Аналіз сучасного екологічного стану Джарилгацької затоки Чорного моря

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

1. Огляд літератури

2. Місце, матеріали та методи досліджень

3. Сучасний стан території досліджень

4. Загальна характеристика антропогенного впливу на Джарилгацьку затоку

4.1 Загальний екологічний стан Джарилгацької затоки

4.2 Джерела забруднення вод Джарилгацької затоки

4.3 Природні негативні зміни акваторії та берегів Джарилгацької затоки

4.4 Методи покращення екологічної ситуації в акваторії Джарилгацької затоки

5. Оцінка впливу рисосіяння на стан води Джарилгацької затоки

6. Техніка безпеки при відборі проб води з маломірного плавзасобу

7. Техніка безпеки при відборі проб води з маломірного плавзасобу

Висновки

Список використаної літератури

РЕФЕРАТ

Бакалаврська робота на тему «Аналіз сучасного екологічного стану Джарилгацької затоки Чорного моря» представлена на 48 сторінок, вміщує 1 таблицю та 3 рисунка. В ході написання роботи було використано 33 літературних джерел.

Мета роботи - проаналізувати сучасний екологічний стан Джарилгацької затоки.

Збереження затоки та острова є кроком до захисту Чорного моря від забруднення. Джарилгацький природний комплекс має важливе значення для охорони мігруючих видів диких тварин, а також для збереження біорізноманіття на півдні України. В результаті дослідження було виявлено що найбільше забруднюють Джарилгацьку затоку скиди води: дренажні, скидні, дренажно-скидні, господарсько - побутові (м. Скадовськ), сток вод Краснознаменського каналу. Тому, для захисту та зменшення скидів в затоку необхідно впровадити безвідходну технологію виробництва; комплекс заходів по обмеженню скидів комунально-побутових стоків, стоків промислового та сільськогосподарського виробництва, утилізацію та захоронення відходів; використання різних методів, для очищення виробничих та побутових стічних вод.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: біорізноманіття, рослинний світ, тваринній світ, курорт, Джарилгацька коса, берегова лінія, водно-болотні угіддя.

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що збереження затоки та острова є кроком до захисту Чорного моря від забруднення. Джарилгацький природний комплекс має важливе значення для охорони мігруючих видів диких тварин, а також для збереження біорізноманіття на півдні України.

Унікальна за своїми природними і лікувальними властивостями акваторія Скадовського району вже десятки років потерпає від екологічного забруднення. Причина цьому - злив меліораційних вод з рисових полів у Джарилгацьку затоку.

Неефективне зрошення в Херсонській області вже давно стало головною екологічною проблемою регіону. Воно викликає підтоплення численних сіл Херсонщини, деградацію ґрунтів, забруднення морського узбережжя та вимирання степової фауни. Склалась ситуація, коли аграрна область, без важкого промислового виробництва, є однією з найбільш забруднених. А ведення неефективної і екстенсивної діяльності в сільському господарстві не приносить достатніх коштів до обласного бюджету навіть на відшкодування екологічних втрат.

В Скадовському, Голопристанському і Каланчацькому районах, які займають причорноморське узбережжя Херсонщини, вже десятки років ведеться вирощування рису. Технологія виробництва надзвичайно застаріла. По зрошувальних каналах води з рисових полів стікають прямо в акваторію. Разом з ними у море потрапляють пестициди та інші шкідливі речовини. При цьому, за розрахунками НАН України, від рекреаційної та оздоровчо-лікувальної галузі Скадовський район може отримувати в 40 разів більше прибутку ніж від екстенсивного рисосіяння. В той же час вже нефункціонуючі очисні підприємства Скадовська також періодично скидають відходи в море.

Проблема посилюється тим, що вода в Джарилгацькій затоці майже не ротується, і прісні стоки з пестицидами надовго затримується в акваторії. Це зумовлено специфічним розташуванням острова Джарилгач, який закриває північне узбережжя затоки від виходу до відкритого моря.

Додаткове навантаження створює і міський порт, через який здійснюються вантажні перевезення. В 90-х роках там було відкрито паромну переправу до Туреччини. Тому в мілководну Джарилгацьку затоку регулярно входять кораблі з великою водотонажністю, які піднімають з дна затоки великі прошарки мулу із пестицидами.

Мета та задачі досліджень. Мета бакалаврської роботи - проаналізувати сучасний екологічний стан Джарилгацької затоки.

Виходячи з вищевказаної мети, були визначені наступні завдання:

1. Проаналізувати загальний екологічний стан Джарилгацької затоки.

2. Виявити джерела забруднення вод Джарилгацької затоки.

3. Дослідити природні негативні зміни акваторії та берегів Джарилгацької затоки.

4. Запропонувати методи покращення екологічної ситуації в акваторії Джарилгацької затоки.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Джарилгацька затока - це унікальний куточок на півдні України, з одного боку, це дитячий курортно-оздоровчий комплекс, а з іншого - зона інтенсивного зрошувального землеробства і рисосіяння (рис. 1.1). Проблема даного регіону є типовою для багатьох ділянок чорноморського узбережжя.

Рисунок 1.1 - Територія дослідження

Суть проблеми досить проста і зрозуміла: екологічний стан мілководної Джарилгацької затоки, яка є основою для розвитку дитячого курортно-оздоровчого комплексу та сприятливою для нагулу молодняка цінних порід риб і вирощування мідій, постійно погіршується завдяки надходженню забруднених дренажно-скидних вод з полів рисосіяння, а також завдяки діяльності Скадовського морського порту, в результаті чого екосистеми акваторії порту відчувають різноманітний прямий і опосередкований антропогенний вплив.

Вперше екологічна проблема в Скадовському районі з'явилася ще у 60-ті роки у зв'язку з екологічно шкідливими технологіями зрошувального землеробства, у тому числі - і з вирощуванням рису методом затоплення. Величезні обсяги прісної води з весни до осені стояли «дзеркалами» у рисових чеках попід самим морем і пляжами. Періодично їх скидали в напівзакриту мілководну морську затоку разом із намулом і, що найстрашніше, із рештками потужних пестицидів та мінеральних добрив.

За даними Інституту біології південних морів, води Джарилгацької затоки вже у 1977 році були неприпустимо опріснені, забруднені великою кількістю ґрунту, залишками отрутохімікатів та солей важких металів. Внаслідок жорстокого землегосподарювання знищено було 80% нерестилищ бичків і 90% нерестилищ крабів. Питома вага забруднених отрутохімікатами (що застосовуються в рисосіянні) проб морської води, взятих із затоки Скадовською районною та Херсонською обласною санепідемстанціями, в 70-80 роках доходила до 70-100%. Авіахімобробки в безпосередній близькості від моря, значне перевантаження пестицидами площ під рис - і в 1989 році у Джарилгацькій затоці вибухнула екологічна катастрофа. Кілька важких штормів збурили в затоці насичені важкими металами придонні нашарування ґрунту, змитого з рисових полів іригаційними водами, пляжі перетворилися на болото, вимерла частина біоценозу затоки.

Під тиском громадськості 22 грудня 1989 р. у спільній постанові Міністерства навколишнього середовища та Міністерства охорони здоров'я було прийнято рішення, яке забороняє вирощування рису за існуючими технологіями (із застосуванням пестицидів та скиданням іригаційних вод у затоку в Скадовській медичній зоні). На декілька років нищення затоки припинилося. За останні роки площі рисосіяння в Скадовському районі знову почали зростати.

Ці проблеми існують вже більше тридцяти років. Тому не випадково тут зменшилась чисельність практично усіх порід риби, зникли поля устриць, зменшились площі поширення мідій. Донні відклади забруднились стійкими пестицидами і на довгі роки стали джерелом вторинного забруднення води. Було проведено комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя, підготовлено матеріали про природоохоронні зони, подано до уряду документацію про присвоєння Скадовській зоні статусу державного курорту. Науковці-екологи вивчали екологічний стан затоки, оцінювали негативний вплив різних факторів на стан затоки та узбережжя. Результати досліджень через звіти та місцеву пресу неодноразово поширювались серед урядових та громадських організацій. Двічі розроблялись проекти реконструкції Краснознам'янської зрошувальної системи, але жоден з них не було реалізовано [5].

Проблема забруднення узбережжя водами з рисових полів є важливою для Скадовську. Починаючи з 1987 року місцеві екологічні ініціативи піднімали питання про припинення рисосіяння в прибережній смузі. І це дало результати - колгоспи «Комсомольське», «Молодіжне» і «Україна» відмовились від рисосіяння, і більшість із 58 каналів припинили скидати свої води в море.

Але повністю забруднення не припинилося. На запит Скадовської екологічної організації «Джарилгач» Національна академія наук зробила проби води, і 89-90% цих проб виявили підвищене забруднення. На сьогодні викиди продовжують два господарства - «Інститут рисосіяння» та «Зоря Комунізму». Причому їх виробнича діяльність залишається найбільш небезпечною, оскільки поля цих господарств знаходяться за 300-500 метрів від узбережжя [6].

Дослідження показали, що екологічний стан затоки після зменшення «пестицидного тиску» почав покращуватись навіть швидше ніж очікувалось. Зараз аграрники повернулись до використання гербіцидів, в тому числі нових. Комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя на одному ентузіазмі провести неможливо. Силами санепідемстанцій (переважно на замовлення аграрників) виконуються прості режимні спостереження забруднення води та продуктів харчування, але їх результати невідомі громадськості. Крім того, таких досліджень недостатньо, щоб отримати цілісне уявлення про екологічну ситуацію та тенденції її зміни. Думати про відмову в найближчій перспективі від рисосіяння на узбережних територіях, а тим більше від інтенсивного зрошувального землеробства - це марне витрачання часу. Ніхто на це не піде через різні причини, в першу чергу, - економічні. Проте, в умовах погіршення екологічної ситуації стримуватиметься розвиток лікувально-оздоровчого комплексу. Щоб досягти компромісу, потрібно:

– створити у Скадовській зоні економічні умови, сприятливі для розвитку курортної індустрії;

– вирощувати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію;

– розвивати промислове рибоводство, зокрема вирощувати мідії, устриці тощо;

– розробити та впровадити систему комплексного екологічного моніторингу, частково використовуючи матеріально-технічну базу санепідемстанцій;

– запровадити суворіші штрафні санкції за забруднення довкілля в межах курортно-оздоровчих зон.

Все це можна реалізувати в рамках спеціально розробленої державної програми розвитку курортно-оздоровчих зон [21,30].

2. МІСЦЕ, МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Достовірність інформації про стан і рівень забруднення об'єктів навколишнього середовища залежить від добору методів аналізу даних. Як правило, для певних ситуацій необхідно добирати методи спостереження і дослідження, які допомагають отримати різнобічну і якомога точнішу інформацію. Для цього можливостей одного методу часто виявляється недостатньо, тому для підтвердження, перевірки, розширення спектру даних використовують різноманітні методи, які дають змогу побачити об'єкт дослідження під різними кутами зору і в різних вимірах.

Під час дослідження стану довкілля використовують методи якісного і кількісного хімічного елемента аналізів довкілля. Застосування певного методу при вивченні стану об'єктів довкілля дає змогу визначити інгредієнти, характерні лише для визначеного об'єкта дослідження.

Методологія дослідження гідрохімічних систем складається із трьох взаємодоповнюючих, і в той же час абсолютно автономних, методично наповнених блоків системного дослідження, які названі етапами аналізу гідрохімічної системи:

1) формування загальних уявлень про систему;

2) поглиблення уявлень про систему;

3) моделювання та прогнозування розвитку системи.

Кожен наступний етап досліджень є розвитком попереднього етапу, доповнює його. В той же час результати кожного етапу досліджень можуть розглядатися як завершені і використовуватися на практиці.

На першому етапі аналізу гідрохімічних систем перш за все необхідно виявити з яких елементів складається система.

Для досягнення цієї мети проводиться детальне фізико-хімічне дослідження водного об'єкту, готується перелік розчинених у воді хімічних речовин. Виконується аналіз репрезентативності показників хімічного складу та якості води, виділяються показники, що лімітують використання води даного водного об'єкту для того чи іншого виду водокористування. Проводяться дослідження гідрохімічного режиму водного об'єкту з метою виявлення основних процесів формування хімічного складу води та практичних аспектів водокористування (встановлення лімітуючих періодів водоспоживання тощо) [21].

На наступній стадії аналізу здійснюється пошук речовинно-енергетичних «входів» та «виходів» гідрохімічної системи. Виявляються джерела надходження речовин та енергії до водного об'єкту. Оцінюється надходження речовин з точкових та дифузних джерел, враховується роль вторинних джерел. Визначається роль транспортно-розподільчої функції гідрохімічної системи у виведенні забруднюючих речовин із водної екосистеми та розподілі їх у її компонентах (воді, завислих речовинах, донних відкладах, гідробіонтах).

На другому етапі досліджень на основі виявлених вже елементів системи та зв'язків між ними вивчається структура системи. Основними стадіями цього етапу аналізу є структурний аналіз системи, аналіз виявлених факторних зв'язків і структур та встановлення їх ієрархічності

На третьому етапі дослідження гідрохімічної системи виконується двоступінчата процедура її моделювання з попереднім аналізом керованості системи та прогнозування її розвитку.

На основі отриманих результатів розробляються рекомендації щодо можливої оптимізації системи та, у разі необхідності, її стабілізації.

Вплив множини цих факторів може бути представлений моделлю ймовірністного процесу, що складається з наступних головних частин:

- детермінована частина, яка характеризує вплив провідних факторів на вміст хімічних елементів;

- випадкова частина, яка характеризує вплив другорядних факторів;

- випадкова частина, яка характеризує вплив помилок при відборі, транспортуванні та проведенні хімічного аналізу проб води.

Методика з використанням однофакторного дисперсійного аналізу дає можливість розкласти результуючу варіацію багатьох спостережень на компоненти (факторну і залишкову дисперсії), які обумовлені дією різних факторів [21, 25].

3. СУЧАСНИЙ СТАН ТЕРИТОРІЇ ДОСЛІДЖЕНЬ

Фізична та біогеографічна характеристики: Північно-східне Причорномор'я.

Фізичні особливості: Східна частина Джарилгацької затоки є найглибшою (максимальна глибина трохи перевищує 8 м, а середня глибина становить 3,5 м); західна частина мілководна (більше 30% її території не глибше за 1 м). Джарилгацька коса сформована відкладеннями піску та черепашок, принесеними з Чорного моря з глибини до 5 м течією, спрямованою від берега. Джарилгач є найбільшим островом угіддя: його довжина разом із косою складає 42 км, а площа 5605 га. Північна частина острова понижена, з численними солоними озерами, болотами, невеличкими мілководними затоками, каналами, єриками та бухтами. Центральну частину острова вкривають піщані степи, а з 1960-х рр. на голих ґрунтах з'являються посухостійкі дерева та кущі.

Фізичні особливості водозбірної території: Джарилгацька затока знаходиться між берегом Чорного моря на півночі та островом Джарилгач на півдні. Джарилгацька затока є однією найбільш солоноводною затокою Чорного моря (18-19‰). Біля її берегів утворюються дві різноспрямовані течії, завдяки яким з глибини до 5 м переносяться пісок та мушлі. Таким чином, черепашково-піщані наноси є результатом сумісної дії хвиль та підводних потоків. Мілководні ділянки затоки характеризуються багатим зообентосом [30].

Екологічні особливості: Рослинність типова для приморської частини степової зони. Тут представлені такі основні біотопи: дюнні луки (з переважанням морської гірчиці чорноморської Cakile euxina, катрану понтійського Crambe pontica, колосняку китицевого Leymus racemosus), відкриті водні плеса (з переважанням різухи морської Najas marina, рдеснику гребінчастого Potamogeton pectinatus, рупії великовусикової Ruppia cirrhosa, цанікелії болотної Zannichellia palustris, камки морської Zostera marina), галофітні угруповання (з полинів понтійського Artemisia pontica, сантонінського A. santonica та мітлистого A. scoparia, куничнику наземного Calamagrostis epigeios, пирію азовського Elytrigia maeotica та видовженого E. elongata, кермеку Мейєра Limonium meyeri, покісниці розставленої Puccinellia distans, солонцю європейського Salicornia europaea, соднику простертого Suaeda prostrata, тризубця морського Triglochin maritimum) та маргінальні ценози (з очерету звичайного Phragmites australis). Рослинність прибережних ділянок переважно складається із заростей очерету звичайного Phragmites australis та видів-галофітів. Великі ділянки займають водні рослини - види роду Charophyta та камка мала Zostera noltii. Підвищені ділянки опановує різноманітна ксерофітна солелюбна рослинність. Тут зростає кілька видів родів полин Artemisia та курай Salsola, а також такі види, як катран понтійський Crambe pontica, куничник наземний Calamagrostis epigeios, пирій азовський Elytrigia maeotica, колосняк чорноморський Leymus sabulosus та інші. Майже 15% території острову позбавлений рослинності. Мілководдя, що його оточують, відрізняються багатою зануреною рослинністю, представленою переважно камкою морською Zostera marina та видами роду Charophyta. Однак в останні роки зайняті ними ділянки помітно скоротилися. На острові Джарилгач ростуть дерева та кущі, але тільки деякі види прижилися в цих умовах: маслинка вузьколиста Elaeagnus angustifolia, маслинка срібляста E. argentea, тамарикс галузистий Tamarix ramosissima, робінія звичайна Robinia pseudoacacia та в'яз низький Ulmus pumila. Загалом на острові Джарилгач відмічено 499 видів судинних рослин [1].

Екологічний стан затоки: Прибережні райони Джарилгацької затоки мають достатньо високий вміст органічної речовини в результаті впливу скидів дренажних вод із зрошуваних масивів. Також на склад прибережних вод дуже впливають скиди води з каналізаційних систем міст та курортних зон. Зокрема експлуатація магістрального напірного колектора, що приймає стічні води м.Скадовська та всієї рекреаційної зони, пов'язана з безперервним виникненням аварійних ситуацій та скиданням стоків в земляні накопичувачі, розташовані у прибережній зоні Джарилгацької затоки. З цих ємностей нечистоти просочуються поступово в затоку, а тому існує постійна загроза її забруднення.

Не менш важливу роль у екологічному стані затоки відіграє забруднення нафтовими (до 0,3 мг/л) та поліциклічними ароматизованими вуглеводами (ПАУ) (до 8-12 мг/л), що є результатом скидів залишків палива з морських суден [5].

Цінна флора: Лікарські трави, включаючи ефедру двоколоскову Ephedra distachya, хамомілу обідрану Chamomilla recutita та буркун білий Melilotus albus. До Червоної книги України внесено холодок прибережний Asparagus litoralis, морковницю прибережну Astrodaucus littoralis, золотобородник цикадовий Chrysopogon gryllus. Флора острова Джарилгач налічує 51 ендемічний вид. Це, наприклад, меч-трава болотна Cladium mariscus, що є в межах острова на значних територіях, козельці дніпровські Tragopogon borysthenicus, конюшина дніпровська Trifolium borysthenicus, еспарцет дніпровський Onobrychis borysthenicus, ушанка дніпровська Otites borysthenicus, волошка короткоголова Centaurea breviceps та інші. Близько 100 судинних рослин угіддя включені до Європейського червоного списку [26].

Фауна Джарилжацької затоки рiзноманiтна, серед молюскiв найбiльш помiтнi двостулковi устрицi Ostrea edulis, мiдii Mylitus galloprovincialis та червононогi рапани Rapana thomassiana, з десятиногих - кам'яна та трав'яна креветки, два десятки видiв крабiв. Численними є рачки-бокоплави, краби-плавунцi, раки-самiтники. Серед заростей ховаються морськi йоржi Scorpaena porcus. Товщу води вiд поверхнi до найбiльшоi глибини населяють медузи - корнерот Rhizostoma pulmo та аурелiя Aurelia aurita. У пiщаному грунтi моря закопуються черви-полiхети. Ними харчуються бички Gobiidae, чорноморська камбала Pleuronectes platessa, осетровi риби Acipenseridae - стерлядь, севрюга, чорноморський осетер, білуга. У пiсок зариваються скати або морськi коти Dasiatis pastinaca. У солоних лиманах серед зостери ховаються зеленушки Symphodus ocellatus, морськi голки Syngnathidae, морськi коники Hippocampus ramulosus, бички-травники Zosterisessor ophiocephalus та iн. У затоцi зустрiчаються цiннi промисловi риби - чорноморський оселедець Alosa pontika, тюлька Clupeonella cultriventris, бичок-кнут Mesogobius batrachocephalus, шпрот Sprattus palericus, глос Platichthys flesus, катран Sgualus acanthias та кефаль Liza aurata [26].

Цінна фауна:

Ссавці: ховрах малий Citellus pygmaeus, білозубка мала Crocidura suaveolens, заєць сірий Lepus europaeus, нориця гуртова Microtus socialis, миші хатня Mus musculus hortulanus та курганцева M. spicilegus, та ін.. Три види копитних (олень благородний Cervus elaphus, лань C. dama, муфлон Ovis ammon).

Зустрiчається три види морських китоподiбних ссавцiв Cetacea два види дельфiнових Delphinidae i один з родини морських свиней Phocoenidae. Це дiльфiн-бiлобочка або звичайний Delphinus ponticus та чорноморська алафiна Tursiops truncatus. Хоча найчастiше в Джарилгацькiй затоцi зустрiчається пихтун або звичайна морська свиня Phocaena. Усi китоподiбнi занесенi до Червоної книги України.

Птахи. Це місце линяння лебедя-шипуна Cygnus olor. В період міграцій тут збирається до 75 тис. особин інших гусеподібних, включаючи велику кількість гусок сірої Anser anser та великої білолобої A. albifrons. Взимку тут може зупинятися більше 20 тис. качок, а під час міграцій по берегах заток можна побачити сотні тисяч турухтанів Philomachus pugnax. 115 видів птахів занесено до різних охоронних списків, 46 з них занесено до Червоної книги України [1].

Герпетофауна острова бiдна: 5 видiв плазунiв i 2 види земноводних. Виключно бiля прiсних водойм зустрiчаeться болотна черепаха Emys orbikularis. Типовими представниками герпетофауни є ящiрка рiзнобарвна Eremias arguta, гадюка степова Vipera ursini renardii та звичайний вуж Natrix natrix, батрахофауни - зелена ропуха Bufo viridis, звичайна квакша Hyla arborea.

Риби: у водах мешкають 5 рядів риб (осетероподібні Acipenseriformes, оселедцеподібні Clupeiformes, лососеподібні Salmoniformes, колючкоподібні Syngnathiformes, окунеподібні Perciformes). Види риб з Червоної книги України: морський коник чорноморський Hippocampus guttulatus microstephanus, судак морський Lucioperca marina, умбра Umbrina cirrosa, білуга чорноморська Huso huso ponticus, осетер російський Acipenser gueldenstaedtii, севрюга Acipenser stellatus, стерлядь Acipenser ruthenus [1, 6].

4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ДЖАРИЛГАЦЬКУ ЗАТОКУ

4.1 Загальний екологічний стан Джарилгацької затоки

Водогосподарська екологія в загальній екології за своїм значенням посідає особливе місце.

Екстенсивні засади розвитку народного господарства країни призвели до залучення у кругообіг дедалі більшої кількості природних ресурсів, додаткове виведення із сільськогосподарського виробництва родючих земель, збільшення обсягів відходів: видобувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисливості за мінімальними оцінками становлять близько 20 млрд. тонн і продовжують щорічно зростати більш як на 1 млрд. тонн. Виснажуються невідновлювальні мінерально-сировинні ресурси, інтенсивно забруднюються грунти і водоймища.

Звідсіля постають всі водогосподарсько-екологічні проблеми України, які з впевненістю можна віднести до таких, що потребують першочергового розв'язання. Потребують конкретних дій і неординарних рішень.

За даними Европейськой екологічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 15 тис. м³ на одного мешканця, вважається водонезабезпеченою [2, 10].

Лише у Дніпро щороку скидають 1,5 км³ забруднених стоків, у яких нараховується понад тисячу хімічних сполук. У Дніпрі і Десні гранично допустимі концентрації органічних речовин, солей важких металів та алюмінію, перевищено в кілька разів, а бактеріальне забруднення зросло в десятки разів. За такого становища технологія водоочищення на Дніпровській і Деснянській водозабірних станціях не може забезпечувати одержання якісної питної води. Крім того, хлорування призводить до появи дуже шкідливих сполук, які виділити практично неможливо.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС вкрай загострила водогосподарсько-екологічну ситуацію в Україні, призвела до підвищення радіоактивного фону води, донних відкладів, надходження радіонуклідів у водосховищах, головним чином дніпровські, які є головним джерелом водопостачання для 70% підприємств народного господарства. А водою Дніпра користуються 35 млн. чоловік.

Більш ніж половина основних забруднюючих нуклідів надходить у Дніпровський каскад водосховищ зі стоком Прип'яті та верхнього Дніпра внаслідок поверхневого змиву з території Білорусії і Росії, регіонів з відносно низьким рівнем забрудження, але з великою водозабірною площею. Остання закономірність постійно підкреслює необхідність міждержавного підходу до розробки й проведення водоохоронних заходів, пов'язаних з Чорнобильською катастрофою [10, 18].

Для зменшення її наслідків на водогосподарсько-екологічну ситуацію в Україні забруднену зону слід залужити травами з поступовим її залісненням, щоб закріпити радіонукліди і включити їх у малий замкнутий біологічний цикл. Це дасть змогу зберегти здоров'я людей і значні кошти.

З року в рік загострюється проблема питного водопостачання в Україні. У зв'язку з цим потрібно перевести найбільш небезпечні в екологічному плані регіони, особливо в басейні Дніпра, максимально на водопостачання з підземних джерел, а де це неможливо - за рахунок бутільованної води.

В природних умовах хімічний склад води регулюється природними процесами. Підтримується рівновага між поступанням хімічних елементів у воду та виведенням їх із неї. Лише на окремих ділянках спостерігаються аномальні концентрації деяких мікроелементів. Але існує один важливий фактор, який вносить корективи в природні процеси і часто сильно змінює склад природних вод. Цей фактор - антропогенна або господарьська діяльність людини. Антропогенні зміни хімічного складу вод обгрунтовано попаданням у гідросферу величезної кількості стічних вод, що містять відходи промислового та сільськогосподарського виробництва, комунально-побутові стоки [10].

На сьогодні стан територій області, які знаходяться в межах національної екологічної мережі, крім об'єктів природно-заповідного фонду, значною мірою незадовільний. Основні фактори цього: забруднення або псування земель, забруднення моря, порушення правил екологічної безпеки. Все це впливає на якість елементів екологічної мережі, як природного середовища існування популяцій видів природної флори, мікобіоти та фауни.

Острів Джарилгач разом із затокою утворює Джарилгацький природний комплекс. Джарилгацька затока з островом - це перш за все водно-болотні угіддя, які ще в 1955 році увійшли у перший перелік 22 найбільш важливих водно-болотних угідь згідно Рамсарської конвенції щодо збереження водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення. Також ця територія має важливе значення для функціонування трансконтинентального Азіатсько-Європейського генетичного та екологічного коридору. Згідно з Рамсарською конвенцією, він має велике міжнародне природоохоронне і наукове значення. Адже це частина природного ланцюжка сезонної міграції птахів у широтному напрямку, з Азії в Європу. 248 видів пернатих гніздиться тут, зимує, зупиняється під час перельоту. Нараховують не менше 15 видів ссавців. На острові мешкає 81 вид тварин, що занесені в Червону книгу України [5, 10].

Джарилгацька затока знаходиться в північно-східній частині Чорного моря. Зі сходу вона відкривається широкою горловиною в Каркінітську затоку, а з півдня відділяється від неї Джарилгацькою косою, яка, при загальній довжині 42 км, тільки в одному місці, біля с. Лазурне, має вузьку протоку, що обумовлює їх сполучення. Глибина цієї протоки не перевищує в штильову погоду 0,5 м.

Затока являє собою мілководний басейн, максимальні глибини якого не перевищують у центральній частині 8 м. Маючи площу до 400 км², затока вміщує при середній глибині 2,5 м близько 1 км³ води.

У північній її частині до неї вливаються дві вторинні затоки - Каржинська та Каланчацька. Ці затоки мають площі водного дзеркала відповідно 20 і 30 км², характеризуються мілководністю і вміщують до 20 млн.м³ води кожна [14].

Джарилгацька затока разом з Тендровською та Ягорлицькою створює цілісний лагунний комплекс, що входить до складу Дніпро-Каркінітської берегової області, виділеної при геоморфологічному районуванні Азово-Чорноморського басейну. Аналогом подібного лагунного комплексу є лише приморські водойми Ліонської затоки Середземного моря.

Збереження затоки та острова є кроком до захисту Чорного моря від забруднення. Джарилгацький природний комплекс має важливе значення для охорони мігруючих видів диких тварин, а також для збереження біорізноманіття на півдні України.

У флористичному відношенні лагунний комплекс розглядається як окремий фітогеографічний район Чорного моря, який вміщує на своїх мілководдях понад 3 млн. тонн рослинної маси, що складає з урахуванням катастрофічної загибелі в останні роки фітофтори 50% всіх запасів макрофітів в Чорному морі. Великі запаси макрофітів створюють сприятливі умови для розвитку іхтіофауни.

У той же час наявність Краснознаменської зрошувальної системи та 16 рисівницьких господарств у безпосередній близкості до Скадовської медичної зони та Джарилгацької затоки створило передумови для їх інтенсивного антропогенного забруднення.

Основні джерела забруднення моря у межах Скадовської медичної зони це значний обсяг скидів води: дренажні, скидні, дренажно-скидні, господарсько - побутові (м. Скадовськ), сток вод Краснознаменського каналу.

Важливим аспектом антропогенного впливу зворотного стоку Краснознаменської зрошувальної системи є, окрім забруднення моря специфічними хімічними речовинами, розсолонення прибережних акваторій мілководних заток. Найгостріше ця проблема проявляється в Джарилгацькій затоці, куди направляється переважна кількість скидних вод.

Для поливного зрошення використовується маломінералізована вода Каховського водосховища, що подається Краснознаменським магістральним каналом у зону рисосіяння на півдні Херсонської області.

Це гідрокарбонатно-кальцієва вода з невисокою мінералізацією (до 0,4 г/л) та жорсткістю. Вміст біогенних речовин, важких металів, специфічних забруднювачів у цій воді не перевищує допустимі норми.

Вода такого хімічного складу подається по магістральному каналу до споживачів. Починаючи з третьої декади квітня, нею заповнюються чеки рисових сівозмін. До початку фази визрівання забір води поступово збільшується, а далі споживання води знижується.

Упродовж вегетаційного періоду у зв`язку із технологічними умовами вирощування рису потрібно постійно підтримувати необхідний рівень води в рисовому чеку. Сама система регулювання передбачає відведення надлишку зрошувальних вод у вигляді скидних вод із рисових чеків та дренажних вод, що постійно фільтруються в зону аерації і з`єднуються з ґрунтовими водами. При цьому відбувається суттєва трансформація початкового хімічного складу вод [6, 25].

Спочатку поливні води набувають внаслідок тривалого контакту з ґрунтовим покривом затопленого рисового чеку хлоридного натрієво-магнієвого складу. Зменшення частки Са₂+, НСО₃ та SO₄- відбувається внаслідок вилуговування із ґрунтового покриву легко розчинних солей Na+, Cl-, SO₄- та осадження гіпсу за реакціями:

Ca (HCO₃)₂ + Na₂SO₄ + 2H₂O = CaSO₄•2H₂OЇ + 2NaHCO₃ осадження

та Na₂SO₄ + CaCl₂ + 2H₂O = 2NaCl + CaSO₄ + 2H₂O осадження

Домінуючими іонами стають при цьому Na+ і Cl-. Зростає мінералізація до 2,2 г/дм³.

Внаслідок змін водно-сольового балансу зрошуваної території і надходження значних об`ємів зворотних іригаційних вод зі зниженим вмістом солей почалося розсолонення прибережної акваторії Джарилгацької затоки.

В межах акваторії Джарилгацької затоки виявлено два типи сезонної динаміки солоності.

Перший тип характерний для прибережної частини акваторії Джарилгацької затоки. Це акваторія затоки західніше м. Скадовська. Характеризується глибинами 2,0-2,5 м у місцях відбору проб. Наявний водообмін з більш глибокою (до 8 м) частиною затоки, завдяки чому коливання солоності на протязі вегетаційного періоду не перевищують 3,0-4,0‰. Тобто, якщо на початку поливного сезону солоність становить біля 20‰, то під впливом скидних вод вона знижується до 16‰.

Другий тип зміни солоності характерний для мілководних акваторій Каркінітської та Каланчацької заток, з глибинами 0,5-1,0 м. Тут водообмін з відкритим морем обмежений, тому під впливом значних об`ємів скидних вод солоність змінюється тут від 12-13‰ на початку поливного сезону до 1-2‰ під час скиду зворотних вод з рисових чеків.

Прісні води займають в цей час майже всю акваторію Каркінітської та Каланчацької заток і розтікаються тонким шаром по поверхні більш мінералізованих морських вод вглиб акваторії Джарилгацької затоки.

Солоність води затоки під впливом скидних вод Краснознаменської системи значно коливається. Вона змінюється від 1,4‰ в прибережній частині у зоні впливу скидного каналу ОС-2 біля с. Приморське до 17,1‰ у «чистій» точці біля острова Джарилгач. Ця точка була спеціально включена в мережу гідрохімічного моніторингу як фонова, або контрольна, оскільки вона віддалена від берегової лінії (розміщена поза зоною впливу скидних вод). Хімічний склад води у цій точці з певними допусками відповідає природному хімічному складу води затоки [32, 33].

Значно змінюється і іонний склад води. В прибережній зоні поряд з іонами Cl- та Na+ у воді в значних кількостях міститься також Ca₂+ та НСО₃-. Вглиб моря співвідношення між солями змінюється: домінуючу роль стійко тримають Na⁺ та Cl-, а характерні для континентальних вод іони втрачають своє значення.

Ці дані свідчать про проходження процесів розсолонення прибережних акваторій заток-приймачів скидних вод. Ступінь розсолонення залежить від мінералізації скидних вод, а також від умов водообміну

Найменш розсолонені прибережні ділянки акваторії моря, що прилягають до точок відбору проб 1/4, 7/2-10/4, 11, 12. Солоність води тут зменшилась в 1,1-1,5 разів. Хімічний склад води у цих точках близький до фонового. Водні маси з таким складом та солоністю формуються вздовж північно-західної частини узбережжя Джарилгацької затоки (Скадовськ-Красне-Новоолексіївка).

Таким чином, у місцях скиду дренажних вод повсюдно, але в різній мірі, відбувається розсолонення морських водних мас у прибережній зоні моря. Найбільші зміни солоності та хімічного складу води спостерігаються в Каржинській затоці та в Каланчацькому лимані, а також у проміжній зоні акваторії Джарилгацької затоки. Зміна солоності позначилася також на зміні іхтіофауни цих лиманів. В опріснених частинах затоки почали акліматизуватись прісноводні види риб - сазан, карась та інші, витісняючи традиційні види (камбала, оселедець, ставрида, осетрові) із місць їх розмноження та нагулу [6].

Це свідчить про те, що дане питання зберігає свою актуальність і для попередження непоправних екологічних наслідків для екосистеми Джарилгацької затоки потребує подальшого комплексного дослідження.

Унікальна за своїми природними і лікувальними властивостями акваторія Скадовського району вже десятки років потерпає від екологічного забруднення. Причина цьому - злив меліораційних вод з рисових полів у Джарилгацьку затоку.

Нефективне зрошення в Херсонській області вже давно стало головною екологічною проблемою регіону. Воно викликає підтоплення численних сіл Херсонщини, деградацію ґрунтів, забруднення морського узбережжя та вимирання степової фауни.

Проблема посилюється тим, що вода в Джарилгацькій затоці майже не ротується, і прісні стоки з пестицидами надовго затримується в акваторії. Це зумовлено специфічним розташуванням острова Джарилгач, який закриває північне узбережжя затоки від виходу до відкритого моря.

Додаткове навантаження створює і міський порт, через який здійснюються вантажні перевезення, в мілководну Джарилгацьку затоку регулярно входять кораблі з великою водотоннажністю, які піднімають з дна затоки великі прошарки мулу із пестицидами.

Небажані екологічні наслідки виявляються, ще в період будівництва морського порту та його масштабної реконструкції. Саме в цей час відбувається знищення прибережних донних біоценозів. Після введення в лад вже сама безпосередня експлуатація причалу і різних терміналів при здійсненні вантажно-розвантажувальних операцій із суворим дотриманням норм, правил і наявного природоохоронного законодавства не робить настільки істотного впливу на біологічні компоненти прибережних екосистем. У цей період формуються нові спільноти гідробіонтів, відповідні новому комплексу факторів.

Найбільшу небезпеку для біоти екосистем акваторії морського порту в процесі його функціонування несе забруднення водного середовища різними токсичними речовинами, що виникає в результаті аварій, втрат при вантажно-розвантажувальних роботах, експлуатації механізмів, витоку нафтопродуктів і нафтовмістовних вод, неконтрольованого скидання господарсько-побутових стоків і тд.

4.2 Джерела забруднення вод Джарилгацької затоки

В теперішній час внаслідок забруднення природних вод неочищенними або недостатньо очищеними стоками в державі спостерігається недостача чистої води. Часто недостача прісної води обумовлена якісним виснаженням водних ресурсів, тобто забруднення водотоків та водоймищ різними хімічними речовинами та брухтом. Водотоки та водоймища вважаються забрудненими, якщо склад або стан їх вод змінився в результаті діяльності людини до такого ступеня, що вони стали непридатними для цілей, яким вони відповідали до початку їх користування людиною.

Джерелами забруднення поверхневих або підземних вод являються речовини, мікроорганізми або тепло. Найбільшої шкоди наносять стічні води побутової та виробничої діяльності людини [2].

На практиці використовується також поняття «міські стічні води», які являють собою суміш побутових та виробничих стічних вод. Побутові, виробничі та атмосферні стічні води відводяться як сукупно, так і окремо. Але найбільш широке розповсюдження набули системи сукупного водовідведення, коли всі три категорії стічних вод відводяться по одній загальній мережі труб та каналів. Стічні води являють собою складні гетерогенні суміші, що у своєму складі мають речовини органічного та мінерального походження, нерозчинні та розчинні.

Склад виробничих стічних вод може коливатися у значних межах, що призводить до необхідності ретельного обгрунтування вибору надійного та ефективного засобу очищення в кожному конкретному випадку. Кількість виробничих стічних вод визначається в залежності від виробництва підприємства за нормами водокористування та водовідведення для різноманітних галузей промисловості [7].

Водоймища забруднюються в основному в результаті попадання до них стічних вод від промислових підприємств та населених пунктів. В результаті скиду стічних вод змінюються фізичні властивості води (збільшується температура, зменшується прозорість, з'являються присмаки, запахи); на поверхні водоймища з'являються плаваючі речовини, а на дні утворюється осад; змінюється хімічний склад води (збільшується вміст органічних та неорганічних речовин, з'являються токсичні речовини, зменшується вміст кисню); змінюється якісний та кількісний склад, з'являються хворобливі бактерії. Забруднені водойища стають непридатними для питного, а часом і для технічного водозабезпечення, втрачають рибогосподарське значення.

В результаті процесів перетворення забруднюючих водоймища речовин, що відбуваються під дією природних факторів, в водних джерелах проходить повне або часткове відновлення їх первинних властивостей. При цьому можуть утворюватись другорядні продукти розпаду забруднень, негативно впливаючі на якість води [8].

Самоочищення води водоймищ - це сукупність взаємопов'язаних гідродинамічних, фізико-хімічних, мікробіологічних і гідробіологічних процесів, що ведуть до відновлення первинного стану водного об'єкту.

У зв'язку з тим, що у стічних водах промислових підприємств можуть знаходитись специфічні забруднення, їх спуск в міську водовідвідну мережу обмежен рядом вимог. Виробничі стічні води, які випускають у водовідвідну мережу не повинні:

- порушувати роботу мереж і споруд;

- містити більше 500 мг/л завислих та вспливаючих речовин;

- містити речовини, здатні забруднити мережу чи відкладатися на стінках труб;

- виявляти руйнівної дії на матеріал труб та елементи очищувальних споруд;

- містити горючі суміші та розчинні газоподібні речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні суміші;

- містити шкідливі речовини, що перешкоджують біологічному очищенню стічних вод чи скиду у водоймище;

- мати температуру вище 40⁰С.

Виробничі стічні води, що не задовільняють цих вимог, повинні старанно очищуватись і лише після цього скидатись у міську водовідвідну мережу.

Подібно побутовим скидам діють також і відходи харчової промисловості Скадовського району, що скидаються у каналізацію. Концентрація органічних речовин в цих відходах часом вище, ніж у побутових. Особливо багато стічних вод утворюється на молочних фермах, пивоварних, винних та цукрових заводах, на кондитерських фабриках. Багато промислових стічних вод, наприклад, які поступають з металургійних та хімічних заводів, забруднюють водоймища речовинами, що забирають кисень, отрутами, у тому числі важкими металами, цианістими сполуками, вуглеводами. Їх дія на водоймища дуже шкідлива. Ці отрути послаблюють життєдіяльність водних організмів, тому на великих ділянках ріки, куди скидаються такі відходи, процеси самоочищення зовсім не відбуваються або майже не відбуваються, і якість води майже не покращується [19].

Стічні води устаткування по промиванню гравію роблять воду мутною, в результаті чого погіршується проникність світла, а у зв'язку з цим зменшується біологічне виробництво кисню. До того ж, придонні організми покриваються випадаючим із води осадом та гинуть. Можливі також забруднення водоймищ радіоактивними речовинами із ядерних технологічних установок і лабораторій, а також забруднення збудниками хвороб, особливо зі стічними водами лікарень.

Промислові підприємства скидають стічні води прямо в річки. Стоки з полів також поступають в річки та озера. Забруднюються і підземні води - найважливіший резервуар прісних вод. Забруднення прісних вод та земель повертаються до людей у продуктах харчування та питній воді.

Річки завжди були джерелом прісної води. Але в сучасну епоху вони стали транспортувати відходи. Відходи на водозбірній території по руслам річок стікають у море. Більша частина використаної річкової води повертається у річки та водоймища у вигляді стічних вод. Але досі збільшення очищувальних споруд відстає від росту споживання води. Навіть при самому досконалому очищенні, включаючи біологічне, всі розчинні неорганічні речовини і до 10% органічних забруднюючих речовин залишаються у очищених стічних водах. Така вода може знову стати придатною для користування лише після багаторазового розбавлення чистою природною водою. І тут для людини важливе відношення абсолютної кількості стічних вод, хоча б і очищених, і водного стоку річок [21].

Запаси прісної води виснажуються через нераціональне водокористування або забруднення. Найбільш водоємні галузі промисловості - сталеливарна, хімічна, нафтохімічна, целюлозно-паперова та харчова. На них відводиться майже 70% всієї води, яка витрачається у промисловості. Найголовніший же водокористувач прісної води - сільське господарство; на його потреби іде 70-80% всієї прісної води. У сільському господарстві більша частина води не повертається у річки, а розходується на випаровування та утворення рослинної маси, так як при фотосинтезі водень із молекул води переходить у органічні сполуки. Для регулювання стоку річок, нерівномірного впродовж року, побудовані водосховища. Запаси прісної води значно зменшуються із-за забруднення. [2].

Органічні сполуки надходять із побутових, сільськогосподарських та промислових стоків до води Джарилгацької затоки. Їх розклад відбувається під дією мікроорганізмів і супроводжується поглинанням розчиненого у воді кисню. Якщо кисню у воді достатньо и кількість відходів невелика, то аеробні бактерії досить швидко перетворюють їх у порівняно нешкідливі залишкі. В іншому випадку діяльність аеробних бактерій дає менші результати, вміст кисню різко падає, розвиваються процеси гниття. При вмісті кисню у воді менше 5 мг на 1 л, а у районах нересту нижче 7 мг багато видів риб гине.

Хворобливі мікроорганізми та віруси містяться у погано очищених або зовсім не очищених каналізаційних стоках населених пунктів та тваринницьких ферм. Потрапляючи до питної води, патогенні мікроби та віруси визивають різноманітні епідеміі, такі як сальмонеліоз, гастроентеріт, гепатит та інші. Водні безхребетні, наприклад, молюски із заражених водоймищ часом були причиною захворювання черевним тифом.

Живильні елементи, головним чином сполуки азоту та фосфору, потрапляють у водоймища з побутовими та сільськогосподарськими стічними водами. Збільшення вмісту нітритів та нітратів у поверхневих та підземних водах веде до забруднення питної води і до розвитку деяких захворювань.

До неорганічних та органічних речовин також відносяться сполуки важких металів, нафтопродукти, пестициди, синтетичні поверхнево-активні речовини,феноли. Вони потрапляють у водоймища з відходами промисловості, побутовими та сільськогосподарськими стічними водами. Багато з них у водному середовищі або взагалі не розкладається, або розкладається дуже повільно і здатні накопичуватись у харчових ланцюжках.

Збільшення донних осадів відноситься до одного з гидрологічних наслідків урбанізації. Їх кількість у річках та водоймищах постійно збільшується із-за ерозіі грантів у результаті неправильного ведення сільського господарства. Ці явища призводять до порушення екологічної рівноваги у водних ситемах [2].

Джерелами теплового забруднення служать підігріті стічні води тепло-електростанцій та промисловості. Збільшення температури природних вод змінює природні умови для водних організмів, знижує кількість розчинного кисню, змінює швидкість обміну речовин. Багато мешканців річок, озер і водоймищ від цього гинуть, розвиток інших припиняється.

Надходження нафти в водоймища в основному пов'язане з транспортуванням та розробкою у місцях добування на шельфі. Нафтові забруднення мають різні форми: покривають поверхню води тонкою плівкою, а при розливах товщина нафтового шару спочатку може складати декілька сантиметрів, потім утворюються комочки важкої фракції нафти. До них прикріплюються маленьки тварини, якими живляться риби. Разом з ними вони заглотують і нафту. Деякі риби від цього гинуть. При нафтовому забрудненні змінюється відношення видів і зменшується їх різноманітність.

Хлоровані вуглеводи, широкозастосовні для боротьби зі шкідниками сільського та лісного господарства, переносниками інфекційних захворювань, уже багато десятиріч разом зі стоками річок і через атмосферу потрапляють у водоймища. Вони легко розчиняються у жирах і тому накопичуються в організмах риб, ссавців, морських птахів. Ці речовини не розкладаються у природних умовах, а тільки накопичуються.

Разом з річним стоком до моря потрапляють і важкі метали, більшість з яких має токсичні властивості. Ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, хром, миш'як та інші важкі метали не тільки накопичуються у морських організмах, отруюючи тим самим морські продукти харчування, але й дуже шкідливо впливають на мешканців моря [2, 8].

Наслідки забруднень різноподібні. Первинні критичні порушення у функціонуванні живих організмів під дією забруднюючих речовин утворюються на рівні біологічних ефектів: після зміни хімічного складу клітин порушуються процеси дихання, росту та розмноження організмів, можливі мутаціі і канцерогенез; порушуються рух та орієнтація у морському середовищі. Морфологічні зміни нерідко проявляються у вигляді різноманітних патологій внутрішніх органів: змін розмірів, розвитку неправильних форм. Особливо часто ці явища регіструються при хронічному забрудненні. Все це віддзеркалюється на стані окремих популяцій, на їх взаємовідносинах [8].

4.3 Природні негативні зміни акваторії та берегів Джарилгацької затоки

Як вже було описано раніше, зовнішній фронтальний бік акумулятивної системи Тендра - Джарилгач характеризується високою динамічністю, головною причиною такого становища є сильний вплив на дану систему хвиль відкритого моря. Але в той же час, динамічність тильного боку даної системи та корінних берегів мілководних заток дуже незначна, незважаючи на те що більша частина цих берегів складена глинистими породами.

Берега обмілиних заток регіону складені глинистими породами, які дуже податливі процесам абразії. В природну стані важливим захистом цих берегів є фітогенні відкладення, які знаходяться в значній залежності від стану донної рослинності але процес естуарізації прибережних акваторій призвела до деградації рослинного покриву дна заток. В результаті зменшилась кількість фітогенного матеріалу та як наслідок посилилась абразія [6].

На сьогоднішній день швидкості абразії в межах берегів обмілиних заток коливаються в межах від 0,03 до 1,5 м/рік (рис.4.1.).

Специфічність динаміки берегової зони мілководних заток полягає в тому, що найменші швидкості абразії характерні для ділянок які блоковані від хвиль відкритого моря акумулятивними формами.

В той же час ділянки берегової зони мілководних заток, які не захищенні акумулятивними формами, руйнуються з більш високою швидкістю, періодично спостерігаються швидкості до 5-7 м/рік.

Науковцями Херсонського державного університету за останні 5 років було проведено 12 науково-дослідних експедицій. Головною метою цих досліджень було визначення сучасного стану та подальшого розвитку природної акумулятивної системи Тендра - Джарилгач.

На основі проведених досліджень було визначено, що для даної акумулятивної форми характерна природна тенденція до від ступання, в північно-східному напрямку, яка зумовлена загальною схемою еволюції північно-західної частини Чорного моря, в голоцені. Окрім даної природної тенденції, для акумулятивних форм регіону дослідження, характерним є розвиток в умовах періодичного затоплення їх поверхні під час штормових нагонів [5, 6].