Особливості виховання дітей мистецтвом хореографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні аспекти вікових та індивідуальних особливостей дітей

1.1 Вікові особливості розвитку і поведінки дитини в ранньому віці

1.2 Розвиток і поведінка дитини в дошкільному віці

1.3 Становлення особистості в молодшому шкільному віці

1.4 Індивідуальні особливості розвитку і поведінки підлітка

Розділ 2. Роль хореографічного мистецтва у вихованні культури дітей

2.1 Виховна робота на уроках хореографії

2.2 Хореографічне мистецтво як засіб естетичного виховання дітей

2.3 Вплив танців на розвиток дитини

2.4 Народний танець як засіб формування творчої особистості

2.5 Специфіка роботи балеймейстра з дітьми під час навчання бальним танцям

2.6 Виховна робота в хореографічному колективі

2.7 Форми і методи виховної роботи у хореографічному колективі

2.8 Поділ на вікові групи в хореографічному колективі

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Хореографічне виховання має велике значення в естетичному розвитку дитини. Результати естетичного виховання засобами хореографії, як і будь-якого іншого, залежать від методів викладання. При правильно обраній та науково-обґрунтованій методиці, що будується з урахуванням єдності форми і змісту, при провідній ролі змісту, природні задатки дитини виявляються, розвиваються, формуються всебічно. Засобами танцювального мистецтва прищеплюється любов до всього красивого, витонченого. Саме така мета стоїть перед викладачами хореографічних відділів, загальноосвітніх шкіл та керівників танцювальних гуртків, оскільки естетичне виховання треба починати у ранньому віці. Вчителям хореографії завжди варто пам'ятати, що танець, як мистецька дія, не може бути беззмістовним, бо він, як і всі види мистецтва, сприяє вивченню дійсності, допомагає формуванню світогляду.

Танець - це сукупність організованих і виразних рухів, підкорених загальному ритмові, втілених у завершену художню форму. Він має величезні можливості для розвитку думок і почуттів танцюристів.

Головне в танці - це втілення його задуму, який розкривається через пантоміму, відповідні пластичні рухи, живі і дійові образи.

Хореографічне виховання неможливо собі уявити без піклування про фізичний розвиток дитини. Танцюрист, який легко володіє корпусом і легко координує рухи, повніше і глибше розкриває зміст танцю. Кожен хореографічний твір вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його фізичних і духовних сил. Завдання педагога-хореографа полягає в тому, щоб невпинно підвищувати хореографічну культуру дітей, знайомлячи їх з кращими зразками танцювального мистецтва, з життям і діяльністю провідних хореографів, танцюристів і художніх колективів. Діти, які систематично займаються хореографією, набувають гарної, стрункої постави, легко і граційно рухаються. При цьому зникають такі фізичні вади, як сутулість, ходьба з піднятими плечима, похилена голова, розмашиста хода. Крім того педагог-хореограф повинен навчити своїх підопічних основ танцювального мистецтва, дати їм необхідні знання, навики, танцювальну техніку, враховуючи вікові властивості учнів.

Виховання і навчання представляють нерозривну єдність. Заняття з танцю сприяють естетичному вихованню дітей, надають позитивний вплив на фізичний розвиток, сприяють зростанню їхньої загальної культури, тому можна стверджувати, що хореографічне мистецтво має багату можливість широкого здійснення виховних завдань. Саме тому очевидна актуальність і вибір даної теми.

Об'єкт дослідження - педагогічні основи в хореографічному мистецтві.

Предмет дослідження - особливості виховання дітей мистецтвом хореографії.

Мета: вивчення особливостей виховання дітей мистецтвом хореографії.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань: - Визначити роль хореографічного мистецтва у вихованні культури дітей; - Розглянути хореографічне мистецтво як засіб естетичного виховання дітей; - Визначити форми і методи виховної роботи у творчому колективі; - Вивчити вікові та індивідуальні особливості навчання дітей мистецтву хореографії. - Проаналізувати методи виховної роботи в хореографічному колективі і їх вплив на підвищення активності дітей.

Структура та обсяг роботи

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 12 найменувань, а також додатків.



Розділ 1. Основні аспекти вікових та індивідуальних особливостей дітей

1.1 Вікові особливості розвитку і поведінки дитини в ранньому віці

Педагог-хореограф постійно займається естетичним вихованням дітей, щоб вони були всебічно підготовлені до художнього сприйняття і творення дійсності. В основі цього виховання лежить формування любові до своєї національної культури, народної творчості, інтересу і розуміння краси навколишнього світу, спілкування. Досягнення фізичної досконалості має стати важливою частиною виховання на уроках хореографії.

Усі ці завдання виховання невіддільні від вікових та індивідуальних особливостей дітей. Віковими особливостями прийнято називати анатомо-фізіологічні та психологічні особливості характеру певного вікового періоду.

У тісному зв'язку з віковими особливостями знаходяться індивідуальні - стійкі властивості особистості, характеру, інтересів, розумової діяльності, притаманні тій чи іншій дитині і які відрізняють її від інших.

Прийнято вважати:

від народження до року - дитячий вік,

від року до 3-х років - перед дошкільний вік,

від 3-х до 6-ти років - дошкільний вік,

від 6-ти до 12-ти років - молодший шкільний вік,

від 12-ти до 15-ти років - середній шкільний вік (підлітковий),

від 15-ти до 17-ти років - старший шкільний вік (юнацький).

Формування здоров'я дітей, повноцінний розвиток їх організму - одна з основних проблем у сучасному суспільстві. Медики, батьки і педагоги повсюдно констатують відставання, затримки, порушення, відхилення, невідповідність нормам у розвитку дітей, неповноцінність їх здоров'я.

Це стосується в першу чергу нервової системи, її опорно-рухового апарату. Зусилля медиків в основному направлені на лікування захворювань, діяльність педагогів рідко включає розвиваючі методи роботи з дітьми. Практично не розроблені підходи навчання з позицією розвиваючої предметно-рухової середовища дитини.

Кожен жанр хореографічного мистецтва надає свої можливості пізнання навколишнього світу, людини і людських взаємин. Основою основ вивчення хореографічного мистецтва є народний танець з його століттями вивіреної методикою і культурою народу. Народний танець виховує навики правильної постави, гармонійно розвиваючи все тіло. Включення тренажу в урок сприяє вихованню опорно-рухового апарату, врівноважуючи право- і лівосторонній розвиток всіх м'язів корпусу і кінцівок, розвитку складної координації рухів, розширення рухового діапазону, тренуванні дихальної та серцево-судинної системи, підвищуючи тим самим життєву активність організму дитини.

Ранній дитячий вік (від 1 до 3 років) характеризується значним прагненням до сприйняття зовнішніх подразників та емоційним реагуванням на них. Ставлення дитини до світу, інтерес до всього, що її оточує, що вона бачить і чує, визначається перш за все її почуттями. Дитина прагне швидко опановувати все, що приносить їй радість. І навпаки: все неприємне втомлює, набридає, відштовхує. Задоволення, що його дитина відчуває, бавлячись з іграшками, може надовго затримувати увагу. У цьому віці дитина відчуває справжню глибоку необхідність у палкій любові рідних, що дозволяє швидко і легко прив'язатися до них і до всього, що з ними пов'язане. Навпаки, засвоєння навіть найбільш звичних для людини дій (ходіння, розмова) зазвичай уповільнюється, якщо поруч немає улюблених дорослих.

Дуже часто при наявності відхилень у поведінці дітей більш старшого віку причини знаходять у недостатньому емоційному впливові в ранньому віці. Для періоду раннього дитинства є характерною потребою в постійній соціалізації. На другому, особливо на третьому році життя дитина вже прагне до взаємодії з іншими дітьми. Однак без участі дорослих таку взаємодію налагодити дуже важко, тому навіть перші спроби встановити стосунки з іншими дітьми зазвичай мають негативний характер. Більш легко і природно дитина соціалізує свою поведінку в перші три роки життя у сім'ї.

1.2 Розвиток і поведінка дитини в дошкільному віці

Дошкільний вік охоплює період від трьох до шести років, який характеризується як період ігор. У такому віці все, що супроводжується грою, легко сприймається дитиною і засвоюється, також перетворюючись на гру. Все, що виступає предметом гри, стає значущим для дитини і надовго здатне утримувати увагу. Гра для дитини-дошкільника є невичерпним джерелом радості і задоволення. Цим і зумовлюється притягальна сила гри. У той же час, гра виступає потужним засобом для виправлення і відновлення деяких відхилень поведінки дітей, а також розвитку необхідних здібностей.

Краще починає діяти рухова ділянка кори головного мозку - рухи дитини дошкільного віку більш координовані, складні та різноманітні порівняно з рухами дитини раннього віку. Дошкільник здатний оволодіти такими засобами пересування, як ходіння на лижах, катання на ковзанах. Він може виконувати дії, що вимагають точної координації рухів: тримати олівець і ручку при письмі та малюванні, зав'язувати вузлик, застібати ґудзик. Продовжується вдосконалення рухових умінь: дитина полюбляє майструвати, конструювати, ліпити, танцювати, розвиваючись у творчій діяльності.

Ознакою нормального психічного розвитку дошкільника є здатність орієнтуватись у часі і просторі. Поступово в дитини формуються поняття „швидко", „негайно", „поступово", „повільно", виникає відчуття часу і необхідність його економії.



1.3 Становлення особистості в молодшому шкільному віці

Танцювальна діяльність у молодшому шкільному віці робить істотний вплив на темп і якість фізичного розвитку. Відомо, що танець завдяки постійним фізичним вправам, розвиває м'язи, надає гнучкість і еластичність корпусу, тобто є потужним чинником, що впливає на становлення дитячого організму

Молодший шкільний вік охоплює період від 6 до 10 років. Провідною діяльністю виступає систематичне навчання у школі.

Даний вік характеризується біологічною перебудовою організму дитини, зміною її режиму, життєвих цінностей і відносин. Це пов'язане з другою кризою, що супроводжується збільшенням рухової, пізнавальної та емоційної активності дитини. Якщо діти не знаходять цікавих занять удома або в школі, вони шукають їх на стороні. Надмірна рухливість має бути задоволена у ході ігор, занять у спортивних секціях, де фізичне виховання поєднується з формуванням волі, витримки, вмінням протистояти труднощам.

М'язи у дітей цього віку ще слабкі, особливо м'язи спини, і вони не здатні тривалий час підтримувати тіло у правильному положенні. Це може призвести до формування неправильної постави. Кістки скелета, особливо хребта, також відзначаються слабкістю і податливістю щодо зовнішніх впливів, через що у молодших школярів часом спостерігається викривлення хребта, а це, у свою чергу, призводить до затримки розвитку грудної клітки, стійких порушень роботи серця та легенів. Молодші школярі ще не пристосовані до статичного положення на заняттях у школі, тому їм необхідні систематичні повсякденні фізичні вправи, динамічні паузи серед уроку.

Молодший школяр виявляє бажання здобувати авторитет серед товаришів і вчителів, тому він із задоволенням включається у заходи, що мають характер змагання, зіставляючи отримані результати з успіхами однолітків. Це вимагає від учителя чуйного ставлення до дитячої ініціативи, прагнення виконати завдання якомога краще. Методи заохочення можуть бути різноманітними, але їх використання має бути розумним і виваженим. Важливо вчасно прийти на допомогу дитині, якщо вона стикається з нездоланними перепонами.

Діти молодшого шкільного віку болісно сприймають свої невдачі, тому дорослі не повинні посилювати ці переживання різкою інтонацією або грубим ставленням до дитини. У цьому віці діти зазвичай дуже комунікабельні і чутливі, проте негативний приклад батьків може стати причиною формування байдужості до норм поведінки, неуважного ставлення до старших, нечесності та грубощів.

На розвиткові психоемоційної сфери молодшого школяра значною мірою позначається тип вищої нервової діяльності, чим пояснюються індивідуальні особливості характеру дітей, що, у свою чергу, вимагає від педагогів індивідуалізації виховної діяльності.

Таким чином, рухова активність є найважливішим компонентом способу життя і поведінки школярів, які займаються танцем, вона визначається як соціально-економічними умовами та рівнем культури суспільства, так і організацією фізичного виховання, тренування, а також і індивідуально-типологічними особливостями вищої нервової діяльності, особливостями статури і функціональними особливостями і можливостями школярів.

Рівень добової рухової активності, що сприяє нормальному росту, фізичного розвитку і збереженню і зміцненню здоров'я, вважається нормою і застосовується в якості основного критерію для оптимізації організації танцювальної діяльності школярів різних вікових і статевих груп.

Особливу увагу необхідно приділяти до дотримання гігієнічним факторів організації занять танцем. До найважливіших гігієнічним факторів, що формує звичну рухову активність школярів, які займаються танцем, відносяться:

- Сприятливі гігієнічні фактори (раціональний добовий режим; правильне чергування праці та відпочинку, фізичної і розумової роботи; різноманітність використовуваних засобів і форм фізичного виховання; нормальні гігієнічні умови навколишнього середовища; наявність достатніх гігієнічних навичок; правильний спосіб життя сім'ї, рання діагностика та своєчасна корекція різних порушень фізичного розвитку та здоров'я);

- Несприятливі гігієнічні фактори (навчальне перевантаження в школі, в студії і вдома; порушення режиму дня; відсутність умов для правильної організації фізичного виховання; наявність шкідливих звичок; несприятливий психологічний клімат у родині та класі, відсутність належного медичного контролю за станом здоров'я займаються танцем дітей).

Поєднання несприятливих соціальних, біологічних та гігієнічних факторів, що формують звичну рухову активність школярів, призводить до формування у них дуже низького її рівня і, як наслідок, до збільшення ризику різних порушень морфологічного та функціонального розвитку, виникнення різних хронічних захворювань.

1.4 Індивідуальні особливості розвитку і поведінки підлітка

Таким чином, в організації навантажень для формування здоров'я слід виходити з підбору середніх за значеннями навантажень, які дають реакцію активації. А формування пакету навантажень та їх характеристик має відповідати як мінімум двом умовам:

1. Відображати загальне, сумарний вплив всіх факторів навантаження, впливають в даний період часу на організм (рух, психічний, біологічне, термічне, соціальне тощо) і особливості викликаний ними наслідки;

2. Враховувати поточний стан організму людини і відповідати йому. При цьому в міру зростання функціональних можливостей організму, зовнішні навантаження повинні послідовно зростатиме.

Способи і засоби відновлення юного танцівника після тренувальних навантажень обумовлені головним чином щільністю, періодом і завданням тренування, їх характером і тривалістю, віком і рівнем підготовленості дитини що тренується.

Після досягнення десяти-одинадцятирічного віку рівновага в поведінці знову порушується, що виявляється в емоційній нестійкості, в постійному бажанні суперечити. Особливо сильно підвищується прагнення до самостійності, адже дитина хоче продемонструвати свою дорослість. Як наслідок, виникає зневажливе ставлення до батьків, учителів, прагнення позбутися їхнього впливу.

Розвиток дитини підліткового віку характеризується цілою низкою фізичних, психічних, моральних і соціальних особливостей, що пов'язані з переходом від дитинства до дорослості. У силу цього підлітковий вік називають перехідним, критичним, важким. Узагалі, у віці від 10-11 до 14-15 років у розвитку дитини настає сильний підйом усієї життєдіяльності, спостерігається глибока перебудова організму і його функцій. Це період стрімкого росту дитини. Початок функціонування статевих залоз різко змінює хід усього розвитку, внаслідок чого змінюється психіка і поведінка дитини. Підлітковий вік характеризується гострим перебігом формування особистості і характеру.

У цей період розвиток скелета здійснюється нерівномірно. Пропорції тіла порівняно з попереднім періодом змінюються: у той час, як кістки хребта і кінцівок ростуть швидко, ріст грудної клітки відстає, вона залишається вузькою, і за своїм загальним виглядом підліток виглядає худорлявим, видовженим. Така диспропорція у розвиткові опорно-рухового апарату пояснюється тим, що м'язи не встигають за ростом скелета і лише витягуються внаслідок своєї еластичності.

Це призводить до погіршення координації рухів, які у підлітків стають незграбними (часто вони не знають, „куди подіти руки"). Разом із тим, збільшується м'язова сила, хоча витривалість для неї ще не характерна.

Прискорене зростання кісток скелета може викликати порушення їх структури і викривлення в результаті важкої фізичної роботи. У зв'язку з цим треба дуже уважно ставитися до трудової діяльності і фізичних вправ підлітків. Вони не повинні бути надмірними, такими, що вимагають різких силових рухів чи будь-якого напруження, бо це може позначитися на діяльності серцево-судинної системи. Ознаками перевтоми є негативізм, упертість, порушення дисципліни, протиставлення себе дорослим, свавілля.

Емоційно-вольова сфера підлітків нестійка: вони бувають поривчастими, веселими, активними, прагнучи до цікавої діяльності, і так само можуть бути в'ялими, пасивними, схильними до усамітнення і самоаналізу. Багатьом із них властиві підвищена самокритичність в оцінці своєї зовнішності, одягу, і разом із тим - надмірна самовпевненість, схильність до критиканства і переоцінки звичних для оточуючих цінностей, особливо цінностей старшого покоління. Найчастіше об'єктом їхньої критики виступають учителі, але вони не жаліють і своїх батьків, хоча дуже їх люблять. Трапляються також випадки, коли відчуження дітей від сім'ї доходить до такого ступеня, що вони втікають із дому зовсім необмірковано. Емоційна нестійкість підлітків виражається у швидкому переході почуттів з однієї крайності в іншу: легко впадають в афект, бурхливо і різко висловлюють як почуття радості, так і гніву. Хлопці і дівчата захоплюються героїчними вчинками або тим, що може надати їм особливого зовнішнього вигляду. У такий спосіб вони прагнуть отримати повагу до себе від оточуючих.



Розділ 2. Роль хореографічного мистецтва у вихованні культури дітей

2.1 Виховна робота на уроках хореографії

Провідною ланкою будь-якої діяльності є: мета, поставлені цілі, тощо. Танцювальне мистецтво як вид естетичного виховання має велику силу. Заняття танцями долучають дитину до прекрасного, виховують художній смак. На уроці танцю дитина розвивається фізично, зміцнює здоров'я, набуває творчої фантазії, вчиться образно мислити.

Процес навчання на уроці -- це сукупність цілей, направлених дій педагога та учня для отримання системи знань, умінь, навичок та розвитку творчих здібностей хореографічного мистецтва.

Навчально-виховний процес на уроці базується за такими принципами як:

- сувора послідовність в оволодінні танцювальної лексики та технічних прийомів танцю;

- систематичність та регулярні заняття;

- доступність та оволодіння технічними засобами;

- індивідуальний підхід до кожної дитини;

Така організація навчального процесу дає можливість не тільки оволодіти основами хореографії, але й поглибити знання в цій сфері.

На мою думку педагог мусить як заохочувати, так і карати. Яка б не була дисципліна, вона буде доволі часто порушуватися тому, що характер, темперамент, виховання у дітей різний. При будь-якому навчанні у педагога існує два правила: заохочення та покарання. Будь-який не належний вчинок на уроці -- це є порушенням «закону класу», елемент розбещення або протесту проти вимог педагога. В будь-якому випадку, така поведінка направлена проти намірів педагога, а в кінцевому випадку проти самого учня, котрий, дозволяє собі робити не те, що потрібно, він віддаляється від заданої програми, яку виконує весь клас.

Міра покарання може бути різною, але головне в цих діях не образити учня, та не дати йому відстати від програми, і від загального процесу навчання. Якщо, наприклад педагог застосував крайню міру покарання -- видалення учня з класу, то тим він поставив в залежність від свого вчинку увесь клас, караючи і себе тому, що на наступному уроці необхідно буде повертатися, повторюючи те, що вже було вивчено іншими. Але в той же час потрібно пам'ятати, що будь-яка безкарність -- розбещує.

Виникає питання «Як правильно та грамотно побудувати урок?». Від того наскільки правильно педагог це зробить, залежить те, як учні будуть сприймати матеріал. Зняття для молодших і старших класів будуються по-різному, із врахуванням фізичних та психологічних можливостей дітей.

З самого першого заняття важливо привчити дитину до самостійної роботи. Потрібно виділяти час перед початком уроку для відпрацювання вивченого матеріалу, та дати можливість дітям самим згадати, що вони вивчили на минулому занятті. Якщо педагогу це вдається, то на виступах не буде проблем з розігрівом, розводками на сцені. Учні будуть робити це самі. І вже в дорослому житті скоріш за все з'явиться така якість, як відповідальність.

Педагогічне спілкування на уроці танців багатообразне. Воно включає в себе і безпозпосередньо відношення педагога до учня, і учнями між собою: їх співпереживання і взаєморозуміння, обмін інформацією та взаємодія один з одним. В одних випадках спілкування педагога з учнями встановлюється в процесі занять і репетицій, а в інших в процесі обговорення конкурсів. Іноді педагог встановлює спілкування з одним учнем, а іноді -- з усім колективом.

В співвідношенні з визначенням задач педагог осмислює конкретну ситуацію навчання та виховання, будує свої дії, супроводжуючи поясненнями, жестами, показує учням танець чи комбінацію в цілому. Щоб учні могли засвоїти матеріал, вони повинні його зрозуміти і на цій основі повторити за педагогом танцювальні рухи, пояснити своє розуміння цих рухів.

Можна виділити декілька рівнів педагогічного спілкування.

Спілкування, яке ми відносимо до першого рівня складається на початковій стадії навчання, коли педагог ще не достатньо добре знає, вивчив своїх учнів, а учні погано знають один одного. Цей рівень носить поверхневий характер.

Другий рівень характеризується тим, що в процесі навчально-виховної роботи формується взаєморозуміння педагога і більшою частиною активних учнів. В колективі поступово формується атмосфера загальної зацікавленості.

Третій рівень спілкування проявляється в тому, що не тільки у педагога з учнем, але й і більшості учнів встановлюється взаємне відношення, засновані на правильному розумінні навчально-виховних задач. Ці задачі висуває перед класом, або колективом педагог. Для цього рівня характерне встановлення відносин товариства, співпраці та взаємовідносин.

Четвертий рівень спілкування характеризується найбільш глибоким відношенням між учнями. Під керівництвом педагога в процесі спільної співпраці усвідомлюють взаємну відповідальність та залежність. Розуміючи свою роль та місце в колективі чи класі, учні представляють собою високі вимоги не тільки до інших, а й до себе.

Отже, аспект керівника -- педагога характеризується варіативністю, гнучкістю, залежить від конкретних вимог, того, з ким він має справу, -- з молодшим чи старшим класом їх індивідуальними здібностями, яким є характер діяльності.

2.2 Хореографічне мистецтво як засіб естетичного виховання дітей

У формуванні естетичної та художньої культури особистості хореографічне мистецтво є найважливішим аспектом естетичного виховання.

Хореографія - це світ краси руху, звуків, світлових фарб, костюмів, тобто світ чарівного мистецтва. Діти прагнуть побачити це на балетних виставах, в художніх альбомах, відеофільмах. Подальші їх самостійні думку і судження деколи заслуговують поваги.

Заняття хореографічним мистецтвом сприяють фізичному розвиткові дітей та збагачують їх духовно. Це гармонійне заняття приваблює і дітей, і батьків. Дитина, що володіє балетною поставою, захоплює оточуючих. Але її формування-процес тривалий, вимагає багатьох якостей від дітей.

Дисциплінованість, працьовитість і терпіння - ті властивості характеру, які необхідні не тільки в хореографічному класі, але і в побуті. Ці якості роками виховуються педагогами-хореографами і визначають успіх у багатьох справах.

Акуратність в хореографічному виконавстві, охайність форми в хореографічному класі переноситься і на зовнішній вигляд дітей у школі. Вони виділяються не тільки своєю поставою, але й зачіскою, чистотою і елегантністю носіння самого звичайного одягу. Приємно бачити, що діти з хореографічного класу ніколи не пройдуть попереду старшого, хлопчики подадуть руку при виході з автобуса, сумки та портфелі дівчаток - в руках у хлопчиків. Увага і турбота про інших - необхідну якість в характері дітей, і заняття хореографією вирішують ці завдання.

Хореографічне мистецтво у дитини є доповненням і продовженням його в реальному житті, збагачуючи його. Заняття цим мистецтвом приносять йому такі відчуття і переживання, яких він не міг би отримати з будь-яких інших джерел.

Творча особистість - найважливіша мета як всього процесу навчання, так і естетичного виховання. Цілком очевидно, що кожен педагог за допомогою естетичного виховання готує дітей до перетворювальної діяльності.



2.3 Вплив хореографічного мистецтва на розвиток дитини

Хореографічне мистецтво завжди привертало до себе увагу дітей. Воно набуло широкого поширення в дошкільних установах, загальноосвітніх школах. Хореографічні відділення в школах мистецтв та хореографічні школи показали себе на практиці як перспективна форма естетичного виховання дітей і підлітків, в основі якої лежить залучення їх до хореографічного мистецтва. Воно забезпечує більш повний розвиток індивідуальних здібностей дітей, і тому навчання в хореографічних колективах має бути доступне значно більшому колу дітей та підлітків. Вони люблять мистецтво танцю і відвідують заняття протягом досить тривалого часу, проявляють наполегливість і старанність у придбанні танцювальних знань і умінь. Використовуючи специфічні засоби мистецтва танцю, зацікавленість дітей, вчителі хореографії мають можливість проводити велику виховну роботу.

Ще в Стародавній Греції вважали, що в процесі навчання дітей такі дисципліни, як музика і танці, не менш важливі, ніж точні науки. Вчителі того часу були твердо переконані, що для формування творчої, гармонійно розвиненої особистості необхідна всебічна освіта. На початку XX століття швейцарський композитор і педагог Еміль Жак Далькроз розробив систему музично-ритмічного виховання дітей, яка до цих пір є однією з найбільш відомих і популярних методик музичної освіти у світі. Далькроз справедливо вважав, що за допомогою спілкування з музикою і танцями діти вчаться пізнавати світ і самих себе, а заняття танцями не тільки розвивають музикальність, а й допомагають виховати увагу, волю і комунікабельність.

2.4 Народний танець як засіб формування творчої особистості

Сучасний стан суспільного розвитку, динамічні зміни в усіх сферах людської діяльності зумовлюють зростання потреби суспільства у формуванні творчої особистості з високим рівнем інтелектуального розвитку, творчих можливостей, здатної до створення та засвоєння інновацій в будь-якій галузі. Концепція позашкільної освіти та виховання у ХХІ ст. визначають одним із пріоритетних напрямків розвиток творчих здібностей молоді, обдарувань, збагачення їх духовного потенціалу, соціального досвіду, здобуття ними практичних навичок, знань, формування сучасного світогляду, ідей, поглядів, переконань, заснованих на найцінніших надбаннях вітчизняної і світової культури. У цих документах зазначено, що одним з основних завдань освіти є пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, учнів і слухачів. Саме від творчих людей, які можуть досягти успіхів у діяльності завдяки певним індивідуальним та типологічним рисам, залежить розвиток суспільства. Сучасний світ - це світ креативних особистостей, адже вершин у ньому досягають лише ті, хто мислить не ординарно, творчо, хто нестандартно підходить до розв'язання будь-яких проблем. Практика свідчить, що становлення дитини як особистості, причетної до творчості, виявляється у спілкуванні з мистецтвом танцю. Нині хореографічне мистецтво в нашій країні набуває все більшої популярності, стає одним із найвагоміших факторів формування гармонійно розвиненої, духовно багатої особистості. Заняття хореографією формує художній смак, активізує потребу в самостійному та неординарному мисленні, збагачує внутрішній світ, розвиває творчу уяву. А для людини творча уява - це ключик, який відмикає двері у нове, досі незнане життя, це одна з неодмінних умов формування креативності. Проблемами розвитку творчих здібностей молоді засобами хореографічного мистецтва опікувалися видатні українські хореографи В. Авраменко, К. Василенко, В. Верховинець; мистецтвознавці О. Конорова, В. Красовська, О. Ліманська наголошують на актуальності використання виховного впливу народного хореографічного мистецтва у процесі формування творчої особистості дитини. Виховати творчу особистість прагне кожен педагог-хореограф.

Задатки творчості є у кожної людини. Необхідно лише їх розкрити. Творчість - це норма дитячого розвитку, притаманна дитині з раннього віку, це сфера її свободи і розкутості як індивідуальності. Тому привабливість вільного творення кожна дитина має неодмінно відчути й пережити у своєму житті якомога раніше. Саме за допомогою відповідних рухів, міміки, жестів, поз та музики дитина здатна передати свій настрій, почуття, переживання, влучно розкрити цілісний музично-руховий образ. Все це допомагає розвивати танцювальну творчість, під якою слід розуміти здатність дитини до створення нових рухів, варіантів комбінування та ускладнення знайомих елементів, а також вміння самостійно імпровізувати в процесі музично-рухової діяльності, у відповідності до особливостей музичного твору на основі доступних танцювальних та образних рухів.

Творчість дітей проявляється там, де їм зрозуміло, цікаво, де є нагода отримати несподіваний, яскравий результат. Широким полем для творчості дітей виступають заняття народною хореографією. Народний танець формує художній смак, активізує потребу в самостійному та неординарному мисленні, збагачує внутрішній світ, розвиває творчу уяву. Важливе місце при цьому повинно відводитись вивченню джерел народної хореографії, ігор та обрядів. Творча діяльність дітей яскраво проявляється в ігрових ситуаціях. Саме ігрова діяльність є дієвим засобом формування творчих здібностей дітей. Потенційні можливості гри надзвичайно великі, особливо яскраво проявляється дитяча творчість у сюжетно-рольовій грі, де діти водночас діють як актори, режисери, декоратори, а не просто копіюють життєві образи та ситуації. Головним в грі є те, що дитина вирішує творче завдання, демонструючи творчі здібності, оригінальність, неповторність, індивідуальність. Рухливі музичні ігри є унікальним синтезом народної традиції, творчої імпровізації, художньої образності та ігрової доступності.

Творчий процес сприяє розвитку пізнавального інтересу. Важливо вміло підібрати такі ігри, танці, за допомогою яких можна успішно формувати у дітей відношення до навколишнього світу, поглиблювати їх враження і уявлення про життя, працю, природу. Цим самим виконуються програмні вимоги: стимулювати прояви активності і самостійності дітей в передачі характеру танцю і свого відношення до музичного твору через рух. Найдоступнішим видом творчості для дітей є імпровізація. Навчальні завдання на танцювальну імпровізацію мають враховувати вікові особливості дитини і сприяти розвиткові творчої пам'яті дитини (запам'ятовування комбінацій, музичної фрази). Ефективність імпровізації забезпечує принцип створення «орієнтирів»- усвідомлення дитиною компонентів імпровізації (змістовності, емоційної виразності рухів, логічності, танцювальності, музичної виразності). Багата кількість компонентів імпровізаційного образу є критерієм якості танцювального образу і сприяє поступальному формуванню продуктивної діяльності дитини: творче удосконалення руху, його зміна шляхом варіювання елементів.

В імпровізації головну роль відіграють емоційні стани та уява-фантазія. Можна рекомендувати створювати образні скульптурні композиції, зокрема, на заняттях народною хореографією імпровізувати на сюжети казок народів світу, фантазувати в умовах вільного діяння. Творча активність може починатися з наслідування. Наслідування - це не копіювання, а орієнтація на зразок. Воно не перешкоджає вияву своєрідності та індивідуальності дитини. У навчальній діяльності засобами народно-сценічної хореографії бажано використовувати вправи на наслідування.

Адже і перші танцювальні рухи розвивалися також внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше - жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Неабиякі можливості для впровадження в уроки хореографії містить у собі український народний фольклор. Чимало календарно-обрядових пісень, як відомо, супроводжували трудову діяльність людей. Вийде своєрідний танок, якщо імітувати відповідні дії - «сіяти просо», «збирати врожай» тощо. Пройшовши необхідний етап наслідування, накопичивши враження, набувши відповідних навичок, дитина має перейти до етапу творчості, самостійного пошуку рішень. Мудрість творчості і полягає саме в тому, що поступово накопичуючи і зіставляючи свої враження, музично-хореографічні уяви, дитина несподівано розкривається в своїх творчих проявах. Завдання педагога-хореографа полягає у тому, щоб підштовхнути дошкільників до проявів ініціативи, винахідливості, вигадки, фантазії. Оволодіння мистецтвом народного танцю сприяє вихованню пластичної культури виконавців та виявленню їх творчої індивідуальності. Вивчення народно-сценічних танців, з різними за характером ритмами і манерою виконання збагачує творчу фантазію, розвиває музикальність і відчуття ритму, дає можливість проявити свій акторський темперамент. Вивчаючи танці різних народів, їхній стиль та манеру виконання, танцюрист набуває знань, необхідних для творчого сприйняття і емоційного відтворення художніх образів. Отже, найкращим періодом для розвитку творчої особистості є дитинство. Від того, наскільки повно були використані його можливості, багато у чому залежатиме креативний потенціал дорослої людини. Вивчення кращих зразків хореографічної культури, а саме різноманітних жанрів народно-сценічної хореографії, забезпечує творчі, комунікативні компетенції і сприяє оволодінню досвідом творчої діяльності як невід'ємної частки життя особистості.

2.5 Специфіка роботи балеймейстра з дітьми під час навчання бальним танцям

Бальний танець - це одне з найбагатших джерел естетичного впливу на дитину. Мистецтво танцю покликане сприяти творчому розвитку дитини, де особливе місце належить розумінню і створенню прекрасного, розвитку образного мислення і фантазії, духовної гармонії і пластичної досконалості. Велике значення в досягненні позитивних результатів має методика викладання бальної хореографії. Завдяки чіткій методиці навчально-виховного процесу в дітей розвивається уява, творча активність, мислення, почуття музичного ритму. Специфіка роботи балетмейстера дитячого хореографічного колективу полягає в поєднанні постановочних завдань, навчально-виховних, та толерантного підходу до індивідуальних особливостей дитини.

Хореографічне мистецтво - одна з дієвих форм виховання підростаючого покоління, що має великі можливості розкриття таланту дітей, їх духовного і фізичного розвитку. Адже від того як виховується дитина залежить і її майбутнє. Заняття хореографією впливають на розвиток краси рухів, їх легкості та граційності, підкреслюють красу тіла та його здоров'я. Мистецтво танцю покликане сприяти творчому розвитку дитини, де особливе місце належить розумінню і створенню прекрасного, розвитку образного мислення і фантазії, духовної гармонії і пластичної досконалості. Танець - це одне з найбагатших джерел естетичного впливу на дитину. Перш за все, він формує художнє ,,Я” дитини, впливає на правильну поставу, знайомить з основами акторської майстерності, етикету, манери поведінки. Завдяки ритмічності рухів розвивається уява дітей, їх творча активність. Танець послідовно з'єднує рухи рук, ніг, голови та всього корпусу. Під різні ритми, які фіксуються в танцювальних позах, жестах, міміці створюється пластичний малюнок за допомогою музики, пісні, пантоміми, драматургії. Але головним завданням танцю є - формування фізичного та духовного розвитку дитини. Серед жанрового різноманіття в хореографічному мистецтві - бальний танець набуває сьогодні інтенсивного розвитку. Він активно поширюється в багатьох школах мистецтв, хореографічних колективах. Широкому його розповсюдженню та підвищеній зацікавленості сприяють також масові заходи, що проводяться в Україні: регіональні конкурси -,,Україна має талант”; телевізійне шоу ,,Танцюю для тебе”; ,,Танці з зірками” та ін. Велике значення в досягненні позитивних результатів має методика викладання бальної хореографії. Завдяки чіткій методиці навчально-виховного процесу в дітей розвивається уява, творча активність, мислення, почуття музичного ритму.

Кожний педагогічний напрямок у системі хореографічного виховання має свою відповідну методику. У середині кожної методики існують приватні методи. Працюючи з дітьми різного віку, педагог створює свою, лише йому притаманну методику, розроблену на конкретних завданнях таких як вплив хореографії на здоров'я, гармонійний фізичний розвиток дитини, формування знань, емоційну чуйність, мелодійність слуху, почуття ритму. У своїй статті ми намагаємося поєднати основні тези та заповіді провідних наук педагогіки, психології з вивченням хореографічного мистецтва. На цю проблему звертали увагу В. Смирнов, Н. Базарова, В. Мей та ін. Питання історії та теорії бальної хореографії знайшли своє відображення в наукових працях К. Васильєвої, М. Іванівського, В. Стриганової, В. Уральської, Г. Шульгіної та ін. Практичні методики характеризували видатні танцівники та тренери з бальних танців А. Мур, Д. Хайєт, А. Шульгіна. Отже, методика навчання бальній хореографії має свої певні здобутки та напрацювання, але конкретної систематизації ще не отримала, особливо щодо навчального процесу початкового періоду, тобто з дітьми, зокрема в школах мистецтв. Робота педагога-балетмейстера - творця і постановника балетних спектаклів, окремих танців чи сюїт - складна й відповідальна.

Відповідно до цього, роботу педагога-балетмейстера у формуванні творчо-естетичних якостей дітей під час навчання бальним танцям ми поділяємо на декілька етапів:

Перший етап - інформаційний, який допомагає зрозуміти творчий потенціал та світогляд учнів, можливості виховного впливу.

Другий етап - активізація емоційно-оцінювального ставлення дітей до даного художнього матеріалу, втілення його в творчий процес.

Третій етап - презентація, показ танцювальних рухів, розкриття їх художньо-естетичних особливостей.

Четвертий - обговорення та аналіз вражень від виступу. Це також своєрідна школа сприймання, аналізу і вербального відтворення художніх смаків, уподобань, розвиненість мислення й уявлень (потреби, смак, оцінка, аналіз), що сприяє формуванню художньо-естетичної культури.

З цього приводу реформатор балету Ж.-Ж. Новерр писав: ,,Немає більш утомливої у фізичних і розумових відносинах професії, ніж професія балетмейстера”. Особливо складною є робота балетмейстера в дитячому хореографічному колективі, де разом із постановочними завданнями найважливішого значення набувають навчально-виховні. Балетмейстер у дитячому колективі - це перш за все розумний, знаючий педагог, чуйний і справедливий вихователь. Він повинен бути душею колективу і в той же час його совістю. Той керівник, котрий ставить на чільне місце тільки творчу роботу і нехтує в ім'я досягнення зовнішнього ефекту виховними і суспільними завданнями, дуже швидко втрачає авторитет у колективі, а за цим і колектив утрачає свою працездатність. Перш за все балетмейстер повинен постійно мати на увазі, що вся його діяльність повинна бути підпорядкована допомозі школі, нерозривно пов'язана з нею, з її вимогами і запитами. Балетмейстер дитячого колективу зобов'язаний знати, як ідуть справи з навчанням і дисципліною в школі у всіх учасників даного колективу. Це знання не повинне обмежуватися простою перевіркою (хоча це також слід робити).

Необхідно, щоб діти бачили й розуміли, що тільки за умови успішного навчання вони отримуватимуть цікаві ролі, будуть зайняті в цікавих постановках. В окремих випадках слід, проявляючи при цьому дуже велику чуйність, тимчасово усувати від участі в постановочній роботі ту дитину, яка стала погано вчитися. Такий педагогічний прийом зазвичай приносить добрі результати.

Найважливішим завданням роботи педагога-балетмейстера з дітьми є створення дружного цілеспрямованого колективу. Справжній дитячий колектив, як і будь-який інший, народжується в процесі сумісної праці, появи в окремих його учасників загальних інтересів. Дуже благодатна в цьому відношенні постановочна робота. Діти люблять її, відносяться до неї з великим інтересом, навіть поводяться на репетиціях краще, ніж на уроці, стають активними, невимушено фантазують, словом, працюють з величезним захопленням і віддачею. Одночасно балетмейстер має можливість практично довести дітям, що постановка є результат тривалої навчальної роботи. Важливою умовою творчого процесу в роботі балетмейстера з дітьми є його уміння: збудити в дітях справжній інтерес до занять. Запалити в них вогник творчого змагання й ініціативи можна лише поставивши перед ними ясні перспективні цілі. Ось що писав про це видатний педагог А. С. Макаренко: ,,Дійсним стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку потрібно організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, потрібно наполегливо втілювати простіші види радості в більш складніші і значущі. Тут проходить цікава лінія: від простого, примітивного задоволення до якнайглибшого відчуття обов'язку... Невдачі багатьох дитячих колективів залежать від слабкості і неясності перспективи. Навіть добре обладнані дитячі установи, якщо вони цього не організовують, не доб'ються хорошої роботи”.

Таким чином, балетмейстер бальних танців, працюючи з дітьми, повинен проводити свої заняття на великому творчому підйомі. Діти не терплять нудьги і сухості. Упродовж усього уроку балетмейстер повинен знаходитися в стані тієї зібраності і творчої активності, якої він хоче добитися від виконавців. Потрібно в повному розумінні слова перевтілюватися. Це перш за все відноситься до показу танцю. Діти-виконавці не зрозуміють найцікавіших за композицією постановок, показаних професійно грамотно, але без внутрішнього вогника. З іншого боку, вони з величезною цікавістю сприймуть нехитрий рух, показаний їм із захопленням, творчим натхненням. Ті педагоги-балетмейстери, які кожне заняття проводять з творчим натхненням, яскраво і переконливо, добиваються в своїй роботі позитивних результатів. Їх учні відрізняються тією безпосередністю і артистизмом, яких даремно добиваються професійно-грамотні, але позбавлені творчого натхнення педагоги-балетмейстери.

Наступна обов'язкова умова - чуйний підхід до індивідуальних особливостей дитини. Адже в кожному колективі діти сильно відрізняються один від одного. Не всі вони володіють хорошими даними. Та і мета роботи в самодіяльності - не виховання професіоналів. Тому слід уважно вивчити як фізичні, так і духовні індивідуальні якості всіх учасників колективу бального танцю і прагнути максимально використовувати їх в роботі, а іноді, навпаки, сприяти виправленню недоліків і негативних рис вдачі. А отже, балетмейстер з бальних танців у своїй роботі повинен керуватися вимогливим, але справедливим відношенням до дітей, мати однаковий підхід до будь-якого члена дитячого колективу, рівномірно розподіляти ролі серед виконавців. Не менш важливо, щоб балетмейстер, котрий працює з дітьми, був сам завжди готовий до репетиції. Це не означає неможливість творчості в процесі заняття, але в роботі з дітьми необхідно діяти рішуче і наперед уявляти результат, до якого потрібно прийти. Зацікавити дітей своєю роботою, підпорядкувати колектив своїй волі, не нав'язуючи її, а захоплюючи цікавими творчими завданнями - ось до чого потрібно прагнути. Разом із тим, педагог-балетмейстер повинен цілком довіряти дітям. Чим більше балетмейстер у своїй творчій роботі довірятиме виконавцям, тим скоріше він виховає в них відчуття самостійності і відповідальності, тим кращими будуть результати, тим цікавіше буде працювати дітям. Наразі, велике значення в роботі з дітьми мають спадкоємність і розвиток відчуття колективізму. Балетмейстер колективу бального танцю повинен прагнути такого стану, щоб кожна дитина знала, що вона може будь-якої хвилини замінити товариша, щоб кожен член колективу звик поступатися своїм особистим “я” для загальної справи. З іншого боку, молодші обов'язково повинні тягнутися за старшими, прагнути скоріше досягти рівня їх майстерності, а старші - допомагати в цьому молодшим.

Діти завжди люблять проявляти самостійність і, якщо в міру їх заохочувати, вони здійснюють чудеса. Відчувши відповідальність за доручену справу і довіру до себе, вони самі встановлюють дисципліну, швидше засвоюють показане, проявляють корисну ініціативу. Балетмейстер ніколи не доб'ється справжнього успіху, адже без нього діти не зможуть самостійно діяти. Пошана до дитини, виховання в неї свідомості, особистої відповідальності, як за свою роль, так і за всю постановку в цілому, - ось ті завдання, які стоять перед педагогом-балетмейстером у колективі бального танцю. Із цього ми можемо зробити такі висновки:

1. У процесі своєї роботи педагог-балетмейстер повинен добиватися від учасників точного розуміння своїх дій - як сценічних, так і танцювальних.

2. Дитина, що отримала від балетмейстера точні вказівки і засвоїла їх, майже завжди (за наявності здібностей) добре виконує завдання.

3. Ставлячи перед виконавцем-дитиною те чи інше сценічне завдання, потрібно прагнути збудити її фантазію, добиваючись шляхом захоплюючої розповіді, яскравого показу, етюдної роботи, - свідомої сценічної поведінки в дитини і її активного відношення до своєї творчості.

Це ще раз підкреслює: робота педагога-балетмейстера дитячого хореографічного колективу бального танцю досить відповідальна і їй притаманна своя специфіка.

2.6 Виховна робота в хореографічному колективі

Виховна робота в хореографічному колективі - процес складний, багатогранний. Він пов'язаний з реалізацією великої програми організаційно - педагогічних та художньо-виконавських заходів. Кожен напрямок у практиці педагога-керівника має свою внутрішню логіку, свої закономірності і принципи реалізації. Без їх пізнання, критичного аналізу неможлива ефективна організація не тільки художньо-творчої, навчальної, освітньо-репетиційної діяльності, а й забезпечення педагогічного процесу в цілому.

Специфіка виховної роботи в хореографічному колективі обумовлена органічним поєднанням художньо - виконавських, загально педагогічних і соціальних моментів у її проведенні та забезпеченні. Зусилля педагога спрямовані на формування в дітей світогляду, на виховання високої моральної культури, на художній та естетичний розвиток. Ці завдання вирішуються через залучення дітей у художньо-виконавську діяльність, організацією навчально-творчої роботи. Тому перший рівень виховання дитини в хореографічному колективі - це освіта і навчання його як виконавця. Другий рівень виховання - це формування дитини як особистості, розвитку в ньому морально-естетичних якостей, загальної культури.

Батьки віддають дітей в хореографічні колективи для занять танцями, що зміцнюють здоров'я, збільшують загальний культурний і художній кругозір, що є формою задоволення духовних потреб, засобом розвитку естетичного смаку. Тому ставлення дітей до занять носить індивідуальний і суворо вибірковий характер. Дитина сприймає, запам'ятовує і виконує те, що її цікавить, приваблює.

Виховна робота повинна проводитися систематично, тільки тоді вона призведе до позитивних результатів. Складність виховної роботи визначається тим, що в колективі зустрічаються діти різного рівня культури і виховання. Зосередити їх інтереси інколи нелегко. При цьому педагогу-хореографу доводиться проявляти такт, чуйність, застосовувати індивідуальний підхід до дітей. Він повинен зацікавити дітей, використовувати в роботі можливості кожної дитини, її перспективи. У поводженні з дітьми необхідно прояв симпатії, шанобливого інтересу до їхніх успіхів та невдач, до їхніх труднощів у житті. Тому педагогу необхідно розуміти стосунки дітей, їх внутрішній світ. Дитина, вступаючи в світ знань з хореографії, повинна знати, що кожне заняття є обов'язковим. Пропуски без поважних причин не можливі в силу специфіки хореографічного мистецтва. Діти просто не зможуть виконувати ті завдання, з якими вони стикаються. Справа навіть не в досягненні результатів, а в понятті обов'язку, його виробленні та розвитку. Те, чим почав займатися, має бути виконане сумлінно і доведене до кінця. Схильність дітей кидати розпочату справу на півдорозі в майбутньому перетворюється на незібраність вже дорослої людини, тому всю виховну роботу в колективі педагог повинен будувати за принципом інтересу, він є основним і визначальним. Він підтримується постійним вивченням нового хореографічного матеріалу (рух, танцювальна комбінація, танцювальний етюд, номер, підготовка або проведення якогось заходу і т.д.). Все це викликає позитивні емоції у дітей, впливає на моральний настрій і розвиток їхньої естетичної культури.

Спеціалісти вважають, що переваг занять танцями перед деякими видами спорту просто не перелічити. В танці працює все тіло, від пальців рук і ніг до хребта, а окремі види спорту тренують лише певні групи м'язів. Коли дитина займається танцями, поліпшується координація, удосконалюються пропорції тіла, формується гарна постава та гнучкість. Не варто забувати і про позитивний вплив танців на психологічне здоров'я дитини. Сором'язливість, незграбність, похмурість зникають у дітей вже після кількох занять, таких дітей не турбуватимуть комплекси щодо своєї зовнішності, не буде скутості у спілкуванні з протилежною статтю.