Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Собор святої Софії -- Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор (фото 1) -- найвизначніша архітектурна споруда Київської Русі, що збереглася до нашого часу [1].

Це християнський собор в центрі Києва, перлина давньоруського зодчества, пам'ятка української архітектури та монументального живопису ХІ-ХVІІІ століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Софія Київська - одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Св. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

1. Історія Собору

На сьогодні існує декілька гіпотез відносно дати заснування Софійського собору.

Так, у «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; а в Новгородському літописі подія позначена 1017 роком.

За літописними джерелами засновником собору був київський князь Ярослав Володимирович (Мудрий). Інші джерела пов'язують заснування собору з іменем Володимира Великого.

Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький згадує під 1017/18 роками функціонуючий Софійський монастир у Києві [2].

Останніми роками набула популярності гіпотеза про те, що спорудження Софії Київської розпочав Володимир Великий, а завершив Ярослав Мудрий. Саме цю гіпотезу знайшли достатньо переконливою для святкування у 2011 р. 1000-річчя заснування Софійського собору [3, 4]; ювілей відзначили на міжнародному і загальнодержавному рівнях за рішенням ЮНЕСКО і за Указом Президента України [5].

Неможливо недооцінити значення собору для Київської Русі. В різні часи в соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий, в соборі коронували і поховали Великого князя Київського Володимира ІІ Мономаха. Кияни затвердили у Софійському соборі рішення Переяславської ради про союз із Московією. У соборі єпископ Никодим миропомазав Павла Скоропадського на гетьмана всієї України. У 1990 році ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Зараз Софійський собор міститься на території Софійського монастиря і є складовою Національного заповідника «Софія Київська».

Схема 1. Схема заповідника Софійський собор

1. Софійський собор

2. Дзвіниця

3. Будинок митрополита

4. Трапезна церква

5. Братський корпус

6. Бурса

7. Консисторія (хлібня)

8. Південна в'їзна вежа

9. Брама Заборовського

10. Келії

11. Монастирський готель

12. Пам'ятна стела бібліотеці Ярослава Мудрого

2. ФРЕСКИ Собору

Київський Софіївський собор зберіг до наших днів не лише багатство стародавньої архітектури, але й живописне оздоблення XI століття.

У Софіївському соборі гармонійно поєднуються два види монументального живопису - мозаїки та фрески. Мозаїки виділяють головні частини інтер'єру -- центральний купол і вівтар. Решта ж п'ятинефного простору, другі поверхи ("полаті", або хори), обидві башти із сходами та відкриті галереї, що оточували Софіївський собор у Києві у давнину, були прикрашені фресками.

До сьогодні збереглося 260 квадратних метрів мозаїк та близько трьох тисяч квадратних метрів фрескового розпису XI століття.

Система розпису собору Святої Софії, вибір сюжетів і розташування зображень підпорядковані чіткому ідейному задумові, що випливав з призначення собору як головного храму Давньоруської феодальної держави. Присвячений Софії як символові мудрості, Київський Софіївський собор, його архітектура та живопис, відповідно до задуму замовників, мали утверджувати і зміцнювати християнське віровчення, а разом з ним і феодальну владу. Такі важливі для того часу релігійні та державні ідеї втілилися в художньому образі Софійського собору і, як лейтмотив, проходять через усю систему його живописного оздоблення. У розписах тісно переплелися світське й релігійне начала, зливаючись в урочистий гімн могутності Давньоруської держави, її славі.

Чудовий ансамбль мозаїк прикрашає головний вівтар Софіївського собору. Погляд кожного, хто входить до собору, привертає велична монументальна постать богоматері -- Оранти, вписаної у склепіння вівтаря. Поєднання синього кольору її вбрання і теплого золотого фону - це основний принцип колористичного задуму живописного оздоблення собору Софія Київська.

У середньому ярусі апсиди широко розгорнута багатофігурна композиція "Євхаристія"-- символічна сцена причащання апостолів, що розкриває основний догмат християнського віровчення. До цієї сцени тяжіють за смислом фрески на стінах центрального нефа, трансепта і на хорах Софіївського собору.

Нижній ярус апсиди займають зображення "отців церкви" -- святителів та архидияконів (мозаїка збереглася тільки у верхній частині постатей). Це неперевершені за майстерністю виконання, глибиною характеристики та психологічною насиченістю портрети.

Між зображеннями всіх трьох ярусів головного вівтаря Софіївського собору існує тісний взаємозв'язок. Тут читається єдиний композиційний і колористичний задум. Білі омофори на плечах святителів співвідносні із світлими шатами апостолів у "Євхаристії", синій колір одягу богоматері Оранти перегукується з плащем Христа такого ж кольору і фоном орнаменту над постатями святителів. Буяння синіх та білих тонів у апсиді підсилюється малиновим кольором престолу в центрі сцени "Євхаристія".

Оздоблення головного вівтаря Софійського собору у Києві -- високий зразок синтезу архітектури і живопису, що взагалі є характерним для всього стародавнього інтер'єра Софії Київської. Сцени та персонажі, набрані мозаїкою,-- це символи, що розкривають основні положення християнського віровчення. Вони сприймаються як своєрідний епіграф до всієї живописної оповіді, поданої у техніці фрески, тобто розписаної водяними фарбами по сирій штукатурці. На стінах трансепта (головного поперечного членування храму) розташовані євангельські сцени оповідного характеру, серед яких найкраще збереглися "Розп'яття", "Зішестя Христа в пекло", "З'явлення Христа жонам-мироносицям", а також сцена "Зішестя святого духа", чудова за композицією, своєрідною манерою письма і м'яким колористичним вирішенням.

Євангельські сюжети розміщені й на хорах Софіївського собору: "Чудо в Кані Галілейській", "Чудо примноження хлібів", "Таємна вечеря". Тут же написані композиції, які теологи пов'язують з євангельськими легендами: "Зустріч Авраамом трьох подорожніх", "Гостинність Авраама", "Жертвоприношення Авраама", "Три отроки в пещі вогненній".

Цікавий цикл фресок, композиційно близьких до стародавніх мініатюр, зберігся у бокових вівтарях та в нефах Софіївського собору. Тут сцени з "житій святих" написані у хронологічній послідовності в кожному ярусі. Сюжети трактовані життєво і правдиво: живі, виразні обличчя, вільні пози, сповнені динаміки жести. Скорботно ліричний образ Анни ("Моління Анни"), зустріч молодих жінок ("Цілування Марії та Єлизавети" (фото 6)), зворушлива постать маленької Марії ("Введення у храм") -- все це, як і інші сцени, передано глибоко емоційно. На стінах, хрещатих стовпах і арках Софіївського собору зображені численні постаті святих. Стародавні майстри створили цілу галерею виразних образів. Акцентуючи увагу на рисах обличчя, невідомі художники переконливо втілюють суворість і величність, благородство й аскетизм, фанатизм і юнацьку м'якість зображуваних персонажів.

Північний боковий вівтар Софії Київської присвячений святому Георгію -- духовному патронові Ярослава Мудрого (Георгій -- християнське ім'я князя). Фрески південного бокового вівтаря розповідають про подвиги архангела Михаїла, який вважався покровителем князівської дружини та міста Києва. У цьому виявився безпосередній зв'язок між живописом релігійного змісту та світськими зображеннями, що займають значне місце у розписах храму.

Головною світською композицією Софіївського собору у Києві був груповий портрет сім'ї Ярослава Мудрого, написаний на трьох стінах центрального нефа, напроти головного вівтаря. Він являв собою урочистий вихід князя, його дружини Ірини, дочок -- майбутніх королев Франції, Норвегії та Угорщини -- і синів, які стали відомими політичними діячами Давньоруської держави другої половини XI століття. Ярослава Мудрого було зображено з макетом закладеної ним Софії Київської. Від цієї величезної композиції частково збереглися лише портрети синів та дочок князя.

Унікальний ансамбль фресок світського змісту зберігся на стінах і стовпах двох башт -- князівського ходу на "полаті" (хори). Це різноманітні сцени полювання, постаті акробатів, музикантів, танцюристів, борців, вершників і т. д. Значне місце займає композиція "Іподром" у південній башті собору. Тут зображені четверні коней, готових до змагань, розпорядники, які сповіщають про початок скачок, рухомі колісниці та ложі на іподромі, де присутні візантійський імператор зі своїм почтом та численні гості.

Серед розписів Софіївського собору часто зустрічаються зображення тварин (гепард, ведмідь, верблюд, осел, вепр, собака, заєць), птиць та різноманітних фантастичних звірів. Великий інтерес викликають постаті скоморохів: музикант із смичковим інструментом, який сидить на придорожньому камені, флейтисти, музики, що грають на гуслях та лютні. У південній башті збереглося єдине відоме у давньоруському мистецтві зображення повітряного органа. Чітко проглядає установка з трубами, органіст, що натискує руками на клавіші, та двоє скоморохів, які, стоячи на міхах, нагнітають повітря в органні труби.

Фрески у баштах Київського Софійського собору -- найцікавіше джерело відомостей про життя князівського двору, про різні сторони тодішнього побуту. Вони -- єдине зібрання побутового монументального живопису часів Давньоруської держави Київська Русь, що дійшло до наших днів.

Значне місце у живописному оздобленні київського Софіївського собору займають орнаменти, які прикрашають віконні та дверні прорізи, облямовують окремі фрескові та мозаїчні композиції, підкреслюють основні архітектурні лінії інтер'єра. Найчастіше вони мають рослинний характер і складаються із стилізованих пальметок, пагонів лози, завитків та бруньок. Рідше зустрічаються геометричні орнаментальні побудови. Пишні та барвисті, вони також вносять світське начало у загальну систему розписів Софії Київської.

Живопис відігравав значну роль в оформленні стародавніх фасадів Софіївського собору. Майстри XI століття яскравою червоною лінією підкреслили на них всі уступи ніш, арок, поребрики та інші елементи архітектурного декору, заповнили розписами багато ніш, прикрасили візерунками зовнішні частини віконних та дверних скосів. Розписані фресками відкриті галереї (замуровані пізніше) опоясували споруду пишною кольоровою стрічкою. У наші дні в ніші на західному фасаді можна побачити досить яскраву фреску із рослинним орнаментом. Вона дає певне уявлення про розкішне оздоблення минулого.

На стінах собору збереглося чимало староруських написів -- графіті, котрі є найважливішим документом для датування розписів. Очевидно, у центральній частині споруди роботи виконані в 40-х, а в галереях-- у 60-х роках XI століття.

Живопис Софії Київської пережив багатовікову історію, тісно пов'язану з періодами спустошення собору, з неодноразовими перебудовами. Під час капітального ремонту наприкінці XVII -- на початку XVIII століття давній стінопис був майже повністю заштукатурений, а на стінах виконано нові композиції олійними фарбами. Про існування фресок під цим нашаруванням поступово забули. Лише в XIX столітті фрески були випадково відкриті. У 40--50-х роках минулого століття давні розписи Софіївського собору було очищено з-під пізнішого живопису й знову замальовано. Довгий час художні шедеври Софійського собору ховалися під шаром кіптяви, пилу, під пізнішими розписами олійними фарбами. З 1934 року, коли організувався державний архітектурно-історичний заповідник "Софіївський музей", у ньому проведено значні реставраційні роботи по розчистці та закріпленню стародавніх мозаїк і фресок. Нині стінопис Софії Київської повністю очищено від нашарувань. Пізніший живопис залишений реставраторами лише в місцях, де втрачено первісні зображення. Перед очима наших сучасників розкрився неповторний у красі й гармонії ансамбль розписів XI століття.

ВИСНОВКИ

Мозаїки та фрески Софії Київської відповідають високим вимогам монументального мистецтва. їм притаманні органічний зв'язок з архітектурою, чіткість і лаконізм художньої мови, глибока емоційність образів, декоративність, композиційна й колористична цільність, широта художнього мислення.

Досягнення київських монументалістів дбайливо зберегли староруські художники наступних поколінь. Найкращі традиції живописного оздоблення Софійського собору живуть у творчості Андрія Рубльова й Діонісія, у фресках Новгорода і Пскова, у давній українській іконі, в живописних ансамблях Московського Кремля, в розписах дерев'яних церков України.

Мозаїки та фрески Софіївського собору у Києві -- видатна пам'ятка середньовічного монументального мистецтва. Поряд із славетними ансамблями Равенни, Венеції, Монреале, Дафні, Палермо, стародавнього Константинополя вони займають визначне місце у скарбниці світової культури.

софія київський зодчество розпис

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Никитенко Н., Корниенко В. Древнейшие граффити Софии Киевской и время ее создания. - Киев, 2012. - 232 с.

Нікітенко Н. Софії Київській 1000 років. К., 2011.

Нікітенко Н.М. Собор святої Софії в Києві. - К., 2000.

Указ Президента України «Про відзначення 1000-річчя заснування Софійського собору» від 11.06.2010 № 682/2010.

Размещено на Allbest.ur