Вплив природних та соціально-економічних умов на функціонування національного природного парку "Гомільшанські ліси"

Кваліфікаційна робота бакалавра

ВПЛИВ ПРИРОДНИХ ТА СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНИХ УМОВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ „ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ”

ЗМІСТ

Вступ

1. Вплив різних джерел забруднення на екологічний стан природних компонентів території Зміївського району

1.1 Характеристика джерел забруднення

1.2 Екологічні дослідження геологічної структури та рельєфу Зміївського району як складових формування стану довкілля

1.3 Екологічні дослідження кліматичних показників Зміївського району як фактора формування стану довкілля

1.4 Екологічні дослідження водних об'єктів як складової довкілля, що зазнає впливу забруднення

1.5 Екологічні дослідження ґрунтів Зміївського району як складової довкілля, що зазнає впливу забруднення

1.6 Екологічні дослідження флори та фауни, що потерпають від забруднення в Зміївському районі

2. Екологія та охорона природно-територіальних та природно-антропогенних комплексів (ПТК і ПАК) як інтегральних показників екологічного стану території Зміївського району Харківської області

2.1 Дослідження природно-територіальних комплексів (ПТК)

2.2 Дослідження природно-антропогенних комплексів (ПАК)

3. Експериментальна частина. Дослідження природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

3.1 Сутність та стан вивчення природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

3.2 Методи дослідження впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

3.3 Аналіз та узагальнення результатів дослідження впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

3.4 Прогноз та розрахунки

Висновки

Список використаних джерел

Резюме

ВСТУП

Природно-заповідні території і об'єкти мають велике значення в житті людини і біосфери. Вони виконують роль банку генофонду рослинного і тваринного світу, зберігають рідкісні і типові ландшафти та підтримують екологічну рівновагу. Оскільки в процесі господарської діяльності людина порушила функціонування природних комплексів, необхідно приділяти увагу збереженню тих природних територій і об'єктів, що ще залишилися, забезпечувати виконання ними природних функцій.

В Україні до цього часу створено чотири біосферних, сімнадцять природних державних заповідників, дванадцять національних природних парків. Більшість з них знаходиться в західній і південній частинах України, в східній їх значно менше. Оскільки в останній частині найбільшим є техногенне навантаження, виникає необхідність в підтримці екологічної рівноваги.

На світовому рівні для вирішення таких проблем було прийняте рішення про створення екологічної мережі, яке сформульоване в рекомендаціях Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.), як Всеєвропейської екологічної мережі - єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафтів.

Особливу увагу необхідно приділяти територіям, що зберігають лісові комплекси. Ліс відроджує та стабілізує екологічну рівновагу в природі. Ліс значно сильніше інших типів рослинності впливає на енерго- та масообмін в біосфері, на її функціонування, формування природного оточення, трансформації кліматичних, гідрологічних, геохімічних та інших факторів. Таким комплексом є горбиста правобережна місцевість з листяним лісом, заплавою, річкою Сіверський Дінець, озерами, притоками та лівобережна тераса із сосновим бором.

Оскільки на екологічний стан Зміївського району має значний вплив Зміївська ТЕС, що дає 60% викидів від сумарної їх кількості у Харківській області. Тому збереження і забезпечення продуктивного функціонування цього комплексу є досить актуальним.

Так Указом президента України від 06.09.2004 був створений національний природний парк (НПП) „Гомільшанські ліси” з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних лісостепових природних комплексів долини річки Сіверського Дінця, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Метою роботи є визначення впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування НПП „Гомільшанські ліси”. Галуззю застосування може бути заповідна справа.

На даному етапі роботи необхідно визначити:

1) вплив геологічних, геоморфологічних, кліматичних факторів, водної діяльності, вплив ґрунтів, рослинного та тваринного світу і антропогенних факторів (вплив різних джерел забруднення) на екологічний стан Зміївського району;

2) екологічний стан природно-територіальних та природно-антропогенних комплексів Зміївського району;

3) вплив природних та соціально-економічних факторів на функціонування НПП „Гомільшанські ліси”.

Для виконання завдань роботи необхідні літературні джерела з геології, геоморфології, клімату, водних ресурсів, ґрунтів, рослинного та тваринного світу Зміївського району, фондові матеріали Муніципальної комунальної установи екологічної служби м. Зміїв, фондові матеріали ДЛГО „Харківліс”, картографічні матеріали Зміївського району.

РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ РІЗНИХ ДЖЕРЕЛ ЗАБРУДНЕННЯ НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ПРИРОДНИХ КОМПОНЕНТІВ ТЕРИТОРІЇ ЗМІЇВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Характеристика джерел забруднення

Економіка і господарство Зміївського району мають аграрно-індустріальну спрямованість. Основними галузями є енергетика (Зміївська ТЕС) машинобудування і металообробка (Зміївський машинобудівний завод, Зміївський дослідний електромеханічний завод, Зміївський електромонтажний завод „Зміївметалосервіс”), деревообробка та целюлозноперова промисловість (ВАТ „Харківдрев”, СП „Зміївський тарний комбінат”, Зміївська паперова фабрика „Кронекс - Україна”), харчова (ТОВ „Зміївський молокозавод”) та інші.

Стабільне функціонування сільськогосподарського та промислового комплексів забезпечується наявністю достатньої кількості кваліфікованих трудових ресурсів, сприятливими умовами проживання й побуту населення, високим рівнем розвитку соціальної, культурної та ринкової інфраструктур.

Всього в районі діє майже 50 малих, спільних та приватних підприємств, 14 акціонерних товариств і суб'єктів господарювання державної форми власності. Ці підприємства виробляють електроенергію, продовольчі товари та промислову продукцію: млини, крупорушки, пральні машини різної потужності, цигарковий, газетний та туалетний папір, опалювальні котли різних модифікацій, пилорами, будівельні ліси, будматеріали. Більшість підприємств, району розміщена в м. Зміїв (60%), с.м.т. Комсомольське (30%), с. Лісне, с. Лиман [1].

До найзначніших підприємств району належать Зміївська теплоелектростанція (ТЕС) потужністю 2,15 млн.кВт, відкриті акціонерні товариства "Зміївський машинобудівний завод (ЗМЗ)", "Зміївський дослідний електромеханічний завод (ЗДЕМЗ), "Зміївський електромонтажний завод "Зміївметалосервіс" (ЗЕМЗ)".

В районі діють підприємства майже всіх галузей промисловості, вони використовують у своїй діяльності практично всі види сировинних та матеріальних ресурсів. Основним енергоресурсом для суб'єктів господарювання є електроенергія, загальний обсяг споживання якої в 2002-2004 рр. по Зміївській ТЕС склав 1710537 тис. кВт•год. Закуповували теплову енергію 20%, газ - 29% підприємств. Значні обсяги споживання бензину були характерні для 83%, дизельного палива - для 50%, вугілля - для 8% підприємств [1].

Основним джерелом забруднення в районі є Зміївська ТЕС. За даними Інституту грунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського грунти на території, прилеглій до ТЕС, знаходяться під прямим техногенним впливом ряду мікроелементів важких металів та органічних речовин, що фіксуються у збільшеній концентрації відносно фону підстилаючих грунтів. Найближчі до ТЕС ліси характеризуються підвищеним вмістом важких металів в ґрунті та рослинах - від 1,1 до 4 разів у порівнянні з контрольними пробами, відібраними на відстанні від Зміївської ТЕС. Ці перевищення становлять по Mn, Zn, Pb, Cu, Cd від 1,1 до 2,2 разів, по Ni, Cr від 2,7 до 4 разів [2].

Функціонування Зміївської ТЕС впливає на рослинність району. В результаті згорання викопного палива, що використовується для отримання електроенергії утворюються такі продукти як двоокис сірки та двоокис азоту. Для багатьох видів рослин (соя, помідори, овес) суміш цих газів викликає ураження листя рослин. Викиди ТЕС впливають на вміст ряду мікроелементів (цинку, міді, кадмію, хрому, нікелю та ін.) в рослинах, що ростуть поблизу.

ТЕС займає великі території для створення водосховищ, в результаті відбувається підтоплення територій, підвищується рівень грунтових вод, що призводить до засолення ґрунтів (у ґрунті збільшується вміст легкорозчинних солей) і ґрунти виводяться з сільськогосподарського використання. Через велику площу водосховищ збільшується випаровування, що призводить до зміни мікроклімату, відбуваються порушення в життєвому циклі мікрофлори та мікрофауни.

Зворотні води Зміївської ТЕС є одним з основних джерел надходження забруднюючих речовин антропогенного походження до навколишнього середовища. ТЕС скидає 12300 тис. м зворотних вод у водні об'єкти. Під впливом антропогенного тиску поверхневі води змінюють свої природні фізико-хімічні властивості [1].

Зміївська ТЕС в Харківській області є найбільшим забруднювачем повітряного басейну. При цьому частка викидів ТЕС від усіх інших промислових викидів області становить по золі - 99,8%, по NO - 80,4%, по NO - 54,8%. Загальна кількість викидів в атмосферне повітря, при номінальній потужності ТЕС становить 250 тис. тонн на рік. Викиди Зміївської ТЕС за 2004-2005 роки приведені в таблиці 1.1. Ці дані можна представити у вигляді діаграми (рис. 1.1), де перший стовпчик відображає кількість викидів в атмосферне повітря 2004 року, а другий - 2005 року (перші три квартали року). Тому кількість викидів не знизилася в 2005.

Таблиця 1. 1 Викиди забруднюючих речовин Зміївської ТЕС за 2004-2005 рр [1].

Рисунок 1. 1 Діаграма викидів забруднюючих речовин від Зміївської теплоелекростанції за 2004-2005 роки

В 2003 році на території Зміївського району стаціонарними джерелами було викинуто в атмосферу 99,4 тис. т забруднюючих речовин, серед яких твердих - 39,4 тис т, газоподібних та рідких - 60,0, сірчистого ангідриду -51,9, окису вуглецю - 0,9, оксидів азоту - 7,1 [3].

Викиди автотранспорту становили 3 011,3 т, серед них окису вуглецю - 2411,3 т, вуглеводнів - 418,5, оксидів азоту - 168,6, сажі - 4,8, діоксиду сірки - 8,1 т [3].

Мережа автомобільних шляхів у районі складає 361,9 км, в тому числі з твердим покриттям - 346,8 км. Згідно даних Зміївського УВС у підприємств, організацій та населення району зареєстровано 23 тис одиниць механічних засобів, що обладнані двигунами внутрішнього згоряння. Слід звернути увагу, що близько 50% автотранспорту випущено до 1980 року [1].

Автотранспортні потоки в межах населених пунктів району є однією з вагомих причин забруднення атмосфери, внаслідок чого погіршують екологічні умови проживання населення. Стан доріг не відповідає існуючим нормативам. В результаті велика кількість автомобілів рухається через центральні райони міст з повільною швидкістю та з великою кількістю зупинок, що призводить до надмірного витрачання пального і є причиною надмірної загазованості атмосферного повітря.

Зростає потік автотранспорту, який вже був в експлуатації значний час і має значну зношеність двигунів. Автомобільний парк району поповнюється, в основному, машинами імпортного виробництва, для яких характерні високий ступінь стиску і паливо з високим отановим числом. Екологічний контроль використаного палива не проводиться. Кількість автотранспорту, що використовує для знешкодженя вихлопних газів каталізатори, незначна.

Спеціалізація сільського господарства представлена такими напрямкими: овоче-молочний, м'ясо-молочний, овочевий, м'ясний, птаховодчий.

Внаслідок інтенсивного сільськогосподарського використання земельним ресурсам району завдано відчутної шкоди у результаті відчуженості родючих земель, затоплення і підтоплення водоймищами, меліоративних заходів і недосконалості застосованої агротехніки, що не враховує екологічних вимог. Такі проблеми, як дегуміфікація, ерозія, дефляція, забруднення ґрунтів пестицидами та отрутохімікатами мають на території району велике поширення.

Найбільша площа сільськогосподарських угідь знаходиться в басейні р. Сіверський Донець - 44 647 га, наступними за вагою є площі в басейні р. Мжа - 32 364 га. Розораність території району складає близько 52%. Істотну увагу привертає проблема ерозії ґрунтів. Середня еродованість ґрунтів району становить близько 48% [1].

Наступним за вагою напрямком сільськогосподарської діяльності є тваринництво, в тому числі птахівництво. Найбільша кількість великої рогатої худоби знаходиться в КСП „Україна” (м. Зміїв), АТ ДПЗ „Червоний Велетень”, але кількість поголів'я зменшується з кожним роком.

В процесі промислового виробництва утворюються відходи різних класів небезпеки. На території району утворюються до 15,30 т/км промислових відходів [4]. За показником зведеної щільності накопичення промвідходів в найгіршому стані є Зміївський район за рахунок золовідвалу Зміївської ТЕС. Щільність накопичення на території району промвідходів 18 189 тис. т/км [4]. На південному сході Зміївського району розміщений золовідвал Зиміївської ТЕС, полігон захоронення промислових відходів. Протягом останніх років в районі не вирішується проблема з промисловими відходами 1-го та 2-го класів небезпеки. Підприємства району не спроможні використати або знешкодити ту масу таких відходів, що утворюється за рік.

В зв'язку з бурхливим розвитком сфери приватного бізнесу - торгівлі, медицини, побутової хімії - зростання обсягів відходів, що утворюються при цьому, набуває помітного негативного значення.

Тверді побутові відходи є одним із небезпечних джерел забруднення. Практично на всіх полігонах відсутні паспорти, не ведеться або тільки розпочато облік відходів. На території району в центральній частині знаходиться полігон захоронення твердих побутових відходів - 4 га, та у південно-західній частині - 6 га.

Оцінюючи санітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію на території Зміївського району, можна констатувати, що все населення в ту чи іншу міру потерпає від несприятливого впливу шкідливих факторів. Екологічна ситуація в районі залишається напруженою. Він є одним з районів, що мають найвищий показник загальної захворюваності, і паралельно у Зміївському районі критичний та напружений узагальнений стан компонентів довкілля. В його структурі захворювання переважають хвороби органів дихання. Ймовірною причиною цього може бути вплив викидів Зміївської ТЕС та АО „Балцем”, які є найбільшими забруднювачами повітря [4].

1.2 Екологічні дослідження геологічної структури та рельєфу Зміївського району як складових формування стану довкілля

Зміївський район, а разом з ним і Національний природний парк (НПП) „Гомільшанські ліси ” знаходиться на території, тектонічна структура якої пов`язана з давньою Східноєвропейською платформою та одним з її структурних елементів Придніпровським грабеном. Придніпровський грабен утворився у девонському та кам`яновугільному періодах палеозойської ери на місці кристалічного щита. НПП знаходиться в північній прибортовій зоні грабену, де глибина поверхні кристалічного протерозойського фундаменту сягає 9-11 км, складеного гранітами, гнейсами [5].

Більша частина території вкрита пухкими гірськими породами, з яких лесовидні суглинки і алювіальні піски складають верхню частину розрізу. В деяких місцях, частіше на схилах річкових долин, балок та ярів, на поверхню виходять більш давні породи, що трапляються епізодично. Це строкаті глини, білі піски неогенового віку і зеленувато-жовтуваті піщаники, тонкозернисті і глинисті піски.

На піщаній терасі на поверхню виходять давньоалювіальні піски, часто утворюючи „кучугурний” ландшафт, у зв'язку з чим ця тераса має характерний „полісський” вигляд, схожість з яким доповнюється переважанням на ній борів та суборів. На заплавах залягає мулисто-піщана суміш, що накопичується під час повеней, - сучасні заплавні алювіальні відклади і лише місцями на поверхні лежать піски вимиті повеневою водою з русла [6].

Кристалічні породи на початку девону опустились по розломах на значну глибину. Прогин, що утворився заповнювався уламковими і вулканогенними породами в межах Донбасу і соленосними відкладами в Придніпровському грабені, що являв собою напівзамкнутий басейн. Це була перша епоха соленакопичення [7].

На зміну соленосним відкладам лагун середньодевонської епохи прийшли глини й вапняки відкритого моря, потім лагунні і континентальні строкаті глини пізньодевонської епохи.

Кам'яновугільний період почався з великої трансгресії, яка розширила басейн за рахунок околиць грабена і утворила Дніпровсько-Донецьку западину. На початку періоду відкладались вапняки в умовах відкритого моря. Пізніше у візейську епоху на Українському кристалічному щиті, а також в Північному Криму і Передкавказзі виникли крупні підняття, звідки у Великий Донбас почала зноситись велика кідькість піску і глини. З того часу і до кінця кам'яновугільного періоду там часто проходило чергування мілкого моря з низинним суходолом, вкритим тропічними болотами, де накопичувались рослинні рештки.

На початку палеогенового періоду територія Харківської області була суходолом, але згодом в Придніпровський грабен проникло море, відклавши опоки і піски сумської світи. Після регресії на початку еоцену, коли відкладались чорні гумозні глини, настала трансгресія, що відклала глауконітові піски каневської світи раннього еоцену, кварцеві та глауконітові піски бучацької світи середнього еоцену, фосфоритові піски і мергелисті глини київської світи пізнього еоцену, опоковидні глини і глауконітові піски харківської світи олігоцену [6].

В неогеновий період почалось накопичення відкладів полтавської серії, що представляє відклади майже всієї міоценової епохи.

Континентальні умови середнього і пізнього пліоцену відзначаються потужною корою вивітрювання - ярусом червоно-бурих глин, що залягають поверх строкатих глин на івнківській терасі і зустрічаються на плато.

В четвертинному періоді вступає в дію періодичне зледеніння. Всі п'ять зледенінь супроводжувались розповсюдженням багаторічної мерзлоти ґрунту і накопиченням лесового пилу, що призвело до утворення лесових горизонтів.

Зміни в роботі річок, зумовлені змінами клімату, призвели до виникнення четвертинних терас: гуньковської, градизької, переяславсько-черкаської, трубізької, борової та заплави.

Таким чином, відбувалося природне формування рельєфу на території Зміївського району. Але на даному етапі відбувається рельєфоутворення під впливом антропогенної діяльності, негативно впливаючи на функціонування екосистем.

За походженням на території переважає флювіальний рельєф (сформований переважно в результаті діяльності текучих вод). На його формування впливають і кліматичні фактори. Зокрема опади, в результаті інтенсивного випадіння яких та лінійної ерозії утворюються такі форми рельєфу як вимоїни, яри, балки, конуси виноса, що поширені на території району ( Добрецький Яр, Коленіков Яр, балка Бузова). Континентальність клімату, що характеризується коливанням добових та сезонних температур, сприяє руйнуванню гірських порід з подальшим їх перенесенням та відкладанням завдяки діяльності води, вітру, гравітаційних сил, відбувається нівелювання рельєфу.

Діяльність гравітаційних сил на території району відображається в ерозійноу врізі долин Сіверського Донця і його притоків, що досягає 180 м при густоті розчленованості 0,2-1,2 км/км [7]. Зсуви на схилах річкових долин басейну Сіверського Дінця приурочені до пісчано-глинистих відкладів неогену і палеогену. Суглинки і полтавські піски іноді зсуваються по глинистим утворенням харківської світи (правий схил долини Сіверського Дінця), по глинистим мергелям і сланцям київської світи. Схилові гравітаційні процеси негативно впливають на стан ґрунтового покриву, сприяють розвитку регресивної ерозії і змиву ґрунтів, замулюванню та забрудненню водних об'єктів.

Для лесових терас Сіверського Дінця характерні активно просадочні явища в лесових породах, що відносяться до категорії динамічно нестійких. Вони при перезволоженні або підтопленні дають додаткове ущільнення, яке виражається у зміні структури, зменшені об'єму.

Крім природних процесів на рельєф та навколишнє середовище впливає діяльність людини. У зв'язку з житловим та промисловим будівництвом на освоюваних територіях розвивається комплекс інженерно-геологічних процесів: відбувається обміління річок, підвищення відміток (підсипка і намив) заплавних ділянок, зниження активності ерозійних процесів. При забудові погіршується поверхневий і підземний стоки, погіршується природний режим водності ( за рахунок поливів, асфальтового покриття, втрат із водоносних мереж і т.д.) і, як наслідок, підвищується рівень ґрунтових вод або виникають нові водоносні горизонти [8].

Що стосується корисних копалин, то у Зміївському районі добуваються піски й глини для будівництва. Видобуток ведеться кар'єрним способом, при чому більшість розроблених кар'єрів не рекультивуються, чим порушується ґрунтовий покрив, водний режим території, можуть виникати обвали.

Серед об'єктів енергетики найзначущим є Зміївська ТЕС, що забруднює атмосферу, впливає на водний режим оз. Лиман, в яке скидаються стічні води. Внаслідок цього відбувається локальне підвищення температури води, зміна умов льодоставу, заростання його водоростями, порушення кисневого балансу озера, зміна умов випаровування, утворення туманів.

Підвищена температура води в озері притягує багато людей влітку. Узбережжя озера облаштоване для відпочинку. Проте тепла вода - найліпше середовище для хвороботворних бактерій.

Що стосується сільського господарства, то в районі його вплив проявляється через такі галузі як рослинництво і тваринництво. Розорювання ґрунтового покриву призводить до інтенсифікації водної та вітрової ерозії, видалення верхнього найбагатшого гумусом шару, утворення змитих ґрунтів. При внесенні мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин відбувається евтрофікація водних об'єктів, забруднення ґрунтового покриву - розвиток фітотоксичності ґрунтів. В результаті діяльності тваринництва відбувається концентроване накопичення твердих та рідких відходів та забруднення ґрунту та ґрунтових підземних вод амонієм, нітратами.

1.3 Екологічні дослідження кліматичних показників як фактора формування стану довкілля Зміївського району

Клімат Харківської області, в тому числі і території, що вивчається, помірно континентальний; формується в результаті взаємодії трьох основних факторів, що створюють клімат: сонячної радіації, циркуляції атмосфери і характеру підстилаючої поверхні. Він характеризується наступними показниками. Значною амплітудою середньомісячних середніх температур 27 С (від + 20 С в червні та до -7 С в січні) [4], такі перепади температур сприяють руйнуванню гірських порід, їх перенесенню і відкладанню у сукупності з діяльністю текучих вод (зокрема після випадання дощів), віту, гравітаційних сил, відбувається нівелювання рельєфу, перерозподіл енергії. Для теплого періоду року характерні такі стихійні явища як сильна спека, пилові бурі, суховії, вогненебезпечність, а для холодного періоду - сильні снігопади, сильна ожеледиця.

Переважанням опадів в теплу пору року: максимум припадає на червень (більше 65 мм), мінімум у лютому (менше 35 мм), при середній річній кількості близько 500 мм (в інтервалі 457-569 мм) [7]. Велика кількість опадів викликає різні види ерозії, в результаті яких виникають такі форми рельєфу як вимоїни, яри, балки, зменшується ґрунтовий покрив (особливо на схилах), відбувається змив ґрунтів. Але поряд з цим опади сприяють очищенню атмосфери від домішок. Великий вплив на формування екологічного стану території мають такі стихійні процеси як грози, град, наморозні відклади, що цілком характерні для Зміївського району. Тумани як продукти конденсації, завислі в повітрі, посилюють накопичення шкідливих домішків у повітрі.

Радіаційним індексом сухості за Григорєвим-Будико близько 1, що відповідає умовам оптимального співвідношення тепла і вологи в багаторічному розрізі [4]. Це сприяє розсіюванню забруднюючих речовин.

Характерним ходом відносної вологості, яка має виражений мінімум в травні (до 60%) і максимум взимку (грудень-січень до 85%) та абсолютної вологості (від 1-2 гПа взимку до 15 гПа влітку в червні).

Правильним ходом сонячного сяйва з максимальною тривалістю в червні (до 300 год) та мінімумом в грудні (близько 20 год).

Максимальною хмарністю (7,5- 8,0 балів) в зимові місяці, мінімальною (4,8 - 5,5 балів) влітку.

Відсоткова повторюваність напрямків вітру надана у Таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Повторюваність (%) напрямку вітру

Радіаційні умови досить однорідні. Сумарна сонячна радіація складає приблизно 95 ккал /см за рік, при чому за період з квітня по вересень сумарна сонячна радіація складає біля 80% річної суми. Радіаційний баланс у середньому за рік позитивний і складає 42,2 ккал/см [4].

Холодна пора року (середньодобова температура повітря нижче 0С) триває приблизно 120-135 днів. Стійкий сніговій покрив зазвичай зберігається 100-110 днів, але цей метеопоказник є найбільш змінюваним з року в рік [6].

Зима починається з середини листопада. Вона характеризується зміною характеру циркуляції повітря - посилення ролі горизонтального переносу тепла - холоду (адвекції). Взимку найбільш відчутно проявляються два основних режиму переносу повітря:

- східний, коли територія опиняється у відрозі Сибірського антициклону, в результаті чого потрапляє холод з переохолодженого континента і втановлюється сувора стійка зима з ясною погодою і довготривалим сніговим покровом;

- західний з перважанням нестійкої погоди, частими змінами температур, таненням, бурхливим випадінням снігу, навіть дощами взимку, що пов'язано з активною циклональною діяльністю і переносом тепла з Атлантичного океану.

Сильний вітер, що викликає підняття і перенесення великої кількості пилу та піску, зумовлює забруднення атмосфери шкідливими речовинами, однак він сприяє розсіюванню забруднюючих речовин від стаціонарних джерел.

Весна характеризується переходом середньодобової температури через 0 С, що відбувається 20-21 березня. В окремі роки ці строки можуть змінюватись на 8-10 днів в обидва боки. Навесні відбувається зміна режиму циркуляції повітря, часто нестійкість погоди, при чому в другій половині весни нерідко буває весняний суховій - висушуючий ґрунт вітер південно-східного напрямку [7].

Літо починається з моменту переходу середньодобової температури через 15 С, що припадає на середину травня. Воно триває 130-140 днів, тобто до середини жовтня. Літо помірно тепле, з вираженим вологим (червень) і жарким (липень-серпень) періодами. Літні опади бувають фронтальними і конвективними; фронтальні пов'язані з проходженням атмосферних фронтів між різними за властивостями повітряними масами, а конвективні зумовлені вертикальними висходячими рухами (конвекцією) теплого повітря [6].

Осінь - перехідна пора, що характеризується декількома суттєвими тенденціями:

- зміною циркуляції, яка відбувається досить різко приблизно в останній декаді серпня;

- зростанням контрастності добових температур;

- відставнням в охолодженні земної поверхні відносно повітря, водойм відносно суші, в зв'язку з чим часто бувають осінні тумани радіаційного і адвективного походження.

Врахування кліматичної інформації про стихійні метеорологічні явища дозволять підвищити ефективність природоохоронних заходів і знизити екологічну напругу на території району.

1.4 Екологічні дослідження водних об'єктів як складової довкілля, що зазнає впливу забруднення

Сіверський Дінець - найбільша притока Дону (рис. 1.2). Загальна протяжність річки 1053 км, площа басейну 98800 км, середні річні витрати води біля м. Змієва 43,6 м/сек [6].

Долина Дінця асиметрична: крутий правий та пологий терасований лівий берег, її ширина 65-68 км, а глибина 100-150 м [7].

Лучна, або заплавна, тераса розвинута добре. Загалом рівну поверхню доповнюють притерасні зниження, прируслові вали, протоки і стариці. Основними ландшафтами є луки, листяні ліси та чагарники. Луки використовують під сінокоси, пасовища, а також розорюють під городні культури.

Русло Дінця врізане в лучну терасу. Ширина русла змінюється від 30-40 до 60-70 м. Дно русла дуже не рівне і тому глибини в межень коливаються від 0,3-0,4 м на перекатах до 2,5-10 м на плесах [6]. Русло річки в багатьох місцях загромаджене старими деревами. Підмиті водою вікові дуби іноді потрапляють в річку і утворюють запруди. На крутому правому схилі долини в деяких місцях виникають зсуви, які підпружують річку, змушують її проривати нове русло, створювати закрут.

Основним джерелом живлення Дінця є атмосферні опади і підземні води. Протягом зими в басейні річки накопичується сніг товщиною до 30- 40 см. Зазвичай в середині березня сніг починає танути, струмки заповнюють русло річки. Дінець виходить з берегів, розливається по широкій лучній терасі, перетворюючись в річку шириною до 6 км (біля м. Змієва) [7].

Інтенсивність підняття рівня води під час весняної повені досягає 10- 25 см/добу, а в роки з дружньою весною - 2,0-3,5 м/добу. Зазвичай весняна повінь продовжується близько двох місяців. До середини травня вона закінчується і настає літня межень [7].

Найбільш значний твердий стік буває в період весняного сніготанення, коли він складає 65% річного, влітку і восени 25%, взимку 10%. Мінералізація води (в межах області) складає 650-750 мг/л [4]. Вода помірно-жорстка, відноситься до гідрокарбонатного класу. Хімізм води змінюється в зв'язку з тим, що прмислові підприємства скидають відпрацьовані води.

Річка Сіверський Дінець взимку замерзає. В кінці листопада - початку грудня з'являються забереги і сало. Льодом вкривається спочатку плесо, а потім перекати. Звичайно річка замерзає на 2-3 місяці.

Після того як Дінець звільняється від льоду, вода в ньому поступово нагрівається - в квітні до 8,5, в травні до 16,6, в червні до 21,6, в липні досягає 23,5. Потім охолоджується - в серпні до 22,2, у вересні до 17,0, в жовтні до 9,5, і в листопаді до 3,7 [7].

Вода в Дінці м'яка, окислювальніть її досить висока, тому умови для існування фауни раніше були досить сприятливими. В річці було багато риби (судак, сом, щука, лящ та ін.), але в наш час вода забруднена відходами і відпрацьованими водами промислових підприємств.

Уди - права притока Сіверського Дінця. Площа басейну річки 3900 км, загальне падіння її 105 м, середня річна витрата у пониззі ріки - 8,5 м/с.

Долина ріки добре розроблена. Її ширина коливається від 15 до 25 км у нижній течії, глибина досягає 85-100 м. Долина асиметрична: правий берег крутий, високий, розчленований балками і ярами, а лівий - пологий терасований (виділяють до 8 терас) [9].

Річище звивисте, його ширина коливається від 4 до 18 м. Глибина річища перевищує 1 м лише в окремих місцях. У середній і нижній течії річище поділяється на рукава, утворюючи великі острови, порослі очеретом. Живлення річки в основному снігове, у весняну повінь рівень води підвищується на 1-2 м. Вода річки, ще недавно чиста і прозора, зараз забруднена відходами промислових підприємств. Воду використовують для штучного зрошення полів і городів. Річка Уди має багато приток, серед яких річка Лопань з притокою р. Харків. На берегах цих річок розташований обласний центр Харків, численні підприємства якого скидають забруднюючі речовини в ці річки.

Мжа (або Мож) - права притока Сіверського Дінця. Довжина ріки 74 км, площа басейну 1810 км, загальне падіння 63 м [9]. У долині Мжі багато листяних, рідше - соснових лісів. Вода у річці відносно чиста, її береги у нижній течії - зона відпочинку й туризму.

Басейн Дінця - один з найзабрудненіших річкових басейнів України. В Зміївському районі у поверхневі водні об'єкти в 1999 році було скинуто зворотніх вод 0,572 млн. м, у 2000 році - 0,722 млн. м, а в 2001 році - 15,100 млн. м[10]. Забруднюється річка та інші поверхневі води важкими металами, їх вміст наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Вміст важких металів у поверхневих водах Зміївського району в 2003 році (р. Сіверський Дінець, оз. Лиман) [2]

Вміст цинку, нікелю, кобальту, заліза, марганцю, міді та хрому не перевищує ГДК, вміст свинцю на рівні та наближається до значення ГДК, кадмію - на рівні та вище ГДК.

В Зміївському районі 39 народно-господарських об'єктів використовують воду з 203 артезіанських свердловин та трьох колодязів.

Зворотні води Зміївської ТЕС є одним з основних джерел надходження забруднюючих речовин антропогенного походження до навколишнього середовища. ТЕС скидає 12 300 тис. м зворотних вод у водні об'єкти [1]. Під впливом антропогенного тиску поверхневі води змінюють свої природні фізико-хімічні властивості.

Найбільше озеро району - оз. Лиман. Воно знаходиться на південному сході Зміївського району. Раніше вода в озері була солонувата. Зараз режим озера підтримується штучно. У зв'зку із будівництвом Зміївської ТЕС солонувату воду з озера спустили за допомогою спеціально проритого каналу, а із Сіверського Дінця закачали прісну воду. На озері збудовані гідротехнічні споруди для скидання стічних вод і забору чистої води. Біля ТЕС береги облицьовано, озеро майже ніколи не замерзає внаслідок скидання теплих вод. Дно піщане, мулисте, місцями торфувате. По берегам зустрічаються солонці.

На захід від озера Лиман розташовані десятки старичних озер: Чайка, Світличні, Комишувате та ін. Усі вони замулюються, заростають, зменшуються й зникають. Деякі озера дуже мальовничі. Озеро Борове - одне з крупних реліктових озер на боровій терасі Сіверського Дінця (довжина 1,5 км, ширина до 500 м) - оточене сосновим лісом. На берегах озера збереглися цікаві рідкісні рослини: білий мох, зозулин льон, плаун (вимираюча спорова рослина) [9].

Озеро Біле - старичне озеро у заплаві Сіверського Дінця (довжина 1 км, ширина до 250 м). Воно ще зберігає зв'язок з річкою, сполучаючись із затокою Косач (ця річкова затока має довжину 2 км і є місцем нерестилища риб). Озеро Біле - водойма , що самоочищується і відрізняється великим різноманіттям водних рослин (лілеї, рдесник, кушир та ін.) [9].

Болота Зміївського району розташовані переважно в долинах Сіверського Дінця, Мжі, Уд та інших річок. Деякі утворилися на місці старичних озер, наприклад Сухий Лиман. Це болото вкрите шаром торфу товщиною до 60 см. Сухий Лиман розташований на другій надзаплавній терасі Сіверського Дінця і являє собою релікт льодовикового періоду. Зараз це болото зникає внаслідок меліоративних робіт.

За гігієнічною класифікацією (культурно-побутове водокористування) та частина річки, що протікає через Зміївський район має високий ступінь забруднення, що вказує на безумовну небезпеку культурно-побутового водокористування. Вважається неприпустимим використання такого водотоку як джерела господарсько-питного водопостачання, через складність видалення токсичних речовин у процесі водопідготовки. За екологічною класифікацією вода Сіверського Дінця в районі НПП відноситься до 4 категорії слабко забруднених, які є екосистемами з елементами регресу, що зазнають антропогенного навантаження, яке перевищує межі адаптаційних можливостей їхніх біоценозів [4].

Не зважаючи на певні зміни водності Сіверського Дінця, загальна мінералізація води протягом п'яти років (1999-2003 роки) залишалася практично стабільною. Аналіз змін складу основних іонів у воді дозволяє зробити висновок про великий антропогенний вплив на якість води, який хоча і зменшився, але і досі істотний.

1.5 Екологічні дослідження ґрунтів Зміївського району як складової стану довкілля, що знаходяться під впливом забруднення

Територія Зміївського району відноситься до Лісостепового ґрунтового району, де зустрічаються такі ґрунти як дерново-підзолисті, чорноземи опідзолені, чорноземи реградовані, чорноземи звичайні потужні, чорноземи звичайні залишково солонцюваті, дернові піщані і глинисто-піщані, алювіальні лучні і чорноземно-лучні [5].

На лівому березі р. Сіверский Донець зустрічаються дерново-підзолисті, що сформувалися на лесовидних і алювіальних відкладах. Вміст гумусу невисокий, ґрунти мають низькі запаси валових форм азоту (0,05-0,10%) та фосфору (0,04-0,09%) [11].

На правому березі Дінця є чорноземи опідзолені, в яких порівняно з типовими чорноземами гумусу менше, однак це зменшення незначне - не перевищує десятих долей процента. Незважаючи на невелику кислотність, їх родючість не лише не падає, а навіть відрізняється більш високими показниками у порівнянні з типовими чорноземами. Це пов'язано з тим, що при невеликому вмісті поглинутого водню колоїдна складова частина ґрунту стає більш рухомою. Мінерали, що входять в її склад, швидше вивітрюються, вивільняючи доступні для рослин поживні речовини. Тому можна сказати, що найбільш родючими є не типові, а опідзолені чорноземи.

В західній частині Зміївського району зустрічаються реградовані чорноземи - це опідзолені ґрунти, частіше за все опідзолені чорноземи, в яких відновлюються ознаки чорноземів. Утворюються вони двояким шляхом: під впливом господарської діяльності або у результаті природних фізико-географічних процесів. На розораних ділянках, позбавлених лісового покриву, поверхня ґрунту влітку підсихає і сюди напрвляються висхідні потоки ґрунтової вологи разом із солями, зокрема Ca(HCO). Паралельно змінюється і склад поглинутих катіонів у ґрунті. Водень заміщується кальцієм, кислотність ґрунту зникає. Ґрунти відновлюють зовнішній вигляд і фізико-хімічні властивості чорноземів.

На сході і заході району зустрічаються чорноземи типові потужні, вміст гумусу в них коливається від 3 до 5-6 % [12]. Вплив гранулометричного складу породи позначається в тому, що чим більше в ній мулу, тобто найдрібніших частинок, тим більше гумусу вони можуть зв'язати та накопичувати в ґрунті.

Чорноземи звичайні розміщені на лесовій терасі Сіверського Дінця. Потужність їх гумусованого профілю коливається в межах 85 (90) - 120 (130) см, де власне гумусовий горизонт складає 40-50 (60) см. Карбонати в чорноземах звичайних проявляються з глибини 30-70 см.

Зустрічаються чорноземи звичайні залишково солонцюваті на території лиманської озерної впадини, значна частина якої знаходиться у підтопленому стані. Після підйому рівня в оз. Лиман з 88 до 91 м, створення постійно нарощуваного по висоті золовідвалу Зміївської ТЕС, зарегулювання рівней озер Чайка, Комишовате введення в дію системи на півночі від с. Лиман провідними стали антропогенні фактори. В даний час у підтопленому стані (рівень води 2,0 м) навіть в зимовий межень знаходиться не менше 70% території с. Лиман і с. Нова Єгорівка. Кількісний вплив основних факторів на підтоплення цих сіл оцінювались експертами інституту Харківпроводгосп, за результатами яких вплив діяльності Зміївської ТЕС оцінюється в 76,8% від впливу усіх факторів, зрошення - 4,1%, природні умови - 19,1% [1].

Внаслідок близької відстані дзеркала ґрунтових вод до денної поверхні, посилюється засолення ґрунтів за рахунок випаровування і траснпірації ґрунтових вод.

На заплавах рік Сіверський Донець, Уди, Мжа сформувалися алювіальні лучні та чорноземно-лучні ґрунти. Вони добре гумусовані, гумусу в них на 1-2% більше, ніж в ґрунтах на прилеглих вододілах. Вони насичені основами, мають нейтральну слаболужну, рідше слабокислу реакцію, високу родючість, використовуються для високопродуктивних сінокосів і пасовищ.

Проте найбільш розповсюдженими на території Зміївського району є темно-сірі і сірі лісові ґрунти.

Сірі лісові ґрунти під лісовою підстилкою мають горизонт HE- гумусно-елювіальний, що досягає глибини 32-38, іноді 40 см. Він має бурувато-сіре забарвлення, в нижній його частині досить багато присипки SiO. Безпосередньо під горизонтом HE залягає горизонт I - ілювіальний 40-55 см, червонувато-бурий, щільний. Структура добре виражена, горіхувата, присипки SiO менше. Перехід поступовий. Горизонт I - ілювіальний, 55-80 см, темно-бурий, іноді з червонуватим відтінком, дуже щільний. Поступово переходить в ілювійований горизонт IP, 80-140 см, більш світлий, буро-полевий, менш щільний. Рівень чистої карбонатної ґрунтоутворюючої породи частіше знаходиться на глибині 140-160 см. Рk - 140 до 180-200 см і глибше - ґрунтоутворююча порода, світло-палевий лес, бурно скипаючий із соляною кислотою, безформено комкуватий, пухкий. Весь горизонт пронизаний білими трубочками CaCo [12] .

Темно-сірі ґрунти мають профіль, представлений наступними горизонтами: Но-лісова підстилка, 0-2 см, головним чином з останків деревної рослинності; Не - гумусно-елювійований, темнувато- іноді темно-сірий, горіхуватий, відмічається присипка SiO; Іh - ілювіальний слабко гумусований, 60-80 см, темно-бурий, щільний, призматичний. Зустрічаються давні кротовини, заповнені лесом. ІР - ілювіальні 80-115 см, звичайний, перехідний до породи . Горизонт Рk, 115 см і глибше - ґрунтоутворююча порода, палевий карбонатний лес із трубочками СаСо, бурно скипає із соляною кислотою [12].

Вміст гумусу в сірих ґрунтах менше, ніж у темно-сірих. Відповідно зменшуються загальні запаси гумусу в ґрунтовому профілі та родючість. Темно-сірі ґрунти не зовсім втратили зернисту структуру верхнього горизонту, але до зернистих часток примішується в значній кількості пил, погіршуючи їх водно-повітряний режим. Вміст рухомих поживних елементів також менший в сірих ґрунтах. Темно-сірі ґрунти найбільш багаті гумусом, достатньо забезпечені рухливими формами азоту і калію. Фосфати в темно-сірих ґрунтах частково знаходяться у вигляді кислих фосфорно-кислих сполук, розчинених у воді.

У сірих лісових ґрунтах з'являються інші ознаки, що негативно впливають на ріст і розвиток рослин. До них відносять збільшення кислотності, погіршення структури, поява серед зерен значної кількості пилуватих частинок, зменшення кількості гумусу, а звідси - рухливого азоту. В темно-сірих ґрунтах ці ознаки проявляються слабо. Тому для підвищення їх родючості необхідно вносити як мінеральні, так і органічні добрива, висівати багаторічні трави.

Сірі ґрунти - це ґрунти із пониженою родючістю. В них мало гумусу, вони бідні азотом, безструктурні, пилуваті. Для покращення родючості необхідно вносити органічні та мінеральні добрива, неможливо обійтись без внесення вапна, оскільки висока природна кислотність ґрунтів пригнічує ріст культур.

На території Зміївського району немало змитих, або еродованих ґрунтів. Їх утворення - результат нераціональної господарської діяльності. В умовах розчленованого рельєфу знищення рослинного природного покриву спричиняє інтенсивний розмив ґрунтового покриву, а відтак і вилучення, втрати найцінніших верхніх горизонтів. Урожайність на таких ґрунтах різко падає - на 20-70 % [9]. Еродованих ґрунтів особливо багато правобережних схилах Сіверського Дінця, Уд. Поряд з водною ерозією часто зустрічається і вітрова, особливо там, де піщані ґрунти не закріплені рослинністю.

Останнім часом відбувається інтенсивне забруднення ґрунтів викидами промислових підприємств, автотранспорту та ін.; у ґрунті накопичуються отрутохімікати й гербіциди, які використовуються у сільському господарстві. Це призводить до зміни комплексу заходів щодо охорони ґрунтів і відновлення їх родючості.

Для підвищення родючості ґрунтів необхідно застосовувати мінеральні та органічні добрива з урахуванням генезису ґрунтів та їх агрохімічних властивостей, розроблювати диференційні системи внесення добрив для різних ґрунтів, вибирати оптимальні норми, строки і способи їх внесення, враховувати всі аспекти кругообігу поживних речовин в системі добриво - рослина - ґрунт [13].

Необхідно впроваджувати нові методи обробки ґрунтів, такі як без відвальна, зокрема плоскорізна, що має переваги у порівнянні з відвальною. Збереження верхнього шару ґрунту при без відвальній обробці знижує втрати ґрунту від ерозії, зменшує її змив у водні об'єкти, використовувати легку техніку для попередження ущільнення ґрунтів.

Відповідно до типу ґрунтів і їх використання застосовувати меліоративні заходи: водні - направлені на покращення водно-повітряного режиму ґрунтів; хімічні - покращення фізико-хімічних та фізичних властивостей; агротехнічні - направлені на збільшення об'єму шару ґрунту, що знаходиться навколо кореня з агрономічно цінними властивостями; лісотехнічні - направлені на покращення мікроклімату, затримання снігу, захист земель від вітрової та водної ерозії та інші.

Для захисту ґрунтів від ерозії застосовувати комплекс протиерозійних, організаційно-господарських, агротехнічних, фітомеліоративних і гідротехнічних заходів.

1.6 Екологічні дослідження флори та фауни, що потерпають від забруднення в Зміївському районі

Зміївський район лежить у межах Лівобережного лісостепу та північно-степової зони України. Зональні типи рослинності - широколисто-мішані ліси (нагірні діброви), лучні, а також різнотравно-типчаково-ковилові степи. Нагірні діброви займають еродовані ділянки вододілів на сірих і темно-сірих опідзолених ґрунтах. Лучні степи пов'язані з більш рівними ділянками межиріч і розвиваються на типових чорноземах [9].

Крім зональних, у районі поширені й азональні типи рослинності: соснові та дубово-соснові ліси на борових терасах річок; заплавні ліси, рослинність боліт: заплавні луки, рослинність відкритих пісків.

Листяні ліси району поділяються на чотири типи: нагірні широколисто-мішані ліси (нагірні діброви), байрачні остепнені ліси, заплавні, заплавні широколисто-мішані ліси (заплавні діброви) і заплавні дрібнолистяні ліси, включаючи вільшняки (ліси заболочені).[9]

Нагірні діброви - основний зональний тип лісової рослинності. Вони поширені передусім у північно-західній частині району вздовж річкових долин, займають праві високі береги й порізані балками схили межиріч. Найбільші лісові масиви розташовані по Дінцю і його притоках (Уди, Мжа).

У нагірних дібровах чітко видно ярусну структуру, що являє собою результат міжвидової боротьби рослин. Перший, найвищий ярус представлено дубом звичайним (це панівна порода), ясенем високим, осикою, липою дрібнолистою. Другий ярус складають клени гостролистий, польовий груша звичайна, яблуня лісова, в'яз гладенький. Третій (чагарниковий) ярус представлено ліщиною звичайною, кленом татарським, бруслиною європейською та бородавчастою, шипшиною собачою.

У трав'яному покриві листяного лісу можна виділити яруси: перший (єжа збірна, яглиця звичайна, костриця велетенська, дзвоники персиколисті), другий (купина лікарська, материнка звичайна, звіробій звичайний, тонконіг дібровний та ін.), третій (фіалка запашна, копитняк європейський, зірочник лісовий та ін.).

У лісах можна зустріти багато рідкісних і реліктових видів рослин: граб звичайний, папороть, герань таврійську, проліску дволисту. Широко розповсюджені мхи й лишайники, гриби (білий, лисичка, опеньок осінній, сироїжки, підосиковик, а з отруйних - бліда поганка, мухомор, опеньок несправжній та ін.) [9].

Великі площі дубових та соснових лісів були зведені з метою використання земель для потреб сільського господарства.

Заплавні ліси поширені головним чином вздовж Дінця.

Широколисто-мішані ліси (заплавні діброви) мають густий деревостій (дуб звичайний, ясен високий, клен польовий, берест, в'язи) з густим підліском (клен татарський, ліщина, бруслина та ін.). Навесні у цих лісах багато квітучих рослин (ряст, конвалія, рябчик, пшінка весняна та ін.). Зустрічаються густі зарості ожини сизої, хміль, валеріана, луків чай та ін.

Дрібнолистяні заплавні ліси розповсюджені нешироко. Угруповання верби білої з домішкою вільхи клейкої й осики зустрічаються на підвищених ділянках заплави, звичайно неподалік річища. Багато заростей чагарникових верб, де чимало болотного різнотрав'я і бур'янів.

Низинні вільшанки з вільхи клейкої, іноді з домішкою верби ламкої характерні для заплав малих річок (Мжа, Уди) і притерасних понизь заплави Сіверського Дінця. Підлісок тут майже відсутній. Із чагарників зустрічаються смородина чорна, калина звичайна, крушина ламка. У трав'яному покриві переважають осоки і лучно-болотна рослинність: гадючник в'язолистий, вех широколистий, чистець болотний, валеріана.

Хвойні (соснові) та широколиснто-хвойні (дубово-соснові) ліси займають значну частину піщаної борової тераси по лівих берегах Дінця і його приток (Мжа, Уди). Ці ліси, вклинюючись у лісостепову і степову зони, відрізняються значною сухістю. У межах Зміївського району на сухих ділянках борової тераси панують соснові ліси (бори).

Соснові бори бідні за складом деревно-чагарникових порід. У деревостої панує сосна звичайна, підлісок виражений слабко, зустрічаються тільки невисокі чагарники: рокитник дніпровський, дрік красильний. Трав'яний покрив багатий і представлений в основному піщано-степовими сухолюбами, деякими лісовими рослинами і бур'янами.

Місцями в борах можна побачити мох (зозулин льон) і лишайники. З грибів зустрічаються білий (боровик), маслюк, рижик, сироїжки та ін.

Дубово-соснові ліси багатші, ніж бори, за складом деревної рослинності. У першому ярусі панують сосна звичайна із значними домішками берези й осики; у другому ярусі - дуб звичайний, у підліску - степові чагарники (дрік красильний, рокитник дніпровський), місцями - груша і яблуня лісова.

Для трав'яного покриву характерні піщано-борові і лучно-лісові види: папороть орляк, осока, сон-трава, волошка, герань, купина.

Рослинність боліт розвивається переважно у старичних заглибинах і пониззях на заплавній, боровій, рідше - на інших терасах рік. Часто болота заростають вербами, березою пухнастою, вільхою клейкою, облямовуються бордюром із зозулиного льону або сфагнуму. Серед подушок моху можна виявити комахоїдну рослину - росичку кругло листу.