Римський клуб, його діяльність та основні доповіді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

Кафедра прикладної екології

Обов'язкове домашнє завдання

Римський клуб, його діяльність та основні доповіді

Виконав студент

групи ЕКз-91с

Желізняк Р.А

Суми - 2014

1. Історія виникнення Римського клубу

Римський клуб був заснований 6-7 квітня 1968 року в Римі. Ініціатором створення був італійський майстер Ауреліо Печчеі, котрий сумісно з генеральним директором по питанням науки ОЕСР (організації по економічній співпраці та розвитку, Париж) професором фізичної хімії Олександром Кінгом, запросив у Рим біля 30 європейських вчених - соціологів, економістів фахівців природничих наук.

Зібравшись вчені обговорили підготовлений голландським астрономом Еріхом Янцом документ під назвою «Спроба створення принципів світового планування з позицій загальної теорії систем». Суть документу можна звести до наступного:

«На теперішній момент ми починаємо усвідомлювати людське суспільство та оточуюче середовище як єдину систему, неконтрольований ріст якої є причиною її нестабільності. Досягнутий нині абсолютний рівень цього неконтрольованого росту визначає високу інерційність динамічної системи, знижуючи тим самим її гнучкість та здатність змінюватися й пристосовуватися. Стало очевидним, що в цій системі немає ніяких внутрішніх кібернетичних механізмів та, не здійснюється ніякого “автоматичного” саморегулювання макропроцесів. Цим кібернетичним елементом еволюції нашої планети є сама людина, здатна активно впливати на формування свого власного майбутнього. Однак людина може на ділі виконувати це завдання тільки за умови контролю над всією складною системною динамікою людського суспільства в контексті навколишнього середовища його перебування… що може сповістити про вступ людства в нову фазу психологічної еволюції”. Наприкінці другого дня стало очевидним, що переважна більшість учених не підтримує основну мету клубу.

Ядро клубу “постійний комітет” склали шість чоловік. Це Ауреліо Печчеі, Еріх Янц, Олександр Кінг, Макс Монне (голландський експерт по міжнародних проблемах), Жан Сен-Жур (експерт з питань економіки й фінансів французької футурологічної школи) і Гуто Тіманн (голова Баттелевского інституту в Женеві).

Перед клубом були поставлені дві основні цілі. Перша - сприяти усвідомленню ускладнень що виникли перед людством; друга - шляхом впливу на суспільну свідомість, сприяти виправленню нинішньої ситуації.

Таким чином, був створений Римський клуб - міжнародна неурядова організація, що поєднує у своїх рядах учених, суспільних і політичних діячів різних країн світу. Юридично Римський клуб зареєстрований у Швейцарії. За Статутом чисельність Клубу не повинна перевищувати більше 100 чоловік.

Перший проект доповіді Римському клубу за назвою “Пошуки конструктивної відповіді на зростаючу складність і невизначеність світового розвитку” був запропонований Хасаном Озбекханом, турком за походженням, філософом, фахівцем в галузі кібернетики й планування, що очолював один з каліфорнійських мозкових центрів. Ідея його доповіді складалася в “розробці первісної, грубої моделі або декількох моделей, - яка загалом відбивала б динаміку світового розвитку, у надії, що вона дозволить виявити найбільш важливі компоненти системи й самі небезпечні (з погляду майбутнього) взаємозв'язкі між ними”. Однак через складність проекту й нестачу часу для його розробки, лідери Римського клубу відмовилися від цього проекту.

Станом на середину 2011 року Римський клуб налічував 79 дійсних членів з 35 країн, а також 36 асоційованих членів (в тому числі один громадянин України -- Віктор Вовк). Крім того, до складу Римського клубу входить Богдан Гаврилишин -- український економіст з діаспори.

Римський клуб також має почесних членів, серед яких є чимало видатних державних, політичних і громадських діячів, бізнесменів і науковців. Зокрема, це король Іспанії Хуан Карлос І і королева Софія, королева Нідерландів Беатріче, колишні президенти: СРСР -- Горбачов Михайло , Чехії -- Вацлав Гавел, Німеччини -- Вайцзекер Ріхард фон , Південної Африки --Клерк Фредерік де , Фінляндії -- Мауно Койвісто; колишній голова Комісії Європейського Союзу Жак Делор і генеральний директор ЮНЕСКО Коіширо Мацуура, колишні прем'єр-міністри низки країн; представники бізнесових кіл та наукового співтовариства (в тому числі президент Національної академії наук України Патон Борис).

Крім того, Римський клуб має афілійовані до нього національні асоціації, що нині діють у 28 країнах світу з метою популяризації ідей клубу та їхньої адаптації й розвитку на національному рівні у відповідь на виклики доби глобалізації. Національні асоціації також покликані вносити свій внесок в глобальні дослідження Римського клубу. В Україні діє Українська асоціація Римського клубу .

Римський клуб в своїй діяльності дотримується трьох засадничих принципів:

Ш глобальний погляд на комплексні, масштабні світові проблеми, що відображає дедалі зростаючу взаємозалежність країн в рамках єдиної планетарної системи;

Ш міждисциплінарний («холістичний») підхід та розгляд сукупності актуальних проблем -- політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних, культурних і соціо-психологічних -- в їхній взаємодії як частин єдиного цілого;

Ш розгляд довгострокових наслідків нинішніх проблем, а також політичних рішень і практичних заходів, що знаходяться в арсеналі сучасної політики, -- підхід, який не завжди можуть собі дозволити уряди, що зазвичай реагують переважно на поточні потреби слабо поінформованих виборців.

За майже 40 років своєї діяльності Римський клуб підготував 33 доповіді з широкого кола питань в контексті світової проблематики та майбутнього людства, більшість з яких отримала серйозний резонанс. Останньою, на сьогодні, доповіддю Римського клубу є видана у 2005 році книга Limits to Privatization ("Межі приватизації").

Українська асоціація Римського клубу -- громадська організація, діяльність якої спрямована на:

Ш популяризацію в українському суспільстві ідей «Римського клубу» та їхній розвиток в умовах викликів, що постали перед Україною;

Ш формування сучасної стратегії розвитку України в контексті глобалізації та європейського цивілізаційного вибору;

Ш сприяння впровадженню в Україні принципів «сталого (збалансованого/гармонійного) розвитку» та «еко-соціальної ринкової економіки»;

Ш підтримку процесу постіндустріальної модернізації України.

Ш Українська асоціація Римського клубу є офіційною національною асоціацією афілійованою до всесвітнього Римського клубу.

2. Екологічна діяльність Римського клубу

В 1974 році було завершено роботу «Людство біля поворотного пункту» (М. Месаровіч (США) і Е. Пестель (Німеччина). Автори намагалися усунути недоліки «Меж зростання». Вони розділили Землю на десять регіонів, вважаючи, що вирішувати екологічні проблеми по регіонах більш ефективно.

«Перебудова світового порядку» -- третя доповідь (Ян Тінберген, 1977), в якій особливу увагу приділено слаборозвиненим країнам, лідери яких в цілому відкидали ідею обмеження економічного зростання. Автори доповіді вважали, що всі країни повинні погоджувати локальну мету з глобальними.

«Мета глобального суспільства» -- четверта доповідь (Е. Ласло, 1977), яка присвячувалась питанням: у чому мета людства і чи згодні люди віддати перевагу матеріальному зростанню над підвищенням якості навколишнього середовища. Необхідно стримувати деякі бажання заради умов існування майбутніх поколінь. «Людські якості» -- ще одна доповідь (А. Печчеї, 1977), де сформульовано ідеї стосовно майбутнього існування людства, якщо спосіб існування радикально зміниться.

Подальші доповіді (1978-1980 рр.) були присвячені окремим проблемам: переробці відходів, використанню енергії.

«Не існує меж навчанню» -- одна з ключових доповідей, яка торкалася проблем освіти (Волап, 1980). Індивідуальне професійне навчання окремих людей, яке панує в світі, автори розуміють як мікронавчання, в той час як мало уваги приділяється колективному, або суспільному, навчанню населення -- макронавчанню.

Глобальні моделі розвитку математично імітували фізичні та соціально-економічні системи світу і прогнозували майбутнє. Таким чином, міжнародна співпраця є об'єктивною необхідністю, а побудова стабільного гармонійного суспільства вимагає перебудови споживацького мислення, компетентного керівництва і широкої освіти людей.

Римський клуб у 21 столітті (Початок з нуля)

На початку 21 століття міжнародні проблеми, такі як зростання глобальної нерівності, наслідки кліматичних змін та надмірне використання природних ресурсів, підтвердили, що основні ідеї Римського Клубу опинилися в цілому вірні і відродили інтерес до діяльності Клубу: безмежне споживання і зростання на планеті з обмеженими ресурсами не можуть тривати вічно і стають дійсно небезпечними.

В останні роки Римський Клуб розпочав свою оновлену діяльність, а також удосконалив свою організацію і завдання. Його зобов'язання - знайти нові й практичні шляхи розуміння глобальних проблем і звертати мислення в дію - сильно як ніколи.

Масштаби і число Національних Асоціацій продовжує зростати: в даний час в світі знаходиться більше 30 асоціацій, членство кожного з яких перевищує 1500 відданих ідеї людей на п'яти континентах. Вони стали опорою роботи Клубу в усьому світі, розширюючи і зміцнюючи діяльність та обізнаність Міжнародного Клубу, за підтримки Європейського центру допомоги клубам у Відні.

Мозковий центр Think Tank 30, відомий як tt30, був заснований у 2000 році для залучення молодих професіоналів, оскільки Клуб визнає фундаментальну важливість розуміння ідей молодого покоління. Він виявився стимулюючим і неоціненним органом у структурі Римського Клубу.

На початку 2008 року Римський Клуб переніс свій міжнародний секретаріат з Гамбурга (Німеччина) в Вінтертур (кантон Цюріх) у Швейцарії. Він створив новий колектив і працює в тісній співпраці з кількома приватними і загальноосвітніми організаціями, а також шукає нові способи зацікавити громадськість. З травня 2008 року він також розпочав виконання нової трирічної програми «Новий шлях світового розвитку», яка стане новим центром осереддя діяльності Клубу до 2014 року.

Таблиця. Аналітичні матеріали, розроблені під егідою римського клубу

3. Доповіді Римському клубу

Першою роботою під егідою Римського клубу була математична модель, що імітувала світову ситуацію - “Мир - 1”. Її творець - Джей Форрестор - професор прикладної математики та кібернетики Массачусетського технологічного університету, розробив в 4-х тижневий строк досить примітивну модель, що складалася з більш ніж 40 нелінійних рівнянь, що описують взаємозв'язок наступних 5 параметрів: населення, капіталовкладення, використання не поновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища й виробництво продовольства.

Так, уперше, була реалізована ідея глобального моделювання. Модель пророкувала, що людство йде до неминучої катастрофи. Модель була примітивною та грубою, тому було вирішено створити нову, більш досконалу модель. За порадою Форрестора, групу по створенню нової моделі світового розвитку очолив Деннис Медоуз. Використовуючи економіко-математичні моделі Джея Форрестора Медоуз створив модель “Мир - 3”.

У 1972 р. у межах Римського клубу групою вчених під керівництвом американського вченого Д. Медоуз на основі системного методу здійснено спробу прогнозування глобального розвитку, побудови комп”ютерної моделі системи „людина-суспільство-природа” (доповідь "Межі зростання"). Доповідь була заснована на прогнозуванні таких змінних: населення, капіталовкладення, природні ресурси, продовольство, динаміка забруднення довкілля у часовому інтервалі у 200 років - від 1900 до 2100 р. Автори моделі виходили з концепції, що межі світу мають фізичну природу, відображаються в його скінченності, характеризуються як зовнішні. Головний висновок полягав у тому, що при збереженні нинішніх темпів розвитку ресурси землі вичерпаються протягом одного століття. Для попередження цього вони запропонували концепцію "глобальної рівноваги", тобто контрольованого балансу сил (ідея "нульового зростання").

У 1974 р. М. Месаровичем та Є. Пестелем було підготовлено доповідь Римського клубу «Людство у роздоріжжі. Стратегія виживання». В ній була сформульована ідея"органічного зростання", згідно з якою кожен регіон світу має виконувати свою особливу функцію. Світ досліджувався як система взаємопов'язаних регіонів. Головною ознакою суспільства другої половини ХХ ст. вважався притаманний йому "кризовий синдром", який має стати стимулом переходу до світової системи, що буде знаходитись у стані "органічного зростання". У цьому стані система розвиватиметься як єдиний організм, де кожна частина відіграватиме свою виключну роль і користуватиметься тією часткою загальних благ, які відповідають даній ролі та забезпечують подальший розвиток цієї частини на користь цілого. Було зроблено висновок, що світ з простої сукупності незалежних частин перетворюється на всесвітню систему, тобто на зібрання функціонально взаємозалежних частин. Виокремлено 10 регіонів, взаємодія між якими здійснюється через експорт-імпорт та міграцію населення за економічними, географічними критеріями, але з урахуванням соціальних і культурних характеристик.

У 1976 р. Я. Тінберген та А. Долман підготували доповідь під назвою "Перегляд міжнародного порядку", в якій головною метою визнавалася необхідність забезпечення гідності та добробуту людей. На погляд авторів доповіді, політичні зміни планетарного масштабу вимагають створення глобальних власних структур - "світова державна скарбниця", "всесвітня адміністрація з продовольства". Мондіалістична за своїм характером, ця концепція фактично висувала ідеї створення глобальних політичних інститутів. Нова ідеальна соціальна організація людства отримала назву „гуманістичний соціалізм”, який мав забезпечити рівні можливості для всіх країн і людей відповідно до універсальних гуманістичних цінностей.

“За межами сторіччя марнотратства”, 1978 р. Відбиває результати дослідження запасів природних ресурсів планети, здійсненого під керівництвом англійського фізика лауреати Нобелівської премії Д. Габора. За задумом керівників Римського клубу цю доповідь мав заповнити прогалину, що мав місце на у перших двох етапах розвитку цієї організації, неуделившей уваги ролі науку й техніки у вирішенні глобальних проблем, внаслідок чого, зокрема, робота “Межі зростання” був підданий справедливою критиці багатьма вченими. Мета четвертого доповіді полягала у вивченні науково-технічного потенціалу світу і можливостей її використання до розв'язання енергетичних, сировинних і продовольчих проблем. Автори доповіді дійшли висновку, що межі економічного розвитку і розгортання людської діяльності, труднощі й проблеми, пов'язані з допомогою енергетичних, сировинних і продовольчих ресурсів, обумовлені й не так обмеженим науково-технічний потенціал, скільки існуючими нині міжнародною і національному рівнях суспільні інститути. Практична переорієнтування у діяльності людства можна досягти, на думку, лише тому випадку, якщо буде створено відповідні соціальні умови життю покупців, безліч побудовано нове, “зріле суспільство”, що може забезпечити поліпшення “якості життя” свідомості всіх жителів планети та розумне ставлення людини до природи, не порушує гармонію у світі.

У 1977 р. доповідь Е. Ласло "Цілі для людства" як головну мету проголошувала встановлення загальносвітової солідарності. На відміну від "зовнішніх меж", вирішальними для визначення напрямів розвитку світової цивілізації вважались "межі внутрішні", тобто політичні, культурні, психологічні межі в життєдіяльності людей та суспільства, що знаходить відображення у поганому політичному керівництві, безвідповідальності у політичній діяльності (суб'єктивний чинник). Необхідною передумовою виживання та прогресу людства мають стати спільні ідеали, цінності й цілі, яким треба підкорити індивідуальні інтереси окремих країн та народів.

Доповідь вказувала на необхідність перебудови свідомості і запровадження норм поведінки людей і норм державної політики відповідно до „нових стандартів гуманізму”.

Було сформульовано „цілі світового розвитку”, зокрема:

Ш припинення гонки озброєнь, відмова від конфліктів, війн та насильства, вирішення продовольчої проблеми в глобальному масштабі,

Ш глобальний контроль за використанням енергетичних та сировинних ресурсів, технологіями і природокористуванням,

Ш глобальний розвиток, спрямований на підвищення якості життя, соціальну справедливість у розподілі матеріальних та духовних благ.

Програма „нового гуманізму” передбачала „людську революцію”, інтеграцію людей світу і формування нової спільноти - „глобального етносу.

У тому ж році відомий американський економіст В. Леонтьев та інші експерти ООН розробили сценарії демографічного, економічного та екологічного розвитку на 1980, 1990 та 2000 рр. Головний висновок - необхідність скорочення розриву у рівнях економічного розвитку промислових центрів світу та країн, що розвиваються.

У десятій доповіді Римського клубу "Дороговкази в майбутнє", підготовленій Б. Гаврілішиним в 1980 р., зроблено висновок, що подальший розвиток світової цивілізації пов'язаний з конвергенцією суспільних систем. Він запропонував модель майбутнього світового порядку, засновану на співіснуванні різних культур, релігій, способів життя, колегіальному керівництві та демократії.

У 1980 р. О. Джіаріні у доповіді "Діалог про братерство і добробут" висловив думку, що досягнення нового стану багатства і процвітання має бути заснований на еколого-економічних цінностях життя.

С. Мендловітц, Л. Гуртов та Й. Галтунг висловили думку про необхідність досягнення глобального гуманізму та альтернативних засобів забезпечення миру та безпеки.

Окрім Римського клубу, глобальні проблеми досліджувались Гудзонівським інститутом (США). Сассекським інститутом (Велика Британія), проектом моделей світового порядку (ЮНЕСКО).

Моделі глобальних систем показали, що ми живемо у взаємозалежному світі, що покращання становища не є неможливим, але в той же час не є гарантованим.

У 1982 р. Д. Медоуз, Г. Брукман та Д. Річардсон видали книгу про перше десятиліття моделювання глобальних систем під назвою "Навпомацки у темряві". Назву було взято з відомої байки Сафо, в якій йшлося про людину, яка шукала ключ від будинку під вуличним ліхтарем не тому, що там його загубила, а тому, що там було світліше. Тобто цим вони хотіли сказати, що автори глобальних моделей вважали б за краще говорити про щось світліше та приємніше, ніж глобальні проблеми, але змушені спрямовувати свої зусилля туди, де більше проблем. За думкою авторів, найголовнішим наслідком глобального моделювання стало фундаментальне перетворення власних поглядів на світ. У висновках автори висловили свої погляди щодо досвіду перетворень та засобу мислення, до якого закликають глобальні моделі.

Їх сутність полягає в наступному:

Ш ми не маємо руйнувати систему, від якої залежить наше існування;

Ш зубожіння не має бути, його можна попередити - експлуатація людини або народу іншими принижує як експлуатованого, так і експлуататора;

Ш для окремих людей та цілих народів краще співпрацювати, ніж ворогувати;

Ш любов до людства та майбутніх поколінь людей має бути такою ж самою, як до своїх рідних;

Ш якщо ми не сприймемо ці принципи і не керуватиметься ними, наш світ не виживе;

Ш майбутнє в наших руках, і воно не буде ні гірше, ні краще того, що ми самі збудуємо.

4. Основні ідеї Римського клубу

Аналізуючи діяльність Римського клубу, його творець і лідер Ауреліо Печчеі, сформулював “Основні цілі людства”, які виклав у своїй книзі “Людські якості” /13/.

Печчеі пропонує шість, як він називає “стартових” цілей, які пов'язані з “зовнішніми межами” планети; “внутрішніми межами” самої людини; культурною спадщиною народів; формуванням світового співтовариства; охороною навколишнього середовища й реорганізацією виробничої системи.

Коротка характеристика для кожної мети виглядає таким чином:

Перша мета: зовнішні межі

Присутність людини на планеті, її діяльність обмежується біофізичними межами (“зовнішніми межами”) Землі. Отже, людина у своїй діяльності, повинна виходити з можливостей оточуючої її природи, не доводячи її до крайніх меж.

Друга мета: внутрішні межі

Ця мета вказує на те, що не тільки планета, але й можливості самої людини мають фізичні й психологічні межі. Створюючи власну культуру, цивілізацію, тобто якесь штучне середовище, людина змушена з однієї сторони гранично напружувати й виснажувати внутрішні резерви свого організму, а з іншої, через недостатність навантаження йде деградація його біофізичних здатностей.

Ідея цієї мети (а вона є центральною для А. Печчеі) складається в удосконалюванні людини, розкритті його нових потенційних можливостей.

Третя мета: культурна спадщина

Розвиток технологічної цивілізації веде до уніфікації культури. Тому тільки дбайливе відношення до культурної спадщини допоможе зберегти унікальність різних культур. І хоча організації типу ЮНЕСКО проводять певну роботу, але цього явно недостатньо.

Четверта мета: світове співтовариство

Інтеграція в єдине світове співтовариство дозволяє більш ефективно регулювати міжнародне життя, і отже є більш ефективним способом співіснування. Однак, таке положення справ не відповідає інтересам великих держав, а також ряду егоцентричних держав. Тому необхідно переосмислити ідею національної держави, щоб знайти шляхи для перетворення нинішньої світової системи у світове співтовариство.

П'ята мета: середовище перебування

Проблема полягає в тому, як розмістити на планеті людей, чисельність яких через кілька десятків років стане вдвічі більше нинішнього.

Шоста мета: виробнича система

Виробничому істеблішменту належить у сучасному світі ключова роль. Однак, збої в економічних механізмах, незалежно від того, що керує - ринок або план - стають все відчутніше. У чому філософські причини економічних проблем, і якою повинна бути економічна система майбутнього, щоб забезпечити безупинно зростаюче по кількості населення планети.

римський клуб екологічний

Література

1. Глобальные проблемы человечества (обзор ж-ла “Futurist”) М., 1990.

2. В.Н. Игнатьев. Проблема человека и “мировая проблематика” // Вопросы философии, 1981, № 3.

3. П.Л. Капица. Научный и социальный подход к решению глобальных проблем // Вопросы философии, 1977, № 1.

4. А. Кинг, Б Шнайдер. Первая глобальная революция. Доклад Римского клуба. М., 1991.

5. В.М. Лейбин. “Модели мира” и образ человека (Критический анализ идей Римского клуба). М., 1982.

6. М.М. Максимов, О.Н. Быков, Г.И. Мирский и др. Глобальные проблемы современности. М., 1981.

7. В. Носович. Философия и глобальные проблемы современности. Таллин. 1988.

8. Э. Пестель. За пределами роста. М., 1988.

9. А. Печчеи. Человеческие качества. М., 1985.

10. Политология: Энциклопедический словарь. Отв. ред. и сост.: Ю.И.Аверьянов. М., 1993.

11. И.А. Родионова. Глобальные проблемы человечества: учебное пособие для учащихся и студентов. 2-е изд., испр. и доп. М., 1995.

12. Я.В. Сиверц ван Рейзема. Философия планетаризма. М., 1995.

13. Ю. Федоров. Римский клуб: поиски буржуазного реформирования // Международная экономика и международные отношения, 1977, № 12.

14. И.Г. Фролов. Философия глобальных проблем // Вопросы философии, 1980, № 2.

15. Г.С. Хозин. Глобальные проблемы современности. М., 1982.

16. А.Н. Чумаков. Философия глобальных проблем. М., 1994.

Размещено на Allbest.ru