Останнім часом явище глобалізації та глобалізаційні процеси привертають пильну увагу політиків, журналістів і вчених-суспільствознавців. Спочатку глобалізацію розглядали, зокрема Дж. Рітцер, як позитивний процес проникнення західного (західної моделі розвитку, західного способу життя, західних цінностей як найкращих і найпрогресивніших) у всі сфери життя різних країн світу, під час якої відбувається зміцнення зв'язків і взаємозалежностей між ними. Німецький соціолог У. Бек стверджує, що глобалізація - це, насамперед, утворення і поширення змішаних форм соціальності - створення множини різнопорядкових локальностей, які взаємодіють між собою, що спричинює одночасні процеси гомогенізації і гетерогенізації. Е. Гіденс трактує глобалізацію як процес зміцнення міжнародних соціальних відносин і відзначає, що головною її ознакою є здатність просторово віддалених подій впливати, нерідко миттєво, одна на одну. Вітчизняні соціологи, зокрема, А. Арсенко, Є. Головаха, А. Ручка, В. Танчер, Н. Бойко, А. Малюк, Н. Толстих, М. Паращєвін, О. Рєзнік, також приділяють певну увагу вивченню глобалізаційних процесів та дослідженню їхнього впливу на деякі сфери життєдіяльності українського суспільства.

Внаслідок глобалізаційних процесів, суспільства модерну (індустріальні суспільства), які підпорядковувались національним державам, що зараз руйнуються, зазнають суттєвих змін, які призводять до виникнення нового суспільства - суспільства постмодерну.

У 80 - 90-х роках ХХ століття для найпроникливіших соціальних аналітиків, стали очевидними якісні перетворення суспільного життя в індустріально-розвинених країнах Заходу, спричинені процесами глобалізації та інформатизації, які призвели до революційних змін в економічному, політичному і культурному житті західної людини й суспільства, які ознаменували початок нової культурної епохи та зумовили появу нових, кардинально відмінних від попередніх соціокультурних реалій, що дає підстави говорити про фундаментальні зрушення у відносинах між людьми, у ставленні людини до самої себе й до всього довкілля.

Унаслідок прискорення інтеграційних процесів, насамперед в економічній сфері, як у середині національних держав, так і у межах усієї Західної Європи та Заходу загалом, образ модерного суспільства починає швидко змінюватись. Інтеграційні процеси в економіці були спричиненні посиленням конкуренції та розширенням міжнародного поділу праці, які відбувалися за умов зростання обсягів торгівлі між західними країнами. Збільшення залежності країн і регіонів одних від одних від одних у питаннях ввезення і вивезення товарів і послуг зумовило регламентацію торгівлі в масштабах Західної Європи, коли у 1957 році п'ять європейських країн - Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург - підписали так звану Римську угоду (до якої згодом приєдналися ще кілька країн, зокрема Велика Британія, Данія, Ірландія) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), головною метою якого, як проголошувалося, було запровадження вільної торгівлі між членами ЄЕС і поступове усунення всіх обмежень у торгівлі. Відповідно до цієї мети передбачалися: введення єдиного митного тарифу в торгівлі з "третіми" країнами; усунення перешкод на шляху вільного переміщення "осіб, капіталів і послуг"; єдина політика у сфері транспорту і сільського господарства; створення валютного союзу й уніфікація податкових систем; узгодження законодавств країн-учасниць; і нарешті, розроблення принципів узгодженої економічної політики. Так, власне, в результаті зростання торгових операцій і намагання регламентувати їх та впорядкувати конкуренцію розпочався процес створення спільної європейської економіки, процес, який призвів до посилення потоків виробництва, інвестицій, індивідів та інформації, інакше кажучи - до підвищення мобільності капіталу, робочої сили та ідей, а згодом - до інтеграції та взаємопов'язаності всіх економічних аспектів (сировини, праці, інформації, транспорту, фінансів, розподілу маркетингу) у все європейському, а згодом й у всесвітньому масштабі. Глобалізація - це, власне, сукупність усіх сучасних соціальних, економічних, політичних, інформаційних, торговельних, фінансових, транспортних, трудових, культурних, комунікаційних змін і процесів, які відбуваються під впливом економіко-технологічних та інформаційно-технологічних чинників, насамперед у країнах Західної Європи, США та Японії.

Особливістю сучасного етапу інтеграційних економічних процесів є перехід від моно капіталізму до мультинаціоналізму, пов'язаний з інтенсифікацією планетарної діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), які з'явилися у Європі у великій кількості після Другої світової війни. З метою отримання максимальних прибутків за умов жорсткої конкурентної боротьби керівництво ТНК впроваджувало і впроваджує на своїх підприємствах передові наукомісткі виробничі технології, поряд із застосуванням нових технологій управління та організації праці. На виробничих підприємствах ТНК завдяки широкомасштабній комп'ютеризації, роботизації та застосуванню мікропроцесорних технологій з'являються постфордистські методи виробництва, на яких ґрунтується економічна система індустріально розвинених суспільств, що характеризується в соціології як постіндустріальна.

Вважають, що модерні суспільства перебувають фордистських методів виробництва та маркетингу, що виникла на основі великомасштабних підприємств, які продукували товари масового споживання, тобто стандартизовану продукцію, для масових ринків, і до речі, за ціною, яку породжує масове споживання. До того ж виробництво товарів масового споживання ґрунтувалося на негнучких виробничих процесах та жорстких ієрархічних і бюрократичних управлінських структурах. При цьому допускалося використання некваліфікованої або напівкваліфікованої праці для виконання рутинних повторюваних операцій. На підприємствах фордистського типу досить широко впроваджувалися прийоми наукового менеджменту, а при розробленні угод стосовно заробітної плати значну роль відіграли профспілки. На відміну від фордизму, що об'єктивно сприяв розвитку національних ринків, матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів. В результаті технологічних змін значно збільшується частка висококваліфікованих робітників, які займаються процедурами вимірювання, контролю, й управління, що зближує їх за характером праці та роллю в процесі виробництва з інженерно-технічним персоналом; при цьому висококваліфіковані робітники, як правило мають середню технічну освіту, а їх заробітна платня в кілька разів перевищує офіційний мінімум. Водночас зростає чисельність "білих комірців", як називають робітників не ручної праці - професійних, технічних, управлінських та інших службовців сектори послуг, які звичайно працюють на чистій роботі в офісі чи у магазині; вони як правило мають середню освіту, більшість із них становлять жінки, тому говорять про фемінізацію багатьох процесів праці.

Як зауважив М. Кастельс: "Нове суспільство виникає , коли (і якщо) спостерігається структурна реорганізація у виробничих відносинах, відносинах влади та відносинах досвіду. Ці перетворення призводять до однаково значних модифікацій суспільних форм простору і часу та виникнення нової культури" [ ,с. 496].

Не слід забувати й про те, що глобалізація економіки вможливилася завдяки швидкому розвитку транспортних систем і засобів зв'язку. Які з'явилися з появою універсального програмованого комп'ютера і дедалі зростають завдяки створенню інформаційних технологій (ІТ), як називають будь-які машинні технології комунікації.

Революційні зміни у способі передавання інформації спричинив такий порівняно новий (1980-ті роки) засіб комунікації, як Інтернет, який є продовженням передових військових технологій США (попередник - мережа ARPANET, яка вийшла на лінію в 1969 році). Інтернет надав глобальній економіці якісно нової властивості, яка була відсутня у перших десятиріччях ХХ століття - саме він дав змогу глобальній економіці працювати як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети. Комп'ютерна революція об'єднала в єдине ціле політичний, технологічний і економічний інформаційний простір Заходу, вможлививши "активне, одночасне і взаємне встановлення контакту між окремими акторами понад усіма кордонами між країнами, релігіями і континентами" (У. Бек).

Серед негативних наслідків глобалізацій них процесів насамперед називають глобалізацію бідності. І слід зауважити, що поширення бідності відбувається на тлі загального збагачення західних країн. Згідно з даними У. Бека, країни Європейського Союзу (ЄС) за останні двадцять років ХХ століття стали багатшими на 50-70%. І все ж таки, зазначає німецький соціолог, "ЄС налічує сьогодні двадцять мільйонів безробітних, п'ятдесят мільйонів бідних і п'ять мільйонів бездомних" [ ,с. 17]. "Куди ж дівається національне багатство?" - запитує Бек. Очевидно, що воно не концентрується в руках небагатьох. З У. Беком погоджується польсько-британський соціолог З. Батман. Обидва говорять про те, що за умов глобалізації визріла і набула поширення "нова бідність", яку вони ще називають тих, чий дохід меншим за половину середнього доходу по країні [ ,с. 204]. Ця "нова бідність", на їхню думку, призводить до того, що людина опиняється за межами суспільства і перетворюється, по суті, на вигнанця, втрачаючи при цьому здатність виконувати обов'язки громадянина. З. Батман, аналізуючи кризовий стан системи соціального забезпечення і пов'язаний з ним "кінець" держави загального добробуту, пояснює феномен "нових бідних" логікою капіталістичного виробництва, зауважуючи: "Часи промисловості, яка застосовувала маси робітників, відійшла у минуле, в усякому разі у нашій частині світу, армія, яка була ґрунтована на загальній військовій повинності, також тепер належить історії. Сучасні види озброєння потребують меншої чисельності професійних солдат, а технічний прогрес у виробництві товарів призвів сьогодні до зменшення потреб у зайнятих..." І, продовжуючи свою думку, зазначає: "... у суспільстві, де споживачі, а не виробники є рушійною силою економічного процвітання ... бідняки не являють собою цінності і як споживачі" [ ,с. 93 - 94]. Отже, "нові бідні" перетворюються на постійну групу знедолених, на "клас, поза класами ", на групу, яка перебуває поза межами "соціальної системи", верству, без якої всі інші почувалися б краще і зручніше [ ,с. 94]. Цю думку Баумана поділяє й М. Кастельс, називаючи серед "фундаментальних соціальних розламів" інформаційної доби "соціальне виключення значного сегмента суспільства, який утворюють індивіди, яких "скинуто з рахівниць", котрими нехтують, чию цінність як робітників / споживачів вичерпано і чию значимість як людей ігнорують" [ ,с. 501]. Таким чином, у західному суспільстві під впливом глобалізації з'являється новий елемент соціальної структури - група "соціально виключених", що свідчить якщо не про кінець, то принаймні про кризу громадянського суспільства. Західні соціологи відзначають, що бідність і безробіття підривають основи західної демократії, загрожують соціальній солідарності, й піддають сумніву можливість соціального порядку, про який мріяли фундатори соціологічної науки.

Не можна не відзначити й такий негативний наслідок глобалізаційних змін, як спостережувані багатьма аналітиками дедалі більша дегуманізація суспільства. Проте науково-технічний прогрес, що вже загальновизнано, несе із собою як добро, так і зло.

Помічено, що для сучасної західної людини головною цінністю стає новизна, коли шкала цінностей використовується за найпростішою схемою: остання модель будь-якого предмета споживання чи витвору мистецтва вважається ліпшою від попередньої. Помічено також, що західна людина втрачає інтерес до класики, яка забезпечувала її певними знаннями про світ і яка могла б стати противагою масовій культурі. Її вже не цікавлять класичні форми культури саме тому, що вона сприймає їх як "колишні", а отже - не сучасні. В культурі, як це влучно підмітив польський філософ і письменник С. Лем, сталася підміна критеріїв, коли вартісним вважається те, що є популярним, а "диктат популярності - це диктат грошей" [ ,с. 138 - 139].

З. Батман зазначає, що західна культура не винагороджує довготривалі зусилля ради якоїсь віддаленої у часі мети, результат потрібний тут і зараз. Постмодерна культура, зауважує соціолог, "здатна розділити життя на низку епізодів, що проживаються із наміром запобігти будь-яким довгостроковим наслідкам і ухилятися від жорстких зобов'язань, які могли б примусити нас прийняти ці наслідки. Вічність... не має значення" [ ,с. 315]. Люди, зокрема, перестають поважати сімейні традиції та цінності, внаслідок чого руйнується зв'язок між членами сім'ї та між поколіннями.

Процеси глобалізації та інформатизації в західних країнах, які можна розцінювати як процеси пост модернізації, сприяли появі комп'ютерної комунікації, роль якої у формуванні майбутньої культури високо індустріалізованих суспільств швидко зростає. Телевізор, що став ідолом сучасної цивілізації, відчужує один від одного людей, корі живуть в одному будинку й навіть в одній сім'ї, підміняючи живе, особистісне спілкування ілюзорними мріями та фантазіями. Окрім того, телебачення за допомогою оптичних ефектів, кліповості та інших прийомів трансформує реальну картину життя в іншу - віртуальну (хибну/оманливу) реальність, вводячи людину в особливий, змінений стан свідомості та відволікаючи, а точніше відгороджуючи, віддаляючи її від реального життя та реальних людей. Урешті-решт ослаблення й повний розрив соціальних зв'язків породжують дезорієнтованість, невпевненість, незахищеність та самостійність людини у такому складному, незрозумілому і небезпечному для неї світі.

У соціальній сфері процеси глобалізації та інформатизації призвели до радикальних змін соціальної структури західних суспільств. У ситуації постмодерну, коли на передній план суспільного життя висувається сфера культури, класи втрачають те важливе значення, яке вони мали у модерному суспільстві, внаслідок чого соціальна культура стає фрагментованішою й складнішою, характеризується цілою низкою підстав для диференціації, до яких, крім класу належить стать, етнічність, вік тощо. Головним критерієм соціальної стратифікації в сучасних суспільствах, як зазначає Д. Белл, стає рівень освіти та знань, на противагу критерію володіння засобами виробництва. [ ,с. 89 - 90]. У постмодерних соціумах, таким чином, формується нова правляча еліта, яка йде на зміну старій владній еліті і відрізняється високим рівнем знання та компетентності в технічній сфері. Проте варто звернути увагу на те, що нова технократична еліта Заходу - інтелектуали - якісно відрізняється від старої еліти тим, що вони не мають того багатовимірного уявлення про світ, яке було притаманне старій еліті, представників якої назвали інтелігенцією. Вони задовольняються набуттям тих знань, які можуть бути використані у вузькій технічній сфері з метою підвищення ефективності виробництва і завдяки яким вони можуть досить пристойно існувати. До того ж однією з характерних ознак інтелігентів була їхня відданість високим моральним принципам, їм було притаманне почуття особистої відповідальності за майбутнє їхнього народу чи їхньої нації. Стосовно управлінської (бюрократичної) еліти в індустріально розвиненому суспільстві інший відомий соціолог Е. Фромм зазначив, що її члени - "вже не еліта в колишньому сенсі, тобто група, що творить культуру. Хоча вони витрачають значні суми на підтримку науки та мистецтва, як клас вони такі самі споживачі "культурного добробуту", як і ті, для кого він призначений" [ ,с. 242].

Таким чином, можна стверджувати, що саме ці нові реалії, які свідчать про радикальні перетворення усіх сфер суспільного життя, дають підстави трактувати розвинені суспільства Заходу як постмодерні, тобто як такі, що радикально відрізняються від суспільств доби модерну.

1.3 Соціокультурні наслідки становлення нової цивілізації