опублікував свою чотирирічну працю "Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України 1847-1929 : список бібліографічних праць, що стосуються до окремих місцевостей УРСР, Басарабії, Дону й Криму" [Максименко Ф. Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України, 1930, 264 с. ].^. Праця вміщує окремо видані бібліографічні посібники, списки, огляди в журналах та газетах, а також бібліографічні посібники, що з різних причин не були видані. Усього покажчик містить 1099 назв. Матеріал згруповано у 12 розділів, які присвячені певній місцевості: "Басарабія", "Волинь", "Київщина" та ін. Кожен розділ поділяється на п'ять підрозділів: покажчики змісту місцевих часописів, списки видань надрукованих в даній місцевості, бібліографічні покажчики про край, невидані бібліографічні посібники, списки місцевих періодичних видань, що використовувались для укладання покажчика. Ф. Максименко проводив роботу над укладанням покажчика "Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України" з 1930 до 1940 рр., однак рукопис загинув при пожежі.

Краєзнавчою метабібліографією цікавились кримські бібліографи В. Симоновський та Ю. Гопштейн. У 1929 р. В. Симоновський опублікував "Очерк библиографической работы в Крыму", у якому здійснено огляд бібліографічних праць, присвячених Криму [Промська. Становлення метабібліографії в Україні, 2008, с. 14-16]. Автор працював також над укладанням покажчика бібліографічних посібників про Крим.

Ю. Гопштейн у 1930 р. уклав анотований покажчик "Библиография библиографических указателей литературы о Крыме" […], у якому подано, як друковані, так і рукописні видання за 1834-1928 рр.. Покажчик вміщує описи каталогів, покажчики періодичних видань, біобібліографічні посібники.

У цей період на території Західної України активно працювали І. Калинович, Є.-Ю. Пеленський, В. Дорошенко, З. Кузеля.

В рукописному вигляді у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника збереглася бібліографічна картотека видатного бібліографа, видавця, громадського діяча І. Калиновича. Сюди ввійшли матеріали метабібліографічного характеру: бібліографічні покажчики, видавничо-книготорговельні каталоги, огляди літератури, які автор здобув внаслідок опрацювання фондів бібліотек, систематичного перегляду української та зарубіжної преси, безпосередніх контактів з авторами й видавцями [Рибчинська, Загальноукраїнський характер..., 2008, с. 320].

У 1924 р. І. Калинович започаткував п'ятитомне видання "Бібліографія українознавства за 1914-1923 рр." [Бібліографія українознавства з 1914-1923 рр., 1924]. У "Записках НТШ" дослідник опублікував першу частину бібліографічного покажчика "Українська історична бібліографія за 1914-1923 рр.". Із запланованих п'яти, з'явилося лише згадане видання. До покажчика увійшло 785 позицій. У ньому автор подав праці з історії України (окремі видання і статті з часописів, газет, збірників, рецензії), видані українською мовою переважно в Західній Україні, окремі - у Наддніпрянській Україні. Окремо виділено розділ "Бібліографія", який вміщує 124 бібліографічні записи: бібліографічні посібники різних жанрів та прикнижкові списки і журнальні публікації Л. Биковського, В. Доманицького, В. Дорошенка, Д. Дорошенка, І. Крип'якевича та ін. Наприкінці підрозділу І. Калинович подав список періодичних та продовжуваних видань, які містили бібліографічну інформацію.

Метабібліографією цікавився й український етнограф, бібліограф З. Кузеля, у листі до М. Грушевського він писав про те, що готує "спис бібліографічної літератури", який складається із 400 назв. Проте матеріали не збереглись [Рибчинська, 2008, с. 320].

С. Єфремов у 1916 р. підготував бібліографічний покажчик літератури для української самоосвіти під назвою "Библиотека по украиноведению" [Ефремовъ, 1917, с. 99-139.]. У 1920 р. після доопрацювання, покажчик вийшов окремим виданням "Українознавство: покажчик потрібнішої до самоосвіти літератури" [Єфремов, 1920]. Праця містить 1249 назв видань окремих авторів, збірників, часописів, оглядів українською, російською, польською мовами.

"У розділі "Покажчики й справочники" подано довідники та бібліографічні посібники з питань українознавства І. Левицького, О. Лазаревського, М. Комарова, І. Калиновича, П. Єфименка та ін. Загалом автор подав 49 назв покажчиків та довідників".

Зразки метабібліографії знаходимо і у працях Д. Дорошенка - українського історика, літературознавця, бібліографа. У 1925 р. в Науковому ювілейному збірнику Українського університету вміщено покажчик, у якому подано бібліографічні покажчики, опубліковані в Наддніпрянській Україні. Праця є доповненням до покажчика М. Комарова "Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798-1883 рр.)". "До покажчика ввійшло 1008 бібліографічних записів та ще 9, які автор отримав після завершення роботи та вважав за необхідне долучити їх. Матеріал згруповано за хронологією, у межах року за алфавітом. До видання додавався "Покажчик імен". Автор здійснив короткий огляд бібліографічних покажчиків, що стосувалися "письменства українською мовою", зокрема, праці М. Комарова, Б. Грінченка, А. Балики, В. Науменка, Н. Баженова, І. Айзенштока, В. Бойка, В. Доманицького, І. Левицького" [Дорошенко Д., 1925, с. 142-238].

Д. Дорошенко плідно працював у галузі персональної метабібліографії, йому належать праці присвячені Т. Шевченку. Це, зокрема, покажчик "Шевченкознавство за останнє десятиліття (1914-1924)", який був надрукований у часописі "Стара Україна" […] та "Шевченкознавство в 1925 р." […]. У кожній праці була окрема рубрика "Бібліографія Шевченківської бібліографії". Загалом розглянуто понад 40 бібліографічних посібників, укладених М. Комаровим, М. Яшеком, О. Багрієм, М. Сумцовим, М. Плеваком, Ю. Меженком, О. Дорошкевичем та ін.

У 30-х рр. ХХ ст. було згорнуто усі заходи в галузі бібліографії бібліографії. Тогочасні напрацювання були оцінені лише в незалежній Україні.

Плідно працював в галузі бібліографії другого ступеня книгознавець, бібліограф, етнограф, член Наукового товариства імені Шевченка Є.-Ю. Пеленський, автор "Бібліографії української бібліографії", яка друкувалась упродовж 1932 - 1934 рр. у часописі "Дзвони", а згодом опублікована окремим виданням. Покажчик містить 2359 бібліографічних записів, упорядкованих за міжнародною десятковою класифікацією. У багатьох розділах та рубриках укладач "Бібліографії української бібліографії" виокремив географічно-територіальні групи до міст включно. Поруч з українськими і російськими зареєстрував деякі важливіші та незастарілі бібліографічні джерела іноземними мовами. Окремим розділом подано бібліографію третього ступеня "Бібліографія бібліографічних покажчиків", зокрема, праці М. Ясинського, Л. Биковського, Ф. Максименка, С. Сірополка. Наприкінці укладач вміщує посилання на аналогічні матеріали в інших розділах [Пеленський Е.-Ю. Бібліографія української бібліографії,1934. - 198 стовп.].

Автор низки галузевих бібліографічних посібників другого ступеня, Є.-Ю. Пеленський в "Бібліографії української мовознавчої бібліографії" […], яку розробляв на прохання І. Огієнка охарактеризував розвиток української мовознавчої бібліографії та назвав найґрунтовніші бібліографічні праці. Покажчик реєструє покажчики книг, статей, бібліографічні огляди, як українських, так і зарубіжних авторів, загальним обсягом 131 бібліографічний запис.

Метабібліографічна спадщина Є.-Ю. Пеленського є незмірною, його перу належать й інші праці: "Педагогічна бібліографія" з розділом "Бібліоґрафія педагогічних бібліографій", у якій подано 183 назви БП. [Пеленський. Педаґоґічна бібліографія 1939, с. 76-77] "Бібліографія Шевченківської бібліографії" […], обсягом 29 бібліографічних записів та ін.

До початкового періоду розвитку української метабібліографії О. Промська [Промська О. Перші кроки української метабібліографії, 2010, с. 32-36] пропонує віднести "Список бібліографічних покажчиків із різних галузей знання", підготовлений консультаційним відділом Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Короленка. До праці увійшло 42 бібліографічні записи: окремі бібліографічні покажчики та внутрішньожурнальні бібліографічні посібники за 1923-1925 рр., що були видані у Москві та Ленінграді [Список бібліографічних покажчиків із різних галузей знання, 1926, с. 88-90.].

Отже, з другої половини ХІХ ст. почали з'являтися праці, які поклали основу розвитку метабібліографії на Україні. Їх основним завданням був облік бібліографічних посібників з різних галузей знання.

Із 40-х рр. ХХ ст. облік бібліографічних посібників почали вести провідні тогочасні інформаційні установи. Метабібліографічна діяльність стає системною, і, на відміну від попередніх періодів, складання покажчиків БП відбувається скоординовано. Важливу роль відігравала Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР (нині - Національна бібліотека України імені В. Вернадського) та Книжкова палата.

Важливу роль у цьому процесі відіграли члени Бібліографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові: І. Калинович, В. Дорошенко, Є.-Ю. Пеленський ; співробітники ВБУ та Книжкової палати: Ю. Меженко, М. Ясинський, С. Єфремов та ін.

Лепту у розвиток краєзнавчої метабібліографії внесли Ф. Максименко, В. Симоновський та Ю. Гопштейн та ін. Автори плідно працювали над бібліографіями Басарабії, Дону та Криму зокрема.

Перші спроби обліку бібліографічної продукції на всеукраїнському рівні здійснив І. Калинович у праці "Бібліографії українознавства" та підготовки "Всеукраїнської бібліографії".

Відображення цілісної ретроспективи розвитку метабібліографії в Україні неможливе без комплексного відображення діяльності вчених, науковців та переосмислення їх наукових доробків.

1.3 Організація метабібліографії в сучасній Україні

Організація метабібліографії в Україні відбувається координовано. Провідні інформаційні центри розподіляють між собою певні ділянки роботи із створення нових бібліографічних посібників, що дає змогу краще інформувати суспільство про бібліографічні ресурси.

Ще за часів Радянського Союзу сформувалась система організації метабібліографії, яка на сучасному етапі є видозміненою.

Характеризуючи сучасність українських інформаційних центрів варто розглянути ретроспективу, прослідкувати основні завдання установ в області метабібліографії на певному історичному етапі.

В Україні діяльністю в галузі метабібліографії займалися: Книжкова палата України (нині - Книжкова палата України імені І. Федорова), Державна республіканська бібліотека України (зараз - Національна парламентська бібліотека України), Центральна наукова бібліотека АН України (зараз Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), Державна історична бібліотека України (нині - Національна історична бібліотека) та інші галузеві республіканські наукові бібліотеки, наукові універсальні бібліотеки: Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника АН УРСР (нині - Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника), Одеська державна наукова бібліотека імені О. М. Горького (сучасна назва - Одеська національна наукова бібліотека імені О. М. Горького), Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, бібліотеки університетів, центри науково-технічної інформації.

Національна історична бібліотека України була і залишається центром історичної і краєзнавчої метабібліографії. Вона видала низку ретроспективних покажчиків, зокрема, "Краєзнавчі бібліографічні посібники бібліотек України", які готуються провідними бібліотеками України, ОУНБ, найбільшими центральними районними бібліотеками щоп'ять років. Перші випуски видані спільно з Державною республіканською бібліотекою імені КПРС (нині - Національна парламентська бібліотека України). Матеріал у покажчиках, як правило, розміщено у таких розділах: "Універсальні та комплексні покажчики", "Галузеві та тематичні посібники", "Бібліографія краєзнавчої бібліографії (покажчики другого і вищих ступенів)", "Покажчики місцевого друку" [Краєзнавчі бібліографічні посібники бібліотек України 2006-2010, 2012, 124 с. ]. Ще одним досягненням Національної історичної бібліотеки України є "Бібліографічні посібники з історії України та архівні довідники 1991-2010" [Бібліографічні посібники з історії України та архівні довідники, 2011, 104 с. ]. Окрім значних здобутків у практичній діяльності з обліку краєзнавчих БП, Національна історична бібліотека підготувала "Методичні рекомендації по складанню покажчиків краєзнавчих бібліографічних посібників". У виданні детально висвітлювались особливості підготовки плану-проспекту майбутнього краєзнавчого метабібліографічного покажчика, основні принципи виявлення і відбору джерел, методика анотування і розміщення матеріалу у подібних покажчиках тощо. Впровадження рекомендацій сприяло покращенню якісного рівня видавничої продукції бібліотек України. У 2002 р. Національна історична бібліотека України підготувала нові методичні рекомендації щодо складання покажчиків БП для обласних бібліотек [Краєзнавча діяльність бібліотек, 2002, 209 с. ].

Книжкова палата України імені І. Федорова з 1924 р. почала видавати "Літопис українського друку". У покажчику подавалась інформація про окремі та прикнижкові бібліографічні посібники. З 1936 р. починає виходити "Літопис журнальних статей", який реєстрував внутрішньожурнальні бібліографічні посібники. На сучасному етапі Книжкова палата видає державний бібліографічний покажчик "Літопис книг", однак бібліографічні посібники не виділяють в окремий розділ.

З часу свого створення, розвитку метабібліографії, всіляко сприяла Всенародна бібліотека України (сьогодні - Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). Бібліотека готувала "Інформаційний покажчик бібліографічних праць, виконаних бібліотеками АН УРСР" (1971-1990) та "Довідкові та бібліографічні книжкові видання у фондах бібліотек наукових установ АН України" (1973-1993).

"У 90-х рр. ХХ ст. Національна бібліотека України імені В. Вернадського у співробітництві з Національною парламентською бібліотекою України та Археографічною комісією НАН України підготували 2 випуски "Джерел українознавства" - "Вітчизняні бібліографічні джерела", що мав на меті інформувати про покажчики неперіодичних видань, які вийшли на території України та на території колишнього СРСР, однак не брались до уваги посібники, видані українською діаспорою в інших країнах" [Джерела українознавства, Вип. 1, 1990, 237 с. ]. Другий випуск покажчика "Джерела українознавства" вийшов під назвою "Бібліографія бібліографічних посібників українських періодичних видань". У ньому подано відомості як про вітчизняні, так і про зарубіжні покажчики періодичних видань, які виходили на території України, незалежно від мови, або за кордоном українською мовою. Серед них - універсальні і галузеві покажчики періодичних видань (журналів, газет, бюлетеней, періодичних збірників), а також покажчики змісту окремих періодичних видань [Джерела українознавства, Вип. 2. 1998, 131 с.].

Національна парламентська бібліотека України є неофіційним центром української метабібліографії. Бібліотека видала покажчик бібліографічних посібників "Українські письменники", що "містить відомості про письменників, публіцистів, літературознавців, критиків, перекладачів, а також про розвиток української літератури в цілому. У покажчику подано відомості про 803 окремо видані бібліографічні посібники, внутрішньокнижкові та внутрішньожурнальні й довідкові видання. Матеріал згруповано у 9-ти розділах (у т. ч. розділ "Біблографія бібліографії") за алфавітом, за винятком розділу "Персональні бібліографічні посібники", де БП розміщені за алфавітом персоналій" [Українські письменники, 1995, 73 с.

Національна парламентська бібліотека України з 1971 р. видає поточний покажчик бібліографічного посібника "Бібліотекознавство і бібліографія Української РСР : покажчик видань за ... півріччя ... року" (сучасна назва - "Бібліотекознавство і бібліографія України" за півріччя ... року). Покажчик спочатку виходив без визначеної періодичності, а з 1974 р. - двічі на рік. Цей бібліографічний покажчик обліковує книги та брошури, видані типографським способом або на ротапринті чи ротаторі, а також статті та рецензії з журналів і газет, за змістом присвячені розвитку бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства в Україні. Поряд з літературою з так званою "первинною інформацією" (про розвиток бібліотечної та бібліографічної справи в Україні) обліковуються бібліографічні посібники, видані бібліотеками або науково-інформаційними центрами України, в тому числі неперіодичні, періодичні й продовжувані видання, а також прикнижкові бібліографічні списки чи покажчики, що містять понад 100 назв. Бібліографічні посібники відображені в таких розділах: "Бібліотечна справа. Бібліотекознавство", "Бібліографія та бібліографознавство". Покажчик не є суто метабібліографічним, він виконує цю функцію поряд з іншою - поточним бібліографічним інформуванням про літературу з питань бібліотекознавства і бібліографії" [Б-ф. ресурси Укр. Шв.-Водка, с. 119]. З 2008 р. у покажчику не облікуються БП.

Облік метабібліографії продовжується у щорічнику "Метабібліографія України" - це довідкове видання універсального типу про бібліографічні ресурси України. На цей час вийшло 5 номерів, які охоплюють матеріал з 2007-2012 рр.

Відбір матеріалів до покажчика здійснюється на основі обов'язкового примірника, що надходить до фондів Національної парламентської бібліотеки України. "Покажчик подає відомості про: державні (національні) посібники, окремо видані бібліографічні покажчики: ретроспективні й поточні, науково-допоміжні, професійно-виробничі та рекомендаційні, бібліотечно-каталожні, видавничо-книготоргівельні, універсальні і галузеві (за винятком бібліографії "малих" форм, листівок), покажчики змісту періодичних видань, бібліографічні огляди, методико-бібліографічні матеріали, які містять розгорнуті списки літератури, посібники, що реєструють праці організацій, наукових установ, біобібліографічні покажчики, найзначніші прикнижкові та пристатейні бібліографії й бібліографії в підрядкових примітках" [Кононенко, 2010, с. 15-16].

Найвагомішим виданням Національної парламентської бібліотеки України є перший в історії української бібліографії покажчик метабібліографічних посібників (покажчик третього ступеня) - "Українські метабібліографічні посібники (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.)", який вийшов друком на початку 2012 р. У виданні описано метабібліографічні посібники, які видані на історичній території України у період з кінця ХІХ ст. до 2010 р. Покажчик вміщує 506 бібліографічних записи. Виокремлено 4 основні розділи: "Універсальні метабібліографічні посібники загальноукраїнського охоплення", "Покажчики бібліографічних видань бібліотек та інших установ", "Галузеві метабібліографічні посібники", "Краєзнавчі бібліографічні посібники". Більша частина джерел у покажчику містить анотації та рецензії. Науково-допоміжний покажчик третього ступеня дає можливість виявити досягнення української метабібліографії та виявити наявні лакуни в метабібліографічному забезпеченні окремих галузей [Українські метабібліографічні посібники, 2012, 119 с. ].

Національній парламентській бібліотеці України належать перші розробки в галузі електронної метабібліографіярафії, зокрема, створення електронних БД та електронних покажчиків БП.

Отже, основними центрами метабібліографії в Україні є: Книжкова палата України, яка веде поточний облік покажчиків бібліографічних посібників; Національна парламентська бібліотека України - основний метабібліографічний центр; Національна бібліотека України імені В.Вернадського готує універсальні ретроспективні покажчики другого ступеня на основі власних фондів; Національна історична бібліотека України є центром краєзнавчої метабібліографії, її діяльність пов'язана із розробленням методичних рекомендацій.

З часу, коли всесоюзні бібліографічні центри припинили свою діяльність, галузь української метабібліографії починає розвиватися у власному напрямі. Однак, як і раніше, відсутній координаційний центр метабібліографічної діяльності в Україні.

Чималими в галузі метабібліографії є досягнення Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, Національної дитячої бібліотеки України, Одеської національної наукової бібліотеки імені О.Горького, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Короленка.

Відтак, метабібліографія в Україні пройшла етапи: зародження, становлення, розвитку та продовжує еволюціонувати на сучасному етапі. Триває етап переосмислення наукового надбання минулого, використання сучасних технологій для якнайкращого інформування користувачів про метабібліографічні ресурси. Переосмисленим є сам термін "бібліографія бібліографії". І. Моргенштерн довів доцільність заміни терміна на лаконічніший та позбавлений тавтології. Його ініціативу підтримали й інші сучасні дослідники, зокрема, Г. Швецова-Водка, Н. Рибчинська, О. Промська та ін. Триває процес закріплення поняття "метабібліографія" в терміносистемі української бібліографії.

Метабібліографія розвивається як теоретично, так і практично. Перша практична робота з метабібліографії в Україні укладена в кінці ХІХ ст. І. Левицьким. Над підготовкою покажчиків бібліографічних посібників різного призначення, змісту та форми плідно працювали С. Єфремов, І. Калинович, М. Ясинський, Ф. Максименко, Є.-Ю. Пеленський, В. Дорошенко, Є. Гопштейн, В. Симоновський.

Сучасні інформаційні установи активно працюють над створенням та поширенням метабібліографічної інформації як в паперовій, так і електронній формах. Ефективно розподіляють методичну, науково-дослідну та практичну роботу.



РОЗДІЛ 2. типологічнІ ОСОБЛИВОсті СИСТЕМИ МЕТАбібліографічнИХ ресурсІВ

2.1 Особливості покажчиків бібліографічних посібників

Метабібліографія - це вид бібліографії, призначенням якого є інформування про бібліографічні ресурси.

До об'єктів її обліку належать покажчики бібліографічних посібників усіх видів і жанрів: окремо видані бібліографічні покажчики, ґрунтовні прикнижкові і пристатейні списки літератури, бібліографічні реєстри у часописах, огляди літератури тощо.

Покажчики бібліографічних покажчиків об'єднуються за різними ознаками, утворюючи велику систему, яка може бути розглянута в різних аспектах: змістовому, організаційному, функціональному, жанровому тощо.

Покажчики БП облікують усі БП видані на території країни, зокрема:

· державні покажчики БП;

· поточні покажчики БП;

· ретроспективні покажчики БП.

Книжкова палата України на державному рівні веде облік покажчиків БП в "Літописі книг". Національна парламентська бібліотека видає поточні покажчики БП "Метабібліографія України" та готує ретроспективні покажчики БП, зокрема, "Бібліографічні джерела українського літературознавства, мовознавства та фольклористики 1990-2002" [Жданова, 2004, 208 c.]. Національна бібліотека України для дітей уклала ретроспективний покажчик БП "Бібліографічні посібники обласних бібліотек України для дітей (1945-2000 pp.)".

Покажчики БП розрізняють за суспільним призначенням:

· "науково-допоміжні покажчики БП створюються з метою задоволення наукових і практичних потреб працівників певної галузі знань;

· рекомендаційні покажчики БП призначені читачам, які займаються освітою, самоосвітою, вихованням та пропагандою знань;

· бібліотечно-каталожні покажчики БП створюються для того, щоб інформувати про нові надходження БП у фонд бібліотеки, або про склад усього фонду БП окремої бібліотеки чи групи бібліотек" [Шв-Водка, с. 156].

З погляду змісту бібліографічних посібників, які обліковуються, покажчики БП можуть бути: універсальними, галузевими, багатогалузевими, тематичними.

"Універсальні покажчики БП облікують бібліографічні посібники з усіх або багатьох галузей знань. За хронологічною ознакою вони можуть бути поділені на: поточні та ретроспективні покажчики бібліографічних посібників" [Шв-Водка, с. 158].

Поточний відображає покажчики БП, які вийшли за поточний рік, місяць.

Ретроспективні покажчики БП сприяють підведенню підсумків роботи зі створення БП, подають відомості про бібліографічне забезпечення тих чи інших галузей знань.

У галузевих, розглядають покажчики БП з однієї галузі.

Тематичні покажчики БП містять покажчики БП, які присвячені певній тематиці, події.

За внутрішнім наповненням чи жанром покажчики БП можуть бути:

· бібліографічним покажчиком;

· бібліографічним списком;

· бібліографічним оглядом;

· путівником по бібліографічних посібниках та довідкових виданнях.

В галузi метабiблiографiї є достатньо розвинута система покажчикiв бiблiографiчних посібників, які охоплюють рiзноманiтнi за змiстом та призначенням бібліографічні матеріали.

Серед усього різноманіття покажчиків БП, виокремлюють особливий тип - путівник по бібліографічних посібниках та довідкових виданнях. "У фахових публікаціях використовуються й інші словосполучення для позначення цього жанру покажчика: путівник, бібліографічний путівник, путівник по літературі, путівник по довідково-бібліографічних виданнях, путівник по бібліографічній літературі та довідкових виданнях, покажчик первинних документів і бібліографічних посібників. Найбільш відповідним є термін "путівник по бібліографічних посібниках та довідкових виданнях", оскільки він найточніше характеризує зміст даного типу видання". [Промська. Особливий жанр бібліографічної продукції, 2008,с. 54].

Путівник є чи не найскладнішою формою покажчика БП, його укладання вимагає відбору найбільш цінного матеріалу. Це не лише бібліографічні посібники, а й довідкові матеріали, іноді - монографії, збірники статей, періодичні та продовжувані видання. Необхідною умовою створення путівника є його дидактична спрямованість та ретроспективний характер, - саме ці риси відрізняють його від "звичайного" покажчика бібліографічних посібників.

За змістом путівники поділяються на: універсальні, галузеві й тематичні.

За читацьким призначенням на: рекомендаційні та науково-допоміжні.

Основним призначенням путівника є допомога у самоосвіті фахівцям, науковцям-початківцям.

Першим у світі путівником по бібліографічних посібниках та довідкових виданнях є "Керівництво з історичної бібліографії" Ш.-В. Ланглуа, опубліковане в 1896 р. Основороложною в Україні, є праця Л. Гольденберга "Бібліографічні джерела українського літературознавства" [Гольденбер. Бібліографічні джерела українського літературознавства, 1990, 254 с. ], яка є путівником та, у певній мірі, методичними рекомендаціями для складання путівників з інших галузей знань.

У Росії значний внесок у розвиток жанру путівника по бібліографічних посібниках зробила Державна Публічна бібліотека імені М. Є. Салтикова-Щедрина (нині - Російська національна бібліотека), яка в 1958 р. видала путівник І. Кирпичової "Библиография в помощь научной работе : методическое и справочное пособие". "Путівник призначений науковим працівникам, які починають свої дослідження, та, інформував про бібліографічні посібники універсальні і галузеві, вітчизняні й зарубіжні, з усіх галузей знань та усіх хронологічних періодів" [Швецова-Водка Бібліографічні ресурси України, 2000, с. 127]. У 1982 р. видано путівник О. Ієніш "Библиографический поиск в научной работе : справочное пособие-путеводитель", який є хронологічним продовженням попереднього.

На сучасному етапі практикується створення електронних путівників.

Відтак, Національна історична бібліотека України - основний методичний та координаційний центр краєзнавчої метабібліографії створила та надала у широке користування у мережі Інтернет "Путівник по краєзнавчих ресурсах бібліотек України" [ел. посилання: http://www.nibu.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=382&Itemid=1905].

Путівник містить відомості про краєзнавчі веб-ресурси бібліотек України, зокрема, Кримської республіканської універсальної наукової бібліотеки імені І. Я. Франка, усіх обласних універсальних наукових бібліотек, Одеської національної наукової бібліотеки імені М. Горького, Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка та Публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Києва. Перелік бібліотек подається у загальному алфавіті областей.

Кожна сторінка путівника присвячена окремій бібліотечній установі та містить зображення головної сторінки веб-сайту. Дані про краєзнавчі ресурси згруповані в окремі блоки:

· електронний каталог та бази даних;

· краєзнавчі бібліографічні покажчики;

· відомості про краєзнавчу діяльність та ресурси бібліотеки;

· фактографічна інформація про регіон.

Путівник оснащений "живими" посиланнями на веб-сайти регіональних бібліотек та краєзнавчі ресурси, котрі розміщені на ньому.

Електронний універсальний путівник по бібліографічних посібниках і довідкових виданнях створила Російська національна бібліотека в 2003 р. Путівник складається із взаємопов'язаних частин: путівник по загальних бібліографічних посібниках і довідниках та галузеві путівники [ел. посилання http://www.nlr.ru]

Жанр путівника в Україні недостатньо розвинений. Створюються, переважно, галузеві путівники, їх кількість є недостатньою. Зовсім відсутні універсальні путівники по бібліографічних посібниках та довідкових виданнях. Доопрацювання потребує термінологія, зокрема, саме поняття "путівник по бібліографічних посібниках та довідкових виданнях".