Співвідношення особливостей накопичення важких металів в овочах та фруктах в умовах великого міста

Крім того, вміст важких металів у плодах різного розміру також неоднаковий (Пономарьов П.Х., Сихроман І.В.,1999) [33].

Транслокація металів в рослині значною мірою залежить від її віку. Беус А.А, Грабовська П.І., Тихонова П.В. (1989) довели, що найбільш енергійно поглинання мінеральних речовин відбувається в молодих частинах рослини. Переміщення металів всередині рослини обумовлюється хімічними особливостями елементу - так, кадмій, цинк, свинець малорухливі, а мідь - надзвичайно рухлива [33, 34].

Отже, питання шляхів надходження та особливостей накопичення важких металів у рослинній продукції і досі не має чітко визначених положень та закономірностей. На підставі аналізу літературних джерел можна зробити висновок, що кожен із вчених займається лише окремими питаннями, чітких же висновків щодо шляхів надходження металів та їх транслокації в рослині зробити неможна.

Вміст певних хімічних елементів багато в чому залежить від біологічних зв'язків між елементами в організмах. Зміна концентрацій одного елементу в організмі викликає зміну вмісту іншого (інших) хімічних елементів. Це пояснюється, як біологічною функцією цих елементів в організмі, так і особливостями будови іонів поглинаючих елементів.

Так, наприклад, чіткий зв'язок між Pb і Мо в рослинах може пояснюватися біологічною функцією цих елементів. При незначних надходженнях Pb в рослини в ній збільшується вміст Мо. Це пояснюється так: Мо входить до складу численної групи ферментів енергетичного обміну кліток, а Pb їх інгібірує. Таким чином можна вважати, що позитивна кореляція вмісту цих металів в рослинах є свідченням нормальної життєздатності організму, що відповідає посиленим утворенням ферментів на токсичний Pb.

Надлишкове надходження Pb в рослини порушують раніше існуючі зв'язки. Розвиток організму значно погіршується, а кількість Мо, необхідного рослині, зменшується. Починає проявлятися негативна кореляція між вмістом металів[18]. Результатом цього є утворення є негативні біохімічні аномалії Мо в рослинах, що ростуть на ділянках с техногенним забрудненням ґрунтів Pb.

У багатьох організмів яскраво виражений біологічний бар'єр накопичення для певних хімічних елементів. Ті ж з них, в яких він відсутній, при значному збільшенні хімічних елементів в живильному середовищі чи в продуктах харчування гинуть .

Значна частина елементів попадає в організми в іоній формі і розподіляється в них згідно з особливостями іонів. Для рослин одним із основних показників є коефіцієнт біологічного поглинання (КБП). Він представляє собою відношення вмісту певного хімічного елементу в золі рослин до вмісту цього ж елементу в живильному середовищі. КБП може визначатися для рослинних організмів біосфери в цілому, а також для певного виду рослин як в біосфері, так і в певному регіоні. Найбільш загальну (біосферну) інформацію надає КПБ рослин в цілому. Він визначається по відношенню середнього вмісту хімічного елементу в рослинах до кларка літосфери.

Специфіка розподілу важких металів в рослині полягає в тому, що за ступенем насиченості ними тканини основних органів рослин розташовуються в ряд: корені > листя та стебла > насіння > плоди .

Для проведення досліджень згідно поставленого завдання було відвбрано пробі вовчих ягід та диких яблук та грунту з-під цих дерев.

ВОВЧІ ЯГОДИ -- збірна, народна назва ряду рослин, плоди більшості яких має токсичні або дратівливі властивості: Беладонна, або Красавка звичайна[1] (отруйна) Дереза звичайна (не отруйна) Волчеягодник[2] (сильно отруйний!) Вороняче око[3] (отруйний) Жимолость звичайний[4][5] (не отруйна) Жостір ламка[6] (свіжі плоди володіють блювотною дією) Снежноягодник (отруйний) Вовчими ягодами називають також і інші чагарники і трави з червоними і чорними (і навіть білими) ягодовіднимі неїстівними або отруйними плодами, наприклад, бузину червону (її плоди не є ягодами, але соковитими кістянками); з трав -- Воронець і др.

Зліва направо: Красавка звичайна, Дереза звичайна, Волчеягідник смертельний, Вороняче око
Зліва направо: Жостір ламкий, Снежноягідник білий, Бузина червона, Воронець красноплодний

Проте, слід враховувати, що не всі види є отруйними.

ЖИМОЛОСТЬ (Lonicera L.) -- чагарники прямостоячі, в'юнкі або повзучі, з супротивним цілісним листям, головні представники сімейства жімолостевих (Caprifoliaceae -- див. вищий). Відомо більше 100 видів майже у всіх областях північної півкулі, а всього більш з Гімалаїв і Східної Азії. У Росії дикорослих 14 видів. Досить великі квітки (білі, рожеві, жовтуваті і блакитні) розташовані всього частіше попарно в кутах листя або на кінцях гілок в голівчатих соцветіях. Із слабо розвиненої чашки виходить неправильний (у більшості) трубчастий віночок, на кінці розділений на 5 долею; неправильність кольорів, побудованих по п'ятірному плану, залежить від зрощення трьох передніх пелюсток і нерівномірного їх розвитку, унаслідок чого віночок є двугубим; у трубці віночка 5 тичинок і довгий стовпчик товкача. Ягодоподібні плоди сидять попарно, а незрідка і зростаються один з одним. Верхнє листя в деяких видів (а в інших і все) зростається разом, утворюючи одну загальну розвиненої чашки виходить неправильний (у більшості) трубчастий віночок, пластинку або широку облямівку, крізь яку проходіт кінець гілки з кольорами. Багато видів дуже часто розлучаються в садах як красиві декоративні чагарники, добре придатні для груп, алей і альтанок; російські види квітнуть на початку літа, тобто в кінці травня і до середини червня. В Україні досить часто зустрічається по узліссях лісів і по гаях з жовто-білими кольорами і червоними ягодами, листя знизу пухнасте. Розлучається часто в садах, але дико не зростає. Інша, татарська Ж., Lonicera tatarica L., з рожевими кольорами і гладким листям, давно розлучається в садах, частіше попередньою, а дика відома лише по Середній Волзі. В'юнка і пахуча L. Caprifolium L. (Же. запашна, козина, Шевр-Фель), родом з Південної Європи, у нас за Кавказом удосталь. Також подекуди в Криму і Бесарабії, з червонуватими або білими кольорами, при відцвітанні жовтіючими: ягоди червоні. Найпівнічніша дикоросла російська форма є Ж. блакитна, L. coerulea L., з жовтуватими, майже правильними кольорами і голубуватими ягодами, утвореними кожна з пари зрощених плодів; найпівнічніша європейська, така, що не попадається зовсім дико в Росії, але що розводиться, є Periclymenum L., в яких листя ніколи не зростається разом (Же. жирна, папороть запашна). У садівництві відомо ще декілька американських видів. В садівництві відомо ще декілька американських видів. У нас відомі ще Ж. грузинська, L. iberica М. Ст, з червоно-жовтими кольорами, і Ж. кавказька, L. caucasica Pall., з пурпуровими кольорами; плоди в першого червоні, в другого чорні; обидва види мають дуже щільну деревину, придатну для дрібних токарних виробів. У горах Хингана, поблизу р. Амура, відкрита Ж. Максимовича, L. Maximowiczii Rupr., мало вивчена, як і інші з тієї ж багатої, але маловідомої місцевості.

ВОРОНЯЧЕ ОКО (воронячі ягоди, вовчі ягоди, хрест-трава; Paris L.) -- рослина із однодольних і сімейства лілейних. Вельми цікава тим, що має протирічча загальному закону, по якому в лілейних, та і в однодольних взагалі, число частин квітки має бути трійчасте або кратне трьом (див. Лілейні). Всупереч цьому, в Paris видимий на стеблі 4 овальних аркуша нижче за квітку і далі по 4 члени у всіх частинах квітки, що походить від недорозвинення. Вся рослина висотою не більш за напіваршин. Зелена квітка складається з 4 чашолистків, 4 пелюсток (інколи тих і інших разом буває 4-6), 8 тичинок і 4-5-гнездной зав'язі, що перетворюється на чорну ягоду; зустрічаються екземпляри з 5 листям і п'ятірним числом частин квітки. Багатолітник з повзучим кореневищем. Вигляд Р. quadrifolia L., Ст четверолістний, зростає в тінистих лісах всієї Середньої Європи і помірної Азії ка Камчатки; всього в роду до 6 видів; на Кавказі водиться неповний B., Paris incompleta, а в Гімалаях -- багатолисте Ст, Р. polyphylla, з 8-10 листям під квіткою і 4-5-долинними кольорами. У народній медицині і забобоні грає велику роль.

ВОЛЧНИК, вовчі ягоди, вовче лико, лаврушка (Daphne Mezereum L.) -- невеликий чагарник з сімейства ягодникових (Daphnoideae Vent, Thymelaeaceae Meisn.) 2-3 фути висоти, що дико виростає в північній Росії, на Уралі і Кавказі (де піднімається в горах до висоти 5000-7000 футів). Хоча луб з гілок уживається інколи на плетіння жіночих капелюшків і різних інших дрібних виробів, але, як отруйне рослина, вона є небажаним в господарстві, оскільки часто тваринні, такі, що випускаються на лісові пасовища, отруюються ним; всі частини , особливо ж кора і ягода, відрізняються гострими властивостями, і перша з них, будучи прикладена до тіла, викликає утворення міхурів -- нариває, як мушка. Завдяки красі і пахучості своїх ранніх рожевих кольорів, що сидять по 3-5 на боках гілок і листя, що з'являється до розпускання, розлучається інколи в садах. На Кавказі зустрічається ще шість інших видів Ст (D. caucasica Pall., D. oleoides Schreb., D. sericea Vahl., D. acuminata Boiss., D. glomerata Lam. і D. pontica L.), що не мають господарського значення.

БЕЛАДОННА (італ. belladonna - прекрасна пані). Отруйна рослина, відома під назвою вовчі ягоди, сонний одур. (Джерело: «Словник іноземних слів, що увійшли до складу російської мови». Чудінов А.Н., 1910) БЕЛАДОННА іт. belladonna, прекрасна пані. Рослина, вовчі ягоди. (Джерело: «Пояснення 25000 іноземних слів, що увійшли до вживання в російську мову, з тим, що зазначило їх коріння». Міхельсон А.Д., 1865) БЕЛАДОННА сонний одур (Atropa belladonna), отруйна рослина з сем. пасльонових; з красн. кольорами і черн. ягодами; Ю. і Ср. Європа. Употребл. у медицині. Алкалоїд атропін з би. употр. при очних хворобах. («Словник іноземних слів, що увійшли до складу російської мови». Павленков Ф., 1907) белладонна іт. belladonna букв. прекрасна пані, красуня) красавка - багатолітня трав'яниста лікарська рослина сем.. пасльонових, що містить атропін і інші алкалоїди; отруйно. Отруйна рослина, застосовується в медицині і косметиці. Жостір (Rhamnus L.) -- дерева або чагарники з черговим або протилежним, інколи шкірястим і багатолітнім листям. Квіти дрібні, здебільше зеленуваті, обоєполовиє або різноскладові; число частин п'ятірне або четверне; квітколоже увігнуте, незрідка трубчасте; зав'язь вільна 3 або 4 гнездая. Плід -- кістянка, що містить від 2 до 4 кісточок, що інколи невиразно розкриваються, околоплодник м'ясистий або майже сухий. Насіння з білком. Сюди до 60 видів, поширених переважно в помірних країнах Старого і Нового світла. Найбільш відомі види наступні. R. Frangula, До. власне, також вовчі ягоди. Дерево не вище 3 м. Листя цілісне і цельнокрайниє, еліптичні. Квіти дрібні обоєполовиє, ягодоподібні кістянки спочатку червоні, потім чорні. Кора забарвлює слину і воду в жовтий колір, вироблюваний франгуліном, фарбувальною речовиною, що полягає в паренхиматічеських клітинках. Що послаблюючий діє речовина цієї кори є глукозід аварін. До. поширена у всій Європі і йде далеко на З, майже до межі лісів. R. cathartica L. -- жостер. Плоди деяких доставляють так звані фарбувальні жовті ягоди, такі: R. saxatilis L., зростаючий в южн. Європі, особливо ж південноєвропейський R. infectoria L. -- R. Alaternus L. відрізняється багатолітнім шкірястим листям, що визначає приналежність цього вигляду до вічнозелених. А. Бекетов. У медицині уживаються різні сорти жостеру (ламка американська і колюча -- Rhamnus frangula, R. Purschion s. Carcara Sagrada і R. Cathartica). Всі ці засоби уживаються як легені послаблюючі, переважно у вигляді настою або у вигляді рідкого екстракту. Заслуговують на увагу в господарському відношенні що дико виростають у нас: 1) До. ламка, корушатник, медвежіна (Rh. frangula L., Fr. vulgaris Reich.) -- чагарник 10-15 фт. висоти, що зустрічається по всій Росії на свіжіше, родючому грунту, що добре переносить те, що затіняє запони високостовбурних дерев і що доставляє легку червонувату деревину, вугілля з якої служить для приготування пороху; розмножується насінням (схід через рік), держаками і кореневими нащадками і 2) До. послаблююча, колюча, жостер, проськуріна і інші місцеві назви (Rh. cathartica L., Cervispina cathartica M?nch.), поширена в середній і южн. Росії і на Кавказі до висоти 5000 фт.; віддає перевагу вологим грунтам і особливо придатна для живоплотів. Тверда (уд. вага 0,72) деревина уживається на дрібні столярні і токарні вироби, кора ж як дубло і для забарвлення -- свіжа в яскраво-жовтий колір, суха в коричневий. З кавказьких видів К. Палласова (Rh. Pallasii F. et Mey) придатна (по Медведеву) для залісення сухих скатів гір з дрібним грунтом і К. крупнолиста (Rh. grandifolia F. et Mey), по своїй красі, для розведення в садах.

Вовче лико: а -- вітка з квітками; б -- вітка з плодами і листям; у -- квітка (розріз).

ПАСЛЬОН СОЛОДКО-ГІРКИЙ Solatium dulcamara L. Сімейство пасльонові Народні назви: вовчі ягоди, глістовник. Багатолітня трав'яниста рослина з дерев'янистим гіллястим стеблом, що лазить. Листя довгасто-яйцевидне, з серцеподібною підставою, загострені. Квітки дрібні, лілові, зібрані у волотистих вильчаті, що никнули, суцвіття. Плоди -- яйцевидні червоні ягоди. Свіже листя має неприємний запах. Висота 30--180 див. Час цвітіння. Іюнь -- вересень. Поширення. Зустрічається майже на всій території СРСР. Місцепроживання. Зростає по сирих чагарниках і лісах, ярах, заливних лугах, берегах річок і ставків. Вживана частина. Молоді стебла з листям. Час збирання. Іюнь -- вересень. Хімічний склад. Стебла, листя і ягоди містять глюкоалкалоїд соланін і отруйний глюкозид дулькамарін. Рослина отруйна. Вживання. Паслін солодко-гіркий досить широко застосовується в народній медицині. Рослина володіє терпкою, сечогінною, жовчогінною, відхаркувальною протизапальним, знеболюючим і заспокійливим нервову систему дією. Він володіє і «кровоочисною» дією . важливою властивістю ефективно змінювати обмін речовин при різних шкірних захворюваннях. Настій і настоянку молодих стеблин з листям приймають при простудних захворюваннях, грипі, запаленні мигдалеподібних залоз, запаленні середнього вуха, астмі, ревматичних захворюваннях і невралгіях. У німецькій народній медицині настій і настойку вживають при проносах, хворобах сечового міхура і сечових доріг, пригноблюваних менструаціях і особливо як «кровоочисний» засіб при кропив'янці і різних шкірних захворюваннях -- висипах, що зудять, запальних процесах шкіри, лишаях, фурункулах, гнійниках і так далі Внутрішнє вживання пасльону солодко-гіркого, як отруйної рослини, вимагає обережності.

ПАСЛЬОН ЧОРНИЙ Листя яйцевидне, загострене, злегка виїмчасте. Квітки дрібні, білі, з п'ятьма тичинками, зібрані в зонтиковидні завитки. Плоди -- чорні кулевидні ягоди. Висота 10--90 див. Час цвітіння. Червень -- вересень. Поширення. Зустрічається майже повсюдно на території СРСР. Удосталь зростає по городах, ріллі, засміченим місцям і зазвичай оставляєтся ради їстівних ягід. Вживана ''" частина. Трава (стебла, листя, квітки), листя і ягоди. Час збирання. Траву і листя збирають в червні -- вересні, ягоди -- в серпні -- жовтні. Хімічний - склад. Недостиглі плоди і всі частини рослини містять глюкоалкалоїд соланін.

До складу плодів також входять цукру, органічні кислоти, дубильні речовини і вітамін С. Лістья містять, окрім соланіну, каротин (провітамін А) і вітамін С. Все частини пасльону, окрім стиглих ягід, отруйні. Вживання. Пасльон чорний досить широко застосовують в народній медицині. Його плоди підсилюють гостроту зору і володіють послаблюючими, протиглистовою і антисептичною дією. Листя розсмоктує припухлості, прискорюють дозрівання наривів і володіють протизапальними, рано-загоюючею і знеболюючою дією. Квітки пасльону володіють сечогінною і відхаркувальною властивостями. Рослина заспокійливо діє на нервову систему. Трави застосовують при геморої і як проносне. Ягоди і їх настій використовують проти глистів у дітей, при геморої, ревматизмі і як легеня проносне, але в великих кількостях вони викликають надмірне утворення газів. Настій квіток п'ють при ревматизмі і як сечогінний і відхаркувальний засіб. У німецькій народній медицині водний настій трави і спиртну настойку трави і ягід приймають як заспокійливий засіб . при «буйному божевіллі», збудженому стані, епілепсії, спазмах шлунку, сечового міхура і інших органів, захворюваннях, що супроводяться свербінням шкіри, при нервовому головному болі. Зовнішньо свіжі або висушені, на розмочене листя прикладають до наривів для прискорення їх дозрівання і до запалених гемороїдальних вузлів. Теплі сидячі ванни з настою листя застосовують при зовнішньому геморої. Свіжі або сухе розмочене листя прикладає до гнійних важкозажівающим ран і виразок для їх швидкого загоєння і до голови при головних болях. Сік листя пасльону вводять в ніс при наполегливій хронічній нежиті. Подрібнені ягоди, змішані з кислим молоком, також прикладають до гнійних ран, наривів і виразок. Сік ягід, розведений водою, використовують для полоскання горла при ангінах. Внутрішнє вживання пасльону чорного, як отруйної рослини, вимагає обережності. Стиглі ягоди не отруйні і уживаються в їжу як начинка для пирогів і в свіжому вигляді.

БИРЮЧИНА ЗВИЧАЙНА / Ligustrum vulgare L. Сімейство маслинові -- Oleaceae. Народна назва: вовчі ягоди. Опис. Чагарник з супротивним короткочерешковимі ланцетовим блискучим листям і білими запашними квітками, зібраними в стислі кисті. Віночок сростнолепестний, з чотирьохроздільним відгином, тичинок дві, товкач з верхньою зав'яззю, чашка чотирьохзубчаста. Плід -- чорна овальна ягода. Висота 2--3 м. Час цвітіння липень. Поширення. Зустрічається в південній і південно-західній смузі європейській частині країни, на Кавказі. Місцепроживання. Зростає по узліссях лісів між чагарниками і розповсюджується в парках і садах. Вживана частина. Листя, квітки, плоди. Час збирання. Квітки і листя збирають в червні, плоди -- у вересні. Хімічний склад. Вивчений недостатньо. Відомо, що листя і квітки містять лігустрін і багато дубильних речовин. Вживання. Водний настій і відвар квіток і листя застосовують при цинзі, проносах, лихоманці і вживають для полоскань при запальних процесах у порожнині рота. Плоди застосовують як послаблюючий засіб. Волчник звичайний, вовче лико, волчеягодник, вовчі ягоди - Daphne mezereum L. Малогіллястий прямостоячий чагарник заввишки 50-150 см, з красивими, яскраво-червоними ягодами. Гілки прутьевідниє з сірою корою, усіяною маленькими бурими крапками. Листя скупчене на кінцях гілок, оберненояйцевидні або довгасто-ланцетові, до підстави що поступово звужуються в черешок. Квітки рожеві, сидячі в пазухах торішнього листя, запашні у порожнині рота. Плоди застосовують як послаблюючий засіб. Волчник звичайний, вовче лико, волчеягодник, вовчі ягоди - Daphne mezereum L. Малогіллястий прямостоячий чагарник заввишки 50-150 см, з красивими, яскраво-червоними ягодами. Гілки прутьевідниє з сірою корою, усіяною маленькими бурими крапками. Листя скупчене на кінцях гілок, оберненояйцевидні або довгасто-ланцетові, до підстави що поступово звужуються в черешок. Квітки рожеві, сидячі в пазухах торішнього листя, запашні, з'являються ранньою навесні до розпускання листя. Оцвітина простій, циліндровий, з чотирилопатевим відгином, 6-8 мм завдовжки. Тичинок 8. Зав'язь верхня з коротким стовпчиком і голівчатим рильцем. Плід - червона кістянка овальної форми з темною бурою, блискучою кісточкою. Квітне в першій для травня половині червня. Заготовляють у волчеягодника кору навесні здираючи її смужками, а також плоди в період повної зрілості. Кору висушують на відкритому повітрі, в тіні або в провітрюваних приміщеннях, маючи в своєму розпорядженні внутрішню поверхню назовні і стежачи за тим, щоб смужки кори не склеювалися між собою. Ягоди висушують в печах при невисокій температурі. При роботі з сировиною слід дотримувати запобіжні засоби, оскільки всі частини сильно отруйні, особливо ягода і кора. При поїданні ягід рослини нерідкі випадки отруєння, особливо серед дітей (Землінський, 1958). Отруйними початками рослини є глікозид дафнін і особливо смола мезерін, що міститься в корі. Пил рослини викликає сильне роздратування слизистих оболонок, що супроводиться запальними процесами (Гусинін, 1982). При поїданні ягід спостерігаються сильне паління в ротовій порожнині, запалення горла; 10-15 ягід є смертельною дозою для дітей. Смерть від ягід волчника супроводиться судомами і кривавим проносом. Протиотрута - ковтання льоду, морфій, слизисті відвари. Кора, окрім дафніну (7-гликозидо-7, 8-діоксикумаріна), містить також умбеліферон, фенологлікозід, дафнозід, мезерін , що є жовто-бурою їдкою смолою, фарбувальне речовину. У плодах знайдено ефірне масло, гіркі і фарбувальні речовини, речовину, подібну до дафніну, - коккогнін, жир, білкові і інші речовини; у насінні - жирне масло і сліди алкалоїдів. Спиртова настоянка кори у минулому застосовувалася як зовнішній засіб при ревматизмі, невралгіях, ішіасі і радикуліті, подагрі, паралічах, пухлинах і наривах, при діатезі. При неправильному вживанні препарат викликає опіки, що супроводяться запальним станом шкіри, а при вживанні - виразка слизової оболонки. У клініці професора Булатова отримані обнадійливі результати при лікуванні ягодами волчника тромбофлебіту (Гаммерман з соавт., 1970).

Кущ, що навесні має безлисти гілки, обліпленими рожевими квіточками, зветься вовчі ягоди звичайні або вовче лико.

Назва вовчі ягоди пов'язана з великою отруйністю всіх частин рослини, а назва вовче лико виникла, очевидно, тому, що її кора дуже легко відділяється від деревини і здирається довгими пасмами. Це лико також отруйне.

Одна з легенд розповідає, що якось у лісі скликали велику раду звірів, щоб дати назви всім лісовим рослинам. Вовк запізнився на цю раду. Коли захеканий прибіг і побачив, що почали без нього, то в люті став здирати кігтями кору з кущів найближчого чагарника. З того часу і називали цю рослину - вовче лико.Вовчі ягоди - хороша медоносна рослина, яка дає щедрий взяток, цінується тим більше, що цвіте рано навесні, коли ще обмаль медоносів. Хоча плоди - яскраво-червоні овальні кістянки - отруйні, їх охоче поїдають птахи і цим сприяють розсіванню насіння.
Здавалося б, яка користь може бути з такої отруйної рослини?
Та людина навчилася використовувати собі на користь отруйні властивості вовчого лика. Як сильнодіючі ліки, використовують у невеликих дозах кору, заготовлену ранньою весною, та сухі плоди. Настій з ягід використовується як інсектицид. Як високодекоративний чагарник вовче лико рекомендується розводити в парках, садах, скверах. Найкраще розвивається на напівзатінених ділянках під пологом дерев, кущів, на добре угноєних вогкуватих грунтах.
Розмножуються насінням, яке висівають восени.

ЯБЛУНІ (Malus), рід дерев сімейства рожевих (раніше нього інколи об'єднували з родом груша - Pyrus), налічуючий ок. 35 видів і що дає, ймовірно, основну частину світової продукції їстівних плодів. Батьківщина - північна помірна зона. Дерева з розлогою кроною заввишки 2,5-15 м. Розмір червоних, зелених або жовтих кулевидних плодів залежно від вигляду може бути з горошину або досягати більше 10 см в діаметрі. Більшість сучасних плодових сортів (їх часто виділяють в окремий вигляд яблуня домашня) походить від дикорослих видів яблуня карликова (M. pumila) і яблуня ягідна, або сибірка (M. baccata), - обидва вони розлучаються з античних часів. Обвуглені залишки яблуні виявлені при розкопках доісторичних озерних стоянок Швейцарії. Деревина яблуні дуже важка, тверда і помірно міцна. Яблуні розводять в більшості областей з помірним кліматом. Комерційні сади розміщені в місцях, де не буває екстремальних температур, грунти родючі і досить води для поливу. Головні світові виробники плодів - ФРН, Італія, Франція, Іспанія, Китай, Японія, США, Канада, Аргентина, Чилі, Австралія, Нова Зеландія і ЮАР. Приблизно половина яблук, що продаються, доводиться на сорти "Delicious" і "Golden Delicious", які найбільш поширені і в США. Обидва цих сорти можуть зростати в широкому діапазоні умов. Свіжі яблука їдять на десерт і ріжуть в салати, їх запікають в пірогах, з них роблять соуси, різні напої (сидр, сік, вино і бренді), оцет, желе, джем і "масло" (з плодів, що печуться з цукром і прянощами). При охолоджуванні і в контрольованій атмосфері свіжі яблука можна зберігати приблизно рік. Їх також консервують, заморожують і сушать. Яблуні часто висаджують біля будинків. Їх карликові і напівкарликові форми можна вирощувати на шпалерах; догляд за ними простіший, ніж за крупними деревами.

ІНШІ ВИДИ ЯБЛУНЬ

Чіткого кордону між домашньою і дикими яблунями (кребамі) провести не можна. По висоті вони не розрізняються. Правда, в диких яблунь крони декілька ажурно, більш розкидисті пучки звичайних, напівмахрових і махрових квіток, листя більш глянсове, а черешки коротші. Плоди диких яблунь зазвичай дрібніше (діаметром не більше 5 см) і кисліше. У Північній Америці зростає декілька місцевих видів яблунь. У різних країнах введено в культуру багато їх видів, існують традиційні і створюються нові сорти. У США екзотичні яблуні інтродуцировани головним чином з Китаю і Японії, а також з Кореї, Ассама (у Індії), Гімалаїв, Сибіру і Італії. Зазвичай їх підрозділяють на господарських, або плодові, такі, що йдуть на приготування пресервів і джемів, і декоративні, вирощувані ради красивих квіток і плодів. Декоративні види в США ділять на азіатських і американських. Азіатські квітнуть на широті Нью-Йорка на початку травня - квітки буквально покривають собою все дерево. Найбільш популярні з цих видів M. floribunda, M. arnoldiana, M. sargenti і M. hupenhensis. Американські види квітнуть на широті Нью-Йорка в кінці травня. Квіток на них менше, але кожен з них більше; в деяких сортів вони дуже ароматні. Найбільш відомий з цих видів - M. coronaria зі сходу США.

Історія розведення

Обвуглені залишки яблуні виявлені при розкопках доісторичних озерних стоянок Швейцарії. Поява культури яблуні в європейській частині Росії відноситься до часу Київської Русі і тісно пов'язано з діяльністю монастирів. У XVI столітті яблуня з'явилася і в північних районах Русі. Для виведення культурних сортів яблуні були використані чотири її види: низька яблуня, лісова яблуня, сибірська ягідна яблуня і китайська слівовідная яблуня.

Яблуня (Malus) -- рід листопадних дерев і чагарників сімейства Рожеві з кулевидними солодкими або кисло-солодкими плодами. Дерева з розлогою кроною заввишки 2,5--15 м. Гілки укорочені (плодущие), на яких закладаються квіткові нирки, і подовжені (ростові). В дикорослих видів на гілках колючки. Листя черешкове, голе або опушене, з обпадаючими або такими, що залишаються прілістникамі. Квітки (білі, рожеві, червоні) в напівпарасольках або щитках. Рід яблуні налічує 36 видів (1976).

Найбільш поширені: яблуня домашня, або культурна (Malus domestica), до якої відносяться більшість оброблюваних в світі сортів, яблуня сліволістная, китайська (Malus prunifolia), і яблуня низька (Malus pumila). Багато видів яблуні вирощують як декоративні рослини в садах і парках, використовують в полезахисному лісорозведенні. Всі види -- хороші медоноси. Деревина в яблуні щільна, міцна, легко ріжеться і добре полірується; придатна для токарних і столярних виробів, дрібних виробів.

Плоди (яблука) Неочищені необроблені яблука мають харчову цінність на 100 г продукту:

Енергетична цінність 52 ккал 217 кДж

Вода 85,56 г , білки 0,26 г, жири 0,17 г ;

Вуглеводи 13,81 г -- баластна речовина 2,4 г

Аскорбінова кислота (витий. З) 4,6 міліграм

Токоферол (витий. E) 0,18 міліграм

Вітамін K 2,2 мкг, Кальцій 6 міліграм, Залізо 0,12 міліграм

Магній 5 міліграм, Фосфор 11 міліграм, Калій 107 міліграм

Натрій 1 міліграм, Цинк 0,04 міліграм, Мідь 27 мкг/

2.2 Методи дослідження чорноземів типових та фруктів і ягід, вирощених на них

Ступень забруднення ґрунтів хімічними речовинами оцінюється за ГДК цих речовин в ґрунті чи по орієнтувально-допустимим концентраціям (ОДК).Гранично допустимі концентрації затверджені МОЗУ для ряду хімічних речовин та сполук, в тому числі для валового вмісту рухливих і водорозчинних форм ряду хімічних елементів в ґрунтах.

При відсутності ГДК вміст хімічної речовини порівнюється з фоновим чи природним геохімічним фоном. Гранично допустима концентрація важких металів в ґрунті наведено в таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Гранично допустима концентрація (ГДК) важких металів в грунті [8,10]

Элемент	ПДК, мг/кг грунту з урахуванням фону
Валовий вміст
Марганець	1500
Ванадій	150
Свинець	30
Миш як	2,0
Ртуть	2,1
Свинець і ртуть	2+1
Медь*	55
Никель*	85
Цинк *	100
Рухомі форми
Медь	3,0
Нікель	2,0
Цинк	23,0
Кобальт	5,0
Хром	6,0

* орієнтувальні рівні

Забруднення ґрунтів металами оцінюється за рівнями рухомих і водорозчинних металів, біологічним показникам ґрунтів та накопиченню металів в рослинах. Основним критерієм забруднення ґрунтів є рівень рухливих і водорозчинних форм металів. Біохімічні властивості металів наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Біохімічні властивості важких металів [10].

Властивість	Cd	Co	Cu	Hg	Ni	Pb	Zn
Біохімічна активність	В	В	В	В	В	В	В
Токсичність	В	П	П	В	П	В	П
Канцерогенність	-	В	-	-	В	-	-
Збагачання аерозолів	В	Н	В	В	Н	В	В
Мінеральна форма розповсюдження	В	В	Н	В	Н	В	Н
Органична форма розповсюдження	В	В	В	В	В	В	В
Рухливість	В	Н	П	В	Н	В	П
Тенденция до біотестування	В	В	П	В	В	В	П
Ефективність накопичення	В	П	В	В	П	В	В
Комплексноутворююча здатність	П	Н	В	П	Н	Н	В
Схильність до гідролізу	П	Н	В	П	П	П	В
Розчинність сполук	В	Н	В	В	Н	В	В
Час життя	В	В	В	Н	В	Н	В

В - висока

П - помірна

Н - низька

В якості граничного навантаження забруднення ґрунтів металами слід роздивляти той рівень, коли вміст їх в рослинності (їстівних частинах) перевищує відповідні норми ГДК, затвердженні для продуктів харчування.

Оцінка забруднювання ґрунтів групою важких металів виконується відповідно з методикою на основі використання сумарного показника забруднення ґрунтів Zc. При цьому значення Zc зіставляється з орієнтувальною шкалою загрози забруднення, маючий градації допустимої (до16), помірно небезпечної (до32), небезпечної (до 128), та надзвичайно небезпечної (вище 128) категорій забруднення, що статистично пов'язано із зміною показників здоров'я населення в зонах забруднення .

В ході роботи був проведений аналіз літературних джерел з означеної тематики, а також проведено ряд польових і лабораторних досліджень.

Польові дослідження полягали у відборі проб ґрунту (чорнозем опідзолений) і плодів яблуні.

Дуже важливим є правильно відібрати проби ґрунту та рослин до аналізу. Так встановлено, що техногенні викиди, забруднюючі ґрунтовий покрив через атмосферу, зосереджуються в поверхневих шарах ґрунту. Важкі метали сорбуються, як правило, в перших 2…5 см від поверхні. Забруднення нижчих горизонтів відбувається в результаті обробки ґрунтів (оранки, культивації), а також внаслідок дифузійного і конвективного переносу через тріщини, ходи ґрунтових тварин і рослин. Тому найбільш чітка картина забрудненості ґрунтового покриву важкими металами може бути отримана при відборі проб з глибин 0…10 и 0…25 см [16]. Проби ґрунтів відбиралися на глибині 0- 25 см.

Бралися проби на відстані 1 м від ствола яблуні, та 50см від кущів вовчої ягоди. Відібрані проби зсипалися на папір, потім перемішувалися. Ділилися на кілька частин із центрів яких бралися приблизно однокова кількість ґрунту і насипалася в мішечок. Маса отриманого початкового зразка ґрунту складала 400…500 г.

Початкові проби повинні аналізуватися в природному стані. Якщо по якимось причинам провести аналіз на протязі одної доби не є можливим, то проби висушуються до повітряно-сухого стану в захищених від сонця місцях. В лабораторії з повітряно-сухого зразка методом квартування береться середня проба масою 0,2 кг. З нього видаляються корні, камені, потім вона розтирається в фарфоровій ступці та просіюється через сито з отворами діаметром 0,5 мм, після чого з неї беруть навісі по 10…50 г для хімічного аналізу.

Необхідно відмітити, що характер забруднення рослин змінюється в період їх росту. Так, в період інтенсивного росту рослин площа листової поверхні швидко збільшується та концентрація металів на ній, як правило, невелика. Положення трохи змінюється наприкінці вегетації, коли асиміляціонний апарат вже сформовано та осідання забруднень на його поверхню носить акумулятивний характер; коли концентрація металів значно збільшується. Тому відбір рослин з метою визначення в них важких металів с придорожніх ділянок, поблизу автодоріг, проводився наприкінці вегетаційного періоду.

У зв'язку з тим що для аналізу потрібна середня проба фруктової продукції було знято весь урожай зі кущів вовчих ягід та дикої яблуні і відібрана проба масою приблизно 1кг із плодів, які достатньо розвинені, здорові, свіжі, цілі, зрілі, без механічних пошкоджень та не ушкоджених шкідниками. Потім фрукти звільняють від неїстівної частини (плодоніжок, кісточок), подрібнювачем підготовлюємо 10-15 г зразку, поміщаємо в порцелянову чашку. Чашку ставимо в сушильну шафу при температурі 90-100 С висушуємо всю вологу частину проби. Зразки охолоджують в ексикаторі (товтостінна скляна чаша без доступу вологи з повітря). Після охолодження пробу перетирають порцеляновим пестом .

Для аналізу ґрунтів та плодів рослин використовувався атомно-абсорбційний спектрофотометр. Атомно - абсорбційний спектрофотометр має цілий ряд переваг: чутливість, висока продуктивність, достатньо гарна відтворюваність результатів та простота виконання аналізів.

Атомно-абсорбційний аналіз був запропонований в 1955 році та зразу знайшов широке застосування при досліджені ґрунтів, рослин та добрив. Цей метод аналізу забезпечує межу виявлення багатьох елементів на рівні 0,1 - 0,01 мкг/мл, що в багатьох випадках надає можливість аналізувати ґрунти та рослини без попереднього концентрування елементів. Метод дозволяє у теперішній час визначати до 70 елементів, переважно металів.

При контролі забруднення природних об'єктів важкими металами, а також для вивчення їх поведінки в ґрунтах та рослинах атомно-абсорбційний метод став практично основним в цих дослідженнях. Він дозволяє порівняно просто визначать, використовуючи в якості палива ацетилен чи пропан, слідуючи елементи: Ca, Mg, Cu, Zn, Fe,Cu, Cr, Ni, Pb, Cd, As, Hg, Se. Однак їм неможливо визначити основні біогенні елементи - N, P, S та інші.

Спектрофотометр представляє собою лабораторний стаціонарний показуючий і самописний прилад періодичної дії.

Робота спектрофотометра основана на атомно-абсорбційному методі спектрального аналізу: переводі аналізованої рідини в атомарний стан с послідуючим вимірюванням оптичної щільності атомних парів визначеного елементу в визначеному спектральному діапазоні .

Конструкція і схема спектрофотометру допускає його роботу в емісійному методі, який заснований на переводі аналізованій пробі в атомарний стан, збудженні атомних парів в полум'ї і послідуючим фотоелектричним перетворенні випромінювання цих парів в електричний сигнал.

Атомно-абсорбційний метод відрізняється від емісійного метода більш вираженою селективністю та збільшеною стабільністю показників, мало залежною від інтенсивності полум'я і від зміни його температури. Якщо вірогідність накладення ліній в емісійному спектральному аналізі дорівнює 2,5%, то при атомно-абсорбційному в тих же умовах вона дорівнює 0,04%. В полум'ї спеціальної горілки атомно-абсорбційного аналізатора відбувається випарювання розчину, подаваного у виді аерозолю разом з паливним газом та окислювачем, при цьому плавиться та випарюється розчинена проба, відбувається термічна дисоціація молекул та утворювання незалежних атомів. Важливо, щоб при цьому більшість атомів знаходилась в нормальному, не збудженому стані. Такі атоми здатні поглинати випромінювання зовнішнього стандартного джерела світу, якщо ця енергія буде сприяти переходу енергії атому з нижчого енергетичного стану (основного) на більш високе.

Світовий потік від спектральної лампи проходу через полум'я горілки та монохроматор. Між полум'ям та монохроматором міститься діафрагма, що дозволяє зменшувати щілину, через яку світло проходе на монохроматор, а від нього - на фотоелектричний детектор. Сигнал, що надходить з детектора, посилюється спеціальним підсилювачем та регіструється стрілочним гальванометром.

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО НАКОПИЧЕННЯ ХІМІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ В ҐРУНТАХ ТА ФРУКТАХ

Аналіз зразків ґрунтів та фруктів проводився у Ленінському районі м. Харкова на території парку «Юність» в період 2008 - 2009 років. Точка відбору знаходиться на боровій терасі річки Уди, у Лісостеповому грунтовому районі. На відстані 50 метрів від автошляху з інтенсивнітю руху 3-5тис. автомобілів на годину. Неподалік від місця відбору проб розташовані підприємства, викиди яких забруднюють повітря досліджуємого району, це завод «Харпластмас» (викидає у атмосферне повітря 7,4 т/рік речовин II кл.небезпеки, 5,1 т/рік речовин III кл.небезпеки, 2,6 т/рік речовин IV кл.небезпеки, усього 15,1 т/рік); Харківський завод електромонтажних виробів (викидає у атмосферне повітря 0,001 т/рік речовин Iкл.небезпеки, 2,98 т/рік речовин II кл.небезпеки, 15,84 т/рік речовин III кл.небезпеки, 15,9 т/рік речовин IV кл.небезпеки, усього 34,72 т/рік); АТ “Експериментальний завод” (викидає у атмосферне повітря 0,00026 т/рік речовин Iкл.небезпеки, 0,055 т/рік речовин II кл.небезпеки, 23,15 т/рік речовин III кл.небезпеки, 7,15 т/рік речовин IV кл.небезпеки, усього 30,35 т/рік), що негативно впливає на рослинність та оточуюче середовище поблизу них.

Для аналізу були зібрані плоди яблук диких і вовчих ягід вороняче око та ґрунтів з-під цих рослин. Зразки грунту чорнозему опідзоленого було відібрано під деревами в радіусі 1 метра віл стовбура, та під кущами в радіусі 50 см.

Було визначено вміст важких металів в цих пробах.

Вміст важких металів у шарі ґрунту 0-30 см , що відібрано з-під яблуні та з-під вовчих ягід у 2008 році , наведено в таблиці 3.1

Таблиця 3.1

Вміст хімічних елементів у шарі ґрунту 0-30см, відібраного у 2008 році, мг/кг [за автором]

Елемент	Fe	Mn	Zn	Cu	Ni	Pb	Al	Co	Cr	Cd
Грунт з-під яблуні	3,6	4,2	7,4	3,0	3,0	0,7	4,2	1,6	0,96	0,14
Грунт з-під вовчих ягід	3,2	5,0	7,0	2,74	2,8	0,5	3,3	1,45	0,7	0,9
ГДК	-	-	37,0	3,0	4,0	6,0	-	5,0	6,0	-
ФОН	2,0	43,0	1,0	0,5	1,0	0,5	4,4	-	0,1	0,1

Рисунок 3.1- Порівняння вмісту металів в ґрунті з ГДК та фоном, 2008 рік.

Порівняння вмісту хімічних елементів в ґрунті та ГДК (фону) у 2008 році показують, що:

- ґрунту з обох ділянок не має перевищень ГДК ;

- в порівнянні з фоновим змістом спостерігаються перевищення по залізу, цинку, міді, нікелю, свинцю ,хрому та кадмію, що зумовлено місцем розташування дослідницької ділянки ( промислова зона міста, значне автотранспортне навантаження).

Вміст важких металів у шарі ґрунту 0-30 см , що відібрано з-під яблуні та з-під вовчих ягід у 2009 році , наведено в таблиці 3.2

Таблиця 3.2

Вміст хімічних елементів у шарі ґрунту 0-30 см, мг/кг

[за автором]

Елемент	Fe	Mn	Zn	Cu	Ni	Pb	Al	Co	Cr	Cd
Грунт з-під яблуні	3,9	5,2	7,9	3,0	3,1	0,6	4,0	1,5	0,95	0,9
Грунт з-під вовчих ягід	4,0	4,8	8,1	3,3	3,4	0,9	4,4	1,4	1,0	0,12
ГДК	-	-	37,0	3,0	4,0	6,0	-	5,0	6,0	-
ФОН	2,0	12,0	1,0	0,5	1,0	0,5	4,0	-	1,0	1,0

Порівняння вмісту хімічних елементів в ґрунті та ГДК (фону) 2009 року показують, що:

- ґрунту з обох ділянок не має перевищень ГДК ;

- в порівнянні з фоновим змістом спостерігаються перевищення по залізу, цинку, міді, нікелю, свинцю ,хрому та кадмію, що зумовлено місцем розташування дослідницької ділянки.

Аналіз результатів зразків ґрунту 2009 року більш наглядно показано на рис. 3.1.



Рисунок 3.2- Порівняння вмісту металів в ґрунті з ГДК та фоном, 2009рік.

З цього рисунку чітко просліджуються пріоритерні метали, що знаходяться в ґрунті. Це залізо, марганець, цинк та алюміній.

Проводячи порівняння грунту за два роки з ГДК з -під яблуні, построєно гістограму.

Рисунок 3.7- Порівняння вмісту металів в ґрунті з-під яблуні з ГДК та фоном, 2008-2009рік.

Гістограма показує, що вміст ВМ не дуже змінювався протягом двох років, незначні відміни по вмсту кадмію марганцю,цинку та залізу.

Рисунок 3.8- Порівняння вмісту металів в ґрунті з-під кущів вовчих ягід з ГДК та фоном, 2008-2009рік.

Гістограма вмісту ВМ під кущами вовчих ягід показує, що їх кількість має невелику різніцю по роках. Але преба зауважити, що сезонні зміни та кількість опадів протягом років мали різницю, яка відібражалася, навіть, на кількості листя та врожайності кущів, і це може спричинити таку різницю. Бо це мало вплив на кількість адсорбованих солей із грунту рослинами. Проведено порівняння усіх грунтів за два роки

Рисунок 3.9- Порівняння вмісту металів у пробах ґрунту з ГДК та фоном, за 2008-2009 роки.

З цієї гістограми можна сказати,що у 2009 році вміст ВМ у грунті трішки більше в порівнянні з 2008 роком. Що може бути за рахунок благоустрою території парку, а саме штучний полів рослин.

Відбір зразкив диких яблук та вовчих ягід було проведено протягом 2 років.

Зразки яблук та вовчих ягід було порівняно з ГДК для фруктів. Результати порівнянь наведено в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Вміст важких металів у яблуках та вовчих ягодах в мг/кг в порівнянні з ГДК 2008 рік [за автором]

Найменуван ня показників	Визначена концентрація яблука та вовчі ягоди; (мг/кг)	Норма по НТД на продукт
Залізо	15,9	14,6	50,0
Марганець	2,6	9,6	20,0
Цинк	2,0	8,53	10,0
Мідь	1,8	2,6	5,0
Нікель	0,23	0,4	0,5
Свинець	0,5	0,3	0,5
Алюміній	3,3	2,1	5,0
Кобальт	0,4	0,46	1,0
Хром	0,31	0,29	0,2
Кадмий	0,14	0,11	0,03

Аналізуючи таблицю даних зразків, можна зробити наступні висновки:

- як і у зразках 2009 року , перевищення ГДК спостерігається по кадмію та хрому, всі інші метали знаходяться в межах норми;

- пріоритетним є залізо для обох видів рослин;

- мінімальний вміст мають метали як кадмій, нікель та хром;

- значна частина металів плодах вовчих ягодах має більший вміст, ніж в яблуках.

-

Рисунок 3.10 - Порівняння вмісту металів у пробах ГДК, за 2008 рік.

Таблиця 3.4.

Вміст важких металів у яблуках та вовчих ягодах в мг/кг в порівнянні з ГДК 2009 рік [за автором]

Найменуван ня показників	Визначена концентрація яблука та вовчі ягоди; (мг/кг)	Норма по НТД на продукт
1	2	3	4
Залізо	16,3	15,1	50,0
Марганець	3,0	9,8	20,0
Цинк	2,4	8,9	10,0
Мідь	2,44	2,8	5,0
Нікель	0,25	0,42	0,5
Свинець	0,54	0,36	0,5
Алюміній	3,4	2.3	5,0
Кобальт	0,5	0,5	1,0
Хром	0,4	0,33	0,2
Кадмий	0,2	0,16	0,03

Аналізуючи таблицю даних зразків, можна зробити наступні висновки:

- перевищення ГДК спостерігається по кадмію та хрому, всі інші метали знаходяться в межах норми;

- максимальний вміст заліза спостерігається у обох видах рослин;

- мінімальний вміст мають такі метали як кадмій, нікель та хром;

- значна частина металів плодах вовчих ягодах має більший вміст, ніж в яблуках.

Ці дані можна прогледіти на гістограмі порівняння вмісту металів у пробах ГДК, за 2009 рік.



Рисунок 3.11 - Порівняння вмісту металів у пробах ГДК, за 2009 рік.

Необхідно також співставити наявність металів у ґрунті з їх вмістом у плодах, що на них вирощені. Для цього наведено порівняльні таблиці 3.5 -3.8.

Таблиця 3.5

Порівняння вмісту хімічних елементів у шарі ґрунту 0-30см під яблунею та плодами яблук, 2008 рік, мг/кг [за автором]

Елемент	Fe	Mn	Zn	Cu	Ni	Pb	Al	Co	Cr	Cd
Грунт з-під яблуні	3,6	4,6	7,4	3,0	3,0	0,7	4,2	1,6	0,96	0,14
Яблуня 2008 рік	15,9	2,6	3,0	1,8	0,23	0,5	3,3	0,4	0,31	0,14

Виходячи з табличних даних маємо, що зміст заліза в яблуках значно вище за його зміст у грунті. Че може бути обусловлено генетичним показником цього металу у цьому фрукті. Інші показники кількості металів у грунті вище , ніж у плодах яблунь. Всі інші показники у плодах нижче за їх вміст у грунті. Близьки значення між пробами грунту та яблуками по мідді та алюмінію.

Ці висновки зображені і на гістограмі.

Рисунок 3.12 - Порівняння вмісту металів у пробах грунту та яблуках, за 2008 рік

У грунті меньший вміст тільки по залізу, а мідь,свинець та алюміній близькі між собою.

Таблиця 3.5

Порівняння вмісту хімічних елементів у шарі ґрунту 0-30см під яблунею та плодами яблук, мг/кг [за автором]

Елемент	Fe	Mn	Zn	Cu	Ni	Pb	Al	Co	Cr	Cd
Грунт з-під яблуні	4,0	4,8	8,1	3,3	3,4	0,9	4,4	1,4	1,0	0,12
Яблуня 2009 рік	16,3	3,0	2,4	2,44	0,25	0.54	3,4	0,5	0,4	0,2

Табличні дані схожі з даними попереднього року дослідження, зміст заліза в яблуках значно вище за його зміст у грунті, інші показники кількості металів у грунті вище , ніж у плодах яблунь. Близьки значення між пробами грунту та яблуками по міді та алюмінію.

Цей факт має підтвердження у гистограмі.

Рисунок 3.13 - Порівняння вмісту металів у пробах грунту та яблуках, за 2009 рік.

Виходячи з досліджених даних 2008 року маємо , що зміст заліза в яблуках також як і у дослідженнях 2009 року, значно вище за його зміст у грунті, а мінімальний вміст також мають кадмій та хром.

Максимальний вміст у яблуках має залізо, найменьший - кадмій та хром.

Для дослідження вовчих ягід побудовано наступні таблиці та гістограми.

Таблиця 3.7

Порівняння вмісту хімічних елементів у шарі ґрунту 0-30см під кущами вовчих ягід та плодами вовчих ягід, 2008 рік, мг/кг [за автором]

Елемент	Fe	Mn	Zn	Cu	Ni	Pb	Al	Co	Cr	Cd
Грунт з-під вовчих ягід	3,2	5,0	7,0	2,74	2,8	0,5	3,3	1,45	0,7	0,9
Вовчі ягоди	14,6	9,6	8,53	2,6	0,4	0,3	2,1	0,46	0,29	0,11

Вовчі ягоди , навпаки, мають більший вміст металів по залізу, марганцю, цинку та кадмію ніж грунт під кущем. Це може бути обумовлено аеральним шляхом надходження цих забруднювачів, так як місцем знаходження дослідницької ділянки (Ленінський район) має високий показник забруднення. Але це не виключає кореневий шлях надходження металів до рослин.

Наглядне зображення даних таблиці на наступній гістограмі.

Рисунок 3.14 - Порівняння вмісту металів у пробах грунту та вовчих ягодах, за 2008 рік

Таблиця 3.8

Порівняння вмісту хімічних елементів у шарі ґрунту 0-30см під кущами вовчих ягід та плодами вовчих ягід, 2009 рік, мг/кг [за автором]

Елемент	Fe	Mn	Zn	Cu	Ni	Pb	Al	Co	Cr	Cd
Грунт з-під вовчих ягід	4,0	4,8	8,1	3,3	3,4	0,9	4,4	1,4	1,0	0,12
Вовчі ягоди	15,1	9,8	8,9	2,8	0,42	0,36	2,3	0,5	0,33	0,16

Як і в яблуках , у вовчих ягодах, залізо має проритетне місце, у 10 разів вищий за кадмій. Кількість цинку та міді близька до вмісту цих металів у грунті. Що наглядно показано на гістограмі.

Рисунок 3.15 - Порівняння вмісту металів у пробах грунту та вовчих ягодах, за 2009 рік

Таким чином картина по вмісту ВМ у яблуах та вовчих ягодах за два роки має певні різниці. Для порівняння яблук між роками можна розглянути такудіаграму.

Рисунок 3.16 - Порівняння вмісту металів у пробах яблук за 2008-2009 роки.

Як бачимо, вище за ГДК концентрація хрому та кадмію, на рівні ГДК свинець, інші метали складають 1/2- 1/3 від ГДК.

Рисунок 3.17 - Порівняння вмісту металів у пробах вовчих ягід за 2008-2009 роки.

При порівнянні між ссобою вовчих ягід маємо перевищення ГДК по хрому та кадмію, близькі до ГДК цинк та свинець, інші метали таж складають приблизно 1/2- 1/3 від ГДК.

При порівнянні усіх плодів з ГДК отримали наступну гістограму.

Рисунок 3.18 - Порівняння вмісту металів у пробах яблук та вовчих ягід за два роки, 2008-2009 роки.

Як показують гістограми, вміст ВМ у плодах 2009 року і у яблук, і у вовчих ягід, трішки вище за 2008 рік. Це може бути пояснено тим, що цей парк у 2009 році окультурили, в ньому проводився штучний полив протягом літнього періода. Тим самим більша частина Вм перейшли у більш доступну для рослину розчинну форму та кореневим шляхом потрапили до рослин.

Для більш досконалого огляду змісту важких металів у пробах можна скласти їх акумулятивні ряди:

Грунт під яблунею 2008 рік: Zn > Mn > Al > Fe > Ni > Cu > Co > Cr > Pb >Cd ;

Грунт під яблунею 2009 рік: Zn > Mn > Al > Fe > Ni > Cu > Co > Cr > Pb >Cd ;

Грунт під кущем вовчих ягід 2008 рік: Zn > Mn > Fe >Al > Ni > Cu > Co >Cd > Cr > Pb;

Грунт під кущем вовчих ягід 2009 рік: Zn > Mn > Al > Fe > Ni > Cu > Co > Cr > Pb >Cd ;

Яблука 2008 рік: Fe > Al > Zn > Mn > Cu > Pb > Co > Cr > Ni > Cd ;

Яблука 2009 рік: Fe > Al > Zn > Mn > Cu > Pb > Co > Cr > Ni > Cd ;

Вовчі ягоди 2008 рік: Fe > Mn > Zn > Cu > Al > Co > Ni > Pb > Cr> Cd ;

Вовчі ягоди 2009 рік: Fe > Mn > Zn > Cu > Al > Co > Ni > Pb > Cr> Cd .

Таким чином проаналізувавши акумулятивні ряди, що побудовані за даними таблиці 3.1- 3.8 можна зробити наступні висновки:

- пріоритетними металами дляя грунту є цинк, марганець, алюміній та залізо; найменьший вміст свинцю та кадмію;

- у яблуках за обидва роки показники ВМ незначно відрізняються. Наібільший вміст заліза у 10 разів вище за вміст кадмію, також значний вміст мають алюміннній та цинк. Найменьший вміст нікелю та кадмію;

- у вовчих ягодах послідовність металів у ряду відрізняється від ряду яблук, ля них пріоритетними являються залізо марганець та цинк. Найменьший вміст хрому та кадмію. При порівнянні по роках, порядок у ряяддах ідентичний.

Уцілому порядок розташування металів у рядах практично не змінився при порівнянні за два роки по всіх пробах.

Для більш детального розгляду даних вмісту важких металів зроблено кругові діаграми для грунтів.

Рисунок 3.19- Відсотковий вміст металів у грунті під яблунею, 2008 рік.



Рисунок 3.20- Відсотковий вміст металів у грунті під яблунею, 2009 рік.

Рисунок 3.21- Відсотковий вміст металів у грунті під кущем вовчих ягід, 2008 рік.



Рисунок 3.22- Відсотковий вміст металів у грунті під кущем вовчих ягід, 2009 рік.

З цих діаграм доволі чітко видно що пріоритетними металами для усіх грунтів є цинк (24-26 %), марганець (15-18 %) та мідь (10-11 %), при цьому ці кількості практично однакові протягом обох років. Мінімальний вміст на цій ділянці мають хром ( до 3% ) та кадмій ( до 3 %).

Для наглядовості визначення відсоткового вмісту металів у пробах яблук та вовчих ягодах зроблені кругові діаграми по кожнів пробі.