Організація моніторингу ґрунтів у населених пунктах Вінницької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний аграрний університет

Курсова робота

З дисципліни «Моніторинг довкілля»

На тему: «Організація моніторингу грунтів у населених пунктах Вінницької області»

Виконала

Заселян Т.Б.

Вінниця 2018



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Значення грунтового моніторингу

1.2 Забруднення грунту природними та антропогенними чинниками

1.3 Шляхи покращення екологічного стану грунту

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПРИРОДНІ УМОВИ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Загальна характеристика Вінницької області

2.2 Природні умови Вінницької області

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ПОТЕНЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ І ВИДІВ ЗАБРУДНЕНЬ ГРУНТУ

РОЗДІЛ 4. РОЗРОБКА ПРОГРАМИ І МЕТОДИКИ ГРУНТОВИХ МОНІТОРИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ МОНІТОРИНГУ ГРУНТОВОГО СЕРЕДОВИЩА ТА АНАЛІЗ ЙОГО ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

5.1 Організація системи спостережень за станом грунту

5.2 Аналіз екологічного стану грунту Вінницької області

ВИСНОВКИ

ПРОПОЗИЦІЇ

ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Актуальність теми. Земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, яка характеризується простором, рельєфом, кліматом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, і є головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення підприємств і організацій усіх галузей народного господарства [1].

З іншого боку, ґрунт - це найбільш малорухоме природне середовище порівняно, наприклад, з атмосферою або поверхневими водами. Міграція забруднювальних речовин в ґрунті протікає відносно повільно. Як наслідок цього, високі рівні забруднення ґрунтів деякими речовинами локалізуються в місцях їх викиду у зовнішнє середовище. Окрім того, можлива поступова зміна хімічного складу ґрунтів, порушення єдності геохімічного середовища та живих організмів [2].

На багато пізніше, вже в XX столітті, в науці виник термін моніторинг для визначення системи цілеспрямованих повторних спостережень за одним або більше елементами навколишнього природного середовища в просторі і часі. В останні десятиліття людина стала причиною швидкої деградації грунтів, хоча втрати грунтів мали місце протягом всієї людської історії [3].

Під час аеротехногенного забруднення ґрунт виступає у ролі депо полютантів, накопичуючи їх у різних формах упродовж десятиріч. Тому питання екологічного моніторингу ґрунту привертають увагу науковців різних країн світу та України зокрема [4].

В Україні розроблено концепцію ґрунтового моніторингу, згідно з якою мета моніторингу - отримання інформації для вироблення управлінських рішень щодо стабілізації і поліпшення якості ґрунтів, екологізації землеробства та досягнення кінцевого результату - розширеного відтворення ґрунтової родючості. Земельним кодексом України передбачено проведення моніторингу ґрунтового покриву як основи практичних заходів ґрунтового моніторингу щодо екологічного оздоровлення ґрунтів [5].

Концепція моніторингу ґрунтів та збереження їхніх екофункцій, і самої ґрунтової різноманітності як першооснови ландшафтної мозаїчності, почала розроблятися в Україні лише в останні десятиліття після того, як В.В. Медвєдєв звернув увагу на необхідність створення ще неіснуючої в Україні Червоної книги ґрунтів з метою охорони залишків зникаючих цілинних та унікальних, рідкісних і раритетних видів за зростаючої деградації біосфери та її ґрунтових компонентів, передусім найбільш уразливих видів, яким загрожує повне зникнення чи невідновне перетворення [6].

Мета роботи: розробити систему спостережень за станом грунтів населених пунктів Вінницької області.

Завдання роботи:

1. Розробити систему спостереження за станом грунтів у населених пунктах Вінницької області;

2. Визначити ступінь забруднення грунтів населених пунктів Вінницької області;

3. Визначити основні об'єкти, які найбільше забруднюють грунтовий покрив населених пунктів Вінницької області;

Об'єктами дослідження є грунти у населених пунктах Вінницької області і система спостереження за ними.

Предмет дослідження: грунтовий покрив, грунт як екосистема.



РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Значення грунтового моніторингу

Ґрунтовій моніторинг - це система спостереження, діагностики, кількісної оцінки, прогнозу та контролю за використанням грунтів і земель з метою організації управління їх родючості [7].

Він входить до системи моніторингу середовища і біосфери в цілому, а також є частиною екологічного моніторинга.

Комплексний моніторинг ґрунтів і реалізація заходів, спрямованих на їх відновлення, є необхідною умовою збереження родючості ґрунтів. За масштабами спостережень та узагальненнями отриманої інформації виділяють локальний, регіональний і глобальний види моніторингу грунтів. Контролювання їх стану дає змогу отримати дані про середовище або конкретну його складову в зонах активної виробничої діяльності людини. Потреба у здійсненні моніторингу ґрунтів зумовлена винятковою важливістю підтримки компонентів природного середовища, зокрема, ґрунтового покриву, в стані за якого він зберігає здатність до регуляції циклів ліофільних елементів як основи життєдіяльності біосфери. Антропогенний чинник останнім часом значно посилив фізичну, фізико-хімічну, біологічну, ерозійну деградацію грунтів, забруднення екотоксикантами. Грунтовий моніторинг не тільки забезпечує контролювання антропогенних впливів, а й запобігає його негативним наслідкам [8].

Завданням моніторингу земельних ресурсів є контролювання динаміки основних фізичних, хімічних, біологічних та інших ґрунтових процесів - у природних умовах та за антропогенних навантажень. В Україні розроблена концепція ґрунтового моніторингу (В. Мєдвєдєв. Т. Лактіонов, 1992 р.), згідно з якою мета моніторингу - отримання інформації для вироблення управлінських рішень щодо стабілізації і поліпшення якості грунтів` екологізації сільського господарства та досягнення розширеного відтворення ґрунтової родючості. Земельним кодексом України передбачено проведення моніторингу ґрунтового покриву як основи практичних заходів щодо екологічного оздоровлення земельних ресурсів [8].

Такий моніторинг покликаний забезпечити:

- підтримання здатності грунтів до регуляції циклів ліофільних елементів;

- контролювання і запобігання негативному розвитку процесів ґрунтоутворення що проявляються в дегуміфікації, ерозії, переущільненні, підтопленні, засоленні тощо;

- поліпшення родючості грунтів, віддачі від меліорації і хімізації та підвищення якості сільськогосподарської продукції;

- розробка критеріїв загальної оцінки сучасного стану ґрунтового покриву [8].

Постійними об'єктами моніторингу є природні об'єкти (ліси та елементи структури природно-заповідного фонду). Еталонні об'єкти високого рівня сільськогосподарського використання грунтів (держсортдільниці, території із впровадженою контурно-меліоративною системою землеробства), а також звичайні господарства [9].

Складовою методичної основи ґрунтового моніторингу є система показників контролю, за допомогою яких можна впливати на стан і процеси в грунті, регулювати його родючість. Тому необхідним є встановлення регіональних критеріїв гранично допустимих навантажень на грунт і гранично допустимих концентрацій (ГДК) різних забруднювачів та необхідних видів моніторингу. Як ознака виконуваної оцінки, вони мають бути порівнюваними у часі і просторі і сприяти управлінню ґрунтовими процесами з метою створення оптимальних умов росту та розвитку сільськогосподарських культур. Це зумовлює низку обмежень при доборі критеріїв оцінки в процесі моніторингу [8].

Спостереження за станом земель і ґрунтів та вмістом у них забруднювальних речовин здійснюють 6 суб'єктів моніторингу: Міністерство надзвичайних ситуацій (МНС) (Державна гідрометеорологічна служба), Мінприроди (Державна екологічна інспекція), Міністерство охорони здоров'я (МОЗ) (санітарно-епідеміологічнаслужба), Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держкомзем України [2].

Елементи ґрунтового моніторингу були в Україні й раніше. Так, Державним інститутом з землевпорядкування «Укрземлепроект» було проведено систематичне обстеження ґрунтів України в період 1956-1961 рр. в рамках 1-го туру широкомасштабного ґрунтового обстеження. В період1975-1990рр. проведено 2-й тур широкомасштабного ґрунтового обстеження ґрунтів України (який не було завершено - обстежено 80% площ). Порівняння результатів цих двох турів дало змогу виявити небажані тенденції у зміні ґрунтового покриву:

- посилюється вплив ерозійних процесівна ґрунтовий покрив, за 20-23 річний період між турами площі еродованих орних ґрунтів зросли на 25%;

- тривають процеси дегуміфікації ґрунтів, вміст гумусу в ґрунті в середньому по Україні зменшився на 0,3%;

- відбулось значне ущільнення ґрунтів через систематичні втрати гумусу і постійний вплив на ґрунт ходових систем і ґрунтообробних машин;

- декальцинація ґрунтів, поява та збільшення гідролітичної кислотностіна чорноземах типових та звичайних, причиною яких стало внесення високих доз мінеральних добрив;

- затоплення великих площ заплавних земель в результаті будівництва каскаду водосховищ на Дніпрі, що також призвело до підйому підґрунтових вод і підтоплення територій, віддалених від водосховищ [2].

На даний час в Україні служба грунтового моніторингу формується в межах державної системи моніторингу довкілля, яка виконує завдання основних грунтоутворювальних процесів у природних умовах і при накладанні антропогенного навантаженні.



1.2 Забруднення грунту природними та антропогенними чинниками

Основними причинами погіршення якості земель є природні стихійні лиха і антропогенні фактори: порушення правил агротехніки та сівозміни, вирубування охоронних лісів, розорювання схилів, неправильне ведення гідротехнічних меліорацій, надмірний випас худоби, забруднення ґрунтів різними речовинами у результаті сільськогосподарської діяльності [10].

Якщо під впливом природних факторів не порушується рівновага й хід звичних геологічних процесів, то під впливом антропогенних факторів відбуваються негативні процеси, які призводять до деградації та виснаження ґрунтів, вилучення їх з сільськогосподарського користування [2].

Природа у процесі еволюції виробила механізм самовідновлення ґрунтів і оптимального пристосування до несприятливих умов. Сьогодні техногенні навантаження зростають до розмірів, які переважають поріг стійкості ґрунтів. Відновлення природних ресурсів природним шляхом уже неможливе. Оскільки зменшити, або хоча б стабілізувати техногенне навантаження практично неможливо, відбуваються незворотні негативні зміни у стані земельних ресурсів. Наймасштабнішу шкоду земельним ресурсам завдають процеси ґрунтової ерозії, опустелювання, засолення. Ерозійні процеси поділяють на водні, вітрові та агротехнічні. При цьому вирізняють ерозію нормальну, яка проявляється на територіях, не порушених господарською діяльністю людини, та прискорену, що розвивається внаслідок антропогенного впливу (розорювання схилів, нерегульовані випаси на них худоби, суцільне вирубування лісів тощо) [10].

В Україні еродовано 12,9 млн.га сільськогосподарських угідь (30,8 %), у т. ч. 10,6 млн.га ріллі (31,6 %), а площі еродованої ріллі зростають приблизно на 70 тис.га [10].

Вирішити проблему ерозії можна за допомогою спеціальних заходів такі як: організаційні, агротехнічні (оранка, культивація та ін.), лісомеліоративні (створення лісонасаджень) та гідротехнічні (створення гідротехнічних споруд-вали, тераси, канави та ін.).

Вплив людини на природні процеси посилюють тенденцію аридизації суші, яка може призводити до опустелювання, однак цей процес відбувається за будь-яких кліматичних умов, а його інтенсивність залежить від водного та теплового режиму. Значного збитку грунтам завдає засолення та вторинне засолення, яке спричиняє повну непридатність грунту для сільськогосподарського використання [10].

Антропогенна діяльність спричиняє хімічне забруднення ґрунту. Грунтам завдають шкоди два основні джерела хімічних забруднень:

- викиди підприємств промисловості, енергетики та автотранспорту;

- хімічні засоби захисту рослин та добрива, що використовуються у сільському господарстві [10].

У районах інтенсивного землеробства і високої концентрації промислового виробництва техногенна трансформація грунтів не тільки вже не відповідає інтенсивності природного грунтотворного процесу, а й набагато його перевищує. Неправильно знезаражування промислових відходів призводить до настільки інтенсивного збагачення грунту металами, що, як зазначає М. А. Глазовська (1978), можна вже говорити про виникнення штучних біогеохімічних провінцій, техногенних ландшафтів [7].

Техногенні аномалії утворюються вздовж автомагістралей та в міських зонах, де особливо сильне забруднення свинцем (а вихлопними газами автотранспорта на земну поверхню потрапляє до 260 тис. т свинцю на рік), цинком, меншою мірою кадмієм та іншими металами. Ширина придорожніх аномалій свинцю досягає 100 м. Найбільше забруднена свинцем рослинність, що знаходиться на віддалі до 10 м від шосе, на висоті 1-2 м над рівнем поверхні [10].

Техногенне забруднення А. Ферсман (1934) визначив як суму процесів, що викликають перерозподіл хімічних елементів на поверхні землі під впливом людської діяльності. Значну частину всіх розсіяних елементів що надходить у біосферу, становить група важких металів, концентрація яких іноді досить висока. Основними джерелами звідки потрапляють важкі метали в грунт, тверді відходи промисловості, промислові атмосферні викиди, викиди автотранспорту стокові води тощо [7].

Хімічне забруднення грунтів спричиняє низку негативних явищ:

- зростання процесів ґрунтової ерозії;

- зміну структури ґрунту, зменшення його пористості;

- зниження водопроникності;

- погіршення водне-повітряного режиму;

- підкислення ґрунту;

- збільшення вимивання мінерального азоту, калію, заліза, фосфатів кальцію, легкоокислювальної органічної речовини;

- гальмування процесів трансформації азоту;

- пригнічення активності більшості ґрунтових ферментів - інвертази, уреази, каталази, фосфотази, що відіграють величезну роль у біогенних процесах грунту [10].

Отже, на грунт постійно впливає як природні, так і антропогенні чинники в наслідок яких змінюється грунтовий покрив. Оскільки повністю вплив не можливо зупинити, тому застосовують ряд спеціальних заходів щодо покращення грунтових властивостей.

1.3 Шляхи покращення екологічного стану грунту

Проблема охорони та раціонального використання земель є однією із найважливіших завдань людства, бо 98 % продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали і гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювались на пустелі [11].

Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їхньої охорони дуже різноманітні й повинні здійснюватись комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших [11].

До заходів, що надають можливість збільшити надходження органічної речовини до грунту, слід віднести поширення посівів багаторічннх трав, особливо бобових, вирощування проміжних культур, сидератів, заміну чистих парів зайнятими [7].

Ерозія має найбільший руйнівний вплив на ґрунти. Ерозія ґрунтів - це процес захоплення часток ґрунту та їх виношування водою або вітром, а також процес руйнування верхніх, найродючіших шарів ґрунту [12].

Фактична еродованість земель в Україні становить 57,4 %, з них 32 % площ зазнають вітрової, 3,4 % - сумісної дії водної та вітрової ерозій, 22 % - водної ерозії [12].

Захист грунтів від ерозії полягає в здійсненні організаційних, агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних заходів. Агротехнічні заходи передбачають регулювання поверхневого стоку теплих і дощових вод, правильний обробіток ґрунту (оранка, культивація, посів поперек схилу), борознування, лункування для затримки стоку, обладнання території зливовідвідними борознами, застосування грунтозахисних сівозмін (насичення багаторічними травами, виключення просапних культур, полосне розміщення культур поперек схилів), залуження території [7].

Лісомеліоративні заходи полягають у створенні лісонасаджень певного призначення: лісові й садові смуги (шириною 10-20 м) для захисту полів від вітрової ерозії та суховіїв; смуги для затримання і розподілення снігу; протиерозійні насадження на схилах уздовж балок ярів (шириною до 60 м); суцільне або часткове заліснення земель, непридатних для сільськогосподарського використання; лісові насадження на дні балок, ярів для закріплення русел, які чергуються із залуженими ділянками; водоохоронні насадження на берегах річок, озер, ставків, канав для зниження замулення та розмиву [7].

Головною метою гідротехнічних заходів є створення гідротехнічних споруд (вали, тераси, канави та ін.), за допомогою яких перерозподіляють вологу в ґрунтовому профілі й на поверхні земель, відводять надлишкову вологу і поверхневий стік [7].

Засолення ґрунтів - одна з форм їх забруднення, визначається як підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів та сульфатів). Ґрунти вважаються засоленими, якщо в них міститься понад 0,1 % ваги токсичних для рослин солей або 0,25 % солей у щільному залишку. Серед заходів боротьби із вторинним засоленням ґрунтів основними є такі:

- правильна організація сівозмін;

- правильна обробка ґрунту з метою підтримки його структури;

- створення лісопосадок;

- правильний режим зрошування;

- раціональна організація витрачання води та запобігання її втратам;

- меліоративні заходи (створення дренажних сіток тощо) [12].

Сьогодні особливого значення набуває рекультивація земель - повне або часткове відновлення ландшафту та родючості ґрунту, порушених попередньою господарською діяльністю, добуванням корисних копалин, будівництвом та ін. Вона передбачає вирівнювання земель, лісопосадок, створення парків і озер на місці гірських розробок та інші заходи [11].

Однак розрив між відпрацьованими і поновленими площами ще великий, незважаючи на зростання обсягів рекультивації порушених земель. Раціональне землекористування в сільському господарстві включає правильну організацію користування територією, формування культурного агроландшафту. Екстенсивне землеробство призвело до розорювання лучних земель, аж до зрізів русел рік, спадистих і крутих схилів, на яких повинні рости ліси, чагарники і трави. У кожному конкретному районі повинно бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймищами, що дасть найвищий господарський ефект і збереже навколишнє середовище [11].

Збільшення вмісту гумусу значно підвищує ефективність мінеральних добрив, знижує їхню побічну негативну дію, сприяє закріпленню їхніх надлишків і нейтралізує шкідливі домішки. Для постійного невпинного підвищення врожайності ґрунтів необхідно здійснити ряд меліоративних заходів [11].

За дією на ґрунт і рослини меліорація поділяється на декілька видів. Агротехнічні меліорації передбачають суттєве поліпшення агрономічних властивостей ґрунту шляхом оптимального обробітку із застосуванням спеціальних прийомів - переривчастого боронування, щілинування, лункування та інших прийомів для затримання снігу та стічних вод [11].

Лісотехнічні меліорації здійснюються з метою поліпшення водного режиму та мікроклімату, захисту ґрунтів від ерозії шляхом заліснення схилів, балок і ярів, вододілів і рухомих пісків, розведення лісів загального агрономічного призначення [11].

Хімічні меліорації поліпшують агрохімічні і агрофізичні властивості ґрунтів шляхом використання вапна, гіпсу, дефекату, торфу, сапропелів, компостів, гною та інших матеріалів, що збагачують ґрунт на органіку [11].

Гідротехнічні меліорації спрямовані на поліпшення водного режиму шляхом обводнення або осушення, правильним регулюванням водного режиму ґрунту. Всі ці види меліорації потрібно застосовувати лише на основі науково обґрунтованих потреб, щоб не погіршити стан земель [11].

Отже, для того, щоб зберегти або відновити екологічний стан грунту потрібно дотримуватися реалізації принципів і науково-організаційних основ моніторингу грунтової родючості, а також здійснювати та впроваджувати заходи, що запобігають погіршення екологічного стану та властивостей грунту.



РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПРИРОДНІ УМОВИ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Загальна характеристика Вінницької області

Вінниччина - край високого рівня господарського освоєння і розвитку.

Територія області становить 26517,6 кмІ. До адміністративно-територіального складу області входять 27 районів, 2 міські об'єднані територіальні громади, 1 сільська об'єднана територіальна громада, 28 селищних та 658 сільських рад, 1504 населених пункти, з них 29 селищ міського типу, 18 міст, у тому числі 6 міст обласного значення, карта Вінницької області представлена на мал.2.1.1 [13].

Мал.2.1.1. Карта Вінницької області

Чисельність наявного населення області станом на 01.01.2017р. становила 1590,4 тис. осіб. У міських поселеннях проживало 810,1 тис. осіб або 50,9% від загальної чисельності населення області, в сільській місцевості - 780,3 тис. осіб або 49,1%. В обласному центрі м. Вінниця проживало 372,7 тис. осіб. В області на 1 кв. км проживало 60 осіб [14].

Область характеризується динамічною індустрією, потужним агропромисловим комплексом (АПК) та розвиненою транспортною системою. Місце Вінницької області в економіці України визначається високим природно-ресурсним потенціалом та достатнім рівнем розвитку всіх складових народногосподарського комплексу. Вінницька область поміж інших виділяється аграрним сектором та переробною промисловістю, в цілому як домінуючі галузі народного господарства Вінниччині виступають машинобудування, промисловість будівельних матеріалів, ряд галузей легкої та харчової промисловості, буряко-цукрове і зернове виробництво, м'ясо-молочне тваринництво. За виробництвом національного доходу з розрахунку на душу населення Вінниччина займає 16-ту позицію серед України. Це зумовлено, основному, сільськогосподарською спеціалізацією. Близько 38% національного доходу по Вінницькій області виробляється аграрним сектором господарства. Виробництво характеризується низьким рівнем матеріало-місткості, який один з найнижчих країні. Це свідчить, з одного боку, про низьку ресурсну забезпеченість, а з другого - про переважання трудомістких галузей її господарстві [13].

Найбільшими підприємствами області є Публічне акціонерне товариство Вінницький молочний завод «Рошен» (перероблення молока, виробництво масла та сиру); Публічне акціонерне товариство «Вінницький олійножировий комбінат» (виробництво олії, маргаринової продукції); Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграна Фрут Україна» (виробництво соків концентрованих); Фірма «Люстдорф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (виробництво молока тривалого зберігання, молочних напоїв, питного молока для дитячого харчування, масла, вершків, сухого молока, кисломолочної продукції); ВП «Ладижинська ТЕС» ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» (виробництво електроенергії); Товариство з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» (виробництво паркетної дошки); Публічне акціонерне товариство «Вінницяобленерго» (виробництво теплової енергії) [14].

Вінниччина займає перше місце в Україні за виробництвом цукру. Вінницька область має багатогалузевий промисловий комплекс, який представлений у табл.2.1.2.

Таблиця 2.1.2 Промисловий комплекс Вінницької області

Підприємство	Кількість	Потужність
Цукровий завод	39	80,6 тис. тонн цукрових буряків на добу
Консервний завод	37	275,6 м.у.б. консервів протягом року
М'ясокомбінат	6	239 тонн м'яса худоби і 25 тонн птахи на добу
Спиртзавод	13	13487,5 тис.дал спирту етилового харчового на рік
Молокопереробний завод	26	297,5 т цмп, 72.4 т олії, 9.9 т у зміну
Хлібзавод і пекарня	37	1691,2 т хлібобулочних виробів на добу
Кондитерська фабрика	1	391 тис.т кондвиробів на рік
Масложиркомбінат	1	530 т соняшнику у добу
Комбікормовий завод	29	1050 тис. т комбікормів і білково-вітамінних добавок на рік

В структурі обсягів реалізованої промислової продукції найбільша частка (80,9%) припадає на переробну промисловість, з неї: 65,9% - на виробництво харчових продуктів, напоїв, 3,3% - на виробництво хімічних речовин і хімічної продукції, 3,5% - на виробництво виробів з деревини, виробництво паперу та поліграфічну діяльність, 2,0% - на машинобудування. Підприємствами з виробництва та постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря реалізується 16,8% продукції [14].

Регіональна промислова політика цілеспрямована на створення підходящих умов для розвитку місцевих підприємств. За обсягами виготовлення продовольчих товарів народного споживання область посідає одне з провідних місць в Україні, структуру промислового виробництва представлено на мал.2.3.



Мал. 2.1.3. Структура промислового виробництва Вінницької області, %

Вінниччина має один із найпотужніших серед регіонів України агропромисловий комплекс, який в останні роки демонструє високі темпи розвитку та вагомі результати господарювання. Аграрний сектор області за підсумками 2016 року займав лідируючі позиції в сільському господарстві: за обсягами виробництва валової продукції та на одну особу, за обсягами виробництва цукрових буряків, картоплі, плодово-ягідної продукції, м'яса, молока, за чисельністю поголів'я ВРХ, в т.ч. корів, та птиці [14].

За підсумками господарювання в 2016 році рівень рентабельності виробництва продукції сільського господарства по сільськогосподарських підприємствах області складає 34,1 %, в тому числі продукції рослинництва - 39,3 %, тваринництва - 0,5 %. З 479 підприємств основного кола 92 % є прибутковими. Природно-кліматичні умови сприятливі для розвитку землеробства та тваринництва. Унікальним інвестиційним потенціалом Вінницького регіону є земельний фонд. Область має найбільшу частку українських чорноземів, значна їх частина 21 % - це землі чорноземного типу. Це унікальна концентрація високоякісних земельних ресурсів [14].



2.2 Природні умови Вінницької області

Вінницька область розміщена в лісостеповій зоні центральної частини Правобережної частини України. Річкою Південний Буг територія області ділиться на дві частини: лівобережну, яка відноситься до Придніпровської височини і правобережну - Подільського плато. Поверхня Вінниччини -підвищене плато, що знижується в напрямі з північного заходу на південний схід. Більша частина території Вінницької області розташована в межах Українського кристалічного щита. Складна геологічна історія території вплинула на формування рельєфу. Значний вплив на формування рельєфу також спричинила робота протікаючих вод, розгалужена чисельними долинами річок, ярами та балками, особливо в районі Придністров'я. У центральній частині області з північно-західного на південно-східний напрямок протікає р. Південний Буг, по південно-західній межі області тече р. Дністер [14].

Річки і водойми використовують для рибництва, промислового і комунального водопостачання та зрошення земель. Велика кількість ставків є потенційною загрозою підтоплення населених пунктів та ланів у паводковий період, а також може з'явитися причиною катастрофічних затоплень у випадку зруйнування гребель та дамб, особливо від Ладижинської ДРЕС та Дністровського гідрокаскаду [14].

Земельний фонд області складає 2649,29 тис. га, територія суші становить 2605,8 тис.га, або 98,4% від загальної площі області, решта 43,4 тис.га (1,64%) зайнята внутрішніми водами, розподіл суші представлений на мал.2.2.1.



Мал.2.2.1. Розподіл суші Вінницької області

На Вінниччині поширені лісостепові ландшафти. В лісах переважають широколистяні породи дерев: граб, клен, липа, дуб, ясен. Трав'яниста рослинність характеризується великою різноманітністю. Лише диких рослин нараховується біля тисячі видів. Вінниччина, в геоструктурному плані, в основному розташована на південно-західній окраїні українського кристалічного масиву (щита), складеного архей-протерозойськими метаморфічними та магматичними породами, вік яких сягає 1,5-3,5 мільярда років. Це, так званий, кристалічний фундамент. І тільки південно-західна окраїна області розташована на Волино-Подільській плиті, де породи фундаменту перекриті відносно потужною товщею осадових відкладів та рідше вулканічних утворень. На території області породи фундаменту - гнейси, кристалічні сланці, мігматити, граніти та більш специфічні утворення - чарнокіти, ендербіти, дайки габбро-діабазів та інші. Глибина поширення самих кристалічних порід сягає десятків кілометрів. Ці породи перетерпіли кілька етапів метаморфізму та інтенсивних деформацій. Вони часто зм'яті в складки, в окремих зонах інтенсивно роздроблені, пронизані жилами кварцу та зонами мінералізації іншого складу [14].

На всій території Вінниччини поширені відклади неогенового періоду (2-25 мільйонів років) - глини, піски та вапняки в її південо-західній частині. Їх потужності сягають до 30-50, на півдні до 100 м. Завершують розріз чохла утворення плейстоценового (четвертинного) періоду (до 2 мільйонів років) - суглинки на плато та схилах, піщано-гравійно-галечникові наноси на Дністровських терасах, піски вздовж інших річок та льодовикові піщано-глинисті відклади в північній половині області. Потужність цих відкладів, поширених більш ніж на 95% площі області, коливається від перших метрів до 10-20, рідше 30 м [14].

Клімат Вінницької області помірно континентальний: помірного та достатнього тепло забезпечення, достатнього зволоження, лише в Придністров'ї недостатнього зволоження. За своїм географічним розташуванням територія області знаходиться у сфері впливу насичених вологою атлантичних повітряних мас, та периферійної частини сибірського (азійського) антициклону, для якого характерні сухі холодні континентальні повітряні маси. В літню пору переважають вологі вітри західного та північно-західного румбів, найбільший їх вплив спостерігається на північний захід від лінії Моглів-Подільський - Гайсин. В холодну пору (жовтень - квітень) відчутний вплив (особливо на південний схід від цієї лінії) сибірського антициклону з вітрами південних та південно-східних румбів, повторюваність напрямку вітру по румбам у Вінницькій області можна побачити на мал.2.2.2.

Мал.2.2.2. Повторюваність напрямку вітру по румбам у Вінницькій області в %



Найхолодніший місяць по всій області - січень, найтепліший - липень. Середні амплітуди коливань температури протягом року не перевищують 25єС. Під впливом континентальних повітряних мас іноді спостерігається зниження температури в окремі дні до -32…-38єС, влітку - підвищення до +37єС, найвищі температури спостерігається у липні- серпні. Середньорічні суми осадів на території області складають 440-590 мм. Найбільша кількість опадів буває на північному заході території Вінниччини. Максимум опадів припадає на травень - липень (130-170 мм). Найменш вологими є зимові місяці, на холодну пору року припадає 25% опадів: в грудні - лютому випадає 65-80 мм опадів [14].

Взагалі клімат Вінниччини сприятливий для сільськогосподарського виробництва: тривале тепле та досить вологе літо, рання весна, суха осінь, зима с помірними морозами та значним сніговим покривом - все це позитивно впливає на ріст зернових, технічних та садових культур [14].



РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ПОТЕНЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ І ВИДІВ ЗАБРУДНЕНЬ ГРУНТУ

Вінниччина є сільськогосподарським регіоном, великих промислових об'єктів із значним впливом на довкілля (металургійної, хімічної промисловості), проте вплив промисловості на довкілля області є доволі значним. Повне знищення ґрунтового покриву спостерігається в процесі селитебного, промислового, дорожнього й інших видах будівництва. Діяльність гірничо-видобувних підприємств, стихійні сміттєзвалища призводять до промислової деградації ґрунтів. Забудованих земель в області 107,7 тис.га, що складає 4,07% площі території [14].

Основними факторами впливу промисловості на довкілля є викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та скиди у водні об'єкти, забруднення ґрунтів та, як наслідок, водних об'єктів, за рахунок розміщення відходів I-IV класів небезпеки. Також, до негативного впливу на довкілля треба включити забруднення фізичними факторами: теплове, шумове, електромагнітним випромінюванням. Окрім згаданого, промислові підприємства займають певну територію, яка відноситься до антропогенних ландшафтів. У 2016 році підприємствами і організаціями області використано 3268,0 тис. тонн палива в умовному вимірі, що на 13,9% (526,1 тис.т умовного палива) менше ніж у 2015 році. Частка Вінницької області у загальнодержавному споживанні палива становить 2,8% (у 2015 році - 3,5%). Вінниччина за цим показником посідає 12 місце (у 2015 році - 10 місце). Порівняно з минулим роком зросло використання паливних брикетів та гранул з деревини та іншої природної сировини у 3,4 рази, пропану і бутану скраплених - на 12,7%, газу природного - на 11,1%, газойлів (палива дизельного) - на 3,5%, олив та мастил - на 3,4% та дров для опалення - на 2,2%; натомість, скоротилося використання мазутів паливних важких - на 67,0%, брикетів, котунів та подiбних видів твердого палива з торфу - на 50,0%, вугілля - на 24,5% та бензину моторного - на 11,7%. На 1 січня 2017 року по області в залишках накопичено 162,9 тис.т умовного палива (на 36,4 тис.т умовного палива менше, ніж на відповідну дату минулого року), з них у споживачів - 144,0 тис.т умовного палива (менше на 38,2 тис.т умовного палива) і у постачальників - 18,9 тис.т умовного палива (більше на 1,8 тис.т умовного палива). Викиди від промислових підприємств становили 4,013 тис.т забруднюючих речовин або 3,4% викидів від стаціонарних джерел (у 2015 році - 6,2 тис.т або 4,6%) (табл. 3.1) [14].

Таблиця 3.1 Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за видами економічної діяльності у Вінницькій області

Показники	Обсяги викидів
	забруднюючих речовин	діоксиду вуглецю
	т	% до загального підсумку	тис.т	% до загального підсумку
Усі види економічної діяльності	119820,2	100,0	5091,6	100,0
Добувна промисловість і розроблення кар'єрів	198,3	0,2	11,4	0,2
Переробна промисловість	3815,4	3,2	242,8	4,8
у тому числі: виробництво харчових продуктів	2487,4	2,1	64,2	3,2

Протягом 2016 року перевищення нормативів ГДК по викидах стаціонарних джерел було виявлено на таких підприємствах: ПАТ «Могилів-Подільський консервний завод», ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар», ТОВ ТД «ТВМ». Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області у 2016 році зафіксоване перевищення встановлених нормативів ГДС забруднюючих речовин у водойми на ПАТ «Могилів- Подільський консервний завод». Хоча стічні води промислових об'єктів більш агресивні та містять більш небезпечні сполуки, ніж стічні води побутового походження, їх обсяг є невеликим у загальному об'ємі скиду, тому найбільший вплив мають стоки комунальних підприємств. Протягом 2005-2016 років вміст важких металів та специфічних органічних забруднювачів не перевищую ГДКгп. Під час проведення Держекоінспекцією у Вінницькій області позапланової перевірки ДП МОУ «45-й експериментальний механічний завод» на земельній ділянці площею 0,4 мІ у ґрунті виявлено перевищення встановлених гранично допустимих концентрацій (176,5 мг/кг), що призвело до забруднення земельної ділянки неполярними вуглеводнями (нафтопродуктами). Також фактором негативного впливу на довкілля можуть бути відходи промислових процесів, в тому числі небезпечні. Протягом 2016 року утворилось 600 т відходів І-ІІІ класу небезпеки, в промислових відходів усіх класів утворилось 163,8тис.т, а накопичено станом на 01.01.2016 року - 29034,511 тис.т промислових відходів усіх класів [14].

У Вінницькій області розорано понад 66% суші або близько 86% сільськогосподарських угідь. Найбільше у Теплицькому (80%), Липовецькому (78%), Бершадському (75%), Козятинському (74%), Чернівецькому (74%) районах. Основні забруднювачі земельних ресурсів області:

- ВАТ «Вінницький ламповий завод» вул. Чехова;

- ТОВ «Деревообробний завод» місто Вінниця провулок Перший Індустріальний;

- Вагонне депо місто Жмеринка;

- ТОВ «Люстдорф» місто Іллінці;

- ТОВ «Агрофірма «Джулинка» Бершадського району [15].

На Вінниччині відсутні потужні металургійні підприємства, металургійна промисловість представлена вторинним виробництвом металу та металообробкою. Майже 80% машинобудівних підприємств за розміром відносяться до малих, на яких працює понад 800 осіб (більше 15% зайнятих в машинобудуванні). Найбільш впливовими підприємствами є ПАТ «Могилів- Подільський машзавод», ВАТ «Хмільниксільмаш», ПАТ «Барський машзавод», ПАТ «Калинівський машзавод», ПАТ «Маяк», ТОВ «Жмеринське підприємство «Експрес», ТОВ «Вінницький агрегатний завод», ДП «Вінницятрансприлад», ТОВ «Краснянське СП «Агромаш», ПАТ «Ямпільський приладобудівний завод», перелік потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) Вінницької області, які зареєстровані у Державному реєстрі ПНО зображені на мал. 3.2.

Мал.3.2. Потенційно небезпечні об'єкти, зареєстровані у Державному реєстрі ПНО

1. ТОВ «Вінницький агрегатний завод»;

2. ПАТ «Укрнафта»;

3. Міське звалище твердих побутових відходів;

4. ТОВ «Жмеринське підприємство «Експрес»;

5. ТОВ «Демидівський граніт»;

6. Козятинська малотоннажна установка по переробці нафти «Техпромсервіс-ойл»;

7. ПАТ «Жежелівський кар'єр»;

8. ПАТ «Могилів- Подільський машзавод»;

9. Склад паливно-мастильних матеріалів ТОВ «Хмільникагротехсервіс».

Вінницька область має одну з найбільших протяжностей автодоріг загального користування - 9,5 тис.км. Для транспортних засобів використовують пальне з різних видів нафтопродуктів і мастил, які у складі відпрацьованих газів дизельних та бензинових двигунів внутрішнього згорання забруднюють фактично всі об'єкти довкілля. Основними токсичними компонентами, якими забруднюється повітря області від транспорту, є оксид вуглецю - 42,6 тис.т або 71,0% від загального обсягу викидів, оксиди азоту - 8,7 тис.т (14,6%), неметанові леткі органічні сполуки - 6,3 тис.т (10,5%), сажа та діоксид сірки - по 1 тис.т (відповідно 1,8% та 1,6%), метан - 188 т (0,3%). Крім того, обсяги викидів діоксиду вуглецю склали 902,6 тис.т [14].

Висока концентрація транспортних засобів має вирішальний вплив на стан довкілля у містах області. При обсязі викидів забруднюючих речовин від транспорту в цілому по області 37,3 кг у розрахунку на душу населення та щільності викидів 2,3 т у розрахунку на квадратний кілометр території для міст ці показники значно більші і складають відповідно: м. Вінниця - 31,7 кг та 171,5 т; м. Козятин - 49,0 кг та 102,6 т; м. Жмеринка - 60,8 кг та 118,7 т; м. Ладижин - 23,7 кг та 6,4 т; м. Могилів-Подільський - 26,2 кг та 37,8 т; м. Хмільник - 36,3 кг та 48,9 т [14].

Ґрунти вздовж автомобільних доріг забруднюються важкими металами (свинець, кадмій, мідь та ін.). Так, у 2016 році у 8% відібраних довірчим управлінням (ДУ) «Вінницький обласний лабораторний центр міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України» проб вміст солей важких металів перевищував допустимі норми [14].



РОЗДІЛ 4. РОЗРОБКА ПРОГРАМИ І МЕТОДИКИ ГРУНТОВИХ МОНІТОРИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Негативні наслідки антропогенного забруднення ґрунтів виражаються як на регіональному, так і на глобальному рівнях. Тому розроблення програм спостережень за хімічним забрудненням ґрунту є актуальним завданням. Складання таких програм насамперед вимагає адекватної оцінки теперішнього стану ґрунту та прогнозу його змін. Потрібну інформацію отримують за допомогою системи спостережень, яку здійснюють з метою здійснення таких завдань:

- реєстрація наявного рівня хімічного забруднення ґрунтів;

- прояви географічних закономірностей та динаміки тимчасових змін забруднення ґрунтів залежно від їх розміщення та технологічних параметрів джерел забруднення;

- прогнозування змін хімічного складу ґрунтів у майбутньому та оцінювання припустимих наслідків забруднення ґрунтів;

- обґрунтування складу та характеру заходів щодо регулювання можливих негативних наслідків забруднення ґрунтів і заходів, цілеспрямованих на корінне покращання забруднених ґрунтів;

- забезпечення зацікавлених організацій інформацією про рівень забруднення ґрунтів. Зміст і характер проведення спостережень за рівнем забруднення ґрунтів та їх картографування у різних умовах мають певні особливості [15]. природний ґрунт екологічний антропогенний

На підставі спостереження за рівнем забруднення ґрунтів одержують інформацію не тільки про ступінь їх хімічного забруднення, а й з'ясовують тенденції розвитку процесів і прогнозують зміни забруднення під дією різноманітних факторів. Залежно від завдань, які потрібно виконати, виділяють такі види спостережень:

- Режимні спостереження - систематичні спостереження за рівнем вмісту хімічних речовин в ґрунтах протягом визначеного часу;

- Комплексні спостереження - охоплюють дослідження процесів міграції забруднюючих речовин в системі «атмосферне повітря» - «ґрунт», «ґрунт - рослина», «ґрунт - вода», «ґрунт - відклади дна»;

- Вивчення вертикальної міграції забруднюючих речовин в ґрунтах;

- Спостереження за рівнем забруднення ґрунтів у конкретних відповідно до запитів певних організацій пунктах. У зв'язку з нерівномірним забрудненням довкілля, актуальним є закладання стаціонарних площадок екологічних досліджень у межах адміністративних районів за трьома методами. За першим методом як основу розміщення сітки стаціонарних площадок застосовують розу вітрів, орієнтуючись на 2-3 напрямки. На карту у відповідному масштабі в підвітряному напрямку наносять прямі лінії (протилежні напрямку вітру) з позначенням віддалей від джерела забруднення (0,5, 1, 5, 10, 20, 30, 50 км). У цих точках закладають стаціонарні або тимчасові ділянки екологічних досліджень (мал. 4.1) [15].

Мал. 4.1. Закладання стаціонарних площадок за першим методом

Згідно з другим методом площадки екологічних досліджень розташовують на перетині ліній двокілометрової сітки на ґрунтовій карті (мал.4.2) [15].



Мал. 4.2. Закладання стаціонарних площадок за другим методом

Відповідно до третього методу на ґрунтову карту позначають основний напрямок вітру та проводять радіуси відповідних румбів. Потім окреслюють дуги на віддалі 2, 3, 4, 5 км від джерела забруднення. Віддаль між радіусами повинна бути не більша як 22,5°. У точках перетину радіусів і дуг закладають стаціонарні площадки або відбирають проби (мал. 4.3) [15].

Мал. 4.3. Закладання стаціонарних площадок за третім методом

Як правило, ґрунтові проби відбирають на віддалі 5-50 км від джерела забруднення по осі переносу повітряних мас, за переважаючими напрямками розсіювання викидів. У зонах дії основних автомагістралей проби відбирають в межах 10-200 м, селищних доріг - 5-50 м від дороги. Опорні розрізи закладають на глибину 2 м або до рівня ґрунтових вод, загальні розрізи - до глибини 30 см. Проби сухих ґрунтів відбирають у полотняні щільні мішечки, мокрі - в поліетиленові, які після доставки в лабораторію негайно сушать у приміщенні, що добре провітрюється, й аналізують.Здійснення моніторингу ґрунтів у такий спосіб дає змогу виявити локальні ділянки забруднення ґрунтів і визначити рівень їх забруднення певними хімічними речовинами, встановити джерела забруднення ґрунту, дослідити міграційні особливості шкідливих речовин у ґрунті та розробити комплекс заходів, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації [15].

Моніторинг забруднення ґрунтів важкими металами в містах і їх околицях має експедиційний характер. Перед реалізацією польової програми таких спостережень визначають кількість точок відбору проб, складають схему їх територіального розміщення, планують польові маршрути і послідовність робіт, встановлюють терміни виконання робіт, формують топографічний матеріал і ґрунтові карти, проводять інвентаризацію джерел забруднення прилеглих територій. Більшість особливо забруднених важкими металами земель зосереджена в промислових зонах та прилеглих до них територіях на відстані 1-5 км, а концентрації важких металів на землях, віддалених більше ніж на 20-50 км від промислових комплексів, знаходяться у межах норми. Забруднення важкими металами особливо небезпечне тому, що вони легко переходять із ґрунту в рослинну продукцію, а при її споживанні - в організм тварини і людини [15].

Матеріал для аналізу рекомендовано збирати в сухий період року - влітку або ранньою осінню. При стаціонарних спостереженнях відбір проб проводять незалежно від експедиційних робіт. Повторний моніторинг забруднення ґрунтів важкими металами обстеженої території здійснюють через 5-10 років. При виборі ділянок спостереження вихідним документом є топографічна основа. Контури міста, промислового комплексу розміщують в центрі плану місцевості. Із геометричного центру за допомогою циркуля наносять кола на відстанях 0,2; 0,5; 1,0; 1,5; 2,0; 3,0; 4,0; 5,0; 8,0; 10,0; 20,0; 30,0 км, тобто помічають зону можливого забруднення ґрунтів важкими металами. На план місцевості наносять контури багаторічної «рози вітрів» за 8-16 румбами [15].

Найдовший вектор, який відповідає найбільшій повторюваності вітрів, спрямовують у підвітряну сторону, його довжина становить 25-30 км (на плані - 25-30 см). Отже, контур, створений розою вітрів, схематично охоплює територію найбільшого забруднення важкими металами. У напрямку радіусів будують сектори шириною 200-300 м поблизу джерел забруднення з поступовим розширенням до 1-3 км. У місцях перетину осей секторів з колами розміщуються так звані ключові ділянки (мал.4.4) [15].

Мал. 4.4. Схема відбору проб грунту для визначення хімічного забруднення

Комплексний аналіз інформації, отриманої з ґрунтово-геоморфологічних профілів і ключових ділянок дає змогу отримати цілісну характеристику ситуації щодо забруднень важкими металами. Техногенні викиди забруднюють ґрунтовий покрив через атмосферу і нагромаджуються в поверхневих шарах ґрунту, тому відбір проб проводять з глибини 0-10 та 0- 20 см на ріллі та з глибини 0-2,5; 2,5-5; 5-10; 10-20; 20-40 см на цілині або старому перелозі. З метою встановлення інтенсивності надходження важких металів у ґрунт щорічно відбирають проби снігу ранньою весною до початку підсніжного стоку талої води. З 1 га отримують 20-30 точкових проб, які утворюють об'єднаний зразок [15].

Реалізуючи програму спостережень за рівнем забруднення ґрунтів важкими металами в містах, зважають на планування населеного пункту, рельєф місцевості, висоту будівель, розподілення атмосферних опадів і дощового стоку, частку в забрудненні території міста викидами автотранспорту та місцевих промислових підприємств. Відбір проб проводиться за мережею квадратів. З території 100 га відбирають 5-6 зразків на глибині 20 см. При дослідженні забруднення ґрунтів важкими металами складають спеціальні ґрунтово-технохімічні карти, де вказують не тільки типи, підтипи, види, різновиди ґрунтів, а й ступінь забруднення ґрунтів цими речовинами [15].



РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ МОНІТОРИНГУ ГРУНТОВОГО СЕРЕДОВИЩА ТА АНАЛІЗ ЙОГО ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

5.1 Організація системи спостережень за станом грунту

Моніторинг земель як складова державної програми моніторингу довкілля ґрунтується на Положенні «Про державну систему моніторингу довкілля» [16].

Відповідно до Земельного кодексу України та Закону «Про охорону земель» моніторинг земель в Україні забезпечується Держагентством України. Разом з ним, відповідно до законів «Про охорону земель» та «Про державний контроль за використанням та охороною земель», до повноважень Центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики належить проведення моніторингу земель сільськогосподарського призначення, а також ґрунтового покриву. Безпосередню участь у проведенні ґрунтів та земель сільськогосподарського призначення беруть: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Держкомагентство, Держводгосп України та науково-дослідні установи УААН землеохоронного профілю Зокрема Центродержродючість здійснює: науково-методичне керівництво моніторингом ґрунтів разом з Національним науковим центром (ННЦ) Інститут агрохімії та ґрунтознавства ім. О.Н. Соколовського, науковим центром «Агроекологія», Інститутом землеустрою Держкомагенства України, Інститутом гідротехніки і меліорації УААН та ін. науково-дослідним установам УААН [17].

Діяльність системи державного ґрунтового моніторингу контролюють Міністерство екології та природних ресурсів (визначення залишкової кількості пестицидів і важких металів на сільськогосподарських угіддях); Міністерство охорони здоров'я (спостереження за хімічним та біологічним забрудненням ґрунтів на території населених пунктів); Міністерство сільськогосподарської продукції (радіологічні, агрохімічні й токсикологічні спостереження за ґрунтами сільськогосподарського використання); Міністерство лісового господарства (визначення концентрації радіонуклідів токсичних речовин у лісовому ґрунті); Державний комітет гідрометеорології (визначення концентрації пестицидів, важких металів у ґрунті) [18].

Дослідивши основні підприємства населених пунктів Вінницької області які забруднюють ґрунтовий покрив хімічними речовинами, виявили, що найбільшими забруднювачами являються Вінницький хімічний завод імені Я. М. Свердлова, Ладижинська ТЕС, Іллінецький цукрозавод. Для цих підприємств побудуємо графічну схему відбору проб ґрунтів для виявлення вмісту хімічних сполук.

Графічний план закладання стаціонарних площадок за першим методом із застосуванням рози вітрів (мал.2.2.2) для Вінницького хімічного заводу імені Я. М. Свердлова зображено на мал.5.1.1.

Мал.5.1.1. Графічна схема відбору проб грунту за першим методом для Вінницького хімічного заводу імені Я. М. Свердлова

За першим методом проробимо моніторинг, як основу розміщення сітки стаціонарних площадок із застосуванням рози вітрів. На карту у масштабі нанесемо точки відбору проб з позначкою віддалей від джерела забруднення (0,5, 1, 5, 10, 20, 30, 50 км). У цих точках організовують тимчасові ділянки екологічних досліджень.

За другим методом точки відбору проб ґрунту поблизу Ладижинської ТЕС розміщуються на перетині ліній двокілометрової сітки на ґрунтовій карті. Графічну схему зображено на мал.5.1.2.

Мал. 5.1.2. Графічна схема відбору проб грунту за другим методом для Ладижинської ТЕС

Для третього методу розробимо схему відбору проб для Іллінецького цукрового заводу. На ґрунтову карту позначимо основний напрямок вітру та проводимо радіуси відповідних румбів. Потім окреслюємо дуги на віддалі 2, 3, 4, 5 км від джерела забруднення. Відстань між радіусами не більша як 22,5°. У точках перетину радіусів і дуг формують стаціонарні площадки або відбирають проби, схема представлена на мал.5.1.3.



Мал.5.1.3. Графічна схема відбору проб грунту за третім методом для Іллінецького цукрового заводу

Для визначення забруднення ґрунтового покриву важкими металами потрібно за допомогою циркуля позначити графічно на карті кола на відстанях 0,2; 0,5; 1,0; 1,5; 2,0; 3,0; 4,0; 5,0; 8,0; 10,0; 20,0; 30,0 км, таким чином ми позначаємо зону можливого забруднення ґрунтів важкими металами. Потім на карту місцевості наносимо контури багаторічної «рози вітрів» за 8-16 румбами, метод схематично зображений на мал.5.1.4.