106

ЗМІСТ

Вступ

Літературний огляд

І Стан розвитку ринку меблів в Україні

1.1 Основні тенденції розвитку

1.2 Проблеми ідентифікації, сертифікації та перспективи розвитку

1.3 Основні задачі та принципи митної служби

ІІ Формування споживних властивостей меблів в технологічних процесах їх виготовлення

2.1 Сировина, яка використовується у виробництві меблів

2.2 Моделювання, конструювання та проектування як фактор якості меблевих товарів

2.3 Технологічний процес створення меблів

Експериментальна частина

ІІІ Об'єкт і методи досліджень

3.1 Меблі. Укрдіпромеблі

3.2 Методи досліджень меблів

IV Товарознавча експертиза меблевих товарів, що підлягають митному оформленню

4.1 Товарознавча експертиза якості меблів, що перетинають митний кордон

4.2 Порядок митного контролю та митного оформлення меблів із застосуванням вантажної митної декларації

4.3 Визначення митної вартості меблів у разі їх переміщення через митний кордон України

4.4 Контроль за доставкою меблів у митниці призначення

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На протязі багатьох років у нашій державі, в умовах високої монополізації виробників регулятором виробництва продукції був не реальний попит, а виробництво та адміністративно-командний механізм розподілу, регулювали споживання, формували попит і смак покупців.

Політика, яка провадилась, поступово вела меблеву галузь до її загального відставання від розвинутих країн.

У таких умовах проблема конкурентоспроможності товару у виробників практично не піднімалася, а якщо і ставала, то вирішувалася лише для тієї продукції, яка реалізовувалася на зовнішньому ринку.

Кілька років тому, коли ринкові відношення тільки почали формуватися, а підприємства одержали значну самостійність, основний опір в роботі меблярів України був направлений на отримання максимального прибутку, причому різноманітними методами (підвищення цін, біржова торгівля, скорочення асортименту, доставка сировини й напівфабрикатів за кордон, бартерними операціями).

Загальний спад ефективності виробництва і зниження життєвого рівня населення в той час привели до протиріччя між попитом та пропозицією, які у свою чергу негативно впливали на обсяг виробництва, ріст цін, безробіття, втрату конкурентоспроможності ряду підприємств та ін.

Зараз незважаючи на економічні та політичні негаразди, в нашій країні передбачається збільшення виробництва меблів, покращення якості їх асортименту, особливе значення надається покращенню якості житлового будівництва та підвищенню рівня комфортабельності квартир. Покращення комфортабельності квартир, крім об'єму, характеристики повинні забезпечити удосконалення системи його обладнання, в тому числі виробництва меблів, які сприяють підвищенню рівня естетичних запитів населення. Таким чином корінне підвищення естетичних властивостей, покращання споживчих властивостей, надійності, довговічності та конкурентоспроможності на світовому ринку є основою проектування та виробництва меблів.

Меблі один з основних товарів народного споживання. Вони мають велике значення в організації побуту, відпочинку, роботи. Покращання їх якості, споживчих властивостей - важлива передумова покращeння рівня життя населення. В сучасній економіці одним з головних напрямів фінансово-економічної та виробничо-збутової стратегії кожного виробника є підвищення конкурентоспроможності вироблених товарів для закріплення його позицій на ринку, з ціллю отримати максимальний прибуток.

У конкурентноспроможній політиці відносно до товару приймаються до уваги: його функціональне призначення; надійність; довговічність; зручність використання; естетика зовнішнього вигляду; упаковка, обслуговування, гарантії, супроводжувальні документи, інструкції та інші характеристики, тобто здатність товару задовольнити сукупні потреби покупця краще, ніж товари-конкуренти.

Створення такої споживчої цінності товару, яка включає до себе всю сукупність властивостей товару, а також супутніх йому, є важливішими умовами виживання на ринку.

Для успішного вирішення цих задач велике значення має творча робота колективів меблевих підприємств, підвищення ефективності і якості роботи на всіх етапах технологічних процесів. На меблевих підприємствах постійно підвищується технічний рівень виробництва: з'явились автоматичні та напівавтоматичні лінії, впроваджуються зовсім нові технологічні процеси, які раніше не використовувались в меблевому виробництві, але які сприяють підвищенню продуктивності праці, покращанню якості продукції.

Щоб дати оцінку конкурентоспроможності товару, необхідно вирішити широке коло питань і наперед за все отримати об'єктивну інформацію про стан ринку, розвиток промисловості того товару, який розглядається з точки зору конкурентоспроможності.

Аналізу ринку приділяється особлива увага. Особливо це відноситься до оцінки тих потреб, які цей товар не задовольняє, до виявлення негативних та позитивних якостей цього товару, які відмічають споживачі.

Літературний огляд

І. Стан розвитку ринку меблів в Україні

1.1. Основні тенденції розвитку ринку меблів в Україні

Ринок меблів, як і інші українські товарні ринки у своєму розвитку пройшов ряд етапів.

До 1987 року на ринку меблів практично були відсутні сегменти спеціалізованих меблів та меблів для офісу. Сфера ринкових відносин обмежувалася в основному побутовими меблями, а поставки для організацій та установ мали планово - розподільний характер.

У сегменті побутової меблі були подані біля 30 найменувань товарів із загальною кількістю артикулів 300-400 одиниць. Характерною рисою цього періоду є широка пропозиція порівняно недорогої меблі мінімального рівня якості. Питаннями імпорту, виробництва та збуту меблів займається держава.

В період 1987 - 1991 роки ситуація на ринку меблі змінилася. У цей час була трохи пом'якшена політика держави по відношенню до приватного підприємця. Це призвело до створення різноманітних кооперативів та малих підприємств, які виробляють в основному побутові меблі. Проте загальні обсяги виробництва меблів цими структурами були вельми незначними [27].

В період 1992 -1994 роки ситуація змінилася докорінно. З одного боку, вітчизняна меблева промисловість скоротила обсяги виробництва. З іншого боку, з'явився ажіотажний інфляційний попит на вироби тривалого користування. В цей період почав бурхливо розвиватися приватний бізнес - споживач специфічної меблі. Але в першу чергу вдовольнялися мінімально необхідні потреби, що і визначило насичення ринку дешевою вітчизняною та імпортною продукцією[27] .

У 1995 - 1996 роках сформувався прошарок заможних клієнтів, які мають змогу придбати якісні меблі як для роботи, так і для життя. Саме цей чинник зумовив прихід на український ринок іноземних виробників[27].

В теперішній час меблева промисловість, як і інші галузі переживає спад. В попередні роки склалася така ситуація, коли виробник диктував свої вимоги покупцеві і хороші меблі стали великим дефіцитом. На теперішній день реалізація меблів на внутрішньому ринку дуже ускладнилася. Вітчизняні виробники поки що не в змозі витримати жорстку конкуренцію, тому що не можуть провести заміну старого обладнання, закупити нові матеріали, технології .

За даними Держкомстату України виробництвом побутових меблів в Україні займаються 378 підприємств. Суб'єктів торгівлі меблями - близько 1410. Тільки в Києві майже 180 меблевих салонів і магазинів. Найменування меблів, які випускають підприємства України наведені в табл.№1.1, кількість динаміка об'ємів виробництва меблів в Україні представлена в додатку 1 .

Таблиця №1.1

Найменування меблів, які випускають підприємства України

	Кількість підприємств - виробників
гарнітури та набори меблі для кімнат, кухонь, передпокою	198
табурети	140
шаф для одягу та білизни	128
меблі для кухонь	122
м'які меблі	100
обідні столи	98
дерев'яні ліжка	98
крісла	76
диван - ліжко	76
шафа для книг	74
полиці для книжок	73
стільці	65
дитячі меблі	60
журнальні столи	59
кухонні столи	58
письмові столи	54
шафи для посуду та серванти	54
шафи комбіновані	49
крісло - ліжко	37
матраци м'які	35
дитячі ліжка	33
меблі для дошкільних установ	8
секретери	8
меблі для загальноосвітніх шкіл та установ освіти	7
тахти, софи	5

На теперішній час вітчизняна продукція ще не може в повному обсязі конкурувати із закордонною, але вже намітилися шляхи виходу із кризового стану нашої меблевої промисловості. Останнім часом ринок меблів України все більше наповнюється меблевими товарами вітчизняних виробників, які поступово витісняють закордонного виробника зі свого ринку. Стрімкий рівень імпортних поставок припинився і можна сказати, урівноважився, щоправда, ще й досі знаходиться на надто високому рівні.

Україна імпортує меблі в основному з Польщі (45-50% від усієї кількості, що ввозиться), Італії (30-35%) і Німеччини (8-12%). Частина ввізних меблів у загальному об'ємі продажу зросла за період 1990-1999 з 2% до 62%. Тільки в 2000 та 2001 роках це саме зростання призупинилося. Але якщо перерахувати ці дані на річні суми меблевого продажу в деяких країнах на душу населення, то можливо отримати наступні дані (таблиця №1.2):

Таблиця №1.2

Річні суми меблевого продажу в деяких країнах, перераховані на душу населення

Назва країни	У.О. на душу населення
Німеччина	258
Італія	162
Франція	153
Великобританія	135
Росія	16
Україна	5,8

Експортні поставки підприємств нині становлять 24,2% від усього випуску. Але є надія, що протягом 5 найближчих років удасться підняти їх питому вагу щонайменше вдвічі.

Це можна зробити, повернувши нашому виробнику втрачені ринки збуту. Наприклад, за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, експортні поставки, рівень яких істотно знизився в 1998 та 1999 роках через кризу 1998 року, уже сьогодні відновився.

При цьому біля 82% підприємств випускають від 1 до 9 найменувань меблі, біля 17% - від 10 до 19, і тільки 1% (4 підприємства) - від 20 до 24 найменувань меблі [38].

Щодо пропорційного співвідношення різних видів меблів, то ситуація в Україні складається наступним чином: головна частина ринку, до двох третин в грошовому еквіваленті, тобто 100-120 млн. у.о., належать офісним меблям. Попит на ці вироби стабілізувався. А ось в найближчі два роки перше місце за обсягом реалізації посядуть меблі спеціального призначення. На думку експертів з держкомпромполітики, спецмеблі, вийшовши на перше місце, будуть домінувати на ринку до 2005 року .

Зараз ринок меблів міняє свої орієнтири від кількості до якості.

Найбільш насичений меблевим виробництвом західний регіон. За кількістю підприємств - виробників меблі на першому місці Закарпатська область - 35 підприємств, Львівська та Рівненська області по 20 підприємств. Найменш насичена меблевими підприємствами Чернігівська область - там їх усього 5. Дані про насиченість меблевим виробництвом різних регіонів України наведені в табл.№1.3.

Державний комітет промислової політики планує в найближчі два роки підняти частку меблів вітчизняних виробників на внутрішньому ринку до 65%. Відновити українську меблеву промисловість може лише один інвестор - національний споживач. На дива у вигляді великих централізованих інвестицій галузь сподіватися вже не може [37].

Основною проблемою є те, що переважна частка меблевих потужностей належить "старим" підприємствам, що не встигли перелаштуватися на доволі прискіпливого, останнім часом, українського споживача. На перший погляд, головні їх складності чисто збутові.

Крім того, система вітчизняних підприємств вже довела, що їх нові товари не гірші за імпортні аналоги. І мінлива меблева мода певних країн змушує деякі іноземні фірми весь час підштовхувати покупців до придбання нових моделей. Для того вони свідомо роблять “короткоживучий товар”. А наші співвітчизники купують продукцію на десятиріччя-частково через бідність, а частково за звичкою.

Така ситуація, а також досвід вітчизняних підприємств конструювання довговічних меблів дають змогу сподіватися на зростання виробництва меблів не лише для українського ринку, а й на експорт.

Таблиця №1.3

Кількість меблевих підприємств в Україні (по даним Держкомпромполітики України)

Область	Кількість підприємств
	Спеціалізованих	Інших	Разом
Закарпатська	10	25	35
Львівська	10	10	20
Волинська	7	10	17
Рівненська	13	7	20
Тернопільська	5	4	9
Івано - Франківська	3	3	6
Чернівецька	4	8	12
Хмельницька	6	5	11
Житомирська	8	11	19
Вінницька	5	2	7
Київська (без Києва)	9	5	14
Київ	8	4	12
Чернігівська	2	3	5
Черкаська	10	7	17
Сумська	10	5	15
Полтавська	9	7	16
Кіровоградська	5	1	6
Харківська	5	6	11
Луганська	5	3	8
Донецька	7	8	15
Дніпропетровська	8	8	16
Запорізька	6	5	11
Одеська	6	8	14
Миколаївська	4	5	9
Херсонська	4	3	7
Республіка Крим	4	6	10

Ринок побутових меблів уперто вужчає. Торішній всеукраїнський "побутовий" виторг становив тільки три чверті позаторішнього, частка побутових меблів в загально меблевому продажу 2002 року сповзла до чверті, а зараз навряд чи досягає 20%.

Всю меблеву продукцію, що реалізується на вітчизняному ринку, фахівці умовно ділять на три цінові категорії: дешеву (до 1000 у.о. за комплект), середню (до 4000 у.о.) і дорогу (понад 5000 у.о.). До останньої категорії відносять і дуже дорогі (ексклюзивні) меблі. Споживчі переваги на думку експертів, розподіляються таким чином: 65-70% вітчизняних покупців купують дешеві меблі, 22-25% - продукцію середньої цінової категорії, 5% - дорогу і тільки 2-3% ексклюзивні меблі. При цьому споживчі переваги в кожній з груп мають свої особливості[30].

Торгівля меблями по каталогам на сьогодні себе не виправдовує. Але з розвитком ринку дана система продажу буде ставати більш популярною, особливо при невеликих об'ємах покупки .

Загальною тенденцією розвитку ринку меблів в цьому році буде напрямок на розвиток регіональних структур, де немає такої великої конкуренції, як в столиці. Передбачене збільшення об'єму продажу, за деякими оцінками, може скласти в загалі по ринку 10-15%. Серед побутових меблів за рівнем попиту будуть лідирувати кухонні гарнітури.

Передбачається, що з побутових меблів найбільшим попитом будуть користуватися меблі за цінами, які розташовані в “прикордонній мережі” між дешевою та середньою вартістю.

Загальні тенденції моди по всім сегментам ринку меблів, скоріше за все, залишаться стабільними, буде рости попит на меблі з натуральних матеріалів та “теплих” тонів .

За деякими даними, можливо посилення конкурентної боротьби в сегменті якісних офісних меблів вітчизняного виробництва.

В цілому, важливою перепоною підвищення продажу побутових меблів залишиться неможливість ефективного використання системи продажу в кредит.

Отже, ми бачимо, що за останні роки частка ринку вітчизняних меблів значно зросла. Українські виробники намагаються задовольнити потреби сучасних споживачів, але все ще є чому вчитися у наших іноземних конкурентів. Головним чином, це стосується дизайну, бо основною проблемою збуту є те, що переважна частка меблевих потужностей належить "старим" підприємствам, що ще не встигли перебудуватися на доволі прискіпливого, останнім часом, українського споживача.

Хотілося, щоб вітчизняний виробник виготовляв більш доступні за ціною меблі, тому що більшість українських споживачів мають доволі скромні прибутки, тобто їх попит не можна назвати платоспроможнім. Епоха надприбутків минула. Майбутнє обіцяє меблярам жорстку конкуренцію та зниження доходів. Виживуть лише кропіткі, працьовиті та кмітливі. Ємність ринку меблів оцінюється в 230-240 млн у. о. , але резерви існують. В Україні приблизно 18 млн домогосподарств, які експлуатують меблі куплені 15-30 років тому. Вони вже стали майже непридатними і їх потрібно замінювати. Та й кількість новоселів, яким, звичайно, потрібні меблі, з кожним роком зростає . Але торговці не розраховують на різке підвищення продажу меблів в найближчий час (це пояснюється тим, що продавців меблів з кожним роком стає більше і реалізація продукції у кожного з них зменшується).

В той же час в об'ємах продажу дорогих меблів переважає імпортний товар (90-95%). Хоча провідні українські виробники здатні випускати елітарні меблі, що по якості не поступаються дорогим європейським, важливо перш за все “ім'я”. Більш чим в два рази зріс продаж дорогих німецьких меблів, бо зростає попит на дорогі меблі. Приблизно на 20% зросли об'єми поставок меблів з Литви (безмитне ввезення продукції з цієї країни привертає увагу багатьох імпортерів).

Сьогодні продавці відмічають зменшення продажу меблів середньої цінової групи. Та частина населення, яка змогла покращити своє матеріальне становище і житлові умови в бурхливі 90-ті, меблі вже купила. Купувати нові їм ще рано. Для багатьох споживачів купувати меблі за 700-1500 дол розкіш. Вони віддають перевагу дешевим меблям. Слід відмітити, що зростає продаж дорогих меблів - забезпечені громадяни хочуть йти в ногу з модою. Структура продажу меблів різних цінових груп наведена в рисунку №1.1.

Сезон активного продажу меблів починається в кінці серпня і закінчується перед Новим роком. З Нового року і до кінця березня на ринку меблів - повне затишшя. В цей період окремі фірми всім складом йдуть у відпустку. Інші використовують “мертвий сезон” для навчання персоналу. А імпортери меблів повинні враховувати, що італійські та німецькі виробники відпочивають в липні.

-дешеві меблі (до 400 $) - 70%;

-середні за ціною (400-1500$)-25%;

-дорогі (від 1500$) - 5%;

Рис. №1.1 Структура продажу меблів різних цінових груп

За останні два роки відбувся значний зріст розвитку дрібних виробників, або як їх називають “гаражники”. Сьогодні по оцінкам експертів вони виготовляють до 40% меблів. Деякі крупні компанії зізнаються , що рівень продажу в них знижується, бо покупець масово “йде” до невеликих виробників. Постраждалі компанії вимагають “нанесення удару” по дрібним виробникам ахіллесова п'ята яких - невиконання норм і стандартів постановки виробів на виробництво. І, взагалі, удар можна було б нанести, добившись від влади введення ліцензування виробництва і продажу меблів, обов'язкової сертифікації. Але в багатьох крупних операторів є побоювання, що в першу чергу постраждають вони ж самі.

Зате для багатьох торговців вітчизняними меблями “гаражники” -вигідні постачальники продукції. В них в порівнянні з великими компаніями більш низькі ціни, більш вигідні умови постачання, вони уважно відносяться до вимог реалізаторів, бо власних каналів збуту не мають.

Невдоволені лише продавці , бо багато “гаражників” часто випускають меблі низької якості. Але й дана проблема вирішується легко. Продавці селекціонують товар, і недобросовісні виробники відсіюються. Другий недолік продукції “гаражників” - її безіменність. Але й це може бути перевагою для торговців, що бажають мати свою власну торгову марку і розкрутити її[27].

Продавці останнім часом намагалися експериментувати - “змішувати” меблі різних цінових груп в одному салоні. Результати виявилися негативними. Покупець не сприймає , наприклад, в салоні, що спеціалізується на продажу дорогого товару, дешеві меблі, і навпаки в “дешевому” салоні - дорогу продукцію.

Зате продаж меблів в “непрофільних магазинах”, наприклад в супермаркетах, які відвідують тисячі покупців, являється ефективним. Зразки, компактно розміщені на невеликих орендованих площах, стіл з каталогами, два продавці, що працюють позмінно, - ось і весь “мікросалон ”. По моїм спостереженням, продавці на таких точках завантажені більше чим їх колеги з меблевих салонів. Як правило, таким чином працюють дрібні виробники і підприємці , що працюють на єдиному податку.

В вихідні дні продаж зростає в 5-6 раз в порівнянні з іншими днями тижня. В минулому році в зв'язку з збільшенням конкуренції продовжувалося зниження цін на меблі. Одні компанії знизили ціни на 10-15% (наприклад, Білицька меблева фабрика). Другі начебто підвищили якість своїх меблів при збереженні ціни. А треті ( наприклад, ЗАТ”Коріна Рост”) - збільшили знижки.

Продавці відмічають, що останнім часом смаки і запити споживачі змінюються. Багато з них хочуть, щоб меблі були не лише довговічними і зручними, але й відрізнялися оригінальним дизайном, використанням модних оздоблювальних тканин, металевих ніжок і іншої сучасної фурнітури. На вибір меблів впливає й вік покупця. Так люди старші віддають перевагу класичним формам. Молоді - більш авангардний стиль : прямі лінії, оригінальні форми з елементами металу. Наприклад, дивани на металевих ніжках.

30 % купують меблі на ринках. Серед переваг ринку відзначу низьку ціну, можливість замовити потрібні розміри (магазини ще недавно працювали з стандартними меблями, хоча сьогодні досить активно освоюють і цей вид послуг).

по каталогам (1%);

фірмові салони (25%);

меблеві магазини (20%);

дилери (10%);

прямі поставки від виробника (15%);

ринок (30%);

Рис. №1.2 Канали збуту меблів

Ринок меблів в Україні стабільно розвивається, працює здорова конкуренція, співвідношення вітчизняних та імпортних виробників приблизно рівне (в різних сегментах ринку по-різному, а загалом врівноважене).

На сьогоднішній день розподіл на ринку меблевих товарів практично завершився, спостерігається найбільш висока насиченість пропозиції в столиці і значно нижча в регіонах розподіл ринку на сегменти у відповідності з основними товарними групами, кожний з сегментів ринку орієнтується на пропозицію повного асортименту.

1.2 Проблеми ідентифікації, сертифікації та перспективи розвитку

Кожний меблевий виріб повинен мати маркування, що наноситься з метою ідентифікації на міцно приклеєний до виробу паперовий ярлик типографським способом.

Допускається наносити маркування незмивною фарбою штемпелюванням, штампуванням, випалюванням, продавленням.

Маркування повинне бути чіткої і містити:

найменування міністерства (допускається в обґрунтованих випадках не включати);

найменування об'єднання (допускається в обґрунтованих випадках не включати);

найменування підприємства-виробника, його місцезнаходження (місто або умовна адреса) і товарний знак;

найменування виробу;

індекс державної реєстрації виробу;

артикул (при його наявності);

номер прейскуранта;

дату випуску (місяць, рік);

позначення справжнього стандарту;

штамп ВТК;

зображення державного Знака якості для виробів вищої категорії якості.

Маркування наносять:

на верхній лівий кут задньої стінки на виробах, призначених для розміщення в стіни;

на зворотний бік кришки -- у столах;

на поверхню, невидиму при експлуатації -- у виробах, що не мають задньої стінки або кришки[42].

Не допускається нанесення маркування на поверхню шухляд, переставних полиць і т.п. деталей і комплектуючих виробів, що можуть бути замінені.

На вироби побутових меблів поруч із ярликом варто додатково наносити незмивною фарбою або продавленням роздрібну ціну (висота цифр не менше 7 мм).

На усі меблеві вироби, що входять до складу набору, гарнітура, поруч із ярликом повинний бути нанесені умовний знак або номер, що вказує на приналежність виробу до набору, гарнітуру.

Корпусні збірні-розбірні меблі і комплекти універсально-збірної меблі, що поставляються в розібраному виді, повинні супроводжуватися інструкцією зі складання, схемою монтажу і комплектувальним документом.

На кожну деталь повинні бути нанесені номера деталі, вироби і набору (гарнітура). Номера деталей повинні відповідати номерам, зазначеним в інструкції зі складання, схемі монтажу і комплектувального документа.

Розміри ярликів, на які наноситься маркування меблів для суспільних приміщень, повинні бути не менше формату А7 за ГОСТ 9327-60. Оформлення ярликів допускається робити відповідно до порядку маркування побутових меблів.

У маркуванні дитячих столів для суспільних приміщень повинні бути зазначені: у чисельнику -- підліткова група, у знаменнику -- ріст дітей.

На зовнішній видимій поверхні по обидва боки дитячого столу повинна бути нанесене кольорове маркування у виді кола діаметром 25 мм або горизонтальної смуги шириною 20 мм наступних кольорів у залежності від підліткових груп за ДСТ 19301.1-73:

білого кольору -- для столів групи А,

зеленого кольору -- для столів групи Б,

блакитного кольору -- » » » В,

жовтогарячого кольору-- » » » Г,

жовтого кольору -- » » » Д,

червоного кольору -- » » » Ж.

До наборів, гарнітурів меблів повинна прикладатися інструкція з експлуатації і обслуговування меблів.

Меблі повинні бути упаковані:

при міжміських перевезеннях, транспортуванні з перевантаженням на інші види транспорту -- у тару з ґофрованого картону, пакувальної тканини, синтетичних плівкових або інших матеріалів, дерев'яні обрешети, що відповідають вимогам нормативно-технічної документації і забезпечують збереження меблів від ушкоджень і забруднення;

при транспортуванні в райони Крайньої Півночі, важкодоступні райони і водяним транспортом -- відповідно до вимог ГОСТ 15846-79.

Не допускається застосовувати для упакування бавовняні і лляні тканини.

Тара для упакування меблів повинна бути разової або багаторазовою.

Вологість деревини тари для упакування меблів не повинна перевищувати 22%.

За узгодженням із споживачем допускаються інші види упакування, що забезпечують схоронність виробів при транспортуванні.

При транспортуванні меблів автотранспортом на відстань не більш 100 км або в універсальних контейнерах меблі в зібраному виді за узгодженням із споживачем допускається не упаковувати за умови запобігання її від ушкоджень, забруднення й атмосферних осадів.

Для захисту меблів від механічних ушкоджень у місцях доторкання меблі один з одним, із кузовом транспортного засобу, із тарою жорсткої конструкції і з пакувальними матеріалами застосовують допоміжні пакувальні засоби відповідно до вимог нормативно-технічної документації на ці засоби.

Уся знімна фурнітура меблів повинна бути упакована в заклеєні (захисні) пакет або коробку, покладена в один із шухляд або прикріплена до однієї з деталей меблів.

Двері і шухляди меблів для запобігання відкривання і висування при транспортуванні повинні бути закриті на замок або, при відсутності замків, закріплені засобами, що виключають ушкодження меблів.

Один із ключів від замкненого відділення повинний бути прикріплений до задньої стінки або інший невидимої при нормальній експлуатації поверхні меблів.

Упакування, транспортування і збереження скловиробів і дзеркал для меблів повинні відповідати вимогам ГОСТ 6799-80 і ГОСТ 15469-82.

На упакування меблів, у тому числі з деталями зі скла, а також на тару для деталей із скла, повинні бути нанесені транспортне маркірування і знаки, що мають значення: «Обережно, тендітне», «Верх, не кантувати», «Боїться вогкості» за ГОСТ 14192-77.

При транспортуванні меблів у прямому залізничному сполученні по вагонними відправленнями допускається наносити основні і додаткові написи не на усіх вантажних місцях, але не менше чим на чотирьох.

Меблі повинні транспортуватися усіма видами транспорту в критих транспортних засобах, а також в універсальних контейнерах.

У межах одного населеного пункту меблі в зібраному виді допускається перевозити відкритим автотранспортом за умови запобігання її від ушкодження, забруднення й атмосферних осадів.

Транспортування повинно здійснюватися відповідно до правил перевезення вантажів, що діють на кожному виді транспорту.

Меблеві товари повинні зберігатися в критих опалювальних приміщеннях при температурі не нижче +2°С і відносної вологості повітря від 45 до 70%.

Останнім часом спостерігається контрабандне ввезення меблів з ДСП в Україну. Це робиться шляхом декларування меблів як стружкових плит, бо їх митна вартість нижча і ставки мита менше майже вдвоє. Готові меблі розбираються на складові частини і ввозяться як плити. Тому при переміщенні через митний кордон України ДСП, інспектору митниці слід звернути на даний товар. По-перше, на справжніх плитах не повинно бути слідів від кріплення (отвори з різьбами для шурупів). Друге, якщо ДСП покривають оздоблювальним матеріалом, то його ніколи не будуть наносити на бокову поверхню, бо невідомо як дану плиту будуть потім розрізати. В елементах меблів, які ввозяться під виглядом ДСП можливе оздоблення бокової поверхні. Третє, на кожній стружковій плиті повинно бути нанесене маркування, яке відрізняється від меблевого.

В Україні сертифікація меблів не обов'язкова, але багато виробників проходять її добровільно, бо експортувати продукцію можна тільки маючи сертифікат, його наявність краще будь-яких рекламних заяв говорить про якість та надійність меблів. Потенційним покупцям я б не радив купувати меблі, якщо на них нема сертифіката відповідності. Доречі, багато магазинів вже вимагають від своїх постачальників сертифікати на продукцію.

Для того, щоб одержати жаданий сертифікат про відповідність, необхідно пройти процес сертифікації.

Якщо сертифікацію проходить система якості, то вона повинна бути попередньо створена на підприємстві. В принципі підприємство може створити систему якості самостійно, не залучаючи консультантів. Однак якщо підприємство не має досвіду в такій діяльності, то корисно буде запросити фахівця вже на цьому етапі, що дозволить у майбутньому скоротити кількість сертифікаційних аудитів. У принципі швидше за все вартість проектів по обох сценаріях буде приблизно однакова[43].

Далі за допомогою зовнішнього аудита якості підприємство повинно впевнитися, що створена система якості відповідає вимогам ІСО 9000 і, якщо це відбулося, то вона одержує відповідний сертифікат. Звичайно, з першого разу пройти аудит не вдається, тому що в його ході виявляються недоліки системи якості. На їхнє усунення виділяється якийсь час, після якого аудит повторюється. Такий процес вважається нормальним і закладається в проект сертифікації. Проект сертифікації є плодом спільної діяльності реєстратора (спеціалізованої компанії, що має право проводити сертифікацію) і компанії-претендента. Звичайно, з 3-4 спроби сертифікація проходить.

Далі підприємство зобов'язане підтримувати систему якості в актуальному стані, що означає відстеження всіх змін, що відбуваються у виробничих процесах у документації і процедурах системи якості. Для підтвердження відповідності системи якості передбачені процедури періодичного аудита системи якості, в результаті яких сертифікація може бути або підтверджена, або припинена, або анульована. Вартість сертифікації системи якості складається з:

вартість створення системи якості

вартість послуг по аудиті і фіксованій платі за сертифікацію

вартість підтримки системи якості в актуальному стані і вартість періодичного аудита.

Як випливає з вищесказаного, вартість сертифікації складається з трьох складових. Ясно що оцінити розмір першого компонента вартості дуже важко - тут все залежить від "занедбаності" підприємства. Взагалі кажучи, сюди може входить і вартість, скажемо програмного забезпечення для підтримки документообігу системи якості і вартість системи управління ресурсами підприємства ( насамперед складами, виробництвом і продажем). Відповідно, розмір витрат лежить у межах від декількох тисяч до декількох мільйонів доларів[46].

На щастя, стандарт не вимагає якихось обов'язкових придбань, що можуть призвести до істотних витрат підприємства, тому в загальному це не становить істотних перешкод для підприємств.

Другий етап - це власне сертифікація. Як показує досвід, її вартість лежить у межах 20 -50 тисяч доларів, і залежить від декількох факторів. Насамперед - наскільки підприємство в стані саме підготуватися до сертифікації, і відповідно, скільки разів прийдеться повторювати аудит. Деякий вплив мають розміри підприємства і складність виробничих і технологічних процесів, також і розцінки реєстратора.

Також на підтримку системи якості потрібно планувати не менш декількох тисяч доларів у рік.

Ясно, що підприємство є сенс викладати гроші за сертифікацію тільки в тому випадку, якщо воно при цьому одержить певні переваги. Чому ж сертифікація стала дуже популярна, у тому числі й в Україні ? Усе зрозуміти досить просто. Яким українським компаніям важливо побудувати систему управління якості? Умовно їх можна розділити на дві основні групи:

1) ті, в яких домінують внутрішні стимули до побудови системи управління якістю;

2) ті, хто орієнтується на зовнішні фактори.

До першої групи відносяться:

а) виробники меблів, що прагнуть підвищити свою ефективність і зберегти рівень якості продукції при мінімізації витрат;

б) виробники-лідери, що підвищують якість продукції при заданому рівні витрат;

До другої групи належать виробники меблів , що:

а) прагнуть залучити інвестиції;

б) готуються до часткового чи повного продажу.

Практично всю продукцію, яка поставляється з України на експорт, також бажано сертифікувати, інакше покупець змушений буде проводити дорогі процеси вхідного контролю партій продукції (щоб мати право самому на сертифікацію), що природно, позначиться на ціні (як говорять, сертифіковану продукцію можна продати в середньому раза в 2 дорожче, ніж несертифіковану), а іноді, якщо покупець не хоче возитися з вхідним контролем, то взагалі може стати перешкодою для підписання контракту.

1.3 Основні задачі та принципи митної служби

Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. Митна справа є складовою частиною зовнішньоекономічної діяльності країни.

Складні та відповідальні завдання по забезпеченню економічних інтересів України покладені на митні органи України.

25 червня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про митну справу в Україні", в якому проголосила, що Україна "...як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу."

12 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України. Того ж дня парламент нашої держави затверджує перший в Україні Митний кодекс.

29 листопада 1996 року Президентом України видано Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України. Рішення Президента створило реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави та її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Фінансова політика Державної митної служби спрямована на забезпечення повноти справляння податків і зборів при здійсненні експортно-імпортних операцій та їх своєчасне перерахування до державного бюджету, а також на раціональний та обґрунтований підхід до використання державних коштів, що асигнуються на утримання та розбудову системи.

Пріоритетним напрямом діяльності митних органів України є стягнення і спрямування у повному обсязі до Державного бюджету митних платежів.

Забезпечення повноти справляння податків та зборів при здійсненні суб'єктами господарської діяльності експортно-імпортних операцій, своєчасне, і в повному обсязі перерахування до Державного бюджету одержаних митницями коштів, раціональний та обґрунтований підхід до використання державних асигнувань на утримання і розбудову системи[21].

З метою забезпечення повноти надходжень митних платежів було змінено систему розрахунків між митними установами та учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Для ефективнішого функціонування системи впроваджено централізований механізм розрахунків, який прискорив рух коштів до бюджету від 3О днів до 1-го дня. На цю ж систему було переведено розрахунки ПДВ та акцизного збору.

Впровадження централізованої системи розрахунків по митних платежах дало змогу митниці здійснювати жорсткий контроль їх проходження на всіх етапах, максимально прискорити їх перерахування до бюджету. Впроваджена єдина схема справляння платежів, відповідно до якої:

* учасник зовнішньоекономічної діяльності здійснює на рахунок митної установи передплату за митне оформлення;

* протягом одного банківського дня після оформлення митної декларації митниця перераховує отримані платежі на транзитний рахунок Служби в Національному банку і вже на наступний день кошти надходять до бюджету.

Неабиякий ефект у впровадженні надійного контролю за проходженнями митних платежів дало створення єдиної системи банківського обслуговування установ та організацій митної служби Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль».

Це забезпечило контроль за проходженням митних платежів, повноту надходження коштів до Державного бюджету та стабільну роботу українських митниць. За умовами співробітництва між Державною митною службою і банком «Аваль» протягом 1996-1997 рр. в митних установах створено і функціонує 144 без балансових відділень банку та приписних кас. Банк відкрив понад 2000 нових робочих місць, створив єдину систему технічного забезпечення та комп'ютерного зв'язку між всіма митними установами.

За підсумками першого етапу виконання банком «Аваль» вимог тендеру вперше серед держав -учасниць СНД вдалося створити галузевий банк для забезпечення діяльності і потреб Державної митної служби. Завдяки цьому ми отримали реальну можливість оперативно слідкувати за одержанням і подальшим проходженням митних платежів в усіх митних установах, отримувати щоденний консолідований баланс обігу грошових коштів, що забезпечує надійний контроль і управління цими платежами.

Завдяки створенню єдиної системи банківського обслуговування стало можливим і запровадження фінансових гарантій при митному оформленні транзитних вантажів, що значно спростило контроль за їх проходженням по території України.

Пріоритетне значення в практичній діяльності митної служби надається митно-тарифному регулюванню. Воно базується на постійному аналізі зовнішньоекономічної діяльності України і спрямовано на сприяння розвитку торговельних стосунків з іншими країнами, досягнення позитивного сальдо в зовнішньоторговельному балансі держави, підтримання власного товаровиробника та захист внутрішнього товарного ринку[48].

Для розгляду пропозицій щодо зміни ставок ввізного мита в Україні ефективно діє міжвідомча Митно-тарифна рада України, до якої входять представники Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Держмитслужби, Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції, галузевих міністерств. Робочим органом ради є Державна митна служба України. За участю Митно-тарифної ради опрацьована оптимальна система підготовки та прийняття рішень про зміну ставок ввізного мита за такою схемою: пропозиція підприємства-виробника продукції вивчення і аналіз цієї пропозиції у галузевому міністерстві подання матеріалів до Митно-тарифної ради України та прийняття нею рішення щодо доцільності зміни тарифних ставок підготовка проекту постанови Уряду України.

Здійснення заходів щодо підвищення тарифів на ввезення готової продукції, поряд із зменшенням ввізних ставок на сировину та комплектуючі вироби, поза сумнівом, стимулює інвесторів та підприємців до збільшення потенціалу підприємств і створення нових робочих місць.

З посиленням митного контролю за здійсненням експортно-імпортних операцій з боку частини суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) і приватних осіб значно поширилось використання таких методів ухилення від сплати податків, як декларування товарів не за своїм найменуванням та заниження їх митної вартості. Зрештою, згадані методи ухилення від сплати податків є традиційними практично для всіх країн світу. Так, за даними деяких митних служб Європи і країн СНД до 80% усіх порушень митного законодавства і конфліктних ситуацій з перевізниками вантажів при здійсненні митного оформлення виникають саме при визначенні митної вартості товарів та їх кодуванні.

В 1997 році в структурі митниць створено спеціальні підрозділи - відділи тарифів та митної вартості. На них покладено здійснення контролю за застосуванням ставок Єдиного митного тарифу України залежно від умов здійснення зовнішньоекономічних операцій та класифікації товарів, а також за визначенням митної вартості товарів. Це сприяло деякому покращенню роботи по справлянню митних платежів у повному обсязі. Боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил є одним з пріоритетних напрямів діяльності митної служби. І ведеться вона у взаємодії з правоохоронними органами. Про значення, яке надається керівництвом Служби справі боротьби зі злочинністю свідчить хоча б той факт, що близько 10 відсотків працівників митних органів працюють виключно на цьому напрямку, а до здійснення деяких заходів по боротьбі з контрабандою залучається більше половини особового складу митниць[21].

Аналіз порушених кримінальних справ і одержана митницями інформація дають підстави констатувати - злочинні елементи, які спеціалізуються на протиправних зовнішньоекономічних операціях, останнім часом змінюють методи своєї діяльності. В першу чергу, вони намагаються використовувати можливості протиправних транзитних перевезень, здійснюють незаконні операції з давальницькою сировиною, ухиляються від сплати податків.

Аналізуючи ситуацію з правопорушеннями митного законодавства експерти Служби приходять до висновку, що в умовах розвитку ринкової економіки та стрімкого зростання зовнішньоекономічних зв'язків держави питання боротьби з контрабандою вже вийшли за межі кримінальних та адміністративних категорій, а стали, по суті справи, одним із стрижньових завдань захисту економічних інтересів України. Контрабандні операції, інші зухвалі порушення митного законодавства досягли сьогодні таких обсягів, що почали негативно впливати на ситуацію на внутрішньому ринку.

ІІ. Формування споживних властивостей меблів в технологічних процесах їх виготовлення

2.1 Сировина, яка використовується у виробництві меблів

Древинно - стружкова плита матеріал знайомий всім. Досить поглянути на будь-який предмет меблів в квартирі (офісі) і в 99 випадків з ста меблі на яких зупиниться погляд буде виготовлена з ДСП. Здавалось ми знаємо про неї все (клеєні стружки, що може бути простіше), однак за простотою скривається неймовірне різноманіття даного матеріалу і способів його оздоблення.

За останнє десятиліття у всіх промислово розвинутих країнах спостерігається швидкий розвиток виробництва ДСП. Значна частка цих матеріалів використовується в меблевій промисловості, що пояснюється багатьма причинами. ДСП мають порівняно високі механічні властивості, вони дуже економічні у виробництві, що до того ж легко піддається механізації й автоматизації. При налагодженому виробництві, коли здійснений автоматичний контроль усіх технологічних операцій і якості вихідних компонентів, ДСП мають більш стабільні властивості, чим деревина. Отже, вони легше піддаються стандартизації і більш придатні для масового виробництва меблів.

ДСП можна виготовляти з заданою об'ємною вагою, їм можна надавати задану форму, зробити стійкими до загнивання і більш вогнестійкими, їм можна надати багато інших якостей, які відсутні в натуральній деревині. ДСП володіють великим опором до короблення при сушінні і зволоженні, добре склеюються по краям, легко піддаються механічній обробці. Її можна фарбувати в будь-які кольори чи облицьовувати сучасними декоративними матеріалами. Нажаль ДСП не зовсім задовольняють показники опору висмикуванню шурупів та цвяхів[24].

Слід відзначити, що міцність і твердість ДСП можна змінювати у відомих межах, змінюючи властивості вихідних компонентів і їхній ваговий вміст у матеріалі, а також шляхом зміни технологічного режиму виготовлення. Крім того, пресованій деревині можна надати анізотропну структуру за допомогою примусової орієнтації волокон деревинного наповнювача при виготовленні плит. Регульовану анізотропію механічних властивостей ДСП можно використовувати при виготовленні таких елементів меблів, де бажано мати підвищені показники жорскості чи твердості тільки в одному напрямку (наприклад, полиці корпусних меблів, що вільно обертаються на полицетримачі). Особливо широко застосовуються ДСП для універсальних збірних корпусних меблів з уніфікованих стандартних елементів, з'єднаних між собою металевими стяжками чи якими-небудь іншими кріпленими елементами.

Промисловість виготовляє наступні ДСП плоского пресування (див.табл.№ 2.1 ).

Таблиця № 2.1

Характеристика ДСП, що випускає промисловість України

Формат, мм	2750 х 1830, 2440 х 1830, 3060 х 1220, 3060 х 610
Товщина, мм	8.0, 10.0, 12.0, 16.0, 18.0, 25.0, 26.0
Допуск по товщині	+/- 0,2 мм
Сорт ДСП (якість поверхні)	1, 2
Кількість шарів	Трьохшарова структура
Шерохуватість	Не більше 32 мк
Водостійкість	Звичайна,підвищена
Вологість	5-6%

В залежності від наявних дефектів ДСП поділяють на 1 та 2 сорти.

Таблиця №2.2

Сорти ДСП

Дефект ДСП	Сорт
	1	2
1	2	3
Заглибини чи царапини на поверхні	не допускаються	допускаються заглибини d ? 20 мм, 2 шт/м2, глибиною до 0,3 мм чи подряпини довжиною до 200 мм 2 шт/м2
Парафінові і масляні плями	не допускаються	2 шт/м2 площиною не більше 1 см2
Пилесмоляні плями	не допускаються	? 2% поверхні плити
Сколи кромок	не допускаються (одиничні глибиною ? 3 мм протяжністю по кромці ? 15 мм не враховуються)	допускаються в межах відхилень по довжині (ширині) плити
Вифарбовування кутів	не допускаються (довжиною по кромці ? 3 мм не враховуються)	допускаються в межах відхилень по довжині (ширині) плити
Дефекти шліфування	не допускаються	допускаються площиною ? 10% площини плити
Окремі включення частин кори на плиті розміром, мм, ?	3	10
Окремі включення крупної стружки:	5 шт/м2 плити розміром 10-15 мм	5 шт/м2 плити розміром 16-35 мм

Таблиця №2.3

Вага плити ДСП(кг) в залежності від розмірів

товщина,	формат, мм
Мм	2440х1830	2750х1830	3060х1830	3060х1220	3060х610
8	26,0	29,4	32,7	21,8	10,9
10	32,6	36,7	40,8	27,2	13,6
12	39,1	44,0	49,0	32,7	16,3
16	52,1	58,7	65,3	43,5	21,8
18	58,6	66,0	73,5	49,0	24,5
26	84,6	95,4	106,1	70,8	35,4

Розглянемо класифікацію і види плит на прикладі їх маркування: П - А, 1, М, Ш, Е1, 2750х1830х16, ГОСТ 10632 - 89.

Перша позиція (в мойому випадку: П - А) - марка ДСП. Існуючі в Україні стандарти виділяють дві марки ДСП: П - А та П - Б. Дані марки відрізняються своїми фізико - механічними характеристиками.

Марка П - А більш високої якості і в порівнянні з маркою П - Б має кращі показники міцності на прогин та розтяжіння і більш низькі показники по відсотку розбухання, покоробленості та нерівності поверхні.

Друга позиція (в моєму випадку: 1) - сорт ДСП. Розрізняють плити 1 сорту, 2 сорту, а також несортні плити, що використовуються, як правило, в будівельних цілях. Основна різниця між 1 та 2 сортом наведені в табл. №2.3.

Третя позиція (в моєму випадку: М) - вид зовнішнього шару ДСП. По типу зовнішнього шару розрізняють плити з дрібно структурною поверхнею (М), звичайною поверхнею та плити з зовнішнім шаром з крупної стружки. Останні використовуються тільки для будівельних цілей і під оздоблення натуральним шпоном.

Четверта позиція (в моєму випадку: Ш) - обробка поверхні Плити бувають шліфовані (Ш) і нешліфовані.

П'ята позиція (в моєму випадку: Е1) - клас емісії формальдегіду в Клас емісії показує допустимий ГОСТ 10632 - 89 вміст вільного формальдегіду в 100 грамах абсолютно сухої плити.

Існує два класи емісії: Е1 (до 10 мг), Е2 (10 - 30 мг). Виготовлення плити з великим вмістом формальдегіду недопустимо.

Шоста позиція (в моєму випадку: 2750х1830х16) - розміри ДСП в мм.

Соьма позиція (в моєму випадку: ГОСТ 10632 - 89) - номер ГОСТу на ДСП. Для оздоблення паперово - смоляними плівками (ламінування і каширування) використовують шліфовану ДСП марки П - А, першого (рідше - другого) сорту з дрібноструктурною поверхнею і емісіею формальдегіду Е - 1 (гірше Е - 2). Для виробництва дитячих меблів повинні використовуватися тільки плити класу Е - 1.

Продовжуючи тему класифікації ДСП, слід згадати про наступні додаткові властивості, які можуть надаватися плитам:

Водостійкість. Плити бувають звичайної і підвищеної (буква "В" в маркуванні) водостійкості. В більшості випадків використовують плити з звичайною водостійкістю.

Плити підвищеної водостійкості бажано використовувати для виготовлення меблів для кухонь, для ванних кімнат, а також спеціальних будівельних цілей.

При виготовленні водостійкої ДСП перед пресуванням в стружкову масу вводять спеціальну парафінову емульсію чи розплавлений парафін.

Показником водостійкості являється розбухання по товщині (за 24 години, верхня межа):

звичайна , марка П - А - 22 %,

звичайна ДСП марка П - Б - 33 %, водостійка ДСП- не більше 15%.

Вогнестійкість. Для надання ДСП вогнестійкості в її склад вводять спеціальні речовини - антіпірени. Сьогодні в Україні спеціалізоване виробництво вогнестійких плит відсутнє[40].

Фізичні властивості ДСП характеризуються наступними показниками. Водопоглинання проходить швидше, чим водопоглинання натуральної деревини. Так, поглинання 100% вологи натуральною деревиною в середньому проходить за 6 діб, а ДСП з об'ємною вагою 0,7 -- за 28 діб.

Набрякання по товщині, довжині і ширині плити залежить від способу пресування. Плити плоского пресування набухають в основному по товщині; набрякання по довжині в 10--20 разів менше.

Формозмінюваність під впливом вологості повітря коливається в досить широких межах в залежності маси стружки і ступеня пресування. Плити з грубих стружок (з об'ємною вагою 600 кг/м³ ) розбухають значно швидше і нерівномірно, даючи помітне короблення поверхні. Плити високоякісні об'ємною вагою > 500 до 700 кг/м³ практично не коробляться.

Механічні властивості ДСП . Міцність плит на згинання і розтягування залежить від виду використовуваної стружки. Межа міцності трьохшарових плит на згинання при об'ємній вазі 700 кг/м³ більш ніж у 2 рази вище за даний показник для одношарових плит з грубої стружки.

Міцність на розтягування поперек плити характеризує внутрішній зв'язок між стружками. Для напівважких плит з об'ємною вагою 450--750 кг/м³ межа міцності на розтягування по товщині плити складає від 4 до 9 кгс/см², межа міцності на стиск у площині плити при тій же об'ємній вазі коливається від 60 до 140 кгс/см². Межа міцності на зріз перпендикулярно площині плити дорівнює приблизно 150- 200 кгс/см². Воно більш ніж у 10 разів вище в порівнянні з міцністю на зріз паралельно площині плити. Опір напівважких ДСП ударному згинанню лежить в межах від 4 до 14 кгс/см³. Опір висмикуванню цвяхів, забитих у товщину плити (по ребру), знаходиться приблизно в межах від 3 до 17 кгс/см³, а перпендикулярно площині плити від 8 до 30 кгс/см². Опір висмикуванню шурупів в значному ступені залежить від щільності плити і коливається в широких межах[29].